Реферат: Податкова система України

Міністерство освіти і науки України

Національний Університет імені ТарасаШевченка

Курсова робота на тему:

«ПРАВОВІ ОСНОВИОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ»

Кафедра фінансового праваУкраїни

                                                         Виконав:

                                                           Студент 3-го курсу

                                                                         39 групи  Петровський И. К.

                                                 Київ 2007 р

Зміст

 І. Вступ.

    1.загальна характеристика податкової системи;

ІІ. Податок як правова категорія:поняття,ознаки, функції. Класифікація податків і зборів;

ІІІ.Правовий механізм податку та його елементи

ІV.Непрямі податки

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

V.Прибуткові податки

      1. податок на прибуток;

     2. податок із доходів фізичних осіб;

VI.Податки на майно

1. податок на землю;

2. податок із власників транспортних засобів та інших самохіднихмашин і механізмів;

3. податок на промисел;

VIІ.Консолідованіподатки

1. єдиний податок;

2. єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарськихтоваровиробників;

VIIІ. Мито

1.мито;

2. державне мито;

     3. збір на розвиток виноградарства, садівництва йхмелярства;

    4.збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;       

     5.єдинийзбір, що справляють у пунктах пропуску через державний

        кордон України;

    6.збір за використання радіочастотногоресурсу України;

    7. збори до фонду гарантування  вкладів фізичних осіб;

    8. гастрольні збори;

     9. плата за торговий патент;

    10. місцеві податки і збори;

XIX.Висновок

Вступ.  Податкова система України

Поняття податкової системи не є виключнокатегорією по­даткового права. Вона має визначене, комплексне, граничнеположення на стику бюджетного й податкового права. З одного боку, податковеправо регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів,але з іншого боку, це фактично і є відносини формування дохідної частинибюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадківвикористовують бланкетні норми, й бюджетними правовідноси­нами не деталізованоособливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Алевикористання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюд­жетів,розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об'єднаннябюджетних і податкових норм. Відпо­відно до цього потрібно розмежувати зовнішнюй внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма вклю­чаєособливості розподілу податків за відповідними бюджета­ми й надходження їх доцентралізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи будеохоплювати відно­сини зі справляння податків і зборів і фактично включати ви­довийперелік обов'язкових платежів податкового характеру.

Під час визначення податкової системи важливорозмежува­ти два підходи до ЇЇ розуміння. З одного боку, податкова систе­мастановить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізмвизначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. Вцьому випадку вона може збіга­тися із системою податків, зборів, платежів. Утакому разі на­голошують на матеріальному боці податкової системи, що за­безпечуємеханізм дії податків. З іншого боку, податкова сис­тема містить у собі йдосить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміниподатків, зборів, обов'язкових платежів, забезпечення Їх сплати, організаціїкон­тролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Це нібитіньова, але не менш важлива частина подат­кової системи.

Таким чином, у широкому розумінні податковасистема являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо за­кріплениху державі; принципів, форм і методів їхнього вста­новлення чи зміни,скасування; дій, що забезпечують їхню спла­ту, контроль і відповідальність запорушення податкового за­конодавства.

Складно уявити собі систему бюджетних доходів безподат­кових надходжень. Це та сфера регулювання, де бюджетні й податкові нормимають застосовувати з неодмінною кореспон­денцією один одному, чітким,нерозривним взаємозв'язком. У цій ситуації і потрібна, на наш погляд,визначеність у співвідно­шенні понять «податки», «доходи бюджетів» тощо.Хотілося 6 пояснити це на схемі.

Узагальненим показником є податковий тиск (тягар,прес), який визначають співвідношенням загальної суми податкових платежів ісукупного національного продукту. В розвинутих країнах цей показник коливаєтьсявід 52% — у Швеції до 30% — у США й Туреччині[1].

Потрібно звернути увагу на одну особливістькатегорії «по­датковий тиск». Здебільшого під податковим тиском (тягарем, пресом)розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря.Мабуть, податковий тиск здійсню­ють на чотирьох рівнях:

1-й — тиск безпосередньо податкових важелів;

2-й — тиск усієї сукупності податків, зборів іплатежів;

3-й — використання механізму пільг платниками,надання пільгових кредитів, дотацій. Разом з тим податковий прес пере­розподіляєтиск із одних платників на інших;

4-й — використання податкової техніки, за якоїпідсилюють тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що передбача­ютьсплату податку платником до отримання результатів, за якими його маютьсплачувати. В цій ситуації необхідно, оче­видно, виходити з визначеногопосилання — податок має бути частиною вже(виділення наше. — М. К.) заробленогочи от­риманого платником. У іншому випадку держава, як це не па­радоксально,ризикує отримати менше. Наприклад, сплата по­датку з фактом відвантаження чипередачі товару може зумовити таке. По-перше, товар може й не бути реалізовано,а затримка коштів під час повернення платежів до бюджету здатна привес­ти добанкрутства, якщо йдеться про значні обороти. По-друге, кошти, вилучені зобороту до одержання результатів діяльності, зменшують цей оборот і, фактично,зумовлюють зменшення об'єкта оподаткування на наступних етапах оподаткування,скорочують надходження до бюджету.

Податок як правова категорія: поняття,ознаки, функції.

Класифікація податків ізборів

Основою для позбавлення права власності єконституцій­ний, публічно-правовий обов'язок платника податків платити законновстановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свійрозсуд тією частиною свого майна, яка у вигляді визначеної грошової сумипідлягає внесенню до бюд­жету, і зобов'язаний регулярно перераховувати цю сумуна ко­ристь держави. В цьому обов'язку платника податків втілено публічнийінтерес усіх членів суспільства. З публічним ха­рактером податку й фіскальнимсуверенітетом держави пов'я­зано законодавчу форму встановлення податку,обов'язок і примусовість його вилучення, однобічний характер податко­вихобов'язків.

Чинне право приватної власності охороняє закон.Однак, абсолютно очевидно, що воно не належить до прав, які не підля­гаютьобмеженню ні за яких умов. Приватну власність може бути обмежено законом, алетільки тою мірою, в якій це по­трібно з метою захисту основ конституційноголаду, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Влас­никаможе бути позбавлено власності тільки у випадках, перед­бачених законом. Алесаме подібний випадок і закріплено Кон­ституцією України (ст. 67), як необхіднуумову існування дер­жави, безумовну її вимогу.

Таким чином, основою для позбавлення власностіплатника є його імперативний, безумовний, конституційний публічно-правовийобов'язок платити законно встановлені податки. Плат­ник податків не має правана свій розсуд розпоряджатися час­тиною майна, що у вигляді визначеної грошовоїсуми підлягає внесенню до бюджету, позабюджетного цільового фонду. В цьо­муобов'язку втілено публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає йзаконодавчу форму закріплення податку, обов'я­зок його сплати, примусу при забезпеченніцього обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

На наш погляд, податок — це форма примусовоговідчу­ження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій по­датковийобов'язок, у державну чи комунальну власність, який вноситься до бюджетувідповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (чи акта органамісцевого самоврядування) й виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний,безвідплат­ний і безповоротний платіж.

Хотілося б звернути увагу на низку ознак, якіпритаманні змісту податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом органудержавної влади. С. Г. Пепеляєв відзначає, що право парламенту затвер­джуватиподаток є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку[2].Однак, це не означає згоди кожного конк­ретного члена суспільства чи навітьпевних груп. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони нарозв'язання питань про оподаткування шляхом референдуму. Питання про податки йбюджет виключено із законів, що регулюють механізм референдуму (КонституціяІталійської Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

2. Впритул до цієї ознаки прилягає ознакаіндивідуальної безвідплатності чи однобічного характеру його встановлення. В їїоснову закладено однобічний рух коштів від платника до держави. Разом з тимплатник не отримує (на перший погляд) нічого натомість, що означає відсутністьзустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільнихпотреб. Однак необхідно враховувати, що безвідплатність має умовний характер, узв'язку з однобічним обов'язком платни­ка. В загальному ж плані безвідплатністьозначає, що кошти, які виплачують як податок, переходять до бюджету без одер­жаннязустрічного відшкодування чи задоволення для плат­ника.

3.Нецільовий характер податкового платежу означаєнад­ходження його в фонди, які акумулює держава та які викорис­товують длязадоволення державних потреб. Разом з тим не­відомо, на задоволення яких самецілей ідуть надходження від конкретного податку, тобто формується ніби розмитийгрошо­вий фонд держави. Звичайно, вимагає окремого розгляду про­блема деякихвидів податків, що за своїм характером дуже схожі на збори (податок ізвласників транспортних засобів тощо).

4. Безумовний характер податку є продовженнямпоперед­ньої ознаки й означає сплату податку, яку не пов'язано ні з якимизустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, мабуть,найчіткіше характеризують сутність подат­ку й виділяють його із системи іншихплатежів.

5. Платіж надходить до бюджетів відповідногорівня чи цільових фондів. Розподіл податків за бюджетами, фондами здійснюютьвідповідно до бюджетної класифікації. Його мо­жуть проводити двома основнимишляхами: закріплення по­датку за певним бюджетом або розподілом його між бюдже­тами.

6. Обов'язковий характер податкового вилученнязабезпе­чує нагромадження коштів у дохідній частині бюджету. Це лежить в основізакріплення на конституційному рівні сплати податків як першочерговогообов'язку громадян.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, невимагає особливих коментарів, хоча слід звернути увагу на один ас­пект.Насамкінець платник одержує віддачу від внесених ним податків, коли державазадовольняє суспільні потреби, в яких зацікавлено суспільство та кожний йогоіндивід (охорона суспіль­ного порядку, охорона здоров'я, освіта), і з цьогопогляду по­датки ніби повертаються до платника.

8. Платіж у грошовій формі. Внесення податку добюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном чинним законодавствомза загальним правилом не передбачено. Грошо­ву форму сплати податку визначаєсама сутність податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку з цим,обов'язок плат­ника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тількисплату податку в грошовій формі, за загальним правилом, роз­глядають (задотримання інших умов — про терміни, бюджети тощо) як належне виконанняобов'язку. Звертання стягнення на майно платника податків у випадку недоплатиза податками та­кож не є винятком, оскільки в результаті (після реалізації май­на)внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Однак, у деякихвипадках сплату податків допускають і в не грошовій формі, але всі не грошовізасоби сплати податків є нетиповими й викликані кризою платежів.

Функції податків, що відбивають їхню сутність, єпохідни­ми від функцій фінансів і реалізують ті ж завдання, але по­рівняно вбільш вузьких межах. Таким чином, функції податків можна згрупувати в дваблоки: основні й додаткові. Група ос­новних функцій включає сутнісну функціюподатку (фіскаль­ну) й дві загальнофінансових (регулюючу й контрольну). Саме напідґрунті цих функцій будують податковий механізм, і, дію­чи спільно, вонискладають цільний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі,реалізовані через підсистему основ­них функцій. Крім того, якщо основні функціїобов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультатив­ностій не обов'язково представлені за всіма податками.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна(лат. ґізсиз — державна казна). Відповідно до цієї функції податки виконуютьсвоє основне призначення — насичення дохідної частини бюджету, доходів державидля задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави цюспря­мованість податків вважали єдиною. Однак, на кінець XIX сто­ліття новаконцепція податків розглядає їх як соціальний регу­лятор, знаряддя реформ, а накінець 30-х років XX століття податки розглядають вже і як засіб регулюванняекономіки, забезпечення стабільного економічного зростання[3].

Дуже важливо відзначити стабільність фіскальноїфункції податків. Остання означає не просте формування переліку над­ходжень до бюджету,а механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, щозабезпечує централізоване справ­ляння податків, співвідношення з витратамибюджетів.

2. Регулююча функція служитьсвоєрідним доповненням попередньої і торкається як регулювання виробництва, такі регулювання споживання (наприклад, непрямі податки). Ра­зом з тим регулюючиймеханізм існує об'єктивно, і вплив на платників здійснюється незалежно від волідержави. Дуже ча­сто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремимгалузям чи виробникам. Однак податкове регулюван­ня — більш складний механізм,що враховує не тільки подат­ковий тиск, а й перспективи того чи іншого видудіяльності, рівні прибутковості тощо.

