Реферат: Роль США в НАТО

ЗМIСТ

ВСТУП

2.Iсторiята структураНАТО.

3.ДiяльнiстьСША у ПiвнiчноатлатичномуСоюзi

4.РольСША в системiмiжнароднихорганiзацiй

ВИСНОВОК

ДОКУМЕНТИI МАТЕРIАЛИ

ЛIТЕРАТУРА

ПОСИЛАННЯ

ВСТУП

“Роль СШАв НАТО” – чомусаме ця темазацікавиламене? Я вважающо ця тема єдосить актуальноюв наш час, самев тій політичнійобстановціяка склаласясьогодні всвіті.

НАТО є центромврегулюваннясвітових проблем, саме ця організаціясприяє налагодженнюспівробітництваміж країнами-членамиПівнічноатлантичногоСоюзу у політичній, воєнній таекономічній, а також науковійта інших невоєннихгалузях. Саметому так багатокраїн світупрагне до членствав цій організації.

Роль США вНАТО є безперечною– з моментувиникненняОрганізаціїПівнічноатлантичногоДоговору і досьогодення.

На сьогодніодним з головнихаспектівзовнішньополітичноїдіяльностіСША є укріпленнялідуючої роліСполученихШтатів у світі,їх військовоїміці, збереженнята посиленняНАТО.

Джерельнабаза стосовноцієї теми доситьширока, існуєнавіть декількавидів працьпо цій тематиці.

Серед працьзагальногохарактеру слідвиділити:

 працюІванової І.М.“КонцепцияАтлантическогосообществаво внешнейполитике США”, видану у Москвіу 1985 році, в якійавтор висвітлюєосновні аспектизовнішньополітичноїдіяльності СполученихШтатів у післявоєннийперіод;

 роботуШеїна В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалис­тическогопартнерства”, видану у Москвіу 1985 році, що акцентуєувагу на особливійролі США уПівнічноатлантичномуСоюзі;

 спільнуроботу КарагановаС.А., ТрофіменкоГ.А., Шеїна В.С.“США – диктаторНАТО”, видануу Москві в 1985 році, яка визначаєпозицію СполученихШтатів Америкив НАТО;

 працюВоронцова Г.А.“Атлантическиеотношения исовременность”, що була виданау Москві в 1977 році,і яка висвітлюєвідносини СШАі Європи в1945-1970-ті роки.

До монографійі публікаційпо цій тематиціможна віднести:

 статтюКвітки В. “Длячого існуєзавтра?”, надрукованув газеті “Столиця” 10 лютого 1998 року;

 публікаціюГончара Б.М. таГончар Ю.Б.“СтавленняСША до проблемінтеграціїкраїн Центрльно-СхідноїЄвропи в Західноєвропейськеоб’єднання”, надрукованійв “Питанняхнової та новітньоїісторії” увипуску №41 за1995 рік, присвяченійпроблемам новоїЄвропи та ставленнюдо них СполученихШтатів;

 статтюКаспрука Б.“НАТО як гарантстабільностіта безпеки вЄвропі”, щобула надрукованау газеті “Час”за 9 жовтня 1997року, і роз’яснюваламісце та рольНАТО на сучасномуетапі;

 статтюШитова А. “Конференцияв США про будущееНАТО”, надруковануу журналі “Компас”,№17-18 за 1997 рік, якависвітлює думкиамериканськихекспертів щодополітикиПівнічноатлантичногоСоюзу у наступномустолітті;

 публікаціюКікіло В. “Американскиеэксперты опроблемахрасширенияНАТО”, опублікованійв журналі “Компас”,№29 за 1997 рік, таприсвяченійодному з головнихнапрямківполітики НАТОна сучасномуетапі — проблемірозширенняАльянсу, та рядінших праць.

При написанніроботи я використовувалатакож і працідовідногохарактеру такіяк “НАТО. Довідник”,“ОрганізаціяПівнічноатлантичногоДоговору. Статті”та інші.

Серед документівта матеріалівслід виділити: “Зустріч навищому рівнів Мадриді”,“Деклараціюсессії ПівнічноатлантичноїРади”, програму“Партнерствозаради миру”.

На основівище названноїлітературита джерел авторданної роботиставить передсобою такізавдання:

-висвітлитизначення СШАу створенніНАТО;

-розкритиструктуру цієїорганізаціїта її основнізавдання;

-дослідитимісце та рольСполученихШтатів вПівнічноатлан­тичномуСоюзі на сучасномуетапі;

-відобразитиосновні перспективирозвитку політикиСША в НАТО.

1. ІСТОРІЯТА СТРУКТУРАНАТО

Історіястворення НАТОбезпосередньопов’язана зтими подіями, що відбувалисяв світі післядругої світовоївійни. Але спробуємовиявити кореніНАТО ще глибше.Три рази з часуФранцузькоїреволюції заостанні двістіроків Європазмогла мирнимшляхом змінитиоснови своєїбезпеки. Сьогодніконтинент зновустоїть на порозітаких змін.Перша постнаполеонівськаархітектураєвропейськоїбезпеки буларозробленана Венськомуконгресі у 1815році, що стримувалазагрозу великомасштабноїєвропейськоївійни на протязі99 років. МолодіСША залишилисьзбоку, хоча засорок роківприймали участьу двох війнахз Англією.

У другий разархітектураєвропейськоїбезпеки буладещо зміненау Версалі в1919 році. Центральнуроль в цьомупроцесі відігрававпрезидент ВудроВільсон, алеСША поспішиливідійти відучасті в будь-якихструктурах, створених заїх же допомогою.Цей крок сприявпослабленнюАмерики і призвівдо трагічноговідновленнязагальної війнидвадцять роківпотому. Колиу 1945 році зновунастав часперегляду засадєвропейськоїбезпеки, великідержави спочаткузбудувалисистему, засновануна принципах, проголошенихна Ялтинськійі Потсдамськійконференціяхі у СтатутіООН. Але вже у1947 році, зрозумівши, що вона не здатнастримати радянськуекспансію, лідери західнихкраїн створилибільш ефективнуструктуруколективноїбезпеки длямирного часу, в основу якоїбули покладені“доктринаТрумена”, “планМаршала”, НАТО, атлантичнепартнерствоі лідуюча рольАмерики.

Ця системавідображалаголовні ціліамериканськоїполітики вЄвропі у післявоєннийперіод. Але вепоху післязакінчення“холодноївійни” передСполученимиШтатами в їхєвропейськійполітиці порядіз старимипостали і новізавдання. Нацей раз СШАповинні буливзяти на себеініціативуєвропейськогоархітектора, з тим щоб охопитивсі країниконтинентуі таким чиномстабілізуватиЄвропу в цілому.Сюди повиннібули входитивласно західнікраїни, країниколишньогосоцтабору вЦентральнійЄвропі і самеголовне Росіяі колишні радянськіреспубліки.

Отже в періодміж 1945-1949 рокамиміж державамиЗахідної Європита їхніми союзникамив ПівнічнійАмериці посталанагальна проблемаповоєнноївідбудовиекономіки.

22 січня 1948 рокуЕрнест Бевін(міністр закордоннихсправ Великобританії), виступаючив Палаті громадбританськогопарламенту, запропонувавв тій чи іншійформі союзЗахідних країн.Пропозиціябула підтриманаєвропейськоюгромадою, іпідписавшив березні 1948 рокуБрюссельськийдоговір, п’ятьдержав ЗахідноїЄвропи, а саме: Бельгія, Люксембург, Нідерланди, СполученеКоролівствоі Франція цимсамим засвідчилисвоє рішучепрагненнястворити ефективнуі мобільнусистему оборониі зміцнити тапоглибитивзаємні контактитаким чином, щоб бути спроможнимипротидіятиідеологічнійі політичнійзагрозі з Півночі.

Відтак 27-28 вересня1948 року міністризакордоннихсправ держав-учасницьБрюссельськогодоговору заснувалиОрганізаціюоборони ЗахідногоСоюзу.

Потім відбулисяпереговориміж США і Канадоюпро створенняєдиного ПівнічногоАльянсу, заснованогона гарантіяхбезпеки тавзаємнихзобов’язанняхміж Європоюта ПівнічноюАмерикою.І вже10 грудня 1948 рокупредставникидержав-учасницьБрюссельськогодоговору СШАі Канади розпочалиу Вашингтоніпереговорипро укладанняПівнічноатлантичногодоговору.Держави-члениБрюссельськогодоговору запросилиДанію, Ісландію,Італію, Норвегіюі Португаліювзяти участьу цьому процесі.Наслідком цихпереговорівстало підписання4 квітня 1949 рокуВашингтонськогодоговору, щозапочаткувавспільну системубезпеки, засновануна партнерствіцих країн. Мелодії, що звучали взалі, де проходилапроцедурастворення НАТО, були американськими,і нагадуваливсім, хто тепербуде “замовлятимузику”, визначативоєнну доктринублоку, політикукраїн, що входятьдо нього.12 березня1952 року першимгенеральнимсекретаремНАТО було обранолорда Ісмеяз Великобританії.У 1952 році до договоруприєдналасяГреція і Туреччина.ФРН вступиладо Альянсу у1955 році, а Іспаніяу 1982 році.

НАТО булостворено яксоюз незалежнихдержав об’єднанихзагальноюзацікавленістюу збереженнімиру та захистісвоєї свободина засадахполітичноїсолідарності, забезпеченняадекватноїоборони з метоюутримання іу випадкунеобхідностівідведеннябудь-якої формирозв’язанняпроти них агресії.Створений увідповідністюіз статтею 51Статуту ООН, яка підтверджуваланевід’ємнеправо державна індивідуальнуабо колективнуоборону, ПівнічноатлантичнийСоюз є співтовариствомвільних держав,єдиних у своїйрішучостізберегти власнубезпеку, назасаді наданняодин одномувзаємних гарантій, та забезпеченнястабільнихвідносин зіншими державами.

ОрганізаціяПівнічноатлантичногодоговору маєтаку структуру, яка дозволяєздійснити всіцілі НАТО. Вонає міжурядовоюорганізацією, в рамках якоїкраїни-членизберігаютьповний суверенітеті незалежність.Ця організаціяявляє собоюфорум, на якомувони проводятьспільні консультаціїз будь-якихпроблем таприймаютьрішення з політичнихта воєннихпитань що стосуютьсяїх безпеки.

Першочерговимзавданням НАТОє захист свободита безпеки їїчленів політичнимита воєннимизасобами увідповідностізі СтатутомООН. Спираючисьна загальнодемократичніцінності, правалюдини та дотриманнязаконності, з моменту створенняПівнічноатлантичнийСоюз проводитьдіяльність, спрямовануна встановленнясправедливогота міцного мирув Європі. Цяцентральнамета залишаєтьсянезмінною. НАТОтакож являєсобою трансатлантичнезвено, що пов’язуєбезпеку СШАз безпекоюЄвропи. В ційорганізаціїзнаходять своєпрактичневтілення дійсніколективнізусилля їїчленів на підтримкуїх загальнихінтересів.

ОсновоположнимпринципомдіяльностіПівнічноатлантичногоСоюзу є вірністьприйнятим насебе загальнимзобов’язаннямта співробітництвосувереннихдержав, якебазується нанеподільностібезпеки їїчленів. Приймаючидо уваги характерта результатищоденної діяльностіНАТО в політичній, військовійта інших галузях, солідарністьу рамкахПівнічноатлантичногоСоюзу забезпечуєтакий стан, заяким ні однійіз держав-членівне доводитьсярозраховуватилише на власнісили у рішенніосновних проблембезпеки. Непозбавляючидержав-членівїх прав та обов’язківпо прийняттюна себе суверенноївідповідальностіу сфері оборони, НАТО дозволяєїм спільновирішуватижиттєво важливізавдання усфері національноїбезпеки.

В результаті, не дивлячисьна різницю установищі тавійськовомупотенціалічленів ПівнічноатлантичногоСоюзу, у них зявляєтьсяпочуття рівноїбезпеки, якесприяє встановленнюзагальноїстабільностів Європі таствореннюблагоприємнихумов для розвиткуспівробітництвав рамках НАТО, а також співробітництвайого членівз іншими країнами.Саме це і складаєоснову розвиткунових структурспівробітництвау сфері безпеки, які відповідаютьінтересам такоїЄвропи, що непереживалаб через розрізненістьта могла б вільнослідувати свомуполітичному, економічному, соціальномута культурномупризначенню.

До засобівза допомогоюяких ПівнічноатлантичнийСоюз проводитьсвою політикув галузі безпекивідноситьсяпідтримкавійськовогопотенціалу, достатньогодля попередженнявійни та забезпеченняефективноїоборони існуванняспільногопотенціалупопередженнякриз, які зачіпаютьбезпеку їїчленів, а такожактивна співпрацяз іншими країнамипо вирішеннюпроблем європейськоїбезпеки наоснові співробітництва, включаючизаходи по досягненнюподальшогопрогресу усфері контролюнад озброєннямита роззброєння.Для досягненнясвоєї головноїмети ПівнічноатлантичнийСоюз виконуєнаступні основнізавдання усфері безпеки: забезпеченнянеобхідноїоснови длязатвердженняв Європі умовстабільноїбезпеки, спираючисьпри цьому нарозвитокдемократичнихінститутівта прихильністьмирному вирішеннюспірних питань.Прагнення достворення умов, в яких жоднакраїна не моглаб залякуватиабо змушуватибудь-яку зєвропейськихкраїн абовстановлюватисвою гегемоніюза допомогоювикористаннясили чи загрозиїї використання.

