Реферат: Становлення та розвиток діловодства з IX по XIX ст.

--PAGE_BREAK--

Діловодство наказових хат, що був канцеляріями воєвод, як свідчать документальні джерела, що дійшли до нас, представляє певну систему.

Так, Верхотурськая наказова хата отримувала з наказів укази пануючи, вироки Боярської думи, наказні пам'яті і ін. і слала в центр відписки. Тут регулярно складалися розписні і кошторисні списки, велися книги по обліку грошей і хлібних запасів. У наказову хату поступали чолобитні людей служивих, селян, людей посадників; по цих чолобитних виносилися ухвали. У документальних матеріалах Верхотурськой наказової хати, що збереглися, відбивалися всі сторони життя цього краю.

Розглядаючи документальні матеріали XV – XVII вв. як спосіб і форму документування різних сторін суспільного і приватного життя, в основу класифікації цих матеріалів можна покласти певні області документування.

Такими областями, де в даний період застосовувалося документування, були: документування загальної і спеціальної діяльності органів влади і управління феодальної держави і документування феодальних стосунків.

Документування феодальних стосунків виражалося в створенні цілого ряду різновидів документів.

Земельні стосунки і права феодальної власності оформлялися такими документами, як даровані грамоти (вотчинні, маєткові, пільгові, заповідні, обільні, несудимі), праві і безборонні грамоти, — в яких фіксувалися феодальні права і привілеї.

Майнові і правові стосунки між феодалами фіксувалися в купчих і їх різновидах (посильних, запродажних, меновних), в картомних (на наймання майна), ділових, окремих (на розділ майна), вкладних і даних (на передачу майна церкви), грамотах (пізніше записах).

Відношення феодальної залежності оформлялися кабалою (позиковими, заставами, служіламі), порядними, позиковими, оброчними записами (стосунки особистої залежності), житловими і життєвими записами (особисте наймання на термін) і ін.

Діяльність церкви документувалася в таких адміністратівно-розпорядчих актах як окружні і статутні грамоти. А також грамоти, що видаються членам кліра, – благословенні, показні, звільнювальні і ін.

Короткий огляд історії документування в XV – XVII вв. дозволяє зробити деякі загальні висновки. Документування в цей період особливо інтенсивно розвивається у зв'язку з діяльністю централізованої Російської держави, що створила систему центральних і місцевих органів.У центральних установах держави – наказах поступово створюється система документування, що отримала назву наказового діловодства. У наказовому діловодстві виховуються кадри чиновництва, культивуючого в наказах бюрократичні порядки. Поза стінами урядових установ великого значення набуває діяльність інституту площадкових подьячих. Створюються усе більш стійкі форми документів, прийоми їх складання. Розширюється вживання листування, службовці для здійснення управлінської діяльності держави. З'являються окремі законодавчі вказівки про порядок документування, у тому числі про складання приватних актів. Техніка документування спрямована на його прискорення, здешевлення (скоропис, вживання паперу). Отримує подальший розвиток образотворче документування (креслення, карти).Документи все частіше враховуються, описуються, краще охороняються. Створюються архіви, де документи піддаються у ряді випадків більш менш правильному угрупуванню і систематизації.


2.2Спеціальне документування

діловодство документування наказовий колезький

Поряд із загальним діловодством, в період, що вивчається, поступово зароджуються і системи спеціального документування. Так, документування діяльності Розрядного наказу, що відав людьми служивих, дає цілий ряд специфічних видів документів. З діяльністю Маєткового наказу, що відав дворянськими і церковно-монастирськими землями, зв'язана поява документації статістіко-економічного характеру. У зв'язку з фінансовою діяльністю наказів створюються системи документування в області бухгалтерського обліку. У судових наказах процес документування відбивався у рішеннях суду і судових справах. Діловодство Посольського наказу, з діяльністю якого пов'язано здійснення зовнішніх стосунків, мало свої специфічні особливості, що характеризують російську дипломатичну документацію цього періоду.

Спеціальні види документування, приймаючі усе більш певні і виразні форми і що складалися в системи, можна відзначити для таких областей як: а) організація озброєних сил;

б) діяльність суду;

в) зовнішні стосунки;

г) облік.

Серед документів по організації озброєних сил відзначимо боярські книги – іменні списки бояр, окольничих, думних дворян, думних дяків, стольників, стряпчих, дворян московських, початкових людей, дяків в наказах. У книгах вказувалися маєткові і грошові оклади і зміни в службовій діяльності. У боярські списки вносилися поіменно люди служивих московських чинів. У списки жителів записувалися поіменно дворяни, зобов'язані по черзі знаходиться в Москві для різних доручень («мешканці»).

Десятні представляли іменні списки городових дворян і дітей боярських, таких, що складалися при розборі (розбірні десятні), верстанні (верстальні десятні) і роздачі грошової платні (роздавальні десятні). Окрім цього відзначимо ті, що застосовувалися в озброєних силах:: полкові і сотенні списки; городові, засічні, строїльні книги; накази полковим воєводам, списки останніх та інші.

В процесі документування судової діяльності створювалися грамоти (праві, судні і ін.), судові вироки, чолобитні, доручні записи, мови розпитів, обшуків і казки.

У складі документації по зовнішніх стосунках застосовувалися договори (хресні і докончальні), акти оголошення війни – замітні, розмітні, доладні грамоти, небезпечні і проїжджі грамоти (на проїзд на території держави).

