Реферат: Відродження української держави

Зміст

Вступ

Розділ1. Історичніпередумовивідродженняукраїнськоїдержави

1.1Розпад Російськоїімперії тавідродженняукраїнськоїдержави

1.2Система органівЦентральноїради

1.3Жовтневийпереворотбільшовиків.Його вплив наУкраїну

Розділ2. ПроголошенняУкраїни незалежноюдемократичноюдержавою. Розвитокконституціоналізму

2.1Четвертийуніверсал іпроголошенняУкраїни незалежноюдемократичноюдержавою

2.2КонституціяУкраїнськоїНародної Республіки

2.3Українськадержава заГетьмана П.Скоропадськогота Директорії

Висновки

Списоквикористанихджерел

Вступ

Продекларованийв українськійКонституціїстратегічнийкурс країнина формування«громадянськогосуспільства», побудову «правовоїдержави» схвальносприймаєтьсямайже всімспектром їїполітичнихсил і соціальнихпрошарків.Тобто пріоритетзагальнолюдськихцінностей якуніверсальнихсоціальносправедливихпотреб та інтересівіндивіда, щовизначаютьсясенсом йогосуспільногота біологічногоіснування черезокрему особистість, громадянствосвоєї державиі належністьдо світовоїспільноти, нарешті і в наснабуває аксіоматичногохарактеру.

Отже, необхідністьсуспільногота державногореформуваннясприймаєтьсяяк вимога часу.Але ж запропонованішляхи досягненняукраїнськимсоціумом проголошенихконституційнихвіх на сьогодніще не знайшлине лише одностайності, а й значногопревалюваннятієї чи іншоїточки зору.Така ситуаціяне може сприятиуспішномурозвитку держави.Історія доводить, що демократично-парламентськіметоди здійсненнядокоріннихреформ у такзвані «перехідніперіоди» немали вагомихпозитивнихрезультатів,- для цього буланеобхідна чітката сильна вертикальвиконавчоївлади.

У зв’язкуз цим мета нашогодослідженняполягає у висвітленніісторико-правовихаспектівфункціонуванняукраїнськоїдержави 1918-20 рр., формуваннядемократичнихзасад існуваннясуспільстватого часу, тазакріпленнятаких засадв нормативнихактах та Конституції.

При роботіавтор застосовувавконкретно-історичнийта системно-структурнийметоди аналізуінформації

Історіографічнубазу складаютьзагальноісторичніта історико-правовіроботи, якімістять концептуальнівизначеннящодо державностів Україні 1918–20рр.

Розділ 1. Історичніпередумовивідродженняукраїнськоїдержави

1.1 Розпад Російськоїімперії тавідродженняукраїнськоїдержави

КінецьXIX-початокXX ст. характеризуєтьсяновим політичнимпожвавленням, яке охопилоукраїнськіземлі у складіАвстро-Угорськоїта Російськоїімперій, новимспалахом національноїсвідомостій активності.В

Українівиникли нелегальніполітичніпартії таорганізації, зокрема РеволюційнаУкраїнськапартія (РУП), Українськасоціалістичнапартія, ТовариствоУкраїнськихпоступовців(ТУП) на чоліз М. Грушевським.

Поштовхомдля розвиткуукраїнськогонаціональногоруху сталиподії 1905-1907рр. у Росії.У цей періодбуло дозволеновидавати україномовнулітературу, утворюватиукраїнськікультурнітовариства, установи.

З'явилисяукраїнськівидавництва, культурно-просвітницькітовариства(«Просвіта»), музичні й театральніколективи.Все це допомагалопіднесеннюосвітньогорівня українськогонаселення.

Післяреволюції уРосії впершебув створенийі почав працюватипредставницькийорган, подібнийдо західноєвропейськогопарламенту- Державнадума, де сформуваласьукраїнськафракція депутатів:1906 р. вонаналічувала40 осіб, 1907 р. — 47, які домагалисянаціональноїавтономіїУкраїни. Однакпісля поразкиреволюції вРосії розпочалисярепресії протиукраїнськогонаціональногоруху.

Ворожепоставилисядо нього нетільки офіційніурядові колата праві реакційніпартії, сили, а й російськіліберали, котріна словах захищали"інородців", насправді жвважали українськийнаціональнийрух небезпечнимдля цілісностіРосійськоїдержави [8,c.53].

Важливоюподією в історіїУкраїни сталаперша світовавійна, під часякої у воюючих, країнах загострилисячисленні економічні, політичні танаціональнісуперечності.Розділенаміж державами-суперниками, Україна першіроки війни(особливо їїзахідні землі)була дуже-зруйнована.Близько3 млн. українціввоювали у російськійармії, 250 тис.- в австрійській.Як у Австро-Угорщині, так і в Росіїрозпочавсяновий наступна українство.«Кінецьукраїнству!»- таке гасловисунула російськаадміністрація.Закривалиукраїнськівидання, заарештовувалиі засилалибагатьох українськихполітичнихдіячів, письменників,інтелігентів.Припинилидіяльністьполітичніпартії, організації, товариства.

На українськийнаціональнийрух зводилинаклепи. Так, міністр закордоннихсправ РосіїА. Сазоновна початку 1915р. заявивз думськоїтрибуни, щоукраїнський-руху Росії — зрадницький, штучний, організованийза німецькігроші.

Аналогічнуполітику проводиларосійська владаі в захопленійвосени 1914 р.Галичині.Російськаадміністраціяна чолі з графомО. Бобринськимзакрила всіукраїнськівидавництва, просвітні, культурні таінші товариствай організації, вивезла у Росіюустаткуваннязаборонилавидання будь-якоїлітературиукраїнськоюмовою. «Галичинаі Лемківщина,- заявив О.Бобрянськийделегаціїмагістратум. Львова,- є здавнакорінною частиноюоднієї великоїРосії. Нацих земляхкорінне населеннязавжди булоросійським…Я буду тутзапроваджуватиросійську мову, закон і устрій».Почалися масовіпереслідування, арешти, репресії, вислання українськихполітичнихдіячів, інтелігенції.За короткийчас депортованопонад 12 тис.осіб, закритовсі українськішколи. Насильнонасаджувалосяросійськеправослав'я, для чого в Галичинуприбуло чималоросійськихсвящениківна чолі з архієпископомЕвлогієм.МитрополитаА. Шептицького, сотні українськихсвящениківвивезено доРосії [1, c.86].

Ці діїпояснювалисьтим, що нібитоне існує українськоїмови, культуриі взагаліукраїнськогонароду, а є малороси, рідна мова ікультура яких- російські.

Післядовгих роківкривавих змаганьворогуючісторони булизнесилені.У Німеччині, Австро-Угорщиніта Росії наприкінцівійни виниклареволюційнаситуація.Найгострішевона проявиласьу царськійРосії. Влютому 1917 р. тутбуло поваленосамодержавство.Владу захопивТимчасовийуряд на чоліз князем Львовим, утворенийвнаслідокпереговорівТимчасовогокомітету Державноїдуми з меншовицько-есерівськимкерівництвомПетроградськоїради робітничихі солдатськихдепутатів, Тимчасовийуряд намагавсязберегти панівнестановищепоміщиків ікапіталістів,«оздоровити»армію, продовжитидо переможногокінця війну.Не розв'язувалисяпитання проземлю, національніпроблеми, таксамо, як і зацарськогоуряду, святооберігавсяпринцип "єдиноїі неподільноїРосії" [7, c.53].

