Реферат: Основи мікроекономіки

МІКРОЕКОНОМІКАКурс лекцій тавправи для студентів

Рецензенти:

докториекономічних наук, професори

А.А.Покотилов, В.М.Тарасевич

Автори:

проф.,д.е.н. А. О. Задоя; доц., к.е.н. О. М. Кірієнко,

доц.,к.е.н. Г. М. Пилипенко, Т. В. Нікеєнко

Книгазнайомить читача з основними проблемами мікроекономічного аналізу. Вона міститьвикладення теорії споживацького вибору та поведінки споживача, розкриває модельдосягнення його рівноваги. Значна увага приділяється теорії виробництва тамеханізму вибору його обсягів, які максимізують прибуток виробника в умовахрізних моделей ринку. Дана характеристика поведінки фірми на ринку товарів таресурсів. До кожної теми додається набір вправ, що можуть використовуватися якдля контролю, так і самоконтролю знань. В основу книги покладено курс лекцій,який читається для студентів економічних спеціальностей Національної гірничоїакадемії України та Дніпропетровської академії управління, бізнесу та права.

Длястудентів економічних спеціальностей, викладачів, усіх тих, хто цікавитьсяпроблемами економіки

Мікроекономіка: Вправи для студентів:Навчальний посібник/ Під ред. А.О. Задої. — К.: Знання, 2001. – ____ с.

ББК 65.05я73

Передмова

Сучаснаринкова економіка вимагає від економіста широких знань не тільки основекономічної теорії, але й поглибленого пізнання їх окремих спеціальнихрозділів. Мікроекономіка, як особлива складова економічної теорії, вивчається унавчальних закладах України порівняно недавно. В основному і студенти, і викладачікористуються навчальною літературою, яка видана в нашій країні та за її межамина базі перекладу американських та німецьких підручників. Останнім часомз’явилися і вітчизняні навчальні посібники, на мій погляд, досить цікаві.

Однаквідчувається гостра потреба у такому виданні, де, з одного боку, містилися бгрунтовні положення мікроекономіки, а з іншого – не було б зайвої деталізації,яка не дає можливості починаючому економісту охопити поглядом мікроекономічнусистему в цілому. За своїм обсягом та ціною воно повинне бути доступним кожномустуденту. Усвідомлення цієї потреби і підштовхнуло автора до підготовки виданнякниги, яку ви тримаєте у руках.

Воснову книги покладено курс лекцій, який читається для студентів економічнихспеціальностей Національної гірничої академії України та Дніпропетровськоїакадемії управління, бізнесу та права. Тому мова книги – це мова живогоаудиторного спілкування. Автор намагався знайти стиль викладення, зрозумілийдля читача, а приклади для демонстрації тих чи інших мікроекономічнихзакономірностей брав з повсякденного життя.

Запропонованийкурс мікроекономіки складається з вступної лекції та п’яти розділів. Вступналекція знайомить читача з мікроекономікою як складовою частиною економічноїтеорії та як певною системою економічних відносин, що становить предметвивчення цієї дисципліни. Два перших розділи присвячені теорії поведінкиосновних контрагентів мікросистеми: споживача та виробника (“Теорія поведінкиспоживача” та “Теорія поведінки виробника”). Тут розкрита теорія споживацькоговибору, модель досягнення рівноваги споживачем, механізм формування ринковогопопиту та його еластичність. При аналізі теорії виробництва особлива увагазвертається на формування затрат та залежність динаміки продукту від динамікизатрат факторів виробництва. Проаналізовано також закономірності формуваннявитрат виробництву у короткотерміновому та довготерміновому періодах.

Третійрозділ “Ринок товарів” розкриває поведінку виробника на ринках готовоїпродукції. Чотири теми, що їх включає в себе цей розділ, присвячені,відповідно, прийняттю рішення фірмою про ціни та обсяги виробництва в умовахрізних моделей ринку: чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичноїконкуренції та олігополії.

Оскількифірма виступає не тільки виробником продукції, але й споживачем ресурсів, тоспеціальний розділ курсу (“Ринок факторів виробництва”) розкриває походженняпопиту на ресурси та механізм формування цін на них.

Завершуєкнигу п’ятий розділ “Аналіз загальної рівноваги та ефективність”, у якомурозглядається механізм досягнення загальної рівноваги та дана оцінкаефективності функціонування ринкової системи на мікрорівні.

Запропонованийкурс лекцій в основному відповідає типовій програмі з дисципліни“Мікроекономіка”, що викладається для студентів економічних спеціальностей вусіх навчальних закладах України. Він розрахований на 36 лекційних годин тапризваний дати лише базові знання з мікроекономіки, які будуть поглиблюватисяпри вивченні інших курсів та дисциплін.

Розділ1. Теорія поведінки споживачаТема 1. Предмет і метод мікроекономіки

Мета вступноїлекції з курсу “Мікроекономіка” полягає в з’ясуванні особливостей тогооб’єкту, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, таспецифіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

1.1 Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка– це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічнихсуб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладникикапіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішенняокремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів впроцесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійнийрозділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початкуХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку.Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичнійекономії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, АдамСміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональнузалежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціональногоаналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цейметод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Таківчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки.Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сеядосі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущостівідкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму,становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується,перш за все, з неокласикою.

Удругій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковиммеханізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідженняпрактичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясуваннязагальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарськоїпрактики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвитокмікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів йогоеволюції:

— 1етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки,формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішимипредставниками цього етапу є:

а)Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічноїповедінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б)Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представникиякої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності ізапропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в)Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання пронеобхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметівспоживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничноїкорисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

— ІІетап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі областьекономічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньоїкласики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботиА.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наукаодержала свою першу назву – “Economics”. Представниками другого етапу можнавважати:

а)Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринковоїціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попитута пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивівповедінки окремих господарюючих суб’єктів;

б)математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас,Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики якінструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентнихтоварів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Воназапрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничноїкорисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

— ІІІетап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власнійоснові і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є.Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж.Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж.Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).

Однак,навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисциплінинаписані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти,що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожногорозділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку тавзаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного зресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна зосновних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям тасоціальною стабільністю суспільства в цілому.

Доситьпоширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікоюпідприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидвівивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки.Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькіпереваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питаннясамого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їхорганізаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, яківивчаються в курсі економіки підприємства.

Як івсяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання,що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “щовиробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва.Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потребиспоживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Томуоднією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінкиспоживачів, теорія споживацького вибору.

Іншепитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — “як виробляти?”.Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати довиробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагаєз’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузямивиробництва.

Незалишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результатипринесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом напоточне та перспективне споживання.

Пошуквідповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати своїфункції, серед яких слід виділити такі:

1. Поясненняявищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, яквихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки,відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо.Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантівповедінки економічні суб’єкти переслідують мету максимізації свого зиску.Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб’єктів.Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості жгосподарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Слідзауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічногожиття характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Цеотримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючиїх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевомурахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвелодо різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2.Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізаціїцієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, якіпокладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході дослідженьекономічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсімікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, необхіднорозуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язковоспрацюють в кожному конкретному випадку.

Поясненняекономічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званогопозитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і зпозиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чиневірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхідтісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завданьнавчального курсу мікроекономіки.

мікроекономікаринок споживач виробник рівновага

1.2 Методологія мікроекономіки: теорії і моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються якзагальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень єрозробка теорій та моделей.

Мікроекономічнідослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічногожиття. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування віддругорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановитимотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічнамодель – це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяєпрогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбаченнятого, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічнізмінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, абосуми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновкиз економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень пропричини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метоюекономічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чиінший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальнийпроцес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь їївідповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за їїдопомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимальноспрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання.Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністюпрогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагатокорисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітрянихпотоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудовамоделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується.Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися наголовних складових системи та їх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводятьсяв модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, якіотримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішимвидом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі –за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується вмікроекономіці.

Ключовоюпередумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічнісуб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистийвиграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені найого досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це непросто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливихальтернативних варіантів використання ресурсів.

Впобудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом,отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чиномкожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету,досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бутиграничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю)чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додатковоїодиниці блага). Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішеньдо того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якразв цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Великезначення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході йогоздійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка насцікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Післятого, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеноюхарактеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясуванняфункціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли чіткевизначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Щеодна важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідженнядинамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ,мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризуєтьсявідносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішнітенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішньогосередовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою.Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили,що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, змінизовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейдевід одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановленняспособу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналізрезультатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньомусередовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпадутаких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвиткумікроекономіки.

Особливоширокого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики таметод динаміки.Метод статики передбачає співставлення різнихрівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишаєтьсяпоза аналізом.Метод динаміки , навпаки, вимагає аналізу власне процесупереходу від одного стану рівноваги до іншого.

1.3 Мікросистема та її основні характеристики

Об’єктоммікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистемавиступає яв система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, тоаналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єктивступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та якийосновний зміст цих відносин.

Доосновних суб’єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства.Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність таразом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарстває сім’я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окремалюдина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи вякі-небудь об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств вмікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевихтоварів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб іфункціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарствавиступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – цевласники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринкуресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;

б) підприємства(фірми). До них відносять будь-які господарюючі суб’єкти, що займаютьсявиробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги зарадиотримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” умікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві,зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щобпідприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію,тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвогозначення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішенняпро випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборіальтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава.Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснюєроль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистемиабстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств,організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішимдля нього є її координаційна роль.

Об’єктами,зприводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва тайого результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіціаналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) тапідприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини,здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживанняформи. Під капіталом у мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва,створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносятьсяті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, щовикористовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючимсловом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі здібності окремихлюдей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничомупроцесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливезначення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудовивідповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

— обмеженість.Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносноюобмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, ате що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення жзалучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремихвипадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають урезультаті абсолютної обмеженості ресурсів;

— взаємозаміщуваність(субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можутьбути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора принезначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібназначно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядаєтьсязаміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

— взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використаннякожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси йздатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінитипрацю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результатвиробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальнийпродукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як задопомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираззначною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можутьбути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними,що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, такі другий варіант.

Якщорозглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин,які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема – ринкова система.Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системіта конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковийзв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:

— рівноправнеположення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повиненмати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу увідносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось зучасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічнийхарактер;

— використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільностівступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якимикеруються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожнийнамагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснитиугоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода –це одна сторона ринкового положення суб’єкта, то повна самовідповідальність –зворотна. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власноюволею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двохзустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів тагрошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову системута зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

ресурси витрати доходи ресурси

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> />

кінцевітовари виручка споживацькі кінцеві товари

Ринок кінцевих товарів та послуг

витрати

Рис.1.1.Кругообіг товарів і грошей

Поведінкаекономічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентногосередовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції,окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції,олігополії та чистої монополії.

