Реферат: Шляхи подолання банкрутства підприємства та його виходу з кризи на сучасному етапі
Вступ
Актуальність роботи. Актуальність даної роботи полягає в тому, щоу процесі становлення ринкових відносин в Україні, питання пов’язані з санацієюпідприємства мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланкифінансової системи опинилися в кризі, з’явилась необхідність проведення санаціїпідприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб'єкт,незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повиннийреально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційнихпартнерів чи конкурентів.
Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове становище країнив цілому. Вихід України з економічної кризи безпосередньо пов’язаний зполіпшенням фінансового стану суб’єктів господарювання всіх форм власності вусіх сферах діяльності.
Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною йогонеплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які приводять донезапланованих втрат і не досягнення необхідного фінансового результату чинавіть банкротства. Виходячи з цього питання дослідження фінансових засадпроведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим длязабезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.
Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структурароботи включає три розділи. Перший розділ присвячений процесу банкрутства,визначенню його причин, ознак та наслідків. Другий розділ присвячено санаціїпідприємства, її видів, форм та моделей. В третьому розділі міститьсяальтернативні шляхи виходу підприємства з кризи та недопущення йогонеплатоспроможності.
1. Банкрутство підприємства:його суть та ознаки
1.1 Поняття банкрутства. Суб’єктибанкрутства
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не булимилосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантомзабезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя,особиста свобода та недоторканість. Розвиток капіталістичних відносинпотребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному таторговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані нена тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволенняпозовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило,спеціальним законом про банкрутство.
У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалося задвома принципово різними напрямками. Один із них базувався на принципахбританської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргівкредиторам, що, відповідно, супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основибули закладені в американській моделі, основна мета якої полягає у реабілітаціїпідприємства і відновленні його платоспроможності.
Наразі точиться також дискусія про те, який, шлях є більшефективним: ліквідація підприємства та розпродаж його активів чиреструктуризація цього підприємства. Швидка ліквідація може скоротити витратичасу, особливо для кредиторів, які, можливо, не мають достатньо інформації таресурсів для того, щоб дочекатися більш виграшного закінчення справи. Окрімцього, ліквідація може сприяти прискореній передачі ресурсів більш ефективномувласнику. Ліквідація підприємств є менш прийнятною у країнах з перехідноюекономікою, тому що звільнені таким чином ресурси часто не можуть достатньошвидко знайти іншого власника та бути використаними у інших видах господарськоїдіяльності. Через недостатньо розвинутий ринок вільні капітали, земельні татрудові ресурси можуть залишатися без використання протягом тривалого часу.Наявність розвинутого ринку капіталів є необхідною умовою для ефективногозастосування закону про банкрутство. У протилежному випадку найбільш ефективніпотенційні інвестори, які належним чином оцінюють відповідне підприємство іздатні вивести його з фінансової кризи, можуть не отримати необхідні фінансовіресурси. Натомість, прихильники реорганізації твердять, що активи відповіднихпідприємств будуть приносити більше користі, якщо вони і надалі будутьпрацювати. Також у відповідний час можуть бути відсутні потенційні покупці, яків змозі належним чином оцінити відповідне майно та заплатити відповідну ціну занього. У цьому випадку більш прийнятним рішенням для усіх сторін може бутизбереження підприємства та його подальша робота, що принесе їм вищінадходження, ніж від продажу неплатоспроможного підприємства.
Однак, останнім часом у законодавстві розвинутих країнспостерігається тенденція до зближення і поєднання зазначених принципів.Особливість даної галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільшдинамічних сфер правового регулювання. Завдання, яке має вирішуватизаконодавство про неплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності(оздоровлення) боржника, або, як у випадку неможливості його вирішення,проведення справедливого розподілу майнових збитків серед усіх суб’єктів права,чиї інтереси можуть бути заторкнуті неплатоспроможністю боржника.
В українському законодавстві банкрутство визначається як визнанаарбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність ізадовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосуванняліквідаційної процедури.
З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризуєреалізацію катастрофічних ризиків господарюючого суб’єкта в процесі йогофінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольняти у встановленийтермін пред’явлені з боку кредиторів вимоги й виконувати зобов’язання передбюджетом.
Таким чином, хоча банкрутство господарюючого суб’єкта є юридичнимфактом, у його основі лежать переважно фінансові причини. Основні із цих причинтакі:
1. Серйозне порушення фінансової стабільності господарюючогосуб'єкта, що перешкоджає нормальному здійсненню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризуєтьсяперевищенням фінансових зобов'язань господарюючого суб'єкта над його активами.Такий фінансовий стан господарюючого суб'єкта відображається показником «чистанегативна вартість» (або «чиста вартість дефіциту»), що визначається заформулою:
ЧНВ=ПК – А, де:
ЧНВ – сума чистої негативної вартості господарюючого суб’єкта;
ПК – сума позикового капіталу, використовуваного господарюючимсуб’єктом (його фінансових зобов’язань);
А – сума активів господарюючого суб’єкта (не включає відбиту вїхньому закладі по балансі суму збитку минулих років і звітного періоду).
2. Істотна незбалансованість у рамках щодо тривалого періоду часуобсягів його грошових потоків. Реалізаціяцього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням обсягунегативного грошового потоку над позитивним і відсутністю перспектив переломуцієї негативної тенденції.
3. Тривала неплатоспроможність господарюючого суб'єкта,викликана низькою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значнимперевищенням невідкладних фінансових зобов'язань господарюючого суб'єкта надсумою залишку його коштів й активів у високоліквідній формі, що носитьхронічний характер.
Суб'єктами банкрутства закон визнає лише юридичних осіб, причомуосіб однієї категорії – суб'єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконатисвої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, йдетьсянасамперед про підприємства всіх форм власності й видів, визначених ст. 2Закону України «Про господарські товариства», а також про господарськіоб'єднання згідно із ст. 3 цього Закону, якщо вони здійснюютьпідприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти поіменовані Законом «Пробанкрутство» боржниками або банкрутами. Боржником відповідний суб'єктвважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом –після того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання боржникабанкрутом. Закон «Про банкрутство» не поширюється на юридичних осіб, які незаймаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькоюдіяльністю.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Цеможуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належнимидокументами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять тісуб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою.
Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більшекредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як зборикредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більшедесяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органувизначають збори. Ці органи – збори, комітет – необхідні для участі упровадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли неокремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.
1.2 Види та підстави застосування справипро банкрутство
Поняття банкрутства характеризується різними його видами. Узаконодавчій і фінансовій практиці виділяють такі види банкрутства підприємств:
1. Реальне банкрутство. Вонохарактеризує повну нездатність господарюючого суб’єкта відновити в майбутньомусвою фінансову стабільність і платоспроможність в силу реальних втратвикористовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяєтакому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому,внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.
2. Технічне банкрутство. Використовуванийтермін характеризує стан неплатоспроможності господарюючого суб’єкта,викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьомурозмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторськоїзаборгованості господарюючого суб'єкта, а сума його активів значно перевершуєобсяг його фінансових зобов'язань. Технічне банкрутство при ефективномуантикризовому управлінні господарюючим суб'єктом, включаючи його санування,зазвичай не приводить до його юридичного банкрутства.
3. Навмисне банкрутство. Вонохарактеризує навмисне створення (або збільшення) керівником чи власникомгосподарюючого суб'єкта його неплатоспроможності; нанесення ними економічногозбитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомонекомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутствапереслідуються в карному порядку.
4. Фіктивне банкрутство. Вонохарактеризує свідомо помилкове оголошення господарюючим суб'єктом про своюнеспроможність із метою введення в оману кредиторів для одержання від нихвідстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки ізсуми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.
Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта підприємництває економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом», – неспроможністьсуб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленогостроку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі іззаробітної плати, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборівне інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможнийвиконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настаннявстановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.
Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодексу (ст. 212)Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» досить детально визначає поняття та склад грошових зобов'язань, підякими розуміють зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову сумувідповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбаченихцивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у томучислі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й наданіпослуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатитиборжник, визначаються на день подачі до арбітражного суду заяви про порушенняпровадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначенимЗаконом. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка(пеня, штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а такожзобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян,зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками(учасниками) боржника – юридичної особи, що виникають з такої участі.
Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бутилише письмова заява до арбітражного суду, яка називається «заява про порушеннясправи про банкрутство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою доарбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають правооб'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, щопідписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7).
Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражногосуду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке правоза наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше непередбачено Законом. Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячнийстрок до арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство уразі виникнення таких обставин:
– задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе Донеможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі передіншими кредиторами;
– орган боржника, уповноважений відповідно до установчихдокументів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняврішення про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушеннясправи про банкрутство;
– при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутствавстановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повномуобсязі;
– в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7).Справу про банкрутство порушує арбітражний суд, якщо безспірні вимоги кредитора(кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальнихрозмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьохмісяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбаченоЗаконом (п. 3 ст. 6).
Тут слід враховувати, що:
по-перше, безспірні вимоги кредиторів – це вимоги кредиторів,визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документамичи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавстваздійснюється списання коштів з рахунків боржника;
по-друге, з 1 листопада 2009 року мінімальний розмір заробітноїплати становить 744 грн. (отже розмір безспірних вимог сукупно має бути неменше 223 тис. грн.).
Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірнихвимог і строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи пробанкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно відрозміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 32);підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства є йогонеспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінченнявідповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1ст. 50).
1.3 Наслідки визнання підприємствабанкрутом
Внаслідок оголошення про банкрутство підприємство переходить уновий правовий статус – статус банкрута. Цей правовий статус передбачає рядособливих юридичних положень:
– припиняється підприємницька діяльність боржника;
– право розпорядження майном, майнові права та обов'язки банкрутапереходять до ліквідаційної комісії;
– строки усіх боргових зобов'язань банкрута вважаються такими, щоминули;
– нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованостібанкрута припиняється.
Арбітражний суд може визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажумайна боржником, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження усправі за умови, якщо її здійснено в інтересах зацікавленої особи з бокуборжника. Таку ж дію арбітражний суд може вчинити щодо будь-якої угоди боржникапро продаж майна чи прийняття останнім на себе зобов'язань протягом одногомісяця до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майназдійснено з метою приховання цього майна або несплати боргів, якщо боржник урезультаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), атакож у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактичнонеплатоспроможним чи став неплатоспроможним у результаті виконання цієї угоди.Угоди можуть визнаватися недійсними за поданням прокуратури, клопотаннямборжника, розпорядника майна або кредиторів.
Банкрутство – це найсуворіша майнова санкція щодо боржника.Законом встановлено, що з метою погашення боргу стягнення може бути звернено навсе майно банкрута, що належить йому на праві власності або повногогосподарського відання.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону «Про банкрутство» увипадках, передбачених законодавчими актами, стягнення за претензіямикредиторів може бути звернено і на інше майно. Тут йдеться, зокрема, прогосподарські товариства: з додатковою відповідальністю та повні.
Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділенийна частки визначених установчими документами розмірів. Загалом учасники цьоготовариства відповідають при його банкрутстві своїми внесками до статутногофонду. При недостатності ж цього майна якраз і діє правило про «додатковувідповідальність», тобто наступає вже безпосередньо відповідальність учасниківтовариства їхнім майном. Ця відповідальність визначається «в однаковому длявсіх учасників розмірі до внеску кожного учасника» (ч. 1 ст. 65Закону «Про господарські товариства»).
Граничний розмір відповідальності учасників передбачається вустановчих документах. Це межі майнової відповідальності такого товариства.
Дещо інший механізм відповідальності повних товариств. Сутьповного товариства полягає в тому, що всі його учасники «займаються спільноюпідприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність зазобов'язаннями товариства усім своїм майном» (ст. 66 Закону «Прогосподарські товариства»). Повна відповідальність у такому разі визначається яквідповідальність усім майном повних товариств, на яке відповідно дозаконодавства України може бути звернено стягнення.
Аналогічно регулюється відповідальність повних товаришівкомандитного товариства (ст. 75, 77 Закону «Про господарські товариства»).
Щодо оцінки майна банкрута Закон «Про банкрутство» користуєтьсябланкетною нормою, роблячи посилання на Закон України «Про приватизаціюневеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Згідно зі ст. 9зазначеного закону майно банкрута оцінюється за так званою відновною вартістюнаявних основних і оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторськоїзаборгованості цього підприємства. Що означає ця категорія та як вонаобраховується, визначено в Методиці оцінки вартості майна під час приватизації,затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 1998 р. №1114.
