Реферат: Декоративно-прикладне мистецтво

НАРОДНЕМИСТЕЦТВО —НЕВІД'ЄМНАСКЛАДОВА ЧАСТИНАМАТЕРІАЛЬНО-ДУХОВНОЇ, ХУДОЖНЬОЇКУЛЬТУРИ НАРОДУ

Народнатворчість —це історичнаоснова, на якійрозвиваласяі розвиваєтьсясвітова художнякультура, однаіз форм суспільноїсвідомостіі суспільноїдіяльності, явище соціальнезумовлене. Які інші формисуспільноїсвідомості, зокрема, філософія, мораль, релігія, політична іправова ідеологія, народна творчістьрозвиваєтьсяпід впливомконкретноїісторичноїдійсності.Характер виробничихвідносин визначаєзагальнийрівень суспільноїсвідомості, у тому числітворчої діяльностінароду.

Народнатворчістьвключає в себерізні видихудожньоїдіяльностінароду — поетичнутворчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворчемистецтво, народне будівництвотощо. Народнатворчість існуєяк сукупністьчисленнихвидів, жанрів, родів. Усі їївиди об'єднуєосновне — пізнаннята відображеннятрудової діяльностілюдства, йогоісторії, побутутощо, хоча коженіз них має певніособливостіфункціональногопризначення, матеріалу, засобів вираження.

Народнатворчістьвиникла у нелегкому, триваломупроцесі колективноїтрудової діяльності.Пізнання світу, засвоєннядійсностіпервісноюлюдиною поєднувалосяіз формуваннямїї художньо-образногомислення. Працявідігралавеличезну рольу походженнімистецтва. Вонадала людиніруку, здатнувиготовлятизнаряддя, аотже, створюватипотрібні предмети, надавати їмвідповідноїформи. Такимчином виниклорубило, якимпервіснийхудожник вирізьбивна кам'янійскелі, стінахпечери зображеннязвіра і саметак виробилосяйого вміннякористуватисярубилом таіншими знаряддями.Рука ставалавсе вільнішоюі слухнянішою,її вправністьшліфуваласьі передаваласьвід поколіннядо покоління.

Продуктомпраці була ймова, народженанеобхідністюспілкуваннялюдей в колективнихвиробничихдіях. Розвитокмови сприявудосконаленнюголосовихзв'язок, а тоді— мистецтваспіву. В праціформувалисьгнучкістьлюдського тілата ті риси, якідавали змогумовою танцювідбити складнідушевні почуття.У мисливськихвправах, вивченнізвичок і рухівзвірів людинанабувала акторськихздібностей, що мало важливезначення утеатральномумистецтві тощо.

В процесітрудової діяльностілюдей розвивалисьестетичніпочуття людини,її вухо, очівчилися бачитита відчуватикрасу форм, кольорів, звуківі т. ін. Для того, щоб народилосьмистецтво, людина повиннабула навчитисьне тільки вправнопрацюватиінструментамита з їхньоюдопомогоювідображуватибачене на камені, в глині, відтворюватизвуки, але вонаповинна буланавчитисьхудожньо-образносприйматидійсність. Алей образне мислення— це ще не мистецтво.Воно стає мистецтвомлише тоді, колиматеріалізуєтьсяв певних доступнихлюдині засобах— в слові, камені, звуці, жестіі т. ін. Художнятворчість булаводночас пізнаннямсвіту, образниммисленням іпрактичноюдією.

В архаїчнійхудожній творчостітісно злиті, переплетенірізновидніматеріали ізасоби — танціі пантоміми, співи і звукиінструментів, розфарбовуваннятіла і йогоприкрашенняцамистами йбраслетами, акторські діїі скульптурнімаски — усевластиве людиніна даному ступенірозвитку суспільства.В процесі художньоїтворчостівідбувалисяпізнання івідображення, накопиченняінформаціїта передачадосвіду, спілкуванняі вихованнямолоді.

Мистецтво— поліфункціональнеза своєю суттю— було не тількивідображеннямі пізнаннямжиття, а й своєрідноюйого моделлю.Однак при різнихсоціальнихфункціях вонозберігалоцілісність, внутрішнюєдність. В первіснуепоху ще небуло стійкогоподілу праці, диференціаціїсуспільноїсвідомості.Єдність, нерозчленованістьпрактичноїі духовноїдіяльностізакономірнохарактеризуєтьсяхудожнім синкретизмом*. Словесні, музичні, хореографічнізасоби ще небули самостійними, а перебувалив стані взаємозв'язкута взаємопроникнення,їх виділення, відокремлення— процес в історіїхудожньоїтворчостіпорівнянопізній, вінвиходить замежі первісногомистецтва.

У художньомупрогресі людствапроходить двазустрічнихпроцеси. Першийіде від первісногосинкретизму.Шлях розвиткумистецтва —це постійнийпроцес відокремлення, виділення йоговидів. Вінвідбуваєтьсябезперервно, на різних етапахісторії людськогосуспільства.

Разом з тимє й зворотнийпроцес — синтезмистецтв —органічнийвзаємозв'язокрізних видівмистецтв, щосприяє організаціїматеріальногоі духовногосередовищалюдини (архітектурніабо ландшафтно-монументальніансамблі) абоствореннюякісно новогохудожньогоявища в часі(театральнівистави, вокальніі вокально-інструментальнітвори, декоративнемистецтвотощо). Як виділенняокремих видівмистецтва, такі їхня взаємодія— надзвичайноважливі факторина всіх рівняххудожньогожиття народу.

Виникнувшивнаслідоктрудової діяльності, мистецтво, нерозривнопов'язане зжиттям народу, було тількинародним. Демократизмнародногомистецтва якособливогозасобу пізнання, відображеннята твореннядійсності, виховання йгуртуваннялюдей мав важливезначення длямайбутньогорозвитку художньоїкультури.

Із класовимрозшаруваннямвиникло мистецтвопанівних класів, змінилися йогозв'язки із життямнароду. Художняпрофесійнадіяльністьпочала зосереджуватисяв руках привілейованоїменшості, інтересиякої розходилисяз інтересаминароду. На різнихетапах історичногорозвитку мистецтвояк соціальнеявище зумовленеіснуючимикласами: рабовласниками, феодалами, капіталістами, воно своєрідновідбиває їхніінтереси.

В умовахсоціальногоі національногогноблення, расової дискримінаціїнародне мистецтвоне переривається, воно живе, зазнаючив певні періодипіднесеннята спадів, сміливовтілюючи волелюбніідеї, оберігаючинабуту спадщинународної культури.У всі епохинародне мистецтвобуло фундаментомхудожньоїкультури.

Поступовов класовомусуспільствімистецтворозмежовувалосяна два русла— народне іпрофесійне, тобто таке, щоспираєтся наспеціальну, систематичнухудожню.освіту.Прогресивнепрофесійнемистецтвозавжди правдивовідбивав життянародних мас,їхні ідеї тапрагнення.

У різні історичніперіоди йогодосягненняневіддільнівід засвоєннягуманного, демократичногозмісту народноїтворчості, їїжанрів і форм, багатстваобразотворчихта орнаментальнихмотивів, поетичнихобразів і мелодій, народженихлюдською фантазією.Ігноруванняжиттєдайнихджерел народноїтворчостіпозбавляєпрофесійнемистецтвожиттєвої правди, призводитьдо антихудожніхтенденцій.

Трудовийнарод — головнарушійна силаісторії, творецьусіх матеріальнихі духовнихцінностей.Мистецтвокожної епохи— важливийпоказник рівняїї матеріально-духовногорозвитку. Вжена початкуісторії мистецтваможна виділитидві його групи(родини) -^/основудальшоговідокремленнявидів і жанрів.У першій (такзване мусичнемистецтво)первісна людинавикористовувалатакі засоби, як рух тіла, звук голосу,«щозумовило умайбутньомурозвиток словесного, музичного, театральногомистецтв тощо.У другій групі(так зване технічнемистецтво)людина вживалаприродні матеріали: камінь, глину, кістку, дерево, природні барвникиі т. ін., необхіднідля піднесеннягалузейдекоративно-прикладногомистецтва, живопису, скульптури.Це перший поділлюдської художньоїдіяльності.

Тривалийі складнийпроцес формуванняокремих видів, родів і жанрівобразно уявляєтьсятаким чином: мистецтво —могутній стовбурвічно живогодерева, відякого починаютьвідгалужуватисьгілки, на нихвідростаютьдрібніші пагінці, галузочки зквітами, листям, пуп'янками іт. ін. Наприклад, родами літературиє епос, лірика, драма; жанрамиепосу — епопея, повість, роман, нарис, байка; лірики — ода, елегія, сонет, гімн, поема, ліричні віршітощо.

Багатствозмісту творівкожного видумистецтва недає змоги проводитикласифікаціюза якоюсь однієюознакою. Дослідникиопрацювалипринципи, критеріїкласифікаціїмистецтв 2. Прицьому за основуберетьсяморфологічнийаналіз, тобтохарактеристикамистецькихтворів за видами.

Вид мистецтва— це певна йогогалузь, щохарактеризуєтьсятим, які сторонижиття і як вонапізнає, відображає.Він виділяєтьсяспецифікоюфункціональногопризначення, образності, матеріалом, засобами творчостітощо. За цимиознаками (абочастиною їх)у межах кожноговиду відгалужуютьсяродові, жанровіі типові різновидності.Види мистецтване ізольовані, доповнюютьодин одного, широко розкриваючилюдське життя.Хоч окремі видимистецтв імають схильністьдо об'єднання, навіть злиття, однак важливезначення маєрозвиток специфічнихособливостейкожного з них, бо кожен видзокрема вноситьдещо своє, нове, оригінальнедо світовоїхудожньоїкультури.

Народ у своїйхудожній творчостівідображаєісторичнупрактику пізнаннята освоєннянавколишньоїдійсності, суспільнийлад і побут.Він правдивооцінює явищажиття, втілюєжиттєстверджуючіпрагнення йідеали. У народнійтворчостівиявленийскладний світлюдських почуттіві переживань, відбиті палкалюбов до рідноїземлі, духовнізапити, прагненнята мрії людинив краще майбутнє.Розглянемопитання їхньогоісторичногорозвитку іхудожньоїприроди.

Поетичнатворчість —це загальнаназва словесногомистецтва, сукупністьрізних видіві форм усноїхудожньоїтворчостіпевного народу.У науці для їївизначенняпоширені такітерміни, як«народна поезія»,«усна творчість»,«усна поетичнатворчість»,«усна (народна)словесність»,«фольклор»тощо. Для неїхарактерніусний методтворення таусний шляхпоширення, масовістьпобутування, анонімність.

Усна поезіявиникла в докласовомусуспільствіу зв'язку ізсуспільнекорисною трудовоюдіяльністюлюдей. В мірурозвитку продуктивнихсил, разом зізмінами у життісуспільствавідбуваласяеволюція методівта засобіввідображенняжиття, поступовоформувалосьестетичнеставлення донього. Характервідтвореннянавколишньоїдійсності, художньогоосвоєння світулюдиною, особливостіпобудови художніхобразів пов'язаніз існуючимисуспільнимиформаціями.

На ранньомуетапі уснапоезія розвиваласьпід впливомміфологічнихуявлень. Природазображуваласьв образахфантастичнихістот, чудовиськ, доброзичливихабо ворожихдля людей. Урабовласницькийта ранньофеодальнийперіод народнапоетична творчістькожного народухарактеризуваласясвоєріднимирисами, яківиявилися угероїчномуепосі, ліриці, казках тощо.Високого рівнярозвитку набуломистецтворабовласницькоїГреції. Чільнемісце у світовійхудожній скарбниціпосідаютьгомерівськийепос, єгипетськіміфи, епос іміфи СтародавньоїІндії. Виникнувшиу докласовомусуспільстві, міфологічніобрази розвинулисяв епічній творчостірізних народіву рабовласницькомуі ранньофеодальномусуспільстві(наприклад,ісландськісаги, скандінавськіедди, в Англії— «Беовульф», у Франції —«Пісня проРоланда», карело-фінськіруни «Калевали», якутський епосолонхо тощо).

Українськанароднопоетичнатворчістьскладаласяв процесі формуваннясхіднослов'янськихнародностей— української, російськоїта білоруської.Основа її розвитку— давньоруськапоетична творчість, витоки якоїсягають первіснообщинноголаду, уявлень, вірувань, образівта поезії праслов'ян.Усна передачачерез тисячоліттязберегла давніелементи міфологічнихмотивів, обожнюванняфлори й фауни(обряди водіннякуща, тополі, тура, кози, плуга), відзначеннязелених святтощо, міфічніуявлення прорізних істот— духів природи(домовиків, лісовиків, русалок, водяників, сліди поклонінняязичницькимбогам (Дажбогові, Родові, Ладі, Перунові таін.), календарнихі родиннихобрядів, богатирськихказкових сюжетівта образів іпод. У XIV—XVст. виниклинові жанри ітеми, зумовленіборотьбою протихансько-татарських, османо-турецькихта польсько-литовських'загарбників.

Довго жилиобрази, пов'язаніз міфами древніхслов'ян, в українськихгероїчнихказках, у російськихбилинах. Безсмертнимистали образиКирила Кожум'яки,Іллі Муромця.Поступовофантастичніобрази пересталиасоціюватисяз міфологічнимсвітосприйняттям.Посиленняреалістичнихтенденційпозначилосяна характерізображенняперсонажіву творах народноїпоезії. Позитивнігерої борютьсяз соціальним, злом, виступаютьна захист інтересівтрудящих, відстоюютьВітчизну відзовнішніх івнутрішніхворогів.

В умовахборотьби українськогонароду протипольсько-шляхетськоїагресії танаступу католицизмунаприкінціXVI — напочатку XVIIст. у народнопоетичнійтворчостіукраїнцівпосилилисяпатріотичнітеми й мотиви.Народна творчістьсередини XVIIст. широковідображалавизвольну війнуукраїнськогонароду 1648— 1654 рр.НаприкінціXVIII—напочатку XIXст. вона сталаодним із джерелрозвитку новоїукраїнськоїлітератури.

Слід підкреслитирізноманітністьідейно-емоційногозвучання поетичноїтворчості, такіспособи художньоговідображеннядійсності, якепічний, ліричний, філософський, драматичний, сатиричнийтощо. Виниклиі розвинулисявідповідніжанри і форми— пісенні, прозові, драматичні, філософські, сатирично-гумористичні, дитячий фольклортощо. На Українів процесі тривалогорозвитку фольклорнагромадиввеличезніхудожні цінності, складені знашаруваньрізного часу: календарніобряди та обрядовіпісні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, косарські, петрівчані, купальські, обжинкові піснітощо).

Основні жанрипоетичноїтворчостіукраїнськогонароду: думи,історичніпісні, казки, легенди, перекази, пісенна лірика, балади, обрядовапоезія і т. ін.У них широковідбилисьпсихологія, вдача, побут,історичні, соціальні, етичні, естетичніта інші поглядий ідеали народу, його колективнийжиттєвий досвід.Особливо цікавийжанр поетичноїтворчостіукраїнськогонароду — думи.Кобзарі, лірники, казкарі таоповідачістворили ідонесли досьогоденнябезсмертніобрази добра, правди, краси.

Народнапоетична творчістьв початкоммистецтваслова, життєдайнимджерелом творчогонатхнення дляписьменників, композиторів, художників.

Народна музика(музичний фольклор)— пісенна таінструментальнанародна творчість.Це — вокальніта інструментальнітвори (сольні, ансамблеві, хорові й оркестрові), створені наоснові художніхтрадицій, щопостійно розвиваютьсяй усно передаютьсявід одних виконавцівдо інших, відпокоління допокоління.Першо-творцяминародної музикибули талановиті, переважнобезіменніавтори, котрісамі виконувалиці твори, а інодій групи людей.Так, українськіколомийки, щедрівки тагаївки створювалисяпереважноколективно.Музичний твірдістав завершеноговигляду внаслідоктворчостікількох поколіньлюдей.

Кожен народстворює самобутнюнародну музичнукласику — основунаціональногостилю. Вонавідбиває характернароду, йогодуми і почуття, життя і побут, трудову діяльністьі боротьбу.Багатовіковийколективнийдосвід виробляву галузі музичноїнародної творчостіпрогресивніміжнаціональніі місцеві традиції, певні естетичніпринципи, творчінавички, виконавчіприйоми.

Найпоширенішийжанр народноїмузики — пісня, органічнийсинтез музикий поетичногослова. З глибокоїдавнини вонасупроводжуєжиття народу, широко відображаючийого світосприйняття, мораль, естетичніуподобаннятощо. Народніпісні різноманітніза характеромі походженням.

У неосяжномуокеані народноїпісенної Україниважливе місцепосідаютьсоціально-побутові(суспільно-побутові)пісні: козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі, заробітчанські, робітничі. Вонирозвивалисьна основі обрядовоїта позаобрядовоїтрадицій, ліричноїта епічноїпісенності.У цих ліричнихтворах (на відмінувід епічнихі ліро-епічних)на перший планвиступаєідейно-емоційнеставлення доподії, а оповідальнийелемент відіграєпідпорядковануроль.

Внаслідокособливостейфольклорногопобутуванняу народнихпіснях спостерігалосянашаруваннярізних тем, переплетеннямотивів. Так, популярниймотив боротьбиз турецько-татарськимизагарбникамиу піснях просторожовогокозака почаввитіснятисяу XVIII ст.темою кохання, а пісні провирядженнякозака в похід, розлуку з рідними, смерть на полібою зазнализмін відповіднодо нових історичнихподій. Виниклирекрутськіта солдатськіпісні. Пісеннатворчістьзавжди взаємодіялаз іншими жанрамимузичногофольклору, передусімдумами, заснованимина принципахвільної мелодичноїдекламації.

Народниймузичний генійстворив величезнукількістьмелодій, виразнихі проникливих.У кожного народумелодії виділяютьсясвоєрідноюбудовою, ладами, ритмами. Зустрічаютьсярізні мелодійнітипи: широконаспіванийу ліричнихукраїнських, російських,італійськихпіснях; речитативнийв українськихдумах, російськихбилинах, весільнихлатинськихпіснях; орнаментальний— у деяких видахазербайджанських, арабських, башкирськихта інших пісень.У хоровомуспіві грузинівзастосовуютьсяскладні колоратурніпереходи верхньогоголосу. Китайціі корейці вспіві майстернопереходятьвід одногозвуку мелодіїдо іншого. Убагатьох східнихнародів виробиласявинятковаманера гортанногоспіву. Окремінароди розвиваютьтільки одноголоснумузику, в іншихкористуєтьсяпопулярністюбагатоголосся— хорове таінструментальне.На Українісформуваласясамобутняпідголоснаполіфонія.

У багатьохнародів існуютьтрадиційнімузичні ансамблі: тараф у Молдавіїі Румунії, ансамбльзурначів абодудукістіву Вірменії таАзербайджані, сазанда-рів— Ірані, Азербайджані, своєріднийросійськийансамбль(Володимирський), який виконуєна ріжках складнібагатоголоснітвори пісенногоі танцювальногохарактеру, тощо. СередінструментальнихансамблівУкраїни виділяєтьсятроїста музика.На Українімелодійнарізновидністьзумовленанароднимиінструментами— бандурами, цимбалами, сопілками, скрипками.

У народніймузиці витокиладової організації, гомофонії, поліфонії таритміки*. Великуроль у світовіймузиці відіграєпентатоніка, на якій грунтуєтьсякитайська, корейська, татарська, шотландськанародна музика.В українському, російськомумузичномуфольклорізустрічаютьсяпісні, заснованіна пентатоніці.

Українськийнарод бережесвою пісеннумузичну спадщину.Користуютьсяпопулярністювиступи українськогонародного хоруім. Г. Г. Верьовки, Капели бандуристівУкраїни, Черкаськогоукраїнськогонародного хору, Буковинськогоансамблю пісніі танцю та ін.У творчій практицісучаснихкомпозиторів-професіоналівпоширена обробканародних мелодійдля хору, оркестрівсимфонічних, народнихінструментів.Деякі з нихувійшли доскарбницімузичногомистецтва.

Народнийтанець органічнопов'язаний знародною музикоюта іншими видаминародної творчості.З давніх давенвін був невід'ємноюскладовоючастиною обрядів, землеробськихсвят тощо. Зафункціональнимпризначеннямтанці поділяютьсяна мисливські, трудові, військові, жартівливі, танці коханняі под.

Значеннятанцю як засобухудожньоговідтвореннядійсностівиявилося вжев первіснихмисливськихтанцях. І досіу північноамериканськихіндіанців дужепоширені танцібізона, ведмедя; у австралійців— танці кенгуру, ему. Танці майжевсіх гірськихнародів Паміру, Албанії, Чорногоріїсвоєріднопередаютькружляння орлівнад здобиччюі сутички зворогами. Давнітанці мисливськогохарактерузбереглисяу деяких народівколишньогоСРСР.

У всіх народівпоширені такзвані трудовітанці, наприклад,«лянок», «бульба»— у Білорусії,«шевчик», «Кравчук»,«а ми прососіяли», «дровосік»,—на Україні,«млин» — у Литві,«так тчутьсукно» — в Кареліїта ін.

До давніхвидів танціввідносятьсявійськові, якімають на метізалякати ворогів.В африканськихвійськовихтанцях бралиучасть до 1000 чол.У танцях древніхгреків, римлян, персів танцювальнірухи майстернопоєднувалисяз військово-фехтувальнимиприйомами.Елементи давніхвійськовихтанців збереглисяу грузинськомутанці «хорумі», українськихтанцях «аркан»,«гонта» та ін.

З глибокоїдавнини існуютьтанці кохання.Поступово вонивидозмінювались.Особливоюпоетичністю, гідністю вирізняютьсяукраїнські, російськіліричні танці.Властивийнароду гуморвідбився вукраїнськомугопаку, російськихпереплясах, білоруськомутанці «юрочки».

Витоки хороводів— у старовиннихнародних святахта обрядах(завиванняберез, запалюваннявогнищ, плетіннявінків тощо).Хороводи поширеніу всіх слов'янськихнародів. Поступово, втрачаючиобрядовийзміст, вонипочали відображатиспецифікудуховної культуриокремого народу.Поетичноючарівністювиділяютьсяукраїнськіігрища, танці, що відбувалисяв ніч на ІванаКупала, своєрідніхороводи, веснянкита ін. Зміст, динаміка, ритміка, емоційний ладнародних танцівнерозривнопов'язані змузикою. Особливоважливу рольвідіграв ритм.

Щодо характерувиконаннянародні танцідуже різноманітні: швидкі, повільні, масові та групові, парні та сольні.Винятковогозначення набуваютьімпровізаціявиконання, засоби співвідношеннямузики і рухів.Танці найчастішесупроводжуютьсягрою на народнихмузичнихінструментах.На характер, манеру виконаннятанців впливавнародний костюм.

В постійному, безперервномупроцесі творчостінародна музика, танець видозмінюються, відображаючизміни в історичному, соціальному, побутовому, культурномужитті народу.Па основі народноговиник професійнийбальний танець.Взаємовпливипрофесійногоі народногомистецтва —основа длявиникненнянових тенденційу розвиткукласичноїнародної музикиі танцю.

Народнийтеатр, створенийсамим народом, органічнопов'язаний зусною поетичноютворчістю.Елементи драматичноїдії, що містилисяу трудовійпісні, давніхобрядах і звичаях,ігрищах, поступововідокремилися, розвинулисяі стали грунтомдля виникненнярізних видівнародноготеатру. Наприклад, антична трагедіяі комедія берутьпочаток ізземлеробськихсвят на честьбога Діонісав Древній Греції.

Творцем різнихформ народноготеатру булинародні маси, але з часомвиділилисясвоєрідні митцітеатральноїсправи, зокрема, у Древній Греції— міми, ЗахіднійЄвропі — жонглери, шпільмани таін., в КиївськійРусі — скоморохитощо. В країнахСходу, передусімв Китаї, Індіїкористувалисяпопулярністюнародні музично-танцювальніі пантонімічнівистави. В епохусередньовіччяу ЗахіднійЄвропі на основідавніх традиційвиникли таківиди народноготеатру, як фарс, комедія дельарте та ін., вяких відбилосякритичне ставленнянароду до феодальноїзнаті та міськоїбуржуазії, котра тількизароджувалася.Неабиякийінтерес становлятьфранцузькіфарси про адвокатаПатлене. Народніреалістичніелементи поступовопроникали усередньовічнурелігійну драму— містерії, міраклі, мораліте.В Італії нагрунті традиційфарсу і карнавалувиник театркомедії масок.Майже у всіхкраїнах світунабули поширенняоригінальнівистави театруляльок, кудивсе сміливішепроникалисоціальні ідеїта критичнімотиви.

Народнийтеатр України, Росії, Білорусіїрозвивавсяна основі театральнихтрадицій ДревньоїРусі. Джерелатеатру — ігрита обряди, пов'язаніз побутом іпрацею людей.Театр оригінальнепоєднував усобі календарній побутовіобряди, елементинародних ігрищ, хороводів ітрадиції скоморохів.До речі, виступискоморохіввідомі з XIст., зображеніна фресках уСофіївськомусоборі й описаніНестором у«Житії Феодосія,ігумена Печорського».

У XVII—XIXст. вершиною; фольклорноготеатру в Росії, на Україністали виставиусних народнихдрам: «ЦарМаксиміліані його непокірливийсин Адольф»,«Цар Ірод»,«Човен», «Маланка»та ін. Чільнемісце у театральномумистецтві посівляльковийтеатр. На Україніособливоюпопулярністюкористувавсявертеп. Вінзародився уXVII ст., а поширивсяу XVIII—XIXст. Це поєднаннярелігійноїріздвяної драмиі світськоїгри, елементівусної народнопоетичноїтворчості.Перша документальназгадка провертеп сягає1667 р. Персонажі— цікаві соціально-побутовітипи

у народномуодязі — розмовлялисоковитоюнародною мовою.Найпоширенішийз них: Запорожець, Циган, Баба, Дяк, Шинкар таін. Відомий щетак званийживий вертеп, де у ролях дійовихосіб виступалине ляльки, алюди. У тісномузв'язку з російськимпетрушкою, білоруськоюбатлейкою, польськоюшопкою світськачастина вертепноїдрами — однеіз джерелреалістичноїукраїнськоїкомедії XIXст. Поступовоформувалисявідмінностіукраїнського, російськогоі білоруськоготеатрів. У XVII—XVIIIст. в Росії набулипоширення різнівиди і жанринародної драми.

У 30-х рокахXVII ст.зародився новийтил народноготеатру — аматорський.На противагукріпацькомуі придворно-аристократичномутеатрам.вінбув загальнодоступним, демократичним.Його репертуар— п'єси шкільноготеатру, сатиричнікомедії, пізнішетвори професійнихдраматургів.

У другійполовині XIX—напочатку XXст. на Україніактивізуваласядіяльністьаматорськихгуртків. Середних виділялисягуртки в Київськомууніверситеті(1857—1865), у Чернігові— при «Товаристві, плекаючомурідну мову«(1861 — 1866); у Бобринціта Єлизаветграді(1856—1876), де у виставахбрали участьМ. Кропивницькийта І. Карпенко-Карий, у Сумах — театрМ. Бабича (1865—1875), у Чернівцях(1901—1905), у с. Красноїлівна Станіславщині— Гуцульськийтеатр, керованийГ. Хоткевичем(1910—1912), у Львові— Українськийлюдовий театр(1910—1914) та ін. Напочатку XXст. на Українідіяло близько1000 аматорськихгуртків.

Традиціїнародноготеатру зазналидальшого розвиткуу творчостібагатьох драматургів, акторів, піднесеннірівня професійноготеатру і драматургії.

У 20-х рокахXX ст.виник новийтип народноготеатру — самодіяльний.При заводах, фабриках, будинкахкультури, школах, військових»частинахстворювалисятисячі драматичнихгуртків. Популярнимстав агітаційнийтеатр («Живігазети», «Синіблузи» тощо).

На Українінародний театррозвиваєтьсяу формі традиційнихвертепів, фольклорнихвистав, самодіяльноготеатру в тісномузв'язку з професійниммистецтвом.Звання народнийсамодіяльнийтеатр присвоюєтьсякращим колективамхудожньоїсамодіяльності.

Народнаархітектура(будівництво)— один із важливихвидів творчоїдіяльностінароду. Залежновід історико-соціальнихі природнихумов життя, місцевих будівельнихматеріалів, художніх смаківрізні народипо-своєму вирішувалиоб'ємно-планувальнуструктурубудівель, їхнюзовнішність(екстер'єр) івнутрішнійвигляд — (інтер'єр).Народне будівництвоорганічновтілює у собіфункціональней конструктивнепризначення, художнє втілення.

Народнімайстри, будівельникиспоруджувалижитло, господарські, виробничі таінші будівліз дерева, глини, каменю, соломи, очерету тощо.Для Українитипове трикамернежитло: хата, сіни, комора.На його основістворювалисьбудівлі зіскладним плануваннямі додатковимиприміщеннями.Найпоширенішийматеріал —дерево. З ньогобудували житлові(хати), господарські(комори, ґраждитощо) споруди.Винятковоїуваги заслуговуютьтакі дерев'яніпам'ятки України, як замки наКи-селівці вКиєві (1548, майстерСлужка), в Остріна Чернігівщині(1949, майстерШут-ковський), а також башти, частоколи, фортеці, дитинці, мости, кремлі, городища таін. Важливагалузь народногобудівельногомистецтва —дерев'яна культоваархітектура.

Місцевікліматичніумови, сировина, традиційнийдосвід позначилисяна локальнихособливостяхбудівель. Урайонах лісостепу, Полісся, дебуло багатодеревини, набулипоширеннярублені хатизі стовбурівсосни, дуба таін.

Саме у зрубнійконструкціїнародних будівельвиявляютьсяспільні рисибудівельногомистецтваросіян, українціві білорусів, яке сформувалосьна основідавньоруськоїархітектури.Конкретнісоціально-економічніумови позначилисяна характерібудівництва.Навіть у різнихрегіонах Українисклалися своєріднівідмінностібудівельногомистецтва.Дерев'яні будівлів Карпатахвиділяютьсярізноманітністюархітектурнихформ — піддашкина стовпах абоарканах, кронштейни, різьбленісволоки тощо.Солом'яне, кам'янебудівництвохарактернідля південних, придністро-вихмісцевостейУкраїни. Народнаархітектураокремих південних, лісостеповихрайонів Українивизначаєтьсяшироким використаннямкольоровогооздоблення, декоративнихнастіннихрозписів тощо.

У 30-40-х рокахXX ст.повсюдно почаливикористовуватисянові будівельніматеріали іконструкції, по-новомурозв'язуватисяоб'ємно-просторовіформи. У 50-х рокахяк в містах, так' і селахУкраїни завдалошкоди традиційнійнародній архітектурібудівництвоза типовимипроектами. Унаш час починаютьвідроджуватисякращі традиціїнародногобудівництва.

Кожен названийвид народноїтворчості маєвласну історію, художні виражальнізасоби: матеріал, мову, способипередачі відомого, знайденоготощо. Передачаісторичногоматеріалу, набутого досвіду, звичаїв — цетрадиція. Ународній художнійтворчості дієзакон діалектичноїєдності колективногота індивідуального, традицій іноваторства.

У всезагальнійнародній культуріважливу рольвідіграє декоративнемистецтво —широка галузьмистецтва, якахудожньо-естетичноформує матеріальнесередовище, створене людиною.До нього належатьтакі види: декоративно-прикладне, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційнетощо.

Декоративно-прикладнемистецтвоподіляєтьсяна багато видів, які ми розглянемоу наступномурозділі.

Монументально-декоративнемистецтвобезпосередньопов'язане зархітектурою.Це декоративнірозписи, сграфіто, вітражі, мозаїка, скульптураі т. ін.

Оформлювальнемистецтво —це художнєоформленняміст, сіл, демонстрацій, експозиційвиставок, стендів, вітрин тощо.

Між названимивидами декоративногомистецтваіснують тіснівзаємозв'язкита взаємовпливи.З'ясуванняхудожньоїспецифікикожного з нихнеможливе безвивчення конкретнихперіодів історіїлюдства. Найчастішедля визначеннясуті декоративно-прикладногомистецтвавживаєтьсяназва — народнемистецтво. Бодекоративно-прикладнемистецтво —це мистецтвошироких мас.Воно виниклов процесі трудовоїдіяльностінароду і нерозривнопов'язане зйого життямі побутом.

Народнедекоративно-прикладнемистецтво —одна із формсуспільноїсвідомостіі суспільноїдіяльності.Воно зародилосьу первісномусуспільстві, коли людинажила в умовахродового ладу, а засоби дляіснуваннядобувала примітивнимизнаряддями.Тоді вся діяльністьмогла бутитільки колективною.Відсутністьскладних трудовихоперацій призводиладо того, що всічлени колективумали одні й тіж обов'язки, опановувалиодні й ті ж трудовінавички. Розподілпраці проходивтаким чином: праця чоловіків(мисливство)і праця жінок(приготуванняїжі, виготовленняодягу, веденнядомашньогогосподарства).Спільна працязумовленаспільною власністюна знаряддяпраці, землю, продукти колективноговиробництва.Майнової нерівностіще не було. Народнемистецтвостворювалосьу сфері колективногоматеріальногодомашньоговиробництва.У ньому відбивалисяриси первісноїсвідомостілюдини, міфологічнийхарактер спілкуванняз природою.Знаряддя праці, зброя, одяг, житло повиннібули передусімбути зручними, магічними, щобніщо, ніяківорожі силине перешкоджалилюдині житиі працювати.

Пам'яткикожної конкретноїепохи показують, як люди навчилисьпрацювати зприроднимиматеріаламиі що з них виготовляти, яку силу надаватиїм за допомогоюсимволів-знаків(орнаменту) іщо робило звичайніречі побутовогопризначеннятворами мистецтва.На всіх етапахісторичногорозвитку творинародногомистецтва, залишаючисьневід'ємноючастиною матеріальноїкультури, водночасє важливоюгалуззю духовноїкультури народу.Основи художнього, духовного, естетичногов них невіддільнівід утилітарного,їхня єдністьобґрунтовуєглибоку життєвуправду народногомистецтва.

Починаючиз первіснообщинногосуспільстваі впродовжнаступних віківлюди удосконалювалидомашнє виробництворечей, якізадовольнялипобутово-життєвіпотреби. Поступовошліфувалисьтехнічно-художнізасоби, якіформувалиськолективнимдосвідом, передавалисьіз поколінняв покоління, перевірялисяпрактикою.Людина навчиласявиконуватибагато процесівпраці, створюючипредметнийсвіт: тканини, посуд, меблітощо. Величезнимздобуткомпізнавально-трудовоїдіяльностібуло те, що людинапочала добирати, підготовлятий опрацьовуватипотрібну сировину.Дрібне ручне.виготовленняготових виробівпри відсутностівнутрівиробничогоподілу праціназиваєтьсяремеслом. Історичнийрозвиток ремеселзумовленийзміною соціальноїформації. Відповіднодо різних історичнихетапів суспільноговиробництвата розподілупраці ремеслабули домашніми, на замовленняі на ринок.

Домашнімремеслом називаєтьсявиробництвовиробів длязадоволеннявласних потребгосподарства, членами якоговони виготовлені.Ці ремесла щене відокремилисявід головнихгалузей господарськоїдіяльності.Домашнє ремесло— невід'ємначастина натуральногогосподарства— збереглосяі в окремихгалузях в періодкапіталізму.Наприклад, займаючисьмисливством, скотарством, землеробством, люди допоміжновиготовлялидрібні ремесленівироби. Поглибленнясуспільногоподілу працізумовило появурозвиненішихвидів ремесел, вони почаливідділятисявід основногозаняття людей.Таким чиномвиникли ремеслана замовленняі на ринок.

Ремесло назамовлення— виробництвовиробів ремісником, що має власнегосподарствоі працює зісвоєю або замовноюсировиною.Ремесло наринок — дрібнотоварневиробництво, коли ремісниксам або черезпосередниківпродає виробина ринках. Цівиди ремесларозвивалисьіз розвиткомміст, важливихремісничо-торгівельнихцентрів. Домашніремесла називаютьще домашньою, а ремесла наринок — кустарноюпромисловістю.Усі види ремеселпослідовнорозвивалисяразом із прогресомлюдськогосуспільства.

У ремеслаххудожня роботастає головнимвидом діяльностімайстра, тутскоріше вдосконалюєтьсямайстерність, виникають нові, трудомістківиди художньоїдіяльності, зростає кількістьремісничихспеціальностейта звужуєтьсяспеціалізаціяремісників.Уже в давньосхіднихрабовласницькихдержавах 3—1тис. до н. е. булиремісники, якіпрацювали назамовлення: ковалі, будівельники, столярі, зброярі, ткалі, золотарітощо. Виготовленнякераміки, тканин, декоративнихвиробів ізметалу, каменюдосягло високогорівня в Єгипті, Ассірії, Ірані, Китаї, Індії, в античнихрабовласницькихдержавах Греціїі Риму. Уже вцю епоху порядіз речами широкоговжитку виготовлялисяпредмети розкоші, доступні лишепанівній верхівці.

В умовахбільш високогорівня розвиткупродуктивнихсил при феодалізміремісникиотримали ширшіможливостідля вдосконаленнясвого фаху.Виникли новігалузі ремесел, звужуваласяспеціалізаціяремісників, робилися своєріднівідкриття, винаходи. Китай,Індія, Іран, Японія, країниСередньої іПередньої Азії,Європи славилисявиготовленнямхудожніх предметівпобуту (посуд, тканини, килими, холодна і вогнепальназброя, лицарськийобладунок, вози, меблі, ювелірні прикраси, культові предметитощо). До скарбницісвітовогомистецтваувійшли китайськіта японськілаки, різьбленняна дереві, виробиз ниток, китайськапорцеляна,індійськітканини і металевівироби, іранськіі туркменськікилими та ін.

Високогохудожньогорівня досяглихудожні ремеслау східних слов'ян(метал, кераміка, різьбленняна дереві тощо).Декоративно-прикладнемистецтвослов'янськогонаселення натериторіїмайбутніхросійських, українськихі білоруськихземель — ґрунт, на якому розвинуласясамобутнякультура КиївськоїРусі. Давньоруськіремісникидотримувалисябагатовіковихтрадиційсхіднослов'янськогомистецтва, засвоюючи, творчо осмислюючинайкращі здобуткисвітовогомистецтва, їхнюоригінальну, високохудожнютворчістьзасвідчуютьзбереженіпам'ятки, літописнідані та описиіноземців, якіза рівнем художньогоремесла ставилиДавню Русь надруге місцепісля Візантії3.

У КиївськійРусі переважалидомашні ремесла.Пов'язані ізсільськимгосподарством, вони відігравалироль допоміжногозаняття. Селянисамі виготовлялирізні вироби, полотна, сукна, взуття тощодля власнихпотреб. Феодалиотримувалицю продукціюселянськогоремесла у вигляді"повинностей.У господарствахфеодалів такожвиготовляливироби. Ремісникипрацювали ів княжих, боярськихта монастирськихдворах. Розвитокторгівельно-грошовихвідносин сприявкількісномузростаннюремісників, поселенню їхв містах таневеличкихмістечках. Вжеза часів КиївськоїРусі виділилисятри основнікатегоріїремісників: сільські, вотчинніта міські. Сільськіремісникиобслуговувалипевну територіальнугрупу сільськогонаселення(наприклад, ковальські, кушнірськіремесла). Вотчинніремісникифеодальнозалежали відпоміщиків, князів, бояр, монастирів,їхня праця булапримусовою.У містах, містечкахпоселялисьремісники, щовиготовляливироби на замовлення, на ринок. Вонимали кращіумови праці, були кваліфікованішими.Як сільське, так і міськеремесло поєднувалосьіз землеробством.Зростання міст, розвитокторговельно-виробничихвідносин сталитими важливимифакторами, котрі активізувалипроцеси відокремленняремесла відсільськогогосподарства, сприяли поглибленнюпрофесійноїмайстерностіремісників, збільшеннюкількостіремісничихспеціальностей.Розвиток товарногообміну привівдо того, щовиготовленнявиробів напродаж сталоосновним заняттямокремих ремісників, посилилисяпроцеси відокремленняремесла відземлеробства.На основі домашніхремесел виниклиремісничіорганізації.Натуральнегосподарство, вузькістьвнутрішньогоринку, утискиз боку.державноїадміністраціїзумовили необхідністьєднання міськихремісників.В XI—XIIст. в містахЗахідної Європи, а також КиївськоїРусі поступововиникали іпоширювалисяїхні корпорації— цехи. Вониоб'єднувалимайстрів однієїчи кількохспеціальностейз метою захистуїхніх інтересіввід дрібнихвиробників.Конкретно-історичніумови позначилисяна специфіціцехів, що утворювалисьна Україні. Тутцехова системавиробництвапошириласьу XIV—XVст. У Києвііснували цехиковалів, золотарів, кравців, кушнірів, шевців. Відомірізні за профілемцехи у Луцьку, Чернігові таін. У 1425 р. у Львовідіяли 9 цехів(ковалів, шевців, кравців, лимарів, кушнірів), анаприкінціXV ст.—14цехів об'єднувалиремісниківпонад 50 професій.Цехове ремеслобурхливо розвивалосьу містах, якіздобули такзване магдебурзькеправо,— у КиєвіЛьвові, Полтаві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Житомирі, Бердичеві, Ніжині, Кременці, Кам'янці-Подільськомутощо. Цеховіорганізаціївідігравалипозитивну рольу житті як міських, так і сільськихремесел ранньоїепохи феодалізму.Вони сприялипіднесеннюхудожньогорівня виробів,.розширеннюїх асортименту.У цехових статутахвизначалося, які саме і скількивиробів будутьвиробляти; їхнірозміри, форми, колір тощо; кількістьмайстрів іпідмайстрів,їхні права; розмір внесківмайстрів доспільної каси; кількістьробітниківта учнів, якихмав право триматимайстер, строкиучнівства; розмір заробітноїплати підмайстрамта учням; правилаприйому новихчленів у цехи; кількістьсировини,інструментіві матеріалів; тривалістьробочого дня, штрафи за порушеннястатутів і т.ін. У цехах панівнестановищепосідали майстри,їм підпорядковувалисьпідмайстрий учні. За виконаннямстатутів слідкувалиобрані на загальнихзборах цеховихмайстрів (братчанах)старшин — цехмістри.Кожен цех мавсвої прапори, знаки, грамотитощо.

Важливо, щопри вступімайстрів доцеху ретельноперевірялиїхні знання, вміння зробити«шедевр» —взірець певноговиробу. Відбувалисясвоєріднііспити-конкурсимайстрів. Це, безперечно, сприяло вдосконаленнюремісничоїмайстерності.У містах працювалипозацеховімайстри — партачі.Вони жили переважнона передмісті, були обмеженіу своїй діяльності, не мали правапродавативласні виробина міськомуринку. Це булопричиною конкурентнихсутичок. Цеховіі позацеховімайстри зазнавалиутисків з бокуволодарів міст.Глибокі соціальнісуперечностіпосилювалиборотьбу протифеодальноїсистеми. Проникненняу ремісничевиробництвонових відносинзумовлене якекономічнимизмінами, такі рівнем розвиткуремесел. Ізпоглибленнямподілу працівід окремихремісничихпрофесійвідгалужувалисянові спеціальності.Так, середремісників-текстильниківвиділилисяткачі, полотнярі, шерстяники, прядильники(ниткарі), сукновалиі постригачісукна, мотузники, канат-никйтощо; середдеревообробників— бондарі, теслярі, колісники, різьбярі, ґонтарі, каретники, кошикарі, ситникиі т. ін. Із зростаннямпопиту на ремісничівироби з бокуміського ісільськогонаселення, ускладненнямі диференціацієюсамого ремеслапоглиблювалосямайнове розшаруванняцехових і позацеховихремісників.Більш заможнімайстри перетворювалисяна дрібнихпідприємціві скупників.В умовах зародженнякапіталістичнихвідносин цехова, замкнена завизначенимиобмеженнямиорганізаціягальмуваларемісничевиробництво.

Вільнішіможливостідля діяльності, не такі обмежені, як у цеховихмайстернях, мали сільськіі міські домашніпромисли, тобтодрібне ручнетоварне виробництво.Воно існувалов умовах натуральногогосподарства, де із наявноїсировини виготовляливироби на продаж.Власникамипромислів булипредставникимайже всіхпрошарківнаселенняУкраїни — міщани, селяни, козаки, купці, шляхтаі т. ін. Середдомашніх промислівнайбільшогопоширеннянабули текстильні, шевські, кравецькі, кушнірські.Селяни традиційновирощувалиу своїх господарствахльон і коноплі, стригли вівці,із наявноїсировини виготовлялитканини інтер'єрногой одяго-вогопризначеннядля себе і напродаж.

У XVI—XVIIст. на основіремесел і домашніхпромислівзародиласянова, більшвисока формавиробництва— мануфактура.Капіталістичнепідприємствогрунтувалосяна ремісничійтехніці й поділіпраці. Ця стадіярозвиткупромисловостіісторичнопередувалавеликій машиннійіндустрії.Процес звуженняремісничихспеціальностейтривав (частовиконуваласьтільки однаоперація). Дещополегшувалисьтрудомісткіроботи, удосконалювалисьінструментитощо. Шляхивиникненнямануфактурбули різними.Дрібні промисли(майстерні)зміцнювались, розширювались, поступовопереросталиу більші виробничізаклади з поділомпраці. Окремівиробникипідпорядковувалисьпредставникамторговогокапіталу, якийпроникав у всісфери господарствау зв'язку з розвиткомторгово-грошових, капіталістичнихвідносин. Ціпроцеси відбувалисяв умовах феодалізму, де панувалакріпосницькасистема. Захарактеромвиробничихвідносин наУкраїні можнавиділити тритипи кріпоснихмануфактур: казенні, вотчинні(поміщицькі)й посесійні.Наприклад, відомими буликазенна мануфактурапо виробництвушовкових виробів— Катеринославська; посесійнісукняні мануфактури— Глушківськаі Ряшківська; поміщицькамануфактура, де вироблялисьфарбовані ітонкі сукна, у с. ПлатковеСтародубськогоповіту наЧернігівщиніта ін. Найпоширенішимибули ткацькімануфактури.Крім ткацькихмануфактур, на Україні уXVII—XVIIIст. користувалисьвизнанняммануфактурнівироби — посуд, скло, шкіряніі под.4 У XVIIIст. зросла кількістьмануфактур, вони розширювалисвоє виробництво, але повільновпроваджувалисянові технічно-технологічнівідкриття.Ручне виробництвотворче, приховуєу собі таємницісправжньоїкраси, критеріїякої в народномумистецтвівироблялисявіками.

Наявністьмісцевої сировини, людей, які опанувалитрадиційнінавички праці, виготовляючипевні вироби, давала змогурозширювативиробництво, впроваджуватидеякі новітехнологічніметоди, полегшуватиручну працюза допомогоюмашин. Отже, закономірно, в історичнійпослідовностітривав розвитокнародногодекоративногомистецтва утаких формах, як домашнє йорганізованевиробництво: у цехах, майстернях, мануфактурах.

Зародженняі розвитокмануфактурна Українівідбувалисяу XVI—XVIIIст. за кріпацтва.Перша половинаXIX ст.—це період розкладуі кризи феодально-кріпосницькоїсистеми. У цейчас складалисянові, більшпрогресивнікапіталістичнівідносини. Іздальшим розвиткомдрібних промислів, кріпосницькоїмануфактуриі товарно-грошовихвідносин визрівалиумови для переходудо капіталістичноїмануфактури— фабрики.Виробництвоочолив великийкапітал, формуючикапіталістичнівідносини міжйого учасниками.

З переходомдо наступного, більш прогресивногоспособу виробництвазросталароздрібненістьвиробничихоперацій, зумовлюючидеградуванняпрофесійноїмайстерності, занепад творчоїоснови в процесіпраці. На Українідрібні промислинабули характерукапіталістичнихмануфактур, де на другийплан усунулосявіками нагромадженерукотворнемистецтворемесла. Знижуваласявартість художньоїпродукції.Перехід відмануфактуридо фабрикивідкинув здавніх давеннабуту ручнувмілість майстра, а за тим технічнимпереворотомруйнувалисясуспільнівідносинивиробництва.Капіталістичнаконкуренціяпідірвалаекономічнийгрунт традиційнихцентрів народнихпромислів, азменшенняпопиту на виробипризвело дозвуження їхньоговиробництва, а подекуди дозанепаду.

Такимчином, народнедекоративнемистецтвоУкраїни розвивалосьу двох основнихформах — домашнєхудожнє ремеслой організованіхудожні промисли, пов'язані зринком. Ці двіформи йшлипаралельно, тісно переплітаючисьміж собою івзаємо-збагачуючись, кожна історичнаепоха вносиласвої зміни.Природні багатстваУкраїни, вигіднегеографічнеі торговельнеположеннясприяли розвитковідомашніх ремеселта організованиххудожніх промислів.Як уже зазначалося, перехід відмануфактурдо капіталістичнихфабрик, промисловоговиробництвау XIX ст.негативнопозначивсяна дальшомурозвитковіхудожніх промислів, основа яких— традиційнахудожня рукотворність.

У різніісторичніепохи, залежновід зміни соціальнихформацій, зазнавалозмін і народнедекоративнемистецтво.Однак завждийого визначальнимирисами* залишалисяколективнийхарактер творчості, спадковістьбагатовіковихтрадицій. Постійнодіяв методнавчання: вчитисьпрацювати, якусі майстри, але при цьомузробити виробикраще від інших.Ручний характерпраці дававзмогу імпровізувати, творити неповторне, мати «своюруку», «власнийпочерк». Алещо б нового нетворила кожналюдина, воназавжди залишаласьу межах художніхтрадицій тогоосередку, депрацювала.Художня традиція— це стійкасистема творенняобразів, естетичнихуявлень, історичносформованиху певному середовищі.Основне у традиціяхнародногодекоративногомистецтва —матеріал, технікайого обробки, характер виготовленняпредметів, атакож принципиі прийоми втіленняобразу. Вирішальнуроль відіграютьхудожні особливостісюжетних зображень, форми виробів, орнамент, вираженіживописними, пластичнимиабо графічнимизасобами. Залежновід характерувзаємозв'язківці факториформують специфічніриси окремихвидів мистецтва.В історичномуаспекті відбуваєтьсяпостійнийпроцес відновленняі розвиткутрадицій, алепринципи, особливостіхудожньої формиу мистецтвінароду зберігаютьсявіками, традиціївідбиваютьту якість, якуми називаємокласикою мистецтва.

Відбиваючиколективнийсвітогляд, твори народногодекоративногомистецтвапозначеніособистістюмайстра. Колективната індивідувальнатворчістьзавжди знаходятьсяу діалектичнійєдності, доповнюючиі збагачуючиодна одну. Узв'язку з колективнимхарактеромтворчостівіками кристалізувалисьтворчі технологічніметоди ручноїпраці, яківдосконалювалиськожним наступнимпоколінням.Завдяки цьомубагато творівнародних майстрівдосягли вершинхудожньогорівня, у нихнерозривнопоєднуютьсяпрактичністьі декоративність.Майстри робилигарними звичайніречі, якимикористувалисящоденно: посуд, одяг, рушники, скрині тощо.Ці вироби переконливозасвідчуютьі той факт, щонародні майстрипрацювали «зазаконами матеріалу», бо добре зналиїхні фізичні— структурні, еластичнівластивості.

За своїмзмістом, метою, виражальнимизасобами народнемистецтво незнає національноїзамкненості, територіальнихобмежень. Вонорозвиваєтьсяна грунтівсезагальногонародногодосвіду, в постійнихпроцесахвзаємовпливів, взаємозв'язківміж сусідніминародами. Засвоєю природоюнародне мистецтвоглибоко правдиве.Воно увібралобагатовіковийісторичнийдосвід народнихмас, глибинухудожньогозасвоєннядійсності, щозумовило правдивістьобразів, захоплюючусилу їхньогохудожньогоузагальнення.

В Українінародну творчістьвивчають ізбирають різніза профілемнаукові установи.Працює мережаспеціальнихмузеїв, архівів, бібліотек,інститутів, товариств тощо.Так, на УкраїніфункціонуєІнститутмистецтвознавства, фольклору таетнографіїім. М. РильськогоАН України, його Львівськевідділення, Науково-методичнийцентр народноїтворчості такультурно-освітньоїроботи Міністерствакультури Українитощо. Дослідження, зосередженіна важливихпроблемахнародної художньоїтворчості, якарозглядаєтьсяпередусім яксоціальнезумовленеявище, одна ізформ суспільноїсвідомості.

СьогодніДекоративнемистецтво —складне, багатограннехудожнє явище.Воно розвиваєтьсяу таких галузях, як народнетрадиційне(зокрема, народніхудожні промисли), професійнемистецтво ісамодіяльнатворчість. Цігалузі багатозмістовніі далеко нетотожні. Міжними існуютьтісні взаємозв'язкиі суттєвірозбіжності.

Народнедекоративно-п рикладнемистецтво живена основі спадковостітрадицій ірозвиваєтьсяв історичнійпослідовностіяк колективнахудожня діяльність.Воно має глибиннізв'язки з історичнимминулим, ніколине розриваєланцюжка локальнихі загальнихзаконів, якіпередаютьсяіз поколінняв покоління, збагачуютьсяновими елементами.

Народніхудожні промисли- одна з історичнозумовленихорганізаційнихформ народногодекоративно-прикладногомистецтва, якаявляє собоютоварне виготовленняхудожніх виробівпри обов'язковомузастосуваннітворчої ручноїпраці.

Сучаснінародні художніпромисли України— підприємства, неоднорідніза своєюорганізаційно-економічноюструктурою, типами виробництва.Це об'єднання, фабрики, комбінати, дільниці, цехи, кооперативи, асоціації. ВонипідпорядкованіХудожньомуфонду України, міністерствам.Створюютьсянові підприємства, підпорядкованіУкрхудожпрому.У системіУкрхудожпромує виробничо-художніоб'єднання, фабрики художніхвиробів таторговельнамережа.

Професійнедекоративнемистецтво —результаттворчості людейіз спеціальноюхудожньоюосвітою, їхготують середніспеціальніі вищі навчальніхудожні закладиУкраїни, університетитощо. У справіпіднесеннярівня художньоїосвіти на Україніважливу рольвідіграютьКиївськийхудожній інститут, Львівськийінститут прикладногота декоративногомистецтва, львівськеучилище ім. І.Труша, Харківськийхудожньо-промисловийінститут, Українськийхудожньо-промисловийінститут, Українськийполіграфічнийінститут (м.Львів), Київськийфіліал Всесоюзногонауково-дослідногоінститутухудожньогоконструювання, Київськітворчо-виробничімайстерніхудожньогопроектуванняХудожньогофонду України, філіал Всесоюзногонауково-дослідногоінститутухудожньогоконструюванняу Харкові, рядсередніх спеціальнихнавчальнихзакладів. Вониготуютьхудожників-профе-сіоналіврізної спеціалізації.

Самодіяльнахудожня творчість— непрофесійнатворчістьшироких народнихмас. Творчість, а не традиційненародне мистецтво.Вона набулаособливогопоширення, розвитку івизнання внашій країніза останніп'ятдесят—сімдесятроків. Люди, різні за фахом, соціальнимпоходженням, малюють і різьблять, плетуть, роблятьмакраме тощо.Часто вони —члени тих чиінших самодіяльнихколективів, студій, гуртківі т. ін. Художнясамодіяльністьвідрізняєтьсявід народногоі професійногодекоративно-прикладногомистецтва.Самодіяльніумільці працюютьне за законамитрадиційноїтворчості, ав силу своїхобдарувань, власногосвітосприйняття.Вони дещо наслідуютьпрофесіоналів, але не володіютьпрофесійнимизнаннями. Самоосвіта, ерудиція, рівеньособистогообдаруванняі баченнянавколишньогосвіту — важливіпитання самодіяльноїтворчості.

Художнясамодіяльність— важливийфактор розвиткусоціальноїактивностітрудящих, залученнянайширшихнародних масдо безпосередньоїучасті в художнійтворчості.Керівництвосамодіяльноютворчістюздійснюютьреспубліканськіі міські науково-методичніцентри, їм надаютьдопомогумистецтвознавці, музейні працівники, художники.

При вивченніскладних процесівсучасногодекоративно-прикладногомистецтваобгрунтованевиділення такихйого напрямів, як народнетрадиційне, професійнемистецтво ісамодіяльнатворчість.Наприклад, накожній виставціобразно виділяютьсяхудожнім рівнемтвори, авторамияких є народнімайстри чипрофесіонали-художникиабо ж самодіяльніумільці. Церізні твориза своєю суттю, різні за рівнемпрофесійноїпідготовкиїх автори, неоднаковікритерії їхоцінок тощо.А в загальному, між цими напрямамиіснують тіснівзаємозв'язкиі проходятьцікаві процесивзаємозбагачення.На творчістьнародних майстріввпливаютьсвоїми новаторськимипошукамихудожники-професіонали, а в свою чергусамодіяльніумільці частоздобуваютьпрофесійнуосвіту. В тойже час вершинмистецькогозлету досягаютьхудожники-професіонали, які працюютьна основі народниххудожніх традицій.

Розглядаючисучаснедекоративно-прикладнемистецтво, миоцінюємо і йогомісце у людськійдіяльності, житті. Останнімчасом в українськійнауковій літературіактивізуваласьувага до висвітленняпитань духовноїкультури.Декоративно-прикладнемистецтвобезпосередньовходить у сферуматеріальноїі духовноїкультури народу.У цьому планістановлятьінтерес думкидослідниківпро аспектиумовного розмежуванняматеріальноїі духовноїкультури, спеціальневиділенняхудожньоїкультури натій основі, щов останнійвідбуваєтьсяпроцес злиттяматеріальної, реальної формиі духовногозмісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивкаі т. ін. є результатомяк духовної, так і практичноїдіяльностілюдей. Вониматеріальновиражені інесуть інформаціюпро композицію, орнамент, колориттощо, яка зберігаєтьсяв колективнійпам'яті людей.Декоративно-прикладнемистецтвоохоплює і сферузнань, естетичніпогляди, смаки, звичаєво-обрядовіаспекти, етичніпереконаннятощо. Це однаіз частин народноїхудожньоїкультури.

Сьогоднідекоративно-прикладнемистецтворозглядаєтьсяяк важливахудожня цінність, що виконуєчисленні функції— пізнавальну, комунікаційну, естетичну таін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладнемистецтвозбагачуєтьсяновими аспектамифілософсько-естетичногозвучання, йогозмістовна красапотрібна людині, в наш час зростаєйого художньо-культурнацінність.

--PAGE_BREAK--

ПИСАНКАРСТВО

Писанкарство— розписуванняяєць — виддекоративно-прикладногомистецтва, поширений услов'ян та іншихнародів. Розписписанок мавстародавніязичницькікоріння, характеризуєтьсявишуканимиі символічнимиорнаментальнимимотивами —геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко йзлагодженопідпорядковуютьсясферичній форміяйця. Тому писанкусправедливоназиваютьтвором-мініатюрою,іноді це унікальнийшедевр народногомистецтва.

Особливостітехнології.У писанкарствіорнаментуютьпереважнокурячі яйцяз білою шкаралупою, рідше — качачій гусячі.

Матеріали, необхідні длярозпису — бджолинийвіск, ледьрозрідженийпарафіном, різноманітнібарвники натуральногопоходженняі хімічні (анілінові)фарби. Природнібарвники добувалишляхом відварюванняі настоюваннякори й коріннядерев та кущів, цибулиння, висівок жита, стебел і цвітутрав, комахтощо.

Для знежирюванняі протравлюванняповерхні яйцякористуютьсяоцтом, а в минулому— галуном(алюмокалієвим), звідси давняназва писанокна Поділлі —галунки.

Інструментидля нанесеннявоску і фарбинескладні. Цеписачки з цвяшкамиі шпильками, писачки зконусоподібнимитрубочками, шила для продряпування, пензлики тощо.

Технікиписанкарствазагалом подібнідо технік розписупредметів іншихвидів мистецтва(батіку, кераміки, дерева та ін.).Вони буваютьзвичайнимиі восковими(резервними).

Найпростішийприйом декорування— фарбуванняяйця в одинколір (червоний, коричневий,«синій і под.).Декоративнавиразністькрашанок ігалунок завдячуєдосконалійприродній форміяйця, яка доповнюєтьсяй активізуєтьсякольором. Такікрашанки набуваютьпосиленоїдекоративноївиразностіпри поєднанніїх групами(три, п'ять ібільше).

Технікадряпання полягаєу нанесеннівитонченоговізерункугостроконечнимписаком наповерхню яйця, пофарбованув один колір.Дряпанки, скрябанки, різьбянки —називають яйця, прикрашенітаким чиномна СхідномуПоліссі, Лем-ківщиніі Бойківщині.їх декор вирізняєтьсятонким мереживомвізерунків, неначе ювелірноїскані.

Мальовкивиконуютьтехнікою малюванняпензликомолійними фарбамина світломутлі шкаралупи.

Восковітехніки декоруванняполягають упоетапномунанесенні воскуна поверхнюяйця з наступнимпофарбуванняму відповіднікольори. Заметодом нанесеннявоску розрізняютьтехніки — крапання, розпису шпилькоюі розпису трубочкою.

Крапання— техніканакрапуванняна шкаралупуяйця маленькихкрапок, середніхцяток і великихкружалець-плямвоску з почерговимзанурюваннямїх у фарби, обов'язкововід світлоїдо темної. Крапанкимають своєрідниймерехтливийефект різнобарвнихцяток і плямна чорному, коричневомуабо синьомутлі. Візерункикрапанок буваютьвпорядкованіі невпорядковані.

На Бойківщиніі Лемківщиніпобутує технікарозпису шпилькою.Завдяки круглійголовці шпилькиотримуємо штрихз потовщеннямна одному кінціі з загостреннямна протилежному.З таких, можнасказати, одноманітнихштрихів майстривиписуютьпривабливірозети-сонечка, пишні гілки, квіти та іншімотиви. Писанкиз характернимшпильчастимвізерункомздебільшогобувають двохколірними.

Технікавосковогорозпису трубочкою— найдосконаліша.Вона дав змогупроводитирівномірнілінії різноїтовщини інайскладнішихзадумів орнаментита зображення.Писанки, виконаніцією технікою, переважнобагатоколірніі відзначаютьсявитонченимювелірнимдекором. Народнімайстри, щоопанувалиунікальнутехніку багатоколірноговосковогорозпису писанок,і сьогодніпрацюють уселах Космач, За-магорів наГуцульщині.

Типологіяписанок. Писанкиможна класифікуватиза технікамирозпису: крашанки, дряпанки, шпильчастіта ін. їх можнарозрізнятиза типамикомпозиційногоподілу сферичноїформи яйця навідповідні«меридіани»і «паралелі».Однак виділитиписанки зафункціональнимивідмінами немаєзмоги, бо функціональнихрізновидівпросто не існує.Писанки — цемагічний, символічнийпредмет — знаквесни і пробудженняжиття з усімайого циклічнимиатрибутами: народження, зростання, цвітіння, плодоношенняі відмирання.

У писанкахводночас суміщуєтьсяі вид декоративно-прикладногомистецтва, ірід, і типологічнагрупа, котруможна скластиіз трьох типів: писанки великі(на качачих, гусячих яйцях), середні (накурячих) і маленькі(на курячих, голуб'ячих, воронячихтощо).

Відсутністьтипологічногорозгалуженняпризводитьдо того, щописанкарствоінколи розглядаютьне як окремийвид мистецтва, а в контекстіз іншими розписами: на тканині, дереві, папері, склі тощо.

1. Земпер Г.Практическаяэстетика. М.,1970. С. 111.

2. НекрасовА. Й. Русскоенародное искусство.М., 1924.

3. Каган М. С.О прикладномискусстве. М.,1961. С. 27—30.

4. СалтыковА. Б. Самое близкоеискусство. М.,1968. С. 62.

5. ЛебедеваН. И. Пряденией ткачество// Восточно-славянскийсборник. М., 1956. С.521; Колос Сергій.Українськатканина // Червонийшлях (Харків).1928. № 5—6. С. 223; СидоровичС. Й. Художнятканина західнихобластей УРСР.К., 1979. С. 58.

6. Рыбаков Б.А. Язычестводревних славян.М., 1981. С. 76.

7. БогатыревП. Г. Вопросытеории народногоискусства. М.,1971; НекрасоваМ. А. Народноеискусствокак часть культури.М., 1983.

8. БілецькаВ. Українськісорочки, їхтипи, еволюціяй орнаментація: Матеріали доетнології йантропології.Львів, 1927. Т. 21—22. С.43—105.

9. Матейко К.І. Українськийнародний одяг.К., 1977.

10. Акунова Л.Ф„ КрапивинВ. А. Технологияпроизводстваи декорированиехудожествен-ньіхкерамическихизделий. М., 1984. С.79.

11. Визир В. А., Мартынов М. А.Керамическиекраски. К., 1964. С.192.

ІСТОРІЯУКРАЇНСЬКОГОДЕКОРАТИВНОГОМИСТЕЦТВА

ХУДОЖН ТКАНИНИ, В'ЯЗАННЯ І МЕРЕЖИВО

Мистецтвоткацтва маєбагатовіковуісторію розвитку.Археологічніматеріалисвідчать проіснуванняткацькоговиробництвана східнослов'янськихземлях в періодранніх неолітичнихкультур.Його розвитокпроходив узагальномурусі прогресуматеріальноїі духовноїкультури людства, соціально-економічноїеволюції людськогожиття. Потребилюдини в тканинах, одязі, господарськанеобхідністьзумовлювалимасове поширенняткацтва. Вонобезпосередньопов'язане ізземлеробством, наявністю такоїсировини, якльон, коноплі,із скотарством, зокрема вівчарством.Україна багатана прядильнусировину. Можнаприпустити, що вовнянітканини передувалипояві ллянихі конопляних.Відомо, що льонна східнослов'янськихземлях почаливирощуватидещо пізнішеконоплі — у IIIтис. до н. е. Ткацькасправа набулаособливогопоширення вперіод Трипільськоїкультури. Зсередини III тис.до н. е. збереглисяпам'ятки ткацькоговиробництва: глиняні пряслиця, веретена тарізноманітніза розмірамий формою глиняніважки для ткацькихверстатів.Пряли з льону, вовни і конопельручним веретеном, на яке для посиленняобертаннянасаджувалиглиняні абокам'яні кружальця— пряслиця.

Заслуговуютьна увагу 76 глинянихпряслиць дляверетен, знайденіна Житомирщині.Вони орнаментованісолярнимизнаками, мотивамидерева життя, часто поєднанимиіз зображеннямилюдини, птахів, змій, тварин.Орнаментуванняпряслиць —свідченнязначимостіткацької справи.Збереглисяцікаві відомостіпро добір робочихмісць длявиготовленнятканин у часимідного віку.Так, у с. Жванецьбіля Кам'янця-Подільськогоархеологизнайшли ділянку, де стояв ткацькийверстат, огородженукамінням. Цетак звана кам'янаогорожа дляткацькоговерстата. Наоснові знарядьпраці для прядінняі ткання дослідникидійшли висновку: первіснийверстат являвсобою прямокутнувертикальнупохилу раму,її бокові ставицізакопувалив землю абозакріплювалив колоді. Доверхньої поперечноїжердини прив'язувалинитки основи, що звисалидодолу. Для їхнатягання ізручностіпереплітаннявнизу прив'язуваликам'яні абоглиняні важки(грузила). Ниткиоснови групувались —парні і непарні.Парні прив'язувалисьжмутами доодного рядуважків, а непарні —до другого. Цеполегшувалопереплітанняоснови ниткамипоробку, давалозмогу створюватипевні узори.

Археологічніматеріализасвідчують, що в періодТрипілля буливідомі такітекстильнітехніки:

в'язання;

плетіння;

ткання.

В'язання йплетіннявикористовувалосьпри виготовленнісіток для рибальства, ятерів, верш, саків, неводівтощо. Відбиткитканин на денцяхкерамічнихпосудин (с. Стінана Вінничиніта ін.) стверджують, що люди володілитакими техніками, як полотнянеі репсове ткання,їм відомі булинатуральнібарвники йфарби із каоліну, залізистоїохри тощо. Нажіночих статуеткахє зображенняокремих частинкольоровогоодягу.

З розвиткомвівчарствапоступовозбільшуваласякількість таполіпшуваласяякість тканинз вовни. Так, впохованняхкатакомбнихплемен (наМелітопіль-щині)знайдені залишкитканини, виготовленоїтехнікою полотняногопереплетенняв позміннісмуги: червоній чорні. У курганіпоблизу с.Старогороженогозберегласятканина з рядамитемно-брунатнихі світлих смуг.Це свідчитьпро виготовленняу II тис. до н. е.кольоровихтканин, просмугасту системуїхнього декорування.

Прядінняі ткацтво зазналопіднесенняв період поширеннята розквітускіфськоїкультури (VII—IIIст. до н. е.), визначногоявища в історіїстародавніхнародів. З матеріалівкурганів Чортомлик, Куль-Оба та ін.відомо, що скіфизаймалисяткацьким ремеслом.У багатих жінокверетена булигрецького типуз кістянимнабором, у бідних— дерев'яні зглиняним абосвинцевимпряслом-важком.

З VII—VI ст. до н.е. тканини зльону, конопельі вовни виготовлялисяпростим полотняним, репсовим ісаржевимпереплетенням,їх фарбувалиу синій, червоний, жовтий, бузковийта інші кольори.Барвникивикористовувалисямісцеві, переважнорослинногопоходження.

В процесіісторичногорозвитку змінювалиськультури, відповідноудосконалювалисьткацькі знаряддя, технологіявиготовленнятканин. На всійтериторіїУкраїни археологамизнайдені цікавіречі ткацькоїсправи праслов'янськихплемен. Найпоширенішіз них — пряслиця, грузила, веретена.Серед знахідокткацькогознаряддя X—XIIIст. виділяютьсяматеріали ізс. Райки Житомирськоїобл.: клубкивовняної пряжі, лляні нитки, сім'я конопель, залишки грубихконоплянихмішків, фрагментитканин дляодягу, веретено, мотовило длязмотуванняниток, кістянаквадратнатабличка зотворами вкутах (для дощанихкросен дляткання тасьми, поясів тощо).Найголовніше, що тут збереглисядеталі ткацькоговерстатагоризонтальноготипу. Райковецьказнахідка засвідчилаіснуваннягоризонтальноговерстата наземлях Житомирщинив XI—XIII ст.

Збереглосябагато археологічнихпам'ятокпрядильно-ткацькоговиробництвачасів КиївськоїРусі. Частозустрічаютьсяпряслиця знаписами жіночихімен, ініціалів, позначок увигляді кружечків, хрестиків, рисочок тощо.Прядіннямзаймалисьжінки. Це вважалосяпочесною справою.За родовоголаду для прядінняв поселеннівиділяласьспеціальнабудівля. Людипрацюваликолективно, дотримуючисьпевних світогляднихміркувань, відбиваючиу ткацькихвиробах своїуявлення прожиття, красу, вірування.

Покровителькоюпрядіння йткацтва булабогиня Мокош, яку князь ВолодимирСвятославовичзалучив допантеону поганськихбогів, її зображенона знайденомуфрагментіткацькоговерстата. Мокошівклонялись, вірили в їїдопомогу вкопіткій праціпо виготовленнютканин. Чималотаємниць приховуєісторія «полотняногофольклору».З обробкоюсировини, прядіннямі тканням пов'язанічисленні повір'ята обряди, якідійшли до нашогочасу. Звичайколективноїпраці над різнимипроцесамивиготовленнятканин мавглибокі традиції(звідси — вечорниці, досвітки, толокитощо). При нічному, тьмяному освітленніу домашніхумовах виконувалисьпідготовчіроботи до ткання: прядіння, зсукуванняниток та ін.Ткацтво жилоу формі домашньоговиробництва.З розвиткомпродуктивнихсил та поглибленнямкласовогорозшаруваннявоно зазналозмін. Почаловиділятисяткацьке ремесло.Спочатку тканинивиготовлялидля власнихпотреб, згодом— на замовленняі продаж. Ремісникиселилися ближчедо торговельнихцентрів, монастирів, феодальнихфільварків.З'явилисьремісники-ткачі: сільські, дідичніі міські. Виникненняткацтва якміського ремесламало важливезначення дляпіднесеннярівня ткацькоговиробництва.Потреби феодальногогосподарствав простих тканинахзадовольнялисявиробами сільськихткачів. У виглядіповинностейфеодалам давалиполотно, скатертини, рушники тощо.Лляні і коноплянітканини булипродуктомсільськогоі міського, атакож дідичноговиробництва, а міські ремісники-ткачівиготовлялилише вовнянітканини — сукно.З X ст. е згадкипро високоякіснесукно, з якогошили опанчіі свити. З лляногой конопляногопрядива виготовлялиполотно (старослов'янськаназва — платьно)і шили переважнонатільний одяг.Сукна і полотнаткали простоютехнікою, перехреснопереплітаючидві системиниток: поробокі основа. Важливапри цьому густотарозміщенняниток. Розрідженеткання давалозмогу отриматилегку, прозорутканину — серпанкову.

У верхів'яхДніпра знайденіфрагментикривицькихвовняних тканин.Складною технікоюузорного тканнячітко окресленіряди ромбівз хрестами уцентральнійплощині. Подібніромбові узоривів тканинах, знайдених наземлях в'ятичівта в Крилосібіля Галича.У письмовихджерелах XIII ст.е згадки протакі технікивиготовленнятканин, як «брань»,«чиновать»,«бранина». Вжев процесі тканнямайстри створювалирізні мотиви: ромби, круги,«ялинки», розташовуючиїх у рядовомуабо круговомуплані.

Крім узорноготкання, фарбуванняпрядива й самоїтканини, давньоруськімайстри досягливисокої досконалостіу справі оздобленнятканин вибійкою.Цінними пам'яткамивибійчанихтканин в двафрагменти, датовані XI—XIIст., знайденів курганахЧернігівщини(племена стверян).Вони витканіз вовнянихниток простоютехнікою полотняногопереплетення.На білому тлічорною олійноюфарбою нанесенігеометричнімотиви: круги, хрести, зубці, рисочки тощо.Тут же знайденідерев'яні формиіз вирізьблениморнаментом(вибивали узорина тканинах).Були й кам'яніштампи-печаткиу вигляді кружка(діаметром 3,2см) з держаком.На нижній сторонікружка різьбленийгеометричнийорнамент: поцентру ромбовиднарешітка з вписанимичотирма хрестами; обабіч дворядовакайма-коло зрядами кружечків.Такими штампами-печатками, у задуманомуритмі повтореньвибивався натканині геометричнийорнамент. Кам'янийштамп-печаткузнайдено уРайковецькомугородищі наЖитомирщині.У сіверянськомукургані XI ст.збереглисяфрагментивибійчанихтканин зі складнимрослинно-геометричниморнаментом.На них розміщенікруги, в центріяких зображенідерева життя.Круги обвитіхвилястимистрічками іззавитками.

Потреба втканинахзадовольняласьне тільки місцевимвиробництвому містах і селахдревньої Русі.Феодальнаверхівкакористуваласяй привізнимитканинами, їхнізразки знайденіу розкопках.Різнокольоровівізерунчастітканини завозилисьна Русь як дари, викупи, воєнназдобич. Винятковуроль відігравалаторгівля.Закуповувалиськоштовні шовковій золототканітканини. Популярнимибули узорнийоксамит, парча, паволока тощо.На давньоруськихфресках XI ст.в Софії Київськійродина князяЯрослава Мудрогозображена водязі з привізнихкоштовнихтканин. Збереглисяфрагментишовкових тканину тайникахДесятинноїцеркви в Києві.Цінні відомостіпро шовковітканини зібралаМ. О. Новицькана основі матеріалів, знайденихархеологамив курганах, гробницях іскарбах XI—XIII ст.Зразки дорогоціннихпривізнихтканин цьогоперіоду збереглисяв Придніпровських, Галицьке-Волинських, Володимиро-Суздальськихта Новгородськихземлях. Це переважнокольоровапарча, оксамити, тафта, камкаі т. ін.

З прийняттямхристиянствапоширилисявізантійськітканини — дляцеркви, одягудуховенства, ритуальнихцеремоній.Торгівля зкраїнами Півдня, Сходу і Заходубула постійнимджерелом придбаннядорогоціннихтканин з пишним, багатоколірниморнаментом, створенимрізними способами(розпис, вишивка, аплікація, мережка, плетіння).Помітні процесивзаємовпливіву загальнійкультурі ткацтва.В орнаментальніймові тканинмісцевоговиробництвапоряд з християнськимидовго залишалисьязичницькізображення.На загальноруськійоснові формуваласькультура текстильноговиробництва, локальні художніриси. Розвитокукраїнськогонародноготкацтва проходивна щільнійоснові мистецькоїкультури трьохсусідніх народів— російського, українськогота білоруського, а також в процесівзаємовпливівта взаємозв'язківз іншими сусідніминародами. Практичнанеобхідністьу тканинахзумовила масовевиготовленнярізновиднихтканин у домашніхумовах. На грунтідомашньоготкацтва розвинулисяокремі ремісники-спеціалісти: сукнарі, полотнярі, коцарі тощо.З піднесеннямпродуктивностіпраці, розвиткомвиробничихсил, із заміноюнатуральноїренти прядивом, нитками, тканинамина грошовузменшуваласьзалежністьткачів відфеодалів. Дедалівільнішимставало ткацькеміське ремесло, почали виділятисяокремі осередки.

Значнимиремісницькимиткацькимицентрами наУкраїні в XIII—XVIст. були Київ, Львів, Луцьк, Чернігів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Холм, Ковельта ін. Вже у XIV ст.міські ткачінастількизміцніли економічно, досягли професійноїмайстерності, що стали об'єднуватисяв окремі організації— цехи. Найстарішийткацький цехзаснованийу Самборі (1376 р.).У XV ст. були ткацькіцехи у Львові, Комарно (XV ст.), а в першій третиніXVI ст.— у Городку, Києві, їхнядіяльністьрегламентуваласястатутами.Зокрема, статутльвівськихткачів бравсяза основу длястатутів цехівКам'янця-Подільського, Перемишля тощо.

У статутахткацьких цехіввиняткова увага(крім організаціїпраці, правовихстосунків, повинностей«молодшихсупроти старших»)зверталасяна виробничо-фаховіпитання: що іяк майстерповинен вмітиткати, які знаряддяпраці опанувати, як і де купуватисировину, депродавативироби і под.Визначалисьвисокі вимогищодо технічнихнавичок. Своєрідниміспитом вступудо цеху буливизначеніпрактичніроботи. За статутомльвівськихткачів 1535 р. майстерповинен буввиткати складноютехнікоювізерунковогопереплетення«у рожі» і волічковісмуги скатертинуз білої вовнидовжиною 5 ліктів, а також дварушники. Відомо, що львівськімайстри нависокому професійномурівні виготовлялискатертини, рушники, перемітки, сорочки, шовковістрічки, позументнівироби, в'язалипанчохи, рукавиці, шкарпетки, пасиі под. Згідноіз спеціалізацієюмайстри-текстильникиоб'єднувалисяу різні цехи.Так, вибійникитканин належалидо цеху різьбярів, бо там виготовлялисьрізьблені дошкидля вибиваннявізерунку натканину, абож до малярів, де йшлося профарбуваннятла для орнаменту, золототкачіналежали доцеху золотарів,їюзументники— токарів тощо.Таке групуваннярізних категорійремісниківпризводилодо суперечностейяк між ними, так і між окремимицехами.

Крім цехового, в українськихмістах існувалопозацеховеткацьке ремесло.Значну частинуткачів-ремісниківне приймалидо цехів у з'язкуіз браком коштівчи тому, що вонине були громадянамиданого міста, або ж черезнаціонально-релігійнудискримінацію.

З поглибленнямсуспільногоподілу праці, збільшеннямкількостіремісників-ткачівта їхніх професійзагострюютьсясоціальнісуперечностіміж купецьке-лихварськоюверхівкою іцеховими майстрами, з одного боку, підмайстрами, учнями й іншоюбіднотою — здругого. Цеховіпротиріччя, замкненістьцехів гальмувалирозвиток виробництватканин, а попитна них зростав.

Нові історичніумови господарювання, пожвавленняторгівлі, поглибленнясуспільногоподілу працізумовили появуу XVII ст. таких формтекстильноговиробництва, як мануфактури.Вони виникалитам, де булиткачі, що добреопанувалитрадиційнінавички виготовленнятканин, а такожбули землі, багаті на ткацькусировину. Намануфактурахкожен робітниквиконував лишеодин процеспраці — ткання, зсукуванняниток, прядіння, фарбуванняпряжі тощо.Мануфактурневиробництво— це вищийорганізаційнийі якіснішийетап ткацькоїсправи.

Особливогорозквіту наУкраїні зазналиполотняні ісукняні мануфактуриу м. Не-мирів(Вінницькаобласть), с. Корець(Рівненськаобласть), м. Минків(Хмельницькаобласть) та ін.У XVII—XVIII ст. виробництвомзолотих і шовковихтканин славилисьміста Київ, Броди, Немирів, Кам'янець-Подільський, Бучач тощо. Длязабезпеченнявиробництванеобхідноюсировиною наПодолі у Києві, в Кам'янці-Подільському, Бродах, Кутнорібули плантаціїтутових дерев, а в окремихміських майстернях«тягнули»золоті і срібнінитки. НаприкінціXVIII—першій половиніXIX ст. в м. Бату-рині, Ніжині, с. Машеві, м. Кролівці таін. працювалисукняні, бавовняній килимовіфабрики. Осередкамивиробництванабивних тканинстали Київ, Кролевці, Переяслав, Миргород, Полтава, Чернігів таін. З часом ціпідприємствазанепадали,їм на рмінуприйшло механізованевиробництводешевих тканин.

Мануфактуристали перехідниметапом відцехів, дрібногоремісничоговиробництвадо машинноїкапіталістичноїпромисловості.Таким чином, впродовж віківпоруч з домашнімвиробництвомтканин йшовпослідовнийпроцес їхвиготовленняв цеховихорганізаціях(починаючи зXIV ст.), в мануфактурах(з XVII—до серединиXIX ст.) та фабричнихпідприємствах(XIX—XX ст.).

Процес активногозбільшеннявипуску тканинфабричноговиготовленнявів до зниженняїх художньоїякості. На загальнійсправі організованогохарактерувиготовленнятканин відбивалисьвіяння перехідних-мод, смаки власниківі замовниківтощо.

Однак і в цихумовах продовжувалорозвиватисьдомашнє ткацтво.Століттямивоно зберігалостійкі традиційніформи, народнумудрість, вмінняпростими засобамистворювативисокохудожнітвори. Час відкидавусе випадкове, непрактичне.Специфіка жручного тканнядала можливістьзберігати ірозвиватихудожні традиції, вироблені вокремих етнографічнихрайонах України.

Говорячипро художніякості тканин, слід наголоситина значенніматеріаліві особливостяхтехнік плетіння, ткання.

Художнєбагатство, різновидністьнародних тканинзумовленічисленнимифакторами: матеріалом, функціональнимпризначенням, технікамивиконання, системоюорнаментально-композиційноговирішення, колоритом тощо.За функціональнимпризначеннямтканини поділялисяна дві основнігрупи: одяговогота інтер'єрногопризначення.

Відомо безлічваріантіввикористаннярізних засобів, які впливаютьна якість полотнаі сукна, на їхструктуру, еластичнівластивості.Полотна лляні— м'які, маютьлегкі охристівідтінки, конопляні— тугіші, зеленкуватихвідтінків. Вокремих районахпрактикувалосьзмішуванняв певних пропорціяхльону і конопельв одній кужівцідля прядінняниток. Коноплянінитки використовувалисьна основу, алляні на поробокі навпаки. Частомайстрині вкінці XIX ст. дляткання використовувалинитки фабричноговиготовлення:«памоті», «бурунчук»,«білі», «бомбак»,«заполоч», металічні ниткитощо.

Підготовкасировини, виготовленняниток передбачалитонке розумінняматеріалу, знання всіхетапів обробкиволокон, вмінняуявити декоративніефекти майбутньоїтканини.

Через століттяпронесли народнімайстри секретипростих технікплетіння іткання, яківічні в своїйнеповторності.Снувались, старанно готувалисьдві системиниток: на основуі на піткання,«поробок».

Найпоширенішатехніка простогополотняногопереплетення.Відомо понад20 видів простихполотнянихтканин. Особливовиділяютьсятонкі різновитканіполіські лляні«серпанкові», подільські«бурунчукові»,«буковинськімуслінні» таінші полотна.

Складнішатехніка саржевого«чиноватого», тобто ремізо-човниковогопереплетення.Залежно відорнаментальнихмотивів чиноватітканини поділяютьсяна такі групи: тканини з рядамиорнаментальнихмотивів ромбів— «на вічка»,«на кружки»,«на шашки»тощо; тканиниз рядами скіснихліній — «напасочки», «набартки», «напартиці»; тканиниз рядами зустрічноскісних ліній— «на кос», «накосицю», «насосонки» таінші.

В чиноватихтканинахорнаментальнімотиви (ромби, прямокутники, скісні лініїтощо) рельєфнішевиступаютьнад основою, впливають наутвореннятугішої тканини.Декоративніефекти в такихтканинах створюютьсяв процесі складногопереплетенняниток основиі піткання тапосилюютьсяза рахуноксвітло-тіньовихпереливів.Цікаву різновидністьчиноватихтканин становлятьтакі, в основуабо пітканняяких введенікольоровівовняні абобавовнянінитки. Декоративнийефект у нихзбагачуєтьсяритмікою кольоровихскісних стрічокабо ж окремихорнаментальнихмотивів наоднотонномуфоні.

Крім названихтехнік пітканняпоширені такі, як перевірне(перетик, тканняпід одну абодві дошки,«забирання»,«вибором», «надрабинку»тощо), килимове, закладне, петельчастета інші.

Від технікиткання значноюмірою залежитьхарактер орнаменту, композиціятканин, їхструктурно-пластичніакценти. Використовуючиодні й ті ж засоби, урізноманітнюючитрактуванняодних і тих жемотивів, в основномуромбів, розет, народні майстристворили безлічваріантів їххудожньоговирішення звідміннимирисами в кожномулокальномуосередку. Типовимдля всіх районівУкраїни е поєднанняв одному виробіручного переборучиноватоготкання.

Особливуувагу привертаютьваріантипоперечно-смугаетихтканин, яківиготовлялисьв усіх районахУкраїни, Силаемоційно-художньогозвучання цихтканин залежитьвід знайденоїширини кольоровихсмуг, обрамленняординарнимиабо попарнимивузенькимистрічками, їхритміки, послідовної, почерговоїзміни. Так, урочистозвучать відомічасто кількаметровірушники Чернігівщини, Житомирщини, Рівненщини, Волині, в якихпозмінне чергуютьсягладкотканічервоні смуги, виділені набілому й червономуфоні. Різновидністьцієї групирушників створюютьвужчі, так звані«завески» зЖитомирщини, Київщини, вяких домінуєчервоний колірі лише вузькібілі стрічкив одну-дві ниткирозділяють, як кажуть ткалі,«звесе" ляють»червоний колірв рушниках.

Серед поперечно-смугастихтканин інтер'єрногопризначеннявиділяютьсяверети, рядна, плахти, ліжники, джерги, покрівці, які мають виразнілокальні художніособливостів усіх районахУкраїни.

Окрему групустановлятьвідомі народні«картаті»тканини. Своєрідністьїх художньоговирішеннязалежить відширини кольоровихсмуг ниток, заснованихв основі, івідповідноїширини смуг, які протягалисьчовникомперпендикулярнооснові.

Дуже частов картатих тапоперечно-смугастихтканинах ткачізасновуютьв основу прикраях попарніабо ж одинарніширші кольоровісмуги з метоюсвоєрідногоутворення«кайми». Такітканини називають«заснівчаті».Це переважноверети з Івано-Франківщини, скатертиниз Черкащини, рушники з Волині.

Із усіх технікузорного тканнянайбільш поширенимбуло перебірнеручне ткання.Широкі і вузькіорнаментальнісмуги в «ромби»,«розети», «павучки»,«драбинки»прикрашаютьрушники, скатертини, наволочки таінші вироби.Узор завждигармонійнопоєднуєтьсяз фоном тканини.Розробленачітка системарозміщенняорнаментальнихсмуг. Це вонироблять основніакценти на обохкраях скатертин, рушників, півок, то з одногокраю (наприклад, в короткихзакарпатськихрушниках, якізавішуютьсянад жердкоютак, щоб широкаорнаментальнасмуга виділяласьв інтер'єріхати), то в центрінаволочок —прошвах, торитмічно заповнюютьвсю площинутканин, чергуючисьз гладкотканимикольоровимисмугами. Особливоцікаві рушникиз Житомирщини, в яких позмінночасто на всійплощині рушниківчергуютьсяу відповідномуритмі орнаментальнісмуги, витканіперебором, ісмуги, витканікилимовоютехнікою, змотивами «накозака», «назірки», «намаківки» тощо.В скатертяхз Вінницькоїобласті частокилимовоютехнікою витканісмуги з мотивами«дерева життя»,«клинців»,«ягідок». Рушникиз поліськихрайонів Рівненщини, Волині, Житомирщини, Чернігівщинимають складніузори з «клинців»,«руж», «дубовихлистків», «накалину», «барвінкові».

Орнаментв тканинахпереважногеометричний.Основні мотиви— ромби, прямокутники, зубці, розети.Крім геометричнихформ поширенезображенняптахів, «дереважиття», «берізки», людських постатейтощо. Сюжетнеорнаментальнеткання особливогорозвитку зазналов північнихрайонах Чернігівськоїобласті, вКролевецько-мурайоні Сумськоїобласті таінших районах.Багата орнаментальнамова українськихнародних тканинінтер'єрногопризначення, висока культураїх технічноговиконання.

Скількифантазії, своєрідноївинахідливостівтілено народнимимайстрами увиготовленняпоштучнихтканин длявиробів одяговогопризначення, головних уборів— стрічок, бавниць, наміток» хустин; поясного одягу— запасок, обгорток, фот, дерг, плахт, андараків, літників, поясів; верхньогоплечового одягу— сіряків, свит, сердаків тощо.

Майстерністютонкого ткання, складноюорнаментальноюмовою виділяютьсянамітки Поділля, Волині, Буковини, Гуцульщинита інших районів.У серпанковихнамітках Волиніорнаментальнісмуги розміщеніна обох краях.У них величавовиступаютьвиткані червоними, чорними ниткамирозетки, ромби, які називають«сонечка»,«чорнобривці»тощо. В тонких, часто бамакових, муслінових, лляних наміткахПоділля, Буковиниорнаментальнімотиви розміщеніна обох краяхі в налобнійчастині. В нихніжно виділяютьсявиткані білимибільш об'ємниминитками, ніжоснова, мотиви«дерева життя», геометризованігалузки та ін.Багатоколірнеорнаментальневирішення краївнаміток Гуцульщини, так званих«перемдточнихзаборів». Особливіакценти в нихстворюютьрозетки, ромби, які розміщеніна центральнихстрічках, обрамленихзубчиками,«півружами»,«пекурівками».

Запаски, дерги, обгортки, фоти, катрінці— це незшитийпоясний одягжінок, коженз яких має специфікутехнічного, орнаментальногота колористичноговирішення.Важливо, що вних різний темпритмічногочергуваннякольоровихсмуг: в запасках— горизонтальне, в обгортках— вертикальне, часто з заснівчатимикаймами внизуі вздовж передньоїполи.

В розмаїттіхудожньо-технічнихзасобів виготовленнязапасок виділяютьсялокальнимиособливостямизапаски Полтавщиниз акцентамина орнамент, який розміщенийна всій тканині; запаски Поділляз широкимиорнаментальнимисмугами внизуполотнищ, витканихкилимовоютехнікою; запаскиВолині — згармонійнимритмом багатоколірнихпоперечнихсмуг; запаскиГуцульщини— з червоно-золотистимиакцентами, обшиті шнурками-кіскамиз введеннямметалічнихниток тощо.

Серед одяговихсмугасте тканихкольоровихтканин виділяютьсяжіночі спідниціз Волині — бунди, з Яворівщини— шорци.

Цікаві художнімзадумом класичніжіночі спідниці(літники, андараки), які ткали наРівненськомуі ВолинськомуПоліссі. Знезвичайноюмайстерністювирішуєтьсяниз спідниць, де виділяєтьсяширока орнаментальначервоно-вишневасмуга, обрамленачервоними ібілими нитками, вище якої черезпевний інтерваліде повтореннявужчих орнаментальнихсмуг, витканихвибіленимиі невибіленимилляними нитками.

На барвистійниві розмаїттянародних тканинобразно виділяютьсяплахти. Цеузористітканини длявиготовленняпоясного жіночогоодягу. Вонивиткані дрібнимклітчастиморнаментомз різнобарвнимигеометричнимимотивами, якізаповнюютьокреміполя кліток.У різних місцевостяхПолтавщини(Великі Сорочинці, Реше-тилівка), Сумщини (Охтирка, Кролевець), Чернігівщини(Дігтярі), Київщинитаінших плахтимають своїособливостів орнаментіта колоритіі відрізняютьсябагатствоморнаментальноговирішення.

Невід'ємноюскладовоючастиною одягуяк чоловічого, так і жіночогобули пояси, крайки, попружки, байори, пасинитощо. Технікавиготовленняпоясів різновидна:їх ткали, плели, вив'язували.Відповіднодо призначенняпоясів орнаментрозташовувавсяу вертикальномуабо горизонтальномуплані. Виділяютьсяодноколірніі багатоколірніпояси, витканіперебором в«павучки»,«драбинки», ремізним узорнимтканням у «вічка»,«на косицю»; килимовимтканням «наклинці», «книші»тощо, їх декоративнезвучання посилюють«торочки»,«китиці», «кутасики»,«бомбончики», які в різнихобластях Україниоформлялисьпо-різному.

Сучаснехудожнє ткацтво— складне художнєявище. Вонорозвиваєтьсяв трьох основнихнапрямах: професійне, традиційнеі самодіяльне.Для кожногоз цих напрямівхарактернісвої специфічніметоди і відповіднімежі їх взаємодії.

У виробництвіузорних тканинвирішальнароль належитьмайстрам, художникам, які працюютьу системі народниххудожніх промислів.

Ниніноваторськітенденціїхарактернідля художньоготкацтва прославленихцентрів України— Богуслава, Кролевця, Дігтярів, Решетилівки, Коломиї, Косова, Глинян, Хотина, Ганича та ін.Кожному центровіпритаманнісвій характервиробів, асортимент, особливості, співвідношенняіндивідуальногой колективногоу творчомупроцесі, художніпринципи, графічно-живописнаманера зображенняпевних образів.У тісній творчійспівпраціхудожники івиконавцізберігаютьі розвиваютьвіками виробленевміння прикрашатижиття, розумітисправжню красуі гармонію.Вони образной переконливозасвідчуютьвисоку культуруручного ткацтвасвого осередку.У 60-х роках вагомийвнесок у розвитокузорного ткацтвазробили С.Нечи-поренко(плахтове ткання), Г. Леончук (поліськеузорне ткання), Г. Верес (перевірнеткання Київщини), Г. Василащук, О. Горбова, Ю.Бович (перевірнеткання Косів-щини), К. Антоник, В.Дерцені наЗакарпаттіта ін.

Творчостісучасних майстрівпритаманнечуйне ставленнядо місцевихтрадицій, котрі в нашідні набуваютьвсе більшогорозвитку. З'являютьсянові тканини, які поєднуютьдавні традиціїз сучасністю.Так, багатющіхудожні традиціїодного з центрівткацтва наУкраїні — Богуславазберігаютьдавні художніознаки народнихтканин Богуславщиниінтер'єрногопризначення, тканих перебірно-човниковоютехнікою. Орнаментбогуславськихтканин мавгеометричнийхарактер.Найпоширенішімотиви: прямокутники, ромби, зубці, квадрати тощо.Композиціїпереважнострічкові.Колорит — червоний, чорний (червоний, оранжевий, сірий). Стрічковікомпозиціїмають різнийтемп орнаментальногоритму. Це залежитьвід ширинистрічки (наприклад, у рушниках 2—15см), мотивів іхарактеру їхтрактування, введення додатковихелементів, насиченостікольорів. Залежновід призначеннявиробів, їхрозмірів орнаментнабував толіричного, томонументальногозвучання. Так, по-різномуокресленіпровідні мотивиромба, розміщеногоу стрічковихсмугах горизонтальногоабо вертикальногонапрямку, величнішезвучать накраях рушниківі ліричніше— у декоративнихдоріжках. Поширенийпринцип декоруваннятканин, колився площиназаповненаорнаментальнимимотивами.

В усіх богуславськихтканинах орнаментзбільшенийабо здрібніло-масштабний, динамічнийабо статичний, пожвавленийгрою світлотіні, складний абопростий. Загалому тканинахБогуславськоїфабрики художніхвиробів«Перемога»-виявляєтьсяемоційно-насичена, дивовижна силадекоративногомистецтва, досягнутаіндивідуальноютворчістюхудожників, майстрів, якіпрацюють вєдиномутрадиційно-художньомустилі. Творчагрупа у складіІ. Нечипоренка, Н, Скопець, С.Гарлицької, Н. Шинкаренкосвоїми творамизасвідчиланевичерпніможливостіу створеннінових варіантівстрічковихкомпозиційна основітрадиційногогеометричногоорнаменту. Увизначеннінових напряміврозвиткубогуславськихорнаментальнихтканин вирішальнезначення малипостійнеудосконаленнята розробкараціональноїтехнологіїручного ткання.І. Г. Нечипоренковмів -налагодититкацький верстаттаким чином, щоб той вільнопереходив відткання простимполотнянимпереплетеннямдо ткання репсомі перебором.Урізноманітненнятехнік тканняпривело дозбагаченняфактури тканин,їх емоційно-образноїорнаментальноїструктури.Прикладом можебути створенаІ.Г. Нечипоренкомскатертина«Рання весна»(1980 р.). На біломутлі полотняногопереплетенняпозмінне чергуютьсяорнаментальнісмуги, витканіперебором.Вражав своєріднаніжність кольоровоїгами.

Індивідуальнийхудожній почерк, власний підхіддо побудовиорнаментальноїструктуритканин маєголовний художникБогуславськоїфабрики художніхвиробів Н.П.Скопець. За ЗОроків плідноїпраці воназробила вагомийвнесок у справувизначенняноваторськихнапрямів розвиткуорнаментальноготкацтва. Вонатонко відчуваєспецифікурізних за структуроюниток. Залежновід узятогоза основу мотиву— ромба, розетки— художницядетально опрацьовуєдодатковімотиви — сіточки, драбинки, стовпчики, тонко продумуєспіввідношенняорнаменту зтлом, що даєзмогу створювативироби святкові, урочисто піднесені.Особливо цікавоН.П. Скопецькомпонує орнаментрушників, скатертин, який виділяєтьсявишуканістюі багатствомсвітлотіньовихрозробок червоногокольору. Художницявіртуознопрацює, отримуючидекоративніефекти привикористаннідвох, трьохкольорів ниток.

Богуславськафабрика художніхвиробів «Перемога»славитьсятакими майстрами, як Т. Кушнірівська, М. Голик, Л. Стульська, Л. Осипенко. Нафабриці переважаютьмайстрині зробочим стажемвід 10 до 30 років.Більшість зних — місцевіжительки, якіз дитинствадобре опанувалинавички орнаментальноготкання.

На Дігтярівській.фабриці художніхвиробів (Чернігівськаобласть) виготовляютькилими, скатертини, покривала, портьєри, накидкина крісла, дивани, купони нажіночі сукні, спідниці тощо.Різноманітніза жанром тканиниінтер'ерногота одя-говогопризначеннясвідчать продосконалевміння дігтярівськихмайстрів працюватиу різних технікахткання: полотняного, саржевого, перевірного, плахтового, килимового.Ткалі успішнорозвиваютьбагаті традиціїкласичнихплахтовихтканин. Залежновід зміступровіднихмотивів, розміщенихв квадратнихплощинах, плахтиназивають:«рачки», «сливки»,«зірочки»,«гвоздики»,«гречки» тощо.

Різновидністьплахт визначаєтьсядомінуючимкольором тла: червоним, золотистим, синім. Для створенняхудожньогоефекту використовуютьсянайрізноманітнішізасоби: дляткання орнаментальнихмотивів вводитьсяоб'ємна нитка, яскравішиминитками обрамовуютьсяквадрати, ускладнюєтьсятрактуваннямотивів. У плахтіпоєднуютьсярізні технікипереплетення.Це створюєоснову плахтовоготкання, неповторногоу жодному іншомувиді українськихнародних тканин.Творчо працюютьпровідниймайстер Н. Бережна, заслужениймайстер народноїтворчостіУкраїни Г. Денисенко, ткалі О. Коваленко, Н. Грецька, К.Федоренко таін. На основіхудожніх традиційткання плахтовоїодягової тканинивони створюютьнові, сучасніхудожні вироби.

Плахтоватканина — цезразок високоїкультури ткання.Вона хвилюєнас своїмимотивами, виразною, соковито-барвистоюмовою колориту, пластики.

Важливезначення длядальшого розвиткухудожньоготкацтва маєтворчістькро-левецькихмайстрів. ОсобливопрославивсяКролевецькласичнимиузорнотканимирушниками. Уних виявилисьталант народнихмайстрів, їхвисока технічнамайстерність, багатствофантазії. Домінуючийчервоний колірзвучить урочисто, святково. Невипадковонародні кролевецькірушники називають«красними», тобто такими, що несуть ужиття справжнюкрасу, їм притаманнанеповторнасистема декорування.На білій, рідшечервоній основітчуться позміннеперевірніорнаментальніі гладко-тканісмуги. Мотививізерунків— найрізноманітніші.Це розетки, ромби, геометричнезображення«дерева життя», вазони, «півники»,«качечки»,«птахи» тощо.Композиції— стрічкові, колорит —червоно-білий.Творчий успіхкролевецькихмайстрів полягаєу тому, що вонивідродили, далинове життятрадиціямкласичноїтехніки ручногоперевірногоі човниковоготкання, колисьпоширеногона Чернігівщиніі Сумщині.Кролевецькіхудожники О.ГаврупІ, Л.Закурська, І.Дудар, майстриМ. Доценко, Н.Паталах, Я.Коноваленко, В. Срібранець, М. Жиляк, Г. Макаренкота інші створюютьрізні видитканин інтер'ерногопризначення.Нині виготовляютьпонад 60 артикуліввиробів —різноманітнірушники, скатертини, покривала, килимки, накидки, наволочки, штори, фіранкина вікна, фартухитощо. Посилиласьтенденція докомплексногорозв'язанняокремих художніхзавдань. Наприклад, майстри Н.Прокопенко, Г. Шабельникє авторамикомплекту такзваного «квартирногоінтер'єра», щоскладаєтьсяз килима, покривала, портьєр і фіранокна вікна, накидок.

У кожногохудожника, майстра є улюбленаманера вирішенняорнаментальнихтканин. Так, утворах І. Дударна білому тлівелично виступаютьвосьмипелюстковірозетки, ступінчастіромби. Л. Закурськарозробляєчудові композиціїтематичнихрушників. Дляпраць О. Гаврушхарактернірізноманітніваріанти традиційнихмотивів, збагаченняфактури тканини.Індивідуальнатворчістьхудожників, провіднихмайстрів надзвичайноважлива длявизначенняперспективидальшого розвиткукроле-вецькогохудожньоготкацтва.

Особливоцікавий видкролевецькихвиробів — рушники.Залежно відпризначення, розмірів рушниківорнаментальнімотиви і зіставленнячервоних табілих акцентівнабувають толірично-декоративного, то монументально-величногозвучання. Прикладомможуть бутирушники весільні, ювілейні. Винятковемісце у декоративномумистецтвіпосідаютьсюжетно-тематичнірушники, панно, присвяченіювілейнимдатам, знаменнимподіям. У нихцентром композиціїє меморіально-святковідати, ювілейнінаписи, символічнізображеннятощо. Задуманійтемі художникипідпорядковуютьтрадиційнігеометричні, зооморфні таінші мотиви.

На основінагромадженогодосвіду заразтривають інтенсивніпошуки урізноманітненняхудожньоговирішення такихвидів, як скатертини, покривала, настінні килимки, наволочки іпод. Багато-цікавих виробіввиготовляютьнародні майстрив Переяславі-Хмельницькому: плахти, декоративнідоріжки, скатертини, крайки, краватки(фабрика художніхвиробів ім. Б.Хмельницького).Великою популярністюкористуютьсятакож творинародних митцівз філіалувиробничо-художньогооб'єднання ім.Т. Г. Шевченкау с. Обуховичі'Іванківськогорайону Київськоїобласті.

У справірозвитку художньоготкацтва чимало-зробили підприємства, підпорядкованіМіністерствумісцевоїпромисловостіУкраїни.

Важлива рольу піднесенніхудожньоготкацтва республікиналежить ткачам, які працюютьу системіхудожньо-виробничихмайстереньХудожньогофонду України.Особливихуспіхів домоглисямайстри і художникиткацького цехуЛьвівськогохудожньо-виробничогокомбінатуХудожньогофонду України.

Успішнорозвиваютьславні традиціїхудожньоготкацтва колективиткачів Луцька, Чернівців,Івано-Франківська, Ужгорода, Косова, Коломиї, Рівногота ін.

Нинішнєпоколіннямайстрів художньоготкацтва сталоноватором усправі підходудо матеріалу, відродженняі вдосконаленнярізних видівтехнічноговиконання, творчого використаннялокальнихпринципівтрактуванняорнаментальнихформ, побудовикомпозицій, кольоровихзіставлень.Вони постійноурізноманітнюютьметоди пластичного-збагаченняфактури тканини, надаючи чарівності, м'якості співвідношеннюфактури тлатканини і тканихорнаментальнихмотивів, збагачуючикомпозиційно-орнаментальнукультуру тканихвиробів. Сучаснітканини — цене тільки красаполиску нитокв прямокутнійплощині, а йвисока культураорнаменту, колориту. Цемистецтвоунікальне, неповторне, древнє і водночасвічно молоде.

Народніхудожні тканини, що виготовлялисяі виготовляютьсяна Україні, орнаментованіне тільки впроцесі ткання, плетіння, а йтакими техніками, як вибійка, ручний розпис, мережання, вишивання, аплікація тощо.

Мистецтвовибійки особливогорозвитку зазналона Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Поділлі, в прикарпатськихрайонах наприкінціXVIII—у XIX ст. Для кожногоіз цих регіонівхарактернівідмінні риси.Рослиннийорнамент центричногоі стрічковогорозташуванняпритаманнийвибійці центральнихобластей України.У вибійкахБойківщинипереважаєрослиннийорнамент, а втаких відомихцентрах мистецтвавибійки, якЯворів* Кам'янка-БузькаЛьвівськоїобласті особливопоширивсястрічковийуклад дрібнихгеометричнихмотивів. Із цихвибійок шилипередусім одяг: спідниці, штани, кабати. У вибійкахзі стилізованимрослинниморнаментомрозробленідуже складнікомпозиції, де є багатовільного, незафарбованоготла, що сприяввиділеннюспокійних, м'яких лінійу рослиннихмотивах.

Оригінальнурізновидністьвибійок зустрічаємона хустинах.На кожній хустинічасто розміщенідві різні захарактеромкомпозиції: концентричнаабо сітчастана центральномуполі і стрічковапо каймі. Найчастішена центральномуполі в шаховомупорядку вибивалидрібні квіточки, ягідки, такзвані турецькілисточки тощо, на широкійкаймі — великіквіти і листя, що за формоюі манерою виконаннінагадувалимотиви центральногополя.

Рідше дляорнаментуваннясередини полявикористовувалицентрально-променистукомпозицію.На променях(радіальневиходили зцентру) розміщуваликвіткові мотиви.Обом видамкомпозиціїпритаманналегкість, гармонійністьорнаментаціїцентральногополя і кайми, вдало знайденіі добре врівноваженіпропорціїквітів. Контурквітів окресленийм'яко і декоративно, червоним кольором, листочки —зеленим, а гілочки— коричневим.М'яка тонаціякольорів створюєлегкий рити.Колір завждинанесений зурахуванняморнаментальнихмотивів, непорушує їх, аоживляє.

Кольороверішення вибійокна спідниці, кабати, штанитощо грунтуєтьсяпереважно напоєднанніодноколірнихорнаментальнихмотивів — чорних, синіх, рідшекоричневих— з білим тломполотна.

За орнаментацієювибійки всіхрегіонів Українито прості»лаконічні, одноколірні, то досить ускладнені, збагаченідодатковимиелементамиз введеннямтрьох і п'яти-колірноїгами. Вонивідзначаютьсядобрим узгодженняморнаментикиз тлом полотна.

Художні засадимистецтванародної вибійкитворчо розвиваютьхудожники-професіонали, створюючиоригінальнітканини. У повоєннийперіод цікавуроботу по вивченнюі популяризаціївибійки якважливого видународногодекоративногомистецтваздійснилипрацівникикабінету народноїтворчостіУкраїнськогофіліалу АкадеміїархітектуриСРСР під керівництвомпрофесора А.Ф.Середи.

У справівідродженнямистецтвавибійки великуроль відігралакафедра художньоготекстилю Львівськогоінститутуприкладногота декоративногомистецтва. Тутз 1986 р. запровадженодві спеціалізації: ткацтво і вибійку.Викладачі, студенти кафедри, випускникиінститутутворчо співпрацюютьз художникамитекстильно-галантерейногооб'єднання«Юність» уЛьвові.

Над відродженнямдавніх технікзверхнісноговибивання наУкраїні у. 80-хроках цікавопрацювалихудожникикиївськиххудожньо-виробничихмайстереньХудожньогофонду України.Під керівництвомВ. Парохінарозробленіоригінальнікомпозиціївибійчанихтканин, з якиххудожники-модельєривиготовлялиансамблі літньогожіночого вбрання.Оригінальнімоделі розробилиД. Андріяшко, А. Павленко-Ярема, Д. Лунь та ін.В окремих компонентах— блузах, сукнях, спідницях тав ціліснихансамбляхакцент зробленийна орнаментально-композиційневиділеннявибивних смуг, окремих мотивів, кольоровихплям.

Художнітрадиції мистецтвавибійки знаходятьцікаві аспектирозвитку напромисловихпідприємствах.Так, на Тернопільськомубавовняномукомбінатімеханічнимспособом задопомогоюбарабана натканини наносятьскладні орнаментальнікомпозиції(художники С.Божкорна, І.Козловський).На комбінатівиготовляютьвибивні, гладкофарбованівибійкою тканини: сатин, ситець, бязь. Вони успішноекспонуютьсяна вітчизнянихі міжнароднихвиставках.

У трикотажномуоб'єднанні«Киянка» натрикотажніполотна наносятьвізерункимеханічнимспособом. Оригінальнікомпозиціїорнаментурозробляєхудожник Л.М.Момот.

Без прядінняі ткання випускаєтканини Рівненськафабрика нетканихматеріалів.Настелені тонкішари волоконз'єднують, скріплюютьу тканинув'язально-прошивним, ниткопрошивнимабо клеєвимспособом. Творчагрупа художників(головний художникА. Елсукова)розробляєскладні, соковито-барвистіорнаменти.Вибійкою декоруютьдитячі одіяла, байку для дитячогоодягу, полотнадля дитячогоспортивногоодягу, взуттятощо. Винятковуувагу приділяютьдекоруваннюрушників, скатертин, календаріві под. Постійнорозширюєтьсяасортиментвиробів.

З 60-х роківпожвавиласяробота художників-професіоналівнад оформленнямтканин такимитехніками, якхолодний ігарячий батік, вільний розписта фотофільмо-друк.Так, на Київськійхустковійфабриці (художницяМ. Грибанова), Київськомушовковомукомбінаті (Т.Мороз), Черкаськомушовковомукомбінаті (Т.Боголіка, Т.Суржиков), Чернівецькійфабриці текстильно-художніхвиробів (Т.Проданчук), Дубнівськійфабриці художньоїгалантереї(Н. Фокіна) виготовляютьбагатоколірнірозписні тканини, поштучні вироби: хустини, скатертини, рушники, фіранкина вікна, декоративніпанно тощо.

Нові напрямиу мистецтворозпису вносятьтворчі розробкивикладачіві студентівкафедри художньоготекстилю Львівськогоінститутуприкладногота декоративногомистецтва. ШдкерівництвомМ. Токар створеніцікаві орнаментальнікомпозиціїдля розписутканин інтер'ерногота одяговогопризначення.

Київськіхудожники Л.Довженко, Н.Пікуш, Н. Лапчикуспішно працюютьу технікаххолодний батікта вільнийрозпис. Вони— автори оригінальнихдекоративнихпанно, тканиндля одягу тощо.

Розписнітканини українськиххудожниківкористуютьсязаслуженоюпопулярністюі визнанням.Це той виддекоративно-прикладногомистецтва, вякому в повнусилу звучатьживописніпринципи декоруваннятканин різноманітногопризначення.

Серед художніхтканин виділяєтьсяоригінальнеявище — полотна, в'язані різнимиручними і машиннимитехніками.В'язання гачком, спицями, вилками— давній видмистецтва.В'язані полотнадля одягу, скатертини, покривалахарактеризуютьсяоригінальноюфактурою, структурноюбудовою.

В'язаннярукавиць, панчіх, шкарпетокпоширилосянаприкінціXIX—на початкуXX ст. Народнів'язальниціприділяливиняткову увагувиготовленнюхустин, шаликів, светрів тощо.Для навчаннямолоді в окремихмістах, зокремау Львові у 20-хроках булистворенішколи-майстерні.Зокрема, виділяєтьсяактивна творчістьС. Грицай у Львові.Упродовж 30-хроків вонанавчала в'язаннюучнів у школахТернопільщини.У 1939 р. вийшла усвіт її праця«Трикотажнийпідручник», а 1960 р.— підручник«В'язання». Уних художницяподав технологіювиготовленняв'язаних виробів, пропонує термінологіютехнік в'язання.В'язані моделіодягу, поданіу підручниках— роботи творчі, цікаві за принципамиформотворенняй орнаментування.Вражає тонке, гармонійнезіставленнякольорів, відчуттяритму у побудовівізерунків.Злагодженістюорнаментально-колористичноїгами характеризуютьсяроботи, позначенівпливом художніхтрадицій моделюванняодягу такихрайонів, якЗаліщики, Бу-чач, Сокаль, Космачтощо.

Винятковоплідно С. Грицайпрацювала у70—80-х роках. Вона— художник іпедагог, учасникмайже всіхобласних, частореспубліканськихта міжнароднихвиставок.

Провіднів'язальниціЛьвова працюютьу кооперативі«Джерело».Методичніконсультаціїздійснювалавідома в'язальницяІ. Обух.

Оригінальнів'язані роботинародногомайстра з Рівного3. Романової, зокрема ансамблі«Волинськізорі», «Білеозеро» та ін.Колективив'язальницьЛуцька, Ужгорода, Тернополятворчо працюютьнад виготовленнямв'язаних виробів— високоякісних, цікаво орнаментованих.

Традиційнев'язання — джерелотворчої праціхудожників-трикотажників.Високомистецькітрикотажніполотна, купони, поштучні виробивиготовляютьна трикотажномуоб'єднанні«Киянка», Київськомувиробничомутрикотажномуоб'єднанні ім.Р. Люксембург, Донецькій, Луганській, Одеській, Миколаївськійтрикотажнихфабриках, Харківській, Житомирській, Чернівецькій, Львівській, Червоноградській(Львівськоїобласті) панчішнихфабриках.

Науковіпроблеми розвиткутрикотажу наУкраїні розробляютьУкраїнськийнауково-досліднийінститут попереробціштучних і синтетичнихволокон у Києві, Київськийтехнологічнийінститут легкоїпромисловості.

Нові напрямиу розвиткутрикотажногомистецтвавизначав творчістьвикладачівта студентівкафедри художньогомоделюванняЛьвівськогоінститутуприкладногота декоративногомистецтва.Трикотаж —перспективнийвид декоративно-прикладногомистецтва. Уньому виявленіоригінальніхудожні особливостітканин, виготовленихв'язанням. Художнізасади народноготкацтва, в'язання, вибійки, мережаннятворчо розвиваютьхудожники, створюючитканини, щовідповідаютьновим вимогамсьогодення.

Килими —художні тканиниручного і машинноговиготовлення, призначенідля утеплювання, прикрашенняжитлових, громадськихспоруд, виконанняобрядових, естетичнихфункцій. В нихзнайшли відображеннянайкращі здобуткинародних майстріву галузі декоративноготкацтва. КилимиУкраїни — унікальнітвори, художнєнадбання народу, в яких виявленівисока культуратехнічноговиконання, орнаментальне, композиційне, колористичнебагатство.Упродовж віківформувалосьі вдосконалювалоськилимове мистецтво.Його коріннясягав глибокоїдавнини 3. Археологічніматеріалистверджують, що на територіїсучасної Українив побуті вживалисяузорні тканини, килими. Нимизавішувалистіни, покривалискрині, столи, долівку, платилиданину, використовувалиу святкових, урочистих, весільних іпохороннихобрядах. Найдавнішіписьмові відомостіпро килими Xст. збереглиподорожнізаписки іноземнихмандрівників, літописи, давньоруськібилини, історичніпісні, колядкитощо. Так, уЛаврентіввськомулітописі відзначено, що вбитогоОлега «вмнесомай положима наковре» (977 р.), накилим клалиі князів Володимира(1015 р.), Василька(1097 р.), АндріяБоголюбського(1175 р.)

У запискахарабськогомандрівникаІбн-Фадлана(перша половинаX ст.) також йдетьсяпро те, що килимамимісцевоговиготовленнязастеляли лавидля померлих.Символічнозвучить записанеу літописізверненняВолодимираМономаха наз'їзді князів1100 р.: «Да єси пршелй седити с братьеюсвоєю на единомковре» 5. Килимамнадавали виняткового, значення впроведеннісвятковихритуалів. Проце свідчатьі фольклорніматеріали, зокрема «застеляйтестоли та всекилимами...»

