Реферат: Комплексна оцінка фінансового стану підприємства та шляхи його вдосконалення

--PAGE_BREAK--1. Теоретико-методологічні основи комплексної оцінки фінансового стану підприємства1.1 Сутність та особливості фінансової діяльності на підприємстві


В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність— це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємства досягнення нимипоставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів [24, c. 77].

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань [24, c. 77]:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать [26, c. 217]:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

— економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний — у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються а процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками [16, c. 114]:

— аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

— аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

— аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

—   факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

— аналіз фінансової стійкості підприємства;

— аналіз ліквідності балансу;

— комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому [14, c. 344]:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

—   здійснення платежів за фінансовими операціями.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це процес утвореннягрошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної.діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому, використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.


    продолжение
--PAGE_BREAK--1.2Інформаційна база комплексної оцінки фінансового стану підприємства


На сьогодні суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані [11, c. 37]:

— балансу (форма № 1);

— звіту про фінансові результати (форма № 2);

— звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

— звіту про власний капітал (форма № 4);

— дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

— прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі його бухгалтерської та фінансової звітності і оперативних даних.

Звіт про фінансові результати відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Отже, порівняно із формою звітності, яка діяла раніше, суттєво розширено показники доходів і прибутків підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, достовірної і правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності і рух коштів підприємства.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо :

— придбання, продажі і володіння цінними паперами;

— участі в капіталі підприємства;

— оцінки якості управління;

— оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання;

— забезпеченості зобов'язань підприємства;

— визначення суми дивідендів, які підлягають розподілу;

— регулювання діяльності підприємства;

— інших рішень [16, c. 72].

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, що не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Фінансова звітність складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям: існує можливість надходження і вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею; оцінка статті може бути вірогідно визначена.

У фінансову звітність включаються показники діяльності філій, представництв, відділень і інших відособлених підрозділів підприємства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Проміжна (місячна, квартальна) звітність, що охоплює певний період, складається наростаючим підсумком із початку звітного року.

Перший звітний період знову створеного підприємства може бути менше 12 місяців, але не може бути більш 15 місяців. Звітним періодом ліквідованого підприємства є період із початку року до моменту ліквідації.

Інформація, що представляється у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання і зацікавлені в сприйнятті цієї інформації.

Фінансова звітність повинна містити тільки доречну інформацію, що впливає на прийняття рішень користувачами, дозволяє вчасно оцінити минулі, що наполяжуть і є події, підтвердити і скорегуватиїхньої оцінки, зроблені в минулому.

Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, приведена у фінансовій звітності, є достовірної, якщо вона не містить помилок і перекручень, здатних вплинути на рішення користувачів звітності.

Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

— фінансові звіти підприємства за різні періоди;

— фінансові звіти різних підприємств. Передумовою порівнянності є приведення відповідної інформації попереднього періоду і розкриття інформації про облікову політика і її зміни[26, c. 207].

У більшості країн світу фінансова звітність складається і подається для зовнішніх користувачів з річним інтервалом.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1997 року №869 адресатами одержання фінансової звітності є:

— органи державного регулювання і контролю;

— засновники підприємства або органи, до сфери управління яких віднесене підприємство;

— фінансові органі;

— інші.

Більш детально розкриємо інформацію щодо зовнішніх користувачів та їх потреб (табл. 1).




Таблиця 1Зовнішні користувачі фінансової звітності та їхні інформаційні потреби

Користувачі

Інформаційні потреби

1. Уряд

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків. Визначення сукупного суспільного продукту. Розподіл ресурсів.

2. Інвестори

Здатність підприємства сплачувати дивіденди. Прийняття рішень щодо придбання акцій, активів іншого підприємства.

3. Банківські установи

Своєчасність повернення позики та отримання відсотків. Уникнути видачі кредитів ненадійним клієнтам.

4. Постачальники та інші кредитори

Своєчасність оплати рахунків.

5. Клієнти (замовники)

Надійність отримання потрібних товарів та послуг відповідно домовленостей.

б. Працівники

Стабільність і прибутковість підприємства. Збереження робочих місць, оплата праці та пенсійне забезпечення.



Внутрішні користувачі на відміну від зовнішніх використовують більш детальну інформацію, і відповідно до інформаційних потреб їх поділяють на наступні групи:

— власники підприємств та вищий управлінський персонал використовують звітні дані через систему аналізу та співставлення для визначення тактичних цілей, які змінюються під впливом зовнішніх факторів;

— менеджери — для визначення ефективної організації виробництва у відповідності із завданнями, які ставить вищий управлінський персонал;

— керівники підрозділів — для забезпечення ефективного функціонування виробничої ланки;

— робітники і службовці підприємства — для контролю за виконанням конкретизованих завдань процесу виробництва: постачання, розподіл, зберігання, відвантаження тощо.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

— підприємство;

— даті звітності і звітного періоду;

— валюті звітності й одиниці її виміри;

— відповідної інформації щодо звітного і попереднього періоду;

— обліковій політика підприємства і її змін;

— консолідації фінансових звітів;

— припиненні (ліквідації) окремих видів діяльності;

— обмеженні щодо володіння активами;

— участі в спільних підприємствах;

— виявлених помилках минулого років і пов'язаних із ними коригуваннях;

— переоцінці статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами) [14, c. 212].

Інформація про підприємство, що підлягає розкриттю у фінансової.звітності, включає:

— найменування, організаційно-правову форму і місце перебування підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адреса його офісу);

— стислий опис основної діяльності підприємства;

— найменування органу управління, у веденні якого знаходиться підприємство, або найменування його материнської (холдінгової) компанії;

— середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Кожний фінансовий звіт повинний містити дату, за станом на який приведені його показники, або період, що він охоплює. Якщо період, за який складений фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого даним Положенням (стандартом), те причини і наслідку цього повинні бути розкриті в примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути зазначена валюта, у якій відбиті елементи звітності, і одиниця її виміри.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти. у який ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього і методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні — зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі — П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає:

— мету фінансових звітів;

— їх склад;

— звітний період;

— якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів;

— вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--


Як видно із таблиці баланси Товариства протягом двох років не є абсолютно ліквідним, так як найбільш ліквідні активи не покривають найбільш термінові зобов’язання. Тобто, відповідні зобов’язання протягом року незабезпечені оборотними активами та основним джерелом фінансування діяльності підприємства є поточна кредиторська заборгованість товарного та нетоварного характеру юридичних та фізичних осіб, погасити яку підприємство не має змоги.

Аналіз ліквідності балансу, проведений за вищезазначеною схемою, не відрізняється точністю. Тому з метою комплексної оцінки ліквідності балансу доцільно застосувати загальний показник платоспроможності :
Кпл = А1 + 0,5*А2 + 0,3*А3 / П1 + 0,5*П2 + 0,3*П3 (2.15)
Кпл (2006) = 0,428 Кпл (2007) = 0,701

Збільшення значення Кпл свідчить про зміцнення платоспроможності та зрушення у бік покращення структури активів та пасивів.

Отже, коефіцієнт платоспроможності збільшився на 0,273 або на 27,3%, що свідчить про надійність ЗАТ «Черкасивторресурси» як потенційного партнера.

Платоспроможність — це здатність підприємства оплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або в готівці.

Для оцінки платоспроможності підприємства використовують систему відповідних показників, що розрізняються між собою розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов’язань.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покриття, який в економічній літературі також називають коефіцієнтом загальної ліквідності, коефіцієнтом загального покриття.

Коефіцієнт покриття (Кп) дорівнює відношенню поточних активів до короткострокових зобов'язань і визначається в такий спосіб:
Кп = ОА / ПЗ (2.16)
де: ОА – оборотні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань. Якщо співвідношення менше, ніж 1:1, то поточні зобов'язання перевищують поточні активи.

Встановлений норматив цього показника рівний 2,0.

