Реферат: Особливості економічного розвитку Київської Русі

Міністерствоосвіти і наукиУкраїни

Черкаськийінженерно-технологічнийінститут

Кафедраекономічноїісторії

Факультетекономіки іуправління

Контрольнаробота

натему:”Особливостіекономічногорозвитку КиївськоїРусі ”.

Перевіриввиконавстудент

викладачкафедри 1курсу ФЕУ групизу-211

УсмановаМ. Р.ШкарбанС.В.

Черкаси2001

Зміст

Вступ

Розділ1.Соціально-економічнийта державнийлад КиївськоїРусі. ІХ-Х ст

1.1Розвиток державностіРусі в першійполовині Xст.

Розділ 2.Економічнежиття КиївськоїРусі

2.1.Сільськегосподарство

2.2.Торгівля

2.3Розвитокремесла

2.4Феодалізаціяселян та земельнівідносини

2.5Фінанси

Заключення

Списоклітератури

Вступ

Понадодинадцятьстоліть томусхідні слов’янистворили своюпершу державу.Літописи таінші пам’яткидавньоруськоїлітературиназивають їїРуссю, або Руськоюземлею, вчені-історики– Київською, або ДавньоюРуссю. Вонаналежала донайбільших, найкультурніших, найрозвиненішихекономічной політичнодержав середньовіччя.На величезномуобширі відЧорного доБілого морів, від Карпатськихгір до Волгижили русичі.Вони вирощувалихліб і розводилихудобу, малирозвиненіремесла й промисли, а руські купцібули відоміна торгах Багдадаі Константинополя, Кракова й БудиВеликого Бултарай Ітилю. Могутньою, високорозвинутоюй цілісною буламатеріальнай духовна культураКиївської Русі.Її народ зводиввеличні кам’яніхрами й ошатнідерев’яніжитла, створювавмогутні фортифікаційніспоруди свoїхвеликих і малихміст, будувавна тисячі верстзахисні валипроти кочовиків.…На весь світславилисявироби давньоруськихмайстрів. УКиєві, а далів Новгородіта інших містахРусі складалисялітописи, вяких описувалосьславне минулей аналізувалосясучасне життя.Давньоруськийнарод творивсвою усну історіюу вигляді переказіві легенд, дружиннихпісень і билин,інших фольклорнихпам’яток. КиївськаРусь багатоважила в політичномужитті Європиі БлизькогоСходу. З неюзмушені булирахуватисявізантійськіімператорий хозарськіхагани. Протягомпів тисячоліттяДавньоруськадержава затуляласобою європейськийсвіт і Візантіювід кочовиків.Київська Русьзробила величезнийвнесок до світовоїісторії ІХ-ХІІІст., тому інтересдо неї не вщухаєсеред ученихсучасногосвіту.

Джереламивідтворенняісторії КиївськоїРусі є писемній речові (археологічні)пам’ятки. Головнимиписемнимиджерелами єлітописи: “Повістьвременних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівськийта ін. Чималоцінного додаютьі інші писемніпам’ятки –кодекси й записинорм права, князівськіземельні грамоти, тощо.

1.Соціально-економічнийта державнийлад КиївськоїРусі ІХ-Х ст.

Могутнядержава створиласприятливіумови для швидкогорозвитку продуктивнихсил. Господарськийпрогрес виявивсяу значномупоширеннізнарядь праціїх заліза, витісненніпримітивнихсистем землеробства, розвитку ремесел, торгівлі іміст.

КиївськаРусь ІХ-Х ст.ще не зналакласовогоустрою. Томусхіднослов’янськадержавністьнародиласяв суспільстві, що залишалосяродоплемінним.Можна назватипершу руськудержаву надплемінною, бо в ній владане лише відокремиласявід маси народу, а й підняласянад самою племінноюверхівкою, набула індивідуальногохарактеру йстала успадковуватись.Давньоруськадержава булаорганізованаза територіальноюознакою, чимпринципововідрізняласявід передуючихїй племіннихкняжінь.

Для державно-адміністративногоустрою КиївськоїРусі була характерноютака риса, якфедеративнийустрій. Великокнязівськавлада маловтручаласяу внутрішнєжиття приєднанихземель. Їх обов’язокобмежувавсясплатою данини, а також участюу військовихпоходах київськогокнязя.

Літописцізображуютьдавньоруськихволодарів кінцяІХ-Х ст., як типовихдружиннихкнязів. Певнаріч радникамикнязя були лишестарші дружинники: вони утворювалий апарат управління, судочинствата збиранняданини.

1.1.РозвитокдержавностіРусі в першійполовині Х ст.

Протягомпершої половиниХ ст. київськікнязі наполегливой послідовнозгуртовувалиу спільнійдержаві племіннікняжіння східнихслов’ян. СправуОлега, за свідченням“Повісті временнихліт”, 912р. продовживйого наступникІгор. Він зновуприєднав додержави княжінняуличів і древлян, що відпали булопісля звісткипро кончинуОлега.

На 40 рр.Х ст. припавновий спалахвоєнної активностідавньоруськоїпанівної верхівки.Київський князьпоширив своювладу на східнийКрим і Тамань.Ігор вчинивдва великихпоходи на Візантію, що мали на метіяк захист південнихрубежів, такі забезпеченнявигод для руськихторгових людейу Константинополіта інших грецькихмістах.

Великій малі війниприносили славуй багатствокнязям і старшимдружинникам.Водночас вонивідривали відмирної працібагато народу, у війнах гинулитисячі людей, що послаблювалоекономікудержави. Головнимже джереломпостачаннявійська зброєю, харчами, кіньмизалишалосястягання данини, яку князі прагнулиувесь часзбільшувати.Особливо жорстокимбуло збиранняполюддя, що вХ ст. йшло безпосередньона утриманнявійськовоїдружини. Самепід впливомсвоїх дружинниківкнязь Ігор, зібравши одинраз полюддяв землі древлян, повернувсятуди, щоб стягнутийого вдруге, за що був забитийповсталими944р. Зі смертюІгоря закінчивсяперший етапу розвиткудержавностіна Русі.