Нормальнимстаном мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремихсуб’єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому.З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистемиі є головним завданням розділу економічної теорії, що називається“мікроекономіка”.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводитьсядалі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

1. Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як ціліснусистему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні дляїї реалізації.

2. Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремленихекономічних одиниць на рівні окремих локальних ринків.

3. Окремі суб’єкти або групи, що поєднують свої доходи і спільноприймають рішення про витрати.

4. Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьмиз приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ тапослуг.

5. Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництвота реалізацію продукції.

6. Пізнання, пояснення і прогнозування об’єктивно існуючихекономічних явищ і процесів.

7. Виявлення умов досягнення економічно максимального результату приіснуючих затратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

8. Система взаємозв’язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати тойчи інший результат.

9. Наукове припущення, яке використовується для поясненняякого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обґрунтовуваннядля того, щоб стати достовірною теорією.

10. Суперечність між проміжними і кінцевими результатами.

Терміни і поняттяа)політекономія; б) ефект Робін Гуда;

в)домогосподарство; г) позитивний аналіз;

д)макроекономіка; е) економічна модель;

є)мікроекономіка; ж) гіпотеза;

з)фірма; и) нормативний аналіз.

Вправа2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

1.Економічна модель не є:

а)ідеальним типом економіки або політики;

б)інструментом для економічних прогнозів;

в)комплексом економічних принципів;

г)пояснення, як функціонує економіка та її окремі сектори.

2. Щоз перерахованого нижче вивчає мікроекономіка :

а)виробництво в масштабі всієї економіки;

б)чисельність зайнятих в господарстві;

в)загальний рівень цін;

г)виробництво молока та динаміку цого ціни.

3.Який з етапів побудови моделі є першочерговим:

а)пізнання мотивів поведінки суб’єктів;

б)кількісний виклад взаємозв’язків;

в)збір та обробка фактів;

г)пізнання взаємодії суб’єктів.

4.Основним мотивом поведінки економічних суб’єктів є:

а)максимізація вигоди; б) допомога ближньому;

в)мінімізація ризику; г) виробництво споживчих товарів.

5.Загальний рівень цін та безробіття вивчається у курсі:

а)мікроекономіки; б) макроекономіки;

в)менеджменту; г) міжнародних фінансів.

6.Нормативний аналіз це:

а)пояснення вірності та помилковості економічних дій;

б)пояснення і прогнозування економічних дій;

в)вивчення законодавчих актів;

г)правільна відповідь відсутня.

7.Макроекономіка – це наука, що вивчає:

а)поведінку і взаємодію окремих суб’єктів;

б)економічні відносини між людьми;

в)економіку в цілому;

г) якраціонально управляти домашнім господарством.

8.Структуру сучасної економічної науки формують:

а)мікроекономіка, економічна теорія, макроекономіка;

б)мікроекономіка, політична економія, макроекономіка;

в)політична економія, макроекономіка, економіка;

г)мікроекономіка, макроекономіка, економікс.

9.Суб’єктами макроекономіки неє:

а)домашнє господарство; б) міністерства та відомства;

в)фірми; г) держава.

10.Мікросистема– це:

а)система відносин; б) система поглядів;

в)система економічних питань; г) система законодавчих актів.

11.Мікроекономікаяк самостійний розділ економічної науки з’явилася:

а) вкінці ХХ століття; б) в кінці ХІХ століття;

в) вХVІ столітті; г) вХVІІ столітті.

12.Представникомшколи фізіократів є:

а)Антуан де Монкрет’єн; б) Адам Сміт;

в)Франсуа Кене; г) Давид Рікардо.

13.Наукапро зростання дохідності домогосподарств – це:

а)ойкономія; б) хрематистика;

в)мікроекономіка; г) макроекономіка.

14.Термін“економікс” одержав загальне визнання після того, як був використаний у назвіроботи:

а) Ж.Б. Сея; б) Дж. С. Мілля;

в) А.Маршалла; г) Дж. М. Кейнса.

15.Макроекономікавизначається як наука що вивчає:

а)роль держави в економіці;

б)глобальні тенденції економічного розвитку людства;

в)економічні процеси, що відбуваються в національній економіці;

г) тіж проблеми, що і політична економія.

16.Якщовивчається економіка як цілісна система, то це аналіз:

а)макроекономічний; б) мікроекономічний;

в)позитивний; г) нормативний.

17.Щоне можна віднести до методів мікроекономіки:

а)рівноважний аналіз; б) граничний аналіз;

в)моделювання; г) контактний аналіз.

18.Мікроекономічнийаналіз є характерним для:

а)неокласичної теорії; б) кейнсіанської теорії;

в)інституціалізму; г) марксизму.

Вправа3. Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове:

1. Мікроекономіка – галузь економічної науки, яка вивчає поведінкусамостійних господарчих одиниць.

2. Політична економія вивчає теоретичні проблеми функціонуванняринкової економіки.

3. Нормативний аналіз – це дослідження взаємозв’язків міжекономічними явищами і поведінкою економічних об’єктів.

4. Економічна модель – це не пов’язані між собою економічні зміни, які впливаютьна прогноз діяльності.

5. Теоретична економіка є загальною методологічною основою всіхекономічних досліджень.

6. Ефект Робін Гуда – це повна взаємодія між проміжними та кінцевимирезультатами.

7. Фірма – це суб’єкт, що займається виробничим споживанням ресурсів.

8. Відправним моментом в мікроекономіці є теза про раціональністьповедінки економічних суб’єктів.

9. Мікроекономіка – це наука, яка вивчає економічну поведінку окремихгосподарчих суб’єктів.

10. Держава в мікроекономіці розглядається тільки як виробник деякихтоварів.

Тема 2. Теоріяспоживацького вибору

Коженз нас, як споживач, щодня зіштовхується з проблемою вибору: як укомплектуватисвій обід у студентській їдальні, їхати до академії тролейбусом, автобусом тамаршрутним таксі, яку придбати книгу з економіки? Часом ми робимо вибір, зовсімне замислюючись, чому він виявився якраз таким. Це відбувається ніби-топідсвідомо. Насправді ж споживацький вибір піддається досить вірогідному моделюванню,і існує цілий розділ мікроекономіки, що пояснює поведінку споживача, механізм виборуним того чи іншого набору продуктів, який він готовий придбати на ринку.Завдання цієї теми – викласти основні положення теорії споживацького вибору,тобто дати наукові пояснення тому, як споживач витрачає свій дохід длямаксимізації задоволення.

2.1 Споживацькі переваги

Чи спостерігали ви, як відвідувачі читають меню уресторані, кафе чи барі? Як правило, спочатку вони звертають увагу на лівучастину, де йде перелік запропонованих блюд, і зупиняються на якихось з них.Потім співставляють свій попередній вибір з правою частиною, де вказані ціни,та хоча б приблизно визначають, чи дозволяє їм зробити відповідне замовлення тасума грошей, що є в їх розпорядженні. Це маленьке спостереження дає ключ дорозуміння досить складного процесу споживацького вибору, загальна схема якогозображена на рис.2.1.

Першза все слід мати на увазі, що споживач буде обирати лише те, у чому в нього єпотреба. Можна з повною впевненістю заявити, що в основі споживацького виборулежать потреби людей. Потреби – це стан задоволення, який споживач хотівби зберегти, або стан незадоволення, який він хотів би змінити.

Задовольнитисвої потреби споживач може за допомогою різного набору продуктів. Скажімо,вгамувати голод можна як бутербродом з ковбасою, так і бутербродом з сиром. Узалежності від смаків споживач віддає свої переваги якомусь з них. Тому потребилюдини, накладаючись на специфіку особистості, трансформуються у переваги. Споживацькіпереваги – це ранги, які споживач встановлює для альтернативних варіантівзадоволення потреб. Ті варіанти, які на думку споживача здатні кращезадовольнити його потреби, будуть займати більш високі місця у цьому “табеліпро ранги”. Таким чином, з’являючись на ринку, споживач повинен вибирати, якнайкраще задовольнити свої потреби, не витрачаючи більше, ніж дозволяє йогобюджет.

Зробленівище зауваження дають достатньо підстав для побудови моделі споживацькоговибору. Однак, як і будь-яка інша, ця модель передбачає прийняття певнихдопущень, вихідних посилань, що дозволяють краще її зрозуміти та обмежуютьумови, за яких висновки, зроблені за її допомогою, будуть найвірогіднішими.Такими допущеннями є наступні:

1.Здатність споживача ранжирувати альтернативи задоволення своїх потреб. Якщоє два набори товарів (А та В), то споживач може віддати перевагу якомусь з них,або визнати, що вони для нього рівноцінні:

А>B; A<B; A=B.

2. Перевагиспоживача транзитивні. Це означає, що якщо споживач віддає перевагу наборутоварів А порівняно з набором В, а набору В порівняно з набором С, то вінвіддає перевагу набору А порівняно з набором С:

якщо А>B, a B>C, тоі А> C.

3. Більшакількість товару привабливіша для споживача, ніж менша. Це посиланняпередбачає, що при побудові моделі поведінки споживача ми виходимо з того, щойого потреби в тому чи іншому продукті не задоволені повністю, оскільки післядосягнення повної насиченості потреб певним товаром, він перетворюється вантиблаго і спрацьовує інша залежність: чим менше антиблага, тим краще дляспоживача.

2.2 Функція корисності та криві байдужості

Присвоюючиті чи інші ранги альтернативним варіантам задоволення потреб, споживач виходитьз свого суб’єктивного уявлення про корисність для себе різних благ. Корисність– це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або жвід якої-небудь діяльності. На думку більшості сучасних дослідників корисністьне підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору). Тому блага, якносії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково:споживач здатний визначитися з черговістю, послідовністю, в якій він обирав биці блага для задоволення своїх потреб. Справедливості ради, слід відзначити, щоіснує інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірюваннякорисності. Звичайно, таке вимірювання буде досить умовним, оскільки не існуєчітко визначеної одиниці виміру. Тому в подальшому ми будемо використовуватидля співставлення різних корисностей умовні бали, що їх присвоює благамспоживач.

Корисність– поняття виключно індивідуальне: те що для одного споживача може мати високукорисність, іншим може сприйматися взагалі як антиблаго. Хтось понад усе цінуєзранку чашку міцної кави, а хтось за будь-яких умов її не питиме.