Основи механізмуспівробітництвакраїн-членівбули закладенів період формуванняПівнічноатлантичногоСоюзу. Цей механізмскладаєтьсяіз наступнихосновних елементів:

1) ПівнічноатлантичнаРада, яка володієреальною політичноювладою та правомприйняттярішень; до неївходять постійніпредставникивсіх країн-членів, які проводятьспільні засіданняне менше одногоразу на тиждень.Рада такожзбираєтьсяі на більш високомурівні. Раданадає великогозначення інформуваннюсуспільностіта випускаєзаяви і коммюнікє, яке пояснюєїй, а також урядамкраїн, що не єчленами Альянсу, політику ірішення ПівнічноатлантичноїРади. Рада єєдиним органомСоюзу, повноваженняякої визначаєПівнічноатлантичнийСоюз. У відповідностіз ним саме Радідоручено сформуватидопоміжніоргани. За весьперіод діяльностіРади нею булистворені комітетиі групи плануванняз метою покращанняроботи Радиабо прийняттюна себе відповідальностіу таких конкретнихсферах, як плануванняоборони, ядернеплануваннята воєнне. Коженз урядів країн-членівПівнічноатлантичногоСоюзу представляєу Раді постійнийпредставнику ранзі посла.Кожна країна, що представленана засіданняхРади або в будь-якихз підлеглихйому комітетів, повністю зберігаєнезалежністьта несе відповідальністьза свої рішення.

2) Комітетвійськовогопланування(КВП) — займаєтьсявирішеннямбільшостівоєнних питаньі проблем, якістосуютьсяплануванняколективноїоборони. В цьомукомітеті представленівсі країни-члениПівнічноатлантичногоСоюзу, крімФранції. КВПдає вказівкивійськовомукерівництвуНАТО та у межахсвоєї відповідальностівиконує ті жфункції, маєті ж повноваження, що і Рада в питаннях, які входятьв його компетенцію.

3)Група ядерногопланування(ГЯП) — є основнимфорумом дляпроведенняконсультаційз усіх питань, що стосуютьсяролі ядернихсил, у здійсненніполітики НАТОу сфері оборониі безпеки. Уроботі групиприймаютьучасть всікраїни-члени, крім Франції.Ісландія присутняна засіданняхГЯП в якостіспостерігача.

4) На посадугенеральногосекретаря НАТОкраїни-членивисуваютьвисокопоставленихдержавнихдіячів міжнародногомасштабу. Одночасновін висуваєтьсяна посаду головиПівнічноатлантичноїРади, КВП, ГЯПта інших основнихкомітетів.Генеральнийсекретар НАТОтакож виступаєв якості головногопредставникацієї організації, як у відносинахіз зовнішнімсвітом, так ів сфері розвиткузв’язків іналагодженніконтактів зурядами країн-членів.В теперішнійчас посадугенеральногосекретаря НАТОпосідає колишнійміністр іноземнихсправ ІспаніїХав’єр Солана.

5)Міжнароднийсекретаріат- комплектуєтьсяіз персоналукраїн-членів, обслуговуєРаду, а такожпідлеглі йомукомітети таробочі групиі на постійнійоснові займаєтьсяшироким коломпитань, якістосуютьсядіяльностіНАТО.

6)Військовийкомітет відповідаєза розробкурекомендаційполітичномукерівництвуНАТО, що стосуютьсязаходів позабезпеченнюспільної оборонизони дій НАТОі за підготовкоюспільних директивз воєнних питань, які призначеніголовнокомандуючимстратегічнимкомандуваннямНАТО. Військовийкомітет є вищимкерівним військовиморганомПівнічноатлантичногоСоюзу, якийпроводить своюроботу підполітичнимкерівництвомПівнічноатлантичноїРади та КВПабо, якщо справастосуєтьсяядерної зброї- під керівництвомГЯП.

7) Політичнийконтроль тауправлінняОб‘єднаноївійськовоїструктуриздійснюєтьсяна вищому рівні.Роль об‘єднаноївоєнної структурискладаєтьсяу створенніорганізаційноїоснови длязахисту територіїкраїн-членіввід будь-якоїзагрози їхбезпеці абостабільності.До цієї структуривходить системаголовних військовихкомандуваньта командуваньу складі ОВСНАТО, зона дійяких охоплюєвесь Північноатлантичнийрегіон. Вонаскладає основуорганізаціїспільних установзбройних силта співробітництвав таких галузяхяк системизв‘язку таінформації, протиповітряноїоборони, матеріально-технічногозабезпеченнязбройних силта стандартизаціяабо оперативнасумісністьметодик татехнічнихзаходів. Рольоб’єднанихзбройних силПівнічноатлантичногоСоюзу зводитьсядо гарантіїбезпеки татериторіальноїєдності країни-члена, внесенню своговкладу у збереженнястабільностіта рівновагисил у Європі, а також у попередженнюкриз і в рештізабезпеченнюзахисту стратегічноважливогорегіону, якийохоплює договірНАТО.

8) Міжнароднийвійськовийштаб забезпечуєроботу Військовогокомітету НАТО.Крім того існуєряд інших військовихуправлінь, якіздійснюютьнагляд за конкретнимиаспектамидіяльностіВійськовогокомітету.

9) Військово-політичнийкоординаційнийкомітет програми“Партнерствозаради миру”- є головнимробочим органомпрограми “Партнерствозаради миру”та проводитьсвої засіданняу різному складі, включаючизасідання заучастю окремихпартнерів тавсіх країн-учасниць.

Тепер перейдемодо організаційноїструктури НАТО.Штаб-квартираНАТО знаходитьсяв Брюсселі, іє політичнимштабом НАТО.В ній розміщуютьсяпостійніпредставництвата національніделегації, Генеральнийсекретар, співробітникиМіжнародногосекретаріату, національнівоєнні представники, Голова Військовогокомітету таМіжнароднийвійськовийштаб, а такожнизка створенихАльянсом установ.

Отже, структураНАТО є доситьрозгалуженою, що саме і забезпечуєтаку ефективнуі стабільнуроботу цієїорганізації.ПівнічноатлантичнийСоюз втілюєв себе трансатлантичнепартнерствоміж європейськимичленами НАТОі СполученимиШтатами Америкиі Канадою, спрямованена укріпленнямиру і стабільностіу всій Європі.Цілі партнерстваміж європейськимиі північноамериканськимичленами союзує, перш за все, політичними, з опорою наспільне плануванняоборони, військовеспівробітництвоі на співробітництвоі консультаціїв економічній, науковій, екологічнійта інших відповіднихсферах.

Рішення вНАТО приймаютьсяна основі консенсусу, після переговоріві консультаційміж країнами-членами.НАТО, як багатонаціональнаміжурядоваасоціаціявільних і незалежнихдержав, не маєфункцію наднаціональнихповноваженьабо формуванняполітики позазалежністювід її членів.Тому рішенняприйняті НАТО- це рішення, які приймаютьсявсіма її країнами-членами.

В процесісвого існуванняНАТО розвиваласяз врахуваннямобставин, щозмінюються.І з самого початкув цих змінахвагоме місцезаймали СполученіШтати. В наступномурозділі я спробуювисвітлитимісце та рольСША у ПівнічноатлантичномуСоюзі з моментузаснуванняорганізаціїі до сьогодення.

2. ДІЯЛЬНІСТЬСША У ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОМУСОЮЗІ.

Для того, щобвиявити якуж роль займаютьСША в НАТО, потрібновисвітлититакі питання:

1) участь СШАу створенніНАТО;

2) політичналінія США уПівнічноатлантичномуСоюзі на протязі1949-1989 років;

3) діяльністьСполученихШтатів Америкив НАТО у 1990-тіроки;

4) плани СШАщодо політичногокурсу в НАТОу 21 столітті.

АмериканськийдослідникК.Дойч писав, що США моглиприєднатисятільки до такоїорганізаціїв якій вонизможуть займатипанівне становище,і де буде пануватиїх воля. ДляСполученихШтатів буловажливо не чимвони будутькорисні дляНАТО, а чим цяорганізаціябуде кориснадля них. Панівнароль США вПівнічноатлантичномублоці такхарактеризуєтьсяамериканськимиполітичнимидіячами Е.Ентовеномі К.Смітом: “Стороннійспостерігачміг би заключити, що НАТО- це сутоамериканськаорганізація”.1 Навіть видатніамериканськіполітики писалипро особливуроль США в НАТО.Так президентСполученихШтатів Р. Ніксонзазначав: “Американціне можуть об’єднатиЄвропу, європейціповинні зробитице самі. І мине повиннівтручатисяу сварки міжєвропейцями, в яких не зачіпаютьсянаші життєвоважливі інтереси”2 .Постійнийпредставникамериканськогоуряду в НАТОХ.Клівленд такписав про цейаспект зовнішньополітичноїдіяльностіСША: “СполученіШтати не можутьпідтримуватитакий військово-політичнийсоюз Європи, який призвівби до політичногоїї відокремленнявід Америки”.3 

У основувідносин міжСША і ЗахідноюЄвропою упіслявоєннийчас був покладенийатлантизм — геополітичнаконцепція, щовідбиваєвзаємозв’язкиміж державамиАтлантичногобасейну. Атлантичніідеї були реалізованіу складномукомплексіполітичних.економічних, військових, фінансовихта інших взаємозв’язківміж США та ЗахідноюЄвропою. Їхсерцевиноюі стала ОрганізаціяПівнічноатлантичногоДоговору.

Як зазначаєнімецькийжурнал “Штерн”:“Історія НАТО-це історіяамериканськоївоєнної політики,і вона представляєсобою справуєвропейськихсоюзників лишеу тому ступені, в якому вонибули і будутьготові підкоритиінтереси своєїбезпеки американськимінтересам”.

Отже, як зазначалосявище, в кінці1940-х років продовжуваласяповоєнна відбудовасвіту. 25 серпня1948 року РадаНаціональноїбезпеки СШАпідписаламеморандум№ 20\2 про те, щобСполучені Штатиперейшли достану постійноїготовностідо війни. Почалосярізке нарощуваннявійськово-промисловогопотенціалуСША, дещо зменшенеу перші двароки післявійни. 4 квітнябуло підписаноВашингтонськийДоговір, що іознаменувавстворення НАТО.Цього ж рокуза ініціативоюСША був створенийКОКОМ- Координаційнийкомітет збагатобічногоекспортногоконтролю — економічнийдодаток НАТО.В 1950 році країни-учасникиНАТО заключилитаємну угоду, відому як “ОПЛАН№ 100-1”, в якійзазначалосязобов’язаннязастосовуватизбройні силиу випадку виступівпроти існуючоголаду у своїхкраїнах. НАТОвиступалагарантом соціальногоstatus-quo, і цим ціннадо цього часу, правлячим коламкраїн, які донього входять.Роль гарантаіснуючогоstatus-quo відігравалиі американськівійська, якіприсутні натериторіїкраїн-членівНАТО. Їх присутністьтам надаваланадійностівоєнним гарантіямСША.

У листопаді1951 року булоприйнято рішеннястворити до1954 року арміюНАТО із 43 дивізій.Але Вашингтонне був задоволений. В решті рештна лісабонськійсесії Ради НАТОкількістьдивізій булодоведено до90.4 ПівнічноатлантичнийСоюз дозволявСША міцно закріпитисяу Північноєвропейськихкраїнах. Зароки існуванняНАТО її рішенняз усіх питань, що мають хочякесь істотнезначення приймалисьв основномуз ініціативиабо під тискомСША. Вашингтонпостійно прагнувпоширитиконсультативнуроль керівнихорганів НАТО, розраховуючитим самим значнополегшитизавдання умовленнясоюзників, втому числі іза допомогоюколективногонатиску на тихз них, хто виявляєнайбільшустроптивість.

Ініціативаж у відборі іпостановцізапитань дляконсультаційприсвоєнаСполученимШтатам, на тійоснові, що Америкакраще ніж будь-хтоінший, моженадати інформаціюпро те, “де більшгорячіше”, якписав представникВашингтонув НАТО Х.Клівленд.Він визнавав, що для Вашингтонуконсультації- це “повідомленняінших про вжеприйняті рішення, при чому такі, які дозволяютьотримати їхзгоду”. “Кращаж практика, — відверто визнававКлівленд, — заключаєтьсяв тому, щоброзповістисоюзникам прорішення дотого, як вонипрочитаютьпро нього вгазетах, алене настількирано, щоб дозволитийого змінити”5 .

