Реферат: Механізм державного регулювання розвитку регіонів
Зміст
1. Механізм управліннязайнятістю населення регіону
2. Завданнярегіональної державної політики в економічній, соціальній та екологічній сферах
3. Балансфінансових ресурсів регіонів, його призначення та принципи побудови
4. Складовімеханізму державного регулювання розвитку регіонів
Джерела інформації
1. Механізмуправління зайнятістю населення регіону
Регіон – цевиконавець державної регіональної політики. Функція регіонального управліннязводиться до визначення переліку соціально-економічних проблем, характерних дляпевного регіону та оцінки рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державноїрегіональної політики.
Управління усфері зайнятості
Кабінет МіністрівУкраїни в межах своїх повноважень:
· забезпечуєпроведення державної політики зайнятості, розроблення та виконання відповіднихдержавних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовкинаселення, регулює міграційні процеси;
· вирішуєпитання державного управління у сфері зайнятості;
· вноситьдо Верховної Ради України погоджені з соціальними партнерами пропозиції щодовдосконалення засад регулювання зайнятості;
· приймаєнормативно-правові акти з питань зайнятості населення; здійснює контроль задіяльністю органів виконавчої влади у сфері зайнятості.
Державна політиказайнятості в межах наданих повноважень реалізується:
· центральниморганом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;
· іншимицентральними органами виконавчої влади;
· державноюслужбою зайнятості;
· Радоюміністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольськоюміськими державними адміністраціями;
· районними,районними в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями;
· органамимісцевого самоврядування;
· об’єднаннямиорганізацій роботодавців;
· всеукраїнськимиорганізаціями профспілок і їх об’єднаннями;
· недержавнимипідприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які надаютьпослуги з посередництва у працевлаштуванні, професійної орієнтації.
Повноваженнямісцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування взабезпеченні реалізації державної політики зайнятості
Рада міністрівАвтономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські,районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, органимісцевого самоврядування в межах своєї компетенції:
· розробляютьта організовують виконання перспективних і поточних програм у сфері зайнятості,заходи щодо розширення сфери застосування праці в регіоні та соціальноїзахищеності населення від безробіття;
· забезпечуютьреалізацію державних гарантії у сфері зайнятості;
· здійснюютьзаходи щодо запобігання масовому безробіттю та регулювання трудової міграції, утому числі визначають доцільність використання в регіоні іноземної робочоїсили;
· забезпечуютьорганізацію проведення оплачуваних громадських робіт;
· інформуютьвідповідні центральні органи виконавчої влади та населення про стан і розвитокрегіонального ринку праці, а також про виконання програм у сфері зайнятості тазаходи щодо соціального захисту населення від безробіття.
Координаціязаходів щодо реалізації державної політики зайнятості на відповідних територіяхпокладається на орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політикиАвтономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань праці та соціальногозахисту населення обласних, Київської і Севастопольської міських, районних, районниху містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, органи місцевогосамоврядування.
Територіальніпрограми зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу
1. Територіальніпрограми зайнятості населення та розвитку трудового потенціалу є механізмомреалізації державної політики зайнятості населення в регіонах і складовимипрограм їх соціально-економічного розвитку.
2. Забезпеченнярозроблення та виконання територіальних програм зайнятості населення тарозвитку трудового потенціалу покладається на Раду міністрів АвтономноїРеспубліки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районніу містах Києві та Севастополі державні адміністрації та органи місцевогосамоврядування.
3. Утериторіальних програмах зайнятості населення та розвитку трудового потенціалувизначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на розширеннясфери застосування праці шляхом створення нових робочих місць з урахуваннямпріоритетності розвитку галузей (секторів) економіки регіону, приведення освітніхпослуг у відповідність з потребами економіки та ринку праці, збалансуванняпопиту і пропонування робочої сили на регіональному ринку праці, підвищенняякості робочої сили, а також на соціальний захист безробітних, забезпеченнядодаткових гарантій зайнятості для громадян, які не здатні на рівних умовахконкурувати на ринку праці.
