Реферат: Психологічні особливості почуття провини батьків перед дітьми

--PAGE_BREAK--Згідно класичної теорії психоаналізу становлення почуття провини починається лише після повного формування структури особистості (складові: ід, его і суперего) [ 21, с. 34 ].
Пайерс і Сінгер, розвиваючи концепцію класичного психоаналізу, вивчали динаміку між почуттям провини і сорому. Вони також підтримують ідею психоаналітиків, що провина виникає в результаті протистояння між «ід» і «суперего». А почуття сорому, що може супроводжувати провину, вони трактували як неузгодженість між ідеальним та реальним «его» [ 20 ].
В психології научіння, теж досліджували провину. Це почуття бачиться як продукт процесу научіння. Якщо хороші вчинки людини – винагороджуються, а погані – засуджуються, то у людини поступово формується розуміння, що є правильним, а що – ні [ 6, 7 ].
Працюючи в цьому напрямку (біхевіоральному) Мауер вважає, що для дослідження та інтерпретації цього почуття слід використовувати ті ж методи, що і при вивченні розвитку мовлення. Мауер, Саразон не заперечуючи вроджених задатків. щодо здатності навчитися почувати провину, все ж ведучу, основну роль віддають дисципліні і покаранню. Підтримуючи теорію научіння, психолог Ангер зобразив переживання провини у вигляді процесу з двох стадій [ 20, с.25 ]:
1етап – вербально-оцінювальна реакція (наприклад, «я не повинен був цього робити»);
2 етап – вегетативна реакція страху.
Ангер пише, що базисом для розвитку почуття провини є почуття прив’язаності до іншої людини і страх розставання. Почуття провини вважає особливою різновидністю страху.
Ангер стверджує, що для ефективного навчання почувати провину є доречні не стільки методи фізичного покарання, скільки психологічні (орієнтовані на любов) методи виховання.
Від поглядів Ангера майже не відрізняється розуміння провини вченого Маера. Почуття провини ним бачиться, як різновид тривоги, що охоплює людину під загрозою втрати любові і під загрозою інших покарань за недостойну поведінку. Крім того вважає, що переживання провини може заставляти людину бажати покарання. Маер також приходить до висновку, що саме для психопата, як індивіда, не є притаманним (він не здатен, в нього не розвинута здатність) переживати почуття провини [ 14 ].
Теорія диференційних емоцій розглядає провину, як одну з базових емоцій, яка пройшла довгий шлях еволюційно-біологічного розвитку. Як людину не вчать боятися, так людину не навчають почувати провину.
Здійснивши такий огляд різностороннього вивчення почуття провини, можемо твердити, що це почуття корисне і не треба його зживати повністю. Можна сказати, що почуття провини у людини працює як стримуючий чинник перед асоціальною поведінкою.
Але відомо, що, наприклад, практично всі злочинці не відчувають себе винуватими (хоча їх вина доведена судом) і не шкодують про скоєне – хіба про те, що по дурному попалися. А почуття провини частіше дошкуляє їхню жертву. Взагалі нерідко почуття провини гнітить того, за ким і провини насправді немає ніякої. Тому, розглянемо приклади, коли людина марно витрачає життя на самозвинувачення і спокутування гріхів – види провин.

Розділ 2. Переживання провини людиною в сучасному суспільстві: різновиди, джерела, психологічна допомога
2.1 Почуття провини внаслідок падіння соціального статусу
Почуття цієї провини формується, як правило, після кризи, втрати роботи чи подібних неприємностей. Людина, наприклад, переконана, що її звільнили не через загальне скорочення, а тому що саме вона нехороша, не уміє сподобатися керівництву. Звинувачує себе в тому, що мало одержує зарплатні, що їй на будь-якій іншій роботі багато грошей не дадуть. Часом ще родичі долучаються до самозвинувачень, мабуть думаючи, що це спонукає людини на нові фінансові подвиги в спокутування своєї «провини» [ 10 ].
Почуття провини є дуже непродуктивним і шкідливим, воно примушує особистість застрявати у минулому, картати себе за вже зроблені помилки (але ніяк не аналізувати їх і не намагатися виправити ситуацію). Це почуття не дозволяє жити теперішнім часам і що найнеприємніше, не дає можливості формувати майбутнє.
Всі думки людини підпорядковуються тільки самозвинуваченню, і на те, щоб думати, як поліпшити своє становище, ні сил, ні розуму не залишається. У цій ситуації найбільш важлива для особи саме позитивна підтримка оточення, щоб хоч хтось вірив в її сили і можливості.