Завдяки свомунайбільшомувпливу в НАТО, США мають значнуперевагу уПівнічноатлантичномублоці. На протязібільш ніждвадцятирічногоперіоду з моментуутворення НАТО, об’єднанекомандуванняцієї організаціїзавжди очолювавамериканець.За різнимиданними від30 до 40% персоналуМіжнародногоштабу об’єднанихзбройних силНАТО в Європіта немалу частинуу більшостіінших її керівнихорганів займаютьпредставникиСША. Постійнеперебуванняамериканськихсолдат в Великобританії, ФРН, Італії ібільшості іншихдержав НАТО- невід’ємнариса їх зовнішньоїполітики. “Безсильної участіСполученихШтатів в НАТО,-писалагазета “Лос-Анджелестаймс”,-можливо, що спочаткумалі західноєвропейськікраїни наслідуютьприкладу шведськогонейтралітету, а потім до нихприєднаютьсябільш великі”.Екс-співробітникЦРУ Р.Дін вказувавна технологічнийрозрив, що всеще зберігаєтьсяміж США і ЗахідноюЄвропою, налідерствоСполученихШтатів у сферірозробки івиробництвасучасних видівбойової техніки.За його словамив практичномуплані це лідерствоозначає, щоможливості“європеїзувати”постачаннякраїнам НАТОнайбільш передовихсистем зброїобмежені.Спеціалізаціяв галузі електронногообладнання, наприклад, така, що відповіднікомпоненти, необхідні длясучасних бойовихзасобів, виробляютьсялише в США, абоїх виготовленняконтролюєтьсяамериканськимипатентами. Насучасному етапідля забезпеченняконсультаційногопроцесу нанайближчийтермін в діювводитьсянадана СШАмережа захищеноготелефонногозв’язку зкраїнами-партнерами, яка є сумісноюз системоюкомунікаційНАТО. За допомогоюдорогокоштуючихвоєнних програм, правлячі колаСША прагнутьзв’язати ЗахіднуЄвропу економічноі політично.Західноєвропейськікраїни, в своючергу, не зможутьотримати достатньоговпливу, щобсхилити Вашингтондо рішеннявагомихвнутришньоатлантичнихміжнароднихпроблем нанеамериканськихумовах.

У вересні1950 року на сесіїРади НАТО стосовноЄвропи булаприйнята американськастратегія, щобазуваласяна концепціївисунутихвперед кордонів:

а) збереженняпостійноївоєнної присутностіСША в ЗахіднійЄвропі;

б) відновленнявоєнного потенціалузахідноєвропейськихдержав;

в) розміщеннявійськ пактубезпосередньона кордоні міжсоціалістичнимикраїнами ікраїнами НАТОв Європі;

г) відмовавід визнанняпіслявоєннихреальностейна європейськомуконтиненті;

д) опір наядерну зброю.

АмериканськийтеоретикДж.Шлесинджервиділив трифази розвиткуєвропейськоїстратегії НАТО:

1) 1945-1954 (адміністраціяпрезидентаТрумена) — атомнийвплив, перевагаамериканськихмобілізаційнихбаз;

2) 1954-1962-масовевозмездя у всебільшому ступеніпідтриманеможливістювикористаннятактичноїядерної зброї;

3) 1962-1985- гнучкереагування- витонченаамериканськастратегіянацілювання, спрямованана те, щоб обмежитивтрати і зменшитиризик взаємнихядерних ударівпо містам, підкріпленнязвичайнихзбройних силі тактичнихядерних можливостейв Європі.

У 1954 році СШАпочали розміщуватив ЗахіднійЄвропі ракетиі літаки — снарядиближнього тасередньогорадіусу діїз ядерним зарядом(“Онест Джон”,“Корпорал”,“Матадор”).Ужовтні 1954 рокувідбулосяформальнепідписанняпарижськоїугоди, що передбачалавступ ЗахідноїНімеччини таІталії в НАТО.В липні 1957 рокудержавнийсекретар СШАофіційно заявив, що СполученніШтати можутьвиділити дляНАТО спеціальнийарсенал ядерноїзброї, яка будепризначенане для якихосьокремих союзників, а для НАТО вцілому. ЧимсильнішевикористовувалиСША свій “ядернийфактор”, длязатвердженнясвоєї переваги, в системі НАТО, тим більша тягаз’являласяу головнихсоюзників СШАпридбати своювласну ядернузброю. У 1955 роціАнглія підірваласвою першуатомну бомбу. В тому ж роціпро рішеннястворити своювласну ядернузброю оголосилаФранція (першийвипробувальнийвибух ядерноїзброї воназдійснила у1960 році).У травні1958 року президентФранції деГолль виступивз пропозицієюпро замінуєдиноособногоамериканськогоконтролю в НАТОтріумвіратому складі США, Франції, Великобританії.

З приходомдо влади в СШАу 1961 році адміністраціїпрезидента-демократаДж.Кеннеді, американськастратегія булазмінена. Кеннедіпроголосивстратегію“гнучкогореагування”, щопередбачалаподальше нарощуванняприскоренимитемпами ядерногоарсеналу тастратегічногопотенціалуСША.

Згідно зофіційноюстатистикою, витрати членівНАТО на воєнніцілі за два зполовиноюдесятиліттяз моменту виникненняорганізаціїзначно виросли:

Рік Воєннівитрати США Воєннівитрати в ціломупо НАТО

1949 $13,503 млрд $18,713 млрд

1973 $78,5 млрд $121,6 млрд

1974 $85,906 млрд $135,093 млрд

1975 $89 млрд $150 млрд

1976 $99,1 млрд $155,3 млрд6

Приведенінижче цифриозначають, щоіз усіх внесківкраїн-членівНАТО, витратиСША у ПівнічноатлантичномуСоюзі булилевові. Крімтого США маютьнайкращувійськово-технічнубазу та найбільшімасштаби виробництва.

Центральнемісце вамерикано-західноєвропейськихвідносинахзаймають тривеликі країниЗахідної Європи: Англія, Франціяі ФРН. Першочерговаувага, яку приділяютьСША цим країнампояснюєтьсяїх економічною, політичноюі військовоюміццю, сильнимиміжнароднимипозиціями, атакож тим, щовони є найбільшимипартнерамиСполученихШтатів по НАТОі складаютьядро ЄвропейськогоЕкономічногоСпівтовариства.

У 1967 році НАТОприйнялавоєнно-політичнудоктрину “гнучкогореагування”, яка офіційнопередбачаланедопущеннявторгненнякраїн ОрганізаціїВаршавськогоДоговору уЗахідну Європуза допомогоювикористаннязагрози ескалаційногозастосуваннятактичної, середньоїдальності тастратегічноїядерної зброї, якщо обороназвичайнимизасобами буденеефективною.

Після приходудо влади в СШАу 1969 році республіканськоїадміністраціїв американськійзовнішнійполітиці відбулосязміцненняакцентів в бікпроблем, пов’язанихіз ЗахідноюЄвропою іПівнічноатлантичнимблоком.Республіканськаадміністраціяпрагнула надативідносинамз партнерамипо НАТО гнучкість, але зробитице таким чином, щоб перекладанняна них додаткової“відповідальності”не тільки непослабило, аленавіть збільшилоб вплив США назахідноєвропейськихсоюзників. Увідповідностіз ціми цілямибула розробленапрактичнаполітика Вашингтонуу Північноатлантичномублоці:

а) укріпленняНАТО і розгортаннягонки озброєнь;

б) розширенняекономічноїта ідеологічноїекспансії;

в) курс нарозгортаннядвобічнихвідносин здержавамиЗахідної Європита іншими.

Визначеніурядом Р.Ніксоназовнішньополітичніорієнтири, яківідбивалиреакцію СШАна кардинальнізрушення уміжнароднійобстановці, багато в чомузбереглися,- в тому, що стосуєтьсяамериканськогокурсу в НАТОі при наступнихадміністраціях- Форда, Картера, Рейгана, Буша, Клінтона. Напочатку адміністраціїР.Ніксона вдалосяпідтриматипорівнянонепогані відносиниіз своїми партнерамипо Північноатлантичномублоку. В ціломуамерикано-західноєвропейськівідносинирозвивалисяблагоприємнодля США.У сферіекономіки бувхарактернийнаступ Америкина позиціїсоюзників поНАТО. В ЗахіднійЄвропі знаходилосяамериканськихкапіталовкладеньі підприємств, які оцінювалисьу $100 млрд.7 Зростання жзахідноєвропейськихкапіталовкладеньне відчувалосяв СполученихШтатах доситьзначно, особливоякщо враховуватиможливостіамериканськогоринку.

Аналогічнаситуація склаласяі в сферізовнішньополітичнихзв’язків. Існуванняв США ємноговнутрішньогоринку зумовилоїх порівняноневелику залежністьвід зовнішніхринків, на відмінувід аналогічноїзалежностіЗахідної Європи, а відповідноі від зовнішньоїторгівлі. Доляекспорту валовогонаціональногопродукту СШАскладало лише5%, в той час яку Франції — 15%, ФРН-23%. Слід відмітити, що залежністьСполученихШтатів відекспорту незбільшуваласьна протязідекількохдесятиріч.Уявлення проце дають наступніцифри, що характеризуютьсклад експортуу ВНП США і рядуінших державвідповідноу 1948 і 1968 роках (у%):

Країна 1948 1968

США 3,6 3,9

Франція 6,9 10,1

Італія 6,3 13,6

Великобританія 8,2 14,9

ФРН 5,4 18,7

Канада 15,0 20,1

Нідерланди 17,4 33,1

Бельгія іЛюксембург 26,5 37,9

На початку1970-х експортЗахіднихкраїн-учасницьНАТО ще більшевиріс. Ці цифрипоказують, щоСША значноменше у порівняннііз союзникамипо НАТО, залежатьвід продажусвоєї продукціїза кордоном.Разом з тимзагальний об’ємамериканськогоекспорту угрошовомувираженні бувдостатньовеликий. У 1970 роціСполучені Штатиекспортувалитоварів на суму$42593 млн. Доляамериканськогоекспорту уЗахідній Європі- 49,2%.8 

Отже, СполученніШтати знаходилисьдалеко попередуЗахідних країнз об’єму виробництва, мали експортв три рази більшийніж експортцих країн. Такийстан надававамериканськимправлячим коламміцний засібвпливу на іншихучасників НАТО.Брюссельськасесія Ради НАТОу грудні 1970 рокуузгодила планнарощуваннявоєнного потенціалукраїн-учасниць(планАД-70).ЗавданняНАТО у воєннійгалузі формувалосяз врахуваннямвимог, що містятьсяу новій стратегіїСША більшої“гнучкості”.Вони передбачали:

1)укріпленнязвичайногопотенціалу, особливо усуненнякількіснихнедоліків воб’єднанихзбройних силахПівнічноатлан­тичногоСоюзу;

2)підтриманнядостатніхстратегічнихі тактичнихядерних сил, як доповненнядо звичайнихсил;

3)продовженняконсультаційпо визначеннючіткої ролітактичноїядерної зброї.

Так визначавзавдання державНАТО президентР.Ніксон.

В першу чергувишукувалисьдодаткові коштина гонку озброєнь.На Брюссельськійсесії Ради НАТОдесять партнерівСША взяли насебе зобов’язанняпосилити своїармії і початиздійснення“ програмиукріпленняєвропейськоїоборони”, наяку за п’ятьроків планувалосядодаткововитратитибільше $1 млрд.У відповідностіз цією програмою$420 млн. були спрямованіна розвитокінфраструктуриНАТО, головнимчином на будівництвонових сховищдля бойовихлітаків.9 Інша частинасуми пішла навдосконаленнясистеми зв’язкуПівнічноатлантичногоблоку. ПрийнятазахідноєвропейськимиучасникамиНАТО у 1971-1972 рокахпрограма розвиткувійськово-морськихсил являласобою в якомусьступені компроміс, хоча і враховувалаосновні вимогиСША. Вона передбачалаприйняття наозброєння 83есмінців-ракетоносців,22 інших есмінцяі океанськихсторожовихкораблі, 6 підводнихчовнів з ядернимисиловими установкамиі 32 інших підводнихчовни, 45 патрульнихлітаків ВМС,69 вертольотів,49 бистрохіднихпатрульнихкораблів-ракетоносців,10 десантнихсудів.10 

В рамках цієїпрограми істотнонарощувалисясухопутні силиЗахідної Європи(збільшуваласькількістьтанків, самохіднихтяжких орудій, протитанковихзасобів, бойовихмашин піхоти, бронемашинта бронетранспортерів).Американськісоюзникизабезпечувалиприблизно 90%особистогоскладу сухопутнихсил, 75% військово-повітрянихсил і 80% військово-морськихсил, які у випадкузбройногоконфліктуперейшли б урозпорядженняверховногоголовнокомандуючогооб’єднанимизбройнимисилами НАТОв Європі. У першійполовині 1970-хроків, не безучасті Вашингтону, почалось укріплення“європейськогоядра” у ПівнічноатлантичномуСоюзі. В цейчас таке ядровже існувалоу формі Єврогрупи, в рамках якоїпостійна увагаприділяласяпрактичнимшляхам і засобам“покращаннявоєнної галузі”європейськогоспівробітництва.В багато чомусаме завдякизусиллям Єврогрупиза період перебуванняу влади в СШАдвох республіканськихадміністраційР.Ніксона іДж.Форда — військовівитрати західноєвропейськихкраїн НАТОзбільшилисьбільш ніж на135%: з $24,6 млрд у 1969 роцідо $57,9 млрд у 1977 році(в цінах 1972 року).За цей же часдоля ЗахідноїЄвропи у загальнихвоєнних витратахПівнічноатлантичногоблоку збільшиласьз 22,7% до 35,7%11 .

