Реферат: Елементи народознавства при вивченні ботаніки

--PAGE_BREAK--В одному царстві жив добрий і працьовитий народ. Але оселився в державі злий дракон. Кожного року люди віддавали йому на поталу найвродливішого, найсміливішого і найсильнішого юнака. Наступною жертвою повинен був стати син царя. А в нього була розумна наречена. Зуміла вона чарівним кинджалом нанести дракону смертельну рану. Сподобалося це богам і вирішили вони нагородити цих людей. Боги взяли зуби вбитого дракона і розсіяли їх по землі, і виріс із них часник. І боги сказали людям: «Збирайте і їжте драконові зуби і будете ви завжди сильними, здоровими й молодими» (6 клас. Значення Покритонасінних у природі і житті людини).
Верба вважалася у слов'ян священним деревом, символом безперервності і постійності життя. Шанували вербу не лише слов'яни, а й стародавні греки та римляни. Верба — це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.
Тополя в Україні — символ жіночої долі, незрадливого та, на жаль, нещасливого жіночого кохання.
В одній грецькій легенді розповідається про Фаетона — сина бога сонця Геліоса. Він випросив у свого батька дозволу проїхати по небу в його золотій колісниці, запряженій четвіркою крилатих коней, проте не зміг справитися з управлінням кіньми і загинув. Сестри Фаетона —
Геліади гірко плакали за ним. Горе дівчат було невтішне і боги перетворили їх на стрункі тополі (6 клас. Різноманітність Покритонасінних).
Едельвейс з давніх часів у гірських народів є символом відваги, мужності та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину. Палко покохав леґінь дівчину-красуню. А вона, горда і неприступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на білий світ, побачив під ногами диво-рослину. Білою зорею сяяла вона, тремтіла веселка у краплях роси на її шовковому листі… Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав високу гору. «Віднесу квітку милій», — прошепотів і зірвався. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя… Цю квітку в Українських Карпатах називають «Шовковою косицею» (6 клас. Родина Айстрові).
Казки та загадки на уроках ботаніки
Для гармонійного виховання дітей доцільно використовувати елементи усної народної творчості. Через казки, пісні, приказки можна глибше пізнати явища природи, розкрити значення біологічних об'єктів.
Так, наприклад, на уроці з теми: «Рух речовин по рослині» (6 клас) пояснення частини нового матеріалу можна дати у вигляді «Казки про краплинку, яка хотіла напоїти дерево».
Під час розповіді бажано використовувати магнітні аплікації (хмаринки, краплі, складові рослини) для демонстрації кругообігу води в природі.
«… Жили-були краплинки в дощовій хмарі. Тому, хто нічого не знає про краплинки, здається, що вони всі схожі: звичайні крапельки води. Але насправді у кожної був свій характер, кожна мріяла про своє, адже у кожної з них була попереду довга історія, та і про минуле було що розказати. А поки вони пливли високо в небі в рідній хмаринці і базікали між собою про свої мрії. Одній хотілося помандрувати подовше — від інших сестер-дощинок вона чула, що на землі з ними траплялися неймовірні пригоди. Друга любила все красиве, і вона зовсім не збиралася на землю: вона мріяла разом з іншими краплинками стати веселкою. А третя? Третя мовчала і думала тільки про те, щоб напоїти дерева і трави.
Спочатку вона з'явилася на гладенькому зеленому листку. Від дотиків дощових краплинок він гойднувся, затремтів, і Краплинка скотилася вниз, на інший листок. Так, падаючи все нижче, вона впала на землю і одразу ввібралася в сухий ґрунт — давненько не було дощу, і земля на узліссі навіть потріскалася. Ковзає Краплинка між сухими грудочками ґрунту і думає: «Що зі мною станеться, куди ж я потрапила, чи зможу коли-небудь повернутися до рідної хмаринки, побачити синє небо і золоте сонечко?». А навколо скільки всього цікавого, вже і небо згадувати ніколи! Ось назустріч Краплинці пробираються земляні черв'яки: вона вниз, а вони — вгору. Швидше, швидше, вода заливає, дихати нічим! Ви, мабуть, бачили, скільки земляних черв'яків з'являється після дощу на поверхні ґрунту — їх тому і називають дощовими. Це дощ вигнав їх з сухих підземних нірок. Ось Краплинка провалилася раптом в якийсь тунель — тут кріт-будівник прорив собі підземну дорогу. А скільки в землі живе маленьких жучків, павуків, якихось крихітних, ледве помітних оком живих істот! І всі вони копошаться: хтось когось ловить, хтось щось будує, хтось кудись поспішає. Ой, а це що за дивні довгі нитки в ґрунті?