2.2 «Почуття провини» жертви зґвалтування
На жаль, в переважній більшості випадків, розмова людей про зґвалтування так чи інакше завершується висновком за принципом «сама винна». Насправді, варто поміркувати про те чи можемо осуджувати, чому жертва вийшла поодинці на вулицю пізно вночі, і з якої причини, наприклад, прийняла запрошення сісти в підозрілу машину. Можливо не змогла фізично за себе постояти, тому що просто не може ударити людини.
Більш того, бувають ситуації, в яких як ні ходи – все одно залишаєшся винуватою. Наприклад, дівчина прийшла в незнайому компанію з своїм хлопцем, який обіцяв її проводити – і, не виконав своїх обіцянок. І їй доводиться вибирати: або повертатися поодинці пізно вночі, або ловити машину (і то, якщо гроші є), або ж залишатися в незнайомій компанії і чекати невідомо чого. Звичайно, можна сказати, що не треба було нікуди ходити з цим хлопцем – але далеко не завжди можна передбачити таку поведінку свого супутника, особливо якщо дівчина закохана.
У багатьох випадках, жертва ще до факту насильства звертається до оточуючих за допомогою. Та чи часто їй допомагають? Криміналісти навіть рекомендують в небезпечній ситуації кричати не «ґвалтують» і навіть не «допоможіть», а «пожежа!!!» Вже тоді, мовляв, тоді люди точно вискочать з своїх квартир. А, якщо жертва не змогла піти на таку маленьку брехню тому що просто не уміє казати неправду.
Більш того, жертви зґвалтувань, якщо залишаються в живих, нерідко самі позбавляють себе життя – саме через почуття провини, а не тому що їм важко пережити сам факт насильства. Мабуть, у них просто не вистачає сил жити далі під гнітом загального осуду. Насправді, ті, хто намагається повісити почуття провини за насильство на жертву, швидше за все таким чином прагнуть уникнути звинувачень у власній безпорадності.
2.3 «Провина» після смерті близької людини
У цій проблемі спостерігається кілька різновидностей почуття провини. Людина переживає, що сама опосередковано винна в смерті близької особи (наприклад, погано доглядала за хворим). Людина може страждати, що перед смертю не змогла прийти і попрощатися «як слід». Особливо гнітюче відчуття виникає після самогубства близької людини, особливо якщо вона в останній записці прямо звинувачує саме вас.
А насправді, вашої провини ні в якому випадку немає. У людини ж не було наміру вбивати, вона навіть несвідомо не бажала смерті ближнього. Виникає почуття провини особливо, якщо не прийшли попрощатися. Але людина і не подумала, що інша особа може померти, більш того, в глибині душі була упевнена, що з нею буде все гаразд. Навіть, якщо людина в серцях побажала комусь щось недобре, а назавтра з цим чоловіком трапився смертельний випадок, то їй теж ні в чому себе винити. Хіба вона Господь Бог, що люди вмирають тільки по її бажанню.
Вже багато років існує конфлікт священиків і психоаналітиків. Тому, що психоаналіз визнає, що будь-які думки, у тому числі і приховане бажання комусь смерті, не є провиною, а священики вважають, що навіть такі думки можуть бути гріхом.
Суспільству в цілому (у принципі), потрібна така догма — про гріховність думки і відповідне почуття провини. Можливо саме тому, що у деяких людей від думки до дії — один крок (і цей крок може бути зроблений навіть несвідомо).
Саме з біологічної точки зору, людині несвідомо мало би хотітися тих або інших речей, спрямованих на забезпечення її «приземленого, тваринного щастя» – у тому числі і смерті того, хто стоїть на дорозі у досягненні цього щастя. І задача психологів – допомогти людині позбулося почуття провини за ці думки, а також допомогти собі знайти вихід з проблеми Але при цьому вихід повинен здійснюватися обов'язково соціально прийнятними методами.
2.4 Психологічна допомога людині, яка переживає почуття провини
Людина робить спроби вгамувати, приховати своє почуття провини та це не завжди допомагає, адже саме душевний біль, мабуть, i приносить їй найбiльшi муки. Особи з почуттям провини можуть вгамувати свій біль частково вдень, як тимчасове полегшення, та переживання найгірші в ночі. Рани «вибухають», коли людина є на самоті. Людина старається просто забути про все. Час, на жаль, теж не лікує, він кладе біль у підсвiдомiсть, але найменша згадка може винести його на поверхню. Навіть знання, що iншi теж пройшли через це, не гоїть рани.
