Реферат: Національна політика СРСР в роки перебудови

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ

Кафедравсесвітньоїісторії

Shura19@yandex.ru

Курсоваробота

на тему:

Національнаполітика СРСРв роки перебудови

Виконала:

студентка-го курсу,

групи, історико-

соціологічногофакультету

Науковийкерівник:

/>

РІВНЕ- 2004

ЗМІСТ

Стор.

Вступ… 3

1.Передумовиперебудови… 5

Початок перебудови: відсутність передумов для

розвиткудемократії…5

1.2.Ціліі задачі перебудови… 8

2. Перебудовата викликанінеюзміни…10

2.1. Реформадержавногоапарату в періодперебудови…10

2.2. Змінив законодавстві…15

2.3. Формуваннянової зовнішньополітичноїдоктрини СРСР…20

2.4.Соціально-економічнаі політичнаситуація в

періодперебудови…25

3. Наслідкиперебудови…36

3.1. Завершенняперебудови…36

3.2.Підсумкиперебудови……………………………………………………37

Висновки………………………………………………………………………40

Література………………………………………………………………………42

Вступ

У 1982 р.пішов з життяЛ.І.Брежнєв, людина, якауособлюваласобою неосталінізм.Протягом п’ятнадцятироків, за виняткомрозстріліві масових тортур, практично вселишалося, якбуло при Сталіні.За неповні двадесятиліттяв країні буловідновленой зміцненокомандно-адміністративнусистему управліннявсіма сторонамисуспільногожиття. Вона непередбачалані в економіці, ні в культурі, ні, тим більше, в пресі ніякихдій, які не булиби узгодженіз керівництвом.Ініціативадозволяласялише в межахтого, як кращевиконати вказівкипартії.

Новийгенеральнийсекретар, якийприйшов післяЛ.І.Брежнєва, Ю. В. Андропов, прагнув “затягнутигайки” і, якбагаторічнийголова комітетудержбезпеки, взявся не додемократизаціїжиття, а довпорядкуваннянасильства, яке мало покластикрай розпадусоціалістичногосуспільства.Серед заходів, до яких вдалосякерівництвокраїни, булиі дуже непопулярні, наприклад, було дано командузупиняти людейна вулицях тав кінотеатрахза те, що вонив робочий часперебувалине на роботі.

Наступнийгенеральнийсекретар ЦККПРС К.У. Черненкоповернув країнуназад, на рейкизастою, добрежнєвськихчасів. Зновуі партію, і пресуохопила апатія, а економікай соціальнасфера продовжуваливтягуватисяв повномасштабнукризу.

Врештів квітні 1985 р. донайвищої партійноївлади в СРСРприйшов новийгенеральнийсекретар ЦККПРС М. Горбачов.Квітневийпленум знаменувавсобою докоріннийповорот в історіїі компартії,і РадянськогоСоюзу, і України,і українськоїпреси, і в ціломувсього світу.На квітневомупленумі такзвані реформаційнісили партіїпровели в генсекисвою кандидатурупершого секретаряСтавропольськогообкому, реформатора, який вже мавпевний авторитетза кордоном(ще як член політбюроЦК КПРС, вінпобував в Англіїі тодішнійпрем’єр-міністрВеликої БританіїТетчер далайому дуже високуоцінку як гнучкомуполітичномуі державномудіячеві).

В лютому-березні1986 р. пройшов ХХVIIзїздКПРС. Вперше, на відміну відпопередніхз’їздів, наньому булозаслухано незвітну, а політичнудоповідь. В нійбуло поставленодіагноз нашомусуспільству: його державнай політичнасистема застаріла, не відповідаєвимогам сучасності.Зокрема, булонаголошенона проблемі“відірваностіслова від справи”.

XXVII з’їзд КПРС зробивспробу повернутипартію обличчямдо людей. Посуті, булопоставленоісторичнийекспериментна сумісністьсоціалізмута демократії.І експеримент, на подив йогоорганізаторів, дав негативнувідповідь: командно-адміністративнийсоціалізм, збудованийв СРСР, протилежнийдемократії, несуміснийз нею, — і такимчином довівперевагу демократії.

Почалисяпроцеси, якіспочатку малина меті пристосуватипартію до новихумов, позбутися застійнихявищ, оживити, прискорити, активізуватипартійну роботуі відтак перевестиекономіку нарежим оздоровлення.

Стратегічнийкурс на перебудовусоціальнихвідносин буловизначено накількох наступнихпленумах ізатвердженоу новій редакціїпрограми партії(програми побудовикомунізму, прийнятої щев хрущовськічаси). Це сталосяна ХХVІІ з’їздіКПРС, а згодомбуло підтвердженота поглибленона ХІХ Всесоюзнійпартійнійконференції.

Метоюбурхливихперемін усоціально-економічнійта політичнійсферах життябуло визнановирішенняназрілих соціальнихпроблем наоснові розвиткупланово-ринковогогосподарства, повністю звільненоговід бюрократичнихпут.

В економіцібуло проголошеновідмову відкомандно-адміністративноїсистеми управлінняй проголошенопереважноекономічніметоди управліннягосподарством- а згодом навітьвизнано необхідністьпереходу досоціальноорієнтованихринкових відносин, що по суті вжеозначало скасуванняплановогопринципу розвиткупромисловостій сільськогогосподарства.

В соціальнійсфері булопроголошеновідмову відтак званогозалишковогопринципу, заяким на освіту, культуру, медицину, екологію тощовитрачаєтьсяте, що лишаєтьсяпісля пріоритетнихвитрат. Проголошенобуло поверненнядо усвідомленняїх першочерговогозначення, допрактичногопереорієнтуванняекономіки навирішення їїпотреб.

У політиці- взято курс напробудженнявід апатії табайдужості, на різку політизаціюнародних мас, на розділенняфункцій партіїі держави, перехідвід монополіїКПРС у сферіідеології, зокрема ЗМІ, до плюралізму, становленнябагатопартійності.Певне здивуванняпри цьому викликалоте, як старі, ще сталінськогогарту газетипишалися тим, що саме партіяпроголосилакурс на оновленняжиття в країні, та ставали начолі цьогодозволеногота узгодженогопрогресу.

1.Передумовиперебудови.

Квітень1985 року поклавпочаток повільним, обережнимреформам, спрямованимна частковевідновленняіснуючої системи.Зміни, що відбувалисяпротягом приблизнотрьох наступнихроків, віддаленонагадувалиситуацію, щосклалася вРосії наприкінці50-х років минулогостоліття. Стотридцять роківтому потребав частковіймодернізаціїрежиму булаусвідомленав результатіпоразки в Кримськійвійні, що продемонструвалаусьому світу, як далеко відсталаРосійськаімперія відінших європейськихдержав за час, що пройшовпісля тріумфальноїперемоги їїнад наполеонівськоюФранцією. Теперже причиною“ремонту, щопочався,” сталовідставаннявід США в гонцікосмічнихозброєнь: нездатністьу силу економічнихпричин дативідповідь напрограму “зорянихвійн” переконалаправлячі колаСРСР у тому, щозмагання всфері високихтехнологійуже майже програно(про близькістьекономічноїкризи говоритьхоча б такийфакт: з 1971 по 1985 р.у наявностібула негативнадинаміка роступо найважливішихекономічнихпоказниках.

Мовайшла зовсімне про те, щобзмінити систему- існуюча цілкомвлаштовувалаправлячі верхи.Систему цюпрагнули лишепристосуватидо нових — насампередміжнародних- умов.

Навпроти, у первісномупроекті перебудовив главу кутаставиласятехнологія, а не людина — їй приділяласянезрозумілароль “людськогофактора”.

1.1.Початокперебудови: відсутністьпередумов длярозвитку демократії.

У 1985 роціСРСР являвсобою типовийприклад пануваннятоталітарногорежиму в рамкахсоціалістичноїсистеми. Природно, що в такій обстановціне могли скластисяпередумови, необхідні ідостатні дляпереходу додемократії.

У західнійполітологіїприйнято розрізнятиекономічні, політичні ікультурно-психологічніпередумови, що сприяютьстановленнюефективноїдемократії.До економічнихпередумов можнавіднести високийрівень індустріалізаціїі певний рівеньдобробутунаселення.Відповіднодо теорії політологаЛернера, високийрівень економічногорозвитку, досягнутийу ході попередньоїполітичноїепохи, є первинноюумовою стабільноїдемократіїі всебічноїмодернізаціїсуспільства.ПерефразувавшиЛернера, можнасказати, що чимнижче рівеньекономічногодобробуту маєкраїна, тимменше в неїшансів длядемократизації.

У СРСРбули відсутнісоціально-економічнаоснова і відповідніпередумовидемократії– не було ринку, середньогокласу, достатньогоекономічногорозвитку.

Дополітичнихпередумовдемократіїзахідні політологи відносятьвизнання всімаполітичнимисуб'єктами“правил демократичноїгри”, під якимирозуміються: визнання політичноюелітою й основноюмасою громадянкраїни демократичнихпринципівустрою держави(наприклад, принцип поділувлади в державі, багатопартійність, воля ЗМІ і. т.д.), визнання політичноїопозиції, активнаучасть громадяну політичномужитті країни.[10;144]

Тоталітарнаполітичнакультура громадян, що ґрунтуваласяна принципахколективізму, визначеності,єдності йоднаковості, перешкоджалавиникненнюпродемократичнихчи хоча б антитоталітарнихпоглядів. Дляуспіхів процесівдемократизаціїв СРСР необхіднобуло поступовозмінювати, трансформуватиполітичнукультуру соціалізму, що з поглядусвітової політологіїне підходиладля демократії, точно так самощо як існувалаекономічнакультура, теоріяі практикасоціалізмуне підходилидля ліберальноїекономіки.

Перебудова– комплексреформ, що булиініційованіі перетворенів життя “зверху”.

Розглянемобільш докладноосновні складовіпереходу додемократіїз погляду західнихполітологів.

Першастадія – лібералізація, відповіднодо поглядівзахідних теоретиків, являє собоюпроцес інституціоналізаціїосновнихгромадянськихволь без радикальноїзміни владногоапарату, тобтосвого родуконтрольованевідкриттянового політичногопростору, щомає ціль поставитипід сумнівлегітимністьі стабільністьпопередньогополітичногорежиму. Легітимністьколишньогорежиму звичайнозменшуєтьсявнаслідок йогодискредитаціїреформаторамиі демонстраціїними перевагнового, демократичногорежиму.

Широкаполітичнаучасть громадян, розширеннягромадянськихправ і вольтеоретичноповинні вестидо появи всуспільствіальтернативнихдумок і настроїв.Основним критеріємлібералізації, звичайно, вважаєтьсяпоява конфліктівінтересів, що, з одного боку,є необхідноюпередумовоюдемократії, а з іншого боку– одночаснопідриває стабільністьпопередньогорежиму.

На другійстадії конфліктміж прихильникамистарого режимуй опозицієюможе мати дваваріанти завершення.Або це демонтажколишньоїсистеми внаслідокмирного дозволуконфліктуінтересів міжрежимом і опозицією, або розпадсистеми у випадкунебажанняпозначенихсторін прийтидо компромісу.

Дляостаточногодемонтажусистеми необхідно, щоб протистоянняопозиційнихсил завершилосядобровільнимприйняттямусіма сторонамидемократичнихнорм і цінностей.

Третьоюстадією розвиткумоделі є власнедемократизація, що являє собоюконституційнеоформленнядемократії.Основним критеріємдосягненняпевного рівнядемократизаціїсуспільствав даній моделіслужать демократичнівибори, припроведенніяких жодна зісторін не можецілком їхконтролюватиі гарантуватирезультат усвою користь.Конституційнеоформленнядемократичнихінститутівза цією схемоюздійснюєтьсяшляхом прийняттяспеціальнихнормативнихактів.

Останнячетверта стадіяхарактеризуєтьсязасвоєннямнових норм іцінностейгромадянамикраїни.

У чомуж помилкагорбачовськоїдемократизації? У 1985 році демократизаціясистеми випереджаларіст потребгромадян СРСРу цій демократії.