У національнихокраїнах Росії, які впродовжстоліть перебувалиу колоніальномурабстві, почалапробуджуватисянаціональнасвідомість, а з нею зріспотяг до незалежності, відновленнявласної державності.Насампередце стосуєтьсяУкраїни, Польщі, Фінляндії, Грузії, Вірменії.

В цейчас соціально-економічната політичнаситуація вУкраїні залишаласянапруженою.Робітничийклас, сконцентрованийна великихпромисловихцентрах, бувнедостатньосвідомий іорганізований, окрім цього- ще й ослабленийвійськовимимобілізаціями.Робітникитерпіли соціальнета національнегноблення, зазнавалирусифікації.Впродовжстоліть російськавлада всілякимиметодами вбивалав українцяхбудь-які національніпочуття, національнугідність, свідомість.Іншимиметодами, алев цьому ж напрямі, діяли й більшовики, вважаючи Українуневід'ємноючастиною Росії.Селянидомагалисяземлі. Загострювалисясуперечностіміж біднотоюі заможноюверхівкою.Проте всіхотіли миру, ліквідаціїсоціальногогноблення, несправедливості.

Національно-свідоміелементи, зокремасеред інтелігенції, прагнули звільнитисяз-під владиРосії, створитисвою державністьабо хоча бнаціональнуавтономію.

Крімпартії більшовиків, яка розгорнулав Україні активнупроросійськудіяльність, хоч і налічувалатоді лише 2 тис.осіб, виниклиі діяли Українськасоціал-демократичнаробітничапартія (УСДРП), очолювана В.Винниченком, Українськапартія соціалістів-федералістів(УПСФ) начолі з М. Ковалевським, військовийклуб іменігетьмана П.Полуботкана чолі з М.Міхновськимтощо. Отже, в умовах великихсоціально-політичнихкатаклізмів, коли вирішувалисядолі та шляхиісторичногорозвитку багатьохнародів світу, розпочаласятретя добастановленняукраїнськоїдержавностіпісля попередніхдвох — княжоїта козацької[9, c.34].

1.2 Системаорганів Центральноїради

Із ситуації, яка виниклав обох воюючихблоках — Росіїта Німеччиній Австро-Угорщині, скористаласяУкраїна. Історичніподії надалиїй великий шансвизволитисяз-під гніту йневолі післябагатьох столітьчужоземногопанування.

У Києві 4 (зановим стилем- 17) березня 1917 рпісля відповідноїпідготовчоїроботи зібралисяпредставникиукраїнськихполітичнихпартій, професійних, культурних, студентськихорганізаційі товариств, які вирішилиутворити єдинийкерівний органдля організації, репрезентаціїй координаціїнаціонально-політичногожиття України.Цим органомстала ЦентральнаРада, їїголовою обраливидатногоукраїнськоговченого М.Грушевського, який у березніповернувсяз московськогозаслання ЦентральнаРада 22 березнявидала відозву«До українськогонароду», закликаючинаселення доспокою, згуртування, організаціїполітичних, економічнихі культурнихтовариств [10,c.77].

На підтримкуЦентральноїРади у Києві1 квітня булапроведенабагатотисячнаманіфестація, що закінчиласьмітингом. Прийнятарезолюціявисувала вимогискликати Установчізбори Росіїта домагатисяавтономіїУкраїни Незабаромутворилисьукраїнськінаціональніради у Петроградіта Москві, щонегайно налагодилиміцні зв'язкиз ЦентральноюРадою.

Важливоюподією сталоскликанняЦентральноюРадою Всеукраїнськогонаціональногоконгресу вКиєві 17 — 21 квітняза участю понад900 делегатів.Характерно, що на конгресіне висувалосяпитання пронезалежністьУкраїни. Конгресвизнав правоствореннянового державноголаду в Росіїта Україні заВсеросійськимиУстановчимизборами, вимагаву Росії автономіїУкраїни, визначенняїї території.Конгрес санкціонувавутворенняЦентральноїРади як найвищоготериторіальногооргану владив Україні, провівїї перевибори.До складу Радибуло обраноблизько 150 представниківвід усіх губерній, великих містУкраїни, політичнихпартій, іншихгромадськихорганізацій, від національнихменшостей, якінаселяли Україну[5, c.33].

Головоюзалишався М.Грушевський.Його заступникамистали В. Винниченкота С. Єфремов.Після закінченняконгресу ЦентральнаРада виділилазі свого складувиконавчийорган — комітет, що згодом почалиназивати МалоюРадою, на чоліз М. Грушевськимі заступникамиВ. Винниченкомта С. Єфремовим.

Головноюметою діяльностіЦентральнаРада визначилаздобуття єдностіукраїнськогонароду, відродженнянаціональноїдержавності- соборностіУкраїни шляхомпереговорівз Тимчасовимурядом, оскількисерйозноїреальної сили, яка б могла їїпідтримати, ЦентральнаРада не мала,- власнівійськові силивона тількипочала формувати.До речі, лідеринаціонально-визвольногоруху України- М. Грушевський, В. Винниченкота інші не висувалитоді питанняпро державнунезалежністьУкраїни, відокремленняїї від Росії.

Вони вважали, що достатньодомогтисянаціонально-територіальноїавтономіїУкраїни і входженняїї на федеративнихзасадах доскладу оновленої, демократичноїРосійськоїдержави.

Проте Тимчасовийуряд, продовжуючивеликодержавнуполітикусамодержавства, не погоджувавсянавіть на такускромну вимогуЦентральноїРади. Питанняпро організаціюнаціональноїармії в Українітакож булорішуче відкинуто.Позицію Тимчасовогоуряду легкозрозуміти: вінне бажав втратититаку величезнуколонію, якУкраїна. Аджена той час вонадавала Російськійдержаві понад70% вугілля, 96,7% прокату,68% сортовогометалу, 53% солі,81% олова, 90% срібла,75% чавуну, а такожхліб, цукор, м'ясо тощо [12,c.108].

Ворожу позиціющодо ЦентральноїРади та її вимогзаймала ПетроградськаРада робітничихі солдатськихдепутатів, якутоді очолювалибільшовики.

Розуміючи, що таким шляхомавтономіїУкраїни недомогтися, ЦентральнаРада 10 (23) червнявидала Першийуніверсал, уякому закликаланаселення досамостійногобудівництванаціональноїукраїнськоїдержавності.«Народе український! Однині самібудемо творитинаше життя»,- зазначалосяв Універсалі.

Місцевимиорганами ставалигубернськіта повітовіради, волосні, сільські народніуправи. Алеводночас діяликомісари Тимчасовогоуряду, здебільшогоросіяни, котрізамінили царськимгубернаторіві дрібних чиновників.

Встановилосясвоєріднедвовладдя — Тимчасовогоуряду та ЦентральноїРади.

У Києві 18-25травня відбувсяперший Всеукраїнськийвійськовийз'їзд, який обравУкраїнськийгенеральнийвійськовийкомітет на чоліз С. Петлюроюта прийняврішення простворенняукраїнськоїнаціональноїармії; у червні- другий з'їзд, що обрав Всеукраїнськураду військовихдепутатів укількості 130осіб, які ввійшлиу повному складідо ЦентральноїРади, а 10-16 червня- Всеукраїнськийселянськийз'їзд (за участю1500 делегатів), що прийняврішення скасуватиприватну власністьна землю і передатиїї без викупуземельномуфондові длярозподілу середселян. На з'їздіобрано Всеукраїнськураду селянськихдепутатів, створено їїВиконавчийкомітет (212 осіб), члени якоготакож увійшлидо складу ЦентральноїРади [14, c.105].

