Реферат: Формування дитячих неврозів

--PAGE_BREAK--Невротичні розлади сну  у дітей і підлітків зустрічаються досить часто, однак вивчені недостатньо. Клініка невротичних розладів сну виражається порушеннями засипання, неспокійним сном з частими рухами, розладом глибини сну з нічними пробудженнями, нічними страхами, яскравими страхітливими сновидіннями, а також снохождінням і сноговорінням.  Невротичні харчові розлади — група системних невротичних розладів, що характеризуються різними порушеннями харчової поведінки (анорексія, булімія). Безпосереднім приводом до виникнення харчових розладів часто є спроба матері насильно нагодувати дитину, перегодовування, випадковий збіг прийому їжі з яким-небудь неприємним враженням.
Невротичний енурез — психогенно обумовлене неусвідомлене сечовиділення, переважно під час нічного сну. Нічне нетримання сечі стає частішим при загостренні психотравмуючої ситуації, після фізичних покарань і т.п.  Як правило, супроводжується іншими невротичними розладами: нестійкість настрою, дратівливість, страхи, плаксивість, тики.
Невротичний енкопрез проявляється у незначному мимовільному випорожненні при відсутності поразок спинного мозку, а також аномалій і захворювань кишечника. Зустрічається приблизно в 10 разів рідше енурезу, в основному у хлопчиків у віці від 7 до 9 років.Часто супроводжується зниженим настроєм, дратівливістю, плаксивістю, энурезом. [1]
Частина II. Формування дитячих неврозів  II.1 Етіопатогенез неврозів в історичному аспекті   Сучасне вчення про неврози виросло зі вчення про неврастенію й істерію. Дуже багато понять, які відносяться до істерії і зберегли своє значення дотепер, були введені Шарко. Він дав класичний опис клініки істерії, зокрема фаз клоунізму, пристрасних поз, вигинання дугою. Шарко врахував, що такі хворі схильні до  наслідування і навіювання, їхня уява така жива, що вони легко відтворюють хворобливі картини навіть органічних захворювань. Йому належить відомий вислів: "істерія – мавпа усіх хвороб" [7].
  Неврастенія — поняття, введене американським лікарем Ж.Бірдом (1880), що описав під цим ім'ям комплекс хворобливих явищ, пов'язаних з підвищеною збудливістю, нервовістю, стомлюваністю, головними болями. Він вважав, що неврастенія розвивається в результаті стомлення і недостатнього живленння нервової системи і пов'язана з американськими умовами життя, з його темпами. Ж. Бірд підкреслював екзогенну обумовленість неврастенії [7].
  Мебіус, який виділив особливу клінічну картину за назвою «нервовість», що виражається в надмірній дратівливості і слабкості нервової системи, підкреслював роль конституційних моментів. Ця концепція була прийнята й іншими дослідниками -  одні з них підкреслювали підвищену подразливість мозку, інші -  соматичну недостатність, астенічну будову. Таким чином, поруч з неврастенією, яка викликалася зовнішніми причинами, виділялася ендогенна або конституціональна нервовість, що виявлялася в симптомах як соматичного, так і психічного порядку. На думку Бірда і Мебіуса, в  її основі лежали соматичні розлади. Французькі дослідники особливу увагу звернули на психічну структуру картин нервовості, у зв'язку з чим П. Жане (1911) розробив концепцію психастенії. Пов’язуючи її з конституціональною нервовістю, через її приналежність до вроджених станів, психастенію пізніше виділили у відособлену клінічну форму у вигляді своєрідної психічної слабкості, ослаблення волі, невпевненості й одночасно схильності до нав'язлив остей і фобій. П.Жане думав, що в основі таких явищ лежить особливий стан мозку, особливий хімізм. Варто підкреслити, що й у Бірда, так й у Мебіуса концепції неврозів були соматичними. Надалі у багатьох дослідників, особливо у З. Фрейда, а також А. Адлера, вони стали чисто психологічними [7].
  З. Фрейд вважав, що усі без винятку неврози є продуктом порушення правильного розвитку статевого потяга «лібідо» з регресом до однієї з дитячих "інфантильних" фаз його розвитку. Він трактував нав'язливості як «символи сексуальних переживань раннього дитинства, пов'язані з яким-небудь сексуальним задоволенням і, разом з тим,  почуттям провини» [19].
  Неофрейдисти Е.Фромм, К.Хорні, Х.Салліван вважали, що причина конфліктів  людини не пов'язана тільки з «едиповим комплексом», який виступає альфою і омегою класичного психоаналізу, а насамперед із соціальними умовами, із взаємодією організму з зовнішнім середовищем, суспільством.
  Родоначальниками спадково-конституціональної теорії неврозів з нав’язливостями були Морель, Крофт-Ебінг, Крепелін, які відносили нав'язливості до вроджених станів. Цю точку зору розділяли і багато вітчизняних психологів та психіатрів, які розцінювали нав'язливі стани як ознаку спадкової дегенерації, або вважали за можливе розвиток нав’язливостей в осіб із шизоїдною або циклоїдною конституцією, у психопатів, у людей із психастенічними рисами характеру і т.д. С.А. Суханов (1912), а потім і Т.І. Юдін (1920) надавали величезного значення тривожно-недовірливому характерові в генезі та формуванні неврозів з нав’язливостями, вони вважали, що цей характер складає основу конституціонально обумовленої психастенії [7].