3. Контрольну функцію реалізують у ходіоподаткування під час регламентації державою фінансово-господарської діяль­ностіпідприємств і організацій, отримання доходів громадяна­ми, використання нимимайна. За допомогою цієї функції оці­нюють раціональність, збалансованістьподаткової системи, кожного податку окремо, перевіряють, наскільки податкивідпо­відають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюютьпідсистему, що охоп­лює такі види функцій:

1. Розподільна функція становить своєрідневідображення фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити от­риманікошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається зрегулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидвіфункції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи спо­живання, створюють основидля перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи наделікатесні види про­дуктів тощо). Це дозволяє говорити про наявністьпервинного й вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функціястворює орієн­тири для розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як ірегулюючу, її може бути пов'язано із застосуванням механіз­му пільг, зміноюоб'єкта оподаткування, зменшенням оподат­ковуваної бази. Іноді цю функціюрозглядають як підвид ре­гулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собоюсвоєрідне узагаль­нення всіх попередніх функцій і основну — з погляду реалі­заціїцілей держави в податковій системі. Найбільш узагальню­ючою функцією податків,з якою пов'язано їхнє виникнення й розвиток, є фіскальна. Але це тільки наперший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, реалізуючою на­сиченнябюджету на певний період. Остаточна мета податків — не тільки сформуватибюджет, але й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштівплатників, тобто створи­ти умови для нагромадження як юридичними, так іфізичними особами. В цьому випадку йдеться про активне нагромаджен­ня, щовиразилося б у збільшенні потужностей, розвитку ви­робництва тощо. Здійснити цеможна шляхом диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг прицільовому ви­користанні коштів. Цю функцію дуже тісно пов'язано зі стиму­люючою,але вона глобальніша й узагальнююча. Крім того, якщо стимулюючу функціюпов'язано з процесом, діяльністю плат­ників, то накопичувальну орієнтовано наостаточний резуль­тат. Вона визначає мету діяльності й має більш статичний ха­рактер.

   Законодавства багатьох держав не розмежовуютьподатки, збори, мито, а податкову систему визначають як сукупність податків ізборів.

   Природно, в податку, мита, збору наявна низказагальних рис[4]. До нихналежать:

1)  обов'язковість сплати податків і зборів увідповідні бюд­жети й фонди;

2)  чітке надходження в бюджети та фонди, заякими їх за­кріплено;

3) вилучення їх на основі законодавчо закріпленоїформи й порядку надходження;

4)  примусовий характер вилучення;

5)  здійснення контролю єдиними податковимиорганами;

6)  без еквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів,вони мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

а)  за значенням. Податкові платежі забезпечуютьдо 80% надходжень у дохідну частину бюджету; інші види відрахувань, відповідно,менше;

б)  за метою. Мета податків — задоволення потребдержа­ви; мета мита, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ;

в)  за обставинами. Податки становлять безумовніплатежі; мито, збір виплачують у зв'язку з послугою, яку надано плат­никовідержавною установою, що реалізує державно-владні повноваження;

г)  за характером обов'язку. Сплату податкупов'язано з чітко вираженим обов'язком платника; миту, збору притаманна пев­надобровільність його дій, і їх не регулюють іноді відносинами імперативногохарактеру;

д)  за періодичністю. Збори, платежі, мито частомають ра­зовий характер і їхню сплату здійснюють без визначеної систе­ми;податки характеризуються певною періодичністю;

Відмінності за періодичністю включають двапідходи:

—   періодичність сплати (збори, мито —одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

—  періодичність дій (збори, мито безпосередньозалежать від кількості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, подат­ки —чітко не пов'язано з періодичністю дій, наприклад, пері­одичність сплатиподатку з власників транспортних засобів не пов'язано з характером використаннятранспортного засобу);

є)відносини відплатності притаманні миту, зборам (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податковихплатежів, збори й мито мають індивідуальний характер і їм завжди влас­тиваспеціальна мета й спеціальні інтереси[5].

Раніше основним критерієм розмежування мита йзбору було надходження коштів: якщо до бюджету — мито, якщо на ко­ристьорганізації — збір. У сучасних умовах акценти трохи змістилися:

—   збір — платіж за володіння особливим правом;

—  мито — плата за здійснення на користьплатників юри­дично значущих дій.

Усю сукупність обов'язкових платежів податковогоха­рактеру може бути класифіковано за декількома підстава­ми. Виділимонайважливіші:

1. Залежно від компетенції органу, що вводить діюподат­кового платежу на відповідній території:

а)  загальнодержавні — податки й збори, яківстановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всійтериторії держави;

б)  місцеві — податки й збори, перелік якихустановлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові актипредставницьких органів місцевого самоврядування, діють на територіївідповідних територіальних утворень.

   Принцип компетенції органу, що встановлюєподаток, ле­жить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 ЗаконуУкраїни «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхнірізновиди. Потрібно врахову­вати, що кожну з цих статей конкретизовано вдекількох зако­нах і підзаконних актах, які стосуються окремих податковихвідрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповіднихрозділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включаютьзакритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому перелікукілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплюватитільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, такакласифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення йспособами сплати платежі до бюджету і відрахування, що маютьпорівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний віднецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. Залежно від каналу надходження.Відповіднодо бюджет­ної системи України податкові платежі надходять у бюджети різнихрівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

Специфіку розподілу податків на закріплені йрегулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету Українита місцевих бюджетів.

Закріплені податки безпосередньо й цілкомнадходять у кон­кретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріпленихподатків виділяють податки, що надходять у Державний бюд­жет, у місцевийбюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки над­ходять одночасно до бюджетіврізних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Сумивідрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет ібюджети інших рівнів, визначають під час затвер­дження кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків,диференцію­вавши їх на групи:

а)  державні — податки, що цілком надходять доДержав­ного бюджету;

б)   місцеві — податки, що цілком надходять домісцевого бюджету;

в)   пропорційні — податки, які розподіляють міжбюджета­ми в певній пропорції.

3. Залежно від платника:

А.  Податки з юридичних осіб (податок на прибутокі т.д.).

Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходифізичних осіб тощо).

В. Змішані — податки, що допускають як платника іюри­дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельніподатки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:

а)податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби,ділянка землі);

б) податки, які визначають діяльністю платників(податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, якісправляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визнача­ють зарозміром об'єкта оподаткування, включають у ціну то­вару й сплачують виробникабо власник. Прямі податки, відпо­відно, підрозділяють на:

а) особисті — податки, які сплачує платникподатків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), вра­ховуютьплатоспроможність платника;

б)   реальні (англ. геаі — майно) — податки, якісплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середнійдохід[6].

Б. Непрямі (на споживання) — податки, якісправляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміромспоживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачуєспоживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару(робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару(робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерії! збігуюридичного й фактичного платника є од­ним із основних під час розмежуванняподатків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактич­нийплатники збігаються, при непрямому — ні.

Ще одну важливу обставину слід враховувати підчас розме­жування прямих і непрямих податків — їхню участь в утво­ренні ціни.Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), тонепрямі — тільки на стадії реа­лізації і як надбавку до ціни виробництва товару[7].5. Залежно від способу справляння:

А. Часткові (кількісні) — встановлюють розмірподатку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливостісплати. Загальну величину податку форму­ють як суму платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, щонарахову­ють на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собоюостаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справлянняподатків, що пройшла кілька етапів: перший — встановлення загальної сумипотреби держави в до­ходах; другий — розподіл цієї суми між територіальнимиодини­цями; третій — розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році буловстановлено додатковий розкладковий збір, який справля­ли з промислових іторгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, вгуберніях — за повіта­ми, де вже згідно з прибутковістю розподіляли міжторговими й промисловими підприємствами.

6.   Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, яківикористовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їхвитрачають (фактично це й є дійсно податки).

Б. Цільові податки — податки, які зараховують упозабюд­жетні цільові фонди та які призначено для цільового викорис­тання.Фактично, однією з основних ознак податків є нецільо­вий характер, однак,подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язуваннявитрат і доходів від виз­начених видів діяльності; певної незалежностіконкретного дер­жавного органу[8].

7.   Залежно від періодичності справляння:

А. Разові — податки, які справляють один разпротягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненніпевних дій (податок із власників транспортних за­собів; податок із майна, щопереходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податківмає характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, якісправляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього пе­ріодуволодіння чи діяльності платника (щомісячно, поквар­тально) .

Правовий механізм податкута його елементи

Правове регулювання обов'язкових податковихплатежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади йуправління щодо їхнього встановлення, зміни й скасу­вання, так і чіткимзакріпленням усіх елементів, що прита­манні податку як цільному механізму.Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів різняться відносно стабільною,тра­диційною структурою. її складовими частинами виступають елементи правовогомеханізму податку чи збору.

Система елементів правового механізму податкускладаєть­сяз обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти включають двігрупи:

1. Основні елементивизначаютьфундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявленняпро зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основ­них елементівправового механізму податку не дозволяє одно­значно визначити тип цього платежуй робить податковий ме­ханізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податкуй збору належать:

а)   платник податку чи збору;

б)   об'єкт оподаткування;

в)   ставка податку чи збору.

2.   Додатковіелементиправового механізму податку дета­лізують специфіку конкретногоплатежу, створюють заверше­ну й повну систему податкового механізму. Слідвраховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, й немають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливийтільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча бодного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремийподаток чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, що незрозуміло кудинадходить: у який вид бюджету, в бюджет чи цільовий фонд?). Сукупністьдодаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежновід ступеня деталізації податко­вого механізму). Однак ця сукупністьскладається з двох підгруп:

—  додаткові елементи правового механізмуподатку, що де­талізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиницяоподаткування — категорії, що безпосередньо залежать від об'єк­таоподаткування);

—  додаткові елементи правового механізмуподатку, що ма­ють самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни йспособи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять по­даткові платежі).

Таким чином, до додаткових елементів правовогомеханізму податку належать:

1)   податкові пільги;

2)   предмет, база, одиниця оподаткування;

3)   джерело сплати податку;

4)   методи, терміни й способи сплати податку;

5)   особливості податкового режиму;

6)  бюджет чи фонд надходження податку (збору);

7)   особливості податкової звітності.

Хотілося б зазначити, що й основні, й додатковіелементи мають обов'язковий характер, без якого неможливе закріплен­нявідповідного податкового механізму. Додатковість елемента відзначає не йогонеобов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенціїтощо). Хіба можна собі уявити податок, що нікуди не надходить, — навряд чи.Тому ще раз хотілося б наголосити на обов'язковості додаткових еле­ментівправового механізму податку.

Інакше обстоїть справа з факультативнимиелементами. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в йогомеханізмі особливих елементів, притаманних виключно цьому податку. Наприклад,ведення спеціальних кадастрів за майно­вими податками; специфічних реєстрів;бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи й складають групу факульта­тивних,що можуть бути наявні в податковому механізмі, а мо­жуть і невикористовуватися.

Непрямі податки

  ПОДАТОК НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ

Податком на додану вартість (далі — ПДВ) єнепрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приростувартості, створюваної на всіх стадіях виробництва, надання послуг або післямитного оформлення, й внесений до Державного бюджету. Механізм податку надодану вартість закріплено Законом України «Про податок на додану вартість» вредакції від 3 квітня 1997 року[9].

Платник податку — особа,зобов'язана здійснювати утри­мання й внесення в бюджет податку, який сплачуєпокупець чи особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію Ук­раїни.

Платника ПДВ можна визначити як певну системусуб'єктів, а саме:

1)   особа, обсяг оподатковуваних податкомоперацій із про­дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періодуза останні дванадцять календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян;

2)   особа, що ввозить (пересилає) товари намитну терито­рію України чи отримує від нерезидента роботи (послуги) дляїхнього використання або споживання на митній території Ук­раїни;

3)   особа, яка здійснює на митній територіїУкраїни підприєм­ницьку діяльність із торгівлі за готівкові кошти, незалежновід обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю наумовах сплати ринкового збору;

4)  особа, яка на митній території України надаєпослуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те­риторіюУкраїни;

5)  особа, відповідальна за внесення податку добюджету за об'єктами оподаткування на залізничному транспорті;

6)  особа, яка надає послуги зв'язку й здійснюєконсолідова­ний облік доходів і витрат, пов'язаних із наданням таких по­слуг іотриманих (понесених) іншими особами, що перебува­ють у підпорядкуванні цієїособи.

Об'єктом оподаткування є операціїплатників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній територіїУкраїни; ввезення (пересилання) товарів на митну територію України й отриманняробіт (послуг), наданих нерезидентами для їхнього використання чи споживання намитній території України; ви­везення (пересилання) товарів за межі митноїтериторії України та надання послуг (виконання робіт) для їхнього споживан­няза межами митної території України.