Нарешті,24-26 липня відбувсяще Всеукраїнськийробітничийз'їзд, де булоствореноВсеукраїнськураду робітничихдепутатів — вона такожповністю увійшладо ЦентральноїРади (близько100 осіб). Останняпоповнила складпредставникамимайже всіхнаціональнихменшин. котріпроживали вУкраїні: росіянами,євреями, полякамита ін. Вони становили30% депутатськогокорпусу Ради, що налічувавпонад 800 депутатів.У складі МалоїРади цих представниківбуло 18 (на 40 українців).

Таким чином, ЦентральнаРада сталашироким представницькиморганом, справжнімпарламентом, де повинні булизахищатисяінтереси всіхнацій, соціальнихгруп та верствнаселенняУкраїни. Однакне всі обраніделегати малибажання чизмогу братиучасть у засіданняхРади.

Наприкінцічервня 1917 р. згідноз Першим універсаломбув створенийГенеральнийСекретаріатяк уряд автономноїУкраїни. Головоюстав В. Винниченко(він також очоливсекретарствовнутрішніхсправ), секретарем(генеральнимписарем) — П.Христюк, згодом- О. Лотоцький.До складу урядувходили такігенеральнісекретарства(міністерства): внутрішніхсправ (В. Винниченко); військовихсправ (С. Петлюра); земельних справ(Б. Мартос); міжнаціональнихвідносин (С.Єфремов, згодом- О. Шульгін); судових справ(В. Садовський); фінансовихсправ (X. Барановський); харчових справ(М. Стасюк); шляхівсполучення(В. Голубович); у єврейськихсправах (У.Зільберфарб); у польськихсправах (М.Міцкевич); поштиі телеграфу(О. Зарубін); генеральнийконтролер (М.Рафес). Згодомкількістьгенеральнихсекретарствзбільшиласядо 14 [19, c.126].

Щодо національноїприналежності, то в ГенеральномуСекретаріатіналічувалосядев'ять українців, два росіяни, два євреї таполяк; щодопартійної — майже всі належалидо різнихсоціалістичнихпартій.

Центральніоргани державноївлади й управліннярозгорнулиактивну діяльність.Незважаючина складнуекономічнуй політичнуситуації, вУкраїні швидкимитемпами відбувалосянаціональневідродження.

Перестаютьдіяти заборонищодо українськоїмови і культури, почали розвиватисяукраїнськапреса, створюватисявидавництва, які випускалихудожню і навчальнулітературуукраїнськоюмовою. У Києвібули організованікурси перепідготовкивчителів, відкритаперша українськагімназія.

В Україніна той час діялитри різні системиуправління.

Верховнувладу формальноздійснювавТимчасовийуряд, який призначавсвоїх комісаріві чиновників.

Друга система- це Ради, очоленібільшовиками, меншовиками, есерами.

Третя — ЦентральнаРада з її місцевимиорганами — радами, управами, спілками.Між ними відбуваласявперта боротьба.Хоч влада таавторитетЦентральноїРади невпиннозростали, алеодночасно середробітниківі біднішогоселянствауспішно проводиласябільшовицькапропаганда.Під її впливому містах і селахрозпочалисямасові заворушення.Заклики ЦентральноїРади зберігатиспокій і чекатиУстановчихзборів не впливалина збуджененаселення.

У липніделегаціяТимчасовогоуряду на чоліз О. Керенським, що прибула уКиїв, погодиласявизнати ЦентральнуРаду і ГенеральнийСекретаріатсвоїми крайовимиорганами вУкраїні, звівши, однак, українськутериторіютільки до п'ятигуберній (зпопередніхдев'яти), а інститутокремої національноївлади — нанівець.

Політичнілідери України, розчарувавшисьу можливостістворення«вільної, демократичної, федеративноїРосії», почаливживати конкретнихзаходів щодостворення своєїдержавності, армії, законодавства.

Якщо у Другомууніверсалі, виданому 16 липня, політичнікерманичіУкраїни щенадіялися наВсеросійськіУстановчізбори, які нібитомали встановитиавтономію"України, іпідкреслювали, що Україна небуде відокремлюватисявід Росії, тонезабаромситуація змінилася.У всіх містахі губерніяхстворювалисявійськові ради, які активноформувализбройні силиУкраїни. Булоприйняте рішенняпро оподаткуваннянаселенняєдиним національнимподатком, проусунення змісцевоїадміністраціїворожих щодоУкраїни сил[18, c.107].

1.3 Жовтневийпереворотбільшовиків.Його вплив наУкраїну

Влада Тимчасовогоуряду виявиласянедовготривалою.Більшовикина чолі з В. Ленінимі Л. Троцькимготували вРосії державнийпереворот.Повстання уПетроградірозпочалося24 жовтня 1917 р. Вночіз 25 на 26 жовтня(7-8 листопада)озброєні загониморяків, робітниківі солдатівзахопили Зимовийпалац та арештувалиТимчасовийуряд. Прем'єр-міністрО. Корейськийвтік за кордон.Незабаром уМоскві, 17 губерніальнихцентрах таінших містахі місцевостяхвлада такожперейшла добільшовиків.Жовтневийпереворот або, як його назвалибільшовики- Велика Жовтневасоціалістичнареволюція, — здійснився.

ДругийВсеросійськийз'їзд Рад 25 жовтняпроголосивперехід всієївлади до Рад, прийняв декретипро мир і проземлю, сформувавбільшовицькийуряд — Раду НароднихКомісарів начолі з В. Леніним.

Жовтневийпереворотбільшовиківдокоріннозмінив становищеполітичнихсил у Росії, сприяючи розгортаннюреволюційного, національно-визвольногоруху. У зв'язкуз жовтневимиподіями ЦентральнаРада 7 (20) листопадавидала Третійуніверсал, якимпроголошувалаутворенняУкраїнськоїНародної Республіки, але знову жтаки у федеративномусоюзі з Росією[16, c.73].

Окрім цього, в універсалібули проголошенітакі основніположення:

1. Конфіскаціяпоміщицького, удільного, церковного, монастирськогоземлеволодінняі переданняземель трудовомународові безвикупу.

2. Встановлення8-годинногоробочого днята державногоконтролю надвиробництвом.

3. Негайнийпочаток мирнихпереговорівта укладеннясправедливогомиру між воюючимисторонами.

4. Оголошенняповної амністіїза політичнівиступи таліквідаціясмертної карияк міри покарання.

5. Закріпленняза населеннямусіх прав місцевогосамоврядування.

6. Забезпеченняза населеннямусіх прав ісвобод: свободислова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканостіособи і житла, рівноправностіусіх мов.

7. Визнанняза всіма народами, які населяютьУкраїну,«національно-персональноїавтономії»та рівних правтощо [17, c.123].

ЦентральнаРада негативновіднесласядо захопленнювлади більшовиками.У жовтні 1917 р.ЦентральнаРада на своємузасіданніприйняла резолюцію:«Визначаючищо влада у державі…повинна перейтидо рук усієїреволюційноїдемократії, вважаючи недопустимимперехід усієївлади виключнодо рук Рад..., якіявляютьсятільки частиноюзорганізованоїреволюційноїдемократії.УкраїнськаЦентральнаРада через цевисловлюєтьсяпроти повстанняу Петрограді».

У постанові10 листопадаЦентральнаРада заявила, що, не визнаючиРаднаркому, вона буде прагнутидо угоди з «крайовимиреспубліками», які виниклина територіїРосії, з метоюствореннянового загальноросійськогополітичногоцентру.