Російські посли, прямуючи в іноземну державу, отримували накази, пам'яті, віруючі грамоти. Про свою діяльність посол докладав уряду статейним списком, що представляв звіт посла по статтях наказу. Статейні списки, як правило, не пересилалися, а представлялися особисто при поверненні з-за кордону.

Розвиток обліку господарської діяльності (бухгалтерський облік) і різних сторін і явищ соціально-економічному життю (статистичний облік), привело до поступового створення систем документування і в цих областях.

У даний період застосовувалася проста система обліку господарської діяльності. У самий початковий період розвитку обліку велася зазвичай одна облікова книга, в якій відбивалися всі господарські операції. У облікових книгах не було графління і виділення тих, що підлягають підрахунку цифр в стовпець.

Але вже в XV – XVI ст. для окремих видів операцій заводяться самостійні книги. Так, грошові операції записуються в прибутково-видаткових книгах грошової казни; для обліку мит на внутрішніх митницях заводяться митні книги; для обліку урожаю – змолотні, для обліку хліба – прибутково-видаткові книги хлібних запасів і так далі.

Поступово в книгах для зручності підрахунку цифри виписуються стовпцем, з'являється графління, ліві сторінки книги відводяться під прибуткові операції, а праві під витратних.

Через розширення торгівельних зв'язків, коли операції здійснювалися на стороні, а не в самому господарстві, коли потрібно було мати докази їх здійснення, — з'являються виправдувальні документи (розписки, розписи і ін.) в здобутті грошових і матеріальних цінностей.

Значення облікових книг мають розписні списки, що складалися при передачі міста одним воєводою іншому, кошторисні списки і книги, що містять припущення по доходах і витратах, платежніци для обліку вступу податків і ін.

При системі простого обліку, таким чином, велися одна або декілька книг, на підставі яких, проте, не можна було отримати загальних результатів господарської діяльності. Це виявилося можливим лише при подвійній системі обліку шляхом складання балансу підприємства – особливої таблиці про стан господарства на певне число, з вказівкою джерел засобів і їх розміщення.

Потім, що в російському законодавстві, включаючи і Укладення 1649 р., немає вказівок про ведення обліку. Лише у Новоторговом статуті 1667 р. міститися вказівки про облік про облік торгівельних операцій, особливо при веденні торгівлі з іноземцями.

Книгами, які можна розглядати як книги статистичного обліку, були писцові, переписні, дозорні, книги приправ. Особливо важливе значення мають писцові книги. Вони містили найчастіше опис міста з повітом, що відноситься до нього. При опису міста наголошувалися його зміцнення, церкви і монастирі, вулиці, лавки, населення (по вулицях і слободі), міські землі. При опису повіту вказувалися села, лагодження, пустки, населення. Писцові книги складалися в цілях обліку і опису податних сил, перевірки прав користування землею і закріплення цих прав. Після закріпачення селянства писцові книги мали значення кріпосних документів, Валові описи міста і повіту, унаслідок їх дорожнечі, вироблялися рідко, через 20 і більше років.

Дозорні книги, представляли записи результатів перевірки скарг населення дозорцями, коли та або інша місцевість піддавалася розоренню (у наслідку воєн, епідемій і т. д.).

Переписні книги містять загальні подвірні переписи населення, які були зроблені в 1646 і 1678 рр.

Книги приправ представляли списки з пісцових, дозорних і інших книг і документів XVI ст, які довалися писарям XVII ст Для довідок.

Всі ці книги містять коштовний первинний статистико-економічний матеріал.

У наказовому діловодстві, таким чином, поряд із загальною системою документування поступово розвиваються і складаються системи спеціальної документації. Ці системи є віддзеркаленням подальшого розвитку виробництва і ускладнення економічного і суспільного життя. Спеціалізація документування стає об’єктивною необхідністю. Ця необхідність зумовила і подальший розвиток спеціальних систем документування в подальший історичний період.




3. Діловодство в російській імперії XVIII ст.: колезьке діловодство
3.1 Загальне колезьке діловодство
Перехід від самодержавства XVII ст ".с боярською Думою і боярською аристократією." до самодержавства XVIII ст ".с його бюрократією, станами служивих.", привів до створення в XVIII ст Абсолютній монархії, чиновницько-дворянській імперії.

Перетворення уряду Петра I, направлені на зміцнення національної держави поміщиків і торговців, торкнулися самих різних сторін державної діяльності. Значне місце в цих реформах приділене реорганізації державного апарату – вищого, центрального і місцевого. Крупні зміни відбуваються і в області постановки діловодства.

Реформа державного апарату в першій чверті XVIII ст Привела до створення системи нових установ: Сенату, Синоду, колегій і місцевих канцелярій. У цих установах, під впливом подальшого суспільно-економічного розвитку і зміцнення держави. Вживання документування продовжує безперервно розширюватися.

У відмінності від попереднього періоду, коли діловодство в наказах грунтувалося на канцелярських традиціях, в державних установах петровського часу і всього XVIII ст Форми і вживання документування все рішучіше визначаються законодавством.

Реформи центрального і місцевого управління значно збільшили кадри бюрократії, роль якої в роботі державного апарату безперервно підвищується. Бюрократія стає однією з основних опор самодержавства. Російський абсолютизм характеризує ".самовластіє чиновників і поліції і безправ'я народу".

