Реферат: Макроекономічний аналіз структури зайнятості
Курсова робота на тему:
Макроекономічний аналіз структуризайнятості
План
Вступ
1. Сутність поняття зайнятість населення.ЇЇ форми і види
1.1 Форми і види зайнятості
1.2 Теорії ринку праці
2. Робоча сила — товар особливого роду
2.1 Безробіття, як одна з форм відхиленнявід ринкової рівноваги
2.2 Теорії безробіття, його причини і методвизначення рівня безробіття
2.3 Зв`язок безробіття і інфляції
3. Теоретичні основи функціонування ринкупраці
Висновок
зайнятістьринок праця безробіття
Вступ
Невіддільним і чи не найважливішимелементом ринкової економіки є ринок праці, який складається з ринку робочої силиі ринку робочих місць. Без вивчення ринку праці, яке включає оцінювання ринковоїситуації щодо зайнятості та безробіття, характеристику тенденцій і пропорцій ринку,виявлення всіх складових взаємозв’язків, що виникають у процесі трудової діяльностілюдей, визначення ефективності попиту та пропонування робочої сили, функціонуванняробочих місць, регулювання трудових відносин, соціальний захист населення, унеможливлятьсяяк управлінська та планова діяльність ринкових структур на всіх рівнях, так і реформуваннявсієї економіки .
Економічне регулювання ринкупраці, зокрема науково обґрунтований вплив на попит і пропонування робочої сили,оптимізація затрат праці, розроблення ефективної програми зайнятості населення,потребує вивчення та моделювання закономірностей ринкових процесів, визначення еластичностіпопиту і пропонування робочої сили, здійснення низки прогнозних розрахунків і т.ін. В умовах ринкової економіки статистика ринку праці забезпечує державні органивсіх рівнів інформаційно-аналітичними матеріалами. На їх підставі ухвалюються правовіта інституційні акти в галузі функціонування ринку праці, розробляється політикащодо зайнятості та безробіття, а також заходи зі стимулювання або, навпаки, обмеженнярозвитку ринку праці та окремих його елементів, забезпечується соціальний захистспоживачів тощо.[1]
1. Сутність поняття зайнятістьнаселення. ЇЇ форми і види
1.1 Форми і види зайнятості
Зайнятістьнаселенняявляє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національногодоходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільшузагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічногорозвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництвоі споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.
Соціальна сутність зайнятостівідображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних ідуховних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.Згідноіз законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадянинашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:
• працюючі за наймом наумовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціяхнезалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україніта за кордоном;
• громадяни, які самостійнозабезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальноютрудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніхсімей, які беруть участь у виробництві;
• вибрані, призначені абозатверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільнихоб'єднаннях;
• громадяни, які служатьу збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національноїбезпеки та внутрішніх справ;
• особи, які проходять професійнупідготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальнихзакладах;
• зайняті вихованням дітей,доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
• працюючі громадяни іншихдержав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані іззабезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такіформизайнятості:повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повназайнятість— це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечуєдохід у нормальних для даного регіону розмірах. Неповназайнятістьхарактеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу абоз неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явноюабо прихованою. Явна неповназайнятістьзумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію,підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючидані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбірковихобстежень. Прихована неповназайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничимифакторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцієюпідприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійноїкомпетенції або в низькій продуктивності праці. Частковазайнятість— це добровільна неповна зайнятість. Первинназайнятістьхарактеризує зайнятість за основним місцем роботи.Якщокрім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинноюзайнятістю.
Види зайнятості характеризуютьрозподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями,спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:
• характер діяльності;
• соціальна належність;
• галузева належність;
• територіальна належність;
• рівень урбанізації;
• професійно-кваліфікаційнийрівень;
• статева належність;
• віковий рівень;
• вид власності.
Окрім цих видів зайнятості,існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасовазайнятість, зайнятість неповний робочий день.
Зайнятість неповний робочийчас— це робота в неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівникароботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до йогосоціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.Тимчасова зайнятість — це роботаза тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаютьсяза контрактами на певний строк. Сезонна зайнятість— це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надаєтьсяна певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.Нерегламентована зайнятість — це діяльністьпрацездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудовихнорм та відносин і не враховується державною статистикою. Розширення нерегламентованоїзайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотиваціїдо праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи відтакої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночасчерез вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людейформується ставлення до неї як до престижної. [2]
Сучасний етап розвитку пов'язанийз новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Томусвідчення — ріст ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, колив наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характерувикористання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролілюдського фактора в сучасному виробництві підтверджено результатами економічнихдосліджень провідних учених світу.
Матеріальні вкладення влюдські ресурси і кадрову роботу стають довгостроковим фактором конкурентноздатностіі виживання фірми в умовах ринкової економіки. В міру розширення і поглиблення,особливо в останні два десятиліття, науково-технологічної революції, освоєння високоскладнихтехнологій і масовою комп'ютеризацією національна економіка вже не може обходитисябез масового висококваліфікованого працівника.
До робочої сили починаютьпред'являтися зовсім нові, у порівнянні з минулим, вимоги: участь у розвитку виробництвапрактично на кожному робочому місці; забезпечення високої якості швидкомінливоїпо своїх характеристиках і технологічно усе більш складної продукції; утриманнянизької собівартості виробів шляхом постійного удосконалювання методів виробництва;індивідуалізація усіх видів і форм виробничого і невиробничого обслуговування.
У нових, більш ефективнихорганізаційних умовах відбувається з'єднання робочої сили і робочих місць, включенняв інновационно — виробничий процес творчого потенціалу робітників, підготовка іперепідготовка кадрів, рішення проблем соціального захисту трудящих і т.п.
Ринок праці стає найважливішоюланкою національної і світової ринкової цивілізації, на ньому формуються трудовіресурси творчого типу, що здійснюють еволюцію суспільства. Мова йде про ту чи іншуформу ініціативи, виробничої самостійності, прагнення до удосконалювання технологіїі методів обслуговування населення.
Найбільш масштабним завданнямсоціально орієнтованої економіки держави в ринковому господарстві, що формується,є діяльність по соціальному захисті всіх шарів суспільства і по виробленню стратегіїефективної соціальної політики. Формою її реалізації виступає фактичний образ дійдержави, втілений в соціальну політику, що охоплює всі сфери економічних відносину країні. Одним з найважливіших напрямків його діяльності є регулювання зайнятостіі стимулювання висококваліфікованої і продуктивної праці і, як наслідок, збільшеннянаціонального доходу.
Існують деякі проблеми,зв'язані з регулюванням зайнятості і забезпечення соціального захисту населення,такі, як нестабільність на ринку праці і неможливість охопити соціальним захистомусі шари населення, обумовлені відсутністю нормативно-законодавчої бази й іншихтруднощів, що існують на сформованій політико-соціальній атмосфері нашого суспільства.
