Реферат: Україна після смерті Богдана Хмельницького

Громадянськавійна та поділкозацькоїУкраїни на двагетьманства.

(вересень1657 — — червень 1663 р.)

УКРАЇНА ПІСЛЯ СМЕРТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

Смерть Хмельницькогостала поворотниммоментом вісторії Українськоїнаціональноїреволюції.Перебуваю­чипри владі, гетьманпіклувавсяпро створеннятакої фор­мидержавності, яка б забезпечувалаєдність еліти, кон­солідаціюсуспільства, стабільністьдержави. Надумку Хмельницького, цим вимогамоптимальновідповідаласпадкова монархія.Проте трагічназагибель підчас мол­давськогопоходу йогосина Тимоша, талановитоговоєна­чальника, здібного політика, перешкодилаздійсненнюпланів гетьмана.Ситуацію неврятувало ірішення стар­шинськоїкозацької ради(квітень 1657 р.) провстанов­ленняспадковостігетьманства— передачівлади післясмерті Б. Хмельницькогойого молодшомусину Юрію.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙЮрій (бл. 1641 — після1681) — гетьманУкраїни в 1657 р.та в 1659—1663 р. Сингетьмана Б.Хмельницького.Отримав добрудомашню освіту, навчався вКиєво-Могилянськійколегії. Напосаді гетьманапрагнув продовжитисправу, започат­кованубатьком, шукаючисоюзника, якийгарантувавби цілісністьі незалежністьУкраїни. 27 жовтня1659 р. він пішовна укладен­нянового Переяславськогодоговору зРосією, якийістотно обме­жувавсуверенітетУкраїнськоїдержави. 17 жовтня1660 р. під тискомстаршини підписавз Польщею Чуднівськийдоговір. Нема­ючи видатнихздібностейі реальнихможливостейреалізуватисвою програму, в 1663 р. відмовивсявід гетьманстваі на деякий часпостригся вченці. Під часборотьби забулаву наПравобережжіЮрій Хмельницькийспочатку підтримувавгетьмана П.Дорошен­ка, а влітку 1669 р. взявбік його супротивниківП. Суховія таМ. Ханенка. Ужовтні 1669 р. потрапивдо рук татарІ був відісланийдо Стамбула.На початку 1677р. призначаєтьсяПортою володарем'Руського князівства"зі столицеюв Немирові.Робив невдаліспро­би об'єднатиУкраїну. ПісляукладенняБахчисарайськогодогово­ру 1681 р.був відкликанийдо Стамбула.

60—80-ті рокиXVII ст.увійшли в історіюУкраїни як“доба Руїни”.На жаль, спадкоємціБ. Хмельницькогоне змогли успішнозавершити йогопочинання.Початком до­биРуїни сталоусунення восени1657 р. Ю. Хмельниць­коговід влади. І.Виговськийта його прибічникифак­тичноздійснилидержавнийпереворот.

ВИГОВСЬКИЙІван (? — 1663) — діячукраїнськогокозацтва. По­ходивзі старовинногоукраїнськогошляхетськогоправославно­городу. По закінченніКиєво-Могилянськоїколегії служиву дер­жавнихустановах Уроки Визвольноївійни ставодним із най­ближчихсоратниківБ. Хмельницького, генеральнимписарем Вій­ськаЗапорозького.Після смертіБ. Хмельницькогообраний на­казнимгетьманом приЮрії Хмельницькому, а згодом добивсягетьманськоїбулави. На посадігетьмана здійснювавантимосковськуполітику, розгромивпромосковськеповстаннякозаків (1658), а підКонотопомприслані російськівійська (1659). Уклаву Гадячі угодуз Річчю Посполитою(1658), яка буларатифікованапольськимсеймом. Ця угоданадто обмежувалаправа України, що зменшилопідтримкуВиговськогосеред козацтва.У жовтні 1659р. на“Чорній раді”він був усунутийвід гетьманстваі повер­нуввладу ЮріюХмельницькому.Після цьогоперебував наполь­ськійдержавнійслужбі. В1664 р. занаказом свогоособистоговорога— тодішньогогетьманаПравобережноїУкраїни ПавлаТе­тері — бувзаарештований, безпідставнозвинуваченийу зраді польськогокороля і розстріляний.