Висновок: Механізмомуправління зайнятістю населення в нашому регіоні є територіальна програмазайнятості населення та розвитку трудового потенціалу, яка затверджена на державномурівні. Управління зайнятістю в херсонській області вирішує низку проблем такимчином:
1) розвитокякості робочої сили через освіту, професійну підготовку та перепідготовку;
2) вдосконаленняінформаційної системи на ринку праці;
3) цільовапідтримка робочих місць;
4) розвитокмеханізмів працевлаштування, зокрема працевлаштування біженців, переселенців,безробітних з тривалими термінами незайнятості, жінок, молоді та підлітків,організація профконсультування, професійного навчання безробітних;
5) організаціягромадських тимчасових та сезонних робіт.
Варто зазначити,що роль регіонів у політиці працевлаштування та соціальної підтримкибезробітних є значно ширшою ніж на макрорівні.
2. Завданнярегіональної державної політики в економічній, соціальній та екологічній сферах
Регіональнаекономічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань,механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вонагрунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальнихфакторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. Привизначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться доуваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення якихсприяє загальному економічному піднесенню регіонів.
Кабінет МіністрівУкраїни розробив і вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України«Про концепцію державної регіональної політики», згідно з якою ця політикаявляє собою систему заходів організаційного, правового та економічногохарактеру, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країнивідповідно до її поточних і стратегічних цілей. Головне їх спрямування — цезабезпечення раціонального використання природних ресурсів регіонів,нормалізація життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки тавдосконалення територіальної структури економіки.
На основі чіткоговизначення мети державної регіональної економічної політики обгрунтовуються їїосновні завдання. Серед пріоритетних завдань на тривалу перспективу державнимиорганами управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України,насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємствважкої індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька, Дніпропетровська,Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріупольта Макіївка). При здійсненні структурних трансформаційних процесівпередбачається поліпшити екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу,Придніпров’я, Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивногозабруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Важливе місцесеред завдань регіональної економічної політики посідають соціальні питання,вирішення яких можливе лише на основі радикальних змін у сучасній політицізайнятості та ринку праці. У перспективі передбачається активізувати діяльністьщодо створення нових робочих місць у споживчій сфері, організаціях ринковоїінфраструктури, малому та середньому підприємництві виробничої сфери. Цедозволить забезпечити працевлаштування осіб, які вивільняються з промисловихпідприємств, та підвищити рівень зайнятості населення у сфері обслуговування.
Необхідноюпередумовою соціального прогресу країни та одним з важливих завданьрегіональної економічної політики є поліпшення демографічної ситуації урегіонах України на основі подолання процесів депопуляції й покращаннясоціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів щодо підтримкисімей з дітьми та найменш соціально захищених верств населення, зростання рівняспоживання населенням товарів та послуг.
У виробничійсфері пріоритетними завданнями визначено розвиток експортних та імпортозаміннихвиробництв у регіонах, де для цього є сприятливі умови (вигіднетранспортно-географічне положення, необхідний економічний та науковийпотенціал). Це дозволить суттєво вплинути на експортний потенціал територій,вдосконалити структуру експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв’язки.
Особлива увагаприділятиметься розвитку сільськогосподарського виробництва на основі удосконаленняйого спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощуванняекспортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей звиробництвом сільськогосподарської продукції та сировини.
Завданнямирегіональної економічної політики передбачається повніше використаннярекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів,Карпат, а також сприятливих за кліматичними та природними факторами районівВолинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та інших областей з метоюформування в майбутньому високорозвинутих рекреаційно-туристичних таоздоровчо-лікувальних комплексів державного і міжнародного значення.
Висновок:Визначення цілей регіональної економічної політики на сьогодні є одним знайважливіших питань. Причиною цього є те, що регіон ніколи у нас не виступавсуб’єктом формування цілей управління на території (за винятком спроби зраднаргоспами). Йому тільки відводилася роль засобу реалізації державних цілей,причому в умовах, коли про ціну їх досягнення ніхто не турбувався.
