Реферат: Договор автомобильных перевозок в системе в системе транспортных договоров по законодательству Украины

Кафедрацивільного та кримінального права

М А Г І С ТЕ Р С Ь К А    Р О Б О Т А

на тему:«Договір автомобільного перевезення в системі транспортних договорів зазаконодавством України»

за спеціальністю 8060101«Правознавство»

Виконав__________
РЕФЕРАТ

магістерськоїроботи

слухачаУкраїнської академії зовнішньої торгівлі

Мельника ІгоряЮрійовича

Тема магістерської роботи:«Договір автомобільного перевезення в системі транспортних договорів зазаконодавством України»

Загальнийобсяг роботи складає 112 сторінок.

Містить58 літературних джерел.

Актуальність теми магістерськоїроботи полягає в тому, що в сучасному світі, сповненому процесами глобалізації,інтернаціоналізації, уніфікації законодавств різних держав та активізаціїрозвитку ринкових відносин, виникає ряд проблем, пов’язаних з недостатнімврегулюванням транспортних договірних відносин, що негативно впливають нарозвиток транспортного права України в сфері договорів автомобільногоперевезення.

Робота має за мету проаналізуватитранспортні договірні відносини, що виникають з договорів перевезення різнимивидами транспорту, зокрема автомобільним транспортом, в транспортному правіУкраїни та визначити ряд проблемних питань у сфері застосування договорівавтомобільного перевезення.

Робота містить у собі наступнінапрямки дослідження: визначити проблемність системи транспортних договорів таджерел транспортного законодавства; дослідити систему договорів перевезення якокремого виду транспортних договорів; проаналізувати специфіку застосування таправового регулювання договорів перевезення автомобільним транспортом;визначити місце України в системі міжнародних автомобільних перевезень.

Перша глава магістерської роботиприсвячена системі транспортних договорів та джерел транспортного праваУкраїни. У другій главі мова йде про особливості правового регулюваннядоговорів перевезення в українському законодавстві, де основна увагазосереджена на проблемності їх визначення та застосування. Третя глава міститьінформацію про види договорів автомобільного перевезення та особливості їхзастосування, а також  про місце Українив системі міжнародних автомобільних перевезень.

Практичне значення роботи полягаєв можливості використання її результатів у навчальному процесі, унауково-дослідницькій сфері, у сфері правотворчості.

Слухач:                                   Мельник І.Ю.
ЗМІСТ

 магістерської роботи

«Договір автомобільного перевезення всистемі транспортних договорів за законодавством України»

Вступ                                                                                                                      5

1. Система транспортних договорів і транспортне законодавство України   9

1.1. Система транспортних договорів                                                           9

1.2. Джерела транспортного права України                                                14

2. Правове регулювання договорів перевезення якосновних транспортних договорів                                                                                                         22

2.1. Загальні положення про перевезення та їх правове регулювання       22

2.2. Основні договори                                                                                    26

2.2.1. Договори перевезення вантажів                                                   26

2.2.2. Договір про перевезення пасажира, багажу тапошти               39

2.2.3. Договір про буксирування                                                           43

2.2.4. Договір чартеру (фрахтування)                                                    45

2.3. Допоміжні договори                                                                                55

2.3.1. Договори про експлуатацію під’їзних колій,подачу і забирання вагонів. Вузлові угоди                                                                  55

2.4. Претензії та позови, що випливають із договору перевезення            57

2.5. Договір транспортного експедирування                                               60

3. Правова характеристика договору автомобільного перевезення                68

3.1. Правова характеристика відносин, що виникаютьна автомобільному транспорті                                                                                                68

3.2. Основні види договору автомобільногоперевезення                           71

3.2.1. Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом    71

3.2.2. Організація перевезень пасажирів, багажу тапошти автомобільним транспортом                                                       80

3.3. Особливі види договору автомобільного перевезення                         88

3.3.1. Перевезення у прямому змішаному сполученні заучастю автомобільного транспорту                                                         88

3.4. Транспортно-експедиційні послуги, що налаютьсяпідприємствами і організаціями автомобільного транспорту                                           90

3.5. Міжнародні автотранспортні перевезення вУкраїні                            95

Висновок                                                                                                            103

Перелік літератури                                                                                            108
В С Т У П

Актуальність теми магістерськоїроботи.Останнім часом надзвичайно широкого використання у сферіперевезень набули договори автомобільного перевезення. Їхня особливість полягаєв тому, що перевізником виступає організація автомобільного транспорту.

