Реферат: НБУ-финансовый агент правительства

НБУ –фінансовий агент уряду

ЗМІСТ

Вступ. 4.

І. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансового агента уряду. 10.

1. Банківське обслуговування, як функція НБУ. 10.

2. Обслуговування внутрішнього державного боргу. 17.

3. Обслуговування державного зовнішнього боргу. 42.

4. Касове виконання державного бюджету. 51.

ІІ. Нормативно-правові основи діяльності Національного банку України. 61.

1.

Національний банк і банківська система України. 64.

2.

Роль національного банку у зовнішньоекономічнійдіяльності

України. 69.

3.

Національний банк і реформування української економіки. 77.

ІІІ. Операції Національногобанку України як фінансового агента уряду. 87.

1.

Виконання держбюджету. 90.

2.

Обслуговування внутрішнього державного боргу. 99.

3. Обслуговування зовнішнього державного боргу. 108.

4.

Кредитування уряду. 126.

5.

Банківське обслуговування уряду. 132.

Висновки. 147.

Література . 152.

Вступ

На моментздобуття незалежності України в ній був відсутній досвід державотворення і яснерозуміння економічної ситуації. Свою допомогу у створенні моделі економічнихтрансформацій запропонували міжнародні фінансові інституції — МіжнароднийВалютний Фонд, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку,розвинені країни світу.

В них теж не було досвіду з ефективноїтрансформації на постсоціалістичних теренах. Керуючись лише зовнішньою схожістюситуації (неконкурентоспроможністю економіки), іноземні експерти запропонувалиУкраїні неоліберальну модель розвитку економіки, яка була створена дляслаборозвинених країн. Хоча вже на той час авторитетні економісти, аналізуючидосвід проведення реформ в країнах «третього світу» Центральної іСхідної Європи застерігали від сліпого копіювання стандартних рецептівміжнародних фінансових інституцій і підкреслювали, що успіху реформи досягалилише в країнах, які проводили власну економічну політику і суттєво коригуваликурс, запропонований іноземними радниками.

Ця модель передбачала, що спочатку маєбути досягнута стабілізація економіки, а вже потім — розпочатись економічнезростання. Стабілізація ж передбачала повну лібералізацію цін і зовнішньоїторгівлі, суто монетаристський підхід до боротьби з інфляцією, ставку насаморегулюючу роль ринку, як на макро- так і на мікрорівні економіки, заборонузастосування захисту від негативного впливу недобросовісної конкуренції, реалізаціюприскореної програми приватизації, ставку на розвиток малого бізнесу переважноу сфері торгівлі.

Протягом останніх років реформатори векономічному блоці уряду намагалися виконувати рекомендації іноземних радників(зокрема, з МВФ) і умови надання кредитів МВФ, часто — навіть нехтуючи чиннимзаконодавством. Наслідками реалізації запропонованої Україні моделіекономічного розвитку були неоднозначними. З одного боку — падіння обсягів ВВПвід 1991 до 1998 років на 55,2 %, збільшення питомої ваги сировинних галузей до50 % проти 21 % у 1990 р.; нелегальний відтік капіталів за межі України, якийна початок 1999 р. становив 8 млрд доларів; скорочення капіталовкладень за рокинезалежності майже у 5 разів; досягнення рівнем бартеризації економічних взаємин40 % обсягу реалізованої продукції; кредиторська заборогованість, яка напочаток 1999 р. склала 153,6 млрд гривень; втрата значної частини внутрішньогоринку, який по окремих видах товарів на 60-90 % заповнений імпортноюпродукцією; зростання зовнішнього боргу, величина якого на початок 1999 р.перевищила 12 млрд доларів; падіння життєвого рівня значної частини громадянУкраїни, до 50 % яких проживають за межею малозабезпеченості; зростанняімпортної залежності України від постачання продукції стратегічного характеру;відтік і скорочення інтелектуального наукового потенціалу; поширення«тіньової економіки», корупція, криміналізація економіки іперетворення її на об'єкт протиборства політичних сил, втрата зовнішніх ринківзбуту української продукції.

Проте одночасно було немало зроблено і вчастині розбудови ринкових структур, приватизації, становлення стабільноїдержавної валюти. Значна частина українських підприємств перейшла на випускконкурентоспроможної продукції. У 2001 році валовий внутрішній продукт Українизбільшився у порівнянні 2000 роком на 9%, темп приросту перевищено більш як в1,5 раза. Збережено досягнуті у 2000 році високі темпи приросту обсягівпромислового (14,2% проти 13,2) і сільськогосподарського виробництва (9,9 проти9,8), здобуто їх прискорення у сфері інвестування в основний капітал (17,2проти 14,4), обороту роздрібної торгівлі (11,7 проти 6,9), будівельноїдіяльності (на 10,6 проти 1,6 %).