3. Балансфінансових ресурсів регіонів, його призначення та принципи побудови
В економічнійдіяльності суб’єктів ринкової економіки все більшу роль починають відіграватиїї фінансові аспекти. Фінансові ресурси стають основними обмежувачами масштабіввиробництва і споживання, різні фінансові інститути визначають положеннясуб’єктів економіки та ринку і напрями господарської діяльності. Процесидецентралізації фінансової системи, передбачають поступове перенесенняосновного обсягу соціальних витрат на місцевий та регіональний рівні.
Для покращаннярегіонального менеджменту необхідно знати джерела і масштаби утворенняфінансових ресурсів у регіоні; напрями їх використання; канали відпливу за межірегіону, розміри сальдо за зовнішніми потоками фінансових ресурсів тощо. Щобвміло користуватися фінансовими важелями впливу на економічні процеси, місцеві,регіональні та державні органи економічного регулювання повинні чітко відслідковуватиі контролювати фінансові потоки, зони нестачі та полюси концентрації фінансовихресурсів. Необхідно стимулювати внутрішній попит на фінансові ресурси, щоб вонине «витікали» з території регіону.
Фінансові ресурситериторії у самому вузькому їх розумінні включають прибуток, інші елементичистого доходу юридичних осіб регіону та амортизацію основних фондів територіїбез амортизації житлового фонду, будівель і споруд органів державної влади.Основними статтями дохідної частини фінансових балансів територій є прибуток,податок на додану вартість, акцизи, надходження позабюджетних фондів,прибутковий податок з громадян, доходи держбюджету від зовнішньоекономічноїдіяльності. У видатковій частині показуються бюджетні інвестиції, дотації таінші надходження з держбюджету (в т. ч. на соціально-культурні заходи), витратина утримання державного апарату, витрати підприємств із прибутку.
Баланстериторіальний – система показників та розрахунків, за допомогою якихвстановлюється ступінь урівноваженості (збалансованості) між певними видамиресурсів та потребами в них у межах певної території (зокрема міста).Розділяються на баланси виробничого призначення та соціального спрямування.Баланси економічного призначення розробляються по певних видах економічнихресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних, виробничих потужностейтощо). Особливістю складання балансів економічних ресурсів по всій території єте, що їхня ресурсна частина доповнюється статтею „ввезення” (або „залучення”),а видаткова частина, „потреби”, — статтею „вивезення” (або „надання”). Цепояснюється органічним поєднанням балансу кожного регіону з аналогічнимибалансами інших регіонів та зведеним балансом певного виду продукції (ресурсів)по всій території країни в умовах реального розподілу праці. Баланситериторіальні розглядаються як одно продуктові – по одному виду ресурсів(нафта, бензин, зерно); комплексні – по певній сукупності аналогічних ресурсів,які можуть розглядатися як взаємозамінні у споживанні; між продуктові по схеміміжгалузевого балансу в натуральних показниках. Розробляються як звітні (аналітичні)баланси, так і перспективні для обґрунтування економічної стратегії щодозабезпечення потреб територій певними ресурсами. Територіальні балансисоціального спрямування розробляються з питань, які є основою соціальноїполітики у регіонах. Це, зокрема, такі баланси, як баланс грошових доходів тавитрат населення, баланс соціальної інфраструктури (по окремих позиціях тощо).
Баланс території– система показників, яка характеризує співвідношення територій різногофункціонального призначення (за сучасним і перспективним використанням)території міста або регіону. Застосовується при розробленні схем плануваннятериторій і генеральних планів міст.
Бюджет місцевогосамоврядування (місцевий бюджет) – план утворення і використання фінансовихресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевогосамоврядування.
Бюджет розвитку –доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються дляреалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцненняматеріально-фінансової бази.
Фінансовазбалансованість досягається завдяки складанню й виконанню системи фінансовихбалансів. Загалом баланс – це система показників, що характеризують яке-небудьявище шляхом зіставлення чи протиставлення окремих його сторін.