Влітку 1971 року, коли адміністраціяР.Ніксона зуспіхом застосовувалаобмеженняімпорту, збільшилисяна 10% митні тарифина іноземнітовари. В результатіВашингтонувдалося отримативід більшостізахідноєвропейськихпартнерівзначнихвійськово-політичнихі економічнихпоступок, втому числіістотногозбільшеннявоєнних витраткраїн-учасницьПівнічноатлантичногоблоку. Післятого як ця тадеякі інші цілібули досягнуті, американськийуряд відмінивмитні надбавки. Отже, інодіАмерика використовуваласвою економічнуперевагу, длянатиску назахідноєвропейськікраїни.

За адміністраціїР.Ніксона СШАбільше не вимагалипрямого узгодженнячленами НАТОсвоїх акційв Південно-східнійАзії, а тим більшеїх безпосередньоїучасті в цихакціях. Вашингтонкористувавсятам послугамисоюзників поіншим блокамабо взагаліобходивсясвоїми силами.АмериканськийдослідникМ.Каплан писав, що СполученніШтати не повиннітак тіснозв’язуватисяз НАТО, щоб здавалосянібито будь-якаїх дія де-небудьу світі будезалучуватиїх союзників.

У періодблизькосхідноїкризи 1973 року“строптивість”західноєвропейськихучасників НАТОпроявиласяу гострій формі.ПівнічноатлантичнийСоюз в цей часбув фактичнопаралізованимв результатівідокремленнямайже всіхпартнерів СШАпо блоку, крімПортугалії.Західноєвропейськікраїни не тількипрагнули уникнутизалучення удуже небезпечнуситуацію, алей не узгоджувализагальну позиціюСполученихШтатів поблизькосхіднійпроблемі.Послаблюючийвплив наПівнічноатлантичнийСоюз у 1973 роціоказав вихідФранції ізвійськовоїорганізаціїНАТО. В ціломудо середині1970-х років в НАТОсклалася такаобстановка, для якої булохарактернорозходженняу думках на те, для чого існуєНАТО.

У червні 1974року в ОттавівідбулисяпереговориСША із західноєвропейськимиучасникамиблоку з питанняпро роль НАТО.Вашингтонвисунув проекттак званоїнової Атлантичноїхартії. Американськіпредставникинаполягалина включеннів текст майбутньоїугоди пропозицій, які б підтверджувалинеобхідністьвзаємодії країнНАТО і за межамизаймаємої нимитериторії. Влипні 1974 рокув Брюсселі булопідписанодеклараціюпро атлантичнівідносини. Які попередніамериканськіадміністрації, уряд Р.Ніксонанадавав виключновеликого значеннявоєнній діяльністьв НАТО. ВихідГреції із військовоїорганізаціїПівнічноатлантичногоСоюзу в результатіподій на Кіпрівлітку 1974 року, наніс чуйногоудару по позиціямблоку на півдніЄвропи і у СхідномуСередземномор’ї.Воєнно-стратегічнийстан Греціївисоко оцінювавсякерівництвомСША і НАТО.

З деякиминюансами президентКартер продовживлінію своїхпопередниківна забезпеченняамериканськоговпливу в ЗахіднійЄвропі, на укріпленняПівнічноатлантичногоСоюзу як основногоінструментусвоєї політикияк на Європейськомуконтиненті, так і поза йогомежами.

Під натискомСполученихШтатів на лондонськійсесії РадиНАТО, проведенійу травні 1977 року, на рівні главдержав і урядів, було прийняторішення прореальне збільшеннявоєнних витратна 3%, які входятьдо блоку напротязі п’ятироків, починаючиз бюджету 1978 року.Правлячі колаСША наполягалина тому, щобкраїни-учасниціПівнічноатлантичногосоюзу не обмежувалисярозробкамитільки короткостроковихпрограм, а планувалисвої воєнніприготуванняна довгостроковійоснові, з тим, щоб надатизбройним силамЗаходу можливістьзадовольнитипотреби у воєннійсфері, що змінятьсяу 1980-ті роки.Однакздійсненняцієї програмивимагало бколосальнихвитрат, а економікаЗахідної Європиі без того переживалахронічні труднощі.В кінці травня1978 року у Вашингтонівідбулася сесіяРади НАТО. Однимз головнихпунктів повісткидня сесії булоприйняттядовгостроковоївоєнної програмиПівнічноатлантичногоСоюзу. У відповідностіз рішеннямисесії у наступномудесятиріччіпередбачалосязапуститиблизько десятинових підпрограм, реалізаціяяких призвелаб до різкогозбільшеннябоєздатності.На ці цілікраїни-учасниціНАТО повиннібули витратидодатково $80млрд.12 

У воєнномубюджеті на 1979фінансовийрік, який адміністраціяДж.Картерапредставилаяк “бюджетНАТО”, СполученніШтати різкопосилили акцентна укріпленнявоєнної машиниблоку, збільшенняасигнуваньПентагонуприблизно на2% у порівнянніз попереднімроком, а асигнуванняна потреби НАТОзбільшити більшніж на 4,5%. ЗаадміністраціїКартера, Вашингтонзначно активізувавзахідноєвропейськийнапрям своєїполітики. ВнесокСША у різнісфери діяльностіПівнічноатлантичногоблоку систематичнозбільшувався.Однак посиливсянатиск і ЗахідноїЄвропи, про що, зокрема зазначалосяв англійськійгазеті “Гардіан”:“Західна Німеччината інші західноєвропейськікраїни меншохотно, ніж уминулому примирюютьсяіз домінуючоюроллю СполученихШтатів у визначенніміжатлантичноїполітики”.13 .

Правлячікола США спробувалинейтралізуватинатиск ЗахідноїЄвропи. Так вжена травневійсесії Ради НАТОу 1977 році президентДж.Картер зновузапевнив “молодшихпартнерів”в тому, що СполученніШтати будутьзвертатисядо своїх союзниківза порадою, прислухатимутьсядо них. Крімтого Вашингтонвикориставподії в Афганістані, щоб знову запевнитисоюзників уважливостінарощуванняозброєнь, першза все в контекстіздійсненнядовгостроковоївоєнної програмиНАТО. У 1979-1980 рокахіз завданнямнарощуваннявоєнних бюджетівсправилисялише три учасникиНАТО — самі США(3,6%), Португаліяі Люксембург.Для інших державПівнічноатлантичногоСоюзу середніпоказникизбільшеннявоєнних витратза два рокискладали: Великобританія-2,8%, Західна Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Туреччина-2,3%, Бельгія-2%. Лише2% складав приріств Італії і Данії.В цілому поНАТО реальнезбільшеннявоєнних витрат, за даннимиамериканськогоуряду, складало:1978-2%, 1979-2,5%, 1980-2%14 .

Роки президентстваДж.Картера булияк для США такі для їх західноєвропейськихсоюзниківперіодом гострихдискусій зприводу ядерноїполітики СполученихШтатів уПівнічноатлантичномублоці. Питанняпро розміщенняв ЗахіднійЄвропі нейтронноїзброї обговорювалосьна осінній тазимовій нарадахНАТО. Восени1979 року в Брюсселівідбуласяконференція“ НАТО у наступні30 років”. Нагрудневій сесіїРади НАТО у1979 році булиузгодженіпроекти розгортанняна європейськомуконтиненті108 пусковихустановок“Першінг-2” і464 крилатих ракетназемногобазування здальністю 2500км. 15 

Головноюсилою, яка виступалаза необхідністьрозміщенняна європейськомуконтинентінових американськихракет, були, звичайно, США.Спеціальнийпомічник президентаСША з питаньнаціональноїбезпеки З.Бжезинськийприписуваврішенню пророзміщенняракет “такеж історичнезначення, якемали створеннястратегічногобомбардувальногокомандуванняадміністрацієюТрумена і прийняттяна озброєнняміжконтинентальнихракет адміністрацієюКеннеді”. ЗадопомогоюПівнічноатлантичногоСоюзу американськіправлячі колапрагнули першза все забезпечитивоєнну перевагунад країнамиОрганізаціїВаршавськогоДоговору. Засловами міністраоборони США, цієї цілі Вашингтонпрагнув добитисядо середини1980-х років. Слідзазначити, щояк СполученимШтатам, так іЗахідній Європі, прийшлосяробити вибірміж діями, щоне могли б бутирозціненіінакше, як ворожіінтересамсвіту, і твердимдалековиднимпідходом щодовідносин міжЗахідною Європоюдо зусиль поукріпленнюміжнародноїбезпеки таобмеженню гонкиозброєнь. Попередніпереговориз проблемиядерної зброїсередньоїдальності вЄвропі проходилиз 17 жовтня по17 листопада1980 року. В цілому1970-ті роки пройшлипід знакомрозрядки. І цене суперечитьосновній установціНАТО тих років: з одного боку- укріплюватиоборону, а зіншого покращувативідносини зіСходом. Скоров США зміниласьадміністрація-довлади у Вашингтоніприйшла групаконсервативнихполітиків начолі з РональдомРейганом.

Прихід довлади в СШАадміністраціїР.Рейгана співпавіз кризоюПівнічноатлантичногоСоюзу і в ціломуамерикано-західноєвропейськихвідносин. Воснові кризибули протиріччядержав по широкомуколу питань, що виникли узв’язку ізподіями в Ірані, Афганістані, Польщі черезспірні питанняз приводу ядерноїстратегії. Всерпні 1981 рокуамериканськийуряд оголосивпро рішенняприступитидо виробництвакомпонентівнейтроннихбоєприпасів.Уряд Рейганавизначив свійпідхід до воєннихзусиль партнерівпо НАТО, спираючисьна накопиченийу попередніроки політичнийдосвід, якийвказує на двіможливі лініїповедінки.Перша — отримативід західноєвропейськихсоюзниківзбільшенняїх безпосередньоговнеску у забезпеченнябезпеки Заходу(збільшеннявоєнних витрат, укріпленнязбройних сил, отриманнядодатковоїкількостібойової техніки, зброї, боєприпасів).Друга лініяорієнтуваласяна те, щоб наполягатина компенсаціїсоюзникамипо НАТО в тійчи іншій форміфінансовоготягаря, якийнесуть США уз’вязку з обороноюЗахідної Європи.Деякі американськіексперти відзначали, що Вашингтонуприходитьсяплатити за НАТО“надмірнуціну”. За даннимипрофесораДжорджтаунськогоуніверситетуЕ.Равенала у1981 році ПівнічноатлантичнийСоюз коштувавСполученимШтатам $129 млрд, тобто майжеполовину коштівамериканськоговоєнного бюджету.16 Стратегічнісили США, якіберуть на себебільшу частинубюджетнихкоштів, забезпечують“кінцеву гарантію”безпеки Заходу,і складаютьнеобхіднийелемент воєнногопотенціалуНАТО. У політичнійсфері Вашингтонрозраховувавпоставити підконтроль СполученихШтатів заходиінших державщодо розвиткувідносин міжСходом і Заходом.Правлячі колаСША побоювалисьпослабленняНАТО, і приймаливідповіднікроки, щобнейтралізуватиряд негативнихнаслідківспільнихзахідноєвропейськихзусиль у сферівоєнного виробництва.Головним засобомпросуваннявперед на цьомунапрямі вонивважали розвитоквідповідноготрансатлантичногоспівробітництва.СполученніШтати великогозначення надавалитак званій“раціоналізації”, тобто перш завсе забезпеченнюбільш широкоїстандартизаціїта взаємозаміняємостізброї і воєнноїтехніки країн-учасницьПівнічноатлантичногоСоюзу. Американськіправлячі колаз самого початкусподівались, що стандартизаціядопоможе укріпитипозиції СШАі всього Заходув глобальномупротистояннісоціалістичнимкраїнам, призведедо консолідаціїатлантичноїєдності підегідою СполученихШтатів. Політикастандартизаціїзабезпечувалагарантоване“укріплення”воєнної силикраїн НАТО, поглиблювалатрансатлантичнепартнерствоне тільки увоєнній сфері, але й у сферіполітики, забезпечувалаза рахунокзбільшеноїєдності, більшблагоприємнихумов для взаємодіїсоюзників зширокого колапитань, пов’язанихіз регулюваннямамерикано-західноєвропейськихвідносин. УрядиКартера і Рейганавраховуваликолишній досвідтрансатлантичногоспівробітництва,і тому ніколине будувалиособливихілюзій відносноможливостібистрого вирішеннязавдань, щонав’язуютьсясоюзникам.Комітетомначальниківштабів США буливизначенічотири галузі, в яких пропонувалосязосередитибезпосереднізусилля порозвиткустандартизаціїта взаємозаміняємості:

1) забезпеченняспівставленнясистем та засобівукріпленнявійськами;

2) взаємнетехнічнеобслуговуваннялітаків, включаючизабезпеченняїх ракетами“повітря-повітря”і “повітря-земля”;

3) взаємозаміняємістьбоєприпасів;

4) досягненняспівставленнятехнічнихзасобів розвідкита наведенняна цілі.

