Реферат: Форми фінансування підприємств

--PAGE_BREAK--Прямий двосторонній лізинг – форма лізингу, що передбачає забезпечування, ремонт, заміну орендованого обладнання лізинговою компанією (лізингодавцем).
Зворотний лізинг – це:
■ по-перше, господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансової організації, банкові, страхові компанії тощо з одночасним зворотним отриманням їх цією фізичною або юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Ця операція дає змогу підприємству заощадити кошти, які воно може використати на інші потреби;
■ по-друге, це форма міжнародного лізингу (Ліз-Бек). Суть якої полягає в тому, що згідно з умовами контракту лізингова фірма купує за готівку комплект машин, обладнання тощо у фірми – виробника в іншій країні, а потім продає його назад цій же фірмі.
Лізингові операції можуть проводити як лізингові компанії, так і банки. Банк, надаючи лізингові послуги, купує майно і бере на себе всі зобов’язання власника, враховуючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податку на майно.
Клієнт укладає з банком угоду оренди, в якій визначено, поряд з іншими умовами, розмір орендних платежів i періодичність їх внесення Орендна плата складається з вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнюють проценту за кредит.
Прибуток банку складається не лише з лізингового процента – він передбачає пільги, пов’язані з інвестуванням коштів банку в обладнання. Сфера діяльності банків розповсюджується насамперед на зворотний лізинг.
В свою чергу лізингові компанії поділяють на вузькоспеціалізовані й універсальні.
Вузькоспеціалізовані працюють з одним видом товару або з товарами однієї групи (легкові автомобілі, вантажні автомашини, роботизоване обладнання тощо). Сфера їх діяльності здебільшого – операційний лізинг.
Універсальні лізингові компанії надають в оренду різноманітні машини та обладнання і спеціалізуються переважно на фінансовому лізингу.
Механізм здійснення лізингових операцій наступний:
— Етап 1. Споживач самостійно визначає тип машин та обладнання, яке йому необхідне, знаходить поставника (або завод-виготовлювач) і веде переговори про умови укладення контракту через лізингову компанію, якій він повідомляє такі дані:
1) інформацію про машини й обладнання, які має намір узяти в оренду;
2) відомості про своє підприємство (його статус, прізвища керівників, розмір капіталу, характер виробництва, реквізити та ін.);
3) відомості про кредитоспроможність підприємства (баланс доходів і витрат, експлуатаційні витрати, прибуток і збитки та ін );
4) плани фінансування капіталовкладень.
— Етап 2. Після досягнення домовленості з лізинговою фірмою орендатор підписує з нею договір про оренду. Лізингова фірма і виготовник укладають договір купівлі-продажу необхідних машин і обладнання.
— Етап 3. Виробник готує машини й обладнання до відвантаження і виставляє рахунок па оплату лізинговій фірмі. Після того лізингова фірма стає власником продукції i зберігає це право протягом усього терміну оренди.
Якщо під час орендного терміну орендатор оголошений банкрутом, отримані об’єкти лізингу повертають лізинговій фірмі, яка тепер вимушена сама шукати собі нового споживача, здати йому в оренду повернені машини й обладнання або продати їх.
Умови лізингового договору залежать від типу обладнання, терміну оренди, суми контракту та ін. Деякі положення лізингових договорів виглядають так:
— після закінчення терміну оренди юридична власність переходить до орендаря автоматично.
— у договорі передбачена можливість вибору між купівлею об’єкта угоди, продовженням терміну оренди.
— термін дії основного договору і запланований термін використання об’єкта загалом збігаються.
— термін дії основного договору коротший від запланованого терміну використання об’єкта. Однак відповідно до особливих умов орендатор i після закінчення терміну договору використовуватиме машини й обладнання лише на правах господарської діяльності (спеціальний лізинг).
— сума лізингових внесків перевищує ринкову ціну об’єкта або дорівнює їй. Попри всю розмаїтість угод у всіх них є стаття, яка передбачає первинний (базовий) період оренди, протягом якого жодна зі сторін не має права анулювати договір, за винятком випадків, передбачених законодавством
Під час підписання договору обумовлюють орендні платежі та порядок їх виплати. Величина лізингових платежів залежить вiд типу основних засобів, терміну лізингу.
Якщо лізингові платежі (Пл) здійснюють рівномірно, то суму платежу визначають за формулою складних процентів:
<imagedata src=«40570.files/image003.png» o:><img width=«93» height=«49» src=«dopb194960.zip» v:shapes="_x0000_i1027">, (2)
де С – суми лізингового платежу, грн.;
Р – процентна ставка з урахуванням комісійних (у частках одиниці);
t – кількість виплат платежу.
Також, величину лізингових платежів можна розрахувати за формулою:
<imagedata src=«dopb194961.zip» o:><img width=«202» height=«34» src=«dopb194961.zip» v:shapes="_x0000_i1028">, (3)
де К – коефіцієнт, що враховує тип обладнання, термін оренди, кількість разів здачі в оренду і т.д. (для початкових розрахунків К рекомендовано приймати 0,5);
Р – процентна ставка ( з урахуванням комісійних);
Цп і Цзал – первинна і залишкова вартість обладнання;
Ар – річні амортизаційні відрахування.
