Реферат: Аналіз та прогнозування ринку праці

--PAGE_BREAK--Розділ 2. Аналіз сучасного стану ринку праці України 2.1 Особливості функціонування ринку праці в умовах світової кризи Ринок праці дзеркально відображує більшість політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення структурних диспропорцій зайнятості, зміни в якості робочої сили і мотивації праці. Через економічну кризу на 2009 рік кількість безробітних у світі зросте на 20 мільйонів, і їхня кількість становитиме 210 млн. осіб. За даними Держкомстату, за щомісяця лави українських безробітних вже збільшилися на 4 тисячі людей. Яка нині ситуація на ринку праці? Ринок праці – це дзеркало економіки, соціально–економічних відносин в суспільстві. Зараз на багатьох підприємствах, особливо в сільській місцевості, незначна різниця між розміром матеріальної допомоги по безробіттю та рівнем заробітної плати. Як наслідок, втрачається мотивація людини до праці. У громадян немає економічної зацікавленості працювати, а у служби зайнятості – законодавчих підстав примусити їх до цього. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 серпня 2008 року перебувало 631,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, із них більш ніж половину складали мешканці сільської місцевості та жінки, понад третину – молодь у віці до 35 років. Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 96,8 відсотка незайнятих громадян, із них 72,7 відсотка отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожен другий раніше займав місце робітника, а кожен четвертий – посаду службовця або не мав професійної підготовки. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 серпня того року становив 2,2 відсотка від кількості населення працездатного віку, що на 0,3 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості порівняно з червнем цього року не змінилося і становило 3 особи на 1 вільне робоче місце. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 особи у м. Києві до 13 осіб у Хмельницькій області. За сприяння державної служби зайнятості у січні – липні 2008 року було працевлаштовано 677,8 тис. осіб, що на 4,8 відсотка більше, ніж у відповідному періоді минулого року Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні – червні того року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 5,5 відсоткового пункту та становив 39,6 відсотка. Причому таке зростання спостерігалось в усіх регіонах країни. Зазначений показник знаходився в межах від 31,2 відсотка у Рівненській області до 67,4 відсотка у м.Києві [17]
Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже «комуністичне» безкласове суспільство.

Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень — на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. «Приріст» становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це — тимчасове затишшя перед новою «бурею». Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2010р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м. Києві та Кіровоградській області (дивись таблицю 1)

Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.

Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.

За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2010 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.
Таблиця 1

Статистичні дані по безробіттю в Україні, (тис. осіб)

Регіони

Кількість зареєстрованих безробітних на 01.05.2010

01.03.2010

01.01.2010

Населення працездатного віку

1

2

3

4

5

Україна

879,0

97,0

104,0

3,1

АРК

28,7

97,8

109,9

2,4

Вінницька

42,6

97,5

102,7

4,4

Волинська

24,0

97,3

94,7

3,9

Дніпропетровська

57,6

97,2

110,6

2,8

Донецька

68,1

100,9

123,9

2,5

Житомирська

33,2

99,9

100,9

4,4

Закарпатська

23,2

99,1

100,6

3,0

Запорізька

39,6

97,9

110,1

3,5

Івано-Франківська

29,7

100,6

96,2

3,6

Київська

30,7

98,7

112,5

2,9

Кіровоградська

25,9

93,3

101,4

4,3

Луганська

34,9

92,8

100,6

2,4

Львівська

42,9

98,8

101,9

2,3

Одеська

29,4

92,0

98,1

2,0

Полтавська

43,9

94,9

103,5

4,9

Рівенська

31,6

97,3

99,1

4,6

Сумська

30,9

98,9

103,1

4,3

Тернопільська

30,4

94,5

92,4

4,7

Харківська

49,2

95,0

106,2

2,8

Херсонська

20,4

91,4

96,6

3,0

Хмельницька

33,5

97,4

99,8

4,3

Черкаська

30,1

96,6

105,1

5,2

Чернівецька

16,8

96,6

92,4

3,1

Чернігівська

30,1

96,3

98,4

4,6

м.Київ

12,9

100,4

128,9

0,7

м. Севастополь

2,4

103,1

121,2

1,0



Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають «високоосвічені жінки передпенсійного віку», можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

Сучасна економічна наука довела, що на стан зайнятості населення справляють безпосередній вплив на процентні ставки по кредитах та депозитах, інвестиційна активність суб’єктів підприємництва, система оподаткування тощо. Усе це підкреслює значення вивчення закономірностей організації робочих місць і функціонування ринку праці в тісному взаємозв’язку з вказаними економічними явищами.

Знизився інтелектуальний потенціал України, який визначає її роль і місце у світовому «табелі про ранги». Виходячи з зазначеного, для організації робочих місць і підвищення рівня зайнятості населення головним є розвиток промисловості, яка має базуватися на нових технологіях з урахуванням вимог часу, а для цього потрібні капітальні вкладення.
2.2 Аналіз ринку праці в народному господарстві
Згідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови, „становлення” – це філософська категорія, що відображає процес діалектичного переходу від одного ступеня розвитку до іншого як момент взаємоперетворення протилежних, а водночас взаємопов’язаних моментів розвитку – виникнення і зникнення; формування когось, чогось у процесі розвитку. Звідси „розвиток” – це процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.