Майнобанкрута оцінюється як цілісний майновий комплекс.
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> <td/> /> <td/> /> />Мал. 1. Оцінка майна банкрута
До переліку майна включаються:
• основні засоби та інші позаоборотні активи (в тому числінезавершене будівництво);
• оборотні засоби – запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки таінші активи з урахуванням заборгованості.
Продаж майна банкрута є гласною акцією. Голова ліквідаційноїкомісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядокпродажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.
У разі надходження двох і більше пропозицій голова ліквідаційноїкомісії призначає проведення конкурсу (аукціону). Порядок проведення конкурсу(аукціону) в такому випадку визначається ст. 8, 9, 14–24 Закону «Проприватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість єпочатковою.
2. Санація. Її економічний зміст,функції та види
2.1 Поняття санації, її суть. Види таформи санації
Найдієвішим засобом запобігання банкрутству підприємства є санація.
Термін «санація» походить від латинського «sanare» – оздоровлення,видужання. Економічний словник тлумачить це поняття як систему заходів,здійснюваних для запобігання банкрутству промислових, торгових, банківськихмонополій, зазначаючи, що санація може відбуватися злиттям підприємства, якеперебуває на межі банкрутства, з могутньою кампанією; випуском нових акцій чиоблігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитіві наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості вдовгострокову; повною чи частковою купівлею державою акцій підприємства, щоперебуває на межі банкрутства.
Дехто з вітчизняних авторів із санацією ототожнює лише заходи щодофінансового оздоровлення підприємства, які реалізуються за допомогою сторонніхюридичних чи фізичних осіб і спрямовані на запобігання оголошеннюпідприємства-боржника банкрутом і його ліквідації.
Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 року, підсанацією розуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань передбюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі перед кредитором,який добровільно переймає на себе задоволення зазначених вимог і виконаннявідповідних зобов’язань.
Новий Закон «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнанняйого банкрутом», прийнятий у 1999 році, розмежовує поняття «санація» і «досудовасанація». У цьому випадку санація розглядається як система заходів,передбачених процедурою провадження справи про банкрутство з метою запобіганняліквідації боржника і спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, атакож на задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів шляхомкредитування, реструктуризації боргів і капіталу і (чи) зміною організаційноїта виробничої структури боржника.
Досудова санація – система заходів щодо відновленняплатоспроможності боржника, здійснюваних власником майна боржника, інвестором,з метою запобігання його ліквідації шляхом реорганізаційних,організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних,правових заходів у межах чинного законодавства до початку справи пробанкрутство.
Своє тлумачення поняття «санація» має і Національний банк України:режим фінансової санації – це система непримусових і примусових заходів,спрямованих на збільшення обсягів капіталу до необхідного рівня протягомпевного періоду з метою відновлення ліквідності й платоспроможності, усуненняпорушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності чи скрутногофінансового стану, а також наслідків цих порушень.
У Законі України «Про страхування» ми знаходимо також«оригінальне» тлумачення терміна «санація». Відповідно до нього, примусовасанація страхової компанії передбачає:
– проведення комплексноїперевірки фінансово-господарської діяльності страхувальника, у тому числіобов'язкової аудиторської перевірки;
– встановлення заборони навільне користування майном страхувальника і переймання страхових зобов'язаньбез дозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
– встановлення обов'язковогодля виконання графіка здійснення розрахунків зі страхувальниками;
– прийняття рішення проліквідацію чи реорганізацію страхувальника.
Однак найбільш повним можна вважати визначення, яке дали відомізарубіжні економісти М. Здравомислов, Б. Бекенферд та М. Гелінг – провідніспеціалісти з питань виведення підприємств з фінансової кризи: санація – цесистема фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових ісоціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності,ліквідності, прибутковості, конкурентоспроможності підприємства-боржника вдовгостроковому періоді чи санація – це сукупність усіх можливих заходів, щоздатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
Як видно з визначень, економічним змістом санації є відновленняплатоспроможності й фінансової стабільності господарюючого суб'єкта. При цьомусанація проводиться за допомогою (при участі) зовнішніх з позицій боржника осіб(власника майна; органа, уповноваженого управляти майном боржника; інвестора).
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усуненняпричин їх виникнення, поновлення чи збереження ліквідності та платоспроможностіпідприємств, скорочення усіх видів заборгованості, поліпшення структуриоборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних дляпроведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані навдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правовихформ бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства віднепродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих відносин між членамитрудового колективу і т. ін.
У цьому контексті розрізняють два види санації:
1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.
2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичногостатусу підприємства (реорганізація).
Виробничо-технічні санаційні заходи пов'язані, насамперед, із модернізацією й відновленням виробничихфондів, із зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва,скороченням технологічного часу, поліпшенням якості продукції та зниженням їїсобівартості, удосконаленням асортименту продукції, що випускається, пошуком імобілізацією санаційних резервів у сфері виробництва.
Можна стверджувати, що «санація» уявляється більш широкимпоняттям, ніж «реструктуризація». Реструктуризацію доцільно починати на ранніхстадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин стратегічної кризиі кризи прибутковості. А санація містить у собі як реструктуризацію (заходищодо відновлення прибутковості й конкурентоспроможності), так і заходифінансового характеру (спрямовані на відновлення ліквідності йплатоспроможності).
Фінансове оздоровлення підприємства шляхом санації здійснюється поетапно.
/>
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> />Мал. 2. Основні етапи фінансового оздоровлення підприємства
Важливим елементом санації є вибір її концепції. Концепціявідображає ідеологію здійснення передбачуваної санації, визначаючи її майбутнінапрямки й форми. Залежно від принципового підходу розрізняють оборонну йнаступальну концепціїздійснення санації господарюючого суб'єкта.
1. Оборонна концепція санації спрямована на скорочення обсягів операційної й інвестиційноїдіяльності господарюючого суб'єкта, що забезпечує збалансованість грошовихпотоків на більш низькому об'ємному їхньому рівні. Ця концепція припускаєзалучення зовнішньої фінансової допомоги для відповідної реструктуризаціїгосподарюючого суб'єкта, у процесі якої воно позбувається від ряду виробничих структурнихпідрозділів, незавершених реальних інвестицій й інших видів активів з метоюфінансової стабілізації.
