Реферат: Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами

--PAGE_BREAK--2.
ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1          
Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.1.1   
Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.

У процедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідають чотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямку кваліфікації — встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину по відповідному елементу. [33, c. 6]

Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначається через інший.

Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки.Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону. [34, c. 48]

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання.[35, c. 34]

КК України 2001 року в статті 1 визначив об'єкти кримінально-правової охорони, головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовлено Конституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з прав людини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободи людини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначення поняття об'єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, які охороняються радянським кримінальним правом ” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанський та інші вчені).

Українські криміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильно визначають, що об'єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні цінності (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко). Виходячи з цього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом, слід вважати суб'єктів відносин та ті блага, що їм належать, тобто те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С. Матишевський). Виходячи з того, що об'єкт злочину – це цінності (блага, законні інтереси), що охороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об'єктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. [36, c. 30]

Родовим об’єктом умисних вбивств з обтяжуючими обставинами виступають злочини проти життя та здоров’я особи, а безпосереднім – життя людини.

Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, об'єкт злочину, окрім вказаних вище ознак, має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, малолітньої дитини, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об'єкт злочину кваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, які характеризують потерпілого.[37, c. 28]

Для того, щоб дати кримінально-правову кваліфікацію умисним вбивствам при обтяжуючих обставинах за об’єктивними підставами треба розкрити юридичний зміст об’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об'єкту та об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають на кваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Це кваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисне вбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; скоєне способом, небезпечним для життя багатьох осіб. [17, с. 92]

Так, розглядаючи питання про вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) можна зазначити, що такий різновид вбивства має місце, коли фактично позбавлено життя двох і більше осіб, як правило, в одному місці та без значного розриву в часі. Такі дії охоплюються єдиним умислом, а мотиви, з яких позбавляються життя окремі потерпілі – можуть бути різними, а тому мова йде про єдиний (одиничний) злочин, і множинність при цьому відсутня. В тих випадках, коли винний позбавив життя кількох осіб в одному ж і тому місці, без значного розриву в часі, але його дії не охоплювалися єдиним умислом, вчинене утворює декілька умисних вбивств і кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо умисел винного був спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, і всі потерпілі залишилися живі, вчинене кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п.1 ч. 2 ст. 115 КК, а при наявності інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, — також і за іншим пунктами цієї статті. В тому випадку, коли намір вбити одну особу змінюється наміром вбити ще декількох осіб, які випадково опинилися на місці події, вчинене кваліфікується за п. 5 ч. 2 чт. 115 КК. Враховуючи підвищену небезпечність «безперервного» вчинення злочину, який розпочався і не призупиняється, а вчиняються із великою інтенсивністю і призводить до наступних вбивств, все вчинене вимагає занадто складної кваліфікації, а також призначення більш суворого покарання. [38, c. 206]

Вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому, що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, не може себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає на її життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій – шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувати винна особа, яка зобов'язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишення без їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). [33, c. 119]

При вбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115) винний зазіхає по суті на два життя – на життя потерпілої і плоду дитини. Стан вагітності жінки повинен мати місце на момент посягання на її життя. Строк вагітності значення для кваліфікації не має. При вбивстві, що підлягає кваліфікації за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, стадії вчинення злочину значення не мають. У разі, коли суб'єкт злочину, позбавляючи потерпілу життя, діяв з прямим умислом, але при цьому помилявся щодо стану вагітності, або особи потерпілої, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК ч. 1 ст. 115 – в разі відсутності інших обтяжуючих обставин умисного вбивства. Таким же чином слід вирішувати це питання в разі, коли інші особи, які повідомили винному про це, ввели його в оману для того, щоб уникнути розправи. Коли винний не знав про вагітність потерпілої, яку позбавив життя, підстав для застосування п.2 ч.2 ст.115 немає.[39, c. 248]