II.2 Механізми формування неврозів Нейрофізіологічний аспект формування неврозів обгрунтовується у нейрофізіологічній концепції неврозів І.П. Павлова, яка була першою спробою в історії вивчення неврозів створення патофізіологічно обумовленних уявлень про механізми їхнього розвитку. В її основі лежить вчення Павлова про типи вищої нервової діяльності. Під неврозом Павлов розумів хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності, викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль внаслідок дії неадекватних зовнішніх подразників. На думку Павлова саме тип вищої нервової діяльності, виступаючи як “грунт” для формування неврозів, може або полегшити його виникнення (слабкий тип), або перешкодити появі нервового зриву (сильний тип) [17].
  Сучасні нейрофізіологічні дослідження  показали, що в основі формування неврозів лежить розлад функції інтегративних систем мозку, а саме – кори великих півкуль та лімбічно-ретикулярного комплексу [8].
Нейрохімічний аспект  формування неврозів значною частиною аналізується в контексті загальнобіологічної концепції стресу Ганса Сельє, який довів, що  для ефективної організації реакцій пристосування та забезпечення постійності внутрішнього середовища організму має значення взаємодія функціональної активності симпатико-адреналової системи та змін фізіологічних і метаболічних реакцій [7]. Основними біологічно активними речовинами симпатико-адреналової системи є катехоламіни: адреналін, норадреналін та дофамін. У хворих на неврози  підвищений рівень показників адреналіну, більш виражене підвищення норадреналіну, при цьому рівень дофаміну дещо знижений.
 Психофізіологічний аспект. Становлення вітчизняного психофізіологічного напрямку у вивченні неврозів відбувалося завдяки представникам концепції нервизму – І. М. Сєченову, І.П.Павлову, В.М.Бєхтєреву, А.А.Ухтомському.
    До психофізіологічних механізмів формування неврозу слід віднести наступні прояви: 1) перенапруження процесу збудження; 2) перенапруження процесу гальмування; 3) зсув процесів збудження та гальмування; 4) зміна нервово-психічної реактивності та пристосувальних функцій організму; 5) розвиток фазових станів; 6) порушення білатеральної регуляції; 6) утворення патодинамічних, але відносно стійких церебральних порушень [4].
Психоендокринний аспектформування неврозів аналізується у дослідженнях В.С. Підкоритова, який довів, що у дітей пубертатного віку, захворівших на нервоз, має місце значне підвищення в плазмі крові рівня гормонів гіпофізарно-тиреоідної системи, яке свідчить про порушення центральних, гіпоталамічних механізмів і нейроендокринної регуляції гомеостазу та адаптації [14].
II.3 Основні фактори формування дитячих неврозів    Хоча психотравматизація є провідною причиною розвитку та формування неврозів, її патогенне значення визначається складною взаємодією з багатьма іншими факторами, які являються результатом усього життя індивіда, формування його організму і особистості. Саме тому доцільно виділити такі аспекти формування неврозу як психологічні, соціальні (сім’я) та біологічні.
II.3.1 Біологічні фактори формування дитячих неврозів.
 Не можна стверджувати,  що біологічні фактори формування неврозів є основними у їхній патогенетичній картині, про це свідчить, наприклад, неоднозначна картина, отримана в результаті близнюкових та інших психогенетичних досліджень, але роль цих факторів незаперечна — однією з важливих вікових етіопатогенетичних особливостей дитячих неврозів – вираженість біологічного фону, на якому вони маніфестують.
   1) частота нервово-психічних захворювань у родичів  хворих на неврози
Зазвичай, в психогенетичних дослідженнях зверталась увага на випадки ідентичних вікових невротичних розладів у сибсів (братів та сестер) та батьків. Це стосується хворих на неврози в цілому ( В.Н. Мясищєв [12] і Б.Д. Карвасарський [8]), хворих на істерію (Г.Г. Вульфєрт), хворих на обсесивний невроз ( Н.М. Асатиані, Е.А. Карандашова). За іншими даними ( О.І. Захаров [4]) це стосується невроза нав’язливих станів – нав’язливих страхів смерті. Захаров [4] наводить подібний випадок, коли одна із сестер у 7-річному віці нав’язливо мила руки, боючись зараження і смерті, при чому подібне спостерігалося у іншої сестри в такому ж віці. Мати дітей, у якої спостерігався страх смерті у відповідному віці, була надміру тривожною і реагувала на подібні прояви у дітей занадто емоційно. Тому, в деяких випадках, доцільніше говороти не про спадкову схильність до неврозів, а про наявність генетично обумовлених типів нервово-психічного реагування, опосередкованих характером стосунків у сім’ї: сензитивність, емоційна лабільність, збудливість, тривожність,  помисливість, гіперсоціальність та ригідність. Найбільш статистично значимими серед цих факторів є тривожність, сензитивність та гіперсоціальність, які можна визначити як базисну тріаду невротичного типу реагування: на рівні характеру – тривожність, на емоційному рівні  — сензитивність, на рівні спрямованності особистості – гіперсоціальність.
   Дані про значення генетичних факторів у формуванні неврозів важкі для інтерпретації. На думку деяких дослідників генетичний вклад у розвиток неврозів може  здійснюватися на двох рівнях: по-перше сприяє  розвитку окремих властивостей особистості, по-друге сприяє вибірковій непереносимості певних стресів з утворенням специфічних синдромів.
2) Дослідження генетики неврозів за допомогою близнюкового метода
Для того, щоб виявити чистий генетичний вклад у формування неврозів необхідно виключити вплив оточення,  тому доцільно використовувати близнюковий метод. Але більшість подібних досліджень стосуються лише близнюків з обсесивним, фобічним та істеричним неврозами і не виключають ролі сімейного оточення, тому наявна інформація ще не достатня для узагальнення.