Оскількиради в Україні, очолені більшовиками, визнали Раднаркомяк найвищийорган владиі відповідноне визнавалиЦентральноїРади, то вонарозпочала зними боротьбу- в Полтаві, Конотопі, іншихмістах та селахУкраїни. Булироззброєнізагони Червоноїгвардії, військовічастини, що невизнавали владиЦентральноїРади їх висилализа межі України, у Росію.

Раднарком, очолений В.Леніним, спочаткувизнав за українськимнародом правона відокремленняй утвореннясамостійноїдержави, якепроголосилаДеклараціяправ народівРосії. Про цеговорив і писавсам Ленін. Цеж підкреслюваві нарком військовихсправ Росії.Л.Троцький урозмові попрямому зв'язкуз головнокомандувачемзбройнимисилами РосіїМ. Криленком24 листопада1917 р. Проте відчувширеальну загрозувтратити Україну, В. Ленін швидкопереорієнтувався.Раднарком РРФСР4 (17) грудня 1917 р. видав«Маніфест доукраїнськогонароду з ультимативнимивимогами доЦентральноїРади». Заявляючи, що «Рада НароднихКомісарівпризнає УкраїнськуНародну Республіку,її право зовсімвідділитисявід Росії», РНКвисувала різнізвинуваченняУНР, зокремастосовно дійЦентральноїРади та її урядуна власнійтериторії, вУкраїні, з якимиРаднарком непогоджувався.Цей ультиматумбув грубимвтручаннямРаднаркомуу внутрішнісправи України.Від Ради вимагалитакож допомагатиреволюційнимвійськам, припинитироззброєннярадянськихполків, які, доречі, не визнавали, перебуваючина територіїУкраїни, владиЦентральноїРади [8, c.35].

У відповідьна цей ультиматумГенеральнийСекретаріатнадіслав РаднаркомовіРРФСР ноту, вякій зазначав, що не можнавизнавати правонароду насамовизначенняі грубо порушуватице право, нав'язуючисвої формиполітичногоустрою. Протеця відповідьситуації незмінила. Раднаркомвирішив припинити«всякі словеснізагравання»і приступивдо активнихдій.

У Харкові11-12 (24-25) грудня 1917 р.відбувся ПершийВсеукраїнськийз'їзд Рад, який, визнаючи Українуфедеративноючастиною Російськоїреспубліки, оголосив ЦентральнуРаду поза законом, передавши всюповноту владитільки Всеукраїнськомуз'їздові Рад, а на місцях — Радам робітничих, селянськихі солдатськихдепутатів.Україна оголошуваласяРеспублікоюРад. У періодміж з'їздамивлада належалаЦВК України, обраному наз'їзді у кількості41 особи (35 більшовиків)на чолі з Ю.Медведєвим.Було обранотакож радянськийуряд України- НароднийСекретаріат, поширено натериторіюУкраїни діяльністьдекретів таінших законодавчихактів Росії.Народний Секретаріатскладався з13 секретарств, очолених народнимисекретарями.До його складувходили В. Ауссем, С. Бакинський, Е. Бош, В. Затонський, Ф. Сергєєв, В.Люксембург, Г. Лапчинськийта ін. Головоюнезабаром ставМ. Скрипник.

Для підтримкицієї акції зРосії в Українубули посланівійська. Ще 1січня 1918 р. Раднаркомпризначивнадзвичайногокомісара України- С. Орджонікідзе.Тоді ж В. Леніннадіслав телеграмиу Харків — командувачевібільшовицькихвійськ в УкраїніВ. Антонову-Овсієнкуі С. Орджонікідзе:«Дуже й дужепросимо вжитиякнайнещаднішихреволюційнихзаходів… Усімазасобами просувативагони з хлібому Петроград,інакше загрожуєголод… Ленін»[17, c.86]. Росіїдля цього передусімі була потрібнаУкраїна.

Народнийсекретар радянськогоуряду УкраїниГ. Лапчинськийзгадує, як народнийсекретар військовихсправ В. Шахрайскаржився йому:«Що це за урядукраїнський, що його членизовсім не знаютьі не хочутьзнати українськоїмови? Що не тількине користуєтьсяжодним впливомсеред українськогосуспільства, але воно навітьніколи не чулораніше їхніхпрізвищ?.. коливсі українізованічастини в Харковімені доводитьсяроззброювати, бо вони не хочутьіти за мною наоборону Радянськоївлади? За єдинувійськовуопору… ми маємолише військо, що привів наУкраїну з РосіїАнтонов».

Розділ2. ПроголошенняУкраїнинезалежноюдемократичноюдержавою. Розвитокконституціоналізму

2.1 Четвертийуніверсал іпроголошенняУкраїни незалежноюдемократичноюдержавою

У ці тривожнідні ЦентральнаРада 9 (22) січня1918 р приймаєЧетвертийуніверсал, наякому зупинимосядокладніше.«Народе України,- пишеться вуніверсалі,- твоєю силою, волею, словомстала на земліУкраїнськійВільна УкраїнськаНародна Республіка.Справдиласяколишня мріябатьків твоїх, борців за вольностіі права трудящих.А тим часомПетроградськеПравительствоНародних Комісарів, щоб повернутипід свою вдастьвільну УкраїнськуРеспубліку, оповістиловійну Україніі насилає нанаші землі своївійська..., якіграбують хлібнаших селяні без всякоїплатні вивозятьйого в Росію, не жаліючинавіть зерна, наготовленогона засів, вбиваютьнеповиннихлюдей, сіютьскрізь безладдя, злодійство, безчинство».

ЦентральнаРада, зазначалосядалі, не хочевійни, не претендуєна ніякі чужітериторії, а«бажає вестисвій край домиру, до творчоїроботи, доскріплення.волі нашої».Оскільки ускладі РосіїУкраїна немогла матисправжньоїволі, то «одниніУкраїнськаНародна Республікастає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенноюдержавою».

Чи було щосьпротиприродне, незаконне уцьому? Ні. Прагненнядо свободи, незалежності, бажання бутигосподаремна своїй землі, а не жити підвладою чужинців- це природне, невід'ємнеправо кожногонароду, кожноїнації. Зрештою, Акт проголошеннянезалежностіУкраїни відбувсяу повній відповідностідо Деклараціїправ народівРосії, прийнятоїРаднаркомомРосії 2 (15) листопада1917 р.

Україна, зазначалосяв Четвертомууніверсалі, хоче жити умирі та злагодіз усіма сусіднімидержавами, алежодна з них неповинна втручатисьу внутрішнєжиття України.До скликанняпарламенту- Установчихзборів — владатимчасово будездійснюватисяЦентральноюРадою та їївиконавчиморганом — РадоюНародних Міністрів.Раді НароднихМіністрів тутже було дорученосамостійнопроводитипереговорипро мир з державамиЦентральногоблоку і домагатисяукладеннясправедливогомиру. Щодо нашестя«петроградськихбільшовиків, що нищать таруйнують нашкрай, приписуєтьсяПравительствутвердо і рішучевзятись доборотьби зними». Післяпідписаннямиру планувалосярозпуститиармію, а замістьнеї створитинародну міліцію[11, c.146].

Зруйнованівійною містаі села малибути відбудованіза кошти держави.З поверненнямдодому демобілізованихсолдатів у всійУкраїні планувалисяперевиборимісцевих органіввлади — міських, сільських, волосних іповітовихнародних рад, міських дум.До перевиборів«слід встановитина місцях такувдасть, до якоїб люди малидовір'я і якаб опираласяна всі революційно-демократичніверстви народу».Пропонувалосявсім радамселянських, робітничихі солдатськихдепутатівспівпрацюватина благо українськогонароду.