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язкупередбачене п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. Йдеться про ті випадки, коли злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а також із мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Потерпілими при цьому можуть бути службові особи, інші працівники, що виконують службові або виробничі функції (рядовий службовець в установі, робітник, сторож тощо), особи, які виконували громадський обов'язок, а також близькі родичі зазначених осіб. Згідно з п. 11 ст. 32 КПК близькі родичі —це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Відповідальність за даний злочин настає за умови, що потерпілий був позбавлений життя у зв'язку з його законними діями. У випадках, коли вчиняється вбивство особи, пов'язане з її діяльністю, що є протизаконною (наприклад, службова особа зловживає своїм службовим становищем або допускає перевищення влади), дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.[40, с. 55]

Вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України) характеризується тим, що потерпілий захоплюється або утримується всупереч його волі, в результаті чого знаходиться в тяжкому психічному стані, не може чинити опір, не має реальної можливості звільнитися без негативних наслідків і знаходиться в стані апатії. Таке вбивство буде мати місце з моменту, коли потерпілий став заручником, і до моменту, коли він перестав ним бути. Суб'єкт цих злочинів (ст.ст.147, 349), має ті ж ознаки, що й особа, яка вчинила даний різновид вбивства. Потерпілим від такого вбивства можуть бути заручники, ознаки яких вказані в ст. 147 та 349 КК, за яких хочуть отримати викуп чи використати їх стан для того, щоб примусити родичів затриманого, державні або інші установи, підприємства чи організації, фізичних або службових осіб виконати певні бажані для винних дії. [6, c. 304]

Отже, об’єктом умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, як і будь-якого вбивства, є життя людини, проте зі специфічними особливостями особи потерпілого, які і виступають кваліфікуючими ознаками.
2.1.2
Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами

Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони — шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.

Об’єктивна сторона – це сукупність ознак, передбачених у законі про кримінальну відповідальність, які характеризують зовнішній прояв злочину та умови його вчинення. [41, c. 188]

До обов’язкових ознак відносять діяння (дію чи бездіяльність), суспільно-небезпечні наслідки і причинний зв'язок між ними. До факультативних – місце, час, обстановку, спосіб, засіб вчинення злочину. Останні не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК. Однак їх встановлення є обов’язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК. [42, c. 111]

Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в переважній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли особа може запобігти смерті, але не робить цього умисно (наприклад, лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його або мати з цією ж метою не годує немовля).

Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний (удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту). [6, c. 309]

Іноді воля особи при вчиненні нею дії чи бездіяльності не проявляється. В таких випадках через наявність визначених обставин вчинена дія (бездіяльність), в якій відсутній прояв волі особи, втрачає свій кримінально-правовий характер. Тому тут відсутнє і саме діяння в якості ознаки об’єктивної сторони злочину. До таких обставин відносяться непереборна сила (явища природи, хвороби, технічні механізми тощо), непереборний фізичний примус, психічний примус, який відповідає вимогам крайньої необхідності. [41, c. 200]

Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, заподіяна злочинним діянням суспільним відносинам, які охороняються законом або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Значення суспільно небезпечного наслідку полягає в тому, що він є однією з причин криміналізації діяння і ознакою, на підставі якої проводиться відмежування злочину від інших правопорушень. [43, c. 198]

Умисне вбивство належить до групи складів матеріального характеру, також воно завдає фізичну шкоду.

Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно-небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно-небезпечного наслідку. Виділяють чотири види причинно-наслідкових зв’язків: 1) прямий, коли діяння беззаперечно призводить до настання суспільно небезпечного наслідку; 2) випадковий – діяння не призводить до наступу суспільно-небезпечного наслідку і відповідальність не настає; 3) опосередкований має місце тоді, коли суб’єкт злочину для спричинення суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, використовує поведінку людей і тварин; 4) необхідний причинний зв'язок за наявності особливих обставин з боку потерпілого, які обумовлюють наступ більш суспільно небезпечного наслідку. [42, с. 112]

Причинний зв’язок між вбивством і наслідками має бути необхідним – смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) — невинне заподіяння смерті потерпілому.