Різноманітнезастосуваннякилимів, зростанняпопиту сприялопоширенню їхвиготовлення, урізноманітненнюдекорування.Дослідникивважають, щокилими часівКиївської Русімісцевоговиробництва,їх виготовляликилимовоютехнікою вкольоровіконтрастнісмуги, розміщувалиорнаментальнігеометричнімотиви. З XV ст.в відомостіпро привознікилими зі східнихкраїн. Наприклад, у Львові 1474 р.східні килимипродавалисяпо золотомуза лікоть 6. УдокументахXV ст. (описахпанськогомайна, скаргах, судових актах)дуже частозустрічаютьсязаписи промісцеве виготовленнякилимів та промайстрів-килимарів.Так, у документахволинськоїпоміщиці МаріїГолштанськоїзгадуютьсяквіткові килимина чорному, жовтому і біломутлі, в й відомостіпро невільника-ткача.Більше письмовихдокументальнихматеріалівдійшло до насіз XVII ст.7 В окремихпанських маєткахбуло по декількадесятків, а той сотні килимів(приклад — описиза 1618 р. коберцівЯ. Острозькогов м. Дубно). Великузбірку килимів, малоЛьвівськебратство таін. Килимивиготовлялиу спеціалізованихмайстернях, мануфактурах.У середині XVIIст. С. Конецьлоль-ськийзаснував у м.Броди фабрикудля виготовленнякилимів, шовковихтканин, макатів.У Львові дорогікилими з металевими, золотими ісрібними ниткамивиробляв М.Корфінський.Була килимарськафабрика у Лагодові, Сохачеві тощо.

У XVII ст. килимарствопоширилосяна всіх земляхУкраїни, швидкорозвивалося, удосконалювалосяу технічному, художньомувідношенні.Воно сталопредметомторгівлі наекспорт. Багатокилимів вироблялина Слобожанщині.У документахзафіксованірізні назвикилимовихвиробів: килим, ковер, коберец, коц. У старовиннихактах, описахцерковногомайна згадуютьсякилими із «різнимиквітами», «пташками», у різнокольоровісмуги, з вузенькоюкаймою і под.

Дослідникивважають, щоукраїнськікоци — це стриженікилими з довгимоднобічнимворсом. Назви«ковер» і «коберець»вживались якдо ворсових, так і безвор-совихтканин. 6 підставивважати, щотканинам зназвою «ковер»в XV—XVII ст. бувпритаманнийквітчастий, рослиннийорнамент, а«килимам» —смугастий, геометричний.

Килими ткалипереважно зниток овечоївовни. Частона основу йшликонопляні аболляні нитки, туго спрядені, зсучені, а напіткання —вовняні. Ниткифарбувалинатуральнимибарвниками(з місцевихрослин абомінералів).Купували лишеіндиго — привознусиню фарбу.Відомі різнірецепти добуваннябарвників: коричневийколір різнихвідтінків —з розчинівмолодої вільхи; чорний — з відварувільхової кори, в який додавализалізногокупоросу; жовтий— з відварулушпиння цибулі, гречаної полови, горіха; зелений— з ягід крушини, споришу; червоний— з материнки, листя дикоїяблуні, червенців—«маленькихкомах, що жилив корінні дикихрослин тощо.Кожен фарбувальникмав власнітаємниці отриманнятих чи іншихвідтінківосновних кольорів.Барви пофарбованихниток закріплювалирозчинамигалуну абоквасу. Рослиннібарвники давалинадзвичайноживописнікольоровіакценти.

У церковнихописах йдетьсяпро різнокольоровісмугасті, «протканіквітами» килими,«на червономутлі різнокольоровісмуги», «смуги, впоперек хрестивеликі різнихкольорів», ворсовий килим«пристриганийквітами», «нажовтому тліквіти київськоїроботи». Прохарактер художньоїорнаментально-колористичноїмови килимівXVII ст. свідчитьзбереженийі датованийворсовий килим1648 р., виготовленийна килимарськійфабриці в Лагодові.На центральнійплощині зображенийкошик з фруктамиі квітами; почотирьох кутах— квітковігалузки, спрямованідо центру кошика; на широкійкаймі витканахвиляста гілка, у вгинах якоїквіти, листочки; переважаютьбрунатні, золотнсто-жовтітони. В характеріорнаментупомітні бароковівпливи, однакдомінуютьнародні принципиквітковогоорнаменту.

Килими зквітковиморнаментомнабули особливогопоширення наСумщині, Полтавщині, Київщині, Херсонщині, Волині і ПоділлД.Початок розповсюдженняквітковогоорнаменту вкилимах Україниприпадав насередину ідругу половинуXVI ст. Він перейшові на інші видиукраїнськогонародногомистецтва: гаптування, малярство, мініатюри тощо.Барвистийкилимовийквітковийорнаментвикристалізовувавсяв чіткі композиційнісистеми у серединіXVII ст. і сягнуввершин художньоїдосконалостіу XVIII ст. Завдякигребінковійтехніці навертикальнихі горизонтальнихверстатах можнаткати коженмотив, елементокремо, відходитивід симетричності, довільно передаватиформи і різноколірнезображення, посилити загальнийвигляд фантастичногоцвітіння напереливнихтонах чорного, золотистого, блакитного, сірого тла.

Масово поширилисякилими з геометричниморнаментом.Однак, чим далівідцентральниху західні райониУкраїни, тимвідчутнішерослинні мотивинабуваютьгеометризованихформ, формуєтьсягрупа килимівз рослинно-геометризованиморнаментом. і

XVIII ст.— періодповсюдноговиробництваорнаментальнихкилимів наУкраїні, Важливимицентрами килимарськоїсправи булиХарків, Київ, Чернігів, Львівта ін. Винятковоїуваги заслуговуютьчисленні панськікилимарськімайстерні іфабрики, девикористовуваликріпаків(Чарторийськиху Корці, Потоцькихна Тульчинщи-ні, в маєтках Полуботкана Чернігівщині, у Горохові наВолині, в Янушполіна Поділлітощо). У дрібнихміських, сільських, монастирськихкилимовихмайстерняхпрацювалиремісники, монахи. Килимипотрапили йдо селянськогосередовища, урізноманітнилосяїхнє побутовепризначення(завішувалистіни, вкривалистоли, скрині, ліжка, підлоги, сани і под.), вонистали необхідноючастиною віна.У мистецтвікилимарствавизначилисядві тенденції: народна, щорозвивалахудожні традиціїминулого, і зцікавими відголоскамипізнього барокко, рококо та класицизму.Це помітно вхудожньомурішенні килимів, призначенихдля панськихпалаців, тканихна замовленнякозацькихстаршин абона експорт. Уних чільнемісце належитьзображеннямгербів замовників, картушів, кошиківз натуралістичнетрактованимиквітами, овочами, плодами, важкихгірлянд, оплетенихстрічками, різними завиткамитощо. Подібнікилими вироблялив майстерніс. Михайлівкана Сумщині, удворі полковникаПолуботка, дежили «послужникКуницький зжінкою майстри-нею-килимарницеюта дівчат ковернихп'ять». Тутвиготовленийзнайдений у20-х роках XX ст.датований килимз гербом Полуботка6.Ця важливапам'ятка даєпідстави аналізуватихудожні особливостікилимів тогочасу: матеріал, техніка, орнамент, колорит. Килимвовняний; комбінованеткання, гребінковай ворсова техніка.На сірому тлізображенийрельєфно виступаючийгерб, головнийакцент в орнаментальномукилимі. Вінобрамованийлегкими галузками, попарнимирозетковимиквітками. Учотирьох кутахрозміщеніскладні квітковігалузки, спрямованідо центру. Уверхній і нижнійчастинах килимавиткані доцентричнофантастичніптахи з розпущенимикрилами. Дрібніорнаментальніплощини, вільнеполе надаютькилимові легкості, символічноїобразності.

З датованихкилимів XVIII ст.цікаві килими1734 р. гетьманаДанила Апостола;1760 р. з Лівобережної,1787 р.— з ПравобережноїУкраїни; 1782 р.—з Могильногона Волині таін.

Для характеристикикилимів XVIII ст.велике значеннямають датованікилими початкуXIX ст., бо венизберегли принципиорнаментаціїпопередньогочасу. Це, зокрема, килими 1801 р. з с.Росішки наЧеркащині; 1803і 1806 рр.— з Полтавщини;1806 р.— з Волині;1804 р.— з Житомирщини;1819 р.— з Чернігівщинитощо. Як датованікилими, так іті, що за своїмиознаками належатьдо XVIII ст., даютьзмогу визначитихудожні якостікилимовогомистецтва.

Переважаютькилими з рослинниморнаментом, передусім наЛівобережнійта ЦентральнійУкраїні. Талантнародних майстрівспричинивсядо створеннянадзвичайногобагатстварослиннихкилимів з численнимилокальнимирізновидами.Невипадковоу документальнихматеріалахцього періодучасто зустрічаютьсяназви — квітковікилими. Багатствоквітковогоорнаментуполягає у різнихваріантахзображенняквітів, їхрозміщення, доповненняіншими елементами: листочками, пуп'янками, кружальцями,,«пташками», своєрідноуподібненихдо квітів тощо.Виділяютьсякилими, в якихвеликі квітивиткані іззаокругленимирізнокольоровимипелюсточками(у рядовомуплані). Частобагатопелюсткові, невпізнанностилізованіквіти витканів поперечномуроарізі з цікавимкольоровим(позмінно червоним, рожевим, охристим)зображеннямпелюсточок, пуп'янків, сердецьі под. Збереглисятакі килимиз Га-дяцького, Зіньківського, Лубенськогоповітів. Округленібільш реалістичновиткані квітив килимахПирятинського, Миргородськогоповітів наПолтавщині.

Форми килимовихквітів настількиузагальнені, що в них майжене проглядаєтьсяподібністьдо троянд, тюльпанів, гвоздик, маківтощо. Кожнаквіточка тчетьсяокремо, неповторюютьсядослівно їхніформи. Довільне, заокруглене, м'яке обрамуваннянадав зображеннюквітів акцентівживості, динамічності.Цікаві варіантиподачі квітіву галузках, букетах, деревцях.Інколи квітковігілки буваютьнадто укрупнені, з химернимивигинами, аквіти великихформ. У такихкилимах каймачасто широка,із зображеннямпо вертикалів ряд квітковихдеревець. А зМиргородазберігся килимзі стилізованимзображеннямдерева, обабічякого витканіптахи, лев іягнята. Зображенняптахів міждеревами, квітамичасто зустрічаєтьсяв килимах XVIII ст.Оригінальнимиквітковимикомпозиціямивирізняютьсяполтавськікилими. На соковитомусвітло-зеленомутлі витканіпо п'ять квітковихгалузок, якініби зростаютьвід землі —нижньої кайми, гнучко, довільнопіднімаютьсядогори, в їхніхвгинах і вигинахбарвисто цвітутьквіточки —червоні, білі, блакитні, рожеві, жовті, такожпуп'янки, листочки(охоплюють всюплощину безкаймовогокилима). Інколицентральністеблини ледьпомітно перериваютьсязображеннямидрібнішихгілок, квітів.Гребінковатехніка тканнясприяє мерехтливійпередачі зеленоготла, на якомубуяють квітучігалузки-деревця.Ткання квітівпоширене і начорному, сірому, блакитномуфоні.

Типовим явищему килимах УкраїниXVIII ст. в зображенняквітковихдеревець, щовиростаютьз основи — круга, ромба або посадженіу вазони. Частовазони конусо-або тюльпаноподібної, прямокутноїформ. Такіорнаментальнізміни більшвиявлені вкиївських, вінницьких, передусімподільськихкилимах. Так, у датованомучеркаськомукилимі 1801 р. нацентральномуполі в горизонтальномуплані витканітри деревцяз великимиквітами, щовиростаютьіз вазонівпрямокутноїформи. Килиммав широкукайму з хвилястоюстрічкою, увгинах якоїбагатопелюстковіквіти. Воникомпозиційнопідтримуютьмонументальнезвучанняквітів-деревецьцентральноїплощини. Отже, у XVIII ст. була розробленачітка системаорнаментаціїгоризонтальнихкилимів, якінабули особливогопоширення наПоділлі.

Крім горизонтальних, ткали й вужчікилими, частобез кайми, дестрого за вертикаллюрозміщені одиннад одним тридерева життяз квітами. Воснові деревець— круг, ромбабо зубчастоподібнафігура, що нагадуєкоріння, якевростав у землю.Є різні варіантиткання деревецьна килимах. Тлокилимів з квітковиморнаментомпереважноясно-сіре, жовте, ясно-зелене, блакитне (ЛівобережнаУкраїна) абочорне, темно-коричневе(ПравобережнаУкраїна). Кольоровийфон підсилюєживописнутональністьрослинних, квітковихкилимів.

У килимахУкраїни XVIII ст.поширеним бувгеометричнийорнамент. Рахунковатехніка сприяєпередачі строгоїсиметричності, чіткої лінійноїгеометризаціїорнаментальнихструктур.Найчисленнішугрупу утворюютькилими з композиціями, де поодинокіорнаментальнімотиви (зубці, клинці, ромбиі под.) розташовуютьсяза схемою прямоїабо косої сітки.Композиціїсмугастоготипу виступаютьу різних варіантахзалежно відширини смуг,їх обрамування, розміщенняна полі килимаі, головне, заповненнямотивами. Інодіодин мотив, наприкладклинець, заповнюєодну смугу,інший, хрестикчи ромб,— другу.Деколи в однійсмузі позмінноабо доцентричнорозташованокілька геометричнихмотивів. Воничергуютьсяу смугах нез'єднанимирядами або жтісно перетинаючисьодин з одним.

Геометричніорнаментальнісмуги можутьчергуватисяодна над одноюна деякій відстані, залишаючивільні, неорнаментованістрічки, кольоровеполе врівноважуєвсю композицію.

Окрему групуутворюютькилими, полеяких поділенепоперечнимигладкотка-нимисмугами на рядпрямокутнихабо квадратнихплощин, щозаповнюютьсявеликими поодинокимимотивами імають відміннекольорове тло.Високомистецькимтвором з геометричниморнаментомє волинськийкилим XVIII ст. зпоперечноорнаментальнимисмугами нацентральнійплощині і широкоюкаймою, заповненоюрядом з'єднанихміж собою зубчастихромбів. Орнаментальнісмуги центральногополя доцентричногорозміщенняі різні за шириною.По центральнійсмузі витканів ряд три нез'єднанихзубчастихромби, її обрамовуютьсмуги з рядомплетінки, вічкаякої заповненіпрямокутнимимотивами. Далідо боків ідутьпозмінно пошість смуг зрядами ромбів, есовиднихмотивів, зубців, тюльпаноподібнихелементів.Характерно, що орнаментальнісмуги розділенівузькимигладкотканимистрічками.Численні варіантикомбінаційгладкотканихі орнаментальнихсмуг властивікилимам згеометричниморнаментомвсіх регіонівУкраїни.

Велику групуутворюютькилими, геометричнімотиви в якихрозташованіза схемою прямоїабо косої клітки, в її полях абона місцях перетинуліній. У такихкилимах інколивсе лоле доповненеоднаковимимотивами абож позмінноповторюютьсядва-три різнімотиви на центральнійплощині, а інші— на каймі. Збереженіпам'ятки засвідчуютьбагатствогеометричногоорнаменту вкилимах ізсмугастими, сітчастими, центричнимикомпозиціями,їх колористичнугармонійність.

У поміщицькихмайстернях, мануфактурахXVIII ст. виготовлялигобеленнівироби. Збереглисядва гобелени, виготовленів мануфактуріна Волині.Багатоколірнимитонкими вовняними, шовковиминитками зображеносюжетні сцени, герби Олізаріві Четвертинських.За характеромстилізації, принципамизображеннягербів помітніпаралелі зкилимами XVII ст., тканих в поміщицькихмайстернях, зокрема килимомз гербом Полуботка.Сюжети переданіна високомупрофесійномурівні. Збереженікилимові, гобеленнівироби XVIII ст.належать доунікальнихпам'яток мистецтваукраїнськогонароду.

У XIX ст. виготовленнякилимів набуломасового поширення,їх ткали міській сільськіремісники удомашніх умовах, організованихмайстернях, на фабриках.Славилисятрадиційніцентри килимарстваЛівобережжя, Наддніпрянщини, Східного іЗахідногоПоділля, Волині.Все більшекилимів сталивиготовлятина Прикарпатті, Буковині, Закарпатті, півдні України.Так, у серединіXIX ст. в Харковіщороку ткалидо 25 тис. килимівта інших узорнихтканин 9. Килимовіфабрики працювалиу селах МаріїнськеБогодухівськогоповіту, МикитівкаОхтирськогоповіту, Могриця, Юнаківка, ХотіньСумськогоповіту та ін.

Користувалисяпопитом ворсовістрижені коци{геометричні, геометризовано-рослинніі тематичні)з Київщини, Полтавщини, Харківщини.У 10-х роках XIX ст.в Харкові щорічновиробляли навнутрішнійринок і на експортблизько 26 тис.коців. Цікаво, що у західнихобластях Україниворсових вузликовихкоців не ткали(лише у 60-х рокахв Глинянах іКосові виготовляливорсові тематичнікилими). Але внароді коцаминазивали вовнянуоднотонну абокартату тканинуна зразок ліжників.Винятковоїуваги заслуговуютьбойківськізаснівчастікоци типуєвропейськихпледів. В нихв основі і поробкубілі чорнісмуги обрамованівузенькимистрічками.

Крім коців, народні майстриткали безворсовікилимові вироби.Па початку XIXст. збільшиласякількістьмайстереньі фабрик, передусімна ЛівобережнійУкраїні (Полтавщина).Килими ткали, зокрема, у сільськихмайстерняху ГринськомуКременецькогоповіту, Драбовому, КелебердіЗолотоніськогоповіту, Решетиліївці, Ново-сілкахПолтавськогоповіту, СлобідціРоменськогоповіту та ін.На багатьохсукняних фабрикахстворюваликилимові цехи, наприклад, намануфактурікнязя Юсуловав Прилуцькомуповіті, у м. Шполіна Черкащині, у селах Савраньі Байбузівкана Поділлі. Напівдні Україникилимарствобуло поширенев Катеринославській, Херсонськійгуберніях, там, де жили молдавани, болгари, греки.Виділяютьсяокремі осередкив Ямпільськомуі Балтовськомуповітах, а наТернопільщині— Збараж, Золожці, Вікно і Товсте.У с. Глиняни наЛьвівщині 1894р. почало виготовлятикилими організованеткацьке товариство, а в м. Атаки наБуковині відкриласякилимарськашкола. На основідавніх осередків1905 р. створенокилимарськімайстерні узакарпатськихселах ГаничіТячівськогоповіту і АдановоІршавськогоповіту. У 1913 р. навиставці уЛьвові-експонувалиськилими, тканів майстерняхКосова, Глинян, Чортко-ва, Тернополя, Збаража, Жидачевата ін.

Збільшеннякількостівиготовленнякилимів ворганізованихмайстернях, фабриках, переважнонизькі художнісмаки замовниківта інші факторипризводилидо зниженнямистецькоїякості килимів.До того ж замістьміцних лляних, коноплянихниток на основукилимів сталивикористовуватим'якші, крихкішібавовнянінитки. З другоїполовини XIX ст.природні барвникипочали замінюватианіліновимифарбами. НаПоділлі, у західнихобластях поширилисягоризонтальніткацькі верстати.Рідше виготовлялитрудомісткіші, ворсові килими.

НаприкінціXIX—на початкуXX ст. на всійтериторіїУкраїни здійснювалисяпевні заходищодо збереженнятрадиційногокилимарськогомистецтва ійого дальшогорозвитку. Важливуроль відігравалимузеї, любителі-меценати.Так, Полтавськеземство сприялозбуту килимовоїпродукції, збирало високохудожнізразки полтавськихкилимів, організовувалонавчальнімайстерні.Київське земствоприділяло увагукилимарствуТаращанськогоі Липовецькогоповітів. НаТернопільщині1886 р. у с. Вікно В.Федоровичорганізувавкилимарськушколу і майстерню.Тут проводилисьцікаві спробивідродититрадиціїгеометрично-рослинногоорнаменту, колориту. Ткацькакилимарськашкола організована1894 р. у с. Глинянина Львівщині, яку в 20-х рокахреорганізувалив килимарськуфабрику. ХудожницяО. Прибильськапосприялаорганізаціїі навчаннюмайстрів-килимаріву с. Скопці наКиївщині. У1905 р. В. Хоменкоорганізуваву с. ОлшівціВасильківськогоповіту навчальнумайстерню, демистецтвокилимарстваопановуваливпродовж двохроків. Ці таінші організаційнізаходи спрямованіна розвитокхудожніх традицій, досягненькилимарськогомистецтваУкраїни XVIII ст.Збереженіпам'ятки XIX—початкуXX ст. дають змогуглибше усвідомитихудожні особливостіцього важливоговиду народноїкультури.

У розмаїттіхудожньо-технічнихзасобів українськихкилимів домінуючуроль відігравбагатствоорнаментації.За змістоморнаментальнихмотивів виділяютьсякилими рослинніі геометричні.Характерно, що поширенімайже на всійтериторіїУкраїни, крімзахідних районів, кожна із цихгруп килимівпереважалаза кількістювиготовленняв окремих осередках, була більштиповим художнімявищем. Так, народні майстриСлобожанщиний Правобережжяткали рослиннігеометричнікилими. Алеперевагу надавалирослинномуорнаменту.Впродовж віківвикристалізуваласьвисокохудожнясистема орнаментуваннякилимів улюбленимирослинно-квітковимимотивами. Рослиннікилими булипопулярні напівдні Україниі в районахСхідного, меншеЗахідногоПоділля.Геометризовано-рослиннийорнамент притаманнийкилимам Волині.Чітко окресленийгеометричнийорнамент домінуєв килимах ЗахідногоПоділля, Галичини, й Закарпаття.Кожен із килимарськихосередків мавлокальні, специфічніриси, які сформувалисьу давні часи, дещо змінилисьу XIX—на початкуXX ст.

У рослиннихкилимах Лівобережжяхарактернимстало зменшенняцентральногополя килимаза величиноюі, навпаки, збільшенняза шириною(інколи до 40 смкайми). Рослиннімотиви центральногополя розташованіу чіткішому, симетричномурядовому абошахматномуплані. Тло килиматкали одниміз кольорів: сірим, темнокоричневим, золотисто-жовтим, світло-блакитним, чорним, темно-коричневимтощо. На ньомуніжними переливамивиділялисяквіти, квітковігалузки, деревця, листя, качечки, пуп'янки і т.ін., виткані урізнокольоровійгамі тональногоі контрастногопоєднання.Барвисті відтінкикольоровихниток гармонійноузгоджені, створюютьвраженнямерехтливості.Широка кайма, обрамовуючибуйне цвітінняцентральнихплощин, вноситьчіткість, певнуорганізаційність.У рослиннійорнаментаціїпереважаютьхвиляста гірляндаз квітами, рядинез'вднанихквітів, рідшегеометризо-ванихелементів, мотивів. Закольором тлакайма частосвітліша відцентральногополя, а її мотививиткані такимикольоровиминитками, яківикористанідля мотивів, що заповнюютьвесь фон. Композиціярозрахованана те, щоб звеселитикольоровіакценти килима, посилити враженнябарвистогоквітково-рослинногоцвітіння, фантастичності, краси рукотворногомистецтва.

Килими ізЗолотоніського, Кременчуцькогоповітів характеризуютьсястилізовано-геометричнимзображеннямквітів, рослин.На Чернігівщинівідчутне прагненнянародних майстрівправдивіше, реалістичнішепередати рослиннімотиви. У килимахправобережноїКиївщини переважавманера здрібнілішогозображенняквітковихгалузок, загостренняконтурів квітів, листочків, пуп'янків. Однаквони частозбираютьсяу великі квітковігалузки-деревця, дещо густішерозгалуженіі витягненіпо горизонтальнацентральномуполі килимачасто розміщенотільки двітаких квітковихгалузки. Каймав таких килимахширока: одно-, дво-, а то й трирядоваз різними мотивами.

Домінуючийколір основногополя — чорно-коричневий.Подібно докиївськихвиготовляликилими зрослинно-стилізованиморнаментому районахПівденно-СхідноїВолині. Цікавізразки з мотивами«на дубовийлист», «калина»збереглисяз Житомирськогоповіту. У нихсильнимидекоративнимиакцентамизвучить поле: вишневе, біле, чорне, а кайма— три- або п'ятирядова.Ці килими збереглиархаїчні пластиорнаментальноїмови. В їхніхгеометризованихформах переданіі зображеннядерева життя,і антропоморфнімотиви. У Північно-СхіднійВолині відбувалисяцікаві процесистилізаціїмотивів, перехіддо виготовленнякилимів згеометричниморнаментом.У цьому головнуроль відіграваливідомі волинськівосьмикутнірозетки-зірки, в як*их кожнапелюсточкавиткана іншимкольором і мавзубчасте обрамування, а також мотиви— ромби, «накозака», «накруги» і под.Видаляютьсяволинськікилими з білимабо вишневимтлом, на якомув рядовомуплані витканіквіти-розетки(червоними, зеленими, фіолетовими, рожевими нитками).Волинськірослинно-геомет-ризованікилими — оригінальнехудожнє явище, яке розкривавцікаві питаннягеомет-ризаціїрослиннихмотивів, аспектимонументальностізвучання окремихгеометризованихорнаментальнихкомплексів.

ВажливимосередкомукраїнськогокилимарстваXIX—початку XX ст.було Поділля.Тут розвивалисядавні художнітрадиції килимівяк з рослинним, так і з геометричниморнаментом.Переважалирослинні килими.ГеніальністькилимарницьПоділля виявиласьу незвичайномухисті компонуватирізновиднімотиви у чіткіорнаментальнікомпозиції.Характерно, що саме на Поділлів килимахбагатограннезображенікомпозиціїсмугастоготипу. Є різніваріанти внутрішньоїорнаментальноїбудови смугта їхньогорозташуванняна полі. Становлятьінтереси килими, в яких соковиті, барвисті червоні, жовті, коричневіта інші гладкотканіп'ятирядовісмуги послідовночергуютьсяз орнаментальними, де виткані рядиромбів, хрестів, розеток, клинцівтощо. Це кольороводзвінкі килими, в них ніби перекладешнайрізноманітнішівідтінки популярнихчервоного, білого, вишневого, жовтого, чорногокольорів. Такікилими переважнобезкаймові.

Типова групасмугастихкомпозицій— це килими, вяких чергуютьсясмуги з витканимив горизонтальномуплані мотивамидерева життяі смуги з рядамиромбів. Цікавіваріанти смугастихкомпозиційз каймою. Нацентральнихплощинах такихкилимів вужчіорнаментальнісмуги розділяютьвеликі на триабо чотириплощини, дерозміщенірозетки — квіти, ромби. На каймічасто витканіоригінальнісічені листочки.У цих килимахпереважаютьжовто-блакитні, охристі кольоровіакценти. Вершинхудожньоїдосконалостідосягли подільськігоризонтальнікилими з деревомжиття і рядамивазонів. Класичнікилими такоготипу виготовлялисяв Ольгопільському, Балтському, Крижопільськомуповітах, у м.Ямполі, Бершадіта ін. Це великіза розмірамикилими (6—8 м). Нацентральнійплощині переважночорного кольорувиткані в рядп'ять чи сімвазонів (частопрямокутноїформи). З нихвиростаютьгалузки квітковогохарактеру абоодностовбурнідеревця. Квітирозміщені якна верхівкахгалузок, дерев, так і при вазонахміж галузками.Часто між вазонамив асиметричномуплані розкиданіколоски, квіти, дати тощо. Такікилими маютьшироку каймуз ламаною абохвилястоюлінією, у вгинахякої розміщеніокремі елементикомпозиціїгоризонтальногополя або ж витканів ряд птахи, люди, навітьцілі жанровісцени. Орнаментальніквіткові мотивиподільськихкилимів сповненіглибокогосимволічногозмісту. Частогалузки трансформованіу деревця, щовиростаютьіз землі, цвітутьна землі і зростаютьу піднебесся.На чорному поліконтрастнішевиділяєтьсятрьохдільнасистема зображеннявазонів у насиченихчервоних, білих, фіолетових, синіх кольорах.Величаво звучитьтиповий горизонтальнийподільськийкилим, датований1872 р. На чорномуполі витканіп'ять вазонів.З них виростаютьпо п'ять—вісімгалузок зфантастичнимиквітами, пшеничнимиколосками. Укожному вазоніінші квіти: водних тюльпаноподібні, у других — іззаокругленимипелюстками, у третіх — зланцетоподібними.Є розбіжностіу зображенніколосків. Вонисвітло-жовтіі розташованітак, щоб підпорядкуватисьдо основного— передачіцвітіння квітіврізними відтінкамичервоного, синього, білого, фіолетовогота інших кольорів.На каймі — рядвеликих, густорозташованихчервонихп'ятипелюстковихквітів з зеленимилисточками.Кайма — сильнийакорд барвистої, соковитої гамикилима — надавйому загальноговигляду килима-квітки.

У районахЗахідногоПоділля образновиділяютьсярослинні килими(Збараж-чина).У них квітучідерева, вазониз квітами, стрункігалузки у горщиках, розміщені потри в ряд погоризонталіі вертикалі.Поле — суцільне, однотонне(червоний, малиновий, вишневий кольори).Кайма переважновідділена відцентру вузькоюстрічкою і наній є пряма, хвиляста аболамана квітковагалузка. Типоверозташуваннярослиннихмотивів завертикальноюсхемою. У такихкилимах композиціязорієнтованаза поздовжньоювіссю. В ряд повертикалі одненад одним витканіквіткові деревцяу глечиках.Обабіч їх симетричнорозміщенівидовженіхвилясті галузкиз густими листочками, квіточками.Зустрічаютьсярізні варіантирозташуванняквітковихгалузок рядамипо вертикалі.Різновидністьквітковихкилимів створюютьрізні варіантидоцентричнихкомпозицій.У них квітковігалузки, частостилізованігрона винограду, розміщенірядами і своїмиверхівкамиспрямованіз верхньої інижньої стороникилима до центру.НаприкінціXIX—на початкуXX ст. поширилисякилими з однимабо двома квітковимивіночками нацентральнійплощині. Характернимидля Збаражчиниє килими з великимирізнокольоровимитрояндами. Тлокилимів здоцентричнимквітково-рослинниморнаментомбував синього, вишневого, чорного кольорів,їхнє функціональнепризначення— застеленнястолів, диванівтощо. Високимпрофесійнимрівнем відзначаютьсякилими, в якихгармонійнопоєднані рослинніі геометричнімотиви, різніваріанти шаховогоі рядовогорозташуваннятаких мотивів, як «яблука»,«дубові листочки»,«віконця» іт. ін. Народнімайстри Поділлярозробиливисокохудожнікомпозиціїкилимів згеометричним, геометризова-но-рослинниморнаментом.

Оригінальніосередки килимовогомистецтва —подільськіцентри Токи, Товсте, Вікнота ін. Великоюпопулярністюкористувалисякилими, витканіу майстерніФедоровичау Вікні. Тутрозроблялирізні варіантикомпозиційз вазонами, деревцями, заокругленимиплодами, подібнимидо яблук, ромбамиз гачками і т.ін. Дещо змінювалиполе: крім чорного»вишневого, виготовляликилими з сіруватим, коричневим, синім, білявимта іншим тлом.

Численнізбереженізразки килимівз усіх районівПоділля даютьзмогу усвідомитидосягненнянародних майстріву розвиткукилимовогомистецтва, прослідкуватиеволюціюорнаментальнихсхем, з'ясуватипитання взаємозв'язківі взаємовпливівз килимовиммистецтвомсусідніх районів, зокрема Буковини, Молдавії.

Чіткістюорнаментально-композиційноїпобудовихарактеризуютьсякилими Буковини.Вони відміннівід килимівінших районів.Тут поширенебуло виготовленняневеликих зарозміраминастіннихкилимів, оббиванців, так званихскорців. У нихпереважносуцільне чорнеполе, на якомувиткані багатоколірнізелені, рожеві, білі вазони, гільця, дереважиття, їм підпорядкованіменші геометричнімотиви, качечкиі т. ін. Композиційнабудова буковинськихкилимовихвиробів з рослинниморнаментомблизька доподільських, але за кольоромвона контрастніша, навіть перенасичена.

На Буковинібули популярнимикилими з геометричниморнаментом.Прямокутні, ромбові мотиви, клинці, зубці, круги тощо усонячній, барвистійгамі розташованіу чітких композиційнихсхемах. Цікавікилими із смугастимтипом композиції.Окрему групуутворюютьнастіннікилими-коверці, поле яких поділеневузькими стрічкамина прямокутніабо квадратніділянки, котрірізняться іполем і мотивами.Коверці видовженоїформи ткалив Кельменецькомурайоні. В нихритмічно чергуютьсявеликі (на всюширину килима)мотиви і дрібні, розміщенірядами. Найулюбленішімотиви орнаменту: зубчасті ромбиі восьмикутнірозетки, їхплощини й обрамуваннягусто заповненізубчастимибагатоколірнимистрічками.

Високимхудожньо-технічнимрівнем виконаннявиділяютьсябуковинськікилими, в якихорнамент розміщенийза схемою косоїсітки. У віконцяхсітки — хрести, ромби або розети(звідси і назвикилимів «хрещатий»,«зіркатий»,«на вічка»). Утаких килимахгармонійнопоєднані чорні, червоні, оранжеві, білі, жовтікольори.

Численнугрупу утворюютькилими, в якихорнаментальнісмуги побудованіза схемою закритогоряду. В них всяплощина ділитьсяна непарнукількість смуг(три—п'ять ібільше). Середнячастина килима— найширшасмуга — різнитьсявід бічних, обрамовуючихкрупнішиморнаментомі кольором. Вїї центрі витканийодин мотив(ромб чи розетка)або два, поєднаніміж собою. Здвох боківосновногомотиву розміщуютьсяу зустрічномуабо протилежномуплані меншіі часто зубційого завершують.Така смуга —основний акцент, обабіч якогопо горизонталібудуються вужчіорнаментальнісмуги, йомупідпорядковані, розділенігладкотканимистрічками.Кольорова гамабарвиста, соковита, сонячна. Такасистема побудовиорнаменту ікольоровоговирішенняхарактернадля геометричнихкилимів зІвано-Франківськоїобласті, окремихрайонів Карпаті Закарпаття.Килими з багатоколірнимисмугами такоготипу відоміпід назвами«гуцул», «кучері»,«граничний»,«скрилка» іт. ін. Подібнікилими з домінуючимимотивами («кучерями», ромбами, зубцями, клинцями) побутувалинаприкінціXIX—на початкуXX ст. на територіїЛьвівської, Тернопільської, Закарпатськоїобластей. Оригінальнелокальне явище— геометричнийорнамент укилимах, щоткались у с.Глиняни наЛьвівщині. Тутсформувалисьдва основнихтипи композиційсмугастихполіхромнихкилимів. В однихорнаментальнісмуги з рядамиромбів із східчастимиі зубчастимиконтурами, розташованіпо горизонталі; в інших — ламанісмуги витягненіна всій площинікилима по вертикалі.Вони густорозміщені іпереливаютьсявідтінкамитеплих тонівзолотисто-кремових, оранжевих, ясно-брунатних,їм підпорядкованіжовті, зелені, білі нитки. Всепродумано так, щоб від світлогоцентру, як відсонця, райдужнопереливалисьпромені, розходилисьдо країв. Такийтип килимаотримав назву«сонце». У межахназванихкомпози-ційнихсхем побудовигеометричнихкилимів існуютьчисленні варіантидоповнень, відхилень.

Закарпатськікилими засвідчуютьдавні традиціїкилимарства, зокрема, у такихосередках, якГаничі, Арданове, Велике ПолеІршавськогорайону *°. Угеометричнихкилимах ромбовидніфігури, трикутники, гачки тощочасто витягнені, загострені, розташованіу системі смугастогорядового повторення.Цікаві композиціїзакарпатськихкилимів, дегеометричнімотиви скомпонованіз рослинними, передусімквітковими.На чорному поліконтрастновиступаютьрожевий, ясно-вишневий, яскраво-зеленийкольори.

Окрему групуутворюютьпоширені вкарпатськомурегіоні килимиз орнаментальнимисмугами, розміщенимияк вертикально, так і горизонтально.Орнаментальнімотиви частогрупуютьсяу зубчасті абохвилясті смуги.При симетричномузустрічномурозташуваннівони формуютьромбові розводи, складні геометричніфігури. Орнаменттаких композиційпоширений уліжниках, джергах, покрівцях ».Різними варіантамиорнаментуванняхарактеризуютьсяліжники Гуцульщини, джерги Закарпаття, покрівці Бойківщини.Вони в кольоровомурішенні зазналипослідовноїеволюції відчорно-білих, сіруватих, коричневихвідтінків дополіхроміїз яскравимичервоними, зеленими, рожевимиакцентами.Бойківськіпокрівці виділяютьсячорно-білимипоперечнимисмугами, а гуцульські— яскравимичервоними, білими, зеленимиромбами, зубцями.

Присідки, невеличкіліжниковікилимки, якиминакривали конейпід сідла-тарниці, гуцули ткалив поперечнічорно-білісмуги, подібнодо бойківськихпокрівців.Різниця полягаєв тому, що гуцульськіліжники маютьдовгий двостороннійворс, а бойківські— безворсові, густо тканіз грубо напряденихвовняних ниток.

Ткання килимовихі ліжниковихвиробів Карпатськогорегіону рахунковоютехнікою нагоризонтальнихверстатахпозначаєтьсяна симетричностіорнаментально-композиційноїбудови килимів(чіткість, геометричністьліній), а тканнягребінковоютехнікою даєзмогу заокруглюватиконтури мотивів, довільно їхрозміщуватипо всьому полікилима. У першихпереважаютьгеометричнізасади творенняхудожньоїобразності, у других —живописно-мальовничі.Це важливіфактори килимарськогомистецтва.

Народнімайстри розробиличисленні варіантивиготовленнякилимів —високохудожніхтворів, в якихвідбиласявисока культуратехнічного, орнаментально-композиційного, колористичноговирішення.Килими УкраїниXIX—початку XX ст.—яскрава сторінканародної культури.

Багатющіхудожні традиціїкилимовогомистецтвапопередніхстоліть — цежиттєдайнеджерело йогодальшого розвитку.Виготовленнякилимів всебільше зосереджувалосьу сільськихосередках.Поширеннятканин вітчизняногоі зарубіжногопромисловоговиробництвазменшило кількістькилимів ручноготкання. Першасвітова війнапризвела дозанепаду промислів, зокрема килимарських.Не вистачалосировини, барвників, обладнання.

У 20-х рокахвиробництвокилимів поступововідновилосяу традиційнихцентрах наПолтавщині, Київщині, Поділлі.Спочатку булистворені художнімайстерні, художньо-інструкторськішколи, дЗ готувалисякадри для килимовихпромислів, виготовлялиськилими на основідавніх традиційнихзразків тарозроблялисянові орнаментальнікилимові композиції.Килимові артілій майстернірозпочалироботу в Решетилівці, Нових Санжарах, Великих Будинцях, Опішні на Полтавщині, Дігтя-рях наЧернігівщині, у Клембівціна Поділлі. Вкооперативно-промисловихартілях у цейперіод працюваливідомі народнімайстри, художники-професіонали,'інструктори, технологи.Основною формоювиробництвабуло надомництво.В окремих селах, де майстриніткали килимина замовленняартілей, існувалироздавальніпункти, якізабезпечувалиткаль матеріалами, приймали відних готовівироби, надаваликонсультаціїтощо. Високамистецькаякість, добротністьтехнічноговиконання, якість сировиниспричинилисьдо популярностітодішніх килимівне тільки внашій країні, а й поза її межами.Значну кількістькилимовихвиробів експортувалидо Америки, Німеччини, Чехословаччинита ін. Ці килими, переважнорослинногоорнаменту, створені наоснові глибокогоосмисленнякомпозиційнихпринципів, орнаментальнихформ і колористичнихособливостей, характернихдля окремихосередківПолтавщини, Київщини, Поділля.

У 30-х рокахкилимарствояк вид народногомистецтвапосіло однез чільних місць.У 1936 р. відбулисявиставки українськихкилимів у Києві, Москві, Ленінграді.Найбільшимуспіхом користувалиськилими з цікавими, неповторнимикомпозиціямиП. Власенко зКиєва; І1. Кисіль, О. Балун з Дігтярів, М. Щур, П. Іванецьіз с. Скопці, Т. Кононенкоз с. Диканькита ін.12 Найхарактернішаознака квітковихкилимів 30-х років— композиційнабудова (центральнеполе — сіре, жовтаве, чорне, коричневе іширока каймаіншого кольору).Окрему групуутворюютькилими, в якихкайма і центральнеполе маютьспільне тло, а розділяютьсявузькою стрічкоюабо вільним, не орнаментованимтлом. Центральнеполе заповненепрямими горизонтальнимиі вертикальнимирядами або всітчастомучи шаховомуплані стилізованимирослиннимимотивами, «птахами»,«качечками».Переважно зацими схемамикилимарниці, художницірозроблялибезліч варіантів'рослиннихкомпозицій.

У 40—50-х рокахвідновилосьвиготовленнякилимів у рядіартілей західнихобластей України, зокрема, в Косові(Івано-Франківськаобласть), Глинянах(Львівськаобласть), Ганичі(Закарпатськаобласть), Атаки(Чернівецькаобласть). Крімцього, організованоряд новихкилимарськихосередків уЧернівцях, Садгорі, КіцманіЧернівецькоїобласті, в с.Іршава на Закарпатті, а також в Кутах, Коломиї, Заболотові, ЯблуновіІвано-Франківськоїобласті. Збільшеннюкількостікилимовихвиробів сприялояк розширеннямережі підприємств, так і проведенняїхнього технічногопереобладнання, зокрема заміниручної трудомісткоїпраці механізованою.

У 1961 р. в БілійЦеркві спорудженофабрику, декилимову пряжуфарбували врізні кольори, відтінки. Алезаміна рослинних, природнихбарвниківхімічниминегативнопозначиласяна якості килимів.

Поступовозміцнюваласяматеріально-технічнабаза підприємств, удосконалюваласяїхня структура.Килимарськіартілі булиреорганізованіу фабрики івеликі художньо-промисловіоб'єднання.Основні з них— це Решетилівськафабрика художніхвиробів ім. К.Цеткін (Полтавськаобласть), Дігтярівськафабрика художніхвиробів ім. 8Березня (Чернігівськаобласть), Кооівськевиробничо-художнєоб'єднання«Гуцульщина», Косівськийхудожньо-виробничийкомбінат Художньогофонду України, Коломийськафабрика художніхвиробів (Івано-Франківськаобласть); Глинянськафабрика художніхвиробів «Перемога»(Львівськаобласть), Хотинськафабрика художніхвиробів їм. Н.К. Крупської(Чернівецькаобласть) та ін.Основне виробництвокилимів зосередженеу давніх центрахнародногокилимовогомистецтва всіхобластей республіки.

Провіднийцентр художньогокилимарстваУкраїни —Решетилівськафабрика художніхвиробів ім. К.Цеткін. Тутвиготовляютьорнаментальніквіткові ісюжетно-тематичнікилими, шпалери, що здобуливсенародневизнання іславу. У розробкуноваторськихнапрямів розвиткухудожніх традиційполтавськихкилимів вагомийвнесок зробилизаслуженімайстри народноїтворчостіУкраїни Н. Бабенко, художники Г.Миндричан, О.Машкевич, П.Коротич, майстриО. Василенко, Л. Циганська, К. Люта, Г. Бондарець, М. Михайло таін. Провідніткалі фабрикивиконуютьшпалери заескізами художниківКиєва, Москви, Ленінградатощо.

На Опішнянськійфабриці художніхвиробів надтрадиційнимикомпозиціямицікаво працювавхудожник Г.Гринь.

Виділяютьсяквіткові килимище одного важливогоосередкуДігтярівськоїфабрики художніхвиробів ім. 8Березня. Порівняноз решетилівськимиу дігтярів-ськихкилимах квітковімотиви зображеніузагальненіше, контрастнішевиділяютьсяна чорному, темно-синьому, бордовому абовишневому полі.Розробленобагато варіантівкомпозиційз різним розташуваннямквітковихгалузок нацентральномуполі і каймі(в ряд, довільноабо в шаховомуплані). Квітковікилими Решетилівськогоі Дігтярівськогоосередків —важливе явищеукраїнськогонародногодекоративногомистецтва.

Геометричнаорнаментаціяхарактернадля килимів, що виготовляютьу Львівській,Івано-Франківськійобластях. Причисленнихкомпозиційнихрізновидахвиділяютьсядві найтиповішісхеми геометричнихмотивів: у ритмічнозмінних смугах, розділенихгладкотканимивузькими стрічками,і на суцільномутлі — у рядовомуабо сітчастомуплані. Особливопоширилисякилими «гуцул»,«сонце», якіткали у 50—60-х рокахв Косові і Глинянах13. Для першиххарактернаосновна риса— поділ поляна три—п'ять—сімпоперечнихсмуг, геометричнімотиви, коліряких повторюєтьсяу задуманомуритмі.

В килимах«сонце» використанавертикальнасистема зустрічнихі з'єднаних міжсобою зубчастихромбовиднихфігур з тональнимпереходом відсвітлих золотавихдо темнішихвідтінків привертикальнихкраях.

У 70—80-х рокахвисокохудожнізразки килимівз поперечно-смугастимрозташуваннямромбів, розетокрозробив художникВ. Карась и.

Вагомий внесоку розвитокнових геометричнихвізерунківгуцульськихкилимів у насиченомужовтаво-гарячомузвучанні і зрізними варіантамиконтрасту(чорно-біліакценти) зробилиС. Повщук, І. Бович, М. Ганущак, І.Гушко, М. Балагурак, М. Дзюбей таін.

Творча групавиробничо-художньогооб'єднання«Гуцульщина»під керівництвомхудожниці О.Василович (М.Дзюбей, Г. Гулей, М. Боєчко, Л.Ферман-Березовська, М. Балагурак)нагородженаорденом за новітворчі розробкиорнаментальнихкомпозицій.

Унікальнікилими за кольоромі орнаментацієювиготовляютьпровідні майстриКосівськогохудожньо-виробничогокомбінатуХудфонду УкраїниЙ. Джурангок, О. Червінко, Е.Майданюк, X. Гавриш, П. Павлюк, П.Бондаренко.Найбільшоюпопулярністюкористуютьсякилими «Чорнобривці».В них домінуючімотиви (ромби, трикутники)розміщеніпозмінне уширших і вужчихпоперечнихсмугах. Особливоїпривабливостіїм надаютьпереливи теплихбарв — оранжевих, жовтих, теракотових, коричневих, білих і сірих.

Високохудожнікомпозиціїкилимів розробилихудожникиКоломийськоїфабрики художніхвиробів І. Гуликта О. Лоріна.Вони зосередилисвої пошукина компонуваннімотивів наспільному полікилима і тридільномурозміщенніосновнихорнаментальнихплощин з різнимтлом. На цьомупідприємствінитки фарбуютьу задумані закомпозицією, вдало підібранітеплі коричневі, охристо-золотаві, зелені, теракотові, сірі та білітони. Вони гармонійноузгоджені, образно виділяютьосновні і доповнюючіорнаментальнімотиви.

Оригінальнікилими, доріжкиз геометричнимі стилізовано-рослинниморнаментомвиготовляютьна Тячівській, Рахівськійфабриках художніхвиробів, а такожу с. НовоселицяТячівськогорайону. Своєріднукилимарськушколу Закарпаттястворив своєюактивною творчоюдіяльністюзаслужениймайстер народноїтворчості Г.Візичканичіз с. Ганичі(килимки, доріжки, накидки тощо).У 1967 р. йому присвоєнепочесне званнязаслуженогомайстра народноїтворчостіУкраїни.

Характерно, що у 70—80-х рокахкилимарствоу домашніхумовах (длявласних потребі на замовлення)бурхливо розвивалосяна територіїУкраїнськихКарпат. Особливопопулярнимі перспективнимстало виробництволіжників.Найпоширенішівізерунки:«вічкаті»,«криві», «дубовоголистя», «підківкові»,«шахові»,«кнігинькові»та ін. Ці народніназви залежатьвід домінуючихмотивів — вічок, зубців, «кривуль»тощо. Тчутьліжники чорно-біліі яскраві, багатоколірні.В останнє десятиріччявизначиласятенденціязбереженнявеликого вільногополя, на якомурідко, в рядовомуі шаховомуплані розташованімотиви, обрамованікаймою. Зразковопоказова творчістьвідомого художникаМ. Біласа увиробленнінових напряміврозвиткуліжникарства.Він першийзумів наділитим'які, пухнастівироби живописно-образнимихудожнімиакцентами. Йогокомпозиції«Ватра», «Царинка»стали зразкомдля пошуківнародним ткалям, що працюютьі вдома, і в системіпідприємстванародних художніхпромислів.

Оригінальнікомпозиціїліжниківмонументальногохарактерурозробилихудожники Л.Жоголь (м. Київ), О. Сатурська, Н. Дзюбей, І. Чумак(м. Львів), майстриГ. Вінтоняк (м.Коломия), Г.Візичканич(с. Ганичі Тячівськогорайону).

ЛіжникарствоКарпатськогорегіону маєсвої локальнівідмінності.Винятковоїуваги заслуговуютьгуцульськіліжники, їхтчуть на Косівськомухудожньо-виробничомукомбінаті(провідні творчімайстри П.Шкрібляк-Хім'як, А. Копанюк), урадгоспі«Брустурівський»(Г. Типофійчук, Г. Баборак), наПутилівськійміжколгоспнійфабриці попереробці вовни(П. Том'як, Г. Захарюк, Г. Довбуш, Л. Скидак, Г. Тимош) та ін.Тчуть ліжникив окремих селах, присілках.

Визначалисьпровідні осередки— школи ліжникарства, зокрема, селаЯворів (В. Шкрібляк, Г. Шкрібляк, Б.Шкрібляк, В.Калинич, Н. Корпанюк, В. Корпанюк, П.Бучук), ВерхнійЯсенів (М. Шкрібляк, Г. Шкрібляк. В.Чорнобуряк), Космач (М. Сіреджук, К. Никорак, Я.Слюсарчук), Лазенщина (М.Вінтоняк, М.Теміцька) таін.

Візерунчастіджерги виготовляютьна Закарпатськомухудожньо-виробничомукомбінатіХудфонду України, надомниціпрацюють уселах Кваси, Богданівка, Ясіня Рахівськогорайону. Зазналопоширенняткання ліжниківу селах Ганичі, Діброва, Нересниця, Новоселиця, Дубове Тячівськогорайону; Буковець, Річка, Лісковець, Вуч-кове Міжгірськогорайону; Горінчове, Нижній БистрийХустськогорайону; ВеликийРаковець Іршавськогорайону та ін.На Закарпаттіпереважно тчутьбагатоколірні, поперечно-смугастіі візерунчастіліжники. Частостилізованіквіткові галузкирозташованірядами, обрамованівузькими іширшими стрічками.Такі мотиви, як зубці-«кривулі», клинці- «скосики», розетки узакарпатськихліжниках образновиділяютьсяфіолетовими, вишневими, рожевими, охристими, червониминитками набілому абосвітло-сіромутлі.

Поперечно-смугастіліжники — покрівці, наліжники, джерги виготовляютьпередусім уТурківському, Сколівськомурайонах Львівськоїобласті, Рожнятівськомуі Долинськомурайонах Івано-Франківськоїобласті. Народніткалі шукаютьрізні темпиповтореньчорно-білих, сірих смуг,їхнього обрамування, розділеннярожевими, червонимипасочками. Наоснові вивченняорнаментугуцульськихліжників ткалів селах Либохора, Тухля, Орява(Сколівськогорайону), Перегінське, Лецівка, Ясень(Рожня-тівськогорайону) розпочаливиготовлятиі візерунчастіліжники. Ідутьпошуки розробленнянових композиційна грунті художніхтрадиційпоперечно-смугастихліжників Бойківщини.

ЛіжникарствоКарпатськогорегіону —перспективнийвид мистецтва, який отримаввизнання внашій країніі за кордоном.

Слід звернутиувагу такожна складний, поліфункціональнийвид ткацькогомистецтва —виготовленняшпалер, гобеленів.Українськийгобелен розвивавсяна основінаціональниххудожніх традицій, у руслі загальноєвропейськихмистецькихтенденцій. Цезасвідчуютьзбереженіпам'ятки XVII—XVIIIст., зокрема, відомі гобелени, виткані у Гороховіна Волині і вмануфактурахЛівобережноїУкраїни. У нихзнайшли відбитокхудожні риситрадиційногонародногокилимарства: кольорова гама, квітково-рослиннімотиви, сюжетнатематика тощо.

Джерелавітчизняногогобеленовогомистецтвасягають 20-х роківі пов'язані зіменем художникаС. Колоса. Підйого керівництвомна текстильномувідділі Київськогохудожньогоінститутурозробленізразки експериментальнихгобеленів.Цікаві композиціїпідготувалитакож художникиМ. Дерегус, В.Касіян, М. Бойчук, А. Петрицький,І. Падалка, Д.Шавикін, М. Рокицькийта ін. Кращінародні килимарницівиготовлялигобелени заескізами художниківП. Власенко, Н.Вовк, Я. Дем-ченко, М. Щур. Творчавзаємодіяхудожників-професіоналіві досвідченихнародних килимарницьпозначиласьна характерісюжетних тематичнихзображень,їхній структурно-пластичншвиразності, взаємодії ізтрадиційнимкилимовиммистецтвом, лубком, станковимживописом.Однак у гобеленовомумистецтві 30-хроків все більшезауважуєтьсятенденція домеханічногозастосуванняхудожніх засобівстанковогоживопису, зокремагобелени створювализа мотивамиплакатів, станковихполотен. Ціпроцеси негативнопозначалисьна гобеленах40—50-х років.

У 60-х рокахрадикальнозміниласяструктурна, пластично-образнамова цього видумистецтва.Поширилосьвиготовленнягобеленів, близьких донароднихорнаментальнихтканин, з дужецікавим кольоровимпластичнимвирішенням.Цьому сприялоурізноманітненнятехнік виконання: введення ажурногоплетіння, аплікації, вишивки, в'язанняшнурків тощо.Часто в одномувиробі використовувавсяі льон, І коноплі,і шкіра, і металевінитки, і синтетичніволокна. Поступовосклалися дваосновних видигобеленів: декоративнийі монументально-декоративний.У кожного з нихсвої параметри, специфікахудожньоївиразності.

У 70—80-х рокахсталося своєрідневідкриття —гобелен малихформ 15.

У мистецтвімонументально-декоративногогобелена пліднопрацюють художникиІ- і М. Литовченки, С. Кириченко, Н. Клейн, Л. Жоголь, С. Джус, 3. Медвецька,Є. Фращенко, Й.Джуранюк таін. Ще в 1960 р. Івані Марія Литовченкивиготовилиоригінальнийгобелен «Т. Г.Шевченко» 16.Ця перша роботастала якбипочатком творчогозлету молодиххудожників.Над новимикомпозиціямицікаво працюваливипускникиЛьвівськогоінститутуприкладногота декоративногомистецтва Л.Пушкаш, Н. Павукта ін., чернівецькіхудожники О.Сідак, 3. Давиденко, В. Нікуліна, херсонськіхудожники О.Прокопенко, Б. Шнейдер, М.Шнейдер-Сенюкта ін.

Неповторноютворчою індивідуальністюпозначенідекоративнігобелени 70-хроків художниківІ. і М. Литовченків, Н. Павук, О. Крип'якевич, В. Федько, О.Прокопенко, Г. Герц та ін.У декоративнихгобеленахшироко використовуєтьсяфольклорнатематика.

У Львові у1985 р. була організованавиставкаміні-гобелена, на якій 56 художниківекспонували134 роботи. Воназасвідчилаперспективністьі актуальністьрозвитку гобеленівмалих форм ігобеленовоїмініатюри.

Гобеленивсе частішезустрічаютьсяу громадських, житлових інтер'єрах, гідно виконуютьхудожньо-естетичнуфункцію образногооформленнянавколишньогосередовища, синтезу мистецтвав інтер'єрі, зберігаючипри сучаснихструктурно-пластичнихтенденціяхнаціональнусвоєрідність.

1. АрхеологияУкраинскойССР: В 3 т. К„ 1986. Т.1. С. 140.

2. ГаргулаІ.В. Народнітканини: Нарисиз історіїукраїнськогодекоративно-прикладногомистецтва.Львів, 1969. С. 65.

3. Запаско Я.Українськенародне килимарство.К., 1973. С. 5.

4. Летописьпо Лаврентьевскомусписку. СПб.,1872. С. 73, 127, 128, 261, 350.

5. Там же. С. 264.

6. ЩербаківськийД. Українськийкилим. К., 1927. С. 5.

7. ТаранущенкоС.А. Килими //Історія українськогомистецтва: У6 т. К., 1968. Т. 3. С. 365.

8. Там же. С.366—357.

9. ЗапаскоЯ.П. Килимарство// Нариси з історіїукраїнськогодекоративно-прикладногомистецтва.Львів, 1969. С. 66.

10. Жук А.К. Українськийрадянський'килим.К., 1973. С. 128.

" НикоракО.І. Сучасніхудожні тканиниукраїнцівКарпат. К., 1988. С.191—195.

12. Жук А.К. Українськийрадянськийкилим. С. ЗО—ЗІ.

13. СидоровичС. Й. Художнятканина західнихобластей УРСР.К., 1979. С. 143.

14. Никорак О./. Килими//Народніхудожні промислиУРСР: Довідник.К., 1986. С. 38.

15. Кусько Г.Д.Становленией развитиеукраинскогосоветскогогобелена. М.,1987. С. 16.

16. Жук А.К. Українськийрадянськийкилим. С. 150.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ГАПТУВАННЯІ ВИШИВКА

Вишивка —один із давніх, найбільш масовихі розвиненихвидів народногодекоративногомистецтва.Проблема походження, еволюції вишивкина територіїсучасних українськихземель складнай багатогранна.Вишивальніматеріали нетривкі, не можутьзберігатисятривалий час.Невідомо, хцрй коли бувпершовідкривачемхудожньоїтворчості здопомогою голкиі нитки.

Людина палеолітувперше зрозуміламожливістьтворчостішляхом відтворенняхудожньоїкартини дійсності.Через льодовикиі тисячоліттядійшли до насшедеври епохипалеоліту, якідосі не втратилиестетичноїсили і художньоївиразності.З тих віддаленихчасів збереглисяпам'ятки, котрів певній історичнійпослідовностізасвідчуютьвисокий художнійрівень анімалістичнихтворів (об'ємних, барельєфних, графічних), антропоморфнихзображень, знаків, ідеограм, складних геометричнихкомпозицій.Славнозвісніпам'ятки, археологіїчасів палеолітуна Україні, зокрема Мізинана Чернігівщиніта його аналогів, розкриваютьскладну абстрактно-знаковусистему відбиттядійсності, початки зародженнягеометричногоорнаменту. Вінактивно розвивавсяу різних видахдекоративногомистецтва ідосяг вершинхудожньоїдовершеностісаме у вишивці.Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки — елементимеандра, цістрогі мотиви, які ми сприймаємояк абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступалисюжетнимизображеннямилюдей, землі, води, птахівтощо. Вони малисимволіко-магічнезначення, алесучасники нетільки виконувалиїх, а й розуміли, читали. Протягомтисячолітьвироблялисьелементарнінавички абстрагування, удосконалювалисьсюжетно-знаковікомпозиції.

У ранніхземлеробськихкультурахромбічнимвізерунком— символомродючостівкривали глиняніжіночі фігурибогинь, посудини-жертовники.Звичайний ромбіз крапкоюпосередині— ідеограмазасіяного поля; ромб з паросткамиабо завиткамина зовнішніхкутах — символродючості.Зокрема, трипільськіхудожники вмілопоєднувалиреальне іміфологічне.Зберігалисяархаїчні пласти, виникли нові, відбиваючісвітоглядніуявлення трипільцівпро життя наземлі, природу, Всесвіт.

Через тисячоліттятягнутьсязв'язки орнаментальнихсхем, які постійновидозмінювались, збагачувались, залежно відконкретнихсоціально-історичнихумов. Дослідникинеодноразовопідкреслювали, що саме орнаментукраїнськоївишивки найповнішепроніс крізьвіки тотожністьз орнаментомпопередніхепох, передусімз античнимгеометричним.

Важливівідомості провишивку, принципиїї розміщеннядонесли до наспам'ятки металу.Так, детальновідтворенівишиті сітчастірозводи, ромби, кола, хрестив одязі скіфівна славнозвіснійвазі з Куль-Обськогокургану. В с.Мартинівкана Черкащинібіля р. Росьзнайдені цікавіхудожні виробиз металу VI ст.н. е. Серед нихчотири фігурки, що зображуютьчоловіків, мабуть, у ритуальномутанці — іззосередженимиобличчями, руками, спертимина зігнутіноги. Вони одягнешу сорочки, якімають на грудяхшироку вишивку— від комірадо пояса, подібнідо нижньогоодягу східнихслов'ян. Умовнийвізеруноквишивки — скіснасітка — виконанийрізцем. Подібнеприкрашанняодягу вишивкоюхарактернедля всьогонаселенняПодніпров'япротягом багатьохнаступнихпоколінь. Сорочказ вишитою допояса манішкоює на бронзовійстатуетці зоколиць Хоролана Полтавщині(VI—VII ст. н. е.). Вишитісорочки такоготипу існувалив період КиївськоїРусі, про щосвідчать фігуркичоловіків ізтак званогоТверськогоскарбу. Проособливостівишивки натериторіїсучаснихпівденноукраїнськихземель свідчатьчисленні «кам'янібаби»: чіткопозначенівишивки науставках, подолах, манжетах '. Відомостіпро побутуваннявишивки дійшлидо нас в описахіноземців-мандрівників, наприклад, араба Ібн-Фадлана, котрий, зокрема, писав прослов'янськийпохороннийзвичай: лавку, спеціальновиготовленудля церемоніїпохорону, вкриваливишитими килимами.

У X—XI ст. дляоздобленнятканин одяговогота обрядово-інтер'ерногопризначенняшироко використовуваласьвишивка. З похованьцього періодувідомі фрагментишовкових тканинз вишивкоюзолотими нитками: чільця (налобніпов'язки), стрічки, комірці, нарукавники, паски, кайми, плащі.

В епоху КиївськоїРусі вишивказолотими ісрібними ниткамизазнала розквітуі пошириласяв побуті феодальноїзнаті, її оцінювалияк надзвичайнукоштовність.Прикрашалине тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільнийодяг, тканинидля храмів.Так, у літописах(1146 р.) в згадкапро тканини«индигьб» і«платні служебньїей все шито золотом*»2 (йдеться проПутивль). У 1288 р.літописецьписав про дорогоцінніприкраси дляхрамів у Володимирі— «завєсьізолотом шитьі», а в Любовлі«платцьі оксамьітньгшитьі золотомй жемчугом»3.

Збереглисяважливі історичнівідомості промісце виготовленнядавніх вишивок, людей, котрінею займалися.Так, в XI ст. сестраВолодимираМономаха ГаннаВсеволодівнаприйняла постригу київськомуАндріївськомумонастирі йорганізувалашколу, де молодідівчата вчилисявишивати золотомі сріблом. Київбув центромвишивальногомистецтва. Тутіснували майстерніпри монастирськихшколах. ДружинаРюрика РостиславовичаГанна вишивалатканини длясебе, своєїродини, а такожВидубецькогомонастиря (1200р.). Вишивка булаважливим заняттямжінок і в родинахвеликих князів.

Гаптування— вишивка золотомі сріблом —потребуваланеабиякоїмайстерностітехнічноговиконанняскладнихкомпозиційнихзображень, позначенихдавнім поганськимзмістом (антропоморфнімотиви), містилаі новіші, зооморфні, геометричнімотиви. Вишивкипереважновиконувалисьна цупких шовковихтканинах технікою«в прокол» і«в прикріп».Досі відомаєдина пам'ятка, датована 900—1100рр., із с. Жишавана Тернопільщині.Технікою «вприкріп» виконанийскладний ромбовийрозвід, з розеткамина краях ромбіву круглихобрамуваннях.

Фрагментивишитих тканинз розкопокДесятинноїцеркви у с. Городницянад Дністром, с. Білгород наКиївщині таінші розширюютьуявлення проорнамент вишивокX—XII ст. Збереженістьлише фрагментівтканин, втративишивальнихниток не даютьзмоги реконструювативізерунки.Однак за отворами, які залишилисяна тканинахвід ниток, виявляєтьсяхарактер орнаменту.

Збереженіфрагментивишивок впершекласифікувалаМ. О. Новицька(19— з Києва, 23— зКиївськоїобласті, зокрема, з Шаргорода— вісім, с. Набутово— шість, Білгоро-да— п'ять, с. Ромашки, Княжої гори, Чернігова іЧернігівськоїобласті, с. РайкиЖитомирськоїобласті, СтарогоГалича і ЗвенигородаЛьвівськоїобласті — подві, з Херсонеса— одну). М. О. Новицькавиділила тритипи орнаментально-композиційнихстрічковихсхем.

Пам'яткивишивок X—XIII ст.засвідчуютьвисокий рівеньорнаментальнихкомпозиційвишивок зантропоморфними, зооморфнимиі рослиннимигеометризованимимотивами.

Уже в цейперіод дванапрями вишивання— орнаментальнийі сюжетний —перебувалив органічнійєдності, надаючитканинамсюжетно-художньоївиразності.Важливимизнахідкамисрібно-золотогогаптуванняз фігурнимизображеннямиXII ст. є фрагментивпітрахилі, знайдені 1936 р.у Софійськомусоборі. Вісімпостатей —жіноча Оранта, п'ять чоловічих(двоє святихі три святителі), двох ангелів— вишиті золотою, срібною сухозліткоюта світлимшовком «в прокол»,«в прикріп»і «в настил».Між фігуркамина впітрахилі— рослиннийорнамент: галузки, завитки, листочкиі под. Про поєднаннясюжетних йорнаментальнихзображень яктипове явищевишивальногомистецтвасвідчать пам'яткиі пізнішогочасу. Так, сітчастийромбовий орнаментчервониминитками зображенийна білій скатертині, якою застеленийстіл у фресці«Тайна вечеря»з с. ГоряниЛьвівськоїобласті. Чітке, логічно продуманерозташуванняквітковихгалузок наіконах «Богородицяз дитиною» зЛуцька (XV ст.),«Спас нерукотворний»з с. Терло (XV ст.),«Преображення»з с. Яблунів(XVI ст.), «Нерукотворнийобраз» з с. ЛибохориЛьвівськоїобласті (XVI ст.).Рядове і шаховерозміщенняквітковихчервоних ічорних галузокпередано водязі Христав іконах «Богород иця-Одигітрія»з Красова (XV ст.)та «Поклонінняволхвів» зБусовиськЛьвівськоїобласті (XVI ст.)та ін. В іконі«Богородиця-Одигітрія»з Красова наодязі помітнірослинні тагеометричнімотиви. На біломутлі виразноокресленауставковавишивка насорочці дитини.Вона виділяєтьсясуцільно-килимовимзаповненнямсмуги червоно-жовтавимкольором, обрамованастрічковиморнаментом, вишивкою зверхнього інижнього боків.Стрічка, вишитачорними ниткамина шийномувирізі, композиційнеоб'єднує орнаментальнімотиви в рядовомуі шаховомуповторенніна всій площинісорочки. Пропобутуваннясмугасто-рядовоїсистеми мотивівна тканинахсвідчить зображеннявишивки наіконі «РіздвоМарії» з НовоїВесі (кінецьXV— початок XVI ст., тепер Польща).На всій площиніпокриваларитмічно повторюютьсяширокі орнаментальнісмуги. Рядикругів нагадуютьвишивки XII ст.Між орнаментальнимисмугами напевній відстаніодин від одногоімітують вишивкуромби із чотирьохкружалець іпроменистихрозеток. У ційже іконі представленоі стрічковерозміщенняорнаменту водязі — на комірі, уставці, рукавах.

Розвитоксюжетноговишивальногомистецтвазасвідчуютьтвори XI—XVI ст.Серед них особливоцінні так званийзолочівськийфелон (XIII— початкуXIV ст.), плащаницяіз с. ЖиравкаЛьвівськоїобласті (XV ст.).У золочівськомуфелоні вишивкапередає нетільки багатствоорнаментальнихмотивів, а йіндивідуальністьобличчя. Об'емно-рельєфнимиакцентами задопомогоюрізного напрямкустібків виділяютьсяромби з цяточками, зубці, хрести, прямі, ламані, зигзагоподібністрічки тощо.Кожна з одинадцятипостатей різнитьсяобличчям, орнаментомодягу, німбом.У творі віртуознопоєднані стібкишовковими іметалевиминитками, золотіі срібні кольоризіставленіз жовтавими, блакитними, смарагдово-зеленими, синьо-чорними.Техніка виконання:«в прикріп», ялиночка, настилта ін. Плащаницяіз с. Жиравкавишита крученимиі некрученимишовковиминитками і пряденимзолотом. Дрібнішовкові стібки, розміщеніщільно, образновиділяютьобличчя, деталіодягу. Німби, вишиті золотом, підсиленірельєфнимиакцентами насріблясто-вохристомутлі.

На домотканомуполотні вишитаплащаниця XVIст., що зберігаєтьсяв Кам'я-нець-Подільськомуісторичномумузеї-заповіднику.Ця пам'ятказасвідчуєорнаментальнебагатствогеометризованихі геометризовано-рослиннихмотивів у сюжетнихвишивках. Уцьому планіцікаві буковинськігапти. Датованісюжетні вишивкиXVII от., що зберігаютьсяу Національномумузеї (м. Львів), дають змогупрослідкуватипоступові зміниорнаментально-композиційноїбудови, технічнихзасобів виконання, побачити, якна зміну геометричним, геометризованимформам орнаментудедалі активнішеприходитьрослиннийорнамент. Особливоцікаві бордюри, де у вгинаххвилястих лінійзображенішестипелюстковірозетки, квіти, тюльпановиднімотиви, пуп'янки, січені листочки(кайма в плащаниці1655 р., фелон з с.Низканичі наВолині та ін.).

Поступовозбагачуютьсятехніки виконаннявишивок золотом, сріблом ташовком. У XVII ст.з'являєтьсяпанцерний шов, різні методизакріпленняметалевихниток, які утворюютьромби, зигзаги, кривулі тощо.На основі пам'ятоквишивок» датованих1640, 1642, 1643, 1653, 1672, 1673, 1674, 1687, 1690 рр., М. О, Новицькавперше зробиладетальну класифікацію19 видів орнаментальнихзакріпленьзолотих і срібнихниток. Подібнітехніки поширенів пам'ятках іззахідних областейУкраїни.

Не ізольовано, а в єдиномуруслі творчогопроцесу розвиваласявишивка у такихцентрах гаптування, як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Броди, Дубно, Острог та ін.Дороге шитвозолотом, сріблом, шовком поширилосяв побуті панівнихверств населення.Вишивкою прикрашалиодяг, скатертини, рушники, наволочки, кінську збрую(сідла, чепраки)та ін. У монастирських, гетьманськихмайстерняхталановитівишивальницівиготовлялидорогі виробина замовлення.Як окремий видхудожньоїтворчостіпоступововиділялосягаптарськеремесло. ПрокиївськихремісниківXVII ст. поет Климентійписав:

І гафтарство— честное ремеслона світе, Й імбо дал Бог речимудрів іміті, Й хоч они й цехуу себе не мають, А поважниештуки до церковзробляють.

Як-то: пояси, покровці йвоздушки, Й досагайдаччяоздоби придавають.Й иньїе честннеділа виробляють4.

Міські гаптаріоб'єднувалисьу цехи. У XVII ст.славилисятехнічністювиконання, гармонійністюкольоровихзіставленьвироби львівськогогаптарськогоцеху. А цех золотарівутворився уЛьвові 1530 р.

ВишивкиXVII—XVIII ст. виконаніпереважно надомотканихполотнах: лляних, конопляних, вовняних, атакож тканинахвітчизняногота зарубіжногомануфактурноговиготовлення, шкірі місцевоївиправки, зяких шили різнікомпонентиодягу, виробиінтер'єрногопобутовогота обрядовогопризначення.

Ручнопряденілляні, конопляні, вовняні ниткиприродногокольору, відбіленіабо пофарбованіприроднимибарвниками,—основний, масовопоширений, доступнийматеріал длявишивання. Вонизабезпечувалигармонійнеспіввідношенняфактури ручно-тканого, мануфактурноговиготовленняі фактури вишитихорнаментальнихвізерунків.З середини XVIIст. для вишивоквикористовувалиі привізнібавовняні, вовняні, шовкові, металеві ниткитощо. Пожвавленняторговельнихвідносин сприялотому, що фабричнічервоні, чорніі сині ниткимасово поширилисяв українськійнародній вишивці,їх імпортувализ країн БлизькогоСходу. ЧерезУкраїну пролягалиторговельнішляхи, якимиввозили ниткифабричноговиготовлення: бавовняні, вовняні, шовкові, металеві. Які в іншихсхіднослов'янськихнародів, бавовнянінитки на Україніназивали заполоччю, а вовняні —лучком, гарусом.

Різні верствифеодальноїверхівки, козацькастаршина, церквабули замовникамидорогих вишивокзолотими, срібними, шовковиминитками — скатертин, завіс, шат дляікон, фелонів, плащаниць, антимісів, риз,інших коштовнихвиробів. Вишивкаодягу заможнихселян, купців, міщан XVII ст.характеризуєтьсядосконалимпоєднаннямзолотих, срібнихниток із шовковими, бавовняними, часто ручнопрядени-милляними нитками.Як головнімотиви — смуги— виступаликвіти, дерева, стрічки; іншімотиви — розеткові.Металеві ниткипідсилювализвучання червоних, чорних, синіхта інших кольорів.

Суцільнегаптуваннязолотими, срібнимита мідниминитками булопопулярнимвидом народноїтворчості.Тривкістьметалевих нитокзабезпечувалазбереженнявиробів. Результатианалізу численнихпам'яток золотогота срібногогаптуваннясвідчать, щоїх виконавцізберегли принципинародної традиційноївишивки. Тонкийсмак, художнєбачення, досконалеволодінняскладнимитехнікамивизначилисамобутнійхарактер, високийрівень галтувальногомистецтва. Усвоїх композиціяхвишивальницівміло застосовувалирізновидніелементигеометричного, рослинного, зооморфногоорнаменту, часто зберігаючиархаїчні форми: геральдичнізооморфнікомпозиції, антропоморфнізображення, розетки, деревожиття і под.Особливогорозвитку зазнавдуже стилізованийрослиннийорнамент, чільнемісце посідалаквіткова галузка.

Важливимипам'яткамигалтувальногомистецтваУкраїни XVII ст.в денця головнихжіночих уборів— кибалок. Вонивишиті золотимиабо срібниминитками накольоровомуоксамиті, частішевишневого, зеленого кольорів.Характерно, що густою вишивкоюзаповнена всяплощина денця.Кругла абоовалоподібнаформа кибалокзумовлювалаваріантністьконцентричнихорнаментальнихкомпозицій.Центральниймотив визначавхарактерорнаментальногорішення вишивок.В усіх типахкомпозиційорнаментальнихмотивів небагато, вони укрупнені, своїм окресленнямі розташуваннямпідпорядкованіпровідномумотиву. Різнависота підстелень, довжина і нахилметалевихстібків, ритмічнасумірністьузгодженихміж собою мотивів, елементів —усе творитьзавершенукомпозиційнуцілісністькибалок. Сріблясті, золотистіпереливи рельєфноївишивки посилюютьвраження святковості.

Композиційнісхеми вишивокзавжди підпорядковувалисьпризначеннюта формі предмета.Місце, рольвишивки у житті, обрядово-ритуальнійсфері освяченівіковими традиціями, відгомін якихдійшов до нашихднів.

Унікальніпам'ятки XVII—XVIIIст.— рушники»вишиті ручнопряденимичервониминитками, інколиз вкрапленнямсиніх, на домотканомуполотні. Техніки— двостороннєшиття, перебір, стебелевийшов, пряма гладь.Крупномасштабні, сильно геометризованірослинні мотивина обох кінцяхрушника спрямовувалисядо серединицентральноїплощини.

Залежно відголовних мотивів, які ніби виростаютьвід кінціврушника і пишнимиформами зростаютьдо центру, виділяютьсяв окремі групирушники: згеометризо-ванимиантропоморфнимимотивами; змотивом дереважиття; з сірінами(птахи з давніхлегенд), орламиі под. Образидиво-птахів, віл-русалокзбереглисяу вишивкахрушників північнихрайонів Чернігівщини, Сумщини. В характеріїх трактуваннявідчутні аналогіїз подібнимисюжетами, поширенимиу російськійнародній вишивці.Ці мотиви нерозривнопов'язані здеревом життя.З часом відбулисязначні змінив їхньому зображенні.Орнітоморфнийорнамент набувавнапіврослинногохарактеру.Фантастичніптахи видозмінювалися, губились ународній пам'яті.

У XVIII ст. з'явилисьорнітоморфнікомпозиції, в яких можнабуло розпізнатиреальні формиокремих птахів, у них виразнішеокресленняголівок, дзьобиків, передусімвиділені пишніхвости — сильнийдекоративнийакцент. У рушникахXVIII ст. у складнірослинні композиціїдуже частовключені попарноабо в круговомурозміщенніпівники, курочки, качечки.

Складніпроцеси переходувід геометризованихформ найрізноманітнішогосюжетногообразотворчогоорнаменту дорослинногопрослідковуютьсяу вишивкахпочатку XVIII ст.На зміну ламанимстрічкам приходятьхвилясті, увгинах якихрозміщуютьсячотирипелюстковіквіти, листочкитощо. Особливоцікаві смугиу вертикальномуплані, де позмінновишиті червонимиі синіми ниткамиодин над однимвазонні мотивиз квітами. Такийпринцип вертикальноїподачі вазоннихмотивів, антропоморфнихфігур, уподібненихдо дерев життя, зустрічаєтьсяв усіх районахУкраїни. Поширенітрирядовікомпозиціїз мотивамидерева життя, котрі нагадуютьлюдські постаті.

Особливогорозвитку зазнаврослиннийорнамент увишивках великихскатертин, запон, простирадл.Складні рослинніорнаментальніформи логічнорозміщені набордюрах, щообрамовуютьпрямокутнуі центральнучастину. У міськомукупецькомусередовищібули поширенимискатертиниз виділеннямконцентричноїкомпозиції, бордюр — прямокутнаабо круговаорнаментальнасмуга. Існуютьрізні варіантицентральнихмотивів, навколояких (часто вкруговомуплані) вишитіквіткові галузки, пташки, ягідки, зірки-квітитощо. Цікавимипам'яткамивишивок XVIII ст.е скатертини, що датуються1715—1722 рр., простирадлоҐалаґана 1760 р.(Чернігівськийісторичниймузей).

На цих скатертинахкожна квіточка, стеблина, листок, пуп'янок і галузкавишиті різнимишвами. Так, скатертина1710 р., на якій вишитіскладні росдиннігалузки, розетки-зірки, вражав багатствомваріантіврізного напрямкуі щільностістібків червоноюзаполоччю, їхвиділеннямна білому тлі, грою світлай тіні на поверхніорнаментальнихмотивів і тканин.Аналіз принципівсуцільногодвосторонньогозаповненняквітковихпелюсток, листярізними дрібнимистібками, зубцями, ромбиками, квадратамидав змогу порівнюватискатертиниз відомимирушникамиКиївщини іПолтавщиниXVIII ст.

Аналогічнимза характеромтехнічного, орнаментально-композиційногорішення пам'яткамивишивальногомистецтва XVIIIст. в хустини.Прямокутнаабо квадратнаформи визначаютьсхему мотивіву чотирьохкутах, на каймі, в шаховомуплані на всьомуполі. Найчастішев кутах розташованіквіти у розрізі, квіткові галузки, орли, на каймі— пелюстковіквіти, на центральнійплощині — одинарні, паровані ромби— шашечки. Вишивка— переважночервоною заполоччюабо червоноюз вкрапленнямсинього, техніка— двосторонняпряма гладь, стебнівка, хрестик. Такіхустини поширеніна Поліссі, Волині.

Поступовов техніці нанесенняпрямих, скісних, зустрічнескісних стібківзолотими ісрібними ниткамивідбувавсяпроцес сміливішоговідхиленнявід графічності, до вільнішого, дещо живописноготрактування.У XVIII ст. рослиннийорнамент набуввинятковоїпопулярностіу речах побутовогопризначення.Зображенняквітів, листя, хвилястихгалузок потребувалогнучкостістебелевого«малювання».Стібки наносилито видовжені, то вужчі в однійстрічці, моделюючиїх укладаннязгідно з формоюмотивів. Так, у класичнихмотивах січенихлисточків, масово пошщювдгх.у вишивці XVII ст., сіібки стелилинавскіс, гнучкоокреслюючизубчасті виступи, вгини, заокруглення.

Ця живість, легкість стібківдля відтвореннятаких орнаментальнихмотивів, якрозеток-квітів, плодів граната, січених листочків, яскраво виявленіу відомихгаптах-виши-ванкахна лиштвах, полотнищах(переважношириною 20—ЗОсм), що облямовуваликраї скатертин, простирадл, одяг (частокультовогопризначення— опліччя ризтощо).

Вишиті золотом, срібними ниткамилиштви — оригінальнехудожнє явищев українськомумистецтвіXVII—XVIII ст. Геніальністьвишивальницьвиявилась унезвичайномухисті домагатисьживописногозвучаннягеометризовано-рослинногоорнаментуфризовогорозміщення, вишитого металевиминитками.

У гаптах XVIIIст. круги розетинабуваютьвигляду квітівз ланцетовиднимипелюсточками: дерево життяз густо розгалуженимигілками, квіточками, пуп'янками, заокругленимилисточками.Ці пам'яткизасвідчуютьтенденціюмонументальноготрактуваннярослинногоорнаменту. Вінзазнав особливогорозвитку увишивці шовковиминитками. Тонкимим'якими багатоколірнимишовковиминитками з ефектамиполиску тональногопереливу вишивалиширокі лиштвидля козацькоїстаршини, купців.Вишиванняшовком булопоширене і всільськомусередовищі, що засвідчуютьмузейні колекції.

Винятковоїуваги заслуговуютьзбірки з такихпровіднихцентрів вишиванняшовком, як Київ, Чернігів, Харків, Пирятин, Полтава, Львів, Золотоноша.Відомі вишивкиXVII ст. з окремихсіл, зокрема, Мітьки, КрутькиЗолотоніськогоповіту. Виходячиз характеруорнаментально-композиційногорішення, можнавиділити двіосновні групивишивок шовком.До першої з нихналежать вишивки, виконані однимкольором —вишневим, зеленим, чорним (переважноXVII— початок XVIIIст.). Мотиви квітів, гранатів, січенихлистків тощозображені упоздовжньомуабо поперечномурозрізі великимиплощинами, легко заокруглені, всередині евишивки золотоюабо срібноюнитками технікамистебнівка, двобічна гладь.Лінії, кольори(контрастного, об'вмно-просторовогозвучання) рельєфновиділяютьсяна домотканомуполотні. Другугрупу утворюютьяскраві, багатоколірнішовкові вишивки.В них немаєвкрапленьметалевих, золотих абосрібних ниток.Вони захоплюютьпродуманістю, лагідністюкольоровихзіставлень.У пишних рослиннихгалузках, розміщениху фризовій абошаховій системі, в багато фантастичнихрізнокольоровихквітів, в кожнійквітці — відмінніза тональноюгамою пелюстки.Часто в однихлисточкахпоєднано дочотирьох різнихвідтінківзеленого кольору, з вкрапленнямчорних, жовтих, білих, рожевихниток.

У XVII—XVIII ст. цідві групи вишивокшовком існуваливодночас. Здругої половиниXVIII ст. помітнатенденція доздрібнілогозображеннярослиннихмотивів, різкаконтрастністьзмінюєтьсястриманішоюкольоровоюгамою.

Хоч вишивкашовком буланайбільш поширенасеред заможнихверств українськогонаселення, однак на їїхудожнє рішеннявпливала народнауява про красурослинногосвіту. В характерізображеньгнучких рослиннихмотивів надорогоціннихшовкових виробахє прямі аналогіїз вишивкамизаполоччю нарушниках, полотнянихскатертинах.

Пам'яткиXVI—XVIII ст.— творивисокого художньогорівня — засвідчилидальший етапрозвиткудавньоруськихтрадицій вишивальногомистецтва, новіявища, ніж уXIX ст. зазналибурхливогорозвитку. ЗагаломXIX ст.— важливийперіод в історіїукраїнськоїнародної вишивки.З цього часузбереглосябільше датованихпам'яток.

Результатианалізу вишивокодягового,інтер'єрного, обрядовогопризначеннясвідчать проте, що у XIX ст. виділилисяокремі центри, осередки вишивальногомистецтва звиразнимилокальнимиособливостями: Середнє Подніпров'я, Слобожанщина,

Полісся, Поділля, Карпати(з Прикарпаттямі Закарпаттям)чПівденьУкраїни та ін.У кожному з них— власні традиції, своя системаі творчі методи.Крім цього, умежах етнографічнихзон сформувалисялокальні осередки, такі, наприклад, як Київщина, Полтавщина, Волинь, Гуцульщина, Бойківщина, Покуття, Буковина.Часто село відсела (зокрема, на ПоділліКлембівка відГородківки, Баланівка відОбодівки, Залі-щикивід Борщева), одна вишивальницявід іншої різнилисяхарактеромтворчості.

Порівняноз іншими етнографічнимизонами Українивишивка Поліссянаочно збереглаархаїчні кореніритуально-побутовогопризначенняі характеруорнаментально-композиційноговирішення(передусім наобрядовихпредметах: рушниках, обрусах, весільномуодязі і под.).Вона багатамотивами, своєріднимизнаками, якіу далекомуминулому вважалисясвященнимизображеннями5. Збереженідатованіорнаментальніі сюжетні вишивкиПолісся свідчатьпро високийхудожній рівеньмайстринь, розкриваютьскладністьеволюції вишивальногомистецтвавпродовж одногостоліття. Повільнійзміні тут піддавалисятрадиційнітехніки вишивання, принципиорнаментально-колористичноговирішення. УXIX ст. широкопоширилисятехніки «заволікування»,«підволікання», підбір 6.

За технікоювиконанняполіське занизуваннямав прямі аналогіїз гуцульськоюниззю, а « застилювання» — зподільською«поверхницею».Ці технікивишивання наПоліссі нетільки домінували, а й часто булиєдиними технікамивишивання аждо кінця XIX ст.Ними вишивалискладні орнаментальнікомпозиціїу визначенихчастинах одягу, тканин інтер'ерногопризначення.Для обрамовуванняголовнихорнаментальнихсмуг використовувалипряму гладь, мережку, «стовпчики»або «гречку».На Поліссівиробленістійкі принципикомбінуваннярізних техніквишивання водному візерунку.

Для різнихкомпонентіводягу булиусталені відповіднітехніки. Так,«заволікуванням»,«занизуванням»,«застелюванням»вишивали уставки, манжети, коміри, пазухи жіночих, чоловічихсорочок, намітки, хустини; гладдю,«козликом», стебле-вим швом— кожухи, свити; тамбуром —рушники. Орнаментвключав у себепрості мотивиі складні фігурнізображення.До перших належатьсмуги із рядівпрямих рисок, прямокутників, зубчастихламаних іхвилеподібнихліній — «дороги»,«бігунці»,«хвильки».Площини міжними по-різномузаповненіпрямими, косимистібками. Убільш складномугеометричномуорнаменті одниміз провіднихелементів єромб. Характерйого зображеннявідповідавзображеннютаких мотивів, як квадрат, круг, розетка, хрестоподібнафігура. На початкуXX ст. була поширенаі довго зберігаласядавня композиціявишивки —горизонтальнасмуга, поділенана прямокутніплощини, окресленіпочерговочервоними ічорними нитками, а пізніше —чорними і синіми, де розміщеніромби, розетки.Цей візерунокхарактернийдля вишивокЗахідногоПолісся. У ньомуобразно виступаєквадрат у складнійпобудові, частоз введеним донього ромбомз розеткою поцентру.

Розетка —найбільш поширенийі головниймотив архаїчнихкомпозиційу вишивкахПолісся (чотири, шість або вісімзагостренихабо заокругленихпелюсток). Частопелюстки однієїрозетки вишивалипочерговочервоними ічорними нитками.Розетки поєднувалиіз зображеннямромбів, кругів, квадратів, хрестів тощо.Мотив хрестаподаний у вишивціу вигляді прямогорівнобедреного,іноді з ромбічнимикінцями абож косого хрестав різних варіантах.Він часто вписанийв ромби, прямокутникиі відповідноз їхнім ритмоммав червоний, чорний абочервоний ісиній кольори.

Один з найулюбленішихзооморфнихмотивів поліськоївишивки — птахи,їх зображувалидуже узагальнено,із живописнимиакцентами.Часто птахиутворюютьсамостійнийвізерунок —ряд, де ритмічнорозташованіодин за другим.У таких композиціяхпідкресленасвоєріднадинамічністьрухів. Частозустрічаєтьсязображенняптахів з деревомжиття у центрі, з гілками ягід, квітів. У багатьохскладних композиціяхможна побачититаких птахів, як лебеді, орли, пави, качки, голуби тощо.Образ пугачапоширений увишивці чернігівськогоПолісся. Дужерідко зустрічаєтьсязображеннягрифонів, оленів, коней і под. Нарушниках іскатертинахчернігівськогоПолісся частовишиті двобічнимшвом, хрестикомдвоголовігеральдичніорли. У вишивкахзустрічаютьсяархаїчні, сильногеометризованіантропоморфнімотиви ромбічноготрактування,їх називають«на козака».

У серединіXIX ст. бурхливовідбувавсяскладний процесперетвореннягеометричнихмотивів у рослинніформи. Рослиннімотиви посіличільне місцеу складнихорнаментальнихкомплексах.Поширилисятакі візерунки, як «сосонки»,«хвойки», «берізки», вазонки, листядуба, цвіт калиниі под. Складнікомпозиціїіз рослиннихмотивів живописногохарактеру сталидомінуючиминаприкінціXIX— на початкуXX ст. на півночіКиївщини, наСумщині, півдніЧернігівщини, Волині.

Різновидність, високий художнійрівень орнаментальногомистецтваполіськоївишивки глибшерозкриваєтьсяпри аналізіїї локальнихтипів. Виділяютьсявишивки західнихрайонів Волині, півночі Рівненської, Житомирськоїі Київськоїобластей, Ченігівщиниі Сумщини. Укожному з цихрегіонівспостерігаютьсялокальні групи, підгрупи орнаментів.Зокрема, становитьінтерес вишивкав північно-західнійчастині Волині(околиці Шацька, Любомля). Техніка«занизування»крайньогопівнічно-західногоареалу з дрібнимимотивами переважносиньо-червоногоколориту нагадуєсиньо-червонийколорит вишивкигірських районівБойківщиниі чорно-червоний— східногоПоділля. З другоїполовини XIX ст.одна композиціявсе частішевиконуваласядекількоматехніками. Так, вишивки сілМаркостав, Микуличі, СвітанокВолодимир-Волинськогорайону, ГородаКамінь-Каширськогорайону, с. КуклиМане-вицькогорайону виконані«заволікуванням», мережкою знастилом, стебнівкою, хрестиком, мережані «шабаком».У них гармонійнопоєднані такіорнаментальнімотиви, як «звізда»,«круги», «рожі»,«хвойки» і т.ін. У селахВолодимир-Волинського, Ківерецькогорайонів отримаврозвитокгеометризованийрослиннийорнамент, виконанийнастилом, хрестиком.Вишивка північнихрайонів Волиніподібна довишивки, поширеноїна півночіРівненщини, Житомирщини.Однак на Житомирщинікомпозиціявізерунківбільш монументальногозвучання, збагаченарізними варіантамитрактуваннямотивів — «звізд»,«рож». Такіширокі вишитісмуги розміщуютьсяна традиційновизначенихчастинах одягу, рушниках, скатертинах8. У Любешівському, Камінь-Каширськомурайонах вишитісмуги частопоєднані впевній почерговостіз орнаментальнимитканими смугами.

Класичнізразки полісько-волинськоївишивки зібралаОлена Пчілка9. Вона класифікувалаорнаментальнівишиті мотивиза змістом, виділившиокремі локальнірозбіжності.У Ковельському, Сарненському, Дубровицькомурайонах булипоширені давніпринципиорнаментально-композиційногорішення вишивок, переважалатехніка «занизування»червониминитками. Стрічковічервоні розетковіабо ромбовісмуги частопересікалисьоднією абодвома чорнимичи синіми нитками.

Вишивка утаких районахРівненщини, як Володимирецький(передусім с.Цепне-вичі), Сарненський(села Вербуха, Зносичі, Тинне), характеризуєтьсяпереважнотакими техніками: занизування, заволікування, настилування,«козлик»,«верхоплут».Відмінна відназваних районівхрестикова, стебелевавишивка Берестецького, Го-рохівськогорайонів Волинськоїта ДубнівськогО, Млинівського, Рівненськоїобластей.

Провіднімотиви: «хмелик»,«калина», «огірки»,«дубове листя»,«копита»,«полуничник»,«гречка», «кучері»,«рожа» та ін.(геометризовано-рослиннезображення).

У центральнихрайонах Полісся(Житомирщина, Київщина) поширенінайбільш типові, давні принципиорнаментально-композиційноговирішеннявишивок, середяких переважалатехніка занизування.Червониминитками вишивалиосновні візерунки, а чорні вводилиз метою розподілуза центром абодля побічногообрамування.Величністювіє від подібнихвишивок з Овруцькогота Чорнобильськогорайонів.

Далі на південьвід пограниччяз Білорусією, де переважалавишивка червониминитками занизуванням, була поширенатехніка білоїгладі з вирізуваннямта такі мотиви, як «бігунці»,«хвильки»,«шашечки», хрести-зерна,«ключики»,«волові очка»,«хміль» і т.ін.

Вишивка білиминитками гладдю, вирізуванням, набируванням, використаннярізних видівмережок (одинарний, двійрий стовпчик,«шеляжок»,«гречечка»тощо) отрималимасове поширенняна Чернігівщині, Сумщині. Тонкістювиконаннявиділяютьсябілі вишивкижіночих сорочок, рушників зширокими смугамимережок, наяких настиломокресленікрупні геометричніі рослиннімотиви.

Оригінальнавишивка білиминитками південнихрайонів Київського, Чернігівського, СумськогоПолісся. Навідміну відінших областейУкраїни вонавиконуваласяпереважновибіленими, однотонниминитками, густорозміщенимистібками. Цепосилює їїрельєфне звучання, виділяє набілому тлітканини.

Пам'яткивишивальногомистецтва XIXст.— рушники, скатертиниЧернігівщини.Вони великіза розмірами, пошиті з домотканоголляного абоконопляногополотна, декорованіпереважнотакими мотивами, як дерева, птахи-сіріни, розетки, ромби, птахоподібнімотиви, гнучкігалузки, вишитимичасто двобічнимшвом червоноюзаполоччю.

У сюжетномуархаїчномуорнаментічільне місцепосідав схематичнезображенняантропоморфнихфігур з деревами.

Поступовагеометризаціямотивів призвеладо змін орнаментувишивок інтер'єрногопризначення.Активніші зміниу бік розвиткурослинногоорнаментузауважуютьсяу вишивкахбільш південнихрайонів. У нихвтілилися пишнівізерункиулюбленихберізок, вазоннихмотивів тощо.У вишивкахцентральнихрайонів Чернігівщинидомінуютьскладні композиціїз деревами, фантастичнимиптахами, гетьманськимизнаками і т.ін. Продуманіметоди поєднанняв одних візерункахтаких технік, як двобічний, стебелевийшов, хрестик, ретязь, настил*гладь.

Оригінальнехудожнє вирішеннявишивок нарушникахГороднянськогоосередку з«барвінками»,«соколками»,«дубовим листом»тощо. В них рослиннімотиви розміщуютьсягоризонтальнимисмугами накінцях довгихполотнищ.

Своєріднівишивки рушниківв околицяхМакошина, Мени(Чернігівськаобласть). Поперечнісмуги з рядівромбів, зубціву відповідномуритмі повторенняз рядами мотивівгеометризованихлистків, дубовихгалузок, квітоккалини заповнюютьусю площинурушників довжиноюдо 6 м, вишитихручнопряденимивовнянимикоричневиминитками. Улюбленівізерункивишивок північнихі центральнихрайонів Чернігівщинидругої половиниXIX ст.: «на мороз»,«рябіною», «подсливи» і под.На півдніЧернігівщинибули поширенівишивки, в складнихгеометричнихформах якихпередані квітковімотиви: різаніжоржини, півонії, дзвіночки, волошки тощо.

У другійполовині XIX ст.на Чернігівщинінайбільшогопоширеннянабули такітехніки, якгладь — «подзастеж», набирування, ретязі, «черезчисницю», хрестиктощо. Винятковоїуваги заслуговуютьметоди змережування— «шеляжком», мережання настовпчики, зубцюваня, обметання тощо.

Процесигеометризаціїмотивів, розробкирослинногоорнаментупосилилисянаприкінціXIX — на початкуXX ст. У класичнихвишивках жіночихсорочок білиминитками всегустіше розміщеністібки чорнихі червонихниток, а в рослинномуорнаментірушників, скатертинпочатку XX ст.чорні ниткивведеш як домінуючийакцент поміжчервоних нитокі пробілівтканини. Характерноюособливістючорно-білих, червоно-чорнихвишивок Чернігівщинив те, що вонимають дрібні, окресленіпробіли білоготла, зернистуфактуру. Введеннярізних видівмережок логічноузгоджує складнуритміку рельєфно-прозорихакцентів.

У XIX ст. вишивкаактивно розвиваласяу центральнихрайонах України, зокрема наКиївщині. Длянеї характернепоєднанняособливостейвишивок північнихі південнихрайонів України, разом з тим їйвластиві неповторніхудожні якості.Тут широкопобутувалавишивка білими, синьо-червоними, чорно-червониминитками тканинодя-гового таінтер'ерногопризначення.На відміну відінтер'єрнихвишивок півночіЧернігівщинигеометричнийта рослиннийорнаментиКиївщини позначенібільш живописнимирисами, реалістичнимтрактуваннямкомпозицій.Так, у складнихвишивках дереважиття, пишнихквітковихгалузок провідніі додатковімотиви, елементидещо рельєфнішевиступаютьна тлі тканини, збільшені урозмірах. Вонивиконанірізноманітнимпоєднаннямлічених і вільнихвід структуритканини стібків.Контури візерунківокресленістрічкою стебнівкиабо ланцюжка, а в серединіконтура — дрібнігеометричніфігури, вишитіліченими стібками: коса і прямагладь, кача-лочки,«вівсюр», хрестик,«кривульки»тощо. Характернанезчисленнаваріантністьзаповненняорнаментальнихмотивів. Поєднанняїх в одномувізерункузумовило багатуфактуру вишивки: то згущені тоничервоногокольору, товеликі пробілибілого тла. Учервоний колірчасто введенийчорний абосиній, що урізноманітнюєгаму вишивок, посилює їїдекоративнувиразність.У вишивкахінтер'ерногопобутово-обрядовогопризначенняпомітна нова, на відміну відXVIII ст., дещо полегшена, старокиївськагладь 10.

Живописнаоб'ємно-рельєфнавишивка київськихрушників виконанадвобічноюгладдю. Яскраво-червонімотиви дереважиття, квітковівазони розміщеніпри кінцяхрушників, витягнутідо центральноїплощини. Складнірослинні композиціїзавершуютьсярозетками, квітами, обабічяких птахи зягідковимигалузками, набордюрах ламані, хвилясті стрічки,«кривульки»тощо. Великіплощини квітів, листочків, стовбури вишитідвобічноюгладдю, галузки, окремі елементи— стебнів-кою, ланцюжком тощо.НаприкінціXIX — на початкуXX ст. помітнатенденція довишиваннярушників грубшим, пишнішим рослинниморнаментом, в якому майжерівномірновикористанінитки червоногоі чорного кольорів.

Специфічнимилокальнимирисами позначенірушники Переяславщини, де орнаментальнігоризонтальнісмуги розміщеніпри краях (вярусному плані).У східномуПодніпров'їсмуги на кінцяхрушників мережевіорнаментальнимнастилом. Частоміж смугами— ряди квітів, вишиті хрестикомчервоними ічорними нитками.Крупними вазоннимимотивами виділяютьсярушники Канівщини, Чигиринщини, так звані чернечірушники.

Вершин художньоїмайстерностідосягли вишивальниціКиївщини вунікальнихпрозорих технікахвишиваня круглоїі квадратоїдовбанки, квадратноговиколювання, вирізуваннячистої мережки.Довбанням, коленням, вирізуванняму повному ритміробили дірочки, які обкидалидвосторонньонитками так, щоб утворитиобрамуванняу вигляді кола, квадрата аборозеткоподібноїформи. Народнімайстринірозробилибезліч методівпоєднанняпрозорих швівз непрозорим, об'ємне виступаючимина тлі тканини, що збагачувалофактуру.

Найбільшогопоширеннязазнали такімережки, якпросте і подвійнепруткування, мережка ззатягуванням,«гречка», «подвійнагречка», «тяганка»,«фарботи».

На Київщиніособливо популярнимибули технікиповерхневоговишивання —затягування, набирування, лиштва, низь, хрестик, штапівка, ретязь тощо.Вишивка Київщинибагата локальнимирізновидами.В усіх районахпобутувалавишивка білиминитками набілому тлі. Зпівночі напівдень зауважуєтьсятенденціяактивнішихпроцесів щодовнесення червоних, синіх, чорнихниток у білетло, а такожфарбуваннябілих нитоку різні відтінки(вохристі, сірі, коричневі).НаприкінціXIX— на початкуXX ст. пошириласявишивка хрестикомчервоною ічорною заполоччю.Вишивку, виконанурізними техніками(хрестиком, верхоплутомтощо), називалимережкою, авиконанувиколюванням, вирізуваннямі лиштвою —вирізуванням.Безмежна народнафантазія щодоваріантностіхудожньо-технічнихзасобів вишивання.Дослідникинеодноразовозвертали увагуна багатствовізерунківмережок Київщини", передусімтаких, як книші, цілий хрещатий, половина хрещатого, кривоніг, простийкриво-ніг, цілийкривоніг, половинакривоногу, цимбали, половинацимбалів, цимбалики, метелики, човникиз вирізуванням, човники з крильцями, хмелик рожевий, а також: колошнурочка, нагіллячках, головатий, ягідками, чорнобривцями, лапками, петрушкою, молоточками(хрести, ламаніхрести, павучки, чорнобривці, цілі огірки, половина огірків, повна рожа, косиці, реберця, павичі, раки, цілі собаки, пагінці, дубовілистки, реп'яшки, паслин тощо).Ці та інші мотивимають незчисленніваріанти зображеньв усіх районахКиївщини. Виділяютьсятакі центривишивальногомистецтва, якПереяслав, Канів, Чигирин, Золотоношата ін.

Типовим увишивці Подніпров'яв поєднаннярізних технікповерхневогошитва з виколюванням, вирізуванням, мережанням.З середини XIXст. тут сталопопулярнимвишиваннястилізованихрослиннихмотивів білиминитками, обрамованихрізними відтінкамичервоногокольору. Інколиокремі візерункив середині«зацвічені», тобто з вкрапленнямсиніх ниток.

Вишивка білиминитками з різнимпоєднаннямгладі, мережок, хрестика булапоширена урайонах Сумщини, Харківщини.Мережані смугитут значнобільші за розмірами, з крупнішимиорнаментальнимимотивами, виконанимитехнікоюнастилування.Класичні вишивкинастилом намережці зберігаютьсяу музеях Сумщини.В окрему групувиділяютьсяпрославленівишивки Сумщини«через чисницю».

У XIX ст. вершинхудожньоїмайстерностідосягла вишивкаПолтавщини.Упродовж століттярізні стилістичнітипи орнаментальногомистецтвазазнавалипевних змін, але зберігалипри цьому первіснуприроду 12. В одязі, передусімжіночих і чоловічихсорочках, вишивальницірозробилибезліч варіантівгеометризованоївишивки білиминитками домінуючоютехнікою (гладь, лиштва). Густимидрібненькимистіб-камн білихручнопряденихниток застеленіу різному спрямуванніпрямі, ламанілінії, зубці, кружельця, ромбики, галузки, пелюсточкитощо. Вони рельєфновиділяєтьсяна тканині, їхобразне звучанняпосилене введенняму вишиті орнаментальнісмуги іншихтехнік: стеблевогошову, верхоплута, зерновоговиводу, довбанки, виколювання, вирізуваннята ін. Чарівностіполтавськоїбілої вишивкидосягають ігармонійнимпоєднаннямв одному візерункудо 10—15 різнихтехнік виконання, підпорядкованихпровідниморнаментальниммотивам. Розробленачітка системарозташуванняорнаментальнихмотивів наполиках, рукавах, подолах, різноманітногоїх обрамування.Залежно відзмісту мотивів, способів їхокресленнястібками, лиштваотримала назви: клинцева, хмелем, барвінкова, берізка, орішина, порічкова, дубове листя, ламане дерево, виноград, решіткатощо. Масовогопоширеннянабули такімотиви, як «ламанедерево», гілка, осьмирішки, гребінці, овесик, ключі, «глаголі»тощо. Незчисленніваріанти їхтрактування.Вони наділенірисами величного, монументальногозвучання, колирозміщенівертикальнимирядами відманжетів дополик рукавів.Вільні площининезашитоготла посилюютьїх виділення, об'ємне окреслення.Ці ж мотивиподивляютьделікатністю, ювелірноючистотою, тонкістюнайдрібні-шогостібка у вузькихстрічках наполиках, манжетах, комірі.

Багатющіхудожні засобивишивальногомистецтваПолтавщини.Серед них —використаннядля вишивоккрім білихтакож нитокз безліччювідтінківсірого, вохристого, блакитногокольорів, фарбованихприроднимибарвниками: дубовою, вільховоюкорою, ягодамибузини, шовковицітощо. Виходячиз характерутональногозвучання, можнавиділити основнігрупи полтавськоїбілої вишивки.До найбільшпоширенихналежать вишивки, виконані тількибілими ниткамипереважнотакими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування.Наступну групустановлятьвишивки сорочок, в яких придомінуючомубілому кольорімотиви, настилина мережцівишиті вохристо-коричневиминитками. Продуманезіставленняцих ниток збілими надаєорнаментузолотистоговідтінку. Окремагрупа вишивокна сорочках— це вишивкиз введенняму біле тло сірих, з різними відтінками, ниток, зрідкачорних. З серединиXIX ст. поширенимстало вкрапленнядо білих вишивоксвітло-голубуватихниток, а з кінцяXIX ст. все частішеу складнихвізерункахобрамуванняокремих мотивівзернові виводивишивалисьчервониминитками. Поширенимбув і так званий«полуботківськийвзір» (у геометричномуорнаментіпереважалиблакитні, біліта коричневінитки).

Композиціязумовленамісцем і призначеннямвишивок. Вонаскладніша ібагатша навидному, центральномуполі — широкихрукавах, подолахжіночих сорочок, а в чоловічихсорочках — наманішках, комірі, унизу широкихрукавів. Накерсетках, юпках переважностебелевимшвом вишивалиорнаментальнівертикальністрічки наверхній поліі горизонтальні— знизу передніхпілок. Візерунки— геометричнірозводи аборослинні гнучкігалузки.

На Полтавщинівишивали кольоровимгарусом, вовняниминитками кожухиі кожушини: нижні частиниїх рукавів, кути піл, особливоверхньої, швив талії на бокахі спинці. Найпоширенішимибули рослиннімотиви: галузки, квіти, листя,«сосонки»,«зорі», «яблука»і под., вишитічервоними, зеленими, синіминитками (домінувавчервоний колір).Локальнимирізновидамиодягових вишивоквиділяютьсяРешетилівський, Прилуцький, Кобеляцький, Зіньківськийповіти.

НаприкінціXIX ст. у вишивціодягу поширивсярослиннийорнамент: хрестикомчервоними ічорними ниткамина жіночих ічоловічихсорочках ітрадиційноюкольоровоюгладдю на керсетках, кожухах, юпках.Одягова вишивкаПолтавщини— це значнехудожнє явище, в якому в повнусилу виявленетворче обдаруванняукраїнськихмайстрів.

Упродовжвіків народнавишивка Поділлязазнавалавпливів мистецтвасусідніх інавіть дальшевідлеглихнародів. Алепри цьому вонаніколи не втрачалагрунту, традицій, що виводилисяз древньоруськоїкультури. Подільськавишивка XIX ст.характеризуєтьсявинятковоютонкістю, чистотоювиконаннярізних технікповерхневогошитва (так звана«поверхниця»).Виділяютьсявишивки білиминитками набілому тлі, чорна низинката вишивкачорними ниткамикилимовоготипу. При загальнихспільнихорнаментально-колористичнихознаках розрізняютьвишивки східних, центральнихі західнихрайонів Поділля.У свою чергув них є осередкиз певнимирозбіжностями.Вишивки білиминитками, рукопряднимиз льону, конопель, вибіленимина сонці абопофарбованимиу відварах коривільхи у легківідтінки сірого, вохристогокольору, булиособливо популярнимиі масово поширенимив усіх районахСхідного Поділля.Головна увагазосереджуваласяна вишиваннішироких смугна пазухах, манжетах, унагруднійчастині і низушироких рукавівчоловічихсорочок, комірах-зби-ранках, верхніх частинахрукавів жіночихсорочок, чіпців, хустин, рушниківта ін. Типовиму вишивці білиминитками в поєднанняв одному візерункурізних техніквиконання: стебнівки, обметання(обкидання), гладі, мережок, вирізуванняі витягуваннямз обкиданнямниток основи— «цирок», «миканок»тощо. Вони частозіставлялисятак, щоб виділитимережані мотиви.В ажурних білихвишивках XVIII ст.дірочки виколюваливеретеном, уXIX ст. їх вирізувалиножицями. Густеобкиданнятугими, інколивоскованиминитками разомз іншими технікамивишивання водному візерункугладі посилюютьажурно-рельефні, світло-тіньовіефекти. Прохудожню цінністьвишивки білиминитками чоловічихсорочок, їїгармонійнезіставленняз верхнім плечовимодягом, насампередсвитами, прикрашенимикрученимишнурками, свідчить, зокрема, картинаВ. Тропініна«Портрет українця».У жіночих сорочкахна поликахвишивали рядиромбів з виступами.Зверху їхобрамовувалавужча смуга— так звана«поверхниця», а знизу — підопліччя.Все більшепоширювалосявишиваннявізерунківнижче поликівна широкійплощині рукавівромбами в одинряд, з'єднанийвиступаючимикутами або жокресленимидекількомапасочкамирізних стіб-ківу прямокутнихплощинах. Зсередини XIX ст.почали вишивативсю площинурукавів. Орнаментальнімотиви — ромбиз виступами(«рачки») і безвиступів («книші»), круги-зерна, зигзаги-«хвильки»та ін. вишитігоризонтальнимисмугами, а нижчевід поликіву шаховому абовертикальномуплані розміщенімотиви аж доманжетів. Виділяютьсясорочки, нарукавах якихвід манжетадо поликівмережаний мотив«дерева життя»з розгалуженимигілками аботри орнаментальністрічки. Вертикальнерозташуваннягеометризованихмотивів у стрічковомуабо шаховомуплані на рукавахнижче поликівхарактернедля південно-східнихрайонів Поділля.Славилисявишивкою селаЯланці, Клембівка, Городківка, Стінна, Баланівка, Янгород, Ку-ковката ін. Високоїхудожньоїмайстерностідосягли майстриніу вишивках, вяких творилискладний орнаментз геометричнихфігур, виконанихбілими і світло-вохристиминитками (фарбувалиу лузі із спаленоїсоломи гречки).Візерунки такихвишивок переливалисьзолотистимивідтінками.Такий коліру народі називалипшеничним.Біло-вохриставишивка звирізуваннямбагата орнаментальнимимотивами, цікаващодо принципівїх ритмічноїузгодженості— позмінногоритму прорізанихі рельефно-виступаючихплощин. У нійздавалося би, простими засобамидосягаютьсясильні, емоційніхудожні ефекти.

Особливорозвинута булавишивка низзю, або низинкою, різновиднащодо принципівтехнічноговиконання таорнаментально-колористичноговирішення.Відомі її назви: кругла низь, дрібненька,«сліпа», «цвіткована», низь «з лицяшита», «лисанизь» тощо.

Характернаособливістьподільськоївишивки низинкою— це технікаїї виконання(дуже дрібненькимистібками іпереважночорними нитками).Якщо смугавізерункузроблена чорниминитками, а обвідзрідка окресленийчервоними, такунизинку називали«поквітчаною».У середині XIXб$. була поширенакласична вишивканиззю — смугивисотою до 5—6см, де ритмічночергувалисяпрямокутніплощини, вишитічервоними ічорними нитками.В центрах тонкоокресленіскладні геометричніфігури: ромбиз виступами, гачками, меандровізавитки тощо.Таке стрічковерозташуваннягеометричнихмотивів у червонихі чорних прямокутнихплощинах нагадуєвишивку науставках сорочокПолісся, Бойківщини.

Низинковавишивка багатаорнаментальнимимотивами, їхнародні назвисвідчать проте, що у геометричномуорнаментізображеніконкретнірослини, тварини, предмети побуту.Безмежна фантазіянародних майстриньщодо передачіреального світув чітких геометричнихформах. Так, ламана лініяз виступамиі рисками означаєхміль, а безвиступів —вужа. Найтоншілінії геометричнихштрихів відрізняютьодин візеруноквід другого.Найбільш популярнімотиви: сосонки, вазонки, вівсик, чорнобривці, реп'яхи, купчаки, хмелик, петрушка, горицвіт, «фасульки», рута, шипшина, рожа (проста, повна, стовпчаста, зіркаста, купчаста), яблука, полуниця, виноград, сливитощо; вуж, в'юнок, раки, короповалуска, зозульки, сови, ластівки, качечки, павучки, коники, вовчізуби, воловеоко, барани, баранячі рогиі т. ін.; вітряки, гребенці, лемеші, ланцюг, копиток, багас тощо.Незчисленніваріанти умовноговідтворенняреального світучіткими стібкамискладних геометричнихформ. Дослідникиневипадковопорівнюютьтаку вишивкуз дереворитами, підкреслюючиїї без домішокчистий стиль.

Названіорнаментальнімотиви, принципиїх стрічковогоі шаховогорозміщенняу XIX ст. повторювалисьу XX ст. Вони поступововидозмінювалисьу бік укрупненняорнаментальнихформ, розцвіченнячорного кольорувишивок жовтими, червониминитками. Тенденціядо поліхромії, підкресленоїзвучностікольору, яскравості, характернадля всьогонародногомистецтвапочатку XX ст., подільськувишивку захоплюєлише частково.Вона активнішепроходить увишивці центральнихі північно-західнихрайонів Поділля.Поступово зпівдня на північзбільшуєтьсякількістьвізерунківна поликахжіночих сорочок(верхні смугиорнаментувишиті чорноюнизинкою, анижні підполиччя— «поверхницею»,«кафасором»сірими нитками).На густих складочкахкомірів, рукавіввишивали червонимиі синіми ниткамисмуги з рядів«кривульок», ромбів. Це такзвані «збиранки».»У творчостівишивальницьСхідного Поділлясередини XIX ст.були популярнимитакі техніки, як однобічна, двобічна пряма, коса штапівка,«поверхниця»,«кафасор».Кожна технікамає визначенізавдання: штапівка— переважнодля зображенняскладних геометричнихформ на верхніхчастинах поликів, низь — ценральнихсмуг на поликах, а «кафасор»— смуг нижчеполиків. Різновидністьвишивок наполиках жіночихсорочок визначаєтьсяїхнім кольором: чорним, світло-сірим, жовто-оранжевим.Для створенняхудожньогоефекту використанінайрізноманітнішізасоби: введеннядля вишиванняокремих мотивівоб'ємної нитки, часто ручнопряденоївовни, різнеїх обрамування, ускладненнятемпу орнаментальногоритму. Популярнимбуло введенняу вишивку металевих(срібних і золотих)ниток, що підкреслювалоурочистість.

Новим наприкінціXIX ст. було вишиваннягладдю широкихсмуг на поликахжіночих сорочок, чоловічихманішках іманжетах здомінуючимигеометризова-нимирослиннимимотивамип'ятипелюстковихквіток-розеток.Пелюстки вишитідвобічноючервоною гладдюі обкиданічорною стебнівкою.Введення стебнівкидля обрамуваннягеометричнихі рослиннихмотивів характернедля вишивкиподільськихрайонів, щомежують з Київщиною.Популярноюстає вишивкахрестикомчервониминитками. Длявиділеннясередини квітів, поділу листочків, ягідок, пуп'янківвводяться чорнінитки, їх виконуютьстебнівкоюабо дрібнимхрестиком, півхрести-ком.Подібне трактуваннярослиннихмотивів поширенеу східних районах, що межують зРівненськоюобластю (Старо-Костянтинів, Шепетівка, Вишневець, Шумськ, Ланівці, Крем'янець) таін. НаприкінціXIX ст. зазналапоширеннявишивка гладдю, хрестиком впоєднанні ізстебнівкою(в районах Зборів, Збараж, Теребовля, Бережани таін.). Сильнимидекоративнимиакцентамизвучать пробілибілого тлатканини. Дрібненькістібки введешдля обрамуванняпровіднихмотивів, переважнорозеток- «звізд», ніжно стелятьсяодинарними«попарнимирядами в прямих, зубчастих, зигзагоподібнихсмугах. Позмінневикористаннячервоного ічорного кольорівузгоджує темпорнаментальногоруху.