 У дослідженнях, проведенних у середині ХХ-ст. конкордантність по неврозам для монозиготних близнюків складала 45%, а для дизиготних – 23%, крім того, слід зазначити,  у монозиготних близнюків були високі показники нейротизму. Різноманітні невротичні прояви у близнюків виникають і посилюються при астенії, обумовленій додатковими екзогенними причинами [13].
3) Особливості конституції у хворих на неврози
За одними даними вказується, що хворі на неврози частіше характеризуються відхиленнями від нормостенічного типу в сторону астенічного чи гіперстенічного, за іншими відмічається що для них характерна нормостенічна конституція. При чому в ряді робіт підкреслений взаємозв’язок між істерією та гіперстенічним типом, з однієї сторони, та неврастенією і астенічним типом – з другої сторони.
  В генетичному плані досліджена схожість в сім’ї за ознаками спільних рис зовнішності. Так, встановлено, що хлопчики 7-11 років при неврозах частіше, ніж у нормі, схожі зовні на батька. А у матерів дітей з неврозами більш домінантними ознаками за зовнішністю будуть риси батька, навідміну від матерів дітей без нервово-психічних відхилень. [4]
  До конституційних проявів необхідно віднести і темперамент, вроджений тип нервово-психічного реагування. Відома точка зору І.П.Павлова на переважання крайніх типів темпераменту при неврозах. На думку В.М. Мясищева [12] стан тривоги та страху, тривожної помисливості, реалізуючись в залежності від темпераменту викликають реакції емотивного характеру, які перходять в стан неврозу при нерозумінні зі сторони оточуючих. В концепції В.І.Гарбузова [2] основне патогенне протиріччя пи неврозах полягає в невідповідності впливу середовища вродженому типу реагування – темпераменту.    
4) Вагітність та пологи
  За даними ряду авторів для дітей і підлітків, які страждають на неврози, є характерним обтяжування раннього перебігу хвороби патологічною вагітністю матері та патологічними пологами.                                                      
1. Антенатальні патогенні фактори
   Вияснено, що у батьків дітей, хворих на неврози, сімейні обставини до настання вагітності були не зовсім благополучними, в основному через невпевненність у міцності шлюбу.
  У більшості випадків вагітність перша, під час неї близько 60% жінок переживають стан емоційного стресу. Частота стресу під час вагітності буде ще вища, якщо враховувати негативне відношення до неї у жінок, непідготовлених до народження дитини, чи орієнтованих на виконання професійних обов’язків. Відповідно, провідними патогенними факторами вагітності у матерів дітей, у яких формуються неврози є як її затримка під впливом стресу, так і наявність самого стресу під час вагітності. [4]
  Антенатальний період часто ускладнений пізнім токсикозом і загрозою переривання вагітності, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями, що викликають хронічну внутрішньоутробну гіпоксію плоду.
2. Перинатальні патогенні фактори [6]
  Пологи в більшості випадків настають вчасно, але у кожної другої жінки під час пологів відмічається виражена слабкість родової діяльності і виникає необхідність її штучного стимулювання, внаслідок чого діти часто народжуються ослабленими. Патологія пологів у матерів більш виражена при неврастенії у дітей.
  3. Постнатальні патогенні фактори [6]
  Емоційний стрес у матері на першому році життя дитини не зменшується, а зростає, виявляючись у 82% матерів, причому провідна причина стресу у кожній другій сім’ї – конфліктні стосунки з чоловіком. Немовля легко переймає тривожність матері проявами блювання, немотивованим криком, неспокійним сном та зниженим апетитом, що часто ускладнюється діагостованою церебральною травмою в ранньому неонатальному періоді.
  Загалом, можна стверджувати, що тривалий стресовий фактор підчас вагітності матері і пологів можуть стати одним з поштовхів до формування в майбутньому неврозу у дитини.
 5) Роль статі та віку у формуванні дитячих неврозів.
   Найбільша кількість неврозів за даними частоти звертань до спеціалістів спостерігається у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці, але за даними суцільного дослідження найбільша кількість неврозів виявлена у дітей шкільного віку. У більшості зафіксованих випадків невроз формується у старшому дошкільному віці, коли діти ще достатньо емоційні і в той же час у них відбувається інтенсивний розвиток мислення як когнітивного рівня психіки. В цьому віці вони розуміють і глибоко переживають травмуючі життєві обставини, але ще не здатні вирішити їх найбільш доступним для себе способом. Найбільш уразливим є вік  2, 3, 5, 7 років. У 2 і 3 роки невротизація є наслідком, з однієї сторни, травмуючого досвіду розлучення з батьками на початку відвідування дитячого садка і проблемами адаптації до нього, з іншої сторони, боротьби батьків із впертістю дитини, в якій проявляється почуття її власного “я”. П’ятирічний вік – сензитивний етап у розвтку психіки і формуванні особистості, під час якого блокування потреб рольової ідентифікації, відсутність почуття безпеки і впевненності у собі, як і досвід життєвих невдач у сукупності з перенапруженням психофізіологічних можливостей проявляється у вигляді тривалого психічного стресу, який згодом проявиться клінічною картиною неврозу. У 7 років невротизуючий фактор заключається у нервово-психічному пергруженні у зв’язку з навчанням у школі, а також прблемами психологічної адаптації до школи.