Базу оподаткування операцій зпродажу товарів (робіт, послуг) визначають за їхньою договірною (контрактною)вар­тістю, визначеною за вільними або регульованими цінами (та­рифами) зурахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів(обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, який включають у ціну товарів (робіт,послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування. До складудоговірної (контрактної) вартості включають будь-які суми коштів, вартістьматеріальних і нематеріальних активів, переданих платнику податку безпосередньопокупцем або через будь-яку третю осо­бу, в зв'язку з компенсацією вартостітоварів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Закріплення в нормативному акті ставки 20%припускає й ставку 16,67%. Однак йдеться про одну ставку, яку використо­вуютьна різних стадіях нарахування податку. Перша з них є основною й поширюється наобороти, обчислені за цінами, які не містять ПДВ. Якщо ж використовують ціни йтарифи, що містять ПДВ, то застосовують іншу ставку — 16,67%, що є похідною відставки 20%.

   Об'єкти оподаткування, за винятком операцій,звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовують нульову ставку,обкладають податком за ставкою 20%. Податок складає 20% бази оподаткування,його додають до ціни товарів (робіт, послуг).

   Нульову ставку застосовують до експортованихтоварів (робіт, послуг); до товарів і послуг, передбачених для офіцій­ноговикористання іноземними дипломатичними й прирівняни­ми до них представництвамитощо; до робіт, пов'язаних із ліквідацією Чорнобильської катастрофи.

Механізм звільнення від ПДВпередбачає:

А. Звільнення товарів (робіт, послуг) із правомвідраху­вання сум податку, які сплачено постачальником. У цьому ви­падку весьподаток із використаних на виготовлення сировини, матеріалів, комплектуючих,паливо тощо приймають або в змен­шення сум податку, які обчислено щодо власноїреалізації, або відшкодовують податкові інспекції на основі представленихрозрахунків. Раніше внесені суми податку, включені до ціни товару,який поставляють, зараховують на сплату майбутніх платежів чи відшкодовують ізбюджету за рахунок загальних надходжень податкові інспекції при наданніпідприємствами відповідних підтверджень.

Б. Звільнення від податку без надання прававідрахування сплаченого постачальниками податку. Разом з тим суми подат­кустають фактором витрат виробництва (робіт, послуг). При такому способі відподатку звільняють усі товари (роботи, по­слуги) за визначеним переліком. Усіперераховані в ньому то­вари і т. п. звільняють без права відрахування вхідногоподат­ку, тобто податку, сплаченого своїм постачальникам за товар­но-матеріальніресурси, що здобувають. Наприклад, до ціни виробів медичного призначення увійдеПДВ матеріалів, які використовують під час виготовлення цих виробів.

Сплату податку провадять не пізніше двадцятогочисла міся­ця, наступного за звітним періодом.

   Суми податку на додану вартість зараховують доДержав­ного бюджету й використовують, насамперед, для бюджетного відшкодуванняПДВ і формування бюджетних сум, які спря­мовують як субвенції місцевим бюджетам.

Податковий кредит — сума, на якуплатник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. Да­тоювиникнення права платника податку на податковий кредит вважають:

1)   дату здійснення першої з подій:

або дату списання коштів із банківського рахункуплатника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дату виписки відпо­відногорахунку (товарного чека) — в разі розрахунків із ви­користанням кредитних,дебетових карток чи комерційних чеків;

або дату отримання податкової накладної, що засвідчуєфакт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2)   для операцій із ввезення (пересилання)товарів (ро­біт, послуг) — дату сплати податку відповідно до податковогообов'язку;

3)  датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податковогокредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отриманняоб'єкта фінан­сового лізингу таким орендарем;

4) датою виникнення права замовника на податковийкре­дит з контрактів, які визначено як довгострокові відповідно до ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валовихвитрат довгострокового контракту.

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Одним із видів непрямих податків є акцизи. Всучасних податкових законодавствах вони зазвичай займають наступне місце післяподатку на додану вартість (чи податків, що його заміняють) і за значенням, іза обсягами надходжень до бюд­жету. Однак, податкові системи XIX століття включалиакцизи як основний канал забезпечення непрямого оподаткування, й нерідко термін«акциз» застосовували як синонім до всієї сис­теми непрямих податків.

   Механізм акцизного збору закріплено ДекретомКабінету Міністрів «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 року[10].Дина­міка змін нормативних актів щодо акцизного збору багато в чому повторюєзміни актів стосовно ПДВ: прийняття перших Законів України в грудні 1991 року,потім Декретів у грудні 1992 року й нових Законів України в 1995—1996 роках.Щоп­равда, принципові зміни щодо акцизного збору в минулому пе­реважнопов'язано з коригуванням рівня ставок (у цьому ви­падку не йдеться прорегулювання платників, об'єктів і нара­хування акцизного збору).

   Першою статтею нормативного акта зазвичайзакріплено поняття акцизного збору як непрямого податку на окремі това­ри(продукцію), визначені законом як підакцизні, що включа­ють до ціни цих товарів(продукції). Перелік підакцизних то­варів і розміри ставок затверджує ВерховнаРада України.

Платників акцизного збору законодавствоУкраїни поділяє на три категорії:

1. За підакцизними товарами й продукцієювітчизняного ви­робництва — суб'єкти підприємницької діяльності, підприємствата організації, включаючи підприємства з іноземними інвестиці­ями, філії,відділення й інші відокремлені підрозділи, що їх ви­робляють. До цієї категоріїплатників належать і виробники підак­цизних товарів із давальницької сировини,під якою розуміють сировину, матеріали, продукцію, передані їхнім власником без оплати іншимпідприємствам для подальшої переробки (цей аспект дуже важливий, тому що доситьбагато підакцизних то­варів пов'язано з давальницькою сировиною, наприклад,група лікеро-горілчаних виробів і продукти харчування).

2. За ввезеними на територію України товарами —суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари(продукцію). Редакція ст. 2 вищевказаного Декрету розкри­ває поняття платникавдаліше, ніж попередній варіант ст. 2 Закону України від 18 грудня 1991 року,де платника визначе­но в загальній формі як суб'єкта підприємницької діяльності,який реалізує на території України підакцизні товари.

3. Громадяни України, іноземні громадяни, особибез гро­мадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митнутериторію України.

Якщо Закон України «Про акцизний збір» від 18грудня 1991 року в якості об'єкта оподаткування виділяв оборот від реалі­заціїна внутрішньому ринку як виготовлених в Україні, так і ввезених на її територіюпідакцизних товарів (ст. 3), то Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизнийзбір» від 26 грудня 1992 року детальніше регулює цей бік акцизного збору й виді­ляєтри основних підходи до визначення об'єкта оподатку­вання:

1.  Обороти від реалізації вироблених натериторії України підакцизних товарів, що ґрунтуються на вартості використаноїпідакцизної продукції, виходячи з фактичної собівартості й суми акцизів завстановленими ставками. Під час реалізації підак­цизних товарів і продукції,виготовлених із давальницької си­ровини, їхню вартість визначають відповідно доринкових цін, що склалися на такі ж або аналогічні товари й продукцію в цьомурегіоні за звітний період. При використанні як даваль­ницької сировинипідакцизних товарів, за якими вже було спла­чено акциз, суму акцизу, щопідлягає сплаті за готовими това­рами, зменшують на суму раніше сплаченогоакцизу.

2. Обороти з реалізації товарів (продукції) длявласного виробництва. Сюди належить як продукція, яку використову­ютьпідприємства для виробництва іншої продукції (тобто внут­рішньозаводськийоборот), так і продукція для передачі своїм працівникам.

3. Вартість товарів (продукції), які імпортуютьна митну територію України. Неодмінним доповненням до нормативних актів, щорегу­люють механізм акцизного збору, є додаток, що містить пе­релік товарів(продукції), які розглянуто законодавцем як підак­цизні, й закріплює рівеньставок цього збору. Подібний перелік безпосередньо пов'язано з декількомастаттями вищевказаного Декрету. Насамперед, звичайно, зі ст. 4, що визначає ставкиакцизного збору, де виділено тільки загальні підходи до нара­хуванняакцизного збору, а конкретизовано за окремими това­рами їх уже в зазначеномупереліку. Досить тісно пов'язано це доповнення і з переліком пільг. Рівеньставок акцизного збору дуже різноманітний: від 10% до 300%. Причому, якщозгідно з Постановою Кабінету Міністрів «Про перелік товарів (про­дукції), наякі встановлюється акцизний збір, та ставки цього збору» від 26 грудня 1992року[11] ставкиакцизного збору коли­валися від 10 до 85%, то з появою в якості об'єкта оподаткуван­нямитної вартості імпортних товарів у постанові Верховної Ради України «Проперелік товарів (продукції), на які вста­новлюється акцизний збір, і ставкицього збору» від 4 лютого 1994 року[12] ставкиакцизного збору збільшилися до 250 — 300%. Використання ставок такого рівня(150 — 200 — 250 — 300%) по­розумівається тим, що в цьому випадку розрахунокйде за імпор­тними товарами у відсотках до митної вартості з урахуванням митноївартості й мита.

Кількість пільг за акцизним збором невелика.Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» закріплено такі видизвільнення від акцизного збору:

1.   Під час реалізації підакцизних товарів наекспорт.

2.   Під час реалізації легкових автомобілів:

а) спеціального призначення (міліція, швидкамедична до­помога) за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів Ук­раїни;

б)  спеціального призначення для інвалідів,оплату вартості яких провадять органи соціального забезпечення.

3. Акцизний збір не справляють під час вивезенняз митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором увласність на умовах угоди про розподіл продукції.

Обчислювати акцизний збір можуть за ставками впроцен­тах до обороту з продажу й у твердих сумах із одиниці реалізо­ваноготовару, а також одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу втвердих сумах із одиниці реалізованого товару (продукції). В першому випадкуакцизний збір розра­ховують:

—  з товарів, що вироблені на митній територіїУкраїни, — виходячи з їх вартості, за встановленими виробником макси­мальнимироздрібними цінами на товари, які він виробляє, без. податку на додану вартістьта акцизного збору;

—  з товарів, що імпортують на митну територіюУкраїни, — виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером макси­мальнимироздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартістьі акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сумввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

Суми акцизного збору з ввезених на територіюУкраїни товарів зараховують до Державного бюджету, а з товарів, ви­роблених вУкраїні, — до місцевого бюджету за місцем їхнього виробництва й Державногобюджету в співвідношеннях, вста­новлених Верховною Радою України.

У 1996 році в Україні з'явилися акцизні марки.Згідно зі ст. 1 Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої ітютюнові вироби» від 15 вересня 1995 року[13]марка акцизного збору — це спеціальний знак, яким маркірують алкогольні напої ітютюнові вироби, його наявність на цих товарах стверджує сплату акцизногозбору. Відповідно до Указу Президента Ук­раїни «Про введення марок акцизногозбору на алкогольні напої і тютюнові вироби» від 18 вересня 1995 року[14]реалізацію на території України імпортних алкогольних напоїв і тютюновихвиробів без наявності марок акцизного збору заборонено. У випадку їхньоївідсутності товари підлягають конфіскації чи знищенню.

Прибуткові податки

ПОДАТОК НА ПРИБУТОК

Податок на прибуток є класичним варіантом прямогоподат­ку. З 1 січня 1995 року основним видом прямого податку, що справляють ізюридичних осіб в Україні, став податок на при­буток, який було введено ЗакономУкраїни «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року.Попереднім трьом рокам притаманні коливання законодавця від оподатку­ваннядоходів до оподаткування прибутку.

   Законом України «Про внесення змін до ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року[15]трохи зміщено акценти під час визначення платни­ка. Залишаючи в цілому підходиЗакону України від 28 грудня 1994 року, наскрізним критерієм розмежуванняплатників за­конодавець закладає критерії резидентства. Розподіл на рези­дентіві нерезидентів проходить через суб'єктів підприємниць­кої діяльності,бюджетних, громадських та інших підприємств, установ і організацій. Це жстосується постійних представництв. Виділяють і низку специфічних платників:управління заліз­ниці, установи пенітенціарної системи тощо.

