Реферат: Види вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання

--PAGE_BREAK--Для того щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуються необхідні мисленнєві операції за допомогою спеціальних вправ. В іграх мозок дитини може створювати нові ідеї, конструкції, об’єкти, продукти. Які вдосконалюють уже досягнуте, реконструюють його або конструюють щось нове. Вправа-це метод навчання, що припускає багаторазове, свідоме повторення розумових і практичних дій з метою формування, закріплення й удосконалення необхідних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають формування вмінь переносити набуті навички у змінені умови. Застосовувати їх у нестандартних умовах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. За О. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні, конструктивні та творчі. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльність учнів. Необхідним фактором також виступає забезпечення емоційного благополуччя учнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху.
Під творчим потенціалом, як правило, розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміня й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення, хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об єднання чи роз єднання, суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів, треба розвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав: той, хто хоче розвивати в учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно пов’язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких всесвітньо відомих педагогів, як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами. а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів, застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів молодшого шкільного віку розв’язувати нові незвичні завдання шляхом аналізування й комбінування; активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання, а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом. Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови.
Комбінувати мовний матеріал-це значить поєднувати букви у склади, склади у слова, слова у речення, речення в тексти, кілька текстів – у новий текст, що має кілька сюжетних ліній. Складання комічної історії-це один із видів вправ на комбінування. Головне у складанні таких історій — показати учням, як можна руйнувати стереотипи. Щоб досягти комічного ефекту, потрібно скомбінувати героя розповіді та ситуації, в якій у житті він ніколи не опиниться.
Учні початкових класів здатні аналізувати і комбінувати. Необхідно рекомендувати їм вправи на реконструювання. Після кількох разів прочитання й аналізу оповідання дітям пропонується його реконструювати. Можна замінити головного героя оповідання. Скажімо, в оповіданні йшлося про учня першого класу, як він не хотів учити уроки й отримав двійку. Ми замінимо героя ( скажімо, буде дівчинка Галинка, яка дуже любила ходити до школи та була відмінницею).
Джанні Родарі пропонує змінювати відомі сюжети. Це допоможе учням навчитись придумувати власні казки і розповіді, а за допомогою цієї розповіді знаходити вихідну точку для нової розповіді.
Можна реконструювати слова, які «загубили» букви, загублені букви повинні бути на якесь правило. Під реконструкцією розуміють ще і зміну слів, сюжетів тощо. До всіх прикметників можна додати префікс «най-» і прочитати відомий текст у новому вигляді.
Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток дитини, який включає розвиток творчого потенціалу. Творчі здібності формуються в діяльності та зумовлюють кількісні та якісні показники знань, умінь і навичок. Важливим є те, що творчі здібності мають загальний характер, тобто сформовані в певній галузі, можуть використовуватись і в інших видах творчої діяльності.
Дидактичні ігри, з одного боку, сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам’яті, мислення, самостійності та ініціативності. З іншого, розв’язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєнню нового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальних умінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликає в них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативного мислення та фантазії.
Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.
Урок читання, як і будь який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечити дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення учнів, причому всіх видів – слухання, говоріння, читання і письма. Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-популярного твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей: вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції.
Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).
У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією. Знання, яких набувають учні, мають стати основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.
Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.
У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням. У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.
У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх вживанням у художніх текстах.
Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.
Словникова робота в початкових класах має своїм завданням:
•      збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих раніше слів чи нових значень відомих слів:
•      уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів:
•      активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний;
•      усунення з мовлення нелітературних слів — діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені словникові вправи.
Під час виконання словникових вправ вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.
Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні усні вправи.
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:
I. Лексичний (словниковий аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.
II.  З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.
III.    Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.
IV.   Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.
Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.
Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли не слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ з читання і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова. Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.
Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:
•       демонстрація предмета чи малюнка;
•       використання контексту;
•       найпростіший словотворчий аналіз;
•       тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника).
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:
а)показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни, баклажан);
б)показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак);
в)показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен, явір, рись, козуля).
Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів.
а)  самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» учні пояснюють як «ввічливо», «з повагою»:
б)  конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту, не зовсім точно. Наприклад, у реченні :Періщить дощ, як із відра. Діти пояснюють слово періщить як те. ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить — це сильно б'є, січе:
в)  введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова ґудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення Пальто було застебнуте на всі ґудзики.
Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене пояснюване слово. Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка — пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі) та ін.
Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) — дружний клас, дружна сім'я, дружній (приятельський, схвальний) — дружній погляд, дружня усмішка.
Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:
а) розчленування загального поняття на часткові (тканини — це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові — це апельсини, лимони, мандарини);
б)  підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла — будівельні матеріали; муха, оса, ґедзь — комахи);
в)  розгорнутий опис (колектив — це група людей, зв'язаних спільною працею, спільними інтересами: батьківщина — це країна, в якій живуть народжені в ній люди, що є її громадянами);
г)  добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний:
д)  добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток — через зіставлення із словом радість);
є) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки — носки, окуляри — очки, ковзани — коньки;
є) з'ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).
    продолжение
--PAGE_BREAK--