Коефіцієнт покриття є дуже укрупненим показником, внаслідок чого в ньому не відображається ступінь ліквідності окремих елементів оборотного капіталу. Тому у практиці аналізу фінансового стану на українських підприємствах використовують також інші коефіцієнти ліквідності, два з яких подано нижче.

Коефіцієнт термінової ліквідності (Ктл), який є проміжним коефіцієнтом покриття і показує яка частина поточних активів з відрахуванням запасів і дебіторської заборгованості, платежі по який очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховується за формулою:
Ктл = ЛА / ПЗ (2.17)
де: ЛА – ліквідні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Для підприємств України рекомендована величина цього коефіцієнта коливається у межах від 0,8 до 1,0. Однак вона може бути надзвичайно високою через невиправдане зростання дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) визначається відношенням найбільш ліквідних активів до поточних зобов'язань і розраховується за формулою:
Кал = АЛА / ПЗ (2.18)
де: АЛА – абсолютно ліквідні активи; ПЗ – поточні зобов’язання.

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності і показує, яку частку короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Загальноприйнята величина цього коефіцієнта повинна перевищувати 0,2.

Показники ліквідності та платоспроможності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності – для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій і облігацій підприємства [21, c. 337].

Для оцінки платоспроможності підприємства побудуємо аналітичну таблицю 2.2.4 за даними фінансово-бухгалтерської звітності.

Як бачимо, протягом 2006 року майже всі показники платоспроможності не відповідають нормативному значенню, отже у цей період Товариство було неплатоспроможне.

У 2007 році ситуація покращилась, хоча деякі показники все ж таки залишились нижчими за встановлені нормативи.

Товариство не має абсолютної платоспроможності якщо у 2006 році воно мало змогу погасити негайно 12% найбільш ліквідних активів, то у 2007 році – 15%, що 5% нижче від нормативного значення.
Таблиця 2.2.4.Аналіз платоспроможності ЗАТ «Черкасивторресурси» за 2006-2007рр.

№

п/п

Назва показників

Алгоритм розрахунку

Нормат.

значення

2006 рік

2007 рік

Відхилення

(+;-)

2007/

2005

Від

норм.

 
1.

Коефіцієнт

абсолютної

ліквідності

р.220+р.230+р.240

р.620+р.430+р.630

(до 1 року)



> 0,2



0,12



0,15



+0,03



-0,05

 
2.

Коефіцієнт

швидкої ліквідності

р.150+ р160...+… р.250

р.620+р.430+р.630

(до 1 року)



> 0,5



0,70



1,09



+0,39



+0,59

 
3.

Коефіцієнт

загальної ліквідності

р.260+р.270(до 1року)

р.620+р.430+р.630

(до 1 року)



> 2



1,69



2,03



+0,34



+0,03

 
4.

Коефіцієнт

мобільності

активів


р.260+р.270(до 1року)
р.280


>0,5



0,28



0,40



+0,12



-0,10

 
5.

Коефіцієнт

ліквідності

запасів
р.100...+… р.140
р.620+р.430+р.630

(до 1 року)



> 1



0,83



0,85



+0,02



-0,15

 
6.

Коефіцієнт

ліквідності

коштів

р.150...+… р.210+р.250

+р.270 (до 1 року)

р.620+р.430+р.630

(до 1 року)


<1


0,62


0,98


+0,36


-0,02

 
7

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості


р.530...+… р.600
р.160...+… р.210


-


0,98


1,07


+0,09


-

 
8.

Відношення активів

р.260+р.270(до 1року)
р.080+р.270 (понад 1 рік)


> 1



0,39



0,56



+0,17



-0,44

      продолжение
--PAGE_BREAK--


Слід відмітити, що у 2007 році значно зросла частка поточної заборгованості, яка може бути погашена за рахунок готівки та очікуваних надходжень від дебіторів, що є позитивною тенденцією. Так, у 2007 році коефіцієнт термінової ліквідності складав 1,09, що на 39% більше ніж у 2006 році та вище за нормативне значення на 59%.

Що стосується здатності підприємства покривати поточні зобов’язання за рахунок активів у ліквідній формі, то у 2007 році на 1 грошову одиницю поточних зобов’язань припадало 2,03 грн. ліквідних активів, що відповідає нормативному значенню і перевищує показник загальної ліквідності за попередній рік на 34%.

Отже, коефіцієнти термінової та загальної ліквідності у 2007 році вище нормативних значень і мають тенденцію до зростання. Таким чином у разі потреби підприємство у будь який час зможе погасити свої поточні зобов’язання за рахунок грошових коштів та ліквідних активів.

Разом з тим, коефіцієнт мобільності активів нижче нормативного значення, тобто оборотні активи у загальній валюті балансу займають лише у 40% у 2007 році проти необхідних 50%, але у порівнянні з 2006 роком цей показник зріс на 12%. Це негативний фактор діяльності підприємства, адже воно не спроможне вільно маневрувати своїми оборотними активами.

Слід відмітити, що поточні зобов’язання підприємства не можуть бути покрити за рахунок матеріальних активів, оскільки коефіцієнт ліквідності запасів протягом двох років нижче нормативного значення, хоча й має тенденцію до зростання. У 2007 році цей показник складав 0,85, що більше на 2% від значення попереднього року, але менше на 2% від нормативу.

ЗАТ «Черкасивторресурси» у 2007 році за рахунок очікуваних надходжень від дебіторів в змозі було погасити 98% поточних зобов’язань проти 62% у 2006 році. Зростання коефіцієнта ліквідності коштів неможна оцінити позитивно, оскільки підприємство потрапляє у фінансову залежність при наявності простроченої дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує, що у 2006 році підприємство на 1 грн. дебіторської заборгованості залучало 0,98 грн. кредиторської заборгованості, а у 2007 році – 1,07 грн., тобто при недостатності власного оборотного капіталу підприємство використовувало у господарському обороті кредиторську заборгованість більш інтенсивно.

Коефіцієнт співвідношення активів у 2006-2007рр. Становить відповідно 0,39 та 0,56, що удвічі менше рекомендованого розміру.

У подальшому керівництву ЗАТ «Черкасивторресурси» необхідно проаналізувати можливість ефективного використання наявного майна та вдало розпоряджатися ним.

2.3Прогнозна оцінка платоспроможності та фінансової стійкості підприємства
Прогнозування фінансового стану підприємства є невід’ємним елементом його управлінням. Визначаючі фінансовий стан як складну систему, що є об’єктом прогнозування, нами пропонується розглядати прогнозування фінансового стану підприємства як розробку системи науково обґрунтованих імовірнісних припущень про базові і альтернативні структурні зміни в активах та пасивах підприємства, обумовлених ефективністю використання капіталу.

Прогнозування фінансового стану підприємства доцільно здійснювати шляхом моделювання, оскільки останнє дозволяє відображати перспективний фінансовий стани в залежності від необмеженої кількості факторів. Таким чином, адекватність прогнозування фінансового стану залежить від процедури та логіки побудови прогнозної моделі. Це обумовлює необхідність визначення послідовності процедур та основних етапів прогнозування.

Ґрунтуючись на розробленому алгоритмі прогнозування фінансового стану підприємства, пропонується наступна методика його проведення, яка складається з трьох етапів:

1) підготовчій етап, на якому здійснюється збір та первинна обробка інформації про фінансовий стан підприємства;

2) аналіз фінансового стану підприємства, який дозволяє виявити основні фактори, що впливають на зміну фінансового стану;

3) прогнозування фінансового стану та його моделювання в залежності від цілей прогнозування.

Прогнозування фінансового стану є необхідним складовим елементом управління і однією з основних умов ефективного планування.

Прогнозування показників платоспроможності базується на основі критеріїв, за якими приймаються рішення: про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства – неплатоспроможним; про наявність реальної можливості відновлення платоспроможності; про наявність реальної можливості втрати платоспроможності, коли підприємство найближчим часом не зможе виконати свої зобов’язання перед кредиторами.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану – воно періодично або постійно є неплатоспроможним.

