Реферат: Методи функціонування валютного ринку

--PAGE_BREAK--<img width=«47» height=«187» src=«ref-2_94344449-524.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: До запитання» v:shapes="_x0000_s1041" v:dpi=«96»><img width=«48» height=«187» src=«ref-2_94344973-557.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Короткострокові» v:shapes="_x0000_s1042" v:dpi=«96»><img width=«48» height=«187» src=«ref-2_94345530-484.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Строкові» v:shapes="_x0000_s1043" v:dpi=«96»><img width=«50» height=«187» src=«ref-2_94346014-565.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Короткострокові» v:shapes="_x0000_s1044" v:dpi=«96»><img width=«49» height=«187» src=«ref-2_94346579-591.coolpic» alt=«Блок-схема: процесс: Середньострокові» v:shapes="_x0000_s1045" v:dpi=«96»> <img width=«47» height=«187» src=«ref-2_94347170-544.coolpic» alt=«Блок-схема: процесс: Довгострокові» v:shapes="_x0000_s1046" v:dpi=«96»> <img width=«49» height=«187» src=«ref-2_94347714-500.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Арбітраж» v:shapes="_x0000_s1047" v:dpi=«96»><img width=«49» height=«187» src=«ref-2_94348214-446.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Своп» v:shapes="_x0000_s1048" v:dpi=«96»><img width=«48» height=«187» src=«ref-2_94348660-467.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Опціонні» v:shapes="_x0000_s1049" v:dpi=«96»><img width=«48» height=«187» src=«ref-2_94349127-518.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Ф’ючерсні» v:shapes="_x0000_s1050" v:dpi=«96»><img width=«48» height=«187» src=«ref-2_94349645-519.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Форвардні» v:shapes="_x0000_s1051" v:dpi=«96»><img width=«43» height=«187» src=«ref-2_94350164-453.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Касові» v:shapes="_x0000_s1052" v:dpi=«96»><img width=«155» height=«43» src=«ref-2_94350617-364.coolpic» hspace=«12» alt=«Подпись: Депозитні» v:shapes="_x0000_s1053"><img width=«307» height=«42» src=«ref-2_94350981-592.coolpic» hspace=«12» alt=«Блок-схема: процесс: Операції валютного ринку» v:shapes="_x0000_s1054">



Рисунок 2.1 Схема класифікації операцій на валютному ринку
Також існують валютні операції які можна класифікувати наступним чином:

За цільовим призначенням:

-     операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

-     операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

-     операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

За формою здійснення:

-     безготівкові;

-     готівкові.

За масштабами операцій:

-     оптові (здійснюються між банками);

-     роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше − на другий робочий день. Ця остання угода називається "spot", а касові операції на цій умові − «операції spot». Операції spotдають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових операцій мають можливість:

-     терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;

-     уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов'язаних з падінням її курсу;

-     оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам — ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з'явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки XX ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов'язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого − одержати додатковий дохід спекулятивними діями.

Форвардні операції − це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу spot, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов'язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею, і пов'язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу spot(продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента − за вищим від курсу spot(продаж з премією).

Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку.

Ф'ючерсні операції − це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнятися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф'ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф'ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф'ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф'ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції. Купуючи валютний ф'ючерс, учасники попередньо сплачують комісійні брокеру та роблять у розрахунковій палаті біржі фіксований внесок на депозит за кожний контракт.

Опціонні операції − це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, і останній зобов'язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс spotна ринку вищий від передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, і останній зобов'язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою. Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп − це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах spotі форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну і ту ж валюту. Наприклад, на умовах spotдолари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж − це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей − забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку − одне з актуальних завдань країн з перехідними економіками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припинення в 2000р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу.

Як проводяться операції на валютному ринку?

Валютний ринок надає мережу телевізорів, телефонів, кабельних комунікацій між відділеннями великих банків що займаються обміном іноземної валюти, а також деякими небанківськими дилерами та брокерами.

Клієнти що приймають участь у роздрібній торгівлі купують іноземну валюту через власні банки які вступають у операції в якості учасників угоди, купуючи чи продаючи іноземну валюту з власних запасів для підтримання їх у розумних межах.