Фінансовий баланс– це сукупність показників, що відображають створення й використання фінансовихресурсів у межах держави, на галузевому чи територіальному рівнях, на окремомупідприємстві, в організації, установі.
Певна сукупністьфінансових балансів становить їх систему. Система фінансових балансів –важливий інструмент впливу на формування показників прогнозу економічного ісоціального розвитку держави, окремих територій, галузей господарства, а такожпідприємств, інструмент контролю економічної й соціальної ефективності передбачуванихвитрат. У процесі складання фінансових балансів обгрунтовується доцільністьзастосування тих чи інших форм мобілізації ресурсів чи напрямків їхвикористання. Здійснювана в процесі складання фінансових балансів координаціяфінансових ресурсів усіх балансів супроводжується визначенням їх основнихпоказників і впливає на їхню структуру. Одночасно фінансові балансисигналізують про виникнення диспропорцій як в економіці в цілому, так і нарівні окремих регіонів, галузей чи підприємств.
До системи фінансовихбалансів включають:
· Балансидоходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;
· Балансидоходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств,державних комітетів;
· Балансидоходів і витрат бюджетних установ;
· Балансифінансових ресурсів областей, районів, міст;
· Державнийбюджет та місцевий бюджет;
· Балансфінансових ресурсів та витрат держави;
· Фінансовібаланси окремих фінансових інститутів;
· Балансгрошових доходів і витрат населення;
· Платіжнийбаланс.
Кожний фінансовийбаланс має на меті організацію фінансів у певній сфері фінансових відносин длярозв'язання певних завдань. У кожному фінансовому балансі фіксується рух певноїчастки фінансових ресурсів у відповідному розрізі. Тому вся сукупність фінансовихбалансів може бути поділена на дві групи – індивідуальні й зведені.
При більшширокому розумінні фінансових ресурсів регіонів у них включаються доходидомогосподарств. У такому випадку в дохідній частині фінансового балансу місцестатті прибуткового податку з населення займають доходи населення, у видатковійчастині з’являється стаття роздрібного товарообороту (еквівалент для населеннястатті витрат підприємств). У такій формі фінансовий баланс є більш наочним іочевидним.
У найбільшширокому трактуванні фінансових ресурсів території їх об’єкт пов’язується зваловими доходами суб’єктів економіки регіону. Адекватною формою статистичноговідображення фінансових взаємовідносин у цьому випадку виступає так званийматеріально–фінансовий баланс, до якого включені бюджети всіх основнихсуб’єктів економіки регіону в їх природній формі.
Матеріально-фінансовийбаланс розробляється в розрізі суб’єктів економіки регіону, серед яких, поряд згалузями матеріального виробництва і нематеріальних послуг, окремо виділяютьсябанківсько–фінансова сфера, держава і населення. У широкому розумінні цейбаланс включає таблиці двох типів: баланс капіталу і баланс потоків. Баланскапіталу дає повну і достовірну інформацію про стан економіки регіону (на конкретнудату), включаючи такі нетрадиційні для регіону узагальнюючі показники, яквласний капітал, зовнішній борг, сумарні активи тощо. Баланс потоків, абобезпосередньо матеріально–фінансовий баланс регіону (у вузькому розумінні),показує зміни економіки регіону за рік (з використанням фактичних цін).Особливостіпроцесу регіоналізації фінансових відносин в Україні. Фінансові відносини міжцентром і регіонами здійснюються за двома основними напрямами:
а) лінією розділуміж ними державних податків та інших платежів;
б) лінією додатковихнадходжень у регіони засобів держбюджету у вигляді бюджетних трансфертів.
На сучасномуетапі при плануванні бюджетного процесу в Україні відсутній єдиний конструктивнийметодичний підхід до визначення регіональних квот на бюджетні трансферти. Прирозподілі останніх залишається сильним суб’єктивний фактор.
