Реферат: Поняття і загальна характеристика положень досудового слідства

--PAGE_BREAK--Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, що вчинила злочин. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.
При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст. 89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяця­ми, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.                                    
Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури[9].
На відміну від строків тримання обвинуваченого під вартою досудове слідство якимось остаточним, крайнім строком не обмежене. Воно має провадитися доти, доки не будуть належним чином досліджені обставини, що входять до предмета доказування в даній справі. Водно­час розслідування має провадитися швидко, щоб своє­часно виявити й закріпити докази, необхідні для пра­вильного вирішення кримінальної справи.
Постанова слідчого з клопотанням про продовження строку попереднього слідства подається компетентному прокурору заздалегідь, щоб той мав можливість розгля­нути й вирішити клопотання до закінчення строку, вста­новленого законом або раніше продовженого даним або нижчестоящим прокурором, при необхідності — після ознайомлення з матеріалами справи і з викликом слід­чого.
Питання про обчислення строків попереднього слід­ства виникає і при об'єднанні та виділенні кримінальних справ. При об'єднанні кількох кримінальних справ в од­ному провадженні строк слідства по об'єднаній справі належить відлічувати з дня порушення справи, розслі­дування якої розпочалося раніше. У виділеній кримі­нальній справі строк попереднього слідства обчислюєть­ся:
а) з дня виділення в окреме провадження справи про злочин, який не пов'язаний з тими, за якими порушена основна справа — при одночасному прийнятті за да­ними, одержаними в ході розслідування, рішення про порушення нової справи і виділення її в окреме провад­ження;
б) з дня порушення основної справи за фактом вчинення злочину або щодо конкретних осіб — при виділенні справи щодо цих осіб у зв'язку з недоцільністю розслідування її в одному провадженні, зокрема щодо неповнолітнього (ст. 439 КПК), осіб, які ухиляються від слідства або тяжко захворіли (ст. 206 КПК).
4. Забезпечення прав учасників досудового слідства
Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка прова­дить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними позивачами, відповідачами, їх представниками, обвинуваченими (підозрюваними) як одразу після ознайомлення з таким рішенням, так і при провадженні конкретних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов’язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких и просять мають значення для справи і якщо необґрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання — не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).
На практиці особи, затримані як підозрювані та обвинувачені, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їхніх захисників, однак такі клопотання не завжди задовольняються, хоч право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризують демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави. Однак, як свідчать матеріали судової практики підозрюваним і обвинуваченим не завжди роз'ясняються у повному обсязі права, передбачені статтями 21,43 і 43-1 КПК, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування і особливо в разі  затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затриманих осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, здійснюють психологічний вплив з метою одержання заяви про відмову від захисника.
Дії та рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учасником процесу прокурору як безпосередньо, так і через слідчого. Слідчий зобов’язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.
5. Недопущення розголошення даних досудового слідства
Важливість збереження слідчої таємниці пов’язана з тим, що в практиці органів внутрішніх справ мають місце випадки, коли в результаті невжиття заходів щодо забезпечення її збереження можуть бути розголошені дані досудового слідства, що, в свою чергу, може завдати істотну шкоду особам, які сприяли розкриттю злочинів, призвести до значних збитків та компрометації людей, заподіяти їм моральну шкоду. Особам, що вчинили злочини, часто вдається знищити сліди злочину, сховати майно, на яке міг бути накладений арешт, підготувати докази своєї невинуватості, тощо. Кримінальні справи ще на стадії досудового розслідування, не доходячи до суду, закриваються[10] через недодержання слідчої таємниці.
На необхідність вжиття заходів щодо збереження зазначеної звернув увагу І.Є. Биховський. Він зазначав, що до загальних тактичних положень, також належить врахування протидії встановленню істини з боку зацікавлених осіб, що обумовлює, зокрема, вжиття заходів щодо збереження слідчої таємниці[11].    
Таємниця слідства, як обгрунтовано зазначає О. М. Ларін, — «важлива умова віднайдення доказів у тому вигляді, у якому вони є, без змін. Злочинці та пов’язані з ними особи не повинні знати про плани, джерела та межі проінформованості слідчого»[12].   
За фактом розслідування розкрадання державного майна слідчий запланував затримання підозрюваних та проведення в них обшуків. Про це стало відомо учасникам злочинної групи, які вивезли зі своїх квартир майно, гроші та коштовності, одержані злочинним шляхом, а деякі з підозрюваних виїхали за межі міста. В ході розслідуван­ня було доказано розкрадання державного майна в особ­ливо великих розмірах. Проте внаслідок розголошення запланованих заходів відшкодувати заподіяні злочинця­ми матеріальні збитки стало неможливо[13].