Часом платоспроможність помилково ототожнюється лише з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства.

Проте наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись по виникаючих зобов’язаннях.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю [15, с. 349].

У цьому зв’язку однією з важливіших проблем підприємства є підвищення рівня поточної платіжної готовності.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інші у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу – це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами у зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності майна [12, с. 238].

Використовуючи дані бухгалтерського балансу, розрахуємо основні показники таблиці 2.3.1 та спробуємо оцінити структуру балансу Твариства.




Таблиця 2.3.1.Оцінка структури балансу ЗАТ «Черкасивторресурси» протягом 2006-2007рр.



Показники

Алгоритм розрахунку

за балансом

2005 рік

2006 рік

2007 рік

Оптим.

значення

Можливі рішення

2006

2007

Коефіцієнт загальної ліквідності

ряд.260+270

(до 1 року)

ряд.620+(430+630)

до 1 року



1,30



1,69



2,03



>2

Структура балансу задовільна

Коефіцієнт забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом

ряд.260+270 (до 1 року) – 620 – (430 – 630)до 1 року

ряд. 260 + 270

до 1 року


-0,80


-23,86


0,16


>0,1

Структура балансу задовільна

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (розраховують, якщо значення одного із двох коефіцієнтів нижче за оптимальне)

К1зл + В / Т(__Кзл)

2

де: В – період (6 міс)

відновлення

платоспроможності;

Т- період у місяцях, що аналізується


-


0,94


1,10


>1

Підприємство має стійке фінансове положення і є платоспроможним

Коефіцієнт втрати платоспроможності

розраховують, якщо значення двох попередніх коефіцієнтів нижче за оптимальні)

К1зл + В / Т(__Кзл)

2

де: ВТ – період

(3 місяці) втрати

платоспроможності




-


0,89


1,06


>1

Підприємство має стійке фінансове положення і є платоспроможним



Розраховані показники дають змогу зробити висновки, що протягом 2005-2006рр. підприємство було неплатоспроможнім, оскільки мало незадовільну структуру балансу й показники загальної ліквідності та забезпеченості поточних активів власним оборотним капіталом були нижче за оптимальні значення.

ЗАТ «Черкасивторресурси» у 2007 році значення коефіцієнтів має вищі за оптимальні. Це означає, що структура балансу є задовільною, Товариство забезпечене власним оборотні капіталом і має достатньо поточних активів для того, щоб покрити свої короткострокові зобов’язання. Таким чином, підприємство має стійке фінансове положення і є платоспроможним.

З метою попередження можливих фінансових труднощів і неплатежів у майбутньому слід скласти прогнозний розрахунок платоспроможності на найближчу перспективу виходячи з даних на кінець 2007 року (табл. 2.3.2).

При складанні цього розрахунку враховується першочерговість платежів і рівень мобільності платіжних засобів. Тому спочатку беруться в розрахунок найбільш мобільні засоби і першочергові платежі. Для проведення такого розрахунку використовуються дані бухгалтерського балансу.
Таблиця2.2.3. Розрахунок платоспроможності ЗАТ «Черкасивторресури»на перспективу

Тип фінансової стійкості

Поточна платоспроможність

У короткостроковій перспективі

У довгостроковій

перспективі

Абсолютний

А1>П1

108,3 < 780,6

А1>П1 + П2

108,3 < 780,6

А1>П1 + П2 + П3

108,3 < 1195,6

Нормальний

А1 + А2>П1

762,0 < 780,6

А1 + А2>П1 + П2

762,0 < 780,6

А1 + А2> П1 + П2 + П3

762,0 < 1195,6

Передкризовий

А1 + А2 + А3 > П1

1427,2 > 780,6

А1 +А2 + А3> П1 + П2

1427,2 > 780,6

А1 + А2 + А3> П1 + П2 + П3

1427,2 > 1195,6

Кризовий

А1 + А2 + А3< П1

1427,2 > 780,6

А1 + А2 + А3 <П1 + П2

1427,2 > 780,6

А1+ А2 +А3< П1 + П2 + П3

1427,2 > 1195,6



Враховуючи ступінь ліквідності оборотних активів фінансовий стан підприємства може бути оцінений як на дату складання звітності, так і на дострокову та короткострокову перспективу як передкризовий.

Ознаками платоспроможності має бути: наявність грошей в касі на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках не означає неплатоспроможність підприємства, бо кошти на поточних рахунках можуть надійти протягом кількох днів.

Щоб підтримувати підприємство у платоспроможному стані, фінансова служба має дбати про те, щоб його суто грошові активи відповідали потребам щоденних платежів (постачальникам, іншим кредиторам). Однак кома характеристика постійних значних залишків грошей на поточному рахунку підприємства як ознаки високої майстерності управління фінансовими ресурсами, високої ліквідності підприємства є помилковою.




3. Шляхи покращення фінансового стану ЗАТ “Черкасивторресурси”


    продолжение
--PAGE_BREAK--3.1Раціоналізація джерел фінансових ресурсів підприємства


Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур.

За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому, на нашу думку, методики, прийняті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові.

Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу (в економічній літературі зустрічається назва «ціна капіталу»). В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок короткострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства. Це дає змогу вирішувати протиріччя між акціонерами та адміністрацією щодо неоднозначного ставлення до форми власності.

По-перше, керівники підприємств схильні до збільшення власної частки в доходах підприємства за рахунок витрат, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій — витрати на відрядження, представницькі витрати, високий рівень заробітної плати й ін., що суперечить інтересам акціонерів.

По-друге, керівники підприємства, вкладаючи у нього свою працю, більше на собі відчувають зміни дохідності на противагу акціонерам, які можуть легше диверсифікувати свої вклади, а тому керівники схильні вибирати менш ризикові, але прибуткові проекти, не виправдовуючи сподівань акціонерів на підвищення дивіденду.

По-третє, керівники, обмежені терміном контрактів, часто віддають перевагу короткостроковим проектам, завдаючи шкоди довгостроковій стратегії підприємства.

У приватних підприємствах джерела формування фінансового капіталу досить обмежені. Це пов'язано з тим, що такі підприємства представляють інтереси, як правило, одного або кількох членів родини. Тому на початковому етапі діяльності такого підприємства фінансовий капітал формується виключно за рахунок коштів власника підприємства. Чим більше коштів у власника приватного підприємства, тим більшим буде обсяг початкового фінансового капіталу.

Через невеликі розміри і високий ризик приватні підприємства на початковому етапі своєї діяльності практично не можуть розраховувати на залучення коштів з інших джерел. Чинні приватні підприємства поряд із засобами власника можуть використовувати такі джерела формування фінансового капіталу: довгострокові й короткострокові кредити — банківських установ; довгострокові й короткострокові кредити і позики небанківських фінансових інститутів; фінансовий лізинг; короткостроковий товарний (комерційний) кредит; нормативну і прострочену кредиторську заборгованість; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; податкові пільги і кредити.

Приватним підприємствам найскладніше відшукати джерела фінансового капіталу, а тому вони змушені орієнтуватися в першу чергу на власні фінансові можливості, не нехтуючи пошуком інших джерел формування фінансового капіталу (табл.3.1).
Таблиця 3.1 Джерела формування фінансового капіталу у приватних підприємствах України, %

Джерела формування фінансового капіталу

Приватні підприємства

Малі

 приватні підприємства

1. Власні джерела створення фінансового капіталу

83,7

87,6

1.1. Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу

53,0

50.8

— кошти засновників підприємств



10,2



12,3



— пайові внески учасників



6.8



4,6



— кошти асоціацій, концернів, холдингів тощо



12,4



2,5



— інші кошти



37,2



31,4



1.2 Внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу

30,7

36,8

— прибуток, що спрямовується на капіталізацію

6,8

4,2

— амортизаційні відрахування



2,2



12,0



— інші кошти



21.7



30,6



2. Позикові джерела створення фінансового капіталу

16,3

12,4

2.1 Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу

7,5

7,7

— довгострокові кредити банків



0.3




— короткострокові кредити банків



1.3



1,5



— короткостроковий комерційний кредит



5,9



6,2



2.2. Внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу

8,8

4,7

— кредиторська заборгованість



8,5



4,6



— інші внутрішні джерела позикових коштів



0.3



0,1



Усього джерел формування фінансового капіталу



100,0



100,0





Таким чином, у процесі фінансової діяльності підприємства усіх форм власності використовують різні джерела фінансових ресурсів для формування сукупного фінансового капіталу. Однак більшість підприємств віддає перевагу власним джерелам фінансових ресурсів і незначною мірою позиковим коштам.