Пропозиція робочої сили в Україні, незалежно від економічної ситуації, визначається демографічними чинниками, передусім чисельністю населення віком 20-65 років. Саме ці вікові рамки всупереч законодавству реально окреслюють економічно активний вік в Україні – до 20 років молодь переважно навчається і не виходить на ринок праці, а по досягненні пенсійного віку населення, як правило, не припиняє трудової діяльності. Водночас пропозиція робочої сили, особливо її якість, може стати або додатковим чинником прискорення, або бар’єром економічного зростання.

Чисельність та віковий склад економічно активного населення.Зрушення вікової структури і їх вплив на ринок праці. Сучасний рівень економічної активності населення України, попри значно нижчий, ніж у більшості країн світу пенсійний вік, є досить високим за міжнародними масштабами. Це пояснюється головним чином активністю жінок 20-49 років. Найвищі рівні економічної активності населення характерні для Волинської, Вінницької областей та м. Києва, найнижчі – для Тернопільської, Чернівецької та Ів.-Франківської областей.

Загальна чисельність економічно активного населення останніми роками залишається практитчно незмінною, однак високий і постійно зростаючий ступінь старіння робочої сили (у середньому по Україні кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна чотирнадцята – старше працездатного віку) створює певні перешкоди для нормализації процесів відтворення робочої сили, для запровадження новітніх технологій і відповідної перекваліфікації працівників.

Особливо гострою є проблема старіння робочої сили у сільській місцевості, передусім у Чернігівській, Кіровоградській, Полтавській областях. Це може стати непереборним бар’єром розвитку нових відносин у аграрному секторі цих регіонів.

Освітня та професійна підготовка робочої сили. Якість підготовки робочої сили має першочергове значення саме у період економічного зростання в зв’язку з необхідністю запровадження нових технологій, схем організації виробництва, коли майже вичерпано екстенсивні чинники економічного зростання і необхідна інтенсифікація як виробництва, так і надання послуг. У цьому контексті слід позитивно оцінити невпинне зростання питомої ваги осіб з вищою (повною та базовою) освітою у складі робочої сили. Проте у розвитку сучасної системи освіти, передусім вищої, спостерігаються значні диспропорції. Триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів (відповідно на 36,2 та 43,6%), обумовлена, насамперед, інерцією високої престижності отримання спеціальностей, які гарантували в недавньому минулому досить високі та стабільні доходи, і адекватною реакцією ринку освітніх послуг. Однак практична насиченість національного ринку праці економістами та юристами неминуче позначиться на працевлаштуванні фахівців з цих спеціальностей. Натомість всупереч необхідності забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей, які зможуть реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, і змінам у попиті на робочу силу, що вже відбуваються і вочевидь посиляться у найближчому майбутньому, протягом останніх років обсяги випуску таких фахівців практично не змінилися, а їхня питома вага у складі випускників вузів знизилася.[19].

Таким чином, нажаль, здобуття вищої освіти в Україні не гарантує зайнятості. З одного боку, збереження високого ступеня монополізації економіки обумовлює існування значної частки технологічно відсталих виробництв, що суттєво обмежує можливості застосування отриманих знань та навичок безпосередньо у виробничому процесі. З другого – якість отриманих у процесі навчання знань часто не відповідає вимогам до робочої сили, які висуваються з боку високотехнологічних виробництв. Дається взнаки і стрімке старіння знань, обумовлене швидкими економічними зрушеннями, зокрема економічним піднесенням. Тому для забезпечення належної якості професійно-освітньої підготовки робочої сили необхідно запроваджувати систему освіти протягом всього трудового життя.

Після тривалого скорочення стабілізувалися обсяги підготовки кваліфікованих робітників у системі професійно-технічної освіти. Є позитивні тенденції розвитку закладів професійно-технічної освіти, зорієнтованих насамперед на підготовку спеціалістів для аграрного сектору економіки. Збільшення обсягів виробництва і надання послуг створює об’єктивні передумови для зростання потреби в кваліфікованих робітниках, а отже, нагальною потребою стає реформування системи професійно-технічної освіти відповідно до нових вимог. Аналіз і прогноз потреби в робочій силі за професіями та рівнями кваліфікації має стати дієвим інструментом реформування системи професійної підготЗовнішня трудова міграція. При обмежених можливостях працевлаштування і низькій заробітній платі чимало економічно активних громадян України, передусім у віці 20-49 років, стають трудовими мігрантами. Понад 80% учасників трудових міграцій не мали постійної роботи в Україні і ще 7% перебували в неоплачуваних відпустках отримання можливостей роботи за кордоном хронологічно збіглося з початком економічного спаду і стало засобом поліпшення не тільки економічного становища, а й соціального статусу, особливо у сільській місцевості та невеликих містах західних регіонів. Не змінилася на краще ситуація з працевлаштуванням і з початком економічного зростання. Понад те, за оцінками Нацбанку, обсяги переказів заробітної плати робітників, які працюють за кордоном менше 1 року, останніми роками збільшилися у 2,2 рази, а тих, хто працює за кордоном більше 1 року, – вдвічі. Тимчасові поїздки українських громадян за кордон стали об’єктивною реальністю і, без сумніву, масовим явищем, масштаби якого, за оцінками, становлять близько 2 млн. осіб на рік. При цьому за сприянням офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб. Водночас, виходячи з фінансових потоків, зменшується зайнятість іноземної робочої сили в Україні.

