Реферат: Буковинське народне віче
Ухвала Буковинськогонародного віча3 листопада1918 р. — визначнийдокумент українськогодержавотворення
1998 р. виповнилося80 років з днявизначноїісторичноїподії в життібуковинців- Буковинськогонародного вічав Чернівцях3 листопада1918р. Його учасникиприйняли доленоснерішення провходженняПівнічноїБуковини доскладу Західноукраїнськоїдержави й заявилипро своє прагненняоб'єднатисяз Великою Україною.
На жаль, черезте, що цьомуфакту в радянськічаси не надавалосяналежногозначення абовін фальсифікувавсяй подававсяяк приєднаннякраю до «радянської»України, у частининаселення краю, особливо дляякого українська, а тим більшерегіональнаісторія нестановилаінтересу, щей досі побутуєуявлення про«малозначущість», а то й «випадковість»рішення цьоговіча.
Насправдіце не так. Данерішення малодавні своївитоки. У зв'язкуіз заселеннямкраю двомаосновнимиетносами — українцями, а згодом імолдаванами(румунами) щев далеку давнинута в міру їхрозвитку йнаціональногосамоусвідомленняпитання проподіл Буковиниза етнічнимпринципом надві частини- північну, заселенупереважноукраїнцями, та південну, заселену здебільшогомолдаванами(румунами), набуваловсе більшоїактуальності.
Уже в першіроки післяприєднаннябільшої частиниБуковини доАвстрії (1774 р.)військовийгенерал-губернаторКарл Енценберг, встановивши, що більше 2/3населення краюстановлять«руснаки», тобторусини (українці)і лише дещобільше чверті- молдавани(румуни), пропонувававстрійськомуімператоруИосифу IIадміністративнеподілити крайна дві частини: північну українськуй приєднатиїї до Галичиниі південнурумунську таприєднати їїдо Семигороду(Банату). Алепісля відвіданнякраю самимИосифом IIцей плану 1781 р. був відхилений, вся Буковинав 1786 р. адміністративновключена вГалицьку губерніюяк 19-та округа.
Галичинаж у свою чергускладаласяфактично іздвох частин: Східної, заселеноїпереважноукраїнцями,і Західної, заселеноїпереважнополяками. Українцізазнавали тампостійно національнихутисків з бокупольськихмагнатів ішляхти. Тожпитання проадміністративнийподіл Галицькоїгубернії наукраїнськуй польськуставало всебільш нагальним.Особливоїгостроти вононабуло в буремному1848 р. 22 травня секретарГоловної Руської(української.-Авт.) Ради(створена2 травня) о. МихайлоМалиновськийвніс на обговоренняРади проектподілу Галичинина Східну українську(разом з північноючастиною Буковини)і Західну польську, щоб на базіукраїнськихтериторійстворити окремуукраїнськуобласть [16, с. 17].
На початкучервня представникиГаличини (доскладу якоївходила тодій Буковина)Іван Борисикевич, Григорій Гинилевичі Олексій Заклинськийвід імені
ГоловноїРуської Радивиступили наСлов'янськомуз'їзді в Празіз пропозицієювиділення зіскладу Галичини, Буковини таЗакарпаттяукраїнськихтериторій істворення наїх базі єдиногоавтономногоукраїнськогоокругу, заселеногопереважноукраїнцями.Це обмежилоб засилля польських, угорських тарумунськихпанівних кілі створило бсприятливішіумови для крайовогота місцевогосамоврядуванняй національногорозвитку українців[2, с. 141-217]. Внаслідокреволюційнихбоїв у Празі, обстрілу містаартилерієюВіндішгрецазасіданняз'їзду булиперервані, апідготовленірішення нереалізовані.
Під часобговоренняв австрійськомупарламентіпитання проадміністративневідокремленняБуковини відГаличини йстворенняокремогобуковинськогокоронного краю, чого домагалисямісцеві румунськібоярські кола, українськіселянськідепутати відБуковини ІванДоленчук, ВасильМоргоч, ВасильКирстя, ЮрійТиміш, Лук'янКобилиця 15 грудня1848 р. та 30 березня1849 р. виступилипроти такоговідокремлення.Вони справедливовважали, що цевестиме додальшого роздробленняукраїнськихземель і ослабленнясили українціву їхніх домаганняхсвоїх національнихправ. Якщо жцьому відокремленнюне можна запобігти, то троє з нихпогоджувалисяна поділ Буковини: відокремленняпівденноїчастини Буковинипри залишенніпівнічнихукраїнськихповітів у складіГаличини [4, с.166-167; 8, с. 12].