Із метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства. У чинних приватних підприємствах фінансовий капітал формується на 83,7% за рахунок власних фінансових ресурсів і на 16,3% за рахунок позикових коштів. Питома вага засновників і учасників у створенні фінансового капіталу становить у всіх приватних підприємствах 17%, а у малих приватних підприємствах — 22,9%. Значна частина коштів, що використовується для створення фінансового капіталу формується у тіньовому секторі. За даними цієї таблиці, питома вага тіньових коштів, що спрямовувалися на формування фінансового капіталу в усіх приватних підприємствах, становила 58,9%, а у малих приватних підприємствах — 62%.

Дещо більші можливості для формування фінансового капіталу мають колективні підприємства, особливо акціонерні товариства відкритого типу, що повною мірою можуть скористатися практично всіма реальними джерелами фінансових ресурсів.

Новостворені акціонерні товариства відкритого типу формують фінансовий капітал за рахунок зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів. Серед них найбільше значення у відкритих акціонерних товариствах мають внески засновників і кошти, що надходять від емісії акцій. Завдяки цим джерелам акціонерні товариства на 98—100% формують статутний капітал, що є базою, серцевиною, стрижнем усього фінансового капіталу акціонерного підприємства.

Вивчення порядку формування фінансового капіталу у новостворених відкритих акціонерних товариствах свідчить, що на початковому етапі діяльності таких підприємств використання джерел позикових фінансових ресурсів здійснюється в обмежених обсягах. Насамперед використовуються короткострокові кредити банківських і небанківських фінансових установ, а також короткострокові позики небанківських фінансових установ. При можливості використовуються податковий кредит і пільги, а також короткостроковий товарний (комерційний) кредит під товарно-матеріальні цінності. У чинних відкритих акціонерних товариствах є можливість використовувати практично усі джерела формування фінансового капіталу, розглянуті раніше, але основна перевага віддається джерелам власних фінансових ресурсів (табл.3.2).
Таблиця 3.2 Джерела формування фінансового капіталу у відкритих акціонерних товариствах, %



Джерела формування фінансового капіталу



Відкриті акціонерні товариства (ВАТ)



У т. ч.



державні



Недер

жавні



1. Власні джерела створення фінансового капіталу

78,2

80.4

74.6

1.1. Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу



47,8

46.8

44.8

— кошти засновників підприємства



10,5



39,4



3.2



— кошти, що надходять від емісії акцій



23,7



3,0



30.5



— фінансові ресурси державного та місцевого бюджетів

2,5

2.5

-

— фінансові ресурси цільових позабюджетних фондів

0.1

0,1

-



— кошти галузевих цільових грошових фондів



0,4



0,4



-



— кошти асоціацій, концернів, холдингів тощо



0,3



0.1



0,5



— страхові відшкодування коштів



0.1



0.1



0,1



— інші зовнішні джерела



10,2



1,2



10,5



1 .2. внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу



30,4



33.6



29,8



— прибуток, що спрямовується на капіталізацію



5,8



6.2



5,4



— амортизаційні відрахування



19.6



22,3



19.3



— індексація основних та обігових активів



1,2



1.3



1,1



— інші внутрішні джерела



3,8



3,8



4,0



2. Позикові джерела створення фінансового капіталу

21,8

19,6

25.4

2.1. Зовнішні джерела створення позикового фінансового капіталу



6.3



4.7



7.2



— довгострокові кредити банків



1,3



0,7



1,6



— довгострокові облігаційні позики



-



-



-



— довгострокові кредити та позики («банківських установ



0.2



-



0.2



— фінансовий лізинг



0.1



0.1



-



— довгостроковий кредит і пільги



0,1



0,1



0,1



— короткострокові кредити банків



2,7



2.8



2,7



— короткострокові кредити й позики небанківських установ



0,2

-

0.2

— комерційний кредит



1,7



1.0



2,4



2.2. внутрішні джерела створення позикового фінансового капіталу



15,5

14,9

1В.2

— відстрочення та прострочення заборгованості за майно в оренді



0,3



0,2



0.4



— реструктуризований борг за кредитами та позиками

0.1

0,1

0.1

— відстрочена податкова заборгованість



0,8



1.1



0.7



— короткострокові кредити, не сплачені в строк



1,3



1.5



0.9



— комерційний кредит, не сплачений у строк



3,9



4.1



3.8



— кредиторська заборгованість



7,5



6.9

10,1

— інші внутрішні джерела позикових коштів



1.6



1,0



2,2



Усього джерел формування фінансового капіталу

100.0

100,0

100.0




У ринковій економіці є механізми, що призводять до пом'якшення суперечностей через випуск фінансових активів, які дають змогу власникам облігацій ставати акціонерами.

Іншим видом фінансування є внутрішнє — за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов'язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:
V = Skjdj (3.1)
де V— вартість авансованого капіталу;

kj — ціна і-того джерела коштів;

dj — питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості підприємства в цілому. Для інвестування коштів у конкретний проект дане підприємство повинне порівняти значення норми рентабельності інвестицій (ІRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв'язок між ними має бути таким:

якщо ІRR > 8,8%, інвестиційний проект приймається,

якщо ІRR < 8,8%, інвестиційний проект відхиляється,

якщо ІRR = 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним затратам.

Для порівняння показника вартості авансованих фінансових ресурсів із практикою американських компаній звернемося до прикладу, наведеного В.В. Ковальовим, «за даними 177 американських компаній, 16,8% компаній із проаналізованої вибірки мали вартість капіталу до 11,0%, 65% компаній — від 11 до 17% і 19,2% компаній — понад 19%».

У зарубіжній практиці функціонування підприємницьких структур пов'язане передусім із фінансуванням коштів на довгостроковій основі для отримання прибутку. Управління активами, пов'язане з отриманням прибутку, характеризується такою величиною, як фінансовий ліверидж. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, «фінансовий ліверидж — це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій». В економічній літературі зустрічається й інше поняття — фінансовий важіль.

Розрізняють три види лівериджу: виробничий (операційний), фінансовий та виробничо-фінансовий. Розподіл лівериджу на фінансовий та виробничий пов'язаний з існуванням двох видів підприємницьких ризиків. Дія підприємницького ризику пов'язується із силою виробничого (операційного) важеля, який, у свою чергу, залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній структурі та змін попиту й пропозиції на сировину й матеріали. Один із провідних американських спеціалістів у галузі фінансового менеджменту Є. Брігхем зазначав: «Якщо рівень постійних затрат компанії високий і не опускається в період падіння попиту на продукцію, підприємницький ризик підвищується».

Отже, виробничий (оперативний) ліверидж — це потенційна можливість підприємницької структури впливати на величину валового доходу через зміни у структурі виробничих затрат (собівартості) та обсягу випущеної продукції.

Значні коливання рентабельності активів, що пов'язані передусім із частими змінами умов кредитування, спричиняють зростання витрат виробництва, яке призводить до постійних змін у структурі фінансових ресурсів, а саме: у зміні співвідношення власних та залучених як джерел довгострокового фінансування. Цей взаємозв'язок характеризується силою фінансового важеля і є величиною фінансового лівериджу. Тому, на нашу думку, фінансовий ліверидж має потенційну можливість впливати на прибуток через зміни обсягів та структури довгострокових пасивів.