  Пізніше відбувається перехід від зовнішньо детермінованих патогенетичних конфліктів при неврозах у перші роки життя до конфліктів внутрішнього плану у підлітків. При чому частота неврозів у школярів зростає по мірі збільшення часу навчання, а у віці 12-18 років наявний постійний рівень невротизму. Часто неврози спостерігаються в періоди вікових криз. [4]
    продолжение
--PAGE_BREAK--  Розлади невротичного характеру переважають у хлопчиків, але вже у підлітковому віці більш невротичними є дівчата. З 12 років співвідношення хлопчиків і дівчаток, хворих на неврози, практично однакове, оскільки, саме до початку пубертатного періоду згладжуються прояви невропатії.  У дівчат, порівняно з хлопцями, з віком помітне  переважання невротичних розладів, включаючи тривогу та депресію. [8]
6) Невропатія   Невропатія визначається як аномалія нервово-психічного розвитку, етіологічно пов’язана або з генетичним фактором, або з екзогенними впливами у внутрішньоутробному періоді [4]. Невропатія як підвищена невротична готовність – це ще не хвороба, а крайній варіант психічної норми, прояви якого залежать від різноманітних факторів [1]. В її основі лежить функціональна недостатність вегетативної регуляції, яка і корелює з неврозами. Серед проявів невропатії можна виділити наступні ознаки: підвищена нервова чутливість, нервова ослабленість, порушення сну, соматична ослабленість, вегетосудинна дистонія, діатези, психомоторні та конституційно обумовлені порушення типу енурезу, тиків, заїкання [4].  Невропатія зустрічається у 56% дітей, хворих на неврози, в основному у хлопчиків.
  Невропатію визначають як фактор, що сприяє формуванню неврозів, поряд зі своєрідністю характера дитини. Основна патогенна роль невропатії полягає у хворобливій зміні реактивності організму, ослабленні його захисних сил і адаптивних можливостей.
7) Дизонтогенез Дизонтогенез при неврозах — це насамперед прояв нерівномірності розвитку фізичних і психічних функцій. За шкалою випередження психічного розвитку у перші роки життя спостерігається тенденція до більш високих показників тих дітей, які згодом захворіли на неврози. У більшій мірі це помітно у дітей з неврастенією. Латентність розвитку більш властива дітям, що хворіють на невроз страху [4]. Дизонтогенез як фактор готовності чи неготовності дитини сприймати певні психічні подразники може бути рушійним чинником, що визначає адекваність її реакції на певні травмуючі події, які можуть викликати невроз.
8) Нервово-соматична ослабленість Нервово-соматична ослабленість виражається у схильності до частих застудних захворювань, спазмів дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту на фоні невропатії і зміненої нервово-психічної реактивності організму [4]. Тривалий психічний стрес сам по собі призводить до певних функціональних розладів в діяльності діенцефального відділу мозку, що виражається у хронічному перебігу соматичних захворювань. Слід зауважити, що при ослабленості організму збільшується кількість проблем у вихованні, при чому у матері та бабусі в цьому випадку часто проявляють гіперопікання та оберігання від спілкування дитини з однолітками. Штучне, вакуумне середовище, у якому вимушені перебувати такі діти аж ніяк не сприяє виробленню стійкості то неврозогенних ситуацій.
9) Перенесені захворювання    Роль передуючих та супутніх початку неврозу соматичних захворювань багатьма авторами розглядається як особливо характерна для формування дитячих неврозів. Особливо велике значення мають хвороби травної та серцево-судинної систем [4]. Тривалий перебіг цих хвороб викликає невротичну, психогенно обумовлену декомпенсацію. В якості провокуючого моменту, що полегшує маніфестацію неврозу, нерідко виступає вегетативна чи вегетативно-діенцефальна криза, виникненню якої можуть сприяти різні соматичні фактори – латентні інфекції, перевтомлення. Складається особливе враження про велику соматичну обтяженість дітей, хворих на істерію.
II.3.2 Психологічні фактори формування дитячих неврозів 1)Преморбідні особливості особистості дитини  За висловом Е. Кречмера, “психологія неврозів – це психологія людського серця взагалі”[10]. Саме тому своєрідність дитини до захворювання на невроз, її особистісний преморбід, є одним із центральних факторів, які допомагають встановити та проаналізувати усю картину формування захворювання. Варто зазначити, що роль преморбідних особливостей при неврозах не так виражена як, наприклад, при психопатіях, тому в даному випадку доцільніше буде виділити взаємодію формування певних особистісних якостей дитини з травмуючими ситуаціями. Відповідно, існує тенденція розчинення неврозів у психопатіях, коли невротичні реакції розглядаються як різновид декомпенсації психопатій, при чому деякий час психопатів навіть вважали “постачальниками” неврозів [3]. Якщо виходити зі зближення психогенних декомпенсацій психопатій з неврозами, то у даному випадку невроз виступає як рецидивуюче захворювання. Ще складнішим, ніж проблема невроз-психопатія, є питання про роль у формуванні неврозів акцентуацій характеру як крайніх варіантів норми. Як і у випадку психопатії, наявність акцентуації характеру в умовах психотравматизації може бути сприятливою для винекнення і подальшого розвитку неврозу. За даними А.Є.Личко, окремим типам акцентуацій відповідають певні форми невротичних розладів.
 За дослідженнями Карвасарського [8], виділений цілий блок преморбідних ознак, які передують неврозу: 1) особливості вольової сфери (активність, рішучість, цілеспрямованість, схильність до навіювання); 2) особливості емоційної сфери (тривожність, сензитивність, лабільність та тривалість емоцій); 3) ступінь емоційного контролю (імпульсивність, експансивність); 4) особливості комунікативних навичок особистості (товариськість, потреба у контактах, довірливість, відвертість, агресивність); 5) здатність особистості до адаптації та компенсаторні психологічні механізми (фрустраційна толерантність,  уникання конфліктів).