Платниками податку є:

— з числа резидентів — суб'єкти підприємницькоїдіяль­ності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації,які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на територіїУкраїни, так і за її межами. Резиден­ти — юридичні особи й суб'єктипідприємницької діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії,пред­ставництва і т. п.), які створено й здійснюють свою діяльність відповіднодо законодавства України з місцезнаходженням на її території. Дипломатичніпредставництва, консульські уста­нови та інші офіційні представництва Україниза кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії іпредставництва підприємств і організацій України за кордо­ном, що не здійснюютьпідприємницької діяльності;

—   з числа нерезидентів — фізичні чи юридичніособи, ство­рені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходиз джерелом їхнього походження з України, за винятком установ і організацій, щомають дипломатичний статус або іму­нітет згідно з міжнародними договорамиУкраїни або законом. Нерезиденти — юридичні особи й суб'єкти підприємницькоїдіяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, пред­ставництва тощо) змісцезнаходженням за межами України, які створено й здійснюють свою діяльністьвідповідно до зако­нодавства іншої держави. Розташовані на території Українидипломатичні представництва, консульські установи й інші офіційніпредставництва іноземних держав, міжнародні органі­зації та їхніпредставництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а такожпредставництва інших іноземних органі­зацій і фірм, які не здійснюютьпідприємницької діяльності відповідно до законодавства України;

— філії, відділення та інші відокремленіпідрозділи плат­ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо­ваніна території іншої, ніж такий платник податку, територі­альної громади.

Деяким спрощенням у Законі України «Прооподаткування прибутку підприємств» можна розглядати ст. З, що закріплює об'єктоподаткування— це прибуток, який визначають шля­хом зменшення сумискоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційнихвідра­хувань. Щоправда, спрощенням це здається тільки на перший погляд,оскільки ст. 4 визначає, що законодавець розуміє під валовим доходом загальнусуму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній абонематеріальній формах на території України, її континентальному шельфі,виключній (морській) економічній зоні та за її межами. Ця ж стаття регулюєсклад валового доходу й винятки з нього.

Чиннаредакція Закону використовує як основну категорію під час визначення об'єктаоподаткування поняття валового доходу. Валовий дохід— це загальна сумадоходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого)протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній чи немате­ріальній формах якна території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський)економічній зоні, так і за її межами.

Прибуток підприємств в Україні обкладають за ставкою25%, яку можна виділити як базову. Українське законодавство підроз­діляєнерезидентів на тих, що не здійснюють підприємницьку діяльність на територіїУкраїни, й тих, які цю діяльність здійсню­ють через постійні представництва. Вст. 13 вказаного Закону зазначено ставки податків на доходи нерезидентів. Унерези­дентів (які не здійснюють діяльність в Україні через постійніпредставництва) з доходів, отриманих із джерел на території України, резидент(який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує до бюджету.

   Доходи таких нерезидентів обкладають занаступними став­ками:

від фрахту — 6%;

від страхування або перестрахування ризику,залежно від рейтингу фінансової надійності — 0% або 15%;

від надання рекламних послуг — 20%;

   Від оподаткування звільнено доходинеприбуткових органі­зацій, отримані у вигляді: коштів або майна, що надходятьбе­зоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільнихпожертвувань; пасивних доходів; коштів або май­на, що надходять такимнеприбутковим організаціям як ком­пенсація вартості отриманих державних послуг;дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державнихцільових фондів або в межах благодійної, у тому числі гуманітарної чи технічноїдопомоги.

   У разі, якщо доходи неприбуткових організацій,отримані протягом звітного (податкового) року, на кінець першого квар­талунаступного за звітним року перевищують 25% від загаль­них валових доходів,отриманих протягом такого звітного (по­даткового) року, то така неприбутковаорганізація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку заставкою 30% до суми такого перевищення.

   Також звільнено від оподаткування прибутокпідприємств, які засновано всеукраїнськими громадськими організаціямиінвалідів, і майно яких є їхньою власністю, отримане від про­дажу товарів(робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, де протягомпопереднього звітного (подат­кового) періоду кількість інвалідів, які мають тамосновне місце роботи, складає не менше 50% загальної кількості працюючих і фондоплати праці таких інвалідів становить не менше 25% від суми витрат на оплатупраці, що входять до складу валових витрат. Перелік всеукраїнських громадськихорганізацій інвалідів, на підприємства яких поширено цю пільгу, затверд­жуєКабінет Міністрів України.

   Звільнено від оподаткування прибутокпідприємств, отри­маний від продажу на митній території України спеціальнихпродуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямо­ваний на збільшенняобсягів виробництва й зменшення роздріб­них цін на такі продукти.

   Платники податку самостійно визначають сумуподатку, що підлягає сплаті, в податковій декларації, розраховану наростаю­чимпідсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта опо­даткування минулихподаткових періодів у разі його наявності, яку вони подають до податкового органуза звітний період, про­тягом 40 календарних днів, наступних за останнімкалендарним днем звітного (податкового) періоду. За звітні квартал, півріччя татри квартали платники податку подають спрощену деклара­цію, а за результатамизвітного року — повну. Форми декла­рацій із цього податку встановлюєцентральний податковий орган за узгодженням із комітетом Верховної РадиУкраїни, що відпо­відає за проведення податкової політики.

Податок сплачують протягом 10 календарних днів,наступ­них за останнім граничним терміном подання податкової декла­рації. Суми податку на прибутокзараховують до бюджетів тери­торіальних громад за місцезнаходженням платникаподатку.

ПОДАТОК ІЗ ДОХОДІВФІЗИЧНИХ ОСІБ

Найважливішим видом податків із фізичних осіб,який при­таманний будь-якій податковій системі, є прибутковий податок. До 2004року його справляння в Україні регулював Декрет Кабінету Міністрів України «Проприбутковий податок з гро­мадян» від 26 грудня 1992 року. З 1 січня 2004 рокусплату цього обов'язкового платежу здійснюють на підставі Закону України «Проподаток з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року[16],який суттєво змінив механізм його справляння.

   Платниками податку(суб'єктамиоподаткування) згідно з вищевказаним Законом є фізичні особи — громадяниУкраїни, особи без громадянства та громадяни іноземної держави —

1) резиденти, які отримують як доходи з джереломїхнього походження з території України, так і іноземні доходи та

2)  нерезиденти, які отримують доходи з джереломїхнього по­ходження з території України. Резидентом є фізична особа, яка маємісце проживання в Україні. У разі якщо фізична осо­ба має місце проживаннятакож у іноземній державі, її вважа­ють резидентом, якщо така особа має місцепостійного прожи­вання в Україні; якщо особа має місце постійного проживаннятакож у іноземній державі, її вважають резидентом, якщо має тісніші особисті чиекономічні зв'язки (центр життєвих інте­ресів) в Україні.

   Не є платником податку нерезидент, якийотримує доходи з джерелом їхнього походження з території України й маєдипломатичні привілеї та імунітет, установлені на умовах взає­мностіміжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною РадоюУкраїни, щодо доходів, отримува­них ним безпосередньо від здійснення такоїдипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяль­ності.

   Об'єкт оподаткуваннятісно пов'язано зкатегорією плат­ників податку, тому що обов'язки платника податків виника­ютьза наявності в нього об'єкта оподаткування й за підстава­ми, встановленимизаконодавчими актами. Об'єктом оподатку­вання податком на доходи фізичних осібє доходи (загальний місячний оподатковуваний дохід, чистий річний оподатковува­нийдохід, загальний річний оподатковуваний дохід) чи їхня частина (є суми, які невключають у оподатковуваний подат­ком дохід), а також отримання доходу (частішеце зустрічаєть­ся в суб'єктів підприємницької діяльності), пов'язане з несен­нямвитрат. Об'єктом оподаткування, в цьому випадку, буде різниця валових доходів іпонесених витрат, які було пов'яза­но з одержанням таких доходів. Об'єктоподаткування охоп­лює всі види доходів, отриманих із різних джерел і в різнихформах, незалежно від виду діяльності. В разі нарахування доходів у будь-якихнегрошових формах об'єкт оподаткування визначають як вартість такогонарахування, визначену за звичайними цінами, помножену на коефіцієнт, якийрозраховують за встановленою формулою.

У Законі встановлено декілька ставок податку здоходів фізичних осіб:

1)15 (13)% від об'єкта оподаткування, яка єбазовою ставкою;

2)  5% від об'єкта оподаткування, нарахованогоподатковим агентом як: процент на депозит (вклад) у банк чи небанківськуфінансову установу відповідно до закону (крім страховиків); процентний абодисконтний дохід за ощадним (депозитним) сер­тифікатом, яка є пониженою;

3)  30% від об'єкта оподаткування, нарахованогояк виграш чи приз (крім у державну лотерею в грошовому виразі), або будь-якихінших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб, яка єпідвищеною.

Звернемо увагу, що в Декреті Кабінету МіністрівУкраїни «Про прибутковий податок із громадян» ставки прибуткового податкузакріплювалися дещо інакше, а саме визначалася про­порція росту ставки податкувід 10 до 50% залежно від розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу вмінімальних місячних заробітних платах. Саме таким чином закріплювала­ся одна знайбільш традиційних податкових пільг — встанов­лення неоподатковуваногомінімуму. Тверду ставку — 20 % — застосовували щодо доходів, отриманихгромадянами не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за ви­конанняразових чи інших робіт, здійснюваних на підставі договорів підряду та іншихдоговорів цивільно-правового харак­теру, а також доходів фізичних осіб —суб'єктів підприємниць­кої діяльності, що одержують доходи від здійсненняпідпри­ємницької діяльності й поряд із цим мають основне місце ро­боти.

Платники цього податку мають відповідні пільги. По-пер­ше,ст. 4 Закону встановлено суми виплат, які не належать до оподатковуваногодоходу, наприклад: сума державної адрес­ної допомоги, житлових та іншихсубсидій або дотацій, компен­сацій, винагород і страхових виплат; сума доходів,отриманих платником податку від розміщення ним коштів у цінні папери, емітованіМіністерством фінансів України, виграші в держав­ну лотерею; сума збору надержавне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державнесоціальне страхування платника податку, які вносять на рахунок його працедавцітощо. По-друге, платник податку має право на зменшення суми загальногомісячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території Українивід одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальноїпільги, розмір якої визначають виходячи з мінімальної заробітної плати.По-третє, платник податку має право на податковий кредит, який становить суму(вартість) витрат, понесених платником подат­ку — резидентом у зв'язку зпридбанням товарів (робіт, по­слуг) у резидентів — фізичних або юридичних осібпротягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість іакцизного збору), на суму яких дозволено зменшення суми його загального річногооподатковуваного доходу. Також слід зазначити, що застосування пільг пов'язаноз певними обме­женнями.

   Обчислення податку протягом року провадятьвідповідно до суми загального оподатковуваного доходу, що складається з сумизагальних місячних оподатковуваних доходів, а також іноземних доходів,отриманих протягом такого звітного року. Суму місячного оподатковуваного доходуфізичних осіб, що мають право на отримання соціальної пільги згідно зі ст. 6вка­заного Закону, зменшують на розмір цих пільг. У випадку, якщо платник маєправо на отримання декількох пільг, йому надають тільки одну, яка маєнайбільший розмір.

   Нарахування, утримання й сплату податкупровадять по­датковий агент, яким є юридична особа (її філія, відділення, іншийвідокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерези­дент або йогопредставництво, які незалежно від їхнього орга­нізаційно-правового статусу таспособу оподаткування інши­ми податками зобов'язані нараховувати, утримувати таспла­чувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку,вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам.Податковим агентом, зокрема, є фізична особа — суб'єкт підприємницькоїдіяльності, яка використо­вує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплатизаро­бітної плати (інших виплат і винагород) таким іншим фізич­ним особам.

Податок, утриманий із доходів резидентів, підлягаєзараху­ванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, а здоходів нерезидентів — підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громадиза місцем справляння такого податку.

Податки на майно

ПОДАТОК НА ЗЕМЛЮ

Справляння податку на землю регулює Земельнийкодекс України, Закон України «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 року,низка постанов Кабінету Міністрів України тощо[17].

Плату за землю в Україні справляють у виглядіземельного податку чи орендної плати, залежно від якості й місцезнаход­женняземельної ділянки, відповідно до грошової оцінки землі. Розмір земельногоподатку визначено з розрахунку на рік і встановлено у вигляді платежів заодиницю земельної площі. Проте розмір податку не залежить від результатівгосподарсь­кої діяльності власників чи користувачів ділянок.

Платниками податку виступаютьвласники землі й земле­користувачі, за винятком орендарів та інвесторів —учасників угоди про розподіл продукції.

Об'єктом плати є земельна ділянка, якаперебуває у влас­ності, користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Залеж­новід розмірів земельних ділянок і їхнього виробничого при­значення, виділеногрупи земель сільськогосподарського при­значення (розділ 2 Закону України «Проплату за землю») та землі несільськогосподарського призначення. Одиницею нара­хуванняподатку, щодо якого використовують законодавчо за­кріплені ставки, є одингектар орних земель, сіножаті, пасо­вищ, багаторічних насаджень.