Робота державної машини Російської імперії, що розрослася, вимагала впорядкування діловодства, розробки закінченої системи норм, регулюючих постановку документування в державних установах.

У 1699 р. Петро вводить, за пропозицією «прібильщика» Олексія Курбатова, гербовою папір. У 1700 р. Опубліковані укази про відміну столбцової форми діловодства і заміну стовпців – зошитами. У тому ж році іншим указом введена кріпосна форма здійснення актів. Цей обов'язок покладався на Ратушу і Велику московську митницю. За площадковими подьячимі було залишено писання чолобитних, а декілька пізніше був встановлений інститут «кріпаків подьячих», що представляли систему російського нотаріату.

Вказівки по питаннях документування зустрічаються в значному числі законодавчих актів, особливо присвячених реформі державного апарату. У знов створених установах – Сенаті і колегіях – розробляється цілий ряд спеціальних інструкцій по діловодству.

Але лише з виданням 28 лютого 1720 р. Генерального регламенту («Генеральний регламент або статут, по якому державні колегії, також і все оних канцелярій, що належать до них, і контор служителі, не лише в зовнішніх і внутрішніх установах, але і у відправленні свого чину подданнейше поступати мають»), в державних установах в законодавчому порядку була оформлена система документування, що отримала назву колезького діловодства. Норми по веденню діловодства, вказані Генеральним регламентом, з деякими змінами, зберегли свою силу до Великої Жовтневої соціалістичної революції. Виявилася надзвичайна живучість канцелярських традицій і канонів, встановлених регламентом, нездатність царського бюрократичного апарату до реформ в області діловодства. Останнє поступово перетворилося на своєрідний обряд, жерцем якого було чиновництво, розподілене Табелью про ранги по рівнях ієрархічної бюрократичним сходам в суворому порядку.

У Генеральному регламенті дається закінчена система норм по документуванню внутрішньо діяльності колегій і їх листування з іншими установами. Даються і закінчені організаційні форми документування, яке покладене на спеціальний апарат – канцелярії.

Який же порядок діловодства передбачав Генеральний регламент в колегіях.

Петро зрадив велике значення дорадчому порядку розгляду і вирішення справ, вказуючи, що те, що «все краще влаштувало через ради буває». У Генеральному регламенті є спеціальна (Ii-ая) глава «Про перевагу колегій», в якій особливо підкреслюється, що колегії повинні працювати в суворій відповідності з указами пануючи і Сенату, причому царські «укази в Сенат і в колегії, також і з Сенату в колегії відправляти письмово, бо як в Сенаті, так і колегіях словесні укази ніколи відправленими бути не належать».

Регламент детально визначає склад колегії і обов'язку її членів президента, віце-президента, радників, асесорів, а також порядок її роботи, зокрема, порядок ведення засідань.

Детально визначений склад і порядок роботи канцелярій, в штаті яких були секретар, нотаріус, реєстратор, актуаріус, канцеляристи, копіїсти, перекладачі (для письмових переведень), товмачі (для усних переведень) і вахмістр. Президент колегії мав особистого секретаря.

Робота в колегії була посадою присяги і всі чини колегії давали урочисту письмову або усну присягу служити «вірою і правдою» під страхом страшного царського суду.

Центральною фігурою в колезькій канцелярії був секретар. Над ним лежала відповідальність за постановку діловодства, підготовку справ до засідань, доповідь справ на колегії, зберігання друку. Секретар повинен був добре знати закони і в доповідях у справах робити обов'язкові заслання на відповідне законодавство.

При «вступі» документів до колегії секретар повинен був позначати на отриманому документі (у верхньому правому кутку) номер і дату його здобуття, що мало значення при визначенні черговості слухання справ.

Від того, як підготував секретар справу до слухання, на які статті закону послався, як зробив доповідь інколи залежало і вирішення справи колегією.

Обов'язки нотаріуса полягали в документуванні засідань колегії, складанні протоколів по певній формі. Зверху протоколу позначалася дата засідання, рік і число. Потім вказувалися присутні на засіданні члени, а далі наступний текст протоколу. До протоколу вносилися «виписки або вміст» як всіх отриманих указів, листів, реляцій, меморіалів і т. д… так і «відпущених» в результаті вирішення колегії документів. Передбачалося ведення просторових і коротких протоколів залежно від важливості справ, право на внесення до протоколу особливих думок, обов'язковості підписання протоколів всім складом колегії.

У колегіях в першу чергу повинні були слухатися справи державні, а серед них "інтересниє" (тобто пов'язані з інтересами казни), і тільки тоді поділа «приватні» (приватні).

З особливою ретельністю в Генеральному регламенті були розроблені питання реєстрації документів «отриманих» і «відпущених». Основна мета обліку документів полягала в їх охороні. Одночасно реєстраційні журнали представляли і систему довідкового апарату як для- контролю виконання, так і для наведення довідок про отримані або відправлені документи. Відоме значення реєстрація документів мала і для їх систематизації, оскільки реєстрація певних груп документів (напр., указів пануючи і Сенату) вироблялася в спеціальних журналах, у зв'язку з чим ці документи групувалися особливо.

Реєстрація супроводжувала документи протягом всього процесу виробництва справ, і після того, як виробництво закінчувалося, справи враховувалися в архіві.