 Загалом, преморбідна своєрідність дітей може складатися з наступних факторів [4]:
1.Особливості темперамента:
— емоційність. Висока емоційність породжує чутливе ставлення до проблем спілкування – ранньої розлуки з матір’ю, недостатність увги та любові зі сторони батьків, неприйняття зі сторони однолітків. Емоційна чутливість проявляється у підвищеній потребі в емоційному контакті, визнанні, любові та прив’язаності зі сторони близьких. Невдоволеність цих потреб призводить до таких проявів неврозу як страх самотності чи страх нерозділеності почуттів, емоційне несприйняття та ізоляція.
— вразливість як проява емоційної пам’яті сприяє фіксації багатьох, насамперед,  неприємних подій, коли дитина довго пам’ятає образу, страх, подумки часто повертається до пережитого, не маючи здатності відволіктися від цього чи перключитися.
2.Особливості характера:
— вираженість почуття “я” – це  ранні прояви почуття власної гідності, прагнення до вироблення власної думки, самостійності, раннє усвідомлення власних відмінностей від оточуючих. Такі діти завжди мають свою точку зору, активні у досягненні поставленої мети. Вони болюче сприймають обмеження їх почуття “я”, подавлення, диктат, надмірний контроль та опіку, проявляючи  незгоду з подібним ставленням до них впертістю або відходом у себе. Ці діти проявляють деяку залежність від похвал, оцінок та поглядів інших людей.
— щирість. Подібні діти наївні та нехитрі, відверті та абсолютно позбавлені конформності та лицемірства.
— імпресивність – схильність до внутрішньої переробки, накопичення негативних переживань. Імпресивність передбачає відсутність швидкої емоційної реакції у відповідь на події, які хвилюють дитину.
3.Характеристики особистості:
— беззахисність проявлється головним чином у спілкуванні з однолітками, коли дитина неспроможна захистити себе, відповісти на образу.
— гуманістична спрямованість формування особистості являє собою комплекс таких рис як дружелюбність, чесність, співчутливість, почуття обов’язку, альтруїзм. Такі діти завжди переживають за інших, сприймаюь чужий біль як свій власний.
  До цього слід додати, що невідповідність виховання унікальності темперамету, характеру, особистості дитини призводить до депривації базових потреб в емоційному контакті, визнанні, самовираженні, самореалізації і утвердженні власного ”я”.
 Підсумовуючи вище сказане, слід звернути увагу на точку зору, яка передбачає взаємозв’язок характеру та ключового переживання як ключа до замка. Це підтверджує і часті випадки поєднання характерологічних особливостей та несприятливих ситуацій у формуванні клінічної картини неврозу. Отже, можна вважати, що якщо при вираженому стресі формувння неврозу можливе у будь-якої дитини, то характер і його форма залежить не стільки від патогенного фактора, скільки від індивідуальної схильності.
 2) Психічна травматизація
  Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом [4]. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда [16].  Психічна травма не завжди детермінована зовнішніми чинниками, так, у підлітковому віці вона супроводжується болісними переживаннями, які стосуються зміни власного “я”. Психічна травма – це одночасно об’єктивний і суб’єктивний феномен: об’єктивний, оскільки відображає загальнолюдський реєстр переживань, а суб’єктивний, тому що переживання носять індивідуальний, особистісний характер.
    Гарбузов в етіопатогенезі неврозів виділяє істинну, патопластичну та випадкову, “запускаючу” психотравму [2]. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності.  Найуніверсальніша і найпатогенніша психотравма, коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі й вдома, не знаходячи компенсації і розуміння. Невроз запускається безпосередньо гострою психотравмою, за висловом Мясищева, вона завжди “потрясаюча”.
  Перше місце серед причин психічних травм у дитячому віці займає втрата близьких – приблизно 40% серед хворих на неврози, друге та третє місця посідають переляк і хвороба близьких, при чому в групі хворих на істерію – конфлікти між близькими та переляк, у хворих на невроз нав’язливих станів – конфлікти між близькими та в рівній мірі переляк і міжособистісні конфлікти. Розлучення батьків також є глибокою психічною травмою, особливо для дітей у віці до 15 років [4].
Психічна травма не завжди “видима” й інколи не проявляється в поведінці, особливо у дітей з імпресивним характером емоційного реагування, крім того, далеко незавжди психічна травма зберігається у пам’яті в наступні роки, адже спрацьовує захисний механізм витіснення психотравмуючих подій.
Домінуючу роль у формуванні неврозу має хронічна психічна травматизація, нерідко доповнена гострими пихічними травмами.