1.2.Ціліі задачі перебудови

Керівництвокраїни на чоліз Горбачовимпоставило передсобою цільвивести суспільствоз колишнього, застійногостану і повестикраїну до демократії, що своєріднорозуміється.У заявах керівництватого часу можнавиявити трипотенційнонеобхіднихдля здійсненняреформи компонента: аналітичний, що містив критикуіснуючої системи(гасло гласності), перспективний, пояснюючийте, що повиннобути зроблене(гасло перебудови) і тактичнийпояснюючиймеханізмидосягненнямети (на різнихетапах цю рольграли гасла“прискорення”,“нового мислення”і “демократизації”).[1;94]Перебудовамала своєюурочисто проголошеноюметою не трансформаціюсистеми, а перехіддо нового, гуманногосоціалізму.Усебічна ждемократизаціяповинна булаторкнутисятільки нижчихешелонів влади.Процеси, щопочалися, булиспрямованілише на частковувидозмінуколишньоїполітичноїсистеми і назбереженняпозицій КПРСпри пануваннітрохи модернізованоїсоціалістичноїідеології.

Першіреформи.Причини кризив економіці, що наступили, треба шукатиу виродливійструктурінародногогосподарствакраїни і відсутностісерйознихстимулів допраці. Усе цеварто помножитина серйозніпомилки в управлінні, допущені напочатку перебудови.

Спочатку, на XVII З'їзді КПРСпитання ставилосяправильно: повернутивиробництвообличчям доспоживача йактивізуватилюдський фактор.Але як домогтисяпоставленоїмети? Горбачовобрав цілкоммарксистськийметод — методпроб і помилок.[4;47]

Спочаткубуло “прискорення”- наївна спробаза допомогоюідеологічнихзаклинань іпризовів до“кожного насвоєму робочомумісці” змуситипроржавілийгосподарськиймеханізм крутитисяшвидше. Алеодними домовленостямибуло не обійтися: на випуск товарівнародногоспоживаннябула задіянатільки однасьома частинаосновних виробничихфондів. І урядзатіяв малуіндустріалізацію- для того, щобв остаточномупідсумкумодернізувативідсталу легкупромисловість.Усе це, однак, закінчилосяпровалом ужена першомуетапі: мільярднідержкапіталовкладенняв базові галузібезвісти розчинилисяв загальномубедламі — новогообладнання, матеріалів, технологійлегка промисловістьтак і не дочекалася.

Тодіскоротилизакупівлюширвжитку ікинули валютнікошти на закупівлютехніки зарубежем. Результат- мінімальний.Частина устаткуваннятак і залишиласяна складах іпід відкритимнебом — недостачавиробничихплощ. А те, щоудалося зрештоюзмонтувати, то і справадавала відмовлення.Цілі потоковілінії простоюваличерез неправильнуексплуатацію, відсутностізапчастин, низької якостісировини.

Нарештізрозуміли, щопри відсутностістимулів увиробниківнічого в економіціне повернеш.Вирішили датипідприємствамгоспрозрахунковусамостійність.Але обмеженаволя обернуласялише правомбезконтрольноївитрати державнихзасобів і призвеладо здуття цін, скороченнюобсягів виробництваі різкому ростігрошової масив наявномуобігу.

Рістзаробітківпри цьому ніякне вплинув навихід кінцевоїспоживчоїпродукції, оскільки грошівиплачувалисяне тільки виробникамтоварів, алеі всім іншимбез винятку.

Бажаннявлади виглядатидобре без усякихна те основзіграло з неюпоганий жарт.Не скорочуючиколишніх витрат, у центрі і намісцях розроблялинезліченнісоціальніпрограми, накачувалив економікуінфляційнігроші. Зрештоюроздутийплатоспроможнийпопит початківпотихенькуроздавлюватиі торгівлю, іспоживчийсектор промисловості.

Втратинародногогосподарствавід реформГорбачовазростали. Другийподих до соціалізмутак і не прийшло- почалася агонія...

2. Перебудовата викликанінею зміни.

2.1. Реформадержавногоапарату в періодперебудови.

Зміни, що відбувалисяв країні, основнимзмістом котрихбула демократизаціясуспільногожиття, зокремарозвиток гласностіі політичногоплюралізму, а також послабленнявлади КПРС —стрижняадміністративно-командноїсистеми управління, обумови­линеобхідністьреформуваннядержавногоапарату як вцентрі, так іна місцях. Цяробота почаларозгортатисьперш за все насоюзному рівні.Досить радикальнимкроком у реформуваннідержапаратубуло прийняття15 березня 1990 p. IIIз'їздом народнихдепутатів СРСРпостанови прообрання М.ГорбачеваПрезидентомСРСР. М.Горбачевстав президентомкраїни, одержавшилише 59,2% від списочногоскладу з'їздународних депутатівСРСР.[2;114]Запроваджен­няінститутупрезидентствав країні булологічним втіленняму практикудержавногобудівництватеорії розподілувлади, що пе­редбачалофункціонуваннятрьох самостійнихгілок влади, в тому числій виконавчої.

26 грудня1990 p. з'їзд народнихдепутатів СРСРприйняв Закон«Про зміни ідоповненняКонституції(ОсновногоЗакону) СРСРу зв'язку зудосконаленнямсистеми державногоуправління», значне місцев якому відводилосяправовомурегулюваннюорганізаціїта діяльностіуряду СРСР.Замість РадиМіністрів СРСРуряд далі іменувавсяКабінетомМіністрів СРСР.В оновленійст. 128 Консти­туціїСРСР зазначалося, що КабінетМіністрів СРСРє виконавчо-ро­зпорядчиморганом СоюзуРСР і підлеглийпрезидентуСРСР. Док­ладноорганізаціяі діяльністьуряду СРСРрегламентувалисяЗаконом СРСРвід 20 березня1991 p. «Про КабінетМіністрівСРСР». Реконструюванняуряду СРСРозначало логічнепродовженняконс­титуційногооформленнявиконавчоївлади. Галузевеуправлінняв країні здійснювалиміністерстваСРСР та іншіцентральніоргани державногоуправлінняСоюзу РСР. Перелікназваних союзнихорга­нів наводивсяв Законі СРСРвід 1 квітня1991 p.[14;221]

У період, що розглядається, була підданареформуваннюй судова система.13 листопада1989 p. Верховна РадаСРСР прийняланові ОсновизаконодавстваСРСР і союзнихреспублік просудоус­трій.Підвищити рольсуду були покликаній інші правовіакти. Так, 20 червня1989 p. Верховна РадаСРСР прийнялаЗакон «Простатус суддівв СРСР», а в грудні1989 p. ухвалиланизку правовихактів про судовусистему, зокремаЗакон СРСР «Провідповідальністьза неповагудо суду», постанови«Про затвердженняПоложення прокваліфікаційніколегії суддівсудів СоюзуРСР», «Про затвердженняПоложення прокваліфікаційнуатестаціюсуддів», «Прозатверд­женняПоложення продисциплінарнувідповідальністьсуддів, від­кликанняі достроковезвільненнясуддів та народнихзасідателівсудів СоюзуРСР».[4;118]

В процесіконституційнихнововведеньу роки «перебудови»було зробленоспробу створитиорган конституційногоконтролю. Циморганом ставКомітет конституційногонагляду СРСР, органі­заціяі діяльністьякого буливрегульованіЗаконом проКонститу­ційнийнагляд в СРСР, ухваленимз'їздом народнихдепутатів СРСРУ грудні 1989 p. Протедіяльністьзазначеногооргану виявиласьмалоефективною.Комітет бувквазісудовиморганом і являвсобою додатокдо з'їзду народнихдепутатів СРСР.Громадяни булипоз­бавленіможливостізвертатисядо нього з конкретнихпитань.

На союзномурівні булозроблено спробуздійснитикорінну реформуорганізаціїмісцевої влади.9 квітня 1990 p. бувприйнятий ЗаконСРСР «Про загальнізасади місцевогосамоврядуванняі місцевогогосподарствав СРСР». Згідноз постановоюВерховної РадиСРСР про порядоквведення в діюзазначеногоЗакону вважа­лисятакими, що втратилисилу, законипро основніправа і обо­в'язкиусіх ланокмісцевих Раднародних депутатів.У той же часВерховним Радамсоюзних республікпропонувалосьзабезпечитирозробленняі прийняттязаконодавчихактів, які брегулювалимісцеве самоврядуванняреспублік.Закон СРСР від9 квітня 1990 p. містивосновну ідею— перевестимісцеві Радиз режиму єдиногодержавногокерівництвав режим місцевогосамоврядуван­ня— і закріплювавстановищемісцевих Радяк повноправнихгосподарівна своїй території.

В руслізазначенихнапрямківреформуваннясоюзної держав­ностіздійснювалосьі реконструюваннядержавногоапарату УРСР.

Помітноюподією в державно-правовомужитті УРСР булоприй­няттяВерховною Радоюреспубліки27 жовтня 1989 p. Закону«Про зміни ідоповненняКонституції(ОсновногоЗакону) УкраїнськоїРСР». У преамбуліцього Законузазначалося, що зміни доКонс­титуціїУРСР вносятьсяз метою розвиткудемократії, самоврядуван­нянароду, удосконаленнявиборчої системи, структури, діяльностіРад народнихдепутатів, органів правосуддята відповіднодо Закону СРСР«Про зміни ідоповненняКонституції(ОсновногоЗакону) СРСР».ПрийняттяЗакону від 27жовтня 1989 p. означалопевне зрушенняу бік розвиткупредставницькоїдемократіїв Україні. Цебуло пов'язаноу першу чергуз демократизацієювиборчої системи.Закон, зокрема, забезпечувавперехід дореальної, а нетільки прого­лошеноїальтернативностівисуваннякандидатіву депутати.Істотні змінибуло внесенов розділ 12 КонституціїУРСР, що регламентуваворганізаціюі діяльністьВерховної Радиреспубліки.Чіткіше визнача­ласькомпетенціяВерховної Ради, предмети виключноговідання цьоговищого органувлади УРСР.Значно розширювалисяповноваженняГолови ВерховноїРади УРСР, якийнабуває рангунайвищої посадовоїособи республікиі представлявУРСР у країніта в міжнароднихвідносинах.КонституціяУРСР у редакціїЗакону від 27жовтня 1989 p. передбачалафункціонуванняв республіціКомітетуконституційногонагляду УРСР, який обиравсяВерховною Радоюстроком на 10років. Істотнізміни буливнесені такожв розділ 18 КонституціїУРСР «Суд іарбітраж».Наприклад, змінювавсяпорядок обраннянародних суддіврайонних народнихсудів. Обиралиїх обла­сніРади народнихдепутатів.Судді усіхсудів обиралисястроком на 10років. В розвитокдемократичнихначал виборчоїсистеми, Вер­ховнаРада республіки27 жовтня 1989 p. прийнялазакони «Провибори народнихдепутатівУкраїнськоїРСР» та «Провибори депу­татівмісцевих Раднародних депутатівУкраїнськоїРСР».[14;315]

Демократизаціявиборчої системидала позитивнірезультати.У березні 1990 p. навиборах доВерховної РадиУРСР і місцевихРад народнихдепутатівнаціонально-демократичнісили одержалипере­конливуперемогу. Так, на виборах доВерховної Радивони завою­валив умовах жорсткогопресингу з бокувладних структур27% депутатськихмандатів. Упарламентіреспублікибула сформованаопозиція вособі НародноїРади, до складуякої увійшло125 депу­татів.Між ними іпартапаратноюбільшістюдепутатів(«група 239») розгорнуласязапекла політичнаборотьба.[3;7] Упершеза багато роківсвого існуванняВерховна Радапочала працюватив парламентсько­мурежимі, тобтосесії продовжувалисяпо кілька місяців.Порядок їхроботи визначавсяТимчасовимрегламентомзасідань ВерховноїРади УкраїнськоїРСР дванадцятогоскликання, затвердженимВе­рховноюРадою УРСР 22травня 1990 p.

Новийпоштовх справіудосконаленнядержавногоапарату УРСРдало прийняттяДеклараціїпро державнийсуверенітетУкраїни. 24 жовтня1990 p. Верховна Радаприйняла Закон«Про зміни ідопов­ненняКонституції(ОсновногоЗакону) УкраїнськоїРСР». Вони стосувалисяв першу чергурозділу «Політичнасистема». Булозмінено статтюКонституціїпро принципдемократичногоцентралізму.У новій редакціїзазначалося, що організаціяі діяльністьдержави ґрунтуютьсяна засадахвиборностівсіх органівдержавноївлади, підзвіт­ностіїх народові, відповідальностікожної державноїта службовоїособи за дорученусправу, обов'язковостірішень вищестоящихорга­нів длянижчестоящихвідповіднодо їх компетенції.Цим же Закономбуло виключеност. 6 Конституціїпро керівнуі спрямовуючуроль КЛРС усуспільномута державномужитті і наданоправо політичнимпартіям, громадськиморганізаціямі рухам черезсвоїх представників, обраних до Раднародних депутатів, та в інших формахбрати участьу розробці іздійсненніполітики вуправліннідержавнимиі суспільнимисправами. Такимчином, булипідірванізасади монопольногопану­ваннякомпартії вдержаві яквирішальногочинника функціонуваннякомандно-адміністративноїсистеми управління.