Робоча сила являє собоютовар особливого роду, виробничі якості якого цілком визначають ефективність конкурентноїекономіки, її можливості в створенні високосортних товарів і комфортних послуг,масштаби і темпи науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовкаі випуск на ринок праці освіченої і творчо активної робочої сили, забезпечення їїкваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з першооснов життєдіяльностінародного господарства. І чим вище загальний рівень розвитку економіки, чим більшскладні задачі їй приходиться вирішувати, тим значніше потреба в робочій силі вищоїкваліфікації. Подібній робочій силі в розвитих країнах світу в епоху НТР абсолютнабільшість роботодавців і державних органів прагнуть створити найкращі виробничіі життєві умови, гарантуючи по можливості і соціальній захищеності на ринку праці.
Робоча сила — товар особливогороду ще і тому, що вона сама в першу чергу є, як правило, найбільш зацікавленоюстороною в розвитку своїх творчих можливостей, реалізованих у народному господарствіі висловлючих індивідуальні, особливо творчі, здібності особистості.
Переважна спільність інтересів“товару” робочої сили і її споживачів — економіки і держави — є найважливішою соціально- економічною рисою ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвиткународного господарства і всього суспільства.
Кінцевою метою ринку праціє, по-перше, задоволення професійне — трудових і життєвих інтересів економічно активногонаселення, включаючи соціальний захист, і забезпечення народного господарства потрібнимийому кадрами; по-друге, досягнення максимально повної і мінімально перериваної зайнятості,з урахуванням потреби в частковому робочому тижні, змінному графіку робочого дняі т.п.
Однією з принципових особливостейсучасного західного ринку праці є значна поширеність підприємницької діяльності.Приблизно кожен десятий працюючий у США, Франції, Великобританії, кожен сьомий уЯпонії, кожен п'ятий в Італії є підприємцем. Майже 2/3 з них очолюють середні ідрібні підприємства, а кожен четвертий веде справу, у якій зайнято приблизно 20людей.
Праця в умовах приватноївласності, коли вона є не ворожим і конфронтуючим людині поняттям, а повним чи частковимособистим надбанням, формує особливо важливі якості робочої сили, що високо цінуютьсяна ринку праці і швидше за все закріплюються в людях, що несуть відповідальністьпідприємця. Особисте володіння затверджує в людині свідомість і почуття відповідальностіза приналежну йому частку національного багатства, розвиває в ньому соціальний інстинктзаощадження матеріальних і духовних цінностей, бажання їхній розвивати і зміцнювати.Близько 80 % зайнятих у західних країнах у тій чи іншій формі виступають чи власникамиспіввласниками сімейної справи, дрібних, середніх і великих підприємств, власникамиакцій фірм і корпорацій.[3]
Поява теорії людського капіталувідобразила роки роль нематеріального нагромадження в розвитку людства, що зрослав останні роки. Під людським капіталом розуміється сукупність усіх продуктивнихякостей працівника, тобто це поняття включає придбані знання, навички, а також мотиваціюй енергію, що використовують для виробництва економічних благ. До основних форм"інвестицій у людину" звичайно відносять: освіту, виховання, охорону здоров'я,а також весь комплекс витрат, зв'язаних з підготовкою людини до виробництва (включаючипошук необхідної інформації, міграцію в пошуках зайнятості і т.д.). Подібно фізичномукапіталу, його формування вимагає як від самої людини, так і від суспільства в ціломузначних витрат. Вони були б неможливі, якби не забезпечували його власнику одержаннябільш високого доходу. Таким чином, людський капітал розглядається як запас, щоможе накопичуватися і бути джерелом більш високого доходу в майбутньому. Тому стрімкезростання вкладень у людину не в останню чергу зв'язаний з високим очікуваним доходом.
Дуже нелегко оцінити потенціаллюдини на ринку праці. Це зв'язано з тим, що в процесі праці основний внесок досягаєтьсяшляхом не індивідуальних, а колективних зусиль. Таким чином, робоча сила як товарпо багатьом принципам свого функціонування являє собою щось специфічне, що має рядістотних відмінностей. Тут регуляторами є фактори не тільки макро- і мікроекономічні,але і соціальні і соціально-психологічні, аж ніяк не що завжди мають відношеннядо ціни робочої сили – зароботної плати. У реальному економічному житті на динамікуринку праці впливає цілий ряд факторів. Так, пропозиція робочої сили визначається,у першу чергу, факторами демографічними – рівнем народжуваності, темпами росту чисельностіпрацездатного населення, його статевовіковою структурою, рівнем економічної активностірізних демографічних і етнічних груп працездатного населення.Серйозний вплив робитьімміграція й еміграція.
На ринку праці зустрічаютьсяпродавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі — продажу. Продавці — це працівники,що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці — це трудові чи колективиокремі підприємці, що можуть самостійно вирішувати, скільки і які працівники їмпотрібні.
На ринку праці діє законпопиту та пропозиції на робочу силу, що впливає на заробітну плату. Закон попитута пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць складуприхожих на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах.
1.2 Теорії ринку праці
Неокласична оцінка ринкупраці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першоїконцепції лежать постулати класичної політекономії. Її прихильники вважають, щоринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основнимринковим регулятором служить ціна – у даному випадку робочої сили (заробітна плата).Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиціяробочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в утворення і кваліфікацію(у людський капітал) – це аналоги інвестицій у машини й устаткування. Відповіднодо маргінальної концепції індивід “інвестує в кваліфікацію” доти, поки не знижуєтьсянорма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочоїсили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності відпопиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Запереченнякласичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується назаконі Сея (пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництвастворює дохід, у точності рівний вартості зроблених товарів), що, однак, не враховуєзаощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непроданітовари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливийза умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав биінвестиціям підприємців – тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництваза умови, що ціни на продукцію знижувалися пропорційно зниженню доходів. При збереженніставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили,тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушенебезробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці,у тому числі досить низькою, може легко знайти роботу. Еластичність співвідношенняцін і заробітної плати здатне підтримувати повну зайнятість. Оскільки серйозно говоритипро зміну заробітної плати в точній відповідності з коливаннями попиту та пропозиції,тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепціїпосилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньоїтеорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальнихставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібитодобровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливанняв залежності від фази економічного циклу. Але все-таки головне питання, на якийне можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, — чому всі наймані робітникиу випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силупо більш низькій ціні?