Тільки встигла дощинка це подумати та присунутися до ниток ближче, щоб розглянути трохи краще, як опинилася усередині них! Це були тонкі кореневі волоски, але Краплинонька цього, ясна річ, не знала. Вона тільки відчула, що піднімається вгору — до цього вона весь час рухалася вниз. Вона поспішала вгору разом з іншими краплинками дощу, що потрапили в ґрунт. Дерево вже зовсім висихало від спраги, адже давно не було дощу, і тепер жадібно тягнуло коренями воду. Все вгору і вгору: спочатку по товстих каналах усередині стовбура, потім по середніх — усередині гілок і, нарешті, по тоненьких жилках листка. Зів'ялі від спеки листки розправлялися, напоєні водою, а Краплинка, що допливла до кінця самої тоненької жилки крихітного листка на верхівці дерева, раптом побачила і небо, і сонце, і рідну хмаринку у вишині. Тільки вона розтала, стала маленькою і ледве видимою. Теплий сонячний промінь торкнувся Краплинки, і вона перетворилася на пару і полетіла вгору, до своєї хмаринки. Вона летіла і раділа, що їй вдалося здійснити свою мрію — напоїти дерево...».
Для усвідомлення учнями руху Н2О і солей по рослині доцільно запропонувати запитання і завдання для осмислення.
• Охарактеризуйте будову кореневих волосків, які Краплинка побачила на коренях дерева.
• Завдяки чому Краплинка проникла углиб кореня і піднялася по стеблу до листків?
• Завдяки якому процесу Краплинка повернулася до своєї хмаринки?
Так, на уроці з теми: «Типи плодів» (6 клас) для закріплення знань пропоную загадки на визначення типу плода тієї або іншої рослини.
У зеленім кожушку, кістяній сорочечці
Я росту собі в ліску,
всім зірвати хочеться. (Ліщина — горіх.)
Довгі коси маю, та не заплітаю. (Кукурудза — зернівка.)
Зелений, а не дуб, круглий, а не місяць,
З хвостиком, а не миша. (Кавун — ягода.)
Синій мундир,
Жовта підкладка,
А в середині — солодко.(Слива — кістянка.)
Пропоную загадки про гриби (тема: «Значення грибів у природі та житті людини», 6 клас)
Всі ми, в шапочках-брилях, Заховались під кущі, Бо як вийдемо на шлях, Враз опинимось в борщі. (Печериці.)
Під дубочком народився,
Парасолькою накрився,
Може, з лісу б пострибав,
Якби другу ногу мав.
(Білий гриб.)
ЗАГАДКИ ПРО ВІТАМІННІ РОСЛИНИ
У зеленій сиджу коморі,
А коса моя надворі.
(Морква.)
Без рук, без ніг, а по тичині в'ється.
(Горох.)
Зелена шийка, червона шапочка.
(Суниця.)
Кругла, а не місяць,
біла, а не борошно,
з хвостом, а не миша.
(Редька.)
Не вогонь, а обпікає.
(Кропива.)
На городі молода
Пишні коси розпліта.
У зеленую хустинку
Золоті хова зернинки.
(Кукурудза.)
Стоїть на ґанку в червонім кафтанку.
А хто її зрушить, той плакати мусить.
(Цибуля)
Що то за голова, що лиш зуби й борода?
(Часник.)
Сидить дід над водою
З червоною бородою.
Хто йде — не мине,
За борідку смикне.
(Калина.)
Сам маленький, а шуба дерев'яна.
(Горіх.)