Економічнатеорія виходить з того, що між корисністю та кількістю продуктів, щоспоживається, існує певний функціональний зв’язок. Його відображає функціякорисності, як співвідношення між обсягами спожитих товарів та послугірівнем корисності, що його досяг споживач:

/>, де (2.1)

U – корисність; Qx, Qy, Qn – обсяги відповіднихспожитих товарів.

Дляпобудови моделі поведінки споживача введемо ще одне припущення: нехай споживачформує свій набір лише за рахунок двох товарів (Х та У). Тоді у спрощеному вигляді функція корисностіможе бути представлена так:

/>. (2.2)

Якщотижневе споживання студента формується за рахунок пиріжків (товар у) та котлет(товар х), то можна знайти такі їх набори, що мають однакову корисність дляспоживача. Перелік таких наборів утворює сітку споживача:

Табл. 2.1Сітка споживачаНабір N1 N2 N3 N4 Котлети (шт) 8 10 12 14 Пиріжки (шт) 20 12 6 2

Ґрунтуючисьна даних табл.1, можна побудувати відповідний графік. Крива на цьому графікуотримала назву кривої байдужості. Крива байдужості для певного споживача– це всі ті комбінації товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення.Між наборами товарів N1, N2, N3 та N4 споживач не вбачає ніякої різниці.

Рис.2.2. Крива байдужості

Q y

N3 N5

Набіртоварів, що відповідає координатам точки N5 на рис. 2.2 забезпечуєрівень задоволення споживача більший, ніж будь-який набір, що належить кривійбайдужості. Однак можна знайти інші набори, що мають таку ж корисність, як інабір в точці N5. Тому черезбудь-яку точку, що відповідає певному набору товарів, можна провести кривубайдужості. Ці криві утворюють карту кривих байдужості, що зображена нарис. 2.3.

Картакривих байдужості має певні властивості:

1.Набори товарів на кривих, що більш віддалені від початку координат,відповідають вищому ступеню споживацьких задоволень, ніж ті, що знаходяться наменш віддалених кривих.

2.Криві байдужості не перетинаються. Якщо припустити, що криві байдужості U1 та U2 перетнулися, товони мають спільну точку А. Тоді набір товарів А має таку ж корисність, що інабір В, що знаходиться на кривій U1, і набір С, що знаходиться на кривій U2. Згідно зпринципом транзитивності В=С. Однак це неможливо, оскільки ці точки належатьрізним кривим байдужості.

Qу

Q х

Рис.2.3. Карта кривих байдужості

Аналізуючикриві байдужості слід звернути увагу на здатність товарів замінювати одинодного. Зменшення споживання котлет на певну кількість може бути компенсованозбільшенням споживання пиріжків і навпаки. При цьому споживач буде знаходитисяна одній і тій же кривій байдужості, тобто отримувати однакове задоволення. Граничнанорма заміщення (субституції) – це кількість товару У, від якого споживачвідмовився б, щоб отримати ще одну одиницю товару Х, залишаючись на данійкривій байдужості.

/> Qy

Qy1

Qy2

Qx1 Qx2 Qx

Рис.2.4. Гранична норма заміщення

Яквидно на рис. 2.4, зменшення обсягу споживання товару У на DQy (Qy2 – Qy1) компенсується збільшеннямспоживання товару Х на DQx (Qx2 – Qx1). Тому граничну норму заміщення (MRSxy) можна розрахувати так:

MRSxy = — (DQy/DQx) (2.3)

Неважко помітити, що при пересуванні вниз по кривій байдужості гранична нормазаміщення зменшується. В основі цього процесу лежить дія закону спадаючоїграничної корисності. Гранична корисність (MU) – це приріст задоволення, який отримує споживач при споживанні додатковоїодиниці товару. Граничну норму заміщення можна легко виразити черезспіввідношення граничної корисності товару Х та У:

/> (2.4)

/>MRSxy = — (DQy/DQx) = (MUx/MUy) (2.5)

Оскількипри збільшенні обсягів споживання якогось товару ступінь задоволення потребспоживача зростає, то кожна нова порція буде приносити йому менше задоволення,ніж попередня. Цю залежність і відображає закон спадаючої граничної корисності.При пересуванні по кривій байдужості вниз споживання товару Х зростає і йогогранична корисність зменшується, а споживання товару У зменшується і йогогранична корисність зростає. Тому дріб у формулі 2.5 буде зменшуватися.

2.3 Бюджетні обмеження

Якуже відзначалося, вибір споживача залежить не тільки від його вподобань тапереваг, але й від бюджету. Бюджет – це кількість грошей, яка доступнадля витрат споживача в певний період часу. Дохід споживача та купівельна силагрошей (тобто ціни товарів) визначають бюджетні обмеження споживача.

Дляаналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача введемо деякі обмеження:

— весьдохід споживач витрачає тільки на придбання товарів Х та У. У нашому випадку –це котлети та пиріжки;

— споживач не робить заощаджень та не залучає до витрат попередні заощадження;

— споживач не дає та не бере кредитів.

Утакому випадку весь дохід споживача (І) буде дорівнювати всім його витратам:

I = PxQx + PyQy, де (2.6)

Рх таРу – ціни, відповідно, котлет та пиріжків.

Рівняння2.6 дозволяє знайти такі набори товарів Х та У, для придбання яких споживачвитратить однакові кошти. За умови, що І=10 грн., Рх = 1 грн., а Ру = 0,5 грн.варіанти можливих наборів представлені в табл.2.2.

Таблиця2.2

Наборитоварів, що можуть бути придбані за певних бюджетних обмежень

Набори товарів N1 N2 N3 N4 N5 N6 Котлети 10 8 6 4 2 Пиріжки 4 8 12 16 20

Цюзалежність можна зобразити графічно (рис.2.5). Лінія бюджетних обмежень,що міститься на цьому графіку, показує всі ті набори товарів Х та У, які бюджетспоживача дозволяє йому придбати. Якщо споживач захоче придбати набір, щовідповідає координатам точки N7, то бюджет не дозволить йому цього зробити;якщо ж він зупиниться на наборі N8, то не витрать всі кошти, що у нього є.

/> Qy

І/Рy N1

N8 · N3 · N7

І/Qx Qx

Рис.2.5. Лінія бюджетних обмежень

Оскількилінія бюджетних обмежень пряма, то вона має постійний нахил, який можнавиразити через граничну норму заміщення (MRS):

MRS = — DQy/DQx = Px/Py (2.7)

Чимкрутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товару У требапожертвувати для отримання додаткової одиниці товару Х.

Зміна доходу та зміна цін на товари змінюєположення лінії бюджетного обмеження. Якщо змінюється дохід, то кривапересувається вправо (збільшення доходу) чи вліво (зменшення доходу). При цьомукут нахилу лінії залишається незмінним. Навпаки, якщо змінюється ціна напродукт, то це призводить до зміни кута нахилу лінії: він збільшується призростанні цін на товар Х та зменшенні цін на товар У і зменшується, якщо наринку складається протилежна ситуація (рис.2.6).

/>Qy Qy Qy

Qx Qx Qx

а) змінадоходу; б) зменшення цін в)зростання цін

на товар Х на товар У

Рис. 2.6 Вплив змін доходу та цін на положення лініїбюджетних обмежень

Побудова кривої байдужості споживача та лінії йогобюджетних обмежень дозволяє визначитися з положенням рівноваги споживача.

2.4 Рівновага споживача

Споживач максимізує корисність при наявностіпевних бюджетних обмежень. Тому завданням моделі поведінки споживача єпояснення того, як на його вибір впливають вподобання, дохід та ціни на товари.Для наглядної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку картукривих байдужості та лінію бюджетних обмежень якогось споживача. Як бачимо(рис.2.7), лінія бюджетних обмежень перетинає криву байдужості, що відповідаєкорисності U1 в точках А1 таА2. Це означає, що дохід споживача дозволяє при його максимальному використанніпридбати як перший, так і другий набір. Чи буде це означати, що в точках А1 таА2 споживач отримає максимальну корисність, яка доступна для нього при існуючихбюджетних обмеженнях? Очевидно, що ні. Адже всяка точка, що лежить на відрізкуА1А2 буде доступна для споживача і матиме корисність більшу, ніж U1, оскільки більш віддалена від початку координат.Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді,коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лініядотикається до найвіддаленішою від початку координат кривої байдужості.

/> Qу

А1

А3

А2 U1

І1 Q х

Рис. 2.7. Рівновага споживача

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, якамаксимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Як тільки споживачотримує такий набір, у нього зникають стимули замінювати його на інший.

Рівновазі споживача можна дати геометричнетлумачення. Якщо рівновага досягається в точці дотику лінії бюджетних обмеженьІ1 до кривої байдужості U2, то це означає, що в точці А3 нахил ціх двохліній співпадає (довідково: нахил кривої в будь-якій точці відповідає нахилудотичної, проведеної до неї в цій точці). Тоді можна скласти таке рівняння:

MUx/MUy= Px/Py. (2.8)

Або

MUx/Px=MUy/Py. (2.9)

Споживач, який максимізує свою корисність,придбаватиме два товари таким чином, що їх граничні корисності в розрахунку нагрошову одиницю ціни будуть рівні. Цей підхід отримав назву еквімаржинальногопринципу.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидватовари, називається внутрішньою. Однак може скластися так, що споживачбуде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одноготовару. Така рівновага вважається кутовою. Наприклад, хтось із студентіввирішив обмежити споживання борошняних виробів. Тоді кут нахилу кривоїбайдужості значно зросте і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможебути дотичною. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимальноможливому обсягу котлет, що дозволяє придбати бюджет студента (рис.2.8).

/> Qy

U1 U2

Рис.2.8. Кутова рівновага споживача

В наведеному прикладі кутова рівновага можеперетворитися у внутрішню, коли ціни значно зменшаться на пиріжки чи значнозростуть на котлети. Якщо ж споживач взагалі не бажатиме відмовлятися відкотлет заради пиріжків, то крива байдужості матиме вигляд вертикальної прямої,і перехід від кутової рівноваги до внутрішньої буде взагалі неможливий.

Виключно кутовою рівновага споживача буде і в томувипадку, коли один з товарів є антиблагом, тобто таким, що має від’ємнезначення корисності для споживача. В цьому випадку зміниться сам характеркривої байдужості: замість спадаючої вона стане зростаючою. Наприклад, якесьзахворювання взагалі не дозволяє споживати м’ясо. Тоді для споживачапривабливішим буде той набір, де менше котлет, а рівновага (максимізаціякорисності) досягатиметься в точці, що відповідає максимальній кількостіпиріжків, яку дозволяє придбати його бюджет. Адже споживач ніколи добровільноне придбає антиблаго. Зауважимо, що практично кожний товар може перетворитися вантиблаго, коли він стає доступним в такій кількості, що повністю задовольняєпотреби споживача. Точка, в якій споживач перестає розглядати додатковеспоживання як таке, що приносить йому користь, називається точкою насичення.