Іншого підходу до поясненняфункціонування ринку праці дотримують кейнсианці і монетаристи. На відміну від неокласиків,вони розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанськамодель (Дж.М.Кейнс, пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітноїплати жорстко фіксована й не змінюється убік зменшення (цей елемент моделі ніякне доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціна заробітноїплати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бути привнесений ззовні.Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючи сукупний попит, можеліквідувати дана нерівновага. Так, знижуючи податки, держава стимулює ріст попитуі споживання. Це, у свою чергу, приводить до зростання виробництва і зайнятості.Таким чином, попит на робочу силу по цій моделі регулюється не коливаннями ринковихцін на працю, а сукупним попитом, інакше – обсягом виробництва. Кейнсианці вважаютьнеспроможними твердження класиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщодомогосподарства підвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвесториє різними групами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка такожне є єдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікуютьодержати від інвестицій. Під час спаду виробництва надії на прибуток настільки примарні,що рівень інвестицій буде низьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значнезниження ставки відсотка. Позиція кейнсианців полягає в тому, що плани заощадженьі інвестицій не відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загальногообсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зробленихтоварів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямої залежностівід рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, що домінуютьна ринках багатьох продуктів, є і можливість і бажання протистояти зниженню цінна продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринках ресурсів сильні профспілкивитримують тверду лінію проти зниження заробітної плати. Тільки коли запланованіінвестиції і заощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним,чи рівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скорішевипадковістю, а не закономірністю).
Представники школи монетаристіввиходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови односпрямованогоруху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, що відбиваєструктурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому негнучкими, які перешкоджаютьнормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, звичайно, безробіття.На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такиминегативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державоюмінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієїнеобхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважуванняринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова,зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центральногобанку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центральногобанку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такийспосіб збільшити зайнятість у країні.
Ще один розповсюджений теоретичнийпідхід до механізму функціонування ринку праці представлений школою інституціоналістів(Дж.Данлоп, Л.Ульман і ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевимрозходженням у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тутпрослідковується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характерринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, щоприймає усе більше значення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни здомінуючим положенням одних галузей і чи відсутністю нерозвиненим станом інших.[4]
У марксистській економічнійтеорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від іншихринків різниця товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесіпраці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартістьсамою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечуєїї ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, щоринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, маєістотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва,будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.
Кожний з перерахованих підходівне дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили,однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.
Можна сформулювати правилооптимизационного наймання для фірми в такий спосіб: розширювати масштаби зайнятості,поки гранична прибутковість праці вище рівня зарплати; скорочувати чисельність зайнятих,як тільки гранична прибутковість упаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельністьзайнятих оптимальна, якщо виконується умова:
Зарплата = гранична прибутковістьпраці.
Зовсімконкурентнафірма максимізує прибуток, установлюючи чисельність працівників нарівні,при якому зарплата дорівнює граничної цінності праці.
На значному проміжку часуфірма, змінюючи капітал, разом з тим змінює й обсяги праці, на які пред'являє попит.Чим більше устаткування й інших видів фізичного капіталу використовує фірма, тимбільше капіталу використовує кожен працівник і тем вище величина граничного продуктупраці при даній чисельності працівників. Це збільшення продуктивності праці підвищитьпопит на працю для кожного рівня зарплати.
Зробимо допущення, що напропозицію праці не впливають профспілки; між робітниками існує вільна конкуренціяна наявні робочі місця. Крива пропозиції конкретного виду праці буде плавно підніматися,відбиваючи той факт, що при відсутності безробіття фірми, що наймають, будуть змушеніплатити більш високі ставки заробітної плати, щоб одержати більше робітників. Цевідбувається тому, що фірми повинні залучити цих робітників з інших галузей і місцевостей,з різних посад. У визначених границях у робітників маються альтернативні можливостівибрати місце роботи, тому що вони можуть працювати в іншій галузі, або в тій жегалузі, але в іншій місцевості.
В умовах повної зайнятостігрупа фірм на даному конкретному ринку праці повинна платити усе більш і більш високіставки заробітної плати, щоб залучити даний вид праці з цих альтернативних місцьроботи. Більш того, високі заробітні плати також необхідні для стимулювання пошукуроботи тими, хто ще не входить до складу робочої сили.
Ринок праці в економікахперехідного періоду (до цього типу відноситься економіка України) володіє своїмихарактерними рисами.
Тут ріст безробіття розширюєграниці вибору роботодавців, що одержує можливість диктувати свої умови, особливоколи це стосується мало- і некваліфікованої праці.
Парадокс полягає в тім,що рівню кваліфікації працівників не відповідає розмір одержуваної заробітної плати.Так, у галузях, що мають більш кваліфікованих працівників, у тому числі утворенні,культурі, мистецтві, охороні здоров'я, середньомісячна номінальна заробітна платанижче середньоукраїнського рівня. Невідповідність зарплати рівню кваліфікації ведедо відтоку кадрів з цих галузей, покликаних сприяти науково-технічному і культурномупрогресу країни.
Звуження сфери застосуваннякваліфікованої праці, зменшення його оплати, звільнення фахівців з наукомісткихгалузей, руйнування інтелектуального потенціалу країни відбуваються одночасно знеухильним фізичним і моральним старінням техніки, скороченням інвестицій в основнийкапітал, деіндустріалізацією національного господарства. Причини того, що відбувається,у відсутності повноцінного конкурентного середовища, у невиправданому ослабленніпозицій держави. У результаті ціна праці виявилася як би поза ринком. Порушенняфункції ринку, у тому числі у відношенні ціноутворення, викликано монополізмом роботодавців,що диктують умови наймання, зацікавлених у заниженні як ціни робочої сили, так іцін на інші первинні виробничі ресурси. Дешевина робочої сили, будучи джерелом додатковогоприбутку монополістів, дозволяє заощадити на витратах і встановлювати демпінговіціни на кінцеву продукцію, товари, послуги на зовнішньому ринку.
Розрив між ціною робочоїсили, що складається на українському ринку праці, і її реальною вартістю, а такожрівнем оплати аналогічної праці в розвитих країнах обумовлений тим, що переважначастина витрат на відтворення робочої сили в умовах командно – адміністративноїекономіки компенсувалася за рахунок суспільних фондів споживання.
Для подолання руйнівноїдиспропорції між ціною робочої сили і цінами інших факторів виробництва пропонуютьсярізні методи. Найбільш простий — нарощування величини зарплати з урахуванням роступродуктивності праці і приросту ВВП. Але випереджальної динаміки оплати праці недостатньодля встановлення прийнятного співвідношення між фондом оплати праці і ВВП. Закладенів прогноз траєкторії повільного нарощування ВВП, продуктивності праці, капітальнихвкладень не створюють передумов для прискорення росту оплати праці. Зниженню ціниробочої сили сприяють заміщення грошових виплат натуральними, ріст схованого безробіття.
Висловлюється також думка,відповідно до якої, доцільно шляхом господарського маневрування змінити структурудоходів населення, збільшивши в тому числі оплату праці за рахунок скорочення бюджетнихдотацій населенню (на житлово-комунальні послуги і т.п.), стимулювання дрібногопідприємництва. Однак потенційний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринкупраці, максимізує її корисність як у грошовому, так і негрошовому вираженні порядз іншими умовами наймання, тобто даний підхід проблеми не вирішує.