Монументальністюзвучання виділяєтьсявишивка ЗахідногоПоділля, особливорайонів Подністров'я, з такими осередками, як Борщів, Заліщики, Бучач (Тернопільськаобласть). Тутпоширене вишиваннягустих, тугихвізерунків(без пробілівтканини) різнимиповерхневимистібками. Таківишивки маютьвигляд тканинворсових абодрібного двобічноготкання 24. Дивуєфантазія майстриньу вишивці рукавівжіночих сорочок.І це при чітковиробленійтридільнійсистемі розміщеннявишивки нарукавах: 1 — уставки;2 — «морщини»— смуги висотоюдо 20 см, розміщеніпід уставками;3 — решта площинирукава до манжетів.Вишивки уставки,«морщини» ірукава різнятьсяміж собою розмірами, орнаментомі технікоювиконання.Найбагатшаі найскладнішавишивка науставці. Па нійповерхневимистібками (настил, стебнівка)чорними ниткамигусто вишитівід трьох досеми орнаментальнихсмуг, що сягаютьаж до коміра.Смуги заповненів рядовомуплані дрібнимимотивами, найчастішерозетками, зигзагами,інколи окресленимитемно-вишневою, темно-фіолетовоюстебнівкою.Орнаментальнісмуги розділенівузькимигоризонтальнимистрічками, вишитими часточорними і металевими, золотими чисрібними нитками.Уставки обрамованіз нижньої ібокових частин, виділені якважлива композиційначастина вишивкирукавів. Пижчеуставки вишита«морщина» —низинкою,«напротяганки», півхрестиком, рідше хрестиком,її колір, орнаментвідмінний відуставки. В околицяхБорщова переважаютьвеликі темно-червоніромби з виступами, у Заліщиках— зелені, оранжево-жовтіромбові розводи, у с. Колодрібка— темно-фіолетовігеометричніфігури. У «морщинах»деколи виступаютьпробіли тканини.На відміну відвищерозташованихсмуг «морщини»й уставки, орнаментна рукаві виконанийгрубілиминитками кучерявим«стегом» абооб'ємною гладдю.Колір вишивкирукавів аналогічнийуставці. Незважаючина відмінність, усі три частинивишивок рукавівлогічно доповнюютьодна одну йутворюють єдинукомпозиційнуцілісність.Високою художньоюмайстерністювиділяютьсянаддністрянськівишивки, в якихрізними напрямкамистібків нитокодного кольорустворюють ледьпомітні орнаментальніформи. Для досягненнявиразної пластикивізерунківмайстринівикористовувалинайрізноманітнішізасоби. В околицяхБучача поширенігеометричнівізерунки зчітко окресленимимотивами, розташованимив рядках. У нихбагато вільногофону, на якомувиділяютьсякрупніші ромби, розетки, зубці.Домінуючийколір — чорний, темно-вишневий.Делікатновведені фіолетові, рожеві стібкипосилюютьзолотисто-червоніакценти. Оригінальнавишивка такзвана «кручена».Поверхневимистібками вишиваютьсякола — «ґудзики», розміщені урозетках абов ряд у вигинаххвилястихстрічок. Розеткиобкидані і ценадає мозаїчностіцілому фонувишивки. Соковитаполіхроміявходить у подільськувишивку лишена початку XXст.

Чільне місцеу розиткубагатоколірноїнародної вишивкиУкраїни XIX— початкуXX ст. посідаєвишивка Буковини.Збереженіпам'ятки свідчатьпро те, що частов одних візерункахвишивок якодягового, такі інтер'єрногопризначеннявикористанодо 20 різнихкольорів. Вонитак зіставленіі взаємопідпорядковані, що створюютьгармонійніпереливи барвскладних геометричнихзображень. Увишивці Буковинизбереглисяархаїчні рисиантропо-, зоо-та орнітоморфногоорнаментів.Популярнізображеннялюдських постатейототожнюютьсяіз деревомжиття або складнимивізерункамивазонів.

У складнихгеометричнихформах чіткопроглядаєтьсяромбова системаокресленнялюдської постаті.Вона неначевиростає зоснови трикутника.Часто обабічантропоморфнихфігур розміщенімотиви дереважиття. Цей улюблениймотив у буковинськійвишивці маєбезліч варіантівгеометризованогозображення: то стовбурдерева — одинарнаабо попарнапряма стрічка, то ламана чихвиляста галузка, обабіч якихв позмінномучергуванніабо в яруснійсистемі розміщенігалузки, квіти, листочки, їхвишивають убагатоколірнійабо двоколірнійгамі переважночервоними, чорними, оранжевимикольорами. Навідміну відсусідніх районів, у буковинськійвишивці збереглисяі зазнали розвиткудавні традиціїпередачіорнітоморфногоорнаменту. Якосновний йогомотив частозустрічаютьсяархаїчні багатоногіптахи з піднесенимиі розпущенимикрилами, складніформи птахоподібнихмотивів. Оригінальнетрактуваннягеометризованихформ, таких, як«зозульки»,«качечки»,«голубчики», розміщениху скіснихвертикальнихабо горизонтальнихсмугах. Воничасто вишитібагатоколірнимбісером, металевимилелітками.Хрестиковатехніка, поєднаназ легкою стебнівкою, образно посилюєвраження динамічностіпташиного руху.

Графічноюточністю, чистотоютехнічноговиконанняхарактеризуєтьсягеометричнийорнамент. Основнійого мотиви:«віконця»,«медівники»,«ширинка»,«кучері», «гадючки»тощо. Рослиннийорнаментпредставленийпереважнопишними квітами-«ружами».

Названіорнаментальнімотиви поширеніу вишивці всіхрайонів Буковини.Однак вонивідрізняютьсящодо принципівкомпозиційно-технічноговирішення. Упівденних, подністровськихрайонах (Кельменці, Заставна, Кіцмань)в композиціяхвідчутні аналогіїз подільськоюпридністрянськоювишивкою. Які в ній, на рукавахжіночих сорочокрозміщенітридільно:«плечико»,«морщини», арешта заповненаскісними чивертикальнимисмугами. Уставкитемно-вишневі,«морщини»переважнозелені, а мотивидерева життяна всій площинірукавів — жовті.Урочистістьбагатоколірноївишивки, виконаноїрізними технікамивовняниминитками, заполоччю, шовком, посилюєтьсявведеннямметалевих ниток— золотих, срібнихта сріблястихлеліток.

Своєріднийосередок вишивкитільки білиминитками, білимиі світло-жовтими— околиці Новоселиці.Поєднання водному візерункурізних техніквишивання —стебнівки, гладі, мережки— сприяє рельєфно-ажурномувиділенню такихорнаментальнихмотивів, як«гільце», «хміль»,«пшеничка»та ін. Жовтінитки продумановведені длязаповненняабо обрамуваннямотивів і, яксвоєріднісонячні промені, звеселяютьбілу буковинськувишивку. Рідшезустрічаютьсявишивки, виконанібілими ниткамиверхоплутомз елементамикольоровогобісеру, переважноз ромбовимирозетковимимотивами. Уколориті вишивокЗаставнівськогорайону переважаютьяскраві оранжево-червоніакценти.

Давню загальнослов'янськутрадицію маєвишивка одягуна Україні. Нанеї вплинулиі взаємозв'язкиз мистецтвомсусідніх народів.Давньоруськіпринципи вишиванняодягу збереглисяпередусім середукраїнськогонаселенняКарпат. Приспільних ознакахвиділяєтьсялокальнимирізновидамивишивка гуцулів, бойків, лемків.

Яскраваособливістьгуцульськоївишивки —геометричнийбагатоколірнийорнамент (простіелементи, мотиви, фігурні компоненти).В основі складнихгеометричнихфігур — ромб, півромб, по-різномупоєднаний угоризонтальномуабо вертикальномунапрямках.Багато різновидівокресленняконтурів ромбів.Основні з них: ромби з прямимивиступаючимибоками — «кнєгинькові», з виступаючимисторонаминазовні, загнутіпід прямимкутом — «труби»,«пекурівки», з рядами виступаючихзубчиків —«ріжки», перехреснимибоками, виступаючимисторонами всередину, доцентру. Поширеніромби з усіченимибоками. На початкуXX ст. тут зустрічалисявишивки з архаїчнимитипами орнаменту, антропо- тазооморфнимимотивами. Наприклад, на спинкахкептарів, у всюїхню висоту, вишивали однулюдську постать.Декілька аналогічнихмалих фігурокрозташованів ряд на спинціпри талії. Інколитакі мотивиє при боковихшвах сердаків, на рукавахкожухів. У районіс. Розтоки наспинках кептарів, рукавах кожухівпоширений мотивдерева життя.Виділяютьсядинамічністюзображеннябагатоногахптахів з піднесенимиі розпушенимикрилами, щорядами розмістилисяна всій площинірукавів кожухівнижче уставок(села Вербовець, Старий Косів).Антропо- тазооморфнімотиви у геометричнійтрактовцічастіше зустрічаютьсяу вишивціБуковинськоїГуцульщини.

Характерно, що у цьому регіоніУкраїни упродовжвіків ішовскладний процесрозвиткухудожньо-стильовихособливостейвишиванняниззю. Щодотехнічнихприйомів їївиконання наГуцульщиніможна провестипрямі аналогіїз подільськоюнизинковоювишивкою. Заорнаментальнимполіхромнимвирішеннямгуцульськенизинковевишиваннястановитьсвоєріднелокальне художнєявище. Низзювишиті складніорнаментальнікомпозиціїна визначенихчастинах одягу.Рідше самостійнозастосовувалисяінші технікивишивання: стебнівка, обмітка, кіска, шов перед голки— «ключки», хрестик, двобічнастебнівка, плетений шнурок, мережка «цирка», гладь коса, точна, поверхневийкучерявий шов, верхоплут, бігунець, зерновийвивід, виколювання, мережка «шабак», змережування«черв'ячком», ретязь, заволікування.Названі технікивідомі в усіхрайонах Гуцульщини.Є розбіжностіщодо перевагитієї чи іншоїтехніки в окремихосередках. Так, у вишивціБуковинськоїГуцульщиничастіше зустрічаютьсякучерявий шов, стебнівка, ау вишивціЗакарпатськоїГуцульщини— вирізування, насталювання, заволікуваннятощо. Скрізьна Гуцульщиніпоєднувалитехніки вишиванняодних візерунків.Різним компонентамодягу відповідалипевні технікивиконання. Так, низзю вишивалиуставки жіночихсорочок; гладдю, стебнівкою— перемітки, хустини; кіскою, шнурком — сердаки, кожухи; кучерявимшвом, виколюванням— уставки тасмуги на всійплощині жіночихсорочок.

Характернариса гуцульськоївишивки XIX ст.—поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижноїсили декоративногозвучання, віднасиченихтемних до інтенсивнихоранжево-золотистихвідтінків.Введені такожжовтий, синій, чорний кольори.Кожен кольоровийстібок; елемент, мотив такпідпорядкованийзагальнійкомпозиціївишивки, щобне губився їїмалюнок і неприглушувавсяколористичнийакцент. У селах, які межуютьз Поділлям, Покуттям, Бойківщиною, зустрічаютьсяодноколірнівишивки: чорні, червоні, білі.Вишивка центральноїГуцульщини— поліхромна, з певними акцентамив окремих центрах.Так, у вишивцісіл Яворів, Річки, Брусту-рівдомінуютьблакитний ізелений кольори.Синьо-фіолетовагама характернадля буковинськоївишивки, асиньо-зелена— для ЗакарпатськоїГуцульщини.

Багатство, високий художнійрівень орнаментальногомистецтвагуцульськоївишивки зумовленіїї численнимитипами. Славитьсявишивка Верховини, Криворівні, Рахова, Косова, Брустурова, Космача, Яворова, Краснопілля, Ясіня, Ворохти, Яремче та їхніхоколиць.

Вишивціуставок жіночихсорочок наГуцульщинінадаваласявинятковаувага. Розробленачітка художнясистема перетвореннямаленькоїчастини рукавау мистецькийтвір високогорівня. Уставкисорочок — своєріднийсимвол красигуцульськоїнародної вишивки.Гідні подивуваріанти їхкомпозиційного, колористичного, технічноготрактування.Логічно продуманерозташуванняпрямокутноїплощини уставки, переважновисотою до 15см, шириною до35 см на самійвидній верхнійчастині рукава.

В окремихселах Косівщинипоширений типсорочок, десуцільно вишитався площинапередпліччяуставки, центральначастина рукавіві манжети-дуди.Це так званісорочки-«рукавіці».Варіантністьцих сорочокв основномутворитьсясистемоюкомпозиційногорозміщеннямотивів: прямих, вертикальних, скісних смугабо «кружків»,«кочел» в прямій, скісній сітціна всій площинірукавів. Монументальністьзвучання «рукавівцям»надають рельєфновиступаючіукрупненімотиви на біломутлі тканини.

Сорочки, вяких вишивкарозміщена надудах і комірі, переважнопризначалисядля щоденноговбрання. Захарактеромкомпозиційноговирішеннявишивок дудіввиділяютьсячотири основнігрупи сорочок.До першої належатьсорочки, в якихдуди вишитівузенькимигоризонтальнимисмугами, обкиданимипо краях петель-чатимшвом — «обметанийбрацар». У нихбагато білогополя. До другоїгрупи відносятьдуди, де крайобметанийпетельчатимшвом, а центральнасмуга вишитахрестиком абонизинкою, авище неї ідутьряди стебнівки— штапівки,«прошите», збирання —рямування в«складки»,«морщеного».У таких дудахміж вишитимисмугами ефектновиступаютьпробіли полотна.Своєрідністютретьої групидудів є те, щовся площинагусто зашитанизинкою абохрестиком, країгусто обкидані.Сорочки з такимиманжетами защільністювишивки нагадуютьструктуруобгорток, запасокі творять ціліснийкомпонент вєдиному ансамбліодягу. У сорочкахчетвертої групиманжети вишитістебнівкою, плетінкою, кіскою, штапівкою.В них краї обметані.Центральначастина вишитарядами ламанихзубчастихліній, скісниххрестиків. Набілому тліграфічно виділяютьсяокресленняорнаментальнихмотивів. Згідноз провіднимимотивами цівишивки називають«ріжкаті»,«шуті», «головчасті».Центральнасмуга на дудахчасто вишитаромбовим розводом— плетінкою.Вона нагадуєтехніки подільськоїштапівки, київськогозерновоговиводу. За характеромкомпозиційнихрішень геометричнихмотивів, багатоколірністюі соковитістювишивка Косівщинине має собірівних в іншихрайонах Гуцульщини.

Своєріднівишивки селаЯворів та йогоприсілків. Напочатку XX ст.тут вишиваливовняниминитками низинкою, хрестиком, позаголковимшвом. Характернуособливістьяворівськихуставок творятьпробіли полотна.У Коломийськомумузеї народногомистецтваГуцульщинизберігаєтьсяблизько 20 зразківяворівськихвишивок дляуставок, виконаниху 90-х роках минулогостоліття вовняниминитками низинкоюта хрестиком.Орнаментгеометричний; основні мотиви: ромб, квадрат, прямокутник, трикутник, їхрізноманітнезображеннялежить в основівізерунків:«ріжкаті»,«головкаті»,«скринькові»,«в очка», «вІнтерна», «биті»,«безконечні»,«у підківки»,«кучері»,«порошникові»,«в звізди»,«сливові»,«черешневі»,«намальовані»,«шуті» та ін.Це типові, масовопоширені візерунки.Кожна майстриня, досконалоопанувавшитрадиційніприйомикомпозиційно-колористичноговирішення, вносила індивідуальнуманеру в характервиконаннявишивок. Значнимвнеском у розвитокхудожніх традиційяворівськоївишивки кінцяXIX— початку XX ст.є творчістьвідомої вишивальниціК. Ю. Корпанюк.

Як своєріднелокальне явищегуцульськогомистецтвавідома вишивкас. Космач зприсілками.Тут, як і в іншихрайонах Гуцульщини, вишивкою декорувалипере-мітки, сорочки, сердаки, червоні гачіта обгорткидля ніг — онучітощо. Середрозмаїттявишивок виділяютьсявишивки жіночихта чоловічихсорочок. Домінуютьвишивки уставокна рукавахжіночих сорочок,їм підпорядкованівузенькі стрічки, розміщені нашвах і дудах.

Космацькіуставки — суцільно, густо зашитіплощини полотна, переважнодовжиною до25 см, а висотоювід 7 до 15 см. Технікивишивання —дрібний хрестик, поверхневийшов. За кількістюорнаментальнихгоризонтальнихсмуг космацькіуставки поділяютьсяна однорядові, півторарядовіі трирядові.Основні мотивиобґрунтовувалиназви вишивок:«скринькові»,«кнєгинькові»,«лумерові»,«безконечник»,«ключко-ві»,«скосини»,«качурові»,«павукові»,«смерічки»,«на дубовийлист», «черешневі»,«сливові»,«ріцька»,«микуличинська»та ін. У цихневеликих зарозміром вишивках космацькімайстринівиявили високухудожню культуру.За технікоювиконання, орнаментально-композиційноюбудовою, силоюзвучання неповторногоколориту космацькіуставки немають собірівних.

Складнийгеометричнийзміст космацькихвишивок. Переважноромби й прямокутники, розміщені вряди один надодним, поєднуютьсяз іншими елементами: хрестиками, зірками, розетками, які дуже подрібнені, малі за розміром, з опрацьованимидеталями. Це, як і колір, виділяєу гуцульськійвишивці космацьку.Основна принада— барвиста, соковита, багатоколірнагама. На початкуXX ст. майстринівикористовувалив одному візерунку, крім червоних, чорних, зеленихта інших кольорів, по чотири відтінкижовтих і оранжевихниток. Два останнікольори домінуютьі надають вишивцізолотистого, сонячноговідблиску, святковості.

ВишивкаГуцульщинина початку XXст. характеризуєтьсяпосиленимживописнимзвучанням призбереженнігеометричногоорнаменту н.

ВишивкаБойківщини— своєріднелокальне художнєявище в українськомувишивальномумистецтві.Основне призначення— декоруванняодягу — впливалона її художніособливості.

У серединіXIX ст. вишивкивиконувалигладкими прямимистібками, подібнимидо переборуниток основипри тканні 1&.Застосуваннячорних вовнянихниток давалозмогу утворюватистрічковігладкі рельєфнісмуги. У цьомуплані майстринірозробилибезліч варіантівперебиранняоснови полотназа прямою ниткоюпоробку однаковимиза довжиноюстібками.Утворювалисяодно- або дволінійністрічки, розташованіпоперечнимисмугами нарізній відстаніодна від одноїна уставках, комірах, манжетахсорочок, подоліспідниць >6. Длявишиваннявикористовувалифарбовані увідварах вільховоїабо дубовоїкори міцнопрядені ллянічи коноплянінитки. Нимиперебиралидрібні рубчикитканини і стягалиодин до одного.Між рубчикамимерехтливовиділялисякольорові рівністібки перевірноївишивальноїнитки. Ллянаабо кольорованитка у стебелевихшвах частовиконувалаподвійну функцію— рясу-ванняі декоруваннятканини. Звідсипоходить назва:«перебирання»,«ламу-вання».

Типовим явищемв одязі є орнаментуванняскладочокстебелевими, густо розміщенимискісними стібками.Поверхневенанесенняорнаментальнихмотивів як назібрану в складочкиоснову, так іна гладку тканинуназивається«натяганням»,«обметанням».Найбільшоїпопулярностінабули такітехніки вишивання: стебнівка(«перебирання»,«єдностеблиця»,«ламування»),«поверхниця»(«натягання»,«обме-тання»), вирізування(«різьовання»,«точений»); низинка («наодну нитку»), гладь («гладинка»,«сновання»), хрестик («зернятє»).

До давніхтехнік вишиванняналежать вирізуванняі виколювання.Найчастішеці технікивикористовувалив орнаментуванніподолів спідниць(фартухів,«різьова-ників»), поєднувалиіз стебнівкою.Як стебелевішви, так і обкиданнявирізаних, виколенихдірочок виконувалипереважнововнянимичорними нитками(Східна Бойківщина)або лляними, фарбованимисажею чи кіптявоювід каганця(Західна Бойківщина).На Турківщиніцю технікуназивали точенням.її своєрідністьполягала утому, що мережкуорнаментувалиобкиданимистібками. Названітехніки передувалипояві у серединіXIX ст. хрестика(«зернятє»), гладі («гладинка»,«снування»), низинки і вибивання17. Кожен стібокцих технік мавсвій декоративнийсенс і певнепризначення.Від товщининиток і розмірівпрямих стібків, характеру їхвиконаннязалежав ефектрельєфногоабо мерехтливогозвучання вишивки.

Поверхневішви — «гладинка»,«снування»,«нашиття» —виділяютьсяграфічніс-тюліній, чіткістюокресленихплощин. Таківізерунки, як«заснурок»,«єдностеблиця», лягали на полотнірельєфнимистрічками.Хрестик надававзернистостіорнаментам.Не випадковойого називали«зернятєм».Ажурністьтканини пов'язаназ вирізуванням, виколюванням.Бойківськійвишивці властиваскладна системапоєднаннястібків різнихтехнік длядекоруванняокремих частинодягу, передусімрукавів тапогрудників, уставок у жіночихі чоловічихсорочках. Матеріалі техніка виконаннявзаємозумовлювалихудожню виразністьвишивок.

Збереженізразки вишивокXIX ст. дають змогуаналізуватистійкі орнаментальнікомплекси, характернідля тієї чиіншої технікивишивання іматеріалу.

У вишивцібойків масовогопоширення набувгеометричнийорнамент. Найбільшвідомий орнаментутворювавсяіз простихлінійних мотивів, прямих і скісних, ламаних і зубчастих.

НаприкінціXIX ст. строгігеометричніформи зазналипом'якшеногоокреслення, вільнішоготрактування.Рослинно-квітковийорнамент всечастіше починаєвикористовуватисяу бойківськійвишивці: відпростих хвилястих«бігунців»до складнихгалузок. Виділяютьсядва- і трилисник, але не як самостійнімотиви, а переважнов поєднанняхз провіднимимотивами.

Особливоюфантазієютворчого вирішенняпозначеніквіти, поданіпереважно урозгорнутомуплані — чотири-, шести- й восьмипелюсткові.їх серцевини— цяточки, кола, ромби, хрестики.Пелюсточки, розділені іне розділені, мають заокругленесерцеподібне, зубчасте окреслення.Різноманітнаформа квітів: то вони витягнутіпо вертикалі-(горизонталі), то подані упрофіль. В усіхзображенняхквіти — основнімотиви — організовуютьінші, додатковімотиви у певнусистему.

Серед складнихрослинних формпоширені вазоннімотиви («деревця»).Від різнихваріантів зінших районівУкраїни вонирізняться тим, що виростаютьз основи —прямокутника,їх будова строгосиметричназа вертикальнимиі горизонтальнимилініями. Кінцевігалузки завершуютьсяквітами як врозгорнутому, так і в профільномуплані. Квіти(«ружі», «яблука»,«маки») утворюютьстрічковікомпозиції, зокрема складні— з хвилястиходноряднихі взаємопересіченихліній. У вигинахі виступаххвилястих лінійрозташованіквіти, пуп'янки, ягідки тощо.Часто зустрічаютьсякомбінованікомпозиції(від хвилястихліній «відростають»галузки).

Особливістьвишивок полягаєв орнаментуванніманжетів (дудів)жіночих і чоловічихсорочок. Знизувони обметаніскладнимисмугами або«в зубчик».Вище основнийвізерунок —«нашиття навічка» — обрамованийзнизу і зверху«кривульками»,«єдностеблицею»і т. ін. Над манжетомрукав дрібнезібранийі вишитий стебнівкою(«на розп'янку»).Різні способивишиванняназваних мотивівсприяли виробленнюсвоєрідноїпластики, створеннюцікавогодекоративногоефекту. Вишивкирізняться міжсобою розмірами, орнаментом, технікою виконанняі кольором, алеразом з тимдоповнюютьодна одну йутворюютькомпозиційнуцілісність.

У вишивкахлемківськихчоловічих іжіночих сорочокXIX ст. домінуєчервоно-синягама. Цікавірізновидипризбируванняу дрібні складочкисорочок прикомірах, манжетахі в короткихрукавах жіночихсорочок —«оплічятах».На дрібнихскладках стебнівкою, ланцюжкомвишиті стрічкиз рядів зубчиків,«кривуль», хвилястихгалузок, ланцюжком.З середини XIXст. набув поширеннярозетковийрослиннийорнамент. Назміну червоно-синім, червоно-чорнимниткам прийшлибагатоколірні: жовті, оранжеві, блакитні. Особливоюсилою декоративногозвучання виділяєтьсясоковита, барвиставишивка накожухах, безрукавках.Вишиті різнокольоровиминитками рослиннімотиви (стебнівкою, гладдю, ланцюжком)в поєднанніз різною структуроютканин звучатьживописнимиакцентами наполах, спинкахлейбичат ідрушляків.

Яскрававишивка начоловічихштанах і курткахз білого сукна.НаприкінціXIX ст. штани ізбілого сукнаобшивали біло-чорнимивовняниминитками пришвах, використовуваликайму (між двомакусками сукна).Поступовопоширювалосянашиття білоїі чорної крученоїнитки вздовжшвів.

Регіональнірозбіжностіне впливаютьна загальніриси вишивкикарпатськогорегіону. Вонизумовленіголовним призначеннямвишивки — декоруванняодягу, в основномуподібним заматеріалом, кроєм, специфікоюношення. Спільніорнаментально-композиційніознаки простежуютьсяу вишивці всіхкомпонентівплечового, поясного, верхньогоодягу Карпат.

У XIX ст. вишивканабула масовогопоширення навсій Україні, стала одниміз основнихвидів народногодекоративногомистецтва.Вишивали вкожному селі, а в містах — удворянському, купецькому, міщанськомусередовищі, монастирях, майстерняхтощо. Сталивідомими великівишивальнімайстерні уселах Качанівкана Чернігівщині, Григорівнана Київщині, Клембівка, Яланець наПоділлі та ін.У цих майстерняхвиготовлялиодяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблідля власнихпотреб і напродаж. Хочана творчістьвишивальницьвпливали смакизамовників, які часто давалидля копіюваннятовари, привезеніз країн ЗахідноїЄвропи і Сходу, однак перевагумали класичнізразки, створеніу сфері домашньоговиробництваяк у селах, такі в містах.

Поступовоактивізувалисяскладні процесиперетвореннявишивання уремесло, промисел.Зокрема, у XIX ст.поширивсяміський промиселбісерної ітамбурноївишивки (Пирятин, Охтирка, Чернівці, Вижниця, Косівта ін.). Майстернідедалі частішевиконуваливишивки напродаж, передусімдля міськихпокупців. Вишивкаяк ремесло, розрахованана порівняновузьке колоспоживачів, своїми коренямивходила у глибокімісцеві традиції, на її якістьвпливала творчаініціативавиконавців.

Па розвиткуміських і сільськихпромислівпозначалисьвпливи капіталістичнихвідносин. Торговціза безціньскуповувалитрудомісткіу виготовленніхудожні вишивки.Дешеві, візерунчастітканини фабричноговиробництвапочали витіснятиручні роботи.

У другійполовині XIX —на початку XXст. станомвишивальнихнародних промислівзацікавилисьісторики, етнографи, художники.Почалося вивченняі колекціонуваннянародної вишивки, приймалисязаходи дляпідтримкипромислів, організовувалисяземські школиінструкторіввишивки, відповіднікурси, а такожсклади вишивальнихвиробів. У цейперіод заснованінавчально-кустарнімайстерні вМиргороді, уселах Опішняй Решетилівкана Полтавщині, Зосів на Вінничині, Дігтярі наЧернігівщині, Скопці на Київщині, в Косові, Львові, Коломиї, Хустіта ін.

Київське, Полтавське, Чернігівськеі Подільськеземства видавалиальбоми вишивокXVIII—XIX ст. Але спробищодо відродженнянародногомистецтв, якіздійснювализемства, а наГаличині такзвана «Сталакомісія з промисловихсправ», не далипомітних наслідків.

У 20-х рокахXX ст. у центрахтрадиційнихремесел, частона грунті колишніхземських майстереньбули створеніхудожньо-промисловіартілі, щооб'єднувалитисячі вишивальниць.За короткийчас здобуливсенародноговизнання вишивкиартілей наПолтавщині, Київщині, Вінниччині, які відзначалисявисоким художнімрівнем.

Українськімайстрині бралиучасть у всесвітніхвиставкахнародногомистецтва, їхнітвори експортували.

У повоєннийперіод відбувавсяпроцес об'єднаннядрібних кооперативів, а 1960 р. промисловіартілі реорганізованау державніпідприємства.З 60-х років наУкраїні активнопоширюєтьсямашинна вишивка.Успішно використовуютьсятакі техніки, як вишивкагладдю з прикріпленням, обвиття сітки, різні видистебнівки, настил і мережка.Вишивальнітехніки постійноудосконалюються.

У 70-х рокахрізні за асортиментомвишиті виробивиготовлялиу системі підприємствміністерствмісцевоїпромисловостіУкрхудожпрому, легкої промисловості, побутовогообслуговуваннянаселення, сільськогогосподарства, Художньогофонду Українита ін. Художники, народні майстриу своїй творчійпрактиці розвиваютьнагромадженийдосвід, намагаютьсяпіднести художнійрівень виробів, декорованихвишивкою. Загальнійтенденції —поліпшеннюякості художніхвиробів, активізаціїтворчих процесів— сприяло покращенняпідготовкикадрів художників-профе-сіоналіві майстрів-виконавців.У справі підготовкиспеціалістівз вищою освітоюважливу роботупроводятьЛьвівськийінститут прикладногота декоративногомистецтва, Львівськеучилище прикладногомистецтва ім.І. Труша, Косівськийтехнікум народниххудожніх промислівім. В. Касіяна, Вижницьке таУжгородськеучилища прикладногомистецтва, Кролевецьке, Решетилівськета Грицівськетехнічні училища.Професійнаорієнтаціяучнів сьогодніздійснюєтьсяу загальноосвітніхшколах республіки.Майже в кожнійз них є гурткивишивання.Понад 25 роківпрацювали зучнями відомівишивальниціО. Возниця, Г.Липка, С. Кульчицькау Львові. Підкерівництвомтворчих майстрівпрактичнізаняття з вишивкипроводятьсябезпосередньона виробництвах.

Сучаснавишивка, щовиготовляєтьсяу системі підприємствнародних художніхпромислів,—складне художнєявище.

Підприємстванародних художніхпромислівнеоднорідніза структурою, типами виробництва.Це об'єднання, фабрики, цехи, комбінати, лабораторії, вони маютьвідмінні завдання, підпорядкованірізним відомствам, міністерствам.На 19 спеціалізованихпідприємствах, підпорядкованихУкрхудожпромуМіністерствамісцевоїпромисловостіУкраїни, виготовляютьсявишиті жіночіблузи, чоловічісорочки, дитячийодяг, рушники, скатертини, наволочки.Вироби цихпідприємствздобули народномумистецтвузаслуженевизнання якна Україні, такі далеко за їїмежами.

Численніколективихудожників, вишивальницьКиївщини працюютьу Виробничо-художньомуоб'єднанні ім.Т.Г. Шевченката його філіалахв Іванкові, Василькові, Кагарлику, наЛітківськійфабриці художніхвиробів ім.Т.Г. Шевченка, вишивальниціПолтавщини— на виробничо-художньомуоб'єднанні«Полтавчанка»з філіаламив Опішні, ВеликихСорочинцях, Лубнах, НовихСанжарах, Кременчуціта на Реше-тилівськійфабриці ім. К.Цеткін. Провіднівишивальниціпрацюють наЧернігівській, Ніжинській, Прилуцькійфабриках, увиробничо-художньомуоб'єднанні«Вінничанка»з філіаламиу селах Клембівката Городківка, Одеській фабриціім. Ж. Ля-бурб, Уманськійфабриці. Творчопрацюють колектививишивальницьу харківськомувиробничо-художньомуоб'єднанні«Україна», наЛьвівськійфабриці ім.Лесі Українки, Чернівецькійфабриці ім. Ю.Федьковича,Івано-Франківськійфабриці ім. Р.Люксембург.

Кожному зцих підприємствпритаманнісвій характервиробів, власніхудожні принципи, графічно-живописнезображеннятрадиційнихобразів сонця, землі тощо.Велика увагазвертаєтьсяна розвитокособливостейвишивки різноїмісцевості, передусімтехнік ручноговишивання.

На жаль, фінансово-матеріальнітруднощі переведенняпідприємствнародних художніхпромислів назасади машинноїпромисловості, де ігноруєтьсяручна творчапраця, згубновплинули наякість вишивки.Наприкінці70-х років зменшивсявипуск вишитихвиробів, закривалисяокремі цехитощо.

Загальневизнання здобулатворчістьукраїнськиххудожниківі майстрів В.Захар-ченко, Н. Гречанівської(Київ), О. Великодної(Полтава), Г. Гриня(Опішня), О. Ва-силенко(Решетилівка), Л. Богинич (ВеликіСорочинці), А.Корзун (Харків), М. Коржук, П. Коржук, П. Горобець, Г.Ляльки (Вінниччина), В. Надвірної, О. Гушул, М.Федор-чак-Ткачової, Л. Фролової(Львів), Д. Петкевич, М. Попадинець(Івано-Франківщина)та ін.

У кожномуобласномуцентрі республікипрацюютьхудожньо-виробничімайстерніХудожньогофонду України.Талановитімайстри з яскравоюіндивідуальністю, професійнимзнанням справий усвідомленнямвимог сьогоденнятворчо рбзвиваютьхудожні принципимистецтвавишивання.Талановитістьсучасних авторівхудожніх вишивок— це поєднаннястійких художніхтрадицій інових відкриттів.У таких аспектахоцінюєтьсятворчістьколективувишивальницьз Луцька — 3.Магеровської, Н. Ніколаєвої, Н. Горлицької; Рівного — Є.Ємельянової,3. Романової, М. Шевчук, Л. Ванчик; Львова — О.Сатурської,І. Ольшанської, О. Возниці, К.Костів, С. Коцюмбас, М. Стасюк, 3. Краковецької,І. Боднар; Коломиї— Г. Сабадаш, Г. Вінтоняк; Тернополя —Г. Баран, С. Кулини, С. Папи; Черніців— В. Леки, Н. Медведецької, О. Курик; Ужгорода— М. Шерегій,І. Дерцені, І.Куцик та ін.

Сьогоднівишивка розглядаєтьсяяк важливахудожня цінність, що виконуєчисленні функції— естетичну, пізнавальну, комунікаційну.Це показовийвид мистецтва, який зберіг, доніс до насі стверджуєдальший розвитокорнаментальної, графічної, живописноїкультури народу.

1. МарченкоГ. Мистецькацінність «кам'янихбаб» // Народнатворчість таетнографія.1969.№ 4. С. 76—81.

2. НовицкаяМ.А. Золотаявишивка КиевскойРуси //— Уіса.1972. Т. 33. С. 42.

3. Там же. С. 43.

4. Рукописнийвідділ Інститутумистецтвознавства, фольклору таетнографіїім. М. РильськогоАНУРСР, ф. 48—5/49.

5. ВасиленкоВ.М. Русскаянародная резьбай роспись подереву XVIII—XX вв.М., 1960. С. 80; БоровскийЯ.Е. Мифологическиймир древнихкиевлян. К., 1982. С.83.

6. БілецькаЮ. Українськісорочки, їхтипи, еволюціяі орнаментація// Матеріалидоетнографіїта антропології.1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81.

7. Кулик О.Українськенародне художнєвишивання. К.,1968. С. 61.

8. КравчукЛ.Т. Вишивка //Нариси з історіїдекоративно-прикладногомистецтва.Львів,1969. С. 59.

9. КосачеваО.П. Українськийнародний орнамент.К., 1876. С. 10, 13.

10. Кара-ВасильєваТ. В. Спільністьорнаментуукраїнськоїі російськоївишивки //Українськемистецтвоу міжнароднихзв'язках. К., 1983.С. 110.

11. ЧубинськийП.Г. Малоросомюго-западногокрая // Тр.зтнографическо-статистическойзкспедициив западно-русскийкрай. СПб., 1877. Т.7. С. 427.

12. ВасиленкоВ.М. Передмова// Кара-ВасильєваТ. В. Полтавськанародна вишивка.К.,1983. С. 5.

13. ГургулаІ.В. Народнемистецтвозахідних областейУкраїни. К., 1966. С.28.

14. Захарчук-ЧугайР.В. Українськанародна вишивка: західні областіУРСР. К., 1988. С. 136—140.

15. БілецькаВ. Українськісорочки, їхтипи, еволюціяі орнаментація//Матеріалидоетнографіїта антропології.1929. Т. 21—22. Ч. 1. С. 81.

16. Кравчук Л.Т. Вишивка // Нарисиісторії українськогодекоративно-прикладногомистецтва.Львів, 1969. С. 62.

17. ДобрянськаІ. О„ СимоненкоІ. Ф, Типи та колоритзахідноукраїнськоївишивки//Народнатворчість таетнографія.1959. № 2. С. 80.

18. Маркевич.Українськінародні хрестиковівишивки СхідноїСловаччини.Пряшів,1964. С. 12;

19. КульчицькаО. Народнийодяг західнихобластей УРСР.К., 1959. Табл. 64, 65;

20. ГанцкаяО.А. НародноеискусствоПольши. М., 1970. С.84;

21. МатейкоК.І. Українськийнароднийодяг.К., 1977. С. 65;

22. МаковскийС. К. НародноеискусствоподкарпатскойРуси. Прага,1925.С. 6—8.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

    продолжение
--PAGE_BREAK--

НАРОДНИЙОДЯГ

Народнийодяг — одна ізважливих галузейматеріально-духовної, художньоїкультури народу.Він виник впроцесі трудовоїдіяльностілюдини і нерозривнопов'язаний зїї життям іпобутом.

Історіянародного одягуприховує багатотаємниць. Незбереглосядавніх пам'ятокцього видумистецтва.Виготовленийлюдиною одягіз тканин, шкіритощо швидкозношувався.Про давній одягна територіїсучасної Україниможна судитина основі данихархеологіїта ранніхписемно-історичнихджерел.

Провіднагалузь пізньопалеолітичногоперіоду — мисливствона таких тварин, як мамонт, носоріг, лось, зубр, оленьі т. ін. У ті далекічаси незшитішкіри звірівзамінювалилюдині одяг.На територіїУкраїни знайденіархеологамискрібла, кістянішила і голки.Отже, поступовоколишні мешканціУкраїни вчилисяоброблятишкіри, зшиватиїх, надаючипевних форм, виготовлятиприкраси. Особливоважливими єпам'яткипізньопалеолітичногопоселення зМезина на Десні: браслет з п'ятиорнаментованихплатівок (меандровімотиви), вирізанихз бивня мамонта, вісім кістянихпроколок ікістяна голка, необхідні дляпошиття одягузі шкіри. Збереглисяморські раковини, з яких робилинамисто '. Зрозуміло, що за цимивідомостямине можна говоритипро художнійрівень тодішньоговбрання, а тількистверджуватийого існування.У різні історичніперіоди одягпіддававсяґрунтовнимзмінам, зумовленимприродно-ландшафтними, економічнимита іншимиобставинами.При цьому важливезначення малиформи виробничогогосподарювання.

У другійполовині VI тис.до н. е. у життіпервісногонаселення натериторіїсучасної Українивідбулисявеликі зміни: поряд з рибальствомі збиральництвомстало появлятисяскотарство, землеробство.Історики називаютьцей перехід«неолітичноюреволюцією», вона тривалапротягом тисячоліть.

Аналізуючиматеріалимогильниківнеолітичногочасу, можнадійти висновків, що люди дніпродонецькоїкультури пишноприкрашувалидовгий одягплатівкамиз блискучоїемалі ікліввепра та ін.Платівки різніза формою, орнаментованірізьбленимилініями, заглибникамитощо. Ряди такихплатівок нашивалина верхню частинуодягу, поли іголовні убори.Ними і пронизками, виготовленимиіз черепашок, декорувалитакож паси.Люди прикрашувалисебе численнимиразками намиста, виготовленогоіз полірованоїкістки, черепашок, каменю, зокремасердоліку 2.Перламутровіпронизки, біліблискучі платівки, зуби тварин, нашиті на шкірянийодяг, надавалийому пишності, оригінальності.Наприкінцінеоліту з'явилисяперші металевіприкраси — зміді. В епохуміді були відоміґудзики, пряжки, фібули і под.У Манільськомумогильникуна Подніпров'їзнайдено золотупідвіску, якае поки що найдавнішоюприкрасою зішляхетногометалу, виявленоюна територіїУкраїни.

Нові способидобуванняпродуктівхарчуванняшляхом вирощуваннякультурнихрослин і розведеннясвійськихтварин (передусімовець, кіз) дализмогу використовувативовну прирученихтварин, волокнарослин, перейтидо певних спробплетіння, ткання.Виробничадіяльністьлюдини, зокремавиготовленняодягу, зазналаособливогорозвитку вперіод Трипільськоїкультури (IV—IIIтис. до н. е.). У цейчас на територіїУкраїни заданими археологічнихрозкопок зафіксованоблизько 1000 поселень.Трипільці вміливиготовлятитканини дляодягу. Про цесвідчать частізнахідки глинянихпряслиць дляверетен і глинянихважків дляпримітивноготкацькоговерстата, відбиткитканин на днищахпосуду, відповіднихзнарядь дляплетіння рибальськихсіток… Є підставитвердити, щотрипільцівирощувалильон 4. На трипільськихглиняних фігуркахможна оглянутиокремі деталі— пасочок, фартух5. Чільне місцепосідало виробництвоприкрас дляодягу (намиста, підвіски, чотирьохкутні, часто ромбоподібніплатівки, котрінашивали наодяг). Основнимматеріаломбув камінь, кістка, зубитварин, емалііклів. Рідше.використовувалиметали — мідь, золото.

Перші речовіпам'ятки — фрагментихутряного одягуплемен катакомбноїкультури II тис.до н. е.— знайденіпоблизу с.ЧеревківськеДонецькоїобласті6. Решткизбереженогоодягу зшитідвома тонкимипокручениминитками. Хутротонке, добревиправлене.У катакомбнихпохованняхбіля с. ВоронцівкаХарківськоїобласті виявленіі залишки взуттязі шкіри, слідиголовного уборутощо. Клаптикиполотнянихтканин, пофарбованихчорною і червоноюфарбами у смуговійсистемі, знайденоу Мелітопольськомурайоні. Це свідчитьпро давнє існуваннякольоровоїодягової тканини.Матеріальнакультура цьогоперіоду вплинулана розвитоккультури пізнішихепох.

Кінець VII—IIIст. до н. е.— цеперіод пануванняскіфськоїкультури, визначногоявища в історіїстародавніхнародів Європи.Безцінні творискіфськогомистецтвазнайдені учисленнихпохованняхна територіїУкраїни". Зокрема, збереглисяфрагментишкіряногокостюма, повсті, вовняних тканин, художньо оформленівишивкою, аплікацієютощо. Одягвиготовлялижінки. У могилахскіф'янок виявленішила, голки, проколки, веретена.У заможнихскіф'янок веретенабули грецькоготипу, з кістянимнабором, у бідних— дерев'яні, зглиняним абосвинцевимважком.

На основіархеологічнихматеріалівможна говоритипро окремікомпонентиі цілі ансамблічоловічогоі жіночогобуденного ісвятковогоодягу. Чоловікиносили короткішкіряні каптани, хутром всередину, перетягнутів поясі. Штанибули двох типів: вузькі, шкіряні, щільно облягаючіпостать, і широкі, типу шароварів, з м'якої вовняноїтканини. Штанизаправлялиу шкіряні чоботи, перев'язаніремінцем білякісточки і підпідошвою. Головнийубір — гостроверхібашлики-клобукиз твердої повстіабо шкіри. Вонизакривали вухай потилицю. Ужінок булодовге вбрання, зібране пришиї, знизу рукавів, підперезанев талії. Поверхнього — вільнішаодежина, подібнадо халата здовгими рукавами.Головні убори— різновидніза формою шапки, накидки — полотнища, що звисали наспину.

Виразновиступаютьрозбіжностів одязі скіфів-кочовиків, орачів, воїнів, а також царів, знаті та їхніхприслужників.На численнихметалевихпам'ятках зображеніскіфи в процесіпраці — одягненів широкі штани, заправленів невисокічоботи, короткікуртки абокожухи. Заняттювідповідаєформа одягу— зручна, легка.Так, воїни малискладні комплексиодягу, тіснообгортаючіпостать, алезручні для їздина конях. Виділяютьсядва варіантикомплексів:1) куртки, короткіштани, чоботи;2) куртки до пояса, каптани доколін, штани, чоботи, гостроверхішапки. Каптанина грудях, рукавах, вздовж розрізівпередніх полів, начолова інавушна частинишапок оздобленірядами металевихплатівок. Каптаничасто підбитіхутром.

Унікальнізнахідки зкургану ТовстаМогила (біляНікополя), датованіIV ст. до н. е„ дализмогу реконструюватиодяг скіфськогоцаря, цариці,їхньої дитини, а також прислужниківі рабів 8. Костюмцаря: гостроверхашапка, каптан, пасок, штани, чоботи, пишнодекорованізолотимиорнаментованимиплатівками.Основна увагазвернена нарозміщенняу рядовомуплані платівоку начоловійчастині шапки, біля шиї (У формікруглого коміра), на полах, рукавахта штанах. Костюмцариці: сорочко-подібний, довгий до п'ятодяг, приталенийкаптан, довгийі з широкимирукавами, високийвінкоподібнийголовний убірзі звисаючоюна спину аж доп'ят накидкою.Усі частиникостюма ряснооздобленізолотими платівками.Дитина малана головістрічкоподібнукруглу пов'язку, вишитий каптанз пасочком.Скромнішийодяг прислужників.У чоловіка —гостроверхашапка і каптанз поясом нічимне прикрашені, а на штанахвздовж швіваж до низу сітчастасмуга. На служницідовга до п'ятприталенаодежина, високашапка із довгоюнакидкою наспину. Декор: два разки намиста.На основі курганнихматеріалівможна твердити: скіфи оздоблювалиодяг вишивкою, аплікацієютощо.

У II ст. до н. е.в південнірайони сучасноїУкраїни прийшлисармати, відтіснившизвідти скіфів.Сармати булиактивнимиучасникамивеликого переселеннянародів нарубежі античноїі давньослов'янськоїепох. Упродовжшести столітьвони посідалипанівне становищеу степах теперішньоїУкрани, внеслизміни в культурунаселенняусього ПівнічногоПричорномор'я.Сармати підтримувализв'язки з Китаєм,Індією, Іраномта Єгиптом. ЗКитаю привозилишовкові тканини, з Індії — коралидля намиста, черепашки«каурі», бірюзу, з Кавказу —кришталевета інше намистотощо. Однакнадзвичайноважливими булибагатовіковізв'язки сарматівіз землеробськимнаселеннямукраїнськоголісостепу.Художні образибогині з кіньми, тамгоподібнізнаки та ін., що увійшли доскарбниціукраїнського, білоруськогота російськогомистецтва, мають прототипиу сарматськійкультурі. Вбраннясарматів подібнедо скіфського.У чоловіків-сарматівнайпоширенішимибули плащі, скріпленіфібулою направому плечі, гостроверхібашлики. Жінкиносили довгийодяг, підперезанийпасочком, обшитийна комірі, рукавахі подолі бісером, скріпленийна грудях іплечах фібулами, а також довгішаровари. Взуттяз гостриминосками оздоблювалибісером. Широковикористовувалисяприкраси: намиста, сережки, підвіски, браслети, перснітощо. У заможнихжінок рукавиі поділ довгогоодягу обшивализолотими платівками, у бідніших —дрібними намистинами, бісером тощо.

У І тис. н. е.завершилосярозселенняслов'ян. На основірозвитку феодальнихвідносин услов'янськихплемен у VII—IX ст.відбувавсяпроцес утвореннядержави. НаVI—VIII ст. у східнихслов'ян припадаєформуваннясоюзів племен— державнихутворень, відомихв історичнійлітературіпід назвою«літописнихплемен», або«племіннихкнязівств».На їхньомугрунті у IX ст.виникла давньоруськадержава — КиївськаРусь. До утвореннядержави праслов'янськіі слов'янськіплемена пройшлитривалий шляхекономічного, культурногорозвитку. Йдетьсяі про здобуткиплемен зарубинецької, черняхівськоїкультури тощо.Мистецтвопраслов'янськихплемен сталоміцною основоюпіднесеннякультури КиївськоїРусі. Багатовіковітрадиціїслов'янськогомистецтвавідіграливажливу рольу поглибленнівзаємозв'язківз візантійськоюта іншими культурами.

Вбрання яксформованийвид мистецтварозвивалосяу загальномуруслі культуридавньоруськоїнародності.У скарбах іпохованняхзбереглисячисленні металевіприкраси длячоловічогоі жіночогоодягу: шийнігривни, сережки, підвіски донамиста, браслетиі т. ін. За формамита орнаментацією— це символічнізображенняохоронногохарактеру. Проодяг слов'янинаVI ст. можна, зокрема, говорити наоснові скарбу, знайденогобіля р. Рось ус. МартинівкаКиївськоїобласті. Винятковоїуваги заслуговуютьсрібні платівки, гравійовані, позолочені.На них зображенічоловіки зголенимипідборіддями, вусами і довгимволоссям; якбачимо, зачісціприділена певнаувага. Вишукана, строго лінійна, відповідноприлегла допостаті формасорочки — зкруглим вирізомпри шиї, довгимирукавами, стягненапри талії пасочком.У нагруднійчастині сорочки— широка, допройми і пояса, вишивка. Сітчастийвізеруноквишивки виконанийрізцем і вкритийпозолотою, які низ рукавів.

Штани вузькі, довгі. На ногахчеревикоподібневзуття. Вбранняхарактернедля всьогонаселенняПодніпров'явпродовж багатьохстоліть. Подібнийодяг зображенийна різних пам'ятках.Окремі елементиодягу проглядаютьсяна кам'янихбабах. На-півсферичніголовні убори, розширенийдонизу жіночийодяг вирізьбленіна так званомузбруцькомуідолі. Майжев кожномудавньоруськомупохованнізустрічаютьсяречі, котрізасвідчуютьвиготовленняодягу. Найпростіший— натільнийодяг виготовлявсяу кожномугосподарстві, а верхній —каптани з сукнай овечої шкури, а також із шовкуй оксамиту шиликравці. Вжеіснували майстришкіряної справи, які у писемнихджерелах згадуютьсяяк кожум'якита усмошевці.

Давньоруськіселяни, ремісникивиготовляливбрання з конопляних, лляних, вовнянихтканин домашньоговиготовлення, шкіри. Одягбагатих князів, дворян, дружинниківшили з яскравихшовкових, золотихі срібних тканин, парчі, оксамиту, тафти, камки, привезенихз Візантії таКриму. Такідорогі тканининазивали поволоками.Одяг знаті бувбагатоколірним(переважаличервоний, синій, зелений, малиновийкольори), а одягтрудових людей— сірим, коричневим.Вбрання князів, бояр, дворянприкрашуваливишивкою, нашитимпозументом, облямовувалихутром соболя, куниці, бобра, видри, оздоблювалидорогоціннимиприкрасами.У селянськомуодязі використаніхутра зайця, лисиці, овечашкіра. Дужемало доповнюючихприкрас. Вінбув коротшим, зручнішим дляпраці. Довжинаодягу — однаіз соціальнихвідмінностей.

Письмовісвідченняіноземнихмандрівників, літописніджерела, пам'яткиобразотворчогомистецтва(мініатюри, фрески, мозаїка)мають величезнезначення дляхарактеристикиодягу давньоруськогонаселення 9.Основний компонентчоловічогоодягу — полотнянасорочка тунікоподібногокрою з розрізомпосерединігрудей, якуносили навипускі підперізувалинеширокимпасом. Штанидещо ширшогокрою, призбиранів поясі, знизузаправленіу взуття. Чоботимали лише заможніверстви населення.Для знаті їхшили з дорогоїкольоровоїшкіри, сап'яну, парчі, вишивализолотими нитками, дорогоціннимкамінням. Селяни, бідняки взувалисяу личаки (лапті, порошні), черевикиіз доморобноїшкіри, крайякої стягувалиликом, мотузкоюабо ремінцем.

Верхнім одягомбули короткікаптани, довшісвити з рукавами, кожухи. Селянськісвити пошитіз доморобноїтканини, а взнаті — з шовку, оксамиту, парчі, кольоровогосукна. З особливодорогих, привізнихтканин виготовлялиплащі — корзназ золотимиоблямівкамиі застібкамина правомубоці. Чоловікиносили різноманітніза формою іматеріаломшапки. Найпоширенішимибули напівсферичноїабо конусовидноїформи низькіі високі шкірянішапки з хутровоюоблямівкою, колпаки-мурмолкиз дорогої тканинита плетенікапелюхи. Зачіскачоловіків —довге нестриженеволосся.

У жіночомувбранні головнікомпоненти: сорочкоподібнапідперезанаодежина, каптани, кожухи. Багатіжінки носилидві сорочки— нижню і верхню, часто довгу, нижче п'ят, підперезанув талії. Незшитимполотнищемтканини обгорталистан і зверхупри таліїпідперізувалися.

Дівчата малирозпущеневолосся абозаплетене вкоси, поверхякого накладаливінок. У жінок— волосся заплетенев коси. На головуодягали очіпок, поверх нього— накидку-обрус, плат, хустку, що закріплюваласьв підборіддіі довгими кінцямизвисала наспину. Важливівідомості продавньоруськийодяг з йогосоціальнимирізновидамимістяться умініатюрахРадзівіллівськоголітопису з XIIIст.

Вбрання усіхтипів е наслідкомяк розвиткупраслов'янськихтрадицій, такі взаємовпливівз культуроюінших народів, передусімВізантії. Довгозберігалисятрадиційніпрямоспинніформи, системадекорування.Поступовозбільшуваласякількістьчастин, з'являлисярозстібні формиз розрізамизверху і знизу.Так, уже на браслетііз розкопоку Києві в садибіМихайлівськогомонастирязображенажінка, в одязіякої проглядаєтьсяйого запаскоподібнапоясна частина.Особливо цікавевбрання дівчини, зображеноїв мініатюрі«ІзборникаСвятослава»(1073 р.). Голова вкритаполотнищем, типу плата зізвисаючимикінцями наплечі, спину.Зверху ньогона центрі голови— круглий твердийвінець типукорони. Сукняз великим круглимкомірцем, припідрізнійкокетці призбиранау глибокі складки.У композиційнійструктурівбрання логічноузгоджені м'якілінії силуету, злегка витягненіпо вертикалі.Ритміка легкозаокругленихліній посилюєвраження динамічностіоб'ємно-просторовогозвучання. Умініатюрідетально зображеноодяг князівськоїсім'ї. Цей пам'ятникзбагачує нашізнання проформи тодішньоговбрання, йогоскладові частини.

В періодфеодальноїроздробленостіXII—XIV ст. одяг восновномухарактеризувавсятими ж ознаками, притаманнимийому в попереднічаси: довгополий, прямолінійнийсилует тощо.Класова диференціаціявизначаласяякістю тканини, кількістюскладовихкомпонентів, цінністю оздоблення.Щодо принципівтворення, топраобразамивбрання булипрямокутноподібніі трапецієподібніформи (найбільшдавня із них— перша).

У XIV—XVII ст. проходиливажливі процесирозвитку одягусхіднослов'янськихнародів, зокремаукраїнського.У XIV ст. більшачастина земельукраїнськоїнародностібула захопленалитовськими, польськимита угорськимифеодалами, зазнаваласпустошливихнападів татар.Але народ зуміввиробити, зберегтиі розвинутивласну культуру,її важливугалузь — одяг.При подібнихознаках дляодягу російського, білоруськогота інших народівщодо матеріалу, крою, формотворення, системи орнаментуванняі прикрас виділяютьсяриси, які створюютьхудожню образністьодягу, притаманнусаме українськомународові".

Українськіткачі, кравці, шевці, вишивальниці, ювеліри такушнірі виявилияк в простомуодязі для селяні міщан, так ів пишних панськиходягових ансамбляхсвоє вмінняза допомогоюпростих засобів, дорогоціннихі звичайнихматеріалівстворюватитвори високогохудожньогорівня.

Селянськевбрання виготовлялиз домотканогополотна і сукна, овечої шкіри.Комплект чоловічогоодягу складавсяз полотняноїсорочки і штанів.Сорочку носилиповерх штаніві підперізувалиременем. Верхнійодяг — сірякитипу свити, переважнокоричневікожухи. Взуття— постоли, личаки.Жіноче селянськевбрання: сорочка, поясне (плахта, дерга, запаски), головні убори— обруси, наміткиз твердим обручем; свити з доморобноїтканини, кожухи; взуття — личакитощо.

У XVI ст. в районахПрикарпаттядо складу жіночогоселянськогоодягу входилидоморобнасорочка, спідницяз фартухом, безрукавка(камізелька), очіпок і шкіряніпостоли (ходаки).Верхнім одягомслужили свитапрямоспинногокрою з клинамипо боках, з довгимивузькими рукавами, кожухи.

Вбранняфеодалів, дворянXVI—XVII ст., хоч іпередбачалоокремі елементинародногоодягу, значновідрізнялосявід нього. Основнікомпоненти: сорочки, широкіштани, жупани(полотняні, сукняні), кунтушіз прорізамина рукавах, шуби з лисячимхутром, шапкиз дорогогохутра тощо.Заможні жінкиносили сорочки, спідниці, плахти, короткі безрукавки, жупани, кунтуші, шапочки, намітки.Взуттям длячоловіків іжінок булисап'янові чоботи.Подібним додворянськогобув одяг багатихміщан. Передусімйдеться проверхнє зимовевбрання: шуби, покриті дорогимтонким кольоровимсукном і такзвані свити-бекешііз складочками, кольоровимипетлицями іт. ін.

Цікаве художнєявище в історіїукраїнськогонароду — одягзапорізькогокозацтва. Удругій половиніXVI ст. селяни іміська біднотатікали на Подніпров'яз Волині, Полісся, Галичини таінших місцевостей.Традиційніоснови народноговбрання різнихрайонів Українипозначилисяна художнійобразностіодягу козацтва.У ньому знайшлавідображенняі соціальнанерівність.

Буденнийодяг рядовихкозаків та йкозацькоїголоти (наймитів, бідняків) бувподібним дозвичайногоселянського.З доморобногополотна шилисорочки дляжінок і чоловіків.

В одяговийкомплект жіноквходила, крімсорочки, спідниця(саяна), нагрудник(шнуровка), каптан, шуба, головнийубір, прикраси, взуття. Обов'язковийверхній плечовийодяг козаків— каптани —шили з тонкогодоморобногосукна приталено, з відрізноюспинкою і ряснимизборками, їхпідперізувалишироким поясом, під який з лівоїсторони закладалипістолі, люльки.Поверх каптанаодягали жупани.Вони мали довгівузькі рукавиз розрізами.Були в козаківі черкески.Штани для чоловіківшили широкі(так звані шаровари), призбираніз талії, прикістках. Рядовікозаки зимоюносили довгікожухи з великимсмушковимкоміром, сукнянішапки із хутровоюоблямівкою, шкіряні чоботи.

В одяговийансамбль козацькоїстаршини входилиті ж самі комплекси, що і в рядовихкозаків, алевони виготовленіз дорогих тканин, з більшою кількістюдоповнюючихприкрас, окремихелементів. Так, каптани длякозацькоїстаршини шилиіз шовку, оксамиту, алтабасу, єдвабу,ізорбафу тощо(різні відтінкичервоного, зеленого, жовтогокольорів). Країобшивали кольоровимишнурками, позументами.Важливим декоративнимакцентом булигаплики і ґудзики(срібні, золоті, мідні та ін.), які пришивалив ряд на передніхполах аж допояса. Зимоюбагаті козакиносили шубиіз лиса, рисі, вовка, покритікоштовнимитканинами —сукном, оксамитом, тафтою і под., оздобленінашивнимишовковими ісрібними шнурками, кольоровимхутром тощо; червоні тажовті сап'яновічоботи; шапкиз дорогогосукна та хутра.

Жіноцтвостаршин малосорочки ізтонкого полотна, фабричнихшовкових тканин, вишиті золотом, сріблом, шовком.Спідниці пошитііз чотирьох, а то й більшепілок дорогихтканин — парчі, люстрини, штофуі т. ін., обшитіпозументом, мережані, підшитіз виворітноїсторони полотном, сукном абокіндяком.Найважливішимкомпонентомплечовоговбрання жіноцтвакозацькоїстаршини бувкунтуш, якийшився із дорогихвидів кольоровогосукна, єдвабу, парчі. Кунтушіприталені, зізбірками, прикрашенішнурками, вишивкою.Відомі цікавіформи головнихжіночих уборів: очіпки, шапочкиз напусками, кораблики. Паноги взуваличервоні сап'яновічоботи на високихпідборах.

Важливу рольу художнійобразностіскладних одяговихкомпонентівкозацькоговбрання відігравалиприкраси: намистаз перлів, бурштину; шийні прикраситипу дукатівз рядами золотихі срібних монет, золоті хрестиз дорогоціннимкамінням тощо.

Методиформотворення, системи декоруваннякозацькогоодягу певнимчином впливалина одяг багатшихверств населенняміст і сілПодніпров'я.Але стійкішимиі сильнішимибули художнівпливи селянськоговбрання, якевелично неслотрадиційні, універсальніфункції, народнийдосвід єднаннякраси й доцільності, зручності.

На специфіціформотворенняукраїнськогонародного одягупозначилисякліматично-географічні, соціально-економічніобставини, складностіполітичногоі культурногорозвитку. Поступововикристалізовувалисякомпозиційно-структурнізакономірностівбрання, образнасистема декору, щедра, соковитакольорова гама.

З поглибленнямкласовогорозшаруванняукраїнськогосуспільствапосилилисярозбіжностів одязі біднихі багатих. Цевиявилось укомпозиційно-художніхзасобах творенняокремих компонентів, принципах їхпоєднання, якості використанихматеріалів, характері ікількостіприкрас тощо.Так, за характеромкомпозиційноїструктури одягміщанства дещонаближавсядо селянськоговбрання. Однакпомітна різницяв одязі купців, ремісниківтощо (відмінностікрою, колір іякість тканин).Міщани частішевикористовувалидля одягумануфактурні, привозні (сині, зелені, червоні)тканини, білийперкаль, кольоровийплюш і т. ін.Різновиднішимибули формиголовних уборів, передусімшапкоподібниху жінок. В одязіміщан більшеза кількістюі цінністювикористанопривізнихприкрас. Характерзаняття, специфікаміського побутувпливали наобразність, соціальнурізновидністьміського вбрання, динамічнішогощодо зовнішніхвпливів.

Українськазнать, хоч ізберігала деякітрадиційніелементи одягу, принципи йогокомпонування, але швидкопідхоплювалавпливи західноєвропейськоїмоди, яка частозмінювалась.

Стійкішимщодо збереженняі розвиткудавніх, архаїчнихпластів мистецтванародногомоделюваннявиявився селянськийодяг. Па основізбереженихпам'яток XVIII— XIXст. можна стверджувати, що він мав чітковиробленікомпозиційно-колористичнізакономірностіі структуру, принципиформотворення.Цей ансамблевийвид мистецтвавідбивав образнемислення народу, високі критеріїйого мораліі працелюбність.У народномукостюмі збереженийвіковий досвідручного виготовленнятканин, шкіри, прикрас, викроюваннярізних видіввбрання, їххудожньогооздобленнявишивкою, вибійкою, аплікацією, мережанням, виколюваннямтощо; способівносіння тавиконанняфункцій обрядового, ритуальногоплану (наприклад, весільногоі т. ін.). Створюючисправжні шедевримистецтва, народні майстринадзвичайнотонко відчувалилінії, силует, форми, пропорції, ритм, колір ігармонію окремихчастин. У народномуодязі виявленівисока культуратехнічноговиконання, знання багатьоххудожніх засобів.Упродовж віківвироблялисятрадиції народногомоделювання.

Загальні, спільні художніознаки притаманнінайпоширенішимтипам комплектівукраїнськогоодягу. Вонивиявляютьсяв подібностівиготовленихручним способомматеріалів, принципахкроєння і поєднанняокремих частинв єдине ціле, в колориті, характеріприкрас, всієїкомпозиціїодягу, виготовленоговідповіднодо статі, віку, соціальногоположення, функціональногопризначеннятощо.

Основнікомпонентиукраїнськогочоловічогоі жіночогоодягу у XIX—XX ст.: сорочки. У жінок.переважно зуставками, чоловіків —тунікоподібнаабо з плечовимивставками.Поясний одягжінок: запаски, обгортки, дерги, плахти, спідниці; чоловіків —штани. Зазнавмасового поширеннянагруднийкомпонентжіночого ічоловічогоодягу — безрукавка.

Основнийвид жіночогоі чоловічоговерхньогоодягу: свити, жупани, кунтуші, чемерки, сердаки, чуглі. Різновидністьверхнього типусвит — юпки, шушуни.

Зимовийплечовий одяг— кожухи. В непогодуповерх кожухів, свит одягалиплащовидніполотнянки(із доморобногополотна), кобеняки, бурки, кирії(із доморобногосукна).

Жіночі головніубори — очіпки, кибалки, намітки, хустки; чоловічі— шапки, капелюхи.Взуття чоловіківі жінок — постоли, черевики, чоботи.

Названікомпонентиодягу частомають різніназви в окремихмісцевостяхУкраїни тавідмінні принципипоєднання вцілісні комплекси.Локальні різновидивиразно простежуютьсяу центральних, північних ізахідних областяхУкраїни. Конкретніприродно-географічні, соціально-економічніфактори зумовилияк спільні, такі відмінніхудожні особливостіукраїнськогоодягу. Навітьнезначні відхиленнящодо довжини, традиційноїсистеми декоруванняпозначаютьсяна композиційно-структурномувигляді одягу.Дослідникиокремо виділяютькомплектинародного одягуСередньогоПодніпров'я, Півдня України, Поділля, Волині, Полісся, Карпаті Прикарпаття12. Бтнолокальнікомплектиназваних регіонівмають численнімісцеві різновиди.

В історіїукраїнськогонародного одягувиняткове місцепосідав одягСередньогоПодніпров'я.Це етнографічназона України, до якої за сучаснимадміністративнимподілом входятьКиївська, Черкаська, Полтавська, частковоЧернігівська, Кіровоградськаобласті. СереднєПодніпров'я— територія, що була центромдавньоруськоїнародності— основи розвиткутрьох братніхнародів —російського, українськогота білоруського, процесів формуванняукраїнськоїнації. Саме цейрайон славитьсябагатствомпобутуючихкомплексіводягу, які виникалипочергово вході змін історичнихепох, зберігаючидавні, спадковітрадиції ізазнаючи новаторськихвпливів. Тутсформувавсятип одягу, котрийдослідникиназиваютьукраїнськимнаціональним13. Методи утворенняйого форми, традиційністьдекоративногооформленняі принципипоєднанняокремих частинв комплектипередавалисьіз поколінняв поколінняяк національнасоціально-естетичнанорма. Стійкимизалишалисьосновні засобитворення одягу.Але при цьомуна величезнійтериторіїПодніпров'явиступаютьнезначні відмінностів одязі щодоматеріалу, крою, конструкції, вишивання, аплікації, способів носіннятощо. Це прослідковуетьсяв характеріодягу північних, центральнихі південнихрайонів. ВиразновиділяютьсяетнолокальнікомплексидніпровськогоЛівобережжяі Правобережжя.При спільнихознаках вонимають чималолокальнихваріантів.

Класичнікомплекти одягуусіх районівПодніпров'ямістять традиційніскладові частини: сорочка, нагрудний, поясний, верхнійодяг, головніубори, прикраси, взуття та доповнення.Цікаво простежуютьсячисленні варіантилокальниххудожніх рішень.

Основноючастиною жіночогоі чоловічогоплечовогонатільноговбрання буласорочка з полотна, витканоготехнікою простогопереплетенняз добре опрацьованихволокон льонуй конопель. Зсередини XIX ст.все частішесорочки сталишити з тонкихбілих тканинмануфактурного, фабричноговиготовлення.Біла сорочка— це непорушнатрадиція, символкраси і чистоти, естетичногосмаку і святковості.Відхід від цієїтрадиції сприймавсяяк певне відхиленнявід норми.Невипадковов старій народнійпісні запитується:«Чом на тобі, наймиточку, сорочка небіла?»

За способомкроєння виділяютьсядва типи сорочок— з уставками, пришитими пооснові абопоробку, і зсуцільнокроєнимирукавами. Названідва типи сорочоквирішувалисьпо-різному.Так, в північнихрайонах Чернігівщиниі Київщиниуставки абосуцільновикроєнийрукав пришивавсядо стану сорочкипо поробку. НатериторіїПолтавщини, Лівобережжірукави і уставкипереважнопришивалисяна основу. НаЧеркащині, центральнійКиївщині, півдніЧернігівщинибули поширеніобидва типикрою сорочок.Сорочки з кокеткою— жіночі й чоловічі— появилисьнаприкінці

XIX ст. У цих типахкрою важливеконструктивневирішення станусорочок. НаУкраїні побутувалисорочки цільнокроєні, так звані —додільні і звідрізнимстаном — «допідточки». Усорочках «допідточки» станшили з тонкогодоморобногополотна абофабричноїтканини, а «підточка»— з грубшогополотна. У цьомурайоні Українина початку XXст. ще побутувавнезшитий видпоясного одягуу вигляді одногоабо й більшеполотнищ доморобноїтканини. У буденьносили запаски, дерги; на-свята— орнаментованібагатоколірніплахти. Водночаспобутувалиі пошиті рясніспідниці —юбки, літняки, димки.

У літньомукомплексі жінокі чоловіківбула короткапрямоспиннабезрукавкаіз домотканогосукна — катанка, а у весняно-осінньому— короткісвитоподібніодежини, куцини, куртки.

Продуманувисокохудожнюкомпозиційнуформу, об'ємно-просторовуструктуру маютькомплекси одягуцентральноїКиївщини. Вонихарактеризуютьсявинятковоюсилою емоційногодекоративногозвучання. Уцьому важливуроль відіграютьбілий колір, зокрема свит, кожухів; білавишивка набілому тлісорочок; появаверхніх плащовидниходежин із тонкогояскравого(зеленого, малинового)сукна — баєвихюпок; пошиттяз кольоровихфабричнихтканин спідниць— ватянок, літників; вишивання, аплікація внижньому кутіправої поликірсеток, кожухів, юпок; різнокольоровібарвисті стрічки— дівочі головніубори; темно-вишневенамисто — «камінненамисто», білеперламутровенамисто — «баламути», бісерні прикрасиі дукачі у формімедальйонівтощо.

В одязі південнихрайонів Київщини, крім традиційнихкомпонентів, набули поширенняаналогічнідо свит одежиниз доморобногосукна — черкески, бекеші з відрізнимиспинками, бочками; кобеняки —цільнокроєні, розширенізнизу, з каптуром-«кобкою». Усівони під перезувалисьтканими пасочкамиз домінуваннямчервоного ізеленого кольорів.

За типовимиформами, стильовимиколористичнимиознаками одягПівдня Українимає багатоспільного зодягом центральноїлісостеповоїзони. Це пояснюєтьсязаселеннямйого територіїжителями зпівнічнихрайонів. Наприклад, у XVIII ст. переселенцідо теперішньоїХерсонськоїобласті і селоназвали так, як воно називалосьна Полтавщині— Лепетиха, ізберегли художнітрадиції полтавськогонародногоодягу.

Найбільшхарактерноювідмінноюознакою південнихрайонів Україниє поширеннячоловічоїсорочки-чумачки, тунікоподібної, з широкими безманжет рукавами.Жінки носиликороткі, нагрудні, круглі кофточки,їх шили цільнокрійноз розширенимидо низу спинками, довгими рукавами, обшивали оксамитом.У загальнійсистемі декоруванняпереважалидва кольори— червоний ічорний.

Одяг Полтавщини, як і інших районівУкраїни, маєдуже багатолокальнихрізновидностей.У цьому важливуроль відіграютьжіночі сорочки— уставкові, додільні, зширокими рукавами, пришитими доуставки дрібненькозібранимискладочками(у декількарядів) — «пухликами».Горловинисорочок і рукавиз обшивками.

Світовоїслави зазналивишивки полтавськихсорочок. Вершинхудожньогозлету досяглавишивка гладдю— лиштва, вирізування, виколювання, поверхниця, прутик, ланцюжоктощо. До окремихгруп відносятьсясорочки, вишиті: білими нитками, виколюванням; білими нитками, вирізуванням; білими ниткамиз вкрапленнямохро-вих відтінків; білими і блакитниминитками; тількиохристими, сіравими лляниминитками; червонимиі чорними нитками(найчисленнішагрупа). Названіосновні груписорочок буливажливимиакцентами встарих комплексахполтавськогоодягу. Відповіднодо них виготовлялипоясний одяг.Характерно, що на Полтавщиніпереважавнезшитий пояснийодяг. У буденьносили двоплатовізапаски, одноплатовудергу; на свята— кольоровікартаті плахти: парчові барвистізапаски, підперезанічервоним пасочкомабо крайкою.

На сорочкуодягали кірсетки.їх шили із ситцю, вовняної тканини, шовку. Ззадупри талії нашивалиряди ґудзиківі робили глибокіскладочки —«до трьох (семиі дев'яти) вусів».Вони були цікавозвужені приталії, розширенізнизу, надавалилегких силуетнихліній усьомукомплексові.Поверх кірсеткинайчастішеодягали білусукняну свиту— юпку з трьомаабо п'ятьмаклинами, довгу(до колін), їївишивали чорнимишнурами. У XIX ст.так звані баєвіюпки (зелені, малинові) шилиз фабричноїтканини, оздоблюючивсю зовнішнючастину рядамизвисаючихковтунців —пучків кольоровоївовни. На їхзміну прийшли«крамні» юпки, халати-шушунитощо.

Жінки поверхсорочки і кірсетокносили кораловенамисто, срібніланцюжки зпідвісками, дукачі, хрестики.

З головнихуборів виділяютьсяочіпки з двомакибалками ікруглі очіпкиз однією кибалкою.Вони складнішіза будовою, вищі, ніж в іншихрайонах. Поверхних пов'язувалинамітки, а пізнішехустини, у західнихрайонах з вузламина маківці, ав північних— з вузлами впідборідді.На свята дівчатанадівали вінкиіз квітів —«чубаті»,«надбрівники»,«теремки». Вкоси впліталирізнокольоровістрічки — бинди, які звисалиаж до п'ят, легкорозвівалисьнавколо дівочогостану.

Соковитубарвистістьскладовихчастин вбраннякомпозиційнезавершуютькольоровічоботи: «чорнобривці», червоні «сап'янці».Були поширеніі легкі чоботизеленого іжовтого кольорів, на підборахтощо.

У чоловічомуодязі основнувідмінністьвід інших районівутворюютьтунікоподібнісорочки з прямимрозрізом нагрудях — пазухою.Обабіч білиминитками з вкрапленнямохрових і блакитнихвишиті широкісмуги геометричнихмотивів. Характерно, що тут шили збілого, вибійчаногополотна і фабричноїтканини широкіштани типушароварів, легкі для рухів, верхової їзди.Верхній плечовийодяг чоловіків— жупан, свита, а взимку кожухз відкладнимкоміром. Локальнаособливістьголовних уборів— високі сіріовечі шапки, влітку — солом'янікапелюхи.

Традиційніполтавськікомплекси одягу— важливе явищеукраїнськоїкультури. Вониувійшли доісторії якзавершенівисокохудожнітвори піднесеного, урочисто-живописногозвучання, щообразно символізуютьквітучу землюстепової України.

Архаїчніпласти мистецтвадавньослов'янськогоодягу відчутнішезбереглисяна Поліссі(північні районисучасної Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівськоїі Сумськоїобластей). Цевиявляєтьсяпередусім убілому фоніосновних компонентіводягу, якийконтрастнопосилює введенічервоні акценти.Білі чоловічіі жіночі сорочкиз червоноювишивкою накомірах, пазусі, рукавах; біліширокі з двохпілок запаски, знизу орнаментованічервонимисмугами; з перевагоюбілого кольоруспідниці-літники, андараки частоз двома-трьомарядами червонихсмуг, розміщенихзнизу, білінамітки з червонимиорнаментальнимистрічками прикраях і в начоловійчастині; свитий кожухи, вишитіз домінуючимиакцентамичервоних ниток, підперезанічервонимипасочками іт. ін., створюютьнезвичайнобагаті ансамблі— символи чистотий величностілюдськогожиття.

Комплексиполіськогоодягу багатілокальнимирізновидами.Так, на ЛівобережжіПолісся, наЧернігівщинівідмінна рисажіночого одягу— дві незшитізапаски (частозадня — чорногокольору, а передня— синього, здоморобногосукна); одноколірніабо строкатіплахти; хрещаті, клітчасті, синятки та ін.Жіночі й чоловічісорочки — уставкові, з викладнимкоміром, вишитічервониминитками з вкрапленнямсиніх або чорнихниток. Головніубори жінок: очіпки, намітки, вишиті хустки.Очіпки складалисяз двох частин: причельникаі вершка. Очіпкизав'язувалихустинами —тканими, вишитими, а поверх нихзав'язувалинамітки — серпанкиз опущенимина спину кінцями.Дівчата носилина голові стрічки, на які нашивалинамистини, формуючи квіточки, зірки тощо.

Чоловікимали неширокіполотняні ісукняні штани, шкіряні паси(попруги), дояких з правогобоку прикріплювалишкіряний гаманець(калиту) з губкою, кременем, кресаломі ремінноюпіхвою дляножа. Верхнійплечовий одяг— свити (сермяги)з «двома вусами»по боках, вишивкоюпо талії, обшивкоюкольоровимивовнянимишнурками настоячих комірах, каптурах, вилогахрукавів, кишеньковихклапанах, направій полі.Кожухи шили«до стану» ітулубчасті.Взуття — ликові, лозові, липові, вербові постоли, чоботи.

В районахЛівобережногоПолісся, передусімВолинського, характернимиознаками виділяютьсяжіночі сорочки, часто декорованіі вишиті тканимиорнаментальнимичервонимисмугами. Пояснийодяг був зшитийз двох і більшепілок: спідниці-літники, андараки, фартухи.Масового поширеннянабули білісвити та курткиз доморобногосукна, пошитіна чотири фалдиабо «з вусами»по боках, буликуртки з відрізноюспинкою й ряснішими, ніж у свитах, оборами побоках. Цей одягприкрашуваликольоровимишнурками.

Волинськийодяг різноманітніший, багатший наприкраси ідоповненняпорівняно зполіським. Йогоосновні компоненти: сорочки, спідниці-димки, бурки, семраги, че-мерки, бекешітощо. Саме уцьому районіжінки вліткуносили доморобніспідниці-димки, дрібнорясованіпри широкомупоясі, з вузькимикольоровимипасочками. Вонинадавали жіночимансамблямживописногозвучання. Винятковоїуваги заслуговуютьволинськівовняні спідниці-бурки, переважновишнево-червоногокольору, перетканіжовтими, зеленими, синіми нитками, знизу підшитіоксамитом. Добурок обов'язковоодягали вовнянізапаски з поперечнимипасочками ічервонимисмугами приїх нижніх краях.

Добротніза матеріалом, рельєфно вишитікольоровимивовняниминитками — волічкою— свити: семрагиі чемерки. Вишивкау стрічковомуплані розташованана полах, рукавах, при поясі. Особливеемоційне навантаженнянесе червонийколір в усіхкомплексаходягу Волині.Це своєріднийобразний символсонця,- життя.Він райдужномерехтитьжовтими, оранжевими, зеленими, білиминитками вишивкиі ткання.

Дещо відміннаі загальнаформа волинськогоодягу, порівняно, наприклад, зсусіднім Поділлям, що займав територіюміж Бугом іДністром (сучаснаВінницька, Хмельницька, частина Тернопільськоїобласті, північОдеської області).Тут мають значеннясилуетні лінії.У подільськомуодязі вонипряміші, підкреслюютьвертикальність, пластичнустрункість.А волинськийодяг має дещоіншу об'ємно-просторовуструктуру.Головні елементикомплексівпов'язані міжсобою заокругле-нішимилініями. У цьомуважливу рольвідіграютьрясовані спідниці, приталені, зізбірками свититощо, їх співвідношенняутворює приземлено-стійкуструктуру іззаокругленими, широкими формами.Отже, волинськийодяг нескладновідрізнитивід подільського.

Поділля —це складнийв етнічномуплані і за історичнимрозвиткомрегіон. Крімукраїнців, тутздавна проживалиросіяни, поляки, греки, болгари, молдавани,євреї та ін.

Важливіісторичніподії, зокрема, боротьба протитурецьких, польсько-литовськихзагарбників, позначилисяна культуріподолян, в томучислі і на одязі.Його формуванняі розвитокпроходив нагрунті слов'янської, давньоруськоїкультури, увзаємозв'язкахз культуроюінших народів.Конкретніісторично-соціальні, природні, економічніфактори зумовилияк загальноспільніриси одягу, аналогічнііншим районамУкраїни, такі своєріднімісцеві особливості, передусім врайонах Західного, Східного Поділляі в Подністров'ї.Основні комплексижіночого одягу: сорочки, обгортки, запаски, спідниці, пояси, гуньки, свити, кожухи, намітки (у поляків— рантухи), хустини.Чоловіки носилисорочки, вузькіштани, свити(манти), кожухи, постоли (самоходи)і чоботи. Свитидля чоловіківі жінок шилиз чорного доморобногосукна, приталеніі розширенізнизу. На Вінниччині, Хмельниччиніїх називаличугаями (чугаїнами), чемерками таін. Названіосновні компонентиодягу неоднаковіу різно-виднихкомплексахподільськогоодягу. Йогосилуетне, кольорове, структурно-композиційнерішення маввиразні розбіжностів окремих районах.Так, уставковідодільні сорочкиу районах ПобужжяВінницькоїобласті вишитінизинкою зперевагоючорного кольоруна уставках, вузьких обшивкахгорловини, рукавів, знизуподолів. У сорочкахВінницькогоПодністров'янайтиповішимв розміщеннявишивок по всійплощині ру-кавів(стебнівка, поверхниця, кафасор, виколюваннятощо). Тут поширенаяк двоколірна, так і біла, чорнаі багатоколірнавишивка. Унікальнеявище українськогонародногомистецтва —подільськісорочки, вишитітільки білиминитками низинкою, гладдю, виколюванням, мережанням(райони Клембівки, Городківки, Баланівки таін.).

На Тернопільщиніпобутуваликороткі сорочки(до стану). У районахПодністров'я, особливоБорщівському, Заліщицькому, сформуваласьунікальнасистема декоруваннясорочок багатоколірноювишивкою килимовогохарактеру.Рельєфно виділяєтьсявишивка на двохабо трьох смугах, крім пазушних, що вертикальнорозміщені подовжині всієїпередньої ізадньої пілкисорочок і нарукавах (передпліччя, уставки), рукавіі обшивці. Кольори: чорний, червоний, жовтий, золотіі срібні нитки.Виділяютьсясорочки з перевагоюжовто-оранжевого, чорно-сріблястого, чорно-вишневогоі чорно-червоногокольору, такзвані чорнобриві.У чоловічихсорочках швипри рукавах, на плечах оздобленівишитими стрічками.

Характервишивки, їїрозташуванняна окремихчастинах одягусуттєво впливаютьна загальнийвигляд ціліснихкомплексів.

У класичнихформах подільськогоодягу важливуроль відіграютьйого пояснічастини, зокрема, чоловічі звуженідовгі штани, що шили з полотна, тонкого сукна, вибійчаноїтканини. Напівдні Поділляполотняні штаничасто поперечнорясовані удрібненьківиступаючіскладки (типуплісе), підперезанікольоровимпасочком. Ужіночих комплексахунікальні формипоясного незшитоговбрання: обгортки, горбатки, фоти, каптрінці тощо.Це прямокутніполотнища зчорної тонкоїдоморобної, пізніше фабричноїтканини. Нимитуго обгорталифігуру відпояса донизу, нижче колін.На них витканіпозмінно, урізному ритміповтореннявузькі стрічкиз двох-трьохбілих, зелених, жовтих ниток.Густо розміщеністрічки частоутворюють кайму— смугу принизу, поясі івздовж передньоїполи обгортки.У трьохдільнихфотах уся площинаполотнищаподілена натри однаковічастини. Двікрайні густоорнаментованірядами геометричних, стилізовано-рослиннихмотивів, а центральна— суцільночорна. Строгоприлягаючідо фігури обгорткиу напівприлеглі, розширені, різні за кроємсвити, запаски, фартухи надаютьформам одягуцікавих акцентівоб'ємно-просторовогозвучання.

На Вінниччиніпобутувалиплахти і запаски.Тут знайшлавтілення величнакраса простих, прямих форм, гармонійністьмасштабнихспіввідношень, зручність дляпрактичногокористування.

Розрізняютьсвитоподібніверхні одежини: опанчі, чугаї, чемерки, манти, катанки, гунькитощо. Вони чорного, коричневогокольору, розширенідонизу. Наприклад, манти тунікоподібні, виготовленіз доморобногосукна з невеликимстоячим коміром.Чоловіки йжінки носилиманти, а такожкожухи — переважнобілі, «розкльошені»донизу, безпідрізанняв талії і вишитірізнокольоровиминитками.

З головнихжіночих уборів, крім наміток, хустин у дівчатпоширені буливінки із штучнихквітів, оздобленіскляним намистомі кольоровимистрічками. Таківінки називаликарабулями.Нагрудні прикраси— намиста, ґердани, ланцюжки, низкимонет — солбиабо згарди.Парубки носиликресані — солом'янікапелюхи, прикрашеніґерданами, плетенимишнурками, фабричнимистрічками, качуровим іпавиним пір'ямтощо.

Одяг Поділляхарактеризується, по-перше, специфікоюдоморобнихматеріалів(сукна, полотна, візерунчастиходягових тканин)більш рельєфногокилимовогохарактеру, порівняно зіншими районамиУкраїни; по-друге, прямолінійністюкрою (за прямимилініями поєднаніміж собою нетільки частини, а й деталі окремихкомпонентів, цілі комплекси; масове поширеннянезшитогопоясного одягу); по-третє, перевагоючорного, коричневогокольорів воб'ємно-просторовійструктуріодягу. Перевагачорного кольору— важливийфактор посиленнясимволічногозвучання білих, червоних, золотистихакцентів водязі, співзвучнихз родючою землеюі барвистоюприродою Поділля.

Різновиднийза матеріалом, кроєм і прикрасамиодяг Буковини(сучасна Чернівецькаобласть). Йоговиготовлялиіз доморобноголляного, конопляногополотна, вовняноїтканини, овечоїшкури. Окреміелементи традиційногоодягу шкіряні— чоловічіпаси-череси, постоли, чоботи.Фабричні тканиниувійшли в побутна початку XXст.

В окремі групивиділяютьсятакі локальнікомплекси, якодяг БуковинськогоПоділля, Прикарпаття, ВерхньогоПрипруття, Нижнього Припруттята БуковинськоїГуцульщинин.

Хоча в окремихприкордоннихрайонах Буковинивідчутні взаємовпливинародної культуримолдаван, румун, однак стійкішезбереженіспільні рисиз одягом іншихрегіонів України, передусімПоділля. Жіночийбуковинськийодяг — довгатунікоподібногокрою сорочка; одноплатовіобгортки, фоти; кептарі, сердаки, кожухи. Головніубори дівчат— вінки, зокремака рабу лі, стрічки, кодини; у жінок— рушники, намітки, перемітки,«фустки». Одягчоловіків: тунікоподібнасорочка безскладочок білягорловини; штани — портяниці, гачі, сердакиі кожухи. Головніубори: солом'янікапелюхи ішапки-клепані.Взуття — постоли, чоботи.

Суттєвавідміна буковинськогоодягу — вишивкадрібними кораликами, бісером, лелітками; білим і жовтимшовком, золотоюі срібною ниткамитощо. Важливугрупу утворюютьцікаві тунікоподібнібезрукавки— цурканки, пошиті з овечоїшкури, розширенідонизу, їх крайчасто обшитийтхорячим хутром, аплікованийшкірою орнаментальнимимотивами —зубці, круги, розетки і под.Зрозуміло, щоодяг гірськихрайонів Буковинимає прямі аналогіїз одягом Карпатськогорегіону.

Кліматично-географічні, соціально-історичніумови сприялиформуваннюспецифічнихособливостейодягу районівПівнічногоПрикарпаття(частково Львівська, частковоТернопільськаобласті), гірськихрайонів Карпат(Івано-Франківська, частково Львівськаобласті) таЗакарпаття.Так, на Львівщинісформувалисьунікальнікомплексиодягу, які отрималивизнання якважливі явищакультури українськогонароду: одягЯворівщини, Сокальщини, Городка, а вІвано-Франківськійобласті — одягПокуття, Городенківщинита ін. Найважливішев них — це способидекоруваннявишивкою: уГородку —червоно-білою; Яворові —багатоколірнагладь; Сокалі— чорна хрестиковавишивка насорочках звідкладнимикомірами типуматроськихтощо. В Яворівськомурайоні тулупиі капоти носилизелені, у Куликові— сині, Болехові— темно-коричневі; у Миколаєві— опанчі і жупаниясно-блакитногокольору; Болехові— білі з ряснимискладкамиспенсери.

На Покуттіпоширене декоруванняодягу візерунчастимтканням ібагатоколірноювишивкою. Особливоцікаві переміточнізабори (орнаментальнісмуги на кінцяхпере-міток). УГороденківськомурайоні виділяєтьсякилимовимзвучаннямвишивка сорочок.

Найвиразнішевиступаютьвідмінні рисив одязі такихетнічних групукраїнськогонароду, як гуцули, бойки, лемки.

Живописнимиакцентами, вишуканимпропорційнимспіввідношеннямокремих частинхарактеризуєтьсянародний одяггуцулів, щозаселяютьгірські райониІвано-Франківськоїі Чернівецькоїобластей, Рахівськийрайон Закарпатськоїобласті.

Жінки-гуцулкиносили додільніуставковісорочки, двізапаски, обгортки, пояси, намітки, хустини, кептарі, сердаки, постоли, в'язані шкарпетки-капчурі.Взимку одягалисердаки з чорногоабо коричневогодоморобногосукна з яскравою, кольоровоюабо чорноювишивкою, китицями, на свята — білісукняні свити-гуглі.Одяг чоловіків— короткі, доколін, тунікоподібнісорочки; широкіштани з грубогобілого полотна(поркениці), червоного сукна(крашениці), чорного абобілого сукна(гачі); прямоспиннийплечовий одяг— з рукавами(сердак) чибезрукавний(кептар). З головнихуборів найбільшпоширені чорніповстяні капелюхи— кресані, зимовішапки — клесані.

В ансамбляхгуцульськогоодягу важливічисленні доповнення: шкіряні сумки— ташки, тобілки, табівки; тканівовняні торбини— тайстри, дзьобенки; у чоловіків— різьбленіз інтарсією,інкрустацієютопірці, келефи, порохівниці; у жінок — палиціз мосяжнимизавершеннямитощо. При ційніби сталійкомпозиційнійбудові коженрайон, навітьокремі селата їхні присілки, мають відмінностів одязі. Яквисокомистецькітвори увійшлив історію чіткорозробленікомплекси одягуу таких осередках, як Космач, Яворів, Верховина, Шешори, Рахівта ін. Окремугрупу утворюютьтак звані червоніансамблі одягу(окремі компоненти— сердак, штани— пошиті з червоногосукна).

Барвистакольоровасоковитість, архаїчністьформ, різноманітнавишивка, аплікація, плетіння, складністьприкрас і доповненьвиділяютьгуцульськийодяг середінших костюмнихкомплексівУкраїни.

Перевагоючорно-білихакцентівхарактеризуєтьсяодяг Бойківщини(гірські райониЛьвівської,Івано-Франківськоїі Закарпатськоїобластей). Жінкиносили білідоморобнісорочки, дрібнорясовані пришиї, манжетах-михалках.Типове вишиванняна дрібнихбрижах сорочок.Поверх ниходягали безрукавкиз чорного абокоричневогосукна — лейбики.Поясний жіночийодяг: білі спідниці; вишиті внизуфартухи; точени-ки, фарбани і полотнянізапаски. Важливехудожнє явище— бойківськівибійчаніспідниці —друкавиці. Вонизберегли важливуінформаціюпро культурувибійчаногомистецтвабойків, пластиорнаментальноїкультури. Пояснийодяг чоловіків: літні полотнянівузькі штани— портяниці, портки, порти, гаті; зимові— сукняні холошні, волосянки.Верхній одягвзимку — кожухи.Взуття — шкіряніпостоли.

Суттєва ознакабойківськогожіночого одягу— прикраси зрізнокольоровогобісеру (силянки).Важливою частиноюкомплексіводягу є складніголовні убори: очіпки-кибалкиіз стрічками, які опускалисьна спину; партиці, пантлики; великіз торочкамихустини. Цікаваформа жіночогоголовного убору— молодиці, круглень, копов'язані хусткамиіз кінцями, зшитими так, щоб три кінціз кутасикамиспадали наспину. Головніубори відіграютьважливу рольу створеннікомпозиційноїцілісностіодягових комплексів, котрі маютьваріантні типиу східних, західнихі центральнихрайонах Бойківщини.

Художнімиособливостямивиділяєтьсяодяг лемків, етнічної групиукраїнців, якіздавна жилипо обох схилахСхідних Бескидів(в Карпатах міжрічками Саномі Попрадом тана захід відУжу). Йдетьсяпро принципидещо об'ємнішого, овальні-шогоформуванняодягу і кольороверішення.

Жіночийкомплекс: короткабезуставковасорочка — чахлик, спліча (до неїпришивалиполотнянийподолак — спідник); дрібнорясованіспідниці —фартухи. Поверхних одягалидрібнорясованізапаски, знизуобшиті рядамирізнокольоровихстрічок — фарбіток.Плечовий одяг— приталенабезрукавка(лейбик, лейбича)чорного абосинього кольорів.Верхній одяг— кожухи (кожушаниці).Жіночі головніубори: кибал-ка(хімка, химка, хомля), на якунакладалиочіпок (чеплик), великі хустки.Поширені бісерніприкраси —«драбинки».

Чоловічийкомплекс: безуставковасорочка, лляніштани (ногавки), камізелькаголубого кольору(друшляк), лейбикз двома фалдамиблискучихґудзиків, сукнянікуртки (гуньки, сердаки). Взуття— шкіряні ходакиі чоботи. Чоловічіголовні убори: чорні фетровікапелюхи, круглішапки з овечоїшкури, зверхуобшиті синімсукном. Тількив одязі лемківпобутувалацікава верхняодежина з доморобноготемно-сірогосукна — чуга, чуганя — довга, прямоспинна, з нашитимирукавами. У неївеликий відкладнийкомір з довгими, звисаючиминижче колінана спині, вовнянимистрічками(китиці, свічки).Крім чугів булипоширені гуніз коричневогосукна, з великимиклинами побоках — крилами, фалдами.

На округленістькомпозиційнихформ лемківськогоодягу, легкістьйого силуетнихліній вплинулидрібне рясуваннясорочок прикомірі, на широкихрукавах нижчеліктя; одяганняпо декількаспідниць, рясованих, зібраних ускладочки.

У кольоровомувідношенніобразно переважаєтемно-синійколір спідниць, запасок; блакитний— у камізельках; червоно-білий— у вишивкахі прикрасахз бісеру. Приледь помітнихвпливах словацької, чеської, польської, угорськоїкультур одяглемків відбиваєцікаву, самобутнюматеріально-духовнукультуру, їїдавньослов'янські, архаїчні корені.

Ліричністюліній, емоційноюживописністюна фойі вічнозеленихгір і долинхарак-теризуєтсьяодяг Закарпаття.Його різновидивизначаютьпередусімсорочки. Тутбули поширенісорочки: 1) довганя— з цільнокроєнимирукавами, манжетами(зап'ясника-ми), пришитими пооснові, з пазухоюна лівому боковомушві станка; 2)опліччя — коротка(до підточки), з цільнокроєнимирукавами, біляшиї мала «моршенку»— дрібні складочки,—поверх якихв рядовомуплані розташованавишивка хрестикомі гладдю; 3) заспульниця— додільна, зпазухою збоку, з рукавами, пришитими пооснові, найважливішуроль відігравалиширокі вишитісмуги на місцяхуставок рукавів, вишивка виконанадрібною низинкоюфіолетовогокольору з вкрапленнямзелених, синіх, жовтих ниток;4) «волоська»сорочка — зчотирикутнимвирізом горловини, при краях широківишиті смуги, рукави широкі, знизу призбираніоборкою, суцільновишиті; 5) лептянка— коротка, тунікоподібна, з широкимивишитими рукавами, часто знизуне призбираними, а зарубленимивузенькимрубцем. До сорочокодягали доморобніспідниці зтонких вовнянихниток, вишитіпри краях, обшитізубчастимитасьмами іфартухи-плати.Більш поширеніспідниці зсинього і яскравогорожевого, блакитногоситцю. Живописніакценти досорочок і кольоровихспідниць, фартухів-платів— цє кожушанібезрукавки-бунди, суцільно вишитічервонимивовняниминитками (рослиннийорнамент) так, що, здається, немає місцядля проколуголки. Крімбунд з доморобногосірого сукнавиготовляликороткі куртки-уйошіта тунікоподібноїформи білісукняні гуніз довгим ворсомна лицьовомубоці. У другійполовині XIX ст.масового поширеннянабули короткі, з сірого абобілого доморобногосукна куртки(сіряк, сердак, уйош, реклик, петик).

Характерніі чоловічісорочки тунікоподібногокрою, з довгимиширокими рукавами,їх вишивалибілими нитками, на швах інколиз жовтими стрічками.Штани білі, широкі, полотняні; вузькі сукняні(ногавиці) абохолошні. Сорочкипідперезувалишкірянимиширокими пасками— чересами зтрьома пряжкамита тисненимгеометричниморнаментом.

Кожен районЗакарпаттяй окремі селамають відмінностів одязі. Та скрізьбілий колірконтрастнопідсилює яскравіфіолетові, сині, рожеві, жовті, червоніі чорні акцентияк вишивки, такі фабричноїтканини, стрічоктощо.

Невичерпнатворча фантазіянародних майстріввиявилась утому, що вонирозробили умежах локальнихтрадицій численніваріантихудожньо-образноговирішення.Часто одна, наперший погляд, невеличкадеталь відіграєважливу рольу локальнихрізновидахтрадиційногоодягу.

Народнийодяг — це складнацілісна системавзаємозв'язківі взаємовпливівформи, матеріаліві прикрас. Дляодягу УкраїниXX ст. найбільшхарактернітри основніформи: трапецієвидна, овальна і прямокутна.Є різні варіантиїх викроюванняв окремих районах, селах України.Як зазначалосявище, подільськийодяг виділяєтьсяпластичноюстрункістю, вертикальністюзвучання силуетнихліній, а волинський— більш приземлений,із заокругленими, широкими формами.Є різниця і вносінні одягу.

Локальніхудожні особливостівизначаютьтакож матеріали(переважнолляні, конопляні, вовняні тканиниручного і фабричноговиготовлення), методи крою, пошиття, прийомиоб'єднанняокремих компонентіву комплекси, принципиформотворенняй оздобленнярізними доповненнями: коралями, аплікацієюі т. ін.

Народнийодяг синтетичнеакумулюваву собі різнівиди народногодекоративногомистецтва: тканини, вишивку, вибійку, виробиіз шкіри, ювелірніприкраси тощо.Художні принципи, методи формотвореннявиробленівнаслідокколективногодосвіду певногорегіону.

Одяг — церезультат якпрактичної, так і духовноїдіяльностінароду. Вінохоплює сферузнань, художнісмаки, естетичніпогляди, обрядовіаспекти, етнічніособливості.Народний одягматеріальновиражений ізберігає інформаціюпро формотворення, орнамент, колорит, які е в пам'ятінароду. Багатіхудожні традиції— постійнеджерело творчихпошуків і відкриттівсучасних народнихмайстрів, художників-професіона-лів, конструкторів.Вони по-різномупідходять добагатющихтрадицій українськогоодягу. Одніберуть за основукрій, другі —засоби декоративногооформлення, треті — колорит.Разом з тимважливу рольвідіграєіндивідуальнебачення художньогообразу народногоодягу.

Велике значенняу розвиткутеорії і практикимистецтва, художніх традиційнародногомоделюваннямає роботаКиївськогохудожньогоінституту, Львівськогоінститутуприкладногота декоративногомистецтва, Харківськогохудожньо-промисловогоінституту, Київськогофіліалу Всесоюзногонауково-дослідногоінститутухудожньогоконструювання, Київськиххудожньо-виробничихмайстереньхудожньогопроектування, Художньогофонду України, філіалу Всесоюзногонауково-дослідногоінститутухудожньогоконструюванняу Харкові, рядусередніх спеціальнихнавчальнихзакладів.

На особливуувагу заслуговуєнауково-досліднаі творча працякафедри моделюваннякостюма, створеної1959 р. при Львівськомуінститутіприкладногота декоративногомистецтва. Тутготуютьсяспеціалістиз моделюваннякостюма у галузідекоративно-прикладногомистецтва, промисловогопроектуваннякостюма з трьохспеціальностей(швейні вироби, вироби з трикотажу, взуття і головніубори). Групавикладачів, художниківінститутупрацює у напряміпереосмисленнятрадиційноїформи при створеннієдиного ансамблю, стилістичноїєдності всіхйого компонентів.Оригінальнінові комплексиодягу за народнимимотивами створилихудожники-модельєриО. Коровицький, С. Заблоцька, В. Шелест, 3. Шульга,3. Тканко, Т. Кечеджі, М. Безпальків, Н. Яворська, О.Нешенко та ін.

У справірозвитку художніхтрадицій народногоодягу важливуроль відіграютьКиївський, Харківський, Львівськийбудинки моделей,їхні колективививчають локальнірізновидностінародного одягуі мовою кольору, форми, орнаментурозкриваютьтаємниці красинародногоодягу.

Важливиметапом дальшогорозвитку художніхтрадицій народногоодягу є творчаспівпрацяхудожників-модельєрів, конструкторів, технологіві майстрів-виконавців, що працюютьна підприємствахсистеми народниххудожніх промислів— фабриках, об'єднаннях, цехах, дільницяхрізного підпорядкування.Останнім часомактивізуваласяробота по моделюваннюодягу за народнимимотивами.Художники-модельєри, провідні майстрипрацюють у двохнапрямах: створенняунікальнихтворів виставочногохарактеру; розробка зразківдля малосерійногоі масовоговиробництваз урахуваннямперспективногонапряму модиі кращих досягненьмистецтвамоделювання.

Яскравоюсторінкою вісторії мистецтвамоделюванняє творча діяльністьхудожниківі народнихмайстріввиробничо-художньогооб'єднання ім.Т. Г. Шевченка(м. Київ), «Вінничанка»,«Полтавчанка»(чоловічі ідитячі сорочки-чумачки, гуцулки, жіночіблузки та сукнітощо), фабрикихудожніх виробівім. Лесі Українки(м. Львів), фабрикихудожніх виробівім. Р. Люксембург(м. Івано-Франківськ).

Художнітрадиції українськогбнародного одягузнайшли оригінальнепродовженняу творчостігрупи художників, що розробляютьтеатральнікостюми дляпрофесійнихі самодіяльнихколективів, театральнихвистав тощо.

Традиціїнародного одягує основою діяльностіпровіднихнародних майстрівУкраїни, зокрема, Г. Верес (Київ), О. Возниці, С.Грицай, М. Калиняк(Львів), Г. Вінто-няк(Коломия), Г.Григоренко(Чернігів), 3.Романової(Рівне) та ін.

Упродовжвіків шліфувалисязакономірностіформотворення, колориту, прикрашенняукраїнськогонародногоодягу. Створюючисправжні шедевримистецтва, українськімайстри напрочудтонко володіливишуканістюлінії в об'ємно-просторовійструктурі, гармонійністюформ, пропорцій, ритму.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

1 ІсторіяУкраїнськоїРСР: У 8 т. К., 1977. Т. 1.С. 35—39; АрхеологияУкраинскойССР: В 3 т. К., 1985. Т. 1.С. 54, 59.

2 ІсторіяУкраїнськоїРСР. Т. 1. С. 67.

3 АрхеологияУкраинскойССР. Т. 1. С. 166.

4 ІсторіяУкраїнськоїРСР. Т. 1. С. 72.

5 Пасек Т.Трипільськакультура. К.,1941. С. 57.

6 ІсторіяУкраїнськоїРСР. Т. 1. С. 102.

7 Там же. С. 144.

8 Там же.

9 Матейко К.І. Українськийнародний одяг.К., 1977. С. 14—18.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ХУДОЖНЄДЕРЕВООБРОБНИЦТВОТА ПЛЕТІННЯЗ ПРИРОДНИХМАТЕРІАЛІВ

Художнєдеревообробництво.Первісні виробиз дерева, мабуть, появилися вжев епоху мезолітувнаслідокзастосуваннякремінногодолота, теслай сокири. Знаряддяі посуд з дерева, яке значноподатливішеобробці, ніжкістка чи камінь, ще ширше розповсюдилисяу побуті неолітичнихплемен СхідноїЄвропи, оскількивдосконалювалисяінструменти.Однак для дослідниківзалишаєтьсянез'ясованимранній етапрозвиткудеревообробноговиробництвачерез малукількістьдерев'янихархеологічнихзнахідок. Слабкатривкістьдеревини іруйнівна силачасу спричинилидо цілковитоївтрати більшостідерев'янихвиробів найдавнішихепох.

Твори первісногомистецтва зМезинської, Кирилівськоїта інших стоянок, виготовленіз мамонтовихбивнів, декорованігравійованиморнаментом, дозволяютьприпуститизастосуванняу ті часи аналогічноїтехніки контурногорізьбленнядо виробів здерева.

У житті людиничасів неолітуважливе значеннямав винахідзасобів пересування: човна і саней,їх виготовлялиіз товстогостовбура дерева, випалюючивідповіднізаглибини тавидаляючигорілий шаркам'яним теслом.Сліди такоїобробки дужедобре простежуютьсяна внутрішніхстінах човна, знайденогопід багатометровоютовщею відкладівр. Оскол наХарківщині.Рештки санейі лиж виявленопри розкопкахнеолітичнихпоселень наУралі і в Скандинавії.Вони можутьслужити аналогієюдеревообробноговиробництвалюдей, які жилина віддаленихтериторіях, у різних природнихумовах, алеперебувалина однаковійстадії історичногорозвитку. Чималоматеріалівдля гіпотетичнихміркувань щодовиготовленняй оздобленнявиробів з деревадають розкопкипоселень епохиміді—бронзи.

Первіснеремесло і мистецтво, тісно переплітаючисьз міфологієюі релігією, утворювалипервіснийсинкретичнийкомплекс. Лишев класовомурабовласницькомусуспільствіремесла і художнятворчість сталисамостійнимивидами професійноїтрудової діяльності.У цей час зросталитехнічні можливостівиробництва, розвиваласяфункціональністьформи, збагачувавсядекор тощо.

Літературніджерела таархеологічніматеріали, знайдені натериторіїУкраїни прирозкопкахскіфськихпоселень іпоховань, засвідчуютьмайстерневолодінняскіфськимиремісниками-деревообробникамитехнікамивидовбування-витесу-вання, столярнимиз'єднаннями, плоскорельєфнимта об'ємнимрізьбленням,інкрустацієютощо. При кочовомуспособі веденнягосподарстваскіфи надавалиперевагу виробаміз дерева —практичнозручнішим ізначно дешевшимвід металевих.

Рештки дерев'яногопосуду (ковші, тарілки, чаші, черпаки) знайденіпри розкопкахкургану Солохапоблизу м. ВеликаЗнаменка Запорізькоїобласті, кургануБаби в околицяхм. Апостолове, Першої ЗавадськоїМогили і ХолминоїМогили білям. Орджоні-кідзена Дніпропетровщиніта ін.

Масовогохарактерунабуло у Скіфіївиробництвозброї і транспортнихзасобів. Зброярівиготовлялиз дерева списи, луки, стріли, піхви для мечів, щити, горитиі подібні предметивійськовогообладунку, оздоблюючиїх золотимиі бронзовимибляшками зорнаментальнимита міфічнимизображеннями.Не менш важливезначення длякочового життяскіфів маливиготовленіз дерева засобипересування: сани, вози, човни, сідла, ярма, які такожприкрашували.

Скіфськазнать користуваласядерев'янимимеблями: стіл, стільці, лавита ложе (IV—III ст.до н. е.). Форми, мабуть, запозиченів аристократіїз близькосхіднихміст-держав.Конструкціюта художніособливостіцих меблівможна прослідкуватияк за окремимизнайденимипредметами, так і за рельєфнимизображеннямина золотихбляшках. Своєрідноюформою та декоромвідзначаютьсядерев'яні погребальніложі і саркофаги, що зустрічаютьсяпри археологічнихрозкопкахбагатих поселень.

Сарматськіплемена населялипівдень нашоїкраїни в II ст.до н. е.—IV ст. н. е.і також користувалисядерев'янимивиробами: предметивійськовогообладунку, посуд і т. п. Деякіз них пофарбованіу червонийколір, оздобленіполіхромнимрозписом, різьбленням, вставками ізрізноколірнихкамінців іскла.

Після землеробстваі скотарстваважливою галуззювиробничоїдіяльностістародавніхслов'ян у VI—IX ст.були ремесла, передусімобробка дерева, каменю і металу, гончарство, ткацтво. Широкийнабір теслярських, столярних ірізьбярськихінструментів(сокири, струги, тесла, пили, сверла, долота, різці тощо)свідчить продиференціаціювже на той часдеревообробногоремесла і появумайстрів-професіоналів.Вони виготовлялий оздоблювалиречі хатньоговжитку, знаряддяпраці, зброю, засоби пересуваннята сакральніпредмети, пов'язанііз поганськимкультом.

Сусідстводавніх слов'янзі скіфо-сарматськимиплеменами напочатку І тис., очевидно, сприялозасвоєннюслов'янамитехнічнихприйомів обробкидерева — виготовленняза допомогоюклинків дощокта їх фальцювання, впровадженняу художнє оздобленнядерев'янихвиробів плоскогой об'ємногорізьбленнята розписіву поліхромномустилі. Деякіорнаментальнімотиви і декоративнізображення(священне деревоз оленями, великабогиня з кіньмита птахами, обожнюванівершники іпод.) також прониклиу давньослов'янськемистецтво ізсарматськоїкультури ідійшли навітьдо наших часів.

За функціонально-художнімвирішеннямусі виробиумовно можнаподілити натри групи. Допершої, найбільшої, належать ужитковіпредмети побутушироких маснароду з майжевідсутнімдекором, їхніхудожні перевагипрактичнозведені доутилітарневмотивованоїформи. Побутовівироби та обладунок, що належитьдо другої групи, мали вишукануформу, оздоблювалисярізьбленням, розписом таінкрустацією, засвідчуючицим панівнестановище їхвласників усуспільстві.Третя групавиробів — цестаранно виконаніі прикрашенікультові предмети, обереги, яківикористовувалисядля релігійнихритуалів. Такіфункціональнохудожні відмінивиробів виниклив часи формуваннякласовогоустрою і зберігалисяпротягом наступнихстоліть феодальноїі капіталістичноїформацій.

Писемніджерела XI—XIII ст.засвідчуютьдоволі вузькуспеціалізаціюдеревообробнихпромислів:«древодельници»,«плотници»,«кораблетворящие»,«мостники»,«огородники»,«порочники»,«лучники» тощо.«Древодельници»і «плотници»споруджувалиперші християнськіцеркви, житловіі господарськібудівлі, інколиприкрашуючиїх різьбленнямта розписом.«Мостники»прокладалимости і брукованівулиці, «огородники»— кріпосністіни, вежі таінші укріплення.«Порочники»виготовлялистінобитніі метальніпристрої, «лучники»— луки та іншідерев'яні предметивійськовогообладунку.Майстри «кораблетворящие»й «древодельци»виготовлялирізні засобипересуванняпо воді і суші, доконче необхіднідля торгівлі, військовихпоходів тарибальськогопромислу. Улітописі частозгадуютьсяплавальні судна— «корабль»,«челнь», «лодья»,«стругь» і под.Вони вирізнялисярозмірами, формою, спорядженням, декором. Суднобудівникизасвоювалине тількиранньослов'янські, а й варязькі, античні традиції.У X—XII ст. найбільшікораблі буливеликими човнами(довжиною близько20 м), не мали палуби, лише настилз дощок, якийпри потребізнімали. Суднайшли на веслахі під вітрилами(в центрі ставилищоглу). У XIII ст. навеликих суднахпоявилисяпалуба, постійнащогла і спеціальнекермо. Човни, як і інші дерев'янівироби, оздоблювалирізьбою, пласкоюі рельєфною, з геометричними, рослиннимиі твариннимивізерунками,іноді на носіі кормі човнавміщувализображенняреальної абофантастичноїістоти, виконанеоб'ємним різьбленням.

Літописнівідомості іархеологічнізнахідки засвідчуютьшироке застосуванняу Древній Русівозів і саней.Вози булидвоколіснимий чотириколіснимита нагадувалисучасні. Однакця подібністьлише зовнішня.Конструкціявоза не малатеперішньоїдосконалості.Основа складаласяз двох довгихжердин, з'єднанихпоперечнимиперекладинами, дишла кріпилисянерухомо, щозатруднювалоповороти. Колесо, знайдене прирозкопках уКиєві, складалосяз дерев'яногообода і 13 дубовихспиць.

Сани залежновід застосуваннябули трьохтипів, про щосвідчать їхзнайдені вКиєві рештки.Великими саньмиперевозиливантажі, меншімали короби, служили длярізноманітнихподорожей, їхчасто прикрашувалирізьбленнямі розписом, аформою вонинагадувализалубні і гренджоли, поширені наприкінціXIX—на початкуXX ст. Третій тип— легкі санкидля швидкоїїзди і, мабуть, для полювання, нагадувалисучасні нарти.Полози саней— дубові, гнуті.

Предметивнутрішньогообладнанняхат також виготовлялиз дерева йоздоблювалирізьбленням.Бідняцькі, напівземлянковіжитла обставлялипристіннимилавами, їхдоповнювалистіл і стільці, рідше ліжка.Меблі феодальноїзнаті різноманітніі вишуканодекорованіпласким геометричнимрізьбленнямта інкрустацією.У письмовихджерелах цьогочасу згадуютьсядеякі видимеблів: «стіл»,«столец», «стулья»,«скамья», «кровать»,«постель»«ложе» та ін.Ліжка малинеоднаковепризначення, форму, а відтакі різні назви: ложе, кровать, постіль, одр.У скринях (коробицях)зберігали одягта коштовності.Про зовнішнійвигляд князівськогопрестолу довідуємосьзі срібняківВолодимираСвятославовича.Його красу, пишність відзначиварабськиймандрівникІбн-Фадлан:«Престоль жеего великь йукрашеньдрагоценньїмикам-нями» 2. Загаломпредмети хатньогообладнаннякнязівсько-боярськоїзнаті вирізнялисябагатим оздобленнямі, за справедливимзауваженнямдослідників,їхні художніособливостіхарактеризуютьсядеяким впливомвізантійськогота романськогостилів.

У побутірізних верствнаселенняДревньої Русінабув широкоговжитку різноманітнийдерев'янийпосуд. Великооб'ємніпосудини —бочки («бочька»,«бчелка») ідіжки («кадки»)служили длязберіганнязерна і рідини,їх вироблялимайстри «древодельци»із клепок, стягуючивиріб дерев'янимиобручами. У тойже спосіб виготовлялипосуд середніхрозмірів —цеберко («ушат»)і відро дляводи. Ночви(«корита» видовбувализ однієї товстоїколоди. Столовийдерев'янийпосуд поділявсяна посуд дляпиття — ковші, братини, корці, чаші та длягарячої страви— ставці, миский тарілки.

Більшістьдерев'яногопосуду виготовлялиіз клепок, видовбуваннямі лише частинавиточуваласяна токарномуверстаті злучковим приводом.На посуді добрепомітні густіконцентричнікола, які утворилисявнаслідокобробки. Залишкидерев'яноготоченого посуду, прикрашеногопласким різьбленнямта поліхромнимрозписом, знайденіпри розкопкаху схованціДесятинноїцеркви в Києві, у «будинкутокаря» наПодолі, на Житньомуринку і Краснійплощі (Київ).Уламки дерев'янихточених мисокз лінійно різьбленимивізерункамивиявлені наРайковецькомугородищі, Колодяж-ному, Городці Житомирськоїобласті.

З-поміж іншогостоловогоначиння з деревавиготовлялиложки і черпаки.Дерев'янимиложками користувалисьусі — селяни, міщани, феодалиі навіть князі.У літописірозповідаєтьсяпро випадокна урочистомубенкеті у великогокнязя київськогоВолодимира.Дружинникидокоряли князеві, що мусять їстидерев'янимиложками: «Злеєсть нашимголовам. Даввін нам їстидерев'янимиложками, а несрібними!» 3

На основіархеологічнихматеріаліввстановленопобутуванняв КиївськійРусі дерев'янихложок двохтипів — з короткимидержаками, округлим «їдаком»та довгих, якімали ручку з«їдалом» овальноїформи. Ці основнітипи існувалипротягом столітьі дійшли донашого часу.

V Широкаутилітарністьбільшостідерев'янихвиробів невиключала іхудожньоїдовершеностіформи, своєрідногодекору. Майстри-деревообробники, теслі, столяріводночас булиі досвідченимирізьбярами, конструкторами, опанувалиприйоми поліхромногорозпису тощо.Невипадковорадянськийдослідник М.Макаренковідноситьрізьбленняна дереві донайважливішихтехнік створенняхудожніх виробіву слов'ян домонгольськогоперіоду 4. Важливоі те, що засвоєнінавички роботиу дереві майстрипереносилина інші матеріали(кістку, камінь, метал).