Слід особливо звернути увагу на випадок споживаннятоварів, що ідеально доповнюють один одного, тобто ефективне споживанняодного товару без певної кількості іншого взагалі неможливе. Це можуть бутиавтомобілі та номерні знаки, черевики та шнурки до них, тощо. В цьому випадкуні зміна співвідношення цін, ні дохід споживача не впливатимуть наспіввідношення цих товарів в наборі, який вибирає споживач (рис.2.9).

/> Qy

I1 I2 I3 Qx

Рис.2.9. Рівновага споживача для ідеальнокомплементарних благ

Теорія споживацького вибору має широке практичне застосування.Найпоширенішою сферою її використання є маркетингові дослідження. Прогнозуванняповедінки споживача, розуміння механізму прийняття ним рішення про вибір тогочи іншого набору товарів дозволяє розробляти ефективнішу стратегію фірми таприймати обгрунтованіші економічні рішення.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводитьсядалі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих:

1. Ранги, які встановлює споживачдля альтернативних можливостей задоволення своїх потреб.

2. Задоволення, яке отримуєекономічний суб’єкт при споживанні тих чи інших товарів та послуг чи певномувиді діяльності.

3. Кількість грошей, яку споживачмає можливість використати на придбання товарів та послуг в даний проміжокчасу.

4. Задоволення, яке приноситьекономічному суб’єкту споживання додаткової одиниці товару чи послуги

5. Кількість товару, від якоїспоживач згоден відмовитися заради споживання додаткової одиниці іншого товару.

6. Якщо споживач віддає перевагублагу А порівняно з благом В, а благу В порівняно з благом С, то він віддаєперевагу благу А порівняно з благом С.

7. Комбінації наборів товарів А іВ, які приносять споживачу однакову корисність.

8. Стан споживача, в якому вінкупує товари за даними цінами в таких обсягах, що використовує весь дохід імаксимізує корисність.

9. Граничні корисності товарів врозрахунку на одиницю їх ціни рівні.

10. Лінія, що графічно відображаємножину наборів товарів, придбання яких потребує однакових витрат.

11. Набір варіантів споживчого вибору,кожен з яких має однакову корисність

Терміни та поняття

а) бюджет; б) рівновага споживача;

в) споживчі переваги; г) крива байдужості;

д) гранична норма заміщення; е) еквімаржинальнийпринцип;

є) корисність; ж) гранична корисність;

з) транзитивність; и) бюджетні обмеження

і) сітка споживача.

Вправа 2. Знайдіть єдину вірну відповідь:

1. Продукт має корисність, якщовін:

а) потребує зростаючої кількості ресурсів длявиробництва;

б) відображає закон попиту;

в) здатний задовольнити яку-небудь потребу споживача;

г) є доступним за ціною для споживача.

2. Гранична корисністьвизначається як:

а) приріст загальної корисності при зростанніобсягу споживання блага на одиницю;

б) відношення загальної корисності до обсягуспоживання;

в) сума загального попиту на благо;

г) корисність, від якої споживач відмовляєтьсязаради одержання додаткової одиниці іншого товару.

3. Які з наборів товарів єрівноцінними з точки зору їх корисності для споживача:

Qу/>/>/> а) А і В;

б) А і С;

А С в)В і Д;

г) С і Д.

В Д U3

Q х

4. Серед наступних тверджень знайдіть невірнувідповідь:

а) кожна точка на кривій байдужості означає різнукомбінацію двох товарів;

б) кожна точка на лінії бюджетних обмежень означаєрізну комбінацію товарів;

в) всі точки на кривій байдужості означаютьоднаковий рівень задоволення потреб;

г) всі точки на кривій байдужості означаютьоднаковий рівень доходу.

5. Який з наступних переліків зміни значеньзагальної корисності під впливом збільшення обсягу продукції на одиницюілюструє дію закону спадаючої граничної корисності:

а) 400; 500; 600; 700;

б) 200; 400; 700; 1000;

в) 200; 250; 270; 280;

г) 150; 350; 450; 600.

6. Ціна товару Х складає 1,5 грн, а товару У – 1грн. Якщо споживач оцінює граничну корисність товару У в 30 умовних балів, топри якій граничній корисності товару Х він максимізує корисність набору з цихдвох товарів:

а) 45 балів; б) 30 балів; в) 20 балів; 15 балів.

7. Положення та нахил кривої байдужості дляокремого споживача безпосередньо залежить від:

а) його вподобань та розміру доходу;

б) цін на товари;

в) його переваг, доходу та цін на товари;

г) тільки від споживчих переваг.

8. Закон спадаючої граничної корисності ілюструє:

а) зниження корисності товарів при збільшеннідоходу споживача;

б) рівність граничних корисностей в розрахунку наодиницю їх ціни;

в) зменшення корисності, яку приносить споживачукожна додаткова одиниця товару;

г) відношення граничних корисностей до цін товарівпершої необхідності.

9. Загальна корисність зростає, коли граничнакорисність:

а) зменшується; б) збільшується;

в) є величиною позитивною; г) збільшується низькимитемпами.

10. Теорія поведінки споживача передбачає, щоспоживач може максимізувати:

а) загальну корисність; б) середню корисність;

в) граничну корисність; г) кожну з переліченихвеличин.

11. Щоб максимізувати корисність за обмеженогобюджету, споживач повинен:

а) не купувати товари низької якості;

б) бути впевненим, що ціна кожного товару дорівнюєграничній корисності грошей;

в) розподілять дохід таким чином, щоб останнягрошова одиниця, витрачена на купівлю товару, приносила такий же прирісткорисності, як і грошова одиниця, витрачена на купівлю іншого товару;

г) врівноважувати граничні корисності останніходиниць товарів, що купуються.

12.Якщо споживач обирає комбінацію, що представленаточкою з координатами на площині, обмеженій бюджетною лінією, то він:

а) максимізує корисність;

б) бажає купити більше товарів, ніж дозволяєбюджет;

в) не повністю використовує свій бюджет;

г) знаходиться в положенні споживчої рівноваги.

13. /> -це функція:

а) граничної корисності; б) загальної корисності;

в) кривої байдужості; в) бюджетної лінії.

14. Корисність кожної нової порції продукту:

а) більша попередньої; б) менша попередньої;

в) рівна попередній; г) вірна відповідь відсутня.

15. Два набори благ, що мають однакову корисність:

а) належать одній кривій байдужості;

б) знаходяться на одній кривій Енгеля;

в) знаходяться на одній лінії бюджетного обмеження;

г) знаходяться на одній кривій попиту.

16. Коли відносна ціна одного з двох товарів – 4, агранична норма заміщення також дорівнює 4, то споживач максимізує корисність:

а) споживаючи тільки один з цих товарів;

б) споживаючи обидва товари в рівних кількостях;

в) споживаючи обидва товари в співвідношенні 4:1;

г) цієї інформації для висновку недостатньо.

17. Пан Сидорчук вважає, що йому однаково корисноспоживати 8 склянок молока і 3 склянки кефіру чи 6 склянок молока і 4 кефіру. Вцьому випадку його гранична норма заміщення кефіру на молоко дорівнює:

а) 6:4; б) 4:6; в) 2:1; г) 1:2.

18. Який з указаних варіантів може пояснитипереміщення бюджетної лінії в нове положення, яке відмічено пунктирною лінією:

/> пироги

а) ціна бутербродів знизилась,

/> 10 пироги подорожчали, адо-

/> 5 ходине змінилися;

б) ціни бутербродів і дохід

/> знизилися;

10 20 бутерброди

в) ціна пирогів збільшилася, дохід зріс;

г) все перелічене вірно.

19. Віктор помітив, що він отримує 10 додатковиходиниць корисності від споживання останнього шоколадного батончика і 20 додатковиходиниць корисності від споживання останньої порції бананового морозива. Цінабатончика – 2 грн., бананового морозива – 5 грн. Як поступить Віктор длямаксимізації загальної корисності з урахуванням бюджетних обмежень:

а) споживатиме більше батончиків і менше морозива;

б) споживатиме більше морозива і менше батончиків;

в) залишить споживання без змін;

г) споживатиме більше і батончиків і морозива.

20. Нахил бюджетної лінії відображає:

а) кількість одного блага, яку споживач згоденпоміняти на таку ж кількість іншого блага, щоб залишитися на тому ж рівнідобробуту;

б) межі можливого споживання двох благ при данихцінах на них;

в) співвідношення цін двох благ;

г) підвищення граничної норми заміщення одногоблага іншим.

21. При підвищенні ціни блага А і зниженні ціниблага В, бюджетна лінія займе положення, зображене пунктиром на графіку:

/>/>/>/>/> А А А А

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> />

В В В В

а) б) в) г)

Вправа 3. Визначте, яке з положеньвірне, а яке помилкове:

1. Всі точки на бюджетній лінії означають однаковий рівень грошовогодоходу.

2. Криві байдужості ніколи не перетинаються.

3. Споживацькі переваги транзитивні.

4. Більша кількість товарів приоритетніша меншій кількості.

5. Чим далі крива байдужості знаходиться від початку координат, тимменшу корисність вона відображає.

6. При зниженні ціни товару Х, бюджетна лінія зміщується вправо, прицьому кут нахилу залишається без змін.

7. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується вправо.

8. Рівновага, при якій споживач обмежується одним товаром називаєтьсявнутрішньою рівновагою.

9. Функція корисності – це відношення між обсягом споживання іступенем задоволення, яке отримує споживач.

10. Загальне рівняння рівноваги споживача має вигляд: MUx=MUy.

11. Володимир діє згідно з аксіомою транзитивності, якщо він можезавжди сказати, що надає перевагу одному з двох споживчих наборів.

12. Сукупність кривих байдужості називається картою кривих байдужості.

13. Коли Андрій одержує позитивну граничну корисність від споживаннялимонаду і піцци, крива байдужості цих товарів має від’ємний кут нахилу.

14. Споживач перебуває у стані рівноваги, якщо він витрачає повністюнаявний дохід таким чином, щоб гранична норма заміщення одного товару іншимдорівнювала співвідношенню цих товарів.

15. Коли відношення цін двох товарів дорівнює 2 і гранична нормазаміщення також 2, то Ліна максимізує корисність.

16. Загальна корисність зростає при зростанні рівня споживання.

17. Споживач максимізує корисність, коли його бюджетна лінія перетинаєкриву байдужості.

18. Загальна корисність зростає при зростанні рівня споживання.

19. Якщо ви придбали більше одиниць якого-небудь товару, то вашагранична корисність зростає.

20. Якщо гранична корисність зменшується, то і загальна корисністьзменшується.

21. Кожна точка, що лежить на кривій байдужості відображає однаковийдохід споживача.