До того ж виникає необхідність розраховувати проценти фінансування об’єкта лізингової угоди за формулою:
<imagedata src=«dopb194962.zip» o:><img width=«135» height=«37» src=«dopb194962.zip» v:shapes="_x0000_i1029">, (4)
де П – щорічні лізингові платежі.
Орендні платежі виплачують щорічно, раз у півроку або раз у квартал. Вони бувають дегресивнi або фіксовані.
Фіксовані означають рівномірність платежів за весь термін оренди за календарними термінами.
Дегресивні платежі в перший рік оренди вищі, ніж у наступні, при збереженні загальної суми.
Переваги лізингу:
— лізинг дає можливість суб’єктові господарювання отримати основні фонди і почати їх експлуатувати, не відволікаючи гроші з обігу, тому що основні фонди перебувають на балансі лізингової фірми, а лізингові платежі відносять до поточних витрат,
— лізингова фірма при операційному лізингу здатна значно краще обслуговувати унікальне обладнання, ніж підприємство;
— часто лізинг може слугувати засобом боротьби з моральним застарінням обладнання;
— поставники розцінюють лізинг як можливість розширювати ринки збуту своєї продукції, що зміцнює їх фінансову стабільність.
Недоліки лізингу:
— лізинг не створює право власності;
— вартість лізингу може бути більша від вартості кредиту на придбання обладнання.
1.5. Комерційний кредит
Одним із найзручніших способів фінансування для багатьох підприємств є комерційний кредит.
Комерційний кредит – це одна з найперших форм кредитних відносин в економці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу.
Основна мета комерційного кредиту – прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.
Комерційний кредит – це відповідна угода між двома підприємствами – продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником).
Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора.
Комерційний кредит належать до короткотермінових кредитів, на вартість якого впливають два фактори:
— знижка при паданні комерційного кредиту,
— термін оплати комерційного кредиту;
Знижку надають покупцеві, якщо вій повертає кредит у певний термін.
Вартість комерційного кредиту розраховують за формулою:
<imagedata src=«dopb194963.zip» o:><img width=«321» height=«40» src=«dopb194963.zip» v:shapes="_x0000_i1030">, (5)
де n – кількість разів використання кредиту в рік.
До переваг комерційного кредиту належать:
1) оперативність надання коштів у товарній формі;
2) технічна нескладність оформлення угоди;
3) надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;
4) сприяння розвитку кредитного ринку.
Недоліками комерційного кредиту є:
1) обмежені можливості в часі та розмірах;
2) наявність помітного ризику для кредитора;
3) можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.
Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради “Про застосування векселів у господарському обігу”. Підприємством і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі.
Відсоток за комерційний кредит входить в ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:
— оплатою векселя;
— передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;
— переоформлення комерційного кредиту на банківський.
Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:
— виду товарів і послуг;
— вартості угоди;
— фінансового стану покупця і постачальника;
— вартості кредиту;
— якості товару та ін.
1.6. Спеціальні фонди та програми
Фінансування підприємства також можна проводити за рахунок спеціальних фондів та програм.
Спеціальні фонди здійснюють адресну підтримку підприємств для стимулювання розвитку окремих галузей національної економіки.
Так в Україні діють слідуючі спеціальні фонди та програми:
1) Державний інноваційний фонд із регіональними відділеннями;
2) Державний фонд сприяння конверсії;
3) Фонд фундаментальних досліджень при Державному комітеті питань науки та технології;
4) Регіональний фонд підтримки малого бізнесу;
5) Державні програми підтримки та розвитку малого бізнесу в Україні;
6) Сервісні організації у галузі розвитку інфраструктур підприємств малого бізнесу;
7) Міжнародні донорські організації (табл. 34).
1.7. Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів
В умовах ринкової економіки важливим об’єктом обліку є фінансові вкладення тобто затрати підприємства на придбання цінних паперів, дольову участь в роботі підприємства, займи іншим підприємствам під векселя та інші зобов’язання.
В залежності від форми надання капіталу і способу виплати доходу цінні папери поділяються на боргові та дольові (пайові) на капітальні і грошові. Капітальні цінні папери відносяться до “фактору довгих грошей” і включають, акції, облігації і казначейські зобов’язання.
Грошові цінні папери складають “сектор коротких грошей”. До них відносяться казначейські і муніципальні векселі, депозитні сертифікати, чеки, ф’ючерсні контракти, комерційні зобов’язання та інші.
Облігації, казначейські зобов’язання, векселі, ощадні сертифікати є борговими цінними паперами, по яким емітент несе зобов’язання повернути в визначений термін кошти, які були інвестовані в його діяльність, і виплатити дохід в вигляді фіксованого відсотку, але які не представляють право їх власникам участі в справах емітента. Акції і похідні в них (приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати) відносяться до дольових (пайових) цінних паперів, за якими емітент не несе зобов’язання повернути кошти, які були інвестовані в його діяльності, але які засвідчують участь в статутному капіталі, представляють їх власникам право на участь в управлінні справами емітента і одержання частини прибутку в вигляді дивідендів і частини майна при ліквідації емітента.