Наслідки державного регулюванняціни робочої сили, а також вимоги профспілок, спрямовані на підвищення зарплатиі гарантій зайнятості, неоднозначні. З одного боку, це підсилює соціальну захищеністьнайманих робітників і зменшує диференціацію доходів населення. З іншого боку — штучнестворення більш сприятливих умов для окремих підприємств визначає недосконалістьконкуренції на ринку праці. Унаслідок цього втрачається безпосередня залежністьпопиту та пропозиції на робочу силу від динаміки заробітної плати.
Приведення у відповідністьз дійсною вартістю робочої сили основного її елемента — заробітної плати — можебути досягнуте насамперед за рахунок застосування більш гнучких форм оплати праці,що адекватно реагують на ринкові зміни, зменшення частки фіксованої оплати праціі відповідного збільшення винагороди за результатами господарської діяльності, розширенняучасті працівників у розподілі прибутку, а також організаційного спрощення і здешевленняапарата керування.
2. Робоча сила — товар особливогороду
2.1Безробіття, як одна зформ відхилення від ринкової рівноваги
Однією з форм відхиленнявід ринкової рівноваги є безробіття, або неповне використання ресурсу праця. Безробіттяпов’язують з ринком праці.Безробіття — незайнятість частини економічно активногонаселення у господарчій діяльності.
Безробіття вперше виниклоу Великобританії на початку XIX ст., проте до кінця століття воно не стало масовим,зростало лише під час економічних криз.
У XX ст. безробіття стаємасовим і хронічним, охоплюючи економіку розвинутих країн навіть у фазі пожвавленняі піднесення. Так, у США в 1920—1929 pp. кількість безробітних сягнула 2,2 млн.осіб, а в 1930—1933 pp. — до 10 млн. У Німеччині в 30-х роках XX ст. безробіттястановило майже 20% осіб найманої праці.
Економічно активне населення– частина населення, зайнята суспільно корисною діяльністю, яка приносить прибуток.Найчастіше, до цієї категорії включають також і безробітних.
Зайнятими вважаються особивіком від 17 до 70 років, які протягом тижня відпрацювали хоча б одну годину (всільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійноючи тимчасовою.Розрізняють такі форми безробіття:
·Фрикційне безробіттявважається неминучим і в якійсь мірі навіть бажаним. Це виражається в тому, що багаторобітників, які опинилися “між роботами”, переходять з низькооплачуваної роботина більш висооплачуваної продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи дляробочих і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, що має наслідком збільшенняреального об’єму національного продукту.Фрикційне безробіття виникає тоді, количастина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення,частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукаєроботу.
·Структурне безробіття.Фрикційне безробіття непомітно переходить в структурне. З часом в структурі споживчогопопиту і в технології відбуваються зміни, які змінюють загальну структуру попитуна робочу силу. Внаслідок таких змін попит на деякі види професій зменшується чиприпиняється зовсім. Попит на інші професії, включаючи нові, які раніше не існували,зростає. В результаті у деяких робочих немає навичок, які можливо було б швидкопродати, їх навички застаріли і стали непотрібними після змін у технології і характеріспоживчого попиту.Різниця між фрикційним і структурним безробіттям невизначена.Істотна різниця полягає в тому, що у “фрикційних” безробітних є навички, які вониможуть продати, а “структурні” безробітні не можуть одразу отримати роботу без перепідготовки,додаткової освіти, а то і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття має більшкороткостроковий характер, а структурне безробіття більш довготривале, а тому вважаєтьсябільш серйозним.
·Сезонне безробіттязв'язане з неоднаковими обсягами виробництва, виконуваними деякими галузями в різніпори року, тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях росте (отже, знижуєтьсябезробіття), в інші — зменшується (а безробіття зростає). До галузей, для яких характернісезонні коливання обсягів виробництва (а значить — і зайнятості) відносяться насампередсільське господарство і будівництво.
·Циклічне безробіття.Під циклічним безробіттям розуміють безробіття, викликане спадом, тобто тією фазоюекономічного циклу, яка характеризується недостатністю загальних витрат. Коли сукупнийпопит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.З цієї причини циклічне безробіття інколи називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитомпопиту.Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скороченняобсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятістьскорочується, а безробіття зростає.
·Сховане безробіття,що характерне для вітчизняної економіки. Суть його в тім, що в умовах неповноговикористання ресурсів підприємства, викликаного економічною кризою, підприємстване звільняють працівників, а переводять їх або на скорочений режим робочого часу(неповний робочий тиждень чи робочий день), або відправляють у змушені неоплаченівідпустки. Формально таких працівників не можна визнати безробітними, однак фактичновони є такими.[ 5]
За даними ООН сьогодні всвіті кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезоннийзаробіток (750 млн. чол.). Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасногосуспільства.Щоб пояснити причину безробіття, необхідно передусім проаналізуватинаслідки нагромадження капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємцівтому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначнідля трудящого населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівеньйого зайнятості.
Нагромадження капіталу завждисупроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відноснапотреба в робочій силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений впроцесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєювеличиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новійтехнічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були нимзайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили, порівняно з капіталом,що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну арміюпраці, тобто безробіття.
Утворення й зростання промисловоїрезервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки,основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому,що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадженнякапіталу.
Англійський економіст Т.Мальтусу своїй праці “Досвід про закон народонаселення” доводить, що людство на планетірозмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичнійпрогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування,тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишкомлише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництвопідпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує “надлишку”робочої сили і зникає таке соціальне явище.
Сутність безробіття полягаєв тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадженнякапіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засобивиробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасноостаннє є неодмінною умовою її нормального функціонування.
Першу спробу з'ясувати сутністьі причини безробіття зробив англійський економіст Т. Мальтус. Теорія Мальтуса пояснюєйого надто швидким зростанням чисельності населення, яке випереджає збільшення кількостізасобів до існування. Вчений стверджував, що це явище властиве всім епохам. Причинувбачав у одвічному біологічному законі, властивому всім живим істотам — розмножуватисяшвидше, ніж збільшується кількість необхідних для, існування продуктів. Ця теоріяз певними змінами і нині має прихильників. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус(і вважають неомальтузіанці), можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомомуобмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічнаістота, а отже ототожнюється значною мірою з явищами тваринного світу.
2.2 Теорії безробіття, йогопричини і метод визначення рівня безробіття
Технологічна теорія безробіттявиникла у середині 50-х років. Згідно з нею причиною його є прогрес техніки, технічнізміни у виробництві, особливо раптові. Прихильники цієї теорії переконані, що боротисяз безробіттям слід шляхом обмеження, сповільнення технологічного прогресу.