Буває так, що людина дає собі звичайні поради, намагаючись притупити почуття провини:
моя ситуація не є винятковою;
хтось через таке вже проходив;
швидше за все я робила те, що мусила, йшла за своїм серцем, дiяла в мiру свого усвідомлення;
потрібно виплакатись – все пройде;
заспокоєння — життя триває;
сповідь близьким людям та інше.
Варто усвідомлювати, що почуття провини передбачає порушення чиїхось норм, і передусім необхідно визначити чи притаманні ці норми вам, чи хотіли б ви жити за цими нормами, чи може вони здаються вам застарілими чи сторонніми, непричетними до вас. Визначитись які норми було порушено у певній конкретній ситуації.
Зверніть увагу на те, які норми було порушено, для кого це було важливим. Можливо, ці норми властиві іншим людям і колись були властиві і вам також.
Можливо ці норми є «золотим правилом». Дайте собі самозвіт — чи хотіли б ви, щоб оточуючі виконували ті норми, які ви вибрали для себе?
Зверніть увагу на те, як би ви хотіли вчинити у даній конкретній ситуації, зважаючи на те, що ви враховуєте норми оточуючих, і, знаючи, якому життєвому принципу ви самі хотіли б слідувати. Відмітьте для себе цю різницю.
Зовсім не обов'язково надмірно перейматися життєвими принципами оточуючих. Можливо, вам захочеться зробити щось, щоб підтримати добрі стосунки з цими людьми, не зважаючи на те, що вони переслідують інші життєві принципи. А, можливо, ви не побажаєте продовжувати мати стосунки з ними.
У вас безліч можливостей, і ви, без сумніву, можете скористатися однією з них, а потім можливо зміните свою точку зору.
Уявіть собі, що відбудеться, якщо ви подивитесь на цих людей із співчуттям, якщо ви примиритеся з життєвими принципами інших, навіть, якщо вони здаються вам абсурдними. Ніхто не позбавлений недоліків, примиріться з їх недоліками і подивіться на них із співчуттям та повагою до їх особливостей.
Якщо ви усвідомлюєте свою провину, ви на півшляху до вирішення проблеми. Якщо б ви цього не помітили і продовжували поводити себе таким же чином, це б ускладнювало ваше спілкування з певними людьми.
Жодна людина не здатна жити у згоді з усіма своїми життєвими принципами. Бувають моменти, коли два життєвих принципи знаходяться у конфлікті між собою, і вам необхідно обрати лише один з них. У деяких ситуаціях краще відкинути щось, що не є для вас важливим, або не є сильно важливим, і зробити щось, щоб змінити становище.
Провина є аналогом злості — це наша реакція на події в нашому житті. Можна підкреслити — це НАША ОСОБИСТА реакція на те, що відбувається з нами. Почуття провини йде зсередини і тільки зсередини, відповідно його потрібно викорінювати також зсередини. Але викорінювати потрібно обов’язково, тому що це негативна, деструктивна емоція. Провина — прояв низької самооцінки.
Є один робочий метод, як позбутися почуття провини — більше любити себе. А як саме це робити – можна і необхідно навчитись. Приклад практичної робота психолога з почуттям провини клієнта.
Робота з. почуттям провини
Тривалість (приблизно) 1,5 години
Мета: трансформувати почуття провини в позитивне почуття -любові.
Процес:
1) Пропонується уявити символ ( образ) провини. Замалювати його.
2) Під час релаксації (медитації) поступово цей образ трансформувати, перефарбувати (наприклад, з чорного кольору в жовтий) або ввести усередину себе, де вона трансформується спочатку в співчуття, а потім в любов.
3) Замалювати новий образ.
4) Знову занурити його усередину себе (вдихнути — видихнути), представити новий образ провини і покликати тихо себе на ім'я.
5) Повідомити психологу, якщо спроби трансформації почуття провини результатів не дають. Процес обов'язково потрібно повторити.
6) Зворотний зв'язок.