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ НАРОДОЗНАВСТВА ПРИ ВИКЛАДАННІ ТЕМИ „РІЗНОМАНІТНІСТЬ ТА ОХОРОНА ПОКРИТОНАСІННИХ” УРОК-ПОДОРОЖ «СТОРІНКАМИ ЧЕРВОНОЇ КНИГИ»
Мета: сформувати в учнів бережливе ставлення до природи; розвивати вміння учнів працювати колективно, критично мислити, оцінювати факти, самостійно добирати необхідний матеріал для взаємонавчання.
Обладнання: слайди або малюнки із зображенням рослин, занесених до Червоної книги України, Червона книга України, спокійна музика.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Форма уроку: семінар.
Підготовка до уроку: Перед уроком (за один-два тижні) клас поділяється на 4—5 груп, кожна з яких одержує своє завдання: підготувати загадки, вірші, легенди та відомості про рослину, занесену до Червоної книги України.
СТРУКТУРА УРОКУ
І. Організаційний етап
Учні розміщуються групами, у яких вони готувалися до уроку.
ІІ. Актуалізація опірних знань
Що таке Червона книга?
Червона книга — це офіційний документ неурядових міжнародних і національних організацій, що містить систематизовані відомості про рослини та тварин усього світу чи регіонів, становище яких викликає побоювання стосовно їхнього майбутнього.
Червона книга містить перелік біологічних видів і підвидів із зазначенням їхнього сучасного й минулого поширення, кількості та причин її зменшення, особливостей відтворення, уже прийнятих і необхідних заходів охорони виду. Червона книга складається зі сторінок різного кольору (форми, які зникають, — червоні сторінки, рідкісні — жовті, відновлені — зелені). Роль Червоної книги — зазначити конкретні, найбільш ефективні й дійові заходи захисту для кожного виду. Червону книгу розглядають як науково обґрунтовану програму практичних заходів щодо порятунку рідкісних видів.
III. Мотивація навчальної діяльності
З давніх-давен людина орала землю й вирубувала ліси, пасла худобу та будувала міста. Часто люди вважали дику природу своїм ворогом. У середні віки в Європі з'явилося навіть «філософське» обґрунтування наступу на природу, зокрема на ліс: велика кількість лісів нібито свідчила про дикість країни — ліс протиставляли цивілізації.
Зараз інша справа. Ліси — скарб держави. Тому в багатьох країнах ведуть постійні роботи з відновлення лісів. Але висадити дерева — ще не значить відновити первозданний ліс: багато які з рослин не відновлюються. Те саме відбувається й через оранку цілинних земель: зникають рослини, спроможні жити тільки на них. Ці та інші причини негативно позначилися на рослинному світі нашої планети.
Причин збідніння тваринного світу також багато. У природі все пов'язано, і знищення лісів чи оранка земель позбавляли тварин їхніх споконвічних місць існування. Тваринний і рослинний світ нашої планети під тиском людини почав зникати.
Рушаймо ж у подорож сторінками Червоної книги України!
ІV. Вивчення нового матеріалу
Протягом 2—3 хвилин підготовлений удома матеріал обговорюється в групі, що була створена перед уроком. Після цього до групи № 1 переміщується група № 2, а до групи № 3 приєднується група № 4. Кожна група, навчивши одна одну протягом 3—5 хвилин, зустрічається з іншою групою: № 1 з № 3, № 2 з № 4; потім № 1 з № 4, № 2 з № 3.
Перед початком навчальної роботи «мандрівникам» необхідно відгадати загадку: про яку рослину піде мова. Потім вони розповідають легенду, роблять повідомлення про рослину із Червоної книги, наприкінці звучить вірш про цей вид. Під час роботи в групах звучить спокійна музика, заздалегідь підібрана вчителем або учнями.
Кожній групі пропонується підготувати повідомлення про два види рослин України, які охороняються: латаття біле, глечики жовті, нарцис вузьколистий, підсніжник звичайний, півонію вузьколисту, рябчик великий, любку дволисту, конвалію звичайну.
Пропонується приблизний варіант інформації, яка може бути використана учнями під час подорожі.
Перша група
Латаття біле (Nymphaea alba L.)
Загадка.
Цариця білолиця
У воду глядиться.