Ставки земельного податку наземельні ділянки (за винят­ком сільськогосподарських угідь) диференціюють ізатверджу­ють відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із се­редніхставок податку, функціонального використання й місце-розташування земельноїділянки, але не більш ніж у два рази вище середніх ставок податку з урахуваннямкоефіцієнтів, вста­новлених вищевказаним Законом.

Законодавством передбачено збільшені ставкиподатку на землю у випадках:

1)   нецільового використання;

2)   перевищення норм відведення.

Для звільнення майна від оподаткуваннявикористовують два принципи: об'єктний і видовий. У першому випадку звільня­ютьвід оподаткування окремі, конкретні об'єкти. В другому — деякі види майна, щоналежить будь-яким юридичним особам, а також усе майно, що перебуває увласності визначених кате­горій юридичних осіб. Пільги на цей вид податку можназгру­пувати так:

—  виключення майна з оподатковуваного;

—  зменшення вартості оподатковуваного майна;

—  зменшення податкової ставки.

Пільги щодо цього податкудозволяють виділити три групи звільнень:

1) визначені види земельних ділянок (заповідники,заказ­ники, сортоділянки тощо);

2) закріплені законодавством установи (заклади культури,науки, освіти, фізичної культури й спорту, благодійні фонди тощо). В зв'язку зчисленними запитами щодо переліку подіб­них установ, які звільнено відземельного податку, Державна податкова адміністрація України опублікувалароз'яснення «Про перелік навчальних закладів, установ культури, науки, охоро­низдоров'я, соціального забезпечення» від 16 лютого 1994 року, де вказано, що підчас розв'язання таких питань слід керувати­ся Загальним класифікатором галузейнародного господарства Міністерства статистики України[18];

3)   фізичні особи (інваліди І і II групи, учасникиВеликої Вітчизняної війни, громадяни, що постраждали від Чорнобиль­ськоїкатастрофи тощо).

Підставою для нарахування земельного податку єдані Дер­жавного земельного кадастру.

Юридичні особи самостійно обчислюють сумуземельного податку щороку станом на 1 січня й до 1 лютого подають дані довідповідної державної податкової інспекції. Нарахування земельного податкугромадянам проводять державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липняпоточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Орендну плату за земельні ділянки та земельнийподаток платники сплачують за базовий податковий (звітний) період, якийдорівнює календарному місяцю, протягом ЗО календар­них днів, наступних заостаннім календарним днем звітного місяця.

Платежі за землю зараховують на спеціальнібюджетні ра­хунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території якихзнаходяться земельні ділянки, при цьому 30% коштів від земельного податкунадалі розподіляють на цілі, визначені ст. 22 Закону України «Про плату заземлю». Розподіл коштів зале­жить від якості земель (середньої і кращої) зурахуванням їхньо­го місцерозташування.

Кошти від плати за землю використовують:

1)  на фінансування заходів щодо раціональноговикорис­тання й охорони земель, підвищення родючості ґрунту;

2) на ведення Державного земельного кадастру,землевпо­рядження, моніторингу земель. Державний земельний кадастр міститьсистему потрібних зведень і документів про правовий режим земель; їхнійрозподіл серед власників землі та землеко­ристувачів, у тому числі орендарів,за категоріями земель; про якісну характеристику народногосподарської цінностіземель;

3) для економічного стимулювання власників землій земле­користувачів, на поліпшення якості земель, підвищення родю­чості ґрунтута продуктивності земель лісового фонду.

ПОДАТОК ІЗ ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ САМОХІДНИХМАШИН І МЕХАНІЗМІВ

Протягом багатьох десятиріч громадяни — власники транс­портнихзасобів — сплачували місцевий збір. Із прийняттям у 1981 році Положення промісцеві податки збір було замінено місцевим податком, і до оподаткування булопритягнуто як на­селення міст, так і сільське населення. З 1988 року податокрозповсюдився й на транспортні засоби підприємств. В Україні податок ізвласників транспортних засобів справляють на ос­нові Закону України «Проподаток з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів»від 11 грудня 1991 року (зі змінами й доповненнями). 18 лютого 1997 року було прийнято ЗаконУкраїни «Про внесення змін у Закон України «Про податок з власниківтранспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів»[19].

Платниками податку є юридичні йфізичні особи (як ук­раїнські, так і іноземні або особи без громадянства), щомають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні, які і є об'єк­тамиоподаткування, До платників податку належать також власники моторнихчовнів, мотосаней тощо, що перераховують кошти до місцевих бюджетів за місцемперебування власників транспортних засобів. До кола платників не належать філіїта інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому розрахо­вувати й вноситидо бюджету податок із власників транспорт­них засобів мають саме юридичніособи. Особливістю новоїредакції Закону є висока міра деталізації об'єктів оподаткування: вперше вподатковому законодавстві (не з огляду на акцизний збір і митні збори) об'єктиоподатку­вання закріплено чотиризначним кодом відповідно до Гармоні­зованоїсистеми опису й кодування товарів, що значно спрощує роботу з цим податком,оскільки розділом другим рекомендацій про порядок обліку платників, нарахуванняподатку з влас­ників транспортних засобів і інших самохідних машин і ме­ханізмівподано докладну характеристику кожного виду транс­портного засобу.

Ставки податку встановлено в гривні за100 см3 об'єму циліндрів двигуна з розрахунку на 1 кВт (для транспортнихзасобів з електродвигунами) або з розрахунку на 100 см дов­жини (для катерів і яхт).

   Порівняно традиційну систему пільг можебути розділено на дві групи. Перша включає платників, яких цілком звільнено відсплати податку. Сюди належать підприємства автомобіль­ного транспорту загальногокористування, державні бюджетні установи й організації, інваліди, що маютьмотоколяски чи ав­томобілі з ручним керуванням тощо. Інша включає платників,для яких ставку податку зменшено на 50% (пожежні машини, машини швидкоїдопомоги тощо). Закон надає право місцевим органам державної влади звільнятицілком чи частково від сплати податку окремих платників, за наявності вагомихпричин. Законом України «Про податок з власників транспортних засобів і іншихсамохідних машин і механізмів» передбачено такі пільги щодо цього податку.

1. Цілком звільнено від сплати податкупідприємства ав­томобільного транспорту загального користування — щодотранспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленомузаконом порядку визначено тарифи опла­ти проїзду. Така пільга була й раніше,але при її застосуванні потрібно мати на увазі, що передавання такихтранспортних засобів в оренду (якщо навіть їх буде використано орендарем дляперевезення пасажирів і за тими ж тарифами) розгляда­ють як нецільовевикористання транспорту, тобто орендода­вець втрачає право на пільгу, щопідтверджує лист Державної податкової адміністрації України № 17-114-4 від 28жовтня 1996 року.

2. Навчальні заклади, які цілком фінансують ізбюджетів щодо навчальних транспортних засобів, за умови використан­ня їх запризначенням.

3. Особи, зазначені в пп. 1 і 2 ст. 14 ЗаконуУкраїни «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслі­докЧорнобильської катастрофи», статтях 4 — 11 Закону Ук­раїни «Про статусветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту»[20],статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранівпраці й інших громадян похило­го віку в Україні»3, можутькористуватися пільгою на один легковий автомобіль із обсягом циліндрів двигунадо 2500 см3, а інваліди І і II груп незалежновід обсягу циліндрів, чи на один мотоцикл із обсягом циліндрів до 650 см3,чи на один моторний човен чи катер (крім спортивного) з довжиною кор­пусу до 7,5 м.

4. Особи, зазначені в пп. З і 4 ст. 14 ЗаконуУкраїни «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслі­докЧорнобильської катастрофи» — на один легковий автомобіль із обсягом циліндрівдвигуна до 2500 см3 чи один мотоцикл з обсягом циліндрів до 650 см3,чи на один моторний човен чи катер (крім спортивного) здовжиною корпусу до 7,5 м, до їхнього відселення й протягом трьох років післяпереселення з зони гарантованого добровільного відселення та зони посиле­ногорадіоекологічного контролю.

5. Зниження податку на 50% — ізсільськогосподарських підприємств-товаровиробників тракторів колісних,автобусів і спеціальних автомобілів для перевезення людей із кількістю місць неменше десяти (спеціалізацію підприємства визначають за статутом чи загальнимкласифікатором галузей господарства Міністерства статистики України). Подібну жпільгу передба­чено для громадян, у власності яких перебувають легкові авто­мобілі(код 87.03), зроблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 рокувключно.

   Строки сплати податку практичноприв'язано до вчасного здійснення технічного огляду транспортного засобу.Сплачу­ють податок щорічно, але не пізніше першого півріччя перед реєстрацією,перереєстрацією чи щорічним технічним огля­дом. Обчислення податку здійснюютьвідповідно до сумарної потужності транспортного засобу з урахуванням його різно­видуй ставки.

Суми, що надходять за рахунок цього податку,розподіля­ють у співвідношенні: 85% — використовують на фінансуван­ня ресурсів,пов'язаних із будівництвом, реконструкцією, ре­монтом і утриманнямавтомобільних доріг загального корис­тування, а також сільських доріг; 15% —надходять до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць унаселених пунктах, що перебувають у комунальній власності, автомобільних дорігі доріг загального користування держав­ного значення. Підприємства сплачуютьподаток щокварталу рівними частинами відповідно до розрахунку суми податку зарік, а громадяни можуть його сплачувати щорічно чи один раз на два роки, але непізніше першого півріччя року, в якому здійснено технічний огляд. Суму податкурозраховують на основі чинних ставок. За викрадений транспортний засіб по­датокне сплачують за умови, що факт крадіжки підтвердже­но документами компетентногооргану, що порушив криміналь­ну справу.

Податок на промисел

Сплату податку на промисел здійснюють в Українівідповід­но до Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від17 березня 1993 року[21].

Платниками податку на промисел єгромадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства (далі громадяни)як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця прожи­вання в Україні,якщо їх не зареєстровано як суб'єктів підпри­ємництва, і якщо вони здійснюютьнесистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продажвиготов­леної, переробленої чи купованої продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарнавартість товарів за ринковими цінами, яку громадянин зазначає в декларації, щоподає до державної районної (міської) податкової інспекції за місцемпроживання, а громадянин, що не має постійного місця проживання в Україні,— замісцем реалізації товару.

Податок на промисел сплачують у вигляді придбанняодно­разового патенту на торгівлю, вартість якого визначають на підставівказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку заневикористаним патентом повернен­ню не підлягає.

Залежно від особливостей платників податку напромисел, є два методи придбання одноразового патенту:

а)  за місцем проживання платника (в томувипадку, якщо громадянин має прописку);

б) за місцем здійснення торгової діяльності (втому випад­ку, якщо громадянин не має прописки).

Придбання патенту здійснюють на основі поданоїдекларації, у якій вказують: прізвище, ім'я, по батькові платника; адресупроживання; найменування й вартість товару; кількість днів; кількість товару;вартість одиниці товару; сумарну вартість то­вару. Декларацію, на підставі якоївизначають об'єкт оподат­кування, подають у податкову інспекцію за місцемпроживання громадянина України або до податкового органу за місцем реа­лізаціїтовару (якщо громадянин не має постійного місця про­живання). В декларації,окрім загальних даних про громадянина, вказують перелік товарів, якіпередбачають реалізувати, та їхню вартість.

Ставку податку на промисел встановлено врозмірі 10% від зазначеної у декларації вартості товару, що підлягає реалі­заціїпротягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімаль­ної заробітної плати.У випадку збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставку податкузбільшують до 20%. Таким чином, ставка для визначення вартості одноразовогопатенту під час здійснення торгової діяльності з урахуванням податку напромисел складає:

1)  10 % — у випадку придбання одноразовогопатенту на З дні;

2)  20 % — у випадку придбання одноразовогопатенту на 7 днів.

   За допомогою пільг створюють умови дляактивізації інвес­тиційних процесів, насамперед у пріоритетних сферах матері­альноговиробництва, що відповідає основним напрямам струк­турної перебудови законкретними програмами й проектами збільшення випуску та здешевлення необхіднихтоварів.

Декрет передбачає своєрідну пільгу: не декларуютьі не об­кладають податком реалізацію продукції, виробленої у особис­томупідсобному господарстві, як у сирому вигляді, так і у виг­ляді первинноїпереробки. Особливим є те, що цю пільгу не виділено ні окремою статтею, ніокремим пунктом, а включено до ст. 2 «Об'єкт оподаткування».