Процес розвитку причинного зв'язку припускає, що причина завжди в часі передує наслідку. При цьому не має значення, як скоро після вчинення злочинної дії настала смерть.[38, c. 369]

Факультативні ознаки суб’єктивної сторони є обов’язковими для складу злочину, якщо диспозиція статті передбачає ці ознаки. Тому, слід розглянути їх детальніше.

Спосіб вчинення злочину – це способи та методи здійснення злочину, форма вчинення, виконання суспільно небезпечного діяння. [44, c. 37]

Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення; утоплення; повішення: отруєння; використання радіоактивних матеріалів, електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння смерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. У ряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину. [17]

Місце вчинення злочину – це територія чи інше місце, де відбулося суспільно небезпечне діяння та настали його суспільно-небезпечні наслідки. Це може бути житловий будинок, поле бою, військова частина, повітряне або морське судно, лікувальний заклад, місця позбавлення волі, учбовий заклад тощо.

Час вчинення злочину – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння, і настають суспільно небезпечні наслідки.

Засоби вчинення злочину – це ті предмети, речі, пристосування матеріального світу, за допомогою яких злочин було вчинено. Дуже часто при вчиненні злочину використовують такі засоби: вогнепальна і холодна зброя, різні інструменти, автотранспортні засоби, отрута, підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, вибухові речовини. [43, 200]

Обстановка вчинення злочину – це сукупність тих обставин, умов, при наявності яких злочин було вчинено. Наприклад, бойова обстановка, реальна небезпека для життя. [45, c. 94]

Слід заздалегідь з’ясувати ознаки об’єктивної сторони кожного зі складів даної групи, а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, що кваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягає кваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначеними об'єктивними ознаками. Наприклад, з’ясувавши, що вбивство вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб потрібно кваліфікувати вчинене по статті, яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115 КК). [17, с. 101]

Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи», умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. [46]

Загальним поняттям, що охоплює усі способи завдання особливих фізичних та психічних страждань, є поняття «насильницькі дії».[47, c. 144]

Слід зазначити, що вчинення злочину, зокрема вбивства, з особливою жорстокістю в деяких випадках можливо як шляхом дії, так й шляхом бездіяльності.

Так, наприклад, особа з метою позбавити себе від турбот, перестає годувати паралізованого родича, з яким мешкає та про якого повинна турбуватися, усвідомлюючи при цьому, що потерпілий буде відчувати особливі страждання та мучення. У результаті зазначеного діяння настає смерть останнього, а винна особа, відповідно, вчиняє саме вбивство з особливою жорстокістю. Потерпілий у даному випадку повільно вмираючи, не може не переживати особливі фізичні (через негативні зміни в організмі, пов'язані з голодом та спрагою) та психічні (через відчуття відчаю, безвихідності та страху неминучої смерті) страждання. [48, c. 594]

Співвідношення агресивності і жорстокості полягає в тому, що, як слушно зазначає П.Ю. Константинов, «агресивність – це властивість особистості, що полягає в заподіянні шкоди іншим людям, а жорстокість і особлива жорстокість як властивість особистості, що полягає у свідомому заподіянні шкоди іншим індивідам у вигляді мучень і страждань або особливих мучень і страждань». [49, с. 152]

Досліджуючи проблеми слідчої та судової практики щодо вбивства, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), на підставі практичної діяльності випливають наступні висновки: 1) такий злочин має місце тоді, коли винний, умисно позбавляючи життя потерпілого, усвідомлював, що застосовує реальний і об’єктивний спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини; 2) при цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною; 3) винний акцентує увагу не тільки на наслідках (смерть певної особи), а й на самій можливості заподіяння смерті іншим особам; 4) заподіяння шкоди здоров'ю інших осіб під час цього вбивства додаткової кваліфікації за сукупністю вбивства і заподіяння шкоди здоров'ю не потребує; 5) позбавлення життя кількох осіб в цих випадках слід кваліфікувати за п. 5 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК; 6) якщо, вчиняючи цей різновид вбивства винний заподіяв з необережності тяжкі тілесні ушкодження внаслідок відхилення дій, їх не варто кваліфікувати самостійно.