Окрім секретаря, зобов'язаного ставити на всіх листах, що «приходять, і доношеніях номери і на них числа, коли подані, приписувати», на особливий «чин реєстраторський» (колезького реєстратора) було покладено ведення реєстраційних журналів. Генеральним регламентом передбачалася, перш за все, загальна реєстрація всіх справ, що розглядаються в колегії. Для цієї мети колезький реєстратор вів «повсякденну записку» (журнал), в якому «за абеткою, числу і місяцю» записувався вміст всіх справ з вказівкою імен, в них згадуваних, а також куди і кому були направлені справи.

Повсякденна записка велася на підставі «концептів всього року», тобто указів або доношеній, що були кінцевим висновком розгляду справ. З концептів було видно як вміст справ, так і прийнятих по ним рішень.Таким виглядом Генеральний регламент передбачав систематичний запис всіх справ, розташованих, по-перше, за абеткою осіб, яких справи стосувалися, і, по-друге, в хронологічній послідовності. У кожній справі наголошувалося, в цілях контролю виконання, «кому і куди справа послана» на виконання". Все це робило повсякденну записку (пізніше загальний журнал) основним довідковим посібником при наведенні довідок про всі справи. розглянутих в колегії, і для контролю за їх виконання.

Цілям контролю виконання служили два «розписи», які вів нотаріус. До однієї з них вносилися всі справи, що підлягають розгляду і виконання колегією, і перш за все укази пануючи і Сенату. У цьому розписі, що знаходився під час засідань на столі перед президентом (звідси вона отримала назву «Настільного реєстру»), перераховувалися справи, намічені до слухання, визначалася послідовність їх розгляду, наголошувалися справи ще не розглянуті («не вершенниє»), а також поділа вершенниє, але не виконані. Інший розпис вівся на виконаних справах. Секретар у свою чергу відзначав в останньому розписі, кому з чиновників канцелярії справа передавалася після вирішення колегії. Копія настільного реєстру вивішувалася для загального зведення.

Для обліку «вхідних» документів в колегії велися чотири книги, що отримали назву «реєстратури». Дві з них («А» і «В») служили для реєстрації «витікаючих» документів, дві що інших («С» і «О») «входять».

У книгу «А», по вказівці реєстратора, копіїстам вносився повністю текст листів, реляцій, доповідей, посланих з колегії на ім'я царя і Сенату, з вказівкою «всіх чинів», що підписали документ. Запис в книзі вівся в хронологічній послідовності відправлення документів; коротко позначалася назва справи, що пов'язувало цю книгу реєстратури з повсякденною запискою.

Інша книга реєстрації витікаючих документів «В», використовувалася для обліку відправлених справ, а також "інструкцій, дипломів, патентів", посланих з колегії всім іншим установам -і особам. Вона велася аналогічно книзі «А». Декілька інший характер носили книги «С» і «О».

Книга «С» була, по-перше, всіма указами і справами, отриманими протягом року від царя і Сенату, розташованими в хронологічній послідовності і, по-друге, реєстр до них. Все це перепліталося разом і набувало форми книги.

До складу книги «О» входили отримані колегією «від інших колегій, губерній, від інших служителів і підданих», «оригінальні листи, відомості, меморіали, вимоги, вісті». Ці документи розташовувалися по провінціях і в хронологічній послідовності, до них складався реєстр і потім ці матеріали, зібрані разом за рік, перепліталися і виходила книга «О». У реєстрі справи реєструвалися в хронологічній послідовності з вказівкою «колегій і провінцій, звідки справи були прислані», завдяки чому необхідну довідку про справу можна було отримати і по книзі «Б» і в повсякденній записці. Ця остання, таким чином, представляла своєрідний показник до «реєстратури».

Перерахованими видами реєстрації справа не обмежувалася. Всі закінчені виробництвом документи («листи») повинен був збирати актуаріус, ведучи їм особливий реєстр. При видачі справи з архіву в тимчасове користування актуаріус повинен був брати «квітанцную» (розписку), яка знищувалася при поверненні справи, про що робилася відмітка в реєстрі.

Велика увага в Генеральному регламенті приділена порядку посвідчення документів. Як вже вказано, протоколи засідань колегії повинні були підписуватися всіма її членами .

Документи, складені на підставі прийнятих рішень, підписувалися членами колегії, що виявлялися у момент підписання в наявності. На документах був обов'язковий підпис («скріплення») секретаря. «Скріплення» свідчила про правильність виробництва документа і його відповідність закону.

Найбільш важливі документи складалися секретарем, останні, по вказівці секретаря, канцеляристами. Частина документів (дипломи, патенти і ін.) складалася по «генеральних формулярах (зразковим листам)». Документи, складені канцеляристами, перевірялися секретарем.

У спеціальній главі Генерального регламенту встановлювався порядок користування друком. Для кожної колегії передбачався друк із зображенням державного герба і «з надпіса-нієм звання» колегії. Державний друк, за яким посилалися грамоти в іноземні держави, зберігався в Колегії закордонних справ; друк для указів і грамот внутрідержавного значення в Сенаті; друк до указів і грамот по митних зборах і інших доходах в Камер і Штатс-контор колегіях. Додаток друку повинен був вироблятися у присутності двох свідків; одним з них міг бути вахмістр (сторож при колегії).

Турбота про охорону інтересів держави, державної таємниці пронизує весь вміст Генерального регламенту. Пакети з документами, отриманими від царя або Сенату, міг роздруковувати лише президент колегії.'' Категорично заборонялося зберігання ким би то не було службових документів будинку. Особливо охоронялася таємниця документів, що стосуються державних справ.    продолжение
--PAGE_BREAK--

«Посада присяги» за Генеральним регламентом означала неухильне дотримання законів. Передбачалася ціла система покарань за посадові злочини, за порушення державних інтересів, зокрема, інтересів казни.