2. Наступальна концепція санації спрямована на диверсифікованість операційної й інвестиційноїдіяльності господарюючого суб'єкта, що забезпечує збільшення розміру чистогогрошового потоку в майбутньому періоді за рахунок зростання ефективностігосподарської діяльності. У цьому випадку зовнішня фінансова допомога й іншіреорганізаційні заходи, здійснювані в процесі санації, використовуються з метоюрозширення асортиментів конкурентоспроможної продукції, виходу на іншірегіональні ринки, швидкого завершення початих реальних інвестиційних проектів.Наступальна концепція санації не суперечить основним параметрам загальноїстратегії економічного розвитку господарюючого суб'єкта.
Залежно від масштабів кризового стану господарюючого суб'єкта,ідентифікованих у процесі діагностики банкрутства, і прийнятої концепціїсанації розрізняють два основних напрямки здійснення санації:
1. Санація, спрямована на рефінансування боргу господарюючогосуб'єкта. Така санація здійснюєтьсязазвичай для допомоги господарюючому суб'єктові в усуненні йогонеплатоспроможності, якщо його кризовий стан ідентифікований як тимчасовий й неносить катастрофічного характеру. Цей напрямок санації не змінює статусуюридичної особи санованого господарюючого суб'єкта.
2. Санація, спрямована на реструктуризацію господарюючогосуб'єкта. Така санація здійснюєтьсяпри більш важких масштабах кризового фінансового стану господарюючого суб'єктай вимагає здійснення ряду реорганізаційних процедур, що забезпечують більшефективні організаційні форми його господарської діяльності. Як правило, цейвид санації пов'язаний зі зміною статусу юридичної особи санованогогосподарюючого суб'єкта.
Той механізм, за допомогою якого досягаються основні цілі санаціїбезпосередньо, характеризує її форма. Форма санації обирається в рамкахконкретного напрямку санації, обраного господарюючим суб'єктом з урахуваннямособливостей його кризової ситуації.
/>
Мал. 3. Форми санації
Форми санації, визначені законодавством (Законом «Про відновлення платоспроможності»), що випливають:
1) при санації, проведеній до порушення справи про банкрутство,наступні заходи:
• реорганізаційні (злиття, приєднання, поділ, виділення,перетворення);
• організаційно-господарські;
• управлінські;
• інвестиційні;
• технічні;
• фінансово-економічні;
• правові;
2) при санації, проведеній під час провадження в справі пробанкрутство:
• реструктуризація;
• перепрофілювання виробництва;
• закриття нерентабельних виробництв;
• відстрочка й (або) розстрочка платежів або прощення (списання)частини боргів, про що укладається мирова угода;
• ліквідація дебіторської заборгованості;
• продаж частини майна боржника;
• зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу)боржника, зокрема шляхом перекладу на нього боргу (частини боргу) і його відповідальністьза невиконання взятих на себе зобов'язань;
• виконання зобов'язань боржника власником майна боржника і йоговідповідальність за невиконання прийнятих на себе зобов'язань;
• продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (длянедержавних підприємств);
• одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникамборжника, які звільняються відповідно до плану санації, що відшкодовується впершу чергу згідно ст. 31 Закону за рахунок реалізації майна боржника;
• звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні впроцесі реалізації плану санації. Вихідна допомога в цьому випадку виплачуєтьсяза рахунок інвестора, а при його відсутності – за рахунок реалізації майнаборжника або за рахунок кредиту, отриманого для цієї мети;
• інші способи відновлення платоспроможності боржника. Ці й іншіформи санації використовуються залежно від напрямку здійснення санації.
Санація господарюючого суб'єкта, спрямована на рефінансування йогоборгу, може носити такі основні форми.
1. Дотації й субвенції за рахунок коштівбюджету. У такій формі сануються в основному державні підприємства (хочазаконодавчо не заборонена державна фінансова підтримка підприємств йальтернативних форм власності). Ця форма сапування пов'язана з наступнимиосновними умовами: необхідністю забезпечення подальшого розвитку пріоритетнихгалузей економіки; галузевою й міжгалузевою переорієнтацією діяльностігосподарюючого суб'єкта; здійсненням антимонопольних заходів; з іншими цілями зініціативи органів, уповноважених управляти державним майном.
2. Державне пільгове кредитування. Воно здійснюється, як правило, по тій же групі підприємств і притаких же умовах, що й у попередньому випадку. Відмінністю цієї форми сануванняє лише поворотний характер надаваних фінансових ресурсів і значно більшпільговий режим кредитування в порівнянні з умовами фінансового ринку.
3. Державна гарантія комерційним банкампо кредитах, які видаються санованому підприємству. При відсутності в державиможливостей здійснити пряме фінансування або кредитування санованогогосподарюючого суб'єкта, а також у випадку, якщо фінансова криза носитьтимчасовий характер і може бути переборений господарюючим суб'єктом при наданнійому фінансової допомоги, використовується дана форма санування ранішерозглянутої категорії підприємств.
4. Цільовий банківський кредит. Така форма санаціїздійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує господарюючийсуб'єкт, після ретельного аудиту останнього. Через те, що надання такогоцільового санаційного кредиту має дуже високий рівень ризику, ставка відсоткапо ньому звичайно досягає максимального рівня, що використовується в кредитнійполітиці банку. Для здійснення контролю й допомоги підприємству комерційнийбанк при високому розмірі кредиту в перелік умов санації може поставити вимогувведення до складу його керівництва свого представника або уповноваженої особи.
5. Переведення боргу на іншу юридичнуособу. Такою юридичною особою можебути будь-який господарюючий суб’єкт, що побажав взяти участь у санаціїпідприємства-боржника. Умови такого переведення боргу обумовлюються спеціальноюугодою. Однак для цієї форми рефінансування боргу потрібна обов’язкова згодакредитора.
6. Реструктуризація короткостроковихкредитів у довгострокові. Ця форма санації використовується зазвичай тільки по фінансовихкредитах, де кредитором виступає комерційний банк, що здійснює обслуговуваннягосподарюючого суб'єкта. У процесі такої форми реструктуризації боргу подовгостроковим кредитам істотно підвищуються відсоткові ставки.