За наполяганням.депутатіврізних земель, у т.ч. Галичинита Буковини, австрійськийпарламент уКромержі (біляОломоуця) ухваливконституцію, яка передбачалаподіл Австріїна окремі краї, що історичносклалися, зісвоїми представницькимиорганами влади, а також управління.Серед них малобути й королівствоГаличини таВолодимеріїз герцогствомБуковиною. Але7 березня 1849 р.цісар Франц-ИосифІ розпустивпарламент іліквідувавкромержськуконституцію.Головна РуськаРада 29 березня1849 р. востаннєзвернуласяіз заявою доМіністерствавнутрішніхсправ з вимогоюутворення зукраїнськихчастин Галичиний Буковиниокремої адміністративноїодиниці, алебезуспішно[15, с. 19]. Придушенняреволюції, розпуск парламентув 1849 р., розпуску 1851 р. ГоловноїРуської Ради, а також деякіполітичніреформи 60-х роківнадовго відсунулице питання назадній план.
З виникненнямна західноукраїнськихземлях політичнихпартій і необхідністюформулюванняїхніх програмнихвимог в останніхзнову з'являютьсядомаганнятериторіальноїавтономії дляукраїнськогонаселення. Так, на IVз'їзді Українськоїрадикальноїпартії Галичиниу 1895 р. було прийняторезолюцію простворенняокремої «руської(тобто, української.- Авт.) провінціїз окремим сеймом», яка включалаб територіюСхідної Галичиниі ПівнічноїБуковини [16, с.20].
26 грудня1899 р. у ЛьвовіостаточнооформленоУкраїнськунаціонал-демократичнупартію, яка усвоїй програміставила завданняподілу Галичинина українськуй польськучастини, Буковини- на українськуй румунськуі створенняз українськихземель «одноїнаціональноїпровінції».Водночас у тійже програміговорилося:«Ми, галицькірусини, частьукраїнськогонароду заявляємо, що остаточноюметою нашихнародних змаганьє дойти дотого, щобицілий рускийнарод здобувсобі культурну, економічнуі політичнусамостійністьта з'єднавсяз часом в однопільнийнаціональнийорганізм» [15, с. 327].
У такомуж напрямі діялий українськіпартії Буковини.Так, Українськанаціонально-демократичнапартія (або щепоступова) усвоїй програмі, прийнятій у1908 р., у справахнаціональнихвисувала вимогу:"Єдність ісамостійністьукраїнськогонароду. Ми будемозмагати донаціональноїавтономії іспільностеукраїнців удержаві" [3. — 1908. — 27 берез.].
Більшоюконкретизацієюв цьому питаннівідзначаласяУкраїнськарадикальнапартія Буковини, яка у своїйпрограмі, прийнятій1909 р., ставилатаке завдання:«Повна політичнаі національнаавтономіяукраїнців вскладі Австрійськоїімперії. Об'єднанняукраїнцівГаличини іБуковини івиділенняокремогонаціональногокраю» [13. -1909. — 10 берез.].
Доречносказати, що йокремі румунськіполітики Буковинипідтримувалиподібну ідею.Так, відомийдіяч А.Поповичвиступив у 1906р. з проектомфедеративногопереустроюАвстро-Угорщиниза національно-територіальнимпринципом.Серед національно-територіальниходиниць передбачалосястворенняукраїнськогоштату в складіСхідної Галичиний північноїчастини Буковинита румунськогоштату в складіТрансільваніїй південноїчастини Буковини[10, с. 105]. У такомуж контекстіобговорювалосяце питання йнапередодніПершої світовоївійни.
З проголошенняму листопаді1917 р. УНР групазахідноукраїнськихполітичнихдіячів звернуласяв грудні 1917 р. доЦентральноїРади з вітальнимлистом, у якому, між іншим, зазначала, що якби в Австріїне було вирішенеукраїнськепитання, тотаке «розв'язанняповинно наступитишляхом возз'єднаннязахідноукраїнськихземель з УНР»[16, с. 32]. Але основначастина українськихдіячів у Львовій Чернівцяхпродовжувалавиступати заавтономію вскладі Австро-Угорщини.Євген Левицькийна засіданніУкраїнськоїпарламентськоїрепрезентації(У.П.Р.) 19 грудня1917 р. виступивза те, щоб у складіАвстро-Угорщини«реституювати»(відродити. — Авт.) староукраїнськекоролівствогалицько-волинськеразом з українськоюПівнічноюБуковиною іевентуально(можливо. — Авт.)з іншимиукраїнськимиобластямимонархії" [16, с. 33].