Зміниі доповненняКонституціїУРСР торкалисяряду статейпро розмежуванняповноваженьміж представницькими, виконавчимита судовимиорганами. Істотнізміни буловнесено дорозділів 18 («Суді арбітраж»)та 19 («Прокуратура»).Судова і прокурорськасистеми Українифактично виводилисяіз підпорядкуваннясоюз­ним структурам.Так, в ст. 149 Конституціїзазначалося, що «най­вищийсудовий контрольі нагляд засудовою діяльністюсудів республікиздійснюєтьсялише ВерховнимСудом УкраїнськоїРСР», а в ст. 163 —що «Генеральнийпрокурор УкраїнськоїРСР призначаєтьсяВерховною РадоюУкраїнськоїРСР, відповідальнийперед нею ітільки їйпідзвітний».Встановлювалося, що організаціяй порядок діяльностісудів і органівПрокуратуриУРСР визначаю­тьсявиключно законамиУРСР.[12;9]Передбачалосятакож створенняв Україні дужеважливогооргану — КонституційногоСуду.

20 грудня1990 p. був прийнятийзакон України«Про міліцію».Згідно з нимосновнимизавданнямиміліції оголошувалися: забез­печенняособистоїбезпеки громадян, захист їх праві свобод, законнихінтересів; запобіганняправопорушеннямта їх припинен­ня; виявлення ірозкриттязлочинів, розшукосіб, що їх скоїли;

забезпеченнябезпеки дорожньогоруху; захиствласності відзло­чиннихпосягань; виконаннякримінальнихпокарань іадміністра­тивнихстягнень; участьу наданні соціальноїта правовоїдопомоги громадянам, сприяння вмежах своєїкомпетенціїдержавниморга­нам, підприємствам, установам, організаціяму виконанніпокладе­нихна них закономобов'язків.

Роботапо удосконаленнюдержапаратуУкраїни тривалай у 1991 р. Так, Закономвід 21 травня1991 p. були зміненіі доповненістатті Конституціїпро структурувищої виконавчоївлади республі­ки.Посада головиРади Міністрівзаміняласьпосадою прем'єр-міністра, Рада Міністрівстала називатисяКабінетомМіністрів —урядом України— найвищиморганом державногоуправліннярес­публіки.13 травня 1991 p. бувприйнятий Закон«Про перелікміністерствта інших центральнихорганів державногоуправлінняУкраїнськоїРСР». Значноюподією сталозапровадженняв Україні постаПрезидентаУРСР. З цьогоприводу ВерховнаРада УРСР прийняла5 липня 1991 p. такізакони: «Прозаснуванняпоста ПрезидентаУкраїнськоїРСР і внесеннязмін і доповненьдо Конс­титуції(ОсновногоЗакону) УкраїнськоїРСР», «Про ПрезидентаУкраїнськоїРСР», «Про вибориПрезидентаУкраїнськоїРСР». ВибориПрезидентаУкраїни призначалисяна 1 грудня1991p.[10;198]Такимчином, запровадженняпоста ПрезидентаУРСР було новимкроком по створеннюв республіцідержавногоапарату, побудова­ногона принципахрозподілувлади.

У період, що розглядається, значні за обсягомта змістомзміни і доповненнядо Конституціїбули внесеніВерховною РадоюУкра­їни Закономвід 19 липня 1991 p., викликаніствореннямКримськоїАвтономноїреспубліки, необхідністювизначенняїї конституцій­ногостатусу. В своючергу це викликалозміни статейКонституціїпро адміністративно-територіальнийустрій, системуі компетенціюдержавнихорганів.

Істотнимзмінам булопіддано законодавствоУРСР про місцевіРади. Це булопов'язано зприйняттям7 грудня 1990 p. ЗаконуУРСР «Про місцевіРади народнихдепутатівУкраїнськоїРСР та місцевесамоврядування».Він визначивзасади місцевогосамо­врядування— основи демократичногоустрою владив республіці, правовий статусмісцевих Раднародних депутатів, органів терито­ріальногогромадськогосамоврядування, а також формибезпосе­редньоїдемократії.У преамбуліЗакону підкреслювалося, що цей правовийакт є основоюреалізаціїдержавної владиі місцевогосамоврядування, утвердженняповноти народовладдяна відповід­нихадміністративнихтериторіях.З введеннямв дію зазначеногоЗакону втрачалочинністьзаконодавствопро обласні, районні, мі­ські, районні в місті, селищні, сільськіРади народнихдепутатів УРСР.

Осьтакі основнізміни в державномуапараті Українисталися в умовахреформуванняполітичноїсистеми країни.Новий етапреформи держапаратуреспублікирозпочавсяуже у другійполовині 1991 p., коли Українанабула статусунезалежноїдержави.

2.2. Змінив законодавствів період перебудови.

На початок1985 р. в Українідіяло розгалуженеяк союзне, такі повністювідповіднейому республіканськезаконодавство.Воно було покликанезабезпечитифункціонуваннякомандно-адмініст­ративноїсистеми управлінняі плановоїекономіки. Уроки «пере­будови»здійснюєтьсяреформуваннязаконодавства.У діючі зако­ни,інші правовіакти вносятьсячисленні зміниі доповнення.Крім того, приймаютьсянові законодавчіакти. Практичноне було жод­ноїгалузі права, де б не сталисячасом істотнізміни. Усе цебуло обумовленопроцесами, яківідбувалисяу суспільстві.

Особливоактивний процесоновленнязаконодавстваспосте­рігавсяв галузях права, які регулювалиекономічнівідносини. Так, було прийнятонизку правовихактів, покликанихзабезпечитипе­рехід економікиСРСР на системуринкових відносин.

Змінаекономічногофундаментусуспільства, пов'язана зпере­ходомдо багатоукладноїекономіки, викликалапосиленнязначення цивільногоправа як основногорегулятораринкових відносин, що формувалися.Головнимиактами, якірегулювалицивільно-правовівідносини вУкраїні у період, що розглядається, були ОсновицивільногозаконодавстваСоюзу РСР ісоюзних республіквід 8 грудня1961 p. та Цивільнийкодекс УРСР1964 p., куди вносилисязміни і доповнення.Проте порядіз зазначенимиактами булиприйняті й новізакони, яківносили істотнізміни в цивільнеправо. Це першза все закониСРСР від 4 червня1990 р. «Про підприємс­твав СРСР», від 26травня 1988 p. «Прокоопераціюв СРСР», від 6березня 1990 p. «Провласність вСРСР», ОсновизаконодавстваСоюзу РСР ісоюзних республікпро оренду від23 листопада1989 p. та ін. В УРСРновими важливимиактами в галузіцивільногоправа стализакони від 17лютого 1991 р. «Провласність»і від 27 березня1991 р. «Про підприємствав Україні».[14;156]

У травні1991 p. були прийнятінові Основицивільногозако­нодавстваСоюзу РСР ісоюзних республік, які набраличинності 1 січня1992 p. Вони являлисобою серйозний, глибоко продума­ний, працездатнийзакон ринковоготипу.

Дозаконодавствав галузі цивільногоправа тіснопримикалиправові акти, покликаністворити сприятливіумови дляпідприєм­ницькоїдіяльності.Одним з них бувЗакон СРСР від2 квітня 1991 p. «Прозагальні засадипідприємництвагромадян вСРСР», яким, зокрема, регламентувалисяправа і відповідальністьсуб'єктівпідприємницькоїдіяльності.В Законі підкреслювалося, що він спрямованийна створенняумов для широкоговиявленнягосподар­ськоїініціативиі заповзятливостігромадян напідставі реалізаціїпринципу рівностіусіх форм власності, свободи розпорядженнямайном і виборусфер діяльності.На забезпеченняефективногофункціонуванняекономіки вумовах ринковихвідносин булиспря­мованіОснови законодавствапро інвестиційнудіяльністьвід 10 грудня1990 p., а також ЗаконСРСР від 11 грудня1990 р. «Про банкиі банківськудіяльність», який передбачавможливістьісну­ванняпоряд з державнимий комерційнихбанків.[14;157]

В Українісоюзне законодавствопро підприємницькудіяль­ністьбуло продубльованов законах УРСРвід 7 лютого1991 р. «Про підприємництво»і від 18 вересня1991 р. «Про інвестиційнудіяль­ність».

Однимз найважливішихправових актів, покликанихрегулю­ватиекономічнівідносини, булиОснови законодавстваСоюзу РСР ісоюзних республікпро землю від28 лютого 1990 p. Вонимали регулюватиземельні відносиниі створюватиумови дляраціональ­ноговикористаннята охорониземель, відтворенняродючостіґрунтів, збереженняі поліпшенняприродногосередовища, розвитку усіхформ господарювання.

Перехіддо ринковоїмоделі розвиткуекономіки бувнеможли­вимбез кардинальногореформуваннятрудовогозаконодавства.Перші крокиу цьому напрямкубули зробленіна початку 1988p., коли розпочавсяперехід практичноусіх підприємствна повнийгоспрозрахунокі самофінансування.З цього часубув встановленийновий порядокрозробки йукладенняколективнихдоговорів.Ос­новною йогоособливістює деяка демократизаціяусієї колдоговір­ноїроботи.

З метоюзабезпеченнярівноправностіз чоловікамитрудове законодавстворозшириложінкам пільгиі надало їмдодатковігарантії трудовихправ. Це булозакріплено, зокрема, в ЗаконіСРСР від 22 травня1990 р. «Про внесеннязмін і доповненьу деякі законодавчіакти СРСР зпитань, що стосуютьсяжінок, сім'ї тадитинства»і постановіВерховної РадиСРСР від 10 квітня1990 p. «Про деякізаходи щодополіпшеннястановищажінок».

Питаннятрудових відносинрегулювалисяі в таких законахСРСР, як «Провласність вСРСР», «Пропідприємствав СРСР», ОсновизаконодавстваСоюзу РСР ісоюзних республікпро оренду.Наприклад, вст. 62 Закону «Провласність вСРСР» закріплялося, що громадянинуналежить виключнеправо розпорядженнясвоїми здібностямидо праці.[14;157]

У трудовомузаконодавствібули й іншізміни прогресивногохарактеру. Так, тривалістьвипробуванняпри прийоміна роботу сталавизначатисяза погодженнямсторін трудовогодоговору, булискасованінерозумніобмеженняроботи засумісництвом, краще стимулювалосясуміщенняпрофесій іпосад тощо.

Кардинальнимиможна вважатитакож змінив інститутітрудо­вогодоговору позапровадженнюсоюзним законодавством1990— 1991 pp. так званоїконтрактноїформи прийняттяна роботу.Свід­ченнямрозуміннянеобхідностікардинальнихзмін в галузіправо­вогорегулюванняпраці є включеннядо плану підготовкипроектів законодавчихактів, необхіднихдля правовогозабезпеченняеконо­мічноїреформи, підготовкапроекту законуСРСР про приведенняОснов законодавстваСоюзу РСР ісоюзних республікпро працю увідповідністьз новими принципамигосподарювання.

ПостановоюВерховної РадиУРСР «Про економічнусамостій­ністьУкраїнськоїРСР» було передбаченорозробку законодавчихактів про працю.Законом УРСРвід 20 березня1991 p. були внесеніокремі змінив КЗпП УРСР.Щоправда, цізміни можнаохаракте­ризуватилише як тимчасовізаходи щодооновленнятрудовогозаконодавства.Були прийнятій інші законодавчіакти, присвяченіокремим інститутамтрудового праваУкраїни, наприкладзакони УРСРвід 1 березня1991 р. «Про зайнятістьнаселення»і «Про основисоціальноїзахищеностіінвалідів вУкраїні».