Формальнимприводом дляцих дій булимолодість, хворобливість, слабохарактерністьЮ. Хмельницького.Ре­альнимиж причинами— погіршеннягеополітичногоста­новищадержави, посиленнясоціальногопротистоянняв суспільстві, боротьба окремихелітних групза владу, слаб­капідтримка ідеїспадковоїмонархії тощо.Подальша граамбіцій тачисленні помилкилідерів, втратаукраїнськоюдержавою підтримкинароду, посиленняагресивнихвтру­чань збоку сусідніхдержав призвелидо катастрофи— поразки Українськоїнаціональноїреволюції.

Післятого, як у жовтні1657 р. в КорсуніГенеральнакозацька радавизнала гетьманомІ. Виговського, він роз­горнувактивну державнудіяльність.Кредо своєїзовніш­ньоїполітики новообранийгетьман висловивпід час пере­говорівзі Швецією:“Визнати іоголоситиЗапорозькеВій­сько зпідвладнимийому провінціямиза вільний інікому не підданийнарід” (на жаль, він не завждифдотримувавсяцього постулату).І. Виговськийукладає союззі Швецією, поновлює союзницьківідносини зКримом, йде напорозу­мінняз ОттоманськоюПортою. У відносинахз Польщею таРосією гетьманнамагаєтьсяшляхом балансуванняміж Варшавоюта Москвоюзберегти бодайавтономіюУкраїн­ськоїдержави, а головневтриматисяпри владі.

Порівняноз добою Хмельницькогозначних змінзаз­нала внутрішняполітика держави.Усунувши відвлади Ю. Хмельницького,І. Виговськийвідкинув ідеюспадко­ємногогетьманату, тобто монархічнумодель управління.В основу свогодержавотворчогокурсу він поклавпринципи олігархічноїреспубліки.Зокрема, ще наКорсунськійраді під чассвого обранняІ. Виговськийзапевняв старшину:“Без вашоївійськовоїради жоднихсправ не будуробити”. З ідеїолігархічноїреспублікилогічно вип­ливаластавка гетьманана шляхетствота козацькустар­шину, якіу цей час намагалисявідмежуватисявід реш­тикозацтва, сконцентруватиу своїх рукахвелике земле­володіннята консолідуватисяв окремийпривілейованийклас. Саме ціверстви підштовхувалиІ. Виговськогодо відновленнястарої моделісоціально-економічнихвідно­син, насампередкріпацтва. Такавнутрішняполітика геть­манавела до послабленняцентральноївлади, посиленняпозиції козацькоїстаршини ташляхти, порушеннясоці­альноїрівноваги всуспільстві, зростаннямасовогоневдо­воленняі до вибухусоціальноїборотьби.

Наприкінці1657 р. проти політикиІ. Виговськогоактивно виступилинародні маси.Боротьба веласяпід гас­ломповерненнякозацькихвольностей— права вільноварити горілку, вести лови ірибальство, вільно перехо­дитина Запорожжя, а також вибиратигетьмана “чорноюрадою”. Повстанняшвидко охопилонасампередПолтав­ськийполк і Запорожжя.Під час виступуз'явилися йнові претендентина булаву —полтавськийполковникМартин Пушкарта запорозькийотаман ЯківБарабаш, яківели таємніпереговориз Москвою, звинувачуючиВи­говськогов пропольськійорієнтації.Тому боротьбапос­туповопереросла вгромадянськувійну. Зібравши20-тисячне військота найнявшиволохів, німцівй татар, І. Виговськийзумів перемогтивійсько повстанціву вирі­шальнійбитві під Полтавою(травень 1658 р.).Проте це буланадзвичайнодорога перемога, адже у братовбивчо­мупротистояннізагинуло майже50 тис. українців.