Приріст споживчих цін у 2001 році становив6,1%, що вчетверо нижче минулорічного показника (25,8%), та удвічі нижчепрогнозованого на початку року (12,3%).

У січні — листопаді 2001 р. порівняно з відповідним періодом 2000 р. обсяг зовнішньоїторгівлі товарами збільшився на 14,2% і становив $ 29,2 млрд. дол.

В структурі експортуспостерігається ряд позитивних змін. Частка чорних металів зменшилася з 35,1 до30,9%, добрив — з 2,8 до 2,2%. З 2 до 0,9% зменшилась питома вага експортунафти, газу, електроенергії. Натомість частка молока і молочних продуктівзбільшилась з 0,9 до 1,7%, зернових культур — з 0,8 до 2,5%, паперу та картону- з 1,25 до 1,6%, інструментів — з 0,2 до 2,5%, машин, устаткування тамеханізмів — з 9,2 до 10,5%.

Наші макроекономічнідосягнення виглядають не надто стійкими та переконливими саме через непослідовністьу ринкових перетвореннях і сучасну недосконалість ринкових інститутів. Про нашісьогодняшні проблеми краще за інших сказав відомий польський економіст ЛешекБальцерович:

«У мене виниклотаке враження, що чимало начебто інтелігентних людей перестають мислити, колипочинають говорити про державу, ставлячись до неї так, буцім вона є комороюнеобмежених засобів, здатних розв’язати усі проблеми. Тим часом, на державутреба дивитися як на важливий, але обмежений засіб. Адже обмеженими залишаютьсяі термін, і компетенція уряду та працедавців, обмежені кількість, кваліфікаціята знання державних службовців, врешті скромними залишаються реальні фінансовізасоби, якими володіє держава, бо вона має їх стільки, скільки забирає в людейчерез різні податки».

В останні рокиНБУ (чи не єдина з наших державних установ) демонструє всі якості локомотива ірегулятора української економіки. Він зумів стати справжнім ринковимінститутом, що стійко витримує тиск з боку прибічників «світлого вчора». Наведені нижче діаграми переконливо свідчатьпро ефективну діяльність НБУ, яка знайшла відповідну оцінку у світовоїспільноти.

Правління Національного банкуУкраїни проаналізувавши динаміку макроекономічних і монетарних показників усічні-травні 2002 року, враховуючи фактичний індекс споживчих цін у травні тайого прогнозну оцінку до кінця 2002 року, а також з метою забезпеченнястабільності грошово-кредитного ринку прийняло постанову від 04 червня 2002року № 207, якою передбачено залишити розмір облікової ставки у травні 2002року на рівні, що діяв у травні п. р. — 10 відсотка річних.

На практиці принципиліберальної економіки почали втілюватися в Україні тільки з кінця 1999 р., колиза значної підтримки законодавців до влади прийшов уряд, що вважавсяпрозахідним і рішуче налаштованим на поглиблення і радикалізацію ринковихреформ. Однак у практичній діяльності новому складові Кабмінудовелося зіткнутися з серйозними труднощами. Втім, уряду Ющенка, який допризначення Прем’ром очолював НБУ,вдалосьзробити досить багато.

У кредитно-грошовій сфері було здійсненоповернення до політики стримування росту грошової маси та інфляції, що сприялозначному зниженню ціни кредитів і їх доступності для більшості виробників.Витіснення з обігу негрошових форм розрахунків та перехід до прозороговиконання реального бюджету дозволили суттєво покращити соціально-економічнийстан країни та її населення.

«Промислова політика» як така сталавідсутньою, оскільки Ющенко і його прихильники дотримуються тієї точки зору, щовільний ринок самостійно визначає пріоритети економічного розвитку. У зв'язку зцим, а також подальшою лібералізацією зовнішньої торгівлі, продовжилосьпоглиблення депресії наукоємних виробництв. Стимулювання експорту здійснювалосьшляхом переговорів із зовнішньоторговельними партнерами про взаємне скороченняторгових бар'єрів.

Відбулось прискорення темпів приватизаціїі регуляторної реформи, які можуть принести успіх, якщо будуть спрямовані не надосягнення кількісних показників, а на підвищення ефективності управліннявласністю, систему корпоративного управління власністю і дійового захисту правакціонерів, а також залучення приватних капіталів у народногосподарський обіг.