3)Проблеми адаптації
Перебування дитини у школі, дитячому садку, лікарні – це все події, до яких багатьом дітям досить складно пристосуватися. Відвідування ясел передбачає розлуку з матір’ю як об’єктом емоційної безпеки, появу нових, незнайомих дорослих і дітей, а все це – неабиякі зміни у житті маленької людини. Під впливом цих факторів у яслах не змогли адаптуватися 70% хлопчиків та 51% дівчаток. Більше труднощів під час пристосування  до нових обставин у цьому віці мають хлопчики, що обумовлено їх інтенсивнішою прив’язаністю до матері. Госпіталізація травмуюче впливає на 60% дітей молодшого дошкільного віку. Причинами формування невротичного стану при госпіталізації є  ті ж фактори, що й при поміщенні дитини до ясел, крім того певну роль у виникненні “лікарняного” неврозу відіграє ставлення обслуговуючого персоналу, який не завжди бере до уваги психологічні особливості дитини. Найтравматичніше проходить госпіталізація у дітей з наступним розвитком неврозу страху та істеричного неврозу. Подібну дію часто має і раннє поміщення дитини у санаторії і табори. В перший час відвідування дитсадку стан афекту виникає у 44% дітей, що в подальшому може призвести до неврозу. Насамперед, це стосується емоційно чутливих, вразлививх дітей, які мають тривожну залежність від матері і невротично обумовлені проблеми харчування і денного сну. З віком здатність до адаптації покращується, що доводить помітно менша кількість погано адаптованих дітей у школі (26%).[4]
4) Внутрішній конфлікт
За даними багатьох авторів, провідну роль в етіопатогенезі неврозу відіграє внутрішній конфлікт, який являє собою несумісність, зіткнення суперечливих відношень особистості. Перші спроби зрозуміти психологічний зміст внутрішнього конфлікту належать психоаналітикам. Саме Фрейд першим розглядав невроз як страждання суперечливого розвитку особистості. На думку К. Хорні, невротичний конфлікт виникає, коли прагнення до безпеки суперечить прагненню до задоволення бажань, і тоді з метою вирішення конфлікту виробляється певна стратегія поведінки [20]. За Фроммом, подвійність або суперечливість мотивації, що сприяє внутрішньому конфлікту, підкреслюється і тим, що, з одного боку, дитина прагне до незалежності; з іншого боку — хоче уникнути незалежності, тому що вона приведе до відчуження. Близька до цього і більш пізня точка зору К.Хорні на неврози як відчуження особистості від «самості», переважання в ній ідеалізованого «я», що є продуктом ірраціональної уяви індивіда [20].
     Переживання при внутрішньому конфлікті стають хворобливими, якщо займають центральне або, принаймні, значиме місце в системі відносин особистості і дійсності. Їхня значимість — умова афективної напруження і афективної реакції. Умовно внутрішній конфлікт можна розділити на конфлікт інтересів (переваг), потреб, можливостей і потягів. Конфлікт інтересів часто представлений ситуацією, коли батьки не враховують статевих інтересів дітей, виховуючи їх як «безстатевих істот», або ж дівчинку як очікуваного раніш хлопчика, і навпаки. Конфлікт інтересів часто доповнюється конфліктом можливостей, у якому  задіяні здібності дитини до певного виду діяльності. Типовим прикладом цього може бути невдоволення батьків-інженерів чи фізиків тим, що дитина-гуманітарій проявляє інтерес тільки до філології чи історії. Прикладами конфлікту потреб можуть бути конфлікти самоствердження, визнання, захисту і єдності «я». Характерним при неврозах є конфлікт потягів, що полягає в зіткненні  підліткового сексуального потяга з моральними нормами й обмеженнями.
      Динаміку внутрішнього конфлікту  можна представити таким чином [4]: 1) наявність психотравмуючих життєвих обставин або подій; 2) труднощі, неможливість їхнього вирішення силами дитини, що призводить до хронічного почуття втоми і напруження; 3) зіткнення протилежно спрямованих мотивів, бажань, потягів, що породжують ефект фрустрації, внутрішнього занепокоєння; 4) поява почуття незадоволеності собою, посилення занепокоєння й афективної напруженості; 5) нестійкість самооцінки, в основному її зниження, песимістична оцінка перспективи; 6) коливання в прийнятті рішень, непевність у собі; 7) підвищення чутливості у вигляді непереносимості певних життєвих обставин і подій або афективно загостреного типу реагування. Якщо перший і другий пункти розглянутої динаміки внутрішнього конфлікту означають стрес, то, починаючи з третього пункту — фрустрації, — він перетворюється в дистрес — більш-менш стійкий емоційний розлад. Сама дитина не може вийти з цього стану, оскільки не усуваються психотравмуючі умови життя, і в неї немає достатнього життєвого досвіду. Разом з тим наростаючий афект, як похідне переживань, блокує рішення і здатність переносити аналогічні переживання надалі.
5) Нервово-психічне напруження
   Напруження, що з'являється в результаті неправильного виховання і конфліктів, навідміну від таких передуючих джерел, як конституційно і антенатально змінена нервово-психічна реактивність при невропатіях, органічна патологія, генетично важкке сполучення контрастного темпераменту батьків, має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним насамперед є блокування активності, відсутність емоційного реагувания, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру і формування особистості. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або індукції — мимовільного засвоєння нервового стану дорослих і однолітків, з якими дитина знаходиться довгий час у контакті.
    Разом із внутрішнім конфліктом, проблемами спілкування і несприятливим збігом життєвих обставин можна говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду або стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної напруги при неврозах.  Наслідком хронічної психічної напруги буде наростання астенічних розладів, що фіксують переживання і утруднюють подальше відновлення нервово-психічних сил. Одночасно зменшується психічна толерантність до триваючого впливу стресових факторів, наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується загальна витривалість організму. Разом це дозволяє говорити про появу розгорнутої клінічної картини неврозу.   