Фактичне позбавлення життя тільки однієї людини не виключає застосування п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, якщо спосіб убивства був небезпечний для життя багатьох осіб. У тих випадках, коли дії винного, спрямовані на вчинення злочину зазначеним способом, взагалі не призвели до його реалізації, відповідальність настає за замах на вчинення злочину, що розглядається. [50, c. 394]

На підставі розглянутих вище об’єктивних ознак складу злочину, стає очевидним, що об’єкт і об’єктивна сторона є необхідними елементами будь-якого складу злочину, а щодо умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, вони є кваліфікуючими і суттєво впливають на вид і міру покарання.

Об’єктами умисного вбивства з обтяжуючими обставинами виступають дві або більше особи; малолітня дитина; жінка, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; заручник; особа чи її близький родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Отже, саме специфічні особливості об’єкта, що притаманні потерпілому, суттєво збільшують тяжкість злочину і його суспільну небезпеку. [8]

Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах ознаки об’єктивної сторони, яка включає в себе дію (бездіяльність), злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними, мають певні специфічні ознаки, які впливають на відповідальність за ці злочини. Об'єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленні життя іншої людини. Стосовно дії (бездіяльності) слід враховувати те, що їх сутність обумовлюється способом, яким потерпілий позбавляється життя. Під способом цього злочину слід розуміти особливо небезпечне насильство (фізичне або психічне), змістом якого є реальна і об'єктивна загроза життю. Наслідком (шкодою) вбивства є насильницька біологічна смерть. Причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і злочинним наслідком – смертю потерпілого є третьою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони вбивства. При вбивстві та його різновидах причинний зв'язок може бути як прямим (безпосереднім), так и опосередкованим. За об’єктивною стороною обтяжуючими обставинами умисного вбивства є такі, що вчинені з особливою жорстокістю і способом, небезпечним для життя багатьох осіб.

Об’єктивні ознаки складу злочину виконують розмежувальну функцію, тому мають велике практичне значення при кваліфікації і особливо, коли справа стосується кваліфікованих вбивств, де кожна обтяжуюча обставина утворює різновид цього злочину.
2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
    продолжение
--PAGE_BREAK--2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами

Суб'єкт злочину вбивства при обтяжуючих обставинах – це фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14 років, та яку характеризують специфічні психологічні та психіатричні ознаки: агресивність та насильницька мотивація. [42, 119]

Поняття особи злочинця кримінологи НАВС України визначають як сукупність соціальних властивостей, ознак, зв'язків і відносин, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами й обставинами призводять особу до антисуспільної поведінки.

К. Платонов запропонував динамічну функціональну структуру особи, яка складається з чотирьох підструктур (груп властивостей, що різняться зумовленістю соціальних або біологічних факторів):

• соціально зумовлені якості особи (спрямованість, моральні властивості, інтереси, схильності, мотиви, потреби);

• підструктура підготовленості або досвіду (знання, навички, вміння, звички);

• особливості окремих психічних процесів (сила й особливості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних процесів);

• біологічно зумовлені властивості особи (темперамент, органічні патологічні зміни і властивості, здібності, обдарованість). [11, c. 108]

Якщо виходити з положень вульгарного матеріалізму (все залежить тільки від зовнішнього середовища), то відповідно особа злочинця виникає тільки внаслідок впливу зовнішнього середовища, і подолання злочинності залежить тільки від усунення відповідних соціальних факторів. У такому разі неможливо обґрунтувати відповідальність і заходи, спрямовані на коригування особистісних характеристик.Аналогічною буде ситуація, якщо виходити з тези про те, що злочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факторами. У таких випадках особиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщо генетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характер її злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки, таку особу не можна визнати суб'єктом злочину.