В квітні 2001 р.політичний маятник в Україні хитнувся. Новий уряд ще не наважився на значнізміни кредитно-грошової політики, тому зростання макроекономічних показниківпоки продовжується, хоча темпи його уповільнилися. Проте намагання керувати економікою в«ручному режимі» може зруйнувати нестійкі позитивні тенденції. І тут багаточого залежить від НБУ, який продовжує лишатися справжнім бастіоном ринковихперетворень. Тому актуальність даної роботи полягає в розгляді функціонуванняНБУ та його впливу на основні показники економіки країни.

Метою і завданням даної роботи є аналіздіяльності Національного банку України як фінансового агенту уряду та йоговпливу на макроекономічні показники і подальше реформування економіки.

Розділ 1. Сутність функції НБУ, як банкіра і фінансовогоагента уряду

1.1.Банківське обслуговування –основна функція НБУ

Центральнібанки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами.Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальноїполітики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Центральнібанки відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Сутькасового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових коштів добюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів) івидачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету. Центральний банк, якправило, веде рахунок Міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує такимчином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу,уряду, враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані збанківським обслуговуванням.

Упроцесі касового виконання бюджету кошти списуються з рахунків платниківподатків, покупців державних цінних паперів, що відкриті в комерційних банках,і зараховуються на рахунок міністерства фінансів (казначейства), відкритий уцентральному банку. У результаті збільшуються депозити уряду і зменшуєтьсягрошова база. Коли уряд фінансує державні витрати, то процес розвивається узворотному порядку. Наприклад, при оплаті устаткування для державногомедичного центру кошти списуються з рахунка Міністерства фінансів(казначейства) і зараховуються на рахунки постачальників устаткування, відкритів комерційних банках. Депозити уряду зменшуються, а банківські резерви і відповідногрошова база зростають.

В окремих країнахкошти державного бюджету зберігаються не тільки у центральному банку, а й укомерційних банках. Наприклад, у США кошти, які Казначейство отримує відподаткових надходжень, і виторг від продажу державних цінних паперівзберігаються на спеціально відкритих урядових рахунках у найбільшихкомерційних банках (так звані «податкові і позичкові рахунки»). Поточні платежіКазначейства, зокрема оплата виписаних Казначейством чеків, здійснюютьсяголовним чином з рахунків, відкритих Казначейству у Федеральних резервнихбанках (так звані «чекові рахунки»). Кошти на «чекові рахунки» переказуються з«податкових і позичкових рахунків» у міру потреби.

Оскількинадходження коштів до бюджету і витрачання цих коштів протягом року у часі незбігаються, депозити уряду в центральному банку характеризуються значнимиколиваннями і, отже, можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Протебільшість цих коливань має тимчасовий характер і Центральний банк може їхпередбачити на основі інформації міністерства фінансів про сподіванінадходження і видатки, що дає банку змогу вжити відповідних заходів черезпроведення операцій на відкритому ринку і нейтралізувати вплив бюджетнихколивань на грошову базу.

Вумовах незбалансованості бюджету уряд стикається з проблемою вишукуванняджерел фінансування дефіциту державного бюджету. У світовій практиці відомі триметоди фінансування дефіциту бюджету:

• податкове фінансування. Воснові цього методу — підвищення урядом податків, що веде до збільшеннянадходжень до бюджету. Податкове фінансування не впливає на грошову базу;

• борговефінансування. В основі цього методу — випуск урядом боргових зобов'язань,виторг від розміщення яких спрямовується до бюджету. Боргове фінансуваннятакож не справляє прямого впливу на грошову базу, окрім випадків купівлідержавних боргових зобов'язань центральним банком;

•фінансування шляхом емісії грошей. В основі цього методу — отримання урядомкредитів від центрального емісійного банку у формі купівлі банком державнихборгових зобов'язань. Емісія грошей, яку таким чином здійснює Центральний банк,прямовпливає нагрошову базу, а отже і на пропозицію грошей, і може призвести до небажанихнаслідків у майбутньому.

Якщо дефіцит бюджетує великим відносно ВВП, має постійний характер і фінансується за рахунокемісії грошей — це спричиняє збільшення пропозиції грошей високими темпами,викликає подальше зростання рівня цін і провокує інфляцію.