Довголітня світлолюбна водяна рослина. Від грубого повзучого кореневища на поверхню води на довгих черешках піднімаються великі листки та гарні квітки. Листки, які плавають (10—30 см у діаметрі). Квітки великі (12—16 см діаметрі). О п'ятій-шостій годині вечора квітки закриваються й опускаються під воду.
Росте в стоячих і повільно плинних водоймах по всій Україні. Цвіте в червні — серпні. Рослина декоративна, має дубильні та інсектицидні властивості.
У давнину рослину називали здолай-травою. За стародавніми повір'ями, латаття — рослина, яка рятує від нечистої сили. Мандрівники зашивали в мішечок шматочок кореневища й вішали собі на шию, проказуючи заклинання: «Здолай-трава! Здолай ти злих людей: лихого щоб на нас не надумали, поганого не мислили, віджени ти чарівника-наклепника. Здолай-трава! Здолай мені гори високі, долини низькі, озера сині, береги круті, пеньки та колоди. Сховаю я тебе, здолай-трава, біля рвійного серця на всьому шляху та на всій доріженьці». Наші предки своєрідно використовували латаття. Ченці вживали насіння як засіб, що заспокоює нерви, від корчів і запаморочення. Співаки застосовували латаття для зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток лікували зубний біль.
Глечики жовті (Nymphar lutea (L.) Smith.)
Загадка.
Стоять глечики на воді,
Вінки в них жовті й золоті.
Латинська назва походить від арабського слова «німфа». У грецькій міфології німфи — це вродливі дівчата, які жили у воді. Увесь день глечики повертають квітки за рухом сонця, надвечір пелюстки починають закриватися й перетворюються на пуп'янок.
Довголітня водяна рослина з товстим повзучим кореневищем. Квітки великі (3—5 см у діаметрі), жовтого кольору. Цвіте в червні-липні. Насіння поширює вода та водоплавні птахи. Рослина декоративна. Кореневищем живляться бобри, водяні пацюки, видри та інші тварини, насінням — водоплавні птахи. Має дубильні, фарбувальні та інсектицидні властивості.
Друга група
Нарцис вузьколистий (Narcissus angustifoliun Curt.,)
Походження наукової назви роду сягає давньогрецької міфології. Один з міфів розповідає про прекрасного юнака Нарциса, якого полюбила юна німфа Ехо. Але Нарцис не відповів на її кохання взаємністю. Від мук нерозділеного кохання Ехо так висохла, що від неї залишився тільки тихий голос. Нарциса ж за його жорстоку байдужість покарали боги Олімпу: він перетворився на квітку.
За іншим міфом, прекрасний Нарцис під час однієї з прогулянок нахилився над струмком напитися і, побачивши у воді своє відображення, відразу в нього закохався. Про все на світі забув Нарцис і все милувався собою, не відходячи від водяного дзеркала. Він уже відчував наближення смерті, але не міг відірватися від свого відображення. Так він і помер, а на тому місці виросла красива біла квітка — квітка самозакоханості та смерті.
Але є більш прозаїчне пояснення походження наукової назви роду Narcissus — від грецького «нарко» — затьмарювати, дурманити (у давній медицині алкалоїди цибулин нарцисів використовували як наркотичний, запаморочливий засіб).
Учені виявили, що серед інших алкалоїдів нарциси містять лікорин — добрий відхаркувальний засіб для лікування хронічних і гострих запалень легень і бронхітів. Таким чином, нарциси належать до арсеналу сучасної наукової медицини.
Нарцис вузьколистий — довголітня трав'яниста цибулинна рослина заввишки 20—40 см. У ґрунті міститься цибулина завдовжки 4—5 см, від якої відходять три-чотири довгі лінійні листки завширшки 5—6 мм. На відміну від листків культурного нарциса білого, вони сизо-зелені, коротші від квітконосної стрілки. На стрілці розвивається одна квітка, рідше — дві-три. Оцвітина біла. Квітки в діаметрі досягають <metricconverter productid=«8 см» w:st=«on»>8 см, мають приємний сильний аромат.
На передгірних рівнинах цвіте в травні, у горах — у червні. Тривалість цвітіння — близько 20 днів.