У часи КиївськоїРусі існувалоп'ять видіврізьбленняна дереві.Найуживанішимбуло пласкерізьбленнядля декоруваннягосподарськихі побутовихпредметів.Візерунок(переважногеометричний)врізували наповерхні предметалініями, площинами, виграваючиконтрастамисвітла й тіні.

Поширенимбуло такожрельєфне різьблення.Воно давалоопукле зображення.Цією технікоюприкрашувализдебільшоговироби значнихмасштабів —елементи архітектури, засоби транспортутощо. У композиціїрельєфногорізьбленнянайчастішевпліталисярослинні ітваринні мотиви.

Контррельєфне(виїмчасте)різьбленнядревньоруськімайстри застосовувалидля виготовленнядерев'янихматриць, якимиз глини відтискуваликерамічнірельєфні плитки.Досить чіткіуявлення протехнічні йхудожні особливостіцього різьбленнядають декоративніплитки, знайденіархеологамина територіїстародавньогоГалича. На ниху кругломумедальйонівміщені рельєфнізображеннявоїнів, коней, орлів, пав, грифонів, гармонійнопоєднаних ізрослиннимимотивами. Добрерозв'язаніскладні технічніта композиційнізавдання привиготовленнідерев'янихформ-матрицьне залишаютьжодних сумнівівщодо високоїмайстерностіі таланту авторів.Кількома вправнимиврізами долотарізьбярі підкреслилисилу грифона, граціознупоставу пави, впевненістьгордовитогоорла.

Ажурне різьбленняз прорізанимнаскрізь тломтакож буловідоме в давнійРусі, але порівняноз іншими технікамивживалосярідше. Частиналиштви, знайденаархеологамив Києві, мотивамиажурного різьбленняуподібнюєтьсядо мережива.

Останнійрізновид різьблення— кругле, абооб'ємне, булошироко популярнена Русі. Стародавнірізьбярі, крімскульптури, виготовлялиі декорувалиоб'ємним різьбленнямрізноманітнігосподарсько-побутовіпредмети, засобитранспортута дитячі іграшки(«коник», «качалка»).Таким чином, у побуті різнихверств населенняКиївської Русізнайшли широкезастосуваннянайрізноманітнішідерев'яні вироби, часто оздобленірізьбленням, розписом таінкрустацією.Все це свідчилопро великийрозвиток ібагатопрофільнудиференціаціюстародавньогодеревообробництвасхідних слов'ян.

За соціальноюознакою древньоруськідеревообробніремесла поділяютьна вільні сільськіі міські, вотчинніі монастирські.

Монголо-татарськанавала на КиївськуРусь у 1237—1240 рр.на деякий часзагальмуваларозвиток продуктивнихсил, завдаластрашних втратстародавнійкультурі іхудожнім ремеслам.'Пересталиіснувати ремісничігалузі, пов'язанізі складнимвиробництвом.Менших збитківзазнали деревообробніремесла, якізосереджувалисьпереважно впоселенняхлісової ілісостеповоїмісцевостей.

У часи монголо-татарськоїнавали центрінтенсивноговиробництвапредметівнародногомистецтва надеякий часперемістивсядо Галицько-Волинськогокнязівства.«І юнаки, і майстривсякі утікали[сюди] од татар— сідельникиі лучники, іса-гайдачники,і ковалі заліза,і міді, і срібла.І насталопожвавлення,і наповнили.вони двораминавколо городаполе і села».

У XIV—XVI ст. деревообробництворозвивалосяна Україніповсюдно -— ів містах, і вселах, покликанезабезпечитипростих людейі феодальнузнать необхіднимивиробами здерева. Длявласних потребселяни виготовлялидеякі предметихатнього обладнання, господарськогореманенту іпод. Складнішівироби абодеталі вонизамовляли умісцевих майстрівза відповіднуплату.

Сільськідеревообробніпромисли, які інші ремесла, все більше ібільше відокремлювалисявід рільництва, перетворюючисьу галузі господарства.Характерноюособливістюбула спеціалізаціяу виготовленнімісткого бондарногопосуду (тара), дрібного бондарногопосуду, столовогопосуду, ложоктощо (родини, а то й цілі села).Однак селянине поривализовсім ізземлеробством, для багатьохзаняття ремесломзалишалосядопоміжноюгалуззю восінньо-зимовийперіод.

Сільськітеслярі, бондарі, столярі виготовлялиі вивозили напровінційніринки (ярмарки)необхіднізнаряддя праці, засоби транспорту, меблі, хатнєначиння, частооздобленерізьбленнямта розписом.Народні майстриXIV—XV ст. успадкувалиі розвинулитрадиціїдеревообробнихремесел стародавньоїРусі. Існувалиі збагачувалисяосновні типологічнігрупи виробів, різновидіврізьблення, деякі орнаментальнімотиви тощо.

Художні виробиз дерева здебільшогоадресувалисяневеликій.групі багатихзамовників— шляхтичам, міським патриціям, духовенствуі купцям. Функціональній художні особливостіцих виробівмусили відповідатиестетичнимвимогам пануючихкласів. Очевидно, обслуговуючиспоживачіврізного соціальногорівня, конкуренціяміж сільськимі міським ремеслому XIII—XIV ст. відбуваласьу прихованійформі. Згодом, у XV—XVI ст. конкурентнаборотьба заринок збутузросла, насампереду серединіпрофесійнихміських об'єднань(теслярів, бондарів, столярів). Першіписані статутизасвідчувалиюридичне правоіснуванняцехів, розвитокі перехід міськогоцехового ремесладо наступногоетапу. У Києвітеслярськийцех відомийз кінця XV ст., уЧернігові, Лебедині, Полтаві— в XVI—XVII ст. Теслярськийі бондарськийцехи у Львовізгадуютьсяв міських книгахкінця XIV—початкуXV ст., столярний— середини XVIст. Значнимицентрамидеревообробнихремесел у XVI ст.були Володимир, Луцьк, Кременець, Кам'янець-Подільський, Холм, Буськ таін.

Незважаючина соціальнунерівність, а часом і національніутиски, майстри, які вступалидо цеху, користувалисяпевними привілеями.Приписи цеховогостатуту ставиливсіх членівцеху в однаковіумови. Визначалисямаксимальнакількістьзакупленоїдеревини таінших матеріалів, відповідністроки навиготовленнявиробів, їхнявартість, ринкизбуту тощо. Цехсуворо слідкувавза якістю виробів, зростаннямтехнічної іхудожньоїмайстерностійого членів.

Хоч утисківзазнавалинасампередукраїнськімайстри, художнєдеревооброб-ництвона Україні уXV—XVI ст. набулоширокого розвитку: збагачувалосяформами йорнаментальнимимотивамизахідноєвропейськогодекоративногомистецтва, зароджувалосяпишне різьбленнякультовихпредметів(наприклад, царські воротаз церкви с. ДомажирнеподалікЛьвова, XV ст.).

Із виробівцехових майстрівКиєва, Львова, Кам'янця-Подільськогодо нашого часудійшли різьбленіікони, кіоти, ручні хрести, меблі з панськихпалаців, церковнілави.

До рідкіснихпам'яток різьбленняXV ст. належатьручні двораменніхрести, оздобленіорнаменальнимимотивами, написамиі мініатюрами:«Розп'яття»,«Зняття з хреста»,«Причастя»,«Умивання ніг»і под.

З XVI'ст. походятьікони, частинияких (тло, німбий обрамування)орнаментованірізьбленням, а пізніше тисненнямдерев'яноюматрицею полевкасу. Такапопередняпластичнаобробка живописнихікон не тількирозмежовувала, членувалаплощини зображення, а й приглушувалаодноманітнийполиск дзеркальнозолоченоїповерхні. Ворнаментиціпереважалихвилясті, прямі, скісні та перехреснілінії-жолобочки.Ікони, декорованірослиннимимотивами, маютьаналогії середдавніх книжковихмініатюр тагравюр.

У виготовленніархітектурнихдеталей широкозастосовувалирізьбленняі профілювання.Унікальнимипам'ятками XVIст. є львівськісволоки (балки).Центр композиції, майже на всюширину площини— «вихрова»розетка. Обабічі вздовж розміщувалисяменші, шестипелюстковірозетки. Бокисволока малискладне профілювання, що доповнювалоі вигіднопідкреслювалорізьбленімотиви.

Деяке уявленняпро технічній художні особливостірізьбленнянародними тацеховими майстрамидають кахліXV—XVI ст. з багатьохміст України, відтиснутіу дерев'янихформах. Зустрічаютьсяорнаментальнімотиви тригранновиїмчастогорізьблення, рослинні мотивиі сюжетні зображення, виконаніконтррельєфно.

Незважаючина політичнурозчленованістьукраїнськихземель у XVII—XVIIIст., поступовозростало економічнета культурнепіднесення, поглиблюваласянаціональнасамосвідомість.

Творча працянароднихмайстрів-деревообробниківзастосовуваласьу багатьохгалузях.Теслярі-будівельникиводночас володілирізними технікамирізьбленняй профілювання.Тому деякіархітектурнічастини дерев'янихспоруд цьогочасу — піддашшяі опасання,ґанки і галереї— підтримувалисяпрофільованимистовпчиками, консолями такронштейнами.

Стовпчикибули переважночотиригранні, рідше кругліабо багатогранні,їх також декоруваливирізуванням-профілюванняму вигляді «ковбиків»,«диньок», «напливів», що в контрастіз перехватамипотовченихмісць створювалонапружені, динамічніформи. Стовпчикиоб'єднувалисяз прогонамипрофільованимиабо різьбленимипідковами, конструктивнопосилюючи їхцінність ізбагачуючидекоративно.Особливо ошатнийвигляд малипіддашшя наЗакарпатті, стовпчики якихз'єднували міжсобою півкруглимивідкосами,інколи додатковооздобленірізьбленнямта профілюванням.

Майстринадавали винятковоїуваги пласкомурізьбленнюодвірків ісволоків, щовже тоді правилиза найважливішідекоративніелементи споруд.Так, для східнихобластей Українитиповою формоюцерковниходвірків булишестикутники, а для західних— чотирикутники.Вони мали переважноусталену композицію: на верхнійгоризонталівирізаний хреств оточеннішести-, восьмипелюстковихрозеток таінших орнаментальнихмотивів. Композиціюінколи довершувалав'язь написів, що інформувалипро час спорудженнябудівлі та їїфундаторів.

У різьблениходвірках, скобахта сволокахна зовнішніхкарнизах дерев'яноїархітектуриXVII—XVIII ст. Подніпров'ята Слобожанщиничільне місценалежало соковитим, пластичниммотивам (іоніки, намистинки,«сухарики»тощо), запозиченимз класичноїспадщини. УКарпатах різьбленняна одвіркахбуло пласкимі складалосяз кола, заповненоготонким, дрібнимвізерунком, та стрічки увигляді витої«вірьовки».

Різьбленісволоки загаломвиготовлялиза однією схемою.На Подніпров'їцентр сволокаоздоблювалипласким різьбленнямз мотивами кіл, розеток абосмуг, боковічастини профілювали, різьбили «крученим»орнаментомі доповнювалинаписання (хтоі коли побудувавхату). Львівськісволоки відзначаютьсявеликою різноманітністюрозет. Високимрізьбленнямгеометричногохарактеруоздоблювалицентральнісволоки наГуцульщині.У середнійчастині сволоківпереважнознаходивсячотирьох-, шести-або восьмиконечнийхрест. Для більшоївиразностійого мережилиорнаментом— «ільчетимписьмом». Обабічхреста розміщувалирозетові мотиви(«ружі»), «ши-ринки»і «головкате».На Поділлісволоки здебільшогомали багатоконечніхрести з датоюпобудови хати.

СтоляріПридніпров'я, Поділля і Прикарпаттявиготовлялий оздоблюваликонтурним ітригранновиїмчастимрізьбленнямдерев'яні предметигосподарськоговжитку: вози, сани, ярма, тарниці, притики. Ці таінші виробиз дерева продавалина сільськихі міських ярмарках.

Найдавнішіпам'ятки сільськоготранспорту, оздобленірізьбленням, дійшли до нашогочасу, зокремачумацькі возиXVIII ст. походятьз БерезоваВеликого таПече-ніжина(Івано-Франківськоїобласті), зберігаютьсяу Київськомута Львівськомуісторичнихмузеях і Коломийськомумузеї народногомистецтва.Подібністьконструкціїта декору цихвозів схиляютьдо думки, щовони виготовленів одному деревообробномуосередку. Пишнодекорованігеометричними, рослиннимита архітектурнимимотивами передняі задня крижаниці.

НаприкінціXVIII ст. у с. Коровинціна Сумщинімайстер Рябковиготовлявмасивні ярма.Середню частинуярма він оздоблюваввосьми- і чотириграннимирозетками, абічні — півкруглимий овальнимивізерунками.

Профільованілави, різьбленіскрині, столи, різноманітністільці, полиціта божниці —основне хатнєобладнанняселян і міськоїбідноти, здебільшоговиготовлялина замовлення.

У декоруванніхатніх мебліввеликого значеннянадавалипрофільованомувирізуванню, яке найчастішезастосовувалина мисниках, полицях і лавах.Божниці (дерев'яніполички дляікон) прикрашалипласким аботригранновиїмчастимрізьбленням.

На Гуцульщиніскрині виготовлялиз буковогодерева, розмальовуваликоричневоюфарбою і лишетоді прикрашаликонтурнимрізьбленняму вигляді прямихі скісних 'Ліній, квадратів, прямокутників, кругів. Вонимали двосхилукришку, невисокініжки, наприклад, скриня початкуXVIII ст. з Верховини, оздобленагеометричнимимотивами прямихі скісних ліній, хрестів і розетокз «вертунами»тощо. Глибокіпорізи тригранновиїмчастогохарактеруспоріднюютьїї з подібнимполтавськимрізьбленням.

Скрині Подніпров'яі Слобожанщинимали іншуархітектоніку: пласку кришку, короткі ніжкиабо коліщата,їх переважнорозписувалибагатобарвнимиквітковимимотивами.

У народномупобуті XVII—XVIII ст.поряд з керамічнимпосудом частозастосовувавсядерев'яний(миски, тарілки, яндови, салатниці, ступки, сільниці, бочечки тощо), які виготовлялина продаж бондаріПодніпров'я, Слобожанщини, Поділля- та ін.Особливо цікавимибули великімиски для косарів— яндоли таковганки длязамісу тіста.Вони завждимали круглуформу, а на зовнішнійстороні прикріпленідва або й чотиривушка для перенесенняі завішуванняна стіну, їхорнаментувалиіз зовнішньогобоку, і декордобре «читався», коли вони булизавішені догоридном або стоялина полиці; ізсередини великімиски найчастішерозписувалифарбами. Дотепертаких виробівзбереглосянебагато. УРівненськомукраєзнавчомумузеї є великадерев'янамиска-корецьXVII ст., ручку якоїоздобленоскісними лініямиплаского різьблення; у Чернігівськомуісторичномумувеї миска-корецьXVIII ст., ручку якоїприкрашеновеликою розеткою, виконаноювиїмчастимрізьбленням.Так само оздобленой дерев'яніпосудини накашу та сіль, зокрема ковганкуз Харківськогоісторичногомузею. Декількавеликих розписнихмисок XVIII ст.зберігаєтьсяу музеї ЛьвівськоговідділенняІнститутумистецтвознавства, фольклору таетнографіїім. М. Т. РильськогоАП України.

У кожній хатікористувалисясільничкамирізноманітноїформи (куба, паралелепіпедаабо у виглядікачок, гусейтощо, трактованихузагальнено).

Майже по всійтериторіїЛівобережноїУкраїни вживаликоряки дляпиття, які найчастішемали овальнепійло і ручкуу вигляді плавноїптиці.

У XVII—XVIII ст. пласкимрізьбленнямнародні майстриприкрашувалидеякі видизнарядь праціта військовогооб ладунку —самопали, рушниці, пістолі і т.ін. Дерев'яніпорохівниці-натрускиу формі баклаг, рогів і сердецьдекорувалигеометричнимивізерунками,інкрустувалимідними цвяшками, підківкамита спіралевиднимидротиками. Назамовленнякахлярів, вибійниківтканин, пекарівцехові й позацеховірізьбярі виготовлялиспеціальніформи длявідтискуваннякахлів, тканинта пряників.

У XVII—XVIII ст. особливогопоширеннянабуло ажурнерізьбленняцерковнихіконостасівта інших предметівкультовогообладнання.Кіоти, аналої, підсвічники, патериці, ручніхрести, панікадила, скриньки і под.переважновиготовлялистолярсько-різьбярськімайстерні примонастиряху Києві, Чернігові, Крехові, Жовквіта ін.

У деякихцерквах УкраїниXVII—XVIII ст. зустрічалисярельєфно різьбленідерев'яні ікони:«Благовіщення»,«Положенняв гріб», «Св.Трійця», «Св.Миколай» тощо.Крім суцільнорізьбленихдерев'яних іконбули й комбіновані: лики мальовані, а тло оздобленерізьбленням(наприклад,ікони виготовленікиївськимирізьбярами1698 р. для ЧолнськогочоловічогомонастиряТрубачевськогорайону колишньоїОрловськоїгубернії). .

Надзвичайномайстерно, зтонким моделюваннямфігур, предметіві орнаментувиготовлялиу XVII—XVIII ст. ручнірізьбленіхрести, їх частопідносили яккоштовні дарункивисокопоставленимособам. Так,1640 р. Петро Могиланадіслав російськомуцареві МихайлуФедоровичулист і два різьблениххрести. У жовтні1648 р. БогдануХмельницькомупід Львовомбув врученийлист і дерев'янийхрестик відмонастирськоїбратії Крехівськогомонастиря.Ігумен Київо-Печерськоїлаври ЙосипТризна 1654 р. надіславу подарунокцареві ОлексіюМихайловичудерев'янийрізьбленийхрест.

Ручні танапрестольніхрести на земляхУкраїни виготовлялинайчастішез місцевихпорід дерева: груші, клена, липи та привізногокипарису, їхприкрашувалипласким різьбленнямгеометричнихмотивів і фігурнихзображень (уXVII ст.— з ледьокресленимиформами і складкамиодягу). У другійполовині XVII ст.моделюванняфігур та предметівна ручних хрестахокруглюване, а у XVIII ст.— значнорельєфніше, реалістичнішетрактування.Найкращимизразками хрестівз графічно-площиннимрізьбленнямв витвори ЯковаЛукавецького1669 р., хрести 1680—1686 рр. різьбяраКузьми та працімайстра з ініціаламиВ. К., датовані1700—1714 рр. До групипам'яток з рельєфнимзображеннямналежать ручніхрести ВасиляПоповича 1639 р.,1675 р. з Островабіля Галича,1687 р. з СудовоїВишні та «різьбяраІосифа» 1697 і 1698рр.

Зображеніна хрестахфігурки і символічніпредмети частообрамовувалигеометричнимивізерункамиу вигляді прямих, скісних і хвилястихліній, поєднувализ будівлямита краєвидамиспрощеноготрактування.Народні майстринадавали великоїуваги написам, вирізаним зтакою вигадливістю, що вони нагадувалиорнаментальнімотиви, гармонійнодоповнювализагальну композиціютвору.

У XVII ст. пласким, рельєфним абокруглим різьбленнямоздоблювалидерев'яні свічники, зокрема з П'ятницькоїцеркви у Львові, Миколаївськоїцеркви у Сокаліна Львівщиніта з с. Тернівкана Київщині.Пишним рельєфнимрізьбленнямрослиннихвізерунківвідзначаєтьсясвічник з Тернівки, який має підставкуз трьох ніжокі два перехватина стрижні.Поширені булий великі точенісвічники-став-никиз багатьмаперехватамиі рельєфнимилистками, розмальованів один або більшекольорів. Наприклад, свічники з с.Лук'янівка наКиївщині, оздобленіточенням імалюванням, ставник з с.Артюхівка наСумщині, розмальованийзеленою фарбоюрізних відтінків.

Професійнецехове різьбленняпостійно засвоювалонові стильовівіяння Ренесансу, барокко, нецураючись прицьому і глибокихнародних традиційстарослов'янськогодеревообробництва.Часом цеховістолярі-різьбяріпрацювали разомз народнимимай-страми-кріпаками, передусім приопоряджуваннімагнатсько-поміщицькихзамків та палаців.За таких обставинвзаємовпливиміж професійнимі народнимдеревооброб-ництвомнеминучі.

У міськихдеревообробнихцехах у XVII ст.стали з'являтисянові явища, зокрема вузькаспеціалізаціяремесла привеладо комбінованихцехів (із декількохсуміжних інавіть несуміжнихпрофесій). Наприклад,1677 р. бондарськийцех звернувсядо київськогомагістратуз проханнямвиключити зковальськогоцеху стельмахів; з рибальського— трачів, байдачників, теслярів тамірошників; з малярського— сніцарів таприєднати всіхзгаданих ремісниківдо бондарськогоцеху, щоб донього належали«всякого топорногодела мастера».

Після найбільшогорозвитку цеховихорганізаційу XVI ст. наступаєперіод їхньогозанепаду. Зростаєчисельністьпозацеховихмайстрів (партачів).Натомістьокремі цеховімайстри втрачаютьзв'язок із засобамивиробництва, з ринками, потрапляючив неволю докупців-скупників.Назрілі протиріччяцехового ладуроз'їдали йогосуть, розривалистатутні обмеження, прокладаючишлях капіталістичнимформам господарювання.

У XVII ст. на Українівиникли першімануфактурипо виробництвуметалу, пороху, паперу, якізастосовувалинайпростішімашини і механізми.Нові явищачастково торкалисяі деревообробництва, зокрема виготовленняточеного дерев'яногопосуду примонастирськихі феодальнихпомістях вКиєві, Чернігові, Луцьку, Бродах.Удосконаленнятокарноговерстата (шків, маховик, застосуваннякінного і водяногоприводу) сприялопіднесеннюпродуктивностіпраці, однакпризвело доодноманітностіформ точеногопосуду, свічниківтощо.

На багатьохполотнянихмануфактурахрізьбярі працювалинад виготовленнямвибивних дощок.Неабиякоюмайстерністюславилисярізьбярі Немирівськоїмануфактурина Поділлі(XVIII ст.), вибивнідошки яких, які тканини, знаходилизбут по всійУкраїні.

ПротягомXVIII—першої половиниXIX ст. на Українітривав процесрозкладуфеодально-кріпосницькоїсистеми, розвивалисякапіталістичнівідносини.Водночас зміцнюваласяструктураміських ремісничихкорпорацій, однак вже наприкінціXIX ст. цеховийустрій бувповністю скасований.Сільськедеревообробництвоперестало бутивиробництвомдля забезпеченняфеодальногогосподарстваі почало набуватиформ товарноговиробництва.Так, під впливомринку міськібондарі, столярі, різьбярі поступовооб'єднувалисяіз сільськимимайстрами, утв9рюючи осередкинародних художніхпромислів.Виникали школи, народжувалисянові напрямитворчості, формувалисяі зміцнювалисятрадиції.

Провіднимирегіонамихудожніхдеревообробнихпромислів уXIX ст. були Подніпров'я, Полісся, Поділля, Карпати. У багатьохмісцевостяхоздоблювалипрофілюваннямта пласкимрізьбленнямдерев'яні деталіархітектури, виготовлялитранспортнізасоби та знаряддяпраці, прикрашенірізьбленням, випалюванням, рідше розписом, масово виготовлялина ярмаркипредмети хатньоговжитку, зокреманачиння.

Подніпров'яі Слобожанщина.Тут народнаархітектурамала своєріднідекоративніформи: дахи звиносами спиралисяна кронштейни, так звані коники.Піддашшя оперізувалидошки-лиштви(профільовані, вирізані візерункиз нескладнимигеометричнимимотивами). Багатіформи маливіконні лиштви.На Полтавщиніїх деколи доповнювалинакладнимисилуетнимизображеннямиптахів.

Вишуканимтригранновиїмчастимрізьбленнямприкрашализасоби транспортуу Золотоніському, Зіньківськомуповітах тодішньоїПолтавськоїгубернії. Прекраснимизразками єсани-глабцііз с. Вереміївка(сучасна Черкаськаобласть) тачумацька мажа(віз) із с. Куземинозгаданих повітів(XIX ст.), які зберігаютьсяв Полтавськомукраєзнавчомумузеї. Передники, задники, глиці, копаниці, люшнітощо оздоблювалирізьбленнямгеометричногохарактеру(прямі, скісніжолобки, зубціта розети). Відомиммайстром, щорізьбив возиі сани наприкінціXIX ст., був КостьКичко з с. Вереміївка.

На Слобожанщиніоздобленнямвозів, санейта інших побутовихпредметівславилисярізьбярі с.Дергачі (теперішняХарківськаобласть).

Дрібні мотивичасто різьбилина ярмах дляволів, хомутахі сідлах дляконей. На Подніпров'їдекор цих виробівскладався зпрямих і скіснихліній, зубців, а інколи й розеток.Мережані ярмавиробляли ус. Липове Глобинськогорайону, Білики— Коби-ляцькогорайону на Полтавщині, Пекарі (Канівськогорайону Черкаськоїобл.).

Столи, лави, стільці вирізнялисяпрофільованиминіжками і загаломбули декорованірізьбленням, а скрині — розписом.Колись у с. Хмелівка(тепер Сумськаобласть) виготовленнямрізьбленихмеблів славилисябрати Тахтаєви, а в с. Засулля(також Сумськаобласть) Івані Сидір Каша, Кіряк і ТимофійНижники. Всівони належалидо столярногоцеху в Ромнах, що наприкінціXIX ст. налічував53 деревообробникирізного фаху.

У 60-х рокахна Подніпров'їз'являютьсяприватні дрібнімайстерні вПолтаві, Зінькові, Кобеляках, Кременчузі, Переяславіта ін. У цихмайстерняхрізьбярі частовтрачали самобутнійпочерк і перетворювалисяна звичайнихвиконавців.Окремі все-такизберігалитрадиції виготовленнянародних дерев'янихвиробів. Дотаких майстріввідноситьсядинастія Юхименків(Іван, Федот, Прокіп — батько, син, онук), якапрацювала зсередини XIX допершої третиниXX ст. Вони виготовлялиіконостаси, меблі, побутовіпредмети, вмілопоєднуючимотиви народногоорнаменту зїх формами.

Важливимстимулом ізаохоченняммолоді до художньоїобробки деревабуло організованев Полтаві 1878 р.губернськеремісничеучилище з відділомстолярно-токарногоремесла й різьбленняна дереві.

У Полтаві1911 р. земствовідкрилостолярно-різьбярськумайстерню. Донеї вступилочимало народнихмайстрів. Воназабезпечувалаїх матеріалами, займаласязбутом, але заголовну метувважала відродженнянародної творчості.Однак земськамайстерня незмогла відстоятинатиск буржуазногоринку, якийпропагувавстилізаторствота модерністські»форми виробів, відволікаючинародних майстріввід давніхтрадицій.

У цей часрозпочинаютьтворчу працюВасиль Гарбузз Малих Будищі Яків Халабуднийз с. Жуки наПолтавщині— найвизначнішімайстри різьблення20—30-х років.

Полісся. Удеяких селахзахідногоПолісся (Ковельський, Ратнівський, Мане-вицькийрайони Волинськоїобласті) покрівлячасто закінчувалася«шпилями», їхвирізувалиу вигляді сонця, півника, а найчастішеконика. Усі цімотиви маютьдуже давнекоріння, якесягає, мабуть, поганськихчасів, коли цимфігурним зображеннямнадавали магічногозначення — силувідверненнявсього злоговід житла. Насхідному Поліссіу XIX ст. існувалатрадиція оздоблюватиналичники віконі віконницівишуканимивізерунками.Кожен повіт, село вирізнялисясвоєріднимиприйомами тамотивамиархітектурногодекору.

Серед дерев'янихпобутовихпредметів, щочасто оздоблювалирізьбленнямна Поліссі, були черпаки, миски, сільнички, ложки, валкидля качаннябілизни, такзвані рублі(рублики). Верхнючастину цихрублів покривалигеометричниморнаментом, центральниймотив — шести-восьмипелюстковіабо «вихрові»розетки таантропоморфнізображення.Відомими осередками, що виготовлялихудожні предметиз дерева, булиЧернігів, Новгород-Сіверський, Острог, с. ВишенькиКоропськогорайону та ін.

Поділля.Прикрашуваннянародної архітектурина Поділліпов'язане зособливим типомґанку, поширениму середині XIXст. Він мав невеликийфронтон з відповіднопрофільованихдощок, двосхилийдашок, якийспирався напрофільованістовпи, зв'язаніневисокоюогорожею зпрорізнимнаскрізь геометричниморнаментом.

Вишуканоюформою і багатимрізьбленнямвирізнялисясеред іншихсани, виготовленіу м. Літин тас. Поташня наПоділлі у другійполовині XIX ст.

Найбільшимцентром художньогодеревообробництвабув Кам'янець-Подільський.Тут працювалистолярний, різьбярський, токарний цехи.Виготовлялиіконостаси, культові тапобутові предмети: ложки, сільнички, товкачі, веретена, куделі, виточеніна токарномуверстаті здекоративнимипотовщеннямита випаленимисмужками. Цізразки місцевоговиробництва, передані увересні 1862 р.Подільськоюпалатою державногомайна музеюРосійськогогеографічноготовариства, зберігаютьсясьогодні уДержавномумузеї антропологіїта етнографіїАН Росії.

У 1905 р. художникВ. К. Розвадовськийзаснував уКам'янці-Подільськомухудожньо-промисловушколу з інтернатомдля сільськихдітей. Незабаромбув відкритийокремий відділхудожньоїобробки дерева, орієнтованийна досвідприкарпатськихшкіл (Коломиї, Станіслава).В ньому навчалирізьбленнята інкрустації.

На західномуПоділлі працювавгеніальнийруський різьбяр(так високооцінила львівськагазета «Діло»1882 р. майстраручних хрестів, прізвище невідоме,із с. ЗолотийПотік). Йоготвори, майжеювелірноїтонкості різьблення, зберігаютьсяу музеях Львовата Івано-Франківська.

У с. Трибухівці(тепер с. ДружбаБучацькогорайону) наприкінціXIX—у першій третиніXX ст. різьбярТанасій Падлевськийвиготовлявіконостаси, а також письмовеприладдя, ножідля паперу таінші побутовіпредмети.

Відомиймайстер дерев'яноїскульптурималих форм імеморіальноїпластики зкаменю ВасильБідула (1868—1925) зс. Лапшин Бережанськогорайону досконаловолодів пласкимрізьбленням, про це свідчатьдекорованіцією технікоюскрині, рамкидля образівтощо.

У с. Товстому1882 р. була організованаКрайова навчальнамайстерняколісництва, а 1892 р. її перенесенодо Гримайлова.У 1900 р. шість майстріві 20 учнів виготовлялитут різні транспортнізасоби: фаетони, вози, сани, прикрашеніпрофілюванням, накладнимидекоративнимиелементамиз дерева і металу, рідше — різьбленнямта випалюванням.

Карпати іПрикарпаття.У гірськіймісцевостіКарпат, вкритійлісами, будівліі меблі, посуді начиння, знаряддяпраці та іншіпредмети домашньоговжитку виготовлялиз дерева теслярською, столярною ібондарськоютехніками, оздоблюючипрофілюванням, різьбленнямабо випалюванням.

На початкуXIX ст. на Гуцульщиніажурним і круглимрізьбленнямдекорувалиіконостаси, свічники, жолобкуватимконтурним —ікони, скрині, сволоки, токарнийта бондарнийпосуд. У гуцульськихселах тодіпрацювалидесятки талановитихмайстрів художньоїобробки дерева.Однак лише удругій половиніXIX ст. з початкомтворчостідинастії Шкрібляків(Юрій, Василь, Микола і Федір— батько з синами), що проживалиу с. ЯворівКосівськогорайону, у традиційномухудожньомудеревообробництвісталися важливізміни, їхнівироби вишуканихформ оздобленічітким декором, виконаним тонкой акуратнотехнікамирізьблення,інкрустаціїметалом аборогом, рідше— випалювання.

Ю.І. Шкрібляк(1822—1885) по правувважаєтьсязасновникомсучасної школигуцульськогохудожньогодеревообробництва.Початковінавики у виготовленнівиробів з деревавін ще юнакомнабув у батька-бондаря.Згодом самостійноопанував токарство, різьбленняі випалювання.Гладку поверхнюгеометричнихмотивів орнаментуна тарілках, баклагах, коробках, пляшках вінпоєднував з«ільчатимписьмом» (густамережа заглибленихштрихів), домагаючисьфактурногоконтрасту, ітим самим значнопосилювавдекоративнувиразність.Ю. Шкріблякчасто застосовувавкомпозиційніприйоми поділудекорованоїплощини наменші поля, дечітко розташуваворнаментальнімотиви. Йоготвори експонувалисяна господарсько-промисловихвиставках уВідні (1872 р.), Львові(1877 р.), Трієсті(1878 р.), Станіславі(1879 р.), Коломиї(1880 р.) і були відзначенігрошовимипреміями тамедалями.

Старший синЮ.І. Шкрібляка— Василь (1856—1928)багато в чомунаслідувавбатька, протеврізи окремихелементів робивбільш поглибленими.Молодший синМикола (1858—1920)запровадив«січене різьблення».Нарізки йогоще глибші, атло, хоч і вибране, знаходитьсявище орнаменту.М.Ю. Шкріблякчастіше користувавсяінкрустацієюрізнокольоровимдеревом, бісером.

Народнігуцульськірізьбярі МаркоМегединюк(1842—1912) з с. Річкита Василь Девдюк(1873—1951) з с. Косівна Івано-Франківщинірозробиликолористичнедекоруваннявиробів. Мегединюкоздоблюваввироби тількирізнокольоровимбісером —«кораликами», а Девдюк запровадивоздобленнявинятковоінкрустацієюрізнокольоровимдеревом, бісером, металом і перламутромта на завершення— поліруванням.

У традиціяхплаского різьбленняпрацювалинародні майстриПетро Гондураку Яворові, ВасильЯкоб'юк у Криворівні,Іван Семенюкта Іван Лугов'яку Пече-ніжині, Федір Дручківу Брусторові, Микола Медвідчуку Річці та ін.1884 р. у СтаніславіорганізованаКрайова професійнашкола столярстваі токарства, а 1890 р. у Коломиї— професійнашкола дерев'яногопромислу. В цихзакладах молодьнавчали виготовлятимеблі, стилізованіпід народні, а також дрібнівироби, оздобленірізьбленнямта інкрустацією, орієнтованіна міське населення.

Широкомурозвитку художньоїобробки дереваскрияластолярно-різьбярськашкола у Вижниціна Буковині.Упродовж 1905—1915рр. вона підготувалаблизько сотнірізьбярів.Згодом чималоз них почалипрацюватисамостійно.

У першійчверті XX ст. пласкимрізьбленнямта інкрустацієюна дереві займалисяменше. Молодірізьбярі прагнулидогодити уподобаннямтуристів ізамовників, виготовляливироби ускладненихформ, перевантажуючиїх декором.

На Бойківщиніу селах Сколівського, Турківського, Воловецькогоі Міжгірськогорайонів передфасадною стіноюхати прибудовувалипіддашок змасивнимиодвірками, якізвужували ізаокруглювалидогори таприкрашувалирізьбленняму виглядіорнаментальнихсмуг, розташованихпереважно унижній частині.Тут також профілювалистовпи, що надавалоспорудам чарівноїлегкості тапривабливості.

Меблі, посуд, начиння тадрібні господарськіречі бойківськімайстри оздоблювалигравійованимрізьбленням, ощадливо будуючичіткі та лаконічнігеометричніорнаменти зневеликоїкількостіелементів тамотивів (клинці,«кривулі», ромби, очка, розети тощо).

Львівщинамає давні традиціїхудожньоїобробки дерева, що розвиваласьу таких центрах: Кам'янка-Бузька, Львів, Самбір, Яворів та ін.1884 р. у Кам'янці-Бузькійбула відкритаколіснича ібондарськашкола, де навчаливиготовлятивози й візочки, фаетони, тарантасиі под.; бондарнізбанки, барилка, маснички, відра, скіпці та ін.

У Львові назміну міськимцехам прийшлирізноманітніприватні майстерні.Зокрема у 70-хроках XIX ст. столярнамайстерня І.Крука виготовляларізьбленімеблі, Т. Сокульського— різьбленірами, В. Дзюбинського— токарні вироби, М. Михальсько-го— транспортнізасоби, Й. Янківського— бондарнийпосуд. У 1891 р. тутбула організованаВища промисловашкола з відділамихудожньогопромислу —столярства, токарства, різьбленняорнаментального, фігуративногота ін.

У Самборіу 70-х роках булавідкрита приватнарізьбярськамайстерня М.Лашке-вича. Уній навчаливиготовлятирамки, ложки, ножі для паперу, брошки, скринькита ін. Водночасу Самборі працювалабондарна майстерняВ. Волосяна.

Відомимдеревообробнимосередком бувЯворів. Промовистийфакт: на Львівськувиставку 1877 р.Яворівськагміна надіслалаіграшки, начиннядля кухні тагосподарськіречі — всього173 предмети. Більшачастина виставленихречей оздобленіпрофілюванням, різьбленнямі розписом.

На ЛемківщинінаприкінціXIX—на початкуXX ст. широкорозвинулисякругле рельєфнета ажурне різьбленняна дереві уселах Вількаі Балутянка.Лемківськірізьбярі, кріммалої скульптури, виготовлялипосуд, попільнички, рамочки, палиці,іграшки, прикрашуючиїх рельєфнимиорнаментамиу вигляді листякалини, каштана, клена, соняшникаі под. На художнютворчістьлемківськихмайстрів тогочасу впливавзахідноєвропейськиймодерн, котрийнасаджувалав цьому районідеревообробнашмола у Риманові.

На початкуXX ст. і в наступнідесятиріччяхудожня обробкадерева на Українізалишаласяна високомурівні, передусіму регіонах, багатих на ліс, де збереглисядавні традиціїдеревообробнихремесел.Столярсько-різьбярськімайстерніпрацювали вПолтаві, ВеликихБудах, Переяславі-Хмельницькомута ін. Спочаткувони випускалиасортимент, розробленийще до Жовтневоїреволюції(полірованірізьбленіскриньки, рамкидля дзеркалецьі фотографій, корячки і пляшки, портсигариі люльки, письмовеприладдя тощо).Однак уже 1923 р.майстерніхудожньогодеревообробництваприпиниливиготовленняокремих предметівдрібної галантереї, які не малипопиту, і приступилидо виробництвахудожніх (оздобленихрізьбленням)меблів та скульптурималих форм.

Кругла скульптураВ. Гарбуза і Я.Халабудноговідзначаласявеликою фантазією.Це здебільшогоекзотичні тахимерні тварини, виконані звідчутнимвпливом модернізму.У 30-х роках Я.Халабуднийпрацював уполтавськійартілі «Культураі побут», де, крім скульптури, виготовлявдекоративнітарелі, полички, оздобленістилізованимрізьблениморнаментом.

У середині20-х років порядз традиційнимимотивами різьбленогоорнаментупоявилисязірки^а згодомінші елементиемблематики, що надавалотворам тенденційностій надуманоїштучності.

У цей періоду багатьохосередкахпрацювалиталановитімайстри-одноосібники, які виготовлялиложки, дерев'янийпосуд (переважнодовбаний ібондарний), скрині, чанита інші побутовіречі, необхідніу господарстві.Асортиментїх виробіввідрізнявсявід асортиментумайстереньУкраїнкустарспілки, бо призначавсядля села. Особливимпопитом користувалисяскрині. На Полтавщиніїх розписуваликвітковиморнаментом, рідше різьбили, а на Поділлі— оковувалиметалевимиажурними бляхами.

Внаслідокколективізаціїі відчуженняконей від особистоївласності селянвідбуваєтьсявідчутнийзанепад виготовленнятранспортнихзасобів у традиційнихосередках: Лохвиці, Гайсині, Поташні та ін.В оздобленнісаней все частішерізьбленнязамінюютьнакладнимипрофільованимиелементами.

У цей періодповністю припиняєтьсявиготовленнякультовихрізьбленихпредметів, закриваютьсявсі іконостаснімайстерні.

У 30-ті рокивсе більшоїваги набуваютьдеревообробніхудожньо-промисловіартілі. На меблевихфабриках Полтави, Києва, Житомирата інших містстворювалирізьбярськіцехи, які займалисядекоруваннямпродукції. Уцей час зароджуєтьсяпетриківськийпідлаковийрозпис дерев'янихвиробів, виконанийП. Глущенко іГ. Павленко(тарілочки, вази, коробочкитощо).

У повоєнніроки відновилидіяльністьдеревообробніартілі в Косові, Львові, Ужгороді, Чернівцях, тодіяк відомепідприємствохудожньогорізьбленняв Полтаві пересталоіснувати. Недістали належноїпідтримки йокремі полтавськірізьбярі старшогопокоління, внаслідок чогополтавськіосередки художньогодеревообробництвапоступовозгасали. Обласнібудинки народноїтворчості, яківзяли на себеініціативуопіки народниммистецтвом, фактично пропонувалистанковий таплакатнийпідхід до рішеннятворів, бо саметакі мали успіхна виставках.Так самодіяльнатворчістьпідмінюваланародне мистецтво, а традиційніорнаментальнітвори відносилидо нижчогогатунку.

60-ті роки сталиважливим етапомвідродженнянародногомистецтва, зокрема традиційноїхудожньоїобробки дерева.Це виразнопростежуєтьсяу західнихобластях України, де художнєдеревообробництвоналежить допровіднихгалузей.

У 60—70-х рокаххудожні виробиз дерева наГуцульщинізазнають помітнихзмін: оновлюєтьсяформа, декорстає стриманішим.Різьбленийта інкрустованийорнамент вжене заповнюєформи, залишаютьсявільні віддекору площини, що виявляютьприродну красудеревини, полегшуютьсприйняттятвору. Майстристаршого поколінняЮ.І. і С.І. Корпанюки,І.В. Балагурак, В.С. Білак, В.В.Гуз, І.Ю. Грималюк,

В.І. Кабин, М.Г.Кіщук, Д.Ф.Шкрібляк таінші відроджуютьі вдосконалюютьзабуті прийомиі технікиорнаментування.

На початку60-х років довиготовленняширокого асортиментубондарногопосуду повернувсяІ. Ю. Грималкж(с. Річка Косівськогорайону). Ізсмерекових, соснових іялинових клепоквін складавконовки, рогачі, дійнички, маслобійки, сільнички, підвазонникитощо, прикрашуючиїх геометричнимта рослинниморнаментомтехнікою випалюваня.М. Г. Кіщук випалюваннямоздоблювавдекоративнітарелі, топірці, ковші, кухонненачиння та іншівироби. Згодомдо цієї ж технікиорнаментуваннязвернулисяО.Й. Грицей (м.Долина), П.І.Зизатчук, Д.В.Гудим'як (с. Кос-мачКосівськогорайону), випускникиКосівськогоучилища прикладногомистецтва О.І.Іващенко, І.М.Савченко, О.С.Хованець таін. Орнаментхудожньоговипалюваннязнаходитьуспішне застосуванняв оздобленнімеблів, виготовленніпанно, оформленнідерев'янихбудівель.

У Косові в60-х роках стараннямхудожників-майстрівІ.М. Смолянця,І. М. Савченка, О.С. Хованця таін. відродженийй розвинутийще один напрямхудожньогодере-вообробництва— точена дрібнапластика, декорованарозписом тавипалюванням.Від поодинокихгротескнихфігурок композиціїрозгортаютьсяу складні тематичнісценки з побутовимантуражем, елементамипейзажу: ялинки, копички сіна, кринички тощо.Мініатюрні, сповнені гуморуй веселогонастрою творизавоювалипопулярністьсеред туристіві любителівнародногомистецтва.Невдовзі подібнісувеніри (зпевними локальнимивідмінами)почали виготовлятимайстри традиційнихосередківхудожньоїобробки дереваПрикарпаття, Закарпаття, Буковини, Поділлята Придніпров'я.

О.С. Хованецьзапочаткуваврельєфну пластикуу вигляді настіннихплакеток, зображенняяких змонтованез окремих точенихі різьбленихдеталей, підсиленихвипалюваннямта текстуроюдерева.

Наприкінці60-х — на початку70-х років у народномумистецтві, зокрема художнійобробці дерева, сталися важливізміни, пов'язанінасампередіз зростаннямпопиту на твори, з орієнтацієюостанніх намісцеві традиціїта з розширенняммережі підприємствнародних промислів.У цей періодв Івано-Франківськійобласті виниклоблизько десятивеликих цехіві дільницьхудожньоїобробки деревапри лісокомбінатахі колгоспах.Найзначнішісеред них — приБрошнівськомулісокомбінаті, Вигодськомулісокомбінатіта радгоспі«Брустурівському».Тут виготовлялиширокий асортиментсувенірів: декоративнітарілки, скриньки, баклаги, цукерниці, точені іграшки, сопілки, альбомита ін.

Художнєдеревообробництво60—70-х років уЧернівецькійобласті привсій спільностітенденцій, характернихдля Карпатськогорегіону, маєсвої відміни.Це насампередподільській молдавськівпливи, що сприяютьрозвиткутрьохгранно-виїм-частогорізьблення.В орнаментіпомітне тяжіннядо розеткових, кружальнихі пелюстковихмотивів.

Майстристаршого поколінняМ. Гайдук, Т. Герцюк, В. Кабин, М. Ключан, С. Русу та ін.виготовлялискриньки, тарілки, рахви у традиційнійманері, оздоблюючиїх пласкимрізьбленнямта інкрустацією.Наприкінці60-х років в областіорганізованіцехи при Вижницькомуі Чернівецькомудеревообробнихкомбінатахпо виготовленнюточених сувенірів-ляльок, різьбленихскриньок.

На Львівщинів художнійобробці деревауспішно розвивалисятрадиції різнихшкіл і регіонів.Тут особливопопулярніоб'ємно-різьбленіанімалістичніскульптурки.Побутові речі— коробочки, хлібниці, цукерниці, ложки, вази, скриньки, декоративнітарелі й маленькісувенірнітарілочки —виконуютьнайрізноманітнішимиформотворнимий оздоблювальнимитехніками.Широкий технічнийдіапазон майстерностіпоказуютьрізьбярі Львівськогохудожньо-виробничогокомбінатуХудожньогофонду України.Є тут майстри, які виготовляютьтвори, декорованітак званоюяворівськоюрізьбою потонованомутлу та яворівськимрозписом.

У Львівськійобласті найбільшупитому вагув художнійобробці деревамають організованіхудожні промисли.На початку 80-хроків вже 26 цехіві дільницьвипускалихудожню продукціюз дерева, тодіяк в Івано-Франківськійобласті — 16, Чернівецькійі Рівненській— по десять, Волинській— вісім, Тернопільській— шість.

У Волинськійобласті художнівироби з деревавиготовляютьу Камінь-Каширсько-му, Ківерцях, Ковелі, Ратному, Цумані, Шацьку та ін.Сувенірнийцех Ківерцівськоголісгоспзагуочолює талановитиймайстер, учасникбагатьох виставокІ. І. Ариванкж.Його декоративнітарелі, хлібниці, скриньки, ступкиоздобленітрадиційнимиполіськимимотивами пласкогорізьблення, рельєфнихнакладок.

Розписнийдекор на виробахз дерева застосовуютьу Камінь-Каширському— художник В.А. Салтикова, майстри Л. В.Совальська, В. В. Швай; у Ратному— майстер І. В.Мажула та ін.

До провіднихосередківхудожньоїобробки дереваРівненськоїобласті належатьміста Березне, Клевань, Острог, Рокитне, Сарни.Різьбленіпобутові виробивиготовляютьв Острозькомуі Клеванськомулісгоспзагах, а точені сувеніри, розписанірослинниморнаментом,—у Березнівськомута Рокитнівському.Серед багатьохмайстрів художньогодеревообробництвакраю найбільшвідомі П.X. Кукса, В.С. Позник, В.Г.Мисанець —учасники обласнихта республіканськихвиставок.

На Поділлі, у Вінницькій, Хмельницькійі Тернопільськійобластях працюютьсувенірні цехи, переважно прилісгоспзагах.Вони виготовляютьдрібну пластику, декоративно-ужитковівироби, хатніприкраси тощо.Майстри деревообробногоцеху Лети-чівськоголісгоспзагуХмельницькоїобласті спеціалізуютьсяна письмовомуприладді зобпаленоютекстурою, кашпо, дитячихіграшках і т.ін. Різьбярісувенірногоцеху БучацькоголісгоспзагуТернопільськоїобласті виготовляютьдитячі ліжечка, декоративнітарелі, хлібниці, рамки, палітуркидо альбомів, декорованігеометричнимконтурнимрізьбленнямз тонованимиплощинамиорнаменту.

Кращі дерев'яніхудожні твориз центральнихобластей України(Полтавська, Кіровоградська, Черкаська)мають традиційнуутилітарнуформу, декорованівиїмчастоюрізьбою тарозписом. Широкийасортиментточених з липипобутовихречей, розписанихквітковимивізерунками, випускає цеххудожньоїобробки дереваМиргородськоголісгоспзагуПолтавськоїобласті. Усувенірномуцеху Кременчуцькоголісгоспзагудерев'яні виробиоздоблюютьрізьбленимвиїмчастиморнаментом.Майстри В. К.На-гнибіда, М.Г. Зацеркляний, М. В. Переверзінадоклали творчихзусиль до відродженнятрадиційноїполтавськоїрізьби.

У Дніпропетровській, Херсонській, Миколаївськійта інших областяхвиготовленнявиробів з деревамає випадковий, нерегулярнийхарактер.

У 80-х рокахринок помітноперенаситивсяпродукцієюхудожньогодеревообробництва, мало придатноюдо вжитку інедостатньоїхудожньоїякості. Припинилосярозширеннямережі цехіві дільниць, закрилисячимало нерентабельнихмайстереньпри колгоспахта інших підприємствах, не пов'язанихіз деревообробництвом.

Разом з тиму зв'язку звідкриттямхрамів відновлюєтьсявиготовленняз дерева традиційнихкультовихпредметів.

Починаючиіз 70-х років дохудожньогодеревообробництвавсе активнішезалучалисяхудожники-професіонали.їх перші зацікавленнядеревом якматеріалому

60-х роках мализдебільшогоспроби оновитинародні традиції, розширитиасортимент, збагатити декорвиробів тощо.У наступнідесятиріччяформуєтьсяосновний напрямпрофесійноїхудожньоїобробки дерева, згодом названийдекоративноюпластикою.Львівськіхудожники В.Іванишин, С.Майданенко, Ю. Миронович,І. Стеф'юк, Є.Трубега та ін., тернопільчаниМ. і Г. Зайці, чернівчаниВ. Божко, В. Катериняк, Р. Стратійчукта ін. постійноекспериментують, орієнтуючисьне тільки набагату спадщинуукраїнськогонародногомистецтва, ай на прогресивнісвітові надбання.Кожен з нихзнайшов власнийпідхід дозастосуваннятехнічних ікомпозиційнихзакономірностейу творах декоративноїдерев'яноїпластики. Так, В. Іванишинпрацює у техніціпласкорельєфногорізьблення, створює декоративнірельєфи переважнов жанрі пейзажу, вони маютьпевні живописно-графічніознаки.

МетафоричнікомпозиціїЮ. Мироновичавирішені засобамикруглої скульптури.Фігури й оточенняавтор формуєна подобі окремихмізансцен.

Твори одногоз лідерів львівськоїдекоративноїпластики І.Стеф'юка захоплюютьнеординарністюкомпозиційнихрішень, широтоютехнічнихприйомів тавиражальнихзасобів.

Таким чином, суттєвимирисами професійноїдекоративноїпластики вдереві є тенденціядо зображальнихсюжетних творівта переважноскульптурнихприйомів їхтрактування.Цікаві й безсюжетні, чисто пластичнікомпозиціїС. Майданенка,І. Стеф'юка, Є.Трубеги та ін.

Художнєплетіння злози, рогозиі соломи. Плетінняз природнихматеріалів, як припускаютьчимало дослідників, належить допервіснихвиробництві, мабуть, випереджуєткацтво тавиготовленнякерамічногопосуду. Алеякщо археологіяпоки що не даєматеріалу, щобпідтвердитипершість плетіння, то етнографіядеяких народівАвстралії, Південно-СхідноїАзії, Африкий Америки засвідчуєнаявністьплетіння привідсутностіткацтва. Логічніміркуваннянад цією гіпотезоюприводять довисновку, щонавивання таплетіння простіші, бо не потребуютьпопередньоїобробки сировиний особливогоустаткування, а тому могливиникнутинайшвидше.

Найдавнішіархеологічніпам'ятки плетіння— залишки матів, мішків, кошиків, тарілок дляхліба, накривокдля кошиківі глиняногопосуду — знайденів Єгипті, Месопотамії, на Балканах, у Великобританії, Швейцарії таін. і датуютьсяV—IV тис. до н. е. Внеоліті пра'ктичновиникли всіосновні технікиплетіння: спіральна, полотняна(пряме хрестовиднепереплетення), каркасна, стрічковатощо. Здебільшогодля плетіннявикористовувалим'які матеріали: солома, шувар, папірус, очеретта ін.

Як вже зазначалось,існують підставивважати, щокерамічнийпосуд у деякихкраїнах виготовлялиспочатку наплетеній основі, тобто кошиковімісткості дляводонепро-никненняобліплювалиглиною. Під часвипалу плетенийкаркас згоряв, а черепок набувавнеобхідноїміцності. Увиробництвіпосуду поєднанняплетіння зобліплюваннямглиною буловідоме в неолітичнихпоселенняхдодинастичногоЄгипту — • Мерімеі Фаюмі. У такомувеликому посудіжителі зберігализерно.

У наступніепохи бронзий заліза плетінняне набуло принциповонових технічнихдосягнень.Майже всі технікибули вже відомі, й на долю наступнихпоколінь залишалосяїх відшліфовувати, дбаючи прорізноманітністьі досконалістьконструкціївиробів. В античнихкраїнах дляплетіння частішевикористовувалипрути дереві кущів, їх коріннята інші матеріали.Тому тут особливопошириласякаркасна технікаплетіння, акошики різноманітногопризначенняі форми сталиосновним типологічнимнапрямом плетеноговиробництва.Багато з плетенихречей завдякимайстернійтехніці виконання, досконалостіформи й вигадливостімережива переплетеньсягали висотзнаменитоїантичної кераміки.Водночас деякіпредмети з лозиантичних містПівнічногоПричорномор'яза археологічнимиданими близькіформою і технікоювиготовленнядо виробівукраїнськоголозоплетінняXVIII—початку XXст.6, що засвідчуєтрадиційністьремесла і віковуспадкоємністькультур.

Плетінняпродовжувалорозвиватисьу колишніхримських колоніях.Плетені виробивідносили допредметівпершої необхідностіі виготовлялиспеціальнімайстри-кошикарі, плетільникиматів, рибальськогоспорядженнята ін. З вербовоїлозини плеликошики і дитячіколиски, кліткидля пташок івулики.

Плетені виробибагатьох народівпозначенінаціональноюсвоєрідністювикористаннямісцевих матеріалів, улюбленихтехнік плетіння, виготовленнявідповіднихтипів речей.Однак черезслабку тривкістьприроднихматеріалівплетені предметиз цих віддаленихчасів до насне дійшли. Існуютьлише різніопосередкованісвідчення їхширокогозастосування.

Про популярністьплетіння уранньомусередньовіччіговорить такийпромовистийфакт, як поширення«плетінчастого»орнаменту(утворюєтьсяіз різноманітнихсплетенихстрічок назразок плетеннякошика із вибагливимивикрутасамиспіралей, вісімок, косичок тощо).Він поширенийу мистецтвіБлизькогоСходу, а такожмистецтвієвропейськогоранньогосередньовіччя, Київської Русі(книжкова мініатюра, ювелірна справа, різьблення).

Мода на плетенівироби зберегласьупродовж всьогосередньовіччя.Але якщо в X—XIIст. дерев'янимі плетенимпосудом користувалисябідні й багаті, внаслідокнестачі металуі слабкогорозвитку кераміки, то в пізнєсередньовіччяі нові часипоявився срібнийпосуд для заможних, який неначеімітує плетенийтехнікою скані.Ажурні порцеляновікошички дляфруктів виготовляламануфактураМейсена (Німеччина)на початкуXVIII ст. і черезкілька десятирічїх виробництворозповсюдилосямайже на всієвропейськіпорцеляновіпідприємства, зокрема у Корці, Городниці наУкраїні. Так, оригінальнісередньовічніплетені виробидали ідею розвиткуажурного металевогой керамічногопосуду, декоративнихажурних переділок, кованих з металу, різьбленихз дерева тощо.

З XV—XVI ст. наУкраїні виплітализ соломи ширококрисікапелюхи —брилі, типовийлітній головнийубір українськихселян, їхняформа залежалавід співвідношеннякрис і висотициліндра, адекоративнафактура поверхні— від технікиплетення (здебільшогозубчаста такіскоподібна).

Найдавнішіпам'ятки українськогоплетіння походятьз кінця XVIII—XIX ст.і зберігаютьсяу музеях Києва, Львова, Ромнівта ін. Ні формою, ні технікоюплетіння цівироби майжене вирізняютьсявід більш давніхпредметів.Важливим джереломпізнання плетенихречей початкуXIX ст., зокремаособливостейїх функціонуванняна ЗахідномуПоділлі та вКарпатах, єакварелі львівськогохудожника Ю.Глогов-ського7. Малюючи людейу народномуодязі та побутовіецени, він водночасзображав якдоповненняплетені кошики, брилі, клітки, решета, якимикористувалисяселяни, а інодій міщани. Кошики— плетені злози, циліндричноїі витягнутоїдо овальноїформи вінця, густоплетеній ажурні, з накривкоюі відкриті —один із важливихзасобів транспортуванняпродуктівзбиральництва.З кошикамиходили до лісупо ягоди і гриби, носили продаватинайрізноманітнішіпродукти харчування.Жінки особливополюблялирогозяні кошикиз двома ручкамиу вигляді торбинки25—ЗО см висотоюі ЗО—50 см довжиною,їх носили вруках або закинувшина руку, підпахвою і наплечах, зв'язавширучки пасочкомабо настромившина палицю.

Лозоплетінняі рогозоплетіннярозповсюдилосяголовним чиному місцевостях, прилеглих доозер і річок, а вироби з соломитрадиційнопобутувалиу районах вирощуванняжита й пшениці.У Карпатах іна Поліссісировиною дляплетіння буликоріння сосни, гілки ліщини, луб тощо. Найбільшіцентри плетіннязосередженіу тодішніхКиївській, Чернігівській, Полтавській, Подільськійі Волинськійгуберніях тана Галичині.

Розвиткупромислу плетінняз природнихматеріалівсприяли заснованіу 80-х роках XIX ст.школи і навчальнімайстерні. Одназ перших такихшкіл виниклау 1879 р. у с. Нижнів(тепер село вТлумацькомурайоні Івано-Франківськоїобласті). Незабаромкошикарськішколи відкрилив м. Сторожинець(1891 р.) на Буковині, с. Джурів (1892 р.), с. Стриганці(1897 р.) — теперІвано-Франківськаобласть; м. Яворів(1895 р.), с. Журавна(1898 р.), с. Сокирченці(1900 р.) — нині Львівськаобласть. З 1905 р.вищі кошикарськікурси працювалиу Львові, дечотири майстринавчали близькоЗО учнів. Подібнішколи й майстернінаприкінціXIX ст. діяли уКиєві, Полтаві, Черкасах таін.

Важливезначення длярозвитку художньогопромислу плетіннямали й ринкизбуту готовоїпродукції. Так, у цей періодпоблизу Києва«в 22 селах Остерськогоповіту плетіннямзаймалися 4519кустарів, утому числімайже все доросленаселення сілМикільськоїі ВоскресенськоїСлобідки, Тровщини, Вигурівщини, Осокорків, яків наш час входятьу міську смугуКиєва» 8. Не меншпотужні осередкиплетіння розмістилисянеподалікЛьвова, а саме: Яворів, Вільшаниця, Наконечне, Підмонастирта ін. Зокрема, в Яворові 1896 р.з лози і ликавиготовляликошики та іншіпредмети 215 родин, а рогозяні мати— 52 сім'ї. У Наконечномуз лози вироблялина продаж місткостідля возів ісаней та копійки; з лубу — полотнадля решіт ігосподарськікошики; з соломи— тару для збіжжя, капелюхи, матитощо. У Вільшаниціпереважно плелистрічки з соломий рогози, якійшли для виготовленнябрилів, кошиківта декоруваннямеблів 9. Майстриз с. Підмонастирвипліталирізноманітнікошики з лози, що мали насампередпопит у міськогонаселення (дляквітів, паперів, білизни, рукоділлятощо).

Певну рольу популяризаціїплетених виробіввідігравалигосподарськівиставки-4рмаркив Полтаві (з1837 р.), Харкові (з1849 р.), Києві (з 1852 р.)та ін., а на західнихземлях України— господарсько-етнографічнівиставки уЛьвові (з 1877 р.), Коломиї (з 1880 р.), Тернополі (з1887 р.) тощо. З каталогуЛьвівськоїКрайовоїсільськогосподарськоїі промисловоївиставки 1877 р.довідуємося, що на ній експонувалисяплетені з ликарешета майстрівС. Гуляка (с. МайданНадвірнянськогоповіту), М. Мручковського(м. Бучач) і рогозянімати А. Атаманюка(с. Медведівцітого ж повіту).Меблі, гнутіз ліщини і плетеніз лози (столик, крісло-диван, чотири крісла, дитячі кріселка), кошичок дляквітів виготовивна виставкуВ. Антонюк з с.Мишин Коломийськогоповіту. КошикиІ. Крука із Золочената майстрівз с. Підмонастирбули зорієнтованіна смаки міськихпокупців ізаїжджих туристів.На такій жевиставці уЛьвові 1894 р.експонувалисяплетені кошикиС. Сількевича(м. Калуш), різноманітніплетені виробиз лози і бамбукальвівськоїмайстерні талозоплетенівізочки майстерніО. Коневича (м.Львів).

Таким чином, у художньомупромислі плетіннякінця XIX ст.спостерігаєтьсядві тенденції.Перша — виготовленнясільськимимайстрамитрадиційнихвиробів, переважнокошиків тарибальськогоспорядження, друга — виробництвоміськими майстернямимодних плетенихпредметів замісцевимизразками. Надекотрих позначивсявплив стилюмодерн. Дужерозширивсяасортиментплетених виробів: меблі, дорожніречі, кошики, знаряддя праці, дитячі іграшкитощо. Попривідчутну конкуренціюфабричноїпродукціїплетення виробівз природнихматеріалівне втратилосвого значенняні в побуті, ніу народнійхудожній культурі.

На початкуXX ст на Українібуло понаддесять приватнихкустарнихмайстерень, де виготовлялиплетеш вироби, та кілька фабрик.Найбільші —в містахКорсуні-Шевченковомуі Цюрупинську— спеціалізувалисяна випускуплетених меблів.

У 20-х рокахзаснованіартілі художньогоплетіння вколишньомус. Гусинці наКиївщині, с.Білецківціна Полтавщині, с. Боромлі наСумщині, м. Чернігівта ін. Народнімайстри і вартільнихпідприємствахпродовжуваливиплітатизвичні для себепредметивідшліфованих, усталених формта конструкцій.

У 50-х рокахвідновиласяробота майжевсіх довоєннихартілей плетіннявиробів, у давніхцентрах цьогопромислузасновувалисянові підприємства.

З метою збільшеннявипуску плетеноїпродукції, насампередмеблів, з 60-х роківцехи лозоплетінняпочали обладнуватитехнологічнимипристроямиі машинами длягідротермічноїі механічноїобробки лози(циліндри дляпропарюваннялози, верстатидля обдираннякори, розколюванняі струганняпрутів, дляплетення рогозовихсмужок, шнурківі навіть механічногоплетення лозовихполотнищ).

Нині на Україніналічуєтьсяпонад 30 підприємствхудожньогоплетіння урізному відомчомупідпорядкуванніта чимало осередків, які функціонуютьза принципомдомашньогопромислу, безпосередньопов'язані зринком, користуютьсязростаннямпопиту на оригінальнівироби. Найбільшіфабрики і цехилозоплетінняє у Чернігові, Корсуні-Шевченковому, Боромлі (Сумськаобласть), Хусті, Тячеві, Ізі(Закарпатськаобласть).

Плетінняз рогози, обгортоккачанів з кукурудзиі соломи розвиваєтьсяпереважноіндивідуальноюпрацею майстрівпоза підприємстваминародних художніхпромислів.Значними центрамирогозоплетіннянині є селаВільшаниця, Шкло Львівськоїобласті, Бутин, Поляна, Хотовиця, ПишківціТернопільськоїобласті, Городище, Гирява ІсківкаПолтавськоїобласті, Ізмаїл, Кілія Одеськоїобласті.

З соломипереважновиплітаютькапелюхи, серветки, рідше — унікальніскриньки (В.П.Микода, Черкаськаобласть; Р.С.Миндюк, Івано-Франківськаобласть), творидекоративноїпластики (П.С.Безверхий, Чернівецькаобласть; М.І.Гальчук, Тернопільськаобласть). Жіночій молодіжніторбинки зобгорток кукурудзянихкачанів виготовляютьпереважно наЗакарпаттінародні майстрисіл Боронената Вишкове.

Таким чином, у 80-х роках плетінняз природнихматеріалівнабуло чи ненайбільшоїпопулярностіі як вид художньогопромислу ввійшлодо провідноїгрупи ремесел, поступаючисьпитомою вагоюлише вишивці, ткацтву, килимарству, художньомудере-вообробництвута кераміці.

1 Літописруський. К., 1989. С.13, 16, 17, 21, 24, 25, 39 та ін.

2 Гаркава А.Й.Сказаниемусульманскихписателей ославянах йрусских. СПб.,1870.С. 101.

3 Літописруський. К., 1989. С.71.

4 МакаренкоМ. Скульптурай різьбярствоКиївської Русіперед монгольськихчасів //Київськийзбірник теоріїй археологіїпобуту й мистецтва.К., 1930, 36. 1. С. 28—29.

5 Літописруський. С. 418.

,6 СелівачовМ.Р. Українськенародне мистецтволозоплетіння// Народна творчістьта етнографія.1987. № 3. С. 4.

7 Українськийнародний одягXVII—початку XIX ст.в аквареляхЮ. Глоговського/ Упор. КрвавичД.П., СтельмащукГ.Г. К., 1988.

8 СелівачовМ.Р. Українськенародне мистецтволозоплетіння// Народна творчістьтаетнографія.1987. № 3. С. 42.

9 Чугай Р.В.Художнє плетінняз лози, рогозита соломи // НароднедекоративнемистецтвоЯворівщини.К., 1979. С. 128.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ХУДОЖНЯКЕРАМІКА, СКЛОІ МЕТАЛ

Художнякераміка. Освоєннялюдиною глини— першого пластичногоі порівнянотвердого матеріалудля виготовленнямісткостей(посуду) тамагічно-ритуальнихфігурок — припадавна епоху палеоліту.Гончарне виробництвопервіснихкультур виходилопереважно зпрактичнихпотреб. І лишезгодом, внаслідокудосконаленнятехнології, черепок ставтоншим, урізноманітнюєтьсяформа, звертаєтьсяувага на зовнішнєоздоблення.

Вже в епохунеоліту гончарнівироби, передусімритуальногопризначення, набуваютьхудожньоївиразності, а заняття гончарствомдедалі набиравтворчого характеру.Цей процеспроходив навіддаленихтериторіяхі континентахнезалежно одинвід одного(Японія, Месопотамія, Егейський світта ін.). Найвищийрозквіт гончарстводосягло у СтародавнійГреції (VII—IV ст.до н. е.): всесвітньовідомийїї чорно-фігурнийі червонофігурнийвазопис.

На територіїУкраїни найдавнішіархеологічніматеріали(епоха неоліту)засвідчуютьпоширеннявипаленогокерамічногопосуду двохстильовихвідмін. Першиймає простіодноманітніформи горщиківі мисок, розписанихпрямолінійно-геометричнимимотивами увиглядігоризонтально-лінійних, ялинково-діагональнихта інших мотивів, вкритих наколкамиабо відтискамигребінця —поширений напівночі талівобережжіУкраїни. Другийвідзначаєтьсярізноманітністютипів і формпосуду, декорованогочервоною, білоюабо чорноюфарбами, переважноспіральнимиі меандровимимотивами орнаменту— поширенийна правобережжіУкраїни, Подунав'їта Балканах.

Майстриранньослов'янськоїкераміки (серединаІ тис.) користувалисяручним гончарнимкругом, що давалоїм змогу виготовититонкостіннівироби урізноманітненихформ, ряснооздобленірельєфом іштампиковимивізерункамиу вигляді кружалець, ромбів, трикутників, дужок тощо.

Високимхудожнім рівнемформи і засобамиорнаментуваннявідзначалисявироби черняхівськоїтемно-сіроїкераміки кухонного, столового ітарного призначення.До окремоїгрупи слідвиділити ритуальнийпосуд, котрийвиготовлялиз особливоюретельністюта оздоблювализагадковимимотивами-символами.На думку вітчизняноговченого Б. О.Рибакова, таємничізнаки на чаріз Лепесівкиі глечику зРомашівки єне просто прикраси, а найдавнішийсхіднослов'янськийкалендар, щомістить основнімісяці хліборобськогоциклу.

Бурхливийрозвиток кружальноїкераміки уIII—VI ст. змінюєтьсяїї занепадому VII—IX ст. Майжезникають традиціївисокохудожньоїчерняхівськоїкераміки, збіднюєтьсяасортимент, спрощуєтьсяформа виробів.З незрозумілихпричин майстриперестаютькористуватисягончарнимкругом, задовільняючиськухонним посудом, виготовленимстрічково-ліпноютехнікою. Дехтозі вчених пов'язуєзанепад гончарстваз виникненнямдеревообробноготокарства івитісненнямгончарнихвиробів зручнимдерев'янимстоловим посудом.

Декор нагорщиках у цейчас розміщуєтьсязнизу доверхутаким чином: до плічок йоговкриваютьлінійні стрічки, а плічка і шийкуоздоблюютьскладніші тавиразнішімотиви: солярнізнаки (хресту колі), хвилясті«змійки» тощо.

З утвореннямДавньоруськоїдержави у X ст.поступовозбільшуєтьсякераміка, виготовленана крузі, особливов містах. Навиробах появляєтьсяспочатку непрозора, а згодом прозораполива. Асортиментпосуду розширюєтьсяі складаєтьсяз п'яти основнихтипологічнихгруп: корчагидля зберіганнязерна, миски, горщики, кухліі глечики. Доостанньої такожвходять вузькогорліглечики, такзвані амфоркикиївськоготипу, які інколимають маленьківушка з дірочкамидля просилюванняшнурка абошкіряногопаска.

Найважливішоютипологічноюгрупою посудубули горщикидля приготуванняїжі. Вони маликілька типів, котрі різнилисярозмірами, співвідношеннямиплічок до висоти, характеромпрофілюваннявінець таособливостямирятованогодекору (в основномузосереджуєтьсяна плічках увигляді лінійта нескладнихвідбитків).

З другоїполовини X ст.керамічнийпосуд і глиняніплитки покриваютькольоровоюпрозорою поливою.У наступнихстоліттяхвиробництвополиваноїкерамікизбільшується.Виникає поліхромнийрозпис глухимиполивами (емалями)мисок, чаш тощо.Наприклад, чашу, розписанукольоровимиемалями, знайденопід час розкопок1931 р. на давньоруськомупоселенні XIст. на березіТаманськоїзатоки. У центрічаші міститьсясвітлий круглиймедальйон іззображеннямдвох птахівобабіч дереважиття. Прийомирозпису нагадуютьтак звануперегородчастуемаль, де замістьметалевихпереділокнаведені чорніконтури, а чистіполя заповненісиньою, жовтою, зеленою, білоюі чорною емалями.Подібні зразкитворів знайденів Києві і Гньоздові.

У XII ст. формипосуду набуваютьприсадкуватоїі опуклобокоїтектоніки.

Названі новітенденції урозвитку керамікиКиївської Русіхарактернінасампереддля міськихцентрів гончарства, тоді як сільськіпровінційніосередки зберігалидавні традиціїу формуваннівиробів та їхоздоблення.

У зв'язку збудівництвомкам'яних спорудрозпочалосявиробництвоархітектурно-декоративноїкераміки: облицювальніплитки, «голосники», різнопрофільнаплінфа тощо.Поливанимиплитками уX—XII ст. облицьовувалине тільки підлогу, а й подекудистіни. Крімодноколірнихплиток зустрічаютьсяй орнаментованігеометричнимита іншими мотивами,імітацієюмармуру тощо.Сюди ж слідвіднести великітеракотовікружела згеометричниморнаментомдля оздобленнястін.

Щоденнийі святковийпосуд КиївськоїРусі XII—XIII ст.відзначавсябагатствомі різноманітністюформ, виготовленийна ножномукрузі та оздобленийпереважногеометричниморнаментом.

Українськакерамікапіслямонгольськогочасу виготовляласяна швидкообертовомуножному крузі, випалюваласьу двох'ярусномугорні, тобтоце продуктзначно вищогоремісничоговиробництва.Удосконаленнятехнологіїдало змогустворюватитонкостіннийпосуд новихформ. Основнітипологічнігрупи виробівцього періоду— горщики, дзбанки, миски, кухликита ін.— маютьвсе ті ж найменуваннявиробів, щобули в КиївськійРусі. Однактипів в окремихгрупах значнобільше. Дляприкладу візьмемогрупу мисок.До неї належали, крім власнемисок, полумиски,«крилаті миски», мисочки, рідшевеликі миси.

У XIV ст. переважновиготовлялисірі вироби, дешеві й зручнідля приготуваннястрав, їх оздоблювалилощенням (гладженням)і дерев'янимиштампиками-кілочкамиу вигляді кружалецьз промінчиками, зірочками, зубчиками, листочкамитощо. Загальнакомпозиційнасхема декоруванняпосуду нічимне вирізняласявід композиціїпопередньоїепохи: стрічковийорнамент певноїширини розташованийу верхній частинівиробу.

У XV—XVI ст. іззастосуваннямсвинцевоїполиви зеленогой жовтого кольорівусе частішез'являєтьсяпосуд з різноколірнимчерепком таполіхромнимрослиннимрозписом. Спочаткуполивою розписувалиі лише згодомнею поливаличастину абоповністю весьвиріб. Так, типологічнігрупи горщиків, дзбанків глазурувалипереважновсередині(ззовні розписували); миски, кахліта ін.— з лицевогобоку.

Форми дзбанківXVI ст. вже відзначалисячітким членуваннямна ніжку, тулуб, шийку, вінця, що надаваловиробам виразногосилуету. Наприклад, дзбанок з БуковиниXVI ст. (зберігаєтьсяу Чернівецькомукраєзнавчомумузеї), мабуть, виготовлениймісцевим міськимгончарем.

У XVI ст. на українськихгончарнихвиробах, крімвже відомихтехнік декорування, з'являютьсянові: ріжкуваннята фляндрування.Зразком поєднанняцих технік єфрагмент мискиз Білої Церкви(кінець XVI—початокXVII ст.): берегимиски оздобленівеликими зубцямизеленої тачервоної барв, виконанимиріжкуваяням, а на дні — фляндрованірозводи плямбілого, зеленого, червоного, сірого кольорів.

Із податковихреєстрів кінцяXIV—XV ст. відоміпрізвища йімена міськихгончарів, яківиготовлялипосуд, кахліта ін. У XV—XVI ст.на Україніславилисячимало керамічнихцентрів: Кам'янець-Подільський, Бар, Біла Церква, Київ, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та ін.

Первіснікахлі на Україніпоявились удругій половиніXIV ст. Вони булиспочаткуциліндричної, трубчастоїформи, тонкостінні, з пласким дном, виточені накрузі і безжодних прикрас.Зовнішні отворидля кращоїзв'язки маливигляд квадратаабо чотирикутноїзірки. Згодомці отвори зхудожньою метоюзакриваютьплитками, оздобленимиажурними прорізами(наприклад, теракотовакахля XV ст. зОстрозькогомузею та решткикахель з різнихмісць Правобережжя).

З другоїполовини XV ст.поширюютьсяплитковиднікахлі з доліпленоюрум-пою — прототиписучасних, їхвідтискализ пластичноїглини у дерев'янихабо гіпсовихформах (найхарактернішийзразок — кахліXV ст. з Кам'янець-Подільськогомузею; однікахлі з цієїколекції оздобленіконтррельєфнимигеометричнимимотивами, іншігорельєфнимизображеннямифігур тощо).

Зростанняпопиту на кахліу XVI ст. сприяєрозширеннюїх виробництва.Якщо спочаткукахлі булиознакою панськогоінтер'єру, тоу кінці XVI ст.кахлеві печівсе частішезустрічаютьсяу міщанськомуі навіть селянськомужитлах. Алекахлі різнятьсявиготовленнямі декором. Длябагатих вироблялиполивані йпишноде-коровані, а для покупцівсередньогодостатку —простіші, неполивані.

У XVII—XVIII ст. виробництвокераміки наУкраїні набуловищого рівнярозвитку.Удосконалилисятехнічні прийомита художнізасоби виразності.Досить поширилисярозпис, фляндрування, зелена і коричневаполива. Крімцього, виробирозписувалиангобами таемалями, щодало змогуперейти добагатоколірногодекору. Панівнемісце посілирослинні квітковіорнаменти, вигадливікартуші татрадиційнігеральдичнізнаки-мотиви; були популярнимифігурні композиції, передусім намисках і кахлях.У цей періоду давніх керамічнихосередкахУкраїни (Київ, Васильків, Умань,

Чернігів, Батурии, Глухів, Миргород, Полтава, Харків, Бар, Бубнівка, Кам'янець-Подільський, Смотрич, Коломия, Снятин, Львів, Хуст, Ужгородта ін.) створенігончарськіцехи.

Київ разомз околицямиу той час становиводин з найбільшихцентрів керамічноговиробництва, який забезпечувавзаможних людейвисокоякіснимі дорогим посудом.Тут виготовлялиз білих глинглечики, дзбанки, вази, миски, ринки, барилка, кухлі та ін., покриваючиїх звучноюзеленою поливоюабо розмальовуючипо жовтому тлічерепка барвистірослини й квіти.З поповненняму XVIII ст. київськогогончарногоцеху кількомаприїжджимиіноземцямивироби київськихмайстрів набуваютьще більшоїпишності, укомпозиціїрозписів уводятьпостаті людей.

На відмінувід київського, провінційнігончарні осередкиВасилькова, Дибинців, БілоїЦеркви, Уманіта ін. задовольнялипосудом біднихремісниківта селян. А томуїх вироби булизначно простішимий дешевими, розписанікольоровимиангобами.

У ГончарнійСлободі — своєрідномуосередку напівдні Правобережжя— виготовлялинеобхіднізапорізькимкозакам предмети: глечики дляводи, олійнілампи й каганці, люльки із зображеннямжіночих голівок, тварин тощо.

ПротягомXVIII ст. на поліхромнийрозпис перейшлигончарні цехив Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Батурині, Глухові, Ічні, Переяславіта ін. Так, посудновгород-сіверськихмайстереньвишуканимиокруглимиформами і поливанимрозписом нагадуєфаянс. Маленькібукетики квітіврівномірнимиплямами розміщувалисяпо сферичнихплощинах посуду, надаючи йомуурочистоїпривабливості.

У цей часпоміж численнихполтавськихосередківгончарства, таких, як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішимосередком булаОпішня. >Тут1786 р. близько 200ремісниківвиготовлялирізноманітнийсвятковий посуддля напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманціта декоративнийпосуд скульптурногохарактеру —баранці, леви, коники, півнітощо, оздобленіквітковиморнаментом.Мотиви орнаменту, мабуть, запозиченіз місцевихкилимів, гаптіві пристосованідо багатоколірногокерамічногорозпису. У Глинську, завдяки творчостіродини Сулимів, провідноютехнікою розписустала фляндрівка,іноді у поєднанніз квітковимимотивами.

Слобожанськацехова керамікау головномуцентрі виробництваХаркові у XVII ст.вирізняласятиснутимигеометричнимивізерунками, подібно різьбленимна дереві, ісиньою кобальтовоюполивою. У наступномустолітті поширивсяполіхромнийрозпис мисок, дзбанків таін., однак синійколір і надалізалишавсядомінуючим.

Подніпровськігончарні осередки— Дибинці, Канів, Ревівка (затопленаКременчуцькимводосховищем), Сунки, Цвітната ін.— славилисяне лише добротниммальованимужитковимпосудом, а йфігурним длянапоїв (у виглядітварин і птахів).У с. Сунки у XVII ст.виготовлялиоригінальнімиски, оздобленізображеннямилюдських постатей, листків іззавитками. Цікомпозиціїбули аналогічнимищодо місцевихмальованихкахлів.

На Поділлігончарний посудвиробляли уБарі, Бубнівці, Гайсині, Кам'янці-Подільському, Летичеві, Смотричіта ін. Бубнівськакераміка, опріччітких рослиннихвізерунків, мала ліпленіфігурки тварині пташок напокришкахдзбанків, риноктощо.

Провіднимиосередкамигончарствана ЗахіднійУкраїні булиЛьвів, Потелич, Яворів, Коломия, Пістинь, Ужгород, Мукачеве таін. У найменшомусеред них —Яворові 1765 р. 25гончарів виготовлялигосподарськийі святковийпосуд, оздобленийрозписом. УКоломиї гончарнийцех створений1661 р. Крім посудутут вироблялисвічники ікахлі, прикрашеніфляндрівкоюі ріжкуванням.НаприкінціXVIII ст. пістинськігончарі надавалиперевагу теракотовомуі сірому посуду, любили такожвиготовлятикаганці і свічники, переважнодекоровані«мармуруванням».

У XVII—XVIII ст. українськігончарі всіхвеликих осередківвиготовлялитакож кахлідля печей, аподекуди івставки длябудівель уформі рельєфнихі розписнихкружал, прямокутнихплиток з орнаментом, що утворювалина стінах декорованіфризи тощо.

Якщо у XVII ст.кахлі булипереважнорельєфними,із зеленою абокоричневоюполивою, то внаступномустолітті міськіцехові майстрипоступовоперейшли довиробництвамальованих.Зустрічаютьсякахлі, розписаніна білому тлісиньою поливоюабо й двома-трьомакольорами.Зображуваливибагливірослинні орнаменти, сюжетні сцениз постатямилюдей, тварин, птахів і краєвидами.

У XVII ст. кахлівиготовлялигончарні майстриКиєва, Чернігова, Кам'янця-Подільськогота ін. Значноширшого розповсюдженнякахлярськийпромисел набуву XVIII ст. На Чернігівщині, наприклад, виникли кахлярські.мануфактуриу Батурині, Глухові, Новгород-Сіверськомуі Тулиголові.Урізноманітнюєтьсятематика розписіві рельєфнихзображень. Крімалегоричнихсюжетів усечастіше зустрічаютьсяпобутові, зокремакозацькі.

НаприкінціXVIII ст. на Українізародилосяфаянсове іпорцеляновевиробництво, виникли першімануфактуриі фабрики. ВКорці 1784 р. заснованоодну з першихфаянсовихфабрик, якачерез шістьроків почалавипускатипорцеляновівироби. Такимчином, 1790 р. є рокомпочатку відлікуісторії порцеляновоговиробництвана Україні. Тутвиготовлялиздебільшогопобутовий ідекоративнийпорцеляновийпосуд (чайніі кавові сервізи, окремі предметитощо).

У 1798 р. побудованофаянсову фабрикув Києві, дезапочаткованийвипуск фаянсуна зразоканглійського.До фабрики булиприписаніселяни з гончарнихосередків сілВалки і НовіПетрівці.

Фаянсовуфабрику наприкінціXVIII ст. заснованотакож у м. Потелич(тепер с. Львівськоїобласті). Тодіце був один знайдавнішихгончарнихцентрів Галичини, відомий з XV ст.Вже 1670 р. у ньомуналічувалось50 гончарів.

Утвердженнякапіталістичнихвідносин іскасуваннякріпацтва наУкраїні сприялибурхливомурозвитку народниххудожніх промислів, зокрема сільськогогончарства.Міське цеховеремесло переживалокризовий стан, що призвів йогодо занепаду.У 1873 р. цеховіінституціїбули скасовані.Сільські гончарідістали правовільного виходуна ринок нарівних умовахз міськими.60—80-ті роки XIX ст.позначенірозвиткомкераміки наУкраїні: більшяк у 500 населенихпунктах. Однаквже з кінцястоліття кустарнийпромисел зазнавконкурентноготиску з бокуфабричногокерамічноговиробництваі металоробноїпромисловості, які масововиготовлялидосить дешевийпосуд.

Разом з тимдемократичнаінтелігенціячимало зробиладля піднесенняпрестижу народноїкераміки.Засновуютьсянавчальнізаклади гончарствав Коломиї (1876 р.), Товстім (1886 р., тепер Тернопільськаобласть), Миргороді(1896 р.), Глинську(1908 р., тепер Сумськаобласть), Опішні(1912 р.) та ін. Товариствасприяння народномумистецтвувлаштовуваливиставки, піклувалисяпро збут творів.Усі щ заходипочасти пригальмовувализанепад гончарногонародногопромислу, алене зупинилийого.

(У XIX ст. кожнийрайон гончарногопромислу маввласні художніособливостівиробів, якізалежали відприроднихякостей матеріалів, технологічногорівня виробництва, локальнихтрадицій тощо.Майже коженосередокпредставленийпровіднимимайстрами зяскравою творчоюіндивідуальністю.;

На Подніпров'їу с. Дибинці(тепер село уБогуславськомурайоні Київськоїобласті) працюваливідомі гончарі: К. Масюк, М. і К.Пащенко, С. Родак,Є. Про-ценко таін. їхні миски, тарілки, глечики, тикви та іншівироби відзначалисяхарактернимрослиннимрозписом здоповненнямкрапок, рисокі «гребінців», а також різноманітнихзооморфнихмотивів. Розписвиконувалитехнікою ріжкуванняпо білому, червоному, рідше рожевомутлі.

Своєрідноюдекоративністюхарактеризувалисявироби опішнянськихгончарів. Так, Федір Червінка, крім гравіюванняпо вологомучерепку, наліплюваврельєфніорнаментальнідеталі; ВасильПоросний уплетиво мальованогорослинногоорнаментувводив казковихзвірів і птахів, а художник-керамістЮрій Лебіщак(1873— 1927) розроблявдекор на основімотивів, запозиченихіз шовковихгаптів.

Серед подільськихгончарів особливоїшани заслуговуютьАндрій Гончар(1828— 1933) з с. Бубнівка, який першийзапровадиву своєму селівиробництвочервоногомальованогодосуду технікоюріжкування; Петро Лукашенкоі Павло Самоловичз Бару — заоздобленнямисок тематичнимифігурнимикомпозиціями; Петро Білоок, Микола Небеснийі Роман Червонякзі Смотрича— за оригінальнийрозпис на основіфляндрівки; Яків Бацуца(1854—1932) з с. Адамівка, який своїмнеполиванимпосудом кулястоподібнихформ, розписанимсилуетнимифігурками таін., прославивсяна всеросійськихі міжнароднихвиставках.

У XIX ст. на Гуцульщиніпровіднимиосередкамигончарствастали Косіві Ш-стинь. Славукосівськійкераміці принесласамобутнятворчістьОлекси Бахметюка(1820—1882). Він народивсяу бідній родинігончаря. Йогобатько, ПетроБахметюк, виготовлявнеполиванийпосуд. ЮнакомОлекса навчавсяі працював увідомогомайстра-кахляряІвана Баранюкана передмістіКосова — Москалівці.Самостійнатворчість О.Бахметюка вуспадкованійвід батькамайстерні(виготовлявтрадиційнийсвятковий посуді кахлі) відзначаєтьсяоригінальнимтематичнимрозписом технікоюрятуванняпобіленогочерепка з наступноюдомальовкоюкоричневимангобом (ріжкування)та запусканнямяскравих плямзеленим і жовтимпідполи-ванимибарвникамипісля першоговипалу. На йогомисках, дзбанках, кахлях зустрічаємозображеннярільників іпастухів, солдатіві панів, музикантіві шинкарів, мельників, ткачів і гончарів.Ці постатіздебільшогопозначенівиразним соціальнимтрактуванням, гострим й дотепнимгумором, що такнагадує народніусмішки. ВорнаментиціО. Бахметюкчасто вдававсядо пишнихбагатопелюстковихквіток в оточеннізигзагоподібногоореолу, тюльпанівна подобі пальметок, трикутноголистя, гронвинограду, пташок на гілках, коней, кіз, оленів.Сміливо розбудованіквіткові мотивизгодом дісталиназву «бахмінщини».

Загалом доляО. Бахметюкасклалася щасливо.Його виробинабули широкоїпопулярності, швидко розходилисядалеко відГуцульськогокраю. Учасникабагатьох виставок, його ще за життявизнали «геніальниммайстром гончарства», косівча-нидвічі обиралийого бургомістром— яскраве втіленняуспіху длямолодих гончарів.

Таким чином, у середині XIXст. виникла ірозвинуласяшкола косівськоїкераміки завдякипраці О. Бахметюка, родини Баранюків— Петра (1816—1880), Михайла (1834—1902), Йосипа (1863—1942), атакож ГнатаКощука (1860—}899), МихайлаБілецького(1870—1942) та ін.

Водночасзародиласяпістинськашкола гончарства(село неподаліквід Косова), пов'язана звідомими родинамигончарів: Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалеви-чів, Тимчуків таін. Вони здебільшоговиготовлялимальованімиски, тареліі дзбанки. Крімцього, ПетроТимчук (1878—1924) виробляворигінальніфігурки кіз, баранів, оленівіз горщикамина спині длякімнатнихквітів. Та чине найбільшеуспіху і славивипало ПетруКошаку (1864—1940). Вінзахопивсягончарством, коли йому виповнилося25 років; 1894 р. закінчивтрирічну гончарськушколу в Коломиїі відкрив власнумайстерню вПістині. П. Кошаквиготовлявдекоративнийпосуд (тарілки, миски, колачі, плесканки, дзбанки, вази, кахлі тощо), який користувавсяпопитом у покупціві неодноразововідзначавсяна виставкаху Львові (1894 р.), Косові (1904 р.) іКоломиї (1912 р.).Сучасники П.Кошака вважалийого послідовникомсюжетних розписівО. Бахметюка, хоч насправдіу розписахвиробів віннадавав перевагирослинниморнаментам, поєднуючи їхіз зображеннямиптахів, оленів, кіз, і був у ційцарині неперевершениммайстром.

Посуд різноманітногопризначенняі форми виготовлялиу давніх керамічнихцентрах Львівщини— Гавареччині, Глинську, Лагодові, Сасові, Сокалі, Шпиколосах, Яворові та ін.Майстри Ф. Гусарськийз Лагодова, Я.Домарецькийз Сасова, Д. Муцз Шпиколосіввиготовлялисірий посуд,інколи оздоблюючийого ліпнимдекором тагладженням.Визначниймайстер мальованихгончарнихвиробів у цьомурегіоні ВасильШостопалець(1816—1879) із Сокаляприкрашувавсвої твориритованимиі мальованимирозетами,«соняшниками», гілками пишнихквітів, «пташками»тощо. Його талантвиявився увиготовленніфігурногопосуду длянапоїв, що нагадуєлюдські постаті.На цих дзбанкахз доліпленимиголовами паничів, шинкарів, монахівмістяться такожрізноманітнінаписи приказок, побажань ісентенцій, сповненихнародногогумору. На одномузнаходимо запису зворушливійформі технологічногопроцесу виробництвагончарногопосуду: «Зваж, що я витерпів, як тільки народився.Мене вкинутоу вогненну піч, але це мені нешкодить. Далимені спрагломупити топленеолово і вдругевкинули у вогонь.Дали мені жовтуй зелену фарби, від чого ледвемені очі неповилазили.Перетерпівшивсе це, живутепер щасливоі де найбільшерозважаються, там ви менепобачите».

На Закарпаттіу другій половиніXIX ст. поширивсяпідполиванийрозпис. Хуст-ськігончарі АндрійЛех (1837—1909) і йогосин Йосип Лех(1872—1946) розписувалипензликом(характернийквітковийорнамент, нанесенийширокими мазкамипо рожевомучерепку глечиків, дзбанків, горщиків), подібно як церобили привільному малюванніфаянсовогопосуду. В осередкахГуді, Драговіта Мирчі вироблялисірий посудз лискучимивізерунками.Однак у Драговінайбільшоюпопулярністюкористувавсянеполиванийпосуд, оздобленийбілою і коричневоюангобами геометричниморнаментом(техніка ріжкуванння).

У с. Влахове(тепер с. ВільхівкаІршавськогорайону) побутуваласпецифічнатехніка декоруванняІурізом» — щосьсереднє міжрятуваннямта різьбленнямна дереві. Гостримпредметомврізалися узатужавілийчерепок, лишаючиширокі площиниі жолобки, якінадавали виробамсвоєрідноїорнаментальноїпластики.

Крім посудув цей періодна Українізначного поширеннянабуло кахлярство.З середини XIXст. кахлевіпечі все частішеможна зустрітиу хатах міщані селян середньогодостатку. Виробництвокахлів сталомасовим. Майжевсі знаменитігончарі XIX ст.були водночасі прекраснимикахлярами. Удекотрих визначнихосередкахгончарствавиникли дрібнікахлярськіпідприємства: у Глухові, Ніжині, Конотопі(Чернігівськоїобласті), Кролевці, Шатрищах (Сумськоїобласті), Глинську, Яворові (Львівськоїобласті) та ін.

У XIX ст. кахлірозписувалиорнаментальними, переважнорослинно-квітковимита декоративними(зображенняптахів, тварин, людей, будівель, тощо) малюнками.Орнаментальністювідзначаютьсякахлі з Канева, Ніжина і Конотопа(характерний«фіалковий»мотив); композиціямиз квітів, птахіві тварин — кахліз Сокаля (В.Шостопальця), Пістині (П. Кошака), сюжетнимирозписами зрозмаїттямпобутових сцен(музиканти, наполюванні, умлині, праля, прогулянкав кареті, в корчмі, залицяння, вершники, бійкатощо), військовоїатрибутики— кахлі з с. Сунки(Черкаськоїобласті), Ічні(Чернігівськоїобласті), Коломиї(мабуть, майстраВ. Словицького), Косова (О. Бахметюка)та ін.

Таким чином, у другій половиніXIX ст., незважаючина зростаючуконкуренціюз боку промисловоговиробництвапосуду та іншихпредметів, гончарствона Українідосягло чи ненайбільшогорозповсюдження, технологічноїдосконалостій високогохудожньогорівня творів.

Виготовленнямхудожньогофаянсу на Україніу XIX ст. найбільшеславилася вжезгадувана намиКиево-Межигірськафаянсова фабрика(1798—1874). Селяни-кріпакиі наймані робітникивиробляличайні, кавові, столові сервізита окремі келихи, вази, таці йтарілки, оздоблюючиїх надполиванимдруком з різьблеаихдощок абогравійованихметалевихваликів. Графічнийдекор розфарбовували.Малюнки тематичноохоплювалипейзажі, міськівиди, побутовій батальнісцени, декоративнізображеннярослин, тварин, амурів абовійськовоїатрибутики.Дошки — печаткиі валики виготовлялимісцеві різьбярій запрошеніпрофесійніхудожники-гравери.Зустрічаютьсявироби з рельєфнимоздобленням(меандр, пальмета, акант, листявинограду, ромашки тощо), вкриті кольоровимиполивами. Формиваз для фруктів, десертнихтарілок і попільничокінколи утвореніз кількох поєднанихлистків винограду, смородини абохмелю. У виготовленніваз для квітів, масничок ісвічниківпереважноорієнтувалисяна стародавніантичні виробиі лише білийпосуд — столовісервізи й різнітарілки — оздоблюваличастіше орнаментамиручного розпису, генетичнопов'язаногоз народниммистецтвом.Києво-межигірськийфаянс тривалийчас був зразкомдля інших фабриксередини ідругої половиниXIX ст., зокремана волинськомуі чернігівськомуПоліссі — уБаришах, Городниці, Кам'яному Броді, Житомирі, Білотині, Горошках, Ушівціта ін. Це вжебули типовікапіталістичніпідприємстваз вільнонайманимиробітникамиі спеціалістами,їх продукція— здебільшогопобутовогопризначення, оздобленадрукуваннямі ручним розписом— орієнтуваласяна покупцівсередньогоі нижче середньогодостатку.

Після відкриттявеликого родовищабілих глин наоколиці м. ЧасівЯр (тепер Донецькаобласть) 1887 р.відомий російськийфабрикант С.М. Кузнєцовпобудував уБудах поблизуХаркова фаянсовуфабрику, яказгодом сталанайбільшимна Українівиробникомстоловогопосуду. Спочаткуорієнтувалисяна східні зразкипосуду з суцільнимарабесковимдекором. Згодоммісцеві майстрирозробили івласні формитак званихтрактирнихполумисків, горщиків, глечиків, котрі походиливід українськихгончарних типівпосуду. Навітьоздобами (традиційнігілки, букети, віночки квітів), нанесенимипензлем пружнимиширокими мазкамиу кілька кольорів, ці вироби нагадувалидавній розписнийдерев'янийпосуд і булидуже популярнісеред селян.

У першійполовині XIX ст.на західнихземлях Українидіяли фаянсовізаводи в Потеличі, Глинську іЛюбичі (тепертериторіяПольськоїРеспубліки), а з другої половинистоліття доних приєдналисяще три напівкустарнівиробництвау Сасові, Селиськах(нині Львівськаобласть) і Залісцях(Тернопільськаобласть). Генезисвиробів цихпідприємствпередусімвказує на народніджерела (формаі декор). Так, ажурне прорізуванняпо краях тарілок, ваз для квітів, фруктівницьімітує плетінняз лози, а мотивирозпису інколинагадуютьнародне малюванняу гончарстві, художньомудеревообробництвітощо.

Інтенсивнийрозвиток фаянсовоговиробництвау XIX ет. став важливимфактором таекспериментальноюбазою для піднесенняукраїнськоїфарфоровоїпромисловості, яка швидкозасвоїлатехнологічнийта естетичнийдосвід відповіднихпідприємствЗахідної Європиі Росії. Виробництвопорцеляни наУкраїні розпочалосьіз заснуваннямануфактурив Корці (1790—1831). Дляпорцеляновихвиробів Корцяхарактерніриси ранньогокласицизму(вишукані, чіткі, спокійно змодельованіформи, ощадливийдекор на домінуючійбілосніжнійповерхні), згодомвони змінюються: набуваютьсхильностідо пишноти(перенасиченістьдекору, кольоруі позолоти), однак не втрачаютьромантичноїчарівності.

Становленняпорцеляновоговиробництвау Баранівці(1804— по даний час)припадав наперіод пізньогокласицизму.Тут із захопленням«цитували *прості й виразніантичні формипосуду, всечастіше відмовлялисявід білогочерепка (блакитнаі жовта поливи).У гонитві запишністю баранівськімайстри перевантажуваливироби пластичнимй орнаментальнимдекором, відступаючивід класицистичнихзасад. У другійполовині XIX ст.порцелянаБаранівкиздебільшогоповторювалавідомі зразки

XVIII — початкуXIX ст., творчийпотенціалфабрики пригас.

Порцеляновепідприємствоу Городниці(1807 — по даний час, тепер Житомирськаобласть), мабуть, формувалосяпід впливомКорецькоїфабрики, залишаючисьїї філіаломдо 1814 р. Виробипершої половиниXIX ст. виконаніу традиціяхпізнього класицизму, а другої половинистоліття —набувають рисеклектизму, спрощення, втрачаючихудожню вартість.

Значний внесоку розвитокукраїнськоїфарфоровоїпромисловостізробив кріпоснийзавод панаМіклашевськогоу с. Волокитин(нині Сумськаобласть), хочфункціонуваввін дещо більшедвох десятиріч— з 1838 по 1861 рр. Тут, крім різноманітногопосуду і декоративноїскульптурималих форм, виготовляличисленні предметиоздобленняінтер'єру: рамидля дзеркал, люстри, свічники, лампади, корпусидля годинників, плитки длякамінів тощо.Завод водночасорієнтувавсяна масовихпокупців і назамовниківунікальних, дорогих речейручної роботи, виконаних урепрезентаційнійманері.

На Волиніпрацювали йневеликі порцеляновіпідприємства— у Романові(середина XIX ст., тепер м. Дзержинський), Довбиші (1865—1910), Бариші (1870— початокXX ст.), всі у теперішнійЖитомирськійобласті.

На початкуXX ст. українськупорцелянузахоплюютьмодерністичнітенденції, котрі, однак, не врятувалифарфорово-фаянсовупромисловістьвід кризовогостану: більшістькерамічнихпідприємствбули ліквідовані.

У 20—30-х рокахнародна керамікаАдамівки, Бара, Дибинців, Опішні, Шатрищ та іншихнайвідомішихосередків майженічим не відрізняласявід попередньогоперіоду. Народнімайстри виготовлялитрадиційнийутилітарнийпосуд, оздобленийквітковимита зооморфнимимотивами (технікиритування, ріжкування, фляндру-ваннятощо). Окремігончарі, зокрематі, що набулидосвіду в земськихкустарнихмайстернях, вдавалися домодерністськихзасобів: надмірноїдекоративностіформи й декору.Саме такіекстравагантнівироби-сувеніри,інколи позбавленівсякої практичності, більше користувалисяпопитом середміського населенняй експортувалисяза кордон.

Внаслідокідеологізаціїнародногомистецтва напочатку 20-х роківз'явилися керамічнівироби, оздобленіелементамирадянськоїсимволіки(п'ятикутназірка, серп імолот тощо) таузагальненимизображеннямивершників убудьонівках,індустріальноїархітектури, шрифтовихгасел. Цейплакатно-агітаційнийдекор виникспочатку впорцеляні йпроник в іншігалузі художньоїпромисловості.В українськукераміку його, мабуть, впроваджувалиМежигірськийкерамічнийтехнікум, Уманськакерамічна школата Опішнянськізразково-навчальнімайстерні.Штучно внесеніновації тогочасу малипоказово-агітаційнумету і стосувалисяпереважнотворів виставочногохарактеру.

В період непугончарствостало кустарнимпромисломмайстрів-одноосібників.Постачанняматеріаламиі збут здійснювалискупники, котріволоділи значнимкапіталом.Закупкою гончарнихвиробів наекспорт відавУкркустарторг.

Артілі почаливиникати лишенаприкінці20-х років. Першаз них — «Червонийкерамік», заснованав Опішні (1929 р.), об'єднала 200майстрів. Загаломце була невеликачастина виробниківпотужногокерамічногоосередку, щоналічував тодіблизько 3000 гончарів.Через чотирироки в Опішністав до ладукерамічнийзавод, де випускалипобутовий тадекоративнийпосуд, скульптурки,іграшки тощо.

У 20-х рокахна Українівідновиливиробництвофарфоровізаводи у Баранівці, Довбиші, Коростеніта фаянсовіу Буді й Кам'яномуБроді (Житомирськаобласть). Тривалийчас вони щевипускалистарий, дореволюційнийасортиментсервізів йокремих предметів.«Новаторство»прийшло в художнєоформленняпосуду з Ленінградськогофарфоровогозаводу у виглядітематичногоагітдекору(елементи радянськоїсимволіки, портрети революційнихдіячів, символиіндустріалізації, агітаційнігасла тощо).

Нові формипосуду, точніше, дещо відміннівід усталених, виникли наприкінці30-х років. Це форми, позбавленіскладних приставнихдеталей абонаближені догончарнихвиробів. Крімцього, майстриінколи намагалисязастосуватиу розписі орнаменти, запозиченіз народногомистецтва.

Примусоваколективізаціязавдала значноїшкоди гончарномупромислу. Вбагатьох відомихсільськихосередкахспроби заснуватигончарні артілізазнали невдачі.Різко скоротиласякількістькустарів-гончарів, бо всі працездатніселяни повиннібули працюватив колгоспах.Дещо в кращихумовах залишалисяокремі майстри, твори якихекспонувалисяна виставцінародногомистецтва (1936р.), або ті, котріжили в містах(брати Яким таЯків Герасименкиз Бубнівки,Іван Гончарз Крищенець, Карпо Білоокийзі Смотрича,Іван Симон ізХомутинецьта ін.).

Певногопожвавленнягончарствонабуло в повоєннідесятирічччя.Нестача наринку вжитковогопосуду сприялашвидкому відновленнювиробництвакераміки вОпішні, Василькові, Валках (Харківськаобласть). Водночасвиникли гончарніартілі у давніхосередках(Дибинці, Бар, Бунівка, Адамівка, Смотрич, Косів, Кути, Ужгород).Переважнодрібні, напівкустарніпідприємствазадовольнялисвоїми виробаминавколишнісела, їхні миски, дзбанки, горнятката інші речізберігалимісцеві художнітрадиції формиі декору, а такожвиявляли загальнийрегіональнийхарактер гончарстваСередньогоПодніпров'я, Лівобережжя, Поділля, Прикарпаттяі Закарпаття.У цей періодпрацюваливизнані, провіднімайстри — ГаврилоПошивайло(Опішня), братиГерасименки(Бубнівка), ОлександраПиріжок (Адамівка), Григорій іПавлина Цвілики(Косів), МихайлоВолощук (Кути), Микола і МихайлоЛемки (Хуст) таін.

У повоєннийчас розширивсяасортиментпорцеляновихі фаянсовихвиробів, водночасактивізувалисяпошуки новихформ посудув напрямі простих, лаконічнихобрисів й ужитковихконструкцій.До ручногорозтісуванняпорцелянизалучалисяталановитінародні майстри, вихідці з Петриківки: В. Павленко, Г.Павленко-Черни-ченко, М. Тимченко таін.

Українськамайоліка 60—80-хроків розвиваласьу трьох основнихнапрямах: 1)індивідуальнатворчістьнародних майстрів, які виготовляютьунікальнітрадиційнівироби ручнимспособом; 2) серійнеі масове виробництвопродукціїнапівмеханізо-ванимицехами і заводами;3) творчістьхудожників-професіоналів.

Народнімайстри старшогопоколінняпрацювалисамостійно, тобто не булизалучені доновостворенихі вже діючихгончарнихпідприємств, здебільшогоорієнтувалисяна місцевийринок і виготовлялинедорогий, алезручний тахудожньо досконалийпосуд. На їхніплечі лягаливсі труднощігончарюваннявід заготівліглини до збутувиробів наярмарках. Однаксаме ці майстриз діда-прадідабули першимиохоронцяминародних традиційукраїнськоїмайоліки. Чималомайстрів виготовлялисіру дим-ленукераміку, майжевся краса якоїзосереджуваласяв її формі, анескладнийлискучий візерунокпідкреслюваввиразністьта шляхетність.

У 60-х рокахще діяли численніосередки сіроїкераміки: ГородищеПолтавськоїобласті, ШатрищеСумської, ПлахтянкаКиївської, ПастирськеЧеркаської, Залісці Тернопільської, Шпиколоси іГавареччинаЛьвівської, Коболчин Чернівецькоїобластей. У цихосередках нестворюваликерамічнихцехів (вважалося, що сіра і теракотовамайоліка неконкурентноспроможназ мальованою),і до певноїміри тут найдовше«законсервувалися»традиційнілокальні форми.Однак з плиномчасу центрисірої кераміки, так само, як ітеракотової, а в декотрихмісцевостяхнавіть розписної, поволі згасали.Наприкінці80-х років їхзалишилосяменше половини, та й то працювалив них переважноодин-два досвідченімайстри: ІванБібік з ОлешніЧернігівськоїобласті, ЯківПадалка з с.Віта ПоштоваКиївськоїобласті, ІванСухий з Черкас, Григорій Гнатченкоз с. ХомутціЖитомирської, Феодосій Киричукі Степан Романюкз с. ЗалісціТернопільської, Василь Бакусевичз с. ГавареччинаЛьвівської,Іван Мазур іВасиль Гончарз с. КоболчинаЧернівецькоїобластей таін.

Другий значнийнапрям творчостімайстрів сучасноїукраїнськоїмайоліки пов'язанийз керамічнимипідприємствами, заснованимиу 60—70-х роках.Процес розбудовикерамічнихцехів — результатпосиленняінтересу донародногомистецтванасампередміського населенняі збільшенняпопиту на традиційнімайоліковівироби (реакціяна урбанізаціюта ностальгіяза селом і природою).Та популярністюкористувалисяне теракотовіглечики чимакітри, зручніу побуті, а пишнодекорованийІ посуд, інколискульптурнімісткості длярідин у виглядірізноманітнихтварин, котрініколи нічимне наповнювались, а служили прикрасоюжитла.

Найбільшіцентри декоративногопосуду — Опішня, Васильків, Косів та Ужгород.Якщо в 60-х рокахна Опішнянськомузаводі виготовлялитрадиційнийрозписнийпосуд, іграшкита скульптурнийпосуд, оздобленийліпними фактурнимиелементами, то в наступнідесятиріччяефектна виставочнапластика пануєв асортименті.Баранів, левів, биків, коней, кіз віртуозновиготовляютьзаслуженімайстри народноїтворчості І.А. Білик, В. О.Омельченко, В.А. Біляк, Г. П.Кирячок та ін.

У 1990 р. чисельністьопішнянськихмайстрів, якіможуть творчопрацювати нагончарномукрузі, зменшиласяпорівняно з1970 р. більше ніжна половину,і залишилосяїх 17 чол. Але цезовсім не відбилосяна валовомувиробництвімайоліки.Ново-збудованийі відповідномеханізованийзавод (1984 р.) навітьзбільшив масовийвипуск спрощенихвиробів (підвазонники, горщики-стовбунці, миски) за рахунокавтоматичноготиражуванняїх на шпіндельнихверстатах угіпсових формах.Так прославленийна весь світгончарнийосередок поступоводеградує допосередньогохудожньо-промисловоговиробництва.

Косів —найвизначнішийцентр гончарствана Прикарпатті.Тут діють керамічніцехи виробничо-художньогооб'єднання«Гуцульщина»та Косівськогохудожньо-виробничогокомбінатуХудожньогофонду України.Продукція цихпідприємств, хоч і має спільніхудожні засади(тектонікаформи, мотивиі колорит декору, технічні прийомита ін.), вирізняєтьсяасортиментомі ступенемзасвоєннялокальнихтрадицій. Народнімайстри, художники-керамістихудфондівськогоцеху виготовляютьвручну авторськісерії виробівна виставкиі 'для збуту вобласних тастоличнихсалонах. Вонинадають перевагидекоративномупосуду дещопобільшеногомасштабу (вазиі дзбанки, мискиі тарелі, плесканкиі колачі), а щесвічникам, плакеткам, дрібній пластиці, оздобленимпереважноквітковимимотивамигравіюванням, розписом коричневимангобом і зеленими, жовтими підполиванимибарвникамина білому тлі.

Вироби керамічногоцеху «Гуцульщина»більше тяжіютьдо традиційнихпобутових форм.Виробництвоведеться масовимитиражами, щоначебто мавзабезпечуватидешевизну ідоступністьспоживачам.

Обличчясучасної косівськоїкераміки творятьпровідні народнімайстри іхудожни-ки-професіонали: Надія Вербівська, Орися Козак, Розалія Ілюк, Ганна Білянська, Микола Скорецький, Михайло Кикоть, Марія Поляниця, АнастасіяРиптик, подружжяШвеців та ін.

Побутовийпосуд, розписанийтехнікою ріжкуваннята фляндрівки, масово випускаютьна Васильківськомумайоліковомузаводі за зразкамихудожниківВ. М. Коваленка, В. С. і Н. Ю. Протор'євих, а також наМаньківськомумайоліковомузаводі (Черкаськаобласть).

Наприкінці80-х років на Україніпрацювали понадЗО керамічнихзаводів, цехіві дільниць, яківиготовляливироби, виходячиз локальнихтрадицій народногогончарства, однак постійненарощуванняпланових показниківзводить доповтору лишедеяких зовнішніхознак. І тодівід справжньоїрукотворностівиробу залишаєтьсяхолодна ремісничапідробка.

У 60-х роках вукраїнськіймайоліці зародивсятретій напрям— творчістьпрофесійниххудожників-кераміетів.Зауважимо, щохудожники якорганізаториі керівникикерамічноговиробництва, технологи йавтори зразківпрацювали йраніше, зокремау довоєннідесятиріччя, наприклад, ОлександраГрядунова, Павло Іванченко, Людмила Кияниця, Зінаїда Охрімович, Ніна Федоровата ін. Але лишев 60-х роках молодільвівськікерамісти ТарасДраган, АндрійБокотей, Маріята АнатолійКурочки, ТарасЛевків та іншісміливо вивелимайоліку зтрадиційноїколії, водночаспослаблюючиїї утилітарнуспецифіку. Вонинаполегливоекспериментуютьз теракотою, шамотом, кам'яноюмасою, звертаючисьдо багатоїспадщини світовоїкультури. Звідсивільна розкутістьточеної і ліпленоїформ, метафоричністьй асоціативністьпластики, багатафактура природногочерепка поєднуєтьсяз насиченимколоритомполив. Для посиленнядекоративностітворів художникивишукуютьприхованіпластичні йживописніможливостікерамічноїпалітри. У 70-хроках на міжнароднихвиставкахуспішно виставлялисятвори Л. Левківа, О. Безпалківа,І. Туманової, Я. Мотики, Н. Федчукта ін. У цей часвже можна говоритипро формуваннячітких засадльвівськоїшколи кераміки, котра набулацілісних, новихякостей: образноговтіленняфілософсько-естетичнихідеалів, висловленихчерез світобаченняхудожника.

Нині цікавіколективикерамістівпрацюють уКиєві — Л. Богінський, Н. Ісупова, Л.Красюк, О. Миловзоровта ін., Сімферополі— Л. Абраменко, О. Бородін, О.Львович, Одесі— О. Дмитріїва, Н. Зеблова, атакож у Вінниці, Тернополі, Дніпропетровськутощо.

Порцеляновийпосуд 60-х роківхарактеризуєтьсяорієнтацієюна основнігеометричніоб'єми: циліндр, конус і куля.Художникисміливо конструювалиактивні силуети, ощадливозастосовувалиприставнідеталі, натуралістичнийквітковий декорзамінювалиузагальненимигеометричнимиабо рослиннимивізерунками, плямами тощо.У 1965 р. стали доладу нові фарфоровізаводи у Бориславі, Полтаві, Сумах, Тернополі, Дружкові таСинельникові.У розробціасортиментухудожники цихпідприємствспиралися надосвід старихукраїнськихзаводів.

У 70-х рокаххудожній рівеньрозвитку українськоїпорцеляни іфаянсу забезпечувалихудожники І.Віцько, В. Єрмоленко, Ю. Лобанов, П.Тарасенко, В.Сень, В. Щербина, Р. Вакулов, Г.Коломбицька, Б. Пяніда таін.

Художнє скло.Джерела виникненнясклоробництвасягаютьчотирьохтисячолітньоїдавності. Археологизнаходятьскляні вироби, наприклад, намиста, амулети, на територіїстародавньогоЄгипту, Месопотаміїта Фінікії 2.Первісне склоу гарячомустані й за допомогоюпростих інструментівпіддавалосяліпці, розкачуваннюна платівки, штампуваннюкам'яними штампамитощо. Воно спочаткуне було прозорим.Перші пустотілімасивні склянівироби, переважнобальзамарії, сформованіна піщаномусердечнику, дійшли до насіз XV—XVI ст. до н.е. Сюди слідвіднести йунікальну чашуТутмоса III, виготовленуз опаловогоскла й оздобленубарвистиминитками (близько1450 р. до н. е., зберігаєтьсяу Мюнхені).

Наприкінціминулої ерив Сідоні (Сірія)винайденасклодувнатрубка і розробленатехнологіявидуваннятонкостінногопрозорого склау формах.

АнтичнесклоробництвоІ—II ст. н. е. пов'язанеіз виробництвомфлаконів, чашокта іншого посуду(технікою видуванняу формах) з наліпниминитками ізаплавленимидекоративнимиелементами.Найбільшісклоплавильніцентри містилисяу Сірії, Палестині,Італії і в римськихколоніях —Британії, Іспанії, Фландрії таНімеччині.Виникли новіформи побутовогоскла, деякіпишно оздобленіна зразок міллефіорі, а також гравіюванням, розписом, золоченнямтощо. Так, у Галліїзі скла виготовлялиблизько 150 предметіврізноманітногопризначенняі розмірів.Деякі виробище наслідуваликамінь, кераміку,інші — бронзу, срібло, затезначна частинавже набулазакономірноїтектонічноїформи, властивоїлише цьомуматеріалові, що дав правостверджуватипро значнідосягненняу розвиткуантичногохудожньогоскла.

У ранньомусередньовіччіскляне виробництвопродовжувалодіяти в колишніхримських колоніях.Однак скло тутвиготовлялипереважнонизької технологічноїякості, зеленогокольору, обмеженоїкількості форм(аптекарськіфлакони і склянкиз «хоботками»та «в горошок»).Врешті-решту IX ст. склоробствоповністю занепадав.

Наступніперіоди розвиткуєвропейськогохудожньогоскла пов'язанііз впровадженнямвенеціанськоїтехнології— так званевенеціанськескло, німецькоїі богемськоїтехнологій— поташне скло, а також калійно-вапняковогоскла та ін.

Венеціанськетонкостіннескло XIV—XVI ст.забарвлювалосявід світлихмолочних відтінківдо опаловихі темних, фарбованихкобальтом, міддю, золотом, паленою кісткоютощо. Воновідрізнялосявинятковоюфактурою поверхні: льодоподібна, сітчаста, перевитанитками, аплікованаелементамирослиннихмотивів і т.ін. Найтипо-вішівироби — півсферичнічаші на невеличкихніжках, відерка, посуд для вина(конусоподібний, з прямим носикомі з розширенимибоковими стінкамиі ручкою і вигнутимносиком), бокали.