Єдинийвідомий з літописусин Ігоря –Святослав бувще хлопчиком,і на князівськийпрестол сілайого дружинаОльга. Вонажорстоко придушилаповстаннядревлян навесні945р., штурмомздобувши їхголовне містоІскоростень, забивши древлянськихкнязів і багатовоїнів. Водночаскнягиня, певно, зрозуміла, щонастав часвстановитирозмір данини, насампередполюддя, іззалежногонаселення, щовона й зробила.Ольгою такожбули влаштованіопорні пунктицентральноївлади на місцях, адміністративнаж і судова системипоширені навсі підвладніКиєву земліплеміннихкняжінь.

В часиОльги розбудовувався, прикрашавсяі зміцнювавсястольний градРусі. З князюваннямОльги можнапов’язуватинастання другогоетапу в розвитковідавньоруськоїдержавності.Він ознаменувавсявізитом Ольгидо Константинополяблизько 946р. Упершев історії главаДавньоруськоїдержави ішовдо Візантіїна чолі мирногопосольства.Результатомцього візитубуло охрещенняОльги та укладеннясоюзноїрусько-візантійськоїугоди.

2.Економічнежиття КиївськоїРусі

Політичнамогутністьі військовапотуга Давньоруськоїдержави трималисяна міцномуфундаменті: розвинутійі багатій економіці.Землеробствоі скотарствоне тільки булиспроможніпрогодуватинаселеннякраїни, а й вироблялипродук­тихарчуванняй сировину наекспорт. Промислизабезпечува­липотреби держави,їх продукціякористуваласьпостійнимпопитом у країнахПівдня і Заходу.Міста булизаселені переважноремісника­ми, вироби якихкористувалисяпопитом на Русій за рубежем.Спустошливівторгненнякочовиківпричорноморськихстепів, вис­нажливі, майже безперервнігромадянськівійни між князямихоч і завдавалишкоди, але немогли підірва­тиекономічногожиття Русі.Надто розвиненимибули продуктивнісили держави, а її люди відзнача­лисьпрацьовитістю, витривалістюй були здатнідо прогресивнихзмін у виробництві.

2.1.Сільськегосподарствой промисли

Сільськегосподарствобуло провідниму давнь­оруськійекономіці ідосягло високогорівня розвитку.

Землеробство.Основнимизерновимикуль­турамив КиївськійРусі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес.Ліс ви­рубувавсяі спалювався, таким чиномзвільнялисяпосівні площій одночасноудобрювавсягрунт. У лісостеповихі степовихрайонах найпоширенішоюсистемою землеробствабула перелогова, за якої ро­дючістьземлі відновлюваласяприроднимшляхом.

У КиївськійРусі був великийнабір ручнихзем­леробськихзнарядь — заступи, мотики, серпи, коси. їх доситьчасто знаходятьпід час археологічнихроз­копок. Дляобмолоту зернавикористовувавсяціп. Землеробствона Русі булона такомуагротехнічно­мурівні, якийдавав можливістьзабезпечитивисокі длясвого часуврожайністьі продуктивністьпраці.

Скотарство.У літопи­сахта інших пам'яткахписемностіпостійно згадуютьсярізні свійськітварини і продукціятварин­ництва.Великими стадамикорів і кіз, табунами ко­ней, отарами овецьволоділи князій багаті бояри.Худобу випасализ весни до осеніна луках, заплавах, у лісах, наперелоговихземлях і в степах.На зиму длягодівлі тваринзапасали сіно, зерно.

Мисливствой рибальство.Полювання налісових і степовихтварин і птахівзабезпечувалом'ясом, а продажшкурок куниць, лисиць, бобрів, білок дававдобрі доходи.Цінне хутробуло однієюз головнихстатей давньоруськогоекспорту, розходя­чисьу багато країнЄвропи і Сходу.Чималу рольсеред промисліввідігравалибортництвота бджільництво.Мед і віск ма­липопит на Русіта за її межами.Князі й боярибули особливозацікавленів підтриманністалого рівняви­робництвамеду й воску, як і у добуванніхутра. Ці товарипродавалисяна ринках Візантії, країн Близь­когоСходу й ЗахідноїЄвропи. Натомістьвони одержувалиможливістькупувати тамприкраси, до­рогітканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.

Ремесло.Значного поширенняй високогорівня розвиткудосягло на Русіремісничевиробництво.Основною йогогалуззю буламеталургіящо поряд ізземлеробствомзаклала фундаментгосподарськогопрогресуДавньоруськоїдержави. Обробказаліза що добувалосяз болотяноїруди, веласяяк у сільськихтак і в міськихкузнях. Ковалікористувалисявеликим наборомінструментіві во лоділизначною кількістютехнічнихприйомів обробкиметалу, продукуючиречі високоїякості й досконаліфункціонально, а в кращих зразках— і художньодовершені.

Надзвичайновисокого рівнямайстерностідосягли руськіювеліри. Неперевершенимидосі шедеврамиювелірноїсправи на Русіє дорогоціннівироби з перегородчастимиемалями іконки, хрестики князівськібарми ковтки.Виробництвовисокоху дожніхі коштовнихприкрас з емаллюзосереджувалосьу Києві звідкивони розходилисьпо Русі і за їїмежі. Слава проруських ювелірівроз несласясередньовічноюЄвропою.

Наймасовішимивидами ремеслабули виготовлен­някерамічногопосуду, обробкашкіри, деревай кістки. Ремісники, які займалисяцим, зви­чайноселилися разом, утворюючи увеликих містахосібні квартали.Дедалі ширшогозастосуваннянабувало віконнескло. Поши­ренимибули домашніремесла: прядіння, ткацтво, виготовленняповсякденногоодягу й посуду, а також продуктівхарчування, насампередпереробказерна.

Розвиненаобробка деревай каменю, виготов­ленняцегли давалиможливістьруським людямбудувати різноманітніжитла, зводитицеркви й пала­ци.Найпростішимжитлом булинапівземлянки, в яких тулиласьбіднота. У наземнихзрубних будин­кахмешкали представникисередніх прошарківнаселення.Окрасою й водночасархітектурнимидомінанта­миміст і сіл Русібули численніцеркви, переважнодерев'яні. Увеликих містахвисочіли кам'яніхрами. В давньоруськудобу в Києвібуло зведенопо­над ЗО кам'янихцерков. Багатоїх збудованов Чернігові, Переяславі.