Фінансові ресурсирегіонів в Україні визначаються виробленим у розрахунку на душу населення національнимдоходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходівекономічних суб’єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують наоснові фактичного рівня витрат.
Фінансова системаУкраїни та її адміністративно–територіальних одиниць характеризується значним дисбалансому своєму функціонуванні (виразною неврегульованістю між ланками фінансовихвідносин і фінансових установ), що впливає на стан конкурентоспроможностірегіонів.
Висновок: Вумовах посилення глобалізаційних процесів та фінансової нестабільності зростаєзначимість регіонів. Роль регіональних фінансів посилюється, а сфера їхзастосування розширюється. Питання нарощення фінансових можливостей території(регіону) та підвищення ефективності використання наявних ресурсів набуваютьособливої ваги.
Виступаючиголовним інструментом реалізації регіональної соціально-економічної політики,фінанси регіону покликані сприяти розвитку виробництва, росту зайнятостінаселення, залученню інвестицій в економіку тощо. Особливої гостроти набуваютьпитання побудови таких фінансових відносин, котрі б дозволяли формувати та використовуватифінансовий потенціал регіону з максимальним соціально-економічним ефектом. Данапроблема має як теоретичний так і практичний характер. Слід зазначити, що задлязабезпечення економічної стабільності в регіоні важливе значення має порядокформування фінансових ресурсів та контроль за їх використанням.
4. Складовімеханізму державного регулювання розвитку регіонів
Державнерегулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового,економічного та специфічно-територіального регулювання.
Адміністративно-правоверегулювання включає розробку регіональних програм на середньо- такороткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблемпоточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансовогооздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону тапозитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так званіструктурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5—10 років).Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвиткуУкраїни (на 10—15 років).
Економічнерегулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщенняпродуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з бокудержави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги таоб’єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації тасубвенції, державні закупівлі.
Така системаекономічних регуляторів мусить мати цілеспрямований, стимулюючий характер, бутистрого обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.
Специфічно-територіальнерегулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів,через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.
Типологізаціярегіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичніумови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціальногорозвитку; структура господарства; рівень розвитку виробничої та соціальноїінфра- структури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
Після основногорозподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різноюдемографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.
Для врахуванняприродних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов іфакторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулюванняосновних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Українізастосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічнихрегіонів:
· Донецький(Донецька, Луганська обл.);
· Придніпровський(Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
· Східний(Полтавська, Сумська, Харківська обл.);
· Центральний(Київська, Черкаська обл., м. Київ);
· Поліський(Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);
· Подільський(Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
· Причорноморський(АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);
· Карпатський(Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).
З урахуваннямнаявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідностіструктурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕПвизначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексіврегіонів.
Наприклад, дляДонецького регіону перспективними визнано:
· структурнуперебудову народно-господарського комплексу через збалансування розвиткуосновних галузей спеціалізації (вугільна, металургійна та хімічнапромисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій татехніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей,пов’язаних із задоволенням потреб населення;
· удосконаленняструктури металургійного комплексу, скорочення виробництва чавуну,нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі,тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольоровоїметалургії, випуск нових видів напівпровідників;
· удосконаленняструктури машинобудівного комплексу, зокрема перепрофілювання частинипідприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції татоварів народного споживання;
· поліпшенняекологічної ситуації перепрофілюванням окремих виробництв, технічнимпереоснащенням підприємств, здійсненням комплексу природоохоронних заходів;
· інтенсивнийрозвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництвам’ясо-молочного напрямку;
· забезпеченняефективної зайнятості населення шляхом диверсифікації виробництва та створеннянових робочих місць.
Суб’єктами, щореалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державнерегулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вонизабезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов ВерховноїРади, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представницьких органіврегіонального самоврядування.
Отже, длявиконавчої влади — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств —держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правовихактів.
Регіональнідержавні адміністрації мають широкі повноваження в галузісоціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управліннямайном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування,житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування,транспорту та зв’язку; у галузі використання та охорони земель, природнихресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічнихвідносин.