Акції випускають підприємства, тому випуск акцій – це спосіб створення підприємства, при якому отримують частину прибутку підприємств – дивіденд. Дивіденд замінюється залежно від маси прибутку, пропорцій між частинами, які зберігаються і споживаються, інвестиційної політики підприємств та інших чинників.
Облігації випускають як підприємства, так і уряди. Той, хто випускає облігації, зобов’язується заплатити в певний термін і саму суму, і процент, який є частиною прибутку, отриманого завдяки позиці. На відміну від дивіденду процент залишається незмінним або змінюється незначно у відповідь на зміну банківських ставок. Тому облігації іноді називаються цінними паперами з фіксованим доходом. Процент звичайно виплачують однаковими частками протягом усього терміну „життя” позики. На деякі облігаційні позики проценти офіційно не нараховують, а виплачують у вигляді різниці між ціною, за якою облігації викуповують у момент погашення, і ціною, за якою вони були продані.
Акції і облігації мають неоднакові інвестиційні властивості.
Облігації, як звичайно, забезпечують більшу надійність збережень, ніж акції, і тому привабливіші для людей обережніших, консервативніших. Особливо це стосується державних облігацій, які забезпечені платоспроможністю держави. Однак власники облігацій здебільшого по використовують можливість швидкого нарощування доходу, чим користуються власники акцій.
Водночас володіння акціями може призвести і до фінансових втрат. Тому вони привабливі для інвесторів, здатних на ризик.
За надійністю інвестицій і стабільністю припливу доходу найякіснішими вважаються державні облігації, далі – приватні облігації і акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди, найменш якісні – акції, випущені молодими невідомими фірмами.
Випуск облігацій – спосіб фінансування, дешевший, ніж випуск акцій, оскільки процент з облігації виплачують із прибутку до оподаткування, тобто зараховують як вид інвестицій, а дивіденд виплачують із чистого (після виплати податків і процентів) прибутку, тобто включають в оподатковуваний дохід.
Класифікувати корпоративні облігації можна за:
— методом забезпечення (облігації під заставу майна, облігації під заставу цінних паперів і беззаставні облігації);
— правами і привілеями (дохідні, розширювані, ретрективні, серіальні, конвертовані, викупного й відкладеного фондів і ін.);
— тими юридичними і фізичними особами, які купують облігації.
Заставні облігації забезпечені активами або цінними паперами компаній. Застава – юридичний документ, що підтверджує згоду підприємства заставити під свій борг землю, споруди або інше майно на володіння заставленими активами в разі невиплати боргу. Застава, яку випускають одну на все майно, зберігається у довіреної особи (найчастіше у траст-компанії), котра виступає від імені всіх кредиторів або інвесторів і є гарантом їх інтересів. Весь борг поділяється на зручні частки, і кожен інвестор отримує облігацію па свою частину боргу та проценту.
Облігації під заставу інших цінних паперів забезпечують не майном, а акціями або борговими зобов’язаннями підприємств, які в разі невиплати боргу переходять у власність тримачів облігацій.
Беззаставні, або незабезпечені облігації – це прямі боргові зобов’язання, що не створюють майнових претензій до корпорації. Забезпечення їх є загальною платоспроможністю підприємства.
Конвертовані облігації мають ту перевагу, що їх можна обмінювати на звичайні акції. Вони дають інвесторові право на купівлю звичайних акцій цієї ж компанії за певною ціною у певний термін. Це право називається конверсійною привілегією. Конверсійна привілегія дає змогу скоріше продати випущені облігації. Вона має тенденцію знижувати ціну позики і дає можливість підприємству залучати акціонерний капітал непрямо на умовах сприятливіших, ніж умови, па яких випускають звичайні акції. Купуючи конвертовані облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку, безпеку вкладень і стабільний дохід, властиві облігаціям, з іншого – можливість примноження капіталу, яку дають звичайні акції.
Ціну облігації (Цо) визначають сумою теперішньої вартості майбутніх доходів за рахунок купонних платежів і теперішньої вартості самої облігації, яка сплачується емітентом, коли настає термін викупу облігації
Акції
Акція (від латинського action – рух, дія) – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує часткову участь його власника у статутному капіталі акціонерного товариства і підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним. Акції можуть бути іменними чи на пред’явника, привілейованими чи простими.
Акція на пред’явника – акція, в якій відсутні будь-які вказівки на ім’я власника. Акціонером вважається той, хто в цей момент володіє нею.
Привілейовані акції дають право її власникові на одержання дивідендів, а також на приоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фінансовим (у відсотках до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами.
Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного капіталу. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не мають визначеного терміну погашення, тому виплати за ними можна розглядати як довічну ренту, а ціну (Ца) обчислювати за формулою:
    продолжение
--PAGE_BREAK--