7. Відстрочка погашення облігаційгосподарюючого суб'єкта. Однією знеобхідних умов такої санації є відносно невисоке коло інвесторів, що вклалисвої кошти в облігації господарюючого суб'єкта. Ця умова визначається тим, щорішення про таку форму санації повинне бути прийняте більшістюінвесторів-кредиторів цього господарюючого суб'єкта.
8. Списання санатором-кредитором частиниборгу. Ця форма санаціїпідприємства вживається в тому випадку, якщо вимога про повне погашення боргунереальне і призведе господарюючий суб’єкт до фінансового краху. Звичайносанація у формі списання частини боргу супроводжується угодою між кредитором іпідприємством про інші форми його компенсації на наступних етапах. Звичайно,така форма санації супроводжується угодою між кредитором і господарюючим суб’єктомпро інші форми його компенсації на наступних етапах.
9. Ліквідація дебіторськоїзаборгованості. У цьому випадку вживають заходів для зацікавлення боржниківгосподарюючого суб’єкта виплатити свої борги, у тому числі достроково.
10. Продаж частини майна господарюючого суб’єкта.Це може бути майно, якегосподарський суб’єкт не збирається використовувати у виробничому процесі.
Санація господарюючого суб’єкта, спрямована на йогореструктуризацію (реорганізацію), пов’язана із самими поняттями – реструктуризація,реорганізація.
Під реструктуризацією господарюючого суб’єкта розумієтьсяздійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових ітехнічних заходів, спрямованих на реорганізацію господарюючого суб'єкта,зокрема, шляхом його розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичноїособи, на предмет санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну формивласності, управління, організаційно-правової форми. При цьому дані заходиповинні сприяти фінансовому оздоровленню господарюючого суб'єкта, збільшеннюобсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективностівиробництва й задоволенню вимог кредиторів.
Під реорганізацією господарюючого суб'єкта розуміється здійсненняпроцесів злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення господарюючогосуб'єкта.
Санація господарюючого суб'єкта, спрямована на його реструктуризацію(реорганізацію), може носити такі основні форми:
1. Злиття. Така форма санації здійснюється шляхом об'єднання господарюючогосуб'єкта-боржника з іншим фінансово стійким господарюючим суб'єктом. Урезультаті такого об'єднання господарюючий суб'єкт-боржник втрачає свійсамостійний юридичний статус.
Розрізняють наступні види злиттів:
• горизонтальне злиття, упроцесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти однієї галузі;
• вертикальне злиття, що поєднуєгосподарюючі суб'єкти суміжних галузей (наприклад, виробників і споживачівсировини);
• конгломератне злиття, упроцесі якого поєднуються господарюючі суб'єкти, не пов'язані між собою нігалузевими, ні технологічними особливостями.
2. Поглинання. Ця форма санації здійснюється шляхом придбання господарюючогосуб'єкта-боржника господарюючим суб'єктом-санатором (для останнього це є однієюз форм інвестицій – придбання цілісного майнового комплексу або основноїчастини його активів). Для санатора ефект поглинання також пов'язаний ізсинергізмом. Санований господарюючий суб'єкт при поглинанні втрачає свійсамостійний статус, хоча як юридична особа може зберегтися у вигляді дочірньогогосподарюючого суб'єкта.
3. Поділ. Така форма санації може бути використана для підприємств, щоздійснюють багатогалузеву господарську (виробничу) діяльність. Ефект такоїформи санації полягає в тому, що за рахунок істотного скороченнязагальногосподарського управлінського апарата, невиробничих і допоміжних службзначно скорочується сума постійних витрат, у зв'язку із чим за рахунок ефектуопераційного левериджу кожен новий виділений поділ швидше може досягти точкибеззбитковості своєї діяльності. Виділені в процесі поділу господарюючого суб'єктаодержують статус нової юридичної особи, а майнові права й обов'язки переходятьдо кожного з них на основі розділового балансу.
4. Перетворення у відкрите акціонерне товариство. Така форма санації,здійснювана з ініціативи групи засновників, дозволяє істотно розширитифінансові можливості господарюючого суб'єкта, забезпечити шляхи його виходу ізкризи й дати новий імпульс його економічному розвитку. Умовою такої санаціївиступає необхідність забезпечення засновниками мінімального розміру статутногофонду, установленого законодавством.
5. Передача в оренду. Ця форма характерна в цей час для санації державних підприємств,при якій вони передаються в оренду членам трудового колективу. Умовоюздійснення такої форми санації є прийняття на себе колективом орендарів боргівсанованого господарюючого суб'єкта. Принципово така форма санації може бутивикористана й для підприємств недержавних форм власності.
6. Приватизація. У цій формі сануються державні господарюючі суб'єкти. Тепер цяформа санації одержала великий розвиток. Умови й форми приватизації державнихпідприємств регулюються великою системою законодавчих актів.
7. Перепрофілювання виробництва. Ця форма передбачає оцінкуконкурентоспроможності продукції санованого господарюючого суб'єкта й змінипрофілю діяльності окремих виробництв.
8. Закриття нерентабельних виробництв. Ця форма також передбачаєоцінку конкурентоспроможності продукції господарюючого суб'єкта й закриття тихвиробництв, які не приносять достатнього прибутку господарюючому суб'єктові.
Продаж частини майна, у тому числі як цілісного майновогокомплексу (для недержавних підприємств). При даній формі санації оцінюється необхідність того або іншогоустаткування для господарюючого суб'єкта, цілісних майнових комплексів, що неприносять підприємству прибуток або мають прибутковість, недостатню длядинамічного розвитку господарюючого суб'єкта в кризових умовах.
2.2 План санації. Класична модельсанації
банкрутство санація фінансовий оздоровлення
Розробка плану фінансового оздоровлення здійснюється, як правило,фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває уфінансовій кризі, представниками потенційного санатора, незалежнимиаудиторськими та консалтинговими фірмами.
Об'єктами планування є фінансові, виробничі та трудові ресурси підприємства,процеси господарської діяльності тощо.
План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступута чотирьох розділів.
У вступі відображаєтьсязагальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правовуформу організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сферидіяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього,формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану таметоди, які використовуються в процесі його розробки.