ПісляпроголошеннянезалежностіУкраїнськоїНародної Республікина Наддніпрянщиніостання наБрестськихмирних переговорахпоставила передделегацієюАвстро-Угорщинипитання проприєднаннядо України нетільки Холмщини, але й австрійськихтериторій, заселенихукраїнцями,- Східної Галичинита північно-західноїчастини Буковини.Через своюслабкість УНРне вдалося тодіцього добитися, але в таємномупротоколі домирного договору9 лютого 1918 р. булозафіксованозобов'язанняавстрійськогоуряду не пізніше20 липня 1918 р. внестив парламентпроект закону, за яким «частинуСхідної Галичини, заселену більшістюукраїнців, відлучать відцього коронногокраю і об'єднаютьз землями Буковинив окремий короннийкрай» під назвою«КоролівствоГаличина іВолодимерія».Далі зазначалося, що «всі імператориАвстрії повинніприсягати яккоролі Галичиниі Володимерії», що це буде окремаавтономнадержава з власноюконституцією, сеймом, урядом, місцевимсамоврядуванням, крайовим ополченням.Центральнийуряд і парламентне матимутьправа втручатисяв її внутрішнісправи, її стосункиз австрійськоюдержавою будутьаналогічнітим, які склалисяу взаємовідносинахміж Австрієюй Угорщиною[1, с. 88-89; 11, с. 136]. Протеавстрійськийуряд під тиском«Кола польського»всупереч протестамукраїнськоїсторони, зокремагетьманаП.Скоропадського,16 липня 1918 р. відмовивсявід вищезазначенихдомовленостей, а текст останніхбуло спалено[ 11, с. 13 6-13 9].
Цим самимавстрійськіправлячі колавикликали досебе недовіруй певні антиавстрійськінастрої як збоку українськихлідерів Галичинита Буковини, так і широкихверств населення.Вперше повідомленняпро таємнуугоду міжАвстро-Угорщиноюі УНР щодо створенняіз СхідноїГаличини іпівнічно-західноїБуковини окремогокоронного краюі про відмовуавстрійськогоуряду виконатице зобов'язанняз'явилося насторінкахбуковинськоїпреси десьприблизно 11липня 1918 р. Цьогодня газета«СгегпоіігегМогепЫаи»(«Чернівецькаранішня газета»)у передовійстатті «Польсько-українськепитання і йогозначення дляБуковини»повідомлялапро цю таємнуугоду, наводилаз цього приводуслова прем'єр-міністраЗайдлера. Наступногодня ця ж проавстрійськагазета в передовійстатті «Чимусить бутиБуковина розділеною»заперечуваладоцільністьтакого поділу[7. — 1918. — 12 лип.].
У зв'язкуз тим, що таємнестало явнимі не на користьукраїнців, вукраїнськихвпливових колахГаличини таБуковини австрійськаполітика вукраїнськомупитанні піддаваласякритиці (у пресі, на різних зібраннях), лунали закликиактивізуватидіяльністьпо самостійномувирішенню цьогопитання. 29 вересняу Відні представникиукраїнськоїгромадськості, вихідці з Галичиний Буковини насвоїх зборахприйняли резолюціюз вимогою відокремитиСхідну Галичинувід Західної, об'єднати їїз українськоючастиною Буковиний утворити«самостійнудержавно-правовуодиницю» [10, с.100].
В умовахнаближеннявоєнної поразкий краху Австро-Угорщиниукраїнськідепутати парламентута крайовихсеймів Галичиний Буковини вдусі прокламованихамериканськимпрезидентомВудро Вільсономт. зв. «14 пунктів»виступали звсе рішучішимизаявами з приводуукраїнськоїавтономії, лякаючи австро-угорськіурядові колаприєднаннямдо України.Так, 4 жовтня1918 р. Є.Петрушевичу парламентськійпромові заявив, що коли Австріяне захоче виділитиукраїнськіземлі в окремупровінцію, тоукраїнськіполітичні діячівже нині оголошуютьпро «право наз'єднання всіхукраїнськихземель в самостійнуукраїнськудержаву і домагаємосяприлученнявсіх українськихземель австро-угорськоїмонархії доУкраїнськоїдержави». Проце ж у парламентізаявив 9 жовтняі Кость Левицький[16, с. 33].
10 жовтняУкраїнськапарламентськарепрезентаціяоголосила проскликання 18жовтня у Львовівсіх українськихпарламентськихі сеймовихдепутатівГаличини, Буковиниі Закарпаттята по три довіренихособи від кожноїукраїнськоїполітичноїпартії цих жекраїв з метоюсформуванняУкраїнськоїКонституанта(УстановчихЗборів) і проголошенняна українськихетнічних територіяхАвстро-УгорщиниУкраїнськоїдержави [3. — 1918. — 25жовт.].
У зв'язкуз цим українськагазета «Буковина»в номері за 11жовтня в передовійстатті писала:«Ми, українці, стоїмо твердоза злукою СхідноїГаличини іПівнічноїБуковини пор. Серет в однодержавне українськетіло в спілціз країнамитеперішньоїавстро-угорськоїмонархії. Найліпшебуло би основатиз цих краївукраїнськекоролівствоз австрійськимархикняземяк королем. Цекоролівствомогло би злучитисяз австро-угорськоюфедерацієюнародних федеративнихдержав» [3. — 1918. — 11жовт.].