В залежності від виду перевезень (в середині однієї країни, міжнародніперевезення) вони регулюються законодавством як окремо взятої держави, так інормами міжнародного права. У сучасному світі спостерігається динамічнийрозвиток торгових відносин на міжнародному рівні. Україна є активним учасникомміжнародних торгових відносин. Тому питання уніфікації міжнародних правовихнорм, що регулюють перевезення різними видами транспорту, набуває надзвичайноїактуальності для України.

Транспортне законодавство є найбільш кодифікованим. Відносини, що виникаютьз договорів перевезення, регулюються великою кількістю кодексів, законів,правил та інструкцій, що існують на різних видах транспорту. Проте багато з нихє морально застарілими або, у гіршому випадку, не відповідають сучасним вимогамдіяльності транспортних організацій. Таким чином виникає ситуація, коли умовивиконання договірних зобов’язань регулюються виключно положеннями договоруперевезення, і тим самим породжує актуальний предмет для дослідження.

Актуальність магістерської роботи підсилюється і тим, що новий Цивільнийкодекс України від 16 січня 2003 р. сконцентровує в окремій главі 64 норми, щорегулюють загальні положення про перевезення, а також вперше в главі 65 яксамостійний вид договору виділений договір транспортного експедирування, щотаким чином, набув якості пойменованого, і це дозволило, нарешті, вирішитипитання про його місце в системі договорів (раніше його відносили до змішанихдоговорів).

Мета магістерської роботи. Метоюдослідження є комплексний науковийаналіз правовідносин, що виникають з договорів перевезення, правовідносин, щовиникають з договорів автомобільного перевезення, аналіз українськоготранспортного законодавства та його застосування на практиці, аналіз умоввиконання договірних зобов’язань, що виникають з договорів перевезення, виявленняпроблемних питань у транспортних правовідносинах та пропонування шляхів щодо їхвирішення.

Завдання магістерської роботи. Длядосягнення вищеназваної мети були поставлені наступні завдання:

·<span Times New Roman"">       

простежити історичний розвитоктранспортних правовідносин;

·<span Times New Roman"">       

з’ясувати і дослідити основні категоріїтранспортного права України (предмет, джерела, договірні зобов’язання), виявитипроблемні питання у цій сфері;

·<span Times New Roman"">       

простежити та дати аналіз матеріальнихнорм українського законодавства, які регулюють транспортні договірні правовідносини,вказати на їх переваги та недоліки;

·<span Times New Roman"">       

з’ясувати особливості застосуваннядоговорів автомобільного перевезення на практиці та проаналізувативідповідність їх положень нормам українського законодавства;

·<span Times New Roman"">       

дослідити основні принципи і методи, задопомогою яких здійснюється договірне регулювання правовідносин перевезеннярізними видами транспорту, вказати на особливості, притаманні кожному здоговорів перевезення;

·<span Times New Roman"">       

з’ясувати тенденцію процесу уніфікації втранспортному праві України, виявити проблеми у цій сфері;

·<span Times New Roman"">       

визначити місце України в міжнароднихавтомобільних перевезеннях.

Предмет магістерської роботи. Предметомдослідження є законодавство іноземних держав і законодавство України,вітчизняна та іноземна доктрина з питань правового регулювання транспортнихправовідносин і застосування договорів автомобільного перевезення.

Об’єкт магістерської роботи. Об’єктомдослідження є договірні транспортні правовідносини, які виникають внаслідокправового регулювання договорів перевезення різними видами транспорту, зокремадоговорів перевезення автомобільним транспортом.

Методи дослідженняобрані,виходячи з поставлених мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предметадослідження. При написанні роботи використовувались такі методи: історичний(при дослідженні законодавства та монографічних джерел минулого),порівняльно-правовий (дав змогу порівняти особливості правового регулюванняперевезень різними видами транспорту), системно-структурний (допоміг визначитимісце договору автомобільного перевезення в системі транспортних договорівУкраїни), формально-юридичний (дослідження змісту та структури норм договірнихзобов’язань, що випливають з договорів перевезення, їх класифікації),аналітичний (при обґрунтуванні висновків), а також метод аналізу і синтезу,соціологічні методи та методи формальної логіки.

Теоретичною основою дослідженняє працівітчизняних та зарубіжних вчених, зокрема А.Ю. Бабаскін, І.О. Безлюдко В.А.Бігун, В.І. Борисова І.В. Булгакової, І.О. Безлюдко,  О.М. Вінник, В.М. Гайворонський, А.Э. Горев,О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Д.В. Зеркалов, Л.А. Музика, А.П. Никодимов, В.И.Савин, Л.Я. Свистун, Д.М. Сологуб, Є.Д. Стрельцова, В.І. Тертишніков, Є.О.Харитонов, В.С. Щербина, С.І. Шимон, М.Й. Штефан, Ф.П. Шульженко, І.С.Ярошенко.