Чудово розуміючи, що за умов, якісклалися, початоквійни з Росієює лише питаннямчасу, І. Виговськиййде на рішучезближення зПольщею. 16 вересня1658 р. він уклавз польськимурядом Гадяцькийдоговір. Зайого умовамиУкраїна якформальнонезалежнадержава підназвою ВеликеКнязівствоРуське на рівнихправах з Польщеюта Литвою ставалатретім членомфедерації —Речі Посполитої.ТериторіякнязівстваохоплювалаКиїв­ське, Брацлавськета Чернігівськевоєводства.Верховна владаналежала гетьманові, який обиравсядовічно тазат­верджувавсякоролем. Українськаармія маланарахо­вуватиЗО тис. козаківта 10 тис. найманоговійська. Пра­вославнівіруючі зрівнювалисяв правах зкатоликами.

ГАДЯЦЬКИЙДОГОВІР.

ВодночасГалицькийдоговір передбачаввідновлен­няадміністративно-територіальногоустрою, що існу­вавдо 1648 р.; поверненняпольськиммагнатам ішляхті маєтківв українськихземлях: відновленняповинностейукраїнськогоселянства. Крімтого, Українськадер­жава позбавляласяправа на міжнароднівідносини.

УкладенняГадяцькогодоговору прискорилохід по­дій.Невдовзі російськийцар ОлексійМихайловичвидав грамотудо українськогонароду, у якійВиговськогобуло названозрадником, тамістився закликдо народу чинитинепокору гетьманові.У листопаді1658 р. російськевій­сько начолі з Г. Ромодановськимперейшло кордонУкра­їни. Післятого, як навеснінаступногороку під Путив­лемдо нього приєдналисякнязі О. Трубецькойта С. Пожарський, чисельністьармії вторгненнясягала 100 тис.осіб. Розпочалисяактивні дії.Початок агресіїбув вда­лимдля росіян.Козацькі загонизазнали поразкипід Ром­намита Лохвицею.Вирішальнабитва відбуласяв червні 1659р. підКонотопом. Вонатривала тридні й закінчила­сяцілковитоюперемогою І.Виговського.Москву охопилапаніка, царськийдвір збиравсявтікати доЯрославля.

Проте гетьмануне вдалосяскористатисянаслідкамисвоєї перемоги.Гадяцькийдоговір викликавневдоволен­ня, зростанняопозиції, посиленняпромосковськихнас­троїв.Обставиниускладнювалисязбереженняму Києві московськоїзалоги на чоліз В. Шереметьєвимта напа­домзапорозькогокошового Сіркана Крим, що змусилотатар — союзниківгетьмана —повернутисядодому. За такихобставин І.Виговськийу жовтні 1659 р.зрікаєть­сябулави та виїжджаєдо Польщі.

Намагаючисьуникнутигромадянськоївійни, пом'як­шитисоціальнунапругу, запобігтитериторіальномуроз­колу, старшиназнову проголошуєгетьманом Ю.Хмель­ницького.Розрахунокбув на те, що“чарівне ім'яХмель­ницького”(вислів І. Крип'якевича)стане тієюсилою, яказабезпечитьєдність еліти, консолідаціюсуспільствата ста­більністьдержави. Зрозуміло, що юний Юрійбув не стіль­кипрапором, скількиширмою дляелітної групистарши­ни, щостояла за йогоспиною. Найближчимирадникамигетьмана сталидосвідченіполітики тавоєначальники— генеральнийосавул І. Ковалевський, прилуцькийполков­никП. Дорошенкота запорозькийкошовий І. Сірко.Уряд Ю. Хмельницькогодля збереженняукраїнськоїдержав­ностіобрав тактикуне прямогопротистояння, а обереж­ноїгри на суперечностяхміж Москвоюта Варшавою.Стар-

шина, як доповідавкоролю А. Потоцький, вирішила “небути ні підвашою королівськоюмилістю, аніпід царем; сподіваютьсявони цьогодосягти обманюючиі лякаючи вашукоролівськумилість царем, а царя вашоюкоролів­ськоюмилістю”.

Новий ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙдоговір.