Серйозними покараннями каралося порушення правил документування, зберігання і використання документів. У цій області передбачалася наступна провина:

а) розкрадання «на якийсь час, або зовсім, таємно з коллегийних листів і документів»;

б) неправильне складання документів, спотворення їх сенсу із злим наміром, невиконання указів;

в) підробка протоколів і інших документів;

г) передчасне розголошування вирішень колегії, містячи нія її протоколів і таємниці голосування;

д) зневага службовими обов'язками «по дружбі або по ворожнечі, або з взятков або інших намірів».

Покарання за серйозні посадові злочини як «горішнім, так і нижнім» чинам вважалися вельми суворі: страта, «вічна на галери заслання з вирезиванієм ніздрів і з видаленням всього маєтку»; за менші злочини призначалися -временная заслання на галери, повна або часткова конфіскація майна, позбавлення чину або грошовий штраф.

У колезькому делопроїзводстве.возникло велике число нових різновидів документів, яких незнало наказове діловодство. Крім того, документи як наказового, так і доприказного періодів в петровський час отримали нові найменування. До Генерального регламенту був прикладений особливий список «Тлумачення іноземних мов, які в сьому регламенті». У цьому списку видне місце займали і назви документів. Крім того, і в тексті Генерального регламенту, як і в інших законодавчих актах, часто приводяться тлумачення нових найменувань різновидів документів.

У Генеральному регламенті є і загальні визначення, що відносяться до документів: документ (тлумачений регламентом, як «доказовий лист»), оригінальний лист, копія «відправлення» (відпустка), концепт, що тлумачиться як «вигадування чорне» або як «вигадування всяких указів і доношеній».

Документи, в яких фіксувалися законодавчі і розпорядливі акти («грамоти», «накази») називалися указами, регламентами, інструкціями (генеральними і партикулярними), протоколами, резолюціями, вироками.

Різновидами листування були листи, кореспонденції (обидва терміни уживалися як загальні для позначення листування), доношенія, реляції («відписки»), репорти (тлумачені, як «доношенія» і як «відомості»), вісті, вимоги, «екзекуції» («виконання по указу» тобто донесення про виконання) і ін. Особливо слід зазначити «екстракти» конспект документів справи, що набули широкого поширення і що представляють велику пізнавальну цінність.

Даровані грамоти Генеральним регламентом перейменовані в дипломи; даровані грамоти на чин отримали назву патентів. Чолобитні названі «проханнями челобітчиковимі», хоча декілька пізніше, в указі «Про форме.суда» (1/23 р.) збереглася стара назва «чолобитні».

Вельми поширений в попередній період різновид документів «грамоти» в Генеральному регламенті тлумачиться як документи, звернені до іноземних держав. При вживанні усередині держави грамоти тлумачаться як укази.

Як важлива в Генеральному регламенті відмічена образотворча документація ландкарти або «креслення государеві» (генеральні і партикулярні), що містять опис кордонів, річок. міст, містечок, церков, сіл, лісів "і інше".

Законодавча діяльність уряду Петра відрізнялася різносторонністю і винятковою плодючістю.

Веління, укази, регламенти, «посади», накази, інструкції всі ці види законодавчих і розпорядчих актів петровського часу.

Як показують документальні джерела, пошукам найбільш досконалих форм законодавчих актів в петровський час приділялася велика увага. Так, Генеральний регламент мав тринадцять редакцій; указ про «Посаду Сенату» шість і т. д… Петро брав найактивнішу участь в редагуванні актів, добиваючись стислості і точності формулювань. Особлива установа. Кабінет Петра, що представляв його особисту канцелярію, виконував велику роботу по документуванню законодавства. У першому відділенні Кабінету була зосереджена підготовка нових законів, що дійшли до нас у вигляді наказів, редакцій, копій, записних книг іменних указів. Друге відділення Кабінету підбирало матеріали для законодавства. Деяку роботу за законодавством вів і Сенат, що зберігав справжні тексти законів, «справжніх іменних указів і велінь».

Питання документування і діловодства торкнулися н ряду інших законодавчих актів Петра I і його наступників. До них відносяться такі важливі закони, як «Посада Сенату» і «Посада генерал-прокурора» (обидва укази від 27 квітня 1722 р.), указ «Про форму суду» від 5 листопада 1723 р., «Регламент або статут Головного магістрату від 11 січня <metricconverter productid=»1721 г" w:st=«on»>1721 г." і ряд інших актов2).

У окремих колегіях (Закордонних справ, камер-колегії і ін.), крім того, були створені спеціальні інструкції. У інструкціях місцевим установам також містяться вказівки по діловодству.

У узаконеняях і інструкціях даються вказівки по складанню документів. Так, указ «Про форму суду» вимагає складання чоло бітових по значно спрощеною, порівняно з XVII ст, формі і за пунктами. Внутрішнє розчленовування документів, з метою дати складний документ, що стосується низки запитань, у вигляді окремий сформованих пунктів, полегшувало читання, дачу вказівок (на полях проти кожного пункту), і, отже, виконання і контролю виконання документів. Виклад за пунктами в петровськоє час характерний не лише для чолобитних, які поступово змінюються «проханнями». Багато інших документів також писалися за пунктами. Петро добивався стислості викладу, його послідовник ності, показуючи особистий приклад редагування і складання до кументов.