Банки проводять взаємну торгівлю у фінансових центрах світу. Через різницю у часі між часовими поясами та звичайним робочім розкладом велика частка міжбанківської торгівлі приходиться на операції одного національного банку.

Однак котирування між банками у різних частинах світу завжди можливе завдяки існуванню електронної системи. Саме тому більшість банків у додаток до операцій на внутрішньому ринку приймають участь в роботі закордонних ринків.

Великі банки мають на декількох основних ринках відділення що займаються торгівлею іноземною валютою:

-     європейські банки – в інших європейських країнах, у США та Азії;

-     американські банки – в Європі та Азії;

-     азіатські банки – в Європі та США.

У Лондоні та Нью-Йорку банки проводять переговори про більшу частину їх торгівельного об’єму через незалежних брокерів, які отримують комісійні від укладених ними угод.

У деяких країнах, наприклад у Франції, частина операцій з обміну іноземної валюти здійснюється у офіційному операційному залі шляхом відкритого пропонування цін. Існуючі на момент закриття ціни публікуються у якості офіційних цін даного дня.




3 ВАЛЮТНИЙ КУРС
На валютному ринку національна валюта обмінюється на іноземні валюти інших країн. Валютний курс – це кількісне співвідношення, пропорція, в якій валюта однієї країни обмінюється на валюту інших країн. Тобто валютний курс це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в певній кількості грошових одиниць національної валюти.

Коли ціна одиниці іноземної валюти у перерахунку на вітчизняну валюту зростає, то ми говоримо про знецінення національної валюти і навпаки.

Валютний ринок, як правило, регульований. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи. Перший — установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є, по суті, напівадміністративним. Другий − участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютніінтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти, а при необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмінні курси через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження обсягу національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну й тим самим сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Вплив на курс валют здійснюється також через систему валютного регулювання. Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулюванняхарактеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна заінтересована в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність її як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак за певних умов може проводитися політика як на зниження (девальвація), так і на зростання (ревальвація) курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт переважає імпорт.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати Імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими (рис. 3.1). При фіксованому режимі (fixedrate) валютний курс фіксується до однієї валюти або «кошика» валют. Плаваючі курси (floatingrate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.
<img width=«621» height=«217» src=«ref-2_94351573-4128.coolpic» v:shapes="_x0000_s1064 _x0000_s1063 _x0000_s1062 _x0000_s1061 _x0000_s1060 _x0000_s1059 _x0000_s1058 _x0000_s1057 _x0000_s1068 _x0000_s1067 _x0000_s1066 _x0000_s1065 _x0000_s1079 _x0000_s1078 _x0000_s1077 _x0000_s1076 _x0000_s1075 _x0000_s1074 _x0000_s1073 _x0000_s1072 _x0000_s1082 _x0000_s1071 _x0000_s1070 _x0000_s1069 _x0000_s1080 _x0000_s1081">



Рисунок 3.1 Схема сучасних типів режимів валютного курсу

Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами на підставі взаємного паритету.

Коливаючийся курс – це валютний курс, який вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції.

Плаваючий валютний курс – це різновид коливаючого валютного курсу який припускає використання механізму валютного регулювання.

Система плаваючого курсу була введена на підставі рішення Ямайської конференції 1976 р. Як правило, держава накладає певні обмеження на ввіз, вивіз та пересилку національної та іноземної валюти з-за кордону та за кордон. Ці міри називаються валютними обмеженнями. Як і усі ціни в ринковій економіці, так і ціни на валюту (валютні курси) визначаються співвідношенням попиту та пропозиції.

Обсяги попиту та пропозиції на валютному ринку залежать від трьох факторів. Від обсягів взаємної торгівлі між країнами. Наприклад, чім більше торгівельний об’єм з Німеччиною тим більший попит на марку. Від масштабів інфляції та стану економіки країни. Від купівельної спроможності кожної національної валюти.