У першому розділівідображається вихідна ситуація на підприємстві.
Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:
• Оцінка зовнішніх умов.
• Аналіз фінансово-господарського стану.
• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.
• Наявний потенціал.
Оцінка зовнішніх умов, в якихфункціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивченнязагальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльністьпідприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальноїполітико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому,демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища.Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптаціїстратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.
Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:
• аналіз виробничо-господарської діяльності;
• аналіз фінансового стану.
У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий станпідприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівеньзаборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджутощо).
Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи танаслідків їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналізпричин фінансової кризи проводиться з метою їх локалізації та усунення.Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві.Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:
− залучення капіталу (наприклад утрата довіри кредиторів);
− ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);
− персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічніфактори);
− законодавство (податки, заборона звільнення працівників).
У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечуютьпотенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиціїпідприємства слабшають.
Наявний потенціал. Тутвивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал укадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний упідприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:
• фінансове забезпечення та можливості залучення додатковогокапіталу;
• наявність кваліфікованого персоналу;
• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини таматеріалів;
• наявність ринків збуту продукції;
• виробничий потенціал;
• ефективна організаційна структура;
• висока якість менеджменту.
Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірнимрозвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також черезпослаблення чинників, що обмежують проведення санації.
На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок продоцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.
У другому розділі планунаводяться стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляєтьсястратегія санації підприємства.
Окрім цього, розділ має запропонувати оперативну програму ізвідображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновленняплатоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішноговиконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати плансанації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягненнястратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамкахпрограми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:
• рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг,факторинг, звернення до арбітражного суду);
• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позиційактивів;
• зменшення та збільшення статутного капіталу;
• реструктуризація кредиторської заборгованості;
• заморожування інвестиційних вкладень;
• зворотний лізинг;
• розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низькимпопитом.
Третій розділ є основноючастиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновленняприбутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.Складовими частинами цього розділу є:
• план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьомупідрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції тамісткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуаціюна суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належитьпідприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції зпосиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крімтого, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а такожсхема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодооптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаютьсяможливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльностіпідприємства з погляду антимонопольного законодавства.
• план виробництва та капіталовкладень: містить дані провикористання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням(придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чилізингу. Також характеризується виробничий процес, його «вузькі» місця,комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаютьсяконкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якостіз тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання,технічну документацію, технологію «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в якийтермін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних,оцінюють потреби в інвестиціях. План виробництва та капіталовкладеньскладається у формі і бюджету.
• організаційний план. Тут відображають організаційну структурупідприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання,аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників тапропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотиваціїпрацівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідностівивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимогантимонопольного законодавства.
• фінансовий план включає:
а) прогноз обсягів випуску та реалізації продукції;
б) баланс грошових надходжень та витрат;
в) зведений баланс активів і пасивів (до початку санації, в окреміперіоди під час санації та після її проведення);
г) форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
д) графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів(якщо їх було залучено на поворотній основі).
У фінансовому плані також відображається сума витрат на розробкуплану санації та проведення санаційного аудиту (за необхідності). На підставіфінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у фінансовихресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниціміж загальною потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основніта оборотні засоби) та прогнозованою величиною виручки від реалізації окремихоб'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації.
Четвертий розділ міститьрозрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодореалізації плану та контролю за ходом реалізації У цьому розділі деталізуютьсяочікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики тазбитки.
Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:
• ліквідність та платоспроможність;
• прибутковість;
• додаткова вартість, створена в результаті санації;
• конкурентні переваги.
Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх тавнутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічнихудосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність тауникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність удовгостроковому періоді.
Цілісний погляд на етапи проведення фінансового оздоровленняокремого підприємства являє собою так звана «класична модель санації», якашироко використовується як основа для розробки механізму фінансової санаціїсуб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, процес фінансовогооздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансовоїкризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізуфінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерськідокументи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаютьсязовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якістьфінансового стану фірми. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностикафінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкісторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно зкласичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможністьпідприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарськоїодиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збутупродукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення проконсервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яказдійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди,укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролемкредиторів.
Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яказдійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадженнясправи про банкрутство).
У разі, якщо підприємство має реальну можливість відновитиплатоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє достатньопідготовленим управлінським персоналом, ринками збуту товарів, виробництвопродукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, то приймається рішенняпро розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення зодночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможномупідприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснитиневідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємствата оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторськоїзаборгованості. Ідеться про реалізацію так званої першочергової (сrash)програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні заходи: лізингзамість купівлі, зворотний лізинг, факторинг, заморожування інвестицій,збільшення власного капіталу, пролонгація заборгованості, акції з розпродажутоварів за зниженими цінами та деякі інші.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічнихцілей і тактики проведення санації. Привизначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмеженіресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльністьу рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бутиреальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головноюстратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства вдовгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі,а саме:
• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
• основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток,ліквідність тощо);
• соціальні цілі.
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей міжсторонами, відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головноїстратегічної мети санації.
Стратегія являє собою узагальнену модель дій, необхідних длядосягнення поставлених цілей шляхом координації та розподілу ресурсів компанії.Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцевамета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентнихвигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягаєу виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Згідно з обраною стратегією розробляється програма санації, якаявляє собою послідовний перелік основних етапів та заходів, що передбачаєтьсяздійснювати в ході фінансового оздоровлення підприємства. Конкретизаціяпрограмних заходів здійснюється в плані санації. Програма формується напідставі комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніхрезервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу тастратегічних завдань санації.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контрольза якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств має своєчасновиявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також приймати об'єктивнікваліфіковані рішення для подолання можливих перешкод при здійсненні оздоровчихзаходів. Відчутну допомогу тут може надати оперативний санаційний контролінг, якийсинтезує в собі інформаційну, планову, консалтингову, координаційну таконтрольну функції. Завданням санаційного контролінгу є ідентифікаціяоперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка проектів рішень щодовикористання виявлених резервів та подолання додаткових перешкод.