Вправа 4. Виконайте завдання:

Завдання1.Андрійлюбить споживати за сніданком свіжі соки. Орієнтуючись на свої смаки, він склавтаблицю корисності. Відобразить графічно переваги Андрія, Використовуючи кривубайдужості.

Сік томатний 2 1 4 1 3 3 Склянки Сік яблучний 2 0,5 3 3 1 3 Склянки Корисність 40 20 35 40 40 50 Бали

Завдання2. Виходячи з сітки споживача визначте, від скількох одиниць товару Амає відмовитись споживач з метою придбання третьої одиниці товару В:

Кількість товару А Кількість товару В 18 1 12 2 7 3 3 4 5

Завдання3.Юрій впевнений, що при застуді 6 ложок меду на одну склянку гарячого молокадопомагають так само, як і три ложки меду на 2 склянки молока. Яка граничнанорма заміни молока медом ?

Завдання4. Сергійко з Володею вважають, що купувати одночасно 8 пляшокКока-Коли і 3 пляшки Фанти, або 6 пляшок Кока-Коли і 4 пляшки Фанти рівноцінно.Знайдіть граничну норму заміщення Кока-Коли на Фанту.

Завдання5. Студент щотижнево отримує від батьків 20 грн. на їжу та розваги.Намалюйте бюджетну лінію студента для кожної із ситуацій, відкладаючи продуктиспоживання по вертикальній осі, а розваги – по горизонтальній.

№ п/п Ціна продуктів Ціна розваг 1 50 коп. 50 коп. 2 1 грн. 50 коп. 3 50 коп. 1 грн. 4 40 коп. 40 коп. 5 50 коп. 50 коп., але доходи збільшились до 25 грн.

Завдання6. Споживач витрачає 20 грн. на тиждень для придбання товарів А і В.

Товар Ціна, коп. Кількість одиниці, що купуються Загальна корисність Гранична корисність А 20 20 500 30 В 50 12 1000 20

Щоповинен зробити споживач для максимізації функції корисності ?

Завдання7.Визначаючи тижневий рівень споживання Петро дійшов висновку, що він одержував20 умовних одиниць корисності від споживання останньої шоколадки, тоді як відостаннього тістечка – 40 умовних одиниць. Що повинен зробити Петро, щобмаксимізувати свою корисність від споживання цих товарів, якщо шоколадка коштує2 грн., а тістечко – 5 грн. ?

Завдання8. Дохід Сергія складає 10 грн. Коробка сірників коштує 50 коп., апачка цигарок – 1 грн. Чому дорівнює нахил лінії бюджетного обмеження Сергія,якщо він витрачає повністю дохід на сірники та цигарки ?

Завдання9 .Набір споживача складається з двох товарів: пива та раків. Загальна корисністьхарактеризується наступними даними:

Пиво (келихи) Загальна кількість пива Раки (шт.) Загальна корисність раків 1 2 3 4 1 10 10 7 2 18 20 13 3 24 30 18 4 28 40 22 5 31 50 25 6 33 60 27

Цінакелиха пива – 1 грн., ціна одного рака – 50 коп. Загальний дохід споживача,який він може витратити на ці товари – 4,5 грн. Яку кількість пива та раків вінкупує у стані рівноваги ?

Тема 3.Моделювання поведінки споживача на ринку товарів

У попередній темі було прийнято допущення, щоспоживач робить свій вибір лише між двома товарами: товаром Х та товаром У.Спробуємо тепер наблизити нашу модель до реальної дійсності. Адже фактичноспоживач вибирає конкретний товар з усієї маси запропонованих йому благ. Томуслід проаналізувати, яким чином споживач робить вибір, протиставляючи товар Хусім іншим товарам, як на його вибір впливає дохід і ціни та як в результатіцього формується індивідуальний попит на товар.

3.1 Криві “дохід-споживання”. Криві і закони Енгеля

Якщо ввести в модель споживацького вибору положенняпро вибір між даним товаром та усіма іншими товарами, то це, перш за все,позначиться на уявленні про структуру витрат бюджету. У цьому випадку формуларозширеного бюджетного обмеження набуде такого вигляду:

І = PxQx + SPyiQyi. (3.1)

Дещоінакше за цих умов буде тлумачитися й лінія бюджетних обмежень. Тепер награфіку, з одного боку, буде кількість товару Х, яку може придбати споживач,виходячи з його доходу, а з іншого – витрати в грошовій формі на придбання усіхінших товарів (рис.3.1). Точка перетину бюджетної лінії з віссю У відповідатимезагальному рівню доходу споживача.

/> РyQy

Рис.3.1. Лінія розширеного бюджетного обмеження

Нахилцієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута a:

tg a = I/Qx = Px. (3.2)

Можнатакож побудувати криву байдужості для споживача з урахуванням нових допущень (рис.3.2).Звертаємо увагу на те, що у цьому випадку цінність всіх інших товарів дляспоживача набуває грошового виразу.

Якщоприпустити, що гранична корисність грошей для споживача залишається незмінною,то гранична норма заміщення у кожній точці кривої байдужості буде дорівнюватиграничній корисності товару Х, вираженій у грошовій формі (MUx). Тому нахилкривої байдужості співпаде з нахилом лінії бюджетних обмежень у тій точці, дегранична корисність товару Х, виражена у грошах, співпаде з ціною товару Х.Інакше кажучи, рівновага споживача досягається за умови рівності цінностітовару для нього та витрат на його придбання:

MUx = Px. (3.3)

Применших обсягах закупок гранична корисність товару буду більша, ніж ціна, щостворюватиме зацікавленість збільшити кількість товару Х. Якщо закупкивиявляться більшими ніж рівноважний обсяг, ціна товару перевищить йогокорисність. А це підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівноваганаступить тоді, коли гранична корисність, як максимальна сума грошей, від якоїспоживач хотів би відмовитися заради отримання додаткової одиниці товару,зрівняється з його ціною.

Рішенняспоживача про придбання товару Х у певних обсягах залежить не тільки від йоговподобань та переваг, але й від рівня доходу. Якщо на графіку, де показаніточки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, провести лінію, щопроходить через ці точки, то отримаємо криву “дохід-споживання”(рис.3.3). Ця крива показує, як кількість товару Х, що споживається за певнийчас, буде змінюватися в залежності від зміни доходу і тільки доходу.

/> PyQy

I3 U1

Рис.3.3. Крива “дохід-споживання”

Характеркривої “дохід-споживання” буде залежать від оцінки товару споживачем. Нормальнітовари – це такі товари, котрі людина споживає у більшій кількості призростанні його доходу. Неякісні товари – це такі товари, споживання якихзменшується за умови росту доходу споживача. Слід зазначити, що належністьтовару до групи нормальних чи неякісних залежить не стільки від його якихосьспецифічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те,що для одного споживача буде нормальним товаром, інший буде оцінювати якнеякісний товар.

Крімтого, оцінка товару змінюється і у залежності від доходів споживача. Так, припевному рівні доходу поїздка до іншого міста на власному автомобілі будесприйматися як нормальний товар, і кількість таких поїздок збільшуватиметься іззбільшенням доходів споживача. Однак, коли доходи зростуть до певного рівня,споживач сприйматиме кількагодинну поїздку як неякісну, віддаватиме перевагуперельоту літаком, а тому поїздка на власному автомобілі перетвориться унеякісний товар.

Такимчином, для нормальних товарів крива “дохід-споживання” матиме зростаючийхарактер, для неякісних – спадаючий.

Разом з тим, є група товарів, яку неможна віднестині до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівнядоходу споживача. До цієї групи належать порівняно дешеві товари, які не маютьефективних субститутів. Мало ймовірно, що хтось при зростанні доходу збільшитьчи зменшить споживання, наприклад, солі. Тому крива “дохід-споживання” для цієїгрупи товарів буде мати вигляд вертикальної прямої лінії (рис. 3.4).

PyQy PyQy PyQy

Qx Qx Qx

а) нормальний товар б) неякісний товар в)нейтральний товарРис.3.4 Криві “дохід-споживання” для різнихкатегорій товарів

Відкривої “дохід-споживання” легко перейти до так званих кривих Енгеля.Ернст Енгель (1821-1896 рр.) – англійський економіст, який займався вивченнямтого, як в Х1Х ст. характер споживання товарів та послуг змінювався взалежності від доходу сім’ї. Крива Енгеля показує співвідношення між доходом іобсягом споживання певного товару при незмінності інших факторів, що впливаютьна попит (рис.3.5).

Рис. 3.5. Крива Енгеля

Длябільшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер з затуханням,тобто певний приріст доходу викликає менший приріст споживання товару Х. Це,перш за все пояснюється дією закону спадаючої граничної корисності. Однак дляпевної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискорення. До цієї групивідносяться предмети розкоші, споживання яких зростає скоріше, ніж зростаєдохід споживача. Ці залежності були помічені Енгелем і сформульовані у виглядізаконів, що ввійшли в економічну теорію як закони Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага доля сімейногобюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення призростанні доходів сім’ї.

2. Споживання освітніх, юридичних, медичних послугта послуг, пов’язаних з відпочинком, має тенденцію зростати скоріше, ніжзростають доходи.

І хоча ці закономірності були виявлені більше 100років тому, в їх справедливості легко переконатися спостерігаючи нашесьогодення.

3.2 Криві“ціна-споживання” та виведення кривих попиту

Досліджуючикриві “дохід-споживання” та криві Енгеля, ми виходили з припущення, щозмінюється лише дохід, а всі інші фактори попиту залишаються незмінними. Якщозмінити вихідні посилання, зафіксувати як незмінний дохід, а ввести в модель якекономічну змінну ціни, то можна побудувати криву “ціна-споживання”.

Зниженняцін на товар Х приведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки їїперетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Якщо дохід і цінина інші товари залишаються незмінним, то точка перетину з віссю У залишитьсяпопередньою.

/>Qy

F1 F2 F3 Qx

Рис.3.6. Крива “ціна-споживання”

Крива“ціна-споживання” показує, як змінюється обсяг закупок товару Х (точки F1, F2, F3 на рис.3.6) припереході до іншого рівня цін на цей товар при незмінності всіх інших факторівпопиту.

Відкривої “ціна-споживання” можна перейти до кривої індивідуального попиту.Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару Х. Легкопомітить, що зменшення куту нахилу (зниження цін та товар Х) супроводжується збільшеннямобсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Рx) та розміромйого бажаних закупок для споживача відображає крива попиту (рис.3.7).

Попит(demand)– це ті кількості продукту, які споживачготовий та в змозі придбати за тими чи іншими цінами на протязі певногоперіоду. Крива попиту та крива “ціна-споживання” – це два різних способиописання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього(за умови, що інші фактори не діють).