Для виконанняфункцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональноїполітики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічніслужби — комітети (департаменти), управління економіки. Функції цих службдосить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.
Основнимизавданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізаціяДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвиткурегіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціональноговикористання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних,трудових і фінансових ресурсів; здійснення методичного керівництва економічноюроботою в регіоні.
Управлінняекономіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель,природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі обслуговуваннянаселення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв’язків.
Механізмдержавного регулювання розвитку регіонів передбачає наявність взаємоузгодженихелементів:
—нормативно-правової бази;
—бюджетно-фінансового регулювання та селективної підтримки окремих регіонів;
— державнихрегіональних програм розвитку;
— створення тарозвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;
— розвиткуміжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Нормативно-правовабаза визначає права та обов´язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері,повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних ірегіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використаннярегіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.
Вплив держави наекономіку регіонів здійснюється через фінансово-бюджетну систему шляхом:
— прямогодержавного інвестування;
— наданнясубсидій;
— створенняспеціальних фондів для фінансування регіональних програм;
— залученняіноземних інвестицій;
— пільговогокредитування та оподаткування;
— преференцій таспрямування коштів державних позабюджетних фондів;
— формуваннямісцевих бюджетів.
З централізованихджерел фінансуються витрати на нове будівництво та реконструкцію промисловихоб´єктів, об´єктів природоохоронного призначення, на перебудову тарозвиток депресивних територій та регіонів з низьким рівнем промисловогопотенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складнимиприродно-географічними та екологічними умовами.
Відповідно доЗакону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічногоі соціального розвитку України”, в усіх адміністративно-територіальних одиницяхрозробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років тапрограми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.
У прогнозіекономічного та соціального розвитку регіонів відображаються:
· Аналіз таоцінка соціально-економічного розвитку регіону за попередній період, визначеннятенденцій і проблем розвитку економіки і соціальної сфери.
· Станвикористання економічного потенціалу регіону, екологічна ситуація.
· Прогнозкон´юнктури на регіональних ринках основних видів товарів і послуг.
· Напрямивирішення проблем соціально-економічного розвитку регіону.
· Цілі тапріоритети регіонального розвитку, заходи з їх досягнення.
· Основніпоказники соціально-економічного розвитку.
· Висновкищодо тенденцій розвитку економіки регіону на середньостроковий період.
Базоюпрогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутихмакроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативизабезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону,характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційнихінвесторів та інвестиційна привабливість регіону.
Аналогічнуструктуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, якіобов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми)економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У цих програмахвідображаються:
— аналіз таоцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблемирозвитку регіону;
— основніпоказники економічного розвитку;
— зведений пландоходів соціального розвитку;
— показникирозвитку промисловості;
— показникирозвитку аграрного сектора;
— капітальне будівництво;
— регіональнаінфраструктура;
— трудовіресурси;
— охорона природиі раціональне використання природних ресурсів;
— рівень розвиткута економічна ефективність виробництва.
Державнірегіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльностіта розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудовинародногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру,пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури;ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічноїбезпеки в регіоні тощо.
Основні показникиекономічного розвитку характеризують господарський комплекс регіону в цілому:чисельність населення, кількість зайнятих у народному господарстві, випускпродукції, темпи випуску продукції, продуктивність праці та темпи зростанняпродуктивності праці, обсяг будівельно-монтажних робіт, розвиток основних сфернародного господарства та галузей невиробничої сфери.
До показників,які характеризують соціальний розвиток регіонів (областей) та заходи в ційгалузі, належать: чисельність населення та його соціально-демографічнаструктура; показники забезпеченості населення житлом, культурно-побутовимиоб´єктами, установами освіти, охорони здоров´я, торгівлі; показникисередньої заробітної плати, доходів населення різних верств тощо.
У плані розвиткупромислового виробництва віддзеркалюються такі показники: частка внутрішньоговалового продукту, який створюється галузями промисловості; обсяги випускунайважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні; випусктоварів народного споживання.