Найчастіше трудовими мігрантами стають особи з професійно-технічною та повною середньою освітою. Малоосвічені люди через низьку кваліфікацію мають заздалегідь невеликі шанси працевлаштування за кордоном, а високоосвічені прошарки менше зацікавлені в цьому через кращі можливості працевлаштування в Україні. Українські трудові мігранти-чоловіки зайняті переважно малокваліфікованою працею, зокрема на будівництві, сільськогосподарських роботах тощо. Галузева структура зайнятості жінок-мігрантів у різних країнах різна залежно від потреб національних економік. Загалом наші співгромадяни займаються переважно роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності в Україні.    продолжение
--PAGE_BREAK--

Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50%), Польща (15-20%), Чехія (10-15%), Італія (майже 10%), Португалія (4-6%). У цілому понад 90% загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Словакія, Чехія, Угорщина) та держави Південної Європи.

Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. Оскільки в трудових міграціях бере участь майже 10% економічно активного населення, то пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави складає 5% від загальної пропозиції робочої сили. Таким чином, сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

Ситуація, ймовірно, істотно зміниться вже найближчим часом у зв’язку зі вступом до ЄС західних сусідів України. Поліпшення можливостей зайнятості в країнах Південної Європи (Португалія, Греція) не компенсує втрати таких можливостей у Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині. Менше 10% колишніх трудових мігрантів відкриває в Україні власну справу, і лише окремі особи створюють робочі місця для найманих працівників – переважна частина після повернення працює за наймом. Отже, ймовірне зменшення масштабів трудової міграції викличе певне посилення навантаження на вітчизняний ринок праці.

Отже, основними проблемами у сфері пропозиції робочої сили є:

а) невідповідність потребам економіки за професійно-кваліфікаційними ознаками;

б) високий рівень старіння, насамперед у сільській місцевості;

в) „вимивання” через трудову міграцію прошарку населення із середнім рівнем кваліфікації, але високою економічною активністю.[18].
2.3 Аналіз ситуації в загальному секторі та в секторі молодих спеціалістів без досвіду роботи
Дані аналізу ринку праці України за регіонами знаходяться в таблиці 2. З таблиці видно, що найбільша кількість вільних робочих місць (вакансій) зосереджена в найбільших містах – Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові. Безперечним лідером за кількістю вакансій є Київ – в _анному місті знаходиться 65% пропозицій роботодавців. Відповідно кількості вакансій в містах Києві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, Львові та Харкові найбільшою є і кількість шукачів роботи. І знову місто Київ виступає лідером – в ньому зосереджено 86% осіб, що шукають роботу.




Таблиця 2

Аналіз ринку праці України за регіонами (дані з 1-го по 20-те січня 2010)