Щодо аграрногопитання, в Універсаліповідомлялося:

«Земельнакомісія… вжевиробила законпро передачуземлі трудовомународові і безвикупу, прийнявшиза основу скасуваннявласності(очевидно, поміщицької- Т. Б) і соціалізаціюземлі». Проектзакону планувалосярозглянутиі прийняти нанайближчомузасіданніЦентральноїРади, «щоб передачаземлі в рукитрудящих неодмінновідбулась щедо початкувесняних робіт».Усі ліси, водиі надра конфісковувалисьу попередніхвласників іпереходилиу власністьдержави. Оскільки«війні наступаєкінець, приписуємоРаді НароднихМіністрівприступитидо переведеннявсіх заводіві фабрик намирний стан, на виробленняпродуктів, потрібнихнасампередтрудящим масам».

В Універсалійшлося такожпро необхідністьвжити терміновихзаходів щодоліквідаціїбезробіття, матеріальногозабезпеченняінвалідів, сиріт, людейпохилого вікуі всіх тих, хтопотерпів відвійни.

Проголошуваласянаціоналізація«найважливішихгалузей торгівлі», весь дохід відякої «піде накористь народові».Встановлюваласямонополіядержави назовнішню торгівлю.Для конкретноїреалізаціїцих положеньуряд повиненбув податипроекти відповіднихзаконів, а такожвидати розпорядженняпро «монополіюдержави навиробництвозаліза, шкур, тютюну та іншихтоварів і продуктів, з яких найбільшебралося прибутківз робочих класівна користьнетрудящихкласів».

Встановлювавсяконтроль державинад усіма банками,«які допомагаливизискуватитрудові класи».З цього часукредити банківповинні булинадаватися«головним чиномна підтримкутрудовогонаселення тарозвиток народногогосподарствав Україні» [17,c.55].

Раді Міністрівприписувалося«рішуче боротисяз усіма контрреволюційнимисилами, а всякого, хто кликатимедо повстанняпроти самостійноїУкраїнськоїНародної Республіки, до поворотустарого ладу,- карати, як задержавну зраду!».

Назвемоще такі дужеважливі пунктиуніверсалу:

«Всі демократичніправа і свободигромадянпотверджуються.Всі нації вУкраїнськійНародній Республіцікористуютьсярівними правамиі національно-персональноюавтономією».Розуміючинестійкістьі непевність

свого становища, будучи звідусільоточеною ворогамита недоброзичливимисусідами, ЦентральнаРада проголошувала;

«Все, чогоне встигнемозробити ми, тедовершать, справлять ідо останньогопорядку приведутьУкраїнськіУстановчіЗбори».

Цікаво, щоЦентральнаРада, проголосившинезалежністьУкраїни, і надаліне відкидаламожливостіукласти федеративнийсоюз «з народнимиреспублікамиколишньоїРосійськоїдержави».

Ось такимбув цей відомийдокумент — ЧетвертийуніверсалЦентральноїРади. Без сумніву- прогресивний, без сумніву, незважаючина певні недоробкиі неясності,- історичнозначущий. Вінзавершив складнийі нелегкийпроцес становленняу ті роки Українськоїдержавності.

ПроголошеннясуверенноїУкраїнськоїНародної Республікивикликалозначний міжнароднийрезонанс, їївизнали у 1918 р.: Румунія, Франція, Великобританія, Сполучені ШтатиАмерики, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак,Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія таін.; у 1919 р. — Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія,Італія тощо.Проте у січніросійськівійська підкомандуваннямколишньогополковникацарської арміїМ. Муравйоварозпочалинаступ на ЦентральнуРаду. До нихприєдналисядонецькі робітничізагони, частиниЧервоногокозацтва, харківськачервона гвардія.Одночасно 16(29) січня у Києвівибухнулозбройне повстанняробітниківзаводу «Арсенал».Воно тривалошість днів.Чимало арсенальцівбуло вбито, 300- розстріляно.Цей факт подававсяяк найхарактернішийприклад контрреволюційностіЦентральноїРади. Але чимогла вонавчинити інакше? Як аналогіянапрошуєтьсяінший характернийприклад — повстаннякронштадськихматросів 1921 р.проти радянськоївлади. Вонобуло нещаднопридушено, атисячі матросів, які здалисявладі, без усякогосуду і слідстварозстріляні.

Об'єднаніросійсько-українськірадянськівійська 26 січня(8 лютого) 1918 р. післязавзятих боїві багатогодинногоартилерійськогообстрілу містазайняли Київ.У його оборонізагинуло підКругами 300 українськихюнаків-студентівта учнів старшихкласів гімназій, які намагалисязупинити частинибільшовицькихматросів. Навулицях містабільшовицьківійська вчинилижорстокийпогром, розстрілюючибагатьох людейчасто тількиза те, Що розмовлялиукраїнськоюмовою чи булиу вишиванках.ЦентральнаРада евакуюваласьдо Житомира.

У Брест-Литовську, де проходилимирні переговориміж державамиЦентральногоблоку та Росією,27 січня 1918 р. делегаціяЦентральноїРади від іменіУкраїнськоїНародної Республіки, яку визналикраїни Центральногоблоку, підписалаз Німеччиноюта її союзниками(Австро-Угорщиною, Болгарією іТуреччиною)мирну угоду.Взамін на визнаннясвоєї владив Україні ЦентральнаРада зобов'язаласьпоставити, Німеччиніблизько 1 млн.т хліба, величезнукількістьіншого продовольствата сировини.Щоб утримативладу. ЦентральнаРада звернуласьдо німецькогоуряду з проханнямпро військовудопомогу, оскількидостатніхвласних збройнихсил не було.Німецькі таавстро-угорськівійська 18 лютогопочали окупаціюУкраїни. Однакцей відчайдушнийзахід не врятувавЦентральноїРади. У країніпоширювалосяневдоволення, розгорнуласяборотьба протиокупантів.ЦентральнаРада втрачаласоціальнуопору, авторитет, а 29 квітня 1918 р.вона зібраласяна черговезасідання[20, c.34].

2.2 КонституціяУкраїнськоїНародної Республіки

Окрімінших законів, обговорюваласяі була прийнятаКонституціяУкраїнськоїНародної Республіки- Основнийзакон держави,її опрацюваласпеціальнаконституційнакомісія на чоліз професоромМ. Грушевським, що вивчиладосвід конституційногозаконодавстварізних країнсвіту, передусімнайближчихсусідів України, яких об'єднувалиспільні абоподібні з неюісторичні, економічні, політичні умовирозвитку.

Конституціямала підназву:«Статут продержавнийустрій, праваі вольностіУНР».

Вона складаласяз восьми розділіві 85 статей:

І розділ- Загальні постанови;

II розділ — Права громадянУкраїни;

III розділ — Органи владиУкраїнськоїНародної Республіки;

IV розділ — Всенароднізбори УкраїнськоїНародної Республіки;

V розділ- Про РадуНародних МіністрівУкраїнськоїНародної Республіки;VI розділ- Суд УкраїнськоїНародної Республіки;

VII розділ — Національнісоюзи;

VIII розділ — Про тимчасовеприпиненнягромадянськихсвобод.

У розділі«Загальніпостанови»підкреслювалося, що УкраїнськаНародна Республіка- держава «суверенна, самостійнаі ні від когоне залежна», а носієм державногосуверенітетує увесь народУкраїни, всігромадяниУкраїни, якіпроживаютьна її території.Реально свійсуверенітетнарод здійснюватимечерез Всенароднізбори України(ст.3) [17, c.52].