Протиріччяміж США і ЗахідноюЄвропою з питаньпро торгівлюзброєю проявлялосядосить гостро.Співставленняу торгівлізброєю міжСполученимиШтатами ізахідноєвропейськимикраїнами складало10:1. Середземноморськаполітика Вашингтонускладаласяіз укріплення“Південногофлангу” НАТО; забезпечення“безпеки”морських шляхів, що використовувалисядля постачанняприроднихресурсів СШАі західноєвропейськимикраїнами; підтримка“дружніх держав”поза НАТО. Політичналінія СполученихШтатів передбачалаподальше зростаннявоєнних витратбалканськихкраїн-учасницьблоку. ВзаємодіяСША із ФРН, Англією, Францією, Італієюсвідчила проспівпадінняінтересіввеликих атлантичнихдержав в тому, що стосуєтьсяукріпленняПівденно-східногофлангу НАТО.У1980-ті роки чисельністьамериканськихвійськ у ЗахіднійЄвропі складала350 тисяч чоловік.Сухопутнівійська СШАстановилибільше 200 тисячі знаходилисьголовним чиному ФРН.17 Американськібойові літакибули розкиданіпо багатьомбазам практичновсіх країнЗахідної Європи, що входили доПівнічноатлантичногоСоюзу. Отже, ПівнічноатлантичнийСоюз служивсправі охорониполітики, військовихі економічнихпозицій СШАв ЗахіднійЄвропі.

Дещо напруженимибули в цей часамерикано-радянськівідносини. 16березня 1982 рокурадянськекерівництвоприйняло рішенняввести в однобічномупорядку мораторійна розгортанняядерної зброїсередньоїдальності уєвропейськійчастині СРСР.18 травня булооголошено пропочаток скороченнязначної кількостіракет середньоїдальності таприпиненнябудівництвастартовихплощадок длятаких ракетпо всій європейськійчастині СРСР.15 червня 1982 рокуСРСР оголосивпро прийняттяна себе зобов’язанняне застосовуватипершими ядернузброю. 21 грудня1982 року СРСРзапропонував, щоб у сумарномурівні у 300 одиницьСРСР і країниНАТО могли бмати однаковіпідрівні, якпо ракетам такі по літакам.СРСР був готовийзберегти лишестільки ракет, скільки їх булоу Англії і Франції,і ні одної більше.Мова йшла проготовністьскоротити сотніракет, в томучислі декількадесятків СС-20.18 

Весною 1983 рокуСША проголосилипрограму СОІ(так звана“стратегічнаобороннаініціатива”).27 серпня 1983 рокуСРСР заявив, що на випадокдосягненнявзаємної згоди, включаючивідмову СШАвід розгортанняв Європі новихракет, він ліквідує, тобто, знищитьі пускові установки,і ракети якбойові одиниці.В кінці 1983 рокуВашингтон почавзі згоди ФРН, Англії, Італіїрозміщенняна територіїтрьох західноєвропейськихкраїн першихпартій ракет“Першінг-2” такрилатих ракет.

У січні 1984 рокувідбуласяконференція“Майбутнє НАТОта глобальнабезпека”, наякій основнимбуло питанняпро нові американськіракети.

Починаючиз 1980 і по 1986 ріквоєнний бюджетСША збільшивсяна 51%. За 1980-ті рокиПентагон витративприблизно $2трілліони.19 

НАТО — є живийорганізм, томупроцес адаптаціїтриватиме.Припинення“холодноївійни” поставилопитання пронеобхідністьреформуватиНАТО. Характерзавдань тазагроз, з якимизіткаєтьсясвіт, змінився.Боротьба йдевже не за географічнісфери впливу, а за контрольнад транснаціональнимипотоками капіталів,інформації, кваліфікаційнихтрудових ресурсів.“ПівнічноатлантичнийСоюз повиненпристосуватисьдо майбутніхпроблем оборони, але він такожповинен враховуватинову реальність, яка полягаєв тому, що економічнасила, а не військова, стане більшважливим проявоммогутності,-робить висновокдослідникамериканськогоінститутуБрукінгсаГ.Брендон,- СШАі Західна Європаповинні адаптуватисвою дипломатію,і фактично своївідносини донової ситуації, яка склаласявнаслідокбільшої рівностіщодо впливуі сили”20 

Багато хтов США і Європівзяв під сумнівнеобхідністьамериканськихзобов’язаньна європейськомуконтинентіта доцільністьприсутностітут військ США.Але все ж такибільшістьзахідноєвропейськихурядів висловилисяза збереженняамериканськоїприсутностіна європейськомуконтиненті,і висловилися, що участь СШАв НАТО важливапротивагаРосії, факторзапобіганнянадмірномувпливу Німеччини.Західноєвропейськічлени НАТО зсамого початкуі дуже послідовнодобивалисяприсутностіта збереженняна континентізбройних силСША. Без цієїприсутності, як в часномупорядку, а інодіі публічнозаявляютьєвропейськілідери, вонине можуть бутивпевненимив тому, що СполученніШтати виконаютьсвоє зобов’язанняпо їх захистуна випадоквійни. Державнийсекретар НАТОЛорд Ісмейписав: “… американцівпотрібно триматив Європі, росіян- за її межами, а німців підбільшим контролем.А для цьогопотрібна присутністьамериканськихвійськ”21 .

На початку1990-х років відбулосярозшаруваннясвіту на триумовні політекономічніцентри замістьдвох повоєннихтаборів, щомайже п’ятьдесятирічпоспіль існувалиу формі класичногопротистоянняСРСР-США (відповідноНАТО-ВаршавськийДоговір у військовомувідношенні).По розпаді СРСРситуація коріннимчином змінилася.У світі виникланадзвичайносприятливаситуація длячерговогоперерозподіоусил та зонекономічноговпливу міждержавами-китами(хоч такій назвіу повній мірівідповідаютьна данний моментлише США). Так, у економічномувідношенні, зараз має протистоятиодне одномувже не двагеополітичнихблоки, а три.Це, відповідно, найпотужніший- США і васальнідержави, відних залежні, азійськийцентр, на чоліз економічнонайбільш розвиненимиЯпонією таКореєю, до якогоу боротьбі засвітове економічнепанування маютьтеоретичноприєднатисяпоступово всіазійські держави(в тому числіі арабськийсвіт). Нарешті- Об’єднанаЄвропа, яка небажає бутиекономічнозалежною відСША чи будь-когоіншого, утворюєгеополітичнуальтернативуцим двом потужнимцентрам. Створенийдекілька десятирічназад протиоднієї чітковизначеноїзагрози, блокНАТО знаходитьсятільки в самомупочатку шляхуісторичнихперетворень.Принцип колективноїоборони залишаєтьсяосновним в йогоконцепції, алетепер до ньогоприбавилисьнові цілі тапрограми. Розробленіпрограми спільноговрегулюваннякриз, втручаннясил НАТО у діїпоза межамикраїн-учасниць, розповсюд­жен­нястабільностіна Схід в рамкахпрограми.“Партнер­ствозаради миру”та інше. Буливдосконаленіструктуриуправління; війська, якіраніше постійнознаходилисьв ЦентральнійЄвропі длявідведенняможли­во­гонападу з бокуСРСР, булиреорганізо­ваніу більш легкі, мобільні табага­то­на­ціо­нальніпідрозділидля реагуванняна завданняіншого характеру, які виникаютьу сучасномуменш стабільномусвіті.

У 1990 році стратегічніядерні силиСполученихШтатів булискорочені натретину згідноз ДоговоромСНО-1, і скороченіна дві третинизгідно ДоговоруСНО-2. Збройнісили США у Європібуло скороченоіз 300000 до 100000 чоловік.

7 червня 1990 рокув Торнберівідбуласячергова сесіяРади НАТО. В5-6 липня 1990 рокув Лондоні відбуласязустріч главдержав-членівНАТО. На зустрічіобговорювалосяпитання простворенняцентру по запобіганнюконфліктівв рамках СБСЕ, а також булоприйнято Деклараціюпро перетворенняу ПівнічноатлантичномуСоюзі, в якійприводивсяплан дій НАТОпісля виводурадянськихвійськ із СхідноїЄвропи, і втіленняв життя договорупро звичайнісили, про радикальнізміни структуриі стратегіїНАТО. В листопаді1990 року булопідписаноДоговір прозвичайні збройнісили в Європі, прийнято Спільнудеклараціюдвадцяти двохчленів ОрганізаціїВаршавськогоДоговору іПівнічноатлантичногоСоюзу, а такожПарижськухартію длянової Європи.В ході зустрічікерівників34 країн-учасницьЗагальноєвропейськоїНаради з безпекиі співробітництвабуло створеноунікальнуможливістьформуванняпринциповонових засадєвропейськоїбезпеки. У листопаді1991 року в Риміголови державі урядів країн-учасницьНАТО узгодилинову стратегічнуконцепціюАльянсу, щостало важливимкроком на шляхупристосуванняПівнічноатлантичногоСоюзу до новоїситуації усфері безпеки. У грудні 1993 рокувідбулосязасідання РадиНАТО в Брюсселі.Саме тут міністриіноземних справпоставилипитання пропрактичнерозширенняПівнічноатлантичногоСоюзу шляхомствореннясистеми безпекидля всієї Європи.Також булоприйнято декларацію, в якій зазначалось:“Всі наші країнивиступаютьза продовженняпрямої участіСША і Канадив забезпеченнібезпеки Європи”.10-11 січня 1994 рокув Брюсселівідбуласячергова зустрічглав держав-членівНАТО. Центральнепитання проратифікаціюпрограми “Партнерствозаради миру”.На практиці“Партнерствозаради миру”дає можливістьНАТО і країнам-партнерампрацювати заспільнимивійськовимистандартамиі процедурами.З нашого поглядуіснують певніфундаментальнівимоги щодочленства, яківідображеніу Вашингтонськійугоді. Новічлени мусятьбути ринковимидемократіями, дотримувативідповідальноїполітики всфері безпекиі бути спроможнимиробити внескидо Союзу”,- зазначавдержсекретарСША У.Крістофер.

Програма“Партнерствозаради миру”була створенаспеціальнодля того, щобохопи­ти країни, що не є членамиНАТО. Їм необхідноприділятибільше уваги.Всього за одинрік ця нова­тор­ськаідея сталаскладовоючастиною європейськоїсис­те­ми безпеки.Мова йде просукупністьокре­мих угодміж НАТО і насьогодні 24-макраїнами — відПольщі до Вірменії, включаючи Росіюі Україну. Кожнакраїна-партнерроз­роб­ляєсвою власнупрограму, якавідповідаєїї потребам.Ця програмадопомагає новимдемократіямвстановитиі укріпитидемократичнийконтроль надзбройнимисилами та виробитинову воєннудоктрину, системуохорони навколишньогосередовищата ліквідаціїнаслідківстихійних бід.Програма “Партнерствозаради миру”є тією основою, на якій всідержави будуютьсвоє співробіт­ництвоу врегулюванніконфліктівта миротворчійдіяльності.За перший рікіснуваннясоюзники тапартнери провелиспільні воєннінавчання вПольщі, Нідерландахта ПівнічнійАтлантиці. Крімспільних навчаньосновнимизавданнямипрограми єобмін військовимиделегаціямита навчанняофіцерів зненатовськихдержав у навчальнихзакладах Альянсу.Ця програмадає також можливістьновим демократіямкраще дізнатисяпро існуючів НАТО процедурита стандарти, що допоможеїм прийнятирішення провступ в Альянс.

Ініціатива“Партнерствозаради миру”виявиласьдосить вдалоюу створеннівпливу настабільністьта безпеку вЄвропі і у справіпокращаннядобросусідськихвідносин. Вонаперетвориласьу постійнийта динамічнийелемент європейськоїбезпеки. У зв’язкуз цим, у середині1997 року ПівнічноатлантичнийСоюз прийняврішення пророзширенняпартнерства.Весною 1997 рокуміністри іноземнихсправ і обороникраїн НАТОприйняли цілийряд заходівпо розширеннюпрограми, якінадали новоїякості програмі“Партнерствозаради миру”і укріпили їїу політичній, військовій,інституціональнійсферах та усфері забезпеченнябезпеки. Розширення“Партнерствазаради миру”є одним із базовихелементівзовнішньоїадаптаціїПівнічноатлантичногоСоюзу, яка порядз особливимивідносинами, що розвиваютьсяз Росією таУкраїною, закладаєоснову длянових домовленостейпро безпекув Європі тапідкреслюєкерівну рольСоюзу у цихдомовленостях.

В липні 1994 рокудо Вашингтонуприбув генеральнийсекретар НАТО.У грудні 1994 рокуміністри іноземнихсправ НАТОзібралися вБрюсселі, зініціативиСША, і затвердилидвоетапнупрограму на1995 рік. Згідноз цією програмоюбуло відкритопитання пророзширенняНАТО. На протязі1995 року союзникипроводилианаліз питань“чому і як”щодо майбутньогоприйому новихчленів уПівнічноатлантичнийСоюз. РозширенняНАТО може призвестидо формальногонового переділуЄвропи у першедесятиріччянаступногостоліття: наЗаході — угрупуваннядержав, якіконцентруютьсянавколо НАТОі ЄС, і простягаютьсяу ЦентральнуЄвропу; на Сході- встановленнявоєнного контролюнад “ближнімзарубіжжям”, сюзеренітетнад Румунієюі Болгарією, фіндялізаціяСловакії. АніСША, ані НАТОне можуть собітепер дозволитикинути на призволящеПольщу та іншісхідноєвропейськікраїни. Це майжевірогідновикликало бєвропейськукризу. Найбільшвірогідно, щоподальше розширенняНАТО буде припиненона декількароків. РозширенняНАТО дозволитьновим членамкористуватисяперевагамиспільної оборонита інтегруватисяу європейськіі євроатлантичніінституції.