Відповідаючина заклик У.П.Р., керівництвоукраїнськихполітичнихпартій Буковинискликало 13 жовтняв Народномудомі і на йогоподвір'ї в Чернівцяхбагатолюдну(до 700 осіб) міжпартійнуконференцію.Вона проходилапід головуваннямчлена крайовоговиділу (виконавчогокомітету крайовогосейму) ОмелянаПоповича. Здоповіддю прополітичнестановищевиступив головаукраїнськоїсекції Соціал-демократичноїпартії Буковиниучитель ОсипБезпалко. Вінта виступаючірізко критикувалиполітикуавстрійськогоуряду щодоукраїнців.Конференціяухвалила резолюцію, в якій закликалосяукраїнцівБуковини спільноз українцямиусієї Австро-Угорщинивирішуватисамим своюподальшу долюна основі правакожної націїна своє національнесамовизначення.У ній, зокрема, пропонувалосярумунськомунаселеннюБуковини якспоконвічномудоброму сусідуукраїнців вмирі й порозумінніпровести етнічнерозмежуванняв такий спосіб, щоб північнаукраїнськачастина краюразом з головниммістом Чернівцямитворила окремуукраїнськуобласть. У резолюціїмістилосязвернення допредставниківінших національностейкраю — євреїв, поляків, німців- підтриматисправедливідомаганняукраїнців, аостанні забезпечатьнаціональнимменшинам рівніправа у всіхсферах життя.Автори резолюціївважали, що іукраїнсько-польськепитання в Галичинітеж повинновирішуватисяв порозумінністорін, що іповноважніделегати відБуковини намайбутнійКонституантіу Львові повиннідіяти у цьомуж дусі, що австро-угорськаУкраїна повиннасамостійновизначити своєставлення додержави України.В резолюціїмістилосязвернення довсіх сусідніхнародів сприятимирному порозуміннюміж українцямита полякамив Галичині, міжукраїнцямий румунами наБуковині. Конференціязакликалаукраїнців всімазасобами протистоятинасильствамщодо українців, а також вирішеннюпитань про нихбез їх участі.В кінці булообрано 22 делегатина львівськуКонституанту[7. — 1918. -15 жовт.; 10, с. 102-103].
Необхідністьподілу Буковиниза етнічноюознакою визнаву Відні й румунськийпарламентськийклуб. Йогопредставникбуковинецьд-р К.Иосопескул-Грекулзаявив 15 жовтня, що в межах Австріїповинна бутистворена румунськаавтономнадержава, якаохоплювалаб Трансільванію, Банат і південнучастину Буковиниаж по р.Прутвключно з Чернівцями.Українськіпарламентаріївід Буковинивисловлювалисяза створенняукраїнськоїавтономноїдержави натериторіїСхідної Галичини, північно-східноїчастини Угорщиний північноїчастини Буковини, але не по р. Прут, а по р. Сірет[7. — 1918. -17 жовт].
Усвідомлюючинаближеннякраху імперії, останній австрійськийімператор КарлІ 16 жовтня 1918р.звернувся до»своїх народів"з маніфестом(датованим 17жовтня), в якомуобіцяв їм найширшінаціональніправа, утвореннякожним народомсвоїх автономнихнаціональнихдержав, яківходили б уАвстрійськуфедерацію. Уманіфестіпропонувалосявсім австрійськимнародам створитисвої національніради й приступитидо виробленняумов їх «федералізації»[7. — 1918. -18 жовт]… Та цейманіфест бувуже запізнілим, бо окремі народи- угорці, чехи, поляки — вимагаливже не автономіїчи федерації, а повної незалежності.
18 жовтня1918 р. у Львовізібралисяукраїнськіпарламентськідепутати Галичиний Буковини (25осіб), 14 депутатівгалицькогоі 6 депутатівбуковинськогосеймів, 2 членипалати паніві 1 віриліст, по три представникивід кожної з4 українськихпартій Галичинита Буковини.Зокрема, відБуковини нанараду прибулидепутати парламенту: Микола Василько, Антон Лукашевич, Микола Спинул,Ілля Семака, Степан Смаль-Стоцький; крайовогосейму: ОсипБурачинський, о.Теофіл Драчинський(заступникголови крайовогосейму), ТеодорІваницький, Тодор Левицький, Юрій Лисан, Омелян Попович; уповноваженівід політичнихпартій, зокремавід: а) Національно-демократичної-д-р МиколаДрагомирецький, Омелян Іваницький, ВолодимирФедорович; б)Народої — д-рКлавдій Білинський, д-р Мирон Кордуба, д-р Роман Цегельський; в) Соціал-демократичної- Гриць Андріящук, Осип Безпалко, ВолодимирСороневич; г)Радикальної- Іларій Карбулицький.