Такимчином, і в союзному,і в республіканськомутрудовомузаконодавствімали місцепевні зрушенняреформаторськогохарак­теру.Проте в ціломутрудове законодавствоперебувалоу кризовомустані і невідповідалопотребам часу.Істотниминедолікамицієї галузіправа були:

хибна орієнтація на виробництво, а не на праці­вника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці;

майже повна відсутність договірних начал між працівником і адмі­ністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях (йдеться про обмеже­ність предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ);

слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймалися спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік. Тому в умо­вах економічних реформ і розвитку ринкових відносин потрібні були радикальні зміни всього законодавства про працю, які відоб­ражали реальні процеси перебудови в різних сферах життя суспіль­ства.

Робилисятакож спробиреформуватизаконодавство, яке регу­лювалосоціально-культурнусферу. Наприклад, були прийнятітакі закониСРСР: від 11 квітня1991 р. «Про загальнізасади державноїмолодіжноїполітики вСРСР», від 15 травня1990 р. «Про пенсійнезабезпеченнягромадян вСРСР», від 24 квітня1990 р. «Про мовинародів СРСР», від 1 жовтня1990 р. «Про свободусовісті і релігійніорганізації».Серед правовихактів Українисоціально-культурногопризначенняможна назвати, зокрема, законивід 28 жовтня1989 p. «Про мови вУкраїнськійСРСР» і від 5листопада 1991р. «Про пенсійнезабезпечення».[14;158]

У рокиперебудовив кримінальнезаконодавство, яким керува­лисьв Україні, вносилисязміни і доповнення, обумовленіпроце­сами, які відбувалисяв соціально-скономічнійі політичнійсферах. Так, у1985—1986 pp. кримінальнезаконодавствозмінювалосяу зв'язку зпроведеннямполітики попосиленнюборотьби зпияцт­вом, атакож одержаннямнетрудовихдоходів. У 1986 р.в ОсновахкримінальногозаконодавстваСоюзу РСР ісоюзних республікбуло встановлено, що в разі замінив порядку помилуваннясмертної карипозбавленнямволі останнємогло бутипризначенеі на строк понад15 років, але небільше 20 років.У 1987 р. в загальносоюзнезаконодавствобули внесенізміни і доповненняу зв'язку зприєд­наннямСРСРдо міжнароднихконвенцій щодонаркотиків, СНІДу, заручників.

Загостреннясоціально-політичноїситуації вкраїні, активіза­ціягромадсько-політичнихрухів, боротьбаза владу різнихугрупо­вань, партій і рухівпризвели дозмін і доповненьв Закон СРСР«Про кримінальнувідповідальністьза державнізлочини», обумови­липрийняттязаконів СРСРвід 2 квітня1990 р. «Про захистчесті і гідностіПрезидентаСРСР», від 23 жовтня1990 р. «Про криміналь­нувідповідальністьза блокуваннятранспортнихкомунікаційта інші незаконнідії, які посягаютьна нормальнуі безпечнуроботу транспорту».2 липня 1991 p. ВерховнаРада СРСР прийнялаОсно­ви кримінальногозаконодавстваСоюзу РСР ісоюзних республік.[9;38]

Реформаторськиминачалами позначеной процесуальнезако­нодавство.Так, 30червня 1987 p. ВерховнаРада СРСР прийнялаЗакон «Пропорядок оскарженняв суд неправомірнихдій службо­вихосіб, які ущемляютьправа громадян», який за формоюі змістом відповідавпринципамдемократизаціїсуспільногожиття.

Такимчином, законодавствоу перебудовчийперіод зазнавалонизки змін. Уньому певноюмірою ставвиявлятисяновий для радянськоїправової системипринцип центральногостановищаінституту праві свобод особи.Воно за своїмзмістом ставалобільш демократичнимі гуманним.Проте правовіакти як союзного, так і республіканського(в тому числіУРСР) рівня незмогли переломитипроцес розвиткукраїни, зупинити, а згодом й подолатикризові явища.Комплекснийпідхід дозаконодавствабув явно недоскона­лим.Зміна напрямківі конкретнихцілей, непослідовністьі непов­нотарішень негативновпливали нарозвиток правовоїсистеми. У нійзберігалися«білі плями», застарілінорми, виникалирозузгод-женістьнорм, їх суперечність.На цьому тліпотік законодавстване міг датибажаного результату, а його престижзменшувався.Нема­ловажнезначення малозахоплення«валом» зарахунок якостізаконів. Так, Верховна РадаСРСР тількиу 1989—1991 pp. прийнялапонад 100 законів.[5;341]У правовихактах булобагато декларативнихположень, якіне підкріплювалисяорганізаційнимі правовиммеха­нізмомреалізації.В умовах невпинногоослабленнявлади союз­нихструктур розгорнуласясправжня «війна»союзних іреспубліканськихзаконів, яканабула особливогонапруженняпісля проголо­шенняреспублікамидеклараційпро їх державнийсуверенітет.Си­туація неполіпшиласьй після прийняттяЗакону СРСРвід 24 жовтня1990 р. «Про забезпеченнядії законівта інших нормативнихактів законодавстваСоюзу РСР», де, зокрема, передбачалось, що закони, указиПрезидентаСРСР, виданіу межах йогоповноважень,є обов'язковимидля виконанняусіма державнимиі громадськимиорганами, службовимиособами і громадянамина територіїСоюзу РСР. Протесоюзні республікипроігнорувалице розпорядження, Більш того, утой же день, 24жовтня. ВерховнаРада УРСР прий­нялазакон про внесеннязмін і доповненьдо КонституціїУРСР. Тепер вст. 71 ОсновногоЗакону Українивстановлювалося, що «на територіїУкраїнськоїРСР забезпечуєтьсяверховенствозаконів ре­спубліки».Отже, такі протилежніпідходи до діїзаконодавствау просторідестабілізувалисферу правовогорегулювання, поглибиликризові явищау законодавстві.

Післярозпаду СРСРбагато союзнихправових актіввтратили силу.Але згідно зпостановоюВерховної РадиУкраїни від12 серпня 1991 р. натериторіїУкраїни моглизастосовуватисяакти законодавстваСРСР з питань, які не буливрегульованізаконодав­ствомУкраїни, заумов, що вонине суперечатьКонституціїі законам України.

2.3.Формуваннянової зовнішньополітичноїдоктрини СРСР.

Точкоювідліку у формуваннінової позиції РадянськогоСоюзу з питаньзовнішньоїполітики ставКвітневийПленум, що відбувся23 квітня 1985 р. Нацьому Пленуміпозначиласяпозиція радянськогокерівництвау відношенні Китаю: “Цілеспрямованоі наполегливоРадянськийСоюз буде зміцнювативзаємозв'язкуі розвиватиспівробітництвоз іншими соціалістичнимикраїнами, утому числі зКитайськоюНародноюРеспублікою”.[6;83]КвітневийПленум продемонстрував, що радянськекерівництвовстало на шляхзміни не тількисвоєї внутрішньої, але і зовнішньоїполітик.

Длявтілення вжиття новихідей Горбачовупотрібні булиі нові, енергійнілюди, що булиб готові йтивперед по шляхуреформ. Слідзазначити, щодля останньогороків правлінняпопередниківГорбачова — Брежнєва, Андроповаі Черненко — були характернізастиглість, омертвінняв кадровійпіраміді влади.Ледь прийшовшив головнийкабінет Партії, Горбачов ставпоступовопідбиратикоманду “підсебе”.[11;218]

Вінрозумів, що вміжнароднійполітиці країниважко очікуватипозитивнихзмін, покизовнішньополітичневідомствоочолює досвідчений, але надзвичайноконсервативнийдипломат старої сталінськоїшколи А.А. Громико.Так, на засіданніПолітбюро 29червня 1985 р. Горбачовзапропонуваввисунути ГромикоГоловою ПрезидіїВерховної РадиСРСР. Потімстав зважуватисяпитання пронового міністра.Генеральнийсекретар тодісказав: “Теперустає питання: кого висунутиміністромзакордоннихсправ. Нам незнайти другогоГромико з йогодосвідом, знаннямпроблем зовнішньоїполітики. Алеі сам АндрійАндрійовичколись починавсвій шлях удипломатіїне з таким досвідомі знаннями, якімає зараз. НаТегеранськійконференціївін, звичайно, був не таким, як нині...”[5;57]

Кваліфікованихдипломатіву нас багато.ДосвідченийпрацівникКорнієнко.Слабше Мальцев. Як на партійній, так і на дипломатичнійроботі бувЧервоненко.У поле зору — Добринін. Івсе-таки думкив нас пішли віншому напрямку.На посаду міністрапотрібна великафігура, людиназ нашого з вамискладу...”[2;364]І ГорбачовзапропонувавкандидатуруЭ.А.Шеварднадзе.Як було заведеноз Генсекомніхто сперечатисяне став і йогокандидатурабуло одноголоснозатверджене.

Э.А.Шеварднадзене займавсядо цього питаннямизовнішньоїполітики, ітому призначення на посаду міністразакордоннихсправ, за йогословами, булодля нього повноюнесподіванкою.З 1 липня 1985 р. по16 січня 1991 р. вінбув на цій посадіп'ять років ішість з половиноюмісяців, тобтомайже всю перебудову.У своїй книзі“Мій вибір”Едуард Шеварднадзетак описує свійперший робочийдень і зустрічз заступникамиміністра закордоннихсправ на Смоленськійплощі: “… становищев мене — гіршене придумаєш.Здивувати вас пізнаннямив зовнішнійполітиці неможу. Можу лишеобіцяти, щобуду працюватитак, щоб меніне було соромноперед вами, авам — за мене.І все-таки, неупевнений, щоз цього що-небудьвийде. Менідоведетьсяособливо важкона тлі авторитетуАндрія АндрійовичаГромико і тієїспадщини, щовін залишив.Що я в порівнянніз ним, крейсеромсвітової політики? Усього лишечовен. Але — змотором”.[15;86]Ось таку характеристикудав собі новийміністр.

НапередодніповоротногоХХVІІ з'їздуКПРС, у періодйого практичноїпідготовки15 січня 1986 р. булаопублікованаЗаява Генеральногосекретаря ЦККПРС, у якійбула висунутаконкретна, розрахованана точно визначенийтермін — до кінцянинішньогостоліття — програмазаходів, спрямованихна повну і повсюднуліквідаціюядерного йіншого видівзброї масовоїпоразки. Цяакція Горбачова, з одного боку, підвищилаінтерес закордоннихкраїн до процесів, що стали відбуватисяв СРСР, і, з іншої,- затвердилаГорбачова якполітика.

На ХХVІІз'їзді КПРС, який відбувсяу лютому-березні1986 р., була прийнятанова філософіязовнішньоїполітики РадянськогоСоюзу.

Головноюзовнішньополітичноюметою на з'їздібула названамета забезпеченнярадянськомународу можливостітрудитися вумовах міцногомиру і волі.Виконання цієїмети, на думкукерівництва, лежало в припиненніпідготовкидо ядерноївійни, боротьбіпроти гонкиозброєння ізбереженняі зміцненнязагальногомиру.

РішенняХХVII з'їзду випливализ характеристикисучасногосвіту:

характер нинішньої зброї не залишає жодному державі шансів захистити себе;

безпека може бути тільки загальною;

світ знаходиться в процесі стрімких змін.

На з'їздібуло вирішено, що центральнимнапрямкомзовнішньоїполітики СРСРна майбутніроки повиннастати боротьбаза реалізаціювисунутої вЗаяві Генеральногосекретаря ЦККПРС від 15 січня1986 р. програмазнищення зброїмасового винищуванняі запобіганнявійськовоїнебезпеки.

“Нашжиттєвий, національнийінтерес у тому, щоб із усімасусіднімидержавами вСРСР були незміннодобрі і мирнівідносини”,- було заявленона з'їзді.[6;80]

У новійредакції програмиКПРС ми читаємо, що СРСР виступаєза підтримкуі розвитоквідносин зкапіталістичнимидержавами наоснові мирногоспівіснування.

ХХVІІз'їзд не бувсхожий на попередніз'їзди і ставпрогресивнимявищем як увнутрішній, так і в зовнішнійполітиках, алеразом з тимзалишалосяі багато застарілихкомуністичнихдогм, що заважалирозвитку зовнішньоїполітики СРСР.Так, наприклад, залишалосязастарілеформулювання:“мирне співіснуваннядержав з різнимсуспільнимладом є специфічноюформою класовоїборотьби” (цеформулюваннябуло вилученоз обігу в 1988 р.).“Форма класовоїборотьби”неминуче спричинялапогляд на світяк на полеперманентноїборотьби систем, таборів, блоків.[15;98]

Стертиз розумів людейцей образ — однаіз самих головнихзадач в умовахмирного розвитку, коли встаютьтакі погрозилюдству, щопогрожуютьйому повноюзагибеллю, — термоядернавійна, екологічнакатастрофа, розвал світогосподарськоїсистеми.