Однак ужена початкусвого другогогетьмануванняЮрій припустивсяфатальноїпомилки: вінприбув дляпереговорівз російськоюстороною доПереяслава, де сто­яв звеликим військомО. Трубецькой.Пізніше юнийгеть­ман згадував:“Я два тижнібув в'язнем; щохотіли, те йробили зі мною”.Отже, до шантажувдалася неукраїнсь­касторона, а російська.Новий Переяславськийдоговір, ухвалений27 жовтня 1659 р., фактичноперетворювавУкраїну наавтономнучастину Росії: переобраннягеть­мана малоздійснюватисялише з дозволуцаря; гетьманвтрачав правопризначатиі звільнятиполковників, кара­ти безсуду смертюстаршин, виступатив похід безцарсь­когодозволу; заборонялисявідносини зіншими країна­ми; у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві таУмані малиправо розташовуватисяросійськізалоги; КиївськамитрополіяпідпорядковуваласяМосковськомупатріар­хатові.

СЛОБОДИЩЕНСЬКИЙТРАКТАТ.

У 1660 р, розпочавсяновий раундросійсько-польсь­когопротистоянняв боротьбі заукраїнськіземлі. На Во­линьрушило 20-тисячнеросійськевійсько на чоліз В. Ше­реметьєвим.У другому ешелонірухалося ЗОтис. козаківна чолі з Ю.Хмельницьким, про якого російськийвоєво­да з пихоюговорив: “Зтомугетьманишкеидет лучшегу­сей пасти, чем гетьмановать”.Незабаром підЧудновом російськівояки потрапилив оточення ізазнали поразки.За цих обставинЮрій під тискомпропольськинастроє­ноїстаршини начолі з Г. Лісницькимта Г. Гуляницькимсхиляєтьсядо угоди з Польщею.18 жовтня 1660 р. булоукладеноСлободищенськийтрактат, відповіднодо якого Україназнову поверталасяпід владу РечіПосполитоїна правах автономії.Хоча ця угодаі нагадувалаГадяцьку, однаку ній обмеженняполітичноїнезалежностіукраїн­ськихземель булибільш значними: усунено статтюпро ВеликекнязівствоРуське; гетьманне тількипозбавляв­сяправа зовнішньополітичнихзносин, а йзобов'язував­сяподавати військовудопомогу Польщіу війнах з інши­мидержавами; польськійшляхті і магнатамповерталисявсі маєтностів Україні.НайтрагічнІшимнаслідкомСло-бодищенськоготрактату ставпочаток територіальногороз­колу України.

У січні 1663 р.Ю. Хмельницький, розуміючи, щовін не тількине зміцнивєдність держави, а й став однимз ініціаторівЇЇ територіальногорозмежування, зрікаєтьсягетьманськоїбулави та йдев монастир.Після того, якПравобережжяобрало гетьманомП. Тетерю, аЛівобереж­жя— І. Брюховецького, територіальнийрозкол Українидоповнивсяполітичним.Як влучнохарактеризуєцей пе­ріодО. Субтельний— “ доба Руїнисягнула свогоапогею”.

Отже, другийетап Українськоїнаціональноїреволю­ції(вересень 1657 —червень 1663 р.) ставчасом серйоз­нихвипробуваньдля українськогонароду. Ця добапри­несла жахливеспустошенняукраїнськихземель; спала­хигромадянськоївійни, загостренняборотьби загеть­манськубулаву; наростаннясоціальнихконфліктівта про­тистоянь; поновленнястарої моделісоціально-економіч­нихвідносин; відхіднаціональноїеліти від державноїідеї, сформульованоїБ. Хмельницьким,і поверненнядо ідеї автономізму1648 р.; розмиванняморальних норму сус­пільномужитті; тиск тавтручання вукраїнськісправи Польщі, Росії, Туреччини, Кримськогоханства; фаталь­нийрозкол Українина Правобережнута Лівобережну.

Слободищенськийтрактат, якийстав початкомроз­колу Україниза територіальноюознакою, водночасвід­крив новийетап боротьбиза гетьманськувладу. Особли­вістьцього етапуполягала втому, що предметомба­жань старшиниодночасно сталидві булави.Лівобереж­жя, яке перебувалопід патронатомМоскви, дедалібіль­ше відокремлюєтьсята відмежовуєтьсявід Правобереж­жя.На Правобережжівідновленняпольсько-шляхетськихпорядків спричинилонародний опірта посиленнястаршинськоїопозиції. Зацих обставингетьманськекріс­ло захиталосьпід Ю. Хмельницьким.