    продолжение
--PAGE_BREAK--  Про переростання довгостроково діючого психічного стресу в невротичний, патогенно-каузальний стрес дозволяє судити динаміка наступних психогенних змін [4]: 1) перенапруження психофізіологічних можливостей і систем організму; 2) афективна переробка життєвого досвіду (у виді фіксації переживань, емоційної нестійкості і занепокоєння); 3) підвищення чутливості до дії подальших погроз для «я»; 4) реактивна, психогенно обумовлена зміна відносин до себе та інших (формування невпевненості в собі, афективно-тривожного й егоцентрично захисного типу сприйняття); 5) поява захисно-уникаючої мотивації поведінки (коли дитина «не чує», не реагує на травмуючі стимули зовнішнього середовища — феномен «вибіркової неуважності», коли вона уникає труднощів і небезпек, здатних понизити ще в більшому ступені почуття «я», коли боїться і почуває себе невпевнено в нових, незвичних ситуаціях спілкування); 6) зниження життєвої активності, енергії, біотонусу, зміна реактивності і розвиток центральних патофізиологічних змін функціональної природи; 7) порушення регуляторних і адаптаційних нервово-психічних механізмів.
II.2.3 Соціальні фактори формування дитячих неврозів 
1)Прабатьківська сім’я, її вплив на батьківську родину
Неврози в дитячому віці є клініко-психологічним вираженням проблем родини в трьох поколіннях: прабатьків, батьків і дітей [5]. У цих поколіннях відбувається відносне зменшення виразності характерологічних змін, у найбільшій мірі представлених у прабатьківській родині, і збільшення невротичних, емоційних у своїй основі і психогенних по своєму походженню змін особистості. Центром перехреста характерологічних і невротичних змін у родині є батьки дітей з неврозами.
Деякі з патологічних стереотипів стосунків у прабатьківській родині закріплюються в досвіді формування особистості майбутніх батьків і відбиваються у вигляді сімейних установок. Так, мати дитини може мимоволі прагнути в усьому домінувати в житті родини і  у вихованні дітей, копіюючи авторитарні риси особистості своєї матері. При цьому домінантні риси в характері дружини та її установки на опіку і вплив, що йдуть від її матері, сполучаються з установками чоловіка на турботу і залежність, що йдуть від його невротичної прихильності до своєї матері.
Сензитивність, гіперсоціалізація і тривожність представляють базисну тріаду особистісного типу реагування в прабатьківській, батьківській родині й у дітей з неврозами [4].
2)Дата народження, кількість дітей у сім’ї і порядок народження
3) Склад сім’ї та освіта батьків
  Можна виділити ряд загальних несприятливих особливостей їхньої особистості, найбільшою мірою представлених у матерів, що сприяють формуванню неврозів у дітей [5]: 1) сензитивність — підвищена емоційна чутливість, схильність «усе приймати близько до серця» і хвилюватися; 2) недостатній ступінь самоприйняття, що породжує невпевненість у собі; 3) тривожність; 4) внутрішня конфліктність — суперечливість почуттів і бажань, моральний дискомфорт, психічна напруженість, проблеми самоконтролю; 5) егоцентризм як реактивна зосередженість на своїй точці зору, своїх проблемах; 6) негнучкість — несвоєчасність прийняття рішень, труднощі вибору альтернатив, схильність до стереотипів, фіксація на минулому досвіді; 7) гіперсоціальність — завищене, нерідко гіпертрофоване почуття обов'язку, надмірна принциповість, неможливість компромісів.
  Чимало проблем у подружжя, діти яких хворіють на невроз, в області сексуальних відносин. Часто зустрічається зниження статевого потягу, особливо з боку жінки, що є індикатором емоційної незадоволеності відносинами в шлюбі, а в більш виражених випадках являє собою симптом невротичного стану.
 5)Емоційний контакт батьків і дітей - одна з умов нормального психічного  розвитку,  формування   характеру  й   особистості.  Проблеми емоційного контакту з батьками у дітей-невротиків  обумовлені  насамперед    гіперсоціальною спрямованістю особистості матерів. З однієї сторони, ці  матері багато опікують і тривожаться, а з іншого боку – занадто пунктуально і холодно, “без душі”, відносятьтся до дитини. Відзначені особливості   материнської любові утруднюють емоційний контакт із дітьми,   перешкоджають  формуванню повноцінного почуття прихильності і створюють характерний ефект емоційної депривації в перші роки їхнього життя.
  В тій чи іншій мірі в усіх дослідженнях автори виходять з уявлення про поліфакторну етіологію та патогенез неврозів, з визнання того, що у винекненні та розвитку неврозів взаємодіють біологічні, психологічні та соціальні механізми.
    продолжение
--PAGE_BREAK--   При аналізі сучасних вітчизняних поглядів на формування дитячих неврозів доцільно буде розглянути підходи А.С. Співаковської та О.І. Захарова.
  Співаковська вважає, що у виникненні і формуванні неврозів провідна роль належить психологічним факторам. Вона вважає причинами формування неврозів у дітей групу факторів: психічну травму, преневротичні патохарактерологічні радикали (напр.-тривожність), дисгармонію сімейних стосунків та дисгармонію сімейного виховання [16].