Рx

Рис.3.7.Крива індивідуального попиту

Оскількизалежність між цінами товару та величиною попиту на нього досить стійка, томожна говорити про закон попиту, який проголошує, що з ростом цін натовар розмір попиту на нього зменшується, а зниження цін супроводжуєтьсязростанням кількості товару, яку бажає придбати споживач.

3.3 Ефект доходу та ефект заміщення. Парадокс Гиффена

Якщо ціна товару Х змінюється, то можливостіспоживача придбати різні набори товарів теж змінюються. З одного боку, зниженняцін на товар Х робить його привабливішим для споживача, оскільки він стаєдешевшим відносно товарів-субститутів. З іншого ж боку, вивільнення коштів відздешевлення покупки товару Х дозволяє споживачу розширити своє споживання йінших товарів. Таким чином росте реальний дохід споживача, хоча йогономінальний дохід залишається попереднім.

Реакціяспоживача на такий ріст реального доходу буде залежати значною мірою від йогоставлення до споживчий якостей товару. Щоб моделювати поведінку споживача, слідрозмежовувати дію двох ефектів, яка спостерігається при зміні цін на один зтоварів.

Ефектдоходу – це тільки ті зміни в споживанні, що викликані зміною реальногодоходу споживача під впливом руху цін. Як було з’ясовано раніше, зростання доходусуперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо зростом доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякіснихзменшується.

Ефектзаміщення – це тільки ті зміни в споживанні товару, які є результатом змінцін цього товару відносно цін на інші товари. Цей ефект спрацьовує однаково якстосовно нормальних, так і неякісних товарів. В узагальненому вигляді діяефектів доходу та заміщення дана в табл.3.1.

Таблиця3.1.

Діяефектів доходу та заміщення

Ефект Нормальний товар Неякісний товар

Ефект доходу:

- ціна зменшується

— ціна зростає

споживання зростає

споживання зменшується

Споживання зменшується

Споживання зростає

Ефект заміщення:

- ціна зростає

— ціна зменшується

споживання зменшується

споживання зростає

Споживання

Зменшується

Споживання зростає

Цідва ефекти діють одночасно. Тому реальна спрямованість змін споживання будевиступати рівнодіючою ефектів доходу та заміщення. Як бачимо з таблиці,стосовно нормальних товарів обидва ефекти діють в одному напрямку. В цьомувипадку прогнозувати зміни споживання в залежності від змін ціни на товар дещопростіше. Інша картина складається при аналізі впливу зміни ціни на споживаннянеякісних товарів: спрямованість впливу ефектів доходу та заміщення протилежна.В залежності від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни тадинаміка споживання будуть мати однакову або протилежну спрямованість.

Якщоефект заміщення має більший вплив, то з ростом ціни споживання товару Х зменшується,а при її зниженні – зростає. Однак може складатися ситуація, коли переважаєефект доходу. Тоді при зростанні ціни зростає і споживання, а зменшення цінивикликає такі ж за спрямованістю зміни споживання.

Останняситуація зустрічається досить нечасто. Неякісний товар, для якого ефект доходупереважає над ефектом заміщення отримав назву Гіффенового товару, азростання споживання цього товару з ростом цін на нього – парадокса Гіффена.

РобертГіффен (1837-1910 рр.) – англійський вчений, який виявив, що незаможніробітники в Англії збільшують споживання дешевих неякісних продуктів харчування(зокрема житнього хліба) при їх подорожчанні. Таку ж ситуацію можнаспостерігати і при аналізі структури споживання малозабезпечених верствнаселення України під час економічної кризи 90-х років.

ТоварГіффена повинен одночасно відповідати таким вимогам:

- бути неякісним товар в уявленні споживача;

- займати значну долю його витрат.

ПарадоксГіффена на перший погляд здається виключенням з закону попиту. Але при детальнішомудослідженні, як ми з’ясували, якраз взаємодія ефектів заміщення та доходуспричиняє такий розвиток подій.

Існуєще кілька прикладів вдаваних виключень з закону попиту, коли з ростом цінспостерігається збільшення закупок того чи іншого товару. Так, деякі споживачіможуть ототожнювати зростання цін з підвищенням якості продукції і реагуватизбільшенням його закупок. В умовах нестабільності економічної ситуації ріст цінможе сприйматися і як передвісник інфляційного стрибка. Тому для отриманнявиграшу споживачі будуть намагатися придбати більше продукту по сьогоднішніхцінах, поки вони ще не так зросли. Однак усі ці дії споживача можна легкопояснити, виходячи з теорії поведінки споживача.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Крива “дохід-споживання” Крива “ціна-споживання”

Нормальнітовари Ефект змінидоходу

Неякіснітовари Ефект субституції

КриваЕнгеля Товар Гіффена

ЗакониЕнгеля Парадокс Гіффена

Вправи

Вправа 1. Для кожногоположення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняттясеред запропонованих.

1. Крива, що показує залежність зміни величини споживання товару відзмін доходу споживача.

2. Товар, попит на який зменшується при зростанні доходу і зростаєпри його скороченні.

3. Лінія, що поєднує всі точки рівноваги споживача у відповідності іззростанням його доходів.

4. Товари, попит на які зростає по мірі зростання доходу.

5. Лінія, що з’єднує послідовно всі точки рівноваги споживача призміні ціни товару, що входить в споживчий набір.

6. Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчогонабору, здійснює на структуру споживання цих товарів.

7. Неякісний товар, який займає в бюджеті споживача значне місце імає висхідну криву попиту.

8. Вплив, який зміна ціни одного із товарів, що входять до споживчогонабору, здійснює на реальний дохід споживача.

9. Товари, попит на які різко збільшується при зростанні доходу.

10. При зростанні цін на неякісні товари має місце зростання попиту наних.

Терміни та поняття

а) ефект доходу; б)неякісний товар;

в)парадокс Гіффена; г) ефект заміщення;

д)лінія “дохід-споживання”; е) товар Гіффена;

є)особливі або цінні товари; ж) нормальні товари;

з)лінія “ціна-споживання”; и) крива Енгеля.

Вправа2. Знайдіть єдину вірну відповідь

1.Крива “дохід-споживання” показує:

а)залежність споживання товарів від доходу;

б)залежність споживання товарів від цін;

в)комбінації товарів, що приносять споживачу повний ступень задоволення;

г)всі точки рівноваги споживача у відповідності із зростанням його доходу.

2. При даних цінах доля сімейного бюджету на продукти харчування маєтенденцію до:

а)збільшення по мірі зростання доходу;

б)зменшення по мірі зростання доходу;

в)збільшення по мірі зменшення доходу;

г)зменшення по мірі зменшення доходу.

3.Щопоказано на графіку:

/> Qy1

/>/> I1

/>/>/> I2

/> I3 U3

/> Qx

а)криву Енгеля; б) криву “дохід-споживання”;

в)криву “ціна-споживання”; г) парадокс Гіффена.

4.Споживач визнає товар неякісним коли:

а)споживання цього товару не залежить від доходу;

б)споживання цього товару зменшується по мірі зростання доходу;

в)споживання цього товару збільшується по мірі зростання доходу;

г)споживання цього товару не залежить ні від доходу, ні від ціни.

5. Що показує наведений графік:

/> І а) крива Енгеля на нормальні товари;

/> б) крива Енгеля на неякісні товари;

в) крива Енгеля на предмети розкоші;

г) крива Енгеля на предмети першоїості.

/> Q

6. Якщо споживання неякісних товарів має тенденцію зростати по мірізбільшення доходу, то це:

а)закон Енгеля; б) парадокс Гіффена;

в)ефект заміщення; г) ефект доходу.

7. Якщо для товару А величина попиту зростає разом з ціною, то товарА є:

а)товаром Гіффена; б) малоцінним товаром;

в)звичайним товаром; г) вірно п. а і б.

8. Якщо ціна товару збільшується, ефект заміщення означає:

а)зниження споживання даного товару і збільшення інших товарів;

б)зниження споживання тільки даного товару;

в)зниження споживання даного товару і інших товарів;

г)зниження споживання даного товару і ніяких змін в споживання інших товарів.

9. Який із наступних товарів покаже найбільший ефект доходу:

а)алкогольні напої; б) холодильники;

в)бензин; г) житло.

10.Який із наступних товарів покаже найменший ефект доходу:

а)сіль; б) м’ясо;

в)картопля; г) полуниця.

11.Ефект доходу означає, що:

а)підвищення грошових доходів дає змогу споживачеві купувати меншу кількістьнормальних товарів;

б)коли ціна товару зменшується, це дозволяє споживачеві купувати більше цьоготовару, оскільки він дешевший за інші товари;

в)споживачі обиратимуть різні комбінації різних продуктів доки граничнікорисності останніх придбаних одиниць кожного товару не зрівняється;

г)коли ціна товару знижується, споживач може купити більше цього товару за даноюціною реального грошового доходу.

12.Коли ціна нормального товару А знижується, то:

а)ефект доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати більше;

б)ефект доходу та заміщення дозволяють споживачеві придбати менше;

в)ефект доходу дозволяє купувати менше, а ефект заміщення – більше;

г)ефект доходу дозволяє купувати більше, а ефект заміщення – менше.

Тема 4. Ринковий попит та його еластичність

До цього часу мова йшла про індивідуальний попит тапро попит на конкретний продукт індивіда. Однак на ринку всі ці індивідуальніпопити об’єднуються в ринковий попит. Завдання цієї теми – з’ясувати, яквідбувається його формування, та визначити способи вимірювання сили, з якою тічи інші фактори впливають на кількість товарів, що споживач готовий придбати.

4.1 Криві ринкового попиту

Ринковийпопит формується як сумарний попит усіх споживачів. У залежності відспоживацьких вподобань та доходів їх бажання і можливості придбати товар приоднакових цінах будуть відрізнятися. В табл.4.1 наведено умовні дані проіндивідуальний попит трьох споживачів на товар Х.Ринковий попит – цесума індивідуальних попитів, що відповідають певному рівню цін. Інакше кажучи,це кількості товару, які усі споживачі готові придбати за тими чи іншимицінами.

Таблиця4.1.

Формуванняринкового попитуЦіна товару Х Попит споживача 1d1 Попит споживача 2 d2 Попит споживача 3 d 3

Ринковий попит

Р1 = 15 - - 10 10 Р2 = 10 - 10 20 30 Р3 = 5 10 20 30 60 Р4 = 2 25 50 60 135

Як видно з табл.4.1, при ціні Р1 тільки споживач3 буде проявляти інтерес до придбання товару Х, тому ринковий попитспівпадатиме з індивідуальним попитом споживача 3. При зниженні ціни до рівня Р2 ринковий попитбудуть формувати уже два споживачі, а при ціні Р3 та Р4 – усі три споживачі.