Дляцього требабуло дати знак, що час ворожнечіі недовіризакінчивсяі є дійсно гідніорієнтириконсолідаціїв ім'я виживання.

Тезапро людськежиття як вищоїцілі суспільногорозвитку, щопролунав удоповіді Горбачована з'їзді, згодомбув розгорнутийв імперативнукатегоріюпріоритетузагальнолюдськихцінностей.

Забезпеченнябезпеки і рішеннявсіх спірнихпитань винятковополітичнимизасобами, іншимисловами — констатаціяверховенствасили політикинад політикоюсили.

Вкрайважливий якз теоретичної, так і з практичноїточок зорувисновок наз'їзді про те, що безпека — неподільна: у двосторонніхвідносинахвона може бутитільки взаємною, а в міжнароднихвона може бутитільки загальною.

Безсумнівно, що це був кроквперед у доктринальнійоснові зовнішньоїполітики РадянськогоСоюзу, але вцілому з'їздміг бути розглянутийяк черговийпропагандистськийхід радянськогокерівництва, тому в подальших зовнішньополітичнихдокументахрадянськасторона пропонувалазовсім конкретнідії для досягненнятих цілей, щобули зафіксованів з'їздівськихдокументах.

Говорячив загальномупро ХХVІІ з'їзд, можна виявитиорієнтири, щоодержало міністерствозакордоннихсправ для проведеннясхідної політикиРадянськогоСоюзу. Відмовитисявід “мертвих”, жорстко фіксованихпозицій накористь розумнихвзаємоприйнятихкомпромісів.Вести переговоридо балансуінтересів.Розблокуватирегіональніконфліктніситуації.Нормалізувативідносини зкраїнами, зякими в СРСРбули складнівідносини.Будувати відносиниіз сусідамина основі повагиїхніх інтересів, принципу невтручанняв їхні внутрішнісправи.

Усеце повинно буловтілитися впрактичнійполітиці.

Післяз'їзду 28 травня1986 р. була проведеназакрита нарадавідповідальнихпрацівниківМЗС за участюпослів, на якому виступив Горбачов.На основі ХХVIIз'їзду він зробиввисновки проте, що мир є найвищоюцінністю. Ядернувійну вигратине можна. Генеральнийсекретар заявив, що потрібназовнішньополітичнаактивністьу всіх напрямках.Ключовиминапрямкамив Азії Горбачовимбули названіЯпонія, Китай, Південно-СхіднаАзія, Індонезія, Австралія, НоваЗеландія.[5;49]

Длятого, щоб показатиподальшуприверженістьРадянськогоСоюзу йти даліпо шляху діалогу і продемонструватиприхильністьутілення новогополітичногомислення всхідній політикикраїни, 28 липня1986 р. М.С.Горбачоввиступив зізнаменитою мовою у Владивостоці.

Радянськийлідер заявив, що стара схема підходу СРСРдо східноїполітики повинна бути заміненана нову. Булапозначенапозиція РадянськогоСоюзу у відношенніКНР і Японії(про яку будесказано більшдокладно внаступнихглавах реферату), пролунали словай у відношенніАфганістану.[5;146]

Головніпропозиціїрадянськоїсторони в Азіїполягали внаступному:

По-перше, РадянськийСоюз виразивсвою рішучістьу регіональномуврегулюваннів Афганістану, Південно-Східній Азії і Кампучії.Але відзначив, що багато залежитьвід нормалізаціїкитайсько-в'єтнамськихвідносин.

По-друге, СРСР виступивза припиненняпоширення інарощуванняядерної зброїв Азії і на Тихомуокеані.

По-третє, Горбачов заявив, що радянськасторона виступаєза початокпереговорівпро скороченнявійськовихфлотів і запоновленняпереговорівпо перетвореннюІндійськогоокеану в зонумиру. Так самобуло запропонованоСполученимШтатам відмовитисявід військовоїприсутностіна Філіппінахв обмін на поступки РадянськогоСоюзу.

По-четверте, РадянськийСоюз був заскороченнязбройних силі звичайнихозброєнь в Азіїдо меж розумноїдостатності.

По-п'яте, радянськийлідер заявив, що прийшов часпровести переговорипо обговореннюмір довіри інезастосуваннясили в регіоні.

У вересні1988р. у Красноярськупролунали новіпропозиціїрадянськоїсторони. ТодіСРСР відмовивсявід нарощуванняядерної зброїв АТР і призвавслідуватитакому ж прикладуСША й ін. ядернимдержавам. РадянськийСоюз пропонувавпровестиконсультаціямміж основнимивійськово-морськимидержавами проненарощуваннятут військово-морськихсил і обговоритина багатобічнійоснові питанняпро зниження військовогопротистоянняв районі, дезближаютьсяузбережжя СРСР, КНР, Японії, КНДР і ПівденноїКореї. Зновупролунала пропозиція про те, що якщоСША відмовитьсявід своїх військовихбаз на Філіппінах, то СРСР — відбази в бухтіКомрань.[14;177]Радянськийкерівник виступивза безпекуморських комунікаційі запропонувавне пізніше1990р. провестиміжнароднуконференціюпро перетворенняІндійськогоокеану в зонумиру. У висновкусвоєї мови вКрасноярськуМ.С.Горбачовповідомив, щоРадянськийСоюз готовийна будь-якомурівні, у будь-якомускладі обговоритипитання простворенняпереговорногомеханізму длярозгляду пропозицій, що відносятьсядо безпеки вАТР.

2.4.Соціально-економічнаі політичнаситуація вперіод перебудови.

Перебудовабула особливим, суперечливиметапом в історіїсуспільстваі держави. Зсамого початкуфундаториперебудовнихпроцесів, виходячиіз своїх комуністичнихпоглядів насуспільство, планувализдійсненнялише косметичнихзаходів. Алепоступововиявилось, щозамало обмежитися, хай навітьприскореними, змі­нами всоціально-економічнійсфері. Слідбуло кардинальнозміни­ти поглядина соціалізм.Проте це невлаштовувалотих, хто пере­бувавпри реальнійвладі, користуючисьпривілейованимстанови­щем.Це зумовиловідкритий чизавуальований, нерідко відчайдуш­нийопір з їх бокупрогресивнимпочинанням.

По сутіперебудовавиявиласьтиповою, з усімапритаманнимиїй обмеженнями«революцієюзверху». Воназамишляласьяк обме­женав часі, упорядкована, суворо контрольованасерія заходів.Розвиток подій, однак, швидкозламав цю надуманусхему.

Політичнасистема, щосклалася усередині 80-хроків, зумо­виланеминучістьдеяких особливостейперебудови.Зокрема, вонамогла розпочатисялише у випадкуприходу на вищіпартійні тадержавні посадиполітиків, здатних переглянутизастарілістереоти­пи, виробити новіпідходи доаналізу розвиткусуспільства.

У березні1985 р. на пост генсекаЦК КПРС бувобраний М.Горбачев, наймолодшийна той час членполітбюро. Цебуло свідченнямпрагненняпевної частинипартапаратудещо модифіку­ватичинну соціально-економічнусистему. Незабаромвідбувся квітневий(1985 p.) пленум ЦККПРС, на якомубагато питаньсуспільно-економічногожиття булипоставленіпо-новому. Бувпроголошенийкурс на прискореннясоціально-економічногорозвитку країни.Проте багатоіз наміченогона практиціне було здійснено.

Висунутапрограма перетвореньпередбачала, зокрема, істотнуперебудовуорганізаційнихструктур, форм, стилю діяльностіорга­нів управління.Важливим елементомцієї роботив Україні маластати реалізаціяГенеральноїсхеми управліннянароднимгосподар­ствомреспубліки, яку розглянулаі, в основному, ухвалила Верхов­наРада УРСР насвоїй позачерговійсесії у квітні1988 p. Схемою забезпечувалисяорганізаційніоснови дляпереходу відадміністра­тивно-команднихдо економічнихметодів управління, створювали­сяумови для втіленняв життя ЗаконуСРСР від 30 червня1987 p. «Про державнепідприємство(об'єднання)».

Підчас реалізаціїГенеральноїсхеми булоліквідовано103 республіканськіоргани управління, здійсненопередачу багатьохуправлінськихфункцій місцевиморганам, підприємствамта об'єд­нанням.Взагалі кількістьпрацівниківуправлінняреспублікансько­горівня зменшиласяудвічі. Обласналанка управлінняскоротиласябільш як натретину, булизатвердженісхеми управліннянароднимгосподарствомобластей, містКиєва та Севастополя.Згідно з нови­мивимогами визначалисяосновні напрямкидіяльностіРади Міні­стрівУРСР і більшдосконаластруктура їїапарату. Булоліквідовано14 міністерстві відомств, 83організаціїсередньоїланки, реоргані­зованоуправліннягалузями важкоїпромисловості, укрупнено 1500підприємств, цехів, дільницьтощо.[2;136]

У другійполовині 80-хроків булоздійснено низкузаходів щодопідвищенняефективностівиробництва, удосконаленняпрограмно-цільовихметодів планування, забезпеченняуправліннянау­ково-технічнимпрогресом, створенняміжгалузевихнауково-тех­нічнихкомплексів, опорних пунктівта інженернихцентрів. Під­приємстваі об'єднаннявсіх виробничихгалузей народногогосподарствареспублікибули переведеніна повнийгоспрозрахунокі самофінансування.Ширше впроваджувалисяорендні відносини, кооперативніформи господарювання.Розгорнуласяробота по створеннюасоціацій, концернів, малих підприємствта інших орга­нізаційнихструктур.

У 1989 р. внових умовахгосподарюванняпрацювали всіпідприємствата об'єднаннявиробничоїсфери республікиі частко­воневиробничихгалузей народногогосподарства.На кінець рокуна оренднийпідряд перейшли180 підприємствпромисловості,68 будівельнихорганізацій,41 підприємствороздрібноїторгівлі, 35 —громадськогохарчування,38 — побутовогообслуговування.[1;312]Значна увагаприділяласяресурсозбереженню, повному включеннюдо го­сподарськогообороту вторинноїсировини івідходів виробництва.

Важливимелементомекономічнихперетвореньв Україні ста­лизаходи щодоструктурноїперебудовинародногогосподарства.Адже структураекономіки, щоісторичносклалася, тривалийчас залишаласяорієнтованоюв основномуна виробництвозасобів виробництва, добуваннясировини йпалива. На Українуприпадалоблизько половинивсього виробництвачавуну в СРСР,40% — сталі тапрокату, третина— видобуткувугілля, 60% —залізної рудитощо. Питомавага основнихвиробничихфондів галузейгрупи «А» вУкраїні складалана початок 90-хроків 70%.[5;156]

Неабиякітруднощі врозвитку народногогосподарстваУкраї­ни булизумовлені тим, що плани складалисяв центрі, в Москві, республікаж була позбавленаосновних прав.96% продукціїви­роблялосяна підприємствахсоюзногопідпорядкування, на діяль­ністьяких уряд України, місцеві Радинародних депутатівне мали змогивпливати належнимчином.

Скрутнестановищесклалося усільськомугосподарстві.Фон­доозброєністьтут була нижчоюна чверть, енергоозброєність— на 42% від іншихгалузей. Вкрайзагостриласядемографічнаситуація. Заостанні 15 роківчисельністьсільськогонаселеннязменшиласьна 3, 5 млн. чоловік.[8;74]У ряді регіонівУкраїни людипенсійноговіку становилиполовину сільськихмешканців.

В Українівелися пошукишляхів більшефективногогоспода­рюванняна селі. БувутворенийДержагропром, з листопада1991 p. реорганізованийу Міністерствосільськогогосподарства.З'явилися новіформи підприємств: агрокомбінати, агрофірми йагро об’єднання.Були зробленіперші крокив напрямкурозвиткуколектив­ного, сімейного таінших видівпідряду. Накінець 1989 р. наорендномупідряді працювалиуже 529 колгоспіві радгоспів.[10;347]

В періодперебудовивелика увагастала приділятисярозвитку населі особистихпідсобнихгосподарств, колективногоса­дівництва, створеннюафарних цехів, підприємствта організацій.