Регіональнадоповідь Пентагонупоказала, щояк це не дивночути від міністраоборони, що всіголовні оснуваннядля розширенняНАТО носятьполітичнийі економічнийхарактер; військовіта стратегічніінтереси майжене згадуються.Пентагон запевнює, що розширенняпринесе користьСполученимШтатам, НАТОі Європі, томущо включеннядо АльянсуЦентрально-та Східноєвропейськихдержав прискоритьдемократичніреформи істабільність.Прямі витратина розширенняоцінюютьсяв середньомув $700-900 млн на рікна загальнусуму в $9-12 млрдміж 1997 і 2000 роками.Реструктуризаціязбройних силнових членівдобавить від$10 до $13 млрд, апідвищенняможливостейукріпленнярегіональнихпозицій новихчленів добавитьще $8-10 млрд, складаючив цілому від$27 до $35 млрд22 .

В травні 1996року відбуласяБерлінськасесія керівництваНАТО. Влітку1996 року до СШАприбув з офіційнимвізитом президентУкраїни Л.Кучма.Основним питаннямвізиту буловрегулюваннявідносинУкраїна-НАТО.

АдміністраціяДж.Буша активновідстоюваланеобхідністьзбереженняНАТО. Значначастина цихзусиль форсуваласяна протидіїєвропейськомупросуваннюдо більшоїнезалежностів питанняхоборони. Аджепозиція західноєвропейцівмогла послабититрансатлантичнізв’язки, щозабезпечувалороль Америкияк гарантаконтинентальноїстабільності.Франція вимагаластворення врамках ЄС незалежноївід США системиєвропейськоїоборони, якау більш віддаленійперспективі, як сподівавсяПариж, повинназамінитиПівнічноатлантичнийСоюз. Бонн жевважає, що немаєнеобхідностіствореннявоєнної структури, що була б конкурентомНАТО. Протягомпершого рокудіяльностіадміністраціїКлінтона СШАпродовжувалипідкреслюватизначення НАТОу збереженнітрансатлантичнихзв’язків. Більшповна інтеграціякраїн Центрально-СхідноїЄвропи та країнколишньогоРадянськогоСоюзу в вільнута єдину Європуне може бутивдалою безенергійноїі активноїучасті всіхсоюзників пообидва бокиАтлантики.Надалі позиціяадміністраціїКлінтона щодопроблем безпекив Центрально-СхіднійЄвропі сталачіткішою: воназайняла однозначнопозитивнупозицію щодозалучення країнЦентрально-СхідноїЄвропи дозахідноєвропейськихінституцій, зокрема поширеннязобов’язаньНАТО на ці країни.Необхідністьбільшої увагидо цього регіонуєвропейськогоконтинентупояснюєтьсякількома факторами: по-перше, проблемоюрозповсюдженняядерної зброї, яка після розпадуСРСР опиниласяна територіїБілорусії, Казахстану, України і Росії; по-друге, зростаннямнестабільностісуперечностейі конфліктіввсередині країнта між країнамипосткомуністичноїЄвропи; по-третє, побоюваннямтого, що відновленаРосія з її величезнимвійськовимпотенціаломможе створитизагрозу длякраїн Центрально-СхідноїЄвропи; по-четверте, новою небезпекоюв Центрально-СхіднійЄвропі, що особливовиявилось вЮгославії, посиленнямсумнівів щодоспроможностієвропейськихінститутів, включаючиНараду з безпекита співробітництвав Європі (НБСЄ),ЄвропейськеСпівтовариство(ЄС), його складову- ЗахідноєвропейськийСоюз (ЗЄС), і навітьНАТО в цілому, запобігатизагрозам впосткомуністичнійЄвропі. Екс-помічникпрезидентаСША з національноїбезпеки ЗбігневБжезинськийвважає, що Росіїможна піти назустріч принайміпо трьом напрямкам:

1)не слідрозміщуватина території“новичков”тактичні ракети;

2)не потрібнорозгортатитам ядернузброю;

3)поки що можна, не на постійнійоснові, відмовитисявід передовогобазування тамбойових частин.

Характерноюособливістюставлення СШАдо конфліктнихситуацій вЄвропі, зокрема, на територіїколишньоїЮгославії, єстимулюванняактивних дійокремих західноєвропейськихкраїн або колективнихдій в рамкахООН чи НАТО, ане прийняттяна себе якихосьоднобічнихзобов’язань.Підкреслюючироль США як“центра світовоїстабільності”в період після“холодноївійни”, німецькийполітичнийдіяч М.Штюрмерстверджував:“...Європа будепокладатисяне стільки насвій військовийпотенціал, скільки на їїконцептуальнуі політичнуоб’єднаність, яка зробитьїї сутністюдля довгостроковоїбезпеки таінтересівСША”23 .

США, на їхдумку, залишаютьсяєдиною наддержавою, яка здатнавпливати нахід світовихподій. Міністроборони СШАК.Пацеллі писав:“Жодна націяна землі не маєтакої сили, якою володіємоми. Що більшважливо, — цете, що жоднанація на земнійкулі, крім нас, не має такоїнадійної сили.Ми зобов’язанікерувати. Якщовільний світзобов’язанийскористатисянаслідкамиі перспективаминашої перемогив “холоднійвійні”, Америкаповинна взятина свої плечівідповідальністьза її силу. Іншоговибору немає.Ми повинні бутиприкладом”24 .Ще Шарль деГолль визнавав, що воєнна машинаНАТО занадтоамериканська,і в якій європейцямнадано другоряднуроль. ТеперішнійпрезидентФранції ЖакШірак має намірзмінити такийстан, підкреслюючиєвропейськеобличчя НАТО,- повернутисяу військовуструктуруПівнічноатлантичногоСоюзу. Зокремавін заявляв:“Я би хотівбачити НАТОтакою організацією, в якій би командніпосади булиб розумноперерозподіленіміж США і Європою”.Колишній директорАгентстваНаціональноїбезпеки В.Одому листопаді1992 року писав:“Лише спільнаНАТО, з США вцентрі, можезапобігтисповзаннюЗахідної Європив національнуобмеженість,і можливийрегрес по відношеннюдо сучасноїекономіки іполітичногоспівробітництва…Така тенденціяв напрямі безладустосуватиметьсяне тільки інтересівбезпеки США, але також їхекономічнихінтересів. Так, Югославіяпостає яквипробуванняміцності атлантичногоспівробітництва.Це, справді, значний викликдля лідерстваСША25 .

АдміністраціяКлінтона вбачаєу розширенніНАТО на Східяк основнурушійну силудля будівництванової системибезпеки в Європі.Сенатор РічардЛугар так пишепро цей аспектзовнішньополітичноїдіяльностіСША: “Точнотак, як нашіінвестиціїу ході “холодноївійни” призвелидо краху ВаршавськогоДоговору таСРСР, наші теперішніінвестиціїу Європу будутьмати дуже важливінаслідки длянашої власноїбезпеки. РішенняНАТО про розширення- один з головнихкомпонентівнаших інвестицій”.Збільшеннякількостічленів Альянсупокликанопринести стабільністьв ЦентральнуЄвропу, полегшитиможливостідля укріпленняєвропейськоїєдності іконсолідаціїдемократіїу Східномунапряму. У дійснийчас НАТО підкерівництвомСША проводитьдослідженнянайбільшраціональногошляху розширення. Задовго домадридськогофоруму СполученніШтати дали явнозрозуміти, щона першомуетапі виступлятьна підтримкуЧехії, Угорщини, Польщі. З Вашингтоному цьому питаннібули згодніАнглія, Німеччина, Нідерланди, Данія, Норвегія,Ісландія. Дев’ятькраїн, перш завсе Португалія,Іспанія, Франція,Італія, Греціянаполягалина тому, щоб учисло претендентіввключити Румуніюі Словенію, проти чоговиступав Вашингтон.Самі американцівиділяють групукраїн, які хочутьдо НАТО, але щене знають, навіщоце їм потрібно: Латвія, Естонія, Литва, Україна, Румунія, Болгарія.В решті рештперемогла точказору США (до 4квітня 1999 рокуповинен бутизакінченийпроцес ратифікаціїв усіх парламентахкраїн НАТО ікраїн-кандидатів).Між журналістами, що знаходилисьу Муніципальномупалаці конгресів, був популярнимжарт: всі делегатиувійшли до залузасідання ізсвоєю думкою, а вийшли замериканською.

Поки йдутьдебати промайбутнє НАТО, американськілідери повинніочолити рухдо еволюціїПівнічноатлантичногоСоюзу. АдміністраціяКлінтона повиннапідняти політичнийавторитет НАТОі пояснитисуспільності, чому Альянсзалишаєтьсяжиттєво важливимдля американськихінтересів, ічому СполученніШтати повиннізберегти своєглибоке втручанняв Європі. Американськілідери завждипроводилирізницю міжжиттєво важливимиінтересамиїх країни вЗахідній Європіта її другоряднимиінтересамина Сході. Утеперішнійчас воєннийістеблішментСША, Великобританії, Франції таНімеччиниутискається.Більше того, якщо Словакіяне буде прийнятадо Альянсу, тов Угорщинінавіть не будеспільногокордону з НАТО.Переведенняпідкріпленьдо Угорщининеможлива безправа проходучерез нейтральнуАвстрію. Якщож НАТО поширитьсяі включить триприбалтійськихдержави, тоситуація станеще гірше (СШАпризнають ірозділяютьбажання балтійськихдержав проповноправнечленство вНАТО, і обіцяютьпроводитиполітику, покликанудопомогти їмтуди вступити).Оборона довгогокордону, якийпростягнетьсявід Таллінудо Будапешту, не по силамНАТО. У ПрибалтиціНАТО будутьпротистоятиросійськівійська безпосередньочерез кордон.Без розміщеннязначних бойовихсил НАТО всітри прибалтійськіреспублікиможна буделегко зім’яти.Що ж стосуєтьсянещодавніхпропозиційпро включенняв НАТО Словеніїта Румунії, торозміщенняоборони на ціобласті булоб просто сміхотворним.В Уставі НАТОзаписано, агресіяпроти будь-якоїкраїни-членаОрганізаціїрозглядаєтьсяяк агресіяпроти всіхкраїн-учасницьНАТО. І ось сьогодніСША збираютьсявзяти під свійядерний захистУгорщину, Чехіюі Польщу. Що жце означає? Якщо російськівійська, розташованіна ізольованійбазі між Польщеюі Литвою, вступлятьу перестрілкуз польськимивійськами, Америка можеопинитися устані війниз Росією… ЯкщоБілорусія, якоюуправляє О.Лукашенко, зіткнетьсяз Польщею, 82-йдесантнійдивізії СШАприйдетьсянаправитисяв район бойовихдій, літакамФ-16 прийдетьсяатакуватиМінськ,. а СШАі Росія можутьопинитися нашляху до війнив Балтії. МожливістьНАТО захищатисвоїх новихчленів вжезнижується.Таким чиномможливі двасценарія: абочленство вАльянсі перетворитьсяв обіцянкувзаємної допомогина папері, абож Альянсу прийдетьсянарощуватизвичайні збройнісили та повертатисядо доктринивикористаннямлрд $.

Взагалі існуєтри основніпершими ядерноїзброї.

Одним з головнихрушіїв розширенняНАТО сталозбільшенняринку зброї.За підрахункамиДержавногоДепартаментуСполученихШтатів розширеннярамок ПівнічноатлантичногоСоюзу складатиме$27-35 млрд, з якихСША належитимуть- 2-4 напрямки думокпро розширенняАльянсу:

1)цьому напрямувіддає перевагуадміністраціяКлінтона — залишитивідкритимидвері в НАТОдля всіх учасниціпрограми “Партнерствозаради миру”, включаючиРосію.

2)розширенняв цілому булоб паралельнорозширеннюЄС. При цьомуРосія і Україназалишилисьби поза зоромЄвропи у визначеннімайбутніхнарисів співтовариства.

3)обмеженняприйому невеликоюкількістюкраїн, заснованеперш за все настратегічнихта геополітичнихінтересах, длязбереженняєдності НАТО,її ефективностіяк оборонногосоюзу.

Виступаючина початкучервня 1996 рокув Берліні назасіданніПівнічноатлантичноїРади, державнийсекретар СШАУорнер Крістоферзаявив: “ВідтеперНАТО готовавиконати своєрішення проприйняття новихчленів. Відсвого створенняв 1949 році, НАТОвже тричі приймаланових членів, але вірогідно, що цей періодїї історії буденайскладнішим.По суті йдетьсяпро те, чи означатимерозширенняАльянсу новийпереділ Європи, чи НАТО станевсе-таки основоюзагальноєвропейськоїсистеми безпеки”.

У листопаді-грудні1997 року в американськомуконгресі пройшлидебати навколорозширенняНАТО, які показали, що адміністраціяКлінтона розглядаєце питаннявиключно зточки зорувигоди для США.Американцівважають, щовраховуючидоведену рокамиефективністьАльянсу, коштина його розширеннястали би вигіднимвкладом узабезпеченнябезпеки першза все самихСполученихШтатів. Деякіаналітикивизнають існуючув світі стурбованістьз приводу того, що розширенняНАТО можепідштовхнутиРосію та деякіінші республікиколишньогоСРСР до формуванняАльянсу, якийбуде протистоятиПівнічноатлантичномуСоюзу. На думкуекспертів, можливостіформуваннятакого блокуіснують, алевони впевненів тому, що політичніта стратегічнівигоди відпроцесу розширенняНАТО набагатоперебільшуютьцю небезбеку.На противагуспробам СШАнав’язати своюстратегічнуволю Росії, зростає рішучістьРосії, Китаю, Франції табагатьох іншихкраїн зменшитиамериканськуміць.