Кейнсіанська теорія безробіття— найпоширеніша в наш час. Згідно з нею причиною безробіття є недостатній попитна товари. Це зумовлено схильністю людей до заощадження і недостатніми стимуламидо інвестицій. Ліквідувати безробіття, на думку кейнсіанців, можна, стимулюючи попитта інвестиції держави. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводитьсязниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшенняінвестицій на розширення громадських робіт і навіть на військові витрати. Кейнста його послідовники визнають, що безробіття є закономірним явищем для капіталізмуепохи вільної конкуренції. Сучасна держава повинна боротися з цим негативним явищем.[6]
Марксистська теорія трактуєбезробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насампередзаконів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції,вдосконалювати техніку. А це призводить до збільшення витрат на засоби виробництвапорівняно до витрат на робочу силу. Таким чином збільшується органічна будова капіталуі зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки,з процесом нагромадження капіталу. Воно отримало назву всезагального закону капіталістичногонагромадження.
Крім того, К. Маркс обґрунтувавкапіталістичний закон народонаселення, згідно з яким утворення і зростання промисловоїрезервної армії праці є характерною рисою економіки, яка ґрунтується на приватнійвласності.
Серед названих теорій найлогічнішоює та, що пояснює безробіття (головну його причину) всезагальним законом капіталістичногонагромадження та законом народонаселення, оскільки ці закони розкривають і пояснюютьпричини безробіття двома сторонами суспільного виробництва.
Щодо технологічного способу— це, по суті, прогрес техніки, що зумовлює скоріше зростання попиту на засоби виробництва,ніж на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття.Але цього пояснення недостатньо, бо в гуманістичному суспільстві звільненим працівникамнадавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятихскорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох та більше роботах),понаднормової роботи та ін.
Тому таке пояснення доповнюєтьсяособливостями з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостямикапіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад,в період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, і резервом її стаємасове безробіття. Безробіття є важливим чинником тиску щодо зниження заробітноїплати працюючих.
Безробіття зумовлене низкоюпричин:
·структурними змінамив економіці;
·нерівномірністю розвиткупродуктивних сил в народному господарстві загалом і в окремих його регіонах;
·постійним прогресомтехніки, особливо розгортанням НТР;
·пошуком працівникаминових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи;
·диспропорційним розвиткомекономіки;
·обмеженістю попитуна товари і послуги тощо.
В економічній теорії існуєпоняття повної зайнятості.Воно не означає абсолютну відсутність безробіття. Економістивважають фрикційне і структурне безробіття неминучими, отже повна зайнятість складаєменше 100% робочої сили. Точніше кажучи, рівень безробіття при повній зайнятостідорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Рівень безробіття приповній зайнятості називають ще природним рівнем безробіття. Природний рівень безробіттявиникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботудорівнює кількості вільних робочих місць.
Під повною зайнятістю Дж.Кейнс розумів таку зайнятість, при якій попит на працю дорівнює його пропозиції,тобто це не 100-відсоткова зайнятість. Він вважав, що коли зайнятість перевищуєтакий нормальний рівень, то виникає інфляція. Природній рівень безробіття у будь-якійкраїні становить 4-7 %. Отже, повна зайнятість — це така кількість зайнятих, з якоївирахувано чисельність непрацюючих через структурне та фрикційне безробіття. Природнийрівень безробіття наприкінці 80-х років в країнах Західної Європи становив 7 %.Якщо безробіття перевищує цей рівень, то кажуть про неповну зайнятість і про те,що економічна система дає перебої.
Повна зайнятість — це нелише діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід,що влаштовує людину, а й стан економіки, за якого кількість вакансій відповідаєчисельності безробітних або перевищує його (тобто такий стан, за якого немає незайнятих,які бажають працювати).
Трудовий потенціал — цеможливість країни залучити до трудової діяльності працездатне населення для виробництватоварів і надання різноманітних послуг. Кількісно він складається із зайнятих ібезробітних, які на певний момент не мають роботи, але бажають її одержати. Ефективністьвиробництва — це доцільне використання всіх виробничих ресурсів, якісна характеристикагосподарювання на всіх рівнях управління. Коли йдеться про ефективність виробництва,то мається на увазі ступінь використання виробничого потенціалу, тобто співвідношенняміж витратами і результатами. І що більший розрив між отриманими результатами тавитратами на їх отримання, то ефективніше працює економіка країни або суб'єкт ринковихвідносин.
Визначення рівня безробіттяВважається, що робоча силаскладається з працюючих і безробітних, але активно шукаючих роботу. Рівень безробіття– це процент безробітної робочої сили:
Рівень безробіття = (безробітні: робоча сила) * 100%
Ці дані можна підрахуватитаким чином.
Таблиця 1
Населення
Мінус:
особи, які не досягли 16 років, і особи, які знаходяться у спеціалізованих закладах
особи, які вибули зі складу робочої сили
Дорівнює:
робоча сила
1)працюючі
безробітні
40 000 000
1)
2)
3)9 500 000
4)10 000 000
5)
6)20 500 000
7)17 800 000
8)2 800 000
Для визначення кількостіробочої сили необхідно від згальної кількості населення відняти кількість осіб, якіне досягли 16 років та осіб, які знаходяться в спеціалізованих закладах, а також осіб, яківибули зі складу робочої сили. Використовуючи ці дані, можемо підрахувати, що рівеньбезробіття складає:
/>
Коли економіка не в змозістворити достатню кількість робочих місць для всіх, хто бажає і може працювати,потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно.
Відомий винахідник у галузімакроекономіки Артур Оукен математично виразив відношення між рівнем безробіттяі відставанням об’єму ВНП. Це співвідношення відоме як закон Оукена і показує, щопри фактичному перевищенні природного рівня безробіття на 1%, то відставання об’ємуВНП складає 2,5%. Число 2 або 2,5 носить назву коефіцієнта Оукена. Безробіття –це щось більше, ніж економічне нещастя, це також і соціальна катастрофа. Незважаючина об'єктивний характер безробіття, соціально-економічні втрати, що вона породжує,очевидні:
По-перше, не виробляєтьсяякась частина товарів і послуг, що могли б бути зроблені, якби людина працювала.
По-друге, знижуються податковінадходження: працюючий одержує доход (заробітну плату), що обкладається податком.
По-третє, знижується рівеньжиття родини безробітного, тому що допомога по безробіттю менше, ніж заробітна плата.
По-четверте, погіршуєтьсяпсихологічний стан безробітного, стають частими конфлікти в родині і т.д.
У більшості розвинених країндержавне регулювання зайнятості і допомоги безробітним включає підготовку і перепідготовкуробочої сили, створення додаткових робочих місць, сприяння найманню, виплату допомогипо безробіттю, страхування безробіття.