Все частіше даються обов'язкові форми документів. Так, в «Регламенті або статуті „Головного магістрату“ є детальна схема „генерального репорту“, що представляє цілу програму статістіко-економічного опису міст. Обов'язковість складання документів по „формулярах“ (зразкам), передбачається і іншими законодавчими актами петровського часу.

Законодавство петровського часу і, перш за все,, Генеральний регламент є найважливішим етапом в подальшій бюрократизації державного апарату і бюрократизації документування… Законодавче закріплення норм діловодства є відмінною рисою цього періоду. Слід зазначити, що систему норм по документуванню і діловодству в XVIII ст не можна розглядати як щось нове, невідоме наказовому діловодству і тим більше, як прямі запозичення з канцелярської практики західно-європейських країн, зокрема, Швеції і Данії (на доказ останнього зазвичай посилаються на діяльність іноземців фон-Любераса і Фіка).

У Генеральний регламент включена спеціальна (ХІІV) глава про архіви. У ній передбачалося створення: а) поточних архівів при канцеляріях і конторах, в яких зберігаються протягом трьох років „книги, документи, поділа, реєстратури“, що чинять, би) архівів колегій, в які канцелярії і контори здають документальні матеріали після закінчення трьох років і в) державних архівів, куди всіма колегіями повинні задаватися „особливі статути, регламенти і всі документи“, потрібні для довідок. Генеральним регламентом проектувалася освіта два таких архівів: першого при Колегії закордонних справ, для зберігання документальних матеріалів, „які не торкаються приходу і витраті“, і другого при Ревізіон-колегії для зберігання справ, доходів, що відносяться до обліку, і витрат.

Створення вказаних архівів (за винятком державних, таких, що залишилися в проекті) є додатковим свідоцтвом розвитку документування, коли поряд з канцеляріями і конторами, ведучими діловодство, виникають самостійні частини установ архіви, на обов'язку яких лежить зберігання і організація використання документальних матеріалів, що утворилися в діяльності колегій. Назва „архів“ вперше згадана в Генеральному регламенті.

Як же групувалися документальні матеріали в цих архівах.

У колезькому діловодстві здійснювалася, порівняно з наказовим, чіткіша система організації документів. Окрему групу складали укази, журнали, протоколи, що представляють зазвичай складні документи і груповані по номінальному. авторській і хронологічній ознакам. Особливу категорію надавали книги, в назвах яких зазвичай розкривався і вміст. Основну ж масу первинних комплексів складали справи: у справи документи групувалися за змістом (наочно-питальна ознаці) і часто по кореспондентському, географічному ознакам. Вживання географічної ознаки при угрупуванні документів частково пояснюється і тим, що структурні підрозділи в колегіях відали не лише окремими питаннями, але і тими або іншими територіями держави. У зв'язку з цим поділа, сформовані в канцеляріях, столах і повитьях, представляли документацію більш менш певного вмісту і що відноситься до певної території.

Здані в архів справи описувалися і до описів складалися алфавіти особистих імен.

Введення в дію „Табелі про ранги“, будучи кульмінаційним пунктом в оформленні правового положення дворянства служивого і чиновної бюрократії, наклало свій відбиток і на документування. Річ у тому, що в результаті привласнення чинів і встановлення чиновної ієрархії, було введено як обов'язковий титулування, у тому числі і при письмових стосунках. Знання титулів, що уживалися в царській Росії, у ряді випадків допомагає дозволу таких питань, пов'язаних з документами, як встановлення авторства, датування і тому подібне.

Титулування, тобто особливі найменування високопоставлених н посадових осіб, застосовувалося і раніше. Але лише з XVIII ст, з виданням Табелі про ранги (від 24 січня 1722 р.). титули і титулування були приведені в закінчену систему.

Як відомо, Табелью про ранги всьому складу державних чиновників імперії були привласнені чини. Всього було встановлено чотирнадцять класів чинів: морських, сухопутних, цивільних, починаючи від генерал-адмірала, генералісимуса, фельдмаршала, канцлера, дійсного таємного радника (I клас) і кінчаючи прапорщиком, корнетом, колезьким реєстратором (14-й клас).

Чинам, вказаним в Табелі про ранги, привласнені були загальні титули. Приватними титулами були позначення самого чину, вказані в табелі (адмірал, генерал, полковник, таємний радник, статський радник, титульний радник і т. п.)

Окрім титулів, придбаних чином, були приватні титули, нагородженні за посадою (напр., р. предводитель дворянства, р. губернатор і т. п.). Загальні титули в цьому випадку привласнювалися відповідно до положення особи на державній службі і згідно з класами посад, розділених так само, як і чини, на 14 статей 3).

Третій вигляд титулів зв'язувався з походженням. Приватними титулами, що позначили походження, були: світлий князь, князь, граф, барон, дворянин. Цим приватним титулам додавалися і загальні титули.

Духівництво, підрозділене на мірі, також титулувалося.

Всі ці титули уживалися аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Хоча питання документування діяльності місцевих установ і зачіпаються в законодавчих актах уряду Петра I (»Регламент або статут Головного магістрату", "Інструкція або наказ воєводам", "Інструкція, або наказ земським камерірам в губерніях і провінціях", "Інструкція земським рентмейстерам, або скарбникам, в губерніях і провінціях"), але в закінченій формі ці питання знайшли віддзеркалення в «Установах для управління губерній» від 7 листопада 1775 р.