Міста, як відомо, уVI—VIII ст. у східнослов'янськомусуспільствівиникали протоміста— укріпленіпоселення, щов зародку малиозна­ки майбутніхміст: ремісничевиробництво, осередок влади, культовий центртощо. Однак некожне Протомістомогло переростив місто: длятого мали скластисяособливо сприятливісоціальні, політичні йекономічніумови. НайдавнішимпротомістомПівденної Русібув „град Кия", що ви­ник наприкінціV — в першій половиніVI ст. Протягомнаступнихстоліть цейград перерісу вели­ке місто, в якому в XI— першійтретині XIII ст.налічувалосьблизько 50 тис.мешканців. Длясвого часу тобула дуже великакількістьгородян.

Соціально-економічне, політичне йкультурне життяКиївської Русізосереджувалосьу містах. Пе­реважнабільшість їхмешканців булиремісникамирізних спеціальностей, які об'єднувалисьу корпораціїна зразокзахідноєвропейськихцехів. Чималогоро­дян займалисяторгівлею.Міські ринкиявляли собоюводночас головніплощі, на якихвирувало життя.Там збиралисявіча городян, що, починаючиз сере­диниXII ст., відігравализначну рольу соціальномуй політичномужитті свогоміста, а то йземлі в ціло­му, як це бувалов Києві, Галичі, Чернігові, НовгородіВеликому, Владимирі-на-Клязьмітощо.

Давньоруськіміста буликультурнимиосередка­ми.У них діялишколи й книгописнімайстерні,існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялисятвори прикладногомистецтва. Умістах, насампередКиєві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складали­сялітописи, створювалисяпам'ятки агіографії та художньоїлітератури.

2.2.Торгівля

Міжрізними землямиРусі відбувавсяекономічнийобмін, що сприялозабезпеченнюпродуктамихар­чування, сировиною йремісничимивиробами тихрайонів, в якихвони не вироблялися.Міста і великіторгові селамали ринки. Узначних міськихцентрах вонидіяли постійно, а в Києві, НовгородіВе­ликому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Влади­мирі-на-Клязьміта ін. збиралисямало не щодня.

Головнимнапрямкомдавньоруськоїзовнішньоїторгівлі бувсхідний. Грецькийшлях вів доВізантії, аЗалозний — докраїн Кавказуй АрабськогоСхо­ду. Великаторгівля провадиласятакож з країнамиПоволжя: Хозарськимкаганатом іВолзькою Бол­гарією.Постійнимибули торговельніконтакти Русіз Германією, Угорщиною, Чехією, Польщею.Голов­нимосередкомторгівлі зкраїнами Півдняі Заходу бувКиїв.

З Візантіїна Русь довозилизолоті й срібнівироби, посуд, дорогі тканини, олію, вино, фрук­ти, різноманітніремісничівироби. Русьпостачала наринки своїхблизьких ідалеких сусідівхутра, мед, віск, шкіряні й металеві вироби, прикрасиіз золота йсрібла, а такожрабів.

Головнимиплатіжнимизасобами внутрішньоїй зовнішньоїторгівлі РусіIX—XI ст. були іноземнімонети — переважноарабські срібнікуфічні дирхе­ми.Використовувались, хоча й у меншійкількості, візантійськіміліарісії, західноєвропейськіденарії.

Кількаразів робилисяспроби запровадитив Дав­ньоруськійдержаві власнумонету. Алекарбуваннядавньоруськихмонет мало дужескромний обсяг, вони призначали­сяне стільки дляторгівлі, скількиправили засвоєріднівізитні карткиназваних вищекнязів, пропагуючиДавньоруськухристиянськудержаву та їїволодарів.

2.3Розвитокремесла

Ремеслув господарськомужитті давньоруськогосуспільствавідводилосяважливе місце.У давньоруськихмістах булизосередженіголовні центриремісничоговиробництва, хоча окремігалузі розвивалисяв феодальнихзамках та селах.

Чорнаметалургіябула провідноюгалуззю ремесла.Разом з землеробствомвони становилиоснову економічногорозвитку країни.На територіїКиївської Русібуло багатоболотяних руд, з яких добувализалізо. Високий/І8-40/ відсотокзаліза містилируди Полісся.Спеціальнісиродутні горнипереплавлювализалізо. їх залишкизнайдені вбагатьох пунктах.Залізоробневиробництво, яке мало зв'язокз ремесломміст, було заїх межами.Давньоруськіміста здійснювализв'язок з чорноюметалургієюне тільки черезринок або відчуженняобщинних домниківна користьфеодалів. Івотчинні ремісникизаймалисявиплавкоюзаліза. Потімпродукціяпоставляласькнязівськимі боярськиммайстерняму міста. Очевидно, вже в давньоруськічаси у металургійномувиробництвімало місцевідхідництво.Розкопки поселеньметалургівХ-ХІІ ст. в заплавірічки Тетеревзасвідчилиїх сезоннийхарактер.

Булина Русі спеціалізованіцентри залізоробногоремесла. Одинз них був в містіГородськ наТетерев! натериторіїсучасного селаз тією ж назвоюв Коростишівськомурайоні Житомирськоїобласті. У Вишгородітакож виявленізалишки залізоробногоремесла,

Ковальськімайстерні, дездійснюваласяобробка заліза, виготовленняз нього різнихречей длягосподарськихпотреб, військовоїсправи, називалисякузнями, їхсліди виявленів усіх давньоруськихмістах. Київ, Новгород, Смоленськ, Чернігів, ГаличВишгород- найбільшіцентри обробкичорного металу.Відомий асортиментвиробів з заліза.Це 150 назв, у тому числізнарядь праці-22 назви, ремісничихінструментів- 46, видів зброї- 16, предметівдомашньогоначиння -37, наборів кінськоїзбруї і спорядженнявершника- 10, прикрас-19назв. Потрібновідзначитидосконалістьковальськогоінструментарію.Ковадла, молотки, кліщі, зубила, пробійникине поступалисяза формою іфункціональністюаналогічнимінструментампізніших часів.