Відомо, щомайбутнійфінансовийтягар будерозподіленонерівномірно.Польща. Чехія, Угорщина таінші потенційнічлени НАТО, зарозрахункомекспертів, повинні будутьвиділити наінтеграціювід $10 до $13 млрд.На долю європейцівта канадцівприпаде мінімум- $25 млрд, максимум- $93 млрд.26 Але самі найбільшівитрати перепадутьна американціві німців, оскількивважається, що саме вонивиграють більшевсього відрозширення

НАТО на Схід.Опитування, проведеніІнформаційнимАгентствомСША у 1995-1997 рокахвстановили, що більшістьреспондентівв країнах, якіможуть статичленами НАТО, висловлюютьсяпроти цьогочленства, якщовоно призведедо збільшеннявійськовихвитрат за рахуноксоціальнихпрограм. Враховуючифінансовітруднощі, зякими зіткнуласяЗахідна Європа, висновок В.Штутцме, колишньогостаршого плановиканімецькогоуряду, можестати вірним:“Хто ж будеплатити? Я вважаю, що платитидоведетьсяСполученимШтатам”.

НАТО не зможеперетворитисяна організаціюколективноїбезпеки, покивона не приймеу свої лавипрактично всідержави Європи, а це зробитьїї майже альтернативноюіз Організацієюпо безпеці іспівробітництвув Європі. Можливо, адміністраціяКлінтона прагнестворити дивнийгібрид — частковотрадиційнийальянс, частковоорганізаціюколективноїбезпеки. СьогодніНАТО як політичнийклуб із членамипершого і другогокласу і спискомтих, хто моженіколи до ньогоне попасти.

Як заявивгенеральнийсекретар НАТОХав’єр Солана:“1997 рік — це рік50-х роковин плануМаршала. Вінзнаменує півстолітнюісторію відмінноговід попередніхчасів баченняАтлантичноїспільноти, якедало поштовхрозвиткувіддзеркаленогов НАТО партнерстваміж Європоюі ПівнічноюАмерикою тауможливилопроцес європейськоїінтеграції.Знаменно й те, що саме цьогороку в липнів рамках НАТОвідбудетьсяМадридськазустріч у верхах.Цілком вірогідно, що вона зведевоєдино різноманітнінапрями адаптаційногопроцесу, котрийпочався напочатку десятиріччя.Ця зустріч нелише визначитьобриси новоїНАТО, але й значноюмірою задастьтон для новоїЄвропи — Європи21 сторіччя”.27 

27 травня 1997 рокув Парижі булопідписаноОсновоположнийакт між НАТОі Росією, якийстворив твердепідгрунтя дляпостійногопар­­т­не­рстваміж обома сто­ронами, роз­віюючиуявлення проте, що вони приреченібути довічнимисупе­р­никами .Пре­зидентСША Білл Клінтонзаявив з цьогоприводу: “Мисповнені рішучостідосягти майбут­нього, в якому європейськабезпека не будегрою з нульовимрахунком, девиграш НАТОозначає про­грашРосії і силаРосії означаєслаб­кістьнашого союзу.Це — ста­ре мис­лення; зараз насталинові часи. Усіра­зом ми має­морозбуду­ватинову Європу, в якій кожнанація є віль­ноюі кожна вільнанація приймаєучасть в укріпленнімиру і стабільностідля всіх”28 .

Газета “Вашингтонпост” писала:“Мадридськийсамміт пройдепід диктовкуСША”. Требаприйняти доуваги, що дійсно, рішення, щобули прийнятіу Мадриді, задовольнялиСША, але в НАТОрішення приймаютьсяне більшістюголосів, аконсенсусом.Вага СполученихШтатів визначаласятим, що їх доляу бюджетіПівнічноатлантичногоСоюзу складає28%, тоді як Франції- 5%. 29 

Важливоювіхою в історіїПівнічноатлантичногоСоюзу є Мадридськазустріч навищому рівні, що відбуласяв липні 1997 року. У Мадриді главидержав і урядівНАТО запросилиПольщу, Угорщинута Чеську Республікурозпочати зАльянсом переговорипро приєднанняз метою їх вступудо НАТО у 1999 році.Вони такожпідтвердили, що Альянс лишаєтьсявідкритим длявступу в майбутньомуінших країн.З Мадридськоїзустрічі уверхах НАТОвийшла зміцнілоюі з відчуттямпереосмисленоїмети. Було обговоренобагато питань, пов’язанихіз новою НАТО,інтенсифікованоконсультаціїз партнерамив рамках РадиЄвроатлантичногопартнерства(РЄАП), відкритонову сторінкуу взаєминахміж НАТО і Росієюна основіОсновоположногоакту, підписаногов травні у Парижі, підписаноХартію з Україноюпро особливепартнерство, зміцнено діалогз середземноморськимисусідами, досягнутоподальшогопрогресу врамках власнеєвропейськоїсистеми безпекиі оборони врамках Альянсу, зроблено кроквперед щодорадикальногореформуваннякомандноїструктури НАТО.В НАТО заразпроходятьдискусії проможливостівсе більшоїучасті цієїорганізаціїв операціяхООН.

Під час Мадридськоїзуст­річі сенаторСША Вільям Ротзаявив: “Упродовжоста­н­ніхшести рок­івПівнічноат­ла­н­ти­ч­наасамблея ухва­лилап’ять резолю­ційна підтримкурозширенняНАТО. Проте цюпідтримку неможна вважатисам­о собоюзрозумілоюі беззастережною.Її слід зробитине лише тривалою, але ширшою йміцнішою…Парламентськапідтримката­кож зале­жати­мевід упевнено­стів тому, що розширеннявід­буватиметьсяяк відкритийта безперер­внийпроцес. Альянсовіслід чіткозазначити. Щожодній демократичнійєвропейськійкраїні, котрапрагне статийого членомі спроможнабрати участьу його всеосяжнійбезпеці, небуде відмовленоу членстві.Адже це суперечилоб етичним нормамАльянсу і увічнилозону нестабільності.Заходи, котрісприятимутьзростаннюдовіри дозобов’язанняНАТО “триматидвері відчиненими”, лише зміцнятьпарламентськута громадськупідтримкурозширенняАльянсу”30 .

9 липня 1997 рокув Мад­ри­дібуло пі­д­писаноХар­тію проособ­ливепарт­нер­ствоміж Ук­ра­ї­ноюі НАТО, яка відкриладля обох сторіннові можли­во­стідля консу­льтаційі співробітництваз політичнихпи­тань і питаньбез­пеки. Амери­канськіекс­пер­титак ви­с­ловилисяз цього приво­ду:“Незале­жнаУкраїна — кращагарантія того, що Росія залишитьсямирною державою.Конфлікт міжними мав бизгубні наслідкидля Заходу”.

11 липня 1997 рокув Бухарестівідбуласязустріч президентаСША Біла Клінтоната прези­дентаРумунії ЕміляКонстан­тинеску.Під час зустрічіКлінтон запев­ниврумунськийнарод у тому, що “двері НАТОзалишаютьсявідчи­неними”.

США достатньороз­ви­нутіяк в еконо­міч­ному, так і в політи­чномуплані, тому, звичайно, цякраїна можепретен­ду­ватина панівну рольу світовійполітиці, навітьне вдаючисьдо воєнних дій.Основнимизавданнямизовнішньо­політичноїдіяльностіСполученихШтатів на сучасномуетапі є:

1)укріпитилідуючу рольСША в світі, їхвійськову міць; зберегти тапосилити НАТО(щона думку У.Перрі, неможливо безактивної керівноїролі і збройнихсил США) та воєнніблоки у Азіатсько-тихоокеанськомурегіоні;

2)поставитидіяльністьООН в залежністьвід НАТО, а цеозначає і відСполученихШтатів;

3)використатипитання проукріпленнявпливу НАТОта про її розширеннядля виявленнястримуючоговпливу на Росію31 .

Але самезавдяки особливійролі США у світовійполітиці, і, зокрема, в НАТО, можливо послабленнявійськовихсоюзів тадестабілізаціяміжнародноїобстановки.Враховуючи, що підтриманнясвітовогопорядку є частиноюнаціональнихінтересівСполученихШтатів, можнасподіватисяна стабільнийта прогресивнийрозвиток світовоїполітики.

3. РОЛЬ СШАВ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХОРГАНІЗАЦІЙ

Одним з важливихелементівглобальноїстратегіїВашингтонупісля другоїсвітової війнистала політикаствореннявійськово-політичнихблоків та союзів, покликанихвстановитиамериканськугегемонію всвіті. Розірвавшиіз традицієюнезалученняу блоки, США упіслявоєннийперіод активнозайнялисьствореннямпо всьому світурізних політичнихкоаліцій, військовихпактів, закритихрегіональнихорганізаційта економічнихугрупувань.

Блоковаполітика булапоставленана чолі взаємовідносинСполученихШтатів з їхпартнерами,і стала однієюз основних формзатвердженнясебе в якостісвітовоголідера. БлокНАТО був доповненийрозгалуженоюсистемоювійськово-політичнихорганізаційі пактів в іншихгеографічнихрегіонах, створениху різний часпід егідою США, які створювалиглобальнусистему світовоївзаємодопомоги.У 1954 році з ініціативиВашингтонубула створенаОрганізаціядоговоруПівденно-східноїАзії (СЕАТО) ускладі США, Англії, Франції, Австралії, Нової Зеландії, Таіланда, Філіппінта Пакистану.Блок було створенодля боротьбиз національно-визвольнимрухом у Південно-східнійАзії. Протиріччяміж самимичленами СЕАТОпризвели докризи блокуі в решті рештдо його розпаду.Офіційно блокприпинив своєіснування 1липня 1977 року.

У районіБлизького таСередньогоСходу у 1955 роцібуло створеноБагдадськийпакт, який післявиходу із ньогоу 1959 році Іракубув перетворенийна СЕНТО — ОрганізаціюЦентральногодоговору. Дойого складуувійшли Англія,Іран, Туреччинаі Пакистан.Хоча США формальновходили доСЕНТО в якостіспостерігача, вони активноприймали участьв його діяльності, а американськіпредставникиочолювали рядйого керівнихорганів. Післяпадіння шахськогорежиму на початку1979 року новийуряд Іранузаявив провихід своєїкраїни із СЕНТО.Приклад ІранунаслідувавПакистан, прощо було заявлено13 березня 1979 року.Ці рішенняпризвели досаморозпускуцієї організації.

У 1951 році СШАпідписали зАвстралієюта Новою ЗеландієюТихоокеанськийпакт безпеки, що призвелодо створеннятрьохстороннєговійськово-політичногоблоку АНЗЮС.У 1986 році черезпротиріччястосовно ядерноїполітики ізСША, Нова Зеландіявийшла із блоку.

У 1966 році СШАспробувализвести до одногоблоку всіхсоюзників у

східноазиатськомурегіоні тапівденнійчастині Тихогоокеану. БулоствореноАзіатсько-Тихоокеанськийпакт (АЗПАК) ускладі Японії, ПівденноїКореї, Тайвані, Філіппін, Таіланда, ПівденногоВ’єтнаму, Малайзії, Австралії, Нової Зеландії.Формально АЗПАКбув створенийз метою розвиткуспівробітництвакраїн-членівв економічній, культурнійта соціальнійсферах.

Фактичнож це був політичнийсоюз, тіснопов’язанийіз системоювійськовихблоків США вАзії. Всі йогочлени, крімМалайзії, булипов’язанідвостороннімивійськовимисоюзницькимиугодами ізСполученимиШтатами. Натериторіїбільшості зних були розміщенівійськові базиСША.У 1973 році ізблоку вийшлаМалайзія, а у1975 році — ПівденнийВ’єтнам. Сесіїміністрівіноземних справкраїн-членівАЗПАК не скликаютьсявже з 1973 року.

Не менш важливоюніж участь СШАв НАТО є участьАмерики в ООН

Разом з іншимивеликими країнамиСША відіграливелику рольу створенніОрганізаціїОб’єднанихНацій, на якупокладалисьвеликі надіїз точки зоруперспективрозвиткупіслявоєнногоміжнародногоспівробітництвав інтересахзбереженнямиру та безпекинародів. Однакна протязібільш ніж п’ятдесятироків між лінієюСША та позиціямибільшостічленів ООНтривав конфлікт.У 1985 році СполученніШтати однобічноскоротили свійвнесок в бюджетООН, чим викликализагостренняфінансовихпроблем організації; того ж року СШАвийшли із ЮНЕСКО. На сучасномуетапі США доситьефективноспівпрацюютьіз ООН, прагнутьвсе більшоїучасті в їїопераціях.