Росте на гірських субальпійських луках (полонинах), у субальпійських лісах, а також на передгірних вологих луках. Область поширення виду охоплює Альпи, Французьку Юру, Істрію, Тироль, Банат, Карпати, гори північної та західної частин Балканського півострова, Південну Грецію. В Українських Карпатах проходить північна межа ареалу нарциса вузьколистого.
У нас зустрічається тільки на території Закарпаття — відомо кілька місцезнаходжень на хребтах Свідовець, Мармарош-ських Альп, а також у передгірній і низинній частинах області. Утворює високогірну та рівнинну популяції. Широко відомою є «Долина нарцисів» біля села Киреши в Закарпатті — великий масив нарциса вузьколистого.
Підсніжник звичайний (Galanthus nivalis h.)
Загадка.
Я найперша зацвітаю
Білим цвітом серед гаю.
Відгадайте, що за квітка,
    продолжение
--PAGE_BREAK--Бо мене не стане влітку.
Наукова назва роду, зумовлена сніжно-білим забарвленням квіток, походить від грецького «гала» — молоко й «антос» — квітка.
Рід нараховує близько 20 видів. Вони поширені в Середземномор'ї, Європі, на Балканах, Кавказі, у Малій Азії. На території України ростуть три види.
Найбільш розповсюджений представник — підсніжник звичайний. Це довголітня трав'яниста рослина заввишки 8 — <metricconverter productid=«15 см» w:st=«on»>15 см. Від цибулини (у ґрунті) піднімаються два лінійні темно-зелені, сизуваті листки, між якими розвивається квітконос із білосніжною дзвоникуватою похиленою квіткою. Цвіте на початку та всередині весни, у березні-квітні, а в деяких місцевостях — наприкінці квітня.
Росте підсніжник у широколистяних дубових, дубово-грабових, букових, значно рідше мішаних дубово-соснових, буково-соснових лісах, серед чагарників, на лісових галявинах, узліссях. В Україні в значній кількості зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, трохи рідше на Волино-Подольській і Придніпровській височинах і дуже рідко на Лівобережжі — усього кілька місцезнаходжень у Чернігівській і Полтавській областях.
Квітки підсніжника користуються значним попитом у мешканців великих міст, відірваних від природи. Тому навесні, під час масового цвітіння підсніжників, їх зривають для весняних букетів у величезній кількості. Варварське знищення тисяч квітучих рослин призводить до того, що кількість їх поступово зменшується. Знищення багатьох популяцій охоплює все нові й нові, місцевості, що спричинює значне скорочення ареалу цього виду в Україні. І хоча в деяких місцях підсніжників ще досить багато й вони утворюють у лісах суцільні квіткові килими, усе-таки потрібна охорона ранньовесняної рослини з гарними квітками.
Третя група
Півонія вузьколиста (Paeonia tenuifolia h.)
Довголітню трав'янисту рослину заввишки від 20 до <metricconverter productid=«50 см» w:st=«on»>50 см із шишкоподібно потовщеним корінням у народі називають воронцом, її листки двічі або тричі розсічені на численні лінійно-нитковидні частки. Квітки правильні, одиничні, великі (діаметром до <metricconverter productid=«8 см» w:st=«on»>8 см), з 8—10 криваво-червоними або темно-пурпурними пелюстками. У центрі квітки контрастно вирізняються інтенсивною жовтизною численні тичинки та кілька маточок, з яких після цвітіння розвиваються густо опушені плоди-листянки. Цвіте у квітні-травні. Ареал виду — причорноморсько-передкавказький. На Україні зустрічається на півдні Лісостепу та в степових районах, а також у Криму. Рослина зникає внаслідок витолочування худобою за посиленого випасання, оранки цілинних степових ділянок і особливо в результаті масового збирання для весняних букетів, а також викопування як лікарської рослини та пересадження до квітників.
Рябчик великий (Fritillaria meleagris h.)