Претендентівна булаву вистачалов українськихзем­лях. НаЛівобережжіосновна боротьбарозгорнуласяміж Я. Сомком,І. Брюховецькимта В. Золотаренком.На “Чорнійраді” у Ніжині(червень 1663 р.)гетьманом булообрано І. Брюховецького.

БРЮХОВЕЦЬКИЙІван (? — 1668) — гетьманЛівобережноїУкраїни в 1663—1668рр. З 1648 р. при дворіБ. Хмельницькогов якості “старшогослуги” займавсявихованнямгетьманичаЮрія, викону­вавдипломатичнідоручення. З1659 р. перебувавна Запорозь­кійСічі, тоді жобраний кошовимотаманом. У1661 р. прийнявти­тул кошовогогетьмана. Протягом1662 — 1663 рр. один йголов­нихпретендентівна гетьманствов ЛівобережнійУкраїні. Москво­фільськізаяви Брюховецькогозабезпечилийому підтримкуцар­ськогоуряду. На «Чорнійраді” під Ніжином(1663) проголошенийгетьманом.Наказав стратитиіншого претендента— Я. Сомка, вчи­ниврозправу надопозицією. Увересні 1665 р.першим з україн­ськихгетьманівздійснив візитдо Москви. Невдаліспроби Брюхо­вецькогоприпинитиколонізаторськуполітику російськогоуряду спричинилипадіння йогополітичногоавторитетув Україні. Праг­нучивтримати важелівлади, оголосивпро розрив зМосквою. 7 (18) червня1668 р. Біля Диканькивідбулосьоб'єднаннявійськ Правобережноїта ЛівобережноїУкраїни, підчасякого лівобережнікозаки буквальнорозтерзалиБрюховецького.За наказомгеть­мана П.Дорошенка йоготіло було перевезенодо Гадяча і тампоховано зусіма гетьманськимипочестями всоборній церкві.

Це був спритнийавантюристі демагог, одинз тих, як писавкозацькийлітописецьС. Велично, що“для сріблай золота нетільки дав бивиколоти собіоко, але братай батька свогоне пощадив би, не те що вболіватиза Укра­їною”.Новообранийгетьман займаввідвертопромосковськіпозиції інеодноразововисловлювавсяза ліквідаціюгетьманатута утворенняз його земелькнязівствана чолі з царевичемФедором.

На початку60-х років XVIIст. загостриласяборотьба завладу і наПравобережжі.Ситуація особливоусклад­ниласявлітку 1662 р. післяневдалогопоходу Ю. Хмель­ницькогов ЛівобережнуУкраїну. Набулаву претендува­лиП. Тетеря, Г.Гуляницький, М. Ханенко, П.Дорошен­ко.Після того яку січні 1663 р. Ю.Хмельницькийсклав гетьманськіповноваження, козацька радау Чигириніпро­голошуєгетьманомПравобережжяП. Тетерю.

ТЕТЕРЯ(Моржковський, Мошковський)Павло (бл. 1620 —1671)гетьман ПравобережноїУкраїни в 1663—1665рр. Один з най­визначнішихдипломатівв урядах Б.Хмельницького,І. Виговського, Ю. Хмельницького, переяславськийполковник (1653— 1658). Походив зішляхетськогороду, мав добруосвіту. Перед1648 р. був канцеляристомгродськогосуду м. Луцька, з 1649 р. — писарПереяславськогополку. Протягом50-х років бравучасть майжев усіх міждержавнихпереговорах, що відбувалисяв Чиги­рині, виїжджав здипломатичнимимісіями доінших країн.Один з авторівБерезневихстатей (1654), Гадяцькоїугоди (1658), Слободищенськоготрактату (1660). Уранзі гетьманапідтримувавпохід Яна Казимирана Лівобережжя(1663-1664), намагаючисьоб’єднатиУкраїну підєдиною булавоюі зверхністюпольськогокороля. Своєюполітикоюспровокувавкозацьке повстання.Зазнавши поразкивід повстанців(1665), зрікся гетьманстваі виїхав доПольщі. Отруєний польськимиагентами.