Місто / регіон

Кіл-ть вільних робочих місць

Кількість шукачів роботи

Розподіл кількості вільних робочих місць,%

Розподіл кількості шукачів роботи, %

Співвідношення кількості вільних робочих місць і шукачів роботи

АР Крим

954

432

1,57

0,51

2,21

Вінниця

516

159

0,85

0,19

3,25

Дніпропетровськ

2282

1205

3,75

1,43

1,89

Донецьк

2717

1485

4,46

1,76

1,83

Житомер

460

169

0,76

0,20

2,72

Запоріжжя

884

488

1,45

0,58

1,81

Івано-Франковськ

471

204

0,77

0,24

2,31

Київ

39800

72644

65,33

86,28

0,55

Кіровоград

365

61

0,60

0,07

5,98

Луганськ

532

325

0,87

0,39

1,64

Луцьк

316

45

0,52

0,05

7,02

Львів

2263

848

3,71

1,01

2,67

Миколаїв

589

294

0,97

0,35

2,00

Одеса

2837

3358

4,66

3,99

0,84

Полтава

552

224

0,91

0,27

2,46

Рівне

732

101

1,20

0,12

7,25

Суми

313

131

0,51

0,16

2,39

Ужгород

334

57

0,55

0,07

5,86

Харків

1803

1177

2,96

1,40

1,53

Херсон

335

142

0,55

0,17

2,36

Хмельницький

587

167

0,96

0,20

3,51

Черкаси

645

255

1,06

0,30

2,53

Чернігів

332

162

0,54

0,19

2,05

Чернівці

305

66

0,50

0,08

4,62



60924

84199

100,00

100,00

0,72



Якщо проаналізувати співвідношення кількості вакансій та шукачів роботи, поділивши кількість вільних робочих місць на кількість осіб, які шукають роботу, з таблиці 1 видно, що в загальному по Україні кількість шукачів також перевищує кількість пропозицій роботодавців. Найкращою в цьому плані є ситуація в таких містах, як Рівне, Луцьк, Кіровоград, Ужгород та Чернівці. В даних містах на одного шукача роботи припадає більше 4 вільних робочих місць, тобто конкуренція між шукачами є найменшою. Найгірша ситуація в Києві та Одесі, тут на одного шукача припадає менше 1 вакансії. В Києві кількість осіб, які шукають роботу майже вдвічі перевищує кількість вакансій. Отже, шукачеві потрібно прикладати максимум зусиль для того, щоб показати свою перевагу над іншими претендентами на робоче місце. Дану ситуацію можна пояснити тим, що безперечно в нашій країні кількість вакансій а також величина заробітків залежить від величини міста, відповідно і кількість осіб, які бажають працювати в цих містах є найбільшою.

Огляд можливостей працевлаштування молодих спеціалістів та осіб без досвіду роботи знаходиться в таблицях 2 та 3.
Таблиця 3

Розподіл кількості вільних робочих місць та шукачів роботи за професійними сферами у відсотках (взимку 2009-2010).

Професійна сфера

Вільні робочі місця (%)

Шукачі роботи (%)

Продажі

6

16

Бухгалтерія/Управлінський облік/Фінанси підприємства

4

11

Маркетинг/Реклама/PR

7

11

Банки/Інвестиції/Лізинг

2

10

Адміністративний персонал

4

7

Транспорт/Логістика

3

4

Виробництво

2

4

Вищий менеджмент

2

6

Юристи

2

4

Будівництво/Нерухомість

3

4

Медицина/Фармацевтика

2

1

Управління персоналом/Тренінги

2

4

Страхування

2

3

Початок кар'єри/Студенти

1

5

Інше

4

11


Через економічну кризу, на 2009 рік кількість безробітних у світі зросла на 20 мільйонів, і їхня кількість становила 210 млн. осіб. За даними Держкомстату, що місяць лави українських безробітних збільшуються на 4 тисячі людей.

Ринок праці – це дзеркало економіки, соціально–економічних відносин в суспільстві. Зараз на багатьох підприємствах, особливо в сільській місцевості, незначна різниця між розміром матеріальної допомоги по безробіттю та рівнем заробітної плати. Як наслідок, втрачається мотивація людини до праці. У громадян немає економічної зацікавленості працювати, а у служби зайнятості – законодавчих підстав примусити їх до цього. На обліку в державній службі зайнятості станом на 1 серпня 2008 року перебувало 631,5 тис. незайнятих громадян, які шукали роботу, із них більш ніж половину складали мешканці сільської місцевості та жінки, понад третину – молодь у віці до 35 років. Офіційний статус безробітних на зазначену дату набули 96,8 відсотка незайнятих громадян, із них 72,7 відсотка отримували допомогу по безробіттю. Серед безробітних майже кожен другий раніше займав місце робітника, а кожен четвертий – посаду службовця або не мав професійної підготовки. Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні на 1 серпня того року становив 2,2 відсотка від кількості населення працездатного віку, що на 0,3 відсоткового пункту менше, ніж на відповідну дату минулого року. Навантаження незайнятого населення, яке звернулося за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості порівняно з червнем цього року не змінилося і становило 3 особи на 1 вільне робоче місце. За регіонами значення цього показника коливалося від 0,2 особи у м. Києві до 13 осіб у Хмельницькій області. За сприяння державної служби зайнятості у січні – липні 2008 року було працевлаштовано 677,8 тис. осіб, що на 4,8 відсотка більше, ніж у відповідному періоді минулого року Рівень працевлаштування незайнятих громадян у січні – червні того року порівняно з відповідним періодом минулого року зріс на 5,5 відсоткового пункту та становив 39,6 відсотка. Причому таке зростання спостерігалось в усіх регіонах країни. Зазначений показник знаходився в межах від 31,2 відсотка у Рівненській області до 67,4 відсотка у м.Києві [17].

Масове безробіття в Україні, на жаль, стає суворою реальністю. Кількість тих, хто вже втратив роботу, перевищила найпесимістичніші офіційні прогнози минулого року. Якщо невпинне скорочення робочих місць відбуватиметься такими темпами й надалі, країна матиме всі шанси перетворитися на майже «комуністичне» безкласове суспільство.

Точніше, будуть лише два умовні класи: по-справжньому багаті й усі решта — принижені й знедолені, змушені просто намагатися якось вижити. Адже останні статистичні та соціологічні дані ставлять під сумнів можливість існування вже не тільки «середнього», але й так званого «умовно середнього класу», до котрого донедавна належали ті, хто брав кредити на купівлю квартир та автівок.