Різноманітнітехніки обробкизаліза буливідомі давньоруськимковалям: цементація, обточка, інкрустаціякольоровимиметалами, кування, зварка, полірування.Висока якістьметалу рядуковальськихвиробів доповнюваласяфункціональноюдовершеністюформи. Перш завсе це стосуєтьсядавньоруськихмечів, які, засвідченнямхорезмськоговченого XIст. ал Біруні, являли собоюречі «дивніі виняткові».Меч з автографоммайстра -«КовальЛюдота», виявленийна Полтавщинібіля селаХвощево,є свідченнямцього. Руків«ямеча прикрашенескладним плетивоморнаменту, якийнагадує художнєрізьблення.

Металообробнеремесло уXII ст. замістьвисокоякіснихбагатошаровихстальних лезпочало застосовуватиклинки з наварнимилезами на залізнійоснові. Такатехнологіядозволила різкопідвищитипродуктивністьпраці. Це булосвідченнямринковогохарактеруковальськоїсправи, щорозвиваласьна вільнійміській основі.У XII -XIII ст. значнозбільшивсяасортиментковальськихвиробів, з'явиласьсерійністьу виробництві.

У КиївськійРусі „кузнец“означало такожремісника, якийпрацював зкольоровимиметалами- золотом, сріблом, міддю.

Коваліволоділи високоюмайстерністюобробки кольоровихметалів, відомиху середньовіччі: литвом, волочіннямдроту, сканню.Їм були відомітакож філігрань, зернь, зналивони технікувиготовленняемалей, свинцевихі олов'янихвідливок. УXII ст. київськімайстри винайшлимистецтвовідливок у такзваних „імітаційних“формочках. Задопомогою цієїтехніки виготовлялисяприкраси, якіімітуваликоштовні золотіі срібні вироби.Вони надходилина широкийринок.Хрести-енколпіонибули монополієюкиївськихливарників.Вони користувалисяшироким збутомне лише в межахКиївської Русі, а й у сусідніхрегіонах.

Високотехнологічнадосконалістьбула властивадавньоруськимперегородчастимемалям. Ця складнатехніка, запозиченаРуссю в Х-ХІст. у Візантії, набула особливогопоширення вХІІ-ХІІІст.Київ, Новгород, Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі- відомі центривиробництваемалей. Майстерніцих міст виготовляликнязівськідіадеми і барми, медальйониі колти, хрести, оклади церковнихкниг. Роботикиївськогомайстра другоїполовиниXII ст. ЛазаряБогші є найдосконалішимив галузі руськоїемалевої справи.Маємо дві князівськідіадеми /з деісуснимчином і зображеннямсцени вознесінняАлександраМакедонського/, а також знаменитийхрест ЄфросиніїПолоцької. Вцентральнійчастині стародавньогоКиєва, а такожна територіїПечерськогомонастирявиявлені залишкиювелірнихмайстерень, пов'язаних звиробництвомречей, оздобленихемалями.

Вже вХ ст. давньоруськімайстри оволоділимистецтвомчерні. Протенайбільшогорозвитку вонодосягло в ХІІ-ХІІІст. У скарбах, а також культурнихшарах великихміст незмінновиявляютьсявиготовленіу техніці чернісрібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі.Вони характеризуютьсянадзвичайноюдекоративністюзображення, техжчною іфункціональноюдовершеністю.

З виробництвомемалей тіснопов'язанесклоробство.У багатьохдавньоруськихцентрах виявленосьогодні йогосліди. Мозаїчнамаса, віконнескло, посуд, скляні браслети, персні, намисто — ось неповнийперелік речей, які виготовлялисяу склоробнихмайстернях.Вже в кінці Х- у першій половиніXI ст. давньоруськиммайстрам буливідомі секретискловарноговиробництва.XII -XIII ст. — часрозквіту склоробногоремесла.

Гончарневиробництвопоставлялона ринок найбільшийасортиментпродукції: горшки, глечики, амфорки, корчаги, світильники, підсвічники,іграшки і т.і…На межі Х-ХІст. почали вироблятиполив'яні керамічнівироби. Нимибули — столовийпосуд, декоративніплитки, якійшли на оздобленняінтер'єрівпалаців. Давньоруськікерамістивиготовлялиполив'янийпосуд, якийстворював гіднуконкуренціюпривозному.

Значнаконцентраціяцього виробництвабула в посадськихрайонах міст,і характеризуваласядосить великоюпотужністю.Про це свідчатьвиявлені керамічніцентри у Білгородіі Вишгоро-ді.Розвитокгончарствау ХІІ-ХІІІ ст.зумовлювавсядією ринку.Майстри досконаловолоділи технологієюі матеріалами, але збільшенняпопиту погіршилоз часом якістьїх продукції.

Значнемісце середматеріалів, які були наРусі, посідалакістка. З неївиготовлялиручки дзеркал, руків'я ножів, наконечникистріл, гребінці, писала, ґудзики,іконки і т.і.Досвідченірізьбярі працювалиу цій галузі.Майстернівиявлені уКиєві, Звенигороді, Галичі, Новгороді,інших містах.

Будівельнасправа досяглау КиївськійРусі теж високогорівня. Найбільшпоширенимибули ремесла: дерево- і кам'янообробні, виготовленняцегли, вапна.

Найдавнішимз них є деревообробнеремесло. Житловіі господарськібудівлі, першіхристиянськіхрами, оборонністіни, різноманітнігосподарськіі побутовіречі- ось неповнийперелік об'єктівіз дерева.

Широкорозгорнулосяна Русі в кінціХ — на початкуXI ст. кам'янебудівництво.Воно потребувалоспеціалістіврізних профілівбудівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Знайденізалишки майстереньпо обробцікаменю, печейдля випалуплінфи і вапнав Києві, Чернігові, Суздалі, СтарійРязані, Полоцьку.

Ранньофеодальнийетап об'єднуваввсіх ремісниківу феодальнігосподарства.Деякі писемніджерела повідомляютьпро доситьранні проявиартільних формпраці на Русі.Але це не даєпідстав стверджувати, що вони булизародкамисамоуправнихміських общин.