Довголітня трав'яниста рослина. У ґрунті міститься мало, не куляста, трохи приплюснена цибулина, що складається з кількох лусочок. Особливо цікаво, що тільки дві з них товсті, м'ясисті, соковиті. Саме вони — своєрідні комори, де зберігаються запаси поживних речовин рослини на поточний вегетаційний період. Служать вони тільки протягом року. Після відцвітання й використання запасів луски зменшуються та всихають. Цього ж року в рослини утворюються дві нові м'ясисті лусочки з новими запасами поживних речовин.
Цибулина рябчика отруйна — у ній міститься алкалоїд імперіалін.
Від цибулини над землею підіймається стебло заввишки 15—50 см із чотирма-шістьма черговими, вузьколінійними, трохи жолобчастими сизо-зеленими листками.
У квітні-травні на верхівці стебла розвиваються досить великі — до 3—4 см — одиничні, дуже оригінальні, із шахово-плямистими пелюстками, пониклі квітки, що за формою нагадують напіврозкриті квітки тюльпанів. Іноді (дуже рідко) квіток на стеблі дві.
У жодної рослини нашої флори немає квіток із таким оригінальним малюнком пелюстків, як у рябчика великого. Пурпур-но-червоно-коричнюваті, вони немов спеціально розграфлені на темні та світлі квадратики, що чергуються між собою в чіткій послідовності, як на шахівниці (у народі рослину називають вінець рябий, маківка, козубець, рябоцвіт). У квітці спочатку
дозріває довгий стовпчик із трироздільною маточкою, а потім повного розвитку досягають більш короткі тичинки. Перехресне запилення відбувається завдяки бджолам і джмелям, які добувають нектар, що міститься всередині квітки. Якщо перехресне запилення не відбулося, квітка може самозапилитися: одна з тичинок подовжується, досягає маточки й висипає на неї пилок. Після запилення й запліднення квітконіжка розпрямляється, і розвивається плід-коробочка з великою кількістю плоских, крилатих насінин, які розносяться вітром і водою. Молоді рослини, що розвиваються з насінин, зацвітають на четвертий-п'ятий рік. Рослина може розмножуватися й вегетативно завдяки цибулинкам, які розвиваються серед основних лусочок цибулини.
Рябчик великий росте на вологих луках і вологих галявинах, узліссях широколистяних лісів, серед чагарників. В Україні належить до групи рідкісних рослин. Усього відомо близько десяти місцезнаходжень: у Закарпатті, Прикарпатті, Опіллі, західній частині Лісостепу, на землях Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей. Раніше ріс також на Лівобережжі — у Полтавській і Харківській областях, але за останні десятиліття зник.
Зникає через масове збирання для весняних букетів, викопування цибулин для пересадження до приватних присадибних квітників, а також унаслідок порушення екологічних умов місцезростань, переважно через меліоративні роботи й господарське освоювання земель. З кожним роком стає дедалі більш рідкісним.
Вид перебуває під охороною закону в багатьох країнах Європи. В Україні потребує повсюдної охорони.
Четверта група
Любка дволиста (Platanthera Ьіfolia (L.) Rich.)
Одна з орхідей (родина Зозулинцеві). Довголітня рослина заввишки 20—50 см із довгими цілісними кореневими бульбами. Квітки білі, великі (6—15 см завдовжки), із приємним запахом, особливо в сутінках і вночі, коли виділяється багато пахучих речовин, тому в деяких місцях цю рослину називають нічною фіалкою. Росте в листяних і мішаних лісах, серед чагарників. Цвіте в червні — першій половині липня. Лікарська, ефіроолійна, медоносна, декоративна рослина.
Конвалія звичайна (Convallaria majalis h.)
Із зеленої сорочки, Що зіткав весною гай, Білі дивляться дзвіночки, Як їх звати — відгадай!
М. Познанська
У багатьох народів існують легенди про конвалію. Так, українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія — це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, у якій розповідається не тільки про квітки, але й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Конвалія так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.
У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.
Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.
У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки — конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,— ліки від серцевих захворювань.
Наукова назва конвалії — Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) — у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва — від «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.
Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далі «ладиш», а вже потім «ландиш». Треті учасники цієї дискусії стверджують, що назва квітки походить від слова «ладан» — ароматичної смоли, яка під час спалювання видає чудові пахощі. А потім уже до нього додали суфікс «-иш».