Результати останніх соціологічних опитувань засвідчують, що абсолютна більшість українців констатує погіршення економічної ситуації (хоча з тим уже погоджуються і влада, і так звана політична еліта). Головним проявом цього для них є зростання цін та скорочення робочих місць. Або навпаки. Кількість респондентів, що дотримуються такої думки, вже наблизилася до 90 відсотків.

Офіційна статистика це теж засвідчує. За даними Держкомстату, кількість громадян, які перебували на обліку в службах зайнятості, у грудні минулого року становила 876,2 тис. Проте вже у січні цього року Україну накрила друга хвиля скорочень — на 30 січня кількість безробітних сягнула 930 тисяч. Щоправда, за перші два тижні лютого скорочення ніби призупинились. «Приріст» становив лише 1,9 тисячі. Але схоже на те, що це — тимчасове затишшя перед новою «бурею». Адже розвиток загально-економічної та політичної ситуації в країні підштовхує саме до таких висновків.

Як би там не було, але кількість безробітних помітно зростає. А це неминуче відбивається на добробуті людей. Як свідчать результати опитування, проведеного у грудні 2009 року Центром соціальних досліджень «Софія» у всіх адміністративних центрах країни, категорія «забезпечених» і «багатих» людей звузилася протягом року з 10% до 6,2%. Скоротилася і кількість так званих середньо забезпечених людей: з 50% до 33,2%.

За сприяння державної служби зайнятості у березні п.р. було працевлаштовано 65,7 тис. осіб, що на 40,6% більше, ніж у лютому 2009р. (у березні 2008р. — 104,6 тис. осіб). Серед працевлаштованих незайнятих осіб жінки становили 39,3%, а молодь у віці до 35 років — 47,3%.    продолжение
--PAGE_BREAK--

Рівень працевлаштування незайнятих громадян у березні 2009р. порівняно з лютим п.р, зріс на 1,9 в.п. та становив 6,4%. Найбільше зростання зазначеного показника за вказаний період спостерігалось у м.Києві та Кіровоградській області (див.таблиця 4).

Водночас динаміка падіння вакансій зменшилася майже в 10 разів. Якщо у грудні було втрачено близько 45 тис. вакансій, то у січні – лише 4600.

Сьогодні ринок праці начебто завмер, але таке відчуття, що ми напередодні другої хвилі.

Пояснюється це значною кількістю людей – 1 млн. 700 тис. осіб, – що перебувають у стані латентного безробіття, сидячи у безстрокових відпустках чи працюючи неповний день або тиждень. За даними Держкомстату, у грудні у режимі неповної зайнятості працювало 928 тис. чоловік, а у неоплачуваних адміністративних відпустках перебувало 829 тис. чоловік.

За прогнозами, сформованими на основі методології Міжнародної організації праці, у 2009 році рівень безробіття в Україні сягне 9%. Без роботи залишаться близько 3 млн. чоловік.

До того ж цього року приблизно у 2,1 раза збільшився бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Якщо 2008 року на виплату допомоги з безробіття було витрачено 2 млрд. 210 млн. гривень, то цьогоріч на, як вже зазначалося на ці цілі передбачено 4 млрд. 710 млн. гривень.

Зараз роботодавці пропонують вакансії у багатьох галузях економіки. Серед робітничих спеціальностей затребувані слюсарі, електромонтери, маляри, електрогазозварювачі, серед професій сфери обслуговування – продавці, водії, охоронці. Щодо вакансій службовців, то, як і раніше, спостерігається підвищений попит на IT-спеціалістів, а також почали з’являтися вакансії для менеджерів з продажів і менеджерів з реклами.

Загалом на січень на одне вільне місце припадало 11 безробітних українців. Однак по регіонах ситуація нерівномірна. Найкращий стан справ із зайнятістю традиційно спостерігається в Києві, де на 12 тис. безробітних було 20 тис. вакансій.

У деяких областях України ситуація набагато гірша – там на одне вільне місце може припадати 35-40 незайнятих громадян. Зокрема, у Вінницькій області на сьогодні зареєстровано 44 тис. 650 безробітних, а пропонується лише 1393 вакансії.

Скорочення обсягів зареєстрованого безробіття у березні п.р. спостерігалося в усіх регіонах країни, крім Донецької, Івано-Франківської областей, міст Києва та Севастополя.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), за повідомленнями підприємств, установ та організацій, у березні 2009р. зросла на 6,0 тис, або на 7,7%, і на кінець місяця становила 84,5 тис.

Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березні 2009-2010рр. характеризують дані, наведені в таблиці 4.
Таблиця 4

Тенденції співвідношення попиту на робочу силу та ЇЇ пропозиції у січні-березні 2009-2010рр

Місяці року

К-ть незайнятих громадян, які перебували на обліку, тис. ос

Потреба підприємств на заміщення вільних робочих місць, тис. ос

Навантаження незайнятого населення(на 10 вільних робочих місць вакантних посад), осіб

2010 р.