3. Шляхи подолання банкрутства підприємствомна сучасному етапі
На сучасному етапі розвитку економіки України відбуваються глибокізміни, обумовлені загальними процесами глобалізації та світовою фінансовоюкризою, що потребує ефективних механізмів управління кожним суб'єктомпідприємницької діяльності. Розвиток ринкових відносин в умовах глобалізаціїсвітогосподарських процесів, що проявляються нині у фінансовій кризі,потребують дослідження механізмів управління підприємствами, здатних ефективнореагувати на об'єктивні процеси структурної перебудови економіки, якісупроводжуються кризовими явищами.
Незважаючи на позитивні зрушення в економіці України протягомостанніх років, світова фінансова криза негативно впливає на діяльністьпідприємств, що проявляється в їх неспроможності функціонувати, і викликаєнеобхідність навіть припинення діяльності. Практика підтверджує, що все більша кількістьпідприємницьких структур потребують термінової допомоги з боку органів влади йнауки, які повинні обґрунтувати механізми запобігання банкрутству, щозабезпечать керованість кризовими ситуаціями та процесами. Без науковогообґрунтування механізмів антикризового управління діяльністю підприємств вийтипереможцем із фінансової кризи, на наше переконання, неможливо. Томудослідження механізмів подолання фінансової кризи підприємств Українибезперечно є актуальним.
Незважаючи на активне дослідження проблем фінансової кризи,теоретико-методологічні підходи до формування механізмів антикризовогоуправління поки що не знайшли достатнього висвітлення в науковій літературі. Цепояснює доцільність аналізу діяльності підприємств в умовах фінансової кризи,визначення загроз кризових явищ і розробки стратегічних і тактичних механізміввиведення підприємств з кризового стану.
Вивчення практики розробки антикризових заходів показало, щосьогодні підприємства надають перевагу розробленню захисної стратегії, яка, за загальнимвизнанням, характеризується згортанням діяльності, а наступальні стратегіїдіяльності підприємств (стратегії розвитку) знаходяться в стадії вичікування,що характеризується глибоким вивченням можливостей скорочення витрат і пошукамиінноваційних підходів до організації технологій виробництва та реалізаціїпродукції на засадах випередження попиту. Тільки за рахунок випуску продукції,яка випереджає сучасний попит, підприємство може залишитися «на плаву» і навітьрозвиватися в кризових умовах. Зрозуміло, що такою продукцією є нова більшефективна у споживанні.
На жаль, світова фінансова криза призвела до збільшення кількостіфінансово неспроможних підприємств в кожній галузі економіки України, щопояснюється, по-перше, об'єктивною макроекономічною нестабільністю, а по-друге,рядом суб'єктивних чинників, серед яких на перше місце виходить нездатністькерівництва здійснювати ефективне антикризове управління підприємством,своєчасно виявляти проблеми та вживати необхідних заходів.
Доказано, що фінансові труднощі на підприємствах обумовлені поєднаннямнегативних наслідків світової фінансової кризи, певних дисбалансів у розвиткуусіх видів діяльності підприємств в Україні, а також рядом внутрішніх проблем,що характерні для більшості вітчизняних підприємницьких структур.
Сьогодні підприємства стикаються як із зовнішніми, так ізвнутрішніми факторами виникнення фінансової кризи. Вплив зовнішніх факторівмає, переважно, загальноекономічний, об'єктивний, стратегічний характер та ще йпідсилюється впливом цілого ряду ринкових та політичних факторів. Внутрішніфактори, що впливають на результати діяльності підприємства, тісно пов'язані зйого операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю.
Виходячи зі статистичних даних, слід зазначити, що сучасний станпідприємницьких структур України характеризується, по-перше, швидким вимиваннямоборотних коштів через неможливість отримання короткострокових кредитів наоптимізацію поточної діяльності, а також замороженням програм розвитку;по-друге, масовими порушеннями платіжних зобов’язань; по-третє, скороченнямобсягів виробництва через зменшення попиту зовнішніх та внутрішніх ринків;по-четверте, масовими звільненнями або відпустками за власний рахунокпрацівників, скороченням робочих змін з 2–3 до однієї, переходом на неповнийробочий день та ін.
За даними експертів, найуразливішими до світової фінансової кризивиявилися підприємства, які працюють на експорт (металургія, транспортне йаграрне машинобудування), а також на споживчий сектор (виробництвоавтомобілів). Вже в серпні 2008 року вони зменшили виробництво прокату більш якна 20% (унаслідок зниження попиту та падіння цін). Темпи падіння в будівництвісягнули 15%. Також зазнала значного падіння купівельна спроможність населення.У серпні 2008 року, за даними Держкомстату скоротилась реальна зарплата на 2,8%порівняно з липнем цього року. Такого зниження рівня доходів громадян (місяцьдо місяця) не було вже багато років.
За таких умов керівництво підприємствами має забезпечити розробкуантикризових заходів як мінімум на рік. Їх розробка повинна бути комплексною,спрямованою на формування оптимального портфеля антикризових заходів,реалізація яких допоможе вивести підприємство з кризового стану, відновити йогоплатоспроможність та ліквідність.
Оскільки основні напрями подолання світової фінансової кризи неможуть фінансуватися тільки за рахунок внутрішніх джерел, то виникаєнеобхідність залучення позикових коштів, що сьогодні є найгострішою проблемою.Тому, як бачимо, дуже важливо визначити оптимальне співвідношення та послідовністьвсіх дій механізму антикризового управління суб'єктом господарювання,необхідних для того, щоб підприємство спочатку мало змогу вижити, незбанкрутіти, для чого потрібна захисна стратегія, а потім уже відновити своюплатоспроможність та почати новий більш ефективний етап в своїй діяльності,тобто перейти до стратегії розвитку.
Серед методів подолання наслідків фінансової кризи напідприємствах визнано такі:
1. Усунення неплатоспроможності. Як би не оцінювався масштаб кризового стану підприємства,найбільш невідкладним завданням є забезпечення відновлення здатності платежівза своїми поточними зобов’язаннями для того, щоб попередити виникненняпроцедури банкрутства. Досягається за рахунок скорочення зовнішніх і внутрішніхзобов’язань за рахунок збільшення обсягу грошових ресурсів:
− оптимізація організаційної структури й скороченняпостійних витрат;
− скорочення змінних витрат за рахунок автоматизаціївиробничого процесу й скорочення персоналу основних і допоміжних підрозділів;
− відстрочка й реструктуризація по можливості кредитноїзаборгованості;
− прискорення оборотності дебіторської заборгованості зарахунок скорочення періоду комерційного кредиту, по сумнівній заборгованості –звернення до суду з метою повернення;
− нормалізація розміру запасів товарно-матеріальнихцінностей за рахунок збуту запасів готової продукції, що може користуватисяпопитом при невеликих додаткових витратах на відновлення – упакування,обкладинки.