Одночасна дія виробничого (оперативного) та фінансового лівериджу характеризується категорією виробничо-фінансового лівериджу, для якого властивим є вплив одночасно трьох факторів: виручки від реалізації, витрат виробничого та чисто фінансового характеру і чистого прибутку як результативного показника.

Аналіз одночасного впливу цих факторів, тобто кількісна оцінка, можлива при застосуванні спеціального методу, відомого в економічній літературі під назвою методу «мертвої точки» або беззбитковості. Метод беззбитковості (або критичний обсяг продажу) стосовно оцінки та прогнозу лівериджу полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випущеної продукції, що забезпечував би покриття всіх видів витрат та беззбиткову діяльність.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Уперше теорія структури капіталу була описана американськими економістами Франком Модільяні та Мертоном Міллером. В економічній літературі ця теорія дістала назву «теорія Модільяні — Міллера». Проте існує й інша теорія, що названа традиційною. Послідовники першого підходу вважають, що вартість капіталу не залежить від його структури, а отже, її не можна оптимізувати. Для обґрунтування такого підходу вони вводять ряд обмежень: наявність ринку, відсутність податку, однакова величина процентних ставок для фізичних та юридичних осіб, раціональна економічна поведінка, можливість ідентифікації підприємств із однаковим ступенем ризику. Вони стверджують, що ціна капіталу за таких умов завжди буде вирівнюватися внаслідок переливання капіталу за рахунок кредитів від фізичних осіб.

Послідовники другого підходу вважають, що ціна капіталу залежить від його структури й існує оптимальна структура. Основу їхнього твердження становить залежність ціни авансованого капіталу від її складових. Залежно від структури капіталу вартість кожного з цих джерел змінюється. Зростання вартості довгострокового фінансування не збільшується до певної межі, перетинання якої викликає зростання вартості власних фінансових ресурсів. Для побудови табл. 3.3 використані дані вітчизняних підприємств.
Таблиця 3.3 Розрахунок оптимальної структури капіталу на підприємствах України, %

Показники

Варіанти структури капіталу

1

2

3

4

5

6

7

Питома вага власних фінансових ресурсів

100

90,0

60,0

70,0

60.0

50,0

40.0

Питома вага залучених фінансових ресурсів

0,0

10,0

20.0

30.0

40,0

50,0

60.0

Ціна власних фінансових ресурсів

13.0

13.3

14.0

15.0

17,0

19.5

25.0

Ціна залучених фінансових ресурсів

7,0

70.0

7.1

7.5

8,0

12.0

17.0

Ціна авансованих коштів

13.0

12.67

12.64

12,75

13,4

15.75

20.2



Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток підприємства найнижча — 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування підприємства.


    продолжение
--PAGE_BREAK--3.2 Формування оптимального залишку грошових активів на підприємстві


На сучасному етапі, коли у більшості підприємств грошових активів не вистачає, здатність підприємства виживати напряму залежить від уміння ними управляти. До останнього часу управлінню грошовими активами у вітчизняній практиці не приділялося достатньої уваги. Але цей вид активів є найобмеженішим у сучасних умовах, і управління ним безпосередньо впливає на розвиток підприємства і формування кінцевих результатів його господарської діяльності. Тому грошові активи потребують посиленої уваги до себе з боку керівних органів підприємства. Управління ними ґрунтується на обліку, організації й контролі за рухом грошових потоків, а також запасів грошових активів із точки зору ефективності платежів і оптимального забезпечення операційної діяльності підприємства фінансовими ресурсами. В управлінні грошовими активами підприємств виділяють два самостійних об'єкти: залишки грошових засобів і грошові потоки.

Оптимальним залишком можна вважати таку величину грошових активів підприємства, яка не викликає затримок в операційному циклі підприємства, дає змогу своєчасно погашати короткострокові зобов'язання і не є надлишковою. Більшість підприємств України не має оптимального залишку грошових активів, а керівництво часто суто інтуїтивним шляхом вирішує, яка величина є для підприємства оптимальною.

Характеризуючи грошові засоби, які є в розпорядженні підприємств України, слід наголосити на негативних тенденціях, які спостерігаються останніми роками. Протягом 2005—2007 років має місце поступове зменшення питомої ваги цієї найліквіднішої частини оборотних активів. Так, якщо у 2005 році вона дорівнювала 15,8% в загальній сумі обігових коштів, то у 2007 році — лише 2,2,%, тобто майже в 7 разів менше.

Зниження питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів спостерігається на підприємствах усіх основних галузей національної економіки (табл. 14). Підприємства торгівлі та громадського харчування не є винятком. Якщо на кінець 2005 року питома вага грошових засобів у загальній сумі оборотних активів торговельних підприємств становила 1,81%, то на кінець 2007 року вона дорівнювала 3,24%. Слід зазначити, що протягом 2005—2007 років мало місце зростання вказаного показника до 3,24% (див. табл. 14).
Таблиця 14 Динаміка питомої ваги грошових засобів у загальній сумі оборотних активів на підприємствах України



Галузі національної економіки

Питома вага грошових коштів у загальній сумі оборотних активів підприємств, %

2005р.

2006р.

2007р.

Промисловість



1,35



1,1



1.69



Сільське господарство



0,71



0,5



0.59



Торгівля та громадське харчування



1.81



3.4



3.24



Будівництво



1,96



1.7



2,03



Транспорт і зв'язок



3.36



2.7



3.99



Постачання і збут



1.8



.1.5



2.01



Заготівлі



0,62



1.05



0,97





Таким чином, значна частина оборотних активів підприємств пов'язана в запасах товарно-матеріальних цінностей і дебіторській заборгованості. Це призводить до того, що багато підприємств відчувають дефіцит грошових засобів. Наслідками його для окремих підприємств є зростання кредиторської заборгованості, затримки у виплаті заробітної плати, зниження ліквідності підприємств, збільшення тривалості операційного циклу.

Причинами дефіциту грошових засобів на торговельних підприємствах України можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори. До зовнішніх можна віднести кризу неплатежів, конкуренцію з боку інших торговельних підприємств, тиск податкового законодавства, високу вартість позикових коштів, вплив інфляції, відсутність платоспроможного попиту у більшої частини населення. До внутрішніх причин можна віднести: недоліки в управлінні товарним асортиментом, слабке використання прогресивних форм продажу товарів, неефективне використання матеріально-технічної бази, збитковість діяльності, відсутність контролю за грошовими потоками підприємства, втрату контролю над витратами, низьку кваліфікацію кадрів, слабкість або повну відсутність фінансового планування тощо.

Внаслідок дефіциту грошових засобів між підприємствами виникають величезні взаємозаборгованості, що перевищують розмір валового продукту України. Так, за І півріччя 2005 року розмір ВВП України становив 71337 млн. грн.", тоді як кредиторська заборгованість досягла 267645,9 млн. грн., причому з неї простроченої 134721,3 млн. грн. (тобто на 88,9% більше розміру ВВП).

Характеризуючи співвідношення грошових засобів і короткострокових зобов'язань підприємств України (за винятком малих підприємств, банків і установ, що утримуються за рахунок бюджету), слід відмітити значне перевищення суми короткострокових зобов'язань над величиною грошових засобів (табл. 15).




Таблиця 15 Грошові засоби та короткострокові зобов'язання підприємств України у 2005-2007 рр.

Роки

Грошові засоби підприємств,

млн. грн.

Короткострокові зобов'язання, млн. грн.