Як бачимо, ця квітка справді відома й вельми популярна. Однак навряд чи вона стала б настільки знаменитою та популярною, якби не була ще й дуже розповсюдженою. Дійсно, вона не просто росте в багатьох лісах Східної півкулі, а зустрічається у величезній кількості (ботаніки через рясноту цих квітів називають деякі ліси конвалійними борами). І раптом — конвалію оголошують охоронюваною, беруть її під захист. Ось іще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися?
Почнемо із того, що мало хто повертається з весняного лісу без букетика (а то й букетів) конвалій. Як приємно дивитися на нього в кімнаті, як приємно подарувати такий букетик другові! Так, приємно. Але скільки таких букетиків вивезено з лісу, скільки в результаті знищено квітів?!
Але це не єдина причина зникнення конвалії. її у великій кількості заготовлюють для фармакологічної промисловості, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобі доводилося брати участь у заготовлянні лікарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрібна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування ліків придатною є тільки та конвалія, яку зібрано навесні. А в дитячих таборах заготовляння лікарських рослин відбувається, як правило, улітку, коли конвалія вже відцвіла і не може бути лікарською сировиною.
Крім того, треба ще знати особливості цієї рослини, її доволі складне життя.
Перший рік конвалія-сіянець (рослина, що розвинулася з насінини) ховається під землею. Лише на другий рік з'являється зелений листок.
До осені в землі утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрів на 15 за рік), розростається, викидає безліч довгих шнурів. З них на поверхні землі з'являються нові листки. Іноді, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густі зарості конвалії. Ці рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища — і загинуть усі конвалійні заростіна галявинці. Ось одна з причин зникнення конвалій. Це треба постійно пам'ятати, навіть коли ти заготовлятимеш конвалії як лікарські рослини за всіма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квітка є отруйною.
V. Підсумок уроку
Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?
Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).
Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти «Записку нащадкам», написати твір-мініатюру на тему «Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому? ».
Урок-інсценізація „Різноманітність покритонасінних”
Мета: поглиблення знань учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.
Урок проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої — традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.
Під час літературної композиції демонструються гербарії та слайди рослин, про які йдеться.
Музичний супровід — твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори інших композиторів.
Ведуча свята символізує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Дві дівчинки, відповідно вбрані, символізують Флору і Фауну.
Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов'язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї — змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть — в'яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!
Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов'язано безліч народних традицій.
Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.
Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з'являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.
Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов'язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.
Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне — кому топтати ряст? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час. Учень. Здавна люди вірили у богів — покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.
Природа. Були у матері-Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить,— не міг забуть і розлюбить.
Фауна. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі. Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна.
Флора. А Фауна — швидка, як вітер, могла за птахами летіти, і за оленями стрибати, та з білочками пустувати.
Фауна. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили, то ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі — світ рослинний, Флора, а жвавій Фауні — тваринний, щоб берегли і поглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині Звучить музика.
Учень. Заглянь у природу! Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя.
Учень. Іде весна!
Учень. Благослови, мати!
Учень. Весну закликати!
Учень. Весну зустрічати!
Учень. Зиму проводжати!
Учениця. Нумо, дівчата, весну зустрічати! Учасники свята відтворюють обряд зустрічі весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...»
Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з'являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.
Учень. Квіти підсніжника — провісника тепла — символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з'являються проліски.
Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, та з-під снігу, майже непомітний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають, та весни розгін не зупинити, і дзвінкі краплини починають у промінні сонячнім бриніти.
Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь: Зима… і пролісок блакитний, Навколо ще лежать сніги, А він всміхається привітний, А він вже скинув ланцюги. Перший пролісок блакитний, Першу квітку весняну Шлю тобі, моя голубко, У далеку сторону.
Природа. Ось і вплели ми перші квіти в символічний «Вінець природі». А за ними й інші вплетемо.
Учень. До рослин, що першими зацвітають рано навесні, належить і первоцвіт, який, кажуть, дарує людям здоров'я. Його цілющі властивості були відомі ще давнім грекам, які вважали його квіткою священної гори богів Олімпу.
    продолжение
--PAGE_BREAK--