2009 р.

2010 р.

2009 р.

2010 р.

2009 р.

Січень

930,0

691,2

86,5

175,0

108

39

Лютий

924,9

693,6

78,5

182,6

118

38

Березень

897,8

659,6

84,5

194,6

106

34



Із зазначеної кількості вільних робочих місць (вакансій) майже половина передбачалася для робітників, більше третини — для службовців та кожне сьоме вільне робоче місце — для осіб, які не мають професії.

Навантаження незайнятого населення, яке у березні 2010р. перебувало на обліку державної служби зайнятості, порівняно з лютим п.р. знизилось і на кінець цього місяця становило 106 осіб на 10 вільних робочих місць (вакантних посад). За регіонами зазначений показник у декілька разів перевищував відповідний показник березня 2009р. та коливався від 7 осіб у М.Києві до 611 осіб у Івано-Франківській області.

Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки назад. За ці роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9%.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Цікава також диференціація регіонів країни за складом безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просування того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають «високоосвічені жінки передпенсійного віку», можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.Отже, в Україні гостре безробіття спостерігається в регіонах двох типів.

По-перше, це райони з високим природним приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не тільки не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типу безробіття існувало й у минулому у виді аграрного перенаселення.По-друге, депресивні регіони, тобто з перевагою найбільш кризових галузей. На даний момент такими є легка промисловість і військово-промисловий комплекс, що відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва.Важливе також питання сільського безробіття на Україні. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, тому що вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вище, ніж у міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний — в інші).

Міжнародна організація праці (МОП) провела дослідження, що показало, що рівень безробітних на Україні значно вище офіційно визнаного.

Таким чином, в обговорюваних сьогодні програмах виходу економіки України з кризи безробіття визначається як результат і наслідок економічної політики, і, отже, боротьбі з безробіттям не приділяється стратегічної ролі в системі державного регулювання.[20].


Розділ 3. Державне регулювання зайннятості
3.1 Прогнозування робочих місць на ринку зайнятості в Україні
Перехід України до новітньої моделі розвитку, в якій джерелом економічного зростання мають стати єдиний освітній простір, наукові знання, технологічні інновації та інформація, потребує кардинального перегляду методів та механізмів регулювання ринку праці з метою забезпечення необхідного перерозподілу зайнятості за видами діяльності та секторами економіки. У період реструктуризації економіки вагомого значення набуває не тільки рівень і якість підготовки робітничих кадрів, а вміння орієнтуватися в потребах ринку праці та бути конкурентоспроможними й затребуваними на ринку праці. Основною умовою формування оптимального ринку праці є створення збалансованих потоків попиту та пропозицій робітничих кадрів.

Сьогодення вказує на те, що в державі не існує комплексного єдиного підходу до прогнозування потреб підприємств у кваліфікованих робітниках, з урахуванням структурної перебудови економіки та програм інноваційного і соціально-економічного розвитку реґіонів. Проблема невідповідності попиту і пропозицій на ринках праці ускладнюється реґіональними диспропорціями в системі ПТО, недостатньою професійною орієнтацією молоді та значною кількістю навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації. Ця ситуація призвела до збільшення кількості фахівців із вищою освітою порівняно з обсягом робітничих професій майже вдвічі. Ринок робочої сили перенасичений бухгалтерами, юристами, економістами, педагогами. Так на одне вакантне робоче місце економіста претендує 86 осіб, а бухгалтера – більше як 30.

Разом із тим, у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятості України, переважають запити на кадри робітничих професій, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з вищою освітою. Відповідно, особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на державному, так і на реґіональному рівнях із необхідним урахуванням безперервного підвищення кваліфікації і перепідготовки трудового потенціалу.

Значний внесок у дослідження стану ринку праці, безробіття, зайнятості, підвищення якості підготовки робітничих кадрів зробили вітчизняні науковці О. Крушельницька, Г. Купалова, Е. Лібанова, Л. Лісогор, В. Новіков, В. Савченко, М. Семикіна та інші. Залишаються недостатньо розробленими питання прогнозування потреб ринку праці для визначення замовлень у системі професійно-технічної освіти (ПТО). Відсутність необхідного збалансованого попиту на робітничі кадри викликає суттєві труднощі під час працевлаштування.[20].

Згідно з Указом Президента України від 29.12.2009 року N 1124/2009, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні», в якому наголошено про необхідність вдосконалення механізму ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, зокрема під час визначення ліцензованих обсягів навчальних закладів, із метою забезпечення оперативного реагування на потреби ринку праці та здійснення в установленому порядку заходів щодо оптимізації мережі ПТНЗ відповідно до потреб ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах [3, с.259].