В ціломуслід відзначити, що економічнареформа першихроків перебудовине дала відчутнихрезультатів.Це було зумовлено, по-перше, тим, що сама модельреформи, сконструйованав центрі, об'єктивнопризводиладо розладуекономічнихвідносин. По-друге, переведенняпідприємствна самофінансуванняв умовах відомчогодиктату булоруйнівним дляекономіки.Регламентованезгори пла­нуванняпідштовхувалопідприємствадо збільшеннясвоїх прибут­ківне за рахунокефективностіта якості роботи, а за рахунокпідвищенняцін. А це неминучепризводилодо повногоігноруванняінтересівспоживача, неконтрольованогозростаннягрошових вип­латна виробництві, порушеннядоговірнихзв'язків.

Відстану економікизалежала ефективністьсоціальнихпрог­рам. Щена початкуреформістськихпроцесів плануваласярозробка спеціальноїпрограми соціальноїперебудови.Передбачалосяінтенсив­ненарощуваннявиробництватоварів народногоспоживанняй обсягів платнихпослуг населенню, перепрофілюванняз цією ме­тоюбагатьох підприємствважкої промисловості, воєнно-промис­ловогокомплексу, зміцненняматеріально-технічноїбази основнихтоваровиробничихгалузей. Великуроль у розв'язаннісоціальнихпроблем маливідіграти саміпідприємствата місцевіоргани влади.

Слідвідзначитипевні досягненняна цьому шляху.Так, темп приростуінвестицій, спрямованихна невиробничебудівництво, в Україні майжеудвічі випередивзбільшеннявиробничихкапіталь­нихвкладень. Врезультатіцього з'явиласяможливістьбільш акти­вноздійснюватибудівництвожитла, шкіл, дитячих дошкільнихзакладів, лікарень.Переважначастина житлабудуваласягосподар­ськимспособом. Розпочаласяприватизаціяквартир. Здійснювалисьцентралізованізаходи щодопідвищеннязаробітноїплати працівни­камохорони здоров'я, соціальногозабезпечення, культури. Булипередбаченідодатковіпільги по оплатіпраці у вугільнійпромисло­вості.

Підприємстваотримали можливістьпідвищуватизаробітнупла­ту, соціальнезахищати своїхпрацівниківза рахуноквласних ресур­сів.Однак, як виявилося, цей процес маві зворотнийбік. Уряд СРСРпісля 1987 p. прийняв11 постанов пропідвищеннязаробітноїплати, але безбудь-якої компенсаціїв обсягахвиробництва.За два роки (доліта 1989 p.) грошовідоходи населеннязросли на 105 млрд.крб. або на 23%, тобто приблизнона стільки ж, на скільки запопередні сімроків. До цьогослід додатинеотоваренікарбованці, які вже малонаселення.Результатомстало те, що вУкраїні, наприклад, грошова масабез забезпеченнятоварами збільшиласяна 10 млрд. крб.А це викликалорізке розбалансуванняспоживчогоринку.[10;38]Поряд з цимспостерігавсяактивний вивізтоварів за межіреспубліки, поширюва­ласяспекуляція, запанував«чорний ринок».Усе це болісновідбива­лосяна інтересахбільшостіспоживачів, перш за всесоціальне слабозахищенихверств населення.

В Україніз 1 січня 1991 p. булорозпочатореформу цін.Але введеннянових закупівельнихй оптових цін, які стосовнотоварів народногоспоживаннячасто перевищувалидіючі роздрібні, ство­рило длябільшостіпромисловихпідприємствкритичну ситуацію.Це призвелодо порушеннягоспрозрахунковихвідносин приреалі­заціїпродукції, іяк наслідок— до порожніхполиць магазинів.

Довелосязапровадитинові державніфіксовані, регульованій вільні роздрібніціни. Цей вимушений, досить непопулярнийсеред народузахід не розв'язавусіх проблем.

З 1 листопада1990 p. уряд Україниз метою захистуспоживчо­горинку республіки, посиленняборотьби зіспекуляцією, тіньовою економікоюбув змушенийтимчасовозапровадити(до насиченняринку товарами)продаж продовольчихі непродовольчихтоварів, а такожпродукціївиробничо-технічногопризначенняз використан­нямкартки споживачаз купонами.Однак цей західочікуванихрезультатівне дав.

Помітнозагострилисяв Україні йпроблеми екології.Це було викликанонасампередтим, що на їїтериторії, авона становилалише 2,7% загальноїтериторії СРСР, різко зрослитехногенніна­вантаження, бо в республіцібуло зосередженомайже чвертьзагаль­носоюзногопромисловогой аграрногопотенціалу.Однією з го­ловнихпроблем Українибув і залишаєтьсяЧорнобиль.

Слід, однак, зазначити, що окремінесприятливітенденції векології вдалосяпослабити, адеякі й подолати.Зокрема, незважа­ючина постійнезростаннявиробництва, на 3 млрд. м булоскоро­ченозабір свіжоїводи. В умовахмаловодноїдержави, а саметакою є Україна, це чимало.Проводилисяроботи з рекультиваціїпоруше­ниху процесігосподарськоїдіяльностіземель. Зменшилисьобсяги шкідливихвикидів в атмосферу, але ситуаціяу багатьохмістах усе жзалишаласядосить складною.

У березні1990 p. Верховна РадаУкраїни прийнялапостанову «Проекологічнуобстановкув республіціта заходи щодоїї докорін­ногополіпшення», якою передбачалосяприпинити новепромисло­вебудівництвоу великих містахі районах зпідвищенимрівнем забрудненнянавколишньогосередовища, вивести зексплуатаціїЧорнобильськуАЕС, повністюприпинити до2000 p. скидання уводойми забрудненихстоків, широкозастосовуватибіологічніза­соби захистусільськогосподарськихкультур та ін.

Отже, в період, щовивчається, в Україні, хочай з прорахункамиі помилками, але йшли пошукинових шляхіві методівгоспода­рювання.В промисловості, сільськомугосподарствіта соціальнійсфері відбулисяпевні позитивнізрушення. Длярозвитку економікибули характернимиїї дальша соціальнапереорієнтація, відповіднаперебудоваїї структури, використаннядосягненьнауково-техніч­ногопрогресу.

Порядз цим у процесіперебудовив економіцінавіть посили­лисядеякі негативнітенденції. Так, середньорічнітемпи приростунаціональногодоходу знизилисядо 3% проти 3,4% вкожній з двохпопередніхп'ятирічок. У1990 p. промисловевиробництвозросло меншніж на 1% при планіна рік 3,6%.[10;287]Не вдалосяприпинитирозбалансуванняекономіки іспоживчогоринку, необґрунтованезростання цін, невиправданезбільшеннягрошових доходівнасе­лення.На порядкуденному, як іраніш, стоялигострі проблемизабезпеченнянароду продовольствомі житлом. Низькимизалиша­лисятрудова дисципліна, персональнай колективнавідповідаль­ністьза результатипраці. Підвищувавсярівень злочинності.

З метоювиходу з кризовогостановища, забезпеченняпідви­щенняжиттєвого рівнянароду УкраїниВерховна Радареспублікиприйняла 3 серпня1990 p. Закон «ПроекономічнусамостійністьУкраїнськоїРСР», де визначалисязміст, мета іосновні принципиекономічноїсамостійностіУкраїни яксуверенноїдержави, меха­нізмгосподарювання, регулюванняекономіки йсоціальноїсфери, організаціїфінансово-бюджетної, кредитної тагрошової системи.

Такимибули основніриси суспільно-економічногожиття Ук­раїнив період перебудови.Ініціаториперебудовиспочатку розгля­далиїї лише як методприскореннясоціально-економічногороз­витку країни.

Алевже скоро сталоочевидним, щоуспіх економічнихперет­вореньбез серйозноїреформи політичноїсистеми неможливий.Для проведеннятакої реформистворювалисясприятливіумови, зокремагласність, щонабирали сили.

Новаполітика —гласність булапроголошенав січні 1987 р. напленумі ЦККПРС. Спочаткунерішуче, алезгодом усесміливіше впресі, іншихзасобах масовоїінформаціїстали лунатикритичні мотиви.У цей час лейтмотивомстало повернення«до ленінськихнорм» — надміфологізованої,ідеальноїмоделі соціалізму.

Рішеннямполітбюро ЦККПРС було створенокомісію здо­датковоговивчення матеріалів, пов'язаних зрепресіями, що мали місцев період ЗО—40-хі на початку50-х років. Цякомісія у лютому1988 p. дійшла висновкупро фальсифікаціюсправ стосовноМ.Бухаріна, О.Рикова таінших по такзваному«правбтроцькистськомублоку». Пізнішебули реабілітованіучасники «московськихпроце­сів»Г.Зинов’єв, Л.Каменев таін.[2;166] Аналогічнікомісії зреабілітаціїнезаконнозасудженихдіячів наукиі культури, військовихкерівниківта рядовихробітниківі селян булистворені вКиєві та іншихрегіонах України.

В цейчас багатьомлюдям довелосяз великимизусиллямипереборюватистереотипиу сприйняттіісторії тасучасності.

В Україні, як і в іншихреспублікахСРСР, після1985 p. зажевріланадія на остаточнийзлам тоталітарногоустрою, виникламожливістьнаціональноговідродження.

Творчаенергія маспісля початкуперебудовиактивізувалася.Повсюдно зросталирівень громадськоїсвідомостілюдей, прагненнядо пошуку новихшляхів розв'язаннянайрізноманітнішихполітич­нихпроблем. Керівникипартійних ірадянськихорганів, якіне виправдовувалидовір'я людей, потраплялипід вогонькритики. Самепід тискомневдоволеннямас у ряді областейреспублікибули змушеніпіти у відставкуперші секретаріобкомів партії, керівникидеяких державнихустанов і великихпідприємств.

У червні1988 p. відбуласяXIX ВсесоюзнаконференціяКПРС, де виниклапропозиціящодо можливостіпоєднання посадперших секретарівпартійнихкомітетів(районних, міськихтощо) зі створю­ванимипосадами голівРад. Вважалося, що це сприятимеактивіза­ціїдіяльностінародногопредставництва.Таким чином, передбача­лосяпропуститимісцевих партійнихвождів черезвибори, в перс­пективіальтернативних.Номенклатурнийпартапарат, який погодивсяз цим рішенням, незабаромусвідомив, чимце йому загрожує,і добився йогоскасування.Там же, на конференції, був оголошенийпроект виборчоїреформи, якамістила елементиальте­рнативності, але разом з тимвіддавалатретину місцьпредстав­никамвід «громадськихорганізацій», фактично забезпечившиде­путатськімісця вищимпартійнимсановникам.

Однимз основнихнапрямківдемократизаціїсуспільствабуло визнанопринциповеполіпшеннядіяльностіРад народнихдепута­тів, які поєднувалив собі функціїзаконодавства, управлінняі контролю.Найважливішимиетапами цьогопроцесу сталивибори народнихдепутатів СРСР, Верховних Радсоюзних республікта місцевихРад народнихдепутатів.

Виборинародних депутатівСРСР відбувалисяв умовах загос­тренняполітичноїборотьби. Передвиборами демократамвдалося вивестиіз складу ЦККПРС за станомздоров'я, у зв'язкуз досяг­неннямпенсійноговіку кількадесятків брежнєвськихветеранів.Після цьогобули проведенівибори кандидатівдо ВерховноїРади від громадськихорганізацій, в тому числі100 чоловік відКПРС, дещо менше— від комсомолу, профспілок, творчих спілок, вете­ранськихорганізаційта ін.[14;58] Своєріднимфільтром для«ненадійних»кандидатівмали статиокружні збори(проміжний етапу висуваннікандидатіву народні депутати), на яких більшістьскладали люди, підібраніпартапаратом.Слід, однак, зауважити, щопри загальномуконсервативномухарактеріскладу народнихдепутатів СРСРсеред них виявилосячимало політиків, які виступализа радикалізаціюреформ.