Нараду у Львовівідкрив головаУ.П.Р. депутатпарламентуд-р Євген Петрушевич.Він інформувавприсутніх, щобув у цісаряй сповістивйому, що українціГаличини доскладу планованоїпольськоїавтономноїдержави насвоїй ріднійземлі не підуть, а створять своювласну автономнуукраїнськудержаву.
ЄвгенЛевицькийзапропонувавстворити вищийорган такоїукраїнськоїдержави — УкраїнськуНаціональнуРаду (У.Н.Р.) ізачитав підготовленийпроект її Статуту.Після йогозатвердженняУ.Н.Р. проголошеноУкраїнськоюКонституантою(УстановчимиЗборами).
У Статутівизначалисяправа й обов'язкиУ.Н.Р. (у т.ч. законодавчій адміністративніповноваження),її склад ( затим же принципом, за яким скликаноКонституанту), територія: Східна Галичина, північно-західначастина Буковиниз містами Чернівці, Сторожинець, Серет та північно-східначастина Угорщини(українськеЗакарпаття).«Ся українськатериторіяуконституйовуєтьсяотсим як Українськадержава тарішаєсь поробитиприготовчізаходи, щобисю постановуперевести вжиття», — говорилосяу Статуті. Даліу ньому закликалосяпредставниківнаціональнихменшин (у т.ч.євреї визнавалисяяк окрема нація)звернутисядо У.Н.Р., вказатисвою чисельністьі національніпотреби, обіцялосяпідготуватиконституцію, сформуватизаконодавчій виконавчіоргани владиз відповіднимпропорційнимнаціональнимпредставництвом, висловлювалосябажання направитисвоїх представниківна майбутнюМирну конференцію[3. -1918.-25жовт.].
У ході обговоренняСтатуту виступаливід БуковиниМ.Василько таінші представники.Було вирішено, що створюванаЗахідноукраїнськадержава будеу складі федеративноїАвстрії. Алепредставникисоціал-демократіїГаличини йБуковини стоялина позиціїнегайногоприєднаннязахідноукраїнськихземель до України.Через це вониучасті в обговоренніне брали. Буловирішено, щовіденська йбуковинськаделегації (ізЗакарпаттяне прибула) замісцем діяльностіїх членів творятьокремі філіалиУ.Н.Р. і діютьвід її імені.
На другийдень 19 жовтняв залі НародногоДому у Львовіза участю членівКонституантай численноїпубліки (у т.ч.селян та інтелігенціїз Буковини)голова У.Н.Р.Є.Петрушевичурочисто оголосивпро створенняЗахідноукраїнськоїавтономноїдержави у складіАвстро-Угорщини.Присутні віталице повідомленнявигуками «Слава!»та співомнаціональногогімну «ВжевоскреслаУкраїна»(замість «Щене вмерла Україна»).
Післяцього представникгалицькихсоціал-демократівМикола Ганкевичзачитав альтернативнурезолюцію пронеобхідністьприєднаннявсіх українськихземель Австро-Угорщинидо ВеликоїУкраїни, здійсненнярадикальнихекономічнихі соціальнихреформ. Протеця резолюціяпідтримуваласятоді небагатьма.Гетьман П.Скоропадськийв умовах назріванняреволюцій вАвстро-Угорщиніта Німеччиній неминучоївтрати підтримкиз їх бокупереорієнтовувавсятоді на білогвардійськуРосію. Західноукраїнськіпровідні колапобоювалися, що він віддастьпід зверхністьРосії не тількиСхідну, але йприєднануЗахідну Україну.Зібрання закінчилосязнову співом«Вже воскреслаУкраїна»та «Не пора»[3, -1918. — 25 жовт.].
Повернувшисьзі Львова, членибуковинськоїделегації 24жовтня створилив ЧернівцяхУкраїнськийКрайовий комітетяк складовучастину У.Н.Р.у кількостіпонад ЗО осіб.На першомузасіданні 25жовтня йогоголовою булообрано відомогоукраїнськогопедагогічногой громадськогодіяча ОмелянаПоповича, заступникомголови — професорагімназії АгенораАртемовича, секретарем- економістаМихайла Литвиновича.Різні комісіїКомітету очолилиГ.Лисинецький, О.Безпалко, М, Кордуба, Р.Цегельськийта ін. Крайовийкомітет вирішивскликати на3 листопадакрайове вічез метою визначеннядолі українськоїчастини Буковинив дусі рішеньльвівськоїКонституанта.