Розвитокагропромислового комплексу характеризується рівнем забезпечення сільськогогосподарства мінеральними добривами, технікою, кормами; сховищамисільськогосподарської сиро вини і продукції, переробною промисловістю,холодильними установками; забезпечення населення регіону (області) основнимипродуктами харчування.
Плануваннякапітального будівництва передбачає розрахунок таких показників: введення в діювиробничих потужностей та об´єктів виробничого і невиробничогопризначення, обсяг капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи.
План розвиткуінфраструктури передбачає зведені показники капіталовкладень, введення в діюоб´єктів житлово-комунального і культурно-побутового будівництва;показники частки (паю) участі підприємств різних міністерств і відомств убудівництві об´єктів соціальної інфраструктури (наприклад, телефонізація,перевезення пасажирів та ін.).
При плануваннівикористання трудових ресурсів визначають додаткові потреби (надлишок) утрудових ресурсах, розподіл трудових ресурсів за галузями і сферами народногогосподарства, рівень забезпеченості галузей і сфер народного господарствакваліфікованими кадрами.
У плані з охорониприроди і раціонального використання природних ресурсів встановлюються обсягиспоживання природних ресурсів (води, землі, лісу, мінеральних родовищ),показники збереження навколишнього середовища.
Показники рівнярозвитку економічної ефективності господарювання визначаються за найважливішимигалузями регіону (області) – промисловості, сільського господарства,будівництва, транспорту, зв´язку – як відношення обсягів виробництвавідповідної продукції до затрат окремих видів ресурсів. Для оцінки ефективностівикористання праці обчислюються показники продуктивності праці, середньоїзаробітної платні.
При плануваннірозвитку регіонів використовуються державні регіональні цільові комплексніпрограми, реалізація яких досягається шляхом залучення у виробництво місцевихресурсів, державних інвестицій, позабюджетних коштів.
Державнірегіональні цільові комплексні програми спрямовуються на розв´язаннянайважливіших регіональних проблем – фінансування будівництва та функціонуваннязагальнонаціональних об´єктів культури, освіти, охорони здоров´я; забезпеченнясоціальних гарантій для населення регіонів; надання фінансової допомоги дляприскорення реформування економіки регіону, створення нових робочих місць тощо.
Державнірегіональні програми сприяють найповнішому узгодженню територіальних та галузевихінтересів, створюють реальні передумови для зближення та вирівнювання рівніввиробництва і споживання в усіх регіонах.
Підготовленідержавні регіональні програми соціально-економічного розвитку схвалюютьсяКабінетом Міністрів України і стають складовими державної програми розвиткукраїни.
Висновок: Основнізавдання регіонального планування, полягають у забезпеченні оптимальногорозвитку народного господарства регіонів в єдиному народногосподарськомукомплексі держави; вдосконаленні спеціалізації територій; установленніоптимальних пропорцій; ефективному використанні трудових і природних ресурсівта виробничих потужностей; раціоналізації розміщення продуктивних сил. Іосновними механізмами у державному регулюванні розвитку регіонів залишаютьсядержавні на місцеві програми розвитку, що затверджуються у всіх сферах.
зайнятістьрегіон регулювання фінансовий
Джерела
1. Геоэкономика Украины: (теоретическиеи прикладные основы) / В. А. Дергачев / НАН Украины. — О., 2002.
2. Исаев Э.А. Финансовыйпотенциал крупного экономического региона / науч. ред… Ю.И. Любимцев.- М.: 2007
3. Корчагин Ю.А. Региональнаяфинансовая политика и экономика / Ю.А. Корчагин // Ростов н/Д.: Феникс, 2006.-284 с.
4. Регіональний менеджмент:Навч. посібник/ М.А. Коваленко, Н.А. Кругла, Л.М. Радванська, Г.М. Швороб — Херсон: «Олді-плюс», 2004. -304 с.
5. Черник Д.У., Дадашев А.З.Финансы крупного города в условиях перехода к рыночным отношениям. – М.:1993