Криваринкового попиту показує загальний обсяг попиту усіх споживачів при будь-якійціні (рис.4.1). Вона виникає шляхом складання індивідуальних попитів. Оскількикриві індивідуальних попитів мають від’ємний нахил, то і крива ринкового попитутеж буде мати відповідний нахил.

Ринковийпопит, з одного боку, залежить від усіх тих факторів, що впливають наіндивідуальний попит, а з іншого – від самої кількості носіїв цього попиту,тобто від кількості споживачів (рис.4.2).

/> Р

/>/>/> Р1

/>/> Р2

Р3

/> Р4 d1 d2 d3 D

/> Qx

Рис.4.1.Ринковий попит

На величину попиту, тобто на пересування точки понезмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, відяких залежить кількість товару, що споживачі готові придбати, належать донецінових. Їх дія призводить до пересування самої кривої попиту на графікувправо (збільшення попиту), чи вліво (зменшення попиту).

/> Х

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> />

дохід

споживацькі переваги

Рис.4.2.Фактори ринкового попиту

Донецінових факторів ринкового попиту відносяться:

- зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача,моди чи реклами;

- зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути читовари-комплементи;

- кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;

- цінові очікування покупців;

- доходи споживачів.

Уреальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистомувигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему, алерозуміння механізму дії кожного з них дає ключ до розуміння багатьох подійреального економічного життя.

4.2 Цінова еластичність попиту та її використання

До цього часу мова йшла лише про спрямованістьвпливу того чи іншого фактору на попит. Але практичне використання отриманихзнань вимагає й уміння виміряти силу, з якою певний фактор впливає на обсягбажаних закупок споживача. Ця проблема вирішується за допомогою оцінкиеластичності попиту.

Яквідомо, на величину попиту впливає ціна. Еластичність попиту по ціні –це показник відсоткової зміни обсягу попиту при зміні на 1% ціни на товарвздовж даної кривої попиту на нього. Вона показує чутливість обсягу (величини)попиту до змін ціни товару при умові, що всі інші фактори, що впливають напопит, залишаються незмінними:

/> (4.1)

Еластичністьтісно пов’язана з показниками нахилу кривої попиту. Але якщо остання даєспіввідношення між зменшенням чи збільшенням обсягу закуплених товарів унатуральних показниках в залежності від зміни цін на 1 долар, гривню чи марку,то еластичність демонструє більш універсальну залежність – відсоткову зміну.

Оскількикрива попиту має від’ємний нахил, то еластичність попиту по ціні змінюється віднуля до мінус нескінченності. Для практичного використання еластичність попитупо ціні беруть, як правило, по модулю: |Ed|. Чим більше значенняцього показника, тим більша цінова еластичність. Якщо:

0<|Ed|<1 – попит нееластичний;

/>|Ed| = 1 – попит з одиничною еластичністю;

1 <|Ed|< -¥ – попит еластичний.

Еластичністьпопиту по ціні залежить від цілого ряду факторів, зокрема:

— наявністьтоварів-субститутів. Чим більше існує товарів, здатних досить ефективнозамінити один одного, тим активніше реагує попит на зміну цін на них. Прикладомможуть служити автомобілі одного класу чи різні види прохолодних напоїв.Навпаки, якщо на ринку немає товару, що міг би послужити добрим замінникоміснуючого, то зміна цін на нього майже не викликає відповідних коливань обсягівпродаж. Це, скажімо, може бути інсулін для хворих на цукровий діабет;

— часпристосування до зміни цін. У короткотерміновому періоді попит менш еластичний,ніж в довгостроковому, адже для пошуку товарів-субститутів та зміни структуриспоживання потрібен час;

— доляспоживацького бюджету, що витрачається на продукт. Тут залежність зворотна:чим більша доля, тим менша еластичність, і навпаки.

Розрахункиеластичності попиту по ціні мають досить широке практичне використання як дляпрогнозування споживацьких витрат, так і для проведення цінової політики фірми.Для продавця важливо знати, скільки грошей споживач готовий витратити напридбання даного товару при різному рівні ціни на нього, адже витрати споживачає ні чим іншим, як валовим доходом продавця:

Загальнівитрати покупця = PQ= валовий дохідпродавця.

Нарис. 4.3 показані виграш продавця від збільшення ціни на товар, та його програшвід викликаного цим ростом ціни зменшення обсягу продаж. Якщо площа фігури P1P2N2V (виграш від зростанняцін) більша ніж площа фігури Q2Q1N1V (програш від зменшення обсягу продаж), тозагальні доходи продавця зростуть. Якщо ж більша площа останньої фігури, то призростанні ціни загальні доходи продавця зменшаться. Той чи інший результатзалежатиме від еластичності попиту по ціні: при |Ed|>1 – продавецьпрограє; при Ed<1 – продавець виграє.

/> P

/> Виграш продавця

P2 N2

/> P1 V N1 Програшпродавця

O Q2 Q1 Q

Рис.4.3.Виграш та програш продавця при підвищенні ціни

Вузагальненому вигляді вплив еластичності попиту на реакцію загальних витратспоживача на придбання товару в залежності від зміни ціни подано в табл.4.2. Зазначимододатково, що якщо еластичність дорівнює нулю, тобто попит не реагує на змінуціни, виступаючи як абсолютно нееластичний, то збільшення чи зменшення доходупродавця буде прямо пропорційним зміні ціни.

Таблиця 4.2Впливеластичності попиту по ціні назагальний дохід продавцяЕластичність попиту по ціні Ознака еластичності Зміна виручки при зменшенні ціни Зміна виручки при збільшенні ціни Еластичний попит Ed >1 + - Попит з одиничною еластичністю Ed= 1 Нееластичний попит Ed <1 - +

Практикагосподарювання багата прикладами використання показників еластичності попиту поціні для прийняття економічно обгрунтованих рішень. Досить часто здійсненняякихось економічних дій вимагають постійних витрат. Тоді прибуток підприємцябуде залежати тільки від обсягу виручки, тобто від тієї кількості грошей, якупогодяться сплатити покупці за запропонований товар. Класичним прикладом такоїситуації є проведення концерту на стадіоні. Витрати організаторів на орендуарени, гонорар артистам, рекламу тощо практично не залежать від кількостіглядачів, що прийдуть на концерт, тому можуть розглядатися як постійні. Зіншого ж боку, кількість глядачів, а значить і виручка, залежить від цін наквитки. Чим повинні керуватися організатори, встановлюючи ціни на вхідні квитки?

Можнавиходити з того, що ціни повинні бути такими, щоб максимально заповнитистадіон, не залишаючи жодного вільного місця. Але при цьому не обов’язково будедосягнута максимальна виручка. Якщо попит на квитки нееластичний, то підвищенняціни зменшить кількість глядачів у меншій мірі, ніж зростуть ціни, а томузагальна виручка зростатиме. Це буде продовжуватися доти, доки не буде досягнутоодиничної еластичності. Подальше ж підвищення ціни призведе до скорішогозменшення глядачів і, як результат, — до зменшення виручки. Таким чином,виручка досягає свого максимального значення при цінах, що відповідаютьодиничному значенню еластичності попиту. Ось чому ми можемо спостерігатинезаповнені зали на концертах знаменитих артистів, напівпорожні салони літаківта вагони потягів тощо. В даному випадку недовикористовуються потужності тогочи іншого капіталу, але максимізується виручка підприємця.

4.3 Розрахунок еластичності попиту по цінідля окремої точкина кривій

Величину еластичності попиту по ціні можна вимірятидля безконечно малих змін ціни в кожній точці кривої попиту. Необхідність такихрозрахунків підтверджується, зокрема, тим, що на одній і тій же дільниці кривоїпри застосуванні традиційної методики еластичність буде різною, якщо цінизростають і якщо вони знижуються. Для прикладу візьмемо таку ситуацію:

Р1 =10 грн.; Q1 = 200 шт;

P2 = 12 грн.; Q2 = 150 шт.

Якщоціна зросла з 10 до 12 грн., то еластичність попиту буде розраховуватися так:

Ed = [(150-200)/200]:[(12-10)/10] = — 1,25.

Якщо ж розглядати ситуацію, коли ціна знижується з12 до 10 грн., то величина еластичності попиту буде вже іншою:

Ed = [(200-150)/150]: [(10-12)/12] = -2.

Дещовиправить розрахунок використання середніх значень ціни та величини попиту длярозрахунку відсоткових змін, однак це не дасть точних результатів дляпрактичного використання, оскільки еластичність на початку дільниці кривої та вїї кінці суттєво відрізняються. Ось чому необхідно розраховувати еластичністьдля кожної точки кривої попиту.

Дляпочатку припустимо, що маємо справу з лінійною кривою попиту. Вона маєпостійний нахил в усіх точках (DQ/DP = const), але не постійнуеластичність. Останню можна розрахувати через співвідношення відрізків на осіцін. На рис.4.4 DР = — Р1С; Р = ОР1; DQ = P1E = OQ; Q = OQ. Тоді розрахунокеластичності попиту по ціні набуде такого вигляду:

Ed = (DQ/Q): (DP/P) = (DQ/DP): (P/Q) =

=(- OQ/P1C): (OP1/OQ) = — OP1/P1C. (4.2)

Останнійвираз отримав назву формули відстаней. Вона використовується длярозрахунку точкової еластичності.

/> Рх

/>/> С

DР

/>/>/> Р1 Е

/> О

Q Qd

Рис.4.4.Точкова еластичність попиту по ціні для лінійної кривої попиту

Отриманірезультати можуть бути використані і для кривих попиту з нелінійноюзалежністю. Для цього в точці, де необхідно визначити еластичність, проводитьсядотична до кривої попиту та визначається співвідношення відрізків на осі цін:відрізка від початку координат до рівня ціни, що відповідає точці на кривійпопиту, та відрізка від цього рівня ціни до точки перехрещення дотичної з віссюцін.

4.4 Нецінова еластичність попиту

Загальнийпідхід до вимірювання еластичності попиту зберігається і тоді, коли мова йдепро вплив на нього інших, нецінових факторів. Серед них особливе місце займаютьдоходи та ціни на інші товари.

Еластичністьпопиту по доходах можна визначити як співвідношення між відносною зміною попитута відносною зміною доходу споживача (І). На рис. 4.5 представлено збільшенняпопиту (зсув кривої вправо) на DQ (Q2-Q1), що викликанозбільшенням доходу на DІ (І1-І2). Тоді еластичність попиту подоходах буде дорівнювати:

Ei = (DQ/Q): (DI/I). (4.3)

Еласничністьпопиту подоходах може набувати найрізноманітніших значень:

Еі >0 -длянормальних товарів;

Еі >1 – дляпредметів розкоші;

Еі <0 – для неякіснихтоварів.