Бачачиактивізаціюзусиль українціву справі їхньогонаціональногосамовизначення, прибуття наБуковину 9 жовтняз України відділівукраїнськихсічових стрільців, провідні румунськікола краю начолі з великимземлевласникоміз СторожинцяЛнку Флондоромпровели 27 жовтняв Чернівцяхзбори Румунськоїнаціональноїради, оголосилиїх «конституантою», а усю територіюБуковини — «румунськоюземлею», якаповинна об'єднатисяз Банатом іТрансільванієюв одну румунськуобласть. Цевикликало різкукритику з бокуукраїнськоїгромадськості, зокрема студентства, яке на своїхзборах 28 жовтнязасудило цінеправомірніпосягання наукраїнськучастину краю[10, с. 49-51].
Крайовийкомітет вирішиву зв'язку з цимпровести незвичайне, арозширенекрайове вічеукраїнців, закликавшиз'явитися масовопредставниківвід кожногонаселеногопункту. Алеподії розвивалисялавиноподібне.У проміжку часуз 19 жовтня до3 листопадазакінчиласяПерша світовавійна, Австро-Угорщинапотерпілапоразку й розпаласяна окремі національнідержавні утворення; керівництвоЗахідноукраїнськоїдержави 1 листопадазахопило владуу Львові (з чимйого поздоровивКрайовий комітетБуковини), відмовившисьфактично відідеї австрійськоїавтономії чифедерації, 2листопадапокинули казармив Чернівцяхі розійшлисяпо домівкахсолдати місцевих41-го та 22-го полків, укомплектованихпереважнобуковинцямиі на які Крайовийкомітет мавнадію як насвою силовупідтримку; занаполяганнямУ.Н.Р. зі Львоваз Буковинипочалося відправленняукраїнськихсічових стрільцівдля захистуЛьвова віднаступу поляків, що ослаблялостановищеКрайовогокомітету таін. Тож підготовленийпроект рішеннякрайового вічапотребувавсуттєвих коректив.
Буковинськенародне вічевідбулося внеділю 3 листопада1918 р. у Чернівцяхпри участі до10 тис. осіб відусіх міст, містечокі сіл українськоїчастини Буковини.Воно проходилоу великих залахміста й підвідкритим небомі закінчилосябагатотисячноюдемонстрацієюпо головнихвулицях містата мітингомна площі Єлизавети(нині Театральна).У гарячих промовахрізними булиаргументи щодоподальшої долікраю. Але в головномупромовці булиєдиними. Найхарактернішийлейтмотив вічадобре передаву своїх спогадахучасник і одинз організаторіввіча О.Попович:«На остатокіз стихійноюсилою грянулогасло народу: Хочемо до України, хоч після (за.- Авт.) Львівськоїухвали йшлопоки що проавтономію дляавстро-угорськоїУкраїни» [12, с.185].
Виходячиз права кожногонароду на своєнаціональнесамовизначення, віче прийнялотаку ухвалу:1) м.Чернівці, українські(за урядовимипереписами1900 і 1910 рр.) повітиЗаставнівський, Кіцманський, Вашковецькийта Вижницькийповністю, Чернівецькийта Серетський- за виняткомрумунськихгромад, а такожпереважноукраїнськігромади Сторожинецького, Радівецькогоі Кимполунзькогоповітів творятьокрему українськуобласть; 2) у ційобласті найвищоювизнаєтьсявлада У.Н.Р. уЛьвові, якійпропонувалосяперебратидержавну владуякомога скорішеїї повноважнимпредставникому північнійчастині Буковини- УкраїнськимКрайовим комітетом;3), запрошувалосяусі національніменшини визначитисвою чисельність(євреї визнавалисяокремою нацією);4) У.Н.Р. пропонувалосяукласти конституцію, за якою законодавчій виконавчіоргани владиформувалисяб пропорційнодо національногоскладу населенняна основі загального, рівного виборчогоправа при таємномуголосуваннівсіх дорослихосіб без різницістаті; 5) засуджувалосяпосяганнярумунськихшовіністичнихкіл на українськучастину Буковиниі водночаспрокламуваласявідсутністьпретензійукраїнців натериторії, заселені переважнорумунами, висловлюваласяготовністьдо мирногопорозумінняз Румунськоюнаціональноюрадою.
Як можнасудити з текстурішення віча, його автори, базуючись наСтатуті У.Н.Р.18-19 жовтня, всеж враховувализміни в ситуації, які склалисяна З листопада: вони з тривогоюнастоювалина негайномуперебраннівлади У.Н.Р. абоїї Крайовимкомітетом зогляду на загрозурумунськоїагресії; тутже звучитьзасудженняцих агресивнихзамірів; нічоговже не згадуєтьсяпро австрійськуавтономію. Тапевною несподіванкоюдля організаторіввіча була останнявимога, сформульованана самому вічійого рядовимиучасниками:«Віче бажаєприлученняавстрійськоїчасті українськоїземлі до України»[3. — 1918. — 10 листоп.].