До середини1 тис. н.е. господарствосхідних слов'янрозви­валосяна основіземлеробськоїобщини, з якоїв перші століттянашої ери почалаформуватисятериторіальна, або сусідськаобщина — марка.Власністю всієїгромади залишалисяполя, ліси, луки, пасовища. Присадибніділянки, житло, худоба, знаряддяпраці, продуктивиробництвастали власністюсімей, а орніземлі надавалисяв Їхнє індивідуальнекористування.Час від часуорні землі йсіножатіперерозподілялися.Головною низовоюгоспо­дарськоюланкою сталасім'я.

З VI ст.н.е. у східнихслов'ян почавсяперіод генезисуфеодальногогосподарства, що був органічноючастиноюзагально­європейськогопроцесу. Завершилосьстановленняобщини-марки, яка у слов'яндістала назву«вервь». Збільшивсяперіод міжперерозподіламиобщинних орнихземель. Ділянки, що були у користуванніокремих родин, передавалисьу сімейне володіння.Виникла приватнаалодальна формавласності наземлю. В антськійдержаві вжепанував інституталоду, появаякого свідчилапро формуванняприватноївласності.Закріпленняалоду в першучергу за представникамиродоплемінноїзнаті зумовлюваломайнову нерівністьв общині. Нагромадженнюбагатств такожсприяли внутрішняі зовнішняторгівля, війни, внаслідок якихвожді та старійшинипривласнювализдобич і бранців.Останніхперетворювалина рабів. У слов'янрабство малопатріархальнийхарактеріприскорилорозклад територіальноїобщини. Слов'янив своєму розвиткуобминулирабовласницькийлад.

Генезисфеодальноївласності усхідних слов'янвідбувавсяповільніше, ніж у романськихнародів, де бувсильний впливпротофеодальнихвідносин Римськоїімперії. Більшстійкою буласлов'янськавервь, у межахякої зберігалисякблективнавласність налуки, пасовища, ліси, водоймища, спільна праця, традиціївзаємодопомоги.Розвитоксхіднослов'янськоїобщини мавбагато спільногоз еволюцієюгерманськоїмарки.

УтворенняКиївськоїдержави (882, р.)було фактором, щоприскоривформуванняприватноїземельноївласності. Х-ХІст. -періодінтенсивногоїї розвитку, що здійснювавсяу двох напря­мах.По-перше, посилюваласьекономічнадиференціаціяв об­щині, алодперероставу феод-вотчину- велике феодальнеземлеволодінняна спадковомуправі. По-друге, з виникненнямдержави відбувавсяпроцес завоювання(«окняжіння»)територійсусідськихобіцин, становленнядержавної, вособі князя, власності наземлю. Власникиалоду захопилиземлі, верховнавласність наякі належаладержаві. Збірникзаконів України-Русі«Руська правда».Я-Мудрого (серединаXI ст.) закріпивнедоторканістьприватноїземельноївласності.

Власникамивотчин буликнязі, бояри, церква. Першівідомості прокняжі доменивідносятьсядо Х ст. Про їхнаявністьсвідчить «ПравдаЯрославовичів»(70-ті рр. XI ст.) Вісторичнихджерелах згадкипро боярськеземлеволодінняз'явилися вдругій половиніXI ст., але зародилосявоно, очевидно, значно раніше.Після прийняттяхристиянствадержава виділялана церкву десятинуз данини, судовихі торгових мит.З другої половиниХІ-ХІІ ст. євідомості процерковно-монастирськеземлеволодіння.

В історичнійлітературіоднозначноїоцінки процесуфеодалізаціїУкраїни-Русінемає. Існуютьрізні поглядина час завершеннягенезису феодалізму.Частина російськихі українськихсучасних істориківвважає, цю КиївськаРусь була феодальноюдержавою, тобтоXI ст. — час «Руськоїправди» і «ПравдиЯрославовичів»- знаменувавперехід докласичної йогоформи. На основіпорівняльногометоду роблятьспроби довестиіснування наРусі васально-сеньйоріальноїсистемизахідноєвропейськогозраз­ка, обгрунтувати, що переважализемельні надання, близькі добенефіції, авотчина буланедостатньорозвинена.

Західнівчені розглядаютьКиївську державуяк самобутнюсоціальнусистему, мотивуючисвою точку зорувідсутністюабо нерозвиненістюцентральногодля феодалізмуінститутува­сальнихвідносин, наявністювільного селянствата біль­шою, у порівняннііз Заходом, роллю міст іторгівлі ужиттєдіяльностіКиївської Русі.

В історіографіїпоширена, такожконцепція, згідно з якоюфеодалізмсклався у періодфеодальноїроздрібненості(середина XII ст.).У Галицько-Волинськійдержавівасально-сеньйоріальнівідносини вжепанували.

Ряддослідниківтвердить, шов Княжу добу(IX — перша половинаXIV ст.) феодалізміснував у виглядідержавноїсистеми.

Вонахарактеризуваласяпідвищеноюроллю князівськоївлади, що розвивалаекономічнівідносини. НаЇхню думку, вжев XII ст. — першійполовині XIII ст.склався двочленнийкнязівськийвасалітет.Київський князьроздавав земліудільним князям.Ці володіннямали бенефіційнийхарактер, належалине князю, а уділу, яким він управляв,їх власникзобов'язувавсянести службуна користькиївськогокнязя, не мавправа передавативолость у спадокі відчужуватиїї без згодикиївськогокнязя. Цілийряд ученихвизнає, що феодалізмв Україні утвердивсяза литовськихчасів.

Генезисфеодальноїземельноївласності бувскладнимдо­вготривалимісторичнимпроцесом. ПеріодXII — першої половиниXIV ст. характеризувавсязростаннямфеодальногоземлеволодіння, пануючою формоюякого булавотчина. Ос­новначастина землевласниківскладаласяз князів, бояр, церкви і монастирів.Князь був володаремусієї державноїземлі, але фактичнорозпоряджавсялише власнимдоменом. Проїхні розміриточних відомостейнемає.