Виходячи з того, що визначення особи людини як біосоціальної системи високого рівня складності є загальноприйнятим, більшість вчених-кримінологів визнають, що особа злочинця органічно поєднує соціальне й біологічне, а головне питання дискусії полягає в такому: що є визначальним в особі злочинця — соціальне чи біологічне і як вони співвідносяться. [12, c. 132]

З погляду представників соціологічного напряму суть відмінності злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняних громадян. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити чому саме вчинено злочин. Соціологісти не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Але на їх думку, власне психічні аномалії здебільшого не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім'ї, форм виховання, обстановки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зі злочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.

Прихильникибіологічного напряму визначають, щогенетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за даними судово-психіатричної експертизи, 50—70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькі злочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в «межових станах». Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів — це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. [14, c. 227]

А. Зелінський наводить також приклади підвищеної кримінальної активності серед окремих національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки (особливо пуерторіканців) у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Але ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.[15, c. 152]

За даними досліджень Ю. Антоняна і С. Бородіна, серед осіб, що вчинили вбивства, хуліганства, зґвалтування, крадіжки, пограбування та інші тяжкі злочини, понад половину мають розлади психіки, які не позбавляють їх осудності. Вивченням злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями займається судова патопсихологія.

На думку сучасного російського кримінолога Л. Балабанової, «психічні аномалії спричинюються до виникнення і розвитку таких рис характеру, як подразнювальність, агресивність, жорстокість і водночас підвищують навіюваність і послабляють контрольні механізми й вольові процеси. Вони перешкоджають нормальній соціалізації особи, засвоєнню нею суспільних цінностей, встановленню нормальних зв’язків і відносин, заважають займатися певними видами діяльності або взагалі працювати, внаслідок чого підвищується ймовірність вчинення протиправних дій і ведення антисуспільного образу життя». [51, c. 76]

За певних умов психічні аномалії зменшують опір до впливу ситуацій, у тому числі конфліктних; створюють перешкоди щодо розвитку соціально корисних рис особи, особливо щодо її адаптації до зовнішнього середовища; послаблюють механізми внутрішнього контролю; звужують можливості вибору рішень і варіантів поведінки; полегшують реалізацію імпульсивних, випадкових, у тому числі протиправних вчинків. Усе це негативно позначається на розвитку особи і може призвести до злочинної поведінки.[14, c. 228]

Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія «типологія особи злочинця» і класифікація злочинців.

У науковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців:

• за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;

• за ознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;

• за ознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

• за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

• за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі;

• за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.[11, c. 110]

У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три групи типології:

1.                 злочинці диференціюються залежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку, необережних;

2.                 злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний;

3.                 критерієм типологізації є соціальна спрямованість особи злочинця. Один з варіантів такої типології — розподіл злочинців за співвідношенням негативної й позитивної спрямованості особи. Така типологія передбачає:

• професійний тип — найнебезпечніший тип особи, до якого належать професійні злочинці й особливо небезпечні рецидивісти. Спрямованість особи деформована і репрезентується у вигляді негативної спрямованості. Вирізняється правовим нігілізмом, низькою загальною і моральною культурою, антисуспільною установкою. Для цього типу характерний внутрішній потяг до вчинення повторних злочинів і створення власними зусиллями ситуацій, що сприяють вчиненню злочинів;

• звичний тип — для особи характерна значна деформація структури соціальної спрямованості, позитивний компонент слабкий, а соціально-психологічні властивості нестійкі й суперечливі. Вирізняється низьким рівнем правосвідомості, відсутністю чітких меж між моральним і аморальним, поняттями «можна» та «не можна». Від професійного типу відрізняється тим, що використовує життєві ситуації, але не активний у самостійному створенні таких ситуацій. До цього типу належать особи, що вчиняють повторні злочини, у тому числі й рецидивісти;