Звертаєна себе увагуст.4, де зазначалося, що територіяУкраїни — єдина, неподільнаі без згоди 2/3депутатівВсенароднихзборів ніяказміна кордонівУкраїни, а такожніяка змінау державно-правовихвідносинахякоїсь частинитериторіїдержави довсієї цілісностінеможлива. «Непорушуючиєдиної своєївласти, — підкреслюєтьсяу ст.5, — УНР надаєсвоїм землям, волостям ігромадам праваширокогосамоврядування».Усім націямі національностям, які населяютьУкраїну, надавалосяправо «навпорядкуваннясвоїх культурнихправ у національнихсоюзах».

Відразуза першим загальнимрозділом йшоврозділ прогромадянськіправа й свободи.Отже, у тогочаснійУкраїнськійдержаві великезначення надавалосяпроблемі проголошенняі гарантуванняправ та свободгромадянам.

ГромадяниномУНР вважаласякожна особа, яка набула цеправо у передбаченомузаконодавствомпорядку.

Інститутподвійногогромадянстване допускався.Позбавитилюдину громадянстваміг тільки судреспубліки.Цивільно-правова, громадянськаі політичнадієздатністьнаступала з20-річного віку.«Ніякої різниціу правах і обов'язкахміж чоловікомі жінкою, — писалосяу ст.11 Конституції,- право УНР незнає».

У Конституціїпідкреслювалося(ст.12), що всі громадянирівні у громадянськихі політичнихправах — незалежновід статі, національності, раси, віросповідання, освіти, майновогостану. Використаннястарих титуліві звань заборонялося.Оберігаласянедоторканістьособи, житла, таємниця листування.Порушення цихостанніх правдопускалосятільки правомочнимиорганами увипадках, передбаченихзаконом.

Ніхто необмежувавсяна територіїУкраїни у свободіслова, друку, віросповідання, створенняорганізаційі союзів, правіна страйк, якщотільки вказанідії не малихарактерукримінальногозлочину. Проголошуваласяповна свободавибору місцяпроживанняі пересування.

На територіїУНР скасовувалисьяк вид покараннясмертна кара, тілесні покараннята ті, що ображалилюдську гідністьі честь. Скасовувалась(як покарання)конфіскаціямайна.

Виборче(активне і пасивне)право надавалосятільки громадянамУНР, яким надень виборіввиповнилося20 років. Виборчеправо булозагальним, рівним, таємним.Не могли голосуватиі бути обранимитільки особи, визнані у законномупорядку душевнохворими.

У наступнихчотирьох розділахКонституціїйшлося про вищіоргани державноївлади, управлінняй судові органи.

Основупобудови структуривищих органівдержави становилавідома теоріярозподілу влади- на законодавчу, виконавчу ісудову. Отже, найвища законодавчавлада вручена, згідно з Конституцією, ВсенароднимЗборам, виконавча- Раді НароднихМіністрів, судова — ГенеральномуСуду.

Місцевимиорганами владий управліннястали виборніРади та управи-угромадах (сільськихі міських), волостях, землях.

Парламенткраїни — ВсенародніЗбори — мав обиратисянаселеннямна основі рівного, прямого, загального, таємного голосуванняза пропорційноюсистемою виборів: депутат від100 тис. жителівстроком на трироки. Проголошувавсяпринцип депутатськоїнедоторканості, вводиласяоплата працідепутатів.Сесії парламентуповинні булискликатисядвічі на рік.На першій сесіївибиравсяГолова, йогозаступник ітак звані товариші.Всі вони становилиПрезидію ВсенароднихЗборів. Головаорганізовуваві очолювавроботу парламенту, виконував «усічинності, зв'язаніз представництвомРеспубліки»(ст.35).

Закониприймалисятільки парламентом.Він встановлювавбюджет країни, оголошуваввійну, укладавмир тощо. Правозаконодавчоїініціативиналежало: ПрезидіїВсенароднихЗборів, партійнимфракціям, зареєстрованимВсенароднимиЗборами, групамдепутатів (неменше 30осіб), Раді НароднихМіністрів, органам самоврядування, які об'єднувалине менше 100 тис.виборців, виборцяму кількостіне менше 100 тис.осіб.

Рада НароднихМіністрівформувалася, згідно з Конституцією, Головою парламенту,її склад і програмазатверджувалисяпарламентом.Перед ним урядвідповідавза свою діяльність- як кожен міністрзокрема, такі уряд загалом.У випадку вотумунедовір'я вонибули зобов'язані(як міністри, так і уряд) пітиу відставку.Парламентбільшістю у2/3 голосів мігвіддати їх підслідство і суд(ст.58).

Депутатипарламентумали праводепутатськогозапиту до уряду.Впродовж семиднів окреміміністри чіуряд повиннібули дати відповідь.

Найвищимсудом республікиоголошувавсяГенерали нийсуд, який обиравсяВсенароднимиЗборами. Вінви ступав яккасаційнаінстанція дляінших судів, не міг бутисудом першоїта другої інстанційі мати функціїадміністративноївлади. На якийстрок обиравсяГенеральнийсуд та іншісуди країни, як вони обиралися- у Конституціїне сказано. Цемало бути вирішеноокремим закономпро судоустрій.Зате у Конституціїє інше важливеположення:«Судових вирішеньне можуть змінитині законодавчі, ні адміністраційніоргани влади(ст.63).

Судочинствооголошувалосьусним і гласним, усі громадяни, незалежно відпосад, — рівнимиперед судомі передзаконом.

Окремийрозділ Конституціїрозглядавнаціональніпроблеми. „Кожназ населяючихУкраїну націй,- зазначалосяу ст.69, — має правов межах УНР насамостійнеустроєння свогонаціональногожиття, що здійснюєтьсячерез органиНаціональногоСоюзу“. Кожнанаціональнаменшина входитьу свій НаціональнийСоюз, обираєсвої органисамоуправління.Кожен НаціональнийСоюз видаєзаконодавство, що не повиннепротирічитиКонституціїта законодавствуУкраїни (в іншомувипадку створюютьсяспільні „погоджувальнікомісії“), встановлюєсвій бюджеттощо. Органикожного НаціональногоСоюзу булиорганами негромадськими, а державними, що надавалоїм відповіднийправовий статусі авторитет.

Цікавимбув останнійрозділ Конституції, де йшлося проможливістьтимчасового(не більше ніжна три місяці)призупиненнядії громадянськихправ і свобод- у випадку війничи внутрішніхзаворушень.Таке рішенняприймали ВсенародніЗбори, а у виняткових, терміновихвипадках — РадаНародних Міністрів.

Нічого уКонституціїне було записанопро герб, прапор, гімн держави, про основніпринципи внутрішньоїта зовнішньоїполітики, порядокобрання місцевихорганів владий управління, органи прокуратури, судову системутощо.

Конституція, очевидно, повиннабула мати тимчасовийхарактер, аджевона створюваласяна перехіднийперіод — періодстановленняукраїнськоїдержавності.Незважаючина це, вона маладемократичнийхарактер, буладоброю правовоюосновою держави, основою длявсього іншогозаконодавстваУкраїни, створеннядемократичноїдержавності, законності, правопорядку[14, c.53].