Землеволодіннябояр, що називалисяу джерелах«селами», запоходженнямбули князівськимнаданням, успадкованим, купле­ним.Маєтності боярзростали зарахунок захопленняобщинних іселянськихземель. Боярствоподілялосяна групи; «луччі»,«великі», «нарочиті»і малоземельні, дрібні. Економічносильним булобоярствоГалицько-Волинськогокнязівства.Зачас з серединиXII -до серединиXIII ст.літописизгадували понад60 боярськихімен. БояриВолодислав, Судислав, Доброславзахопили части­нуГалицької землій не визнаваливлади князяДанила.

Існувалоумовне землеволодіння, що в Україніназивалося«державою».Князівськіта боярськівільні слугиотримувалийого за відбутуслужбу або заумови служби.Князь ДанилоГалицький, зайнявши Галицькуземлю, «роздавгороди боярамі воєводам».

Швидко зросталоцерковне імонастирськеземлеволодіння, в основномуза рахуноккнязівськихі боярськихземель. Так, князь Ізяслав(кінець XI ст.)подарувавКиєво-Печерськомумонастирюсусідню гору.Князь Ярополк(80-ті роки XI ст.)передав у власністьмонастиря триволості: Небльську, Деревську, Луцьку. Дочкайого заповіламонастирю 5сіл. Князь ВолодимирВасильковичзаснував монастирАпостолів уВолодимиріна Волині танадав йому с, Березовичі.Багатьма селамиі м-Полоннимволоділа Десятиннацерква- Значніземельні володінняналежали єпископам.На відміну відсвітськогоземлеволодінняземлі церковнихфеодалів неділились і непередавалисьу спадщину. Цезумовило посиленнямогутностій багатствацеркви. Воназбільшуваласвої володінняшляхом купівліта обміну, атакож експропріаціїобщинних земель.Руська православнацерква перетвориласяу могутньогоземлевласника.

Загарбанняукраїнськихземель іноземнимидержавамипризвело дозмін у поземельнихвідносинах.Виникла і поступовозростала земельнавласністьлитовських, польських, угорських, молдавськихфеодалів.

,\іалевласне господарство, двір, майно абобули безземельними.

Безправнимибули так'звашневільники- раби (холопиабо челядькняжої доби).Вони не малигромадянськихправ, майна.Джереламихолопства буливійна, продажпри свідках, шлюб з холопкою, втеча закупа.Церква сприялапокращеннюстановищарабів, їх відпущеннюна волю і переходудо категорії«задушнихлюдей», записанихна «споминдуші». Ізгоямивважали людей, які з різнихпричин вийшлиз тієї групи, до якої належали, але не вступилидо іншої (звільненіхолопи, збанкрутілікупці, князібез землі, синисвящеників, які не навчилисяграмоті).

ІУ добу ранньогофеодалізмуосновною формоюексплуатаціїселян буладанина (полюддя»а°о повоз). Селянивиконувалиряд повинностсй: давали підводи, доставлялиозброєнихвоїнів, буду­валий ремонтувалифортеці, мости, дороги. З розвиткомфеодаль­нихвідносин данинапочала перетворюватисьу феодальнуренту — економічнуреалізаціюземельноївласності. Надержавнихземлях, де небуло різкоїграні між державноюі князівськоювласністю, рента і податокзливалися. Наземлях світськихі духовнихфеодалів селянивідроблялиренту, сплачувалиподаток державій водночасвідбували різніповинностіна користьфеодала тадержави. Відомітри форми ренти: відробіткова, натуральна, грошова.

Економічноюосновою селянськогогосподарствабув даір -дим.Розмір індивідуальногоселянськогоземлекористуваннядорівнюваву середньол^уодному «плугу», що був одиницеюоподаткуванняі становивблизько 15 газемлі. 10.- 15 димів, переважнородичі, об'єднувалисяв дворище. Зчасом до складудворищ вступаличужі люди, які, залежно відмайновогостану, ставалиабо рівноправнимичленами — «потужниками», або пот­раплялив залежністьвід хазяївдворищ. Їх називалипідсусідками,«половинниками»,«дольниками».Землі дворищаскладалисяз ділянок — димів, що були розкиданіу різних місцяхі періодичноперерозподілялися.Існували йдрібні господарстваі менша оди­ницяоподаткування- «рало». Дворищавходили доскладу громади(сільськоїобщини), на чоліякої стоявотаман, обранийна вічі, і якамала власний«копний» суд.

Земліобщини належалифеодалу абодержаві, їхподіляли наорні й сіножаті, що перерозподілялися, випаси, ліси, річки, власніселянськігосподарства.За користуванняземлею селянидворища відбувалиповинностіфеодалові тадержаві.

Отже, як і в іншихкраїнах світу, в Україні всередні вікиосновною галуззюекономіки булосільськегосподарство.Вдоско­налюючисьстоліттями, воно в XV — XVI ст. досягловисокого рівня.

2.5 Фінанси

У Ітисячоліттіслов'янськіплеменаторгувалив основномуз пізньоантичними, а потімз візантійськимицентрамиПівнічногоПричорномор'я, Подунайіцини.Серед племінноїзнаті малипо­пит такітовари, як вино, столовий посудз глини, склата металу, бронзовіфібули. В обмінпоставлялисяхутро, мед, шкіри, віск. Можливо, була .і работоргівля, оскільки в VI — VII ст. слов'яниздійснили наВізантію декількамасштабнихпоходів.

Основноюторговою артерієюслов'ян бувДніпро. Невиклю­чено, що перевозилитовари й поДністру таПівденномуБугу. Слабшимибули торговіконтакти зплеменамиСередньої таПівнічноїЄвропи, балтами, фінно-уграмий тюркськимнаселен­нямСхідної Європи.Через землідавньоукраїнськихплемен пролягав«бурштиновийшлях» з Прибалтикидо Дунаю.

Одниміз найбільшихторговельно-ремісничихпоселень римсь­коїдоби була Лепесівкау верхів'ях р.Горинь. У районах, що прилягалидо кордонівримської імперії, торгівля іремесла булибільш розвинені.Отже, черезтериторіюсучасної Українив І тисячоліттіпроходило рядторговельнихшляхів, якіз'єднувалиосновні центритогочасноїцивілізації.