Художнє склоНімеччини іБогемії (територіяЧехії без Моравії)у XIV—XV ст. спочаткубуло зеленогокольору внаслідокзабрудненняпіску окисомзаліза та іншимихімікаліями.З нього виготовлялициліндричнісклянки, обвитінитками мензурки, стрункі, намаленькихніжках бокали, а також фляги, дзбанки та ін.Виникав новийтип посуду дляпиття вина —рюмер. З серединиXVI ст. збільшилосявиробництвопосуду для пива— склянки, бокали, горнята. Якзасіб декоруваннязначного поширеннянабув емалевийрозпис нагеральдичну, пейзажну ібіблійну тематики.Його розквітприпадає наXVIII ст., коли хімічнимспособом навчилисядіставатичисте, безколірнескло. Водночаспочали виготовлятидзбанки і флягидля напоївчотири- ташестигранноїформ. У другійполовині XVIII ст.дрезденськийхудожник СамуельМон запровадивефектний прозорийрозпис склянихвиробів: такзваними транспарант-нимиполивами.

У 70-х рокахXVII ст. на склоробнихфабриках Богеміївинайшли кришталевескло. Надзвичайночисте, прозоре, з інтенсивнимполиском, вононагадувалодорогоціннийгірський кришталь.Його відкриття— важлива передумоварозвитку склорізноїтехніки у поєднанніз шліфуванням.Ніжки виробівпіддавалигрануванню, тоді як поверхнюбокала, чашіоздоблюваливишуканиммережанимвізерункомта фігуративнимизображеннями, пейзажами інаписами.

У серединіXVIII ст. склоробиГолландії придекоруваннікришталевихвиробів алмазнимгравіюваннямвинайшли новийприйом — пунктирування(Ф. Грінвуд), тобтоорнамент імалюнок наносилине лініями, аточками різноїгустоти. Цестворювалоілюзію, що зображенняненаче міститьсяу товщі скла.

Склоробництвона українськихземлях започаткованеу III—IV ст. і, мабуть, не без впливусхідних тазахідноєвропейськихтрадицій у ційгалузі. Йогопредставляютьпередусімвироби зі скловарноїмайстерні вКомарові наВолині. Однакпрямих доказівпро безперервністьрозвитку склярствадо X ст. немає, хоч поодинокізнахідки (можливо,імпортовані)стверджуютьзастосуванняскляних речейу побуті слов'ян.

Ранній періодсклярстваКиївської Русіприпадає наX ст. У цей часосновною продукцієюбули прикраси: браслети, намистота персні, їхвиготовлялизасобами ліплення, витягування, розкачуванняз пластичногосвинцево-силікатногоскла, яке поволітужавіло.Технологічнеопануванняматеріалу йшловід найпростішоїскляної пастидо провареногов горщикахнапівпрозорого, забарвленого, а згодом прозорогоскла.

Другий періодсклярства(XI—XII ст.) — це запровадженнятехніки видуваннявиробів ізсвинцево-калійногоскла. Склоробнеремесло інтенсивнорозвивалосьу містах і містечках, спеціалізувалосяна виготовленнімозаїчноїсмальти, віконногоскла, посудута жіночихприкрас. Щоразбільшого значеннянабувала основнаестетичнаякість скла— чистота йпрозорість.

Давньоруськімайстри виготовлялискляні браслетикількох типів: кільцеподібні, спіральні тапласкі, обручеподібні.Браслети-кільця— найпростіші,їх витягувалий виточувализ одноколірногоскла, у перетинівони мають кругабо півкруг.Оригінальніші, спіральнібраслети скручувализ одного абокількох різнобарвнихпрутиків скла.Обручеподібнібраслети інодіорнаментувалиполиванимрозписом.

Скляне намистотакож урізноманітнюєтьсяформою тазабарвленням.Найчастішеподибуємонамистинкиу вигляді кульок, трубочок, рідше— мигдалевидніта фігурні зрізноколірнимиемалевимикрапельками.

Давньоруськийскляний посуд— це невеликістрункі місткості, кулясті пляшки, циліндричнісклянки, оздобленіналіпнимибарвистимижгутами, ниткамискла або цілкомпозбавленіприкрас. Тодідіяло кількаскловарнихмайстерень, найбільша —князівсько-монастирська— знайдена натериторіїКиєво-Печерськоїлаври.

Третій період(XIII ст.) відомийзародженняммануфактурноговиробництвапосуду ізбезсвинцевогоскла, наприклад, тонкостіннітюльпаноподібнікелишки ізВишгорода, атакож видовженіпосудини увигляді стопок.

Пережившитатаро-монгольськунавалу, склоробництвозанепало і лишев наступнуепоху, поволівідновлюючись, стало важливимпідґрунтямрозвитку українськогогутництва.

В історіївітчизняногосклярства час, котрий припадаєна другу половинуXIII—XV ст., е найменшдослідженимчерез малукількістьречового матеріалу.Разом з тиміснують твердженняпро погіршеннятехнологіївиробництвапорівняно іздавньоруським, внаслідок чоговироби простішіі товстостінні, а їхні форминагадуютьаналогічніпредмети здерева, глинита металу.

У XVI—XVII ст. виробництвоскла на Українівдосконалилося, зокрема, збільшиласямісткістьпосуду, топкішимистали йогостінки, урізноманітнюєтьсяформа й оздоблення.Так, місткостідля рідин (пляшки, слоїки і т. ін.)походили відпервісне видутоїкулястої абоциліндричноїпорожнини збільш-меншвитягнутоюі доліпленоюу гарячомустані шийкою.Далі з кулястоїформи при сплющенніз двох боківдіставали щеодин тип посуду— плесканку.Циліндричнапляшка, внаслідоксплющення зчотирьох боків, перетвориласяу чотириграннуформу штофа-*-найпоширенішийтип скляногопосуду, зручнийдля транспортування.Мабуть, підвпливом бароккоштоф набувускладненоївосьмигранноїформи.

Художніособливостіукраїнськогоскла XVI—XVII ст., безперечно, залежали відзагальноєвропейськихтенденційрозвитку цієїгалузі. На змінувенеціанськимсклоробамзаконодавцямимоди сталимайстри Богеміїта Німеччини.Проте виробиукраїнськихосередківвідрізняютьсявід західноєвропейськихвиробів стриманимобразним вирішеннямта підкресленоюутилітарністюпереважногеометричнихформ (кулястих, циліндричних, дзвоно- таконусоподібних, чотиригранних).Відформованібіля печі місткостіоздоблювалиліпленням, щоє однією зхарактернихознак давньогоукраїнськогоскла. Розрізняютьліплені конструктивнідеталі (підденця, ніжки, ручки), які мали й певнідекоруючівластивостіта чисто пластичніприкраси увигляді стрічок, джгутів, лозин, розет тощо.Вони збагачувалиодноманітнугеометричнуформу прийомамиритмічноїорганізаціїліплених елементів,їхньої фактури, полиску йзаломлюваннясвітла.

Колористичнугаму українськогоскла створювалияк освітлені, так і відповіднозабарвленімаси, зокрема, так звані кольорибілої і зеленоїводи, золотисто-жовтийі жовто-зелений, різноманітніфіолетові йкоричневівідтінки аждо чорного.

На західноукраїнськихземлях задокументованадіяльністьгут (1550—1570 рр.) воколицях СтарогоГалича, Белзаі Потелича, ана поч. XVII ст.— ус. Підгірці наЛьвівщині. Зсередини XVII ст.існувало близько20 гут на територіїКиївщини, Полтавщини, Чернігівщинита три гути наЗакарпатті.Поширеннягутництвазалежало відсоціально-економічнихумов, а такожпов'язувалосяз наявністюдешевого палива(лісу) та силікатнихкомпонентів: кварцовогопіску, вапна, крейди тощо.

Під впливомзнаменитогочеського кришталюу другій половиніXVIII ст. започаткуваливиробництвонапівкришталюі кришталю наУкраїні. Однактут воно незазнало нітехнологічноїдосконалості, ні широтиасортименту, ні обсягіввипуску продукції, властивихславетнимсклоробниммануфактурамЗахідної Європи.На Українікришталевіречі виготовляливід випадкудо випадку вміру необхідностіі надходженнязамовлень.Зрозуміло, щозастосуваннятехнік полірування, гравіюванняі грануванняна єдиномуКиївськомузаводі кришталюбуло обмеженимі не такиммайстерним.

Якщо криштальмайже не приживсяна українськомугрунті, то гутнескло у XVIII ст. сталосамобутнімнаціональнимявищем завдякизасвоєннюпевних локальнихтрадицій народногомистецтва. Унайбільшомукраї гутництва— на Чернігівщиніпрацювали понад120 скловарнихмайстерень.Спочатку цебули невеликімануфактуриз кільканадцятьмаособами і лишев наступномустолітті помітнатенденція доїх укрупнення.

З XVIII ст. розширивсяасортиментгутних виробів— повсякденнийта святковийпосуд для зберіганнянапоїв. У декоруваннівиробів ізрізними площинамипереважаврозпис поливамита олійнимифарбами. Йоговиконувалипензлем вільнимимазками у традиційнійпалітрі барв: біла, жовта, червона, блакитна.Крім гілокквітів і букетівіноді траплялисязображеннякозаків, птахівта тварин, портретизнатних осіб.Не втратилипривабливостій пластичніприкраси, передусімв оздобленніпле-сканок, горнят.

Українськімайстри гутництвавнесли до світовоїспадщини художньоїкультури унікальнутипологічнугрупу склянихвиробів — фігурнийпосуд для зберіганнярідини (XVIII—XIX ст.).Скляні місткостізовнішнімиобрисами нагадуваливедмедів, баранів, коней, качоктощо. Пластичніобрази тваринмали узагальненийі гротескнийхарактер. Йогоджерела, мабуть, сягають ранньослов'янськихкультів тварині птахів, котрізабезпечувалилюдям добробут, захищали житловід нещастя.Найпоширенішимтипом фігурногопосуду булапляшка-ведмедиктрадиційноїформи: порожнистиймасивний тулуб, а двома лапамиохоплює голову.Це надає йогопостаті кумедноговигляду. Пляшка-ведмедикне тільки святковийпосуд, а й атрибутвесільногостолу, що пов'язувалосяз магічнимиповір'ями приноситимолодим щастяі добробут.

Стародавнійукраїнський, фігурний посудне має аналогій.У венеціанськомуі німецькомусклі фігуркитварин створеніпереважно надекоративнихзасадах, щоіноді зводилоїх утилітарністьмайже нанівець.В українськихпляшках-фігуркахнасампередмає значенняужиткова роль.

У першійполовині XIX ст.склоробніхудожні промислина Україніпоступовозанепали. Припинилидіяльністьдрібні осередкисклярства. Вонине могли конкуруватиз напівмеханізованимипідприємствами.Великі гутизмушені переходитина виробництвопростого, одноманітногопосуду. Поліхромнірозписи замінюютьсямонохромними,їх виконувалив основномубілою фарбою.У другій половиністоліття склянапромисловістьостаточновитіснила ручнесклоробництво.

У першійполовині XX ст.скляний посудта інші предметивиготовлялина Україні наспеціалізованихзаводах (найбільші— в Києві, Романовіна Житомирщині, у Костянтинові, Лисичанськуй Артемівськув Донбасі, уЛьвові та ін.).Художня якістьпродукції булазагалом низькою, асортиментодноманітнимі застарілим.Виняток становилилічені виставочніречі або предмети, виготовленіна замовлення.

Відродженняхудожньогоскла, зокрема, національнихтрадицій гутництва, почалося лишев повоєннийперіод. Насклозаводахвідкривалисятворчі лабораторії, формувалисягрупи талановитихмайстрів іпрофесійниххудожників-склярів, які експериментуютьіз технологієюскла, відновлюютьзабуті прийоми, розробляютьнові зразкивиробів тощо.

Наприкінці40-х—у 60-х рокахголовним центромсклоробництвастав Львів. Тутпрацюють видатнімайстри гутництваПетро Семенко, Мечислав Павловськийі Йосип Гулянський.Вони впершевзялися заосвоєння формдавнього українськогогутно-го посуду, започаткувавшиу сучасномусклоробництві«фольклорний»напрям. З 1953 р.постійне виробництвогутного скларозпочалосяу склоцехульвівськоїартілі «Різнопром», а через десятьроків цех гутногоскла заснованопри Львівськійкераміко-скульптурнійфабриці Художньогофонду України.Він став провіднимосередкомгутництва, відомим нетільки на Україні, а й далеко заїї межами. Якщоспочаткускловидувальникицеху виготовляливази, дзбанки, миски, то вжез середини 60-хроків розробленінові типологічнігрупи і типивиробів (свічники, тарелі, великікухлі, фігурнийпосуд, дрібнадекоративнапластика тощо).

Поряд з гутнимсклом, основоюякого в рукотворнапраця майстрівнад невеликимисеріями виробів, розвиваєтьсязаводськесклоробництвоз великосерійнимі масовимвиробництвомкришталевого, сульфідногота тоновогоскла. Цей різновидвиробництвапредставляютьКиївський заводхудожньогоскли та львівськафірма «Райдуга»(виникла 1962 р.внаслідокоб'єднаннякількох склоробнихпідприємствЛьвівськоїобласті).

Оригінальністювироби Київськогозаводу художньогоскла завдячуютьтворчій працівідомих майстрів-художниківЛідії Митяєвої,Івана Зарицького, ВолодимираЗатинайка таін.

На «Райдузі»у 60-х роках освоюютьвипуск півтоновогоскла. Над йогохудожньоювиразністюпрацювалаЄвгенія Мері, а згодом іншіхудожники. У1961 р. тут впершеу вітчизняномусклоробщщтвіза ініціативоюі зразкамиВіталія Гінзбургарозпочавсявипуск мініатюрноїпластики ізкольоровогосклодроту. У70-х роках «Райдуга»майже повністюперейшла навиробництвокришталю. Йогоасортиментрозробляютьзаслуженийхудожник УкраїниРоман Шах, ОлександрЛасовськийта ін.

Твори гутногоцеху Львівськоїкераміко-скульптурноїфабрики 70—80-хроків характеризуютьсядекоративністю, новизною- таекспресивністюформ, активністюкольоровогой орнаментальнихвирішень, образноювиразністю— ліричного, романтичного, фантазійного, гротескногозвучання. Віртуозневолодінняматеріалом, вміння розкритийого декоративніефекти властивітворчостіпровіднихмайстрів гутногоцеху БогданаВалька, ОлексіяГери, ПетраДумича, ЯрославаМацієвськогота ін. Сьогодніпоряд з народнимимайстрами-скловидувальникамипрацюють професійніхудожникиЕдуард Голяк, Василь Драчук, Франс Чернякта ін.

Нині на Україніхудожнє скловиготовляютьблизько 20 підприємств.Най-відоміші, крім уже згаданих— це Артемівський, Бережанський, Керченський, По-паснянський, Романівськийсклозаводи.Сучасне українськехудожнє скловирізняєтьсярозмаїттямкомпозиційно-образнихвирішень, щогрунтуютьсяна широкомудіапазонітехнік і технологіївиробництва.

Художняобробка металу.Технологічней художнє освоєнняметалів ознаменуваловеликий поступу розвиткулюдської цивілізації.Недаремноісторичні епохиназивають —епоха міді, бронзи, заліза.Однак хронологічней територіальнепоширення цихметалів булонерівномірним, залежало відприродних умові ступеня розвиткународів. Так, якщо первісненаселеннясучасної територіїУкраїни у II тис.до н. е. лишепочинало опановувативиготовленнянайпростішихвиробів з мідій бронзи (наприклад, мідні прикраси-платівкиверболистоїі місяцеподібноїформ, бронзовасокирка-кельтз лінійниминасічками), втой час як майстриблизькосхідної,єгипетськоїі кріто-мікенськоїцивілізаціївже досконаловолоділи багатьматехнікамивиготовленнярізних художніхвиробів ізбронзи та золота.

У І тис. до н.е. просторининішньоїУкраїни (степі лісостеп)заселяли скіфськіта сарматськіплемена. У художнійобробці металускіфські майстридосягли великоївправності.Відома своєріднатрактовкаанімалістичноїпластики (декоративніплатівки, прикраси, навершшя) — такзваний звіринийстиль. Класичнимзразком цьогостилю є золотаплатівка, щорельєфно зображуєоленя та хижихзвірів, знайденав кургані Куль-Обапоблизу Керчі(IV ст. до н. е.).

Сармати дляоздобленнязброї та побутовихречей виготовлялирізноманітніприкраси зміді,, бронзий золота, частовдаючись дополіхромноїінкрустаціїкольоровимсклом та коштовнимкамінням. Браслети, сережки тапідвіски здорогоціннихметалів вонизбагачуваливставками згранату, рубінуі сердоліку.

Блискучоюмистецькоювартістю наділенізолоті та срібнівироби, виготовленів грецькихпричорноморськихколоніях, мабуть, на замовленнябагатих скіфів.Сюди, насамперед, слід віднестивсесвітньовідомічертомлицькута кульобівськувази, оздобленікарбованимисюжетнимисценами, золотийгребінець змогили Со-лоха, золоту лекторальз Кам'яної МогилинеподалікНікополя і т.ін. Таким чином, твори металопластики, що походятьз сучасноїтериторіїУкраїни, виготовленіна зламі епох, засвідчуютьпро зменшеннявідставанняскіфських, сарматськихта інших металообробниківв опануваннітехнічних іхудожніх засобіввиразностіпорівняно ізмайстрами-спадкоемцямидавніх цивілізацій.

Однак різницяу художніхрівнях металообробкище зберігаласямайже до кінцяІ тис. Це легковиявити, порівнюючи- художню обробкуметалу стародавніхслов'ян з ювелірниммистецтвом, наприклад, меровінгськогоі каролінгськогоперіодів, некажучи вже проунікальнівироби майстрівВізантії.

Художнєметалообробництводосягло високогорозвитку вепоху КиївськоїРусі. Німецькийучений, монах-ювелірТеофіл Пресвітер(XI ст.), розглядаючиремесла Європиі Сходу, писаву своєму трактатіпро давньоруськеювелірництво:«Якщо ти уважновивчиш (трактат.—Авт.), то дізнаєшсятоді, що саме…в старанностіемалей аборізноманітностічерні відкрилаРусія» 3.

За соціальнимстаном металообробникиКиївської Русібули професійнимиміськими ремісникамиабо княжимилюдьми, що жилипри дворі. Вивченняювелірноїсправи потребувалоне лише багаточасу для опанування, а й відповідногообладнаннята матеріалів.У ті часи, коликожний шматочокметалу був нарахунку, металообробники, а тим більшеювеліри, входилидо ремісничоїеліти. Порядз місцевимимайстрамипрацювали йіноземці.Орієнтуючисьна унікальніметалеві виробиСходу, давньоруськімайстри разомз технічнимиприйомамивиконаннязасвоювалиформи, композиційнісхеми й окреміелементи декору, що цілком природнодля середньовіччя.

До найвизначнішихтворів малоїпластики IX—Xст. належатьсрібні окуттядвох турячихрогів (ритуальнийпосуд для пиття)— мабуть, пізньоязичницькаепоха, їх знайшлив похованняхкнязя і жерця(курган «ЧорнаМогила», Чернігів).Окуття меншогорога — це срібнаплатівка, «наякій карбуванням, гравіюваннямі черню зображеноорнаментальнеплетиво з чотирьохлілей. Мотивлілеї, широковідомий натериторії Русі, ймовірно, східногопоходження.Окуття другогорога міститькарбованийсюжетний декор: фантастичнікрилаті чудовиськаі люди.

Технікамивиїмчастоїі перебірчастоїемалей давньоруськіювеліри виготовлялисережки, колтки, хрести й образки.Яскравим зразкомювелірногомистецтваXI—XII ст. с золоті, розкішні колткиз Києва, на якихсимволічнезображеннядерева життя, голубів, фантастичнихптахів, дівочіобличчя богиніабо княжни.

Широкі браслетизі срібнихплатівок виконанігравіюваннямі черню, на нихзображеніцікаві магічнісцени — гусляр, танок дівчиниз воїном, орнаментальнімотиви.

Унікальнимтвором XII ст. єсрібна з позолотоючаша (Чернігів), виготовленадифуванням, оздобленакарбуванням, гравіюваннямі черню, її багатеорнаментуваннямістить у медальйонахбатальні тапобутові сцени, оточені рослиннимивізерунками.А плетивовосьмикутнихзірок заповненефігуркамифантастичнихзвірів.

Давньоруськімайстри використовувалитехніки литваз бронзи у кам'яних, глиняних формахабо за восковоюмоделлю. Цимиспособамивиготовляливеликі предмети(дзвони, світильники-хороси, посудини-водолії), менші речі(наприклад, фігурні позолоченібулави), чималодрібних виробів, як-от: змійовики, хрестики, образки, енколпіони(складні пустотіліхрестики), ґудзики, персні тощо.

Українськехудожнє металообробництвоXIV—XV ст. розвивалой збагачувалотрадиціїДавньої Русі.Працюваликовалі, ливарники, бляхарі, ювелірита ін. Але з цьогоперіоду збереглосядуже мало пам'яток.Насампередзгадаймо найдавнішийтвір монументальноголиварництва— дзвін 1341 р. зільвівськогособору св. Юра.Він має просту, невибагливуформу, гармонійніпропорції, пружні контурисилуету. Йогодещо витягнутийкорпус оперізуєстрічка графічногонапису — єдинаприкраса, котраводночас засвідчує: дзвін виготовивЯків Скора.

У XV ст. виникаютьміські цехирізних металообробнихремесел, поширюютьсянові типи металевихвиробів (гармати, годинники, дверні замкиі т. ін.).

Зважаючина часті феодальнівійни, чи ненайважливішемісце середметалевихвиробів посідалазброя, її виготовлялиу Чернігові, Києві, Львові, Луцьку, Володими-рі-Волинському, Острозі таінших містах.Цех мечниківіснував у Львовівже в XV ст. і користувавсяпривілеями.Найчастішетут виготовлялишаблі, палашики, які називалильвівськими.Вони поволів XV—XVI ст. витісниливажкі старовиннімечі. Мечникивиробляли зброюбойову і парадну.Зразком останньоїможе служитицеремоніальниймеч львівськихвійтів роботиІвана Венгрина, клинок якогомає травленийренесанснийвізерунок, гербЛьвова і дату1577. Рідше виготовлялибулави, чеканиі будзигани, котрі з бойовоїзброї поступовотрансформувалисяв ознаку владита вищої військовоїієрархії, набуваючидекоративностій пишноти. Звиникненнямвиробництвавогнепальноїзброї (рушницьі пістолів)вдосконалювалисяприйоми оздобленняметалевих ідерев'янихчастин.

Залежно відтипологічнихгруп металевихпредметіврозрізнялислюсарів, шпорників, стременниківі замочників.Вони частоспівпрацювализ ковалями, виготовлялидеталі архітектурногообладнання, ковані скрині, скриньки тощо.

У металообробництвіXVII—XVIII ст. набулопоширеннявиробництвовеликомасштабнихдекоративно-монументальнихтворів, частопов'язаних зархітектурою(оборонною, культовою тасвітською). Целиті дзвони, гармати, ювелірноїроботи царськіврата, окуттяпрестолів, шатиікон і великіоправи євангелій, ливарної іковальсько-слюсарськоїроботи баштовігодинники тощо.

Невеликій середніхрозмірів металевіпредмети, щонерідко булисправжнімитворамидекоративно-прикладногомистецтва, виготовлялиювеліри-золотарі, ливарники, ковалі, бляхарі, конвісари(виробникиолов'яногопосуду, назвапоходить відкварти-конви), годинникаріта ін.

Найвизначнішимосередкомювелірствау XVI—XVII ст. був Львів(перші відомостіпро тутешніхювелірів походятьз XIV ст., а окремийцех заснований1595 р.). Тут поручмісцевих ювелірівпрацювали йприїжджі —німецькі, угорські,італійськімайстри, томухудожні особливостіїхніх виробівмали загальноєвропейськийхарактер (декоративніелементи стилівготики, ренесансута барокко).Львівськізолотарі виготовляливсі можливікоштовні речі, починаючи відпосуду і кінчаючидрібними прикрасами(персні, брошки,ґудзики). Середшляхтичів ізаможних міщанособливимпопитом користувавсятак званийльвівськийпас. Це широкийшкіряний пасок, суцільно вкритийсрібними абозолоченимиплатівкамипрямокутноїформи, з півкруг-лимивирізами обабіч, куди вкладалибляшки-кружальця.Платівки оздоблювалиретельногравійованимивізерункамина подобі ренесанснихрозеток тапишних квітковихмотивів. Назастібках частоподибуємофігурні сцениз міфологічнимипостат-тями, зображеннямилицарів і королів.

Срібний посуд, столовий сервіздля молдавськогогосподаря(князя) роботильвівськихмайстрів 1582 р.налічував вісімтипів предметів.Серед них винятковоюпишнотою оздобленнявирізнялисяложки. На держакахчасто гравіювалипостаті людей(мабуть, апостолів), герби власників, написи сентенційабо девізи.

Якщо світськіювелірні виробистильовимиознаками нагадувализахідноєвропейські, то церковні— консервативнозберігалидавньоруськітрадиції. Формибули скромнішими, а декор — помірнішим.Лише з серединиXVII ст. церковнілітургічніпредмети (хрести, чаші, кадильницітощо) позначеніпевним впливомбарокко. Назміну гравіюваннюприйшла технікакарбування,і тому декорстав рельєфним.Зразком вишуканихренесанснихформ і характерногодля бароккокарбованогооздобленняв срібнийнапрестольнийхрест з Успенськоїцеркви у Львові, виконанийАндрієм Ка-сіяновичем1638 р. на замовленняСтавропігійськогобратства. Твірпустотілий, конструктивноскладаєтьсяз восьмипелюстковоїпідставки, якапереходитьу профільовануніжку з пуклею,і власне чотириконечногохреста (кінцізавершенітрилопатка-ми).На лицевомубоці хреставміщено литерозп'яття, а влопатковихрозширенняхвикарбованієвангелісти.Площини зворотньогобоку членованіна прямокутникиз карбованимисценами страстейХристових, якііконографічноподібні дотогочаснихльвівськихгравюр.

У XVII—XVIII ст. провіднимцентром золотарствабув Київ. Тутпрацюваливідомі майстриювелірноїмонументальноїпластики, речейцерковногой світськогоужитку — ІванРавич, ІєреміяБілецький, Михайло Юревич, Федір Левицькийта ін. Найвизначнішиммайстром золотарськоїсправи вважаєтьсяІ. А. Равич (1677—1762). Виготовляючикоштовнийпосуд, свічники, шати ікон іоправи книжок, він уміло поєднувавокруглі, гармонійніформи із характернимиприкрасами.

На кінецьXVII—першу половинуXVIII ст. припадаєнайвищий розквітукраїнськогохудожньогометалообробництва.Окремі цехизолотарів, крімуже згаданих, виникали вОстрозі (1648 р.), Кам'янці-Подільському(1712 р.), Прилуках(1749 р.), Чернігові(1786 р.), Ніжині (1786 р.)та ін.

Ливарнімайстерні діялив Києві, Стародубі, Новгороді-Сіверському, Глухові, Львові, Самборі, Бродахі вироблялитакож декоративно-ужитковіпредмети: посуд, каламарі, свічникитощо. Цей видхудожньоголитва відрізнявсявід монументальноготехнічнимиприйомамивиготовленняі специфікоюдекорування.Так, каламарі(місткості длячорнила) невисокої, плескатоїформи, з вушкомдля шнурочкаоздобленіпласко-рельєфнимифігурками левай однорога.Художня формасвічника завждивтілюваласьв уміломупрофілюванніпідставки, стрижня і чашечки.Свічники накілька свічок, так звані канделябри, значно складнішоїформи й декору.Інколи вонисилуетом нагадуютьгіллясте дерево, уособлюючипрадавнійсимвол — деревожиття.

Ливарництвоз олова — щеодна технологічнагалузь художньоїобробки металів— існувала наУкраїні у XVI—XVIIIст. Оскількиолово не шкодитьздоров'ю людини, його охочевикористовувалидля виготовленняпобутовогоі літургійногопосуду. Львівськіконвісари дужеретельно працювалинад парнимишлюбними, атакож церемоніальнимикубками й кухлямидля спільнихцехових святкувань.Гладкі поверхніоздобоювалиглибоким гравіюваннямзображеньсвятих, гербів, емблем, рослинногоорнаменту тощо.

До художньогометалообробництваналежить такожвиробництвогодинників— годинникарство.Перший годинникарськийцех на Українізасновано уЛьвові 1637 року.Львівськімайстри вишуканооздоблювалине тільки деталімеханізму, ай футляри-коробкирізної величини(залежно відтипів — настінні, настільні, кише'нь-кові).Якщо оправинайменших, кишенькових, оздобоювалигравіюванням, позолотою, емалями, товеликі, настінні— карбуванням, прорізнимажурним металомтощо. Найвизначнішимимайстрамигодинникарствау Львові булиродини Соколов-ськихі Камінських.

НаприкінціXVIII — на початкуXIX ст. порцеляновий, фаянсовий іскляний

посуд поступововитіснив зринку олов'яний, мідний і бронзовий.Ужиткові металевіречі масововиготовлялиз дешевих сплавів.Поширилосяливарництвоіз чавуну. Назміну ретельнійручній праціприйшли шаблониі штампи, поспіхі недбальство.Помітно спростивсядекор. У першійтретині XIX ст.він набувкласицистичнихознак: вводилисяантичні мотиви, меандри, пальмети, лаврове листятощо. Все ценеминуче призвелодо занепадухудожньогометалообробництва.У другій половиніXIX ст. розпаласясередньовічнацехова організація,і дрібним, обособленимремісничиммайстернямвсе важче булоконкуруватиз капіталістичнимипідприємствами.

Протягомкількох столітьу затінку міськогоцеховогометалообробництваіснував непрофесійнийрід цієї діяльності— народнеметалірство.Його впливина цехове ремеслоXVII—XVIII ст. інколидосить виразнопомітні то вкарбуванні, то у дрібномуливарництві, то в ювелірстві.Наприклад, накарбованихі гравійованихвотумах (мідніпосрібленіабо срібніплатівки, жертвуваніцеркві, костьолуз проханнямпорятунку віднещастя) зображували«об'єкти», котріпотребувалиГосподньогозаступництва, з характерноюнародною трактовкоюта орнаментикою.

Народнімайстри художньоїобробки металів, яких ремісникизневажливоназивали «партачами», працювали унайдоступнішихгалузях: ковальстві, бляхарстві, дрібному ливарництвіта ювелірстві.Більшість зних залишалисяселянами, тобтозаймалисяремеслом увільний відобробітку землічас.

Із занепадому XIX ст. цеховогоремесла начільне місцевисуваєтьсянародне металірство.Найбільш відомійого регіони— Подніпров'я, Слобожанщина, Гуцуль-щина.

Художні виробинародногоковальстване були чисельнимий переважностосувалисяобладнаннябудівель (хрести, дверні клямри, клямки, ручкитощо), окуттявозів, саней, скринь і под.Ужиткова ковальськапродукція: сокири, коси, серпи, сапи, підкови переважновиготовлялибез прикрас.Окуття скринь, навпаки, були«лицем» посагумолодої. Такеокуття малотрадиційнийнабір конструктивних(наріжники, скріплювальніштаби, завіси)та декоративнихнакладнихелементів(спіралі, квіти, птахи).

Народнеювелірствопобутувалона Подніпров'їта Слобожанщині, зважаючи набагатовіковутрадицію ношенняу святковомуодязі дівчаті жінок великоїкількостіприкрас, насамперед, хрестиків, намист, сережокі дукачів. Сільськіі міські народніювеліри виготовлялисвою продукціюз дорогоціннихметалів невисокоїпроби, а коштовнекаміння замінювалирізнобарвнимискельцями, їмбули добревідомі ливарництвоу глинянихформах, імітаціязерні, гравіюваннянескладнихвізерунків, штампування, золоченняамальгамоютощо.

Найпоширенішимвиробом бувхрест. Майжевсі чоловіки, жінки і дітиносили, зокрема, гладенькінатільні хрестики, оздобленігравіюванням.Великі литіхрести виконувализ міді, білогосплаву абосрібла наподобіскладногоажурного плетива, прикрашувалиске*льцями тагравіюванням.Штампованіхрести, найчастішеіз рельєфнимзображеннямбудь-якогосвятого, вироблялина Київщині.

Сережкинайчастішевиготовлялибез підвісок(так звані кульчики)— овальне кільцез розширенимпередом, доякого приплавлювалирізноманітнірозетки. Подібнутектоніку малий сережки зпідвісками, але до розетокпривішувалиневеликі рухоміхрестики, листочки, дзвоники, сердечка, намистини зкоралу і скла.

Найпишнішоюжіночою оздобоюна Подніпров'їта Лівобережжіу XIX—на початкуXX ст. були дукачі(дукат — італійськазолота монета).Вони складалисяз власне дукача(срібна монетаабо круглаплатівка звигравійованимрельєфнимзображенням)та декоративноїчастини, щонагадує бант, ажурну плетінкучи розетку.Останні могливикористовуватиокремо, як шийніприкраси, однакнайчастішевони служилидля підвішуваннядукачів. Траплялисяна Україні йдукачі-іконки— мініатюрніобразки з рельєфнимзображеннямБлаговіщення, Покрови, ВознесінняБогородиціі т. ін.

Дрібне художнєливарництвоз латуні у селахГуцульщинивирізнялосясвоєріднимдекораційнимстилем, джерелаякого, мабуть, сягають поганськихчасів. Однакдостовірнодатовані речіпоходять лишез першої чвертіXIX ст. Гуцульськінародні майстрилиття у глинянихформах виробляличисленні ужитковіпредмети, жіночіприкраси, хрестикий іконки, доповненнядо одягу, курильнеприладдя, кінськузбрую тощо. Усіці вироби стараннодекорованікарбуваннямі гравіюванням, творять невелику, але чіткуорнаментальнунизку геометричнихмотивів, щовиступаютьу різноманітнихкомпозиційнихсполученнях.

Найбільшоюпопулярністюу гуцулівкористувалисялатунні руків'я(держаки) палицьу вигляді різноїформи сокирок, фігурних закінчень.Такі палицівідзначалисяоригінальністюформи й декору, могли служитизброєю у скрутнухвилину. Розрізняютьстаровіцькітопірці — видовженоїпрямокутноїформи, з ледьрозширенимлезом і нові(кінець XIX ст.), делезо виступаєконтрастнішещодо обушка.Фігурні держакивиготовленіз парою кінськихголівок, маютьархаїчні ознаки.Стародавніелементи зберігаютьсятакож у дископодібнихфібулах (чепрагах), шийних прикрасах(згардах), каблучкахтощо. Становитьінтерес технікаплетіння здроту ланцюжків(ретязів) майстрамиІ. Кіщуком з с.Річки та О.Іванійчукомз с. Красноїлів.

Славу гуцульськогохудожньогометалу творилиневідомі йвідомі майстри, а то й цілі родини, наприклад, Дутчаки з с.Брустурів, Медвідчукиз с. Річки, Федюкиз с. Дихтинця.

Найвищийрозквіт гуцульськогометалірства(мосяжництва)припав на кінецьXIX— початок XX ст.У той час відбувалисяетнографічнівиставки уЛьвові, Коломиї, Тернополі, деможна булопобачити йоригінальнівироби з металу.У романтичнийгірський крайринув потікписьменників, художниківі багатих туристів.Кожен хотівщось купитина згадку. Найбільшоюпопулярністюкористувалисятопірці, палиці, ножі, люльки, пістолі тощо.Щоб задовільнитипопит, художньоюобробкою металустали займатисядесятки майстріву селах Брустурів, Річка, Соколівка, Снідав-ка, Яворівта ін.

У роки першоїсвітової війнигуцульськеметалірствозанепало.Майстри-мосяж-никине могли конкуруватиз дешевою промисловоюпродукцією, котра стрімкозаповниламісцевий ринок.

Справа непокращиласяі при залученнідосвідченихмайстрів доартілі «Гуцульщина» (1939 р.). Частинадавньої традиційноїпродукціївийшла з ужитку(кресала, ікольники, чепраги таін.), вироблятихолодну зброю(ножі й топірці)заборонилавлада. Натомістьвиготовленняу 50—60-х рокахперснів, браслетів, спортивнихкубків не малоуспіху.

Нині художньоюобробкою металуздебільшогозаймаютьсявипускникиВижницько-гоучилища прикладногомистецтва іКосівськоготехнікумухудожніх промислів.Однак питомавага його мізернапорівняно ізкерамікою, деревообробництвомчи ткацтвом.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

1. МатейкоК. /. Народнакераміка Львівщини// Матеріали зетнографіїта мистецтвознавства.К., 1961. С. 42.

2. Цит. за:Історія українськогомистецтва. К.,1966. Т. 1. С. 411.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

ПИСАНКАРСТВО.ВИТИНАНКИ ТАІГРАШКИ

Писанкарство.Чисте, гладкофарбованеабо оздобленевізерункамияйце набулосимволічногота релігійно-обрядовогозначення щезадовго дохристиянства.У багатьохстародавніхнародів збереглисяперекази, вяких яйце виступаєджерелом життя, світла і тепла, навіть зародкомусього Всесвіту.

У стародавньомуЄгипті яйцебуло символомбога Кнефа.Його зображувалиу людськійподобі з головоюяструба. Вінтримав у дзьобіяйце, з котроговиникав вогонь.Яйце було такожатрибутоміншого богаєгиптян — Пта.Тут воно символізувалосонце, яке Птакотить небосхилом.

У стародавнійіндійськійлегенді «золотеяйце» плавалоу водах — ототожнювалосяіз сонцем упросторі.

В античнійГреції і Римівважали, щоВсесвіт виникз яйця казковогоптаха Фенікса.Він поклав йогоу святилищеГеліоса (сонця).Мабуть, томуяйце для римлянмало магічнусилу і томувони використовувалифарбовані яйцяу різноманітнихобрядах і забавах.

У фінській«Калевалі»йдеться проте, що Всесвітвиник з яйцяказкового птахаФенікса. Вінпоклав йогоу святилищеГеліоса (сонця).Мабуть, томуяйце для римлянмало магічнусилу і томувони використовувалифарбовані яйцяу різноманітнихобрядах і забавах.

У фінській«Калевалі»йдеться проте, що Всесвітвиник із шестизолотих і одногозалізного яєць.Упавши в океан, вони розбилися— з нижніх частинутвориласяземля, з верхніх— небесне склепіння, з жовтка — сонце, з білка — місяцьі зорі.

У слов'янськихнародів такожіснують міфологічнітвердженняпро виникненнясвіту, зокремацарства і палацуіз яйця. В українськійказці птахиза допомогув боротьбі зізвірами даруютьлюдині чарівнеяйце, в якомуціле царство.У білоруськихказках геройкидав по черзіоб землю трияйця (мідне, срібне, золоте)і дістає такіж три палаци.У російськихказках смертьКощея Безсмертноготакож не випадковоприхована вяйці. Казки пропоходженнясвіту з яйцязаписані уполяків, чехіві хорватів.

Існуютьчисленні варіантилегенд, якіпояснюютьпобутуванняписанок у часівеликодніхсвят, пов'язуютьвиникненнятрадицій писанкарстваз євангельськимиподіями (страстямиХриста) тощо.

Археологічніматеріализасвідчуютьпоширеннякерамічнихписанок в епохуКиївської Русі.Мабуть, вониправили засвоєріднуритуальну«модель» справжніхписанок.

Зважаючина слабу тривкістьшкаралупи яйця, середньовічніписанки донаших днів недійшли. Однакмасове розписуванняяєць існувалопротягом століть.У XIX ст. пи-санкарствоз різними технічнимиі регіональнимихудожнімивідмінамизустрічалосямайже по всійтериторіїУкраїни, на щовказують давніколекції писаноку музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін., атакож колекціяМ. Ф. Сумцова'.

Найдавнішідатовані писанкиу колекціїмузею ЛьвівськоговідділенняІнститутумистецтвознавства, фольклору таетнографіїАН Українипоходять ізсіл Острів(1882 р., Львівщина), Слобідка (1891 р., Поділля) та ін.

Своєріднілокальні відміниписанок зберігаютьсяі на початкуXX ст. Розрізняютьписанки Подніпров'я, Слобожанщини,'Полісся, Поділля, Покуття, Бойківщини, Лем-ківщини, Гуцульщинитощо. На Слобожанщиній Покуттізустрічаютьсякрапанки, Бойківщиніі Лемківщині— так званішпилькові ікрапанки. Найбільшадеталізаціямотивів характернадля гуцульськихписанок. Крімцього, у кожномуселі подибуємосвоєріднийколорит і улюбленімотиви розписів.

У 20—30-х рокахXX ст. видатнимимайстрамиписанкарствабули на Львівщині— І. Білянська, А. Боровець, Н.Михайлівська, на ГуцульщиніВ. Бойчук, О.Меге-динюк, М.Дубчак, А. Шкрібляк, К. Никифоряк, на Буковині— М. Варега, наЗахідномуПоділлі — А.Лугофет та ін.

Писанкивиготовлялинавесні передПасхою сільськідівчата і жінки, монастирськіченці й іконописці, міські панночки, пекарі. Томуй техніки декоруваннярізнилися. Населі'фарбувалив один колір,інколи продряпуваливізерунки, орнаментуваливоском і фарбувалиу кілька кольорів, тоді як у містівдавалися дорізних штучнихспособів —наклеювалишматки кольоровогопаперу, фольги, тканини, ниткитощо. Писанкипереважновиготовлялидля себе і лишезрідка — дляпродажу наярмарку.

У 20—30-х роках, у час розгорнутоївойовничо-атеїстичноїпропагандипо селах, писанкибули причисленідо шкідливихкультовихатрибутів, аті, хто їх писав, заслуговувализневаги тависміювання, а пізніше моглий проститисяіз життям. Томувиготовленняписанок у центральнихта східнихобластях Україниприпинилося.Писанкар-ствозанепало і взахідних областях, за виняткомвіддаленихкарпатськихсіл.

Писанки наУкраїні відзначаютьсяполіфункціональністю: обрядова, ігрова, декоративнатощо. Обрядовафункція писанокпов'язана ізпершими днямиПасхи. Зі свяченихписанок починаливеликоднійобід, їх дарувалина знак поваги, любові, з побажаннямидобра. Писанкибули неначесвоєріднийоберіг у хаті, а тому їх намагалисязберегти донаступноївесни.

З писанкамичинили магічнідії. Для забезпеченняурожаю писанкина весняногоЮрія котилипо зеленійпшениці і закопувалиу землю. У великоднійранок молодівмивалисяводою, кудиперед тим клаликрашанки тасрібні монети, що мали надаватисили й краси.Писанки булиоберегом житлавід грому йвогню, а людейі тварин вониохороняли відлихого ока.Свячені писанкивикористовувалияк ліки віддеяких захворювань.

Писанкислужили об'єктомзабави длядітей та молоді.З ними проводилиігри: «навбитки»(з двох граючихвиграє той, укого яйце післяударяння однеоб одне залишаєтьсяцілим), «навкатки»(необхідно звідстані влучитиу писанку, котячисвоєю по землі)та ін.

Писанка, відповідноприкрашенавізерункамита кольорами, водночас булаяскравою оздобоюкошика з харчами, який несли доцеркви святити.Після цьогописанки виставлялина видномумісці на столі.З випорожненихписанок, додаючиз кольорового. паперу хвіст, крила та головкуз тіста, виготовлялитак звані «голуби»,їх, а також писанки, нанизані нашнурочок (здебільшогопо три), підвішувалипоблизу ікон, декоруючи такимчином житло.

У 60-х роках узв'язку з посиленнямінтересу донародногомистецтвавідновилосяй писанкарство.У Косові, Коломиїта Вижницінавесні, передвеликоднімисвятами, народнімайстри продавалиписанки наярмарках поЗО—40 кеш. за штуку.Так стихійновиник писанкарськийпромисел. Протевін не сягавдалі Прикарпаття.

У західнихобластях Україниписанкарствовідроджувалосядуже повільно.На більшостітериторії вономайже повністюзабуте і втрачене.

У 70-х рокахписанки яктвори народногомистецтва вжеекспонувалисяна виставках,їх дарувалиу вигляді сувенірів.Появилисяприватні колекціїписанок. У художнійобробці деревавідновилосявиготовленняписанок іздерева, відомеу XVIII— XIX ст.

На початку80-х років дописанкарствазвертаютьсяпрофесійніхудожники К.І.Кракадим (Коломия), О.І. Никорак, О.О. Приведа(Львів) та ін.У своїх писанкахвони розвиваютьі збагачуютьнародні традиціїписанкарства.

Сьогодніписанкарствозбереглосяі розвиваєтьсязавдяки майстрамстаршого поколінняу багатьохдавніх осередкахцього видумистецтваІвано-Франківськоїобласті — Космач, Брустурів, Річка, Рожнів, Нижній Березів, Снідавка, Яворів, Криворівня, Зама-горів, Голови, Видинів, Чорний Потік; Чернівецької— Вженка, Путала, Поркулина, Розтоки, Довгопілля; Львівської— Верхнячка, Підгородці, Славське, Сколе, Суходіл, Тернівка, Ценева; Тернопільськоїобласті — Бучач, Підзамочокта ін. У наш часписанки вільнопродаютьсяна ярмаркахі в художніхсалонах, задовільняючипопит місцевогонаселення ітуристів.Оригінальнийорнамент писанокне тільки чаруєнас красою, ай творчо переосмислюється, знаходитьзастосуванняу деяких видахсучасногоукраїнськогодекоративногомистецтва.

Витинанки.Археологічнідослідженнязасвідчуютьажурні візерункизі шкіри, хутра, повсті в кочовихнародів V ст.до н. е. Середзнайдених урозкопкахПазирикськихкурганів речей(Алтай) — великийповстянийкилим, виконанийтехнікою вирізуванняй аплікації, а також різноманітніпредмети кінськогоспорядження, оздобленіажурними ісилуетнимишкірянимиприкрасами.

Ажурні візерункизі шкіри і тканинияк прикрасиодягу побутувалив минулому навсій територіїУкраїни. Вонинабули масовогопоширення угуцулів і лемків.На плечах іпередніх полахгуцульськихкожухів такептарів зсап'яновихвитинанокукладали візерункирізних форм.Лаконічновитятими аплікаціямиіз сап'яну ітканини прикрашалисвятковий одягу центральнихта східнихобластях України.

Порівняльнийаналіз шкірянихі паперовихвитинанок давзмогу виявитианалогії утехніці виконанняі в орнаментальномуладі традиційнихмотивів. Мабуть, шкіряні витинанкибули своєріднимипопередникамипаперовихажурних прикрасяк з технічногобоку, так і вхудожньо-образномуплані.

Перші паперовіприкраси, якіможна вважатисвоєріднимианалогамитрадиційнихвитинанок наУкраїні, виниклиу Китаї у зв'язкуз винаходомі розповсюдженнямтам паперу.Письмові джерелаТанського іСунськогоперіодів (VII—XIIст.) розповідаютьпро цей виднародної творчостіі його майстрів.Напередоднісвята веснижінки наклеювалина вікна своїхбудинків графічночіткі паперові«чуанхуан»(віконні візерунки), які виготовлялизаздалегідь, узимку. Це булипереважноодноколірнізображеннябожеств, духів, героїв народнихлегенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, метеликів, рибі под. їх витиналиножицями імаленькиминожиками. Завдякивисоким художнімякостям, вражаючійфілігранностіта простотівиготовлення«чуанхуан»стали відомісусіднім народам.Крім чистодекоративнихфункцій такіприкраси служилимайстрам трафаретамидля нанесеннявідбитків надерев'яні виробиі тканини.

У XIII ст. паперовіприкраси з'явилисяв Персії, а вXV ст. через Туреччинупотрапили доЄвропи, спочаткуу Венецію, адалі в Угорщину.НаприкінціXVI ст. в Німеччиніїх використовувалидля оздобленняобкладиноккниг. У XVIII— XIX ст.вони поширилисяу Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Словаччині, Литві, Росії, Білорусії таін.

У країнахЗахідної Європиці прикрасибули здебільшогосюжетно розповідними, своєю художньо-образноюсистемоюуподібнювалисядо графіки; складні, багатофігурні, дзеркально-симетричнікомпозиціїзавжди вміщувалисяв одному аркушіпаперу.

Ажурні паперовіприкраси слов'янськихнародів малидекоративнеспрямуванняі спиралисяна широкийдіапазон технічнихприйоміввиготовлення, різноманішурапрртну будовута традиційнінародні мотивиорнаменту.

1 Своєріднимпрототипомукраїнськихвитинанок можнавважати невеличкішматочки білогопаперу з ажурновитятими краями, що служилипідкладкоюі оздобою дляканцелярськихпечаток серединиXVI ст.

Воскові йсургучевіпечатки, щонавішувалисядо грамот нашнурках, малишкіряні абометалеві підкладкиз декоративнимиполями, такзвані кустодії, які оздоблювалий оберігалипечатки відмеханічногопошкодження.Мабуть, відшкіряних пішлий паперовікустодії(прикріплювалисябезпосередньона площиніаркуша підтекстом документа).Оскільки країпаперовихкустодіїв накілька сантиметріввиходили замежі печаток, у творю чи поля,їм надавалиножицями різноїформи: ромба, квадрата, розетки, зірки, квітки, картуша тощо.Для витинанняпапір складаливдвоє, вчетверо, увосьмеро.Витинали ажурнолише поле, центрзалишавсянедоторканим— для відбиткупечатки. Розмірицих паперовихполів залежаливід величинипечатки (у межахвід 4 до 14 см).

Витяті паперовікустодії відповідалине тільки печаткам, а й аркушамактів, оздоблюючиїх.

Зразки такихкустодіївXVI—XIX ст. збереглисяна актах уЦентральномуісторичномуархіві України, збірках документівКиївськоїархеологічноїкомісії, у відділахрукописівЦентральноїнаукової бібліотекиАН України, уЛьвівськомудержавномуісторичномуархіві.

Авторамикустодіїв булиписарі сотенних, полкових іГенеральноїканцеляріїЗапорізькоговійська, міськихмагістратівтощо> Інколив кінці документівтрапляютьсяпрізвища писарів: Андрій Васильович, Федір Потей, Михайло Гарабурда,Івашко Горностайта ін.

У серединіXIX ст. по українськихселях з'явилисянародні паперовіприкраси, якимиселяни оздоблювалихати. Закономірнопостає питання— чи існувалиякісь взаємозв'язкиміж ними іканцелярськимикустодіямиминулого століття? Мабуть, ці світине були відгородженіглухою стіною.Писарі походилиз міщан і заможнихселян, можливотому деякіелементи народногоорнаменту(«клинці»,«кружальця»,«хрестики»,«косиці»)зустрічаютьсяна витятихпаперових кусто діях. Водночасселяни

бачили такіпечатки надокументахі це, очевидно, натякало їмна зручнийспосіб використатипапір як декоржитла. Але певнаподібністьцих канцелярськихнародних прикрасгрунтуєтьсяне на механічномуперенесеннімотивів таорнаментів, а на художньо-образнійоснові, щосформуваласянезалежно.Різниця існуваламіж їхнімпризначенням— народні оздоблювалистіни сільськоїхати, булиполіхромнимиі значних розмірів, а одноколірні— канцелярськікустодії, співрозмірнопоєднувалисяз печаткамита документами.

Ще однарізновидністьпаперовихприкрас — такзвані силуети— виникла всередині XVIII ст.у Франції ізвідти швидкопошириласяпо всій Європі.Силуетаминазивали своєрідніпортретнізображенняі фігурні композиції, намальованітушшю, вирізаніз паперу абогравійованіна дереві. Найчастішесилуети вирізализа контуроммаленькиминожицями зтонкого чорногоглянцевогопаперу. Цимзаймалисьнавіть відоміхудожники іскульптори— АльбрехтДюрер, Пітер-ПаульРубенс, БертельТорвальдсента ін.

У Росії мистецтвочорного силуетунабуло популярностіу другій половиніXVIII ст. Силуетніпортрети —прості длявиконання іпорівнянонедорогі —можна булопобачити впишних палацахі в будинкахпоміщиківсередньогодостатку, вониприкрашалистіни житловихкімнат, альбомипанянок, їхдарували ідбайливо зберігали.

У першійполовині XIX ст.неперевершениммайстром силуетівбув художникФ.П. Толстой.Його твори, щозберігаютьсяв Ермітажі таРосійськомумузеї, за тематикоюможна поділитина дві групи:1) побутові сцени;2) історичні табатальні епізодивійни 1812 р. КомпозиціїФ.П. Толстогохарактеризуютьсячіткою лінією, вишуканимконтуром, лаконізмом, творчою фантазією.

Мистецтвосилуетів булопоширене й наУкраїні. Злітературнихджерел відомо, що виготовленнямсилуетнихвитинанокзахоплювалисьМ. Гоголь, Г. Нарбут,І. Рєпін. Такісилуети — оригінальнеявище мистецтваXIX ст. їхня художньо-образнасистема грунтуваласяна графічнихзасадах: чіткістьі ясність контурів, виразністьліній; витриманізакони перспективита пропорційнівідношення.Талановитіхудожники вмілипередаватиі простір, ірозвиток дії.

Мистецтвосилуету тількина перший поглядможе здатисяпримітивнимі одноманітним.Насправді воноприховує великіможливості, у цій простоті'—чарівність.

Силуетинагадувалиі так званітіньові фігурки,їх витинализа контуром, не вдаючисьдо сюжетних, складних композицій.Поодинокіфігурки людей, тварин і птахівузагальнювалисядо символів, узгоджувалисяз орнаментами.

Народніпаперові прикрасипослужилипрототипомвитинанок іне були нінаслідуванням, ні прямимпродовженнямканцелярськихпаперових«кустодіїв»і «силуетів»художників.Мотиви візерунківу народномувитинанні зпаперу склалисяпід впливомнародних видівхудожньоїтворчості, насампередшкіряних прорізнихорнаментів, розпису, вишивки, ткацтва, ажурногометалу тощо.

Виникненняі розповсюдженнянародних витинанокпов'язані переважноз появою населі паперута з переходомвід курної хатидо «чистої».Внутрішнєприміщенняхат стало світлішимі чистішим, з'явилася світлиця.Зростали естетичніпотреби, і хатипочали мазати, білити, а згодом— оздоблюватимальованимта паперовимдекором.

Не менш важливапричина поширеннявитинанок населі — вдосконаленнявиробництвапаперу, яке доXIX ст. залишалосяважким і трудомісткимпроцесом. Усередині минулогостоліття поновиласьтехнологіявиготовленняпаперу, збільшивсявипуск продукції.Більшістьпапірень, якідіяли в цей часна українськихземлях, випускалипапір високоїякості, різнихгатунків, зокремакольоровий, а головне —значно дешевший, ніж раніше.

Початковівідомості пропаперовий декорв українськихсільських хатахдійшли з першоїполовини XIX ст.Г. Квітка-Основ'яненков повісті «Щиралюбов» описавхатні прикрасина Харківщині:«Усі позаквітчуванібули всякимиквітами: колиулітку — тосправжніми, на зиму — торобленими зшпалерів; аперед образамивисіли на шовковинкахголуби, зробленітеж з шпалерів».Ще одна згадкапро «голубів»є в повісті «Оттобі і скарб»:«Мати заставиладівчат-дочок(...) голубів, щонаробили запіст з шпалерів, попричіплятидо стелі» 2. Знаведеногоскладно докладноуявити характерпаперовихприкрас. З іншихджерел відомо, що хвіст і крила«голубів»виготовлялиз різнокольоровогопаперу, складеногогармошкою; голівки і грудкимогли бутивирізані здерева, виліпленіз тіста, зробленіз випорожненоїписанки.

Термін «витинанка»вперше з'явивсяв літературі1913 р. Але відсутністьтерміна аж ніякне може заперечитиіснуваннядавніх витинанок, побутувалиінші назви.Кожний різновидажурних паперовихприкрас у різнихрегіонах інавіть осередкахназивали по-своєму: стриганці, зірочки, квіти, хрестики, козакитощо. На Подніпров'їта Слобожанщинінайуживанішаназва — квіти.На користьостанньогосвідчать польовідослідженняі записи вінвентарнихкнигах Державногомузею етнографії(С.-Петербург).Можливо, «квітиз шпалер» —власне витинанкиабо їхні прототипи.Поширенняхатніх паперовихприкрас в серединіXIX ст. у Полтавськійгубернії засвідчуютьвідомостіАрхіву Географічноготовариства(С.-Петербург), надіслані усвій час йогокореспондентами.

На основіархівних матеріалівможна відтворитиеволюцію хатніхприкрас, щосформувалисьу завершенудекоративнусистему. Першимихатніми оздобамибули зв'язанінавхрест пучкизілля, якірозвішувалина стінах. Якщоу світлиці булиікони, то їх улітній часквітчали пахучимитравами й польовимиквітами, якізасихали ізалишалисядо наступноївесни. Незабаромпоряд з іконамиз'явилися лубочнікартинки іпаперові прикраси.

Народніпаперові прикрасиуспадкувалитехніку виготовленняшкіряних ажурнихвізерунків, орнаменти якихстворювализа допомогоюгострого інструмента(ножа або ножиць)на основі дзеркальноїсиметрії. Залежновід товщиниматеріалузаготовкускладали вдвоє, рідше вчетверо.На спільністьі спадкоємністьтехнічнихзасобів вказуютьбагато спорідненихорнаментальнихмотивів.

У виникненній розвиткупаперовихвитинанок певнуроль відігралинастінні розписи.На Поділліпаперовий декорспівіснувавз мальованим,інколи доповнюючийого. Часомпаперові прикрасиповністю витіснялирозписи, переймаючина себе основнуфункцію декоруванняінтер'єру. Впапері втілювалисямотиви орнаменту, способи розташуванняприкрас наплощині, властивістінним розписам.Дослідникивідзначали, що селяни надавалиперевагу витинанкамперед розписами, оскільки виготовлятиїх легше і швидше, можна мінятиокремі елементикомпозиції, простіше замінитипри наступнійпобілці хати.Витинанкивиготовлялинавесні, передсвятами, колиселяни за звичаємбілили й оздоблювалижитло. Подекудий перед новимроком старівитинанкизнімали, а їхмісце займалинові. Тому ажурніприкраси «жили»переважно одинрік. І лише врідкіснихвипадках вонимогли упродовжкількох роківзаймати своїмісця. Траплялосяй таке, що відбувширік у великійсвітлиці, витинанкимандрувалидо хатини.

Найдавнішіукраїнськівитинанки, щодійшли до нашогочасу, походятьз Прикарпаттяі ЗахідногоПоділля. Важливуроль в їх збереженнівідігралигосподарсько-етнографічнівиставки, дужепопулярнінаприкінціXIX—на початкуXX ст. На такихвиставкахекспонувалисярізноманітнітвори народнихмайстрів зрізьбарства, гончарства, ткацтва, вишиваннятощо. Зокрема, львівськагазета «Діло»писала проекспонативиставки вТернополі (1887р.): «Цікавийі, наскількизнаємо, досініким не заміченийпричинок донародної орнаментикиподав СофронЛевицький, зібравши наодинадцятивеликих картонахоздоби, якіселяни Стриганецьі Довгого вповіті Товмачськомувирізають зрізнобарвногопаперу і наліплюютьна стінах». С.Левицькийнамагавсяупорядкуватисвою збірку.В кінці авторстатті відмітивбагатствомотивів «сеїнашої початковоїформи тапетів»і вказав нанеобхідністьзбирати йдосліджуватиїх 4.

У Львові 1894р. відбуласяКрайова виставка, де були представленінастінні прикрасиз кольоровогопаперу, наклеєніна листи картону.Колекція належалальвівськомувчителю й етнографуВ. Шухевичу.Після відкриттяу Львові 1905 р.Національногомузею збіркапередана у йоговласність, дезберігаєтьсяй донині.

Паперовіприкраси широкоекспонувалисяна виставців Стрию 1909 р. Укаталозі виставкицей факт невідмічений, але у фондахНаціональногомузею у Львовіє 20 картоннихтаблиць з наклеєнимивитинаннями, проштампованих— «ВиставкаСтрий 1909», порядз штампами —підпис «О.Нижанківський».Мабуть, композиторОстап Нижанківськийзібрав цю колекціювитинанок уселах Голобутів, Дуліби, Завадів, Нежухів (Стрийськийповіт).

Перша появанародних витинанокна етнографічнихвиставках уТернополі (1887р.), Львові (1894 р.)та Кракові(1902 р.) викликалажвавий відгуку періодичнійпресі. Високумистецькуоцінку видународногомистецтва давІ. Франко устатті-оглядіКрайової виставкиу Львові. Вінпідкресливмайстерністьцих витворів, зацікавивсятехнікою виготовленнята географієюпоширення, закликав українськихетнографіві мистецтвознавцівзвернути увагуна цей вид народнихпромислів іопублікуватиальбом кращихзразків 5.

Але тогочаснесуспільство, переважнабільшістьпредставниківякого послідовнодотримуваласяконцепційкласичноїестетики, проповідувалавищість професійногомистецтва. Упресі з'явилисястатті, авторияких категоричнозаперечувалихудожню цінністьвитинанок, які загалом усьоготого, що «вийшлоз хлопськоїруки» 6. Але народбув далекийвід газетноїполеміки, щоточилася неодин рік. Вінне знав пронеї. Споконвічналюбов до красивикликалапотребу творчості,і люди різьбили, вишивали, витинали...

Кінець XIX—початокXX ст. позначенівеликим піднесеннямпромислу українськихвитинанок.Важко булознайти сільськежитло Поділля, Подніпров'я, Слобожанщинибез настіннихрозписів абопаперовихприкрас. Поширеннявитинанок майжев усіх етнографічнихрегіонах Українизасвідчуютьчисленні колекціїв музеях республіки, а також Санкт-Петербурга, Кракова. Витинанкамизацікавилисяетнографи, мистецтвознавціта художники.У Росії їх збиравхудожник М.Харламов, уПольщі — Л.Стройновськийі Б. Малевський, на Україні —Ю. Диніковський, С. Левицький, О. Нижанківський, В. Шухевич таін. Велике науковезначення маєколекція львівськоговчителя й етнографаБ. Заклинського.Твори, зібраніним на Прикарпаттіу 1904—1905 рр., підписні, визначена ймісцевість, з яких вонипоходили. Якщовитинанки кінцяXIX ст. були переважноанонімними, то у цій збірціми впершезустрічаємосяз іменами майстрів: Д. Припхай, С.Семків із с.Пасічне, Ф. Іванівз с. Угринів, А. Маланин з с.Нижів (теперІвано-Франківськаобласть) та ін.

На початку,10-х років «витинанкидо окраси хат»введені допостійноїекспозиціїНаціональногомузею у Львові.Музейні збіркиформувалисяпереважношляхом пожертвколекціонерівта окремихгромадян.

Давніх витинанокз Поділля іПодніпров'ядо нашого часудійшло небагато.Це переважнотвори, зібраніК. Широцьким, С. Удзелею таін. У 1909 р. за завданняметнографічноговідділу Російськогомузею в ПетербурзіК. Широцькийзібрав по селахПодільськоїгубернії різноманітніпаперові прикраси— «павуки» і«голуби». Кількатворів цієїколекції вінвперше описаві опублікуваву своїй монографії.Водночас уЗахідномуПоділлі великуколекцію ажурнихпаперовихприкрас зібравС. Удзеля (теперзберігаєтьсяв Краківськомумузеї етнографії).

Про витинаний, які на Подніпров'їпоєднувалисяз розписом, розповідалавити-нальницяІ. Глущенко. Ус. Петриківка1913 р. А. Евенбахзняла калькуз силуетнихвитинанок, якіприкрашаликомин. У м. Нікопольта с. Водяне(Запорізькаобласть) 1909 р.місцевий вчительП. Рябков зібраввитинанки-квітидля етнографічноговідділу Російськогомузею в Петербурзі.Колекція втраченапід час ВеликоїВітчизняноївійни, але самфакт засвідчуєпоширеннявитинанок напівдні України.

Ажурні паперовівізерункивідомі в побутіселян Слобожанщиниі півдня ЧернігівськогоПолісся. У повісті«Раіа тог&апа»М. Коцюбинськийописав характернийзвичай прикрашатикімнати передсвятами: «Гафійкамусила нарізатиз паперу новихкозаків таквіток і обліпитиними стіни одбожниці додверей. Крилаголубків, щогойдалися передобразами нанитці, заміненібули новими, ще більш яскравими»7. Такі ж цікавіетнографічнісвідчення щодоСлобожанщинимістить книга«Жизнь й творчествокрестьян Харьковскойгубернии»(Харків, 1898. Т. 1).

У музеї народноїархітектуриі побуту в м.Сянок (Польща)селянська хатакінця XIX ст. оздобленавитинанками-реконструкціями, зробленимипо пам'ятівитинальницямипохилого віку.На початку XXст. по околицяхСяноку художніоздоби житла, зокрема витинанки, колекціонувавпоштовий службовецьО. Добрянський.Невелика колекціяз українськихсіл поблизуДуклі (Польща)зібрана професоромШафраном передпершою світовоювійною, сьогоднівона зберігаєтьсяв Краківськомумузеї етнографії.

Таким чином, огляд колекційвитинанок кінцяXIX—початку XX ст.свідчить, щохатні ажурніприкраси зпаперу охоплювализначну етнографічнутериторіюУкраїни. Витинанкине дісталирозповсюдженнялише в тих регіонах, де у серединіі протягомдругої половиниминулого століттязберігалисякурні й напівкурніхати. Найбільшоїпопулярностіу сільськомуінтер'єрі витинанкинабули на Поділлі(Вінницька, північна частинаОдеської, південначастина Хмельницькоїі Тернопільськоїобластей), наПодніпров'ї(Київська, Черкаська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізькаобласті), Слобожанщині(Харківськаі північ Ворошиловградськоїобласті), Прикарпатті(Івано-Франківськаі південначастина Львівськоїобластей), південьЧернігівськогоПолісся, а такожна Буковині.

Як уже зазначалося, на оригінальністьвізерунківукраїнськихвитинанокзвернув увагуІ. Франко. Найого думку, цемистецтвопоходило зіСхідної України:«Важко нампогодитисяз твердженнямВ. Шухевича, щоцей звичайнедавній. Надзвичайнаоригінальністьузорів і відпрацьованатехніка тихвитинань суперечатьцьому. Здається, що цей звичайв Галичині неперший, а занесенийіз СхідноїУкраїни. В однійповісті Квітки-Основ'яненкайде мова проподібне витинанняорнаментіві клеєння голубківз кольоровогопаперу таприкрашуванняними сільськоїхати у великоднюсуботу. Квітка-Основ'яненкописав про цеблизько 1835 року, зображаючижиття людейв околиці Харкова»8. ПрипущенняІ. Франка пропоширеннявитинанок ізсередніх областейУкраїни небезпідставне.Сам факт розповідіГ. Квіткою-Основ'яненком, як селяни«заквітчували»свої хати паперовимиприкрасами, стверджує, щона той час цеявище булотиповим і всімзрозумілим.І. Франкоміг і самспостерігатиподніпровськівитинанки підчас подорожів середині 80-хроків на СхіднуУкраїну, мігмати якісьвідомості проних від М. Коцюбинського, Б. Грінченката інших дослідників, з якими зустрічавсяі постійнолистувався.

Експонуваннявитинанок навиставках, колекціонуванняїх та дискусіїв пресі приверталидо цього способудекоруванняжитла дедалібільшу увагуінтелігенції.Вже наприкінціминулого століттяхудожники-педагоги, оцінивши високідекоративніякості, доступністьматеріалу ілегкість витинання, почали запроваджуватийого вивченняв школах якзасіб художньоговихованнядітей. Мистецтвовитинанокпершими ввелиу навчальнупрограму професорА. Роллер, директорхудожньо-промисловоїшколи при Музеїпромисловостіі мистецтвау Відні та професорФ. Чижик, засновниккурсу народногомистецтва вІмператорськійхудожньо-промисловійшколі в Петербурзі(1903 р.). Незабаромхудожнє витинанняз паперу проклалособі дорогуу загальноосвітнішколи СхідноїГаличини. УКременецькомумузеї зберігаєтьсяколекція витинанокз місцевоїгімназії, заякою можнапростежитиметоди навчанняй локальніособливостіорнаменту.

У 20-х рокахнашого століттяажурні візерункивиготовлялине тільки впочатковихі середніхшколах, а й урізноманітнихтворчих гурткахдля дівчат іжінок. Під впливомміської культуривиник особливийвид витинанок— своєрідненаслідуваннятехнік виготовленнядекоративнихтканин з мереживом, вишивкою тощо.На Подніпров'їце була папероваажурна лиштва, яку розміщувалина поличках, над невеличкимивіконцями хат.На Поділлі таПрикарпаттіаналогічніпаперові прикрасиназивали фіранковимиабо фіранками.Згодом виникавпохідна модифікація— витяті паперовірушники, рамочки, серветки тощо.

Таким чином, на початку XXст. українськінародні витинанкизавершили етапсвого розвиткуу тісному зв'язкуз іншими видаминародногомистецтва, суспільнимита художнімиявищами.

У 20—30-х рокахосновним регіономпобутуваннявитинання сталоПоділля. Цезасвідчуєбагатий матеріалу музейних іприватнихзбірках. У 1924 р.подільськіхатні прикрасизбирали ідосліджувалиО. Колпаковська, М. Фріде, науковіпрацівникиетнографічноговідділу Російськогомузею у Ленінграді.

Значну цінністьмає колекціяпаперовихприкрас, зібрана1926—1928 рр. учнямиКам'янець-Подільськоїхудожньо-промисловоїпрофшколи разоміз завідуючимВ. Га-генмейстерому навколишніхселах. У 1930 р. В.Гагенмейстеропублікувавальбом, кудиувійшли витинанкиіз ряду сілКам'янець-Подільськогорайону 9.

Дослідникинародногомистецтва Є.Берченко, К.Кржемінський, М. Щепотьєв, Л.Левитська таінші вивчалидекор селянськиххат у різнихрегіонах України.У тих випадках, коли розписиорганічноспівіснувализ паперовимдекором, авторидослідженьне могли обминутивитинанок іпаперовихквітів, внаслідокчого засвідченівзаємовпливирозписів івитинанок, їхспільна рольу системі хатньогодекору.

У 20—30-х рокахна Подніпров'їі Поділлі урозписах івитинанкахзастосовуваласяхарактернакомпозиціядекоруваннястін «під шпалери».Внаслідокміських впливівна селі поширилисяфіранкові ішпалерні паперовіприкраси. Протенародні майстрине йшли за міськимизразками, алише наслідувалирядковий спосіброзташуванняелементів.

Паперовихажурних візерунківПодніпров'я, на жаль, збереглосяз того часунебагато, лишеті, що потрапилив музей. Підчас першоїдекади українськоїкультури уМоскві 1936 р. булаорганізованавиставка народногомистецтва.Поряд із розписамиекспонувалисязразки петриківськоїпаперовоїлиштви, оздобленоїмальованимі витятим декором.

Західні земліУкраїни у 20—30-хроках XX ст. перебувалипід владоюПольщі. У цейтяжкий періодна Прикарпаттіу багатьохселах ще виготовлялипаперові прикраси, хоча й меншоюмірою.

Таким чином, у 20—30-х рокахмистецтвовитинанок булопопулярнимна Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, проте воно вжеперестало бутимасовим захопленням, котре наприкінціXIX—на початкуXX ст. творчоюхвилею пройшлопо білоруських, литовських, польських, словацькихі українськихселах.

Новий етапеволюції настіннихпаперовихприкрас припадавна 50—60-ті роки.Піднесенняматеріальногой культурногорівня життяселян закономірновплинуло наестетичнікритерії формуванняжитла. На змінутрадиційнимнародним меблям(лави, скриніі под.) прийшлифабричні. Мальованийі паперовийдекор поступивсямісцем декоративнимтканинам, вишивкам, картинам, естампамтощо. Проте нінастінне малювання, ні паперовівитинанки незникли як виднародної творчості.Перше міцноутвердилосяна папері уформі так званихмальовок і втакий спосібзнайшло собішлях у побуті на виставки.Витинанки такожмали й маютьвідданихприхильників.Це насампередталановитівитинальники, колекціонерий численнішанувальники, котрі сприяютьвідродженнюі розвитковіцього видумистецтва.

У 50—60-х рокаху руслі локальнихтрадицій продовжувалиуспішно витинатидосвідченімайстри П. Греблюк,Є. Гринюк, Є.Капустинськана Прикарпатті; Ю. Мі-зік, І. Намака, Г. Скрипка, В.Яскілка наПоділлі; Н. Білокінь, П. Глущенко, І.Пилипенко наПодніпров'їта ін. Одні зних виготовляливитинанки дляоздобленнявласної абосусідськиххат, дітям длярозваги, іншіробили першікроки у виставочнійдіяльності.С. Батюк, П. Глущенко, М. Павлова почаливиставлятисвої твори наобласних тареспубліканськихвиставках.Багатьма нагородамивідзначенітвори М. Павлової.У 1967 р. її витинанкиудостоєнідругої преміїреспубліканськогоконкурсу накращі поштовілистівки, невдовзівони репродуковані.

Популяризаціявитинанок М.Павлової сприялаповерненнюдо творчостібагатьох майстріввитинання. Одинз перших О. Салюк(с. СаїнкаМогилів-Подільськогорайону Вінницькоїобласті) почаввідроджуватидавні подільськівитинанки. У70-х роках не буложодної республіканськоївиставки народногомистецтва, наякій би неекспонувалисявитинанки зВінницької, Дніпропетровської, Тернопільськоїта інших областей.Багато оригінальнихтворів з виставокзакупили музеї.

Витинанкимають широкіприкладніможливості.Розробленобагато цікавихспроб застосуватиоригінальнуорнаментикуу різних видахдекоративногомистецтва.Народний майстерМ. Павловавикористалавитинанки дляоздобленняполіграфічноїпродукції, художниця Л.Безпальча —в організаціїсценічногопростору театральноївиставки. Якзасіб художньо-педагогічногопроцесу мистецтвовитинанокзапровадженедо навчальноїпрограми дитячиххудожніх шкіл, училищ і вузівдекоративногомистецтва.

ПрофесорО. Петриченкоз Харкова успішнозастосуваважурні витинанкиу художнійобробці металу, декоруваннікерамічнихплиток тощо.З його ініціативи1976 р. у Харковівідбуласявсесоюзнавиставка «Художнівитинання зпаперу та їхприкладніможливості».До участі увиставці, крімукраїнськихвитинальни-ків, запрошенімайстри ізреспублік.

Ретроспективнавиставка «Українськівитинанки»1981 р. у Львовівперше далазмогу широкооглянути, проаналізуватий оцінити творицього видународногомистецтва. Узалах Музеюетнографіїта художньогопромислу АНУкраїни експонувалисяпонад 800 кращихтворів з кількохмузейних іприватнихзбірок. Експозиціярозпочиналасядавніми витинанкамикінця XIX ст. ізакінчуваласятворамисучаснихнародних майстрів, самодіяльнихта професійниххудожниківз усієї України.

На початку80-х років почалипрацювати надвитинанкамий успішно берутьучасть у виставкахД. Мимрик із с.Великий ГовилівТернопільськоїобласті, С. Приймакз с. ПетриківкаДніпропетровськоїобласті, Л. Процикзі Львова, М.Ре-мнецька зТернополя, Л.Лузгіна ізЗапоріжжя, Г.Хміль з Києвата ін. Групасамобутніхмайстрів витинанняпрацює у селахЖивачів, Колінці, Королівка, Надорожна, Озеряни, Олешів, Підвербці(Тлумацькийрайон Івано-Франківськоїобласті), їхнітвори, виконаніу традиційномуруслі давніхприкарпатськихвитинанок, демонструвалисяна виставці.

До технікивитинання імотивів візерунківзвертаютьсяхудожники. Єчимало цікавихспроб використанняорнаментіввитинанок дляоздобленняжитлових ігромадськихінтер'єрів.Паперові витинанкижиттєздатніі в умовах сучасногоміста, застосовуютьсяяк новорічніприкраси вітрині вікон. Зусилляминародних майстрівМ.П. Павлової, Л.М. Процик, О.В.Салюка, художниківЛ.О. Мазур і Л.П.Стебловськоїстворений новийжанр витинанки-сувенірау формі листівок, буклетів, екслібрисів, настіннихприкрас і под.

Українськінародні витинанки— яскравий, своєріднийвид народноїдекоративноїтворчості, щомає глибокій багаті традиції,їм притаманнісилуетне узагальненезображення, чіткий візерунок, дзеркальнасиметрія, лаконізмформи, обмеженістьдеталей, спокійний, рухомий ритм, відсутністьнатуралізму, логічна відповідністьміж формою, матеріаломі технікоювиготовлення.

Іграшки.Художня самобутністьукраїнськоїнародної іграшкизакладена їїбагатовіковоюісторією, традиційністю, відчутнимвідгоміномязичницькоїдавнини.

На територіїУкраїни найдавнішіпрототипиіграшки виявленіна пізньопалеолітич-нійстоянці в с.Мезин Корейськогорайону Чернігівськоїобласті. Цеузагальненіжіночі постаті(за іншою версією— фігурки пташок), а також маленькіанімалістичніфігурки вовкаабо собаки, виготовленіблизько 25 тис.років тому змамонтовогобивня. Першібули оздобленірятованимгеометричниморнаментом(складні меандровізавитки, скісні, зигзагоподібнілінії тощо).Усі ці зооморфніфігурки, мабуть, мали обрядове, тотемічнезначення, атому їх загаломможна віднестидо культовоїпластики малихформ і лишеопосередкованопов'язуватиз іграшкою, точніше з їїпрадавнімивитоками.

В епоху неоліту(IV—III тис. до н. е.)у трипільцівзародиласякерамічнадрібна пластикажіночих статуетоку сидячій позі, витонченихстоячих жіночихпостатей, атакож різноманітнихфігурок тварин(бики, корови, вівці, барани, коні та ін.), пов'язаних зідеєю плодючості.З'являютьсяліпні порожнистіфігурки пташок(могильник с.Висоцьке Бродівськогорайону Львівськоїобласті), щозгодом трансформувалисяна зооморфнііграшки-свищики.

Особливийінтерес становлятькерамічніяйцеподібнітарахкальця, моделі житлатрипільцівіз деталямиінтер'єру, розписом, оскільки середіграшок наступнихепох принцип«моделювання»— виготовленнямініатюрногопосуду, військовогообладунку, знарядь праціі под.— один ізважливих напрямівтворчості.

Про іграшкистародавніхслов'ян важкощось стверджуватичерез відсутністьнеобхіднихвідомостей.Найдавнішідитячі іграшкиКиївської Русі— вирізані здерева коники, пташки (качечки),—виявлені прирозкопках уКиєві і датованіприблизноX—початком XIIст. Крім зображальнихіграшок побутувалиі незображальні, так звані технічнііграшки — мечі, луки, кульки, дзиґи, тріскачкиі под.

Керамічнадрібна пластикапереважнозображаласвященнихтварин, птахів, фантастичнихістот, жіночіпостаті Матері-землі, вершників, півфігуркивоїнів тощо,їх віковічніформи, «концептуальнімотиви», мандрівнісюжети слов'янськогоі не слов'янськогопоходженнясвідчать прозв'язок з язичницькимкультом, народноюміфологією.Після прийняттяхристиянствав КиївськійРусі реакціяпроти поганствабула відчутною.Швидко розібралипоганськікапища, алеповільно «виживалися»поганськізвичаї із пам'ятінароду. Людище довго носилиприкраси-оберегиіз прадавнімисимволами, ав житлах приховувалисакральніфігурки, якимнадавали значенняоберегів. Очевидно,із плином часумагічна функціяіграшки послабилася, забулася ітрансформуваласяв ігрову тадекоративну.Одними іграшкамизабавлялисядіти, інші стоялина полиці абопідвішувалисядо сволока, якулюблена прикрасажитла.

Від українськихіграшок XIV—XVIII ст.майже нічогоне збереглося.До нас дійшлипереважнокерамічні ідерев'яні зразки, датовані XIX ст.Найпоширенішістереотипи, виявлені вмузейних колекціях(лялька, кінь, вершник, птахі под.), даютьзмогу стверджуватистійкість ібезпосередністьтрадиції дрібноїпластики, починаючиз епохи КиївськоїРусі. На нашудумку, виготовленнязабавок неприпинялосяні в XIV, ні в XVI ст.Інша справа, що їх масовевиробництвона продаж, мабуть, розпочалосялише у другійполовині XVIII ст.внаслідокрозвитку наУкраїні ярмарковоїторгівлі.

На серединуXIX ст. припадавнайвищий розквіткустарногоіграшковогопромислу. Самев цей періодна Україніісторичносформувалисятри найбільшірегіони виготовленнязабавок: Подніпров'я, Поділля іПрикарпаття, а в їхніх межахвизначилисяпровідні осередки.Протягом тривалогочасу тут виробилисяі закріпилисялокальні стильовіособливості, характернілише для іграшоквідповідногоцентру.

Народнакерамічна, дерев'яна іплетена іграшкапереважно булапобічним промисломщодо основноговиробництва— гончарства, художньогодеревообробництвачи плетіннявиробів, а тому«чистих»іграшкоробнихосередків дужемало. У селахПридніпров'я, де виготовлялиз дерева напродаж різноманітніпобутові речі, оздобленірізьбленням, водночас виготовлялиі їхні маленькімоделі, щовідрізнялисявід справжніххіба що зменшениммасштабом. Ус. МокіевкатеперішньоїПолтавськоїобласті у XIX ст.виточувалиі витісувалиіграшковітачівки, товкачики, рублі, оздобленірізьбленням(Музей антропологіїта етнографіїАН Росії).

Серед іграшокПодніпров'якінця XIX ст. трапляютьсяоригінальнідерев'яні кухликидля зачерпуваннярідини; загальнимобрисом вонинагадуютькачечку (с. МорквинаКіровоградськоїобласті). Дерев'яніляльки узагальненоїформи, видовженої, стрункої статурихарактернідля с. БоровицяЧеркаськоїобласті (кінецьXIX ст.).

Окрему групуутворюютьдотепні механічнізабавки з відповіднорухомими елементами— вирізаніфігурки попарноз'єднаних планкамиведмедів, ковалів, трачів, теслярів, що працюютьвнаслідок рухупланок.

На Полтавщинідерев'яні лялькиу вигляді воїнаприлаштовувалина хату абогосподарськубудівлю. Замістьрук до плечейкріпили паличкиіз загостреноюплатівкою. Вонашвидко оберталасявід вітру, створюючивраження, щовоїн вертитьшаблею. До цьогож типу іграшокможна віднестидзиґи і вітряки.Так, дерев'янийвітряк із с.Згурівка Київськоїобласті (1894 р.)конструктивнонагадує вітряниймлин. З цьогож осередкупоходять цікавіголоволомкидля дітей — такзвані великаі мала мороки.Перша відрізняєтьсябільшою кількістючастинок: двадовгих і 12 короткихкілочків утворюютьна основнійвісі три хрестоподібніконструкції.Мала морокаскладаєтьсяіз чотирьоходинаковихмодулів, зв'язаниху хрестик. Такімороки потребуютькмітливості.Без знаннясекрету їх неможна ані скласти, ані розібрати.Подібні головоломки(мороки), навітьдосить складнімодульні конструкції— хрести, віночкитощо — зустрічаютьсяна Гуцульщині.

На Прикарпаттівідомими осередкамивиготовленнядерев'янихіграшок столярноїконструкціїбули села Ілінці, Прутів, Тростянець, Річка Івано-Франківськоїобласті, Мервичі, Вільшаниця, Наконечне тапередмістям. Яворів Львівськоїобласті. У Яворовікустарне виробництводерев'янихзабавок започаткованеу XVIII ст. і найбільшогопіднесеннядосягло у серединіминулого століття.Яворівськістолярі виготовлялирізноманітнівізочки з драбинкамиабо з профільованимиі розмальованимипобіч-нями, зодним або двомасилуетно вирізанимикониками найого переднійчастині основи.Користувалисяпопулярністюіграшкові меблі(столи, скрині, стільці, лави-ліжка— бамбетлі),іграшковімузичні інструменти: скрипки, сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки іпод. Художнядосконалістьіграшок залежалавід тектонікиформи, виразностісилуету, плавностіпрофільованихконтурів, звучностімальованогодекору і т. ін.Токарі переважновиточувалиіграшковийпосуд: мисочки, тарілочки, горнятка, маснички, розписанірослиннимивізерунками— вербівками, розетками, китицями тощо.Яворівськірізьбярі виготовлялина продажанімалістичніфігурки, переважнокоників.

НаприкінціXIX ст. кустарневиробництвоіграшок невитрималоконкуренціїіз фабричноюдешевою продукцієюі поступовозанепало. Зметою збереженнятрадиційногопромислу іграшокГалицькийкраєвий відділ1886 р. відкрив уЯворові такзвану забавкарськушколу. ВчительПавло Придаткевичпрагнув якосьосучаснитидавні формиіграшок, навчитимайстрів досконалішоїтехнологічноїобробки деревини.Однак вони несприймалинововведенихзразків, стійкодотримуючисьтрадиційнихпласких формі конструкцій.З приводу цьогодиректор школиписав, що «домашніяворівськіпромисловцівиконують своїтвори з вправністюавтомата, навітьбез світла, завжди на однумоду, так як церобили їх батькиі діди» 10. Школапроіснувалатрохи більшедесяти років.Після її закриттяяворівськімайстри продовжуваливиготовлятизабавки, хочпопит на нихі далі скорочувався.

У 20—30-х рокахXX ст. під впливомфабричнихіграшок у Яворовікрім традиційнихзабавок починаютьвиготовлятиавтомобілій літаки. У розписірослинні барвникиповністю заміненіяскравимианіліновимифарбами. Майстридодаткововводять жовтийколір — у виглядіпрямих і хвилястихсмуг, що оживлюєтло, надає цільностіорнаментальнійкомпозиції.

Глинянізабавки виготовлялимайже в усіхгончарнихосередкахпереважно жінкиі діти гончарів.Вони виліплювалиїх насампереддля себе тасусідів, а зокремих центрів(Опішня, Бубнівка, Адамівка, Вишнівець, Стара Сіль таін.) іграшкививозили і наярмарки. Основнітрадиційністереотипи— лялька, коник, вершник, пташкаі под.— відоміу КиївськійРусі як міфологічнізображення.У XIX ст. вони втратилиміфологічнуоснову, набуваючипобутових рис, зокрема в одязі, зачісках таін. У кожномуіграшковоробномуосередку склалисясвої традиціїу ліпленніформи і розписіулюбленихобразів. Так, для жіночихфігурок з с.Опішня Полтавськоїобласті характернінизькі, дебеліпостаті з півнемпід пахвою.Гончар ОстапНочівник, крімтрадиційнихприсадкуватихпостатей, ліпиввитонченіфігурки дівчатз кошиками(1902 р.), вершниківна конях вінзображував«на трійці», застосовуючивідомий прийом: до одного коняприлаштовувавтри голови.

Усі анімалістичніпустотілізабавки буливодночас ісвищиками.Резонаторомслужив циліндричнийкорпус длятварин і яйцеподібний— для пташок.Розрізнялитварину абопташку переважноза формою голови: коник, бичок, баранець, кізонька, півник, зозуляі т. ін.

На Поділлікерамічнііграшки виготовлялибільш як у десятиосередках (Барі БубнівкаВінницькоїобласті, Адамівка, Смотрич і МіньківціХмельницької, КалагарівкаТернопільської, Гологори Львівськоїобластей таін.). Як і на Полтавщині, тут користувалисяпопитом ляльки, коники і вершники.Подільськіляльки маютьпід пахвоюпташку аботримають уруках дитину.Очевидно, втаких примітивнихпластичнихзображенняхмайстри-гончаріпідсвідомевиражали вічнінерозривнізв'язки селянинаіз землею-годувальницею.Стереотип жінкиіз птахамипоширений убагатьох видахнародногомистецтваслов'ян та іншихнародів і мавнадзвичайноглибокі міфологічнікорені. Крімцього, ляльказ найдавнішихчасів — одиніз засобівшлюбної магії, вона супроводжуваладівчину в подружнєжиття, сприяланародженнюдітей. У XIX ст.зображенняжінки з птахомпочало втрачатиузагальненуміфологічнуі магічну основу, набуваючизвичайнихпобутових рис.Саме тому впізніх варіантахподільськихляльок всечастіше повторюєтьсяжіноча постатьз немовлям —не як символматеринства, а як конкретизований, локальний типжінки у характерномумісцевомуодязі, і лишев деяких осередкахще траплялисяляльки з птахамияк відголоскидавньої символіки.Наприклад, напочатку XX ст.жіночі фігуркиз птахами підпахвою виготовлялиу с. МіньківціХмельницькоїобласті. Лялькизавжди ліпилиу святковомуодязі, сукня, розширена донизу,— стійкаоснова фігуркиі місце длярозпису; на шиїнамисто, наголові модназачіска; очіі рот позначеніумовно, з поспіхом, крапками ірисками.

Традиційніподільськііграшки-вершники— були завждичоловічоїстаті. Зображувалина коні селян, козаків, військовихтощо. Попри всізагальні рисистереотипу, вершник мавчимало локальнихвідмін. Так, ус. Мазурівкакоників робиливитонченими, на високих, дугоподібнихногах, з гордовитопіднесеноюголовою надовгій шиї.

Досить цікавій рідкісні зафантазійністюобразу керамічнісвищики виготовлявЯків БацуцанаприкінціXIX— початку XX ст.(с. Адамівка).В основі їхкомпозиціїлюдська постать(можливо, жіноча)із пташкою підпахвою. Людинасидить верхина антропозооморфнійістоті — кентаврі.Таке фантастично-химернепоєднання немав прямиханалогій вукраїнськомународномумистецтві, виняток становлятьросійськіполкани (напівлюди, напівтварини).

Багатий ісамобутнійсвіт подільськихзабавок у виглядітварин і птахів.Передусім цесвищики. Гончарінайчастішеліпили їх кониками, баранцями, кізочками, півниками, курочками,індиками тощо.Особливоюпластичноювиразністювідзначаютьсяконики й оленіз м. Бар, баранціта індики з с.Смотрич (початокXX ст.).

Майже в усіхгончарськихосередкахвиготовлялий іграшковийпосуд — зменшенукопію справжнього.Так, майстриз с. Адамівкавироблялимініатюрнізбаночки, чашіна низьких івисоких ніжках, мисочки й макітерки, пляшечки ідвійнята, розписуючисвітло-вохристийчерепок темно-коричневимангобом здебільшогорослиннимимотивами закомпозиційнимпринципомвільного заповненняформи. Поміжгілок квітівінколи вносилисилуетні зображеннятварин, пташок, людей і под.Таким чином, дитячий посудз Адамівкизагальноюформою таорнаментальноюсистемою прикрасдуже нагадуємісцеві керамічнівироби.

У XIX— на початкуXX ст. на Волинідіяли два найбільшихосередки виготовленнякерамічнихіграшок (с. Вишнівецьта с. ВеликийКунинець, теперЗбаразькогорайону Тернопільськоїобласті). Вишнівецькізабавки порівняноіз подільськиминадзвичайновитончені, стрункі табарвисті. Колообразів тутцілком традиційне, як і в іншихрегіонах: лялькиз птахами, вершники, а ще узагальненихформ пташкиі свійськітварини. Однаккожен стереотипбагатий локальнимиваріантами.Вишнівецькіляльки маютьчітку пропорційнуформу, м'якийсилует, по-дівочомуструнку, гордовитупоставу. Яскравийколорит суцільнофарбованогоодягу графічноокресленийчорними й охристимисмужками, оздобленийзигзагами, хрестикамитощо. У такомуж стильовомуключі виготовляливершників таінші фігурнісвищики.

На Львівщинікерамічнііграшки вироблялиу м. Миколаєві, с. Салаш, с. СтараСіль, м. Стрий, Самбір та ін.Давні традиціїмають дужецікаві, пластичнісвищики і тарахкальцязі Старої Солі— переважнотеракотовіі розписанібілими вертикальними, похилими абогоризонтальнимисмугами. НаприкінціXIX ст. у згаданомуосередку крімзагальнопоширенихстереотипів(вершник, лялька, пташка) виниклирідкісні вукраїнськомународномумистецтвісюжети — «танок»,«колисочка».«Танок» — двофігурнакомпозиція— жінка й чоловік, узявшись заруки, танцюють.До жіночоїфігурки ззадуприлаштованиймундштук длясвистка. Скульптурнезображення«колисочкина кружалах», а в ній дитини, становитьсюжетну й пластичнуоснову свищика-« колисочки».

Окрему групузабавок становлятькерамічнітарахкальця, так звані хихички.їх виготовлялиу вигляді порожнистоїкульки завбільшкиз гусяче яйце.Подібні тарахкальця, як уже згадувалось, яйцевидноїформи, відомітрипільськійкультурі.Старо-сільськіхихички пристандартнійформі маютьрізноманітніоздоби, утворенііз стародавніхмотивів: «сонце»,«півмісяць»,«спіраль» іт. ін.

Близько докерамічнихіграшок в дрібнапластика ізсиру, що побутувалана Гу-цульщиніз давніх часів.Однак, зважаючина недовговічністьматеріалу, достовірнівідомості прохарактер виробівпоходять з XIXст. З відповіднообробленоїсирної масимайстри ліпиликоників, оленів, кіз, пташок, витягуючи ізодного шматкаокремі частини— тулуб, ноги, голову, хвістта ін. Матеріалутруднювавдеталю-вання, потребувавузагальнення, тому фігуркитварин майжеоднакові, вирізняютьсялише головоюабо її окремимичастинами —вухами, рогамитощо. Єдинимінструментомпри формуванніфігурок булипальці. Мабуть, тому стількипружності, м'якості й теплотивідчуваєтьсяу малесенькихзабавках ізсиру. Гадаємо, що вироби ізсиру, враховуючиїх майже однаковийнабір сюжетівіз керамічноюіграшкою, маликолись спільнуобереговуфункцію. Згодом, на початку XXст. переважалиестетичнізасади. СелаБрустурів, Річка, Снідавкаі Шепіт теперішньоїІвано-Франківськоїобласті — осередкивиготовленнятрадиційноїсирної пластики.

На Українііграшки виготовлялине тільки зтвердих і пластичнихматеріалів, а й з лози, рогози, соломи технікоюплетіння… ВосередкахБібрка, ЯворівЛьвівськоїобласті, сілДжурів, Мишин, ПрутівкаІвано-Франківської, Пишківці, ХотовиціТернопільськоїта інших водночасз кошиками длядорослих вироблялий маленькідитячі. В Остеріта околицяхнаприкінціXIX ст. випліталивізочки.

Чудернацькісолом'яні лялькиз ледь помітноюперев'яззюголови, таліїі довгими рукамина Україні, які в інших слов'янськихнародів, булидля дітей простоголюду найдоступнішоюіграшкою, адавніше, мабуть, використовувалисьу магічних, ритуальнихобрядах. З соломивиплітали такожтарахкальцяу вигляді порожнистоїподушечки, настромленоїна паличку.

Для виготовленнясаморобнихіграшок застосовувалисянаявні матеріали— тканина, кольоровийпапір, картон.З них робилиляльки, зокрема, паяци, витиналидля забависилуетні зображеннятварин, птахівтощо.

У 20-х рокахнародні керамічніі дерев'янііграшки переважнозалишалисятрадиційними.У пізнішихтворах окремихмайстрів відчутніноваторськіспроби замінитиігрову функціюзабавки ідеологічною.Так виникласкульптурамалих форм, насичена відповіднимідейно-тематичнимзмістом (наприклад, дрібна пластикаІвана Гон-чараз с. Крищинці— будьонівці, арешт буржуїві под.). У 20—30-х рокахтрадиційнікерамічнііграшки виготовлялимайже в усіхгончарнихосередках, аленайбільшоговизнання дісталиОпішня, Ніжин,Ічня, Вороніж, Адамівка, Бубнівката ін.

Крім керамічнихзабавок у багатьохцентрах деревообробництвавироблялиіграшковімеблі, свищики, мороки, рухливіфігурки. НаУкраїні діялитакож дві майстерніляльок з пап'є-маше(голівки) там'яких матеріаліву Києві й Полтаві.Полтавськіляльки — церомантизованітипи червоноармійця, комуністкита сатиричніпостаті куркуляй попа, а київські(майстернядеякий часпрацювала підкерівництвомхудожника М.Л.Бойчука і йогодружини С.О.Неліпінської-Бойчук)— мали узагальненінеконкретизованіобрази дівчинки(жінки)-українки, характернідля традиційнихнародних ляльок.

У 50—60-х рокахкількістьіграшкарськихцентрів зменшилася.Керамічнізабавки виготовлялиопішнянськийзавод «Художнійкерамік», керамічнімайстерніКиївськогозональногонауково-дослідногоінститутуекспериментальногопроектування, а також гончарісіл Адамівка, Бубнівка, ВеликийКунинець, м.Косів та ін.Найбільшимцентром керамічнихіграшок залишаласьОпішня. Тут у50—60-х роках працюваливідомі майстриНастя Білик-Пошивайло, Трохим Демченко, Григорій Кирячок, Мотря Назарчук, ОлександраСелюченко таін. Іграшки Т.Демченка здебільшогобули анімалістичногохарактеру, тодіяк іграшки М.Назарчук і О.Селюченкоінколи утворювалибагатофігурнітематичнікомпозиції.

Традиціїопішнянськихіграшок розвивалай талановитаодеська майстриняОльга Шиян.Родом з Опішнівона ще в юнацтвізахопиласявиготовленнямтеракотовихсвищиків увигляді кумеднихтварин, що інколиприймаютьлюдські постави.Особливо вдалимив звірі-музиканти, які складаютькілька тематичнихкомпозицій:«Тріо», «Квартет»,«Оркестр»,«Джаз» тощо.Іграшки О. Шияннаділені особливоютеплотою іприродністюфактури, оскількимайстриня неприховує шорсткуповерхню випаленоїглини ані барвниками, ані лискучимиполивами.

У київськійекспериментальнійкерамічніймайстерні у50—60-х роках працювавзаслужениймайстер народноїтворчостіОмелян Залізняк, відомий своїмиіграшковимикониками, лосями, оленями, баранцями, пташками. Зцією майстернеюпов'язана такожтворчістьФедора Олексієнка, Степана Кацемонаі Якова Падалки.їхні іграшкипри всій своєрідностітворчого підходусхилялися досюжетноїрозповідності, декоративноївибагливостісилуетів іорнаментальнихдеталей, орієнтувалисяна сувенірнепризначення.Традиційнізооморфнісвищики виготовлялиу цей періодв с. ВишнівецьКостянтинФедчук і ГригорійДзюма, а іграшковийпосуд — ус.Гон-чарівкаТернопільськоїобласті.

У прикарпатськихосередкахгончарствазабавки недістали скільки-небудьзначного поширення.До виготовленняіграшковихпредметів лишезрідка зверталисямайстри старшогопокоління ЙосипТабохорнюкз Пістині, подружжяЦвіликів, Рощиб'юківз Косова, МихайлоВолощук з Кутівта ін. Згодомтрадиційнізозульки-свистунці, дрібний посудпочали вироблятиЮрій і РозаліяІ люки. Новийнапрям тематичноїпластики, відміннийвід народнихіграшок, започаткувалитут майстриМихайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамістиВасиль Аронець, Григорій Колос, Василь Озернийта ін.

У 70—80-х рокахпоступовозгасали гончарніосередки іприпинялосявиробництвонародних іграшок.Та все ж важливимицентрами йсьогодні єОпішня, Бубнівкаі Косів.

Кустарневиробництводерев'янихіграшок буломенш розвиненимпорівняно ізкерамічним, хоч і протривалоподекуди досередини XX ст.

Давні традиціївиготовленнядерев'янихіграшок успадкувалим. Яворів таоколиці. Туту перші повоєнніроки дитячііграшки виготовлялаартіль ім. Т.Г.Шевченка —коники, візочки, пташки, метелики, ляльки, свищики, яскраво розписанірослинниморнаментом.Оригінальністолярні іграшкиузагальненоїсилуетноїформи, динамічноїконструкціїмайстрів ВасиляПрийми, СтепанаТиндика і СтепанаФірчука експонувалисяна виставках, а згодом закупленімузеями.

У Косові в60-х роках силамихудожників-майстрівІ. М. Смолянця,І.М. Савченка, О.С. Хованця таінших відродженийще один напрямдерев'яноїіграшки — точенадрібна пластика, декорованарозписом тавипалюванням.Від поодинокихгротескнихфігурок композиціїрозгортаютьсяу складні тематичнісценки з побутовимантуражем, елементамипейзажу: ялинки, копички сіна, кринички тощо.Мініатюрні, сповнені гуморуй веселогонастрою творизавоювалипопулярністьсеред туристіві любителівнародногомистецтва.Незабаромподібні іграшки-сувенірипочали виготовляти(з певними локальнимивідмінами)майстри традиційнихосередківхудожньоїобробки дереваПрикарпаття, Закарпаття, Буковини, Поділлята Придніпров'я.

Традиційніяворівськііграшки в цейперіод такожнабули сувенірно-виставочногохарактеру.Серед іграшокВ. М. Приймирозрізняємосилуетні фігуркикоників, вершниківна візочках, меблі-забавки,іграшковімузичні інструменти, тарахкальця, розписаніяскравимибарвами. ІграшкиС. Горох, С. Тиндикмають динамічнуконструкцію— це рухливіпташки, метеликитощо. Точенізабавки у виглядіфігурок людей, пташок виготовлялиМ. Ференц, В. Тиндикта ін.

Наприкінці70-х років виробництвоіграшок запровадженеу деревообробномуцеху ЛетичівськоголісгоспзагуХмельницькоїобласті.

Сьогоднімайже повністюзникла традиціявиготовленняплетених іграшокз лози, рогозиі соломи. Винятокстановлятьплетені дитячікошички окремихмайстрів, атакож оригінальнатворчість І.Ремінецького(Тернопіль).Працюючи надвідродженнямплетеної декоративноїпластики, вінстворив низкуфігуративнихтематичнихкомпозицій.

Унікальнііграшки із сиру— коники, вершники, олені, півники, зозульки іпод.— створюютьнародні майстриМ. Матійчук зс. Брустурівта П. Пітелякз с. Річка Косівськогорайону, їхніпластичнікомпозиціїсвідчать просвоєрідненародне світобачення, що викристалізувалосяу чітку, довершенухудожню систему.

Протягомбагатьох столітьукраїнськанародна іграшказбагачуваладуховний світлюдини, вчиладітей розумітидобро і прекрасне, тому вічна їїцінність дляхудожньоїкультури.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

1. СумцовН.Ф. Писанки.К., 1981. С. 4—5.

2. Квітка-Основ'яненкоГ.Ф. Твори: У 6 т.К., 1956. Т. 2. С. 237.

3. ГагенмейсгерВ.М. Настінніпаперові прикрасиКам'янеччини.Кам'янець-Подільський,1930.С. ЗО.

4. Діло.1887. № 67. С. 2.

5. КоцюбинськийМ. Твори: У 3 т. К.,1955. Т. 2. С. ЗО.

6. ГагенмейстерВ.М. Настінніпаперові прикрасиКам'янеччини.

7. ЧугайР.В. НароднедекоративнемистецтвоЯворівщини.К., 1979. С. 102.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

СИСТЕМАКОМПОЗИЦІЙНИХЗАКОНОМІРНОСТЕЙ

Головнізакони. Протягомбагатьох столітьцехові ремісники, народні майстриінтуїтивновідчувалиіснуваннястійких закономірностейпобудови формиі декору. Вонинагромаджувалидосвід і з поколінняв поколінняпередавалисекрети творчості, що виражалисяу вишуканій, традиційнійформі виробів, сталих композиційнихсхемах орнаментівтощо.

Системакомпозиційнихзакономірностеймав чітку ієрархічнуспівпідлеглість: загально-художнікомпозиційнізакони, яківідбиваютьоб'єктивнізакономірностіреальної дійсності, композиційнізакони, що діютьлокально вокремих видахмистецтва; композиційніприйоми факультативногохарактеру.Завершуютьсистему засобивиразностіі семантичнізасоби. Системагрунтуєтьсяна об'єктивнихзаконах, співзвучнихвідповіднимзаконам природиі суспільства.Вони діють убагатьох видахмистецтва, томуназиваютьсяголовними, асаме: 'законитрадиції, цілісностіі тектоніки.

Закон традиції.Композиціятворів мистецтва, зокремадекоративно-прикладного, тісно пов'язанаіз художньоюспадщиною, генетичнимкодом художньоїтрадиції. Характерцього зв'язкуісторичновизначивсяу різновидахструктурихудожньоїсистеми: канонічної, традиційноїта новаторської.Художня традиціярегулює складнийпроцес відбору, освоєння, трансляціїі розвитку(повторення)історичногосоціокультурногодосвіду. Первіснемистецтво, декоративнемистецтвостародавньогосвіту, середньовіччяза своїм характеромканонічні, обмежені нормою.В умовах виживання, коли загрозахудожнім структурамстала цілкомреальною,- традиціюпідсилюваві підтримувавканон. Звідсивипливає чіткафункціональназалежність:«традиціязберігає івідновлюєсоціокультурніструктури, канон зберігаєі відтворюєтрадицію» '.Однак канон— це широкеколо, комплекссвітоглядно-естетичнихі художніхконцепцій, щопоєднують усобі: а) світоглядно-естетичнінорми; б) набірусталенихоб'ємно-просторовихформ; в) іконографіюобразів іорнаментальнихмотивів; г)композиційністереотипиі структури; д) художньо-технологічнірецепти і прийомивиконання.

Канонічнакультура проіснувалачотири-п'ятьтисячоліть— від заснуваннясхідних рабовласницькихдержав досередньовічноїєвропи. На територіїукраїни найвідомішіканонічнікультури: трипільська, скіфська, антична, ранньослов'янська, древньоруськата ін.

Народнатворчість, котра, мабуть, виникла у ранньомусередньовіччі, грунтуєтьсяна художнійтрадиції, якана відміну відканону «мінлива, динамічна йрозгорнутав часі» 2, передаєтьсятакож у просторі.Тривалий процесколективноїтворчостісприяв формуваннюі закріпленнюнайціннішиххудожніх надбань.З поколінняв покоління, повторюючивідповідніхудожні моделі, народні майстривдосконалювалиїхню форму(конструкцію), збагачувалидекор. У народномумистецтві законтрадиції дівяк головнарушійна сила3.

Внаслідокрозпаду міськогоцехового ремеслау xviii—xixст. Професійнімайстри-художникипереорієнтувалисяз традиційноїна новаторськухудожню структуру»долаючи стереотипикомпозиційнихрішень. З цьогочасу новизнау творах професійногомистецтва сталанайважливішоюякістю композиції.Однак новаторськийпошук, запереченнятрадиційноїформи, іконографії, декору не можназдійснити безтрадицій тапрофесійноїмайстерності, без прийняттяабо відхиленняпевних композиційнихсхем тощо. Часто, на перший погляд, новаторськийтвір згодом«виявляв органічнийвнутрішнійзв'язок з певноюхудожньоютрадицією…Загальнимизаконами розвиткумистецтва»4. Таким чином, у декоративно-прикладномумистецтві законтрадиції — цеєдність і боротьбанормативно-типологічнихта варіативно-новаторськихспрямуваньу структурітвору.

Закон традиціїдів не лише впорівнянніокремих етнічнихкультур, художніхшкіл, груп творівтощо, а й у структуріоднієї композиції.Так, порівнюючиформу і декоркераміки, неважкозбагнути, щоформа відзначаєтьсяпорівняноюінваріантністюта сталістю, а в окремихвипадках —канонічністющодо поліваріантностіта новизнидекору. Майстридревньогрецькоїкераміки, успадкувавшидеякі формиз егейськоїкультури, згодомдовели їхнюкількість до300 традиційнихрізновидів, однак до канонуувійшли заледве20 найуживанішихмоделей. Діапазонформ функціональнозакритий, обмеженийвисотою і шириною, тоді як діапазонтрадиційногодекору практичновідкритий.

Закон традиціїзабезпечуєпрямий вихідна етнічну тасвітову художнюпам'ять. Архіви, бібліотеки, музеї та іншіспеціалізованісховища зберігаютьвелетенськімасиви художньоїінформації«до запитання», про всяк випадок.Лише незначнаїх частинавливаєтьсяу сучаснийхудожній процесна рівні етнічнихвзаємовпливів, ще менше їхзасвоюєтьсяз глибин історії.

Знання законутрадиції допомагаєдавати вірнісудження проступінь художньоївартості новихтворів декоративно-прикладногомистецтва, даєзмогу здійснюватипорівняльнийаналіз художніхявищ за їхнімвнеском доскарбницісвітової культури.

Закон цілісності.Різноманітніпрояви цілісностізустрічаютьсяв природі, суспільстві, мистецтві. М.Некрасовастверджує, що«цілісність— не тількитворчість, ай людина, середовище, що її оточує»5. Матеріалістичнадіалектикарозглядаєцілісністьяк «певнузавершеність, внутрішнюєдність об'єкта», а також йогоякісну своєрідність, зумовлену«специфічнимизакономірностямифункціонуваннята розвитку»6. Загалом цілісністьрозкриваєтьсяу діалектичнійєдності частині цілого. Однакцілісністьдерева, живогоорганізму, навіть природивиступає віншій смисловійплощині, ніж«духовно-предметна»цілісністьтворів мистецтва.

Вже условнику брокгаузай бфрона вирізняєтьсяголовна ознака, характернадля композиції: ознака цілого, котра в композиціївиразно виявляєзадуманийхудожникомзміст (у творахдекоративно-прикладногомистецтва —єдність утилітарногоі декоративного)7.Особливістьзакону цілісностів мистецтвівипливав ізсуті композиції,її родової, головної ознаки.Тому його діяпереростаєу найважливішудію для композиціїна рівнізагально-художньогозакону. Цілісність— властивістьі якісний показникхудожньоготвору, що синтезуєелементи, частинив єдине неподільнеціле. Отже, основніриси цілісності— неподільність, підлеглістьі групуванняелементів, частин композиційноїструктуритвору. Вонивиявляють своївластивостіна різних рівнях.Цілісністьнадструктур: а) середовище, житло, інтер'єр; б) побутовийпосуд, начиння; в) костюм таін. Цілісністьструктур: а)єдність утилітарногоі декоративного; б) форми і декору.Цілісністьпідструктур: а) елементи ічастини форми; б) елементи імотиви орнаменту; в) колорит, тональністьтощо.

Для досягненнякомпозиційноїцілісностіінколи вдаютьсядо групуванняелементів, тобто об'єднанняокремих деталейформи, мотивіворнаменту убільші частиниформи або рапортніодиниці візерунку.Людина водночасможе сприйматиобмежену кількістьелементів (небільше семи).Якщо їхня кількістьпереходитьцю межу, у свідомостімиттєво, і переважнобезконтрольно, проходитьоб'єднання їху групи. З цьогопринципу, пов'язаногоіз нашим сприйняттям, випливає прийомгрупування.

Народ віддавнавиявив багатосмаку, вмінняі винахідливостіу створенніцілісної художньоїсистеми інтер'єружитла, костюма, що в кожномурегіоні українимали локальнівідміни. Так, традиційнийінтер'єр подільськоїхати відзначаєтьсялогічнимвзаєморозташуванняммеблів і хатньогоначиння, килимів, верет, вишитихрушників. Пічі побіленістіни оздоблювалимальованимі паперовимдекором. Угуцульськійхаті дерев'яністіни «миті», не білені, меблі, посуд та іншіпредмети прикрашенірізьбленнямі випалюванням, йіч з коминомвиблискуєкахлями, ліжковкрите веретоюабо ліжником, на стіні — іконина склі, поручпідвішенікачани кукурудзи, засушене зілля, писанки тощо.У всьому ансамблівідчуваєтьсягармонійназлагодженість.

Якщо цілісностікомпозиціїтвору професійнийхудожник досягавзавдяки стрижневійконструктивнійідеї, то у творахнародногомистецтванеподільністьзакладена устійкій першоосновінародногомистецтва —традиції.

Задумаємонайпростішуконструктивнуідею вази—видовженийциліндр (співвідношення4:1), при основіледь випуклий, у верхній частині, навпаки, увігнутий.Легка, цільнаформа побудованана м'яких нюансахконтуру. Іззбільшеннямкомпонентів(ніжка, вухо, декор тощо)виникає проблемаспівпідлеглості(підпорядкування)головній формі.Проте співпідлеглістьгрунтуєтьсяне лише наспіввідношеннівеличин, а й нахудожній якостіта місці у структурі.Спробуємоприкрасити«запроектовану»вазу орнаментом.Тут теж не обійтисьбез конструктивноїідеї. Спочаткуоберемо композиційнуструктуру(медальйон, розетка, стрічка, вільне заповненняплощини тощо).Зупинимосьна горизонтальнійстрічці (орнаментбудь-який), алей цього не досить.Якої вона будеширини? Зрештою, стрічку слідпов'язати зформою вази, тобто знайтинайзручнішемісце, де орнаментнайкраще виявлятимеформу вази, підкреслюючиїї художніпереваги. Уданому випадкуце може бутинайширша частинаформи.

Аналогічнозакон цілісностідіє і в підструктурах, зокрема в орнаменті, оскільки орнаментстворюєтьсяоднаковимикомпозиційнимиприйомами івиражальнимизасобами, щой конструкціїоб'ємно-просторовоїформи. Від останніхорнаментвідрізняєтьсядвовимірністюта площиннимхарактером.

Таким чином, закон цілісностідопомагаєрозкритиспівпідлеглістькомпонентівструктуритвору, єдністьобразу черезскладну системузв'язків: форматвору в ансамбліі середовищі.Форма частиниу загальнійформі предметаі форма елементіву частині форми.При цьому головнуроль відіграєступінь впорядкованостіструктури,

Що сприймаєтьсявізуально.Ієрархічнуспівпідлеглістьу композиціїдекоративно-прикладногомистецтваобирав художник— характерфункціонально-конструктивноїформи, художньо-тектонічногодекору, кольоровогорозв'язанняі т. Ін.

Закон тектоніки.Художнє осмисленняфункціональноїі матеріально-конструктивноїструктури єзасобом створенняестетичновиразної формитвору. Закондіє у народнійі професійнійтворчості, однак з тієюрізницею, щов народній вінзакладенийу традицію, тоді як художникикористуютьсяним свідомо, вибірковозастосовуючитой чи іншийматеріал, техніку, конструкціютощо.

Тектоніка— гармонійнавзаємозалежністьформотворення— виражаєтьсязагальноюформулою: функція-матеріал-структура-конструкція--форма.

Будь-якапрофесійнаформотворчістьрозпочинаєтьсяіз з'ясуваннямеж функціонуванняхудожньогопредмета. Чіткауява про умовий характерзастосуваннятвору дає змогувизначитиматеріал, типхудожньоїструктури та- конструктивнерозв'язанняформи. На конструкціюформи, її тектонікузначною міроювпливаютьприродні, технічній технологічнівластивостіматеріалів.Так, широкийдіапазонрізноманітнихвластивостеймає деревина,її можна оброблятивручну і наверстатах —рубати, колоти, різати пилоюі різцями, стругати, точити, шліфувати, свердлити, склеювати іпресувати, розпарюватиі гнути тощо.Звідси такіможливостіу виготовленніз дерева досконалоїтектонічноїформи технікоювидовбування, вирізування, бондарства, токарства, столярства.Для художніхробіт чималезначення маєтакож природнем'яке зафарбуваннядеревини, своєріднавізерунчастатекстура. Післяз'ясуваннявзаємозв'язкуфункції і матеріалурозробляєтьсянаступне колозв'язків, щоведуть до визначенняструктури таорганізаціїхудожньоїконструктивноїформи. Даліуточнюютьсяпропорції іритмічний ладїї елементів, виділяються, акценти, композиційнийцентр тощо.Таким чином, відпрацьовануформу можнакваліфікуватияк художньодосконалу —тектонічну.Вона має гармонійнеспіввідношеннявсіх компонентівта вихіднихумов функції, матеріалу, техніки виготовлення, конструкціїтощо.

Серед творівдекоративно-прикладногомистецтва можнавиділити триосновні об'ємно-просторовітектонічніструктури: монолітну, каркасну, оболонкову.Перша утворенапереважно зодного матеріалу, наприклад, дерев'янийпосуд (видовбуваний, вирізуваний), кераміка, каміньі т. Ін. Каркаснаструктура буваєсуцільної іскладеноїконструкції(з різноманітнихматеріалів), наприклад, меблі, бондарні, а також плетенівироби з лозитощо. В оболонковійструктурівикористовуютьсятонкі еластичніі цупкі матеріали, тканини, шкіра, котрі у відповіднійформі нагадуютьоболонку, наприклад, одяг, взуття, плетені ужитковівироби з рогозиі соломи та ін.

У композиціїдекоративнихтворів площинногохарактеру втектоніціорнаментіврозрізняютьмікро- і макроструктури, а також закритуі відкритуструктури.

Мікроструктура— інакше тектонічнаструктураскладногоорнаментальногомотиву (рапорту)— виявляє характервзаємозв'язківміж простимиорнаментальнимимотивами таелементамиорнаменту.Макроструктура— це тектонічнаструктурарапортної сіткидля побудовиорнаментустрічкового, сітчастого, розетовогота ін. З точкизору геометричноїпобудови, такаструктура є«одноінтервальним, простим, переривистимабо безперервнимрухом», щозастосовуєтьсяв сталих композиційнихсхемах орнаменту.Таким чином, у складнихорнаментальнихкомпозиціяхз багатоелементнимимотивами івеликими рапортамиструктурарозміщуєтьсяу структурі.Але якщо рапортскладаєтьсяз одного абодвох простихмотивів (елементів), макроструктураі мікроструктураповністю суміщаютьсяв одну, спільнутектонічнуструктуру.Наприклад, геометричнийорнамент длявибійки, щоскладаєтьсяз двох простихмотивів, маєлише мікроструктуру.