Губернська реформа Катерини II, зроблена в цілях подальшого зміцнення ролі дворянства в управлінні країною, внесла одноманітність до пристрою губерній шляхом розмежування в них адміністративних, судових і фінансових справ.

Результатом реформи 1775 р. з'явилася ліквідація більшості колегій, з яких були залишені лише три Закордонних справ, Військова і Морська. Нові губернські установи, що знаходилися в руках дворянства, підкорялися безпосередньо Сенату і цареві.

«Установи» детально визначили не лише місце і функції присутствених місць: губернського правління, казенної палати, судових установ і ін., але і порядок діловодства в цих установах, порядок, заснований в головних межах на вказівках Генерального регламенту.

Особлива увага в «Установах» приділена встановленню ієрархії «властей і місць» і визначенню порядку стосунків між ними. Листування між установами перетворюється на своєрідний ритуал, який потрібно добре знати, щоб займати місце в бюрократії служивого.

Для стосунків певних «властей і місць» встановлювалися певні види документів, залежно від положення установи в ієрархічних сходах. Створювалася ієрархія не лише установ, але і документів.

Так, губернатори отримували від верховної влади укази і представляли рапорти і доношенія. Всім установам губернії — губернському правлінню («коли в нім губернатор не присутній»), судовим палатам, наказу суспільного піклування, совісному суду губернатори давали пропозиції і отримували від них вистави. З городничими і земськими справниками губернатори зносилися розпорядженнями і приймали від них рапорти і доношення.

Губернське правління, окрім як від царя і Сенату, указів ні від кого не приймало, посилаючи цареві і Сенату рапорти і доношення. Всім підлеглим місцям і посадовим особам управам благочинності, судам повітів і земських, магістратам, ратушам, городничим, справникам губернське правління посилало укази і отримувало від них рапорти і доношенія. З судовими палатами, наказом суспільного піклування і совісним судом губернське правління зносилося повідомленнями.

Казенна палата від верховної влади і Сенату отримувала закони, укази, веління, представляючи, у свою чергу, рапорти і доношення. Підлеглим управлінням, а дорівнює поліції (міською і земською), судовим місцям повітів казенна палата посилала укази і розпорядження, отримуючи від них рапорти і доношенія. З губернським правлінням, судовими палатами і іншими рівними ним органами казенна палата зносилася повідомленнями.

Цей ієрархічний порядок стосунків, встановлений для місцевих установ в XVIII столітті, був поширений в XIX ст і на центральний державний апарат.

Залежно від об'єму роботи місцевих установ, їх канцелярії полягали, не рахуючи секретаря, з різного числа чиновників: реєстраторів, протоколістов, писарів і ін. У «присутність» губернських установ входили радники і асесори, що мали право підписання документів. У судових установах присутність складали голова, радники і засідателі.

Порядок вирішення справ в присутності в основному був колегіальним. Як і в колегіях, справи вирішувалися в результаті їх обговорення в присутності. Колегіальне вирішення справ по раз і назавжди встановленому порядку відрізнялося повільністю і тяганиною. Підготовка справ до слухання на колегії була пов'язана з представленням ряду документів, з'ясуванням шляхом листування тих або інших відомостей. Питання про здобуття потрібних відомостей у справі так само, як і про відсилання тих або інших документів до інших установ, вирішувалися присутністю.

При передачі справ в нову інстанцію було потрібне представлення всього попереднього виробництва. При русі по інстанціях справи зростали, як сніговий кому. Весь процес руху: документів тих, що «входять» і «витікаючих» реєструвався у ряді журналів, книг, реєстрів. Складність виробництва справ в присутствених місцях, відсутність законодавства, що кодифікує, створювали вдячний грунт для посадових злочинів.

Документи, що поступають до установи, повинні були прийматися лише в самій установі. На «вхідному» документі головою присутності або старшим членом наголошувалася дата вступу документа, після чого він заносився в реєстр вхідних паперів і в доповідний реєстр. Зареєстровані документи розподілялися по відповідних виконавцях і заносилися в цілях встановлення черговості слухання справ в настільний реєстр. Окремі настільні реєстри велися для реєстрації указів вищої влади, що виконувалися в першу чергу, і окремо для всіх останніх справ. Секретарем присутності вівся розпис вирішених і невирішених справ з вказівкою, де знаходяться ці справи.

«Установами» вводилося правило складання у кожній справі, що поступила в присутність, доповідної записки («випіси»), що була коротким викладом даної справи по суті, а також заслання на відповідні статті законів. У викладі вказувався ініціативний документ (указ, прохання, доношеніє і ін.), яким збуджувалася справа, і описувалося, із засланням на документи, все подальше виробництво у справі. У довідках приводилися текстуально або в скороченій передачі свідоцтва, акти і інші докази. У засланнях вказувалися статті законів і в необхідних випадках приводилися виписки з них. Доповідні записки скріплялися по листах секретарем, несучим відповідальність за точність записки і за відповідність її форми закону.

Складання доповідної записки вимагало великого уміння: вона була документом, на підставі якого (зважаючи на велику кількість документів в справах) зазвичай і вирішувалася справа. Складання доповідних записок використовувалося чиновниками-крючкотворами для різних вимогательств.