На Із'їзді народнихдепутатів СРСР, який розпочавсвою роботу25 травня 1989 p., розгорнуласязапекла боротьбадумок, не развиникалипротистояння, емоційні вибухи, давалася взнакивід­сутністьпарламентськихтрадицій. Наз'їзді булисформульованірізні підходищодо характеру, темпів і цілей«перебудовчого»про­цесу, виниклиперші ознакимайбутньоїбагатопартійності.У своїх виступахучасники з'їздуставили найгострішіпитання, з якимизіткнулосясуспільство: політичні, економічні, соціальні, екологіч­ні, духовні. Ужез самого початкуроботи з'їздустали створюватисядепутатськігрупи, які збагатьох проблемдотримувалисяпроти­лежнихпозицій. Першоюзаявила просебе міжрегіональнадепу­татськагрупа, яка виступалаз позиційрадикальногоприскоренняполітичнихі економічнихреформ. Діяльністьгрупи, критичнаспрямованістьвиступів їїлідерів поставилиїї в становищефактич­ноїпарламентськоїопозиції.

У ВерховнійРаді СРСР формувалисяй інші групи, що об'єд­налидепутатів заполітичнимиабо професійнимиінтересами.Найчисельнішаз них — група«Союз», в центрідіяльностіякої була підтримкаєдності всіхреспублік СРСР.При цьому «союзники»для забезпеченнятакої єдностіне виключаливведеннянадзвичайногостану, заборонунових політичнихпартій, використаннязбройних силв деяких районахкраїни.

СпочаткуМ. Горбачов бувобраний Головоюпрезидії Верхов­ноїРади СРСР —органу, до складуякого увійшлиголовним чиномдепутатипомірковано-консервативнихпоглядів. Напочатковомуетапі демократизації, ліквідаціїпережитківтоталітаризмунайваж­ливішимзавданням бувреальний розподілпартійних ідержавнихорганів. Підчас роботи Із'їзду народнихдепутатів СРСРвиявило­ся, що від колишньоїодностайностіне залишилосяй сліду. На з'їздахнародних депутатів, сесіях ВерховноїРади СРСР їїГолова бувзмушений усебільше виконуватифункції спікера(тобто веду­чого), який виявляєпозиції депутатськихгруп, узгоджуєїх. Це значноюмірою обмежуваломожливістьйого самостійнихдій. Але оскількиМ.Горбачов буводночасногенсеком ЦККПРС, він неми­нучебув змушенийрахуватисяіз значноючастиною партійногоапарату, якийне сприймавнововведеньостанніх років.

Слідбуло зміцнитиінститутидержавноївлади. В засобахмасової інформаціїпочала обговорюватисяідея про введенняпоса­ди президента.Проте у 1989 p. цяпропозиціяще не сприймаласяяк така, що можебути здійсненоюнайближчимчасом. На думкучастини членівполітбюро ЦККПРС, більшостінародних депутатів, президентствонесумісне зпринципоморганізаціїдержави на базіРад, з їх поєднаннямзаконодавчоїі виконавчоївлади та принципомколективногокерівництва.Але після того, як М. Горбачовпідтри­мавідею президентства, його вчорашніопоненти знялисвої пропо­зиції.Значною міроюце пояснювалосятим, що буливирішені двапитання: проспосіб обранняпрезидентаі про кандидатуруна цей пост. Вкраїнах зпрезидентськоюформою правлінняпрезиденттрадиційнообираєтьсягромадянами, які мають правоголосу. Саметакий порядокспочатку і бувзапропонованийдля включенняв КонституціюСРСР. ОднакнапередодніIII з'їзду народнихдепута­тівСРСР (березень1990 p.) була підготовленапропозиція, щоб саме з'їзд, здійснившизміни в Конституції, зробив винятокдля першогопрезидентаі обрав йогобезпосередньона з'їзді. Тодібудь-яких сумнівівщодо персональноїкандидатури(М. Горбачова)не було.[5;141]

Протитакої схемивиборів президентавиступали, зодного боку, радикальнідемократи, котрі вважали, що М. Горбачовскон­центруваву своїх рукахзанадто великувладу, а з іншого— старі партійно-комуністичніструктури, якіцю владу втрачали, тим біль­ше, що вибори воргани владисоюзних республіку ряді випадківуже не дали цимструктурам«контрольногопакету».

Політичніпроцеси, яківідбувалисяв центрі, неминучевпли­вали йна політичнийрозвиток України.В реформі політичноїсистеми великуроль відігравполітичнийплюралізм, якийнабув розвиткуще до забороникомпартії.

З метоюактивізаціїреформістськихдемократичнихпроцесів вУкраїні у вересні1989 р. за ініціативоюКиївськоїорганізаціїСпілки письменниківта ІнститутулітературиАН УРСР утвореномасову суспільно-політичнуорганізацію— Народний РухУкраїни заперебу­дову(НРУ), який протягомкороткого часунабув авторитетуу значної кількостілюдей. ГоловоюНРУ було обрановідомого поетаІ.Драча.

У березні1990 р. на засіданніВеликої РадиРуху булоповідо­мленопро створенняініціативногокомітетуДемократичноїпартії України(ДПУ). У прийнятомуманіфестіпроголошувалося, що головноюметою ДПУ єпобудова незалежної«СамостійноїСобор­ноїУкраїнськоїДержави». Будь-якаформа федеративногоустрою в рамкахСРСР відкидалася.На установчомуз'їзді ДПУ, якийвідбувся 15—16грудня 1990 p., булиприйняті програмніпринципи тастатут, обраніїї керівніоргани. Головоюпартії наальтернативнійоснові бувобраний колишнійполітв'язеньЮ.Бадзьо. Парламент­ськимлідером ставвідомий поетД.Павличко. Задва тижні ранішу Києві відбувсяустановчийз'їзд ПартіїдемократичноговідродженняУкраїни (ПДВУ), яка була утворенана базі демократичноїплат­формив КомпартіїУкраїни. Більшістьчленів ПДВУсклали колишнікомуністи, щовийшли з лавК.ПРС після їїXXVIII з'їзду. ПДВУпроголосилакурс на відстоюванняпріоритетузагальнолюдськихцінностей, захист правй свобод людини, викриттятоталітаризму.У червні 1991 p. відбувсяII з'їзд ПДВУ. Партіявиступилаініціато­ромпроведення(січень 1992 p.) установчихзборів, на якихбуло проголошеноутворенняоб'єднання«Нова Україна».[4;341]

Відродженнянезалежноїдемократичноїправової Українськоїдержави булотакож проголошеноголовною метоюУкраїнськоїнародно-демократичноїпартії (УНДП), установчийз'їзд якої відбувся16—17 червня 1990 р.УНДП вважаланезаконноюсоюзну угоду1922 p.

Українськанаціональнапартія (УНП)розпочала своюдіяль­ністьз жовтня 1989 p. Підегідою УНПорганізованамолодіжнаструктура«Січ». УНП невизнавалаіснуючу тодідержавністьв Україні, домагаласядемократіїй плюралізму, приватноївласності, скасуваннядоговору простворення СРСРта КонституціїУРСР, виведення«окупаційнихзбройних сил»з усіх українськихземель.

У листопаді1990 p. відбувсяустановчийз'їзд Ліберально-демо­кратичноїпартії України(ЛДПУ). Свою головнумету лібераливба­чають узабезпеченніправ та свободлюдини, захистіособи й сім'їяк вищих цінностейсуспільства, рішучому поворотідо роздержавленнязасобів виробництва.Партія виступилаза створеннявільної танеза­лежноїУкраїнськоїдержави, якалише за результатамиреферендумуможе укластиконфедеративнийдоговір з іншимиреспубліками.Поряд з ЛДПУзаявила просебе Ліберальнапартія України(ЛПУ), в лавахякої об'єдналисяпереважнопідприємці.

Установчийз'їзд Народноїпартії України(НПУ) відбувсяу вересні 1990 р.НПУ проголосиласвоєю метоюпобудову мирнимшляхом самостійноїпарламентськоїреспубліки, досягненнясоціа­льноїсправедливості, втілення вжиття принципу:«Кожна людинамає право нащастя».

У травні1990 p. відбувсяустановчийз'їзд Об'єднаноїсоціал-демократичноїпартії України.На думку ініціаторівз'їзду, слово«об'єднана»в назві партіїмало підкреслити, що вона прагнепоєд­натитрадиції західноїі східноукраїнськоїсоціал-демократії, що партія матимефедеративнупобудову. Протерезультатомз'їзду, внаслідокрозколу, сталопроголошеннядвох партій— Соціал-демократичноїпартії України(СДПУ) та Об'єднаноїсоціал-демократичноїпартії України(ОСДПУ).

У жовтні1989 p. відбувсяВсеукраїнськийз'їзд екологічноїасоціації«Зелений світ».Через кількамісяців розгорнуласвою робо­туініціативнагрупа по створенню«партії зелених»України. Устано­вчийз'їзд партіїпрацював 28—30вересня 1990 p. Метою«зелених» єдуховне й фізичневідродженняукраїнськогонароду, забезпеченняйому права нажиття в екологічночистому середовищі.

Голоснозаявила просебе Українськареспубліканськапартія (УРП) начолі з Л.Лук'яненком, відомим політв'язнем, народним депутатомУкраїни. ОсновиУРП заклалаУкраїнськаГельсінськаспілка. Головноюметою УРП єстворення«УкраїнськоїНезалежноїСоборної держави».Серед засобів, якими партіянамагаєтьсядо­сягти поставленоїмети, є не тількипарламентські, а й позапарла­ментські— бойкотуваннярішень уряду, організаціястрайків таакцій громадськоїнепокори.

У червні1990 p. була створенаУкраїнськаселянське-демокра­тичнапартія (УСДП).В її програмнихдокументахпідкреслюється, що вона покликанаорганізуватипотужний механізмзахистусоціаль­но-політичнихінтересівселянства, сприяти поглибленнюпрогре­сивнихпроцесів відродженняселянськогогосподарства.УСДП вис­тупаєза побудовунезалежноїсамостійноїУкраїнськоїнародної дер­жави, де загальнолюдськіцінностіпереважатимутьнад класовими.

У квітні1990 р. у Львові набазі Українськогохристиянсько-де­мократичногофронту організованоУкраїнськухристиянсько-демок­ратичнупартію (УХДП).її основна мета— проголошенняутвореннядемократичноїУкраїнськоїдержави європейськоговзірця.

7 серпня1990 p. заявив просебе ініціативнийкомітет зістворенняПартії слов'янськоговідродження(ПСВ). Своєюнай­першоюметою партіяпроголосиладосягненняповної державноїнезалежностіУкраїни. Перспективнаж мета ПСВ —утворенняміжнародноїорганізаціїслов'янськихдержав, побудова«спільногослов'янськогодому».

У жовтні1991 p. відбувсяустановчийз'їзд Соціалістичноїпартії України(СПУ). З'їзд проголосив, що СПУ «сповідуватимеідею побудовисправедливогосоціалістичногосуспільства, в якому працяй талант людинибудуть оцінкоюі мірилом їїдобробуту тасуспільногоавторитету».СПУ виступаєза національневідроджен­ня, за сувереннуУкраїну, векономічнійсфері — за пріоритетсуспільнихформ власності.Лідером СПУстав народнийдепутат УкраїниО. Мороз.

Порядз цими партіямизаявили просебе Українськахристиянськапартія жінок.Українськанаціонал-ліберальнапартія, пар­тія«Третя республіка»та ін.

У вересні1990 р. в Києві відбувсяустановчийз'їзд Селянськоїспілки України.Ця самоврядовна, масова громадсько-політичнаор­ганізаціяоб'єднує надобровільнихзасадах представниківусіх верствселянства, працівниківнародної освіти, науки й культури, охорони здоров'яй побуту. Головноюметою спілкиє захист інтересівселянства, піднесенняйого добробуту, культурно-освітньогой духовногорівня, забезпеченняпріоритетностісоціальногорозвитку села.На базі спілкиу січні 1992 p. буластворена Селянськапартія України.

Набувалирозвитку йробітничіорганізації: Всеукраїнськеоб'єднаннясолідарностітрудящих (ВОСТ), Українськетоваристворобітників(УТР), Вільніпрофспілкитрудящих, Регіональнийсоюз страйковихкомітетівДонбасу та ін.

Виниклиорганізаціїй національнихменшостей, якікомпакт­нопроживаютьу республіці.Найбільш активнопроявили себеОрганізаціякримськотатарськогонаціональногоруху та Націона­льнийрух кримськотатарськогонароду. Вонивиступаютьза утво­ренняв Криму національноїавтономії.

Самодіяльніугруповання, громадсько-політичніорганізаціїта рухи активностворювалисямолоддю України.Перш за всеслід відзначитиСпілку незалежноїукраїнськоїмолоді. Українськусту­дентськуспілку, Студентськебратство.

3. Наслідкиперебудови.

3.1. Завершенняперебудови.