Темп зміни, у % до попереднього року

всього

у т. ч. підприємств торгівлі

всього

у т. ч. підприємств торгівлі

Грошових засобів



Короткострокових зобов'язань

всього

в торгівлі

всього

в торгівлі

2003



213.28



18,038



5074, 1



241,769



-



-



-



-



2004



2106



182



90700



8287



987,4



1009.2



1787.5



3427,7



2005



2454



284



258496



16957



116,5



156,0



285.0



204,6



2006

3846



885



312574



28383



156,7



311,6



120,9



167.4



2007

5600



1143



359469



38186



145,6



129.2



115,0



134,5





Так, на кінець 2003 року грошові засоби підприємств становили 213,28 млн. грн., при цьому кредиторська заборгованість досягала 5074,1 млн. грн., тобто майже в 24 рази більше. Протягом 2004—2007 років спостерігалося перевищення темпів зростання короткострокових зобов'язань порівняно з темпами зростання грошових засобів. На кінець 2007 року грошові засоби підприємств торгівлі дорівнювали 1143 млн. грн., а короткострокові зобов'язання досягли 38186 млн. грн., що в 33 рази більше. Це свідчить про те, що у більшості підприємств можуть виникати значні труднощі з покриттям своїх короткострокових зобов'язань.

Практика свідчить, що, коли на рахунках підприємств відсутні залишки грошових засобів, вони переходять до негрошових форм розрахунків. Подібні форми розрахунків переважають у більшості галузей господарювання. Винятком є підприємства, продукція яких орієнтована на експорт, або підприємства роздрібної торгівлі. Така ситуація спостерігається і в Росії. Згідно з даними, представленими у доповіді Світового банку в Росії, відношення негрошових форм розрахунків до обсягу продажу тільки в роздрібній торгівлі становить 0%, а в інших галузях коливається від 10% (у харчовій) до 91% (у газовій)".

Слід зазначити, що на підприємствах торгівлі України також іноді застосовуються негрошові форми розрахунків (зокрема бартер). Але це в більшості випадків викликано не відсутністю готівки, а бажанням постачальників отримати в обмін на поставлений товар інший, з того товарного асортименту, яким торгує магазин.

Для підприємств роздрібної торгівлі найпопулярнішою формою розрахунків є готівкова. Подібна форма розрахунків має свої позитивні та негативні сторони. Позитивним є те, що існує повна гарантія платежів, їх висока швидкість, виключається виникнення дебіторської заборгованості. Але водночас така форма розрахунків має і ряд недоліків. Серед них слід виділити високу вартість обслуговування (зокрема проведення касових операцій, необхідність інкасування, збереження тощо), необхідність особистої присутності продавця та покупця, обов'язковий збіг моменту відпуску товару та його оплати, незручність при закупівлі оптових партій товару тощо. Вказані недоліки та певні законодавчі обмеження готівкового обігу призводять до того, що в інших галузях, зокрема оптовій торгівлі, ширше застосовуються безготівкові розрахунки. Це дещо сповільнює грошовий обіг, але дає змогу державі скорочувати обсяг готівки в обігу.

Порівняно з деякими реальними засобами, накопичення яких є надійною формою збереження багатства, гроші мають одну перевагу. Вони абсолютно ліквідні, тобто можуть бути використані підприємством для задоволення будь-якої потреби. Але у той же час вони мають суттєвий недолік, який характеризується тим, що вони найсильніше потерпають від впливу інфляції. Крім того, значне накопичення засобів у вигляді грошових активів призводить до втрати можливості отримання доходу від вкладення цих коштів у інші прибуткові види активів. Тому будь-яке підприємство повинно враховувати дві обставини, які виключають одна одну: це підтримання поточної платоспроможності й отримання додаткового прибутку від інвестування тимчасово вільних грошових засобів.

Виходячи з цього, в західних країнах починаючи з 1950-х років розробляються моделі управління грошовими засобами з метою підтримання їх оптимального залишку. Зокрема, дослідники проблем фінансового менеджменту запропонували ряд математичних моделей. Найвідомішими з них є модель Баумоля, модель Міллера-Орра, модель Стоуна, модель Беранека.

Ці моделі у своїй більшості похідні від моделей управління запасами, і грошові засоби в них трактуються як особливий запас, що виникає в процесі надходження і витрачання грошей. При цьому необхідно оцінити:

— загальний обсяг грошових засобів та їх еквівалентів;

— яку частку слід тримати на поточному рахунку, а яку у вигляді короткострокових фінансових вкладень;

— коли і в якому обсязі необхідно здійснювати конвертацію грошових засобів у цінні папери і навпаки.

Докладна характеристика цих моделей знайшла своє відображення в працях І.А. Бланка, Є. Брігхема, В.В. Ковальова та інших. Згадані моделі розрахунку оптимальних сум залишків грошових активів ще не набули достатнього поширення серед практиків у нашій країні. Це викликано тим, що в Україні більша частина оборотних активів залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей і пов'язана з розрахунками й тому основна маса підприємств не має достатніх залишків грошових засобів для їх вільного інвестування; перелік видів короткострокових фінансових інвестицій дуже обмежений і вони не завжди мають високу ліквідність; підприємства не мають достатньої інформації щодо наявності на ринку об'єктів короткострокових фінансових інвестицій.

Крім згаданих вище моделей оптимізації залишку грошових засобів, існують і інші прийоми регулювання цього виду активів. Раціональне управління іншими видами активів і зобов'язаннями підприємства здійснює прямий вплив на розмір грошових засобів. Наприклад, обсяг коштів підприємства можна збільшувати за рахунок прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Цього можна домогтися шляхом надання своїм покупцям знижок, застосування факторингу, обліку векселів, пошуку інших можливостей прискорення інкасації простроченої заборгованості.

В галузі використання основних засобів шляхом збільшення грошових засобів підприємства може бути продаж обладнання, яке не використовується підприємством, надання в оренду майна, яке мало використовується підприємством, у разі економічної доцільності заміна купівлі основних засобів їх орендою тощо.

В галузі управління кредиторською заборгованістю доцільно застосовувати різноманітні схеми платежів, які давали б змогу користуватися залученими коштами, розшукувати альтернативних постачальників, які пропонують вигідніші форми співробітництва, тощо. Позитивні результати застосування цих прийомів проявлятимуться у вмінні зберігати ліквідність підприємства, отримувати дохід, мати конкурентну перевагу на ринку.


    продолжение
--PAGE_BREAK--3.3Обґрунтування ефективності вибору форми безготівкових розрахунків


Час обертання тісно пов'язаний з часом виробництва в єдиному кругообігу. Більш того, зменшення оборотних коштіву сфері обігу дозволяє збільшити їхній обсяг у сфері торгової діяльності.

Не враховуючи трудомісткості розрахункових операцій, слід зазначити, що питання про критерій ефективності форм розрахунків поставлений у залежність від швидкості зарахування грошей на рахунок постачальника [12, с. 41].

Але час надходження коштів підприємству саме по собі не може характеризувати ефективність форм розрахунків, тому що час надходження коштів не охоплює всього періоду розрахунків.

Наприклад, при розрахунках чеками зарахування коштів на рахунок одержувача ще не означає завершення розрахунків. Тут період розрахунків закінчується лише в момент списання коштів з рахунка платника, тому що час розрахунків охоплює час повного документообігу, що включає час платежу покупцем і зарахування коштів на рахунок одержувача. Тому швидкість надходження коштів на рахунок підприємства, виражена в днях, не може бути критерієм ефективності форм розрахунків.

Час, затрачуваний на розрахунки, є важливим чинником ефективності вибору їхніх форм. Але при цьому не можна вважати, що скорочення часу на здійснення розрахунків у всіх випадках створює можливість зменшити потребу сфери обігу в оборотних коштах, що зокрема знаходяться в розрахунках. Справа в тім, що час здійснення розрахунків тісно пов'язаний з часом руху об'єкта реалізації. І найчастіше процес розрахунків надає руху грошовим оборотним коштам не тільки значно пізніше дня одержання їм товару, але і достроково, коли платіж відбувається до одержання товару.

Тому ефективність вибору тієї чи іншої форми розрахунків не можна розглядати лише на основі визначення часу проведення операції і надходження платежу. Можна скоротити час, необхідне для розрахунків, до мінімуму, але нижче вартості реалізованої продукції не вдається зменшити потреба в оборотних коштах для сфери обігу.