• нестійкий тип — для особи не характерні наявність стійких і значних деформацій структури спрямованості особи. Компоненти негативної і позитивної спрямованості приблизно однакові, що однаковою мірою може спричинити як до послаблення, так і до підсилення криміногенності. Між злочином і особою завжди є «привід», особистісна інтерпретація якого може або призвести до вчинення злочину, або ні. До вчинення злочину така особа може вчиняти різні правопорушення або аморальні дії;

• необережний тип — у соціальній спрямованості цього типу переважає позитивний компонент, а негативна спрямованість мінімальна. Для цієї особи характерне легковажне ставлення до соціальних норм, що регулюють поведінку в суспільстві. Може вчиняти, як правило, нетяжкі злочини як умисно, так і з необережності;

• випадковий тип — особа характеризується позитивною соціальною спрямованістю, без деформації з боку негативного компонента, має стійкий рівень правосвідомості, злочини вчиняє виключно через тиск критичної життєвої ситуації. Це, як правило, злочинні дії, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, що викликаний неправомірними діями потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони.

Пропоновані типології особи можна застосовувати до будь-якої категорії злочинців (корисливих, неповнолітніх тощо), тобто вони універсальні.[52, c. 264]

За допомогою статистичного аналізу злочинності за особою злочинця можна створити узагальнений кримінологічний портрет сучасних злочинців. Сучасний злочинець — це молода людина з низьким рівнем освіти і соціального статусу, як правило, неодружений або розлучений, що не займається суспільно корисною діяльністю, перебуває під час вчинення злочину в нетверезому стані, вчиняє злочин у складі групи і раніше вже притягався до відповідальності. [11, c. 120]

На підставі розглянутих ознак суб’єкта вбивства, а також класифікацій особи злочинця, випливають наступні спостереження.

Для кваліфікації вбивства з обтяжуючими обставинами мають значення соціально-демографічні ознаки вбивці, а саме вік. Згідно з ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за умисне вбивство. [8]Стать і освіта значення не мають, так само як і рід занять, соціальне становище, місце проживання. Інтенсивність і характер злочинної діяльності (повторність, рецидив, у складі групи) тягнуть за собою обтяжуючи обставини. Якщо розглядати особу, що вчинила умисне вбивство з обтяжуючими обставинами, за типологією, то ця особа є особливо небезпечною, насильницькою, криміногенного типу, негативної спрямованості (професійний і звичний тип). Такі аспекти типології як, ситуаційні, нестійкого, необережного чи випадкового типу злочинці не можуть бути застосовані щодо суб’єкта вбивства з обтяжуючими обставинами, бо умисне вбивство – це усвідомлення особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільно-небезпечних наслідків (смерті потерпілого) і бажання їх настання.

Розібравши питання про суб’єкта умисного вбивства з обтяжуючими обставинами, можна зробити висновок, що це фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14 років і основна відмітна риса такого суб’єкта полягає в його негативній соціальній спрямованості, носіями якої є властивості особи, що називаються суспільною небезпечністю особи злочинця.
2.2.2 Суб’єктивна сторона умисного вбивства з обтяжуючими обставинами

Суб’єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сторона складу злочину, що характеризує психічне ставлення особи по відношенню до вчиненого діяння та наслідків, які воно викликає, а також характеристики мотиву та мети, які обумовили вчинення злочину, та емоційного стану, в якому перебувала особа під час його вчинення.[41, c. 221]

КК України у ст. 23 визначає поняття вини – «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». [8]

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу (ч. 2 і 3 ст. 24 КК України) свідчить, що вони мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків. Це усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільне небезпечних наслідків і бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення. Перші дві — усвідомлення і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення — його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.[43, c. 218]

В теорії та судовій практиці прийнято виділяти інші види умислу, які мають значення для юридичної оцінки та кваліфікації деяких злочинів.