У розвинутих країнахнамагаються уникати емісійного фінансування бюджетного дефіциту. Добрерозвинений ринок капіталів дає змогу урядам розміщувати потрібну кількістьдержавних боргових зобов'язань і таким чином вирішувати проблему державнихфінансів. Водночас у багатьох країнах з метою захисту центрального банку відможливого тиску з боку уряду на законодавчому рівні забороняється емісійнекредитування уряду шляхом купівлі центральним банком державних борговихзобов'язань на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Спілкуванняуряду і центрального банку стосовно боргових зобов'язань передбачається лишечерез відкритий ринок, тобто вторинний ринок, на якому центральний банк проводитьоперації з метою регулювання грошового ринку, використовуючи їх як інструментмонетарної політики.

Країни, щорозвиваються, не мають добре розвиненого і достатньо місткого ринку капіталів,на якому уряд міг би розмістити потрібну кількість державних зобов'язань, томудуже часто єдиним джерелом фінансування бюджетного дефіциту в таких умовах єдодаткова емісія грошей, а центральному банку доводиться виступати у ролікредитора уряду.

Центральнібанки, виконуючи роль фінансового агента уряду, як правило, беруть активнуучасть в організації випуску державних боргових зобов'язань, їх розміщенні іпідтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Центральнийбанк України — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з закономУкраїни «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основикласичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральнийбанк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром івідповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківськусистему, представлену мережею комерційних банків.

Функції становлять основний зміст правовогостатусу Національного банку.

Проблемафункцій управління досить широко висвітлена в правовій літературі. В юридичнійнауці існує багато визначень поняття функцій управління як соціального вцілому, так і державного зокрема. Їх огляд свідчить, що найчастіше авториакцентують увагу на тому, що функції — це частини змісту управлінськоїдіяльності. Проведені вченими дослідження дозволили дійти висновку про те, щофункції управління є частинами змісту управлінської діяльності, які маютьвідносну самостійність та однорідність; безпосередньо виражаютьвладно-організуючу суть управління; реалізуються у взаємодії суб'єкта і об'єктауправління (в управлінських відносинах); спрямовані на забезпечення життєвоважливих потреб управляючого об'єкта.

У зв'язку з цимцілком логічним є визначення поняття функцій управління, під якими розуміютьсявідносно самостійні та однорідні частини змісту управлінської діяльності,через які виявляється владно-організаційний вплив суб'єкта управління,спрямований на забезпечення життєво важливих потреб взаємодіючого з нимкерованого об'єкта. Будь-які державні органи чи організації створюються длявиконання спеціальних, тільки їм притаманних функцій. При цьому всі структурніпідрозділи органу (організації), здійснюючи покладені на них функції,забезпечують реалізацію загальних функціональних завдань цього органу(організації).

Як відомо, належнаправова регламентація функцій закономірно пов'язана з проблемою чіткоговизначення компетенції органу управління. У нерозривному зв'язку функційоргану управління та його компетенції є те, головне, що становитьхарактеристику функцій.

В юридичній літературіставлення до зазначених вище категорій не однозначне: якщо відноснокомпетенції всіма визнається її юридичний характер, то стосовно функцій думкивчених різняться. Деякі автори вважають, що функції управління — самі по собіявища не юридичні, а тому не можуть бути елементами компетенції. Інші, зокремаІ. Л. Бачило, розглядаючи співвідношення функцій і компетенції у широкомубаченні компетенції, зараховують до неї й функції.

Однією зпричин такого розходження думок фактично є «поглинання» компетенцією функцій,оскільки перша категорія більш загальна, ніж друга. У науці державногоуправління доведено, що процес управління має функціональну структуру, тобтофункції — це суттєві складові змісту діяльності органів держави у сфері управління.Критерієм же диференціації функції виступають цілі та завдання, що стоятьперед органом держави. Вони становлять зміст функцій і є первинними утвореннямищодо них.

В свою чергу,розглядаючи компетенцію цих органів, слід підкреслити, що її складовими є йпредмети ведення, тобто ті самі завдання, які стоять перед ними і які вонипокликані розв’язувати у своїй діяльності. Отже, тут має місце певний збіг цихкатегорій. І точкою зіткнення як для компетенції, так і для функцій є завданняоргану. Виконання завдання у встановленому законом порядку і є виконаннямобов'язків державного органу, що випливають з його компетенції. Тому завданнябагатьох положень про органи держави, по суті, збігаються з їхніми обов'язками.