Горбачовськекерівництвопочаток перебудовуз лібералізації політичногожиття і мобілізаціїшироких масдля участі вполітику. Однак, офіційна риторикавикривала неполітичнусистему яктаку, а лишеокреме її скривленняі прославляладемократіюяк невід'ємний(ленінський)її елемент, відродженийпісля приходудо влади Горбачова.Іншими словами,“теоретичнаоснова” перебудовамала на метіне стількизменшення, скільки на діліпосиленнялегітимностіколишньоїсистеми.

Політичнасистема немогла бутиодночасно іреформованав демократію,і збереженав обновленому, лише частководемократичному, ніж колись, вигляді. Яквідомо, ця системаспоконвічноґрунтуваласяна прямо протилежнихпринципах.

Розпадколишньоїсистеми бувнеминучий, томущо при збереженніоснов староїсистеми такзвана демократизаціястарих владнихінститутівзводиласяусього лишедо заміни зовніновими, алеавторитарнимиінститутами.Демократичнийгорбачовськийрежим так і незміг переборотивнутрішнійконфлікт зосновами колишньоїполітичноїсистеми яказбереглась,і дозволитипотрійне протиріччяперебудови: між дійсноюціллю, активноюдемократичноюриторикою йавторитарнимитенденціямисистеми.

Усесказане ні вякому разі неприменшуєзначення того, що відбулось.Велич і одночаснотрагізм перебудовибудуть згодомадекватнооцінені. Однаксьогодні утвердих рамкахполітологічногоаналізу приходитьсяконстатуватисаме очевидне.У кінцевомурахунку це булаще одна черговаспроба мобілізаційногоривка, що здійснюваласянезвичайними, а тому неефективнимиметодами. Ціллюбула мобілізаціясистеми. У підсумкусистема побороладіючий режим.

3.2.Підсумкиперебудови.

До кінця1991 року ми малигібрид бюрократичногой економічногоринку (переважавперший), малимайже закінчений(саме за рахунокпринциповоїюридичноїневизначеностіу відношенніформальнихправ власності)номенклатурнийкапіталізму.Панувала ідеальнадля бюрократичногокапіталізмуформа – «лжедержавна»форма діяльностіприватногокапіталу. Уполітичнійсфері — гібридрадянськоїі президентськоїформ правління, республікапосткомуністичнаі переддемократична.[13;23]

Теперторкнемосяпитання, безпосередньозв'язаного зекономічнимипідсумкамиперебудовамиі тією економічноюобстановкою, що була безпосередньопісля неї.

Передновою незалежноюРосією стоялидуже важкі імасштабнізадачі. Першочерговоюі самою насущноюбула економічнареформа, покликанавивести країнуз кризи і забезпечитиросіянам гіднийрівень життя.В економіцідля цього бачивсяєдиний шлях— перехід доринкових методівгосподарювання, пробудженняпідприємницькоїініціативиприватнихвласників.

За роки«перебудови»було зробленонадзвичайномало для реальногореформуваннягосподарськогомеханізму.Прийняті союзнимкерівництвомзакони розширювалиправа підприємств, дозволялидрібне приватнеі кооперативнепідприємництво, але не торкалисяпринциповихоснов командно-розподільноїекономіки.Параліч центральноївлади і, як наслідок, ослабленнядержавногоконтролю занароднимгосподарством, що прогресуваврозпад виробничихзв'язків міжпідприємствамирізних союзнихреспублік, самовлададиректорів, яке зросло, недальновиднаполітика штучного, за рахунокдодатковоїгрошової емісій, зростаннядоходів населення, як і інші популістськіміри в економіці— усе це призвелодо наростанняпротягом 1990—1991р. економічного, кризи в країні.Руйнуваннястарої економічноїсистеми несупроводжувалосяпоявою на їїмісці нової.Цю задачу слідбуло вирішувативже новим незалежнимдержавам.

Слідбуло продовжитипроцес формуваннявільногодемократичногосуспільства, успішно початий«перебудовою».У країні вжебула реальнаволя слова, щовиросла з політики«гласності», складаласябагатопартійнасистема, проводилисявибори наальтернативній(з декількохкандидатів)основі, з'явиласяформальнонезалежнапреса. Алезберігалосяпереважнестановищеоднієї партії— КПРС, що фактичнозрослась здержавнимапаратом. Радянськаформа організаціїдержавної владине забезпечувалазагальновизнаногоподілу владина законодавчу, виконавчу ісудову її галузі.Було потрібнореформуватидержавно-політичнусистему країни, що виявилосяцілком під силуновому керівництву.

До кінця1991 р. економікаСРСР виявиласяв катастрофічномустановищі.Прискорювалосяпадіння виробництва.Національнийдоход у порівнянніз 1990 р. зменшивсяна 20%. Дефіцитдержавногобюджету, тобтоперевищеннядержавнихвитрат наддоходами, складав, за різнимиоцінками, від20% до 30% валовоговнутрішньогопродукту (ВВП).Наростаннягрошової масив країні погрожуваловтратою контролюдержави надфінансовоюсистемою ігіперінфляцією, тобто інфляцієюпонад 50% на місяць, що могла паралізувативсю економіку.[13;46]

Прискоренийріст зарплаті виплат, щопочався з 1989 р., збільшивнезадоволенийпопит, під кінецьроку більшістьтоварів зниклоз державноїторгівлі, алепроте втридорогапродавалосяв комерційнихмагазинах іна «чорномуринку». За періодз 1985 р. по 1991 р. роздрібніціни вирослимайже в трирази, державнийконтроль зацінами не мігзупинити інфляцію.Несподіваніперебої в постачаннінаселеннярізними споживчимитоварами викликали«кризи» (тютюновий, цукровий, горілочний)і величезнічерги. Уводивсянормованийрозподіл багатьохпродуктів (поталонах). Людипобоювалисяможливогоголоду.

Серйознісумніви виниклив західнихкредиторіву платоспроможностіСРСР. Сумарнийзовнішній боргРадянськогоСоюзу до кінця1991 р. складав більш100 млрд. доларів, з урахуваннямвзаємних боргівчиста заборгованістьСРСР у конвертованійвалюті в реальномувираженніоцінюваласяблизько 60 млрд.доларів. До1989 р. на обслуговуваннязовнішньогоборгу (погашеннявідсотків іін.) ішло 25—30% відсуми радянськогоекспорту вконвертованійвалюті, алепотім у зв'язкуз різким падіннямекспорту нафтиРадянськомуСоюзу для придбаннявідсутньоївалюти довелосяпродаватизолотий запас.[10;183]До кінця 1991 р. СРСРуже не міг виконатисвої міжнароднізобов'язанняпо обслуговуваннюзовнішньогоборгу. Економічнареформа ставаланеминучою іжиттєво необхідною.

Кульмінацієюпротиборствапредставниківдвох влад (ПрезидентаСРСР М. Горбачова, обраного 15 березня1990 року на союзномуз'їзді народнихдепутатів, проти ПрезидентаРосії Б.Єльцина, обраного 12 червня1991 року всенароднимголосуванням)стали події19-21 серпня 1991 року, відомі як серпневийпутч ДКНС. Російськекерівництво, яке очолилоборотьбу протипутчистів, щодіяли, цілкомймовірно, змовчазногосхваленняГорбачова, розтрощилоне тільки ДКНС, але і забезпечилотим самим перемогуРосії, і її верховнихорганів надсоюзним Центром.З осені 1991 рокуКонституціяі закони РРФСР, з'їзд народнихдепутатів іВерховна РадаРРФСР, ПрезидентРРФСР одержалиповне верховенствона територіїРосії. НезалежністьРосійськоїФедерації сталареальною.[13;67]

І сьогодніпісля ліквідаціїРадянськогоСоюзу, продовжуютьзберігатисяі діяти фактори, що зв'язуваликолишні радянськінароди, і, насамперед– морально–психологічні, а саме: глибокоусвідомлене почуття приналежностідо єдиної великоїкраїни. Томуможна зрозумітиі якось пояснититі складнівідносини, щовиникли міжнародами колишньогоСРСР в умовахутворення СНД: багатьом важкозмиритися зтією ситуацією, у якій вонивиявилисясьогодні. Справді, виникло доситьаморфне, невідоме світовійпрактиці, державнеутворення. Ізсамого початкубуло невідомо, як воно себеповеде привирішеннібагатьох проблем, як внутрішнього, так і міжнародногохарактеру.

Розглянувшиосновні економічніі політичніперетворенняв епоху перебудови, можна переступитидо розглядуїї підсумківі результатів, чого домагавсяГорбачов, і щов реальностіми отримали.

Розглянемоспочатку проблемиперебудовиз погляду приватноївласності абономенклатурибюрократичноїмашини радянськоїдержави. Тобтодля чого потрібнабула перебудованоменклатуріі що в дійсностівона одержала?

Найбільшактивна частиналіберально-демократичноїінтелігенціїабо так називані«виконробиперебудови»здебільшогоце були люди, так чи інакшезв'язані з владою.

Масовізагони власненоменклатури- і господарськоїі навіть політичної- цілком спокійноі досить співчутливопоставилисядо «антикомуністичноїреволюції».Тому вона івідбулася таклегко, безкровнов той же часзалишилася«половинчатою», а для багатьохобернуласяобманом їхніхсоціальнихчекань і надій.

Ну і, нарешті, зовсімочевидним ставхарактерноменклатурно-антиноменклатурноїреволюції, колиусі побачили, що саме номенклатура(і її «дочірнізагони» начебтотак називаногокомсомольськогобізнесу) ранішеінших збагатиласяв ході поділувласності.Дістали правагромадянстватерміни «номенклатурнаприватизація»,«номенклатурнийкапітал (капіталізм)»,«номенклатурнадемократія».

У 1990-1991 рокаху нас, безумовно, відбуласясвітова геополітичнакатастрофа.Вона буланесподіваноюдля більшостірадянськихлюдей. Так, усередині 80-хроків відоміісторики А.Некрич і М. Геллерписали: «Наближаючидо свого 70-річчя, держава, породженав жовтні 1917 року, завершує восьмедесятиліттяXX століття якостання світоваімперія. Надрадянськоюзоною — від Кубидо В'єтнаму, від Чехословаччинидо Анголи — ніколине заходитьсонце… Успіхисистеми очевидні».[9;54]Саме таким булосвітовідчуванняЗаходу, якийпанічно боявсярадянськоїагресії.

Незважаючина такі світовідчування, крах комуністичноїсистеми усе-такивідбувся. 1985-1991роки — кінецькомунізму.Починаєтьсявідкританоменклатурнаприватизація, приватна власністьузаконюється, про реально-державну(тоталітарнувласність) вжеі мови немає.Номенклатуравідкритоперетворюєтьсяв капіталістичну.До кінця цьогоперіоду ладсхожий уже нена «імперіалізм»у класично — ленінськомуописі, а на щосьперехідне до«західної»моделі, до ринковоїекономіки, довідкритогосуспільстваі вільногокапіталізму. Політично всеце йде на тлітотальногорозгрому держави, що цілком програлопсихологічнуі холодну війнуяк у зовнішньомусвіті, так іусерединікраїни. Поразказакінчуєтьсярозпадом, зникненнямколишньоїмогутньоїдержави СРСР.

Література

Александров-Агентов А.М. “От Коллонтай до Горбачева”. М., 1994 г.

Волкогонов Д.А. “Семь вождей”. Книга 2 М., 1995 г.

“Все — впереди!” В. Игнатенко, “Новое время”. № 22 1989 г.

Гайдар Е. «Государство и эволюция».

Горбачев М.С. “Годы трудных решений”. М., 1993 г.

“За новое политическое мышление в международных отношениях”. М., 1987 г.

Корниенко Г.М. “Холодная война”: свидетельство ее участника. М., 1995 г.

М. Геллер «Седьмой секретарь: 1985-1990»

М. Геллер «Россия на распутье: 1990-1995»

Медведев В.А. “Распад”. М., 1991 г.

Нежинский Л.И., Челышев К.А. Советская внешняя политика в годы “холодной войны” (1945-1985). Новое прочтение. -М., 1995 г.

“Открыть будущее!” В. Игнатенко, “Новое время”. № 20 1989 г.

С.Рябикин «Новейшая история России (1991-1997)»

Черняев А.С. “Шесть лет с Горбачевым”. М., 1993 г.

Шеварнадзе Э.А. “Мой выбор”. -М., 1991 г.