2. Відновлення фінансової стабільності. Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунена протягомкороткого періоду часу за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових заходів,при цьому причини, які генерують неплатоспроможність, можуть залишатисянезмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стабільністьпідприємства. Для її досягнення необхідно реалізувати такі заходи:
− зростання чистого доходу за рахунок проведення ефективноїцінової політики, застосування системи знижок і методів просування продукції наринок;
− оптимізація податкового пресу на господарський процес урезультаті використання легальних схем зниження бази й ставок оподаткування,реалізація зношеного й не використовуваного устаткування, здійснення ефективноїемісійної політики при збільшенні власних коштів підприємства, об’єднання капіталу.
3. Проведення реорганізації абореструктуризації підприємства,вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління,формування портфеля технологій виробництва відповідно до умов кризового стануринку, коригування збутової політики і менеджменту персоналу.
Варто доповнити перелік цих методів різними видами диверсифікації,а саме, диверсифікації продукції, ринків збуту і всієї діяльності підприємства.Основою коригування збутової політики і менеджменту персоналу мають статинеобхідні напрями диверсифікації.
Таким чином, розглянувши функціонування підприємств України вумовах світової фінансової кризи, легко зрозуміти, що, незважаючи на позитивнізрушення останніх трьох років, на багатьох підприємствах проявляються кризовіявища, починаючи з кінця 2008 року. Це підтверджує необхідність упровадженнятаких механізмів управління, які б забезпечили вихід із кризового стану ісприяли запобіганню банкрутства. Головним механізмом виходу із кризипідприємств є стратегічне й тактичне управління підприємствами на основіотримання цільового прибутку, який є головним фінансовим інструментомпозбавлення і запобігання кризовим явищам в діяльності підприємств.Використання механізмів антикризового управління як альтернативи банкрутствудозволить забезпечити перехід підприємств від захисної до наступальноїстратегії діяльності.
Висновок
Благополучний фінансовий стан підприємства – це важлива умова йогобезперервного й ефективного функціонування. Для його досягнення необхіднозабезпечити постійну платоспроможність суб'єкта, високу ліквідність йогобалансу, фінансову незалежність і високу результативність господарювання.
Фінансовий стан підприємства необхідно аналізувати з позицій ікороткострокової, і довгострокової перспектив, тому що критерії його оцінкиможуть бути різні. Стан фінансів підприємства характеризується розміщенням йогозасобів і джерел їхнього формування, аналіз фінансового стану проводиться зметою установити, наскільки ефективно використовуються фінансові ресурси, щознаходяться в розпорядженні підприємства. Фінансову ефективність роботипідприємства відбивають: забезпеченість власними оборотними коштами і їхнясхоронність, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан ідинаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, оборотність оборотнихкоштів, матеріальне забезпечення банківських кредитів, платоспроможність.
Задачами санації насамперед є оцінка фінансового аналізу,перевірка витрати засобів по цільовому призначенню, виявлення причин фінансовихутруднень, можливостей поліпшення використання фінансових ресурсів, прискоренняобороту засобів і зміцнення фінансового становища.
Прийняття рішень у таких областях, як, наприклад, придбанняелементів основного капіталу, кадрова політика, визначення асортиментупродукції, що пускається, відноситься до довгострокового планування. Такірішення визначають діяльність підприємства на багато років вперед і повиннібути відбиті в довгострокових планах (бюджетах), де ступінь деталізації єдосить невисока. Довгострокові плани являють собою свого роду рамковуконструкцію, складеними елементами якої є короткострокові плани. План санаціїце і є довгостроковий план діяльності підприємства направлений на вихідпідприємства з кризи.
Таким чином, проведений санаційний аудит підприємства дає змогуоцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповістина запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, збільшується абозменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивівпідприємства цілям його господарської діяльності.
Список джерел
1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, №42–43,ст. 378).
2. Закон України «Прогосподарські товариства» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, №48, ст. 480).
3. Постанова Кабінету Міністрів України «/>Про затвердження Методики оцінки вартості майна під часприватизації» від 22 липня 1998 р. №1114.
4. Бандурка О.М., Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльністьпідприємства. К.: Либідь, 1998. – стор. 98 –116.
5. Гавриліна Н.Ю. З історії розвитку відносин банкрутства // Науковийвісник Буковинського державного фінансово-економічного інституту. 2004. – вип.5 – стор. 68 – 70.
6. Джунь В.В. Проблемні питання вдосконалення організаціїпровадження у справах про банкрутство. // Вісник господарськогосудочинства. – К. 2004. – №2. – стор. 184 – 191.
7. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційнихбанків і підприємств. / Навчальний посібник. – К: Видавничий дім «Скарби»,2001. – 336 с.
8. Колісник М.К., Ільчук П.Г., Віблий П.І. Фінансова санація іантикризове управління підприємством: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2007. –стор. 15 – 19, 35 – 38.
9. Копилюк О.І., Штангрет А.М. Фінансова санація табанкрутство підприємств: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальноїлітератури, 2005. – стор. 8 – 20, 68 – 78, 133 – 139.
10. Леонов Д.В. Фінансова криза та український бізнес //Цінні папери України. – 2008. – №42. – стор. 17 – 20.
11. Майборода Т.Г. Як подолати фінансову кризу? //Цінні папери України. – 2008. – №42. – стор. 25 – 26.
12. Поляков Б.Н. Процедура банкротства. – К.: Кондор. –2002. – стор. 242 – 250.
13. С.Я. Салига, Є.І. Лященко, О.І. Дацій та ін. Антикризовефінансове управління підприємством. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – стор.45 – 79.
14. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутствопідприємств: навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – стор. 350 – 361.
15. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств //Економіка України. – 2000. – №2.
16. Управління фінансовою санацією підприємства: Навчальнийпосібник/ С.Я. Салига, О.І. Дацій, Н.В. Нестеренко, О.В. Серебряков.– Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – с. 80 – 93, 122 – 146.