Відкритатектонічнаструктураорнаментухарактеризуєтьсявільним ритмічнимрозвиткоммотивів (повтореннярапорту) наплощині у чотирьохнапрямках донескінченності(наприклад, сітчаста композиційнасхема орнаменту).Стрічковийорнамент — цединамічнийрозвиток, повтореннярапорту в двохнапрямках.Закрита тектонічнаструктураорнаментупозбавленарозвитку, відповіднообмежена (ро-зетовий, дзеркально-одновіснийорнаменти таін.). Закон тектонікисприяв доцільномувибору структуриі конструкціїтвору.

Композиційнізакони. Укомпозиціїтворів декоративно-прикладногомистецтва крімголовних законівдіють законимасштабу, пропорційностіта контрасту.Порівняно ізголовними вонимають вужчезастосуванняу системі мистецтв, однак у декоративно-прикладнійкомпозиціїбез них не обійтися.

Закон масштабу.Серед творівдекоративно-прикладногомистецтватрапляютьсятакі, що маютьоднакову форму, але різну величину(внаслідокпевних функціональнихвимог), наприклад, набір фарфоровихчайників, тарілок, майоліковихзбанків, мисок, дерев'янихложок тощо.Зрозуміло, величина цихпредметівмусить матиякісь розумнімежі — від дужемініатюрних, через оптимальнідо великихрозмірів. Людинінайзручнішів користуванніпредмети, оптимальноївеличини (звичайногомасштабу). Звідси, людина в композиціїтворів декоративно-прикладногомистецтва єсвоєрідниммасштабниметалоном, міроювсіх речей.Закон масштабурозкривавлогічно і художньомотивованіметричніспіввідношенняміж людиноюі твором, міжоточуюючимсередовищемі твором, міжйого елементамита загальнимигабаритамиформи.

Різноманітневикористаннямасштабівпереважнозводиться дотрьох основнихвипадків. Перший— застосуваннязвичайногоантропометричногомасштабу, враховуючитакож те, хтотим предметоммає користуватися— чоловік чижінка. Інколимасштаб набуваєчітких «особистісних»ознак (наприклад, речі одяговогопризначення, ювелірні прикраситощо). Другийвипадок передбачаввтілення укомпозиціїзменшеногомасштабу (предметидля дітей, дитячііграшки, сувенірнівироби і т. Ін.).Третій випадокзводиться досвідомогозбільшеннямасштабу —гіперболізації, що сприяє виявувідчуттівурочистості, піднесеності, декоративності.У цьому масштабівиготовлялипереважнотвори, пов'язанііз оформленнямінтер'єру, ритуальній культовіпредмети (наприклад, давні кам'янівази і сучасніз шамоту, металевапластикаосвітлювальнихприладів іштахет, ритуальнічаші з дорогоцінногометалу xv—xviст., церковній різьбленідерев'яні свічникина підлогу іпод.).

Творинадмірно великогомасштабу безжодного логічно-художньогомотивуваннякваліфікуютьсяяк такі, щопозбавленімасштабу —амасштабні.Великий посудгі-пертрофованогомасштабу вироблялицехові ремісникиXVII—XIXст. Під часскладанняіспиту на званнямайстра.

Відповідногомасштабногоефекту можнадосягти не лишезмінюючи величинуформи, а й пластичнимий графічнимизасобами декору.Вирішальнуроль при цьомувідіграє ступіньрозчленованостіоб'ємно-просторовоїформи пластичнимидеталями абоорнаментом.Таке розчленуванняформи дає відповіднийоптичний ефект, що впливає насприйняттятвору в більшійабо меншіймасштабності.Наприклад, іздвох ваз однаковихрозмірів іформи більшмасштабноюздаватиметьсята, котра меншерозчленована.У станковихі монументально-декоративнихвидах мистецтвацей прийомназиваютьмонументалізацією.

Таким чином, закон масштабностідемонструєширокі можливостіемоційноговпливу, підкреслюєвиразністьвеличинидекоративно-прикладноїформи щодолюдини й навколишньогосередовища.

Виявленнямасштабностів композиціїзабезпечуютьзакони пропорційностіта контрасту, засоби ритмічноїорганізаціїформи.

Закон пропорційностіпередбачавінтуїтивнуабо свідомуорганізаціюприйомів плоскісногота об'ємно-просторовогоформотворенняна основі кратнихі простихспіврозмірнихвеличин.

У композиціїдекоративно-прикладногомистецтвапропорційнаспіврозмірністьформи не знайшлатакої досконалоїй детальноїрозробки, яку теоретичнихпрацях майстрівархітектури.Однак, аналізуючиформу древньоегипетськогокам'яного посуду, можна виявитикратні й простіспіввідношенняміж основнимивеличинами.Кратні відношеннядають цілечисло повторенняквадрата впрямокутнику, або куба впаралелепіпеді— 1: 1, 1: 2, 1: 3, 1: 4 і т. Д.

Простівідношеннямають в собімодуль, що вміщаєтьсяціле число разза двома аботрьома координатами(2:3; 3:4, 2:5; 3:5; 4:5; 5: 6). Отже, простими відношеннямими досягаємочіткої співрозмірностіплощинних іпросторо вихформ, що грунтуєтьсяна їхньомугармонійномузв'язку. Зразокширокого застосуваннязакону пропорційностіу поєднанніелементів формидобре виявленийв античномупосуді.

Складніірраціональнівідношення(наприклад, золотий перетин— 1,62...: 1) рідко зустрічаютьсяу композиціїдекоративно-прикладногомистецтва ісумнівно, щобвони вносилисьіз свідомимрозрахункоммайстра.

Таким чином, закон пропорційності— гармонійнепоєднанняпропорційчастин, елементіву єдине ціле.Він дає змогууточнити форму, знайдену наоснові головнихкомпозиційнихзаконів, підпорядковуючисьпровіднійконструктивно-художнійідеї.

Закон контрастугрунтуєтьсяна філософськомузаконі єдностіі боротьбипротилежностей, тому неможливовичерпно окреслитивсю широчіньйого функціонування, роль і значення.Але у мистецтвіхудожник вільнийу виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожністьвиявляє найпростішукомпозиційнузалежністьповтореннярізних величин(1: 1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольоровихі т. Ін. Тотожніповтореннязастосовуютьпри виготовленнінаборів (ансамблю)однотипнихречей: чашок, тарілочок упорцеляновомусервізі, точенихз дерева місткостейдля сипкихпродуктів тощо.На тотожнихповторенняхгрунтуєтьсярапортна сіткав орнаментах.

Композиційнівідношення, що наближаютьсядо повтореннярізних елементів, величин, властивостейплощинно-просторовоїформи, називаютьсянюансами (буквально— відтінок, ледь помітнарізниця). У нюанснихкомпозиційнихвідношенняхподібністьпри повторюваностівиступає сильніше, ніж різниця, а тому вони, які тотожні, єзасобом вираженняцілісностій спокою у творах.Наприклад, розглядаючиформу глечика, котрий маєсферичний тулубі циліндричнушийку, можназауважити: перехід міжцими частинамиформи здійсненом'яко, ледь помітно(нюансні відношення).У таких жевідношенняхперебуває іпластика ручкиглечика порівняноіз сферичноюформою. Отже, нюанс — це відношенняблизьких завластивостямикомпозиційнихознак предмета.

Збільшуючинерівністьу співвідношеннівеличин, характерівластивостейпредмета, миводночас зменшуємоїх подібність,і перевагинабуває розбіжність.Активно вираженівідміни, нерівностіта їхні протиставленняу структурітвору створюютьконтраст композиції.В об'ємно-просторовійформі композиційніконтрастивідбиті переважноспіввідношеннямипротилежнихпар, а саме: а)метричнийконтраст форми(розмірів): низька—висока, вузька—широка; б) пластичнийконтраст форми:

Елемент—частина, вигнута—опукла, статична—динамічна, симетрична—асиметрична; в) контрастматеріалу(текстура, фактура, тон, колір): виразнатекстура — ледьпомітна, гладка—шорстка, світла—темна, тепла—холоднатощо; г) контрастконструктивноїідеї (функції)форми.

Орнаментальнакомпозиціямав свій спектрконтрастів: а) контрастконструктивноїідеї (домінанти)мотиву, рапорту; б) метричнийконтраст мотиву, рапорту: відкритий—закритий, трьохкомпонентний; в) пластичнийконтраст мотиву, рапорту: динаміка—статика, ритміка—аритмічність, центр—ацентричність, симетрія—асиметрія; г) контрастматеріалу(фактура, тон, колір): гладка—шорстка, світла—темна, монохромна—поліхромна; д) контрастзасобів виразності: лінія—пляма, площинність—рельєфність, силует—ажурність.

Контрасту композиціїмав широке, універсальнезначення. Вінохоплює всіпари контрастів— композиційнихприйомів ізасобів виразності,інколи торкаєтьсяй конструктивноїідеї твору.Однак це неозначав, що всіконтрастимусять бутивикористанів одній композиції.Художник завждистоїть передпроблемоювибору відповідногохарактеруконтрастів, що розкриваютьхудожній образтвору, посилюютьйого виразність.У композиціїнайчастішезастосовуютьсяпоряд тотожні, нюансні й контрастнівідношення.Наприклад, тотожні відношенняформи посудуспостерігаютьсяу традиційнихгуцульськихдерев'янихвиробах (такзвані двійнята, трійнята, чвурнята; ручка у виглядікільця з'єднуєці посудиниі водночасконтрастуєформою й масштабом; обручі в м'якомунюансномузіставленніобперізуютьклепки, підкреслюючициліндричнуформу).

Таким чином, за закономконтрастувзаємодіявідповіднихпар (елементів)посилює і загострюєїхню контрастність, а взаємодіятотожніх інюансних елементівпослаблюєвиразністьсприйняття.

Композиційніприйоми навідміну відзаконів належатьдо нестійкихфакультативнихкатегорій, відіграютьважливу рольу розробціконструктивнихідей тектонічноїструктури тав посиленніпластичноїй емоційноївиразностікомпозиції.

Прийомикомпозиціїрозвивалисьі збагачувалисьу практичнійдіяльностібагатьох поколіньнародних майстрів, цехових ремісниківта професійнихмитців. У різнихнародів і врізні епохивиникали своїкомпозиційніприйоми, щовідповідализавданнямдекоративно-прикладногомистецтва свогочасу. Одні прийомикомпозиції, проіснувавшипевний час, відходили узабуття разомз ідейнимиконцепціями, котрі їх генерували, на зміну приходилинові. Іншимсудилося тривалефункціонуванняпротягом багатьохтисячолітьзавдяки гнучкимваріативнимвластивостям.

До головнихкомпозиційнихприйомів відносиморитм, метричність, симетрію, асиметрію, статику і динаміку.

Ритм — властивість, характернадля багатьохявищ природи, життя людини(ритми обмінуречовин, серцебиття, дихання і т.Ін.). Ритмічність, повторюваністьокремих рухів, циклів характернідля процесівпраці, а томувтілюютьсяу матеріальнійформі її продуктів.Як відображеннязакономірностейреальногосвіту, ритмувійшов до всіхвидів мистецтва, став одним знеобхіднихзасобів організаціїхудожньоїформи. У музиці, танці він виявляєтьсяяк закономірнечергуваннязвуків аборухів. В архітектурі, образотворчомуі декоративномумистецтвівідчуття ритмустворюєтьсячергуваннямматеріальнихелементів упросторі. Часу такому ритмізамінено просторовоюпротяжністю, часова послідовність— просторовою.

Ритм яккомпозиційнийприйом декоративно-прикладногомистецтва —це повторенняелементівоб'ємно-просторовоїі площинно-орнаментальноїформи та інтервалівміж ними, об'єднанихподібнимиознаками (тотожниминюансами іконтрастними

Співвідношеннямивластивостейтощо). Він бувавпростий і складний.Простий ритм— рівномірнеповторенняоднаковихелементів таінтервалівв об'ємно-просторовійта орнаментальнійструктурі —називаєтьсяметричним. Одиніз прикладівметричногопорядку — рівномірнерозташування«дармовисів»на гуцульськихвиробах з дерева.

Прийом ритмічностіможе грунтуватисяне тільки навеличині йпослідовностіелементів, йомуможуть підпорядковуватисяпластичність, фактура, тон, колір тощо.Складний ритмгрунтуєтьсяна поєднанні(накладанні)простих. Кількістькомбінаційпри цьому безмежна, але протяжністьритмічнихструктур маєкількісні межі.Ритмічна змінавиявляєтьсяяк мінімум утрьох елементів(наприклад, трьохком-понентністьв орнаменті).Однакові елементипочинаютьскладатисяу метричнийряд, коли їхтри і більше, в противномуразі вонисприймаютьсяяк самостійніодиниці. Відчуттясамостійностіелементів, щостановлятьряд тектонічноїструктури, переборюєтьсяостаточно припереході їхкількості черезмежу, встановленуправилом міллера(7 ±2). Збільшенняряду підвищуєйого виражальнусилу, однакнадмірна довжинавтомлює. Монотонністьзростає швидко, коли ритмічнийпорядок простий, акценти ритмуактивні.

Метричнийі ритмічнийкомпозиційніприйоми побудовиформи поширюютьсятакож на геометричнітіла і подібнітектонічніструктури, впобудові якихнемає ознакряду. Так, поверхнісферичну іциліндричнуможна розглядати(кожну зокрема)як підпорядкованіметричномупорядкові. Всіїхні ділянкитотожні однаодній на всійпротяжності, перебуваютьв однаковихумовах і маютьодну і ту ж кривизну.Коло, квадраті всі правильнібагатокутникиналежать дояскраво вираженихметричних форм, а криві конусногоперерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) іспіралі — доритмічнихфігур. Конусі пірамідаметричні погоризонталій ритмічні повертикалі.Форма об'ємно-просторовихпредметів таорнаментальнихмотивів подібнадо відповіднихгеометричнихтіл і криволінійнихфігур.

Якщо дляметричнихкомпозиційнихструктур характернаспокійнамонотонність, врівноваженість, то ритмічнівідзначаютьсярізною частотою— сповільненоюі зростаючою.Важливе значеннядля ритму маєнапрям. Ритмічнаорганізаціякомпозиційнихелементів(наприклад, взаєморозміщенняорнаментальнихмотивів наплощині) можездійснюватисяв одному, двохабо чотирьохнапрямках(сітчастакомпозиційнасхема орнаменту).

Об'ємна іплоскіснатектонічнаструктуратворів декоративно-прикладногомистецтвагрунтуєтьсяна явних і прихованихритмах, якісильно впливаютьна емоції людинив процесі художньогосприйняття.Ритм відбиваєі монотоннийспокій, і легкехвилювання,і стрімку бурхливурішучість.

Симетріяяк композиційнийприйом — цечіткий порядоку розташуванні, поєднанніелементів, частин відповідноїтектонічноїструктуритворів декоративно-прикладногомистецтва.Принцип симетріїзустрічаєтьсяу природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тілолюдини тощо).Симетрія вноситьу мистецькітвори порядок, закінченість, цілісність, асоціюєтьсяз вольовоюорганізацієюформи і декору.

Відомі тритипи симетрії.Перший — найпоширеніший— так званадзеркальнасиметрія. Фігуриабо зображення, розміщені водній площині, діляться лінієюна однаковічастини аналогічновідображеннюу дзеркалі. Цимтипом симетріїнаділені більшістьоб'єктів рослинногоі тваринногосвіту, а такожлюдина. В орнаментахі декоративнихзображенняхзастосовуютьсярізновидидзеркальноїсиметрії: двістрічковіструктури, трисітчасті, п'ятьрозетових.Другий типсиметрії —трансляціяабо перенесення— відрізняєтьсяпростотою.Симетричніфігури, котрісуміщаютьсяна пло-

Щині одназ одною, можутьпереноситисявздовж однієїабо двох осей, утворюючи впершому випадкусім стрічковихорнаментальнихструктур, сімнадцятьсітчастих ічимало розетових.Третій типсиметріїзастосовуєтьсядля об'ємнихтіл обертання.Симетричнафігура переміщуєтьсярівномірнощодо осі, перпендикулярноїдо центру основи, крутитьсянавколо неї, залишаючисьвсе ж у межахкривої. Симетріютакого типуназиватьциклічно-обертовою.Від кількостіциклів суміщенняфігури самоїз собою (протягомповного оберту)залежить різновидциклічно-обертовоїсиметрії: 3-гопорядку, 4-гопорядку, 5-гопорядку і т. Д.Приклади цієїсиметрії можназнайти в природномусередовищі(квіти "ірису, троянди, шишки, морські зірки)та найбільшеїх серед продукованихлюдиною предметів(посуд та іншівироби, виготовленітехнікою бондарства, токарства ігончарства).

Математичноточна симетріярідко зустрічаєтьсяі в природі, ів творах мистецтва.Якщо відхиленнявід ідеальноїсиметрії невеликі, така композиційнаструктураназиваєтьсядисиметрією.Порушеннясиметрії можезастосовуватисьз метою посиленнявиразностіформи та їїгострішогоемоційноговпливу на людину.

В орнаментальнихдзеркально-симетричнихкомпозиціяхє чітко вираженийцентр (крімстрічковоїі сітчастоївідкритоїструктур).

Асиметрія— це відсутнітьжодної симетрії.Асиметріявідбиваєневпорядкованість, незавершеність.За своєю суттювона індивідуальна, тоді як симетріягрунтуєтьсяна певнійтипологічнійспільності,їй підпорядковуютьсятвори, наділенісиметрієюданого типу.Наприклад, розетові композиціїз центральноюпроменевоюсиметрією(дерев'яні різьбленітарелі, розетовівитинанки, мереживо тощо).Побудову асиметричноїформи можназрозуміти лишесприйнявшиструктуруцілком, а симетричнукомпозиціюможна — і зафрагментомрапорту. Доситьпобачити лишечверть килимаіз дзеркальноюдвохвісьноюсиметрією, щобуявити йогозагальнийвигляд.

У композиціїдекоративно-прикладногомистецтвасиметрія йасиметрія єважливимиприйомамиорганізаціїцілісної форми.Динаміка таїї протилежністьстатика (врівноваженість)діють на емоції, визначаючихарактер сприйняттядекоративно-прикладноїформи предмета.Контраст відношеньутворює динаміку(«зоровий рух»у напрямкупереважаючоївеличини). Цеоднаковою міроюстосуєтьсяі об'ємних, іплощинно-орнаментальнихформ. Слабкадинаміка пов'язанаіз нюанснимивідношеннямиелементів.Тотожні відношеннявеличин формиза трьомакоординатамихарактеризуютьстатичну структуру.Композиційнийприйом динамікиі статики грунтуєтьсяне тільки навимірних величинахформи, а й наспіввідношенняхінших властивостей(ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Засобивиразності.Народнімайстри тапрофесійніхудожникивибірковозастосовуютьу своїх творахрізноманітнізасоби емоційно-художньоївиразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графічність, пластичністьй ажурність.Три першихцілком залежатьвід природнихвластивостейматеріалу тайого технологічноїобробки. Так, фактура, текстураі колір дерева, з якого зробленийпредмет, можутьвикликатинеоднаковічуттєві емоціїпри користуванніцим предметом.Це будуть відчуттялегкості абовагомості, досконалоївишуканості, довершеностіабо лаконічноїпростоти, звичноїбуденностітощо.

Фактура —спосіб подачі, формуванняповерхні твору.Загалом їїподіляють наприродну ітехнологічну.До природноїналежить фактураповерхні, котране зазналаобробки, наприклад, природна фактуракори дерева, рогу оленя, каменю та ін.Технологічнуфактуру дістаютьв процесі відповідноїобробки матеріалів(різання, тесання, кування, карбування, шліфування)або виготовленнясамих творів(плетіння, ткання, вишиваннятощо).

Якісна широтаспектра фактуризалежить відкількості йвеличини виступаючихелементів щодообсягу поверхні.Перша межафактури відповідавтакій будовіповерхні форми, коли елементифактури засвоєю величиноюлегко сприймаютьсязором як цілкомсамостійніелементи. Однакз наступнимзбільшеннямфактурні елементиможуть перейтиу членуванняформи. Другамежа — такаповерхня форми, яка при наближенні«рельєфу»гладкої фактуридо нуля фактичнодає полірованудзеркальнуповерхню. Томурозрізняютьрельєфну, дрібнорельєфну, шорстку і гладкуфактури. Першумають твориз гостро вираженоюпластикоюповерхні, зокрема, плетені виробиз лози, рогози, соломи і т. Ін.Дрібнорельєфнафактура характеризуєтьсяслабо вираженоюпластикоюповерхні (ткані, в'язані, вишиванітвори і под.).Шорстку фактурумають здебільшогонешліфованівироби з дерева, металу, каменю.Гладку фактурудістають поверхнітвердих матеріалівпісля шліфування, полірування, лакового покриття(полірованіповерхні деякихвиробів з дерева, каменю і металу).Поверхня згладкою фактуроюзалежно відчистоти обробкибуває матовою, напівматовоюі дзеркальною.

У творідекоративно-прикладногомистецтва можезастосовуватисяодна, дві фактуриі більше, їхпоєднуютьпереважно зазаконом контрасту: рельєфну ішорстку, дрібно-рельєфнуі гладку, шорсткуі гладку (дзеркальну).Так, у художньомудеревооброб-ництвігуцулів зустрічаєтьсяконтрастнезіставленнярізьбленихгладких площиннихмотивів орнаментуз вибраним«цьоканим»тлом (дрібнорельєфнафактура). Нашорсткій поверхніподільськоїдимленої керамікидобре читаютьсялискучі візерунки, нанесені технікою«гладження»(контраст фактур).

Текстура(з лат. Іехіига— будова, зв'язок; тканина) — природнийвізерунок наповерхні розрізудеревини, деякихмінералів, рогутощо, утворенийрізноманітнимишарами матеріалу.Вона буваєпростою і складною, навіть примхливою, малюнок — дрібнимабо великим, слабо або чітковираженим. Якщона деревиній розі він будуєтьсяз відповідноютональноюрозтяжкою умежах одного, двох сусідніхкольорів, тотекстура мінералівзустрічаєтьсяу багатоколірномуі широкомутональномупоєднанні.Композиційновмотивованаі добре виявленатекстура наплощині абооб'ємі надаєтвору особливоїдекоративностій оригінальності, передусімпозбавляєнеобхідностіу додатковихорнаментальнихоздобах.

Колір(забарвлення)у творахдекоративно-прикладногомистецтва(зважаючи наїхні широкіфункціональніможливості— прикладні—декоративно-прикладні—декоративні)має неоднаковуміру застосування.Якщо в прикладнихтворах йогороль другорядна, зводитьсяпереважно довідповідногозабарвленняматеріалу(природнийколір дерева, каменю, металуі т. Ін.), то вдекоративнихтворах, передусімв орнаментальнихтканинах, килимах, вишивках, різноманітніколірні поєднаннявідіграютьважливу рольу композиції.Знання об'єктивнихзакономірностейколірної гармонії, традицій символікита суб'єктивнихособливостейсприйняттядопоможе оптимальнорозв'язуватикомпозиційнізавдання. Розрізняютькольори ахроматичні(безбарвні) іхроматичні(мають відповіднезабарвлення).До першої групиналежать білий, чорний і сірийкольори, причомуостанній маєдіапазон розтяжкивід світло-дотемно-сірого.Якщо чорнийпоглинає майжевсі промені(електромагнітніхвилі), то білий, навпаки,— всівідбиває. Саметому білі предмети, освітленічервоним джереломсвітла, набуватимутьчервоногозабарвлення, а освітленіблакитним —блакитного, тоді як чорніпредмети майженепомітнозмінюють своєзабарвлення.Здатністьповерхні предметавідбивати абопоглинатичастину падаючихна нього променіввтілюєтьсяу понятті світлості.Світлість —це тональнавідміна даногокольору порівняноз білим абочорним.

Білий (б), середньосірий(с) і чорний (ч)кольори утворюютьнайменшийтрьохто-новийахроматичнийряд: б—с—ч. Йогоможна збільшуватидо п'яти-, семи-, дев'яти -тонового, вводячи міжбілим і середньосіримрізновіддаленітональні ступені— світло-сірий(св. С1, св. С2, св.с3), а між середньосіримі чорним —темно-сірий(тм. С1, тм.с2, тм.с3).Таким чиномбудуютьсябагатотоновіахроматичніряди: б—св, с—с—тм.С—ч; б—св. С1—св.С2—с—тм.с2—ч; б—св. С1—св.с2—св.с3—с—тм.с1—тм.с2—тм.с3—ч.В останньомуахроматичномуряді, що складаєтьсяіз дев'ятіїступенів, середньосірийчітко ділитьусі кольорина світлу ітемну тональнугрупи. У цьомуряді можнавиділити трисвітлотональнірегістри: світло-сірий, середньосірийі темно-сірий.Зрозуміло, щов композиціїдекоративно-прикладногомистецтва немаєпотреби в одночасномузастосуваннівсіх кольорівдев'ятитонногоахроматичногоряду. Тут переслідуєтьсямета нюансноїпобудовитональностей, наприклад, світло-сірогорегістру б—св.с1—св.С2 з контрастнимвведеннямчорного. Аналогічномінімальнийтрьохтоннийахроматичнийряд дає змогуробити активніконтрастніпоєднаннябілого, середньосірогой чорного.

Сірий колірможна розглядатияк поступовеослабленнясвітлостібілого, причомуйого поступовезатемненняведе до чорного.Середня ступіньахроматичногоряду є най-спокійнішою, виражає емоційнурівновагу.

Правилогармонії ахроматичнихтонів упершерозробив вільгельмоствальд. Зацим правиломнеобхіднопоєднуватитри сірих тониз однаковимисвітловимиінтервалами, гармонія якихстворює відчуттяспокою, рівноваги, навіть певноїодноманітності.Із зміною естетичнихпринципівоцінки художніхявищ сталоможливим поєднанняу композиціїтонів різнихступенів світлості, які в минуломувважалисядисгармонією.

Відомо, щоіз законупропорційностівипливаєтрьохкомпонентність, точніше, триконтрасти міжзіставленимитонами. Вонизабезпечуютьчітке сприйняттявзаємозв'язкуу відповіднійхудожній структурі.

Для ахроматичнихтрьохтоновихкомпозицій(орнаментальнадекоративно-зображальнатощо) характернапропорція (зав. Н. Козловим):

Великийконтраст(білий—чорний)так відноситьсядо малого контрасту(білий— сірий), як великийконтраст(білий—чорний)до меншого(сірий—чорний).Отже, три різновіддаленітони потрапляютьу пропорційнузалежність.Рівність контрастівпорушиться, якщо середньосірийпереміститив бік білого(світло-сірий)або в бік чорного(темно-сірий).

Емоційнавиразністьтрьохтоновихахроматичнихкомпозиційповного світлісногодіапазонувирізняєтьсявеликою контрастністюі напруженістю.Причому міраекспресивностій динамікисвітліснихконтрастівзростає внаслідокзміщеннясередньосірого.

Звуженнятональнихвідношенькомпозиціїв межах одногорегіону (світло-сірого, середньосірогочи темно-сірого)приводить достатичного, спокійного, врівноваженогозвучання, навітьдеякої маловиразності.Проте емоційно-психологічнесприйняттяахроматичнихкомпозиційнеоднакове: світло-сірідають відчуттялегкості, повітряності, ліричності, а темно-сірі— важкі відчуттясуворості, сумуй драматизму.

Своєріднимзасобом виразностіє також пропорційністьвідношень площкожного тону.Якщо три тонизаймають візуальнорізні пощі, аформа, орнамент, зображенняпорівняностатичні, торівність площще більше підсилюєвідчуття спокою.Інші випадкивідношенняплощ можутьвипливати іззакону співпідлеглостій виразностізорового сприйняття.Наприклад, співвідношення: б — 5 частин, с—3частини і ч—2частини площісвідчить проспіврозмірністьіз поступовимзменшенням.Загалом існуєтри варіантиахроматичнихкомпозиційпри нерівномірномуспіввідношенніплощ: композиціяна білому, композиціяна сірому ікомпозиціяна чорному тлі.Кожен з цихваріантів маєбезліч варіативнихвідмін.

Хроматичнікольори, як ужезгадувалося, представленіприродноюшкалою спектрусонячногосвітла. До нихвідносимо іпурпурні кольори, яких немає успектрі, алеїх можна легкоотримати внаслідокзмішуваннячервоного іфіолетовогокольорів. Хроматичнікольори різнятьсяміж собою характеромзабарвлення, насиченнямі світлістю.Насиченість— це ступіньінтенсивності«чистого»кольору бездомішок ахроматичнихкольорів. Наприклад, насиченістьспектральнихкольорів жовтого, зеленого, блакитногоменша порівняноіз червоним, синім, фіолетовим.Про світлістьвже йшлося прирозглядіахроматичногодіапазонукольорів. Щодохроматичних, ступінь відповідноїсвітлостідістаємо шляхомрозбілюваннячи затемнення«чистого»кольору білимабо чорним.Отже, забарвлення, світлість інасиченістьє основнимифізико-естетичнимивластивостямикольорів.

Інші властивості(«енергетичність», активність,«маса» тощо)грунтуютьсяна асоціативності, емоційно-психологічномусприйнятті.Сині, блакитнікольори мипов'язуємо іззабарвленнямводи й льоду, відчуттямхолоду, а червоній оранжевісприймаємояк кольоривогню і відносимоїх до теплих.У хроматичномукрузі до теплихналежать кольориз найбільшоюдовжиною хвиль(червоні, оранжеві, жовті), а холодні(фіолетові, сині, блакитні, зелені) маютьнайменшу довжинухвиль. Однактакий «температурний»поділ є умовним, оскільки пурпурнабарва сприймаєтьсяхолоднішоюза червону, алетеплішою порівняноіз фіолетовою.Із відповідноютеплотою кольоріввзаємопов'язанавізуальнаактивність.Так, червонийабо оранжевийнавіть на незначнійплощі виділяютьсясильніше, ніжсиній на більшійплощині. Звідситеплі кольорисприймаютьсяяк активні, ахолодні — якпасивні. Артуршопенгауер, щоб урівноважити«енергетичність»кольорів уколі, змістивйого центр доактивної групиі вивів такупропорцію: 3частини жовтого+ 9 частин фіолетового= 6 частин червоного+ 6 частин зеленого= 4 частини оранжевого+ 8 частин синього= 8 частин синього= 1 частина білого.

Колір впливаєна наше сприйняттяпредметів інавколишньогопростору. Наприклад, площини і форми, що мають оранжевеі червонезабарвлення, здаються намближчими, ніжрівновіддаленіпредмети блакитногокольору. Підвпливом забарвленнязмінюєтьсяемоційне сприйняттямаси предметів.Світлі холоднікольори роблятьпредмети візуальнопрозорішими, повітрянішими, легшими, ніжтемні, інтенсивнонасичені: темно-сірі, чорний, коричневийі т. Ін. Забарвленняпредметів таїх оточенняможе впливатиі на психологічнийстан людей: водних випадкахпригнічує, дратує, активізує, в інших — розслаблюєі заспокоює.Однак не завждидія кольорумає фізичніабо фізіологічніоснови. Значеннякольору тіснопов'язане ізкультурноютрадицією, щосформуваласята існує протягомбагатьох столітьу різних народів.Сучасна кольоровасимволікагрунтуєтьсяна асоціативностікодових принципіві містить відповіднісимволи з геральдики, теології, психолого-емоційніпоняття, поетичніметафори тощо(див. Табл. 1).

Отже, колір-знак, колір-метафорахарактеризуютьпевні поняттяяк пізнавального,

Так і емоційно-виражальногопорядку, є важливимкомпозиційнимзасобом удекоративно-прикладномута інших видахмистецтва.

Колірпредмета чикількох предметівми переважносприймаємоне відокремлено, а в поєднанніз іншими, насампередсусіднімибарвами. Тому, щоб виявитизакономірностігармонії кольорів, потрібно передусімзбагнути, якбагатобарвнийсвіт природиутворює ціліснуколірну систему.Над цією таємницеюпрацювалочимало відомихвчених. Так,1672 р. Ісаак ньютонуклав «мелодійнийряд» із семикольорів-нот.Йоганн-ВольфгангГете виділиву, шестиколірномукрузі три типипарних взаємовідношень(гармонійний, характернийі нехарактерний).Отто Рунгестворив трьох-мірнумодель, додавшидо хроматичногокруга чорно-білукоординату, внаслідок чоговиникла куляіз розбіленоюі затемненоюполовиною.Найдосконалішунормативнутеорію гармоніїкольорів виклаввільгельмоствальд. Вінзамінив півкуліРунге двохконуснимтілом, в основуякого заклавкруг з 24 кольорів, а у вертикальнувісь — ахроматичнийрядгонів. Увертикальнійплощині одногокольору дістаємотрикутник, вякому коліріз наближеннямдо вертикалігубив насичення, точніше, верхвисвітлювався, а низ затемнювався.Система гармоніїкольорів Оствальдаґрунтуєтьсяна трьох правилах:1) гармоніяахроматичнихтонів, про неївже йшлося; 2)гармонія одноколірнихтонів, «чистий»колір зміщуєтьсяв різних пропорціяхз білим абочорним; 3) гармоніяхроматичнихрівнозначних.Зведенасистема кольоровоїсимволіки.

Визначенняу кольоровомукрузі гармонійнихрівнозначнихпар (наприклад, черво-на-зелена, жовта-синя іт. Ін.), а такожрівнозначнихтроїстих сполученьметодом «розщеплення»одного колоруна два різновіддаленихвід основного, що разом утворюютьу крузі рівнобедренийтрикутник(наприклад, жовтий—вишневий—зелено-голубий).Отже, гармоніяхроматичнихкольорів грунтуєтьсяпереважно наконтрастнихабо спорідненихпоєднаннях.Контрастнимиу кольоровомукрузі є двакольори, розташованіна діаметрі(ті ж рівнозначніпари). Споріднені— це всі проміжнікольори, включаючиі один з головних, що їх утворює.Кольоровийкруг ділитьсяна чотири секториспорідненихкольорів: жовто-червоні, жовто-зелені, синьо-червоніі синьо-зелені.Якщо контрастніпоєднаннязавжди підсилюютьхроматичнезвучання, тоспорідненійого послаблюють.

Сучасна теоріякольорознавствапропонує кількарізновидівгармонійногопоєднаннякольорів: тональнігармонійніпоєднання; гармонійніпоєднанняспорідненихкольорів; контрастнігармонійніпоєднання; гармонійніпоєднанаяспоріднено-контрастнихкольорів.

Тональнігармонійніпоєднання(гармонія тіньовихрядів) нагадуютьахроматичнугармонію тонів, яку ми вжерозглядали.В основі гармоніїтональнихпоєднань одинякий-небудьколір (зелений, жовто-зеленийтощо), інші ступеніутворюють знього методамирозбілюванняабо затемнення.Виражально-емоційнізасоби данихпоєднань, які в ахроматичнійгармонії, залежатьвід світлогорегістру, величиниінтервалуконтрасту, співвідношенняплощ і т. Ін.

Гармонійніпоєднанняспорідненихкольорів утворюютьстримане звучанняорнаменту абозображення, особливо якщовони не маютьрізних тональнихконтрастів.Спорідненіпоєднаннякольорів грунтуютьсяна спільностіголовних барвта їх нюансно-музіставленні.У колірномукрузі спорідненіступені можназ'єднати хордами.Вважається, що гармонійніпоєднанняспорідненихкольорів середньоїнасиченостіменш вдалі, ніжвисвітленіабо затемнені.З ними найкращепов'язуєтьсяактивнийсвітло-тоновийконтраст.

Поєднанняконтрастнихкольоріввідзначаєтьсянайбільшоюнапруженістю, активністюі динамізмом.Шукати ці кольоровісполученняневажко. Відповіднодо заданогокольору визначаютьпо кольоровомукрузі діаметральнопротилежниййому колір. Вінбуде доповнюючийі водночасконтрастнийдо попереднього.Констрастніпари рекомендуютьбрати однаковоїсвітлосили.Третій колірможна визначитиіз тональногоряду, взявшиза основнийодин з двохнаявних. Добреспівзвучнів контрастнійгармонії ахроматичнібілий і чорнийкольори. Адольфхельцер розробиві систематизуваввісім типівкольоровихконтрастів, пов'язуючи їхз музичнимконтрапунктом:1) контраст міжкольорами; 2)контраст світлогоі темного; 3)контраст теплогоі холодного;4) контраст міждоповнюючимикольорами; 5)контрастінтенсивностікольорів; 6) контрастпастозностіі прозоростікольорів; 7) контрастхроматично-ахроматичний;8) груповий контраст(між акордамикольорів), їхнягармонія зумовлюєтьсяабо спорідненістю, або контрастністюбарв. Четвертийвипадок об'єднуєвсі попередні, тобто міститьспоріднено-контрастні«акорди» кольорів, а тому за обсягомваріантівнайбільший.Зрозуміло, щой виражальністьцих колірнихпоєднань переважновідзначаєтьсяособливоюзвучністю іпіднесеноюемоційністю.Відчуття емоційноївиразностізмінюєтьсятакож залежновід світлотоновогонасичення.

У художнійпрактиці відомітакі ключовівиди споріднено-контрастнихпоєднань кольорів:

1. Два споріднено-контрастнихкольори, третій(головний) об'єднуєдва перші. Укольоровомукрузі утворюєтьсярівнобедренийтрикутник, привершині головнийколір.

2. Два контрастнихкольори, третійспоріднено-контрастнийдо двох перших.

У кольоровомукрузі утворюєтьсяпрямокутнийтрикутник, гіпотенузаякого зв'язуєдва контрастнихкольори, а катет— споріднбно-контрастний.

Два контрастних і два контрастно-споріднених кольори утворюють у кольоровому крузі пр'ямокутник або квадрат. У другому випадку дістаємо найактивніше поєднання кольорів.

Два споріднено-контрастних доповнюються кольорами з двох тональних рядів.

Два споріднено-контрастних доповнюються кольорами, утвореними в тональному ряді на основі одного із поєднаних.

Один «чистий», інші із тональних споріднено-контрастних рядів.

Всі споріднено-контрастні кольори запозичені із тональних рядів, затемнені або висвітлені.

Незважаючина широкопредставленув літературінормативністькольоровихпоєднань, практичноне існує іншоїможливостіестетично іхудожньо оцінитиїхні перевагивізуально, томунаведенимивище способамивизначеннякольоровоїгармонії слідкористуватисявільно, з творчимпідходом.

Таким чином, колір у композиціїдекоративно-прикладногомистецтва можевиконуватикомунікаційну(поділ, акцентування, об'єднання таінша організаціявізуальноїінформації), пізнавальну(кольоровісимволи і знаки, кодування) інайважливішу, виражальнуфункції. Останняактивно впливаєна художнюобразністьтворів, викликаючивідповідніемоції та естетичніпочуття. Поліхромністьнайбільш характернадля ткацтва, килимарства, вишивання, розпису.

Графічність— позитивнаякість композиціїтворів декоративно-прикладногомистецтва(переважнодекоративнихзображень, орнаментівтощо) як таких, що своїми елементамиі трактуваннямнагадуютьграфіку абомають з неюспільні засобивиразності: лінії, точки, плями, силуетиі т. Ін. Розглянемокожен з нихокремо.

Лінія є основнимвиразникомграфічності.Вона може бутинанесена пензлем(розпис на папері, дереві, порцеляні),«писачком», ріжком (розписмайоліки), різцем(різьбленнядерева, кістки, каменю), штихелем(гравіюванняна металі), стібкамивишивки тощо.За своїм характеромлінії можутьбути суцільними-із розривами, прямі, ламані, хвилясті, спіралеподібніі т. Ін. Звідсипрямизна ікривизна, різкістьі плавність, кутастістьі ламаність, хвилястість— є відповіднимиозначеннямиякісної композиційноївиразностіпредметів, зображеньзнаків, мотивіворнаменту, переданих задопомогоюліній. У композиціїлінії виражаютьне тільки узагальненівідчуття якостіпредметів, ай відчуттяруху: емоційнийвплив, станспокою абонапруженості, статичну рівновагуабо динаміку, плавність, текучість, спрямованістьтощо. Контурналінія можефіксуватиумовну формупредмета, знака, орнаменту. О.Б.Сталтиков усвій час слушнопідкреслив, що «образнаприрода лінійпороджуєтьсящоденною людськоюпрактикою, постійнимспостереженнямнад властивостямипредметів ірухів, якізустрічаютьсяв житті, таузагальненнямцих спостережень»9.

Точка, групаточок такожмають «графічнепоходження».Вони можутьрозміщуватисяна площині увигляді лінії, або закриватиплощину частинами, створюючи прицьому враженням'якості, легкості, прозорості; у геометричномуорнаментіслужать доповненнямиу вигляді «центрів», кружалець,«цвяшків»,«засипки» таін. Точки заглибленняу карбованомуі різьбленомуорнаментахстворюютьфактурне тло, що контрастуєіз полірованимиповерхнями.При збільшенніточка переростаєу кружальце.

На відмінувід лінії іточки плямае площиннимелементом.Буває тональноюі хроматичною, а за характеромформи — довільноїконфігураціїабо конкретновизначеної, наділеноїасоціативністю.Тональні плямиутворюютьнанесеннямна площинуточок, штриховихліній — однобічнихі двобічних(сітка) та суцільнимзаливаннямфарбою. В орнаментальнихкомпозиціяхграфічністьвиражаєтьсявишуканимпоєднаннямліній, точокі плям. Інколидовільна пляманабував впорядкованогосилуету.

Силует — цеузагальнене, площинне, однотоннезображеннялюдини, тварин, рослини абопредмету, щонагадує їхнютінь. У декоративно-прикладномумистецтвісилуетом якграфічнимвиражальнимзасобом користуютьсяв інкрустаціїхудожніх виробівз дерева, приствореннівитинанок, виготовленніз металу флюгерів, окуття дверейтощо. Силуетлаконічний, як лаконічнатінь, відкинутапредметом, алев цьому лаконізміє своєріднапривабливістьі зачарування.Силуетнийпідхід у розв'язаннікомпозиціїпотребує винятковоїмайстерностіу доборі головногоі пожертвидругорядними, дрібними деталями.Виражальнаскупість силуетуспонукає майстрадо винахідливостій пошуків чітких, легкозрозумілихформ, передусімпрофільних.Не тількиузагальненістьі натяк характернідля силуету, не менш важливимиє відповіднарівновагаплощин, особливостіконфігураціїабрису, щовідбиваєтьсяв поєднаннірізких, колючих, плавних і м'якихконтурів. Силуетнувиразністькомпозиціїчасто зустрічаємов тематичнихтворах, зокремав трактуванніелементівемблем, символів, алегорій тощо.

Пластичність— специфічнапозитивнаякість художньоївиразностітворів декоративно-прикладногомистецтва, особливий виявкраси черезспосіб трактуванняформи, якахарактеризуєтьсям'якістю, плавністю, співрозмірністюліній, силуету, площини, вишуканістюруху і т. Ін. Зааналогієюскульптури, пластичністьу декоративно-прикладномумистецтвіподіляєтьсяна рельєфнуі об'ємно-просторову.У деяких технікахрізьблення, тисненні, карбуванні, зерні пластичністьвиступає якконструктивнаоснова. В іншихвидах декоративногомистецтвапластика маєфакультативнийхарактер і лишепідсилює виразністьтвору. Окремийрізновид становитьпластика малихформ, що фактичновиходить іззасад скульптури, застосовуєрізні матеріали, наприклад, дерев'яні йкерамічнііграшки, сирнізабавки і под.Пластичністьінколи можепоєднуватисяіз графічністюабо ажурністю, при цьому досягаєтьсясинтетичнавиразністьформи і декору.

Ажурність— специфічнапозитивнаякість творівдекоративно-прикладногомистецтва, вяких площинніабо об'ємніформи маютьнаскрізніотвори, їхрізноманітнепоєднання можеутворюватисвоєріднудекоративність.Ажурність яккомпозиційнийзасіб виразностіхарактеризуєтьсяконтрастомплощини (сітки)і просвітів, створює ефектневраженняромантичності, чарівності, піднесеності.Основноюкомпозиційноюприкметоюхудожностітаких видівдекоративнихтворів, як витинаний, мереживо, скань, посічний метал, ажурне різьбленняв дереві і кістці,є ажурність.Декоративніелементи ажурностіможна інколизустріти увишивці (мережка), плетених виробахз рогози, лозита інших природнихматеріалів, у деяких видахпорцеляновогопосуду, щоуподібнюєтьсяплетінню. Розрізняютьтри випадкиажурності: 1)світло крізьотвори утворюєтло для візерунку;2) просвіти отворівє мотивамидекору і 3) отворизакриті підкладкоюі не пропускаютьсвітла (такзвана «сліпаажурність»).

Семантичнізасоби. Крімфункціонально-ужитковоїінформації, пов'язаної ізбезпосереднімвикористаннямтворів декоративно-прикладногомистецтва, уних зберігаютьсявідомостінаціональної, соціальної, магічної, образноїорієнтації.Основні носіїширокого спектруінформації— композиційніелементи формитвору (знак, символ,

Метафора, алегорія, емблема)та оздоблення.Усі ці елементив семантичнимизасобами, маютьпереважнозображальнуструктуру, азакономірностіїх поєднаннянагадуютьсинтаксис.Метафора, знакі символ — тіснопов'язані міжсобою функціональнимзмістом.

Метафора(від гр. Теіарпога— перенос) —художній засіблітературногопоходження, грунтуєтьсяна подібностіявищ, предметівдійсності.Метафора вживаєтьсядля підсиленнясмислу художньогообразу творівдекоративно-прикладногомистецтва задопомогоюподібногопредмету, зображальногомотиву тощо.Так, віднайденінеобхідніобразні рисив природі абов художнійспадщині переносятьсядо структуритвору. Згодомметафора, щоміцно входитьу традиціютворчості, стаєхудожнім символом.

Символ увигляді намальованогоелемента, знакаабо предметаоб'ємно-просторовоїформи, виступаєзамість певнихконкретнихчи абстрактнихпонять, використовуєтьсядля збереженнята передачіінформації, естетичнихцінностей. Вінне відбиваєдійсних явищ, предметів, апозначає їхумовно безжодного натякуна достовірністьчи подібністьдо дійсного.«символ можемістити у собіу згорнутомувигляді багатоманітністьцінніснихзначень, інформаційнихта експресивнихсмислів, яків процесі сприйняттясимволу

Людиноюрозгортаютьсяв її свідомостів естетичніуявлення інасолоди».

Художнійсимвол використовувавсяу ранніх формахкультури (антична, середньовічна).У різні епохисимволи змінювалисвоє значення.Наприклад, вужу стародавнічаси мав охороннезначеня, а вхристиянськійміфології тамистецтві ставсимволом гріха, зла і обману.

2. Найважливішіметафори ісимволи удавньоруськомудекоративно-прикладномумистецтві

Художнійсимвол відрізняєтьсявід інших семантичнихзасобів, зокремавід художньогознака. Якщоперший наділенийбагатозначністю(полісемантичністю), то другий маєпереважно одне, основне значення.Наприклад, художньо вирішенімонограми, клейма, печатки, вказівні знакизавжди несутьоднозначнуінформацію.У знака розрізняють«невласний»(функціональний)і «власний»зміст, тобтойого фізичнівластивості(розмір, конфігурація, колір, розрізнюваність).Твір декоративно-прикладногомистецтва можеіснувати якзнак завдякинеподільності«власного»і «невласного»змісту. Вживаннязнака або кількохзнаків надаєвиразностітворам таузагальненоїструктурихудожнім образам.

Уже в ранніхформах художньоїкультури тав древніхцивілізаціяхзнаки-оберегиі знаки-печатки(родові символи)набули культового, магічного ісимволічногозначення.

Різновидомсимволу е атрибут(від. Лат ашіьиіиз— приписаний, наділений) —конкретнийпредмет, тіснопов'язаний ізжиттям і діяльністюособи, а томудодається доїї іконографіїяк розпізнавальнийзнак. Атрибутпереважнозображаєтьсяіз постаттю, а окремо віднеї набувавзначення символу.Розрізняютьатрибути загальні(наприклад, пальма — атрибутсвятих мучеників)та індивідуальні.Наведемо найважливішіатрибути зтворів античногомистецтва ":

НАЙВАЖЛИВІШІАТРИБУТИ ЗХРИСТИЯНСЬКОЇІКОНОГРАФІЇ

Як бачимо, внаслідокперебудовисвітоглядуі заміни античноїміфологіїхристиянськоюзазнають зміний атрибути. Узрілому середньовіччівони все частішенабували значеннясимволів, надаючитворам декоративно-прикладногомистецтватаємничоїзагадковості.

Алегорія— один із семантичнихзасобів, символякого полягаєв тому, що вконкретниххудожніх образахвиступаютьумовні зображенняабстрактнихпонять (персоніфікація).Так, алегоріямудрості, добра, миру, природи, весни, літаможе бути показанаумовно за допомогоюсимволівперсоніфікації, атрибутів, емблем, поєднаниху відповіднуструктурутвору. Алегоріяміфологічногопоходженнянайбільшогопоширеннянабула у середньовічнихтворах декоративно-прикладногомистецтва, зокрема гобеленах, меблярстві, керамічнихрозписах таін. «при значнійзовнішнійконкретностіалегорія дужерідко характеризуєтьсяпсихологічноюглибиною,індивідуальністюхарактеру, вонапереважно єхолодною,«бездушною», тому що відбиваєсвій зміст, головним чином, завдяки супроводжуючимїї аксесуарам»13.

Емблема— семантичнийзасіб композиції, що часом заступаєсимвол. Основаемблеми — вираженняцілого за йогохарактерною, але разом з тимпростою частиною, елементом чиатрибутом. Воназображає предмети, знаки або постатісимволічногохарактеру. Вантичній мозаїціна підлозіемблемою називалиполе із фігуративнимизображеннями.У наш час розрізняютьемблеми міжнародні, державні, військові, спортивні, виробничі іпод. Наприклад, білий голуб— міжнароднаемблема миру.Емблеми якдекоративніта інформаційніелементи інколивводять у творидекоративно-прикладногомистецтва зметою наданняїм відповідногоідейно-смисловоговідтінку.

Такимчином, групасемантичнихзасобів композиціїтворів декоративно-прикладногомистецтваприховує у собівсі етапи історичногорозвитку людства:і знаки первіснихкультур, ісередньовічнісимволирелігійно-канонічноготлумачення,і метафоринародно-поетичногоосмислення,і сучасні символи, алегорії таемблеми декоративногоспрямуваннятощо. Візуальноюосновою всіхсемантичнихзасобів булай залишаєтьсяінакомовністьі загадковість, грайливістьі химерність, уподібненняй алегорія, сплетені вєдину художнюі стильовуструктуру.

Протягомкількох тисячолітьхудожня практикау галузідекоративно-прикладногомистецтвавиробила низкупринципівкомпозиції, дотриманняяких допоможедосягти певноїестетичноївпорядкованості.Ці принципигрунтуютьсяна практичномудосвіді таімперичнихспостереженнях.

1 БеренштейнБ.М. Традицияй канон: двапарадокса /Критерии йсуждения вискусствознании.М., 1986. С. 192.

2 КаменскийА.Д. О смыслехудожественнойтрадиции // Критериий суждения вискусствознании.С. 219.

3 НекрасоваМ.А. Народнеєискусство какчасть культури.С. 64.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

1. КаганМ. Морфологияискусства. Л.,1972. С. 187, 189.

2. МайминЕ, А. ВидьІискусства.Зстетика —наука о прекрасном.М., 1981. С. 124; ГерманМ.М., СкатерщиновВ.К. Основньїепринципиклассификациивидов искусств.М., 1982.С. 107.

3. Див. за: ТищенкоО.Р. Декоративно-прикладнемистецтвосхідних слов'яні давньоруськоїнародності.К., 1985. С. 45.

4. ІсторіянародногогосподарстваУкраїнськоїРСР: У 3 т., 4 кн. К.,1983. Т. 1. С. 154,197.

5. Там же.С. 197—200.

МОРФОЛОГІЯ— НАУКА ПРОСИСТЕМУ ВИДІВ

Декоративно-прикладнемистецтво —предметне-духовнийсвіт людини— включає всебе численнівиди художньоїпрактики. Цеплетіння іткання, розписі вишивка, різьбленняі виточуваннятощо. Одні види— кераміка, обробка кісткиі каменю, плетіння— виникли назорі людськоїцивілізації,інші — молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки зпаперу, їм заледвеналічуєтьсякілька століть.Правда, до серединиXIX ст. ні народнемистецтво, ні художнєремесло невизнавалисяза рівноціннігалузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис.Ще й досі слово* ремісник» зазвичкою маєнегативний, зневажливийвідтінок напротивагутворчому підходудо праці. Зрозуміло, що й художнєремесло донедавнавважалосяроботою нижчогогатунку порівняноз «класичними»видами мистецтва.Отож Г. Гегельу «Системіокремих мистецтв»хоч і розпочинавлекції з архітектури, однак середвисоких мистецтвне знаходивмісця длядекоративно-прикладного.Термін «декоративно-прикладний», яким ми сьогоднівільно користуємося, утвердивсялише у 70-х рокахцього століття.Раніше у вітчизнянійі зарубіжнійлітературівживалисяпоняття: «прикладнемистецтво»,«декоративнемистецтво»,«функціональнемистецтво»,«виробничемистецтво»та ін.

З другоїполовини XIX ст.етнографи,історики мистецтвата мистецтвознавцівсе більшогозначення надаютьвивченню народниххудожніх промисліві професійнихремесел, складовимгалузямдекоративно-прикладногомистецтва. Уцентрі увагистають проблемиспецифіки іморфологічноїкласифікаціїдекоративно-прикладногомистецтва. У1860 р. німецькийархітекторі теоретикмистецтва Г.Земпер запропонувавподілити творихудожніх ремеселна чотири групиза природно-технологічнимивластивостямиматеріалів: гнучкі і міцніна розрив; м'які, пластичні(легко моделюютьформу і добрезберігаютьїї); гнучкі йеластичні; дужетверді й міцні.Звідси вінвивів чотиривиди декоративно-прикладногомистецтва: текстильний, керамічний, тектонічнийі стереотомічний.Під тектонічнимвидом теоретикмав на увазіхудожню обробкудерева, а підстереотомічним— каменю. «Стереотомія,—писав Г. Земпер,—мистецтвотворення формишляхом обробкитвердих матеріалів».Зауважившизагальну подібністьтканих, плетенихі шкірянихвиробів у«текстильному»мистецтві, Г.Земпер надуманоформалізувавкласифікаціюхудожніх виробівз каменю, дереваі металу, виходячиз їхньої твердості.Однак не кожнийкамінь твердішийвід твердихпорід деревини.Так, щойно добутийпісковик легшепіддаєтьсяобробці, ніж, наприклад, дуб або клен.Класифікаціявидів за Г. Земперомне дісталапоширення.Зрештою, вонавідіграла певнуроль в акцентуванніуваги на важливістьі характерматеріалів.

Німецькийісторик мистецтваЯ. Фельке 1883 р.розробив структурувидів декоративно-прикладногомистецтва заматеріаломі технікою, концепцію якоїбуло прийнятов європейськомумистецтвознавстві.

Вітчизнянівчені доситьдовго не знаходилиспільних принципівморфологіїмистецтва. Так, О. І. Некрасовспочатку поділивнародне мистецтвона архітектуру, скульптуру, живопис і лишетоді до скульптуривідніс кераміку, вироби з каменюі дерева, меблі,іграшки тощо, до живопису— ткані вироби, вибійку, вишивку, мереживо і т.ін. М. С. Кагану 60-х роках, незадовільнооцінюючи морфологічнуструктуру заматеріаламиі техніками, запропонувавтак звануфункціональнуконцепцію, насампередвизначаючияк види одяг, посуд, меблі, зброю, засобитранспортута ін.

Сьогодніморфологіядекоративно-прикладногомистецтвагрунтуєтьсяна різних принципахкласифікації: за матеріалом— камінь, дерево, метал, скло таін.; за технологічнимиособливостями— ткацтво, вишивка, плетіння, в'язання, розпис тощо; рідше за функціональнимиознаками —меблі, посуд, прикраси, одяг,іграшки. Удекоративно-прикладномумистецтвізастосовуєтьсяблизько 20 матеріалівта ще більшерізновидів.Крім цього,існує понад100 головних технікі технологійхудожньоїобробки. Усеце дає вагоміпідставистверджувати, що художніремесла і промислиє найбільшоюі найбагатшоюгалуззю художньоїтворчості. Дляїї повноцінногоморфологічногоаналізу ніякне обійтисябез диференціаціїна види, родиі жанри.

Декоративнемистецтво(естетичнеосвоєння життєвогосередовища)складаєтьсяіз монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладногота художньогоконструювання.Як бачимо, сусідами, крім декоративнихвидів, є такожвиди архітектуриі види образотворчогомистецтва. Вонипевною міроювизначаютьмежі декоративно-прикладногомистецтва. Зодного боку, в його прикладнійгалузі виступаютьоб'ємно-площинніпринципи побудовиформи, аналогічнохудожньомуконструюваннюй архітектурі, а з другого —у декоративнійобласті маютьмісце зображальніпринципи. Утематичних, фігуративнихтворах вониблизькі дообразотворчихвидів. У зазначенихмежах можеміститисяширокий спектрпроміжних форм, що вказує нааналітичнийподіл: прикладні—декоративно-прикладні—декоративні.Цей поділ наочнопоказує міруутилітарнихта декоративно-виражальнихякостей у творімистецтва. Йогоможна виразитичисловимспіввідношенням: прикладні —3:1, декоративно-прикладні— 2:2, декоративні— 1:3. Перше число— умовний показникутилітарності, другий —декоративно-виражальнихякостей.

До прикладноїгалузі декоративно-прикладногомистецтвавідносимоужиткові твориоб'ємно-просторовоїформи, виготовленіз переважнотвердих і тривкихматеріалів, в яких доцільністьі виразністьконструкціїпоєднані здекором: дерево, камінь, кісткаі ріг. їх обробляютьтехнікою різьблення, точення та ін.

Кераміка, скло, металвідзначаютьсяміцністю, а навідміну відпопередніхматеріаліввони ще й тугоплавкі, пластичні.Художні виробиз них виготовляютьтехнікою лиття, формування, виточування.

Завершуєтьсяприкладнагалузь творамизі шкіри, лози, рогози, соломи, тканими і в'язанимиз волокнистихрослин (льон, коноплі) тавовни, модельованимипредметамизі шкіри і тканини.Наприкінціпершоряднезначення матеріалузамінюєтьсятехнікоювиготовлення.Звідси цілкомлогічно виводимоконцепціюморфологіїдекоративно-прикладногомистецтва: водному випадкувид суміщаєтьсяіз застосуваннямматеріалу —ви д-м атеріал, у другомувідбуваєтьсятрансформаціяу в й д-техніку.Чому ж у поняттявиду декоративно-прикладногомистецтва невдалося закластиєдиного принципу? Бо жоден з нихне є до кінцязбірним дляінших. Так, упершому випадкувид-матеріалє збірним длябагатьох технікйого обробки, у другому, навпаки, вид-технікає збірною длякількох матеріалівпоспіль.

Декоративнагалузь декоративно-прикладногомистецтва маєзначну перевагухудожніх засадоздобленнянад утилітарнимиі складаєтьсяіз видів-технік.Для зручностіостанні групуємоза домінуючимивиражальнимиознаками.

Поліхромнагрупа: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка, бісер, писан-карство, емалі, розпис(дерево, кераміка, скло та ін.).

Монохромнагрупа: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.

Пластичнагрупа: різьблення, тиснення, карбування, пластика малихформ.

Ажурно-силуетнагрупа: куванняі слюсарство, просічнийметал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетнапластика.

Зауважимо, що між групаминемає чіткоїмежі. Томутвір-інкрустація, твір-вибійкаможуть матине лише монохромні, а й поліхромніособливості, твір-різьблення— монохромні, пластичні йажурні, вишивкатрапляєтьсямонохромна(біла по білому)й ажурна (мережка, вирізування, виколювання), а витинанки— барвисті інеа журні. Узагальній масітаких творівз відхиленнямне так багатоі вони не спростовуютьвище наведеногогрупуваннявидів.

Між прикладноюі декоративноюгалузями єпроміжна —декоративно-прикладна, що поєднує всобі ужитковіі функціональніякості об'ємно-просторовоїконструкціїта художнюекспресіювідповідногодекору. Вонапідпорядковуєтьсяаналогічнимморфологічнимконцепціям.

Таким чином, декоративно-прикладнемистецтво зйого багатствомматеріалів, конструктивно-формотворчихі декоруючихтехнік, помноженихна функціональнітипи побутовихпредметів, утворює надзвичайнорозгалуженуморфологічнусистему, дляаналізу якоїнеобхіднонасампередскористатисянизкою розробленихестетичнихкатегорій: вид, рід, жанр, твір.

Види декоративно-прикладногомистецтва —головна структурнаодиниця морфології.Це — художнєдеревообробництво, художня обробкакаменю, художняобробка кісткий рогу, художнякераміка, художнєскло, художнійметал, художняобробка шкіри, художнє плетіння, в'язання, художнєткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фотофільмодрук, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань, просічнийметал, витинанки, мереживо, виготовленнявиробів з бісеру, емалі, а такожмеблів, посуду, хатніх прикрас,іграшок, одягу, ювелірнихвиробів тощо.Усі вони відносятьсядо декоративно-прикладногомистецтва, якчастина доцілого, маютьвідповідніспільні рисиі своєрідніознаки. Коженз видів унікальнийза специфікоюматеріаліві технологічнимпроцесом обробки, за художньо-композиційнимизакономірностямиструктуриобразів^

Одні видишироко функціонуютьу сфері побутуі загалом у*візуальнійкультурі, наприклад, художній метал, дерево, кераміка, ткацтво. Інші, такі, як мереживо, батік, виробиз бісеру, писанки, навпаки, маютьпорівняновузьке функціональнесередовище.Звідси морфологічнаструктура упершому випадкупоширена, а вдругому — звужена(або цілкомвідсутня). Поширеннявідбуваєтьсяметодом уведеннядодаткових, проміжнихдиференційниходиниць — підвид, підгрупа тощо.Так, підвидив кераміцігрунтуютьсяна якісниххарактеристикахматеріалів(майоліка, фаянс, фарфор, кам'янамаса, шамот) татехнологіяхвиготовлення; підвиди в обробцідерева — цетехніки йогообробки (різьбярство, столярство, токарство, бондарство).Інколи вонистановлятьзначні самостійнігалузі художньоїтворчості ізсвоєріднимизасобами декоративноївиразності.

Рід — наступнасходинкакласифікації, торкаєтьсянайзагальнішихособливостейта ознак виробів,їхніх функціональнихвідмін. Рід —категорія, щовиникла улітературознавстві, але нині успішцозастосовуєтьсяі в інших видахмистецтва, набуваючизагально-естетичногозначення. Яксвідчить практика, один майстер, наприкладстоляр, не можез однаковимумінням виготовлятимеблі, транспортнізасоби, музичніінструменти,іграшки тощо.Тому відбуваєтьсявузька спеціалізаціяза родами художньоїтворчості.Отож, у декоративно-прикладномумистецтвіродові відмінинайкраще вираженіу видах-матеріалахз найбільшоюструктуроювиробів: деревообробництво, метал, кераміка, скло, обробкашкіри, плетіння.Родові формимають тутузагальненийфункціональнийхарактер виробів, наприклад, меблі, посуд, знаряддя праці, культові предмети,іграшки, прикрасита ін. (обробкадерева); посуд, начиння, зброя, культові предмети, прикраси тощо(метал); посуд,іграшки, прикрасиі под (кераміка).Однакові родовіформи, що різнятьсяматеріалами,інколи об'єднуютьсядослідникамидля зручностіаналізу і викладутеми у новівиди декоративно-прикладногомистецтвафункціональногоспрямування— посуд, іграшки, прикраси, мебліі т. ін.

Поняття жанрсклалось уморфологіїбільшості видівмистецтва. Уморфологіїдекоративно-прикладногомистецтва такожє необхідністьвведення аналогічноїкатегорії длявизначенняменших внутрішніхструктурниходиниць функціональноїформи предметівта їхньогопризначення.Але вираз «жанрвази, дзбанка, миски чи горнятка»звучить якосьвигадливо інеприродно.Тому доцільноозначуватитвори відповідноюфункціональноютипологічноюгрупою, а в разінеобхідності— і підгрупою.

Типологічнагрупа — це порівняностале поєднанняоднотипнихпредметів, детип виступаєяк абстрактнийузагальненийзразок предметів.Наповненнятипу локальнимита індивідуальнимиособливостямиперетворюєйого в конкретнийтвір. Порівняноіз видамидекоративно-прикладногомистецтва іродами творів, типологічнігрупи є класифікаційноюкатегорієютретього порядку.Якщо в образотворчихвидах мистецтважанрова структуратворів грунтуєтьсяна тематичнихпринципах, тоу декоративно-прикладнихтипологічнігрупи маютьконструктивно-функціональнуконцепцію.Отже, вонирозкриваютьпевну функціональнукомпозиційнуспільністьгрупи предметів(творів). Кожнатака типологічнагрупа творівдекоративно-прикладногомистецтвавирізняєтьсясукупністюдеяких зовнішніх, формотворчихознак, що сприяютьїї розпізнанню.Наприклад, удеревообробництвірід посуду має12 типологічнихгруп: миски, ложки, сільнички, чаші, баклагита ін. Так, догрупи мисоквходять такітипи: великімиси «яндови», середні й малімиски, у якихдіаметр днане перевищуєполовини верхньогодіаметра вінця, береги похилі, але невисокі.Сюди ж слідвіднести тарілкиі тарілочки, які можнакваліфікуватияк плоскі миски.Група ложокоб'єднує кількатипів предметів— ложки великій малі, черпакитощо. Вони маютьоднакову будову, складаютьсяз невеликоїмісткості длянаповненняїжею та ручкирізної довжини.

Деякі типологічнігрупи маютьспільні міжвидовіі міжпідвидовізасади внаслідокоднаковихфункціональнихособливостей.Наприклад, вазаіснує не тількив.камені, дереві, металі, склі, а й у керамічнихпідвидах —майоліці, фаянсі, фарфорі, шамотіта кам'яніймасі. Наступнакласифікаціявраховує поділвиробів натипологічніпідгрупи (декоративнаваза загалом; ваза на підлогу, ваза на поличку; вази для квітіві т. ін.).

Типологічнагрупа — формаісторичномінлива, їїдинаміка залежитьвід соціальнихзмін. У сферітипології формвідчутні реальнітенденції дооб'єднання іроз'єднанняокремих типологічнихгруп, підгрупі типів. Із змінамитрадиційногонародногопобуту наприкінціXIX—на початкуXX ст. поступовозанепали професійніхудожні ремесла, народні промисли,із творчогопроцесу вибулидесятки функціональнихгруп і типіввиробів: порохівниці, кресала, ярма, дерев'янийпосуд, дукачі,ґердани тощо.У наш час в випадкивідродженнядавніх типологічнихгруп, виникаютьнові: мінігобелени, серветки, накидкина телевізор, хлібниці (дерев'янакоробка длязберіганняхліба), цукерниці, кашпо тощо.Таким чином, кожна історичнаепоха мав своютипологію груп,і навпаки, типологіягруп виробівв своєріднимдзеркаломепохи.

Художнійтвір (виріб) —становитьостанню, четвертусходинкуморфологічноїструктуридекоративно-прикладногомистецтва. Цеособливийсоціально-культурнийпредмет, якийвідбиваєхудожньо-духовнуконцепцію тамає утилітарнуцінність. Якщохудожня концепціявідсутня абодеформована, такий твір неналежить домистецтва. О.Б. Салтиковписав: «Будь-якаріч, ідеальносконструйованаз точки зорупрактичногозастосування, ще не є художньою.Твором мистецтвавона стає тоді, коли набуваєвиразностібільш глибокої, ніж простовиявлення свогофункціональногопризначення.Виразністьє необхідноюумовою художності»4.

Творидекоративно-прикладногомистецтваперебуваютьпід впливомдуховної наповненостічасу. Цей фактордіє у прямійзалежностідо величинипроміжку часу, що віддаляєнас від моментуйого створення.Іншими словами, чим більшийвік твору, тимйого духовнанаповненістьсильніше збуджуєнаші естетичніпочуття. Можнанавести чималоприкладів, колипредмет-твір, знайденийархеологами, мало чим відрізняєтьсявід теперішньоговиробу, та століттянепомітнопереважуютьшальки терезівна користь тогопредмета, котрийдійшов до насіз глибин віків.

Морфологіявидів мистецтваі типологіятворів — цесвоєрідніоснови розуміннядекоративно-прикладногомистецтва, ключдо сприйняттяйого засад таприроди.

ХУДОЖНЄТКАЦТВО

Художнєткацтво — церучне або машинневиготовленнятканин на ткацькомуверстаті. Ткацькевиробництвооб'єднує підготовкусировини, прядінняниток, виготовленняз них тканині заключнуобробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Сировинай обладнання.Сировина длятканин: рослинна(льон, коноплі, бавовна), тваринна(вовна, коконишовкопряда), хімічна (штучні, синтетичніволокна) таметалеві нитки— сухозліткатощо. Якістьсировини, прядінняниток (ручне, машинне; тонких, грубших, рівних, меланжевоготипу, зсуканих, скручених)позначаєтьсяна структурітканин. Упродовжвіків нагромадженідосвід тонкогорозумінняматеріалу, знання всіхетапів обробкиволокон, ниток, вміння підготуватиі передбачитихудожні ефектимайбутньоїтканини. Важливуроль відіграєдобре володіннятехнологічнимипроцесами.

Нитки готувалина основу іпіткання. Ниткиоснови шліфували, а пітканнячасто зволожували, запарювалитощо. Наприклад, на Гуцульщинівовну двічінамочувалиу гарячій водіз лугом, щобвиткане з неїсукно під часваляння у ступахне збивалося.Часто на основувикористовувалигрубші нитки, а на піткання— тонші, зсуканітощо.

Нитки основинамотувалина вал верстатів, а піткання —в клубки, шпулі, бобіни, пасма.Різним переплетеннямна ткацькихверстатах здвох системниток основий поробку виготовлялитканини певноїщільності іширини (залежновід розмірівверстатів).Верстати дляручного ткацтвабувають двохтипів: з вертикальнимі горизонтальнимрозміщеннямоснови.

Вертикальнийткацький верстат(кросна) являєсобою прямокутнувертикальнураму. До її верхньоїжердки прикріплювалинитки основиі, щоб їх натягнути, внизу прив'язувалиглиняні абокам'яні грузила, пізніше засновувалинитки на нижнюраму — вал.Вертикальніверстати простоїконструкціївідомі з часівнеоліту (за 5—6тис. до н. е.). Ускладненаконструкція— кросна — зберегласядо наших днів.

Горизонтальніверстати відоміз X—XIII ст. Найголовнішічастини: дванавої (на верхнійнамотуєтьсяоснова, а нанижній — готовітканини); підніжки, ремізки, човник, за допомогоюяких робитьсяпереплетенняниток основиі піткання; ляда з бердом, що регулюютьрівномірнерозміщенняниток основиі прибиваютьнитки піткання.Ширина берда— 60—80 см. Горизонтальніверстати маютьлокальні відмінищодо формидеталей, розміру, оформленнярізьбленнямтощо.

На Україніпоширені інескладніприлади, наяких виготовлялирізні малі зарозмірамивироби: ткацькідощечки, кросенцяі вилочки дляплетіння поясів, очіпок; верстатидля плетіннярукавиць тощо.

Машиннеткацтво почалосьнаприкінціXVIII ст., коли булистворені механічніткацькі верстати.Залежно відтипу зівоутворювальногомеханізму їхподіляють наексцентрикові(найпростішіпереплетенняниток), кареткові(складні переплетення)і жакардові(тканини з дужескладним малюнком).У ткацькомувиробництвібезперервновідбуваєтьсяавтоматизаціявиробничихпроцесів, застосовуютьсябезчовниковібагатозівніверстати.

Підприємствалегкої промисловостівиробляютьтканини, лляні, бавовняні, вовняні, шовкові, неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейніта інші.

Художнітканини (ручнотканіабо виготовленіза допомогоюмашини) — найпоширенішийвид декоративно-прикладногомистецтва.Характеризуютьсяякісним матеріалом, майстерністютехнічноговиконання, високим рівнеморнаментально-композиційного, колористичноговирішення.

Тканиниподіляютьсяна лляні, конопляні, вовняні, шовкові, лавсанові таін.; мішані(льоноконопляні, з конопляноюабо лляноюосновою, з вовнянимпітканням, льонолавсанові)тощо.

Техніки.Основні технікиручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перевірне ізакладне.

Просте полотнянепереплетенняполягає в тому, що на верстатіз двома підніжкаминитки пітканняпроходять череззів, пересікаючиперехреснонитки основи.Важливе прицьому рівномірненатягання нитокчовником, розміщення, відповіднащільністьзбивання лядоютощо. Виділяютьсярозрідженіполотна, витканіпростим переплетенням— серпанковіполотна.

Саржеватехніка узорноготкання (чиновать)виконуєтьсяза допомогою3-24 підніжок.Залежно відпослідовностіперебиранняпідніжок івідповідногопідніманняремізок дляутворення зіву, щоб пропускатинитки піткання(різне плетіннядвох системниток: основаі піткання), утворюютьсядрібнорапортніузори. Це ламані, зигзагоподібністрічки, «кіски», ряди зубчиків, ромбів, ромбовихфігур, зірочок.Чино-ваті полотнацікаві за своєюструктурою, вони тугіші, еластичніші, в них орнаментальнімотиви дещорельєфнішевиступаютьнад основою, виділяютьсясвітлотіньовимипереливами.Різновидністьчиноватихтканин створюютьмішані нитки: на основу конопляні; а поробок лляні; на основу невибілені, піткання-вибіленічи кольоровітощо. Для узорногопітканнявикористовуютьсякращі сортиниток, частозсукані. Декоративнийефект у такихтканинах збагачуєтьсяритмічністючергуваннялегко виступаючихкольоровихскісних стрічокна однобарвномутлі.

Перебіркатехніка тканнявиконуєтьсяскладним способомплетіння нитокоснови і пітканняза допомогоюпідніжок, ремізокта додатковимпідніманнямниток основи, утворення зівуіз застосуваннямдощечок, прутиків.Таке тканняназивається«під дошку»,«дві дошки»,«перетик» тощо.Залежно відтого, чи ниткапіткання проходитьпо всій ширинітканини, читільки на місцяхутворенняузору, перебіркатехніка поділяєтьсяна дві основнігрупи: суцільнийперебір і перетикз вибором. Єрізні локальніваріанти перебору.Найбільш поширенепоєднаннятехнік простогоплетіння йузорного перебірного.У них чергуютьсягладкотканній узорні смуги.

Закладне(килимове) тканняздійснюєтьсяплетінням двохсистем ниток: основи (переважнолляних абобавовнянихприродногокольору) іпофарбованиху різні кольориабо природногокольору вовнянихниток піткання.При цьому ниткиоснови переплітаютьсякольоровиминитками пітканняне по всій ширинівиробу, а відповіднічастини задуманогоузору на фонітканини. Є різніспособи виконаннякилимовоготкання: «навічка», «намежеву нитку»,«на пряму нитку»тощо.

Окремі тканинивиготовлялисьпоєднаннямтехнік простогополотняного, саржевого, закладногоплетіння ниток.Техніки ворсового, петельчатогоплетіння характернідля виготовленнякилимовихвиробів табойківськоговерхньогоплечового одягу— гунь.

Залежно відпрактичногозастосуваннятканини обираласяй техніка їївиготовлення.

За функціональнимпризначеннямвиділяютьсятканини одяговогота інтер'єрногопризначення.

Типологіятканих виробіводяговогопризначення.Полотно — важливатипологічнагрупа тканинпереважноодяговогопризначення.Народні ткаліУкраїни виробиличисленні варіантитехнічно-технологічнихзасобів дляотриманнядекоративнихефектів полотен,їхній художнійрівень залежитьвід якостісировини, їїпервинноїобробки, способівпрядіння, зсукуваннятощо, від доборутехнік ткання, кінцевогоопрацювання, вирівнювання, вибілювання, фарбування, рясування іт. ін.

У дослідженняхматеріально-художньоїкультури українськогонароду особливаувага зверненана виготовленняполотен, їхпоширення навсій територіїУкраїни, данаоцінка різнихтипів. Селянськимткалям буловідомо понад20 видів полотна5.

За матеріаломвиділяютьсяпідтипи полотен: лляні, конопляні(з ниток домашньогопрядіння веретеномабо прядкою, коловоротом); бурунчукові(з тонких ллянихниток фабричноговиготовлення); бавовняні,«бомбакові»,«памутові»(з бавовнянихниток фабричноговиготовлення); шовкові, муслінні, золототкані(переважно зпривознихшовкових, металічнихниток тощо).Конопляніполотна об'єднанів окремі групи: плоскіні (тканіз м'яких волоконплоскіні —«перших конопель»); матірчаті(ткані з ниток, напряденихз волокон матірки— «других конопель», жовтіших, тугіших).Від якостіволокон залежаланазва полотен: повісняне(високоякіснеполотно з ниток, напряденихз тонких волокон), згрібне (з волоконнижчої якості, грубших ниток); клочане (з найгрубшихволокон, валу).

Полотнарозрізняютьсяза кількістюзаснованихв пасма нитокдля основи.Наприклад, десять пасем— вузькі і грубіполотна, такзвані «тринадцятка»,«шістнадцятка»,«вісімнадцятка»— тонші, високоякісні, широкі полотна.

Мішані полотнавиготовлялиз ниток, напряденихз поєднанихв певних пропорціяхволокон льонуі конопель, зниток на основулляних, а напіткання —конопляних(або на піткання— бамбак, металевісрібні, золотітощо).

За кольоромпереважновиділяютьсяполотна білі(біль) і сірі(сирові). Технікавиконанняполотен: простеполотняне ібагаторемізнеузорне (чиновате)ткання.

Сукна — типологічнагрупа тканинодяговогопризначення.Матеріал: волокнаовечої вовни.Прядуться ниткиз вовни веретеномі за допомогоюніжного машинногопристрою —прядки, коловородка.Техніка ткання: просте полотнянеі багаторемізнечиновате.

За якістювовни, рівногоабо нерівномірногоскручуваннявовни при прядіннів нитки виділяютьсясукна з гладкотканоюповерхнею ірельєфною, вузликоватоюабо ворсовою.Різні технікиткання, способиваляння сукнау валилах, ступах, поливаннягарячою водою, збирання впливаютьна структуру, фактуру сукна.

В усіх областяхУкраїни поширенісукна білі, сірі, чорні, чорно-коричневіі мішані (змішуваливолокна різнихвідтінківбілого, чорногокольору). Сукнонайвищогогатунку, тонке, однотонне, використовувалосяна пошиттясвятковогоодягу. У гірськихрайонах Карпат, на Гуцульщинішили одяг зчервоного(червленого)сукна (фарбованогочервцем).

Різні типисукна потрібнідля пошиттянагрудногопоясного таверхньогоплечового, переважнозимового одягу: безрукавки, штани, сердаки, каптани, жіночіспенсери, гуглі, чугані, сіряки, свити, кобеняки, манти, жупанитощо.

Поштучнітканини — типологічнагрупа тканин, витканих дляокремих одяговихвиробів, їхдоповнення: запаски, обгортки, плахти, дерги, намітки, хустини, пілки, пояси, пасини, стрічки, сумки тощо.Виробленацілісна системахудожньогорішення кожногоз них. Вонивідрізняютьсяза типом і структуроютканин (технікаткання, щільністьбудови, фактура).Усі ці виробимають чітку, притаманнуїм орнаментально-композиційнубудову: центральнеполе, кайма, шахове, сітчасте, стрічковерозміщеннямотивів; зміст, форма орнаментальнихмотивів, колорит.

Художньоюобразністювиділяютьсятканини, з якихшили торби, бесаги, тайстри, дзьобенки. Цезаснівчасто-клітчастічорно-білі ібагатоколірнітканини, яків різних районахКарпат і Закарпаттямають локальніознаки. У нихгармонійнопоєднані фізичні, технологічнівластивостіта орнаментально-композиційнірозв'язання, таким чиномутворюєтьсяєдина цілісність— мистецькийтвір.

Типологіявиробів інтер'ерногопризначення.Функціональнароль тканинінтер'ер-ногопризначеннявизначає характерїхніх художніхособливостей.Виконуючиутилітарно-практичнуфункцію, вонивиступаютьважливимидекоративно-символічнимитворами в системісинтезу інтер'єру.

Покривала(локальні назви: верети, постілки, плахти) — поширенийтип тканин длязастелянняліжок, вкриваннятощо. Матеріал: льон, коноплі, вовна, бавовна.Основа переважнолляна або конопляна, а піткання —вовняні, бавовнянінитки. Технікаткання: простеполотнянепереплетення, багаторемізнеузорне тканнята перебір-не, часто з допомогоюдошки.

За характероморнаментуваннявиділяютьсяпокривалапоперечно-смугасті— «пасисті», картаті — «вклітку» таузорноткані— «писані».Колір покривал— білий, біло-чорний.Поширені поліхромнітканини. У пасистихряднах, веретахакцент зробленийна ширині кольоровихсмуг, ритміціповторень, характеріобрамування, заповненнянитками. Художняобразністькартатих веретзалежить відкольоровихсмуг, ниток воснові та відповідноїширини смуг, які протягуютьсячовникомперпендикулярнооснові. В узорнихтканинах єрізні варіантикомпону-

вання геометричнихмотивів, розеток, ромбів, павучків.Виділяютьсязаснівчастіпокривала —з каймою придвох широкихкінцях або зодного — підзори.

Наволоки— тип інтер'єрнихвиробів, виготовленихіз спеціальновитканих тканиндля подушок.Вони переважнопрямокутноїформи. Матеріал: льон, коноплі, мішані тканини.За характероморнаментуваннявиділяютьсянаволоки зперетканимикольоровимистрічками повсій площиніта з орнаментованимисмугами (прошвами)на одному абодвох вузькихбоках. Технікаткання: простеполотняне, багато-ремізнеузорне і килимове, перебір. З кінцяXIX ст. набулипоширеннянаволоки, декорованіорнаментальнимимотивамидоцентричногорозташування.

Скатертини— тип інтер'єрнихтканин, призначенихдля накриваннястолів, скринь.Матеріал: льон, коноплі, бавовна, вовна, сухозліткитощо. Техніка: просте полотнянепереплетення, багато ремізнеузорне, перевірнеажурне, килимоветощо.

Давні скатертини— однопілочні, часто шириною50—80 см, довжиноюдо 2—3 м. З кінцяXIX ст. зазналипоширенняобруси з двохпілок (частозмережані), зарубле-ні таз тороками.

За характероморнаментуваннявиділяються:1) скатертиниіз суцільнимузорним фоном«в кіски», «зубчики»,«круги», «тарілки»;2) скатертини, на вузькихкраях якихвиткані абовишиті широкісмуги, а нацентральнійплощині позмінновиткані вужчіі ширші кольорові(переважночервоні) стрічки.НаприкінціXIX ст. стали моднимискатертиниквадратноїформи, на кінцяхчотирьох боківяких розміщенаорнаментальнакайма і в'язаніторочки абопришите ручнов'язанечи фабричноговиготовленнямереживо.

Рушники —тип тканинінтер'ерного, обрядовогопризначення.Матеріал: льон, коноплі, бавовна, вовна, гарус, заполоч, сухозлітки, шовк. Техніка: просте полотняне, перебірне, багаторемізнеузорне килимоветкання, мереживо.За призначеннямрушники поділяютьсяна хатні («кілкові»,«на сволоки»,«на жердки», на ікони — «божники»,«зав'ески»), весільні — длямолодих; «плечові»— для обв'язуваннясватів; подарункові— на «подарунки».Тому й розмірирушників коливалися.Наприклад, закарпатськірушники «нажердки» невеликі(45x65 см); а житомирські«зав'ески», чернігівськіперевірнірушники довжиноюдо 6 м.

В окрему групуоб'єднуютьрушники білі, біло-червоні, кумачеві, поліхромніз поперечнимиорнаментованимисмугами; рушникиз вертикальновидовженимидо центральноїплощини антропоморфнимимотивами дереважиття, вазона; заснівчасті— рушники Полісся, картаті — зПоділля; кролевецькірушники Сумщинитощо.

Кожен із типівтканин одяговогота інтер'єрногопризначеннямає численнілокаль-

    продолжение
--PAGE_BREAK--

КИЛИМАРСТВО

Килимарство— виготовленнякилимів, а такожкилимовихвиробів (гобеленів, доріжок, килимовихпокриттів)ручним абомашинним способом.Важливе значеннямають добірякісної сировини(волокон), відповіднапідготовкапряжі, прядінняниток, їх фарбування, техніка ткання, принципиорнаментально-композиційногорозв'язанняі кінцева обробкавиробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Технологічніособливості.Основна сировинадля килимовихвиробів: вовна, льон, коноплі, бавовна; штучніволокна: лавсан, штапель, найлон,їх виготовляютьна вертикальномуабо горизонтальномукилимарськихверстатах.

Є різні технікиручного тканнякилимовихвиробів, щовпливає передусімна зовнішнійвигляд поверхні.Залежно відтехніки виконаннявиділяютьсякилимові виробиз гладкою поверхнеюі двобічниморнаментом, тобто безворсові, з рельєфновиступаючиминад основоюнитками — ворсові, комбінованіі гобеленні.

Безворсовікилими ручноговиготовленнятчуть так званимкилимовимзакладним ігребінчастимтканням. Килимовезакладне тканняпоширене в усіхрайонах Україниі має локальніназви: «забирання»(на СхідномуПоділлі), «овивання»(на ЗахідномуПоділлі, Покутті),«рахункове»(звідси назва«рахунковікилими»), «лічильне»(на Волині) тощо.Воно здійснюєтьсяпереплетеннямдвох системниток: основи(переважнолляних абобавовнянихприродногокольору) і пітканнявовняних ниток, пофарбованиху різні кольориабо природногокольору. Прицьому ниткиоснови переплітаютькольорові ниткипіткання неза всією шириноювиробу, а відповіднічастини задуманоговізерунку іполя. Ниткипіткання щільноабо рідко («увіконця»)перевиваютьсяна спільніймежевій нитціоснови, що з'єднуєдві кольоровіплощини — візерунокі поле. Такекилимове тканняназивають «замежевою ниткою».Воно буваєсуцільним, щільним ірозрідженим, ажурним. У ньомусполученняфону з орнаментоммає прямолінійніконтури — «напряму нитку».Для того, щобкилим був зіскісно спрямованимизубчастимимотивами, кольоровунитку пітканняперевиваютьне строго завертикаллю, а діагональне, на відстанідвох-трьохниток основи.Таке закладнеткання називають«на косу нитку».Часто ниткипіткання'нещільно перевиваютьсяз нитками основи, а після того, як човникомзроблено два-триряди (ходи) поля.Тоді на межісполученнярізного кольоруплощин утворюютьсянаскрізніщілини — вічка(ткання «у вічка»).

У виготовленнідвобічнихбезворсовихкилимів наПолтавщині, Київщині, Чернігівщиніта у центральнихі південнихрайонах Україниособливогопоширеннянабула технікагребінчастоготкання («кругляння»або «вільноїнитки»). Спочаткутчуть орнаментальнімотиви, а пізнішеполе. Ниткипіткання збиваютьсядля щільностімолоточком«гребінкою».Цією технікоюткалі вільнозаокруглюютьрадумані рослиннімотиви, а натлі довільноокреслюютьхвилясті лінії.Бо ж пітканнятого чи іншогокольору переплітаєтьсяз основою нерівними горизонтальнимирядами, як утак званихрахунковихкилимах, а йдев різних напрямках, згідно з контурамивізерунків, що окреслюютьсявільнимизаокругленимиплощинами якмазки на живописномуполотні. Такоютехнікою витканікласичні українські«квіткові»килими. Крімбезворсовиходношаровихдвобічнихкилимів наУкраїні здавнавиготовляливорсові килимовівироби. Цебагатошароватканина з основоюполотняногопереплетенняниток і ворсових, що виступаютьнад нею. Використовуютьсятри системиниток: основи, піткання таворсової нитки.Переплетеннямниток основиі пітканняутворюютькаркасне полотно.Ворсові кольоровінитки різноїдовжини спеціальнимивузлами щільноприв'язуютьдо ниток основи, прибиваютьнитки підкання, окреслюючивідповідниймалюнок абооб'ємно-рельєфніакценти. Є різніваріанти в'язаннявузлів: густих, туго збитих; розріджених; зрізання ворсунад основою, його розпушеннятощо.

На Українінайдавнішіворсові килимивідомі з XVI ст.—коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини.У 60-х роках XX ст.виготовленняворсових килимівпоширилосяу ткацькихартілях: нафабриках в усіхобластях України.

До ворсовихвиробів належитьунікальнийвид художніхтканин — ліжники(локальні назви: джерги, коци, наліжники, присідки тощо).Це грубі вовнянівироби з рельєфноюповерхнею, двостороннімворсом довжиною5—7 см. Технікаїхнього виготовлення: просте полотнянепереплетення.Виготовляютьсяспеціальнінитки дляпоробку —легко, нерівномірноскручені пучкивовни діаметромдо 1 см. Це сприяврозпушеннюпоробковоїнитки, утвореннюдвосторонньоговорсу на поверхнітканини. Щобліжник мавдовгий ворс, менше скачувався, вовну для поробкубрали кращоїякості, з довгимитвердими волокнами.На основупідготовлялиміцні, дещотонші вовнянінитки. НаприкінціXIX — на початкуXX ст. для основипочали використовуватиміцніші конопляні, лляні і бавовнянінитки. Карпатськіліжники спеціальнозвалюють увалилі. Піддією води ліжники, подібно досукна, щільнозбиваються, а на поверхніутворюєтьсяворс. На Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Херсонщиніліжники дещотонші за своєюструктурою,їх не звалюютьу воді, вонимають коротшіворсові нитки.Техніка полотняногопереплетенняв них тугіша, щільніша порівняноз карпатськимиліжниками.

Окрему, оригінальнугрупу утворюютьтак звані петельчастітканини. В нихоснова тчетьсяполотнянимпереплетенням.Ткалі роблятьчовником дваходи нитокпіткання іприбиваютьїх. За третімходом вводятьдодаткові, грубші кольоровінитки візерунковогопіткання, їхпропускаютьвільно, не прибиваютьдо основи. Зазадуманимвізерункомв певних місцяхвитягують петлідо 2—8 мм над рівнемоснови і прибиваютьдо полотнищадвома ходамичовниковоїосновної ниткипіткання. Чергуваннярядків ґрунтовогоі візерунковогопіткання утворюєна гладкому, лицьовому, витканомуполотнянимпереплетеннямтлі рельєфнийпетельчастийорнамент. НаВолинськомуПоліссі поширеніпетельчастікилими із зображеннямптахів, вазонів, квітів, а наБуковині типовимє розетковий, ромбовий орнаменти.

На Україніпопулярнікилимові вироби, виткані комбінованоютехнікою: полотнянимпереплетенням, закладнимворсовим тканням, кругляннямтощо. Наприклад, у відомомукилимі XVIII ст. згербом П. Полуботкавізеруноквитканий ворсом, а поле — двобічнимкилимовимперебором.Часто в поперечно-смугастихкилимах окреміорнаментальнісмуги витканітехнікою закладноготкання, «у вічка».Техніки виконаннякилимовихвиробів — важливийкритерій їхньоїкласифікації.

Окрему групуутворюютьгобелени (килими)— картини (шпалери), що виготовляютьсятехнікою виборногоручного ткання, тобто тчутьсяокремими ділянками.На Українідавні гобеленимали назвидивани, опони, шпалери, коберці, перистрома-ти, тапетії. Термінгобелен французькогопоходження(від назви майстерніГобеленів XVст.) і вже у XIX ст.вживався наУкраїні (щодовітчизнянихвиробів). Гобеленивиготовлялидрібним кольоровимвиборним ручнимтканням. Матеріал: тонкі вовняні, шовкові, бавовняні, металеві золотіі срібні ниткитощо. У серединіXX ст. урізноманітнюютьсятехніки тканнягобеленів.Вводитьсяплетіння, в'язанняшнурів, аплікація, ажур і т. ін. Поручз традиційнимиматеріаламивикористовуютьсясинтетичніволокна, шкіра, металеві платівки.

За характеромхудожньо-образногозмісту гобелени70—80-х років XX ст.можна поділитина монументально-декоративні, декоративні, гобелени малихформ і гобеленнумініатюру.

Крім ручноготкацтва використовуєтьсяі машиннийспосіб виготовленнякилимів, килимовихдоріжок, покривалтощо. На двополотенномуверстаті змашиною Жаккардаза годинувиготовляютьблизько 6 м2ворсовогополотна. Наспеціальнихаксмінстерськихверстатахворсова поверхняутворюєтьсяза допомогоюкомплектутрубок на снувальнихваликах.

Виготовленнякилимів механізованимикилимоткацькимиверстатами— це вже галузьхудожньоїпромисловості.

Після тканнякилимові виробиочищають, зм'якшуютькаркас, надаютьворсовій поверхніполиску.

У різнихтехніках виконаннякилимовихвиробів народнімайстри досягливисокої майстерності, вміли передбачитихудожні ефективиробів.

Типологія.За функціональнимпризначеннямвиділяютьсякилими: настінні, настільні, залавники, полавники, декоративнідоріжки, накидкина крісла тощо.Залежно відфункціональноїролі вирішуютьсяі їхній орнамент, композиція, колорит. Змісторнаментальнихмотивів, характерзображення— важлива основаподілу килимівза окремимигрупами: згеометричним, рослинним, геометризовано-рослин-ниморнаментом; сюжетно-тематичні.Домінуючімотиви орнаменту: ромби, розетки, квіти, квітковігалузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людськіпостаті та ін.Розробленачітка системаїхнього розташуванняна білому, чорному, коричневому, сірому тлі.Найпоширенішікомпозиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста івазонна. Важливуроль в орнаментально-композиційнійбудові килиміввідіграютькайма, обрамування, торочки тощо.

Поліфункціональністьукраїнськихнародних килимовихвиробів, ліжників, гобеленів, техніка їхньоговиготовлення, орнамент Іколорит —взаємообгрунтовуючіфактори, якістворюють грунтунікальноговиду мистецтва, важливе художнєнадбання українськогонароду.

ВИШИВКА

Вишивка —найпоширенішийвид народногодекоративно-прикладногомистецтва, орнаментальнеабо сюжетнезображенняна тканинах, шкірі, повсті, виконане різнимиручними абомашиннимишвами. Дивовижнебагатствохудожньо-емоційнихрішень українськоїнародної вишивкизумовленерізнотипністюматеріалів, технік виконанняорнаментів, композицій, колориту, якімають численнілокальні особливості.Художнє обдаруванняукраїнськогонароду, вершинийого мистецькогохисту в повнусилу виявленіу вишитих творах.Немає меж розмаїттюїхніх художньо-виражальнихзасобів.

У розробцікласифікації(ділення запевними спільнимиознаками) ітипології(ділення нагрупи, що відбиваютьсуттєві відмінності)вишивки дослідникийшли за виразнимиосновнимиознаками: матеріалі техніка, орнамент, композиція, колорит, функціонально-практичнепризначення.

Матеріализумовлюютьхудожній рівеньтвору. Згідноз призначеннямвишивальніматеріалиподіляютьсяна два типи: 1)основа, на якійвишивають,—вовняні, лляні, полотняні, домашньоговиробництватканини, шкіра, сукно та пізніше— тканини фабричноговиготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, су раж, муслін, плис, шовк, шкірата ін.; 2) матеріал, котрим вишивають: нитки ручно-пряденілляні, конопляні, вовняні; ниткифабричноговиготовлення— запал, біль, кумач, волічка, гарус, зсуканівовняні нитки«коцик», шнури, шовк; металеві, золоті та срібнінитки, корали, перли, коштовнекаміння, бісер, металеві пластинки— лелітки, ґудзики, сап'янові стрічкитощо. Вишивальніматеріалипоступововдосконалювалися.Так, на змінуручнопряденимприходили ниткифабричноговиготовлення.Для окремихкомпонентіводягу та інтер'ернихтканин використовувалиінший матеріал.Полотнянийодяг переважновишивали лляними, вовняними, ручнопрядениминитками, бавовнянимифабричноговиготовлення; вовняний —свити, кептарі, сердаки, гуглі, крім названихниток, вишивалище й шнурами, вовняниминитками фабричноговиготовлення— волічкою; перемітки —заполоччю, шовковими, срібними, золотиминитками; кожухи— вовною, сап'яновимистрічками, шовком тощо.З середини XIXст. дедалі частішедля вишиваннявикористовувалигарус, заполоч, а з початку XXст.— нитки «ДМС», муліне, бісер, шовк тощо.

Природні, фізичні, структурно-еластичнівластивості, кольоровівідтінки, характервзаємодії цихдвох видівматеріаліввизначаютьхудожню якістьвишивки. Колективнамудрість народуполягає у мистецькомухисті згармонізуваннярізних видівматеріа--лів, найвиразнішоговиявленняїхньої красиу двомірнійплощині і продуманійпропорційностівишиванихвізерунківі пробілівтканини дляпідсиленняемоційнихакцентів орнаменту, колориту.

Творчавинахідливість, сила художньоїфантазії виявленау різноманітнихспоЬобах використаннявибілених іневибіленихниток, рецептівфарбуваннялляних, конопляних, вовняних вишивальнихниток природнимиі хімічнимибарвниками.

Часто длявишивання'одноговізерункувикористовувалиі лляні вибіленінитки («білі»,«білка», «білизна»,«біла білка»тощо), і ниткиз сіравим, охристимвідтінком, ібавовняні нитки«памуть», «заполоч»,«запол», і вовнянінитки ручногопрядіння йфабричноговиготовлення— «волічку»,«лучок», гарус, металеві золотій срібні нитки, бісер тощо.Вишиваннярізними заякістю й структуроюшовковими, вовняними, металевиминитками посилювалорельєфністьвізерунків,їх об'ємно-просторовезвучання.

За матеріаломвишивки поділяютьсяна основнітипи: лляна, вовною, шовком, золотом (сріблом).Загальнопоширенев усіх районахУкраїни поєднанняматеріалівлежить в основіподілу вишивокна окремі підтипи: золото-шовкова, вовняно-памуто-ватощо.

Техніка.Українськанародна вишивкаславитьсябагатствомтехнічноговиконання.Безперечно, слово вишивкапоходить відслова шити. Надумку дослідників, давня назвавишивки — «шити»,«шитво», «шов».У народнійтермінологіївишивка ще йзараз називається«нашиттям»,«пошиттям»,«розшиттям»,«прошиттям»тощо.

Шити, вишивати— це різнимиспособамипротягати, закріплюватинитку, заволоченув голку, наноситистібки на тканинуабо шкіру. Відтого, як ці стібкипрошивалитканину, яквишивальнанитка лягалана основу, черезякі проміжки(скільки нитокоснови), чи булистібки прямими, нахиленимичи скісними, натягнутимичи вільно постеленимина тканині,—залежали відмінності, специфікавиконання.

Результатианалізу збереженихзразків вишивокX—XII ст. орнаментальногой образотворчогогаптування(вишиваннязолотом, сріблом, шовком) даєзмогу виділититакі техніки, як «прокол»,«шов по формі»,«шов в ялиночку»,«шов в прикріп».Техніка гаптування«в прокол»полягає в тому, що металевоюниткою проколюєтьсяоснова тканиниі на лицьовомубоці стелятьсястібки. Різноманітністьгустоти і напрямокїхнього розташуваннястворюютьпривабливунеоднорідністьструктур окремихелементів, мотивів таформ.

Технікою«шов по формі»(скісними стібкамизастелювалисьзаокруглення, хвилясті обрамування)та технікою«шов в ялиночку»— поверхневимнанесеннямзустрічноскісних стібківзображувалисягалузки, вузькістрічки.

Техніка «вприкріп» полягалав тому, що металевінитки щільнонакладали однабіля одної натканину і пришивалидо основи тканинишовковиминитками. Такоюж технікоювиконуваласявишивка перламутром, коралами, бісером, шкірянимистрічками, вовнянимишнурами тощо.У XVII ст. була поширенатехніка «вприкріп» пом'якій підстилці, коли під металевінитки підстелювалим'які лляні, шовкові, а такожтехніка «уприкріп»по твердійпідстилці, колипід металевінитки підкладали

У різнихтехніках виконаннякилимовихвиробів народнімайстри досягливисокої майстерності, вміли передбачитихудожні ефективиробів.

Типологія.За функціональнимпризначеннямвиділяютьсякилими: настінні, настільні, залавники, полавники, декоративнідоріжки, накидкина крісла тощо.Залежно відфункціональноїролі вирішуютьсяі їхній орнамент, композиція, колорит. Змісторнаментальнихмотивів, характерзображення— важлива основаподілу килимівза окремимигрупами: згеометричним, рослинним, геометризовано-рослин-ниморнаментом; сюжетно-тематичні.Домінуючімотиви орнаменту: ромби, розетки, квіти, квітковігалузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людськіпостаті та ін.Розробленачітка системаїхнього розташуванняна білому, чорному, коричневому, сірому тлі.Найпоширенішікомпозиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста івазонна. Важливуроль в орнаментально-композиційнійбудові килиміввідіграютькайма, обрамування, торочки тощо.

Поліфункціональністьукраїнськихнародних килимовихвиробів, ліжників, гобеленів, техніка їхньоговиготовлення, орнамент іколорит —взаемообгрунтовуючіфактори, якістворюють грунтунікальноговиду мистецтва, важливе художнєнадбання українськогонароду.

ВИШИВКА

Вишивка —найпоширенішийвид народногодекоративно-прикладногомистецтва, орнаментальнеабо сюжетнезображенняна тканинах, шкірі, повсті, виконане різнимиручними абомашиннимишвами. Дивовижнебагатствохудожньо-емоційнихрішень українськоїнародної вишивкизумовленерізнотипністюматеріалів, технік виконанняорнаментів, композицій, колориту, якімають численнілокальні особливості.Художнє обдаруванняукраїнськогонароду, вершинийого мистецькогохисту в повнусилу виявленіу вишитих творах.Немає меж розмаїттюїхніх художньо-виражальнихзасобів.

У розробцікласифікації(ділення запевними спільнимиознаками) ітипології(ділення нагрупи, що відбиваютьсуттєві відмінності)вишивки дослідникийшли за виразнимиосновнимиознаками: матеріалі техніка, орнамент, композиція, колорит, функціонально-практичнепризначення.

[Матеріализумовлюютьхудожній рівеньтвору. Згідноз призначеннямвишивальніматеріалиподіляютьсяна два типи: 1)основа, на якійвишивають,—вовняні, лляні, полотняні, домашньоговиробництватканини, шкіра, сукно та пізніше— тканини фабричноговиготовлення: перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, су раж, муслін, плис, шовк, шкірата ін.; 2) матеріал, котрим вишивають: нитки ручно-пряденілляні, конопляні, вовняні; ниткифабричноговиготовлення— запал, біль, кумач, волічка, гарус, зсуканівовняні нитки«коцик», шнури, шовк; металеві, золоті та срібнінитки, корали, перли, коштовнекаміння, бісер, металеві пластинки— лелітки, ґудзики, сап'янові стрічкитощо. Вишивальніматеріалипоступововдосконалювалися.Так, на змінуручнопряденимприходили ниткифабричноговиготовлення.Для окремихкомпонентіводягу та інтер'єрнихтканин використовувалиінший матеріал.Полотнянийодяг переважновишивали лляними, вовняними, ручнопрядениминитками, бавовнянимифабричноговиготовлення; вовняний —свити, кептарі, сердаки, гуглі, крім названихниток, вишивалище й шнурами, вовняниминитками фабричноговиготовлення— волічкою; перемітки —заполоччю, шовковими, срібними, золотиминитками; кожухи— вовною, сап'яновимистрічками, шовком тощо.З середини XIXст. дедалі частішедля вишиваннявикористовувалигарус, заполоч, а з початку XXст.— нитки «ДМС», муліне, бісер, шовк тощо.

Природні, фізичні, структурно-еластичнівластивості, кольоровівідтінки, характервзаємодії цихдвох видівматеріаліввизначаютьхудожню якістьвишивки. Колективнамудрість народуполягає у мистецькомухисті згармонізуваннярізних видівматеріа-. лів, найвиразнішоговиявленняїхньої красиу двомірнійплощині і продуманійпропорційностівишиванихвізерунківі пробілівтканини дляпідсиленняемоційнихакцентів орнаменту, колориту.

Творчавинахідливість, сила художньоїфантазії виявленау різноманітнихспособах використаннявибілених іневибіленихниток, рецептівфарбуваннялляних, конопляних, вовняних вишивальнихниток природнимиі хімічнимибарвниками.

Часто длявишивання*одного візерункувикористовувалиі лляні вибіленінитки («білі»,«білка», «білизна»,«біла білка»тощо), і ниткиз сіравим, охристимвідтінком, ібавовняні нитки«памуть», «заполоч»,«запол», і вовнянінитки ручногопрядіння йфабричноговиготовлення— «волічку»,«лучок», гарус, металеві золотій срібні нитки, бісер тощо.Вишиваннярізними заякістю й структуроюшовковими, вовняними, металевиминитками посилювалорельєфністьвізерунків,їх об'ємно-просторовезвучання.

За матеріаломвишивки поділяютьсяна основнітипи: лляна, вовною, шовком, золотом (сріблом).Загальнопоширенев усіх районахУкраїни поєднанняматеріалівлежить в основіподілу вишивокна окремі підтипи: золото-шовкова, вовняно-памуто-ватощо.

Техніка.Українськанародна вишивкаславитьсябагатствомтехнічноговиконання.Безперечно, слово вишивкапоходить відслова шити. Надумку дослідників, давня назвавишивки — «шити»,«шитво», «шов».У народнійтермінологіївишивка ще йзараз називається«нашиттям»,«пошиттям»,«розшиттям»,«прошиттям»тощо.

Шити, вишивати— це різнимиспособамипротягати, закріплюватинитку, заволоченув голку, наноситистібки на тканинуабо шкіру. Відтого, як ці стібкипрошивалитканину, яквишивальнанитка лягалана основу, черезякі проміжки(скільки нитокоснови), чи булистібки прямими, нахиленимичи скісними, натягнутимичи вільно постеленимина тканині,—залежали відмінності, специфікавиконання.

Результатианалізу збереженихзразків вишивокX—XII ст. 'орнаментальногой образотворчогогаптування(вишиваннязолотом, сріблом, шовком) даєзмогу виділититакі техніки, як «прокол»,«шов по формі»,«шов в ялиночку»,«шов в прикріп».Техніка гаптування«в прокол»полягає в тому, що металевоюниткою проколюєтьсяоснова тканиниі на лицьовомубоці стелятьсястібки. Різноманітністьгустоти і напрямокїхнього розташуваннястворюютьпривабливунеоднорідністьструктур окремихелементів, мотивів таформ.

Технікою«шов по формі»(скісними стібкамизастелювалисьзаокруглення, хвилясті обрамування)та технікою«шов в ялиночку»— поверхневимнанесеннямзустрічноскісних стібківзображувалисягалузки, вузькістрічки.

Техніка «вприкріп» полягалав тому, що металевінитки щільнонакладали однабіля одної натканину і пришивалидо основи тканинишовковиминитками. Такоюж технікоювиконуваласявишивка перламутром, коралами, бісером, шкірянимистрічками, вовнянимишнурами тощо.У XVII ст. була поширенатехніка «вприкріп» пом'якій підстилці, коли під металевінитки підстелювалим'які лляні, шовкові, а такожтехніка «уприкріп»по твердійпідстилці, колипід металевінитки підкладаликартон. Вукраїнськомусюжетномугаптуванніці технікиможна побачитина плащаницях, ризах, покровах, завісах тощо.Художнє звучанняпідсилювалосявведеннямдрібненькихскісних стібківна підстеленні— «шов по мотузці», прямих стібківчасто в шаховомупорядку — «панцернийшов». У сюжетнихзображеннях— обличчя, руки— вишивалишовковиминитками плоскісно, густо, гладенькозастеляючиплощини різними, згідно з формою, стібками —«єдвабний шов».

Упродовжстоліть домінуючимиспособамивишивання булонанесеннявишивальноюниткою прямих, скісних, зустрічно-скіснихстібків. Ці триспособи накладаннярозвивалисяпо-різному впевних середовищах, у творчостівишивальницьу поміщицьких, дворянських, монастирських, міських майстерняхта в народнійтворчості.

Результатианалізу датованихвишивок XVII—XIX ст., виконанихручнопряже-нимилляними, вовняниминитками, заполоччютощо, дає змогувиділити дваосновних методинанесеннястібків вишивальноїнитки на основу: двостороннійі односторонній.

Двосторонньона тканинунаносятьсястібки такимитехніками: перебір, штапівка,«позад голки», двостороннягладь, стебелевийшов, соснівка, штапівка, різнітехніки виколювання, вирізування, мереження, рубцювання, обметання тощо.Вони відомів усіх областяхУкраїни, алевирізуваннянабуло особливогопоширення наПолтавщині, а штапівка —на Вінничиніі т. ін.

Не менш різноманітніна територіїУкраїни і технікиодносторонньоговишивання, тобто нанесеннявишивальнихстібків з виворотногоабо лицевогобоку тканини.Вишивання звиворотногобоку (низинка, занизування)— це послідовнепротяганнявишивальноїнитки від одногокінця тканинидо другого, підчас якогозастеляєтьсяпевна кількістьниток основипоперемінноодин раз — звиворотного, а другий — злицевого боку.Внаслідок цьогона виворотнійстороні тканиниутворюєтьсявізерунокзворотний, тобто негативнийтому, що є налицевій стороні.Відома поперечна, поздовжня, іззамочками,«розквітчена»низинка.

Українськівишивальниціпостійно збагачували, розроблялинові технікиповерхневоговишивання злицевого боку.До них належать: поверхниця, набирування, кафасор, двобічнаштапівка, верхоплут, бігунець, плетінка, кіска, ретязь, хрестик, «черезчисницю», ланцюжок-тамбур,«кучерями», парами, рушниковий, городоцький, бавничковийшов, вибираннятощо.

Названітехніки — найтиповішіу вишивальномумистецтвіукраїнськогонароду. Вонине вичерпуютьусього багатствавишивання, їхрізні типизбагачуютьлокальні підтипи, групи, відомів кожному районі, навіть в окремихселах} Крімцього, індивідуальнатворчістьвишивальниць,«легкість»рук впливаєТїа~я1дшнністьвиконання однихі тих самихтехнік вишивання, які змінювалисязалежно відпризначення, матеріалів, розмірів, форми, кольору виробів.

Українськійнародній вишивціпритаманнімініатюрність, чистота виконання, ювелірнийхарактер. Дужечасто вишивкивиглядаютьоднаково якз лицевої, такі з виворотноїсторони, відрізняючисьцікавими акцентамизеркальноїсиметрії. Дослідникистверджують, що за технікамивишивання наУкраїні розрізняютьсяблизько 100 типіввишивок.

Від технікивишиваннязначною міроюзалежить характертрактуванняорнаментальнихмотивів, їхкомпозиційне, колористичнерішення, структурно-пластичніакценти. У розробціорнаментувишивальниційшли від окремихпростих елементівдо найскладнішихмотивів, комплексів.

Вишивка —унікальнемистецтвонародної графіки, вона збереглау собі багатовіковукультурудекоративноїлінії. Стібки-лінії— прямі погоризонталіабо вертикалі, діагоналі —основа творенняскладнихорнаментальнихформ.

Вишивкарозглядаєтьсяяк один із видівживописногомистецтва.Аналіз сріблястихпереливіввишивки білиминитками набілому тлі, дзвінких звучаньвишивки червонимиі білими, червонимиі синіми, червонимиі чорними нитками, барвистоїсоковитостібагатоколірноїгами дає змогустверджувати, що у цій галузівсебічно розкрилосяколористичнеобдаруваннянародних майстринь.Виділяєтьсяодноколірна, двоколірна, багатоколірнавишивка —орнаментальнаскарбницяколективногогенія. У нійвтілені чудесанародної фантазії— геометризованийметод зображеннякраси землі, природи, сонця, людини.

За змістомі формою орнаментальнихмотивів вишивкапереважноподіляєтьсяна геометричну, рослинну, зооморфну, орнітоморфнута антропоморфну.Найпоширенішімотиви у традиційномугеометричномуорнаментівишивок — прямі, скісні, ламаній зубчастілінії, зигзаги, меандри, плетінки, ромби, квадрати, трикутники, розетки, хрести, зубці. Слідпідкреслитирізноманітністьгеометричнихвізерунків, гармонію івзаємозв'язокусіх елементів, чітку ритмічністьліній, окреслень.

Рослиннийорнаментхарактеризуєтьсярозмаїттямзображеньквітів, листя, квітковихгалузок, деревтощо. Зооморфні(птахи, орли, півники, зозульки)й антропоморфні(зображеннялюдини) мотивиздебільшогогеометризовані, підпорядкованідомінуючимрослинним абогеометричниммотивам. Сюжетнавишивка більшпоширена укультовихвиробах.

У XIX ст. мотивиархаїчноготипу, наприклад, богині-берегині, зазнають активнихзмін, доповнюютьсяновими елементами, збагачуютьсязасоби їх технічноговиконання.Відбуваютьсязміни в кольоровомурішенні (перевагаполіхромності), складні процесипереходу відчітких геометричнихдо геометризовано-рослиннихформ (водночас— співмірністьіснуваннянавіть в однихвізерунках).

Серед розмаїтихваріантівкомпозиційноговирішеннявишивок переважаютьстрічкова, букетна, «вазонна»композиції.Дещо меншогозастосуваннянабула розетковаі шахова системирозміщеннявишитих орнаментальнихмотивів.

Вишивкавідбиває живописну, графічну йорнаментально-композиційнукультуру народу.Разом з тимвона є результатомяк матеріально-практичної, так і духовноїдіяльностілюдей. У нійміститьсяінформаціяпро орнамент, композицію, колорит, вонаохоплює і сферузнань, естетичніпогляди, смаки, а також звичаєво-обрядовіаспекти, етичніпереконаннятощо.

Але найбільшезначення маютьестетична йпізнавальнафункції вишивки.Через системуорнаменту, кольору передаютьсяскладні аспектисвіторозуміннята світосприйняттянавколишньогосвіту. Вишивкаактивно виконуєкомунікаційнуфункцію — зоровупередачу інформаціївід поколіннядо покоління, від митця домитця. Слідвиділити такожсвятково-знакову, символічнуфункцію вишивки, передусімвишивку хоругв, знамен.

Вишивкасвоєрідновиступає ускладній системіінших факторів, передусім мови— як ознака їїприналежностідо творціводнієї етнічноїгрупи людей.У ній правомірновиступаютьне тількинаціонально-специфічніознаки, а йзагальнолюдські.Вишивка входитьдо системиміжлюдськоїкомунікації, це мистецтвозрозуміле длявсіх. Вивченняїї у системнихструктурахорнаментально-композиційноговирішення, функціональнихречей дає змогувизначитивідмінні ознаки, специфікухудожньоїобразностівишивок одягового,інтер'єрного, обрядовогопризначення.

Типологіявишитих виробів.Вишивка одягу, давня східнослов'янськатрадиція, набулаособливогорозвитку наУкраїні у XVIII—XIXст. На цей чассформувалисякомплексиукраїнськогонародногочоловічогой жіночогоодягу. Вишивкаодягу об'єднуєтипи, підтипи, групи вишивок, які різнятьсязмістом орнаментальнихмотивів, характеромкомпозицій, кольором, матеріаломі технікоювиконання.Існують численнілокальні розбіжності.Упродовж віківвизначилисяпереважно сталіпринципи розміщеннявишивок наголовних уборах, натільному, нагрудному, поясному, верхньомуодязі, взутті.

Вишивкаголовних уборів(стрічок, переміток, хустин, бавниць, капелюхів, шапок) характеризуєтьсяоригінальноюкомпозицією.Стрічки вишивалирядами пишнихквітів, складнихгеометричнихмотивів аболаманою чихвилястоюгнучкою лінією, у вгинах якоїрозташованіквіти, а на виступах— листочки, пуп'янки.

Перемітки-обрусивишивали широкимисмугами геометричнихта геометризовано-рослиннихмотивів покраях та в налобнійчастині. Матеріал: заполоч, шовк, гарус, бісертощо.

Очіпки, кибалкивиділяютьсяпереважносуцільно вишитимискладнимирозетковимикомпозиційнимимотивами, розміщенимипо краях у виглядікайми, в кутахі на всій площиніу розетковомуабо стрічковомуплані. Матеріал: заполоч, шовк.

У чоловічихкапелюхахвишивалигоризонтальнустрічку міжкрисами і чолом-ком.Часто пришивалиоб'ємно-виступаючікольоровістрічки, «черв'ячки», китиці і т. ін.

Шапки-магеркивишивали гарусом, заполоччючервоного, білого кольору,із вкрапленнямсиніх, зеленихниток. Техніка: стебнівка, ланцюжок. Мотиви: розетки, круги, зубці (рядамив налобній танаушній частинах).

Вишивкаголовних уборів— важливийхудожній акцентв композиційнійцілісностінародногоодягу.

Вишивкасорочок виділяєтьсялогічністюрозташування, особливимбагатствомвишивальнихтехнік. Здавнасорочці приписуєтьсячарівна сила, з нею пов'язананизка повір'їв, звичаїв, обрядів.Сорочка розглядаєтьсяяк «двійник»людини, що їїносить. Сорочканаближала дотіла, і її здавнавишивали, наділяючимагічнимисимволами —знаками, щоббула берегинею.