Ще однією з пільг, закріплених Декретом, єнадання права фізичним особам, без реєстрації суб'єктами підприємницькоїдіяльності й без придбання одноразового патенту, здійснювати продаж нимиособистих автотранспортних засобів. Цю пільгу застосовують у випадку здійсненнятакого продажу не більше одного разу на рік.

Консолідовані податки

єдиний податок

   Особливості застосування спрощеної системиоподаткуван­ня, обліку й звітності закріплено Указом Президента України «Проспрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малогопідприємництва» від 28 червня 1999 р. (далі —Указ)[22].На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які видипідприємницької діяльності, під якою розуміють безпосередню, самостійну,систематичну, на влас­ний ризик діяльність по виробництву продукції, виконаннюробіт, надання послуг із метою отримання прибутку, яку здійсню­ють фізичні таюридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку,встановленому законо­давством.

Відповідно до ст. 1 Указу спрощену системуоподаткуван­ня, обліку й звітності вводять для суб'єктів малого підприєм­ництва:фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяль­ність без створенняюридичної особи, та юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльностібудь-якої організаційної форми й форми власності.

Перейти на спрощену систему оподаткування можутьпідпри­ємства, на яких працює до 50 чоловік і розмір виручки від реалізаціїяких складає до 1 млн. грн. на рік. Зарахувати себе до платників єдиногоподатку можуть також фізичні особи — підприємці, які мають не більше 10найманих робітників і обо­рот до 500 тис. грн. на рік.

В Указі розкрито поняття «виручка відреалізації». Такою вважають суму, фактично отриману суб'єктом підприємниць­коїдіяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій ізпродажу продукції (товарів, робіт, по­слуг), і прибуток від реалізації основнихфондів.

Конкретні ставки єдиного податку встановленоУказом тільки для юридичних осіб, а саме:

6% — у разі сплати податку на додану вартістьвідповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»;

10% — у разі включення податку на додану вартістьдо складу єдиного податку.

   Для фізичних осіб — платників єдиного податкуставки вста­новлюють місцеві ради за місцем їхньої державної реєстрації,залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

   Суб'єкта малого підприємництва, який сплачуєєдиний по­даток, звільняють від сплати податків і зборів, вичерпний пе­релікяких закріплено Указом.

ЄДИНИЙ (ФІКСОВАНИЙ) ПОДАТОК

З СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

На початку 1998 року в Україні з'явивсяспецифічний пода­ток — єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарськихтоваровиробників, який закріплено Законом України від 17 груд­ня 1998 року «Профіксований сільськогосподарський податок». Цей Закон визначає механізмсправляння єдиного (фіксовано­го) податку, який сплачують сільськогосподарськітоваровироб­ники в грошовій формі.

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок єсукуп­ністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державнихцільових фондів, а саме:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і іншихсамохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані зарахунок Державного бюджету;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію, ремонт іутримання автомобільних доріг загального користування України;

збору на обов'язкове державне пенсійнестрахування;

плати за придбання торгового патенту наздійснення торгівельної діяльності;

збору за спеціальне використання природнихресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку єсільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, які здій­снюютьдіяльність із виробництва, переробки та збуту сіль­ськогосподарської продукції(колективні й державні сільсько­господарські підприємства, акціонернітовариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробникисільськогосподарської продукції (далі — підприємства), в яких сума, отриманавід реалізації сільськогосподарської продукції влас­ного виробництва тапродуктів її переробки за попередній звітний рік, перевищує 75% загальної сумивалового доходу підприєм­ства.

Об'єктом оподаткування є площасільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику увласність або наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди, а такожземель водного фонду, які використо­вують рибницькі, рибальські та риболовецькігосподарства для розведення, вирощування й вилову риби у внутрішніх водой­мах(озерах, ставках і водосховищах).

Ставку єдиного податку встановлюють загалузями в гро­шовій формі з кожного гектара угідь із диференціацією йоговідповідно до бонитетної оцінки ґрунтів у середньому по райо­ну з урахуваннямкоефіцієнта родючості гектара оранки кож­ного господарства.

Сплату єдиного податку провадять щомісяцяпротягом ЗО ка­лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітно­гоперіоду в розмірі третини суми податку, визначеної на кож­ний квартал відрічної суми податку.

Мито

МИТО

Мито — вид митного платежу, що справляють ізтоварів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, ви­везених абослідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, такі захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, щоперешкод­жають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатнихстосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

   Платниками мита є особи, яківвозять (вивозять) чи пере­міщують товари через митний кордон держави.Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов­новаженаособа (декларант). На відміну від податкового регу­лювання, тут можливапередача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не маєвідношення до товару. За ха­рактеристикою платника мито поділяють на:

а)   те, що сплачують юридичні особи;

б) те, що сплачують фізичні особи. В цьомувипадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використанняввезеного товару: для особистого користування (ставки віднос­но невеликі) чивиробничого (рівень ставок вищий).

   Об'єкт мита становить митну вартістьпереміщуваних то­варів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартістьперераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, щодіє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак,не виключає їхнього різноманіття[23]:

а)  адвалорна — ставка, яку нараховують увідсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;

б)   специфічна — ставка, яку нараховують увстановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо).Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускаєзнеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) — ставка, що поєднуєобидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення доспецифічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, уАвстралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють якзалежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливооператив­не реагування на ввезення й вивезення з території держави се­зоннихтоварів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шестимісяців;

д)   особливі — являють собою ставки, щореалізують за­хисні функції мита.

Механізм застосування пільг щодо сплатимита досить різно­манітний і включає:

1)  звільнення від сплати мита визначенихкатегорій плат­ників;

2)   зменшення ставок мита;

3)   повернення раніше сплачених сум мита;

4)   звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиниймитний та­риф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, якізастосовують до товарів, що переміщують через мит­ний кордон.

ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне мито становить плату, яку справляють заздій­снення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізич­них осібуповноваженими на це компетентними органами й ви­дачу їм відповіднихдокументів, що мають правове значення. Особливості застосування механізмудержавного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21 січня 1993 року[24].

Платниками державного мита виступаютьюридичні й фізич­ні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересахяких останні здійснюють юридично значущі дії і видають доку­менти, щопідтверджують це. Об'єктом оподаткування висту­пають певні дії, з якихсправляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальнихдій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на правовиїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів,прописки тощо).

Державне мито справляють:

1)   із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів,заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодорелігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг нарішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2)   із позовних заяв і заяв кредиторів у справахпро банк­рутство, які подають до господарських судів, і апеляційних ікасаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд занововиявленими обставинами;

3)  за вчинення нотаріальних дій державниминотаріальни­ми конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатівнотаріально засвідчених документів; ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було за­здалегідьоцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промисловогоосвоєння.

Розмір відрахувань залежить від видумінеральної сирови­ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо­ровіметали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для міне­ральної сировини визначаютьу відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізаціїбез урахування плати за користування надрами під час видобутку кориснихкопалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:

—   розрахунок відрахувань загеологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (задобутими корис­ними копалинами, частину яких реалізують у не перероблено­му, ачастину в переробленому вигляді);

—   розрахунок відрахувань загеологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під часвидобутку водних ресурсів).

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальніроботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють увстановленому порядку видобуток корисних копалин місце­вого значення длявласних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукціїїї переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб,на на­даних їм у власність чи користування земельних ділянках.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи несправля­ють при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, яківід­несено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

2) вуглеводневої сировини з нерентабельнихсвердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населе­нихпунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, що не використовують угосподарстві, видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобут­комінших корисних копалин у обсягах, погоджених із відпо­відними органамиДержавного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охоронинавколишнього природного середовища;

4)   копалин, що здійснюють для усуненнязабруднення надр;

5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії(засолення, заболочування, забруднення тощо).

Вартість добутої мінеральної сировини визначаютьвиходя­чи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировиниза відповідний період.

ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ

РЕСУРСІВ

Специфіка збору за спеціальне використанняприродних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове на­вантаженняплатежу, але не дає його визначення. До збору за використання природнихресурсів належать:

1)   плата за спеціальне використання лісовихресурсів;

2)   плата за спеціальне використання воднихресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр.Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюютьвідповідно до статей 89 — 91 Лісового ко­дексу України. Використання лісовихресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використаннялісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих укористування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасовихлісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів.Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ре­сурсів:заготівлю деревини під час порубки головним користу­вачем; заготівлю живиці;заготівлю другорядних лісових мате­ріалів (луб, кора й інше); побічне лісовевикористання.

Розмір плати за спеціальне використання лісовихресурсів встановлюють відповідно до лімітів їхнього використання, такс налісову продукцію та послуги з урахуванням якості й доступ­ності. Такси йпорядок справляння таких платежів встановлює Кабінет Міністрів України. Увипадку застосування конкурс­них умов реалізації лісових ресурсів платувстановлюють не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюють за згодоюсторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Платежі за спеціальне використання лісовихресурсів дер­жавного значення зараховують у розмірі 80% до Держбюдже­ту, 20% —до бюджету областей. Плату за спеціальне викорис­тання лісових ресурсівмісцевого значення зараховують до бюд­жетів місцевого самоврядування. Ціплатежі спрямовують на виконання робіт із відновлення лісів, проведеннялісогосподарсь­ких заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

Відповідно до Водного кодексу України плату заспеціаль­не водовикористання справляють із метою забезпечення раціо­нальноговикористання й охорони вод, відновлення водних ре­сурсів. Сюди ж включаютьплату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин.До спеціального використання водних ресурсів належить використання воднихресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогоспо­дарських потреб іпотреб населення. Його здійснюють за допо­могою спеціальних пристроїв абоустановок чи без їхнього зас­тосування, що впливає на якісні та кількісніпоказники стану водних ресурсів. Плату встановлено за спеціальне використан­няводних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення.

Платниками платежів за спеціальневикористання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності — водокорис­тувачі,незалежно від форм власності, які є юридичними особа­ми, що включаютьпідприємства гідроенергетики й водного транс­порту, підприємства з іноземнимиінвестиціями, їхні філії, пред­ставництва, відділення та інші відокремленіпідрозділи, що не є юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний ірозрахунковий рахунки в банку. Плату за спеціальне викорис­тання воднихресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичногостатусу, й підвідомчі негоспрозрахункові організації. У деяких випадках фізичніосо­би зобов'язані платити за спеціальне використання води.

Об'єктом обчислення плати заспеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачівикористову­ють для власних потреб, незалежно від того, надходить ця водабезпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підзем­них джерел) чивід інших водокористувачів, або від підприємств комунального господарства.Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водо­постачання,плату до бюджетів вносять тільки за воду, яку відби­рають із водогосподарчихсистем і використовують для попов­нення оборотної системи.

Розмір плати за забір води з водних об'єктіввизначають на основі нормативів оплати фактичного забору води й установле­нихлімітів на забір води. Розмір плати за скидання забрудню­ючих речовин у водніоб'єкти визначають на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючихречовин і встанов­лених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їхньогосправляння регулює Інструкція про порядок обчислення й сплати платежів заспеціальне використання водних ресурсів і Закон України «Про охоронунавколишнього природного середови­ща» від 25 червня 1991 року.

Плату за спеціальне використання прісних воднихресурсів не справляють:

а)  за воду, яку відпускають платники збору заспеціальне використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б)   за використання підземних вод, що єсировиною в техно­логічному процесі, для витягу компонентів, які знаходяться вних;

в) за використання підземних вод, що витягають ізнадр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких до­помагає усуватинебезпечні дії вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення,засоленість, заболоченість, зрушення тощо).

Плату за спеціальне використання надр підчас видобут­ку корисних копалин введено на підставі Закону України «Про охоронунавколишнього природного середовища», Кодексу України про надра й ПостановиКабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати закористування надрами для видобування корисних копалин» від 19 січня 1998 року.

Платниками збору за спеціальневикористання надр під час видобутку корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності (незалежно відформ власності), в тому числі підпри­ємства з іноземними інвестиціями, якіздійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом справляння плати за спеціальневикористання надр під час видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашениху надрах балансових і забалансових запасів корис­них копалин, який визначаютьяк суму обсягів добутих корис­них копалин і фактичних втрат у надрах під часїхнього видо­бутку. Але є втрати, що не підлягають урахуванню під час ви­значеннярозміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.