2.3 Зв`язок безробіття іінфляції
Слід зазначити що на рівеньбезробіття значною мірою впливає інфляція. Емпіричні дослідження показали, що міжрівнем зайнятості й інфляцією існує визначений взаємозв’язок. Ріст інфляції практичнозавжди сполучається з високою, хоча і неповною зайнятістю і великим обсягом національноговиробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається за часом зі спадом виробництваі ростом безробіття.
Як соціально-економічнеявище інфляція виникла ще у XVI ст., проте мала локальний, обмежений характер. Лишез розвитком ринкової економіки інфляція набуває постійного характеру. Сьогодні багатоекономістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один, найбільшсуворим податком. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям,матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом. Інфляція — це знеціненнягрошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпеченихтоварною масою. Не слід ототожнювати інфляцію з емісією грошей або із зростаннямцін. Емісія — це законодавче зумовлений випуск додаткової маси грошей в обіг. Колицей процес обслуговує об'єктивні потреби забезпечення безперервності руху зростаючогообсягу товарно-матеріальних цінностей, то він не є інфляційним чинни-ком. Емісіяє джерелом інфляції, коли вона призводить до переповнення каналів грошового обігу,появи надлишкових, а отже, знецінених грошей. Важливим проявом інфляції є зростанняцін. Однак інфляція не може бути пов'язана лише суто з грошовим феноменом. Це складнесоціально-економічне явище, породжене диспропорційністю відтворення в різних сферахринкового господарства, наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітнаінфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, «вимивання»товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ за умов незмінності ціни. Багатоманіттячинників та джерел інфляційного процесу впливає на кількість різновидів цього явища,неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірнерозуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть змогу визначити ефективниймеханізм протидії її негативним соціально-економічним наслідкам. В умовах природногорівня інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності,деякі економісти вказують на її позитивне значення. Помірна інфляція стимулює конкуренцію,збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси,зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва. Більшість вченихвказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечуютьцей позитивний ефект внаслідок його короткочасності. Завдання полягає в тому, щобне допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовомузниженню інтенсивності інфляційних процесів. Практикою і теоретичними дослідженнямидоведений взаємозв'язок інфляції і безробіття.
Вагомий внесок в теоретичнеосмислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроекономічної нестабільностізробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши даніщодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861-1957 рр.,він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заробітної плати і рівнембезробіття. Якщо припустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін заробітноїплати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттямі темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції. Крива Філіпса графічнозображує вибір між інфляцією та безробіттям і вказує на обернено пропорційну залежністьдинаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст номінальноїзаробітної плати, і навпаки. Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантіввибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічнимзростанням, проте за умов швидкого підвищення цін, чи достатньо стабільні ціни,проте за умов значного безробіття. Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічногорегулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато західних економістіві зараз виходять з того, що існують однонаправлений рух змін у заробітній платіі цінах, а також різноспрямованість між цими величинами і безробіттям. Однак події70-х — початку 80-х років суперечили ідеї альтернативного зв'язку «рівень інфляції- рівень безробіття», втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіціСША, виникло явище стагфляції — інфляції, що супроводжується стагнацією виробництваі високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття.Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в економіці.Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття — неокласичнийекономічний напрям. Природний рівень безробіття — це найнижчий підтримуваний рівень,який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недовикористанняресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. За теорією природногорівня немає перманентного Вибору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова криваФіліпса є вертикальною. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якоїє гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проблему взаємозалежностіінфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристськийнапрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпсав короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває виглядувертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує.Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічнаполітика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками.Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку міжінфляцією та безробіттям. Хоча багато економістів визнають концепцію природногорівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді. Аналіз сучасних тенденційв економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса- послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчитьпро складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічнихзакономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати такепоєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний негативний ефект безробіттяі інфляції був би мінімальним.
Стабільно розвивається економікаможлива лише в теорії. Навіть ефективно діюча економіка випробує безробіття. Фрикційнебезробіття виникає через недосконалу інформацію про робочі місця і кваліфікованихзаявників на робоче місце. Фрикційне безробіття відповідає багато в чому природнійнормі безробіття. Структурне безробіття виникає через фактори, що не дозволяютьв умовах динамічної економіки забезпечити відповідність заявок на робочі місця іпропозиції. Циклічне безробіття – наслідок недостатності сукупного попиту на працю,що дозволяє піднятися до рівня повної зайнятості. Повна зайнятість – рівень зайнятості,що відповідає економіці з природною нормою безробіття. Природна норма безробіття– наслідок фрикційного і структурного безробіття. З економічної точки зору зайнятістьрозуміється як продуктивне з'єднання зайнятих і робочих місць, що дозволяє робитипотрібні людям товари і послуги.
Інфляція – загальний рістцін на товари і послуги. Вона виміряється за допомогою цінового індексу. Індексспоживчих цін вимірює вартість життя середнього споживача. Іншим визначенням інфляціїможе бути падіння купівельної спроможності грошової одиниці. В даний час інфляція- один із самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси,грошову й економічну систему в цілому. Інфляція означає не тільки зниження купівельноїспроможності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводитьнанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємнийелемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскількитам відпрацьовані і достатньо широко використовуються методи обмеження і регулюванняінфляційних процесів.
Безробіття та інфляція знаходятьсяу зворотній протилежності. Переливання безробіття в інфляцію небезпечно для економікиіз-за непередбачених наслідків. Після проведення ряду невдалих експериментів щодоштучного зниження рівня безробіття, уряди країн-експериментаторів перейшли до теоріїприродного рівня безробіття, що використовується донині. Інакше кажучи, співвідношення,встановлене кривою Філіпса не працює для довготривалих періодів.
3. Теоретичні основи функціонуванняринку праці
Ринок праці, як важливабагатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребуєкваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування.Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальнихзаходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить відтемпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різнихкатегорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціальногозахисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентноспроможністю.
Державне регулювання зайнятостінаселення має грунтуватися на :
·забезпеченні соціальногопартнерства суб”єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянамнезалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національноїналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізаціїправа на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійноїпідготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
·сприянні забезпеченнюефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць таумов для розвитку підприємництва;
·добровільності йвідсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
·гласності на основівсебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
·дотриманні комплексностізаходів щодо регулювання зайнятості населення;
·підтримці працездатнихгромадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
·забезпеченні заходівзапобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочихмісць;
·певної гарантії зайнятості,тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.
Залежно від стану економікита ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулюваннязайнятості.
До активних заходів належать:
·створення додатковихі нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу,особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та длясамозайнятості населення тощо;
·профорієнтація, підготовкай перепідготовка кадрів;
·організація громадськихробіт;
·посилення територіальноїта професійної мобільності робочої сили;
·розвиток служби зайнятостітощо.