За часом виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. Залежно від спрямованості діяння і ступеня конкретизації винним наслідків, що передбачаються, намір прийнято розмежовувати на визначений і невизначений.[45, c. 132]

Друга форма вини – це необережність, яка поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.[44, c. 56]

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК України злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. А ч. 3 тієї ж статті визначає злочинну недбалість, яка має місце в тому випадку, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. [53, c. 149]

Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати.

В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однак існують ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характеризуються необережним ставленням винного до їх, настання. Це має місце в тих випадках, коли виникає необхідність посилити відповідальність за умисні злочини, що спричиняють шкідливі наслідки, яким надається кваліфікуюче значення. [54, с. 25]

Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, проте залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів вони можуть виконувати роль обов’язкових та кваліфікуючих ознак.

У кримінальному праві підмотивом злочину прийнято розуміти усвідомлену спонуку, якою керується винний при вчиненні злочину. Виходячи з цього визначення, мотив повинен розглядатись як рушійна сила, стимул людської діяльності, те, що штовхає особу на вчинення злочину.

Мета злочину –це уявлення особи про бажаний кінцевий результат власної діяльності, який формується у свідомості особи як ідеальний наслідок поведінки, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин. [43, c. 219]

Умисне вбивствоможе бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом — коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. [38, c. 371]

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. [46]

Вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і у випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоду потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає. [6, c. 401]

Умисне поранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу винного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство.

Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом'якшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання. Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичному плані.[4, c. 357]

У разі так званої помилкив особі потерпілого, тобто коли позбавляють життя людину, яку помилково сприйняли за іншу особу, котру мали намір вбити, винний підлягає відповідальності за умисне вбивство, а не за вбивство через необережність. Неправильно також кваліфікувати ці дії за сукупністю злочинів як замах на вбивство і вбивство з необережності.[14, c. 97]

Отже, особа, яка мала умисел на вбивство певної людини, але помилково вбила іншу, повинна відповідати за умисне вбивство.

При аналізі суб'єктивної сторони вбивства може постати питання про відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Визначальним при його вирішенні, як зазначив Пленум Верховного Суду України, є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. Вирішуючи це питання, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.[46]

Від убивства, пов'язаного з помилкою в особі потерпілого, слід відрізняти випадки так званого відхилення дії.

Суб'єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах характеризується умисною формою вини, мотивом і метою злочину. Ці різновиди вбивства можуть вчинятися як з прямим так і з непрямим умислом. Виходячи з юридичної природи вбивства, суб'єкт злочину, вчиняючи умисне вбивство з прямим умислом, усвідомлює суспільно небезпечний характер діяння (рухів, прийомів, створення певних обставин, обираючи час, місце, знаряддя тощо) як такого, що реально несе в собі причинно-обумовлений усвідомлений і передбачений наслідок – смерть потерпілого (інтелектуальний момент). Стосовно вольового моменту, то суб'єкт вбивства бажає настання смерті або свідомо припускає такий наслідок. Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, має місце деяка специфіка щодо дії (бездіяльності), а також злочинних наслідків, які обумовлені мотивами та цілями цього злочину. [17, с. 116]

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) характеризується наступним: 1) винний, позбавляючи життя потерпілого, прагне одержати в результаті вбивства матеріальні блага, або іншу матеріальну вигоду (у тому числі звільнитися від матеріальних витрат для себе, або для інших осіб, у чому він з корисливих мотивів зацікавлений); 2) вчинюючи це вбивство, винна особа завжди діє з прямим умислом; 3) при вчиненні цього різновиду вбивства умисел винної особи на заволодіння майном або правами на нього виникає до вчинення вбивства; 4) для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, чи заволодів винний майном на яке розраховував після вбивства потерпілого, чи ні; 5) при вчиненні вбивства під час розбійного нападу, вимагання чи бандитизму утворюється специфічна сукупність злочинів, яка в чинному законодавстві належним чином не визначена. В зв'язку з цим автор пропонує доповнити ч. 2 ст. 115 КК України такою обтяжуючою обставиною – вбивство, поєднане з розбоєм, вимаганням чи бандитизмом. [55, с. 67]