Так, у 2009 році відбувалося приведення мережі навчальних закладів у відповідність до структури економіки країни, їхнього укрупнення. Із цією метою протягом поточного року на виконання Програми оптимізації мережі професійно-технічних навчальних закладів, ураховуючи динаміку розвитку інфраструктури виробництва та потреби ринку праці, здійснено укрупнення 43 навчальних закладів, в 11 змінено тип навчального закладу. Із вересня 2009 року в Україні працює 993 навчальних заклади ПТО різних типів, із них – 876 державних ПТНЗ, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 45 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів [1, с. 9].

Регулювання системи реґіональних ПТО має враховувати сеґментацію ринку робочої сили, а її основними мають бути такі елементи: конкуренція ринку праці, оплата праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання праці, а з іншого – відбувається адаптація системи реґіональної ПТО до потреб ринку. Постає нагальна проблема у створенні єдиної національної системи безперервного професійного навчання, основними цілями якого мають бути: задоволення потреб підприємств у робітничих кадрах необхідних професій і кваліфікацій, що відповідають технологічному рівню виробництва; підготовка робітників за новими спеціальностями і професіями; перепідготовка робітників у зв’язку з їхнім перерозподілом між підприємствами, видами діяльності та реґіонами; формування робітників нового типу, що відповідатиме перспективним вимогам виробництва [2, с. 23].

Питання щодо функціонування підприємств в умовах жорсткої конкуренції напряму залежить від якості професійних знань та мотивацій його робітників, що дозволить переглянути ставлення роботодавців і здійснити нові підходи до участі в організації ПТО. Адже ринок праці потребує системного вдосконалення та підвищення кваліфікації робітників як на виробництві, так і на базі ПТНЗ. У межах запобігання таких негативних тенденцій, як зниження рівня кваліфікації робітників, необхідно спрямувати зусилля на розроблення та запровадження механізмів стимулювання роботодавців до участі в навчально-виробничому процесі.

Ринок послуг професійної освіти виступає як єдиний інтеґральний виробник особливого продукту – кваліфікованої робочої сили на ринку праці. Разом із тим, існують дві суттєві проблема сьогодення, а саме – демографічна й економічна кризи.

Так, в Указі «Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні» зазначено, що з 1991 року кількість населення України скоротилася більш як на 6 млн. осіб, а під впливом світової фінансової кризи рівень безробіття серед економічно активного населення в першому півріччі 2009 року зріс до 9,9 відсотка проти 6,4 відсотка у 2008 році [3, с.257].

За даними Держкомстату, кількість зайнятого населення віком 15–70 років у середньому за перше півріччя 2009 року зменшилась, порівняно з відповідним періодом 2008 року, на 893,6 тис. осіб і становила майже 20,2 млн. осіб. Рівень зайнятості знизився з 59,6 відсотка в середньому за перше півріччя 2008 року до 57,7 відсотка в середньому за перше півріччя 2009 року. Кількість безробітного населення віком 15–70 років за цей період збільшилась на 609,2 тис. осіб і становила понад 2 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, підвищився на 2,9 відсоткового пункту і становив 9,1 відсотка економічно активного населення віком 15–70 років [4]. Під впливом кризи найбільше скорочення кількості зайнятого населення відбулося в будівництві на (16,2 відсотка), промисловості (на 11,9 відсотка), готельному та ресторанному господарстві (на 8,1 відсотка), сільському господарстві (на 7,1 відсотка). Найменший відсоток в аграрному секторі не вказує на позитивну тенденцію, адже ще в попередні роки криза в сільському господарстві викликала зменшення кількості зайнятого населення, призвела до занепаду соціально-побутової сфери на селі і, одночасно, до системного зростання кількості селян, які зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу або безробітні. Ускладнює ситуацію низький рівень оплати праці селян, який на 30 % нижчий за середній показник у промисловості.

Відповідно, у промисловості скорочення відбулося майже на 12 %, а значна кількість промислових підприємств так і відчуває гостру потребу у кваліфікованих працівниках за такими спеціальностями, як ливарники, ковалі, слюсарі, термісти, електрогазозварники, верстатники, оператори, швачки. Так, у 14 реґіонах України не задовольняється потреба в слюсарях, токарях, а у 18 реґіонах відчувають гостру потребу в електрогазозварниках та верстатниках. Ця проблема вказує на необхідність отримання дорослим населенням спеціальностей, які затребувані на ринку праці.Проблема забезпечення кваліфікованими робітниками промислових підприємств є важливою та актуальною, і її вирішення неможливе без участі держави. Про це свідчать і результати працевлаштування випускників ПТУ. Протягом року випуск кваліфікованих робітників становив 258,4 тис. осіб, із них працевлаштовані за отриманою професією, згідно з офіційними даними, 94 відсотки, а за результатами анкетування випускників тільки близько 50 відсотків.

Разом із тим, на початку 2010 року кількість безробітних почала зменшуватися і ситуація зайнятості має стабільно напружений, але стійкий характер. Згідно з прогнозними даними, у 2010 році передбачається стабілізація ситуації на ринку праці та закріплення позитивних тенденцій у сфері зайнятості населення. У 2010–2011 роках зусилля центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері зайнятості населення будуть спрямовані на мінімізацію наслідків фінансово-економічної кризи та поліпшення ситуації на ринку праці. Із цією метою передбачається забезпечити в ці роки розширення сфери застосування праці шляхом створення робочих місць більш як для 1,4 млн. осіб.