До пасивних заходів належать:виплата допомоги у зв”язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебуваютьна утриманні безробітних.
Слід наголосити, що створеннянових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежатьвід розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.
Для створення малих підприємствне потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечуютьроботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.
Галузева спеціалізація,розміри малих підприємств мають визначитися структурними та соціальними пріоритетамирозвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки.Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістіві формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можутьстворювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.
Перспективним напрямом єорганізація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ,технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючина відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створюватинові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів,для перероблення м”яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничійінфраструктурі.
Про ефективність створеннямалих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочихмісць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. УНімеччині, наприклад, до 70% безробітних отримують роботу саме на малих підприємствах.Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податковуполітику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальнонезахищеним групам незайнятого населення.
Важливим напрямом активноїполітики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікаціїпрацівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортанняпроцесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеномухронічному безробіттю, розв`язання кадрових завдань, пов`язаних із раціоналізацієюзайнятості.
Насамперед необхідно здійснюватипрофесійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тихпрофесійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.
Система професійного навчаннябезробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опануванняпрофесії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції(розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідноїкваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючііснуючі системи професійного навчання.
Професійне навчання маєорганізовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту;осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків,жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійноговіку, біженців, вимушених переселенців.
Система професійного навчаннябезробітних громадян і незайнятого населення призначена головним чином для підготовкита перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння,виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію абоспеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початкутрудової діяльності.
Великого значення набуваєпідвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвиткупрямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами.При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потребззамовника.
Необхідно удосконалити системуінформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочоїсили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями такваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також даніпро кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.
Водночас слід поліпшитиінформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовкиі доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі,про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентноспроможноїна ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві)ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних,діагностичних, консультативних та ін.).
В умовах зростання безробіттяі переростання їх в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливимзасобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачувальнихгромадських робіт.
Організація громадськихробіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасовузайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізаціїпроектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що задопомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття.Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер(побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогузалучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованихробітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.
Основою організації громадськихробіт і довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно дояких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праців період зниження попиту на робочу силу.
Громадські роботи необхіднорозглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасовіробочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використанняпраці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.Громадськіроботи регулюють попит на робочу силу і пом”якшують гостроту проблеми безробіття.Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організаціїгромадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на тойперіод, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означаєне тільки зміну строків будівництва об”єктів, а й нагромадження певних фінансовихта матеріальних засобів.Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняноз виплатою допомоги у зв”язку з безробіттям з позиції як окремої особи, так і держави.По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге,створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальнихвитратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовуються громадськіроботи, робить доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельногопопиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів економічного зростання;по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва,небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентуєтьсяі не має масового характеру.В у мовах масового безробіття доцільним є державнерегулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умови для підприємціві звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.Оскількисеред безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадськихробіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконаннятимчасових та сезонних сільскогосподарських робіт у приміських господарствах, виконанняробіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру, організаціянавчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.Для кожної групи безробітнихорганізація громадських робіт має свою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільнопоєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосуєтьсяпрофесій, необхідних для даного регіону. Організація громадських робіт має особливовелике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливусоціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності,соціальних конфліктів. Антисоціальна поведінка молоді деструктивно впливає на їїпідготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якістьробочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайноважливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний від навчаннячас до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.Розпорядокробочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали на пошукипостійної роботи. Можна організувати “дні пошуку роботи”, консультативні групи,робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування,відвідування підприємств.
В Україні широкому використаннюгромадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах,незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потребив робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед незайнятих громадянчерез тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічнунеприйнятість.Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програмсприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення,передусім маргинальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадкизагрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним,стихійним лихом тощо).
У розвинутих країнах більшістьпрограм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримкий допомоги. Розрізняють довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляютьсяяк на державному, так і на регіональному рівнях.
Метою державних і регіональнихпрограм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадяну праці.
Державні і територіальніпрограми зайнятості населення спрямовані на:
· сприяння розвитку і структурній перебудовіекономіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насампередна рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;
· попередження розвитку безробіття і його скороченняшляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створеннідодаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
· удосконалення системи відтворення робочоїсили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації,підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
· захист безробітних та їхніх сімей від негативнихнаслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціальногозахисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
· формування кадрової, матеріальної, інформаційної,статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
· заходи сприяння зайнятості населення, якепроживає у сільскій місцевості.
Заходи щодо реалізації державноїполітики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-якимформам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочихмісць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятогонаселення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремихкатегорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовкикадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадськихробіт тощо.
У програмах також обгрунтовуєтьсяорганізаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідністьконтролю щодо їх реалізації.
Заходи, розроблені у програмах,передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитнихта інших умов господарювання для підприємств усіх форм власності.
Формування державної програмизайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являєсобою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятостіформується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавномуі міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів,удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходівекономічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її науковогообгрунтування.
Важливим є об`єднаннярічного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як цепередбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.
Відповідно до Закону України“Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення(ДФСЗН), який формується та використовувається на державному і місцевому рівнях.
Основні джерела коштів фонду:
1. кошти державного і місцевого бюджетів;
2. обов”язкові відрахування підприємств, організаційта установ;
3. добровільні внески громадських організацій,громадян, зарубіжних фірм;
4. кошти служби зайнятості;
5. цільові фінансові відрахування підприємств;
6. інші надходження.[9]
Серед названих джерел надходженнякоштів основним джерелом повинні бути обов”язкові відрахування підприємств, організаційта установ.
На відрахування коштів доДФСЗН впливають:
· демографічне навантаження на зайняте економічноактивне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;
· рівень зайнятості та ефективність праці економічноактивного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту тафонду споживання;
· чисельність і склад незайнятого економічноактивного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятостібезробітних;
· розміри допомоги у зв”язку з безробіттям.
Досвід країн з розвиненоюекономікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідноюумовою модернізації виробничих систем.
Така політика проводитьсяна рівні як держави, так і окремих господарських об”єктів. У Франції, наприклад,з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств,соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходженняз бюджету.
В Україні частка фонду зайнятостіу валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше,ніж у країнах з розвиненою економікою.
Звідси можна зробити висновок,що в нашій країні фінансова база для розв”язання проблем зайнятості недостатня іне відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезнийпотенціал безробіття.
За рахунок коштів зайнятостіфінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходизалежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутогорівня розвитку служби зайнятості.
Зарубіжний досвід свідчитьпро різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходиполітики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважаютьвитрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачаєтьсязначно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходивідповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії – 29,1% і 70,9%, у Німеччині – 44,1%і 55,9%.
Зворотну картину щодо витратна активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеціїта Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.
Стратегія зайнятості населенняв Україні має пов`язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходівдля запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяннязайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.