У жіночихсорочках вишиваликоміри, пазухи, подоли, рукави, у чоловічих— коміри, манжети, маніжки, дужерідко полики.Крій сорочок, еволюція народногомоделюваннявпливали напринципи розміщеннявишивки наокремих частинахсорочок. Так, на вузькихобшивках чоловічихсорочок (рубцяхпри шиї, стоячихкомірах) стрічковерозташуваннявишивки завсією довжиною, а на відкладенихкомірах частовишиті тількипередні країі переважаєцентрична, розетково-галузевакомпозиція.На переднійпілці сорочоквишивали пазухи:1) вертикальнісуцільні смуги, вишиті обабічблизько розрізупазухи; 2) двіпаралельнівертикальністрічки, вишитіна відстані2—3 см від зарубленогорозрізу пазухи;3) суцільнавертикальнасмуга, виконанана правій половиніпазухи. НаприкінціXIX ст. внизу розрізупазухи почалинашивати прямокутніклинці, де вишивкарозташовуваласяу горизонтальномунапрямку, обрамовуючивертикальнісмуги, виконаніуздовж розрізупазухи. Дужерідко у жіночихсорочках напередній пілців нагруднійчастині вишиваликрім пазухидві горизонтальнісмуги — відрозрізу аж дорукавів. Такісорочки зустрічаютьсяна ЗахідномуПоліссі. ДляЗакарпаття, Бойківщинихарактернавишивка надрібному рясуванніпри обшивцікоміра у нагруднійчастині — брижі.На сорочкахЗахідногоПоділля, Буковинивишивали погрудки— дві вертикальністрічки, розміщеніна відстанідо 7 см від розрізупазухи до низустанка. Такістрічки робилиі на плечахсорочки.

Вишиті рукавиза характеромрозташуваннявізерунківподіляютьсяна такі основнігрупи: 1) вишитаверхня частина— уставки (полики)і манжет; 2) вишитітільки уставки;3) вишивка розміщенана всій їх площині.

Вершин художньоїдосконалостінародні майстринідосягли у вишиванніуставок. Цедомінуючийакцент не тількивишивки рукавів, а й усієї сорочки.Логічно продуманерозташуванняпрямокутноїплощини уставки, висотою переважнодо 15 см, шириноюдо 35 см на самійвидній верхнійчастині рукавів.

Уставкибарвистимистрічкамигоризонтальнопересікаютьвертикальнуплощину рукавівнижче підопліч, виразно виділяючисьв конструкціїсорочок, легкопроглядаютьсяв круговомуаспекті.

Вишивкаманжетів —«чохлів», «дудів»,«михалок»,«зап'ястя»залежить відїхньої форми.Одноряднимистрічкамирозміщеніорнаментальнімотиви на вузькихобшивках. Наманжетах вишивалисьі кількарядовісмуги, частоз переходому дрібні складочкирукавів. Зустрічаютьсяманжети, вишитітільки на краях.Урізноманітнюєвишивку манжетівїх обметування, обкидання, петлювання.Цікава вишивкана брижах —зібранихгоризонтальноюстрічкою навідстані 8—10см від обметаногокраю.

На подолахдодільнихсорочок виконувалигоризонтальнісмуги з мережанимирубцями. Зустрічаютьсясорочки з бочками— в них низомпри розрізахє вертикальнісмуги, висотоюдо 12 см. Вишивкаподолів сорочокнесе вагомехудожнє навантаження, вона обрамовує, композиційнезавершує системувишивки сорочки.

Нагруднийодяг — прямоспинний, приталений, короткий, зрукавами і безрукавів — мережиливертикальнимисмугами наполах, при нагрудномурозрізі напроймах ігоризонтальними— знизу полів, спинки і рукавів.Виділяєтьсявишивка-стебнівкау нагруднійчастині рукавівцентральнихобластей України.Своєріднавишивка гуцульськихбезрукавок— кептарів,їхні поли вишитіскладнимистрічками, ав кутах полівпри боковихшвах, на спинцірозташованірозеткові абоцентрально-променистікомпозиції.Часто на спинікептарів міжвирізами пройми— зооморфніта антропоморфнімотиви у складномуобрамуванні.

Вишивкапоясного одягу(запасок, спідниць)виділяєтьсястрічковимхарактеромрозташуваннямотивів у нижнійчастині. У різнихваріантахритмічногоповтореннявиконані мотивирозеток, зубців, квітів, гілочок, деревець тощо.

Кожухи вишивалиширокимигоризонтальнимисмугами знизуна рукавах, удолішній частиніта вертикальнона правій пілці.Переважаєвишивка концентричнихабовазонково-галузковихкомпозиційв куті правоїпілки — піднаріжників.У кожухахзвідрізноюспинкою мережилисмуги на спині(над лінієюталії), білярозрізів кишеньтана рукавах.*

Вишивкаверхньогоплечового одягу(свит, сердаків, гуглів тощо)характеризуєтьсяскладнимиорнаментальнимикомпозиціямина спині, припоясі, полах, рукавах, відлогахтощо.

Кожному видовіодягу, окремимйого компонентамвідповідаєвизначенатехніка виконання, матеріал, комплексиорнаментальнихмотивів. Вишивкаскладніша йбагатша нацентральнихплощинах рукавівсорочок, полахкабатів, безрукавок, кожухів, свит, у рогах хустин, краях переміток, внизу запасок.Відрізняєтьсявишивка жіночого, чоловічого, дитячого одягу, а також весільного, для щоденноїпраці, на святоі на смерть.

Дотриманняцього принципуобов'язковев праці вишивальниць, які чітко виділялиспецифікухудожніх прийомів, різних технік, залежно відїї застосуванняна різних частинаходягу.

Вишивка тканинінтер'єрно-обрядовогопризначеннямав специфічніхудожні засоби,її художняобразністьзумовленафункціональноюроллю декоруванняінтер'єру, емоційно-символічноюроллю.

Рушники —найпоширенішатипологічнагрупа — відіграваливажливу рольу сімейномута громадськомужитті. Вонибули необхідниматрибутом підчас урочистихподій, зустрічігостей, закладаннянових житловихта громадськихбудівель, відзначеннянародженнядитини, сватання, весілля, похороннихобрядів. У народізберегласяспоконвічнавіра у життєдайнусилу рушників,їх символічнезначення улюдськомужитті. Дослідникистверджують, що у далекомуминулому підчас поганськихсвят дівчатаприкрашалирушниками гілкидерев. Зображуваніна рушникахромби, розетки, квадратисимволізувалисонце, землю, рослини, їмвклонялисьяк явищам, котрідають життя, оберігаютьвід різних бід, страждань, злихсил. Центральнийкут хати — покуття— споконвічнемісце для поганськихубрусів, а полотновідігравалороль іконноїдошки, на ньогонаносили священніпоганськізображення, які передувалиіконам 6.

Рушники, вишиті різниминитками (шовк, білі, памуть, золоті, сріблі, бісер тощо), мають певнітипи композицій, різнятьсятехнічнимвиконанням, кольоровимвирішенням.На Полтавщині, Київщині, Чернігівщинірушники вишивалипереважно такзваними рушниковимишвами, де поєднанітакі техніки, як стебнівка— просо, полтавськагладь, шахматка, стебелевийшов і т. ін. Зсередини XIX ст.почали використовуватинастил, гладь, вирізування,«через чисницю»; на Поділлі —пряму гладь,«качалочку», низь; на Волині— занизування; на Харківщині, Сумщині — двостороннюгладь, настилування; на півдні України— хрестик, гладьі под. Переважаютьдоцентричнерозташуваннядерев життя, квітковихвазонів тастрічковийуклад мотивівв поперечнісмуги. Рідшезустрічаютьсярушники зорнаментальноюсмугою приодній широкійстороні.

Скатертинивишивали нацентральнійплощині і кайміз чотирьохбоків, тількипо каймі; двома-трьом'арядами тількиу вужчих краях.

Пілки, плати, хустини навідміну відхустин — головнихуборів маютьінше, інтер'єрно-побутове, обрядове призначення.Невипадковимє прямі аналогіївишивок заорнаментальним, технічним, композиційним, колористичнимрішенням звишивкою тканинінтер'єрногопризначення, зокрема рушників, скатертин.

Рідше побутувалибілі простирадла, до одного краюяких пришитілиштви — підзори.Це полотнища(2 м X 40 см), вишитів орнаментальніряди з розеток, хвилястихстрічок абодрібних квітковихгалузок.

Вишивка нанаволочкахрозташованапереважно зодного бокуна прошвах. Надитячих подушкахцентрально-круговакомпозиція— переважнопо центральнійчастині верхньоїплощини наволочки.На Закарпаттіпоширені двапринципи вишивок: рядове з двохсторін наволочкиі один звеличенийромб-розеткапо верхнійцентральнійплощині.

Вишивки натканинах інтер'єрногой обрядовогопризначеннявідрізняютьсяпродуманоюконструктивністю.Візерункипереважно вусталеномупорядку: нацентральнійплощині, покраях, з боків, по кінцях зурахуваннямїх доброгоогляду.

Білий коліртканини, вибіленихниток, а такожчервоно-сині, багатоколірнівізерункизбагачувалиживу гру світлотінейу вишивках, якіярусами спадалина ліжках, жердці, столах, стінах, посилювалиїх звучанняв інтер'єріхат, культовихприміщень.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

В'ЯЗАННЯ

В'язання —вид народногодекоративногомистецтва, виготовленняв-'язаного полотнай окремих виробіввигинаннямбезперервної, цілісної ниткиу петлях, щопо-різномупереплітаютьсяміж собою.

Технологічніособливості.Матеріал: ниткиручнопряденілляні, конопляні, вовняні, фабричноговиготовлення(шовкові, бавовняні, вовняні, металеві, синтетичнітощо). В'язанняздійснюєтьсягачком (дерев'янимабо металевим), спицями іспеціальнимимашинами —в'язальнимиабо трикотажними.Залежно відзасобів, задопомогою якихвиготовляютьсявироби, в'язанняподіляєтьсяна два типи: ручне (гачкомабо спицями)і машинне.

Народнімайстри розробиличисленні варіантитехнічноговиконанняплетених виробів.Ручне в'язаннягачком здійснюєтьсятакими найпоширенішимитехніками, якланцюжок, стовпчики, зубці. Ручнев'язання спицямихарактеризуєтьсярозмаїттямтехнічноговиконання.Виділяютьсятакі техніки, як панчішнев'язання, «вкіску», «в круги»,«резинка» іт. ін.

Полотна івироби, яківиготовляютьв'язанням натрикотажнихмашинах, називаютьтрикотажем.Трикотажнімашини буваютьнапівавтоматичній автоматичні; для вив'язуванняполотна і готовихвиробів. Крімпромисловихтрикотажнихмашин випускаютьручні, вонишироко використовуютьсяв домашніхумовах.

Основнітехніки машинногов'язання: поперечно-в'язальнаі поздовжньо-в'язальна.При першій однанитка послідовновигинаєтьсяв петлі одногоряду, котрийз'єднує поляз попереднімрядом, утворюючиполотно. Другаполягає у створенніпетельногоряду системоюпаралельнихниток (основи); петлі однієїнитки розташовуютьсяне в одномуряді, а переходятьіз ряду в ряд.

За кольоромвиділяютьсясирові, вибілені, строкатов'язанівироби. У трикотажномувиробництвіполотна частопіддають ворсуванню(начісне полотно), стрижуть (полотнотипу велюр)тощо.

Народнімайстри, художники-професіонали, трикотажникипостійновдосконалюютьтехнічні засобистворенняполотен, якіхарактеризуютьсяоригінальниморнаментально-композиційним, колористичнимрішенням.

Типологіяв'язаних виробів.За функціональноюроллю виділяютьсяручно- і машиннов'язанівироби одяговогота інтер'єрногопризначення.Перші переважновикористовуютьсядля виготовленняодягу. Це безрукавки, головні убори, панчохи, шкарпетки, рукавиці тощо.Трикотажнівироби: білизнянийта верхнійодяг, панчішно-шкарпетковіта рукавичнівироби, головніубори, купонидля суконь, блуз, курток.

Гардинно-тюлевівироби, рідшескатерті вив'язуютьпереважно напідприємствахтрикотажноїпромисловості.Асортиментручних і машиннихвиробів постійнозбільшується, оновлюється.

З 60-х роківXX ст. на Українізазнало поширеннямакраме — тематичні, орнаментально-декоративнікомпозиції, виготовленівручну з різноманітнихеластичнихматеріалів: ниток, шпагатів, шнурків.

МЕРЕЖИВО

Мереживо— один із популярнихвидівнародногодекоративногомистецтва; ажурні, сітчасті, декоративнівироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих таінших ниток.Мереживовиготовляєтьсядля оздобленняодягу, прикрашеннятканин інтер'ерногопризначення.

За технікоювиконаннямереживо поділяєтьсяна ручне й машинне.

Ручне мереживовиконуєтьсяза допомогоюголки і гачка.Плетіння мереживана коклюшкахна Українімайже не поширене(за виняткомЗакарпаття, та й то зрідка).Популярне наУкраїні мереженняза допомогоюголки виконуєтьсяна тканинахполотняногопереплетення.Для мережкинеобхідновитягти певнукількістьгоризонтальнихниток, а вертикальнізібрати голкоюв пучки і обметатинитками, окреслюючипевні орнаментальнімотиви: стовпчики, прутики, павучки, віконця тощо.

Залежно відтехніки мережкиподіляютьсяна: одинарнийпрутик, подвійнийпрутик, схрещенийпрутик, черв'ячок, одинарнийстовпчик, подвійнийстовпчик, гречка, вівсяночка, лучка, одинарна, подвійна табагаторядоваляхівка з настилом, прутик з настилом, прутик черезчисницю, черезчисницю безпрутика/ шабак, затяганка, безчисна квадратиковатощо. Ці мережкивиконуютьсяу стрічкахвисотою до 0,2мм і в смугахдо 60—70 см. Такимимережанимисмугами оздоблюваликінці рушниківна Сумщині, Дніпропетровщині, Полтавщині.У кожній областіпоширені тічи інші видимережок. Наприклад, шабак частовикористовувавсядля декоруванняодягу на Чернігівщині, Східному Поділлі, а мережка знастилом — наСумщині й Полтавщині.Змережування, ажурне зшиванняокремих деталейзастосовуєтьсяв тканинаходягового таінтер'єрногопризначення.Найбільш популярнимна Україні єзмережуваннячерв'ячком, городками, зубцями, плахтовимшвом, прутикомта шабаком, павучками, чернігівськезмережування, подільськарозшивка тощо.

Мереживогачком набулорозвитку наУкраїні з XIX ст.Виділяєтьсямереживо згеометричнимиі рослиннимимотивами.

Машиннемереживо заспособом виготовленняподіляєтьсяна три групи: плетене (намашинах з жаккардовимапаратом); в'язане(на в'язально-мереживнихмашинах) і ткане(утворюєтьсяза рахунокажурних переплетень).Цікаві виробимашинногомережива випускаєКоломийськагардинна фабрика.

Типологіявиробів. Зафункціональнимпризначеннямрозрізняютьсуцільні мережанівироби (наприклад, стрічки, хустки, гардини) і мережаніприкраси одяговогота інтер'єрногопризначення.

Мережанісмуги — на рушниках— важливе художнєявище в українськомународномумистецтві —розміщенівузькими стрічкамиабо великимисмугами (висотавід ЗО до 150 см).Настилом намережанихсмугах частовишиваютьорнаментальнімотиви: квіти, дерева життя.

Мереживона скатертяхроблять посередині вздовжшвів або з двохчи чотирьохбоків. Мотиви: ромби, квіти, зубці.

На сорочкахпереважаютьневеликіорнаментальнімережки пришвах на уставкахрукавів, а широкісмуги — на подолах, рідше — на пазусі.

Ажурні покривалавиготовлялиіз заздалегідьвиплетенихквадратів аборельєфнихрозеток, якіпотім з'єднували.

З одного рогунаволочок частовшивали мережаніпрошви. Складніорнаментальнівізерункивив'язувалигачком переважноз рельєфно-виступаючимиелементами.

Народнімайстри іхудожники-професіоналицікаво використовуютьдекоративніособливостімережива —ажурного, проглядово-ефектногов прикрашенніодягових таінтер'єрнихтканин.

ВИБІЙКА, РОЗПИС

Вибійка, розпис (вибиванка, набійка, друкованиця, мальованка, димка, синильни-ця)— це тканиниз візерунками, нанесенимиза допомогоюрізьбленихдощок (форм, печаток, стемплів); декоруваннятканин, колиорнамент утворюєтьсяне в процесіткання, а наноситьсяна готову тканину, друкується.Дослідникивибійки частоназивають їїнародною графікою.Відмінністьназв обґрунтовуєтьсярізними технікамивибиванняузорів, періодамивиготовленнята побутуванняв окремих регіонахУкраїни.

Майстрів, які прикрашалитканини різнимивізерунками, відповідноїх фарбували, у XV ст. в центральнихобластях Україниназивали вибійниками, а в західних— друкарями(полотен), малярами, димкарями тощо.

Основніматеріали длявибійок — тканини(лляні, бавовняні, шовкові, вовняні), вибивні дошкий фарби.

Важливезначення маютьякість підготовленогополотна, орнаментвибивних дощок, колір барвників.Полотна длявибійок добиралигладенькоготкання, поливалиїх водою, рівнорозгладжували.Дуже тонкіполотна інколизмочувалирозведенимтвариннимклеєм.

Вибивні дошкивиготовлялирізьбярі згрушевого аболипового дерева.Орнамент наних спочаткумалювали олівцем, а потім вирізувалиножем. За формоюдошки можнаподілити натри групи. Допершої належатьдошки прямокутноїформи з однимвеликим візерункомабо кількомадрібнішими, що рівномірноповторюються,—рапорти. Такимидошками працювалив кілька прийомів: спочатку вибивалиодну частинуполотна, потімдругу і т. д.Наступна група— це дошки, якісвоєю шириноюі довжиноювідповідаютьрозмірам полотна.За один прийомвиготовляливибійки відповідногопризначення.Третя група— квадратовідошки для вибиванняорнаменту нахустинах.

Орнаментвибійок залежаввід двох типіврізьбленихдощок. Перший— з вибранимтлом, другий— з вибраниморнаментом.

Фарби длявибійок виготовлялипередусім зприродніхбарвників, наприклад, чорного кольору— із сажі хвойнихдерев, червоного— з комашокчервцю; синього— із сумішііндиго і свинцевогобілила, коричневого— із сумішіохри і свинцю.Фарби розтиралина лляній олії, а потім варили.Відомі різнірецепти виготовленняфарб, їх варіння.Добре виваренафарба не залишалана полотніжирних плям, давала чистіорнаментальнівідбитки.

Основнідопоміжнізнаряддя дляверхньоговибивання: набір орнаментальнихдощок; шкіряніподушки, прибитіна дощечки здержаком, абоквачі, служилидля нанесенняфарби на дошку; дерев'янийвалок дляпритискуванняполотна додошки; каміньдля розтиранняфарби; горщиківдля варінняоліфи й фарбі т. ін. Від якостіпідготовленихматеріалів— тканин, вибивнихдощок, фарб, допоміжнихзнарядь — залежавхудожній ефектвибійок.

За технікамивиготовленнявиділяютьсявибійки верхньоговибивання; знадрука-ми(ясна фарба натемному тлі); кубового (резервного)вибивання.

Техніказверхньоговибиваннянайбільш поширенана Україні.Полотно розстелюютьі закріплюютьна спеціальномустолі з м'якимпідстеленням.Підготовленуфарбу наносятьна вирізьбленудошку і кладутьїї на полотно.Зверху дошкуприбивають, щоб фарба кращевідбилась натканині. Післянанесенняорнаменту дошкизнімали й просушувалитканину. Щоботриматидво-трикольоровувибійку, використовувалиокрему дошкудля кожногокольору. Спочаткуна полотнонаносили одинколір, просушувалийого, а потім, по черзі, іншікольори. Частона один колірвідбивали іншікольоровівідтінки. Надрукомзверхньоговибиваннявиготовлялитканину різногофункціональногопризначення.

Технікакубового (резервного)вибиванняполягає у тому, що орнаментнаноситьсяз вибивноїдошки не фарбою, а спеціальнопідготовленимрозчином вапна, воску. Післяцього тканинуфарбували увеликих бочках(кубах). Фон тканинфарбувався, а орнамент, вкритий вапном(воском), залишавсянефарбованим.Потім тканинувимочували(«відквашували»)у розчинах, знімали вапно, віск, висушувалий вигладжували.Таким чиномодержуваливибійки іззабарвленимтлом, на якомувиступалиорнаментальнімотиви природногополотна.

Техніки частокомбінували, наприклад, резервне ізверхнє вибивання, що збагачувалоорнаментальній кольоровіякості тканин.

З усьогорозмаїттягеометричнихі геометризованихмотивів переважають«звізди», «сосонки»,«грибочки»,«дороги», а зрослинних —«галузки»,«ружі», «огірки»,«маки» тощо.Вироблені чіткісистеми розташуванняорнаментальнихмотивів у відповіднихкомпозиціях.У фондах музеївнайчастішезустрічаютьсявибійки XVIII — XIXст. із стрічковими, сітчастими, концентричними, букетнимикомпозиціями.

Стрічковікомпозиціїутворені передусіміз дрібнихорнаментальнихмотивів —«кружелець»,«сосонок», квадратиків, ромбів (паралельнівертикальніряди). Варіантністьтаких композиційзалежить відорнаментальнихмотивів таїхньої кількостів одному рапорті, а ритмічність— від ширинистрічки, розміріввикористанихмотивів, характеруїх трактування, введення додатковихелементів.Стрічковікомпозиціїзбагачуваливведеннямпрямих абохвилястих,інколи зубчастихліній паралельногоспрямування(між орнаментальнимирядами). У такихкомпозиціяхрозробленасистема симетричногорозташуванняпаралельнихсмуг вертикальногоспрямуваннядвох типів: окремих орнаментальнихмотивів і суцільнихпрямих абохвилястихліній.

Поширенівибійки ізсітчастимикомпозиціями, в яких орнаментальнімотиви вписувалисяв прямокутникабо діагональнусітку. Є різніваріанти нахилусіток і розміщеннямотивів — умежах кожноговіконця, місцяхперехрещенняліній тощо.

Концентричнікомпозиціївикористовувалисяпереважно увибійках хустин.

За кольоровимвирішеннямвибійки поділяютьсяна двоколірніта багатоколірні.

Типологіявиробів. Зафункціональнимпризначеннямвиділяютьсявибійки одяговогота інтер'єрногопризначення.

Вибійкаодягових тканин— найоб'ємнішатипологічнагрупа виробів.Це вибійчаніспідниці —димки, мальованки, друкавиці; кабати — плечовийодяг з розміщеннямвибійчасногоорнаменту наполах або всійплощині: рукавах, спинках; чоловічіштани — переважноіз стрічковимигеометричнимимотивами; хустини.Вибійка хустинпосідала чільнемісце. Частона центральнійплощині хустинирозташовуваликругові, складніпроменистікомпозиції, які обрамовувалисякаймою. В кожнійхустині булидві різні композиції:1) концентричнаабо сітчастана центральномуполі; 2) стрічковапо каймі. Нацентральномуполі хустинв шаховомупорядку розміщувалидрібні квіточки, ягідки, «турецькілисточки»,«огірки» тощо, а на широкійкаймі — великіквіти і листя, що за формоюі характеромвиконаннянагадувалимотиви центральногополя.

Рідше дляорнаментуваннясередини поляхустини використовувалицентрально-променистукомпозицію.Тоді на радіальнихпроменях вибиваликвіткові мотиви.Обом типамкомпозиційпритаманнілегкість, гармонійністьорнаментаціїцентральногополя, кайми, вдало знайденіі добре врівноваженіпропорціїквітів. Контурквітів легкоокресленийчервоним кольором, листочки —зеленим, а гілочки— коричневим.М'яка тонаціякольорів створюєвідповіднийритм. Колір непорушує, а оживляєорнаментальнімотиви.

Вибійкаінтер'єрнихтканин об'єднуєрізні вироби: скатертини, рушники, покривала.Здавна виготовляликолтрини —лляні або бавовняніполотна дляоббивання стін.У скатертинахорнамент переважнона каймі, рідшепосерединів ряд вибитікруги, розетки.У центральнихобластях України, передусім наПолтавщині, як унікальнехудожнє явищевиділяютьсявибійчанірушники.

Візерункиу суцільнозаповненихкраях можутьрозташовуватисяу стрічковомугоризонтальномуплані або мотиви— вертикальноспрямовуватисядо центру (дереважиття). Орнаментальнімотиви можутьтакож оздоблюватикайму з чотирьохбоків.

Кольороверішення вибійокінтер'єрнихтканин передбачаєпереважнопоєднанняодноколірнихорнаментальнихмотивів (синіх, коричневих, червоних) збілим тлом.Орнамент завждилогічно узгоджуєтьсяіз тлом.

Розпис тканин, важливий видїхнього художньогооформлення.Основне джерелойого розвитку— художні традиціївибійок. Однакважливу рольвідіграєіндивідуальнатворчістьхудожників-текстильників.Дещо обмеженінеобхідністюреалізуватималюнок у розмірахповторюваногорапорту метровоїтканини, вонивідчули певнусвободу в ручномурозписі, сталистворюватицікаві виробичасто унікальногохарактеру.Поступововдосконалюючитехнічні йколористичніприйоми ручногорозпису, текстильникивідкриваливсе нові художніможливості.

Різні способиручного розписутекстильнихвиробів (тканихі нетканихматеріалів, трикотажу, повсті, текстильно-галантерейнихпредметів тощо)поширилисяна територіїУкраїни напочатку XX ст.Мистецтворозпису тканинрозвиваєтьсяі в наші дні.

Матеріалдля розписутканин поділяєтьсяна дві групи: основа, на якійвиконуєтьсярозпис, і матеріал, котрим декоруєтьсятканина: фарба, писальця, сітки, рами, пензліі т. ін.

Технікиручного розпису: холодний батік, гарячий ба тік, вільний розписі фотофільмодрук.

Здавна відомірізні способинанесення натканину резерву, тобто такогоспеціальногоскладника, якийохороняв їїокремі частинивід наступногофарбування.На Сході ціспособи прикрашеннятканин отрималиназву батік.

Холоднийбатік — ручнийрозпис тканин.Наперед заготовляютьрезервуючусуміш (парафінз гумовим клеєм, каніфоль збензином тощо); шаблон — контурвізерунка; раму, на якунатягуєтьсятканина; склянітрубочки; пензлі; тампони длярозпису і под.Спочатку візерунокконтурно наноситьсяна кальку. Щобконтурні лініїбуло добревидно, їх обводятьтушшю. Калькапідкладаєтьсяпід тканину, але зворотноюстороною, щобне забруднитиїї. Тоді скляноютрубочкою абопензликом зкальки резервуючоюсумішшю наноситьсяконтур на тканину.Утворюютьсягеометричні, замкнуті формирослинногоорнаменту.Резервуючасуміш використовуєтьсяне тільки дляобмеженняфарби, котрарозтікаєтьсяпо тканині, алевона може матиі самостійнедекоративнезначення. Резервуючасуміш частопідфарбовуєтьсяу різні кольори, звідси графічніконтури натканині можутьбути різноколірними.Ці засоби розширюютьможливостіхолодногорозпису.

Після перенесенняконтурів візерунказ кальки натканину резервуючоюсумішшю калькувідкладають, наведеномуконтурові даютьзмогу висохнутиі тоді починаютьпрацюватифарбами. Пензлямизамальовуютьпевні мотивиорнаменту, окремі частинирівномірнозаливаютьфарбою за допомогоютрубочки, ватноготампона.

Гарячий батік— ручний розпистканин. Калькапідкладаєтьсяпід тканину, неї на тканинуолівцем переводятьсяконтури візерунка.Потім калькавідкладаєтьсяі починаєтьсярозпис гарячоюрезервуючоюсумішшю (парафін, вазелін, віск).Після цьоготканину занурюютьу кольоровуфарбу або наводятьїї за допомогоюпензлів, лійок, різних пристроївтощо. Як тількикольоровафарба, нанесенана тканину, висихає, знімаютьрезервуючусуміш. Розробленічисленні варіантирозпису тканин, досягненнярізних декоративнихефектів.

Вільнийрозпис. Здійснюєтьсябез попередньогонанесення натканину резервуючоїсуміші. Спочаткухудожник готуєескіз, потімлегкими штрихамим'яким олівцемнаносить натканину основніконтури. Такимчином, розпистканини нагадуєакварельниймалюнок напапері. Кольоровафарба наноситьсярізними завеличиноюпензлями, тампонамитощо. Вільнийрозпис, виконанийна сухій абовогкій тканині, часто доповнюютьграфічнимидеталями.

Фотофільмодрук— технікаорнаментуваннятканин. Малюнокна тканинунаноситьсяза допомогоюматриць — дерев'янихабо металевихрам із тугонатягнутимна них шовковимабо капроновимситом. На ситофотоспособомнанесениймалюнок. Місця, на яких зображениймалюнок, прозорі.Вільне полевкриваютьзахисним, водонепроникнимлаком. На тканину, розстеленуна столі, накладаютьматриці, в якізгідно із задумомзалита кольоровафарба.

Уздовж матриціїї протираютькрізь прозорімісця сита натканину. Існуютьрізні способинанесенняорнаментутехнікоюфотофільмодруку: прямий друкна нефарбованійтканині; витравнийдрук по фарбованійтканині іззастосуваннямвитравляючоїречовини (ренгаліту), що знебарвлюєфарбу на тканині, тощо. Технікафотофільмодрукудає змогурепродукуванняз фотографічноюточністю різнихорнаментальнихформ, великусвободу увикористаннірізних кольорів, забезпечуєїх чистоту, соковитістьзвучання.

Розписнітканини, різніза орнаментом, технікою виконання, кольоровимрішенням, поділяютьсяна типологічнігрупи за функціональнимпризначенням.В окрему групуоб'єднуютьрозписні тканиниінтер'єрногопризначення: декоративніпанно, портьєри, скатертини, рушники і под.Розписні тканиниодяговогопризначення(хустини, краватки, вироби з ручнимрозписом) — цевисокомистецькіхудожні твори.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ОДЯГ, ПРИКРАСИ

Одяг захищаєлюдину відхолоду, дощу, сонця, вітрутощо. Крімскладовихчастин, щоприкриваютьплечову, пояснучастину людськоготіла, одяг включаєтакож головніубори, взуття, рукавиці, панчохи, шкарпетки таін. Конкретнігеографічні, кліматичні,історичні, соціально-економічніобставини, суспільнівідносини, етнічна приналежність, рівень культуритощо визначаютьхарактер одягу, його спільніі відмінніриси.

З часів палеолітулюдина навчиласявиготовлятинайпростішийодяг із шкірзвірів, в епохунеоліту — злляних, конопляних, вовняних доморобнихтканин. Первіснітипи одягу: плечовий —накидка (переважношкура); поясний— настегновіпов'язки. Ізцих двох типіводягу поступоворозвинулисярізноманітніформи кроєногоі шитого одягу: плечовий —сорочки, плащі, Каптани; поясний— штани, пояси, запаски, обгортки.

Одяг постійнозмінювався, зникали деякійого частиниі виникалинові. Він відбивавгромадськей родинне становищелюдини, характерїї праці, диференціювавсяна чоловічий, жіночий (дівочийі заміжніхжінок), дитячий, а також буденний, святковий, обрядовий тощо.

На територіїУкраїни вжеу 1 тис. до н. е.чоловікискіфо-сарматськихплемен носилисорочки, хутряній ткані шапки, каптани, чоботи, а жінки — широкісорочки, плащеподібнийверхній одяг.

Зростанняпродуктивнихсил, поглибленняподілу праці, класове розшаруваннявиразно позначилисяна одязі. Показникомсоціальноїдиференціаціїпередусім бувматеріал. Длязаможних верствнаселення одягвиготовлялипереважно зпривознихкоштовнихтканин: шовку, китайки, парчі, оксамиту тощо.

За часівКиївської Русікнязівськевбрання, пошитез дорогих матеріалів, було довгополим, вільним, прикрашалосявишивкою, коштовнимкамінням. Шапкиобрамлялидорогим хутром.Взуття — червонісап'янові чоботи.Одяг простогонароду: натільний— сорочка ізлляного, конопляногодомотканогополотна; верхнійплащ — корзно, опанча, витканіз доморобноївовняної тканини; кожухи з овчини; личаки, постоли, чоботи. Використовувалисяприкраси й іншідоповнюючіпредмети: сумки, пояси. Основнітипи давньоруськогоодягу збереглися, упродовж віківзазнаючи певнихзмін. Поєднаннярізних частинодягу і доповнюючихйого предметів, художньо узгодженихміж собою вєдиному стилі, називаєтьсякостюмом. Вінвключає в себеі зачіску, іманеру триматися, жести, гримтощо. Костюм, відбиваючизв'язки з історичнимистилями, піддаєтьсякороткотерміновимзмінам моди.

Стійкі традиційніоснови, якічасто сягаютьглибокої давнини, зберігає народнийодяг (передусімселянський), відображаючизагальнонаціональній етнічні, локальніриси. У ньомувідбиті сферазнань, виробничийдосвід, художнісмаки, естетичніпогляди, а такожобрядові аспекти, етнічні переконання.Народний одягмістить інформаціюпро людину, соціальнесередовище, культуру певноїепохи, виконуючикомунікативнуфункцію.

В одязі поєднуютьсярізні видимистецтва: тканини, вишивка, аплікація, вирізування, мережання іт. ін. Важливимихудожнімизасобами одягує фактура, колір, орнамент (матеріалуі доповнень— сумок, поясівтощо). Найхарактернішимидля одягу Україниє три основніформи: трапецієвидна, овальна і пряма.При створенніодягу використовуютьсяпринципи симетріїй асиметрії, нюансу абоконтрасту, рит-му, масштабністьі динамічністьпоєднання всіхчастин у ціліснукомпозицію.

Типологіявиробів. Длявивчення одягуяк явищаматеріально-духовноїкультури, ансамблевоговиду декоративно-прикладногомистецтваважливе значеннямають принципийого науковоїкласифікації(ділення нагрупи за певнимиспільнимиознаками) ітипології(ділення нагрупи, що відбиваєсуттєві розбіжності).У розробцікласифікаціїі типологіїодягу дослідникийшли за окремимиознаками: матеріал, стать, вік, крій.Одяг поділяєтьсяна типологічнігрупи за функціональнимпризначенням: плечевий, поясний(натільний іверхній), головніубори, взуття; буденний ісвятковий; запорами року: літній, весняно-осінній, зимовий. Окремугрупу створюєобрядовий одяг.Костюм виконуєдекілька функцій, водночас єріччю і знаком-сим-волом.

У багатьохдослідженняходяг класифікуєтьсяза окремимикомпонентами: сорочки, безрукавки, штани, головніубори, пояси, свити, полотнянкитощо. Тут важливийдетальнішийпідхід до розрозбкитипологійокремих компонентіводягу. Наприклад, типологіїсорочок впершерозробленіВ. Білецькою8.

К.І. Матейкогрунтовнорозробилатипові комплексиодягу окремихетнографічнихрегіонів: Полісся, Середнє Подніпров'я, Південь, Поділля, Карпати й Прикарпаттяу. У кожному зних одяг маєвідмінні риси, які найбільшяскраво виявленів крої, силуеті, методах поєднанняокремих частину ціліснийкомплекс, засобахприкрашеннявишивкою, мережкою, аплікацієюі т. ін.

Натільнийодяг. Найдавнішийтип шитогоодягу — сорочка.Існують загальнослов'янськітерміни дляозначенняжіночої тачоловічоїсорочок: рубаха, ко-шуля, опліччятощо. За часівКиївської Русісорочка (сорочиця)була як натільним, так і верхнімодягом. Залежновід соціально-економічногорозвитку суспільствазмінювалисьїї художніякості (мализначення матеріал, крій, формотворення, пошиття, декорування).

Матеріал: лляні, конопляні, бавовняні, білідомотканіполотна, вовнянітканини татканини фабричноговиготовлення, колінкор, перкаль, шовк і под.

Основні типисорочок: тунікоподібні; з уставками; з кокетками.

Тунікоподібнічоловічі іжіночі сорочкикроїли з одногоперегнутогона плечах полотнища.Обидві частини(передня і задняполи) були рівними.По центру перегнутогополотнища наплечах вирізалигорловину безкоміра, з простоюобшивкою навколошиї і робилирозріз на грудяхпо серединіпередньої поли— пазуху. Цестанок сорочок.До перегнутогополотнища, нагорі станказ обох боків(по пітканню)пришивали двадовгих прямихрукави. Тунікоподібнісорочки булиз бочками і безних. У сорочкахз бочками підрукавами достану пришитівставки — бочки.Вони розширюютьсорочку. Міжрукавами ібочками підпахвами вшиваликлинці (ластки).Сорочки безбочків шилиіз широкогополотна, з прямимрозрізом пазухи, стоячим комірцемтощо.

На Україніпоширений типуставковихсорочок. Уставки(плечові вставки, плічки, полики, вуставки) — цепрямокутні(інколи трапецієвидні)куски полотна, пришиті міжпередньою ізадньою поламина плечах ізспуском дорукавів пооснові абопітканню станусорочки. Вонирозширюютьплечову частинусорочки і даютьзмогу призбируватиі горловину,і рукав, котрийпришиваютьдо уставки.

Сорочки зкокеткамивиникли підвпливом міськоїмоди. Кокетка— неширокасмужка на ширинуспинки (грудей), до неї пришитіпередня і задняпола сорочки.

За довжиноюсуцільних чипідрізнихполотнищ полівсорочки поділяютьсяна дві групи: додільні (суцільні)і до підточкидо стану (з двохчастин: верхньоїплечової —станка і нижньоїпоясної підточки).

Локальнірізновидиосновних типівкрою виявляютьсяі в методахпоєднанняплечових вставокі рукавів ізстанком; величиніі формі уставок, ластовиць ірукавів; характеріпризбируванняверхньої частинирукавів і горловини; крої- коміра, рукавів тощо.Сорочки розрізняютьза місцем розміщеннярозрізу (пазухи): посерединістанка, з боку,іноді і на спині; за способомїї застібання: зав'язуваннячерез петельки, на ґудзики, брошки тощо.За формою комірасорочки поділяютьсяна підгрупи:із вузькимиобшивками, дрібно зібраноюгорловиноюна нитку» ізстоячим коміром, з викладнимвеликим коміром, без коміра (зкруглим чотирикутнимабо овальнимчовниковимвирізом) і т.ін. За кроємрукавів: з прямимиширокими рукавами, зібраними призап'ясті нанитку, з манжетами— «чохлами», рюрешками іпод.

Чоловічісорочки, як іжіночі, поділяютьсяза кроєм на дваосновних типи: у ставкові ібезуставкові.Різновидністьпідтипів створюєкрій рукавів, коміра, довжинаполів. Чоловічібезуставковітунікоподібнісорочки з прямимирукавами, вставленимибочками, вузькимстоячим коміром, а сорочки зуставками —з відкладенимкоміром, зібранимирукавами наманжетах.

Безуставковісорочки маютьпідгрупи: чумацькі, лоцманські.В них вишивкарозташованавздовж пазухи, на комірі, понизу прямих, незбиранихшироких рукавів.

У сорочкахз уставкамивишивка наполиках, комірі, манжетах. Підгрупууставковихсорочок створюютьтак звані стрілкові, вистіжкові.На плечах накладнісмуги — стрілиці.Такі сорочкинабули поширеннянаприкінціXIX — на початкуXX ст. на Полтавщині, Дніпропетровщині.З 20-х років вартілях, нафабриках почаливиготовлятичоловічі сорочки— «чумачки»і «гуцулки».

Локальніособливостісорочок виявляютьсяу розміщеннівишивки нарукавах, комірі, нагруднійчастині, подолітощо.

За характеромдекоруваннясорочки поділяютьсяна вишиті, мережаніта/ ін.; за матеріаломмережання —вишиті шовком, золотими, срібними, металевиминитками, бісеромі под., за колористичнимтрактуванням— вишиті (мережані)білими: білими, сіруватимий охристими; чорними; червонимиі чорними; червонимиі синіми; різнокольоровиминитками.

Народнімайстри, художники-модельєрисвоєю творчістювносять новіриси у сучаснемистецтвомоделюваннясорочок.

До поясногоодягу належатьті його частини, які прикриваютьлюдину нижчепояса. Поєднанняплечового, натільногоі поясногоодягу передбачаєгармонійнеспіввідношенняформ, матеріалу, засобів цілісногохудожньоговирішення.

Чоловічийпоясний одяг— штани (гачі, гате, гаши, ногавиці, холош-ні, порти, портяниці, сподні та ін.).Матеріал: лляні, конопляніполотна, сукно, шкіра, тканинифабричноговиготовлення: синя, червонакитайка, сірийчеркасин, ка-зимет.

Для літа штанишили з тонкихдоморобнихполотен, фабричнихтканин, длязими — із грубихлляних, вовнянихтканин, сукна, шкіри. За кроємвиділяютьсядва типи: з вузькимиі широкимиштанинами. Вперіод КиївськоїРусі штанискладалисьіз двох частин: нижньої, щооблягала ногидо п'ят, і верхньої, що прилягаладо талії задопомогою пояса(шворки). Здавнана Україні булипоширені широкіі вузькі штани.

Спосіб поєднання, зшиття двохштанин, вставленняклина в пояснійчастині, тобтоформуваннядна, обґрунтовуєвиділенняокремих підтипів:1) з ромбовиднимдном (штанинипоєднані міжсобою за допомогоювшитої прямокутноївставки-клина, складеної задіагоналлю);2) із прямокутнимдном (штаниниіз прямокутноювставкою, складеноюпополовині);3) з малим трикутнимдном (зі вставленимиззаду невеликимитрикутнимиклинцями); 4) збезклиннимдном (поширеніу західнихобластях України).До окремоїгрупи належатьстаровинніширокі штани— шаровари, поширені уцентральнихобластях України,їх шили з білогоі вибійчаногодоморобногополотна, з матнеюі «до очкура».Короткі штанини, прямокутнівставки утворюютьглибоке дно.

Оформленняштанів зверхупри поясі даєзмогу виділититакі підгрупи: штани з вузькимрубцем, в якийпротягувалимотузку; з вузькимпаском «доочкура»; ізвшитим поясом, що застібавсяна ґудзики; зпасом, котрийзастібавсяметалевимипряжками.

За кольоромнайбільш характернінаступні групи: штани білі, сіро-чорні, сині, червоні(передусімшаровари зЛівобережноїУкраїни, пошитіз червоноїкитайки, і гуцульськікрашениці здоморобногосукна, пофарбованогоу червонийколір).

Виходячиіз засобівдекорування, теж можна визначитиокремі підгрупи, зокрема, штаниз вибійчаниморнаментом(білі штани, рясовані удрібні поперечніскладочки типугофре), поширеніна ЗахідномуПоділлі і Покутті; білі сукняніштани районівПрикарпаттяй Закарпаття, вишиті вовняниминитками, оздобленікольоровимишнурками; шкіряніштани. На ЗахідномуПоділлі носилиштани з баранячоїшкіри, так званімишани.

НаприкінціXIX—на початкуXX ст. матеріал, крій, традиційніспособи формотворення, прикрашенняштанів зазнализмін в усіхрегіонах Українипід впливомміського костюму, загальноєвропейськоїмоди. Це виявилосьу заміні доморобнихматеріалівна тканинифабричноговиготовлення, нових варіантахкрою, пристосованихдо нових умовпраці, побуту.Промисловешевське виробництвопоступововитіснилотрудомісткеручне виготовленняштанів.

Жіночийпоясний одяг— типологічнагрупа, що об'єднуєрізні компоненти, які зберігалидавні історичніпласти, розвивалися, доповнювалисяіншими формами.Найдавнішітипи жіночогопоясного одягу— незшита одноплатоваі двоплатовазапаски, незшитаобгортка, плахта.Вони маютьчисленні локальнівідмінності.

Двоплатовазапаска — двазарублених, незшитих полотнища.Одне, вужченаперед талії, сягає від поясанижче колін(запаска-попередниця); друге, ширшеі довше — назадню частину(запаска-позадниця).Зверху до запасокприкріпленіторочки (очкурі)для зав'язуваннянавколо таліїтак, щоби з обохбоків залишалисяотвори длябілих сорочок.Запаски такихформ найдавніші, загальнослов'янські, поширені навсій територіїУкраїни з численнимилокальнимиознаками. Донинізбереглисяосновні форми: двоплатовізапаски однаковихрозмірів уКарпатах, наЗакарпатті, Буковині, Поділлі, а одноплатовіпопередниці— на Волині, Поділлі, Поліссіта ін. Матеріал: вовняні, лляні, конопляніполотна, сукно, парча, шовк, металеві нитки.Техніка ручноготкання: простеполотнянепереплетення, чиновате, перебірне, килимове ткання.Щоденні й святковізапаски різнятьсяматеріалом, технікою ткання, кольором. Так, на Лівобережжі, Подніпров'ї, Півдні Українина будень шилизапаски з грубихполотнищ, чорній сині, а на свята— релені й червоні, з кращих тканинвовняних ниток.На Полтавщині, Чернігівщинісвяткові попередниціприкрашализнизу широкимибагатоколірнимитканими абовишитимиорнаментальнимисмугами. У західнихрайонах поширенізапаски, тканіперебором впоперечні іпоздовжнікольоровістрічки. Наволинськихзапасках витканібагатоколірнігладкотканіпасочки, а знизу— ширші орнаментальнісмуги у зубчики(драбинку), ромби(«книші»). НаПоділлі поширенізапаски зорнаментальнимимотивами, розташованиьипоперечнимирядами на всійплощині запасок.В Карпатах, наБуковині длязапасок характернегусте розміщенняпоперечнихбагатоколірнихстрічок. У нихрізні відтінкиузгоджені так, щоб виділитикольоровіакценти. Закольором запаскиподіляютьсяна ясно-червоні(яворівські), темно-коричневі(верховинські), яскраво-жовті(космацькі).Цікаву підгрупустворюютьгуцульській буковинськібагатоколірнізапаски, перетканіьетале-виьинитками золотистогой сріблястоговідтінків. НаГуцульщинізапаски з двохполотнищ називалипоперечками, парівками. Зтрьох боківвони обшитіплетеною кіскою(снурком), зверхуприв'язуютьсядо талії шнурками(баюрами, байорами, околячками).Поперечкоюобгортаютьстан і підперезуютьсяпасочком.

На змінудомотканимдвоплатовимзапаскам прийшлиодноплатові, а також фартухи(плати), які носилиз пізнішимиформами поясногоодягу. Виділимозапаски одноплатовіпарчові, шовкові(центральніобласті України); чорні оксамитові, сатинові (Поділля, Волинь, Львівщина, Лемківщина); білі з домотканогополотна, пошитіз двох пілок(Полісся, Бойківщина, Яворівськийрайон Львівськоїобласті). Запаски, фартухи з білихдоморобнихі кольоровихфабричнихтканин по-різномудекорувалитканим і вишитиморнаментом, мереженням, плетенням, обшиттям, дрібнимрясу-ванням, оздоблювалифабричнимикольоровимитасьмами і т.ін.

Обгоротка— одноплатоверозширенеполотнище, якимобгорталижіночий станповерх сорочкиі закріплювалипри талії пасочком(крайкою, баюром, пасиною). Локальніназви обгортки— дерга (Лівобережжя), горбатка, опинка(Прикарпаття), катринця(Подністров'я, Буковина), фота(Буковина), околячка(Гуцульщина)та ін. Матеріал: вовняні доморобнітканини, сукно, фабричні тканини.Техніка ткання: просте полотнянепереплетення, чиновате візерунчастебагаторемізнеткання. За способомносіння виділяютьпідтипи: 1) дергоюз тонкого чорногосукна обгорталистан і не одягалидо неї запаски, підгрупа дерги— вузьке полотнище, яке одягализзаду, а спереду— фартух (Лівобережжя);2) обгорткою здоморобноївовняної тканиниобгортали станз лівого боку, нижні кінці(один або два)підтикали підпас; до неї запаскине одягали; 3)обгорткоюобгортали стантак, що кінцісходилисьспереду посередині, до неї такожне одягализапаски (Поділля);4) обгорткоюобгортали стантаким чином, щоб поли заходилиліворуч; спередуодягали запаску(Подністров'я).

За кольоромполотнищ обгорткиподіляють надві групи: зчорним і червонимтлом. Залежновід орнаментуванняполотнищ розрізняютьобгортки зсуцільноорна-ментованимполотнищем; обгортки, якімають центральнеполе неорнаментоване, а при поздовжніхкраях — кайма; заснівчастіна основіорнаментованікольоровісмуги, які приодяганні розташованігоризонтальнопри талії ізнизу поясногоодягу; обгорткиз трьохдільнимполотнищем: дві крайніорнаментованіпо пітканнюкольоровимистрічками, асередня — безузорна.При одяганніорнаментальнісмуги вертикальнорозміщені напередніх полах,їх цікаву підгрупуутворюютьбуковинськіобгортки: накрайніх попередницяхвиткані, пізнішевишиті складніорнаментальні, геометричні(стилізованорослинні)багатоколірнімотиви. Буковинськоюфотою (з тонкоївовняної фабричноїтканини чорногокольору) станобгортали так, щоб кінці спередузаходили одинза один. Поверхфоти, підперезаноїкрайкою, одягаливовняні хустки.

Різні затипами, підтипами, групами обгортки— важливийпоясний одяг, гене-тичнопов'язаний іззапасками іяк би перехіднийетап до зшитогоодягу.

Плахта —незшитий інапівзшитийтип поясногоодягу, виготовленийз картатої, багатоколірноїручнотканоїтканини. Незшитіплахти — цеодноплатовіполотнища, якими станобгортавсятак, щоб основнеполотнище булоззаду і заходилонаперед талії.Спереду вільцімісця закривалиодноплатовоюзапаскою.

Папівзшитуплахту виготовлялиз двох полотнищдовжиною до2 м, які зшивалина половинуабо на дві третідовжини. Потімплахту перегиналивдвоє так, щобзшита частинаохоплюваластан ззаду, анезшиті звисалина боках, утворюючитак звані крила.При поясі плахтузакріплюваликрайкою. Незшитікінці — крила— ззаду розходилисяі з-під них буловидно частинузшитої половиниплахти. Розрізспереду прикривалифартухом, запаскою.

Плахта —переважносвятковий одяг.Для тканнядобирали якісні, дорогі матеріали: вовняні кольоровінитки, гарус, шовк, бавовну.Техніка: човниковевізерункове, заснівчастеткання, перебір«під дошку», вишивання, обмітання, в'язання китиць.

За змістоморнаментальнихмотивів, кольоромрозрізняютьплахти синятки(синя основа), червонятки(нитки основичервоні, а перетканібілими, жовтиминитками), напільнаполовина чорна, друга — синя.З орнаментальнимимотивами вклітинах пов'язаніназви «зіркова»,«хрещата»,«короновалуска», «слив'янка», а з розташуванняммотивів —«стовпчаста»,«кривуляста».Плахти — такожперехідна формадо зшитогоодягу.

Спідницівиготовлялиз окремих полотнищ(від трьох дошести пілок)доморобнихі фабричнихтканин, зшитих, призбиранихпри талії, зарубленихзнизу. Пілкипришивали дообшивки іззав'язками.Розріз робилиспереду, пізніше— збоку. Спідниціпоширилисяв усіх регіонахУкраїни наприкінціXVIII ст., мали місцевіназви й особливостіхудожньогоконструювання, кольорового, орнаментальногооздоблення, поєднання зіншими компонентамиодягу, їхнілокальні назви: кабат, мальованка, фарбан, фартух, андарак, літник, димка, буркатощо.

Фартухи збілого доморобноголляного, конопляногополотна, пізнішефабричноїтканини припоясі булидрібно рясованими, вишитими знизуна подолі ізверху на дрібнихскладочках(Бойківщина).

Спідниці, ткані переважноз вовнянихниток (рідше— з лляних) впоздовжнівузькі різнокольоровінитки (червоні, сині, жовті, зелені), булирясованимипри поясі, підшитимина подолі, їхнілокальні назви: бурка (Волинь), шорци (тканіз кольоровихбавовнянихниток в Яворівськомурайоні Львівськоїобласті).

Літникивиготовлялиз доморобнихтканин (вовняних, лляних, конопляних), в поздовжнічервоні, жовті, коричневісмуги. Вставленаспереду пілкачасто відрізняласякольором ішириною смуг.Картаті літникиткали з ллянихі вовнянихниток. Знизуїх декорувалирядами поперечнихорнаментальнихсмуг (ВолинськеПолісся).

Андараки— спідниці здоморобнихвовняних тканин, переважночервоногокольору, дрібнорясовані типугофре, зібраніпри обшивціз широкоюрізнокольоровоюорнаментальноюсмугою на подолі.Вшита спепредупілка — приточка— менш рясова-на, відмінна закольором йорнаментомвід поля спідниці.

Мальованки, друкавиці, синятики —спідниці, виготовленіз доморобноголляного, конопляногополотна, декорованоговибійчаниморнаментом: в поздовжністрічки, сітчастогоплану, довільногорозташуваннярослинних, геометричнихмотивів. Білаабо горизонтальнаорнаментальнасмуги на подоліпідкреслюваликомпозиційнуцілісність.За назвамиорнаментальнихмотивів такіспідниці називали:«на грибочки»,«на галузання»,«на барвінок»,«зірката» іпод.

Використанняфабричнихтканин (ситець, сатин, кашемір, плис, парча, шовк тощо), перехіддо кроєння, рясуваннязумовили зміниоб'ємногоконструюванняпоясного одягу.

Нагруднийодяг об'єднуєті його частини, які одягаютьсяповерх сорочки, прикриваютьверхню частинустатури, сягаючиталії або колін, суттєво впливаючина загальнуконструкцію, силует вбрання.Виникненняй розвитокнагрудногоодягу пов'язаніз кліматичнимиумовами, особливостямипобуту, господарськоюта культурноюдіяльністюлюдей. На Україніпоширені дваосновних типинагрудногоодягу, котрімають локальніназви: без рукавів— кірсетки, камізельки, кептарі, лейбики, бунди, катанкитощо; з рукавами— кофти, сачки, кабати. За матеріаломнагрудний одягподіляєтьсяна полотняний, сукняний, хутровий, комбінованийз декількохматеріалів; з фабричнихтканин: сатину, плису, оксамитуі т. ін. Йоговикроювализ одного полотнища, перегнутогона плечах нарівні частинипо довжині: перед і спинку.Горловинувирізувалиблизько до шиї, передню частинурозрізалипосерединівертикальнона дві поли.Коміра не було, але часто відгиналиверхні кутипілок. На передніхполах зрідкаробили кишені.Найчастішепришиваликишенні клапани, які вистрочували, вишивали. Рукавибули по основіабо у напівовальнихпроймах. Нагруднийодяг без рукавіві з рукавамичасто мав підкладку.

Шкіряні, полотняні, суконні безрукавкиу жінок і в чоловіківв основномуподібні. Відмінностістворюютьфабричні матеріалиі принципидекорування.

У різнихмісцевостяхцей тип одягумає особливостікрою, форми, принципівдекорування, матеріалу тай локальніназви. Частооднією місцевоюназвою в окремихрайонах називаютьсярізні за кроємвироби.

Безрукавкиза кроєм поділяютьсяна окремі підтипи: прямоспинні, короткі, прита-легіі, з відрізноюталією і складками— крилами, вусами, з завищеноюталією і складкамина спині (до15—17), з зубцями, клинами (язичками)знизу та ін.

Прямоспиннікороткі безрукавки— це білі сукнянічернігівськікатанки, львівськітемно-коричневісуконні лейбики, закарпатськіхутрові камізолі(камазолі), бунди, гуцульськікептарі. Приталенібезрукавки— кірсетки зфабричноїтканини (Харківщина), камізелькиз оксамиту(Волинь), друшляки, лейбича з овечоїшкіри (Сколівськийрайон Львівськоїобласті). Безрукавкиз відрізноюталією — кірсеткиз фабричноїтканини (сатин, плис), на Київщині, Сумщині, Чернігівщині, Полтавщині.Безрукавкиз завищеноюталією і складками— кірсеткиєдвабні, ситцеві, сатинові, оббитіплисом (Київщина, Полтавщина, Сумщина). Безрукавкиз зубцями йклинцями знизу— камізелькиз оксамиту(Волинь), сатину— червоні, синій чорні (Львівщина, Тернопільщина), кірсетки-шнуровиціз фабричнихтканин (Волинь)та ін.

За способомдекоруванняв окремі групивиділяютьсябезрукавки, вистроченімашинним швомв орнаментальнімотиви на плисевихобшиттях унагрудній інижній частиніпередніх піл(Середнє Подніпров'я, Лівобережжя, Південь України); вишиті багатоколірниминитками наполах і проймах, при поясі ізнизу на спині(західні областіУкраїни); з суцільновишитими поламий спинкою(закарпатськібунди); декорованіаплікацієюзі шкіри, викладеніметалом, ґудзиками, вишиті кольоровиминитками, оздобленішнурами (гуцульськікептарі), обшитірядами фабричнихпрямих і зубчастихстрічок (яворівськікамізельки)тощо. Розробленірізноманітнізасоби декоруваннябезрукавок,їх художньо-конструктивноговирішення.

Безрукавнийнагрудний одяггенетичнепередувавпоширеннюнаприкінціXIX— на початкуXX ст. нагрудногоодягу з рукавами.Це виявляєтьсяв характеріматеріалу, крою, принципахконструюванняй декорування.

Нагруднийодяг з рукавами— куртки, кабати, юпки, кофти іт. ін. Матеріал, крій у багатьохвипадках подібнийдо безрукавниходежин.

Куртки виготовлялиз білого, сірогодоморобногосукна, короткіпрямоспинні, розширеніклинами (вишивалиміж передньоюі задньою поламипід проймамидо низу), поширеніна Чернігівщині, Київщині.

Кабати переважноз лляного, конопляногополотна, короткі, прямоспинні, декорованівишивкою, кольоровимитасьмами, булипопулярнимиу Львівській, Тернопільськійобластях.

Юпки з фабричнихтканин обшивалиоксамитом, вистібували.Довгі, нижчеколін, розширені, на спині підрізаній рясовані абопризбираніу глибокі складки.Низ рукавівобшитий, декорованийвистігом —кривульки, гачки тощо.Поширені урайонах СередньогоПодніпров'я, на Полтавщині.Кофти, круглікохточки зфабричнихчорних тканинз дуже розширенимиполами (типукльош) носилипереважно вПодніпров'ї, на Півдні України.З кінця XIX ст.набули поширеннякороткі і нижчеталії напів-прилягаючіодежини типупіджаків зфабричнихматеріалів: сачки, спінжаки, кабати, безрукавніжилети тощо.

Народнимгенієм розробленічисленні варіантимоделювання, декоруваннянагрудногоодягу.

Верхній одягоб'єднує різнийза матеріаломі формою одяг, який носилиповерх натільного, нагрудногочоловіки, жінкиі діти передусімв негоду, взимку.Його виготовлялиз грубих лляних, коноплянихдомотканихполотен (частосумішних —основа конопляна, а поробок вовняний), сукна, овчини.За кроєм прямоспинніформи передувалипояві розширених, приталених, з підрізнимиталіями. Найдавніший— прямоспиннийплащовиднийодяг — поділяєтьсяна два підтипи: без рукавів(накидкоподібний); з рукавами(іноді фальшивими).

Безрукавнийпрямий верхнійодяг зберігнайархаїчнішіриси щодо крою, способів ношення.Його ніби накидалина плечі, якдавньоруськунакидку корзно.Найдавнішізбережені вКарпатах типитакого одягу— це гугля, манта, чуганя (чуга).

Гуглі виготовлялиз сірого абобілого доморобногосукна, їх зшивалитак, що за формоювони нагадуютьмішок: один бікне зашивався, а верхній, напівзашитийріжок при потребінадягали наголову, щобзахистити їївід вітру, дощу, снігу (як каптур).Прямі полигуглі на грудяхне застібалися, а зверху пришиї зав'язувалисявовнянимишнурами чиланцюжкамичерез пряжкичепраги.

Манта — типплащовидногоодягу з доморобногосірого абобілого сукна.За кроєм вонаподібна догуглі, широка, довга, з каптуром.Як обрядовийодяг зберегласяна Гуцульщині.Буковинськаманта виготовленаз чорного сукна, тунікоподібногокрою, застібаєтьсягапликом.

Чуганя (чуга)— типскладногоплащовидноголемківськогоодягу. Чуганя— з темно-коричневогодоморобногосукна, з прямоюспинкою і дужедовгим чотирикутнимкоміром, з довгимитороками — наспині спадаланижче пояса.Тороки частозаплітали вкоси, а рукавизашивали. Цітак звані сліпі(фальшиві) рукавизаміняли кишені.

Гуня — плечовий, прямоспиннийодяг з рукавами, часто носилинаопашки, їївиготовлялиіз спеціальновитканої вовняноїгрубої тканиниз довгим ворсомна лицевомубоці: післякожних трьохниток поробкувпліталисядовгі, грубі, зсукані вовнянінитки або ледьз'єднані пасмавовни (до 10 см).їх випускалина лицевий бікі прибивалинитками поробку.Звідси локальніназви гуні: космата, коцовата, коцованка, волосаня. Прямідовгі рукавившиті по пітканню.Такі гуні йдосі збереглисяна Закарпатті.

Крім прямоспинного, на Українііснував верхнійодяг, розширенийдонизу, з боковимиклинами, складками, зборами наспині тощо.

Розширенийверхній одягз рукавами шилиз одного абодвох перегнутихв плечах полотнищдоморобногосірого, чорного, темно-коричневогосукна. Клинивставляли міжпередньою ізадньою полами— від проймидо низу. Полине застібалися.До горловинипришиваликаптур (кобка, бородиця, затулок, відлога), якимнакривалиголову. Такийодяг мав різнілокальні варіантиі відповідніназви: сірак(Лівобережжя), кобеняк (Волинь), копеняк (Полісся)та ін.

Давні рисипрямоспинноготунікоподібногокрою зберігверхній одягз рукавами.Байбараки(сердаки, петики)поширені наНаддністрянщині, Покутті, Буковині, Гуцульщині.На Закарпаттісердак називалисіраком (реклик, уйощ). їх виготовлялиз чорного, темно-коричневого, червоного, рідше сірого, білого доморобногосукна. По бокахчасто вшивалипо два клинці, під проймами— ластовиці.

Каптани-полотнянки— підгрупаверхньогоодягу, пошитогоіз грубоголляного чиконопляногодоморобногополотна прямоспинногоі розширеногокрою, з довгимирукавами, закладнимиполами. Вонизастібалисяна ґудзики абопідперезувалисякрайкою. Полотнянкиносили поверхкожухів, наполах з розрізами(на місцях кишень).

В усіх регіонахУкраїни поширенийпідтип верхньогоодягу, приталенийз підрізноюспинкою в талії, де збиралисяскладки, вставлялисяклини — такзванікрила, вуситощо. Це свитиіз доморобнихтканин (семряги, чугаїни, спенсери, жупани, кунтуші, черкески, капоти, козачки, чумарки, бекеші, баєвіюпки), а такожз фабричноїтканини. Наприклад, баєві юпкивиготовлялиз тонкого червоного, синього абозеленого сукнафабричноговиробництва,їх шили приталеними, з трьома клинами, широкими відкладенимина спину комірами.Уся поверхняюпки прикрашаласьприв'язанимий опущенимина лицевий бік, на відстань3—4 см кутасикамидовжиною до4 см, з кольоровоївовни (на зеленомутлі — червоні, на червоному— зелені). Такіюпки найчастішезустрічалисяу районах СередньогоПодніпров'я.Вони різні засистемою декорування, конструювання.

Важливатипологічнагрупа зимовогохутрового одягу— довгополікожухи І короткікожушки, їхвиготовлялиз овечих шкірхутром всередину.Шкіри фарбувалиу червоний, білий, темно-коричневийкольори. Побутуваличотири основнихтипи кожухів— прямоспинні, приталені, звідрізноюспинкою і тулуб'ясті(дуже довгі йширокі в полахтипу кльош, звеликим відкладнимкоміром). З другоїполовини XIX ст.кожухи сталипокриватизверху фабричнимсукном, іншимитугими тканинами(комір, правапола, манжетиобгорталисьхутром). Це такзвані покритікожухи, кожушанки, хутрянки, шушунитощо. На Подністров'їпокриті кожухиназивали байбараками.Художня цінністькожухів — удекоруванні, аплікації, вишиванні, обшитті хутром, кольоровимишнурами І т.Ін.

Формуванняі розвитокверхнього одягуна Україні —важливий факторцілісної системимоделювання.

Пояси (пасини)— специфічнатипологічнагрупа, яка виконуєутилітарнуфункцію: прикріпленнядо талії поясногоі верхньогоодягу, а такождекоративнута символічно-обрядовуфункції. Цеобов'язковаприналежністьукраїнськогонародногоодягу, їх виготовлялиз лляних, конопляних, вовняних, шовкових, металевихниток, лика, шкіри тощо, їхплели, крутили, ткали з нитянихматеріалів, вирізувализі шкіри, рідшевідливали зметалу, карбувалиі под. За технікоювиготовленняіз ниток виділяютьсядва типи поясів(локальні назви: крайки, окрайки, байорки, пасики, поясини, тканиці, тканки і т. ін.): плетені «всітку», «кіску»і ткані перебором, килимовоютехнікою, чиноваттюв поперечніі поздовжнівузькі стрічки, суцільно заповненіромбами, зубчикамита рядами квітів, складних ромбовихфігур. Вонирізної ширини— від 1 до 35 см ідовжиною до3 м. За кольоромпояси поділяютьсяна червоні, зелені, малинові, багатоколірніі рідше — чорні.

Окрему групуутворюютьшовкові, вовняні, золототканіпаски мануфактурноговиробництва.

Червоні, сині, зелені паскишириною до 25см виготовлялиз тонких фабричнихвовняних нитоктехнікою простогоі візерунковоготкання «у вічка»,«кіска».

Слуцькі пояситкали з шовкових, металевихсрібних і золотихниток у серединіXVIII ст. на мануфактурахСлуцька, Бучача, Бродів, Станіславата ін. Багатоколірніз двосторонніморнаментом, вони частоподілені повертикалі так, щоб на обохбоках був різнийколір та орнамент.

Нитяні пасинкиусіх типівзавершуютьсяторочками: вільно опущеними, в'язаними, зкитицями видовженоїформи і круглої— з бомбонами.

Підтипишкіряних пасів: вузькі очкурі— пояси з пряжкамишириною до 4—5см; вузькі пасочки(Подніпров'я, Лівобережжя), широкі череси(до 35 см), з тиснениморнаментом, викладенікапелями, «писаноюбляхою, металевимиґудзиками тапряжками (Карпати).

Різні захудожнім рішеннямпояси — важливийзасіб композиційногоформотворенняскладних комплексіводягу.

Головні убори— складна типологічнагрупа виробів, призначенадля покриття, прикрашенняголови. Прицьому важливуроль відіграєзачіска.

Давні, традиційнізачіски жінокі дівчат можнаоб'єднати у триваріанти: 1) поділдовгого волоссяпосередині, вздовж голови, заплітаннядвох кісок білявух, спусканнявниз і заплітанняз рештою волоссяв єдину, третюкосу, яку закручуютьв кружок (вінок);2) заплітанняволосся- у двікоси, обвиванняїх вінкоподібнонавколо голови, обтикання їхквітами; 3) заплітанняоднієї коси, спущеної наспину. Косиплели із трьох, шести і двадцятичотирьох пасем(дрібушки). Впліталипоплітки (кольоровістрічки, вовнянішнурочки), нанизаніна нитку черепашки, прикраси збісеру, пір'я, наліплювалифольгу тощо.

Жінки носилидовге волосся, не заплітаючийого, а тількизбираючи наобру-чики —обідки (центральнірайони України), ззаду у вузол(Бойківщина), гулі (Волинь)і розпущене(Поділля). Волоссяпідстригалинад чолом (Волинь), по боках надвухами і ззадунавколо голови(Полісся); розділяливолосся посерединіпроділом, гладенькозачісувалита відкидалина плечі (Київщина).Були й складнішізачіски (начіси, чубчики, намочуванняволосся розчинамитощо).

Чоловічізачіски — довгеволосся, щоспадало наплечі і спину; підстрижене: довкола голови, спереду коротше, а ззаду довше; підстрижене«в кружок» і«під макітру»(на голову надівалимакітру і навколорівно підстригаливолосся). Булой гоління абостриженняголови надчолом, скронямиі на потилиці, над чолом посерединіма-кушки залишалишироке, в долонюпасмо довгоговолосся, чубок-оселедець.Інколи надчолом залишаликругле пасмо, яке підростало,і його закладализа вухо абозаплітали вкосицю. Найтиповішазачіска —підстриганняволосся у форміпівкруга здовгим волоссямна потилиці.Жіночі й чоловічізачіски, прибиранняголови органічнопоєднувалисяз іншими частинамиголовних уборів, ціліснимиодяговимиансамблями.

До головнихуборів належатьяк поодиноківироби (наприклад, хустини), такі складні комплекси(кибалка, чіпець, пов'язка тощо).Типологізаціяголовних уборіввідбуваєтьсяза такими основнимиознаками: стать, вік, матеріал, крій, конструкція, способи носінняі декорування, функціональнепризначення, а також буденні, святкові, обрядовіі т. ін.

Чоловічіголовні убориза матеріаломподіляютьсяна сукняні, хутрові, повстяній солом'яні, аза формою: циліндричні, конічні, півсферичні.

Кізянка —низька шапказ чорної овечоїшкури, циліндричноїформи, круглим,інколи суконнимдном (Чернігівщина, Полтавщина, Київщина).

Кучма — висока, стовпчасташапка з чорноїовечої шкури, напівсферичноїформи, із спадаючимна потилицювершком (Лівобережжя, Полісся, Карпати).На Буковинікучмою називалишапку круглоїформи, із суконнимверхом і підшитоюхутром, нижньоючастиною.

Мазниця —висока циліндричнашапка з чорноїабо сірої овечоїшкури, суконнимверхом та розрізомзбоку (Поділля, Волинь).

Яломка —повстяна шапкаформи витягнутогоконуса, ковпакоподібна, з сірого абобілого сукна, часто з відгорнутимикрисами (СереднєПодніпров'я).

Шоломок —невисока, круглаповстяна чорнашапка (ПівденьУкраїни).

Магерка —шапка з темно-коричневогосукна з чотирикутнимверхом, оздобленачервоними, синіми шнурами, вишита (Полісся, Волинь).

Рогатівка— шапка з темногосукна напівциліндричноїформи, верхширший відоснови і маєчотирикутнізагини (ПівденьУкраїни).

Малахай —кругла шапказ овечої шкури, з невисокиминавушниками(Чернігівщина).

Клепаня —невисока шапкациліндричноїформи з червоногоабо синьогосукна, підбитаовечою шкурою, часто облямованалисячим хутром.Мала клапани, які можна піднестидогори, зав'язуючина тім'ї, абоопустити навуха, шию^і зав'язати(Гуцуль-щина, Бойківщина).

Шлик — напівкругласукняна шапка, знизу обшитахутром. Подібнішапки з червоногоабо блакитногосукна на Прикарпаттіназивалимармазинками.

Крім шапокз численнимиваріантамикрою з кінцяXIX ст. на Прикарпатті, Поділлі, Волині, Поліссі набулипоширеннясукняні повстяні, фетрові капелюхиз різними локальниминазвами, принципамиформотворенняі декорування.

Кресаня —фетровий чорнийкапелюх з пласкимдном, широкимибоками, легкопіднесенимиберегами збоків, оздобленийзолотистимгалуном, мосяжноюбляхою (басаман)або різнокольоровимишнурами (байорками, черв'ячками).Кресані молодиххлопців оздоблювалипір'ям глухаря, пави. Збокукапелюха звисалирізнокольоровікруглі вовнянікутаси — дармовиси.Кресані такоготипу виготовлялина Гуцуль-щині, Буковині.

На Покутті, Поділлі, Буковинівисокі бокикапелюхівприкрашалиґерданами, коралями, паперовимий волічковимиквітами, павинимпір'ям. Соковитоюбарвистістю, об'ємно-просторовимиакцентамивиділяютьсявесільні кресані.

Чорні фетровікресані, неоздоблені, мали буденнепризначення.Вище загнутібереги обшивалитемною тасьмою.

Солом'янібрилі поширеніна всій територіїУкраїни, крімГуцульщини.Залежно відтехніки плетіннястрічок вониподіляютьсяна підгрупи: рівні, з зубцямий кісочками.Виплетенісолом'яні стрічкизшивали, відповідноформуючи дно, боки, береги.Зшиті кіскив полотнахкапелюхіввиступалирельєфнимиядами: зубцями, дугами, посилюючигармонійнуєдність природногокольору і текстурнихформ.

Жіночі головніубори характеризуютьсярозмаїттямформ, прикрас, способів носіння.Найдавнішатипологічнагрупа — це прямокутніполотнища —плати, якимипо-різномузавивали голову.

Намітка(обрус, плат, перемітка, завій, рантух, рушник) — целляні, конопляні, бавовняні, рідше бомбакові, муслінні полотнищапрямокутноїформи довжиноюдо 5 м, шириноюдо 50 см, кінціякого і частоналобна частинадекорованітканим (вишитим)орнаментом.Техніка ткання: перебір — закладне, чиновате, заборами, вишиваннястебнівкою, гладдю, низинкою.Орнаментованікольорові кінцінаміток називаютьсяпереміточнимизаборами. Вонивідіграваливажливу рольу різних формахзавою. Привінкоподібнійформі уборуголови довгоюнаміткоюорнаментованічастини виступалина кінцях, надчолом. Способизавиванняголови різноманітні.Намітки складалиу глибокі складки; обгорталиголову, закриваючиволосся і зав'язувалина потилицівузлом, а вільнікінці спадаливниз, на плечі,іноді сягаючипояса (Волинь, Полісся). Наміткизав'язувалипівколом надчолом (Покуття), рясували надчолом (Прикарпаття), часом одинкінець наміткиспускався наскину, а інший— на груди (ПівденьУкраїни) абож намітку зав'язувалинад чолом. Крімвишивання, декорування, мережання їїдекорувалистеклярусом— склєндячка(Чернігівщина), бісером, металевимипластинами, нитками (Буковина).

Оригінальнупідгрупу створюютьбавниці — головніубори Яворівськогорайону Львівськоїобласті. Цепрямокутнийшмат домотканогополотна, однаабо дві поздовжністорони якогогустоперетканіабо вишитігеометричнимстрічковимузором (ширинасмуги — 10—12 см).Неорнаментованацентральначастина бавниці, закладена углибоні складкипід декорованусмугу і зашитаабо зав'язанастрічками, творила стоячийобручик — вінець.За формою бавниця— різновидністьдавньоговінкоподібногокруга дляпов'язуванняобруса, оскількивона служилаосновою дляпокриття зверхуголови платами.

Форми завою, біф тло переміток, орнаментуванняпосилювалихудожньо-символічнуцінність ансамбліводягу. Своєріднимритуалом, канономбуло те, що наміткиніколи не носилияк окремийголовний убір, а тільки в поеданніз іншими прадавнімикомпонентами(кибалка, очіпок, стрічка, плат).

Кибалка(гибалка, химля, хомевка) — круг, виготовленийз ліщини, паперу, соломи, обмотанийзверху полотном,їх накладалина голову ізамотуваливолосся ва-лочком.

Очіпок —легке, м'яке, пласке покриттяголови круглої, човникоподібноїі сідлоподібноїформи, що стягувалосяззаду стрічками, щоб зав'язати, тугіше притриматизібране наголові волосся.Очіпок одягалина кибалку, прикриваючиїї, пізнішецросто на волосся.За матеріаломвиготовленнярозрізняютьтри основніпідтипи очіпків: з домотканихполотен, тканинфабричноговиготовлення(шовк, парча, сатин, ситецьтощо) і плетенихсіток. Очіпокшили, формуючидно і береги, часто підшиваючипідкладку. Вокрему групувиділяють біліполотняніочіпки, призбиранібілими й червониминитками (Прикарпаття).Становлятьінтерес очіпки, верх яких робилиіз зеленоїсітки, а боки— з червоногосукна, до нихприкріплюваличервоні орнаментальністрічки з торочками— патриці(Бойківщина); білі плетеніажурні очіпки(Збаражчина, Львівщина); парчеві шапкоподібніочіпки із твердимдном, вухами(Полтавщина); клобуки — високішапкоподібніочіпки (Київщина); двогребеннісідлоподібнітверді очіпки(Слобожанщина)та ін. У центральнихобластях поширеніскладніші формиголовного убору— шапкоподібнікораблики зхутровим обшиттям.

Кибалки, різнотиповіочіпки — основадля завою головипрямокутнимиобрусами, платами, півками.

Хустки генетичнопов'язані знамітками іналежать додавнього типурушниковогоголовногоубору. Хусткузав'язувалина очіпок, бавницю, просто на волосся.Найдавнішіхустини — платипрямокутноїформи (60 X 80 см). ЗXVIII ст. набулипоширенняквадратовіхустини. Заматеріаломїх можна поділитина такі підтипи: з доморобнихлляних, конопляних, вовняних полотен; з фабричнихтканин. Платимають еволюційнорозвиненігрупи: спочаткуткані, орнаментованів поперечні(Карпати) абоклітчастізаснувчасті(центральніобласті України), потім мережані, білого, чорного, червоного тла, вишиті в кутахі по краях, зторочками йкутасами.

Шалінові, залісові, турецькі, тернові хустинифабричноговиготовленнябули з торочкамиі без них.

Способипов'язуванняхустин: підпідборіддям(по всій територіїУкраїни); начолі (Подністров'я, Полтавщина); на тім'ї (Полісся); на потилиці(Гуцульщина);«на дзьобик», кругленько,«на бабку», «наконики» — цеформуванняхустин надчолом; поширенийспосіб — двакінці хусткиперехрещувалисьпід підборіддям, обвивали шиюі зав'язувализзаду. Цікавіформи пов'язуваннядвох хустин: одна була нагрудях, проходилапід підборіддямі нав'язуваласьна маківціголови, а другазакривалаголову позаду(Київщина, Чернігівщина).Складне зав'язуваннябілих, чорнихвишитих хустин(молодичок), коли три кінціпускались напотилицю(Бойківщина).

Різні варіантизав'язування, завивання, накиданняхустин, декоративністьі висока культуратехнічноговиконання цихголовних уборівробили їх яскравимий оригінальнимивитворамимистецтва.

Дівочі головніубори — стрічковіпов'язки, чільця, вінки, хустки.Стрічковікольоровіпов'язки, декорованітканими, вишитимивізерунками, металевиминашивками, бісером тощо, були поширеніна всій територіїУкраїни з різнимилокальнимивідмінами іназвами (наприклад, застіжка, політичка, змичка, гарасівката ін.). Особливопопулярнимина Україні булидівочі вінки, наділені емоційнимиакцентамидекоративногозвучання.

Вінки випліталиіз живих і штучнихквітів, виготовленихіз вовни, тканин, паперу, фольги, металевихблискіток, воску, пір'я, пофарбованогоу різні кольори.Технікою плетіння, в'язання, наклеювання, пришиванняформувалибагатошароверозміщеннякольоровихквітів, галузок, дротинок зпацьорками, пір'їн тощо.Народнимимайстринямирозробленірізновидніприйоми виготовленнявінків із численнимипідгрупами, варіантамиприв'язуваннястрічок. Зокрема, карабулі —вінки із штучнихквітів зі скляниминамистинамий стрічками(Буковина).

Лубок (кичка)— тип дівочогоубору, виготовленийіз паперовогокругу, якийобгорталистрічкою ічіпляли напотиличнучастину, відвуха до вухазавішуваликольоровістрічки, їхзакріплювалитак, щоб найширшібули під низом, а зверху нашиваливужчі. Стрічкиспадали наспину нижчеталії (Черкащина).

Кода — обруч, обшитий тканиною, прикрашеноюбісером, штучнимиквітами, травами(Буковина).

Взуття —типологічнагрупа виробів, призначенадля прикриттяніг. Взуттявиготовлялиз кори, лика, дерева, стеблинрослин, шкіритощо.

Личаки виплітализ липового, в'язового лика, берестяноїлози. Підошвивипліталихрестовиднимспособом, обрамовувалидовгими петлями, куди протягувалишнурок з лика, коноплянихниток чи шкіриі ним стягувалиличаки. Личакивзували наноги, обмотанім'якими, сухимитравами, полотнищами-онучами.

Постоливиготовлялиіз грубої, алем'якої шкірисвиней, корів, овець, їх формувализ одного шматкашкіри, загинаючиі затягуючитак, щоб створитипередок — гостроносийабо тупоносий.По боках і позадуп'ятки робилиотвори дляремінців, якимипостоли кріпилидо ноги, густой високо їїобмотуючи. Приформуванніпостолів шкіраморщилась.Звідси назва— морщинці.Підгрупи: закаблученіпостоли з гостримикінцями передків, ріжки якихзагнуті наверх; постоли ізпасочком назап'ятці і зпряжками; ходаки— неморщені, чорні лемківськікерпці.

Черевики— тип шкіряногопостолоподібноговзуття — зазналипоширення уXIX ст. Вони складнішоїформи, з розрізанимихалявами, щозакриваютьступню і нижнючастину ноги, стягуютьсязав'язками —шнурівками.Матеріал: шкіра, сап'ян, оксамиттощо. За формоюрозрізняютьчеревики звисокими закладнимихалявами, високимипідборами.Черевики прикрашалиорнаментальнимвирізуваннямна халявах, вишиванням, хутром і под.

Чоботи — давнятипологічнагрупа шкіряноговзуття — поширенів усіх регіонахУкраїни, їхшили із коров'ячої, свинячої шкіри, кольоровогосап'яну і т. ін.За кроєм чоботиподіляютьсяна два підтипи: з одного шматашкіри — витяжки;із двох частин(халяв і низу)пришивки. Увитяжках переважнонизькі каблуки, які підбивалипідківками.У пришивкахвисокі, вистібанізадники (закаблуки), високі підбори, підбиті залізнимицвяхами, металевимипідківками.

За кольоромвиділяютьчоботи чорні, чорнобриві(низ чорний, халяви жовті), зелені (зелениці), червоні (червониці), жовті (жовтинці).Святкові чоботи, передусімсап'янці, прикрашалигаптуванням, вирізуванням, вибиванням, капелями, цвяшками.Варіантністьформ створюютьвисота халяві способи їхзшивання зодного задньогобоку, по боках, закладенізверху, поперечно, рясовані внизутощо.

Дерев'яники, довбанки —дерев'яне взуття— вироблялиз одного шматкадерева. З тупиминосками, частобез п'ят, їхвиготовлялив тих районахУкраїни, дебули німецькіколонії (Прикарпаттяі Закарпаття).

Солом'яники— постолоподібневзуття, що випліталиіз віхтів соломи, одягали взимкуна чоботи(Львівщина).

Личаки, постоли, ходаки, чоботита інше взуттяодягали наноги, обвитісухими травами, соломою, онучами, пізніше нашкарпетки, панчохи. Онучі— трикутноподібнішматки полотна,«сукна — частопри краях обшиваликольоровимистрічками, об-мітками, вишивали(Прикарпаття).Становлятьінтерес чорні, темно-коричневігуцульськіонучі, вишиті, обметанірізнокольоровиминитками.

Капчурі —вовняні шкарпетки— шили з теплихтканин абоплели з вовнянихниток на дротах.Верхні країдекорованіширокимирізнокольоровимиорнаментами(смугами) у зубці, драбинки, вічкатощо (Гуцульщина).З кінця XIX ст. давніархаїчні формивзуття ручногопошиву, плетіннязазнають змін, поширюютьсявироби фабрично-заводськоговиготовлення.Взуття — важливийутилітарнийі художнійкомпоненткостюмнихансамблів, щоорганізовуєкомпозиційнуцілісність.

Високийхудожній рівеньусіх елементів, компонентівв єдиному, гармонійноузгодженомукомплексідосягаєтьсяякістю матеріалів, численнимиваріантамитехнологічного, конструктивногорішення. У складнихкомплексаходягу важливуроль відіграютьхудожнє оформлення(вишивання, мереження, аплікація, розпис, вирізування, обшиванняхутром тощо), доповнення(сумки, ціпки, порохівниціі под.), прикраси(діадеми, сережки, каблучки, намистаі т. ін.).

Прикрасиносили на чолі(стрічки, гільця, діадеми), у вухах(сережки, підвіски), на шиї (намиста, ланцюжки, бісерністрічки), нагрудях (хрестики, намиста, дукачі, згар-ди, ґердани, ланцюжки), наруках (браслети, каблучки). Матеріал: золото, срібло, залізо, мідь, скло, кераміка, нитки, каміння(діамант, аметист, сапфір, сердолік, бурштин тощо).

Серги (ковтки)— давній типжіночих прикрас.Виготовлялипереважно зісрібла, золота,із вставками-камінцями.Основні форми: у вигляді«півмісяця», кільця-круга; квіткоподібні« маківки ».

Намисто(добре, справжнє, мудре, щирікоралі) виготовлялинанизуваннямвиточених, вирізанихнатуральнихкораловихбусинок з дірочкамина нитки, їхнарізали уформі маленьких, дрібних рурочок(січені коралі), овалів, бочечок.Центральнінамистинкина низках частозаокруглювалисрібним кільцем, а на Лівобережжіміж ними вставлялисрібні бочковиднінамистинки— «рифи», «квасольки».Низки від однієї— до тридцятитрьох зв'язувалипозаду. Найкоротшіприлягали дошиї, а найдовшіпівругом сягалинижче грудей.

На Україніпоширені намистоіз бурштину, скляних кольоровихпацьорків, кольоровоїсмальти: червоні— кровавиці, срібні й золотисті— блискавки, білі, а такожнамисто ізперлів — баламути.У районахПодністров'я, Прикарпаттяносили намистаз підвіснимирядами монет.Прикраси звикористанняммонет (дукачі, дукати) за формоюподіляютьсяна три підтипи:1) п'ять і більшемонет поєднувалиміж собою увигляді намиста;2) одну великумонету прикріплювалидо металевогобраслета-банта, орнаментованогокамінням; 3) монетапоєднуваласяіз хрестами, невеликимиіконками.

Згарди —прикраси типунамиста — виконувализ трьох і більшеметалевиххрестиків, кружечківрізної величини, з'єднаних міжсобою ланцюжками, платівками, шнурками, їхзастібали напряжки — чепраги.

Кольорові, круглі і видовженібісеринкинанизувалина одну нитку, утворюючинамисто. Ґерданитакож виготовлялиіз бісеру, алетехнікою плетіння, ткання, скру-

чування. Заформою виділяютьпідтипи ґерданів: вузька шийна, нагрудна стрічка; широкий багатоколірнийкомір, що падаєна груди, плечі, застібаєтьсяззаду на шиї(кризи); два кінцідовгих стрічокз'єднувалиспереду, вонизвисали нижчегрудей, частодо пояса (бойківськівисьорки) тощо.У прикрасахз бісеру багатоколірнимиакцентами евиткані, виплетеніорнаментальнімотиви: розетки, ромби, квіти, зубці і под.

Кожен типприкрас маєлокальні рисив особливостяхматеріалу, технології, конструкції, колористичномувирішенні, способі кріпленняй носіння. Згідноз історичнимиетапами розвиткухудожньоїкультури давніформи змінювались.Звичайно, коштовнимиприкрасамикористувалисяпередусімзаможні верствинаселення.Прикраси, виготовленівручну з доступнихматеріалів, цікаві за формоюі художнімзадумом, булипоширені вмістах і селах, передусім водязі селянок.

Елементиприкрас, якізнімались, прикріплялидо одягу (нашивки, металеві платівки,ґудзики, кольоровітасьми, пряжкидля пасочківтощо), вонихарактеризуютьсяєдністю функціональногой художньо-обрядовоговирішення.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ХУДОЖНЯОБРОБКА ШКІРИ

Художняобробка шкіри— вид декоративно-прикладногомистецтва, щоспецифічнимиприйомамиформотворенняй оздобленняутворює чималоестетичнодосконалихпобутовихречей: місткостей, взуття, одягутощо. У первісніепохи шкірурозглядалилише під кутомїї практичноїпридатності.Згодом зрозумілихудожню вартістьшкіри, а шляхомекспериментуваннявиявили тавдосконалилитехніки їїобробки. Так, у середньовіччішкіра сталаматеріаломдля художньоїтворчості, пов'язуваласяз багатьмаремеслами: чинбарством(первісна обробкасировини), шевством, лимарством(виготовленняпредметівупряжі), кушнірством(пошиття шкіряногоодягу), палітурництвом(виготовленняшкіряних обкладинок)та ін.

Основнимматеріаломє натуральнашкіра, а з XX ст.—штучна. Десяткирізноманітнихгатунків шкіривирізняютьсяфізико-технологічнимий естетичнимиякостями.

Натуральнушкіру дістаютьшляхом механічноїй хімічноїобробки шкіртварин. Вонастійка й міцнащодо стискування, розтягування, стирання, гнучкай еластична, має добре вираженуфактуру, рівномірнофарбується, податлива дозшивання, вишивання, тиснення,інкрустації, аплікації, плетіння тощо.Натуральнушкіру класифікуютьза видами сировини, технологієюдублення йопорядження.

Сириця —вичинена, алене дубленашкіра виробляєтьсязТТпкТр великоїрогатої худоби(ВРХ) і свиней, міцна й пластична,її переважновикористовуютьдля лимарно-сідельнихвиробів.

Пергамент(від назви м.Пергама в МалійАзії) — вичинена, але недубленатонка шкіра, вироблена зішкір ВРХ, буйволівта свиней знаступнимсушінням. Допоширенняпаперу пергаментвикористовувавсядля писаннята виготовленняпалітурок.

Шевро (відфр. спеугеаи— козеня) — тонка, м'яка, щільнашкіра, вичиненаі дублена хромовимисолями зі шкірмолодих кізабо козенят.Має своєрідний, гарний візерунок(мерею) у виглядімалесенькихкомірочок. Одинз найкращихматеріалівдля виготовленняхудожніх виробів.

Шеврет— замінникшевро — виробляютьзі шкір овецьхромовим дубленням.З нього виготовляютьхудожні вироби, галантереютощо.

Сап'ян (відперс, захіуап(захі — міцний)— тонка, м'якашкіра найрізноманітнішихкольорів —продукуєтьсяіз козячих(рідше овечих, телячих, лошачих)шкір шляхомдублення рослиннимиекстрактами.Використовуєтьсядля святковоговзуття, пасків, обтягуваннямеблів, футлярів, палітурок.

Замша —м'яка, гнучка, бархатисташкіра, має налицевій поверхнігустий, низенький, блискучий ворс, виготовляютьжировим дубленнямзі шкір сарн, лосів, дикихкіз, овець аботелят. Має чудовийзовнішнійвигляд.

Велюр —тонка шкіразі штучно нанесениміз внутрішньогобоку ворсом(під замшу). Зцією метоювикористовувалидрібнозернистіабразивніматеріали.Виготовляютьіз пошкоджених(на лицевійстороні) шкіровець, телят, кіз тощо.

Юхт —м'яка, тонкашкіра, виробленакомбінованимдубленням зішкір ВРХ, конейі свиней. Опоряджуютьз лицевої поверхні,інколи наносятьтисненнямштучну мереюна прасувально-мерейнихмашинах. Виготовляютьверх окремихвидів взуття, галантерейніта лимарнівироби.

Підкладковушкіру виробляютьз вибракованихдубленихнапівфабрикатівтонких шкір.Вирізняєтьсямалою щільністюструктури йабсорбційнимивластивостями.

Штучну шкіруодержують прихімічній імеханічнійпереробцінатуральноїабо синтетичноїсировини. Інколивона служитьзамінникомнатуральноїшкіри у деталяххудожніх виробів(каркаси, прокладки, вставки і т.ін.).

Техніка, форма іконструкціяхудожніх виробівзі шкіри залежитьвід прийомівкрою, шиття, склеюванийчастин тазаклепуванняметалевихдеталей. Ниніхудожникизастосовуютьпонад десятьдекоруючихтехнік, що даютьширокий діапазонзасобів (пластичних, ажурних, тональних, колористичнихтощо).

Шиття — найважливішатехніка виготовленняхудожніх виробівзі шкіри. Швивиконуютьсякольоровимиабо однотоннимиз тлом нитками(накладні, «шитів рубець» іпод.) і вузькимистрічкамишкіри.

Аплікація— давня, традиційнатехніка прикрашуванняшкіряних виробів, полягає унакладуванніна поверхнюпредметіввирізанихклаптиків шкіри(сап'яну), сукна, металевихплатівок, барвистихвовняних шнурків, шкіряних ґудзиків, тороків, китиць.Особливоюоригінальністювізерунківвідзначаютьсягуцульськікептарі, оздобленішкірянимивитинанками.

Вишивання— найпоширенішатехніка оформленняшкіряних виробівкольоровимивовняними абошовковиминитками (стебнівка, гладь, хрестиктощо), відзначаєтьсямажорним колоритомрельєфно накладенихорнаментів.

Набиванняметалу — традиційнатехніка декоруванняі скріпленнядеталей шкірянихвиробів заклепками(капелями), маленькимиметалевимиґудзичками(бобриками), великими, пласкимиметалевимикружечками(бовтицями) іпод. Іноді зних формувалисвоєрідністрічкові, розетові абосітчасті композиції.

Тиснення— характернісучасні технікиприкрашуванняшкіряних виробів.Розрізняютьхолодне тисненняпрес-формою(кліше), контурне(від руки) тагаряче (розігрітоюметалевоюформою). Такимчином утворюютьсятоновані візерунки.

Ажурне вирізування— техніка вибиванняпрорізнихгеометричнихелементіворнаментуметалевимипробійчикамиу вигляді кружечків, трикутників,«листочків»і под., з наступнимпідкладуваннямкольоровоїшкіри.

Плетіння— фактурно-декоративнеприкрашуванняшкіряних виробів.Виконуєтьсяз вузьких кольоровихпасочківскісно-хрестиковимспособом.

Різьблення— порівнянорідковживана, сучасна технікадекоруванняшкіряних виробів.Виконуєтьсяприйомамиконтурногогравіювання.

Випалювання— сучасна технікаоздобленнявиробів, виготовленихз грубої шкіриприродногозабарвлення.Аналогічнаконтурномувипалюваннюна дереві.

Інкрустація— декоруванняшкіряних виробіврізноколірноюшкірою, виконуєтьсяна зразок інкрустаціїна дереві.

Розпис —сучасна технікаоздобленняшкіряних речей, виконуєтьсявручну олійнимиабо нітроемальовимифарбами.

Типологіявиробів зішкіри грунтуєтьсяна основнихгалузях їхзастосування(див. вище).

Обладнанняінтер'єру — рідшкіряних виробівдля декоруваннястін на оббивкимеблів, виготовленихміськими цеховимимайстрами тасучаснимихудожникамидекоративно-прикладногомистецтва.

Кордибани(від назви м.Кордова, Іспанія)— типологічнагрупа шкірянихшпалер, оздобленихтисненням, розписом іпозолотою, переважнорослинноюорнаментикою.

Оббивочнашкіра — типдекоративноїшкіри для оббивкидиванів і крісел, прикрашенатисненням аборозписом.

Настінніприкраси —типологічнагрупа сучаснихшкіряних плакеток, декорованихтисненням,інкрустацією, випалюванням, розписом і под.

Одяг — рідшкіряних виробів, прикрашенихвишивкою, аплікацією, ажурним вирізуванням.Поділяєтьсяна типологічнігрупи: головніубори, верхнійплечовий одягі взуття. Доповненнядо одягу — рідвиробів зішкіри, пишнодекорованихтисненням, аплікацією, металом, плетеннямтощо. Сюди входятьтакі типологічнігрупи виробів— паски, торбинкий прикраси.Паски — шкірянівироби дляпідперезуванняу поясі й закріпленняпоясного одягу.Паски різнятьсяшириною йоздобленням.У Карпатахвузькі поясиназивали букурійками, а широкі — чересами.Череси виготовлялирізної ширини: на одну пряжку— пасок, на дві— малий ремінь, на три — великийремінь. До цієїтипологічноїгрупи входятьтакож ремінцідля годинників, зап'ястні ремінціі т. ін.

Торбинка— це шкірянівироби з пасомдля транспортуванняпредметів. УКарпатахрозрізняютьчоловфі торбини— табівки (уXVIII ст. квадратні, у1 XIX ст. півкруглі), прикрашенінабиванимметалом. У нихносили курильнеприладдя. Торбинкименших розмірівназивали ташками.їх зовнішнійбік суцільновкривали бляхоюізсітчастиморнаментом.Вони служилискоріше прикрасою.Маленьку торбинку, стягнуту уверхній частиній прикріпленудо паска, називаликалиткою,'оздоблюваликапелямий китицями.Сучасні чоловічій жіночі торбинкиза багатствомформутворюютьокремі типологічніпідгрупи (сумки, портфелі, дипломати, валізитощо).

Прикраси— група сучаснихвиробів, функціонуютьяк доповненнядо жіночогосвятковогоодягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручідо волосся, декоративніквіти іт. ін.

Дрібні особистіречі — невеликийрід шкірянихвиробів галантерейногохарактеруг(капшуки, гаманці, портмоне, футляридля окулярів, ключів та ін.).

Знаряддяпраці — рідвиробів, представленийєдиною типологічноюгрупою предметівупряжі. Лимаріколись виготовлялихомути, гужі, черезсідельники, шлеї, сідла, сіделка, віжки, посторонки, нашийники(нашильники), нагрудники, дуги, батогиі под. Майстрипишно прикрашалисвяткову упряжметалевимикільцями, пряжками,«кониками», латуннимибляшками, вовнянимикитицями, хомутрозцяцьковувалиметалевимиґудзиками тощо.

Палітурніпредмети поділяютьна дві типологічнігрупи: обкладинкий коробки. Обкладинкипереплітаютьшкірою й оздоблюютьтисненням, аплікацією, розписом(книги, альбоми, папки). Коробкирізної величиний форми прикрашаютьтисненням, випалюванням, розписом (длязберіганнядокументів, фотографій, дрібних реліквійтощо).

ХУДОЖНЯОБРОБКА ДЕРЕВА

Художняобробка дерева— найдавнішийвид декоративно-прикладногомистецтва, виготовленняоригінальнихвиробів з дереварізноманітногофункціональногопризначення.За формотворчимитехнікамихудожнє деревообробництвоподіляєтьсяна відповіднігалузі: бондарство, деревообробнетокарство, столярствота декоративнерізьблення.

Матеріали.Деревина здавніх часівбула улюбленимі цінним матеріалом.Вона міцна йпружна, маєневелику питомувагу. Барвники, оліфа й лакинадійно захищаютьдерев'яні виробивід води і водночаспосилюютьдекоративнезвучання текстури.Глибоке розумінняй знання властивостейдеревини таінших матеріалівв усі часи залишалисянезмінноюосновою народногомистецтва.

За твердістюпороди дереварізнять нам'які (липа, осика, вільха, тополя, сосна, ялина, шовковиця); середньоїтвердості(береза, верба, горіх, черешня)і тверді (клен, дуб, бук, в'яз, тис, акація, явір, груша, слива, яблунята ін.). Твердістьдеревини залежитьтакож від їївологості танапрямку зрізу: найбільшутвердість маєторцевий зріз, найменшу —радіальний.На декоративніякості деревинивпливаютьколір, фактураі текстура.

Колір деревинивказує наспектральнийсклад світловогопотоку, відбитогодеревиною. Вінзалежить відпороди, умовросту, вікудерева. Породипомірногоклімату Українимають переважнобліде пофарбування.Південні йтропічні породидеревини наділеніяскравим кольором— жовтим, червоним, вишцевим, коричневимтощо. Інтенсивністьпофарбуваннязростає з вікомдерева.

Фактурадеревини —здатністьспрямовановідбиватисвітловийпотік, від чоговона бувавматовою абоблискучою.Найбільшийполиск даютьідеально гладкіповерхні, які, однак, важкодістати навітьпри стараннійобробці сировини.

Текстурадеревини — цехарактер малюнкуволокон серцевиннихпроменів. Текстурарізних поріддерева дужерізноманітна: у липи і вільхи— майже непомітна, а в горіха ісосни — чітковиражена.

Добираючидеревину дляхудожніх виробів, ремісники знайдавнішихчасів строговраховувалине тільки фізичні(твердість, розколюваність, гнучкість), декоративні(колір, текстура, фактура) якості, а й смаковівластивості(дух) деревини.Дух має кожнапорода. Ароматичнимиє переважноефірні масла, смоли і дубильніречовини —таніди. Особливосильно пахнесвіжо зрубанадеревина. Зчасом, при висиханніїї запах послаблюється, а при нагріваннізнову посилюється.

Деревиназвукопровідна.Тому її використовуютьдля виготовленнядерев'янихдухових, струннихі смичковихінструментів.До резонансноїдеревини належитьбук і ялина.Бук, придатнийдля музичнихінструментів, повинен ростина кам'янистихгірських грунтах, на висоті понад800 м над рівнемморя, вікомбільше 130 років.

Наявністьрізноманітнихфізичних, декоративних, смакових таінших якостейдеревини даєзмогу поділитипороди на такі, що найбільшпридатні для1) бондарства(верба, сосна, ялина, липа, дуб та ін.); 2) токарства(осика, вільха, тополя, береза, груша та ін.);3) столярства(сосна, ялина, тис, дуб, горіх, шовковиця таін.); 4) різьб’ярства(липа, осика, явір, вільха, клен, груша, яблуня та ін.).Народні майстривикористовувалитакож деревинусливи, кедра, тиса, користувалисяй привозноюсировиною —кипарис, червонедерево (махагонь), лимонне дерево, палісандр тощо.З неї виготовлялиневеликі коробочки, порохівниці, табакерки, пенали, хрестики,іконки і под.

З другоїполовини XIX ст.гуцульськімайстри інкрустуваливироби різноманітнимикольоровимиматеріалами, а саме: фарбованимдеревом, «вареним»у природнихбарвниках(виварах цибулиння, лушпиння волоськогогоріха, настоїз дикої яблуні, польового хвощата ін.), а такожхімічних аніліновихфарбах. Легкодоступним бувбаранячий ріг, перламутр. Наярмарках можнабуло купитимідний і латуннийдріт, бляху, бісер — порцеляновий(білий, синій, червоний) таскляний, тьмянішихкольорів. Усіці матеріалидавали змогувирішуватирізноманітнікомпозиційнізавдання колірногоі фактурногохарактеру.

Техніки. Ухудожній обробцідерева однітехнічні прийомиі засоби виразностістворюютьцілісну функціональнуформу предметів,інші мають лишедекоративнеспрямуванняі «завершуютьхудожнє оформленнявиробів. Доформотворчихтехнік належатьвирізування, видовбування, виточування, бондарні тастолярні прийоми.

Видовбування— одна з найдавнішихтехнік — полягаєу поступовомувибираннідеревини змасиву виробу, внаслідок чогоутворюєтьсязаглибина, порожнина абоотвір. За допомогоюсокири, долотаі видовбачамайстри виготовляютьпередусімпобутові предмети— човни-довбанки, ночви, ступи, черпаки, сільничкитощо. Вонивирізняютьсязначною товщиноюстінок, міцністю, округлою імасивною формою, внутрішнімизаглибленнямиовальної такриволінійноїконфігурацій.

Вирізування(витесування, вистругування)— різноманітнітехнічні прийоми, за допомогоюяких майстривручну моделюютьз дерева формупобутовихпредметів тадекоративнихвиробів. Необхідніінструменти: сокира, тесак, ніж, струг, різціта ін. Цими прийомамикористуютьсяне тільки теслі, а й столярі, бондарі, роблячизаготовки.Вирізуванняінколи поєднуєтьсяз видовбуваннямі переходитьв об'ємне різьблення, часом сполучаєтьсяз профілюванням.

Виточування— техніка обробкидерева і самостійнагалузь народногохудожньогопромислу (токарство).У процесі обертаннядерев'яну заготовкуна токарномуверстаті обробляютьпласкими іпівкруглимидолотами, фігурнимирізцями, гачкамитощо. В історіїтокарствавідомі такіконструкціїверстатів: лучковий зпочерговимрухом, ручнийз поперечно-обертовимрухом, ножнийобертовий, ножний обертовийз маховиком, механічнийз кінним приводом, водяним, паровим, електричнимдвигунами.Поширеннятокарноговиробництвав минулому булопов'язане насампередіз виготовленнямдерев'яноготоченого посуду.

Сучаснінародні майстрий професійніхудожникишироко використовуютьтехніку виточуванняне лише длявиробництварізноманітногопосуду, а й привиготовленніжіночих прикрас, дитячих іграшоктощо. Ця своєріднатехніка даєзмогу створюватинескінченнукількістьпластичниххудожніх форм.

Бондарство— окремий виддеревообробногопромислу ітехніка виготовленняз тесаних клепокі гнутих смерековихабо ліщиновихобручів великого, місткого посуду.Раніше бондарікористувалисяпростимиінструментами: сокирою, ручноюпилою, двохручнимножем (теслом), циркулем таін. Крім бочокі діжок, здавнавиготовлялибарила, цеберки, коновки, скіпці, маснички таін. Бондарствояк формотворчатехніка сьогодніуспішно використовуєтьсяпри створенніневеликогоужитковогоі декоративногопосуду.

Столярство— найпоширенішатехніка й галузьвиробництваз дерева будівельнихвиробів, меблів, музичних інструментівта художньоїсувенірноїпродукції. Одназ важливихзасад столярства, відзначенаще у давніхцехових статутах,—виготовленнявиробів безжодного цвяхаза допомогоюстолярнихз'єднань наклею.

Для столярнихробіт, так самояк і для вирізування, видовбуваннята ін., необхіднепристосуваннядля закріпленнязаготовкивиробу або йогочастини — верстат.

Різноманітністолярні прийомироботи частопоєднуютьсяз іншими формотворчимитехнікамихудожньоїобробки дерева.Художня виразністьі довершеністьтворів значноюмірою посилюютьсялогічнимзастосуваннямвідповідногооздоблення: профілювання, різьблення,інкрустації, мозаїки, випалювання, розпису тощо.

Профілювання— декоративнатехніка художньоїобробки дерева, відома з X—XI ст.Полягає у вирізуванніпилкою та долотамигеометричнихорнаментівпо краях дощок(прикраси будівліта оздобленнямеблів). Крімплоского профілюваннявідоме об'ємнепрофілюваннябалок, кронштейнів, стовпів, щомежувало зоб'ємним різьбленням.Профільованіоб'ємні елементимайстри виконувалипереважносокирами-тесаками.

До найдавнішихтехнік художньогодекоруваннявиробів іздерева належитьрізьблення.Воно поділяєтьсяна плоске, плоскорельефне, контррельєфне, ажурне та об'ємне.Найпоширеніше— плоске різьблення— буває контурним, виїмчастим, трьохгранновиїмчастимта ін. Його роблятьодним ножемабо кількомарізцями (долотами).Наприклад, контурноюрізьбою у XVIII—XIXст. в Карпатахприкрашалискрині та іншівироби. Виїмчастевиконувалипівкруглимдолотом. Значноскладніше, трьохгранновиїмчастерізьбленняпоширилосяна значнійтериторіїУкраїни у XVIII—XIX ст. Його виконувалипрямим, скісним, кутнім та півкруглимдолотами.

Найбільшукількість доліт(близько 50)використовувалигуцульськімайстри плоскогорізьбленнянаприкінціXIX ст. Майже кожниймотив вонивирізувалиіншим долотом.

Плоскорельєфнерізьблення, що має кількависотних рівніввід фону, такожвиконуваливеликою кількістюдоліт та іншихдопоміжнихінструментів.

Контррельєфнерізьбленнязастосовували, виготовляючирізноманітнідерев'яні формидля кахель, печива, сиру, вибійки тощо.Виконувалосьмайже аналогічно, як і трьохгранновиїмчасте, однак набагатоглибше, з використаннямдоліт із закругленимифасками длявибираннядеревини.

Ажурне різьбленнянагадує плоскорельєфне, має наскрізьпрорізане тло.Найскладнішеза технікоювиконання (зрельєфним іажурним характероммотивів) такзване «сніцарськерізьблення»при виготовленнііконостасів, культивованеу XVII—XIX ст. цеховимирізьбярами,

Кругле різьбленняінколи застосовуєтьсяу виготовленній оздобленнісвятковогопосуду, музичнихінструментів, палиць, дитячихіграшок тощо.Його технічніприйоми грунтуютьсяна засадахнародної скульптури.

Крім різціввикористовуютьсядопоміжніінструменти: пилочки, свердла, молотки, кліщі, рашпиль, напилки, а також інструментидля розміткита контролю(лінійка, кутник, малка, рейсмус, циркуль, шилотощо).

Інкрустація— технікаорнаментальногооздобленнявиробів шматочкамитвердих матеріалів(дерева, металу, рогу, слоновоїкістки, перламутру, бісеру і под.), які вирізаютьі вкладаютьу поверхню.Декоративнийефект інкрустованоговізерункагрунтуєтьсяна контрастномузіставленнітональних іколірнихрізнохарактернихматеріалів.Інтарсія (зітал. іпіагвіо— інкрустація)— вид інкрустації, мозаїки надереві. Цієютехнікою виконуютьзображенняабо візерункизі шматочківкольоро-

вого дерева(шпону), які врізаютьврівень з поверхнеювиробу абосуцільно вкриваютьйого поверхню(маркетрі). Такимчином найчастішеоздоблюютьмеблі, виготовляютьдекоративніпанно тощо.Дендромозаїканалежить доювелірнихтехнік декорування.Орнамент складаютьіз крупинокдерева ледьзавбільшкиз макове зернятко.

Випалюванняздавна роблятьна світлихпородах дерева: ялині, смереці, сосні, клені.Здебільшогоним оздоблюютьбондарнийпосуд, рідшемеблі. Нинівипалюваннязастосовуютьпри декоруваннідитячих іграшокта елементівнародної дерев'яноїархітектури.Розрізняютьдва способивипалювання— розжаренимиметалевимиштампиками(«штансами»), з відбитківяких складаютьрізноманітніорнаменти, йелектрописаком, що дає чіткийконтурниймалюнок.

Розпис —зручна й оригінальнатехніка орнаментуваннядерев'янихвиробів, відомаз X—XI ст. Технічновін мало чимвідрізняєтьсявід розписуна інших матеріалах.Орнамент наносятьпензлями позаґрунтованійабо незагрунтованійповерхні виробутемперою, гуашшю, олійними йаніліновимифарбами, нітроемалями.З кінця XIX ст.розписанівироби почалипокриватилаком, що оберігалоїх від забруднення.

Крім розглянутихтрадиційнихприйомів ітехнік, зустрічаютьсяїхні різновидий поєднання, наприклад,«штампування»металевимипробійчиками, аналогічнекарбуванню; зіставленняплетених частиніз гладкимиповерхнями; контурне різьбленнятонованихплощин-елементів; викладанняорнаментівсоломкою тощо.

Типологіявиробів. Морфологічнакласифікаціяхудожньогодеревообробництвагрунтуєтьсяна функціональнихпринципахдекоративно-прикладногомистецтва.Художня обробкадерева як найширшагалузь і виддекоративно-прикладногомистецтваподіляєтьсяна технічніпідвиди: різьблення, токарство, художнє столярство, бондарствоі теслярство.В основу класифікаціївиробів покладенийвідповіднийтип, типологічнагрупа і найзагальнішівідміни, вираженів родах: архітектурнеоздоблення; хатнє обладнанняй меблі; знаряддяпраці, предметигосподарськогопризначення; посуд, начиння; транспортнізасоби і предметиупряжі; культовій обрядовіпредмети; музичнінародні інструменти; прикраси таособисті речі; дитячі іграшкий «мороки».

Архітектурнеоздоблення— рід художньогодеревообробництва, який входитьдо монументально-декоративногомистецтва, атому наводимолише поділ йоговиробів натипологічнігрупи: профільованістовпи та арки, різьбленіпрогони й сволоки, декоративнілишви вікон, вітрові дошкита ін.

Хатнє обладнанняй меблі. Обладнанняхати — це предмети, нерухомо з'єднаніз конструкцієюбудівлі, яківиконують певнужиттєву функцію: лава, піл (широкалава для спання), полиці, мисник, жердка. Меблі— рухомі предмети(ліжко, скриня, стіл, стільці, колиска таін.). їх виготовляютьз різних поріддерева й прикрашуютьрізьбленням, профілюванням, випалюваннямта розписом.Кожний функціональнийпредмет — типмає стійкугрупову специфіку(через порівнянусталістьконструктивноїформи, що в межахлокальнихтрадицій набуваєвідповідниххудожньо-образнихвідмін).

Лави — типологічнагрупа, що об'єднуєкілька типівпредметів длясидіння й Лежання: лави, ослони, стільці тощо.Лава — найдавнішеобладнаннятрадиційногосільськогожитла — складаєтьсяз широкої грубоїдошки, прикріпленоїдо стіни. У XVIII ст.набули поширеннялави на стоякахіз спинками, оздобленіпрофілюваннямта різьбленням.Короткі лавина стоякахназиваютьсяослонами. Стільцітакож маютьвигляд короткоїлави із спинкоюабо без неї іпризначенідля сидінняоднієї особи.

Полиці — цедекорованадошка або кількадощок, які закріпленігоризонтальнона стіні чи впрямокутнійрамі, використовуютьсядля виставлянняікон («божниці»), зберіганняпосуду, продуктівтощо. Полиці, пристосованідля зберіганнякерамічнихмисок, називаютьсямисниками. НаПрикарпаттідовгі одинарніполиці дляпосуду відзначаютьсягеометричнимплоскорізьбленнямі ажурним декором, тоді як наПридніпров'їмисники з дверкамив нижній частиніінколи розписаніквітковиморнаментомна подобі місцевихскринь. У Карпатахбув поширенийще один типневеличкоїполички з отворамидля ложок(«лижещник»), прикрашуванийплоским таажурним різьбленням.У XIX ст. конструкціювеликого мисникапоступововдосконалили, доповнилидверками і, таким чином, він перетворивсяу своєріднушафку. Останнімтипом у ційгрупі е жердкадля завішуванняодягу, верет, ліжників тощо.Вона має формуперекладини, кріпитьсянаглухо до стіні стелі надліжком. Жердкина Гуцульщинічасто прикрашеніплоским геометричнимрізьбленням.

Скрині —найважливішатипологічнагрупа середтрадиційнихнародних меблів.Вони були віддавнапершим предметомвесільногоприданогомолодої, кудискладали одяг, тканини, прикрасита інші коштовності.Столярів, якіспеціалізувалисяна виготовленніскринь, називалискринярами, або скринниками.Художній промиселскринь бувпоширений майжепо всій Україніта проіснувавдо першої третіXX ст. Наведемокілька типівнайпоширенішихскринь. Низькасаркофагоподібнаскриня на короткихніжках із двосхилимвіком декорованаконтурнимгеометричниморнаментому вигляді «руж»,«хрестів», зигзагів тощо.Зустрічаєтьсяна.Гуцульщині, мабуть, з XVII ст.Звичайна скринямає ніжки висотою20—30 см і пласкустільницю, бокивкриті різьбленимивізерунками, поширена наПрикарпаттіі ЗахідномуПоділлі. Скриня-стіл— високі, інколипрофільованініжки, різьбленібоки — розповсюдженана Прикарпаттій ЗахідномуПоділлі. Подільськаскриня — нанизьких профільованихніжках, вікопласке або ледьопукле — прикрашенакованим і мальованимдекором. Придніпровськаскриня формоюподібна дозвичайноїскрині, алезамість ніжокмає коліщата, розписанагілками квітів, букетами, вазонамитощо. Слобожанська-скриня із завуженоюосновою, наколіщатах —розписанарослинниморнаментом.Дорожні скриньки— розміромменші від хатніх— мають ручкидля несення, оковані ажурнимпрорізним, гравійованимметалом, їхвиготовлялидо серединиXIX ст.

Столи — типологічнагрупа, що налічуєвелику кількістьпідгруп таокремих типів.Однак все цезначною міроюстосуєтьсяпрофесійнихцехових виробів, які перебувалипід західноєвропейськимвпливом. У народномутрадиційномумеблярствііснують триосновні конструкціїстола: на перехреснихніжках, двохстояках; чотирьохніжках. Профілюванням, різьбленнямприкрашувалинижню частинустола — такзване підстілля.

Ліжка, постільпоходять відпервісного, примітивного, дощаного настилу(піл, пріч, нари),їх конструкціятака: дві спинкиз ніжками і двідошки (побічні), з'єднуючисьна висоті 60—80см, утворюютьраму, яку впоперекзастеляютьдошками. Художнявиразністьліжка залежитьвід декоративногооформленняспинок, побічніта ніжок переважнотехнікоюпрофілювання, різьблення, випалюванняабо токарнимиелементами.

Колиски —типологічнагрупа, складаєтьсяз трьох основнихтипів: колискапідвісна (вервечана, завісна), прямокутноїформи, з півкруглимплетеним дномта профільованимиі різьбленимипобічнями; колиска довбана, човникоподібна, на півкружкахі стояках, звисокими спинкамиі побічнями, різьблена, рідше розписана.

Меблі міського, а тим більшепанськогосередовища, виготовлялисяу ремісничихмайстернях, відбивалитенденцію докомфорту, респектабельногопобуту їх власників.Саме тому виниклидесятки типівстолів, крісел, ліжок, диванів, шаф та їх похіднихмодифікацій, вирішених увідповідномустилі, з художнімивідмінами шкіл, цехових майстереньтощо. Однакпопри всійїхній пишностіта репрезентативностівони неодмінномістять у собіраціональніформи, успадкованіз традиційного, народногомеблярства.

Сучасні мебліформують життєвийпростір, інтер'єригромадськихі житловихспоруд, є водночасвидом декоративно-прикладногомистецтва тагалуззю художньогоконструювання.