Отже, уцьому порівняноневеликомуза обсягом, алеемкому зазмістомдокументівідбито найсуттєвішіпрагнення йдомаганнябуковинськихукраїнців:
— у переломниймомент в їхнійісторичнійдолі разом зіншими етнічнимиукраїнцямимирним шляхомдосягти національногосамовизначенняна своїй чіткоокресленійтериторіїспоконвічногопроживаннябез порушеннятаких же правсвоїх сусідів-румуніву південнійчастині краючи представниківінших національностей, що розсіяномешкали на йоготеренах;
— у зв'язкуз крахом староїдержавноїсистеми, в якійвони перебувалине зі своєїволі протягоммайже півторастароків, передативладу у своємукраї легітимнеобраному (заучастю своїхпредставників)вищому органувлади Західноукраїнськоїдержави, щовиникла наукраїнськихземлях Австро-Угорщинияк самостійна;
— добиватися, щоб ця новадержава, доякої вони вступилидобровільноразом із іншимиетнічнимиукраїнцямиколишніх австрійськихволодінь, булацивілізованою, базуваласяне на гіршій, а навіть кращійвід австрійськоїконституції, де влада поділяласяб на законодавчуі виконавчуі в якій пропорційнодо своєї чисельностібули б представленіяк українці, так і іншінаціональності;
— використатиу твореннінової українськоїдержави попереднідемократичнізавоювання, зокрема загальневиборче право(введене навимоги трудящиху 1907 р.) як основнийпринцип формуваннярізного рівняорганів влади;
— ставшина шлях державотворення, проявити рішучістьу боротьбі завідстоюваннясувереннихправ своєїнової державиі справжньоїБатьківщинипроти територіальнихзазіхань агресивнихсусідів усімазасобами, аждо збройних, але старатисянасампередвикористовуватидипломатичніметоди (переговори), викриватинеправеднідії своїхсупротивниківперед світовоюгромадськістюй водночасаргументованодоводити своюправоту;
— вважати, що об'єднаннябуковинців, галичан, закарпатціву Західноукраїнськудержаву є лишепершим етапомдержавотворення, необхідноводночас заявитипро перспективуподальшогодержавотворення- об'єднанняусіх українцівв одну СоборнуУкраїнськудержаву незалежновід існуючихтам на даниймомент формвлади, бо влада- явище тимчасове, а народ — вічний; об'єднаннявсіх українцівв одну державудодало б їмсили у відбиттіагресивнихтериторіальнихзазіхань з бокубудь-якогосусіда-агресора.
Так мислилиприбулі на вічепредставникиближніх і дальніхсіл, містечокі міст Буковини, проявившисправжню державнумудрість, підправившиде в чому навітьповажних професійнихполітиків.
РішенняБуковинськогонародного вічастало керівництвомдо дії тогочаснихукраїнськихполітиків краю, воно уповноважилоКрайовий комітетяк складовучастину У.Н.Р.негайно перебративладу від останньогоглави крайовоїавстрійськоїадміністраціїИосифа Ецдорфа, що й булоздійснено беззастосуваннязбройної сили, конституційнимшляхом 6 листопада1918 р. і про що складеновідповіднийпротокол. Останнійпідписанопредставникамидвох основнихетносів краю: від УкраїнськогоКрайовогокомітету — ІллеюСемакою, відРумунськоїнаціональноїради — АуреломОнчулом, а такожИ.Ецдорфом.Видано й відповіднийманіфест донаселеннятрьома мовамикраю — українською, румунськоюта німецькоюза підписамиО.Поповича таА.Ончула. У дусірішень вічапредставникиадміністраціїкраю 7 листопадасклали присягуна вірністьновій владі.Розгорнувсяактивний процесдержавотворення, практичноговирішеннябагатьох насущнихзавдань економічного, політичного, національно-культурногожиття аж покийого не перервалонасильницькевторгнення11 листопадавійськ королівськоїРумунії [10, с.57-59].
У світлісказаного неможе бути ймови про «малозначущість»чи «випадковість»ухвали Буковинськогонародного віча3 листопада1918 р. Це був визначнийдокументдержавотворенняна цій частиніукраїнськоїземлі, який мавтривалу передісторію,її перший реальнийкрок на тернистомушляху до єдиноїСоборної України.Рішення вічастало відомимне тільки завдякимасовій участів ньому буковинців, публікаціїйого в місцевійпресі, але йзавдяки виданнюдокументіві матеріалівпро нього уВідні в 1919 р. французькоюмовою дляознайомленняучасниківМирної конференціїз волевиявленнямбуковинськихукраїнців улистопадовідні 1918 р. [9].