<img width=«95» height=«313» src=«ref-2_94355701-1107.coolpic» v:shapes="_x0000_s1084 _x0000_s1083">    


<img width=«151» height=«69» src=«ref-2_94356808-455.coolpic» hspace=«12» alt=«Подпись: Надлишок пропозиції» v:shapes="_x0000_s1087">

<img width=«626» height=«271» src=«ref-2_94357263-1613.coolpic» v:shapes="_x0000_s1090 _x0000_s1093 _x0000_s1091 _x0000_s1088 _x0000_s1089 _x0000_s1094">  



<img width=«154» height=«66» src=«ref-2_94358876-429.coolpic» hspace=«12» alt=«Подпись: Надлишковий попит» v:shapes="_x0000_s1095"><img width=«456» height=«2» src=«ref-2_94359305-90.coolpic» v:shapes="_x0000_s1096"> <img width=«503» height=«12» src=«ref-2_94359395-165.coolpic» v:shapes="_x0000_s1098">




 




Рисунок 3.2 Рівновага на валютному ринку

На рис. 3.2 у точці перетину кривих ліній попиту (N) і пропозицій (A) формується рівноважний валютний курс — (W), коли пропозиція валюти та попит на неї збігаються.






4 ВАЛЮТНИЙ РИНОК УКРАЇНИ
Операції з іноземною валютою на території України здійснюються відповідно до чинного законодавства.

Валютними цінностями на території України вважаються: валюта України, платіжні документи й інші папери, іноземна валюта, платіжні документи й інші папери виражені в іноземній валюті, монетарні метали, метали платинових груп.

Валютний ринок не може бути статичним – це суперечить його природі. На ньому постійно коливаються курси залежно від ситуації.

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.

Українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

-     забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

-     залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку. Зроблені лише перші кроки до організації системи купівлі валюти Національним і комерційними банками, торгівлі валютою за участю держави та її структур, функціонування української валютної біржі. Розбалансованість механізму валютних операцій не дає змоги звести валютний та платіжний баланси України. Таким чином, нинішня неефективна валютна політика є фактором, що дестабілізує економіку, й одним із могутніх джерел інфляції.

Найскладнішим і неоднозначним за своїми економічними наслідками елементом проведеної грошової реформи в Україні є введення валютної конвертованості. Конвертованість — це один з дійових заходів стабілізації національної грошової системи, посилення її впливу на розвиток ринкових відносин, забезпечення ефективної структурної перебудови економіки, її конкурентоздатності та прискорення інтеграції у світове господарство.

Нині для валютних операцій використовуються обмінні курси іноземних валют, виражені у валюті України. Вони встановлюються Національним банком на основі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України.

Включення валютних стабілізаторів у зовнішньоекономічний механізм забезпечило б значною мірою створення умов для зниження курсу вільно конвертованої валюти відносно української гривні, формування передумов для її повної конвертованості, рееміграції валютних коштів в Україну, залучення іноземної валюти в країну тощо.

Україна чітко сформулювала свій пріоритет щодо інтеграції з країнами Західної Європи. Це означає, що в міру просування у цьому напрямі наша країна підключатиметься до міжнародних фінансових ринків і ставатиме цікавішою для міжнародних інвесторів. Тому з високою вірогідністю можна очікувати на ухвалення рішень стосовно переходу до плаваючого валютного курсу як механізму довгострокової валютної політики.

Багаторічні зусилля Національного банку України, спрямовані на розбудову і зміцнення валютного ринку України, дали можливість забезпечити зокрема:

-     створення відповідної моделі валютного ринку України, розвиток його інфраструктури та механізмів проведення торгів і режимів курсоутворення.

-     поступовий розвиток валютного ринку — диверсифікацію валютної структури ринку та залучення в оборот усе зростаючих обсягів валютних коштів.

-     накопичення та підтримання на необхідному рівні золотовалютних резервів Національного банку України для проведення дієвої валютної політики,можливість отримання іноземної валюти вітчизняними виробниками, які працюють на імпортній сировині, тощо.

Результатом діяльності НБУ у сфері валютної політики е створення майже з нуля валютного ринку. Нині йому притаманний широкий спектр операцій, включаючи й арбітражні. Це наближує ринок до стандартів ЄС    продолжение
--PAGE_BREAK--