Необхідно звернути увагу і на зміст коштів у розрахунках. Відволікання коштів у розрахунки відбувається не тільки в постачальників, але й у покупців у випадках, коли вони роблять платежі до одержання товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що при визначенні розміру коштів у розрахунках варто враховувати не тільки товари відвантажені, але і матеріальні цінності в шляху, що відображають платежі, що передують надходженню і прийняттю вантажу покупцем. Це пояснюється наступними обставинами: цінності оплачені, але не надійшли на підприємство; оборотні кошти вкладені в розрахунки за виробничі запаси, але протягом якогось відрізку часу підприємство не розташовує ні грошима, ні виробничими запасами. Розглядати обсяг коштів, вкладених у розрахунки, лише з погляду постачальника — значить охарактеризувати їх тільки з однієї сторони.

Кожне підприємство виступає одночасно і як постачальник, і як покупець. У ряді випадків підприємство може виграти в ролі постачальника і втратити в ролі покупця. Невключення матеріальних цінностей у шляху в обсяг коштів, що відволікаються в розрахунки, може спотворити реальну картину стану коштів у сфері обігу. Усе це говорить про те, що суми, що враховуються як матеріальні цінності в шляху, є складовим елементом коштів у розрахунках.

Виходячи з цього, можна прийти до висновку, що основними критеріями ефективності форм безготівкових розрахунків є час, затрачуваний на розрахунки, і обсяг оборотних коштів, притягнутих у розрахунки (відвантажені товари і матеріальні цінності в шляху).

Обсяг коштів у розрахунках і форми розрахунків тісно взаємозалежні. У безготівковому платіжному обороті усі форми розрахунків за товари засновані на русі оборотних коштів на стадії товар — гроші і гроші — товар [11, с. 127].

І разом з тим кожна з форм робить свій специфічний зворотний вплив на співвідношення вартості товару й обсягу оборотних коштів у сфері обігу. У той самий товарний оборот підприємство може залучати велику чи меншу масу оборотних коштів у залежності від форми безготівкових розрахунків. Ефективність використання форми безготівкових розрахунків пропонується визначати як відношення часу руху товарів до тривалості відволікання оборотних коштів у розрахунки, тобто :
Ер = Тр./ Тзал.   (3.2),
де: Ер — ефективність форм безготівкових розрахунків;

Тр. — час руху товару від постачальника до покупця;

Тзал. — час залучення оборотних коштів у розрахунки.

Установлено взаємозв'язок ефективності безготівкових розрахунків і терміну залучення оборотних коштів у розрахунки, що полягає в наступному: найбільша ефективність форми розрахунків, коли час залучення оборотних коштів у розрахунки максимально наближається до часу руху товару в локальній сфері обігу між підприємствами. І навпаки, зниження ефективності форм розрахунків визначається відносним подовженням тривалості вкладення коштів у розрахунки в порівнянні з часом руху товару від виробника до споживача.

Клієнти постійно висловлюють невдоволення тим, що платежі в банків занадто довго знаходяться «у шляху». Тим часом ясно, що кредитні інститути могли б робити записи переведень від відправника до одержувача протягом одного дня; технічні передумови для цього існують. Багатоденна затримка переведень астрономічних сум приносить банкам гроші, а клієнтам — великі збитки.

Довгий шлях грошових переказів визначається і звичаями, що зміцнилися в кредитній галузі. В обороті платежів між кредитними інститутами є уторовані шляхи. Усе-таки слід зазначити, що платежі з використанням механізованих систем зв'язки провадяться сьогодні значно швидше, ніж колись, протягом 2-3 робочих днів, рідко — за більш тривалий час. І все-таки термін занадто великий, особливо для відправлень без обробки документів.

Безготівковий розрахунок може бути зроблений у тому самому банку на місці за допомогою записів про переведення з одного рахунка на іншій. Операції по переведенні відправлень з однієї філії установи в іншу філію банк робить також безпосередньо в рамках власної облікової системи — з рахунка на рахунок. Від дебетування рахунка до запису на кредит проходить не більше одного бухгалтерського дня.

Грошовий переказ може торкнутися і кілька інститутів, що займаються безготівковими розрахунками. При цьому в кожному з цих інститутів дані прихожого платежу повинні вноситися особливо. Шлях з одного місця проводки по бухгалтерських книгах в інше займає мінімум один день, насамперед у тому випадку, коли необхідне пересилання документів. Бухгалтерський запис про їх повинна бути зроблена в місці одержання тільки після надходження документів. Отже, цей процес може продовжуватися два дні і більш. Чим більше відстань між місцями відправлення й одержання платежу, тим довший термін його проходження. Так, платіжний оборот, принаймні зв'язаний із проходженням документів, займає не менш 4-5 днів.

Якщо необхідно дуже терміново провести платіж, то можна скористатися терміновим чи телеграфним переведенням. Однак при цьому за виконання таких доручень стягуються, звичайно, особливі збори.

Числення ефективності деяких форм безготівкових розрахунків, використовуваних у господарському обороті, розглянемо на трьох можливих варіантах за умови, що час руху товару — 4 дні, розрахункові документи надаються в банк у день виникнення підстави платежу й обробка документів в установах банку відбувається в день їхнього одержання (питання кредитування при цьому, не розглядаються).

У першому варіанті — час руху товару збігається з часом руху розрахункових документів між банком постачальника і банком покупця. В другому варіанті період руху розрахункових документів між банками сторін, що розраховуються, менше на 2 дні часу руху товару, тобто складає 2 дні. І в третьому варіанті документообіг між банками на 2 дні відбувається швидше часу руху товару, тобто складає 6 днів. Розраховані коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків представлені в табл. 16.




Таблиця 16 Коефіцієнти ефективності форм безготівкових розрахунків в іногородньому вантажообігу

Форми розрахун-ків

Порядок авізо

Вкладення коштів у розрахунки, дні

Коефіцієнт ефективності

Постачальником

Покупцем

Банком

Варіант

Варіанти

Варіант

Варіанти

1

2

3

1

2

3

1

2

3

1

2

3

Платіжне доручення

Пошта Телеграф

8 5

65

10

15

-

-



-

-

-

0,5 0,8

0,66 0,8

0,4

0,8

Чекова форма

Пошта Телеграф

-

-

-

3

2 3

3

4 1

21

6

1

1.0 1,0

1,0 1,0

0,66 1,0

Акредитивна

Пошта Телеграф

-

-

-

11 11

11 11

13

11

4 1

2 1

6

1

0,26 0,33

0,31 0.33

0,21 0.33



Обґрунтуємо необхідність вибору форм безготівкових розрахунків на підприємстві за рахунок ефективності їхнього використання (табл. 16).

По-перше, мінімальне відволікання коштів у розрахунки за реалізований товар досягається при розрахунках чеками. Розрахунки чеками за отриманий товар, особливо в умовах поштового авізування платежів, дозволяють скоротити обсяг оборотних коштів, що відволікаються в розрахунки як підприємством-постачальником, так і підприємством-покупцем; одночасно збільшується кількість вкладень ресурсів банку. Але в цілому обсяг оборотних коштів ресурсів у сфері обігу скорочується.

По-друге, у сфері розрахунків безперервно відбувається процес суперечливого, взаємовиключного руху оборотних коштів постачальників, покупців і ресурсів банку. За інших рівних умов чим більше оборотних коштів постачальників відволікається в товари відвантажені, тим менше оборотних коштів покупців утягує в матеріальні цінності в шляху і тем менше ресурси банку безпосередньо вкладаються в розрахунки. Це, звичайно, не виключає необхідності кредитування постачальників під розрахункові документи в шляху. Чим більше банківських ресурсів безпосередньо бере участь у розрахунках, тим менше підприємства, як постачальники, так і покупці, відволікають оборотні кошти в сферу обігу.