Розмір плати за використання надр длявидобутку корис­них копалин надрокористувачі визначають самостійно: для ву­гіллякам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини дляметалургії, гірничо-хімічної, гірничо­рудної галузей і будівельної сировини —відповідно до обсягів погашених у надрах балансових і забалансових запасівкорис­них копалин і нормативів плати та одиниці погашення в надрах запасівкорисних копалин; для нафти, конденсату, газу при­родного, підземних вод,мінеральних брудів і мулу — відпові­дно до обсягів добутих корисних копалин інормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини юве­лірної,ювелірно-виробничої, виробничої і для лицювальних матеріалів — відповідно довартості мінеральної чи сировини продукції його первинної обробки та нормативівплати. У ви­падку встановлення лімітів плату за використання надр для видобуткукорисних копалин обчислюють з їхнім урахуванням.

Від сплати збору звільнено землевласників,землекористу­вачів, що добувають корисні копалини без подальшої їхньоїреалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачено при використанні надрдля господарських і побутових потреб, якщо земельні ділянки перебувають увласності або в користуванні суб'єктів, які добувають корисні копалини. Знижкуза вико­ристання надр застосовують до платежів за користування над­рами йможуть надавати користувачу надр, що здійснює видо­буток:

— дефіцитних корисних копалин при низькійекономічній ефективності розробки покладів, об'єктивно обумовленої і не

пов'язаної з порушенням умов раціональноговикористання розвіданих запасів;

— корисних копалин із запасів, що залишилися,зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних ко­палин урезультаті вибіркового відпрацьовування родовищ.

Платежі за користування надрами спрямовують доДержав­ного бюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, облас­тей, міст Києвай Севастополя в такому співвідношенні:

1)  за видобуток корисних копалинзагальнодержавного зна­чення: до Державного бюджету — 40%, бюджетів АвтономноїРеспубліки Крим, областей, міст Києва й Севастополя — 60%;

2)  за видобуток корисних копалин місцевогозначення та за користування надрами з метою, не пов'язаною з видобуткомкорисних копалин: до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києвай Севастополя — 100%;

3)  за пошук і розвідку родовищ корисних копалин:до Дер­жавного бюджету — 80%, до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей,міст Києва й Севастополя — 20%;

4)  за користування надрами континентальногошельфу й у межах виключної (морської) економічної зони: до Державного бюджету —100%.

ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО

СЕРЕДОВИЩА

Відносини в сфері охорони навколишньогосередовища ре­гулює Закон України «Про охорону навколишнього природ­ногосередовища», а за окремими видами використання при­родних ресурсів — земельне,водне, лісове законодавство, за­конодавство про надра, про охорону атмосферногоповітря тощо.

Зазначений збір є загальнодержавним збором, щовизначе­но ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Підприємства,установи, організації, що забруднюють навко­лишнє середовище, підлягаютьдержавному обліку й зобов'я­зані безкоштовно надавати інформацію установам, якіздій­снюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів,скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завданьщодо охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію в поряд­ку,встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природногосередови­ща розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забрудню­ючихречовин і розміщення відходів промислового, сільсько­господарського,будівельного й іншого виробництва. Порядок встановлення нормативів зборузатверджує Кабінет Міністрів України. В 1999 році було розроблено Порядоквстановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природногосередовища від 1 березня 1999 року. Документом встановлено диференційованийпідхід щодо встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишньогосередовища. За понадлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збіробчислюють у п'ятикратному розмірі. Якщо в платників збору відсутній за­твердженийліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягують як за понадлімітнівикиди й скиди, розміщення відходів відповідно до їхніх обсягів. Попереднійрозрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1червня поточного року на наступний рік.

Сплату збору провадять протягом 10 календарнихднів, на­ступних за останнім днем граничного терміну подання розра­хунку збору,за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платникиподають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платникапротягом 40 календар­них днів, наступних за останнім календарним днем звітногороку.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ

СТРАХУВАННЯ

Цей збір сплачують відповідно до Закону Українивід 26 черв­ня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра­хування».

Платниками збору на обов'язкове державнепенсійне стра­хування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежновід форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста­нови йорганізації, об'єднання громадян і інші юридичні особи, а також фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманихробітників;

2)  філії, відділення та інші відокремленіпідрозділи плат­ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо­ваніна території іншої, ніж платник зборів, територіальної гро­мади;

3) фізичні особи — суб'єкти підприємницькоїдіяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати,їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктамипідприємницької діяльності й займаються діяль­ністю, пов'язаною з отриманнямдоходу;

4)  фізичні особи, які працюють на умовахтрудового дого­вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (по­слуги)згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок,творчі працівники, які не є членами твор­чих спілок тощо.

Під час визначення об'єкта збору до Пенсійногофонду на­явний певний взаємозв'язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійногозбору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Закону України«Про податок з доходів фізич­них осіб» від 22 травня 2003 року, — немає йпенсійного збору.

Об'єктом оподаткування є:

1)  для суб'єктів підприємницької діяльності —фактичні витрати на оплату праці робітників, які включають витрати на виплатуосновної і додаткової заробітної плати та інших заохо­чувальних ікомпенсаційних виплат при обчисленні середньо­місячної заробітної плати дляпризначення пенсій, затверджу­ваних Кабінетом Міністрів України, а такожвинагороди, що виплачують громадянам за виконання робіт (послуг) за угода­мицивільно-правового характеру;

2)  для платників збору — фізичних осіб іфізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності — сума оподатковувано­годоходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначено­му Кабінетом МіністрівУкраїни відповідно до законодавства України;

3)  для фізичних осіб, що працюють на умовахтрудового договору, — сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відпо­відно дозаконодавства України. Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду,встанов­лено в таких розмірах:

1) із фізичних осіб, що працюють на умовахтрудового до­говору (контракту), й з фізичних осіб, що виконують роботи(послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір до Пенсійного фондувстановлено в розмірі 1% від сукупного опо­датковуваного доходу, якщо такийдохід не перевищує 150 грн., і 2% — якщо такий дохід перевищує 150 грн.;

2)   з юридичних і фізичних осіб, що здійснюютьоперації з купівлі-продажу валюти за гривні, збір у Пенсійний фонд справляютьіз суми операцій з купівлі-продажу валюти в роз­мірі 1%;

3) із суб'єктів підприємницької діяльності, якіздійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок, глад­ко-шліфованихі з алмазною обробкою), платини й дорогоцін­них каменів, збір до Пенсійногофонду справляють у розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів;

4) з юридичних і фізичних осіб, що відчужуютьлегкові автомобілі (крім тих, якими забезпечують інвалідів і тих, що переходятьу власність за спадщиною), збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 3% відвартості легкового автомобіля.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, щовикористову­ють найману працю, ставка збору складає 32% від суми оподат­ковуваногодоходу. Згідно з роз'ясненнями Пенсійного фонду України № 04/3278 від 11 грудня1997 року, під час розрахун­ку суми оподатковуваного доходу цих суб'єктів ускладі витрат враховують суму заробітної плати й прирівняних до неї виплатнайманих працівників.

Згідно з п. 2 Порядку сплати збору на обов'язковедержавне пенсійне страхування за окремими видами господарських опе­рацій, щозатверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року1,з урахуванням змін і доповнень (далі — Порядок), платниками збору наобов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій із придбанняіно­земної валюти є юридичні та фізичні особи, що купують валю­ту. Ставку цьогозбору встановлено в розмірі 1% від суми, ви­траченої на купівлю валюти.

ЗБІР НА РОЗВИТОК ВИНОГРАДАРСТВА, САДІВНИЦТВА Й

ХМЕЛЯРСТВА

Зазначений обов'язковий платіж введено ЗакономУкраїни «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмеляр­ства» від 9квітня 1999 року. За один день до вступу Закону в дію Кабінет Міністрів прийнявпостанову «Про затвердження Порядку справляння збору і використання коштів нарозвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 29 червня 1999 ро­ку №1170 і сам Порядок; наказом ДПАУ «Порядок заповнен­ня і подання звіту про сумунарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 28березня 2002 року було затверджено форми звіту.

Платниками збору є суб'єктипідприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, якіреалізу­ють у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.Збір сплачують підприємства торгівлі.

1.   Суб'єкти роздрібної торгівлі платять збірвід реалізації алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо відвиробника.

2.   У випадку надходження алкогольної продукціїі пива в роздрібну мережу з оптової торгівельної мережі збір платить оптовик.Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних документах суму збору булозазначено окремим рядком.

Об'єктом оподатковування є виручка відреалізації алко­гольних напоїв і пива.

Ставка збору складає 1% від об'єктаоподаткування. Об­числення суми платежу платник здійснює самостійно й відоб­ражаєу відповідному звіті, який подає в податкові органи що­місяця протягом 20 днів,наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачують щомісяця протягом 10 днів,наступних за граничним терміном подання звіту. Збір нараховують на всю сумувиручки, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховують на спеціальні рахункиДержавного казначейства України. 30% цих коштів використовують на роз-

виток виноградарства, садівництва й хмелярства.Розпорядни­ками цих коштів є місцеві органи виконавчої влади. Централь­нийорган виконавчої влади, що здійснює державну політику в сфері виноградарства,садівництва й хмелярства, розпоряджаєть­ся 70% коштів від збору. Суми збору, щонадходять на спеці­альний рахунок Державного казначейства України, розподіля­ютьу співвідношенні: 70% — на розвиток виноградарства, 30% — на розвитоксадівництва й хмелярства.

ЄДИНИЙ ЗБІР, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ

ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Зазначений платіж є загальнодержавним збором, щовизна­чено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплатупровадять на підставі Закону України «Про єдиний збір, який справляється упунктах пропуску через державний кор­дон України» від 4 листопада 1999 року.Порядок справляння єдиного збору визначає Кабінет Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортнихзасобів вітчиз­няних та іноземних власників, які перетинають державний кор­донУкраїни, справляють за здійснення в пунктах пропуску через державний кордонУкраїни відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів ітранспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного,радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; запроїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїздавтомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірівзагальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Отже, єдиний збір складається з:

1)  плати за здійснення передбачених вищевказанимЗако­ном видів контролю вантажу й транспортного засобу;

2)   плати за проїзд транспортного засобуавтомобільними дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільноготранспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьовихнавантажень і (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бутитакі суб'єкти:

1)  власник транспортного засобу й вантажу;

2)  перевізник вантажу;

3) інша особа, вповноважена власником абоперевізником. Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний збірне справляють. Ними є: 1) перетинання державного кор­дону авіаційними йводними транспортними засобами, заліз­ничними вагонами без вантажу,залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзитвантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, і який перевантажу­ють наінший транспортний засіб у зоні митного контролю пун­кту пропуску, який єодночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїздутранспортного засобу в ме­жах одного пункту пропуску через державний кордон безпере­тинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопро­віднимтранспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляютьіз транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщотоваросу­провідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної до­помоги вУкраїні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отри­мувачів.

Ставки збору залежать від видутранспортного засобу, міст­кості або загальної маси транспортного засобу звантажем, ре­жиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж спла­чують унаціональній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банкуУкраїни на день сплати цього збо­ру. Єдиний збір не може перевищувати вартістьвитрат, пов'я­заних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транс­портнихзасобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного йекологічного контролю вантажів і транспорт­них засобів, і витрат, пов'язаних ізвідновленням автомобіль­них доріг.

Єдиний збір справляють одноразово, залежно відрежиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним доку­ментом, формуй порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.

Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державно­гобюджету України.

ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ

УКРАЇНИ

Збір за використання радіочастотного ресурсу єзагально­державним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про системуоподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Прорадіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього зборумає на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективноговикористання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотногоресурсу, а саме — юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано звикори­станням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв.

Об'єкт оподаткування — 1 МГц смугирадіочастот.

Ставки збору за використаннярадіочастотного ресурсу вста­новлює Кабінет Міністрів України не частіше одногоразу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автоном­ноїРеспубліки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від видурадіозв'язку та діапазону радіочастот.

Збір сплачують з дати фактичноговикористання радіочас­тотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожногопоточ­ного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно дорозмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензіїна використання радіочас­тотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачіврадіочастотного ре­сурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державногобюджету України.

ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ

ОСІБ

Цей платіж є загальнодержавним збором, щовизначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплатупровадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантуван­ня вкладів фізичнихосіб» від 20 вересня 2001 року.