УVIII — IX ст. в результатівідокремленняремесела відземлеробствазароджуєтьсятоварне виробництво, зростає внутрішнійобмін. Відоміторговельнізв'язки східнихслов'ян з ВеликоюМоравією, Болгарією, а також Хозарієюі країнамиСходу. Іноземцямибуло описаноперебуванняруських купцівна ринках Іраку,Ірану, БлизькогоСходу вже в VII- VIII ст. Із зміцненнямцентральноївлади київськихкнязів зовнішняторгівлярозширюється.Тортові шляхиз Києва простягнулисяз півночі напівдень, ізсходу на захід.Найголовнішимз них був такзваний

Найважчимвідтинком цьогошляху булиДніпрові пороги, що простягалисяна 100 кілометрів.Деякі з них, особливоНенаситець-Ревучий, подолати булонеможливо, томучовни волочилиберегом. Тутна купецьківалки, як правило, нападали печенігита інші степовірозбійники.Важливим осередкомцієї торгівлібуло містоОлешшя (Олешків), тепер Херсонськаобласть. Звідсифлотилії вирушалиу відкритеморе. Торгівляз Візантієюпосідала першемісце в Київськійдержаві.

Передвійськовоюзагрозою візантійськіімператорибули змушенійти на поступкиукраїнськимкупцям, не стягуючиз них мита іподатків. Договір907 р, який уклавз Візантієюкнязь Олег, надавав пільгиторговцямКиївської Русі.Пізніші договори(944, 956 рр.) засвідчують, що торгівлявідігравалав політичномужитті Київськоїдержави великуроль.

Наринки Візантіїкиївські купціввозили у великійкількостірабів, мед, віск, хутро, мечі, рідше хліб таліс, а привозилидорогі тканини(парчу, паволоки, оксамит, шовк), заморськузброю, перець, південні фрукти, прянощі, ювелірнівироби із золота, срібла, коштовнихкаменів (чаші, хрести, персні, кульчики, діадеми, вироби з емалі, скла, художнійпосуд), книги.

Досить інтенсивнимибули тортовівзаємини купцівз країнамиСходу — ХозарськимКатанатом, Великим Булгаром, Середньою Азієюта арабськимБлизьким Сходом.Про це свідчатьзнайдені археологамизолоті грошій на&іть ціліскарби з кількоматисячами монет.Торгівля проходилапо Волзі, річкахїї басейну ісуходолом.Араби, купцііз СередньоїАзії за допомогоюверблюжихкараванівпривозилитовари в Ітіль, Булгар, іншіміста цьогорайону. Звідсивони направлялисяза посередництвомруських купціву Прибал- Г тикута КиївськуРусь. За свідченнямарабськогохроніста, русичіекспортувалихутра соболів, білок, горностаїв, куниць, лисиць, бобрів, зайців, кіз, а такожвіск, стріли, березову кору, шапки, риб'ячийклей, ікла моржів, горючий камінь, вичинені шкіри, мед, горіхи, яструбів, мечі, панцирі, луб, бересту, деякіпороди дерев(берези, клена), овець, биків.Торгівля зіСходом буладуже прибутковою.Одне хутрочорної лисицікоштувало 100червінців(золотих монет).Та найдорожчимтоваром руськихкупців булиневільники, особливо слов'янськідівчата. Арабськіписьмові дже­релаіз захопленнямпишуть прокрасу юнихбранок. Вищезгаданітовари закупляликупці Сходудля багатіївСередньої Азії, країн БлизькогоСходу та ПівнічноїАфрики. Колиж у 1060 р. князьСвятославзруйнувавІтіль, Булгарта інші містаВолго-Каспійськогорегіону, східнаторгівля посуті пересталаіснувати. Варабів русичіохоче купувалинамиста, золото, срібло, зброю, Ймовірно здамась­коїсталі, прянощі, шовк. У цьомуобміні головнуроль відігравалисередньоазіатськіміста Хіва, Самарканд, Шаші(Ташкент).

Письмові джерелаподають відомості, що руські купців Х — XII ст. велижваву торгівлюз Чехією, Польщею, ПридунаЙсь-кимикраїнами, бувалина торгах уФранції, Італіїі навіть Іспаїїії.Вони добиралисятуди переважносухопутнимишляхами черезГаличину іВолинь. Із Заходуруські купціпривозилирабів, франкськімечі, латинськішоломи, сільськогосподарськусирови­ну. Русичізавозили вЗахідну Європутовари своготрадиційногоекспорту.

Торгівля зкраїнами Заходуі Сходу дещовідрізняласявід візантійської, туди крім традиційнихтоварів надходилиі вироби ремісників.На ринках Чехії, Німеччини, Моравії, Польщіта інших країнможна булопобачити ювелірнівироби русичів, а в країнахСходу — мечі такольчуги.

Важливимиторговельнимишляхами булиСоляний і Залозний, які з'єднувалиКиївську Русьз кримськимузбе­режжямЧорного морята Кавказом.

Київські князіконтролюваливсі шляхи басейнуДніпра, якийзалишавсяголовною торговоюартерією СхідноїЄвропи. Київстав великимторговим центром.Сюди стікалисятовари ізСкандинавськихкраїн, Візантії, Сходу і ЗахідноїЄвропи. Він бувтакож своєрідноюперевалочноюбазою товарів, що надходилиіз східнихземель.

Розвиток торгівлідля Київськоїдержави маввелике значен­ня.Якщо знатьзахідноєвропейськихкраїн була малозацікавленав розвиткуторгівлі, токиївські князіта їх оточеннядокладалибагато зусильдля Ті процвітання.Про це яскравосвідчать першідоговори зВізантією, заякими створювалисясприятливіумови для руськихкупців.

Чому київськікнязі булизацікавленів розвиткуторгівлі? Розміриданини, якувони отримували, перевищувалиїхні пот­реби, тому більшуЇї частинупродавали наринку. Внутрішнійринок був недостатньорозвинутий, щоб поглинутивелику кількістьмеду, воску, хутра та іншихтоварів. Їхможна булопродати лишена ринках сусідніхкраїн.