Посуд, начиння— одна з найбільшихродових структурхудожньогодерево-обробництва.Посуд посідаєчільне місцеу сільськомупобуті етнічнихрегіонів України, пережив різніепохи, втіливу своїх формахестетичні смакинароду. Художнятрадиція, щопередаваласяз поколінняу покоління, сприяла виробленнюдосить стійкихі водночасвидозміненихтипів посуду, деякі з нихсягають високоїхудожньоївиразностіта досконалості.Сюди насампередслід віднестипосуд для святковогостолу: миски, тарілки, ложки, чашки, чаркита ін. Меншеоздоблювалипосуд дляприготуванняїжі, її транспортуваннята зберіганняпродуктів: діжа, салотовка, мірка, коновка, двійнята, сільничката ін.

Миски — типологічнагрупа, налічуєтакі типи: миса, миска, мисочка, тарілка, тацятощо, їх виготовлялипереважно натокарних верстатах, рідше вирізуваливід руки, прикрашуючирозписом, різьбленнямта випалюванням.Миска — півсферичнамісткість здобре вираженимдном, похилимиберегами тавінцями. У нійподавали достолу переважногусту страву.Миса — великамиска, відомаз часів КиївськоїРусі під назвоюяндола, єндова(має ручку-виступз одного абодвох боків), уXVII— XIX ст. з такихмис обідаликосарі. Тарілкитакож вирізуваливручну абовиточувалина токарномуверстаті —круглої формина низькомупіддоні, неглибокі, з дещо широким, горизонтальнимбортиком. Служилидля накладанняпечива, солодощів, підношуваннячарок з напоямитощо. На СхіднійУкраїні, Придніпров'їтарілки переважнодекбрувалирозписами, ав Карпатахоздоблювалирізьбленням,інкрустацієюта випалюванням.Таця (піднос)— великий таріль, не завжди правильноїкруглої формидля підношуваннястрав і напоївдо столу. Особливоюоригінальністювиділяютьсяажурно різьбленілемківськітаці та хлібниці.

Чаші — типологічнагрупа точеногодерев'яногопосуду длянапоїв. Цейстародавнійпосуд має півсферичнуформу і невеликуніжку — основу.Маленькі чашечкиназиваютьсячарками. Кубоктеж посуд длянапоїв, але здещо стрункішою, ніж у чаші, формою.Коряк (ковш, корець) — круглаабо човноподібнапосудина зоднією, двомаручками, служитьдля зачерпуваннярідини.

Барильця— бондарний, рідше точений, двохденцевийциліндричнийпосуд з отворомпосерединібочкоподібногокорпусу ікілочком-затичкою, застосовуєтьсядля наповненняміцними напоями.Власне барильце, або берівочкабочкоподібноїтектоніки здвома—трьомапарами ліщиновихобручиків, прикрашенавипалюванням, різьбленнямта інкрустацією.Вузьке, сплющенебарильце називаєтьсябаклою, баклагою,її форма зручнадля подорожніх, водночас кругліденця є основнимполем для оздобленнявиробу. Крімбондарного, відомі точенийі довбаний типибаклаг. Своєрідною, дещо несподіваноюконструкцієювідзначаютьсявирізані ідовбані з одногошматка деревабаклаги-близнята(нагадують дваз'єднані барильцяз отворами уверхніх денцях).На Гуцульщиніу XIX ст. набулипоширення«модернізовані»дерев'яні різьбленібаклаги длятуристів підназвою «пляшки»(незаперечнийвплив склянихвиробів).

Ложки дляїжі буваютьрізноманітноїформи і величини: звичайні, малі(дитячі) й великі(ополоники).Містка частинадля наповненняїжею має округлу, овальну, овоїднуформу. Ручка-держак(також різноїдовжини) кріпитьсяпід більшимабо меншимкутом, має неоднаковупластику осьовоїлінії. Ложкиприкрашуютьплоским геометричнимта плоскорельвфнимрізьбленням,інколи розписуютьбарвистимивізерунками.Відомі такілокальні типиложок: полтавська, подільська, гуцульськата ін. Ополоникибувають овальні, мілкі з довгим, ледь піднесенимдержаком таокруглі, глибокі, з дуже піднесенимдержаком (близькопрямого кута).У XIX ст. майстри-ложкаріпочали виготовлятидля міськогонаселеннядерев'яні виделкина три-чотиризубці.

Сільнички— дерев'янімісткості длязберіганнясолі. Великісільниці, довбаноїабо бондарноїроботи, вміщуютьблизько одногокілограма солі; малі — для подачісолі на стілта для її несеннядо обіду наполі, у дорозітощо. Звідсирізні конструкціїта локальніхудожні рішення.Так, на Чернігівщинісільниця типовоїформи була увигляді качечки, вирізана, видовбаназ одного шматкадерева. Місткістьна спинці пташкизакриваласякришкою. У Карпатахсформуваласясвоєріднаконструкціяу виглядібагатокутноїпризми з відкиднимвічком. На Закарпаттідорожні сільничкимають формуциліндричнихкоробочок звідношеннямоснови до висоти1: 3, прикрашеніконтурнимгеометричнимрізьбленням.

Коновки —типологічнагрупа бондарнихвиробів з ледьзавуженимверхом і однимвухом для ношенняводи, поширенімайже на всійтериторіїУкраїни. Коновкибувають різноївеличини. Маленькімають накривкуі використовуютьсяяк місткістьдля молока, сметани тощо.

Близнюки— характернагрупа карпатськихбондарнихвиробів, зрідказустрічаютьсяна Поділлі. Цепосуд для носінняобіду'на місцепраці селян: у поле, ліс аболуг. Має своєріднуконструкцію— дві, три, чотириконовочки знакривками, з'єднані посерединіспільною круглоюручкою. Звідсиїхні назви —двійняки, трійняки, чвурняки.

Діжки — типологічнагрупа бондарногопосуду, об'єднуєкілька типів: діжки великі, малі (в трьохмісцях набитіпо парі півкруглихобручів) дляквашення овочівта зберіганнясипких продуктів; діжа, дещо нижчавід діжки (двіпари обручів), використовуваласядля приготуваннятіста, а томуїї ошатно декоруваливипалюванимивізерунками.На Гуцульщинінайбільшеоздоблювалипасківник —невеличку діжудля замішуваннятіста на паску.

Пасківці, святильні, абоба м бо раки —типологічнагрупа святковогодерев'яногопосуду, в якомуносили святитияйця, ковбасу, хрін, сир, масло, сіль та ін., побутувалана Бойківщині.Найбільш відомітакі типи: довбанасвятильня —кругла, овальна, бондарна, циліндричноїабо конічноїформи, їх прикрашуваликонтурним тавиїмчастимрізьбленням.

Міртуки, мірки— циліндричнімісткості(довбано-різьбленіабо бондарні)із розширеннямдо вінець длязберіганнята відмірюваннязбіжжя, борошнатощо. Основнітипи: міртуквеликий, довбано-вирізуванийз розписомхарактернийдля Придніпров'я; мірка довбаназ ручкою і різьблена(Київщина); міркабондарна звушком, декорованавипалюванням(Гуцульщина).Бондарна мірказ двома рогатимиручками називаєтьсярогачем (Гуцульщина).

Дійниці, абоскіпці — типологічнагрупа посудудля доїннямолока. Відомийдовбаний бойківськийтип дійниціз ручкою-вушкомта гуцульськийбондарний типз носиком івисоким вушком(брнаментованийвипалюванням).Другий тип (безоздоблення)поширений майжепо всій Україні.

Ступки, салотовкибувають довбано-вирізаніта точені, різноївеличини, кругліта овальні, наніжці або звушком. Прикрашуютьрізьбленням, випалюванням,інколи розписом.

Рахви — циліндричнийпосуд з накривкою(висота йогоне більша зарадіус основи), переважноточений, длязберіганнямасла або сиру.Декорованийрізними техніками.Поширений наГуцульщині.

Начиння —типологічнагрупа художньовирішенихпредметів, необхіднихдля кухні (тачівка, товкачик, макогін, ніж-кулешірник, копистка, колотівка, дошки тощо).

Знаряддяпраці, предметигосподарськогопризначеннястановлятьокремий рідхудожньогодеревообробництва.їх розрізняютьза видами заняттяі типами предметів.Так, для жінок, які займаютьсяпрядінням іткацтвом, виготовлялий прикрашувалирізьбленнямщітки, гребені, кужелі, веретена, човники, рублі, праники та ін.Особливо ошатнона Придніпров'їдекорувалирізьбленнямрублі, а наГуцульщині— кужелі. Длякосарів виготовлялирізьбленікісся, кушкиі бабки. Кушкимали переважноциліндричнуформу, їх використовувалидля зберіганнябруска. Різьбленіта розписанівулики інодізустрічалисяна Чернігівщиніта Поділлі (XIXст.).

Окрему типологічнугрупу становлятьконтррельефнорізьбленідерев'яні форми, які за функціональнимпризначеннямподіляютьсяна чотири типи: для виробництвакахель, випіканняпечива, оздобленнясиру та вибійчанідошки для декоруваннятканин.

Транспортнізасоби предметиупряжі — рідхудожньоїобробки дерева, розвиненийу народниххудожніх промислахта міськиххудожніх ремеслах.

Вози — типологічнагрупа транспортнихзасобів дляперевезенняпевного вантажуі людей. Можнавизначити триосновні типи:1) господарськийвіз, поширенийпо всій територіїУкраїни, інколиз різьбленимкоробом чи йогочастинами(задок, насад, люшня тощо) тадекоративнимиметалевимиокуттями; 2) великийдерев'яний віздля транспортуваннясолі (чумацькамажа); 3) маленькийвіз (візок), використовуєтьсяв межах господарства.

Для заможнихпокупців цеховіремісники, азгодом підприємцівироблялирізноманітнірозважальні, дорожні тапарадні візки: карети, дрожки, брички, фаетони, тарантаси таін.

Предметиупряжі виготовлялиз дерева — хомути, ярма і притики, прикрашаючичасом плоско-рельєфнимі навіть ажурнимрізьбленням(харківськіпритики). НаГуцульщиніярма, сідла(тарниці), стременадекорувалиплоским різьбленням, рідше інкрустувалиметалом.

Культовій обрядовіпредмети. Типологічнадиференціаціяпредметів цьогороду художньогодеревообробництваскладаєтьсяз таких груп:ікони, хрести, патериці, свічникий церковніскарбнички.

Ікони —орнаментально-знаковіта фігурно-сюжетнізображенняна дошці технікоюплоского тарельєфногорізьблення.Розрізняютьфункціональнітипи: церковні, хатні та маленькіпохідні іконки.

Хрести —стародавнідохристиянськіта християнськісимволи, маютьвелику кількістькомпозиційнихвідмін та окремихфункціональнихтипів. Великімеморіальніхрести, виконанітехнікою об'ємногопрофілюваннята плоскогорізьблення, ставили нацвинтарях, нароздоріжжях, на краю селатощо. Згодомїх замінювалина кам'яні.Запрестольнівиносні хрестивиготовлялиприйомамирельєфногой ажурногорізьблення.Менші, напрестольніхрести виготовлялиз підставками.Ручні різьбленіхрести — найбільшатипологічнапідгрупа —налічує дев'ятьтипів форм(прикрашенічисленнимисюжетами, написами, геометричниморнаментомтощо). Маленькінашийні хрестикивиготовлялипереважно здорогоціннихпривізних поріддеревини, оздоблювалирізьбленнямта інкрустацією.

Патериці— декоративніжезла, палиці, що символізуютьвладу, зокрема, духовну владуцерковноїієрархії. Патерицівиготовлялиприйомамиточення, різьбленнята інкрустації.

Свічники— використовувалисядля обладнанняцерков, зустрічалисяй у хатах. Відомівеликі точенісвічники напідлогу (ставники), прикрашеніточеними частинами, профілюваннямта різьбленням.Малі переноснісвічники — наодну свічку, три свічки(«трійці»), рідшеп'ять свічок.На Гуцульщині«трійці» пишноприкрашалирельєфним іажурним декором, на Придніпров'їй Поділлі точенісвічники розписувалифарбами.

Скарбнички— невеликіорнаментованікоробки з ручкоюабо без неї іотвором дляопусканнямонет. Мабуть, походять відремісничихцехових скарбничок.

Музичнінародні інструментиподіляютьсяна дві типологічнігрупи — струнніта духові. Струнні: скрипка, кобза, бандура, ліра, цимбали та ін.Духові: сопілка, флояра, жоломига(подвійна сопілка), дуда, їх такожоздоблювалирізьбленнямта випалюванням.

Прикрасита особистіречі — загаломневеликий, алехарактернийрід художньогодеревообробництва.Предмети, пов'язаніз ансамблемодягу, свідчатьпро соціально-майновийстан людини,її смаки тауподобання.

Прикрасиз дерева зазналинайбільшогопоширення внаш час. Колисьз дерева виготовлялинашийні хрестики, вервечки, гребінцідо волосся,ґудзики і под.У 60-х роках XX ст.почали вироблятимайже повнийнабір дерев'янихжіночих прикрас(намиста, кулони, сережки, брошки, персні, браслети, обручки тощо).

Палиці належатьдо типологічноїгрупи особистихпредметів. УXIX ст. виходитиз дому без палицій головногоубору вважалосянечемністюдля шанованоїлюдини і навітьбуло ризиковано.Тому коженгосподар завласними уподобаннямизамовляв собів майстра палицю.У Карпатахчоловіки завждимали при собісвоєріднупалицю-сокирку, на яку спиралисяпри ходьбі іяка служилаводночас зброєюпри обороні.Жінки ходилиз так званими«челядинськими»палицями, прикрашенимирізьбленням, випалюваннямабо окуттямз латунноїбляхи.

Курильнеприладдя —типологічнагрупа, в якувходять люльки, мундштуки, тю-тюнярки, сигаретницітощо.

Народнімайстри й цеховіремісникиоздоблювалирізьбленнямта інкрустацієюдерев'яні частинивогнепальноїзброї — пістолей, рушниць, дубельтівокта порохівниць.

Дитячі іграшкий «мороки». Здерева виготовлялидитячі шумовііграшки: калатальця, тріскачки, свищики, розписуючиїх. Іграшки-моделістворювалина основі зменшеногомасштабу відповіднихпобутових речей— меблі, посуд, зброя, човники, візочки, санчата, знаряддя праціі т. ін., такожрозписуючияскравимибарвниками(Полтавщинаі Львівщина).

Рухомі іграшки— це різноманітні«фуркальця»,«коники», «пташки»,«візочки»,«метелики»,«ковалі» тощо.

«Мороки»— типологічнагрупа оригінальнихіграшок і речейдля розвиткумислення, винахідливостій уяви. Виготовлялисятехнікою різьбленняй профілювання.Підгрупа «великімороки» — гуцульські(полонинські)вироби длярозваги, складеніз окремих модульнихелементів, наприклад,«віночок»,«хрести» або«морока-ланцюг», виготовленийз одного шматкадерева.

Таким чином, складна йфункціональнорозгалуженатипологіяхудожніх виробівз дерева налічуєпонад 50 типологічнихгруп предметіві близько 200 їхтипів, охоплюючимайже всі сферилюдської діяльності.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ХУДОЖНЄПЛЕТІННЯ

Художнєплетіння — цевид декоративно-прикладногомистецтва, щоозначає процесвиготовленнятворів з природнихрослиннихматеріалів,інколи на ребристійоснові. Плетенівироби, відоміз епохи неоліту, відзначаютьсялегкістю ізручністю вкористуванні,їх пружна, наповненаформа, насиченасвоєрідноюфактуроюпереплетення, ритмікою ажурнихсмужок, даєнеповторнийхудожньо-образнийефект.

Матеріали.Для плетіннявикористовуютьгнучкі легкодоступніматеріали, якімають різноманітніхудожні татехнологічнівластивості.Лоза — основнийматеріал —тонкі гнучкіпрути довжиноюблизько 2 м.Доброякісналоза повиннабути без боковихпаростків, матиневелику серцевинуі легко розколюватисяна дві-чотирисмужки. Обкорованіпрути піддаютьсявибілюваннюта пофарбуваннюу різноманітнівідтік--ки. Лозуінколи можназамінити тонкимсосновим абоялиновим корінням, смужками з лубуабо лика.

У художньомуплетінні широкозастосовуютьтакож трав'янистірослини, якіростуть у воді, на берегахводойм і болотах(рогіз, ситник).Відомий широколистийі вузьколистийрогіз (шувар, боднар), ситник— з трубчастими, рідше лінійновидовже-нимилистками. Дляплетіння виробівіз рогози спочаткузаготовляютьстрічки, тодіяк ситник здебільшоговикористовуютьу вигляді цілихстебел. Звідсий фактура речей, плетених зрогози, інша, ніж у плетенихіз ситника.

Стебла соломиіз жита, пшениці, рідше ячменюбули не лишезручним дляплетіння матеріалом, а й вигідновирізнялися, порівняно зрогозою, золотавимкольором іглянцевимполиском.

У наш час наЗакарпаттінабули поширеннявироби, плетеніз обгортоккачанів кукурудзи.Такі обгорткивирівнюють, вибілюють, фарбують тарозділяютьна стрічки дляплетення кошичків, торбинок тощо.

Техніки.Художня виразністьплетених виробівзначною міроюзалежить відтієї чи іншоїтехніки виконання.За зовнішнімвиглядом плетеноїплощини розрізняютьсуцільне, візерунчастей ажурне плетіння, а також зшивання.

Суцільнеплетінняхарактеризуєтьсящільністю йпростотоюфактури виробу, яку дістаємошляхом переплетеннянавхрест вертикальнихкаркаснихпрутів з горизонтальнимистрічками.Хрестиковатехніка — одназ найдавнішихі нагадує звичайнеткання. Залежновід способупереплітанняпрутів, міжребрами каркасурозрізняютьтакі її різновиди: плетіння просте, шарами, рядами, квадратамиі мотузкою.Окремо необхідносказати прокосу хрестиковутехніку, яказастосовуєтьсялише для плетіннясерветок ікилимків ізсоломи. Спіральнатехніка суцільногоплетіння даєзмогу прослідкуватипослідовністьроботи майстраі рух витків, що завжди починаєтьсявід центруоснови і йдепо спіралі вбікі вгору. Розрізняютьспірально-валикову(для плетінняіз соломи) таспірально-каркасну(для плетінняз лози й коріння)техніки.

Візерунчастеплетіннявідзначаєтьсявинятковоюпривабливістюповерхні виробіві дещо подібнена чиноватеткання. Найпростішийорнаментальнийприйом — чергуванняплощин — дістаємовнаслідокплетіння черездва ребра каркасу— так званашахівничка(застосовуєтьсяу лозоплетінні).Фактурнийконтраст тутінколи підсилюєтьсяконтрастомкольору, дляцього використовуютьсвітлу і темну(фарбовану)лозу.

Ефектнийвигляд маютьповерхні плетенихречей, виготовленихтехнікою кіски.Три стрічкиабо три парипрутів переплітаютьміж собою такимчином, що утворюєтьсярельєфно переплетенаплощина у виглядікоси. Технікузастосовуютьу лозоплетінніпри виготовленнісолом'янихбрилів тощо.

Своєрідноїзубчастоїфактури поверхнівиробів досягаютьтехнікою плетінняу зубчики. Дляцього водночаспереплітаютьчотири смужкиіз соломи аборогози. Технікаплетіння ланцюжкоміз рогози справляввраження дугоподілнихкілець і виконуєтьсядерев'янимгачком.

Ажурне плетінняхарактеризуєтьсяоригінальноюструктуроюй фактуроюповерхні. Цевідкриванняпевних проміжків, каркасу аборідке, вишуканеплетіння, якимможна досягтивеликої складностіажуру на зразокмережок, мереживатощо. Ажурнітехніки застосовуютьу виготовленнівиробів з лози, рогози, обгорт-ківкукурудзянихкачанів та ін.Назви залежатьвід характерумотиву: «павучки»,«віконця», стовпчики, ромбики, розеткитощо. Ажурніфігури прекрасно• контрастуютьі поєднуютьсяіз суцільним, густим плетінням, надаючи творамособливоїпривабливості.

Зшивання— це технікидекоративногопереплетеннядля з'єднаннябокових стіноквиробів в об'ємнуконструкцію, прилаштуваннядугоподібнихручок та іншихдеталей. Технікизубчастогоі дугастогозшивання найчастішезастосовуютьсяу рого-зоплетінні.Своїми рельєфнимиформами у виглядізубчиків і дугвони посилюютьдекоративністьконтурів. Тутми не розглядаємопросте зшиваннянитками луб'янокі деяких виробівіз соломи, оскількифакт декоративностіпри цьому майжевідсутній.

Типологіявиробів. Плетенівироби умовноутворюють шістьродів: меблі, декоративнапластика, побутовіпредмети, кошики»предмети одягута іграшки.

Меблі — рідхудожньогоплетіння, об'єднуєтипологічнігрупи предметів, які майже аналогічнівиробам з дерева.Столи виготовляютьобідні, журнальніі* дитячі, зрізноманітноюформою стільниць— квадратні, прямокутні, круглі, багатокутні.Предмети длясидіння — типологічнагрупа» до якоївходять стільці, крісла, дивани(подвійне крісло)різної конструкціїі величини.Колиски буваютькількох типів: підвісні (увигляді великогоовальногокошика) і наніжках-кругля-ках.Сюди ж віднесемоплетені дитячіліжечка і кошикидля візочків.

Плетені меблінайкращезастосовуютьсядля обладнаннядач, напіввідкритихлітніх приміщень— ґанків, альтанок, зони відпочинкув саду тощо.

Декоративнапластика — рідхудожніх плетенихвиробів дляприкрашуванняжитла, виникі розвивавсяу другій половиніХ& ст. До ньогоналежать такітипологічнігрупи і типипредметів, якдекоративнірешітки йперегородки; настінні плетеніприкраси (ажурноплетені з лозитарілки, панно, солом'яні кошички); декоративнівази-кошики, великі на підлогу, а менші на полички; рами для дзеркаловальної форми; декоративнапластика ізсоломи та рогозиу вигляді плетенихснопів-де рев(«дідо», «дідух»); фігурні тематичнікомпозиціїтощо.

Побутовіпредмети —найбільшийрід художніхплетених виробівдля різноманітнихпобутовихпотреб, а томуоб'єднує чималатипологічнихгруп і типів.

Полотнища— група плоскихплетених виробів, що нагадуютьткані. Складаютьсяз рогожок, коберцівіз ситника, плетених стрічокдля оздобленнямеблів, солом'янихсерветок ікилимків тощо.

Великі місткості— вироби длязберіганняпродуктів таінших речей: солом'яники, плетені з лозикороби длябілизни і т.ін. Малі тмісткості— виготовленіз лози виробидля сервіруваннястолу: вази-фруктівниці, хлібниці, тарілкидля печива, розеточки, підставки дляпляшок, овальніі круглі солом'яніформи для випіканняхліба, сівачкиі под. Обплетенескло — типологічнагрупа виробівіз лози (обплітаннярізноманітнихбутлів, пляшок,іншої тари).Сита й решета— традиційніпредмети дляпровіюванняі просіваннязерна й муки, складаютьсяз дерев'яногообруча (обичайки)і плетеногополотнищавідповідноїгустоти. Сита, півсита і решета, крім плетеноїоснови, малиприкрашеніобручі. Смужкизакріплювали, утворюючирельєфні геометричнімотиви орнаменту.Коробочки —плетені з соломискриньки длязберіганнядрібних предметів, коробочки злози для рукоділлятощо. Дитячісанчата плелиз лози, застосовуючихрестиковей ажурне плетіння.

Кошики —найдавнішийрід виробів, які призначаютьсядля транспортуваннянайрізноманітніших«вантажів»і залежно відцього поділяютьсяна типологічнігрупи: господарськікошики, зручнідля перенесенняовочів і фруктів; кошики длязбирання лісовихягід і грибів; кошики дляквітів, свяченняпаски; кошики-валізкитощо — виготовляютьз лози. З рогозиі ситника виробляютьжіночі торбинкиз двома ручкамиіз застосуванняморигінальнихприйомів ажурногоі густогохрестиковогоплетіння. Своєрідніторбинки надовгих плетенихпасочках виконуютьз обгортоккукурудзянихкачанів.

Предметиодягу — рідтрадиційнихплетених виробіві соломи, рогозиі ситнику, призначенийдля ношення.Він складаєтьсяз головнихуборів, поясівта взуття. Головніубори — це широковживані солом'янібрилі (для дорослихі дітей). Вонирізняться нетільки розмірами, а й формою(співвідношеннямкрис до ковпака), орнаментальноюфактурою плетіння(«в зубчики»,«в кіску»). Солом'яніпаси вживалисяще на початкуXX ст., але переважноу вертепнихкостюмах пастушків,їх виготовлялитехнікою скісногохрестиковогоплетіння. Взуттявиробляли увигляді солом'янихходаків, якізимою надягалиповерх чобіт.Рогозянки плелирізними техніками, додаючи стрічкифарбованогошувару (червоні, блакитні, зелені), що збагачувалоорнаментальнуфактуру й посилювалокольоровийефект.

Іграшки —рід плетенихвиробів, дитячихзабавок. Відомітакі типи: тарахкальця, кошички і ляльки.Тарахкальця— це плетенііз соломи, порожнистіподушинки, прикріпленідо паличок. Шумстворюютькілька горошинабо зерен пшениці, вміщених усередині тарахкальця.Рідше виготовляютьтарахкальцятехнікою лозоплетінняу формі мініатюрноїбулави. Особливугрупу утворюютьмаленькі плетенікошички длядітей та іншіплетені речі, виконані умалих розмірах, що неначе ємакетами справжніхпредметів.Ляльки переважновиготовлялиз соломи і зображалихлопців, дівчат, деяких тварин, пташок тощо.

ХУДОЖНЯКЕРАМІКА

Художнякераміка (відгр. Ьегато8 —глина) — вироби, виготовленіз різних глинта інших неорганічнихскладників, які для міцностічерепка висушуютьі випалюютьпри температурі900—1500 °С.

Глина —легкодоступнийта унікальнийза своїмитехнологічнимий художнімивластивостямиматеріал —пластична вчас формуванняі досить тверда(міцний черепок)після випалу.Мав широкурозтяжку природнихбарв від білої, кремової, охристоїдо червоної, коричневоїі темно-сірої.Чарівногоефекту керамічнимвиробам надаютьспеціальніфарби, а такожпрозорі тадекоративніполиви (глазурі).За технологічнимипоказникамирозрізняютьглини пластичній малопластичні, легкоплавкій тугоплавкі, кольорові(гончарні) табілі (фарфорово-фаянсові).

Технологічніособливості.Протягом більшяк семи тисячолітьсвого розвиткувдосконалюваласяхудожня кераміка.Первісні гончаріформуваливироби вручну, обліплюючикошичок, камінь, дерев'яну формускибками глиняноїмаси завтовшкиз палець абообкручуючиза спіраллюстрічку глини, поступовозліплюючи івивершуючиконусоподібнупосудину ізгострим дном(так звана стрічковатехніка). Посудвиходив товстостінний, з порушеннямокруглостіта силуетуформи. Однакця найпримітивнішаі найстародавнішатехніка витрималаконкуренціюгончарногокруга і буладобре відомараннім слов'янам, а деякі племена, Австраліїй Океаніїкористувалисянею до кінцяXIX ст.

Винахідгончарногокруга (IV тис. дон. е.), спочаткуручного й повільнообертового, а у середньовіччішвидкісного, з ножним приводом,—став визначнимпереворотому розвиткугончарногоремесла. Технікаточення накрузі давалазмогу не лишезбільшитивипуск продукції, а й піднестиїї художнійрівень. Посуд, виготовленийна крузі, легкий, тонкостінний, з гармонійно-симетричнимиобрисами форми, чіткими орнаментальнимисмугами, лініямитощо. Точенняна гончарномукрузі сьогоднізастосовуєтьсяяк окремиминароднимимайстрами, такі на підприємстваххудожніх промислів, у цехах з невеликимобсягом продукції, частою зміноюасортиментута при виготовленнівисокохудожніхтворів складноїформи.

Технікаформуванняшаблоном (накрузі) у давнинувикористовуваласяпри серійномувиготовленнітарілочок, мисочок, щобдосягти якнайкращоїспіврозмірності.У наш час формуванняспеціальнимишаблонамивиконуютьавтоматичніабо напівавтоматичніверстати нафарфоровихі фаянсовихфабриках.

У СтародавнійГреції (IV ст, дон. е.) вже булавідома технікалиття виробіву формах, якітакож виготовлялиз глини і випалювали.Неглазурованіпористі формидобре поглинализі шлікеру *воду, і на їхнійвнутрішнійповерхні утворювавсядещо щільнішийшар маси завтовшки10—14 мм. Післякожної заливкиформи требабуло сушитина сонці.

У XVII ст. цеховімайстри, ремісникиу Європі зновузвернулисядо технікилиття керамічнихвиробів. Вонипрагнули якомогаточніше наслідувати, копіюватистаровиннікерамічнітвори. З XVIII ст.форми сталивиготовлятиз гіпсу, їхняпродуктивністьбула вищою, ніжтеракотових.Техніка литтянабула великогозначення уXIX—XX ст. як репродуктивнийпринцип фабричноговиробництва.

Технікавідмикання(ліплення) виробівіз маси у формахвідома з часівантичної Греціїі Риму. Застосовуваласяпри виготовленніпосуду длящоденноговжитку, світильників, фігурок тощо.У середньовіччітехнікою відмиканнявиробляликахлі, а сьогоднівона незамінимапри виготовленнівиробів ізшамотної маси.

Двадцятьроків томувинайденатехніка напівсухогопресуванняіз керамічнихмас малої вологості.Спочатку цієютехнікою формувалилише керамічніплитки, сьогодніна фабрикахвиготовляютьплоский посуд— тарілки, блюдця, салатничкитощо 10.

Отже, відомітакі технікиформотворення: вільне та стрічковеліплення; точенняна гончарномукрузі; формуванняшаблоном; литтязі шлікеру; відмикання(ліплення) угіпсових формах; пресуванняіз порошкоподібноїмаси.

Художнявиразністькерамічнихтворів багаточим залежитьвід методу ітехніки Декорування.Можна виділититри види оздоблювальнихтехнік: декоративніпокриття розписі пластично-фактурнітехніки.

Декоративніпокриття (глазурі)— тонкі, легкоплавкі, силікатнісполуки. Ценпйпростішатехніка длявиконання, бовсі живописніефекти виникаютьсамочинно впроцесі випалу, внаслідокхімічних реакцій.Деякі декоративніполиви, зокремалюстри, кракле, відомі здавна; решта винайденіу XIX ст. Завдякивизначнимуспіхам хіміїта фізики появилосярозмаїттясклистих поливз багатою палітроюхудожніхособливостей.Так, на вазах, оздобленихкристалічноюполивою, виблискуютьміріади кристалів— гостроконечних, округлих, видовжених, зірчастих, різних барвта відтінків.В одних випадкахвони уподібнюютьсякоштовномукамінню назразок авантюрину, яшми, в інших— дивовижнимвізерункам, що ніби несподівановиникли наморозянійшибці.

Матові йнапівматовіполиви можнакваліфікуватияк різновидкристалічних, оскільки ефектматовостівиникає внаслідокпояви на поверхнідрібних кристаликівабо пухирцівповітря. У матовійполиві цілкомвідсутнійполиск і світлокольоровірефлекси. Ціполиви використовуютьсядля покриттявиробів ізтонкокам'янихмас.

Кракле утворюєсітку дрібнихі дещо більшихтріщинок, виникаєсвоєрідневідчуття заломленняі розсіюваннясонячногопроміння.

Надзвичайночарівні, райдужніполиви з металевимполиском — такзвані люстри.Тонка, надглазурнаплівка металевогосмоляного милазакріплюєтьсявипалом притемпературі700 °С.

До металевоговідблискуспричиняютьглазурі, випаленіу відповідномусередовищі.Наприклад, якщоу поливі міститьсяокис міді, тона поверхні, виникне металевийвідблиск міді.

Текучі поливиутворюють дужеефектні танесподіваніпоєднаннякольорів, неначебарвисті переливиструмків, надаючитворам романтичногозвучання.

Самосвітніполиви такожвідрізняютьсяособливоюдекоративністю, мають здатністьакумулюватиі випромінюватисвітло.

Крім незначноїкількостікольоровихполив та емалейу декоруваннікерамічнихвиробів, передусімпорцеляни, застосовуютьсярозчини дорогоціннихметалів — золота, срібла, рідшеплатини.

Найрізноманітнішітехніки розписногодекоруваннязалежно відспособу нанесенняна вироби поділяютьсяна розпис відруки, механічнеоздобленнята комбіноване(поєднаня двохпопередніх).

Розпис пензлемпередбачаєвиконання«відводок»(вусик, стрічка), орнаментальнихзображень, букетів, портретній тематичнікомпозиціїі под. Чіткоюграфічністюліній вирізняєтьсятехніка ритування(продряпування)сирого черепкаметалевою абодерев'яноюпаличкою.

До вільногоорнаментальногорозпису ангобами(різновид глиняноїфарби) належатьстародавнітехніки ріжкуванняі фляндрівка.Термін «ріжкування»походить відріжка, наповненогоангобом. У маленькийотвір в йогонижній частинівкладу-валигусяче пероабо склянутрубочку, ірівна цівкаангобу лягалана поверхнювиробу. Теперріжок заміненийгумовою грушею.Ріжкуваннямможна проводитипрямі й хвилястілінії, виконуватикрапки, розетки, листочки таінші орнаментальніелементи. Фляндрівкадещо подібнадо мармуровихрозводів, характеризуєтьсячіткими, зигзагоподібнимиволокнистимилініями, розташованимисиметричнопо обводі виробу.Техніки ріжкуванняі фляндрівказастосовуютьсядля оздобленнямайоліковихтворів.

Механічнітехніки декоруванняздебільшогопоширені нафарфорово-фаянсовихфабриках, використовуютьсяв оздобленнімасової продукції,їх принципполягає у нанесеннізаздалегідьготового малюнкуна виріб способомтрафарету, відтиску гумовоїпечатки, переведенняз паперу тощо.

Найпоширенішатехніка —декалькоманія— друкуванняодноколірнихта багатоколірнихзображень напроклеєнийпапір з наступнимперенесеннямїх на поверхнювиробу, аналогічнадитячим перевідниммалюнкам, закріплюєтьсявипалюванням.Розрізняютьдеколь за способомвиготовлення— літографську, віддруковануна гумованомупапері керамічнимифарбами, ташовково-трафаретнудеколь, нанесенуна паперовупідкладку черезшовкову сіточку(трафарет).Візерунки, зроблені технікоюдекалькоманії, мають дещосухіший і блідішийвигляд, бо шарфарби тонший, ніж у розписівручну.

Технікашовкографії— безпосереднійпередрук малюнкуна виріб черезшовковий трафарет.Малюнок тутвиразніший, більше нагадуєвільний розписвід руки.

До шовкографіїподібна технікадруку п. Малюнокспочатку гравіруютьна дошці, відтискаютьфарбою на папір, а з паперу переносятьна виріб. Зображеннянагадує графіку: одноколірнийтемний контурниймалюнок, окремімісця можутьбути заштрихованіу вигляді сіткиабо крапок.Декор буваєонаментальним, але найчастіше— пейзаж, портреттощо.

Штамп — одноколірнийвідбиток напорцеляні задопомогоюгумової печатки.Ним найчастішекористуютьсяпри роботітемними, насиченимифарбами, золотом, люстрами. Штампиінколи поєднуютьсяз декалькоманією, завершуютьдекорування.

Для суцільногоабо частковогопокриття виробівфарбою застосовуєтьсяаерографія— пофарбуванняпульверизатором.Аерографіятакож вживаєтьсяпри виконаннідекору трафаретами.Вона дає змогуробити тональнійі кольоровірозтяжки,»діставатипроміжні кольорипри перекриттіосновними тощо

Пластично-фактурнеоздобленняу кераміці маєтакі технічнірізновиди: лощення, фактура«ниток», контррельєф, ажур, рельєфі круглий ліпнийдекор.

До найдавнішихфактурнихтехнік декоруваннягончарнихвиробів належитьлощення — поліруваннячерепка задопомогоюдерев'яноїпалички абокамінчика.Переважнонаносятьсявертикальній скісні смуги.Своєріднафактура ниток«вовни», «травички»створюєтьсянанесеннямтонких кольоровихцівочок ангобу(крізь тонкуметалеву абополотнянусіточку). «Вовняна»фактура використовуєтьсяз метою досягненняконтрасту міжгладкою і «кучерявою»поверхнею.Наприклад, декоративниймайоліковийпосуд скульптурногохарактеру(«баранці»,«коники», «ведмеді»)інколи оздоблюютьцією технікою.

Контррельефнийдекор у виглядівідбитківроблять задопомогоюштампиків. Вінрозрахованийна світлотіньовийефект.

Ажур як технікадекорування, уподібненаажурно-плетенимвиробам, зустрічаєтьсяв порцеляновомуІ фаянсовомупосуді, частопоєднуєтьсяз рельєфом тарозписом.

Інколи дляоздобленнямайоліки вдаютьсядо пластичнихзасобів, зокрема, зображенняквітів, птахів, тварин і людейвиконують втехніці рельєфу(плаского абовисокого). Рельєфніполивані зображеннястворюютьсвоєрідну, напружену грусвітла і тіні.

Круглий ліпнийдекор найкращепоєднуєтьсяі найбільшхудожньо виправданий, якщо органічнопоєднуєтьсяіз деталямивиробу: вушком, носиком, ручкою, накривкою іт. ін. В оздобленнікераміки засобамидрібної об'ємноїскульптуримають значеннямасштаб, образнеузагальнення, підлеглістьдекору функціональнійформі.

Розписній пластично-фактурнітехніки можутьвиступати урізноманітнихпоєднаннях, збагачуючидекоративністьі художню образністькерамічнихтворів.

Отже, відомітакі технікидекорування:1) декоративніполиви (кристалічна, матова, кракле, люстри, відновні, текучі, самосвітні);2) розпис відруки (пензлем, ріжкування, фляндрівка, ритування, сграфіто); 3)механічнеоздоблення(деколь, шовкографія, штамп, друк, фотокераміка, аерографія);4) пластично-фактурнеоздоблення(лощення, фактура«ниток», контррельєфнийштамп, рельєфнеі кругле ліплення, ажур).

Залежно відглини та іншихскладниківмаси, температуривипалювання, властивостейчерепка, керамікаподіляєтьсяна технологічніпідвиди: теракота, майоліка, фаянс, порцеляна, кам'яна маса(кам'янка) і шамот.

Теракота(від італ. іеггасоїіа— випаленаземля) — виробиіз гончарнихкольоровихглин без жоднихдоповнень, температуравипалюванняблизько 900 °С.Теракотовийчерепок пористий, шершавий, неполиваний, легко поглинаєводу. Він можебути звичайного, природногокольору відсвітлогожовто-рожевогодо червоно-коричневогоі темно-сірогоабо поливанийкольоровимиангобами. Теракотовийпосуд і статуеткивідомі з найдавнішихчасів. Практичноце перші випаленікерамічнівироби. Застосовувалисяв побуті (художнєремесло), оздобленніархітектури(рельєфні фризи, медальйони)тощо. Завдякинескладнійтехнологіївиготовленняхудожні твориз теракотисьогодні популярніу народномумистецтві, серед професійнихта самодіяльниххудожників.

Майоліка— вироби з кольоровоїглини, з випаленимпористим черепком(температуравипалювання— 900 °С). Майоліковівироби формуютьпереважно накрузі, рідшевідливаютьу формах. Вонивідрізняютьсямасивністюкорпусу таінших деталей, плавністюконтурів силуету.Оздоблюєтьсяангобами пастельнихтонів з контрастомчорної, коричневої, червоної ікольоровимиполивами зяскравим полиском.Майоліка, які теракота, дістала найбільшогопоширення ународномумистецтві. Неюзахоплювалисявідомі художникиі скульптори: Ф. Леже, П. Пікассо, М. Врубель, С.Малютін, І. Фріх-Хар,І. Єфі-мов таін.

Фаянс — поливанівироби переважноз білої, очищеноїглини із спеченим, суцільним, дрібнопористимчерепком (температуравипалювання1200 °С). Виготовляютьшаблоном зпластичноїмаси і литтяму формах. Близькідо фаянсу вироби(тонкостіннамайоліка) буливідомі наСтародавньомуСході. Однакнайдосконалішийфаянс почаливиготовлятилише наприкінціXVIII ст. Найважливішезавданняєвропейськогосередньовічногофаянсу — імітуватипорцеляну.Звідси походятьйого основніхудожні властивості: надзвичайнам'якість йузагальненістьформ (порівняноз порцеляною), багатствотехнік декорування, широка палітракольоровихполив. На Україніфаянсове виробництворозпочалосянаприкінціXVIII ст.

Порцеляна(фарфор) — найдосконалішийвид кераміки, вироби виготовленізі сумішівисокоякіснихбілих глин таінших складників.Випалюєтьсяпри високійтемпературі— 1500 °С. Найголовнішавідміна порцелянивід фаянсу —дзвінкий білосніжнийчерепок маєу зламі білускловиднуструктуру, атому в тонкихмісцях просвічуєтьсяі майже не поглинавводи. Двічівипалені, алене поливаніпорцеляновівироби називатьбісквітом.Батьківщинапорцеляни —Китай. Винайденийблизько VI ст., з XII ст. китайськапорцеляна часвід часу потрапляладо Європи інабула поширеннявласне підназвою порцеляна(від італ. рогсеїіо— мушля молюска).У давнину мушлівикористовувалияк посуд дляпиття рідини.В Європі порцелянувинайшов 1709 р.Й.-Ф. Бетгер, анаступногороку у Мейсенівідкриласяперша європейськапорцеляновамануфактура.На Українівиробництвофарфору започаткованенаприкінціXVIII ст. на заводаху Корці, Городці, Баранівці.

Кам'яна маса(кам'янка) —керамічнівироби, виготовленіз тугоплавноїмаси, що утворюєщільний спеченийчерепок (температуравипалювання1300 °С), частковоскловидний, але не прозорий.У Китаї виробництвокам'янок розпочалосяу III ст., булопопередникомфарфору. В Європікам'янковівироби відоміз XV ст. Деякі видикам'яної маси(клінкер, кераміт)не поступаютьсятвердістюграніту, сієніту, навіть сталі.Вироби з кам'янкиоздоблюютьпереважнопрозорою кристалічноюабо матовоюполивою, пласкимрельєфом чиконтррельєфом.Кам'янки відзначаютьсябагатствомполиваноїповерхні.

Шамот — вироби, виготовленіз шамотноїмаси. До звичайноїглини додаютьзелений шамотрізної зернистості(діаметр 2—10 мм).Внаслідок цьогозменшуєтьсяпластичністьглини н усадкавиробів (температуравипалювання900 °С). Шамотнівироби відмикаютьу гіпсовихформах, декоруютьрозписом відруки, рідшеполивають.Шамотні виробимають характернірізкі зламиформи, шорсткуі дрібнорельєфнуповерхню змереживноюсіткою заглиблень.Колір черепкавід кремовогодо блідо-рожевого.Від серединиXX ст. шамотнівироби (вази, декоративнапластика таін.) успішнозастосовуютьсяу художньомуоформленніінтер'єрів таекстер'єрів.

Типологіятворів. Керамічнівироби утворюютьсім родів: садово-парковаархітектурнакераміка, обладнанняжитла, посуд, культові таобрядові предмети,іграшки, прикраси.Кожна з них маєсвою специфікуі типологічнуструктуру.

Садово-парковакераміка — рідхудожньоїкераміки, твориякої виготовляютьсяпереважно зшамоту, кам'яноїмаси для художньоїорганізаціїпростору впарках і садах.Відомі такіосновні типологічнігрупи: декоративнапластика, вази, фонтани, декоративнірешітки та ін.Цей рід художньоїкераміки, які наступний, належить недо декоративно-прикладногомистецтва, адо монументально-декоративного.

Архітектурнакераміка — рідхудожньоїкераміки, щооздоблює екстер'єрита інтер'єригромадськихбудівель. Типологічнігрупи: декоративнівставки, панно, розетки, медальйони, стелли, решітки, настінні фонтани, декоративнеобличкуваннятощо.

Обладнанняжитла художньоюкерамікою ->-рід керамічнихпобутовихпредметів, якінерухомо з'єднаніз конструкцієюстіни, стелі(кахлі й плитки), та порівнянорухомих речей,їх розміщуютьна підлозі, столі, полиці, підвіконні, прикріплюютьдо стелі абостіни. Вонивиконують певніхудожні н побутовіфункції. Це йдає змогу поділитиїх на типологічнігрупи, підгрупиі типи.

Кахлі — типологічнагрупа керамічнихвиробів, якіслужать основнимконструктивно-декоруючимматеріаломдля спорудженняпечей. За тектонічноюформою розрізняютьстародавніпосудиноподібніта плитковікахлі. Пласкічотирикутніможуть декоруватисярельєфом ірозписом.

Світильники— типологічнагрупа художньоїкераміки, виробиякої використовуютьсядля освітленняприміщень.Складаєтьсяз кількох основнихтипів освітлювальнихпредметів: стародавнічашки для жируі середньовічніолійні лампи, каганці, свічникиі лампадки, плафони, пишнілюстри, бра, сучасне керамічнеобладнанняелектроосвітлювальнихприладів.

Вази — великатипологічнагрупа керамічногопосуду, різногоза формою іпризначенням.Серед сучаснихваз розрізняютьдві підгрупи— декоративніта для квітів.Декоративнівази, частопишно прикрашенірельєфом аборозписом, запризначеннямподіляютьсяна типи: дляпідлоги та дляполички. Вазидля квітівбувають кількохтипів, залежновід величиниквітів і характерубукета (низькі, середні, високітощо).

Підвазонники— типологічнагрупа, функціональноспорідненаз попередньою.Це посуд різнихформ, призначенийдля вирощуваннякімнатнихквітів, як правило, з дещо розширенимверхом. Вінбуває кількохпідгруп, залежновід величиний характерукімнатнихрослин, їхньогорозміщенняв інтер'єрі: тарелеподібний, горщики, відроподібний, настінні тапідвісні кашпотощо.

Настіннадекоративнакераміка —типологічнагрупа, що включаєу себе керамічнівироби трьохосновних типів: декоративнітарелі, плакеткиі маски.

Туалетніпредмети —типологічнагрупа керамічнихвиробів, якіслужать місткостямидля зберіганнякремів, пудри, рідин і т. ін.

Попільничка— тип керамічнихвиробів, котрий, незважаючина різноманітністьформ, не утворюєокремої типологічноїгрупи. Попільнички, як і туалетніпредмети, виниклиі набули поширенняпередусім упанськомусередовищі, а тому вирізняютьсяпишною декоративністю.

Посуд —найхарактернішийрід керамічнихвиробів, місткостейрізного призначенняі величини, виготовленийза обертовимпринципом нагончарномукрузі, шаблономабо відлитийу формах. Чималотипів керамічногопосуду маютьаналоги серед, посуду з дерева, скла, металу, каменю тощо.В історичномуаспекті посудподіляєтьсяна дві областіфункціонування— побутову таобрядову. Останнянині майжевтратила своєзначення. Побутовийкерамічнийпосуд буваєбагато декорований(для святковогостолу, прикрашенняжитла) і меншоздобленийабо цілком безприкрас (дляприготуванняїжі, зберіганняі транспортуванняпродуктів).

Миски — типологічнагрупа керамічнихвиробів, якіза формою майжезбігаютьсяіз наведенимитипами дерев'янихпредметів —миски, тарілки, тарілочки, розетки. Сюдиж входять макітриі цідильники— своєріднітипи, які незустрічаютьсясеред дерев'янихвиробів. Макітрамає форму, близькудо миски, алез високимиберегами іневеликим дном, використовуєтьсядля розтираннямаку. Цідильник, друшляк такожза формоюнаближаютьсядо миски, маютьдірочки дляпроціджуваннястрави.

Горщики —найважливішатипологічнагрупа предметівпосуду великихмісткостейз одним абодвома вушками, використовувалисядля приготуванняі зберіганняїжі. До групивходять такітипи: горщики, гладуни, дзбанки(жбани). Горщикибувають кулястіабо із зміщенняммаксимальноїопуклості підвінця. Гладущик(гладун, глек)порівняно ізгорщиком маєзначно стрункішуформу, помітноокреслюєтьсятулуб і шийка, дві ручки, переважнозастосовуєтьсядля зберіганнямолока. Дзбанокмає витонченішуформу, вужчушийку і горловину, порівняно ізгладуном, таодне вушко, використовуєтьсядля перенесеннярідин. На основіформ горщикаі дзбанка, здоповненнямїх носикамита накривками, розвинулисянові типи посуду— чайник і кавник.Чайник переважномає низьку, присадкуватуформу, тоді яккавник, навпаки, струнку. Бабникнагадує горщикіз розширенимдогори верхом, служив длявипіканнябілого солодкогохліба — бабки, поширений наЗахідномуПоділлі, наПрикарпатті.

Близнюки— типологічнагрупа посудудля перенесенняїжі в поле, дваневеликихгорщики, з'єднанікільцем-ручкою.Значно рідшезустрічаються«трійнята»і «чвурнята».Вони маютьаналогію середбондарногопосуду.

Ринки — невисокийпосуд з пласкимабо ледь округлимдном на трьох, чотирьох ніжках, мають ручку-держак.Ринки використовувалидля смаженняшкварок, приправтощо. З кількохмаленьких, суцільно з'єднанихриночок складаєтьсяпам-пушниця— посудина длявипіканняпампушків.

«Персневидний»посуд — типологічнагрупа для зберіганняі ношення міцнихнапоїв. До неївходять дватипи: колач(куманець) іплесканка(баклага). Колачмає бубликоподібну, порожнистумісткість, чотири ніжки, які утримуютьйого у вертикальномустані, вгорімаленьку шийкута два вушкапо боках дляпротягуванняпасочка. Навітьбез оздобленнясилует і формакуманця вигідновирізняютьсядекоративністю.Плесканка —пласка циліндричнамісткість зтакими ж ліпнимидеталями, щой у куманця(ніжки, вушка, шийка з отворомта накривкою).

Банька — типкулястогопосуду з вузькоювитягнутоюшийкою і ручкоюдля ношення.Використовувалидля зберіганняі транспортуваннявина, олії тощо.Залежно відпризначеннябаньки бувалирізної величинита місткості.

Барильце— тип посуду, що формою нагадуєбондарнийоднойменнийпредмет длязберіганнярідин. Зустрічаютьсяз широкою абовузькою шийкою, з ніжками абобез них.

Флакон, пляшка— типологічнагрупа циліндричногоабо призматичногопосуду длярідини, їхніформи, мабуть, запозиченіз давніх гутніхвиробів.

Горнята —типологічнагрупа малихпредметів дляпиття рідини: води, молока, квасу, чаю, кавитощо. Залежновід форми розрізняютьтри типи: горнята(циліндричні), бокали (циліндрично-опуклі), чашки (сферичні).

Фігурнийпосуд — типологічнагрупа декоративногопосуду, місткістьякого теперрідко використовується.Найхарактернішітипи — півні, барани, леви, антропоморфніфігурки і под.їх виготовляютьтехнікою ліпленняна основі точенихформ: горщика, дзбанка, барильця, плесканки тощо.

Культовіта обрядовіпредмети — рідвиробів художньоїкераміки, пов'язанийз обладнаннямкультовихспоруд, застосовуєтьсяу релігійнихобрядах. Донього входятьтакі групи йтипи предметів: канделябри, кадильниці, кропильниці,іконки, хрести, свічники тощо.У канделябрахі кадильницяхкерамічнідеталі цікавопоєднуютьсяз металевими.Керамічнііконки виготовляливідтискуваннямпло-скорельєфногозображенняабо розписомна плитках відвеличини кахлідо менших розмірів(у кільканадцятьквадратнихсантиметрів).Хрести здебільшогобули напрестольні— із розп'яттямабо зображеннямсцен страстей.

Свічники— типологічнагрупа, що складаєтьсяз двох типів: свічник одинарнийі трійця. Трійціінколи прикрашувалиліпною рельєфноюпластикою назразок аналогічнихдерев'янихвиробів.

Писанки —тип керамічнихтворів, якіформою і розписомнагадують(моделюють)розписане яйце,їх магічне таобрядове значеннядо кінця нез'ясоване.

Іграшки —рід керамічнихвиробів, яківідзначаютьсямалим масштабомі функціонуютьяк забавки длядітей. Відомітакі основнітипологічнігрупи: тарахкальця, свищики, посуді фігурки.

Посуд — типологічнагрупа іграшокдля дітей, наслідуєнайпоширенішів побуті предмети— мисочки, тарілочки, горщики, глечики, горнята, близнятатощо, їх виточуютьна крузі й оздоблюютьрозписом.

Свищики —типологічна, групакерамічнихіграшок, ліпленихрукою, налічуєкілька своєріднихтипів: пташки, коники, ляльки, вершники, дитинав колисці, танецьі т. ін.

Фігурки —типологічнагрупа іграшок, яка дублюєдеякі типи зпопередньоїгрупи, однакмає найрозгалуженішуноменклатурутипів пташок, тварин і людей.

Тарахкальця— тип іграшоку вигляді порожнистоїкульки, в якувміщують камінчики.Відомі керамічнітарахкальця, так звані «хіхічки»із Старої Соліна Львівщині, орнаментованісолярнимимотивами.

Прикраси— рід.керамічнихвиробів, якіне набули значногопоширення. Йоготипи переважноповторюютьвідомі типиприкрас іздорогоціннихметалів і каміння: намисто, сережки, кліпси, брошки, кулони, ґудзикитощо.

Таким чином, типологіятворів художньоїкераміки маєсім функціонально-родовихвідмін, понад30 типологічнихгруп предметіві понад 100 типів.Більше половиниз них і сьогодніє найнеобхіднішимипредметамипобуту та громадськоїсферидіяльності.

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ХУДОЖНЄСКЛО

Художні виробизі скла в нашомупобуті сталитакими звичнимипредметами, що їхні мистецькіякості ми переважноне помічаємо.Ефектна прозорістьі яскравийполиск даютьперевагу виробамзі скла надвиробами зінших матеріалів.

Скло отримуютьвнаслідоксплавлюваннякварцу з окисламикалію, натріюі свинцю. Звідсирозрізняютьйого види: содове, поташне, свинцевескло. Содовескло легкоплавкеі м'яке. Вонозручне дляформуванняі обробки, чистей прозоре. Поташнескло тугоплавке, тверде і недостатньопластичне. Йоготяжко формуватий обробляти, але воно маєяскравий полиск.Свинцеве склодосить м'якеі легкоплавке, однак важкеі вирізняєтьсясильним, ефектнимполиском.

У гарячомустані склопластичне ілегко піддаєтьсявидуванню, пресуванню, ліпленню, витягуваннюта іншим способамформування.В процесі варіннявоно добресприймає різноманітнезабарвлення— від насиченихдо легких тонів.Під час виготовленнявиробів можнапоєднуватирізні кольорискла, досягаючицим несподіванихдекоративнихефектів.

Скло можназробити непрозорим— заглушити.Ступінь прозоростібуває різним.Ледь заглушенескло у доповненніз кольором даєнизку чарівнихопалових виробів.Вони такоїнезвичайноїкраси, що непотребуютьдодатковогооздоблення.Не менш дивовижнудекоративнувиразністьмає скло, забарвленесульфідомцинку.

У холодномустані склодобре піддаєтьсямеханічнійобробці: грануванню, гравіюванню, різьбленню, піскоструминномудекоруваннютощо.

Однак незважаючина багатовіковезастосуванняскла і освоєнняйого властивостей, воно приховуєу собі ще чималотехнічних іхудожніх якостей.

За технологічнимиособливостямихудожнє склоподіляєтьсяна такі підвиди: гутне, накладне, візерункове, кришталь і склоз оптичнимиефектами.

Гутним скломназиваютьвироби, виготовленізі скла безпосередньобіля скловарноїпечі майстром-склодувомвручну, в гарячомустані, шляхомвільного видуванняабо за допомогоюформ, а такожоздобленівідповідноютехнікою. Гутнесклоробництвовже кількатисячолітьє найголовнішоютехнологієювиготовленняскла і дає змогувикористатиспецифічнійого властивості: пластичність, податливістьвидуванню таіншим прийомамформування.Кожний виріб, створений угуті ручноюпрацею майстра,індивідуальнийі неповторний.Гутне склонаділене кольором, прозорістю, полиском Ічарівною здатністюпередаватизаломлення, гру світла, щоможе викликатиу глядачанайрізноманітнішіпоетичні асоціації.

Техніканакладування— найскладнішаз усіх робіт: поверхню скляноговиробу покриваютьодним або кількомашарами скларізних кольорів.Розрізняютьповне на-кладуванняі часткове.Таким чиномскляні виробиможна декоруватинитками, стрічками, кругами, зірками, крапками, чотирикутникамита ін. Кольоровіпоєднаннявізерунківбезмежні. Технікоючастковогонакладуванняможна домогтисярізноманітнихдекоративнихта виражальнихефектів («акварельнапляма», «тональнийперехід», розмежованенакладування, накладуванняіз зубчастимикраями, кольоровіскляні нитки, кольороваскляна крихітка, печатки на склітощо).

Візерунковескло виготовляютьтрьох різновидів: мозаїчне, філіграннета міллефіорі(«тисяча квітів»), шляхом попередньогоскладання ізварюваннярізноманітнихзаготовок ізбезколірного,"кольоровогота глушеногоскла.

У поперечномуперетині виробівіз мозаїчногоскла містятьсяповторенняорнаментів— геометричнихі фігурних (увигляді квітіві розеток, тварині птахів, букві написів тощо).Таке скловикористовуютьдля декоруванняінших склянихвиробів.

Філіграннескло виготовляєтьсяшляхом повздовжньогонакладанняна виріб витихі фігурнихскляних прутиківі смужок. Особливочарівний ефектможна дістати, якщо використатидля смужокавантюриновескло. Окремимвидом філігранногоє сітчастескло, в товщиніякого міститьсярівномірнасітка переважнобілих глушених, рідше кольоровихниток.

Оздобленнявиробів із скламіллефіоріздійснюєтьсяшляхом заплавлюванняу зовнішнюповерхню відколенихдрібних пластиночок, що утворюютьбарвисті квіточки.

Скло з оптичнимиефектами дістаютьвнаслідокзастосуванняприйомів тихоговидування, вальцювання, при нанесеннікольоровихниток, крихіткина вальцьованівироби та ін.

Фактурнескло типу «кракле»нагадує візерункиморозу на віконномусклі, але інколиутворюєтьсятонка сіточкатріщинок наповерхні (нагадуєглазур «кракле»в кераміці).

Скляні виробиможна інкрустувативставками ізфарфору, сріблаабо міді. Ціприкраси буваютьу вигляді птахів, тварин, квітів, рельєфнихпортретів тощо.

Декоративніпокриття — церозпис виробівзі скла силікатнимифарбами, оздобленняїх дорогоціннимиметалами, розчинамисолей і люстрами, технікою іризації, дифузнимибарвникамитощо. Однієюз найдавнішихтехнік є розпис.Силікатні фарбидля розписускла складаютьсяз флюсу і барвника.До найпростішихвидів розписуна склі відносятьрізні смужки(«обводки»), штрихуванняі нескладнігеометричніелементи, щосуцільно вкриваютьвеликі поверхні.

Іризація(від грецького«ірис» — райдуга)— так називаютьтехніку обкурюванняпідігрітогоскла парамисолей олова, вісмуту, титану, внаслідок чогона поверхнюскла осідаєтонка райдужнаплівка. Ефектіризації зумовленийінтерференцієюсвітла. Аналогічногодекору можнадомогтисянанесеннямна скло люстровихфарб.

Декоруваннядорогоціннимиметалами відбуваєтьсяшляхом нанесенняна скло тонкоїблискучоїплівки золотаабо срібла.

Як і в кераміці,існують механічнітехніки декоруванняскляних виробів: шовко-трафаретнийдрук, декалькоманія, високий друктощо.

Кришталь— це поташнеабо свинцевескло. Виробиз нього маютьвелику прозорістьі білизну. Інколидопустимийнезначнийблакитнуватийвідтінок. Дляоздобленнякришталю застосовуютьпереважнотехніки холодноїобробки: гранування, різьблення, гравіюваннятощо. Блискучішліфованіграні, різьбленівізерункипереломлюютьпромені світла, розкладаютьйого на всікольори веселки, надають кришталевимвиробам урочистості.

Скло, як ікоштовне каміння, можна гранувати, різьбити, гравіюватитощо.

Гранування— це технікаприкрашуванняповерхні склянихвиробів шліфованимиі полірованимиплощинами. Цейспосіб розвинувсяна основі грануваннядорогоцінногокаміння. Найчастішетехнікою грануваннядекоруютьтовстостіннівироби: вази, карафки, попільнички, а також кришталевіпідвіски длялюстр, ювелірніприкраси зіскла тощо. Вироби, оздобленітехнікою гранування, відзначаютьсяідеальноюякістю склата геометричноюточністю нанесенихплощин.

Різьблення— це технікананесення навироби зі склавізерунківза допомогоюабразивнихкругів, закріпленихна валу верстата.Внаслідокпереломленняі відбиваннясвітла на полірованихповерхняхвирізьблениху склі глибокихліній виникаєяскрава грасвітла. За профілемзаглибленьрізьба поділяєтьсяна клиновидну, жолобчастуі виїмчасту.

Гравіювання— це технікананесенняматового зображенняна поверхнютвердого склаза допомогоюабразивногопорошку тамаленькогомідного коліщатка.Зображенняна склі можнатакож робититехнікоюпунктирування— постукуваннямгострим інструментом.Подібногоефекту можнадосягти прийомамипіскоструминної, обробки абопротравлюванням(використовуєтьсяплавиковакислота).

Типологіятворів. Зафункціональнимиособливостямихудожні творизі скла поділяютьсяна декоративно-архітектурнескло, світильники, посуд, декоративно-ужитковіпредмети, дрібнупластику, прикраси.

Декоративно-архітектурнескло основниммасивом творівналежить додекоративно-монументальногомистецтва іподіляєтьсяна три типологічнігрупи: смальтовімозаїки, вітражій скляні архітектурніелементи (прокатневізерунчастескло, армованескло, склоблоки, облицювальніплитки тощо).

Світильникитакож поділяютьсяна кількатипологічнихгруп освітлювальнихпредметів.Порівняно ізкерамічними, металевимиі дерев'янимисвітильниками, скляні появилисяпізно, зважаючина дороговизнуматеріалу.НаприкінціXVI ст. у Венеціїпочали виготовлятискляні підсвічники, а згодом, черезстоліття —пишні люстриіз гірляндпрозорого скла, утворених зрозеток, квітів, листочків, плодів, рожківтощо. У XIX ст. вЄвропі булишироко розповсюдженіоздоблені скломбра, торшери, жирандолі, ана початку XXст.— різноманітнедекоративнеелектроосвітлювальнескло.

Посуд — найбільшийі найхарактернішийрід художньогоскла, виготовленийгут-ною технікою, пресуваннямабо литтям уформах. Зафункціональнимиознаками поділяєтьсяна посуд длястолу, дляприготуваннястрави, парфюмерніфлакони, склянутару, лабораторнийі аптечнийпосуд. Найвищухудожню цінністьмає склянийпосуд для святковогостолу. Розглянемойого докладніше.

Порівняноіз посудом, виготовленимз інших матеріалів, скляний вирізняєтьсявишуканістюформ, багатствомфактури й кольору, що викликаєглибокі поетичніасоціації.Скляний посудможна умовноподілити натакі типологічнігрупи: глечики, склянки, тарелі, пляшки, чарки, посуд з носиком, кулястий посуд, фігурний посудта ін.

Глечики —типологічнагрупа широкогорлогоскляного посудуз ручкою і литочкомдля води, молокаі квасу, що своєюформою близькідо таких жекерамічнихвиробів. Сюдивходять і дзбанки(іноді з накривками).

Форма склянки(«скляниці»)— конічна, ізрозширеннямдо верху тамаленькоюдоліпленоюосновою дна— була поширенау XVI—XVII ст. Сучаснісклянки такожледь конічні, рідше циліндричніз прямими абобільш-меншсферичнимистінками. Збільшеннясферичностіі наявністьвушка характернідля кухля ічашки.

Тарелі —типологічнагрупа дисковидногопосуду, якиймає для стійкостідно (маленькініжки або жпіддон). Крімтарелів різноївеличини ідекору до групитакож входятьмиски, підставки, таці, розеткитощо.

Пляшки —типологічнагрупа вузькогорлогоскляного посудудля зберіганняміцних напоїв.До групи входятьтакі типи виробів: пляшка, карафка, штоф та ін. Карафка— дещо ускладненаформа пляшки,її корпус можебути циліндричний, конічний, кулястий(з витягнутоюшийкою). Карафказавжди маєчопик, рідшеручку і литочокдля зручностіналиваннярідини. Штоф(давня одиницявиміру рідини, близько 1,23 л) —пласка чотириграннапосудина зкороткою шийкоюі вузьким горлом.Завдяки пласкійгранчастійформі, штофизручно буловкладати удорожні скринькипо кілька штук(для перевезенняміцних напоїв).Інколи траплялисяштофи восьмигранноїта округлоїформ з накладнимистрічками ірозписами.Плесканка(баклага) — тежвузькогорлапосудина, відрізняєтьсявід попередніхколесоподібноюформою корпусаз малими ніжками, горлом і вушками.Барильце — типпосуду, наслідуванийз бондарства.

Чаші — типологічнагрупа півсферичногоскляного посудудля напоїв.Формою і призначеннямпоходить відстародавніхкерамічних, металевих ідерев'янихвиробів. Кубок(келих) — стрункачаша (інколиз накривкоюі вишуканимдекором).

Чарки — типологічнагрупа скляногопосуду дляпиття меду, вина й горілки.Бувають різнихрозмірів (великачара і маленькачарочка), форм— з ніжками абобез них. Сьогоднічарка є збірнимозначеннямстопки, шкалика, келиха, рюмки, бокала, фужератощо.

У сучасномувиробництвіскляного посудузустрічаєтьсячимало предметів, які повторюютьвже відомі типивиробів. Наприклад, чайники, кавникиформою подібнідо керамічних, цукерницівиготовляютьза типами «кошиків», ваз, чаш тощо.

Фігурнийпосуд — стародавнятипологічнагрупа склянихмісткостейдля зберіганнярідини. Такийпредмет бувкулястою, яйцевидноюабо циліндричноюпосудиною, щовідповідалазагальнимобрисам тулубатварини. Донього доліплювалиузагальненідеталі — голову, кінцівки і, таким чином, посудина нагадувалаведмедя, барана, коня, одуда, качку, півнятощо. На Україніфігурний посудпоширився уXVII—XIX ст.

Декоративно-ужитковіпредмети зіскла — рід виробів, які призначенідля обладнанняжитла, складаєтьсяз таких типологічнихгруп: вази, кашпо, туалетні флаконитощо. Найбільшатипологічнагрупа — вази— поділяєтьсяна дві підгрупи: декоративніта для квітів.Так само, як ів кераміці, окремим типомвиступає посудинадля попелу —попільничка.

Дрібна пластика— невеликийрід виробівзі скла (мініатюрнадекоративнаскульптура), що самою концепцієюнаслідує керамічнііграшки. Затематичнимспрямуваннямдрібна пластикабуває анімалістичната антропоморфна.

Прикраси— рід виробівз декоративногоскла (біжутерія).Сюди, насамперед, відносиморізноманітніскляні намиста.Скло такожслужить добримімітаційнимматеріаломприроднихмінералів(авантюрин, малахіт, лазурит, яшма та ін.).

Типологіятворів художньогоскла менша, порівняно ізкерамікою іхудожнімдеревообробництвом, однак перевершуєкількістю групі типів таківиди декоративно-прикладногомистецтва, якткацтво, килимарство, мереживо і под.

ХУДОЖНІЙМЕТАЛ

Художнімметалом називаютьдекоративно-прикладній монументально-декоративнітвори, виготовленівручну різноманітнимитехніками зчистих металівта їх сплавів.Більшістьметалів доволіміцні і принагріванніпластичні, добре піддаютьсямеханічнійобробці. Можнавідливатимасивну і легкуажурну форму.Із бляхи зручнокарбуватирельєфні зображення, дифувати посудта ін. З металуможна куватирізноманітніконструктивніречі або, витягуючитонкі нитки(дротики), створюватиошатні візерунки, що нічим непоступаютьсямереживам.Згадаймо щеяскравий полискполірованоїповерхні тарізнобарвністьметалів і сплавів.Усе це разомузяте дає металуяк матеріалузначні перевагиі забезпечуєстале застосуванняу світовійхудожній практиці.

Матеріали.Метали, з якихвиготовляютьхудожні предмети, поділяютьсяна групи кольоровихі чорних. Кольоровіу свою чергускладаютьсяз благородних(золото, срібло, платина) інеблагородних: мідь, цинк, оловота ін. Кожен зметалів та їхнісплави маєсвоєріднітехнологічній декоративнівідмінності.

Мідь — першийметал, якийопанувалалюдина. Вінсередньоїтвердості, пластичнийі в'язкий, зхарактернимчервонуватимвідтінком.Добре полірується, шліфується, однак не довгозберігає полиск.З міді та їїсплавів колисьвиготовлялипосуд, начинняй чимало іншихпобутовихречей.

Бронза — сплавміді й олова.В окремих випадкахможе міститище й невеликучастку цинку, свинцю абосрібла. Технологічно-декоративніякості сплавузалежать відкількості вньому олова.Так звана монетнабронза (5 % олова)має оранжевийколір. «Зброярський»сплав міститьблизько 10 % оловаі відзначаєтьсяжовтим відтінком.«Дзвонарська»бронза повиннамати не меншеяк 20 % олова інабуває світло-жовтого, сяючого відтінку, а при зростаннівмісту оловадо третьоїчастини і більше— нагадує білесрібло.

Латунь — сплавміді та цинку(від 3 до 50 %). Трапляєтьсяі латунь з домішкамизаліза, алюмініюі марганцю (небільше 10 %). Приємнакольорова гамалатуні маєрозтяжку відчервонувато-жовтоїдо золотисто-жовтоїбарви. Латуньтвердіша йміцніша відміді, однак іззбільшеннямвмісту цинкузменшуєтьсяїї пластичність.Цей сплав нелише добреобробляється, а й легко піддаєтьсягальванічнимпокриттям.

Цинк — металбілого кольоруіз холоднуватимвідтінком. Вінмало пластичний, але добреобробляєтьсяінструментами.Для художніхробіт застосовуєтьсярідко.

Олово —найлегкоплавкіший(232 °) м'який металсріблясто-сірогокольору ізматовим полиском.Відзначаєтьсястійкістю дозовнішньогосередовищай кислот. З античнихчасів і в середньовіччіз олова виготовлялипосуд, прикрасита інші побутовіпредмети.

Алюміній— легкий металсріблясто-білогокольору. Післялиття він крихкий.Алюмінієвийпрокат набуваєпластичностілише внаслідоквідпалювання.

Свинець —м'який, легкоплавкий(327 °) і пластичнийметал синювато-сірогозабарвлення.У художнійобробці металіввикористовуєтьсянечасто, окислисвинцю отруйні.

Нікель —сріблясто-білийметал з ледве*помітним коричневимвідтінком. Віндуже ковкийі тягучий. Учистому виглядімайже не вживається, зате відомопонад 3000 йогосплавів. В ювелірнійсправі широкозастосовуютьсямельхіор (81 % мідіІ 19 % нікелю) танейзільбер(65 % міді, 13—45 % цинкуі 5—35 % нікелю).

З давніх давенпершими матеріаламихудожньоїобробки металіввважалисязолото й срібло.Звідси походитьі назва творчоїдіяльностістародавніхювелірів, яківиготовлялипосуд і прикраси— золотарство.

Золото —найдорогоціннішийметал, відрізняєтьсядзвінким жовтимкольором, яскравимполиском, доброюпластичністюі пружністю.Воно не втрачаєпрекраснихякостей у природномусередовищі, стійке до кислот.Температураплавлення 1064°. Оскількизолото надтом'яке для виготовленняужитковихречей, йогодоповнюютьміддю і сріблом.Ці компоненти, звичайно, впливатьна властивостій колір сплаву.Так, з додаваннямбільшої кількостіміді і меншоїсрібла отримуємочервоне золото,і навпаки —жовте золото.Біле золотовиходить придоповненнісплаву невеликимичастками нікелюі паладію, азелене — внаслідокприсипаннякадмієм.

Срібло —дорогоцінний, найсвітлішийметал з інтенсивнимполиском. Затвердістю, пластичністюі пружністюперевершуєзолото. На повітріне втрачаєсвоїх властивостей, однак темнієвід випарівсірки або сірководню.Найкраще розчиняєтьсяв азотній кислоті.Плавиться притемпературі960 °. У декоративно-прикладномумистецтвізастосовуєтьсяу вигляді сплавівз міддю длядосягненнянеобхідноїміцності йпластичності.

Чорні метали— це залізо тайого різновиди: сталь і чавун.Залізо використовуютьне в чистомувигляді, а всплавах з вуглецемта іншими складниками(сіркою, фосфором, нікелем, хромом, марганцемтощо). Залізомтакож називаютьсталь з мінімальноюмісткістювуглецю (до 0,1%), що відзначаєтьсям'якістю йпластичністю, легко кується, однак не піддаєтьсязагартуванню.Сталь, яка міститьвід 0,1 до 0,3 % вуглецю, називаєтьсявиробничою(для дрібнихковальсько-слюсарнихробіт) і відповідаєвсім вимогамхудожньогоковальства.Нержавіючасталь (хромонікелева)— ефектнийлистовий матеріал, стійкий докорозії, алеважко обробляється.Чавун — це твердийі крихкий метал, багатий навуглець (від1,8 до 2 %), при розломімає сірий колір.Чавун зовсімне кується, проте успішнозастосовуєтьсядля ливарноговиробництваначиння, пічок, решіток таінших художніхпредметів. У20-х роках XIX ст. вЄвропі булимодні прикрасиз тонкого чавуну(браслети, підвіски, персні тощо).

Техніки.Оскільки удекоративно-прикладномумистецвізастосовуєтьсявелика кількістьметалів, якімають багатітехнологічній декоративнівластивості,існують різноманітнітехніки й прийомиїх ручної художньоїобробки. Найбільшогопоширеннянабули лиття, кування, карбування, гравіювання, чернь, емалі, скань, зерньта ін.

Лиття — одназ найдавнішихтехнік металообробки, передбачаєзаповненнярозплавленимметалом відповіднопідготовленоївогнетривкоїформи (камінь, глина, пісоктощо). Значноскладніше литтяпустотілихпредметів, бопотребує особливої, багаточастинноїформи із вставнимстрижнем. Вокремих випадкахзастосовуютьспосіб «розхлюпування»металу по стінкахформи. У сучасномумасовому виробництвівпровадженолиття під тискомі центробіжнелиття циліндричноїформи. Литтямає свої недоліки.Поверхню виливаноговиробу інколинеобхіднододатковооброблятивручну, що пов'язаноіз певнимимеханічнимитруднощами, крихкістюматеріалу іт. ін. У художньомулитті найчастішевикористовуютьмідь, бронзу, латунь, цинк, рідше свинецьта алюмінієвісплави. В ювелірнихроботах, крімзолота й срібла, практикуютьлиття з мельхіору, нейзільберуі дрібногочавуну.

Кування —стародавнятехніка виготовленнявиробів з металу, зокрема художніх, шляхом нагріванняі розм'якшувннязаготовки, атоді їй надаєтьсявідповіднаформа й фактура.Основні прийомикування відоміз давніх часіві дійшли майжебез змін донаших днів: осадка (укороченняі потовщенняметалевогобруска), витяжка, рубка, розрубування, пробиванняотворів, згинання, закручування, звивання, вигладжування, насіканнявізерунківта ін. При виготовленніскладних виробівзастосовуютьсявідповідніковальськіштампи й форми.У художньомуковальствічасто виникаєнеобхідністьз'єднати окреміковані деталівиробу в єдинеціле. Для цьогозастосовуютьсятакі технологічніприйоми: склепування, з'єднання хомутамий обоймами, з'єднання нагвинтах, зварюванняу горні тощо.

Карбування— нанесеннярельєфу налистову заготовкуметалу (мідь, латунь, м'якасталь, 'алюмінієвісплави, нікелевісплави та ін.).Ця технікашироко вживається— від ювелірнихмініатюр довеликих монументальнихтворів — длядекоруванняінтер'єрів таекстер'єрівгромадськихспоруд. Затехнологічнимиособливостямирозрізняютьвісім різновидівкарбування: контурне вгнуте; контурне опукле; контурне дляемалі; ажурне(прорізнийметал); рельєфне; декоративно-фактурне; кругле карбуванняпосуду (дифування)і карбуванявиливанихвиробів. Длявиготовленнякількох предметівз однаковимикарбованимиприкрасамизастосовуютьшаблони.

Гравіювання— нанесенняна поверхнюметалу орнаментівабо фігурнихзображеньрізцями-штихелями.Розрізняютьпласке гравіюванняі рельєфне.Пласке певноюмірою нагадуєконтурне карбування.Гравійованітвори найкращесприймаютьсязблизька. Цютехніку переважнозастосовуютьв ювелірнійсправі дляоздобленняпосуду та деякихтипів прикрасіз золота йсрібла.

Чернь — ювелірнатехніка оздобленнявиробів ізсрібла способомнанесення награвійовануповерхнюпорошкоподібногосплаву (сірнистісполуки срібла, міді, свинцю•тощо) з наступнимвипалюваннямпри малихтемпературах.Розплавленийчорний сплаврівномірнозаливає заглибиниі посилює виразністьдекору, оживляючитаким чиномдещо одноманітнуповерхню срібла.Чернь інколипоєднуєтьсяіз золоченимиелементами, що надає творамсвоєрідноїколірної гармонії.

Емаль (фініфть)— ювелірнатехніка декоруваннятворів з металу.Тонкий шарсилікатногосплаву, забарвленийвідповіднимиокислами металів, наносять упорошкоподібномуабо пастоподібномустані на поверхнювиробів і сплавляютьу муфельнійпечі. При температурі700—800 сплав міцноз'єднуєтьсяз металом. Водних випадкахемаль вкриваєплощину суцільно, в інших — акцентуєкомпозиціюневеликимикрапельками.Так чи інакшесвоїм полискомі переливамикольорів вонапідсилює декоративнийефект, інколизахищає поверхнювід корозії.За технологієювиготовленняемалі класифікуютьсяна три групи: виїмчасті, перегородчастіі суцільні.Виїмчастівиконуютьсяпо гравійованій, виливаній абокарбованійзаготовці(штамповці).Перегородчастіемалі поділяютьсяна листові, дротяні, поскані та ажурні.Суцільні емалівиконуютьсяз металевиминакладками, просвічуваній рельєфні, розписні таживописні.

Скань (віддавньослов'янськогоскручувати, звивати) —оригінальнийвид ювелірноїтехніки, в основіякої лежитьажурна сітка, набрана іздротинокспіралеподібноїформи, з'єднанихпайкою. Сканьбуває ажурноюабо накладною.Остання інколипоєднуєтьсяіз зерню (гранулюванням)— напаюютькрихітні зерняткаіз міді, сріблаабо золота. Цятехніка називаєтьсяфілігрань (відлат. Шит — дротина;Јгапит— зернятко). Утехніці сканівиготовляютьвисокохудожнійпосуд і прикраси.

Кольчужнеплетіння —давня техніказ'єднання кілецьз тонкого дроту(золото, срібло, мідь тощо) усвоєрідніланцюжки, плетиво.Зараз ця техніказастосовуєтьсядля виготовленняланцюжків, браслетів таінших прикрасрізними прийомами: змійка, стрічка, якір тощо.

До згаданихтехнік художньоїобробки металуможна додатище накладання,інкрустаціюабо насічкуювелірнихвиробів, травленняпласких рельєфівта сучаснітехніки масовоготиражування: накатка орнаментуваликами, штампуванняпресом, електролітичнагальванопластикатощо.

Таким чином, художня обробкаметалів як виддекоративно-прикладногомистецтваподіляєтьсяна технологічніпідвиди. Зауважимо, що в науковихдослідженняхїх можуть називативидами, наприклад: художнє лиття, художнє ковальствоі слюсарство, карбування, гравіюванняі чернь, художніемалі, сканьі зернь тощо.

Типологіятворів. Усівироби художньогометалу складаютьвісім найбільшихродів: архітектурніелементи, обладнанняприміщення, знаряддя праці, зброя і військовеспорядження, посуд і начиння, культові таобрядові предмети, особисті речіі прикраси, дрібна пластика.Кожен рід поділяєтьсяна відповіднітипологічнігрупи, інодіпідгрупи ітипи.

Якщо художнівироби з дерева, кераміки, атакож тканів минулому булихарактерноюприналежністюпередусімсільського, традиційногонародногосередовища, то скляні йметалеві предмети, дорогі та здебільшогонедоступніселянам, репрезентувалиміський побуткупців, ремісників, дрібних і вищихчиновників, заможних верствсуспільства.Більшістьметалевихпредметіввиготовлялиміські цеховіремісники, якіу своїй діяльностіорієнтувалисяпереважно назахідноєвропейськітрадиції.

Архітектурніелементи — рідхудожніх виробівз чорних металів, які безпосередньопов'язані збудівлями інадають їмпривабливоговигляду. Виготовляютьїх ковалі, слюсарі, рідше ливарники.Архітектурніелементи утворюютьп'ять основнихтипологічнихгруп творів.Майже всі вонивідносятьсядо розділумонументально-декоративногомистецтва.Решітки — великатипологічнагрупа виробів.Розрізняютьвіконні решітки,ґратчасті дверіі ворота, решіткикриниць і фонтанів, грати надгробків, поручні сходіві балконів, решітки камінів, світильниківтощо. Кронштейни— типологічнагрупа кованихдекоративнихвиробів, якіслужать дляпідтримуваннядашків, ґанків, ліхтарів і т.ін. За функціональнимиособливостямикронштейниподіляютьсяна опорні такронштейнививісок, ліхтарів.Водостічнітруби (ринви)— типологічнагрупа давньогометалевогоустаткуваннядля відведеннядощової водиз дахів — риштаки, труби із водолиямиу вигляді зооморфнихмасок абофантастично-казковихзвірів. Теперїх оздоблюютьажурним орнаментом, фігуркамипташок тощо.Навершшя споруд— типологічнагрупа декоративно-кованихелементівархітектуридля увінчанняпокрівлі будинків, башт, церков, капличок, брам.Поділяютьсяна підгрупи: шпилі, хрестиі флюгери. Скоб'янівироби — типологічнагрупа художніхвиробів з металудля обладнаннявікон, дверейтощо. Вонаскладаєтьсяз підгруп —оббивка дверей, декорованізавіси, ручки, дверні молотки, накладки ізамки (вставні, навісні, висячі), ключі.

Обладнанняприміщення.Основнимипредметамижитлових ігромадськихінтер'єрів наУкраїні булимеблі. В пізньомусередньовіччідля наданняміцності, довговічностіта декоративногоефекту їх оббивалигравійованимиметалевимисмужками, ажурнимиметалевиминакладками.Меблеві окуття— своєріднатипологічнагрупа художньогометалу. До неївходять такітипи: окуттяскринь, зокремадорожніх, атакож коробочок, шаф, меблевізамки, ключіі т. ін.

Металевісвітильникипоявилисязначно пізніше, ніж керамічніі дерев'яні, але згодоммайже витіснилиїх. Спочаткуметалеві світильникиповторювалиусталені типивиробів (каганці, лампи, ліхтарі, свічники, рефлектори), в окремих випадкахбули вишуканоїформи. У народномупобуті бувпоширенийсвітець —декоративнийкований пристрійдля утримуваннясоснової скіпки.Із запровадженнямелектроосвітленняпевну частинуосвітлювальноїарматури почаливиготовлятиз металів, надаючиїй фактурногота орнаментальногодекору.

Знаряддяпраці — рідхудожніх предметівз металу, якіслужать обладнаннямпевної галузіремесла абопраці в побуті.Через це вониподілені надві типологічнігрупи: ремісничіінструментита побутовезнаряддя. Ремісничіінструментиохоплюютьзначний масиввиробів з металу, однак лишепоодинокі зних наділеніхудожнімиякостями. Побутовезнаряддя порівняноз попередньоюгрупою меншекількісно, затевоно частішеоздобленегравіюванням, карбуванямтощо. До групипобутовихзнарядь відносимотакі типи виробів: ножі, ножиці, лускоріхи, форми для печиваі под. Вишуканоюоригінальністювідзначаютьсявироби з металугуцульськихнародних майстрівXIX — початку XX ст.

Посуд і начиння— художні виробиз олова, міді, бронзи та срібладля приготуванняїжі та сервіруваннястолу. Металевийпосуд, пишнооздобленийгравіюванням, карбуванням, черню та емалями, використовувавсяпереважновеликимиземлевласниками, дворянами, козацькоюстаршиною, вищим духовенством, міськими урядовцями, заможнимикупцями та ін.Срібний посудбув предметомгордощів івідзнакоюбагатства.Більшість типівметалевогопосуду наслідуютькерамічні тадерев'яні вироби, наприклад, горщики з однимі двома вушками, з литком, чашкоподібнігорщики з великоюручкою у верхнійчастині (яккерамічніринки), дзбанкиз широким, плескатимі кулевиднимтулубом, збанкиконусоподібні(як керамічнікавники і чайники), чаші з накривками, карбованітарелі — пласкіі глибокі, інколина піддонах, настінні сільничкиу вигляді коробок(формою і декоромнагадуютьдерев'яні), фляги, горнята, ступки, ложки тощо.Лише такі типипредметів, якмідні тази, чани, казанки, бронзові рукомийники, сковорідки, джезви, підставкидля склянок,є характернимнабутком художньоїобробки металу.Нині виробництвометалевогопосуду перейшлоу розряд промисловоготиражування.Вручну виготовляютьневелику кількістьювелірногопосуду: вази, кубки, чашки, джезви, підставкидля скляноктощо.

Культовіта обрядовіпредмети знайдавнішихчасів виготовлялиз дорогоціннихметалів, пізнішез олова, міді(з позолотою).Багаті оклади, вкриті тисненимий емальованимиорнаментами, виробляли дляікон, книг тощо.Хрести відомікількох типів: срібні ручніз гравіюванням, напрестольні, нагрудні, хрести-еколпіониз порожнинамидля реліквій, такої ж конструкціїпанагії (мініатюрнііконки дляношення нагрудях). Свічникивиготовляливеликі церковні, менші — вівтарні(на три свічкий одну). Літургійнийпосуд і начиннястановлятьнайбільшутипологічнугрупу культовихпредметів. Донеї входятьмісткі купелі, оздобленірельєфом, котлиі чаші для освяченняводи, кропильниці, потирі (келихи)для вина, срібніложечки, дароносиціу вигляді моделейцеркви, багатоярусноївежі тощо. Срібнікадильниціскладалисяіз двох чашок, повернутиходна до одної, нижня малапідставку, доякої кріпилисяланцюжки. Стінкикадильницідекорувалиажурними про'січнимивізерунками.До окремоїтипологічноїгрупи слідвиділити церковнідзвони — творихудожньоголиварництва(декоративно-монументальнемистецтво).

Зброя і бойовийобладунок. Усередні вікизброя і захиснийобладунок воїнабули важливоюгалуззю художньоїобробки металів.Ковалі-зброярімали вузькуспеціалізацію: мечники, лучники, шоломники, щитники, кольчужники, латники, ба-лісники(виготовлялипристрої длямеханічноїстрільби) таін.

Найдавнішатипологічнагрупа — ударназброя (вражаючадія внаслідокудару або різкогопоштовху). Свійпочаток вонабере від дрючка, ломаки. До групивходять булава, пірнач (головкаскладаєтьсяз пірчастихметалевихлистів), бойовиймолот, ціп, обушок, які часто прикрашалирельєфнимивізерунками.Ще дві типологічнігрупи холодноїзброї — колюча(кинджал, вузькиймеч, шпага іпод.) і рубаюча(меч, палаш, шабля, бойові сокири: алебарда, бердиш— стародавнясокирка звидовжено-півкруглимлезом). Цю зброючасто декорувалигравіюванням,інкрустацієюта карбуванням.Стрілецькамеханічна зброя— сталеві луки, арбалети ігоритви (місткістьдля зберіганнястріл) з накладними, пишно орнаментованимибляшками тощо.У XIV ст. виникластрілецькавогнепальназброя, яка протягомкількох столітьрозвинуласьу стійкі типи— рушниці тапістолети збагатодекорованимичастинами.

Захиснийобладунокдревньоруськоговоїна і середньовічноголицаря виготовлялиз листовогометалу і прикрашалитрадиційнимитехніками.Йдеться передусімпро шолом, дерев'янийщит, обтягнутийшкірою і прикрашенийнакладнимибляшками, кольчугу(плетиво ізкілець дроту), платівковийабо лускоподібнийпанцирі. Бойовеспорядженняконя такожналічувалочимало металевихчастин — вудила, декоративнібляхи і под.

Особистіречі і прикраси, виготовленіз кольоровихметалів, частостановлятьнеповторнийансамбль жіночогоі чоловічогокостюма. Прикладомтакої гармонійностіможе служитигуцульськийнародний одягXIX—початку XX ст.Гуцульськімайстри виготовляликурильне приладдя(люльки, протички, кресала), якевідзначалосяособливоюдекоративністю.Вони оздоблювалиметалом шкірянівироби — та-бівки, пояси та ін. Доприкрас гуцульськогочоловічогоодягу слідвіднести ажурнібляхи для капелюха, чепраги (пряжки, застібки), ігольникита наключники, які носили напоясі. Гуцулкиу свята одягалиметалеві згарди(намиста), набраніз кружечків, хрестиків, чільця і персні.Своєрідні типиприкрас побутувалина Придніпров'їна Лівобережжі:«дукачі» (нашийніприкраси зісрібла з доповненнямдекоративногокаміння і скла), браслети, персні, сережки тощо.Окрему типологічнугрупу художньогометалу становлятьтак звані відзнакивлади: палиці, булави, бунчуки, корони, келефи, сокири тощо.

Дрібна пластика— рід художньогометалу, пластичнамініатюра, доякої входятьмонети, моделі, елементи оправикниги, дитячііграшки (олов'янісолдатики,іграшковийпосуд, начинняі под.).

    продолжение
--PAGE_BREAK--

ХУДОЖНЯОБРОБКА КАМЕНЮ

Художнівиробиз каменю(збірнаназвабільшостімінераліві гірськихпорід) теперрідкозустрічаютьсяу побуті(якщо нерахуватиювелірніприкрасиз дорогоціннимі меншдорогоціннимкамінням).А ще сто й більшероків тому ізм'яких і середньоїтвердості порідкаменю виготовлялирозкішні декоративнівази для оздобленняархітектурита десяткидрібних ужитковихпредметів —туалетні флакони, коробочки, чашечки і вазочки, табакерки йпопільнички, рамочки длямініатюр іфотографій, дрібна пластикатощо. Сьогодніїх майже повністювитіснилизручна художнякераміка, ефектнівироби із скла, стримані йкоректні предметиз металу.

Камінь якматеріал дляхудожніх виробівможна, звичайно, замінити керамікоюі склом, однаксподіватися, що ця замінабезпрограшна, марна ілюзія.Камінь наділенийтакими художнімиякостями текстуриі кольору, щонаймайстернішаімітація нев силі відтворитийого природноїчарівності.

Матеріали.З найдавнішихепох каміньбув легкодоступнимі улюбленимматеріалом.Він міцний, стійкий доприроднихфакторів, порівнянолегко піддаєтьсяобробці (сколюванню, обтесуванню, різанню, різьбленню, гравіюваннютощо). До художніхякостей каменювідносимоколір, текстуру, фактуру, полиск, прозорість.

Колір гірськихпорід і мінералівможе бути відбілосніжногодо насиченогочорного і вширокому хроматичномуспектрі з численнимивідтінками, нюансами, іризаціею.Градація настількибагатобарвна, що інколи важкопередаєтьсясловами, а томуінтенсивністьі характерзабарвлення, переливи йвізерункитекстури кристаліві напливівможна порівнятихіба що з колористикоюквітів.

Гірські породита мінералиподіляютьсяна звичайневиробне каміння(граніт, габро, базальт, туф, вапняк, пісковик, шифер, алебастр, мармур, малахітта ін.) і коштовне(алмаз, корунд, берил, рубін, аметист, олександрит, топаз, турмалінтощо).

Граніти —кристалічнаабо щільнагірська порода.Структуру йфактуру маютькристалічно-зернисту, рівномірно-зернистуі порфіроподібну.Кольори гранітівбілий, рожевий, червонуватийі сірий. Вониналежать доматеріалівсередньоїтвердості йвикористовуютьсядля оздобленняархітектури, виготовленнямонументальнихтворів скульптуриі декоративноїпластики.

Габро — магматичнагірська породаз повнокристалічноюкрупнозер-нистоюструктурою.Колір темнийдо чорного.Різновидність, утворену звеликих кристалівлабрадору, називаютьлабрадоритом.Відзначаєтьсячорним кольоромз іризаціеюсинього й зеленого.Застосовуєтьсядля облицюванняспоруд, виготовленнямеморіальноїпластики, інодіпобутовихречей.

Туф — осадовагірська породасвітлого забарвлення.Утворюєтьсявнаслідокущільненняпухкого осадувулканічногопопелу, інколимає ледь пористубудову. Покладирожевого туфувідомі на Закарпатті.Завдяки добримхудожнім ітехнологічнимякостям туфпридатний длявиготовленнядекоративно-ужитковихвиробів: ваз, свічників, підставок, рамок тощо.

Вапняки —осадові породибілого кольоруз жовтуватимвідтінком.М'які, податливідля обробки.Дрібнозернисті, так звані оолітовівапняки придатнідля виготовленнятворів монументальноїі меморіальноїпластики, елементівархітектурногооздоблення, рідше побутовихречей.

Шифер — різновидсланцю, складаєтьсяз нашарованихпластинок, якірозколюютьсяна тонкі частинки-плиточки.З давніх давенна Українівикористовуютьпоклади рожевогошиферу длявиготовленнярельєфнихплиток, дрібноїпластики, побутовихпредметів, прикрашенихрізьблениморнаментом.

Алебастр— сульфатниймінерал осадочногопоходження, різновид гіпсу.Структуращільна, дрібнозерниста.Забарвленнясвітле: білий, жовтий, рожевий, сірий, голубий,інколи з темнимипрожилками.М'який матеріал, легко піддаєтьсяручній та механічнійобробці (точеннюна токарномуверстаті).Виготовляютьпереважнодекоративнівази, дрібнупластику.

Алмаз (араб.—незламний) —унікальнийза твердістюмінерал, чіткоїкристалічноїбудови, з яскравим, специфічнимполиском. Переважнобезбарвний, прозорий, однактрапляєтьсяжовтого, зеленого, голубого, синього, сірого і навітьчорного кольорів.В ювелірнійсправі відповіднообробленийчистий алмазназиваютьдіамантом. Закрасою відбиваннясвітла він немає собі рівних, вважаєтьсяпершим середкоштовногокаміння.

Корунд (санскр.курувінд —рубін) — твердийкристалічниймінерал класуоксидівтагідрооксидів, переважносинюватогоабо жовто-сірогокольорів. Прозорірізновидикорундузабарвленіу чисті, дзвінкікольори. Дорогоціннікаміння: рубін— червонийаборожевий, сапфір— синій, топаз— жовтий, аметист— фіолетовий,ізумруд (смарагд)— зелений, їхнікристали маютьшестигранну, пірамідальну, стовпчастуабо бочкоподібнуформу і склянийполиск.

Опал — мінералсередньоїтвердості класуоксидів ігідрооксидів.Структура некристалічна.Знаходитьсяу вигляді натічнихформ. Опал буваєбілого, воскового, жовтого, голубуватого, червонуватого, чорного кольорівабо цілкомбезбарвний.Опал з достатньоюпрозорістюі чистотоюкольору є коштовнимі якісним матеріаломв ювелірнійпрактиці.

Топаз — (санскр.топаз — вогонь)— кристалічниймінерал великоїтвердості класусилікатів. Маєрізне забарвлення: кілька відтінківжовтого, зелений, голубий, фіолетовий, рожевий, рідшечервоний табезбарвний.З давніх часівтопаз високоцінили за красу, приписувалийому цілющівластивостіі використовувалидля виготовленняювелірнихвиробів.

Берил — коштовнийкристалічниймінерал середньоїабо великоїтвердості класусилікатів.Полиск скляний, кристали нагадуютьпризми у поєднанніз пірамідамиі пінакоїдами(дві рівні іпаралельніграні). Високоякіснийберил залежновід забарвленнямає такі відтінки: від жовто-зеленогодо голубувато-зеленого— власне берил; від яскраво-зеленогодо трав'янисто-зеленого— ізумруд; відсинювато-голубогодо синього —аквамарин; золотисте-рожевий— вороб'євіт.

Ми назвалилише ті мінералиі гірські породивиробного йкоштовногокаміння, якімають родовищана Україні(крім алмазуй корунду) іможуть застосовуватисяпри виконаннітворів декоративно-прикладногомистецтва.

Технікиобробки. Художняобробка каменюсвоїми технікамий прийомамивиготовленнявиробів багатов чому подібнадо художньогодеревообробництва.Спільними єтехніки видобування, відколювання(вирізування), різьблення, виточування, шліфуваннятощо.

Відколювання(висікання) —найдавнішатехніка обробкикаменю, полягаєу відламуваннішматків відзаготовкишляхом ударяннягострим інструментом(молотком, закольником, шпунтом, скарпелемі под.) з метоюнадання їйнеобхідноїформи. Інколизастосовуєтьсяпри первинній, чорновій обробцізаготовки длянаступногорізьбленняабо точеннявиробів.

Видовбування— техніка вибираннявнутрішніхоб'ємів, місткостей, необхідна приручному виготовленнікам'яного посуду.Поєднуєтьсяз відколюваннямта ін.

Різьблення— одна з найдавнішихтехнік художньоїобробки каменю, дерева, кістки, полягає у різаннігостримиінструментамиплощини абооб'єму виробу.Поділяєтьсяна такі різновиди: кругле, рельєфне, пласке (контурнета виїмчасте).Кожен з різновидіврізьбленнямає свої художніособливостіта галузізастосування.В одних випадкахза допомогоюкруглого ірельєфногорізьбленнявідбуваєтьсямоделюванняхудожньоїпросторовоїформи виробів, в інших на вирібнаносять відповіднийдекор. Отже, різьбленняє найтрудомісткішоюі водночаснайефективнішоютехнікою художньоїобробки каменю.

Виточування— техніка токарноїобробки каменюна токарнихверстатах.Здійснюєтьсяу три прийоми: груба обдирка, остаточневиточуванняформи і вибираннявнутрішніхпорожнин.Застосовуєтьсяпереважно длявиготовленнякам'яного посуду, ваз, свічниківтощо.

Фрезерування— техніка длявиготовленняпласких виробів, поверхня якихобмежуєтьсякількома рівнимиплощинами.Здійснюєтьсяза допомогоюплоскофрезернихабо плоскошліфувальнихверстатів.

Шліфування, полірування— техніки фактурноїобробки кам'янихвиробів з метоюпозбавленняповерхні шорсткостіі дрібнихнерівностей.Поліруванняповерхні надаєвиробам дзеркальногополиску. Технікифактурноїобробки виконуютьна шліфувальномукрузі із бязевоїтканини.

Обробкукоштовногокаміння, таксамо як і виготовленняз нього ювелірнихприкрас, сьогоднівиконують наювелірно-гранувальнихпідприємствах.

Огранювання— техніка нанесенняграней на ювелірнийкамінь з метоюнадання йомувідповідноїхудожньоїформи, виявленняйого природнихякостей: оптичних, колористичнихтощо. Виконуєтьсяз такою послідовністюоперацій: обколювання, грубе шліфуванняй полірування.Найдавнішаі найпростішаформа огранювання— каба-шон (фр.саЬасЬоп) —опуклий коштовнийкамінь, відполірованийз одного чидвох боків, алебез граней.Відомі такірізновидикабашона: простий(сегмент куліабо овоїду), подвійний(сочевицеподібноїформи), високий, порожнистийабо опукло-ввігнутий.Для прозорогокаміння застосовуютьогранювання«троянда», адля напівпрозорого— таблицеподібне.Найскладнішіформи огранюваннявиконують привиготовленнідіамантів.

Таким чином, у художнійобробці каменюрозрізняютьтри основнітипологічніпідвиди: різьблення, точення (зфрезеруванням)і ювелірнеогранювання.

Типологіявиробів. Художнівироби з каменюутворюють шістьродів: архітектурнеоздоблення, садово-парковапластика, меморіальнапластика, обладнанняінтер'єру, дрібнапластика таювелірні прикраси.Три перші належатьдо декоративно-монументальногомистецтва, наУкраїні набулизначного розвиткуу XVI—XIX ст.

Обладнанняінтер'єру — рідхудожніх виробівз каменю, щооб'єднує типологічнігрупи й типидекоративнихта побутовихпредметів, їхзагалом небагато, бо камінь упобуті зазнавсерйозноїконкуренціїіз керамікою, склом, деревом.

Декоративнівази — найпоширенішатипологічнагрупа точенихз каменю предметіврізноманітнихрозмірів іформ. Художнявиразністьзалежить віддекоративнихякостей матеріалу, його фактури, кольору і текстури.Вази з каменюприкрашуютьрізьбленнямта гравіюванням.

Світильники— типологічнагрупа виробів, що служать дляосвітленняприміщення, складаєтьсяз таких типів: стародавнімасляні лампи, каганці, точенісвічники (аналогічнікерамічнимі дерев'яним), а також елементиарматури (підставки, плафони) длянастільнихелектролампі т. ін.

Рамочки —типологічнагрупа декоративнихвиробів дляобрамуваннядзеркалець, фотографій, живописнихмініатюр.Виготовляютьовальної, рідшекруглої і прямокутноїформи, прикрашаючипласким аборельєфнимрізьбленням.

Плакетки— типологічнагрупа пласкиххудожніх виробівз каменю дляоздобленнястін приміщення.Виконуютьтехнікою рельєфногорізьблення, доповнюютьметалевимизажимами йкільцями.

Туалетнікоробочки —типологічнагрупа виробів, у яких зберігаютьпудру, кремтощо, буваютьциліндричної, призматичноїі паралелепіпедноїформи, декорованіпласким різьбленням.

До обладнанняінтер'єру належатьтакож письмовеприладдя, предметидля курінняі т. ін.

Дрібна пластика— рід художніхвиробів з каменю(декоративнаскульптурамалих форм), виконуєтьсятехнікою круглогорізьблення.За тематикоюпереважаютьанімалістичніфігурки.

Ювелірніприкраси —важливий ріддекоративнихвиробів здорогоцінногоі напівдорогоцінногокаміння, якідоповнюютьансамбль жіночогокостюма. Основнітипологічнігрупи — це намистаі діадеми, виготовленіз відповіднообробленогоі нанизаногона нитки коштовногокаміння. Брошки, медальйони, кулони, каблучки, сережки, браслетивиготовляють, комбінуючиметал і каміння.

ХУДОЖНЯОБРОБКА КІСТКИТА РОГУ

Художняобробка кісткита рогу — одиніз найдавнішихвидів декоративно-прикладногомистецтва.Протягом тисячолітьхудожні виробиз цих матеріалівбули незаміниміу різноманітнихгалузях людськоїдіяльності.У середині XXст. пластмасовіпобутові речівитіснилипредмети зкістки й рогу, а тому сьогоднівони зустрічаютьсянечасто, переважноу виглядідекоративноїсувенірноїпластики.

Технологічніособливості.Художня виразністьта декоративнебагатствотворів, виготовленихіз кістки йрогу, значноюмірою залежитьвід природнихвластивостейматеріалу ітехнологічнихприйомів виконання.

Матеріали.Для художньоїобробки кісткий рогу використовувалибивні мамонтаі моржа, рогий кістки оленя, трубчастікістки (цівки)і роги ВРХ таін. Бивні мамонтавідзначаютьсясвоєрідноюзигзагоподібноютекстурою, жовтуватимвідтінком.Бивні моржамають іншутекстуру і ледьзеленкуватезабарвлення.Цівка білогокольору, інколиїї фарбуютьу жовті, зеленій коричневітони. Кісткувикористовуютьдля виготовленнятворів дрібноїпластики зажурним, рельєфнимабо круглимрізьбленням.

Природніхудожні якостірогу настількибагаті й різноманітні, що вони вжесамі у цілостіоздоблювалиінтер'єр (рогиоленя) або беззміни природноїформи, але післянезначноїобробки служиликолись ритуальнимпосудом дляпиття, духовиммузичним інструментомтощо (роги ВРХ).Ріг чудовопіддаєтьсямеханічнійобробці, післянагріваннянабуває пластичностій оптимальноприймає необхіднуформу шляхомтиснення. Віндобре ріжетьсяй поліруєтьсядо полиску, маєприродне забарвленнявід світло-сірогодо охристо-сірого, а при бажаннілегко фарбуєтьсяу чорні та коричневівідтінки. Вироби, виготовленіз рогу, інколипоєднуютьсяз кісткою, металом, деревом і под.

Інструментиі техніки. Ухудожній обробцікістки й рогувикористовуютьінструменти, подібні як длядеревообробництва: ножівки ізсередніми імалими зубцями, ножі, стамески, штихелі, різці*свердла і т.ін. Технікитакож не вносятьмайже нічогонового. Ті жприйоми гравіювання»які зустрічаємоу дерево- іметалообробці, ті ж технікиплаского, рельєфного, круглого йажурного різьблення, характернідля деревообробництва.Тиснення подібне, як у металі, авипалюваннятонкими писаками(нагадує гравіювання)хоч і вирізняєтьсяювелірністювиконання, однак не набулоскільки-небудьзначного поширення.Інкрустаціякісткою і рогомна дереві інколипотребує значноїобробки цихматеріалів(вирізуванняажурних орнаментівабо елементів), все ж здебільшоговважаєтьсятехнікою оздобленнядерева.

Типологіявиробів. Художнітвори з кісткита рогу обмеженіїх природнимирозмірами ітому не можутьбути такихвеликих розмірів, як з дерева, кераміки чиметалу. Такаумовністьматеріалуобмежує, звужуєтипологіювиробів. Розрізняютьдва роди — ужитковіпредмети ідекоративнупластику малихформ.

Ужитковіпредмети охоплюютьусі типологічнігрупи виробівз кістки тарогу, які маютьпрактичнезначення: порохівниці, гребінці, чарки, сільнички,ґудзики тощо.

Порохівниці— типологічнагрупа місткостей, виготовленихз рогу і призначенихдля індивідуальногоношення пороху.Виникли у XVI ст., коли набулапоширеннявогнепальназброя: пістоліта рушницізаряджали здула порохомі кулями. Захарактеромтектоніки формиіснують тритипи роговихпорохівниць: виделкоподібні, прямі — з рогуоленя і порохівниціз рогу бика, їхоздоблювалигравійованиморнаментомі металевиминакладнимиплатівкамиз тисненнямтощо.

Чарки — типологічнагрупа посудудля пиття міцнихнапоїв, виготовленогопереважно зрогу і прикрашеногогравійованимивізерунками.Відомі такітипи: ріг дляпиття великийі малий (з ВРХ), декорованийметалом, тациліндричначарка з рогуоленя, оздобленагравіюванням.

Сільнички— типологічнагрупа посудудля зберіганнясолі, виробленогоз рогу та кістки.Розрізняютьмісткі сільничкидля кухні, менші— для сервіруваннястолу і найменші— дорожні, вонищільно зачиняються.Найбільш поширеніта ошатно декорованідва останніхтипи.

Гребінчики— стародавнягрупа виробівз рогу длярозчісуванняі пришпилюванняволосся. Існуютьтипи: гребінціоднобічні безручки, з декоративноюручкою, гребінцідвобічні, гребінцідля зашпилюванняволосся і под.їх оздоблюютьрельєфним йажурним різьбленням.

З кістки тарогу вироблялитакож окремітипи побутовихречей, прикрашенихрізьбленнямі гравіюванням: табакерки, печатки, шаховіфігурки, ґудзики, колодочки дляножів, накладнідекоративніплатівки дляручок і т. ін.

Декоративнапластика малихформ — рід виробівз кістки тарогу, які маютьдекоративнезначення. Сюдивідносятьтипологічнугрупу анімалістичнихта фігурнихскульптурок, квітів; настіннірельєфні прикраси(плакетки), різьбленіз кістки іприкріпленіна дерев'янійоснові. Типологічнагрупа ювелірнихприкрас з кісткита рогу невелика: нагрудні хрестики, намиста, браслетитощо.

ВИТИНАНКИ

Витинанки— орнаментальній фігурні прикрасижитла, ажурновитяті ножицями, вирізані ножемз білого абокольоровогопаперу. Відназви технікивиготовлення(витинати) походитьі термін. Нескладнідля опануванняприйоми витинанняй недорогийматеріал даличудові зразкипрорізногопаперовогодекору, в якомувтілені вічнісимволи природи, колективнийдосвід пізнаннясвіту, багатствофантазії.

Матеріали.У минуломустолітті наУкраїні з'явилисяперші паперовіфабрики, обладнанімашинами. Вонивиготовлялипапір доброїякості і багатьохгатунків: канцелярський, конвертини, друкарський, афішний, брошурний, обгортковийрізного кольоруі под. Кожнийсорт вирізнявсямасою, товщиною, міцністю, ступенемпроклейки, вологістю, кольором, білизною, гладкістю тощо.Широка палітратехнічниххарактеристикпаперу впливалана спосібвиготовлення, рапорт, композиціюі засоби вираженнявитинанок.

Найпоширенішимматеріаломдля витинаннябув тонкийоднотоннийглянцевийпапір, що мавблискучу поверхню, яскраві насиченікольори, добрескладався ілегко піддававсявитинанню тавирізуванню.Інколи длявитинаннявикористовувалидрукарськийі канцелярськийпапір, гладкий, щільний, з м'якимитонами. Великіприкраси (площеюдо 1 м2) вирізализ білого малювального, друкарського, тонкого цигаркового, пергаментного, з деяких видівобгортковогопаперу тощо.В окремих випадкахвикористовувалифольгу та папірз особливоюфактурою (креповий, тиснутий, велюровийі т. ін.). Для наклеюваннявитинанок настіну майстризастосовувализвичайне молоко, тому їх легкоможна булозняти при наступнійпобілці. Паперовівізерункиприлаштовувалина папір абокартон за допомогоюклею.

Інструменти.У художньомувитинаннівикористовуютьтакі інструменти: ножиці, ніж тарізноманітніштампики. Народнімайстри надаютьперевагу прямимвеликим ножицям(18—24 см) з гостримикінцями. Такийвибір невипадковий, враховуючибезпосереднюзалежністьміж розміраминожиць і зручністювитинати. Великіножиці з більшимплечем розворотупотребуютьзначно меншезусиль, ніжмаленькі.

Поряд з ножицями, особливо длявирізуваннявеликих паперовихвитинаноксітчатогорапорту, користуютьсяножем (нагадуєзвичайнийшевський ніж), кінець якогозаточують підгострим кутом.

Штемпельки, що їх інодізастосовуютьу роботі, нагадуютьпорожнистіметалеві пробійники.З одного бокувони маютьголівку, поякій б'ютьмолоточком, з другого —ріжучий крайу формі кружальця, листочка, ромбатощо.

Техніки. Привиготовленнімайже всіхвидів паперовихприкрас чільнемісце належитьножицям. Технікавитинанняножицями давмайстрам широкийдіапазон виражальнихможливостей, при цьому досягаютьсяплавністьліній, виразністьсилуетів, великаажурність.Кінчикаминожиць витинаютьпо краях, а широкимрозворотомбоків роблятьвеликі надрізи, відповіднопровертаючиі прокручуючив руках складенийаркуш паперу.

Технікавирізуванняножем сягавдавніх часів, коли єдинимінструментомдля виготовленняшкірянихорнаментальнихоздоб був ніж.У цій царинівін сьогодніуспішно конкуруєз ножицями, якими витинаютьлише ажурнівізерунки зпаперу. Алезростаннярозмірів витинанок, збільшеннярапортнихповторів призводитьдо погіршенняїх якості, доускладненнятехніки витинанняножицями. Інодіїї замінюєтехніка вирізуванняножем. Тонкийпапір величиноюнавіть до 1 м2складали вкільканадцятьразів, і врахувавшимісця з'єднань, вирізувализа контурамигострим ножемзображенняабо тло.

Вибиванняажурних прорізіву формі кружалець, клинців, листочківтощо здійснюєтьсярізноманітнимиштемпельками.Ця техніканіколи не формуваласамостійнийдекор, а завждипоєднуваласяз розписом тавитинанням.

До названихтехнік сліддодати найпростішуі, мабуть, найдавнішу— відщипування.Вона не потребуєжодних пристосувань,інструментіві тому доступнавсім. Від аркушапаперу, складеноговдвічі, відривають, відщипуютьпальцями маленькішматочки паперу, формуючи втакий спосібпевне зображення.Папір використовуютьне міцний, атакий, що нагадуєпромокальний.

Таким чином, у художньомувитинаннірозрізняютьтакі технічніпідвиди: вити-нанки, виготовленіножицями, вирізаніножем, штемпелькові, відщипуваніта комбінованіз розписом, аплікацієютощо.

Типологіявитинанок. Затехнологічнимиі художнімиособливостямивитинанкиподіляютьсяна ажурні (зображенняміститься упрорізах) ісилуети (зображеннявиступає силуетом); одинарні (виготовленіз одного аркуша)та складні(аплікаційні; з кількох аркушівпаперу, а томузавжди поліхромні).Останні, залежновід прийоміввиготовлення, бувають накладними(накладаютьодна на одну«гіркою») таскладеними(великомасштабнітвори, орнаментиі зображенняяких утвореніз окремих елементів, складених порядодин з одним, гармонійнопоєднаних міжсобою в єдинеціле).

Витинанкияк вид декоративно-прикладногомистецтва іводночас творицього виду зафункціональнимиособливостямиподіляютьсяна роди й типологічнігрупи.

Виділенняз груп типівгрунтуєтьсяна принциповихвідмінахорнаментальноїдекоративно-тематичноїкомпозиціїта на її концептуальнихмотивах.

Настінніприкраси —найбільшийрід витинанок, які разом знастінними, розписами, паперовимиквітами таіншими декоративнимикомпонентамиформувалитрадиційнусистему декорународного житланаприкінціXIX—на початкуXX ст. Витинанкидля оздобленнястін буваютьтаких груп: фігурки, розети, дерева, стрічкиі витинанки-шпалери.

Фігурки —група силуетнихтворів, витятихза контуром, бувають кількохкомпозиційнихтипів — пташки, вершники, лялькитощо.

Розети —найхарактернішатипологічнагрупа ажурнихвитинанок, складаєтьсяіз розет, зірок, ромбиків-квадратів(усі одинарні)та накладних«сонечок».Останній типутворювавсяіз чотирьох-восьмирізноколірнихкружалець щоразменшого діаметра, наліплениходин на одного.«Сонечка» нетільки формою, а й пелюстковоюбудовою нагадуютьсаморобніквіти. Усі типивитинанокрозетової групиможуть матирізний порядокцентральноїосьової симетрії: четвертий, восьмий абой шістнадцятий.

Дерева —типологічнагрупа витинанок, що символізуєприроду й охоплюєкілька композиційнихтипів настіннихприкрас дзеркальноїсиметрії: дерево, дерево із пташками, гілка, букет, вазон і под. Дотипологічноїгрупи стрічокналежать одинарнілиштви (Поділля, Подніпров'я), аплікаційністрічки «низінє»(Покуття), одинарнірушники і рамочки(Лемківщина)з однобічноюі двобічноюкомпозицієюорнаменту.Подільськівитинанки-шпалери(типологічнагрупа) складаютьсяіз таких типівкомпозиційноїструктури: центрична, рядова, сітчаста, вільне заповнення.

Фіранки —рід паперовихприкрас, виниклина початку XXст., мабуть, якускладненийваріант одинарнихстрічковихвитинанок.Великі розмірифіранок давалишироке поледля орнаментування.При виготовленніфіранок майстривикористовуваликомбінованітехніки. Витятій вирізаніорнаментинайчастішеподавали сітчастимрапортом, тобтоелементи візерунківвписували впрямокутнуабо діагональнусітку. Інколизастосовуваликосий рапорт: осі симетріїділили на парніі непарні, візерункивитинали наних почергово,із ритмічнимзміщенням.Фіранки поділяютьна типологічнігрупи і типи: стрічкові(однобічні, двобічні); великіпрямокутні(сітчасті, штапелівкиі комбіновані); портьєри заплікаційнимита мальованимивізерункамитощо. Сюди жвідносимо йсерветки —типологічнугрупу одинарнихвитинанок, щовиникла у серединіXX ст. у міськомусередовищі.За формою розрізняютьрозетові, квадратні, трикутні таінші серветки.

Іграшки —рід витинанокз яскраво вираженимидекоративнимиі тематичнимизасадами, булисвоєріднимиілюстраціямидля дітей прирозповідяхказок, оповіданьта ін. Типологіяне з'ясована.

Виставочнівитинанки —рід ажурнихтематичнихтворів, пристосованихдля експонуванняна виставках, а також виготовленихдля оздобленняполіграфічноїпродукції —цим самим вонипереходятьвід декоративно-прикладногодо образотворчогомистецтва(витинальнаграфіка). Характернимизразками виставочнихвитинанок єфігурні таорнаментальнізаставки, витинанки-плакати, екслібриси, вітальні листівкитощо.

Таким чином, техніка витинаннявідкривавширокі можливостідля демонстраціїрізноманітнихтипологічнихструктур таїх проникненнядо сфери графіки, дизайну.