Загальну схему формування неврозів за Захаровим можна представити так [4]:
                    Схильність  (конституціональний фактор)
<shapetype id="_x0000_t67" coordsize=«21600,21600» o:spt=«67» adj=«16200,5400» path=«m0@0l@1@0@1,0@2,0@2@0,21600@0,10800,21600xe»><path o:connecttype=«custom» o:connectlocs=«10800,0;0,@0;10800,21600;21600,@0» o:connectangles=«270,180,90,0» textboxrect="@1,0,@2,@6"><img width=«35» height=«28» src=«dopb5785.zip» v:shapes="_x0000_s1026">  

<shapetype id="_x0000_t103" coordsize=«21600,21600» o:spt=«103» adj=«12960,19440,7200» path=«wr@22,0@21@3,,0@21@4@22@14@21@1@21@7@2@12l@2@13,0@8@2@11at@22,0@21@3@2@10@24@16@22@14@21@1@24@16,0@14xear@22@14@21@1@21@7@24@16nfe»><path o:extrusionok=«f» o:connecttype=«custom» o:connectlocs=«0,@15;@2,@11;0,@8;@2,@13;@21,@16» o:connectangles=«180,180,180,90,0» textboxrect="@43,@41,@44,@42"><complex v:ext=«view»><img width=«50» height=«130» src=«dopb5786.zip» v:shapes="_x0000_s1027"><shapetype id="_x0000_t102" coordsize=«21600,21600» o:spt=«102» adj=«12960,19440,14400» path=«ar,0@23@3@22,,0@4,0@15@23@1,0@7@2@13l@2@14@22@8@2@12wa,0@23@3@2@11@26@17,0@15@23@1@26@17@22@15xear,0@23@3,0@4@26@17nfe»><path o:extrusionok=«f» o:connecttype=«custom» o:connectlocs=«0,@17;@2,@14;@22,@8;@2,@12;@22,@16» o:connectangles=«180,90,0,0,0» textboxrect="@47,@45,@48,@46"><complex v:ext=«view»><img width=«49» height=«131» src=«dopb5787.zip» v:shapes="_x0000_s1028">                        Преморбідні відмінності особистості
<img width=«35» height=«28» src=«dopb5788.zip» v:shapes="_x0000_s1029">  

                                   
<img width=«49» height=«129» src=«dopb5789.zip» v:shapes="_x0000_s1030"><img width=«49» height=«206» src=«dopb5790.zip» v:shapes="_x0000_s1031">                   гостра                  Психічна          хронічна
<img width=«35» height=«28» src=«dopb5791.zip» v:shapes="_x0000_s1032">                                            травматизація
<img width=«35» height=«28» src=«dopb5792.zip» v:shapes="_x0000_s1033">                           Несприятливі життєві обставини
               Критичне наростання психічного напруження
<img width=«35» height=«28» src=«dopb5792.zip» v:shapes="_x0000_s1034"> 
<img width=«35» height=«28» src=«dopb5785.zip» v:shapes="_x0000_s1035">                        Місце найменшого опору організму
                                        Клініка неврозів
    При аналізі сучасних зарубіжних поглядів на формування та розвиток дитячих неврозів, насамперед слід звернути увагу на те, що більшість західних авторів замінює поняття “невроз” терміном “тривожний розлад”(Перре, Бауманн [9]). На їхню думку, у дітей зі вродженою схильністю до тривожності чи страхів відчуття небезпеки навколишнього світу може створити психологічну уразливість перед тривогою. Щойно виникнувши, тривога підживлює сама себе. Тривога і уникнення не зникають навіть після того, як стресори, що їх викликали, припиняють свою дію. Формувння тривожних розладів за Мешем, Вольфом можна представити у вигляді схеми [11]:
<img width=«556» height=«611» src=«dopb5793.zip» v:shapes="_x0000_s1040 _x0000_s1042 _x0000_s1047 _x0000_s1046 _x0000_s1037 _x0000_s1051 _x0000_s1054 _x0000_s1055 _x0000_s1056 _x0000_s1038 _x0000_s1039 _x0000_s1041 _x0000_s1043 _x0000_s1044 _x0000_s1045 _x0000_s1050 _x0000_s1052 _x0000_s1053 _x0000_s1049 _x0000_s1048"> 
   
   
   
   
Висновки   В першій частині даної роботи було розкрите поняття неврозу, проаналізовані різноманітні класифікації невротичних явищ та показано деякі фрагменти клінічної картини дитячого неврозу. В основній частині
розглядалися історичні підходи до етіопатогенезу неврозів, а також основні фізіологічні механізми їх формування, були проаналізовані основні фактори формування дитячих неврозів, згруповані за біологічними, психологічними та соціальними ознаками. На заключному етапі роботи були проаналізовані сучасні вітчизняні та зарубіжні погляди на динаміку формування неврозів у дітей.
     7) «зрив» вищих нейрорегуляторних функцій з появою розгорнутої клінічної картини  неврозу. У якості «пускового» фактора виступає гостра  психічна травма. Під впливом дисстрессу, що підриває захисні сили організму, декомпенсуються «місця  найменшого опору», у ще більшому  ступені знижуються біотонус, життєва активність і віра в  себе, припиняється  процес  творчого саморозвитку.
 Список використаної літератури: 1. Буянов М.Ю. Системные психоневрологические расстройства у детей и            подростков – М., 1995. 2. Гарбузов В.И. Неврозы детского возраста и их профилактика – Л., 1982. 3. Гиляровский В.А. Психиатрия – М., 1954. 4. Захаров А.И. Неврозы у детей и подростков: этиология и патогенез – М., 1988. 5. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков – СПб., 2001. 6. Зотов А.В. Роль раннего онтогенеза в формировании неврозов – В кн. Перинатальная патология и здоровье ребенка.Сборник научных докладов – Пермь, 1986. 7. Каменецкий Д.А. Неврозология и психотерапия – М., 2002.
8. Карвасарский Б.Д. Неврозы – М., 1990.
9. Клиническая психология под ред. Перре М., Бауманна У. – СПб., 2003.
10. Кречмер Э. Медицинская психология – СПб., 1998.
11. Мэш Э., Вольф Д. Детская патопсихология – СПб., 2003.
12. Мясищев В.Н. Личность и неврозы – Л.,1960.
13. Неврозы и их лечение – Л., 1969.
14. Неврозы у детей и подростков. Тезисы докладов – М., 1986.
15. Смулевич А.Б. Пограничные психические нарушения – В кн. Рукововдство по