Розгляд питань про умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) дозволяє зробити наступні висновки: 1) вбивство з хуліганських мотивів вчиняється в тих випадках, коли воно виявляється наслідком хуліганських дій; 2) якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винна особа вчинила інші умисні дії, що має ознаки злочину «хуліганство», вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115 та відповідною частиною ст. 296 КК; 3) для відмежування хуліганських мотивів від ревнощів і помсти необхідно враховувати різну природу цих мотивів. Якщо хуліганські мотиви спрямовані проти громадського порядку і характеризуються цинічним відношенням винного до потерпілого, то ревнощі і помста є мотивами, при яких відношення між обвинуваченим і потерпілим, що передували вбивству, носять особистий характер; 4) вбивство з хуліганських мотивів може бути вчинене як з прямим умислом, так і з непрямим; 5) кваліфікація вбивства з хуліганських мотивів тільки за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України можлива в тих випадках, коли мова йде не про хуліганство, яке поєднане з вбивством, а про вбивство з хуліганських мотивів. [33, c. 127]

Аналізуючи умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. п. 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК) можна зазначити наступне: 1) За п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України та за статтями КК, що передбачають відповідальність за цей злочин, слід кваліфікувати дії, коли винний особисто вчинив злочин чи замах на нього та умисне вбивство з метою його приховання. Для застосування п.п.9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України не має значення, чи був винний виконавцем або співучасником іншого злочину. Умисне вбивство, вчинене з метою приховати вчинений злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, може бути вчинене як однією особою, так і за попередньою змовою групою осіб. У тих випадках, коли після вбивства з метою полегшення вчинення іншого злочину винний не встигає вчинити цей інший злочин, відповідальність настає за вбивство при кваліфікуючих обставинах і за підготовку до іншого злочину. [17, с. 126]

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Дослідження цього питання свідчить про те, що замовлення вбивства і виконання цього замовлення нагадують угоду. Є також випадки, коли замовлення має характер наказу чи вказівки або коли використовується певний стан особи, який є вбивцею. Аналіз слідчої та прокурорської практики свідчить про те, що переважна більшість цих вбивств вчиняється винною особою з метою одержання вигод, благ тощо, які йому були обіцяні або малися на увазі при домовленості про вбивств. Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 — якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 — коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав — і за іншими пунктами цієї статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець — іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.[56, с. 98]

Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній — за той злочин, який він фактично вчинив. У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину. [46]

Аналізуючи питання, пов’язані з умисним вбивством, вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), зазначається, що в слідчій та судовій практиці цей різновид вбивства характеризується саме якісною ознакою – наявністю попередньої змови між учасниками вбивства, їх домовленістю щодо спільного вчинення злочину, яка відбулася до початку виконання дій, які відносяться до об'єктивної сторони злочину.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, які хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншими співучасниками; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо кількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК. [57, c. 75]

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, частинами 3 або 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК [46]

Отже, суб’єктивні ознаки складу злочину є не тільки обов’язковим елементом будь-якого складу злочину, а й значно впливають на кваліфікацію. Специфіка суб’єкта вбивства з обтяжуючими обставинами полягає у зниженому віку настання кримінальної відповідальності (з 14 років), а також у такій кваліфікуючий ознаці (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК) як умисне вбивство,вчинене особою, якараніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 КК.

Суб’єктивна сторона дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об’єктивними ознаками та істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи, а тим самим і на призначення покарання. [34, c. 49]

Ознаками суб’єктивної сторони умисного вбивства з обтяжуючими обставинами є умисна форма вини (як прямий, так і непрямий умисел), мотив і мета.

За ознаками суб’єктивної сторони умисні вбивства при обтяжуючих обставинах підлягають наступній класифікації: умисне вбивство з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.




    продолжение
--PAGE_BREAK--