Крім безпосередньоїучасті США вцих організаціях, СполученніШтати не меншактивно співпрацюютьз рядом європейськихорганізацій, таких як Організаціяпо безпеці таспівробітництвув Європі (ОБСЄ), Рада Європи,ЄвропейськийСпівтовариство(ЄС), ЗахідноєвропейськийСоюз (ЗЄС), РадаЄвроатлантичногопартнерства(РЄАП) та рядінших інституцій.Як записанов Римськійдеклараціїпро мир і співробітництвовід 7-8 листопада1991 року: “Однаокрема організаціяне в змозі самаохопити всіпроблеми, щопостають переднами в новійЄвропі. Їх можнабуде вирішитилише в рамкахвзаємодоповнюючихінституцій, котрі об’єднуватимутьдержави Європиі ПівнічноїАмерики. Осьчому ми разомпрацюємо надствореннямнової архітектуриєвропейськоїбезпеки, у якійНАТО, НБСЄ,ЄвропейськеСпівтовариство, ЗЄС та РадаЄвропи доповнюватимутьодна одну. Важливезначення матимутьтакож регіональніструктуриспівробітництва.Така взаємодіявідіграватимевирішальнуроль у запобіганнінестабільностій розколу, породжуванихрізноманітнимипричинами, зокрема такими, як економічнанерівністьта запеклийнаціоналізм”32 .

Не дивлячисьна існуючутенденціютісної коопераціїкраїн ЗахідноїЄвропи, США іКанади в рамкахвідповідноЄС, ЗЄС, СБСЄ, НАТО та іншихсоюзів, існуєжорстокавійськово-політична, економічна,інформаційнаборотьба окремихкраїн — США, Франції, Великобританії, Німеччини,Іспанії, Італії, Португаліїі Данії. СамеСполученимШтатам відведенороль архітектораєвропейськоїбезпеки, що взмозі врегулювативсі міжнародніконфлікти.

Одже, виходячиз тієї позиції, яку займаютьСполученніШтати в системіміжнароднихорганізацій, можна зробитивисновок, щоСША не тількимають особливемісце в ПівнічноатлантичномуСоюзі, але йзалишаютьсяєдиною наддержавою, яка здатнавпливати нахід світовихподій.

ВИСНОВОК.

ПеретворенняСША після закінченнядругої світовоївійни на могутнюкраїну світу, в його економічнийцентр тавійськово-політичноголідера, призвелодо проведенняглобальногозовнішньополітичногокурсу Вашингтону.Оптимальноюз точки зоруправлячих колСША формоюустрою міжнароднихвідносин бувби “світ по-американські”-“Pax Americana”. Післядругої світовоївійни СполученніШтати постійнопочали втручатисяу події наЄвропейськомуконтиненті.І до кінця 20-гостоліття такизабезпечилисобі політичнелідерство всвіті.

США з її величезнимекономічнимта політичнимпотенціаломзвичайно жможуть претендуватина роль гегемонау світовійполітиці. Цимі пояснюєтьсязначна перевагаСполученихШтатів як країни, що користуєтьсянайбільшимвпливом в НАТО. Недарма деякіамериканськіполітики зазначають, що історіяПівнічноатлантичногоСоюзу — це історіяамериканськоївоєнної політики.

США використовуютьсвоє лідерствов НАТО, роль $у фінансовійсистемі світу, економічну, військову таідеологічнуприсутністьв ЗахіднійЄвропі, своїядерні гарантії, науково-технічнуперевагу таряд інших заходів, і продовжуютьвпливати наорієнтаціюзахідноєвропейськихдержав у зовнішньомусвіті, змушуючиїх у деякихвипадках поступатисясвоїми інтересами.

При укріпленніамериканськоголідерства НАТОвпевнено вступаєв майбутнє 21-естоліття і якосновна організаціяпо європейськійбезпеці, і якоснова трансатлантичногопартнерства.

ДОКУМЕНТИІ МАТЕРІАЛИ:

1. Деклараціясесії ПівнічноатлантичноїРади. Брюссель,1994.

2. Зустріч навищому рівнів Мадриді. Брюссель,1997.

3. Нова стратегічнаконцепціяПівнічноатлантичногоСоюзу. Брюссель,1991.

4. Партнерствозаради миру. Брюссель, 1994.

ЛІТЕРАТУРА:

1. АлександровИ. “Планы СШАпо обеспечениюбезопасностиновых членовНАТО”//Зарубежноевоенное обозрение,1997, №5, с.9-11.

2. Бертрам Крістоф “ЧомуНАТО має розширюватись?”.Брюссель, 1997, 11 с.

3. Браун Г. “Нужноли НАТО расширяться?”//США: Экономика, политика, идеология.Москва, 1995, №8, с.64-75.

4. Варшавскийдоговор исовременность”.Москва, 1990, 190 с.

5. ВоронцовГ.А. “Атлантическиеотношения исовременность”.Москва, 1977, 111 с.

6. Волков В.“Голландскийученый проновую концепциюНАТО” //Компас, Москва, 1997, №29, с.10-17.

7. Гебхардтфон Мольтке“Аналитическийдоклад по вопросамрасширенияНАТО”//Компас, Москва, 1996, №4, с.13-20.

8. Гончар Б.М., Гончар Ю.Б.“СтавленняСША до проблемінтеграціїкраїн Центрально-СхідноїЄвропи в Західноєвропейськеоб’єднання”//Питання новоїта новітньоїісторії. Київ,1996, випуск 42, с.139-146.

9. Гончар Ю.Б.“Маастріхт, США і європейськабезпека”
//Питання новоїта новітньоїісторії. Київ,1995, випуск 41, с.142-150.

10. ДорожовецьО. “Плата заНАТО”// День.Київ,1997,
11 липня, с.3.

11. Дослідженняз питань пророзширенняНАТО. Брюссель,1995, 41 с.

12. ИвановаИ.М. “КонцепцияАтлантическогосообществаво внешнейполитике США”.Москва,1973, 279 с.

13. КазанцевБ. “ПоследствиярасширенияНАТО”
//Международнаяжизнь, Москва,1997, №11-12, с.20-26.

14. КарагановС.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С.“США-диктаторНАТО”. Москва,1985, 208 с.

15. КарновалеМарко “Партнериі члени НАТО”.Брюссель,1997,13с.

16. Каспрук Б.“НАТО-як гарантстабільностіта безпеки вЄвропі й світі// Час. Київ, 1997, 9-15жовтня, №40, с.4.

17. Квітка В.“Для чого існуєзавтра?”// Столиця.Київ, 1998, 10 лютого,№14, с.4.

18. КикилоВ.“Американскиеэксперты опроблемахрасширенияНАТО”//Компас, Москва,1997, №29, с.17-29.

19. КудрявцевВ.Б. “Военнаяполитика НАТОи европейскаябезопасность”//США: Экономика, политика, идеология, Москва, 1991, №6, с.12-19.

20. МадридськийСамміт// Спеціальнийвипуск НАТОрев’ю. Брюссель,1997, 47 с.

21. МайбутнєНАТО: Альянсдев’ятнадцятив 1999 році
//НАТОрев’ю, Брюссель,1997, №1, 35 с.

22. Маслов С., Хохлов А.“Десятьнаивных вопросово НАТО”
//Комсомольскаяправда.Москва,1997, 17 травня, с.3.

23. МедведенкоА., Минеев А. “НАТОпосле Мадридскойвстречи в верхах”//Компас. Москва,1997, №29, с. 29-34.

24. МенделбаумМ. “Сохранениенового мира.Доводы противрасширенияНАТО//США: Экономика, политика, идеология.Москва, 1995, №8, с.59-63.

25. НАТО. Довідник.Київ, 1997, 430 с.

26. Недюха І.“Ядерні” запитанняпрезидентовіСША Б.Клінтону”// Вечірній Київ.Київ, 1996, 25 грудня, с.3.

27. ОрганізаціяПівнічноатлантичногоДоговору. Структурата устрій. Брюссель,1993, 17 с.

28. Орлов А. “Дорогана Восток: “за”и “против””//Новоевремя. Москва,1997 №16, с.22-25.

29. Откуда исходитугроза миру.Москва, 1987, 109 с.

30. ПерммуттерА., Гален КарпентерТ. “Дорогостоящийпоход НАТО наВосток”//Компас.Москва, 1997, №9, с.19-24.

31. ПисанськаВ. “Бути чи небути в… НАТО”//Голос України.Київ, 1998, 11 лютого, с.5.

32. ПисанськаВ. “Пристрастіна тлі НАТО”//Голос України.Київ, 1997, 5 липня, с. 8.

33. Поліщук В.“Не тількипропагандист, а й агітатор”
//Голос України.Київ, 1998, 13 січня, с.4.

34. Рей Норман“Новий рівеньпартнерствав оборонномузабезпеченніНАТО”// МайбутнєНАТО: Альянсдев’ятнадцятив 1999 році”//НАТОрев’ю, 1997, № 1, с. 27-31.

35. Рюе Ф. “СтратегияНАТО: совместнаяоборона и устрашение”//За рубежом.Москва, 1993, №41, с.7.

36. Сабрі Ю. “Новийрулевий НАТО”//Всеукраїнськівідомості.Київ, 1996, 4 січня, с.4.

37. Сміт Р. “НАТО, яка змінюється”.Брюссель,1997, 3 травня, 12 с.

38. СовременныеСША. Энциклопедическийсправочник.Москва, 1988, 592 с.

39. Солана Хав’єр“Готуючисьдо Мадридськоїзустрічі уверхах”. Брюссель,1997, 7 с.

40. Трушін О.“США и расширениеНАТО”// Компас.Москва, 1998, №1, с.19-28.

41. Уорнер Крістоферпро розширенняНАТО і майбутнєЄвропи // Урядовийкур’єр. Київ,1996, 15 червня, с.4.

42. Холбрук Р.“Америка –европейськаядержава”//США: Эконо­ми­ка, политика, идеология.Москва, 1995, №8, с.44-65.

43. ШаклеинаТ.А. “Дискуссиив США по вопросамвнешнейполитики”//США: Экономика, политика, идеология.Москва, 1996,. №2, с.29-44.

44. Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериали­стическогопартнерства”.Москва, 1985, 192 с.

45. Шитов А.“Конференцияв США про будущееНАТО”
// Компас.Москва, 1997, №17-18, с.10-21.

ПОСИЛАННЯ

 1Иванова И.М.“КонцепцияАтлантическогосообществаво внешнейполитике США”М., 1973, стор. 24.

 2Иванова И.М.“КонцепцияАтлантическогосообществаво внешнейполитике США”.М, 1973, стор. 113.

 3Иванова И.М.“КонцепцияАтлантическогосообществаво внешнейполитике США”М., 1973, стор. 79.

 4Караганов С.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С. “США- диктатор НАТО”.М., 1985, стор. 24.

 5Караганов С.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С. “США- диктатор НАТО”, М., 1985, стор.31.

 6Воронцов Г.А.“Атлантическиеотношения ысовременность”М.,1977, стор.22

 7Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор.19.

 8Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор. 22

 9Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор. 44.

 10Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор.46

 11Шеин В.С.“СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор.55

 12Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стр.123.

 13Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”, М.,1985, стор.69

 14Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”, М., 1985, стор. 87

 15Караганов С.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С. “США — диктаторНАТО”, М., 1985, стор.152.

 16Шеин В.С. “СШАи НАТО: Эволюцияимпериалистическогопартнерства”М., 1985, стор.171.

 17Караганов С.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С. “США- диктатор НАТО”.М.,1985, стор.184.

 18Караганов С.А., ТрофименкоГ.А., Шеин В.С. “США- диктатор НАТО”.М., 1985, стор. 197.

 19“Варшавскийдоговор исовременность”.М., 1990, стор. 149.

 20Гончар Ю.Б.“Маастріхт, США і європейськабезпека”
//Питаннянової та новітньоїісторії, Київ,1995, стор.145.

 21Орлов А. “Дорогана Схід: “за”і “проти”. //Новийчас, М, 16 березня,1997, стор. 22

 22ПерммуттерА., Гален КарпентерТ. “Дорогостоящийпоход НАТО наВосток” // Компас,1998, №9, стор.4.

 23Гончар Ю.Б.“Маастріхт, США і європейськабезпека”
//Питаннянової та новітньоїісторії, Киів,1995, випуск 41, стор.146

 24Гончар Ю.Б.“Маастріхт, США і європейськабезпека”
//Питаннянової та новітньоїісторії, Киів,1995, випуск 41, стор.147

 25Гончар Ю.Б.“Маастріхт, США і європейськабезпека”
//Питаннянової та новітньоїісторії, Киів,1995, випуск 41, стор.148

 26МедведенкоА., Минеев А. “НАТОпосле Мадридскойвстречи вверхах”
//Компас,1997, №29, стор.31.

 27Хав’єр Солана“Готуючисьдо Мадридськоїзустрічі уверхах”. Брюссель,1997.

 28“МадридськийСамміт” //Спеціальнийвипуск НАТОрев’ю, Брюссель,1997, стор.19

 29МедведенкоА., Минеев А. “НАТОпосле Мадридскойвстречи вверхах”.
//Компас,1997, №29, стор.33.

 30“МадридськийСамміт” //Спеціальнийвипуск НАТОрев’ю, Брюссель,1997, стор.6.

 31Шаклеїна Т.А.“Дискусии вСША по вопросамвнешней политики”
//США: Экономика, политика, идеология,1996, №2, стор.19.

 32НАТО. Довідник.Київ, 1997, стор.194.