По-третє, вкладення оборотних коштів у товари відвантажені і матеріальні цінності в шляху мають визначену подібність і різницю. Їхня єдність визначається тим, що вони функціонують у розрахунках, забезпечуючи процес реалізації товарів. Істотна різниця полягає в тому, що товари відвантажені представляють оборотні кошти, вкладені в розрахунки постачальником, а матеріальні цінності в шляху — оборотні кошти, вкладені в розрахунки покупцем.

Вкладення оборотних коштів у розрахунки у формі товарів відвантажених не має такої чітко вираженої границі. В умовах, коли надходження товару покупцю значно випереджає час його оплати, обставини можуть скластися так, що реалізований постачальником товар перейшов з його сфери обігу в сферу виробництва готового продукту підприємства-покупця.

При цьому оборотні кошти підприємства-постачальника залишилися зв'язаними в розрахунках з товарами відвантаженими. Тоді частина оборотних коштів постачальника втягується в кругообіг коштів покупця у вигляді його кредиторської заборгованості.

І навпаки, коли оплата товарів випереджає надходження цих товарів, у покупця виникає потреба в оборотних коштах. Така потреба повинна покриватися за рахунок власних оборотних коштів покупця, що вимагає обов'язкового нормування у вигляді «транспортного запасу». Це так називана запланована дебіторська заборгованість. Однак при значному розриві оплати і надходження товарів виникає вже незапланована дебіторська заборгованість, що негативно відображається на фінансовому положенні підприємства.

По-четверте, випередження в часі акту одержання товару в порівнянні з актом його оплати при акредитивній формі розрахунків супроводжується утворенням такої кредиторської заборгованості, що вже в момент свого виникнення виявляється вилученою і заброньованою на депозитному рахунку акредитивів. При такому збігу обставин кредиторська заборгованість не є джерелом функціонуючих оборотних коштів підприємств.

По-п'яте, чим більше термін поштообігу розрахункових документів між установами банку перевищує час руху товару від підприємства-виготовлювача продукції до підприємства-споживача, тим вище результативність телеграфного авізування платежів.

Таким чином, впровадження в безготівковий платіжний оборот найбільш ефективних форм розрахунків, створення умов для росту ефективності діючих форм скорочує масу оборотних коштів, що утягуються в обігу. І, навпаки, застосування менш ефективних форм веде до необґрунтованого залучення оборотних коштів у розрахунки, що супроводжується поруч негативних явищ.

Застосування найбільш економічних форм розрахунків з покупцями і постачальниками сприяє прискоренню платежів підприємства за товарно-матеріальні цінності, що надійшли, і надходження йому коштів за реалізовану продукцію, що позитивно відіб'ється на його фінансовому положенні.

Прискорення розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, і в основному від того, як швидко будуть перераховані кошти з рахунка платника на рахунок постачальника, що визначається використовуваними формами безготівкових розрахунків, а саме їх документообігом, що являє собою систему оформлення, використання і прямування розрахункових документів.

Для постачальника і покупця завжди вигідно, щоб продукція оплачувалася в момент її прибуття до покупця. Якщо продукція буде оплачуватися раніш її прибуття, то прискорення розрахунків буде мниме, тому що оборотність оборотних коштів від цього не прискорюється.

Отже, необхідно використовувати таку форму безготівкових розрахунків, яка б забезпечувала максимальне зближення моментів надходження товарів і їхньої оплати. Для цього необхідно враховувати, при виборі форм безготівкових розрахунків, характер реалізованої продукції, порядок і умови її відвантаження покупцю, місцезнаходження постачальників і покупців, джерела коштів, за рахунок яких здійснюються платежі і т.д.




Висновки та пропозиції

Розвиток недержавного сектору економіки – один з основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку займають підприємства колективної форми власності, а саме — акціонерні товариства.

В умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме такі суб'єкти підприємництва спроможні найшвидше і найефективніше розв’язувати проблеми демонополізації виробництва, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

За умовою суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінка використання їхнього майна та капіталу, ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості та прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення і зміцнення фінансової стабільності підприємства.

У фінансовому стані знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, у тому числі і роботи з фінансовими ресурсами, тобто фінансові роботи. Бо, як уже зазначалося, для отримання прибутку підприємство повинне на належному рівні, з найменшими витратами організувати виробництво, збут продукції, раціонально розпорядитися наявними власними і позиченими ресурсами, тими ресурсами, які воно одержує реалізовуючи новостворену вартість.

Метою цієї дипломної роботи, було проведення аналізу фінансового стану, оцінки ліквідності і прогнозування платоспроможності Закритого Акціонерного Товариства «Черкасивторресурси». Після виконаних розрахунків показників фінансово-господарської діяльності, можна зробити наступні висновки.

Закрите акціонерне товариство «Черкасивторресурси» є юридичною особою, має відокремлене майно, володіє, користується на власний розсуд належними йому основними засобами, має самостійний баланс, поточний рахунок в установах банків, включаючи валютний, круглу печатку зі своїм найменуванням, відповідні штампи, фірмові бланки зі своєю назвою. Ціль діяльності підприємства – здійснення виробничо-господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Підприємство станом на кінець 2007 року володіло капіталом у загальному розмірі 3970,5 тис. грн., що на 246,4 тис. грн. або на 106,6% більше ніж у 2005 році, але на 368,8 тис. грн. або на 8,5% більше у порівнянні з 2006 роком.

Протягом 2005-2007 рр. спостерігається стійке зростання власного капіталу, яке обумовлено збільшенням розміру нерозподіленого прибутку підприємства.

Майже половину у загальному розмірі капіталу займає позиковий капітал, його вартість становила на кінець 2007 року 1195,6 тис. грн… що на 292 тис. грн. або на 19,6% менше ніж у 2005 році та на 831,5 тис. грн. або на 41% менше у порівнянні з 2006 роком. Зменшення розміру позикового капіталу може свідчити про зниження фінансового ризику діяльності Товариства.

Станом на кінець 2007 року підприємство володіло оборотними активами вартістю 1319,9 тис. грн., що на 602 тис. грн. або на 83,9% більше ніж у 2005 році та на 299,8 тис. грн. або на 29,4% більше у порівнянні з 2006 роком.

Позитивним явищем у діяльності Товариства протягом трьох років є зростання середньорічної вартості оборотних активів, оскільки це свідчить про підвищення рівня комерційної та фінансово-економічної роботи.

Водночас спостерігається тенденція збільшення середньорічної вартості запасів, що не може бути оцінено позитивно, оскільки запаси є низько ліквідними активами, а це суттєво впливає на зниження ліквідності оборотних активів підприємства.

У 2007 році підвищилась ефективність використання основних засобів на 13,68% у порівняні з попереднім роком; відбулося зростання середньорічної вартості оборотних активів, що призвело до підвищення ефективності їх використання. Отже, відношення ефекту з наявними оборотними активами стало протягом 2005-2007 рр. більшим внаслідок зростання прибутковості їх використання.

Зростання обсягів реалізації продукції та послуг у 2007 році відбувалося при одночасному зниженні рівня витрат: на 100 грн. виручки від реалізації у 2007 році витрати складали 19,6 грн., що на 16,9 грн. менше ніж у 2005 році та на 8,2 грн. менше у порівнянні з 2006 роком. Така тенденція позитивно позначилась на сумі прибутку від операційної діяльності.

Слід відмітити. що негативним явищем у діяльності Товариства протягом періоду, що аналізується є нестача власного капіталу та брак власних коштів для формування запасів і фінансування діяльності. Це свідчить про нездатність підприємства погасити короткострокові зобов’язання й може призвести до його банкрутства у майбутньому.

Нестача оборотних активів становила 47,6 днів у 2005 році та 8,3 дня у 2006 році і покривалася за рахунок кредиторської заборгованості.

Поточні зобов’язання підприємства у 2007 році не покривалися за рахунок матеріальних активів, оскільки коефіцієнт ліквідності запасів у 2007 році цей показник складав 0,85, що більше на 2% від значення попереднього року, але менше на 2% від нормативу.    продолжение
--PAGE_BREAK--