Отже, особливої уваги потребує необхідність збереження слідчим органом таємниці досудового слідства, тому об’єктивними факторами, які впливають на формування слідчої ситуації, — як зазначав Р. С. Бєлкін, — ...є наслідки розголошення даних досудового слідства[14].
Необхідність збереження таємниці досудового слідства  підтверджується і тим, що цю вимогу закріплено в законі    Наприклад, відповідно до ст.  121 КПК дані досудового можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого цивільного позивача, цивільного відповідача спеціаліста перекладача, понятих, а також інших осіб,  присутніх при провадженні слідчих дій, про обов’язок не розголошувати без його дозволу дані досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст.387 КК України.
6. Прокурорський нагляд та відомчий контроль як способи забезпечення законності при провадженні досудового слідства.
Прокурор у стадії досудового слідства зобов'язаний, здійснюючи нагляд за додержанням зако­нів органами дізнання та досудового слідства (ст. 121 Конституції України), вживати всіх передбачених зако­ном заходів до усунення будь-яких порушень закону з боку органів розслідування.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про організа­ційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ністю»[15] для здійснення нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, розслідуванням справ про відповідні зло­чини, а також підтримання державного обвинувачення в суді у цих справах у Генеральній прокуратурі України створено управління, а в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі — його відділи.
Досить широкі повноваження у здійсненні відомчого контролю за розслідуванням має начальник слідчого під­розділу — щодо підлеглого йому слідчого (ст. 1141 КПК), начальник органу дізнання — щодо особи, яка провадить дізнання.
Процесуальний контроль начальника слідчого відді­лення (відділу) має забезпечити правильну організацію слідства, його якість, додержання слідчим вимог кримі­нального і кримінально-процесуального закону. Цей кон­троль покликаний не допустити прийняття слідчим неза­конних рішень, адже ні слідчий, ні начальник слідчого підрозділу не наділені правом скасовувати процесуальні рішення слідчого.
Оскільки органом розслідування є орган дізнання, а не особа, що провадить дізнання, вирішальне значення мають рішення начальника органу дізнання. Найважли­віші процесуальні рішення особи, що провадить дізнан­ня, підлягають затвердженню ним. Він може доручити проведення дізнання іншій особі або ж прийняти справу до свого провадження, коли вважає, що інші особи не можуть забезпечити належної якості проведення ді­знання.
7. Можливість оскарження до суду процесуальних рішень органу дізнання, слідчого, прокурора.
Учас­ники процесу мають право оскаржити до суду постанову слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в пору­шенні кримінальної справи, а також санкцію прокурора на арешт, постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кри­мінальної справи.
Згідно ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Кожна людина має право на справедливий і публіч­ний розгляд її справи компетентним, незалежним і без­стороннім судом[16].
Закриття ж кримінальної справи органом дізнання, слідчим чи прокурором означає закінчення провадження у справі вже на стадії досудового слідства і ви­ключає таким чином (як і відмова в порушенні кримі­нальної справи) її розгляд і вирішення судом. Тому зако­нодавець України з метою встановлення судової гарантії законності та обгрунтованості цього рішення органів ді­знання, слідчого, прокурора передбачив можливість ос­карження постанови про закриття справи особою, інте­ресів якої вона стосується, зокрема потерпілим, особою, щодо якої закрито справу, до відповідного суду, який має право скасувати таку постанову й відновити досудове слідство чи дізнання (ст. 2365, 2366 КПК).
ІІІ. Організаційно-правові основи досудового слідства.
1. Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства
         Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, яка провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні фіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об’єктивність прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників  процесуальної дії.
          Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора( ст. ст.23-1,114 і 118 КПК).
         Постанова – це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд( п.14 ст.32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування 
Протокол – Визнається як документ, пов’язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки( п. 20 ст. 32 КПК). Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначенвст.85КПК.
Протоколами оформляються допити, фіксуються і засвідчуються певні факти, обставини, описується хід дій, що, проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.
Лисиченко В. К.  висловлює думку про те, що у протоколі слідчих дій можна фіксувати лише неідентифікаційні дослідження[17].
Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які мають характер висновку.
С. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта[18].
Розглядаючи цю проблему, слід виходити з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об’єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослі­дженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.
Можливість і необхідність активного дослідження мате­ріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визна­чає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й з'ясування обстановки злочину, а та­кож інших обставин, які мають значення для справи.
Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направ­ленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обви­нуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбу­вається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції. Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).
Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог ста­тей 23 і 23 КПК України. При розслідуванні криміналь­ної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причи­ни та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Органи дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини те умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відпові­дний державний орган, громадську організацію або поса­довій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).
Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнан­ня провести в справі, що розслідується, відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої пропозиції.
Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право вста­новити строк для їх виконання. Лише в окремих випад­ках, при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу роз­слідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхід­них слідчих дій тим органом, який їх може провести швид­ко і з меншою затратою зусиль та коштів.
Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--