Щодо розміру допомоги узв`язкуз безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60%середньоїзаробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньоїзаробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%. Враховуючи дуже низький рівень середньоїзаробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв”язку з безробіттямне може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні),оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, щопри цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштуваннябезробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захистунаселення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати системусоціального захисту за встановленими нормами.
Доцільно запровадити порядокцентралізованого управління ДФСЗН з метою забезпечення перерозподілу коштів міжрегіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.
Фонд зайнятості має формуватисяяк страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятостімусять робити всі без винятку підприємства незалежно від форм власності, господарюваняі фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.
Реалізація конституційнихправ України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежновід національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконаньпотребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення.
Служба зайнятості в Українівідразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Законупро зайнятість населення і на базі широко розгалудженої державної служби працевлаштуванняз використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складупрацівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становленняринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід іміжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 року. Її обов”язкий права були визнані статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.
Головними функціями службизайнятості є:
· аналіз ринку праці та інформування про йогостан;
· трудове посередництво і сприяння роботодавцяму забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян – в одержанні роботи;
· регулювання ринку праці, яке здійснюєтьсячерез трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а такожсприяння зайнятості;
· допомога безробітним, яка включає в себеяк попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;[10]
Висновок
Завданням сучасного етапув сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка,на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральнимиелементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна платаяк ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття.Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці,а з іншого – відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючучи обмежуючу роль у процесі управління.
Пріоритетними напрямкамиреформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширенняможливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальнапідтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентноспроможності робочої сили;сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобіганнязростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування,впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки іпіднесення вітчизняного виробництва.
Безробіття є реактивом,який пришвидшує процеси дестабілізації. Тому вихід країни на шлях збалансованогозростання потребує спеціальних дій по скороченню армії безробітних.
Однак спеціалісти ринковоїекономіки ніколи не ставлять перед країною завдання забезпечення повної зайнятості,як це було записано в сталінській конституції. Вважається, в якійсь мірі помірнебезробіття є благом для економічного зростання. Що при цьому мається на увазі?
1. Безробіття представляєсобою резерв незайнятої робочої сили, який можливо задіяти при наступному розширеннівиробництва або при структурних перебудовах. Труднощі переходу нашої країни на рейкиінтенсивного розвитку в багатьох були пов’язані з повною зайнятістю. Нові будови,цехи виявилися незадіяними, тому що робітникам було легше працювати на старих, вжеосвоєних робочих місцях. Капіталовкладення виявилися омертвілими, ефективність розвиткукраїни на певному етапі стала знижуватися.
2. Наявність безробіттяобмежую агресію профспілок та їх вимоги підвищення заробітної плати і цим самимпосилює стимули підприємницької діяльності.
3. Побоювання втратити роботуі влитися в число вивільнених із сфери виробництва є самим кращим організаторомдисципліни праці, і, крім того, створює умови для підтримки необхідної якості витратпраці.
В силу позначених причинпомірне безробіття ( від 3 до 5% зайнятих ) вважається необхідним супутником розвиткуринкової економіки.
Ліберальна і соціал-демократичнаполітекономія розглядають безробіття в зовсім іншому аспекті. Вони бачать в нійвитрати для суспільства і вважають, що ці витрати навіть перевищують рівень збитків,які викликані монополізацією народного господарства. Які ж витрати суспільства викликаєбезробіття?
1. При безробітті недовикористовуєтьсяекономічний потенціал суспільства. Незайнята робоча сила не приймає участі в зростаннінаціонального багатства. Тому в країні виникають витрати від недовикористаних виробничихможливостей.
2. При задовгому безробіттювтрачається кваліфікація вивільнених працівників. Навіть при наступному включеннів виробничий процес працівник виходить на нормальний постійний рівень виробничостіпраці приблизно через півроку. І весь цей період адаптації працівник недодає в результатахсвоєї праці в порівнянні з постійними робочими кадрами тієї чи іншої кваліфікаціїпри рівних умовах праці.
3. Зростання безробіття,як показала медицина, підриває здоров’я нації. Вважається, що стрес, який отримуєпри повідомлені про звільнення робітник, по своїй силі відповідає реакції на смертьблизької людини або на звістку про ув’язнення.
4. Зростання безробіттяслугує фактором зростання злочинності.
5. Оцінюючи безробіттяяк збитки суспільства, треба згадати й такі фактори екномічної нестабільності, якзниження споживчого попиту; скорочення заощаджень; зниження інвестиційного попиту;скорочення пропозиції, спад виробництва.[10]
За перші дві місяці поточногороку до Державної служби зайнятості у пошуках роботи звернулося 8 тисяч громадян.
За інформацією Головногообласного управління статистики, станом на 1 березня 2009 року на обліку у центрахзайнятості перебувало 32 тисячі незайнятих громадян. Серед незайнятих більше половинистановлять жінки, чотири з кожних десяти – молоді люди у віці до 35 років.
Значне зниження цього показникаспостерігалось у Глухівському, Краснопільському, Сумському районах. Навпаки, кількістьбезробітних зросла у всіх містах області. Рівень зареєстрованого безробіття по областіпорівняно з 1 лютого 2009р. майже не змінився і на 1 березня 2009р. становив 4,3%населення працездатного віку.
За повідомленнями підприємств,установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад упродовжлютого 2009р. зросла на 0,6% і на кінець місяця становила одну тисячу місць. У січні–лютому2009р. працевлаштовано 2,7 тис. осіб, що в 1,7 раза менше, ніж за відповідний періодминулого року.
Середній же розмір допомогипо безробіттю у лютому 2009 р. становив 593 гривні.
Розмір допомоги по безробіттюв 2,4 раза нижче середньої заробітної плати, нарахованої одному штатному працівниковіу лютому 2009р., і складає 98 % від рівня мінімальної заробітної плати.[11]
Список використаноїлітератури
1.Бараник З. П. Статистика ринку праці:Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005
2.Чепурина М.Н. Курс економічної теорії.Кіров.: АСА. 1995
3.htt://blog.nso.org.uablog/1937/
4.Василъченко В. С. Ринок праці тазайнятість. — К., 1996.
5.Юхименко П.Л., Леоненко П.М. Історіяекономічних вчень. Навчальний посібник. – К., 2001
6.Кейнс Д. Общая теория занятости,процента и денег. — М., 1996.
7.Савченко “Макроекономіка”, К. ,1999р.
8.Пазюк О., Пономарьова О. проблемибезробіття в Україні // Україна: аспекти праці. — 2004. — №2.
9.п. 1 ст. 26 Закону України «Прозайнятість населення».
10.Базилевич В. Д., Баластрик Л.О.Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997.
11.http://100.sumy.ua/old/news_363_ru-Bezrobtn.-8-k-h-ba4itw-statistika.html