2.3 Українськадержава заГетьмана П.Скоропадськогота Директорії

Зайнявшивсю Україну,29 квітня німецьківійськрозігналиЦентральнуРаду, поставившипри владі колишньогоцарськогогенерала, великогоземлевласника, потомка козацькоїстаршини ПавлаСкоропадського.У Києві 30квітня на такзваному з'їздіхліборобівСкоропадськогообрали гетьманомУкраїни. Цьогож дня гетьманопублікував»Грамоту довсього українськогонароду". Повідомляючипро свій прихід«волею народу»до влади, віноголосив ЦентральнуРаду та її установинездатнимидо державноїтворчої праці, заявивши, щодля забезпеченняпорядку і спокоювін бере необмеженувладу над Україною, оголошує розпущенимиЦентральнуРаду, її місцевіоргани та установи, земельні комітети, уневажнює всеїї законодавство, повертає правовусилу всім попереднімвидам і формамприватноївласності.

Ставши наґрунті українськоїдержавності, яку нібитоврятувалиНімеччина йАвстро-Угорщина, що, «вірні своємуприреченню(обіцянці), готовій далі боротисяза волю та мирв Україні», гетьман обіцявпроведенняу майбутньомувиборів доукраїнськогозаконодавчогосейму, правовикупу селянамиземлі у поміщиківта інших великихземлевласників(за їх згодою), відбудовукрайової торгівлі, промисловості.

Потім буввиданий гетьманськийдекрет протимчасовийдержавнийустрій України, що встановлювавзамість демократичноїреспублікисвого родуконституційнуспадкову монархію.Гетьмановіналежала всяповнота законодавчоїта виконавчоївлади, він бувтакож верховним«воєводою»армії, флоту.Замість назвидержави УкраїнськаНародна Республікавстановленонову назву — Українськадержава. Поновленопопередній, діючий ще зацаратуадміністративно-територіальнийподіл — на губернії, повіти, волості.Уряд, сформованийгетьманом.складавсяздебільшогоз російськихкадетів імонархістів.У губерніях, повітах призначалисястарости — такожз колишніхгенералів, поміщиків, царських чиновників.Під. виглядомтак званоїдержавної вартивідроджуваласястара охранка, поліція. Весьштаб і командуваннявійськовихчастин складалисяз царськихофіцерів. Офіційноюурядовою мовоюбула російська.

Розпочалосямасове поверненняпоміщиків ікапіталістівв Україну — російських, польських таін. їм поверталисяземлі, маєтки, заводи й фабрики, палаци, виплачуваласькомпенсаціяза збитки.Народні масипозбавлялисяполітичнихправ і свобод.Було ліквідовано8-го-динний робочийдень, у селянвідбиралисязахоплену нимиземлі, інвентар.Жорстокопридушувалисябудь-які проявиневдоволеннячи опозиції.

Діяльністьгетьманськихустанов таорганів проходилапід суворимнаглядом окупаційноївлади, що посиленопродовжувалаграбуватиУкраїну. Ешелонамивідправлялосьу Німеччинузерно, м'ясо, мед, цукор, масло, промисловеустаткування.Така грабіжницькаполітика окупаційноївлади та антинародна- гетьманату, викликали аУкраїні всебільше обурення, опір.

Водночасу період гетьманатуУкраїнськадержава малай певні здобутки.Зокрема, цестосуєтьсязовнішньо-політичноїсфери. Відбувсяобмін дипломатичнимипредставникамиз державамиЦентральногоблоку. Розпочалисяпереговориз Румунією, Фінляндією, Швейцарією,Іспанією, Данією, Швецією тощо.Під тискомнімців навітьРосія відрядиладо Києва мирнуделегацію начолі з X. Раковським.У Києві 12 червняміж обома країнамибув підписанийпрелімінарниймир. Росія визналаУкраїнськудержаву, сторонизобов'язалисявстановитидипломатичнівідносини нарівні консульських.

Відбудовувалисязалізниці, мости, дороги.Вдалося налагодитифінансовісправи. Проводилисяважливі судової-реформи.Створюваласясистема губернськихі повітовихсудів. Сенатвважався найвищимсудовим органом.Судочинствостало гласним, з участю присяжнихзасідателів.Помітними булиздобутки угалузі культурий освіти, а чомувелика рольналежить мініструосвіти М. Василенку.Так, 6 жовтня вурочистійобстановціу Києві відкривсяперший державнийукраїнськийуніверситет, потім другий- у Кам'янці-Подільському.В усіх вищихнавчальнихзакладах почалипрацюватикафедри українськоїмови, літератури,історії. Заснованоукраїнськийдержавнийтеатр, Національниймузей, Національнукапелу. СтвореноУкраїнськуАкадемію Наук, урочисте відкриттяякої відбулося24 листопада1918 р. ПрезидентомАкадемії обраноВ. Вернадського.

У серединіквітня в зв'язкуз окупацієюнімцями УкраїниЦВК і Народнийсекретаріат, які перебувалив Таганрозі, були ліквідовані, замість нихстворено Повстанбюроз дев'яти членів.За постановоюЦК КП (б) У 28 листопада1910 р. у Курськустворено Тимчасовийробітничо-селянськийуряд України, куди входилиВ. Аверін, К.Ворошилов, В.Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергеєв таін. Маніфестом29 листопадавін проголосивповалення владигетьмана івідновленнявлади Рад вУкраїні, длячого попросиввійськовоїдопомоги вРосії.

Наближавсякінець імперіалістичноївійни. Центральнийблок зазнаву ній поразку.В Австро-Угорщиніта Німеччиніу жовтні-листопаді1918 р. вибухнулареволюція. ВЦВКРРФСР 13 листопадаоголосивБрест-Литовськиймирний договіранульованим.Розпочавсяновий наступрадянськихвійськ на Україну.Німецькі таавстро-угорськівійська нехотіли більшевоювати. ГетьманСкоропадськийвтрачав своюостанню опору.Українськіпартії, іншіорганізаціїоб'єднуютьсяв УкраїнськийНародний Союзі починаютьготувати повстанняпроти гетьманату.На таємномузасіданні УНС13 листопадабув створенийуряд Директоріїна чолі з В.Винниченкомі С. Петлюрою.Петлюра посівпост головногоотамана збройнихсил УНР. З Фастова, де знаходиласяДиректоріяі формувалисяїї збройнісили, почавсянаступ на Київ.Нечисленнівійська Директорії(менше тисячівоїнів), основуяких становивбатальйонСічових Стрільців(300 осіб), вщентрозбили гетьманців.

До них почалимасово приєднуватисяповстанці, а14 грудня 90-тисячнаармія Директоріїздобула Київ.Скоропадськийзрікся владиі втік до Німеччини.

Уряд Директорії19 грудня урочистов'їхав у Київ.Влада Директоріїшвидко встановиласяна значнійтериторіїУкраїни. Зновупочали діятизабороненігетьманатомради. Поспішноформувалисярегулярнізбройні сили, основу якихстановив корпуссічових стрільцівпід командуваннямЄ. Коновальця.

Директоріявідновила діюусіх законівУНР, ухвалилановий законпро переданняпоміщицькоїземлі селянамбез викупу. Напочатку грудняДиректоріявирішила взятиза основу розбудовидержави такзваний трудовийпринцип, згідноз яким владау губерніяхі повітах маланалежати трудовимрадам робітників, селян, інтелігенції(без будь-якоїучасті експлуататорськихелементів).Центральніоргани владий управліннямав утворитиТрудовий Конгрес- свого родупарламент, сформованийз делегатівробітників, селян і трудовоїінтелігенції.До речі, ця своєріднасистема політичноївлади буларозціненазарубіжноюпропагандоюяк «більшовицька».