У Київ з усіхпідлеглихземель звозилиданину. Сюдитакож прибуваликупці з різноманітнимитоварами. Тутпродавали суднакупцям, яківели морськуторгівлю. У тічаси ця справабула небезпечноюі потребувалазахисту. Торговішляхи проходиличерез територіїрозселеннякочових племен, які завждиготові булинапасти насухопутні чирічкові каравани.М. Грушевськийтак змалювавтодішню ситуацію:«-Торгіьлявимагала збройноїохорони, купецькікараванивідправлялисязі зброєю вруках, як військовіекспедиції,і в кожну хвилинукараван такихкупців-воїнівготовий буводнаково розпочатиторгівлю чизав'язати битву, зробити покупкучи пошукатиздобич, взятиконтрибуцію, наловитиневільників», формувавсяклас купців-воїнів, які відігравализначну рольу державі. Київськікупці розширювалирайони торговихвідносин, засновувалина торговихшляхах факторії, намагалисястворити політичнуорганізаціюдля захистукомерційнихінтересів.Внутрішняторгівля немала такихмасштабів, якзовнішня, алерозвиваласядосить успішно.Вона забезпечувалаобмін між окремимивиробникамиу межах невеликихрайонів. Предметомвнутрішньоїторгівлі булисрібні й бронзовіприкраси, гончарнийі скляний посуд, вироби з деревата металу.

Центром внутрішньоїторгівлі бувКиїв, який маввісім торговельнихмайданів. Тутскуповувалисявеликі партіїзакордон-нихтоварів, їхрозвозили поземлях Русі-України, розпродуючив основномумісцевій знаті, зокрема дорогітканини, вина, прикра­си, фрукти, пряноші.

Розвиток торгівлідав можливістьсформуватисястанові купців.НаЙчисельнішоюгрупою булидрібні торгівці, які розно­силивироби київських, галицьких, чернігівськихта інших ремісників.Поряд з нимиіснувала групавеликих купців-«гостей», яківели закордоннуторгівлю. Вониреалізовувализначні партіїтоварів, об'єднувалисяв торгові корпорації- гільдії, маливплив на політикудержави. Купцій гості булипід охороноюкнязя. В «Руськійправді» їхінтереси захищалисяпоряд з дружинниками.

Зрозвиткомторгівлі вКиївськійдержаві формуваласягрошова система.Перші монетина територіїУкраїни відносятьсядо II — ЇІІ ст. Цебули римськімонети, алевони не набулиширокогорозповсюдженняна Україні. ВVI — VII ст. з'явилисясасанідськімонети. Давньоруськадержава маласвою грошовусистему в формі«кунних грошей».За гроші правилихутра куниціабо білки. «Куннагрошова система»була доситьскладною іоб'єднуваласялічильноюодиницею — гривною.В IX ~ XI ст. одна гривнадорівнювала20 ногатам або25 кунам, або 50резанам, з XII ст.- 50 кунам або 100векшам. Але длязначних торговихоперацій булапотрібна певнішаі твердішавалюта, ніж«кунні гроші».Тому виниклисрібні зливки- гривни. Вонибули різноїформи і ваги: київська гривнаважила від 160до 196 грамів срібла, чернігівська- близько 196. Булий золоті гривни, але вони немали такогопоширення, яксрібні.

Зачасів князюванняВолодимираВеликого розпочаликар­бувативласні гроші.Це були золотникиі срібляники.Пізніше СвятополкОкаянний таЯрослав Мудрийвипускали лишесрібну монетудовільної ваги.Всі монетикарбувалимісцеві майстри.На одному боцімонети булозображено гербУкраїни — тризуб.

Порядз вітчизнянимигрішми в обігубули й арабськідирхеми, візантійськімонети, західноєвропейськіденарії таінші. Основнамаса монет булаарабськогопоходження.

У XI — XII ст.купці купувалитовар у кредит, тобто за безготівковимрозрахунком.

Такіторгові операціїбули звичайнимявищем. У нихбезпосереднюучасть браликнязі. Якщокупець стававбанкрутом, право в першучергу захищалоінтереси князя, потім іноземнихінвесторіві лише потімторгівця. Купцяпродавали врабство, якщобанкрутствотраплялосьз його вини.Коли ж товарзагинув підчас війни абопожежі, праводавало боржникуможливістьсплатити боргпротягом певногочасу. «Статутпро рези (проценти)»(1113 р.) є свідченнямтого, щотоварно-грошовівідносини вКиївській Русідосягай вищогоступеня розвитку.

Заключення

КиївськаРусь була могутньоюдержавоюсередньовічноїЄвропи, якавідігравалавелику рольяк в історіїсхіднослов’янськихнародів такі в світовійісторії. Утвореннявеликої і сильноїДавньоруськоїдержави сприялосуспільно-економічному, політичномуі культурномурозвитку східнихслов’ян, значнопосилювалоїх у боротьбіз зовнішнімиворогами.

Економічната військовамогутність, активні виступина міжнароднійарені висунулиїї в число провіднихкраїн середньовічногосвіту. Успішновідбиваючинапади степовихкочівників, Русь відігралароль щита, якийприкрив західно-європейськуцивілізаціюзі сходу. СтародавняРусь мала великийавторитет івплив на міжнароднійарені і її втручанняв той чи іншийконфлікт бувалодосить, щобстримати його.

КиївськаРусь мала високийрівень економічногорозвитку.Високопродуктивнимибули землеробствоі скотарство, ремесла і промисли, а енергійній багаті руськікупці буливідомі малоне в усьомутогочасномусвіті. Руськілюди створилибагато духовнуі матеріальнукультуру.

ТрадиціїКиївської Русівиявилисянастількиживучими йміцними, щодійшли до нашихднів, здобувшинове життя вматеріальнійі духовнійкультурі українців, росіян і білорусів.

Списоклітератури

1.ВерстюкВ.Ф.та ін.Україна віднайдавнішихчасів до соьгодення. Хронологічнийдовідник.–Київ 1995

2.КоропецькийІ.С. Дещопро минуле недавнє тасучасне українськоїекономіки.-Київ.Либідь1995

3.Країнаі світ. Історіягосподарствавід первісноїдоби і першоїцивілізациїдо становленняіндустріальногосуспільства.-Киів1996