Платникам збору є учасники Фондугарантування вкладів фізичних осіб — банки — юридичні особи, які зареєстрованов Державномуреєстрі банків, що веде Національний банк Украї­ни, та мають банківськуліцензію на право здійснювати бан­ківську діяльність. Окрім того, такі суб'єктиповинні викону­вати встановлені Національним банком України економічні нор­мативищодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати своїзобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлено такі види збору доФонду га­рантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний.Початковий збір встановлено в розмірі 1% за­реєстрованого статутногокапіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів іздня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено в розмірі0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за ста­номна 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже,нарахування регулярного збору здійсню­ють банки-учасники двічі на рік. Сплатуйого здійснюють щок­вартально рівними частками до 15 числа місяця, наступногоза звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюють у разі, якщопоточні до­ходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному об­сязі своїхзобов'язань щодо обслуговування й погашення за­лучених кредитів, спрямованих навідшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встанов­ленняспеціального збору приймає адміністративна рада Фон­ду за погодженням ізНаціональним банком України. Внесен­ня спеціального збору банками-учасникамипроводять у стро­ки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративнарада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальнихзборів, які мають сплатити банки-учасни­ки протягом року — він не повиненперевищувати розмір щорічного регулярного збору.

ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР

Цей загальнодержавний збір встановлено ЗакономУкраїни «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платникамизбору за проведення гастрольних заходів на території України є організаторигастрольних заходів, за винят­ком організаторів благодійних гастрольнихзаходів.

Об'єктом оподаткування є виручкавід реалізації квитків на гастрольний захід.

Ставку збору встановлено врозмірі 3% об'єкта оподатку­вання.

Платники цього збору протягом 10 календарних днівпісля дати проведення гастрольного заходу подають до органу дер­жавноїподаткової служби за місцем його проведення розраху­нок збору за формою,встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученнямпротя­гом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведен­нягастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення. Надходження від зборурозподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахункахуправлінь Державно­го казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях івикористовують на підтримку гастрольних заходів у зазначе­них регіонах; 70%перераховують на спеціальний рахунок Дер­жавного казначейства України йвикористовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів назагальнодер­жавному рівні.

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

З 1998 року в Україні почали з'являтисяальтернативні фор­ми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємниць­коїдіяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена системаоподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидваспособи передбачають можливість доб­ровільного обрання. Стосовно фіксованогосільськогосподарсь­кого податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткуван­ня,але його застосовують не за вибором платника. Іншими сло­вами, він не єальтернативним.

Визначення платників щодо сплати за патентинаведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видівпідприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин,що підлягають регулюванню за цим Зако­ном, є юридичні особи й суб'єктипідприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, — резиденти йнерези­денти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення,представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяль­ністю, передбаченоюч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до наведеного визначення, є три групиплатників:

—  юридичні особи, незалежно відорганізаційно-правової форми господарювання й форми власності;

—   громадяни-підприємці;

—  відокремлені підрозділи (філії, відділеннятощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банків­ськогорахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку зна­чення не мають.

Обов'язковою умовою, за якої перерахованікатегорії рези­дентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, єздійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню.

Об'єкт патентування містить у собічотири укрупнених види підприємницької діяльності.

1.  Торговельна діяльність за готівкові кошти йпо кредит­ним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктомпатентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якоювідповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торговогообслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 8 лютого 1995 року[25], розуміютьроздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (гро­мадськехарчування).

2.  Діяльність із надання побутових послуг.

Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону пропатенту­вання є діяльність із надання побутових послуг, під якими ро­зуміють«діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистихпотреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших формрозрахунків, включаючи кредитні картки».

3.   Діяльність із обміну готівкових валютнихцінностей (вклю­чаючи операції з готівковими платіжними засобами, виражени­ми віноземній валюті, та з кредитними картками).

Під торгівлею готівковими валютними цінностямислід ро­зуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжнихзасобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських іперсональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових)карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражениху валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту.

4. Діяльність із надання послуг у сфері гральногобізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5)застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону)визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність,пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральнихавтоматів із гро­шовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крімдержавних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у го­тівковій або майновійформі.

Наведений перелік об'єктів оподаткування євичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця,який пере­дує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату врозмірі вартості торгового патенту за один місяць (остан­ній місяць діїпатенту). У випадку, якщо торговий патент набу­вають не з початку місяця,розмір плати за перший місяць виз­начають пропорційно кількості календарнихднів із дня при­дбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патентупісля 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту занаступний звітний місяць.

Місцеві податки й збори

До певного часу в Україні не було чіткоїзаконодавчої ви­значеності щодо місцевих податків і зборів. Етапним став 1993рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про місцевіподатки і збори» від 20 травня 1993 року.

Пізніше Законом України від 16 червня 1993 рокубуло внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нор­мативногоакту полягає в характеристиці конкретних видів по­датків і зборів, а кілька заключнихстатей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевихорганів самоврядування.

Перш ніж перейти до конкретної характеристикиокремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку будепокладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Зако­ну України «Про системуоподаткування» і статтях 2—17 Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про місцевіподатки та збо­ри». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків,зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткуван­ня», такожнадходить до місцевих бюджетів (податок із до­ходів фізичних осіб, плата заземлю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядуванняне по­ширено на ці податкові важелі.

Збір за паркуванняавтотранспорту. Платники — юридичні й фізичні особи, які паркуютьавтомобілі в спеціаль­но відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання —одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування.Ставка (граничний розмір) — 3% неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян успеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платниківвизначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати — собівартість про­дукції(робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова системаРосійської Федерації.

Ринковийзбір. Платники — юридичні й фізичні особи, що реалізуютьсільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання — торгівельнемісце (на ринках, у павіль­йонах, на майданчиках, із автомашин). Ставкаподатку: для фізичних осіб — 20% мінімальної заробітної плати; для юри­дичнихосіб — 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у другому випадках занаданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі.Облік платників веде адміністрація ринку. Термін сплати — до початку реалізаціїпро­дукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенняммісцевого органу самоврядування. Джерело сплати — собівартість продукції абоособисті кошти.

   Кабінетом Міністрів України рекомендованозмінити максимальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну ймаксимальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20%  — у містах;від 3 до 15% — в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осібвідповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів — у столиці; від 1 до 2 — умістах; від 0,5 до 1  — в інших населених пунктах. Розмір  ринкового зборудиференціюють залежно від ринку, його місцезнаходження й виду продукції.

Ринки перераховують до місцевого бюджету нарахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не меншесередньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% рин­кового збору йсередньомісячний збір, що залишився, і кошти, зібрані понад середньомісячноїіндикативної суми, залишають у розпорядженні ринку й використовують: 30% — нарозвиток ринку; 20% — на покриття витрат із утримання ринку. Збір за видачуордера на квартиру.Платник — отримувач ордера. Об'єктобкладання — послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка — 30%неоподатковуваного мініму­му. Облік платників здійснюють органи обліку йрозподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків доотримання ордера. Джерело оплати — особисті кошти от­римувача ордера.

Збір із власників собак. Платники —громадяни — влас­ники собак, які проживають у будинках державного й громад­ськогожитлового фонду та приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання — за кожнусобаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) — 10% неоподатковуваногомініму­му на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцевіоргани самоврядування, що влаштовують комісійні відра­хування для компенсаціївитрат щодо проведення обліку плат­ників. Джерело сплати — особисті коштиплатників.

Курортний збір. Платники —громадяни, які перебува­ють у курортній місцевості. Об'єкт обкладання —проживання в межах курортної місцевості. Ставка — не більше 10% неопо­датковуваногомінімуму. Облік платників здійснюють адміні­страції готелю, квартирно-посередницькіорганізації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму.Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чипід час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати — особисті коштиплатників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету).

Збір за участь у бігах наіподромі. Платники — юридичні й фізичні особи, що виставляють своїхконей на іпод­ромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання — закожного коня, виставленого на змаганнях комерційного ха­рактеру. Граничнаставка збору — 3 неоподатковуваних мі­німуми. Облік платників здійснюєадміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізмперера­хування його до бюджету визначають місцевими органи само­врядування.Оплачують за рахунок прибутку (доходу).

Збір за виграш на бігах. Платники — особи,що вигра­ли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання — сумавиграшу. Гранична ставка — не більше 6% від суми вигра­шу. Облік платниківздійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їмвиграшів. Терміни перерахуван­ня до бюджету визначають місцеві органисамоврядування. Джерело сплати — особисті кошти громадян.

Збір із осіб, що берутьучасть у грі на тоталі­заторі на іподромі. Останній із трьох зборів,що мають схожу сферу застосування. Платники — особи, які беруть участь у грі натоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання — плата за участь у грі натоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Граничнаставка не повинна перевищува­ти 5% від суми цієї надбавки. Облік платниківздійснює адміні­страція іподромів. Збір утримують під час придбання квитків научасть у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування,перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян.

   Податок із реклами. Платники —юридичні й фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єктобкладання — вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничнаставка — 0,1% вартості послуг за одноразо­ву рекламу й 0,5% — за розміщенняреклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладенофункції

розміщення реклами. Сплачують під час оплатипослуг. Дже­рело сплати — за рахунок собівартості продукції (робіт, по­слуг)або за рахунок особистих коштів.

   Збір за право навикористання місцевої символі­ки. Платники — юридичні йфізичні особи, що використову­ють місцеву символіку з комерційною метою. Об'єктобкладан­ня — вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг ізвикористанням місцевої символіки. Граничний розмір збору — 0,1% вартостівиробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і згромадян — до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органимісцевого самоврядування, що видають дозвіл на вико­ристання символіки. Джерелосплати — собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника.

   Збір за право напроведення кіно- й телезйомок. Платники — комерційні кіно- йтелеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібнідодаткові заходи. Об'єкт обкладання — витрати на проведення додаткових за­ходів.Граничний розмір збору не має перевищувати фактич­них витрат на проведеннятаких заходів. Сплачують за раху­нок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретнімеханізми реалі­зації затверджують місцеві органи самоврядування.

   Збір за право напроведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники — юри­дичній фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукці­онів, конкурснихрозпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання — вартість заявлених на місцевіаукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми,на яку випуска­ють лотерею. Гранична ставка — 0,1% від вартості чи від сумитоварів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведеннялотерей — 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевогосамоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурс­нихрозпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведен­ня аукціону тощо абопід час отримання дозволу на випуск лотерей. Джерело сплати — за рахунокприбутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян.

   Комунальний податок. Платники —юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппідприємств.Об'єкт обкладання — річний фонд оплати праці, роз­рахований відповідно домінімального розміру заробітної пла­ти. Гранична ставка — 10% річного фондуоплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати —прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридич­них осіб. З 20 січня1995 року по Харківській області ставку збільшено в 10 разів.

   Збір за видачу дозволуна розміщення об'єктів торгівлі. Платники — юридичні й фізичні особи, щореалізу­ють продукцію. Об'єкт — оформлення й видача дозволів на торгівлю вспеціально відведених місцях. Граничний розмір збору — 20 неоподатковуванихмінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум удень за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що воло­діютьподібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається врозпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

Висновок

Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати,що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один ізвидів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належитьпровідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійніта реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприєм­ства й громадянироблять обов'язкові відрахування до поза­бюджетних фондів, платять різні тарифита інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу виз­начити,що ж із них є безпосередньо податком, а що — неподатковими платежами. Мабуть,усю систему платежів, що вхо­дять до податкової системи, можна розділити наподатки й пла­тежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать самеподатки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів івідповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Р   озмежування податків, зборів, платежів є невиключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики.По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільовіплатежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежитивикористання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картинаінша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів імають чітке цільове призначення. Тому можна пору­шувати питання про нецільовевикористання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки здебільшого надходять добюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюд­жетні)фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетівнецільового характеру, — це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпитистійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їхспрямовують, — це збори.

   І, по-третє, якщо встановлення, зміна йскасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключноком­петенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів уперспективі можна розглядати і як компетенцію вико­навчих органів.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч посібник. – К.: Основи, 1998.

2. Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. – М.:Наука, 1998.

3. Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. — М., 1995.

4. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 15.

5. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: БЕК,1996. — С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. — М.:Юристь, 1996. — С. 185.

6. Офіційнийвісник України. – 1998

7. ВороноваЛ. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. Пособие – Харьков: Легас,2003.

8. Основы налогового права Под ред С. Г.Пепеляева. – М., 1995.

9. КозыринА. Н. Налоговое право зарубежных стран: воросы теории и практики. – М., 1993.