Перша сесіяТрудовогоКонгресу відбулася23-28 січня у Києві.В ній взялиучасть близько300 депутатів(з 528). Конгресзатвердив Актз'єднання УНРі ЗУНР (конкретнішепро це йтиметьсядалі), передавтимчасовозаконодавчуі виконавчувлади Директорії, проголосивзагальне виборчеправо для виборівмайбутньогоукраїнськогопарламенту, але черезбільшовицькийнаступ вінперервав засідання[8, c.71].

Внутрішняі зовнішняситуація, вякій опиниласьДиректорія, була дуже складною.Південь Українизамість німецькихзахопилиангло-американські, французькі, а також грецькі, румунськівійська. Назаході, в Галичині, йшла кровопролитнавійна з поляками.Проголошенатам ЗахідноукраїнськаНародна Республікапотребуваладопомоги.

Зі сходупочався наступрадянськихвійськ, оскількирадянські урядиРосії та УкраїниоголосилиДиректоріюконтрреволюційною, буржуазно-націоналістичноювладою і почалипроти неї збройнідії. Вже у першійполовині січнярадянськівійська зайняливсю ЛівобережнуУкраїну. В багатьохселах і містахповстали робітникий селяни, сподіваючись, що радянськавлада дастьїм більше, ніжДиректорія.Остання, як іЦентральнаРада, основнимзавданнямвважала побудовуУкраїнськоїдержави, відкладаючирозв'язанняболючих соціальнихпроблем непізніше, колибудуть скликаніВсеукраїнськіУстановчізбори. Це вміловикористовувалабільшовицькапропаганда, поширюючи, окрім цього, всілякі наклепина українськувладу.

«Нам необхідноповернутиУкраїну Росії,- говорив тодіЛ. Троцький, — без Українинема Росії»[17, c.47].

Залишенанапризволяще, Директоріягарячковешукала виходуз тяжкого становища.Вона вступилау переговориз представникамифранцузькихвійськ, що перебувалина півдні України(зокрема, в Одесі).Тут був підписанийдокумент пропередачу Українипід протекторатФранції. Алеця спроба Директоріїзнайти якогосьсоюзника неувінчаласьуспіхом. У Франціїта в її окупаційнихвійськах поширювавсяреволюційнийрух, і незабаромці війська булививедені зУкраїни.

З оглядуна інтенсивнепросуваннярадянськихвійськ та їхнебажанняприпинитинаступ, 16 січня1919 р. Директоріяоголосила війнуРадянськійРосії. Але силибули надтонерівними.Наприкінцісічня-на початкулютого радянськівійська розбилиосновне угрупованнявійськ Директоріїпід Києвом, а5 лютого вонизайняли Київ.У квітні підударами радянськихвійськ і повстанськихзагонів силиДиректоріїбули повністюрозбиті, відступившичастково уСхідну Галичину, а частково уРумунію[15, c.64].

С. Петлюрау липні 1919 р., об'єднавшисьз УкраїнськоюГалицькоюАрмією і скориставшисьнаступом Денікіна, знову вступиву межі України.Після завзятихбоїв 30 серпняйого військазайняли Київ.Щоправда, вженаступногодня у містоввійшли денікінці, які не визнавалиніякої Україниі Директорії.Розпочавсядраматичнийвідступ військДиректоріїаж до Кам'янця-Подільського.У такій ситуаціїПетлюра проводивактивні переговориз Польщею, сподіваючисьзнайти союзникау боротьбі збільшовиками.Проти цьогорішуче запротестувалигаличани, розуміючи, що союз Петлюриз Польщею інадання неюдопомоги Директоріївідбудеться! за рахунокСхідної Галичини, яку Петлюравіддасть Польщі.Розгорівсяконфлікт.КомандуванняУГА (три корпуси)оголосило проперехід доДенікіна (17листопада), ачерез деякийчас — на бік ЧервоноїАрмії. Петлюраіз залишкамивійськ перейшовна територіюПольщі, звідкиу квітні 1920 р., підписавшиз Ю. ПілсудськимВаршавськийдоговір, вирушивз його армієюв останнійневдалий похідв Україну. Однакі білополяки,і його військабули розбитіЧервоною армією.Ще одна спробастворити незалежнуУкраїнськудержаву закінчиласяневдачею.

Висновки

Досвідрозвитку незалежноїУкраїни заостаннє десятиліттяпоказує, що длятого, щоб правильновизначити їїперспективи, необхідновиявити тазасвоїти урокиминулого, зважитикожен етапвітчизняноїісторії, зробитиз цього відповіднівисновки.

Одна з найскладнішихта драматичнихсторінок нашоїполітичноїісторії — 20-тіроки ХХ століття.Саме в цей періодпочала формуватисяполітична таекономічнаструктуракраїни, їїідеологічне«обличчя», якіпротягом семидесятирічвизначали долюкраїни та мільйонівїї громадян.У цей же часбуло закладеноперші цеглиниу монументрадянськогототалітаризму, який став своєріднимнегативнимфеноменом ХХстоліття.

Прийнятів той час Універсалита Конституція, повинні булимати тимчасовийхарактер, аджевони створювалисяна перехіднийперіод — періодстановленняукраїнськоїдержавності.Незважаючина це, вони малидемократичнийхарактер, булидоброю правовоюосновою держави, основою длявсього іншогозаконодавстваУкраїни, створеннядемократичноїдержавності, законності, правопорядку.

Отже, вихідУкраїни в кінці1917 р. на міжнароднуарену з перетвореннямавтономістськогокурсу самостійницьким, здійснювавсяу руслі розвиткузагальносвітовихдемократичнихдержавно-правовихпроцесів. Розбудовадержавностів Україні законцепцієюЦентральноїРади проходилав умовах надзвичайногострого протистояннярізних політичнихпартій і сил.Боротьба завладу не припиниласяі в часи гетьманськоїУкраїнськоїДержави, хочав цей періодбуло створенонайпотужнішийдержавнийапарат. Підвалинамийого організаціїстав зразокцарської Росії.

Список використанихджерел

Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. — М.: Издательство НОРМА, 2003. — 744 с.

Греченко В.А., Ярмиш О.Н. Україна у добу «раннього» тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст): Монографія. — Харків: Вид-во НУВС, 2001. — 276 с.

История государства и права славянских народов. Учебное пособие /Под ред. И.Н. Кузнецова. Мн.: БГЭУ, 1998.

История отечественного государства и права. Часть I. Учебник (Под ред.О.И. Чистякова). — М., 1998. — 350 с.

История политических и правовых учений. Учебник / Под ред.О.Э. Лейста. — М.: Юридическая литература, 1997.

Історія держави і права України. Підручник. — У 2-х т. / За ред.В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. — Том 1. — Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. — К.: Концерн «Видавничий Дім „Ін Юре“, 2003. — 656 с.

Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред.В.Г. Гончаренка. — К., 1996.

Історія держави і права України: Навч. посіб. / За ред. А.С. Чайковського. — К., 2000.

Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. Академічний курс. — К., 2000. — Т.2.

Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. — К., 1996.

Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. О.О. Шевченка. — К., 2001.

Кузъминецъ О., Калиновсъкий В., Дігтяр П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — К., 2000.

Кулъчицъкий В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. — К., 2001.

Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. — К., 1999.

Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.): Монографія. — Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. — 462 с.

Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. — К., 1996-1997.

Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. / За ред.В.Д. Гончаренка. — К., 1997. — Т.2.

Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. Тернопіль, 2000.

Шаповал Ю, Україна XX століття: Особи та події в контексті важкої історії. — К.: Генеза, 2001.

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 304 с.