Починаючи з 2011 року, очікуються зміни на ринку праці, які пов’язані з поступовим виходом економіки країни з кризи (кількість зайнятого населення віком 15–70 років зросте до 20,6–20,4 млн. осіб, а рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизиться до 7,6–8,1 відсотка) [17].

Результати прогнозних показників стану ринку праці необхідно обов’язково враховувати в процесі формування державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Це замовлення має плануватись з урахуванням реального попиту роботодавців на 3–5 років у перспективу. Спеціалісти центрів зайнятості систематично через спілкування з роботодавцями і службами управління персоналом підприємств повинні з’ясовувати поточні і перспективні потреби в робітничих кадрах у розрізі спеціальностей. Ця інформація буде важлива для державних органів влади, закладів ПТО і майбутніх абітурієнтів та сприятиме організації професійної орієнтації, набору певного континґенту молоді і, в кінцевому підсумку, – вирішенню проблеми забезпечення підприємств якісними кадрами робітничих професій.

За результатами опитування 26 тисяч роботодавців, 72,9 відсотка з них указують, що рівень професійної кваліфікації робітників значно покращився. На думку роботодавців, цьому сприяло поступове вдосконалення змісту професійної освіти з урахуванням потреб технологій та безпосередня їхня участь у формуванні навчальних програм.

Разом із тим, причинами незадоволеності роботодавців випускниками професійно-технічних навчальних закладів полягає в невідповідності та недостатній професійній якості підготовлених кадрів. Ці причини зумовлені, зокрема, недосконалим функціонуванням системи підготовки кваліфікованих робітників через відсутність належного механізму державного фінансування та дієвих взаємозв’язків між навчальними закладами, роботодавцями і місцевими органами виконавчої влади.

Так, автомобільний ринок у нашій державі складається на 65–80 % з автомобілів іноземного виробництва, з яких близько 19–27 % – автомобілі не старші 5-7 років, які потребують для обслуговування та ремонту висококваліфікованих робітників. Відсутність сучасно оснащених майстерень у ПТНЗ призводить до низького рівня підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, які не відповідають потребам роботодавців.

Проблема забезпеченості кваліфікованими робітничими кадрами підприємств є важливим і актуальним завданням загальнодержавного значення, і вирішення його можливе в разі державного стимулювання попиту на робочу силу, яке передбачає: встановлення системи пільгового оподаткування та кредитування для галузей і реґіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу; відшкодування підприємству витрат, зумовлених пошуком, навчанням і наймом на роботу працівників; сприяння в забезпеченні підприємства матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови збільшення підприємством робочих місць; створення умов економічної зацікавленості підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді та інших груп населення, менш конкурентоздатних на ринку праці.

Прогнозування потреб у кваліфікованих робітниках на перспективу передбачає координацію відповідної діяльності органів управління сфери ринку праці (управління праці та соціального захисту, центри зайнятості, міськвиконкоми, облрайадміністрації, об’єднання роботодавців, керівники великих підприємств) та ринку освітніх послуг (управління освіти і науки, інформаційно-аналітичні відділи Навчально-методичних центрів ПТО, маркетинґові служби ПТНЗ). Комплексний підхід у спільній роботі вищезазначених структур ринку праці і ринку освітніх послуг передбачає розробку проекту дій, розробку прогнозно-аналітичного обґрунтування і впровадження методичного забезпечення.

Розробку методичного забезпечення прогнозування професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах передбачається здійснювати за чотирма блоками: демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки кількості економічно активного населення за соціально-демографічними групами (залежно від віку, статі та національної належності); прогноз темпів і пропорцій економічного зростання; прогноз виробництва товарів і послуг по галузях; прогноз зайнятості по галузях.
3.2 Розробка спеціальних програм,як механізм реалізації державної гарантії
Як видно з приведених статистичних даних, найбільші труднощі в працевлаштуванні відчуває молодь, яка найменше конкурентноздатна на ринку праці в зв'язку з недостатньою профорієнтація, низьким рівнем професійної підготовки і відсутністю досвіду практичної роботи. При цьому, аналіз сучасного стану молодіжного сектора праці. Який провів науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення на ринку праці Національної Академії наук України і Міністерства праці України, свідчить про те, що цю проблему передусім відчуває молодь, яка вперше вибирає професію і вступає в трудову діяльність після закінчення навчання. Процес вибору професії і включення молоді в трудову діяльність займає в її житті важливий і відповідальний період пошуку самовираження особистості і формування умов реалізації своїх потреб і інтересів. Тому розробка програм входження цих категорій в економічно-активну частину населення має актуальне значення для розширення із зайнятості і підвищення конкурентноздатності на ринку робочої сили.    продолжение
--PAGE_BREAK--