Діяльність присутності документувалася в журналі, що представляв детальний протокол засідань присутності, що складався по певній формі. На підставі протоколу прийняте рішення формулювалося у вигляді «вироку» або «визначального рішення», що включалися до складу справи. Прийняті рішення, крім того, наголошувалися в доповідному реєстрі. Вирок оголошувався сторонам, що беруть участь в справі, а якщо справа вироблялася по указу вищестоящої установи, то виготовлявся витікаючий документ (указ, рапорт, доношеніє і пр).

«Витікаючі» документи записувалися дослівно в реєстрах, яких було два: один реєстр служив для реєстрації рапортів, донесень, вистав, а інший для реєстрації повідомлень рівним установам, а також указів і розпоряджень підлеглим установам і особам.

Журнали, протоколи і «витікаючі» документи скріплялися секретарем і підписувалися всім складом членів присутності. Кожна присутність мала свій друк, якому, окрім підписів, упевнялися документи.

Для полегшення відшукання справ, до реєстрів створювався довідковий апарат алфавіти установ і осіб, яких стосувалися справи. Про свою роботу установи складали щомісячні звіти, а про кількість і склад прослуханих справ термінові відомості.

Поряд із загальними нормами, в діловодстві окремих центральних і місцевих установ залежно від характеру їх діяльності, природно, були і особливості.

Так, в губернських правліннях зосереджувалося документування різних сторін економічного життя губернії: стану промисловості, міського, дорожнього будівництва, стани податного населення і так далі В городових магістратах велися книги для реєстрації явочних актів при здійсненні різних операцій і при протесті векселів. У судах повітів велися книги запису купчих і кріпосних грамот, контрактів і умов, полюбовних казок.

Документування діяльності губернських дворянських депутатських зборів, окрім журналів, протоколів, подів, виражалося у веденні родовідних книг. У дворянських списках були відомості, що характеризують маєтки, узяті в опіку.

У міських думах, створених на підставі «Грамоти на права і вигоди міст Російської імперії» (1785 р.), велися книги, де записувалися зведення про економічний стан міст, про положення міського населення, велася різного роду листування.

У всіх установах створювалася документація по грошовій і матеріальній звітності.

Для оформлення операцій в XVIII ст, як правило, встановлюється письмовий порядок їх здійснення.

Поступово складаються три форми укладення договорів: кріпосна, явочна і домашня.

При кріпосному порядку договори, головним чином, на нерухоме майно, складаються у «кріпаків справ» в губернських, провінційних і воєводських канцеляріях, а з виданням закону 1775 р. в палатах цивільного суду і судах повітів. Кріпосні акти писалися на гербовому папері і здійснювалися при свідках. Після твердження акти вносилися в кріпаки книги.

При явочному порядку, складені учасниками договори, реєструвалися («були») і упевнялися маклерами (пізніше нотаріусами). Домашні акти писалися і підписувалися лише учасниками договору, а також свідками.

Договірні акти складалися на купівлю продаж майна, на наймання особистих послуг, підряди і постачання і так далі Кріпаком, явочним і домашнім порядком оформлялося і спадкове право (духівниці).

У Установах для управління губерніями" визначається і порядок ведення архівів в місцевих установах.

Архів установи ділився на поточний і остаточний. У поточному архіві зберігалися статути, регламенти, інструкції і інші довідкові матеріали для постійного користування. У остаточний архів задавалися по опису закінчені виробництвом справи, а також документи, не потрібні для поточного виробництва.

Документи місцевих установ групувалися в основному по наочно-питальній («поділа»), а також номінальній, географічній, кореспондентській і хронологічній ознакам.

XVIII століття в розвитку діловодства характеризується безперервним наростанням бюрократичного початку, із значенням чиновництва, що набиралося з дворян, що все посилюється. Колезьке діловодство в установах представляло детально регламентований обряд, складності якого сприяла громіздкість державного апарату і його неповороткість. В той же час це був один з прийомів, яким панівний клас користувався, щоб тримати експлуатовану більшість в своєму підпорядкуванні. Законодавче регулювання всіх областей діловодства в державних установах також є характерною межею цього періоду.
3.2Спеціальні системи документування
Документування бухгалтерського і статі-стічеськогоучета. У XVIII ст продовжувався розвиток простого бухгалтерського обліку. Унаслідок зростання товарно-грошових стосунків і ускладнення завдань обліку, що продовжувалося, збільшилося число книг простого обліку, що охоплюють певні види господарських операцій.

Про увагу до питань обліку вже на початку XVIII ст свідчить установа контор при колегіях, які «тільки рахункові справи управляють». У конторах велися наступні книги: книга для запису всіх «вхідних» документів; меморіальна книга для запису всіх «витікаючих» документів, книга чернеток, або «концептів» («вигадувань чорних»); ця книга виходила шляхом з'єднання в одній палітурці чернеток і застосувань, що відносяться до них (прохань, доказових листів і інших виправдувальних документів); книга для обліку справ і книг контори; розписочна книга на видачу документів, і книг з контори; книга «резолюцій» статутів, регламентів, інструкцій. Крім того, в конторах могли заводитися і інші книги залежно від спеціальних потреб. Перерахований склад книг, звичайно, не означає, що в конторах не було власне рахункових книг, прибутково-видаткових і інших, як це буде з'ясовано нижче. Тут же поважно підкреслити створення спеціального апарату (контор) для документування обліку.    продолжение
--PAGE_BREAK--