Стосовно прав органу,котрі водночас з його обов'язками входять до складу компетенції, то саме вонивиступають засобом забезпечення його функцій. Необхідно мати на увазі, щосполучення «завдання і функції» значною мірою тавтологічне, оскільки важкоідентифікувати якусь конкретну функцію, не вказавши її призначення, тобто невизначивши відповідне завдання.

У питанніспіввідношення функцій і компетенції органу можна дотримуватися точки зору В.Б. Авер'янова: компетенція відображає (але не включає в себе) функції шляхомзакріплення у відповідному правовому акті завдань органу, а також його повноважень,спрямованих на досягнення цих завдань. Іншими словами, компетенція є не щоінше, як юридичне відображення функцій органу.

Отже, функції— це основні напрями діяльностіорганів управління, їх змістовні характеристики.

Доречно підкреслити, що функції Національногобанку України дуже близькі до функцій будь-якої моделі центрального банку узарубіжних країнах. У літературі висловлено точку зору про те, що роботабагатьох світових центральних банків будується на основі моделі банку Англії.Але, слід погодитись з іншою думкою про те, що державні банки несутьбільш-менш однакову функціональну навантаженість, тому що у всіх країнах світудержавні інтереси однакові.

На думку В. Поляковаі Л. Московкіної, функції центральних банків можуть бути класифіковані наосновні, без яких неможливе виконання головного завдання центрального банку —збереження стабільності національної грошової одиниці, та додаткові, щозабезпечують вирішення цього завдання.

Функції Національногобанку України можуть бути як внутрішніми, що здійснюються в межах України, такі зовнішніми у разі представлення інтересів України і Національного банку увідносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та іншихфінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбаченона рівні центральних банків.

Аналізуючи змістКонституції України та Закону України «Про Національний банк України», можназапропонувати таку систему основних функцій Національного банку:

1) забезпеченнястабільності національної грошової одиниці;

2) визначення тапроведення грошово-кредитної політики;

3) банківськогорегулювання та нагляду;

4) емісії грошей таорганізації їх обігу;

5) валютногорегулювання і валютного контролю;

6)зовнішньоекономічна;

7) банківськогообслуговування;

8) інші функції,покладені на Національний банк законодавчими актами.

Функція банківськогообслуговування передбачає здійснення Національним банком банківських операційпри обслуговуванні клієнтів.

ВУкраїні Національний банк здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду,виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, єкредитором уряду.

НБУздійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. З 1997 р. в Україні з метоюстворення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджетупоступово запроваджується казначейська система касового виконання бюджету.Вона передбачає консолідацію рахунків органів Державного казначейства в НБУ. Уперспективі Казначейство, враховуючи світовий досвід, передбачає розміщеннятимчасово вільних бюджетних коштів на депозитних рахунках у комерційнихбанках.

НБУє кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі кредити на покриттядефіциту державного бюджету, а з 1996р. він кредитує уряд шляхом купівлідержавних боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон«Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує операції банку здержавними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їхздійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.

НБУвиконує функцію генерального агента Міністерства фінансів з обслуговуваннярозміщення облігацій внутрішньої державної позики та проведення платежів заними. Він організує продаж облігацій на первинному ринку шляхом проведення аукціоннихторгів або шляхом продажу за фіксованими цінами, здійснює розрахунки зарезультатами розміщення облігацій, сплачує дохід за ними та погашає облігаціїза рахунок бюджетних коштів. Для обслуговування обігу облігацій НБУ створив спеціалізованийелектронний депозитарій.

НБУвиконує функції платіжного агента уряду стосовно обслуговування зовнішньогоборгу. Банк є розпорядником кредитів, отриманих від МВФ, на нього покладенавідповідальність за складання платіжного балансу та звітності про загальнийдовгостроковий зовнішній борг України, яка надається Світовому Банку.

1.2. Обслуговування внутрішнього державногоборгу

За джереламизалучення коштів державний борг будь-якої країни поділяється на внутрішній тазовнішній. До складу державноговнутрішнього боргу входять позики уряду України і позики, здійснені забезумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), длязабезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішнійборг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, щовиникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду України. До цихзобов'язань належать випущені державні цінні папери, інші зобов'язання у грошовійформі, гарантовані урядом України, одержані ним кредити, а також частинаборгових зобов'язань Союзу РСР, які взяла на себе Україна.

За чиннимзаконодавством України боргові зобов'язання уряду, що оформлені державнимицінними паперами, виступають у вигляді облігацій і казначейських зобов'язаньУкраїни. Такі цінні папери можуть мати короткостроковий — до 1 року,середньостроковий — від 1 до 5 років і довгостроковий — 5 і більше роківтерміни погашення.