Розділ 3. Переживання провини батьків щодо їхніх дітей
3.1 Психологія стосунків «батьки – діти», що можуть викликати почуття провини
Психологи-дослідники вивчали питання навіщо потрібна дитина сучасній жінці і чоловікові? Дослідження показують, що тут зустрічаються різні мотиви. Основні з них наступні:
— досягти бажаного соціального і вікового статусу (я – доросла (ий), самостійна жінка (чоловік), що займає певне положення в суспільстві, має право на відповідне ставлення до себе в сім'ї і суспільстві);
— задоволення моделі «повноцінного життя» (людина повинна і може мати в житті певні речі, без цього його життя не повне, не таке, як у інших і т.п.);
— прагнення продовжити себе, свій рід (залишити після себе щось в життя, що саме також буде це продовження забезпечувати — народжувати дітей, моїх внуків, правнуків і т.п.);
— реалізація своїх можливостей (виховати дитину, передати їй свої знання, життєвий досвід, навчити, і т.п.);
— компенсація своїх життєвих проблем (щоб став кращим, розумніше, красивіше, щасливіше за мене, одержав те, що не змогла (г) одержати в житті я);
— рішення своїх життєвих проблем (укласти або скріпити шлюб, довести собі і іншим, що я здатна (ий) бути матір'ю (батьком), врятуватися від самоти, знайти помічника в старості, поправити здоров'я і т.п.);
— любов до дітей (найскладніший мотив, в якому поєднується задоволення від спілкування з дитиною, інтерес до його внутрішнього світу, уміння і бажання сприяти розвитку його індивідуальності, усвідомлення того, що дитина стане самостійною, не «моїм», любитиме інших і т.п.).
У нашій культурі сім'я складається з батька, матерів і їх дітей, і ролі обох батьків у вихованні дітей не однакові. Як і мати, батько потрібен дитині завжди, і в кожному віці «по-різному». Звичайно, батька в будь-якій його ролі по відношенню до дитини замінити легше, ніж матір, тут ширше можливість частково або повністю виконати цю роль іншим чоловікам в сім'ї і поза сім'єю. Проте, зараз ми говоримо про батька «загалом». На перших етапах розвитку дитини батько може брати на себе частину материнських функцій, виконуючи їх, звичайно, по-своєму. Його власна, відмінна від матері, роль полягає в захисті і охороні єдності матері з дитиною, забезпечення ним упевненості, спокою, підтримки, психологічного комфорту. Він як би створює тил, на фоні якого дитина відчуває світ міцним і доброзичливим, а себе в ньому спокійним і упевненим [18, c.33].
Дещо пізніше батько стає еталоном соціальних норм і правил, в ньому втілені функції «оцінювача», він підтримує дитину в прагненні цим правилам слідувати. Не менш важливою стає його роль захисника, причому в основному від зовнішніх по відношенню до сім'ї впливів. Одночасно батько виконує ще одну найважливішу функцію. Він сприяє особистісному становленню дитини, його відділенню від матері, ззовні їх первинній спільності визнаючи самостійність як матері, так і дитини. Він стає «третьою силою», що допомагає дитині збудувати новий, роздільний з матір'ю, світ. Ще пізніше (після трьох років) батько утілює в собі зразок статевої, сімейної і соціальної ролі чоловіка. Тут його функції для хлопчика і дівчинки починають розрізнятися. Хлопчик сприймає його спочатку як зразок своєї майбутньої ролі по відношенню до матері (у якій утілюється образ майбутньої дружини, матері його дітей). В цьому випадку батько стає гіпотетичним конкурентом, можливі і правомірні ревнощі до нього. Пізніший для хлопчика батько — це зразок чоловіка в суспільстві. Ну, і кінцево, він завжди залишається зразком ролі батька, яку хлопчик коли-небудь стане виконувати сам.
Для дівчинки батько — це той, хто спочатку її любить, але по-іншому, ніж мати, а потім любить її, «як маму». Їй важливо, що б батько бачив і цінував в ній ті ж якості, які, як вона сама бачить, він цінує в мамі (жіночність, кокетування, м'якість, і, звичайно, материнство — здатність народжувати і виховувати дітей). У дошкільному віці дівчинка може ревнувати батька до матері. Пізніше вона «приміряє» його образ на своїх друзів і потенційних партнерів. Зрозуміло, батько завжди залишається для неї захисником і цінителем її жіночності, що розвивається.
Таким чином, функції батька і матері для дитини спочатку майже однакові, потім починають розрізнятися, і дедалі більше. Проте, обидва батько потрібні в будь-якому віці. У сім'ях з дорослими однієї статі (це звично жіночі сім'ї — мама, бабуся, сестри, тітки) батько (найчастіше — мама) прагнуть виконати обидві ролі, що неможливе. У тому-то і суть, що дитина може розібратися в світі і його «складових» тільки тоді, коли у кожного чітко визначені його роль, статус, особливості. Інакше виходить, що у дитини немає ні повноцінної матері, ні повноцінного батька, а щось середнє, чого в житті насправді не буває. Краще добре виконати свою роль, дозволивши дитині пізнати функції іншої статі на прикладі рідних, сусідів, друзів. Напевно, в складнішій ситуації опиняються діти батьків-одинаків. Ясне одне. Дитині татусі абсолютно необхідні.
    продолжение
--PAGE_BREAK--