Новизна магістерськоїроботи полягає в тому, що у рамкахдослідження:

·<span Times New Roman"">       

обґрунтовано доцільність застосування втранспортному праві України системи розподілу транспортних договорів наосновні, допоміжні та особливі;

·<span Times New Roman"">       

доведено, що новий ЦК України та ГКУкраїни істотно змінюють принципи регулювання відносин перевезення, які діяли уЦК України 1963 року;

·<span Times New Roman"">       

вказано на необхідність уніфікаціїматеріальних норм міжнародних автомобільних перевезень.

Практичне значення отриманихрезультатівполягає в тому, що вони можуть бути використані у навчальномупроцесі (при вивченні курсів цивільного права України та транспортного праваУкраїни, у науково-дослідній роботі студентів, для поглиблення знань договорівперевезення), у науково-дослідницькій сфері (дискусійні положення даногонаукового дослідження можуть бути використані для подальшого дослідженняпроблем перевезень автомобільним транспортом), у сфері правотворчості (длявдосконалення законодавства України).

Структура магістерської роботи визначаєтьсяметою та предметом дослідження. Робота складається із вступу, трьох глав,поділених на 12 розділів та 8 підрозділів, висновку, додатків та спискувикористаних джерел (58). Загальний обсяг роботи становить 112 сторінок, з нихосновного тексту — 94 сторінки.
1. Система транспортних договорівта транспортне

законодавствоУкраїни

1.1. Система транспортних договорів

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробничадіяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видівдіяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки,не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цихпослуг.

Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорівпро виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи,яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у виглядіпевного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підряднихдоговорах, а полягає у самому процесі надання послуги. Зобов’язання з наданняпослуг виникають, зокрема, з транспортних договорів[28, с. 276].

Система транспортних договорів складається з наступних складових елементів:

1. Договори перевезення – це основний вид договорів, які регулюютьтранспортну діяльність.

Частина перша ст. 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такийдоговір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умовиперевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкоюспеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальніположення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.

Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умовперевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєвіобмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально єскладним технологічним процесом, а юридично набуває все більшпублічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретноговиду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, якіпозбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.

Найбільш широковживаною є система розподілу договорів перевезення наосновні та допоміжні. До основних слід віднести:

·<span Times New Roman"">       

Договір перевезення вантажу, за якимодна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має правона одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити заперевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Договір перевезення пасажира і багажу<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language: UK;mso-fareast-language:AR-SA;mso-bidi-language:AR-SA">[2],за яким одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону(пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставитибагаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержаннябагажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разіздавання багажу – також за його перевезення (ст.910 Цивільного кодексуУкраїни);

·<span Times New Roman"">       

Договір чартеру (фрахтування), за якимодна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні(фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількохтранспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу,пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону таіншим нормативно-правовим актам (ст. 912 Цивільного кодексу України).

До допоміжних договорів перевезення можна віднестинаступні:

·<span Times New Roman"">       

Договір надання транспортних засобів іпред’явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільногокодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонніправовідносини. Так, перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби підзавантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має правовідмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним дляперевезення цього вантажу. Відправник повинен пред’явити у встановлений строквантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі або упаковці; вантаж маєбути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має правовідмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі або упаковці, які невідповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежногомаркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке впершевводиться в Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачітранспортних засобів [35, с. 30];

·<span Times New Roman"">       

Найбільшою мірою обмежена свобода сторінщодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст.918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам,встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовимиактами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюютьправовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжнітранспортні зобов’язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очисткивагонів, надання під’їзних шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

·<span Times New Roman"">       

Договірні правовідносини, що виникаютьміж різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, якіздійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдинимтранспортним документом (ст. 913 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Довгострокові договори, за якимиперевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець)вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст. 914Цивільного кодексу України).

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничномутранспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться напідставі довгострокових договорів на організацію перевезень вантажів іреалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячнимзамовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18Статуту залізниць України)<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language: UK;mso-fareast-language:AR-SA;mso-bidi-language:AR-SA">[3].

·<span Times New Roman"">       

Договір перевезення транспортом загальногокористування, який є публічним договором і тому перевезення за цимдоговором  здійснюється за зверненнямбудь-якої особи (ст. 915 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Державний контракт, державне замовлення.Якщо за допомогою державного замовлення держава на договірній (контрактній)основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг  серед суб’єктів господарювання, незалежно відїх форми власності, то державний контракт – це договір, укладений державним замовникомвід імені держави з суб’єктом господарювання – виконавцем державногозамовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін ірегулюються їх господарські відносини (ст. 13 Господарського кодексу України,ст. 6 Закону України «Про транспорт»).

2. Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор)зобов’язується за сплату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати абоорганізувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезеннямвантажу.

3. Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать:

·<span Times New Roman"">       

Договір найму (оренди) транспортногозасобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а такожназемні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобуможе бути встановлено, що він передається у найом з екіпажем, який йогообслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Договір лізингу транспортних засобів, заяким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другійстороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належитьлізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату(лізингові платежі).

4. Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування.За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, якапередана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві усхоронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право розглядаєспеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:

·<span Times New Roman"">       

Договір зберігання речей у камерах сховуорганізацій, підприємств транспорту, який має публічний характер. У зв’язку зцим виділяються два види договорів, за якими, по-перше, зберігач-організація,підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання,по-друге, — надає фізичним особам для використання автоматичні камеризберігання. Останній договір містить у собі елементи договорів оренди і охорони(ст. 972 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Договір зберігання речей пасажира підчас його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін єтранспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб зіспеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом єпасажир (ст. 974 Цивільного кодексу України);

·<span Times New Roman"">       

Договір зберігання автотранспортнихзасобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігачзобов’язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видатитранспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Цивільного кодексуУкраїни).

5. Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування натранспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крімзалізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та іншихвидів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного іводного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст. 6 ЗаконуУкраїни від 7 березня 1996 р. «Про страхування»). Видами обов’язковогострахування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків натранспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхуваннявідповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних ізобслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданихпасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту татретім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортнихзасобів, страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальностісуб’єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативнихнаслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальностіморського судновласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Прострахування»). Таким чином, договірні зобов’язання на транспорті маютьбагатогранний характер [27, c. 157].

1.2. Джерела транспортного права України

Під джерелом транспортного права належить розуміти юридичну формузовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки в сфері транспорту,які встановлені або санкціоновані державою. Названі правила обов’язковоїповедінки містяться у відповідних нормативних актах, в яких закріплюютьсятранспортно-правові норми.

Нормативно-правові акти транспортного права складають відповідну систему,побудовану за ієрархічним принципом. При цьому, кожен з таких актів є джереломтранспортного права, має свої особливості, що зумовлені цільовою спрямованістюі змістом включених в нього норм, їх юридичною силою [26, c. 32].

У складі транспортного законодавства України розрізняються наступніджерела:

1.<span Times New Roman"">    

Конституція України;

2.<span Times New Roman"">    

Цивільний кодекс України (від 16 січня2003);

3.<span Times New Roman"">    

Господарський кодекс України (від 16січня 2003);

4.<span Times New Roman"">    

законодавчі акти України (закони,кодекси, статути);

5.<span Times New Roman"">    

постанови Верховної Ради України;

6.<span Times New Roman"">    

укази та розпорядження ПрезидентаУкраїни;

7.<span Times New Roman"">    

постанови та розпорядження КабінетуМіністрів України;

8.<span Times New Roman"">    

нормативні накази, інструкції та іншідокументи центральних органів виконавчої влади (міністерств, державнихкомітетів);

9.<span Times New Roman"">    

нормативні акти (накази, інструкції,правила та інші документи) структурних підрозділів транспорту (Укрзалізниці –Державної адміністрації залізничного транспорту України або Південно-західної,Південної чи Львівської залізниці тощо);

10.<span Times New Roman"">                    

нормативні акти державних адміністраційі органів місцевого самоврядування, якими регулюються транспортні відносини;

11.<span Times New Roman"">                    

міжурядові угоди України з іншимидержавами та міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані Україною;

12.<span Times New Roman"">                    

окремі нормативно-правові акти колишніхСоюзу РСР та Української РСР, що не суперечать Конституції і законодавствуУкраїни;

13.<span Times New Roman"">                    

санкціоновані звичаї (звичаї діловогообороту).

Зупинимось дещо на характеристиці названих джерел.

1. Визначальне положення по відношенню до всіх інших законів і взагалінормативних актів займає Конституція України – Основний закон нашої держави.Конституція є джерелом транспортного права, виступаючи в якості юридичної базийого розвитку.

В той же час Конституція містить норми, що стосуються нормативногорегулювання усіх форм власності і господарювання, соціальної спрямованостіекономіки, визначають правові засади і гарантії підприємницької діяльностітощо, що мають безпосереднє відношення і до транспорту та транспортноїдіяльності [23, c25].

2. Безперечно, важливим джерелом транспортного права України є Цивільнийкодекс України і Господарський кодекс України. Цивільний кодекс сконцентровує вокремій главі 64 норми, що регулюють загальні положення про перевезення: продоговори перевезення вантажу, пасажира та багажу, перевезення транспортомзагального користування, завантаження та вивантаження багажу, відповідальністьперевізника, претензії і позови, що випливають із договору перевезення тощо.