Відповідно до ЗаконуУкраїни «Про цінні папери та фондову біржу» казначейські зобов'язання — цінніпапери на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах середнаселення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету ідають право на одержання фінансового доходу.

Казначейськізобов'язання нині в Україні не випускаються, їхні функції у частиніфінансування дефіциту державного бюджету значною мірою реалізуються череземісію облігацій внутрішньої державної позики (далі — облігації), випуск якихздійснюється з 1995 р.

Співвідношенняміж обсягами дефіциту державного бюджету України та коштів, залучених зарахунок випуску облігацій, зображено на рис. 1.1. На рисунку показники за 1998— 1999 роки відображають обсяги дефіциту державного бюджету, визначеногозаконодавством України, а обсяги залучення коштів представлені на рівніфактичного їх надходження до державного бюджету. За 2000 р. ці показникипредставлені відповідно до обсягів, визначених Законом України «Про державнийбюджет на 2000 рік».

Рис. 1.1. Динаміка зростання дефіциту державного бюджетуУкраїни та обсягів коштів, залучених за рахунок випуску облігацій у 1998—2000рр., тис. грн.

Облігація— це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів додержавного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йомуномінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк ізвиплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовамивипуску. Облігації випускаються процентними та дисконтними й добровільнорозміщуються серед фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть бути в документарнійабо бездокументарній формі.

Облігації в документарній формівипускаються у вигляді сертифікатів грошових документівіз додержанням вимог до технології їх виготовлення, що засвідчують майновіправа власників, визначені умовами випуску облігацій. Реалізація майнових праввласником можлива тільки у разі подання цього грошового документа.

Сертифікати облігаційвнутрішньої позики у документарній формі повинні мати відповідні ступенізахисту від підроблення і містити такі обов'язкові реквізити:

-

назвуцінного паперу;

-

назвуемітента;

-

номінальнувартість;

-

термінпогашення;

-

розмірі терміни виплати процентів;

-

місцеі дату випуску;

-

серіюта номер облігації;

-

підпискерівника органу, що виконує функції емітента, та відбиток печатки цьогооргану.

До сертифікатівпроцентних облігацій внутрішньої позики додається купонний лист.

Облігації внутрішньої позики в бездокументарній формііснують як грошові документи у виглядіоблікових записів установленої структури з додержанням вимог щодо їх захистувід несанкціонованого доступу, які засвідчують майнові права власниківоблігацій, визначені умовами випуску.

Ведення обліку праввласності (ведення облікових записів) за облігаціями (як і за іншими видамицінних паперів), що існують у бездокументарній формі, здійснюється депозитарієм, на який покладенофункції:

-

відповідальногозберігання облігацій, включаючи сертифікати, якими оформлюється емісія ціннихпаперів;

-

веденнярахунків депозитарного обліку облігацій під час їх розміщення й обігу набіржовому та позабіржовому ринках;

-

здійсненнярозрахунків із дотриманням вимог поставки цінних паперів проти платежу міжклієнтами депозитарію — учасникам угод за облігаціями;

-

організаціїклірингу та переказування коштів на відповідні рахунки учасників ринкуоблігацій під час здійснення розрахунків за результатами аукціонів, а такожсплати доходу та погашення державних боргових зобов'язань;

-

контролюза відповідністю між обсягом емісії облігацій та їхньою кількістю в обігу, атакож за виконанням угод між клієнтами депозитарію;

-

формуваннядовідково-аналітичних матеріалів, що характеризують розміщення та обігоблігацій.

Загальні обсягивипуску облігацій згідно з чинним законодавством установлюються ВерховноюРадою України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розмірувнутрішнього державного боргу. Зважаючи на ці обмеження, характер і умови випускуборгових зобов'язань визначаються постановою Кабінету Міністрів України.

Протягом 1997 р. вУкраїні ринок державних боргових зобов'язань формувався випуском облігацій іздодержанням таких умов:

-

формавипуску — дисконтна на пред'явника;

-

номінальнавартість — 100 грн.;

-<span Time

еще рефераты

Еще работы по конституционному (государственному) праву зарубежных стран. банковскому делу и кредитованию

Реферат по конституционному (государственному) праву зарубежных стран. банковскому делу и кредитованию

Финансирование в Германии

29 Августа 2013

Реферат по конституционному (государственному) праву зарубежных стран. банковскому делу и кредитованию