Ухвала віча, незважаючина окупаціюкраю королівськоюРумунією, залишаласячинною й надаліяк вагомий актміжнародногоправа щодобезсумнівноїлегітимностівходженняПівнічноїБуковини доскладу ЗУНРі України. Так, учасники історичноїЗлуки УНР іЗУНР, середяких були йпредставникиБуковини, 22 січня1919 р. в «Акті проз'єднання усіхукраїнськихземель» урочистопроголошували:«Віднині зливаютьсяв одно вікамивідділені однавід одної частиниУкраїни — Галичина, Буковина, Закарпаттяі ПридніпрянськаУкраїна в однуВелику Україну»[6, с. 362]. Спираючисьна рішенняБуковинськоговіча, українськаделегація наМирній конференціїв Парижі 17 травня1919 р. заявилаофіційнийпротест з приводузагарбаннявсієї БуковиникоролівськоюРумунією [5. — 1994.- 5 листоп.]. Українськіполітичні йгромадськідіячі, посилаючисьна ухвалу цьоговіча, відстоювализгодом правабуковинськихукраїнців уСекції національнихменшин при ЛізіНацій та в Конгресінаціональнихменшин Європи[5. — 1994. — 5 листоп.], тобтозадовго догорезвісногопакту Ріббентропа-Молотовапро поділ сфервпливу в Європіміж Німеччиноюі СРСР.
УхвалаБуковинськогонародного вічамала не тимчасове, кон'юнктурне, а фундаментальнезначення навсю подальшуперспективуй означала: буковинцямразом із усімаукраїнцямитреба жити вєдиній СоборнійУкраїні якдержавнийнарод. Цейосновоположнийакт українськогодержавотворенняна буковинськійземлі займаєгідне місцесеред такихвизначнихдокументівукраїнськогодержавноговідродження, як чотири універсалиУкраїнськоїЦентральноїради, КонституціяУНР, МаніфестУкраїнськоїНаціональноїРади 18-19 жовтня1918 р. у Львові простворенняЗахідноукраїнськоїдержави (згодомЗУНР) та ін. Аці документи, як відомо, булипопередникамиДеклараціїпро державнийсуверенітетУкраїни 16 липня1990 р., Акта проголошеннянезалежностіУкраїни 24 серпня1991 р., КонституціїУкраїни 28 червня1996 р.
Пройшлидесятиліття, та твердо висловленей записане врезолюції вічажадання буковинців«Хочемо доУкраїни» надійнолягло однієюз цеглин у міцнупідвалинунашого спільногоукраїнськогодержавногодому. В умовахнезалежноїУкраїни вдячнінащадки колишніхучасників вічащороку урочистовідзначаютьЗ листопадаяк регіональнедержавне святоєднання краюзі своєю Вітчизною-Україною. Пронього вітчизнянимиі діаспорнимиавторами написанодесятки науковихстатей, збірок, газетних публікацій.На ознаменуваннявідновленнязначущостіцієї події з1990 р. виходитьпресовий органобласної влади«Буковинськевіче», у Чернівцяхта райцентрахряду вулицьприсвоєно іменаактивнихорганізаторів, керівників, учасників віча, зокрема вулиціОмеляна Поповича, Степана Смаль-Стоцького, Мирона Кордуби,Іларія Карбулицького, братів Руснаків, Аурела Ончула, вулиця «Січова», площа «Соборна»та ін.
І все ж ми щев боргу передвічовиками-державникамилистопада 1918р. Досі українськимиісторикамище не написаноґрунтовноїмонографії, у якій би в комплексібули проаналізованівсі аспектицієї події йзроблені глибокінаукові висновки.Уже більшеп'яти років«вирішується»питання проувічнення цієїподії шляхомвстановленнявідповідноїмеморіальноїдошки на будинку, де на початкулистопада1918р. діяла українськадержавна владаБуковини якскладова частинауряду ЗУНР(нині 14-й корпусЧДУ). Потрібнеподальше виявленнямісцевих джерелпро участьлюдей у вічі, реалізаціюйого рішеньна місцях тощо.Подія ця гіднанових нашихзусиль і пошуків.
Джерела талітература
1. Боротьбатрудящих Буковиниза соціальнеі національневизволенняі возз'єднанняз УкраїнськоюРСР. — Чернівці: Облвидав, 1958. — 450с.
2. Брик І.Слов'янськийз'їзд у Празі1848 р. і українськасправа // ЗНТШ.- Львів, 1920. — Т. 129. — С.141-217.
3. Буковина.
4. Буковина:історичнийнарис. — Чернівці: Зелена Буковина,1998. — 416 с.
5. Буковинськевіче.
6. Великаісторія України.- К.: Глобус, 1993. — Т.2. — 400 с.
7. CzhernowitzerMorgenblatt.
10. Народневіче Буковини.1918-1993: Документиі матеріалиобласноїнауково-практичноїконференції, присвяченої75-річчю Буковинськогонародного вічаЗ листопада1918 р. — Чернівці: Прут, 1994. -144 с.