3. Господарським кодексом України досить докладно урегульовані в главі 32положення, що стосуються саме перевезення вантажів, як виду господарськоїдіяльності: про договори перевезення вантажу, приймання вантажу до перевезенняі одержання його в пункті призначення, зміну умов перевезення, відповідальністьперевізника за прострочення доставки вантажу, за його втрату, нестачу,псування, порядок вирішення спорів щодо перевезень, договір транспортногоекспедирування тощо.

4. В системі законів України (чинного законодавства), що регулюютьтранспортні відносини, базовим є Закон України «Про транспорт» від 10 листопада1994 р., який визначає економічні, правові, організаційні та соціальні основидіяльності транспорту (преамбула Закону).

Крім названого Закону прийнято цілий ряд законів, що регулюють конкретнітранспортні відносини. До них відносяться наступні закони:

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про залізничнийтранспорт» від 4 липня 1996 р., який визначає основні правові, економічні таорганізаційні засади діяльності залізничного транспорту загальногокористування, його роль в економіці і соціальній сфері України та ін;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про автомобільнийтранспорт» від 5 квітня 2001 р., який визначає засади організації таексплуатації автомобільного транспорту;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про дорожній рух» від 30червня 1993 р., який визначає правові та соціальні основи дорожнього руху вцілях захисту життя і здоров’я громадян;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про трубопровіднийтранспорт» від 15 травня 1996 р., який визначає правові, економічні таорганізаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про функціонування єдиноїтранспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р., якийвстановлює правові та організаційні основи функціонування єдиної транспортноїсистеми в особливий період, виходячи з положень ряду інших важливих законівУкраїни;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про транзит вантажів» від20 жовтня 1999 р., який визначає засади організації та здійснення транзиту  вантажів різними видами транспорту загальногокористування через територію України;

·<span Times New Roman"">       

Закон України «Про перевезеннянебезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р., який визначає правові засадидіяльності, пов’язаної з перевезенням небезпечних вантажів різними видамитранспорту загального користування.

Транспортне законодавство України є найбільш кодифікованим масивом внаціональному законодавстві[18, c. 58]. Норми транспортного права кодифіковані за приналежністюдо відповідної галузі цієї комплексної галузі (на різних видах транспортуприйняті транспортні кодекси, статути):

·<span Times New Roman"">       

Повітряний кодекс України, затвердженийПостановою Верховної Ради України від 4 травня 1993 р. Визначає правові засадидіяльності користувачів повітряного простору України; державного регулюванняцивільної авіації; господарської і комерційної діяльності цивільної авіації;встановлює авіаційні правила; визначає правове положення повітряних суден,аеродромів і аеропортів; повітряні перевезення; авіаційні роботи;

·<span Times New Roman"">       

Кодекс торговельного мореплавстваУкраїни, затверджений Постановою Верховної Ради України від 9 грудня 1994 р.Встановлює правові, економічні та соціальні засади діяльності морськоготранспорту з питань використання суден для перевезення вантажів, пасажирів,багажу та пошти, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій та ін;

·<span Times New Roman"">       

Статут залізниць України, затвердженийПостановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Визначаєобов’язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств,організацій, установ і громадян в процесі користування залізничним транспортом.Норми цього Статуту поширюються на перевезення залізничним транспортомвантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти.

 5. Норми транспортного права такожмістяться в деяких постановах Верховної Ради України.

Як приклад можна навести такі постанови:

·<span Times New Roman"">       

від 12 вересня 1991 р. «Про порядоктимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»(зокрема – Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу РСР);

·<span Times New Roman"">       

від 14 лютого 1992 р. «Про управліннямайном підприємств, установ і організацій, що є у загальнодержавній власності»;

·<span Times New Roman"">       

від 3 лютого 1998 р. «Про вилучення інадання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднєпогодження місць розташування об’єктів» та ін.

6. Норми транспортного права містяться і в ряді указів та розпорядженьПрезидента України. Наприклад: від 11 травня 2000 р., яким було затвердженоПоложення про Міністерство транспорту України[19, c. 74].

7. Досить значна кількість постанов (розпоряджень) Кабінету МіністрівУкраїни спрямована на урегулювання транспортних суспільних відносин.

Для прикладу можна навести наступні постанови:

·<span Times New Roman"">       

від 16 травня 1992 р. № 250 «Про заходищодо підвищення безпеки мореплавства»;

·<span Times New Roman"">       

від 13 лютого 1999 р. № 182 «Прозатвердження перел