Якщо еластичність попиту по доходах дорівнює нулю,то це означає, що споживання даного товару взагалі не залежить від рівня доходуспоживача. Про такі товари мова йшла в попередній темі.

/> Р

/>/>/> Р1

Q1 Q2 Q

Рис.4.5.Еластичність попиту по доходах

Цінина інші товари (Рy) також чинять вплив на попит, і міру цього впливу демонструєвідповідний коефіцієнт еластичності, який отримав назву перехресноїеластичності попиту. Перехреснаеластичність попиту показуєвідсоткову зміну в кількості придбаних товарів Ху відповідь наодновідсоткову зміну ціни якого-небудь товару У:

Ес =(DQx/Qx): (DPy/Py). (4.4)

Якщоеластичність має позитивне значення, то це свідчить, що з ростом ціни на товарУ підвищується попит на товар Х. Такий зв’язок характерний длятоварів-субститутів. Чим краще субститут здатний замінити даний товар, тимтіснішим буде зв’язок між цінами на нього та попитом на досліджуваний товар, азначить більшим значення еластичності. Скажімо, взаємозамінюваність двох сортівжитнього хліба досить висока. Тому навіть незначне підвищення цін на один з нихвикличе різке збільшення попиту на інший.

Длякомплементарних благ властиве від’ємне значення еластичності попиту. Чим вбільшій мірі наявність одного блага визначає сенс придбання іншого, тим більшимпо модулю буде значення еластичності. Як приклад можна навести зв’язок міжцінами на заправлення газових балонів та попитом на дорожні газові плити,цінами на плівку та попитом на фотоапарати тощо.

Еластичністьматиме нульове значення для товарів, які взагалі ніяким чином не пов’язані міжсобою.

4.5 Виграш споживача

Якбуло з’ясовано раніше,споживач буде купувати товар на ринку лише у тому випадку, коли його ціна не перевищуватимеграничної корисності товару для споживача, вираженої в грошах. Однак доситьчасто ситуація може бути такою, коли ціна нижча ніж гранична корисність. Уцьому випадку споживач отримує певний виграш. З’ясування механізму отриманнявиграшу споживачем і є метою цього розділу.

Нехайдля певного споживача гранична корисність кожної додаткової одиниці товару,виражена в грошах, матиме вигляд, поданий в табл.4.3, а фактична ціна цьоготовару на ринку дорівнюватиме 40 грн.

Таблиця4.3.

Граничнакорисність товару, виражена в грошахКількість одиниць товару (шт.) 1 2 3 4 5 Гранична корисність, виражена в грошах (грн.) 100 80 60 40 20

Якщоспоживач купить на ринку чотири одиниці товару за ринковою ціною, то йогозагальні витрати складуть 160 грн., тоді як загальна корисність придбаноготовару – 280 грн. (100+80+60+40=280). Різницю між максимальною ціною, якуспоживач готовий заплатити за додаткову одиницю продукту, та його ринковоюціною називають виграшем споживача. Максимальна ціна – це граничнакорисність додаткової порції товару, виражена в грошах. Для розглянутоговипадку при придбанні чотирьох одиниць товару виграш споживача складатиме 120грн. Таким він буде і при придбанні трьох одиниць (240 – 120 = 120). Томучетверта одиниця – це гранична одиниця товару, яку споживач може купити, а можей не купити. В стані рівноваги споживач буде купувати товар до того часу, покизростатиме його виграш.

Виграшспоживача можна зобразити графічно. На рис.4.6 показана спадаюча граничнакорисність товару із збільшенням обсягів його закупки. Якщо споживач зможепридбати три чи чотири одиниці товару по ціні 40 грн., то його виграш будедорівнювати площі заштрихованої фігури.

/> Р

/> Виграш споживача

/>/>/> 100

/>/>/> 80

/>/>/> 60

/>/> 20

1 2 3 4 5 Q

Рис.4.6.Виграш індивідуального споживача

Такіж висновки можна отримати і при аналізі ринкового попиту та загального виграшуспоживачів. Загальний виграш споживачів – це різниця між максимальноюкількістю грошей, що могла бути заплачена за певний обсяг товару, та дійснимивидатками споживачів. Він буде дорівнювати площі фігури, обмеженої віссю цін,лінією ринкової ціни та кривою ринкового попиту (рис.4.7).

/>/>/> Р

/> Р1

/> D

Рис.4.7.Загальний виграш споживачів

Концепціювиграшу споживачів можна застосовувати для оцінки податкового тягаря, якийлягає на плечі споживачів в результаті, скажімо, підвищення податку на доданувартість. Прийняття такого рішення державою призведе до зростання цін протипопереднього періоду, втраті частини виграшу споживача та збільшенню надходженьдо державного бюджету. Однак приріст останніх буде меншим, ніж втрата виграшуспоживачами. Це добре видно на рис.4.8.

Припідвищенні податку на DТ ціни зростуть до Р2, що приведе дозменшення обсягу продаж та втрати виграшу споживачів. Вона буде відповідатиплощі фігури Р1Р2ЕМ. При цьому доходи бюджету зростуть на величину, щовідповідає площі прямокутника Р1Р2ЕС. Таким чином, втрачений споживачамивиграш, але не отриманий державою у вигляді додаткових надходжень в бюджет,дорівнює площі фігури СЕМ. Він і складатиме додатковий податковий тягар. Аналогічноможна визначити додатковий виграш споживачів при розширенні державних субсидій.

/>/> Р

/> Р1

/> D

Рис.4.8.Податковий тягар

На завершеннярозгляду теорії поведінки споживача слід звернути увагу на те, що практичневикористання моделі вимагає кількісної оцінки функції споживання таеластичності попиту в кожний момент часу для конкретних споживачів.Найпоширенішими методами такої оцінки є ринкові експерименти, опитуванняспоживачів для з’ясування їх намірів, статистичні моделі.

Ринковіексперименти та опитування споживачів використовуються фірмами для отриманняінформації про те, як реагує обсяг попиту на зміни цін та інших факторів.Недолік останнього методу в тому, що дійсні результати можуть не співпадати звідповідями на питання. Є труднощі в отриманні представницької вибірки. Впротилежному випадку результати будуть малозначущі.

Основнітерміни та поняття

Крива ринкового попиту Перехреснаеластичність попиту

Еластичність попиту по цінах Виграш споживача

Еластичність попиту по доходах

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йомутермін або поняття серед запропонованих.

1. Відношення процентної зміни величини попиту на товар і процентноїзміни ціни…

2. Різниця між граничною корисністю кожної додаткової одиниці товару,вираженої в грошах і ціною товару є…

3. Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар допроцентної зміни ціни іншого товару…

4. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності більше заодиницю, є…

5. Попит, величина якого залишається незмінною при зміні ціни

6. Відношення процентної зміни величини попиту на даний товар допроцентної зміни доходу споживача є…

7. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності дорівнює одиниціє…

8. Попит, для якого коефіцієнт цінової еластичності менше одиниці є…

9. Загальний обсяг попиту всіх споживачів на даному ринку при всіхрівнях цін є…

10. Випадок, при якому зміна величини попиту проходить при незміннійціні товару…

Терміни і поняття

а)абсолютно нееластичний попит;

б)крива ринкового попиту;

в)еластичний попит;

г)коефіцієнт цінової еластичності попиту;

д)коефіцієнт перехресної еластичності попиту;

є)коефіцієнт еластичності попиту по доходу;

ж)виграш покупця;

з)нееластичний попит;

і)абсолютно еластичний попит;

к)попит одиничної еластичності.

Вправа2.Знайдіть єдину правильну відповідь.

1. Які з наведених факторів впливають на зміну величини попиту напродукт В ?

а)зміна ціни товару-замінника;

б)зростання доходів споживача;

в)зміна ціни товару В;

г)зміна смаків споживача.

2. Якщо ціна товару зростає, то крива попиту на товар-змінник:

а)зміщується ліворуч;

б)знижується;

в)зміщується праворуч;

г)лишається незмінною.

3. Які з наведених факторів спричиняють зміщення кривої попиту натовар А ліворуч:

а)зростання населення;

б)зростання грошових доходів;

в)зниження ціни товару-субституту В;

г)зростання ціни товару-субституту В.

4. Якщо еластичність попиту на товар становить 2,5 і ціна знижуєтьсявід 2 грн. До 1,8 грн., то:

а)осяг попиту підвищився на 2,5 відсотка;

б)обсяг попиту знизився на 2,5 відсотка;

в)обсяг попиту підвищився на 25 відсотків;

г)нічого з наведеного не вірно.

5. Коефіцієнт цінової еластичності попиту показує;

а)реакцію покупця на зміну ціни;

б)ступінь зміщення кривої попиту внаслідок зміни доходів;

в)нахил кривої попиту;

г) якбізнесмени можуть повертати свої фіксовані витрати.

6. Ціна товару Х знизилась з 100 до 90 грн., завдяки чому обсягпопиту виріс з 50 до 90 шт. Ми можемо зробити висновок, що попит на товар Х:

а)знизився;

б)має одиничну еластичність;

в)нееластичний;

г)еластичний.

7. Попит на товар можна назвати нееластичним, якщо:

а)споживачі не реагують на зміну ціни товару;

б)коефіцієнт еластичності більший за одиницю;

в)зниження ціни супроводжується зниженням обсягу попиту;

г)зниження ціни супроводжується підвищенням обсягу попиту.

8. На цінову еластичність попиту впливає:

а)наявність товару-субституту;

б)час пристосування до цінових змін;

в)ціни на інші товари;

г)доля споживацького бюджету, що витрачається на даний товар.

9. Які параметри коефіцієнту еластичності по доходу характеризуютьнеякісний товар:

а) 0;в) 0;

б) 1;г) 1.

10. Одиничну еластичність попиту характеризує коефіцієнт ціновоїеластичності:

а) в)0;

б) г)вірної відповіді немає.

11. Базова формула для обчислення коефіцієнта цінової еластичностіпопиту це відношення:

а)абсолютного зниження обсягу попиту на абсолютне підвищення ціни;

б)відносної зміни обсягу попиту на відносну зміну ціни;

в)абсолютного зниження ціни на абсолютне підвищення обсягу попиту;

г)відносної зміни ціни на відносну зміну обсягу попиту.

12. Який з поданих далі виразів не характеризує еластичний попит:

а)відносна зміна обсягу попиту більша за відносну зміну ціни;

б)покупці відносно чутливі до зміни ціни;

в)загальна виручка знижується, якщо ціна зростає;

г)коефіцієнт еластичності менший від одиниці.

13. Якщо попит на товар А нееластичний, то 3-х відсоткове підвищення цінитовару А приведе до таких наслідків:

а)зниження обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

б)зниження обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки;

в)підвищення обсягу попиту на товар А більш, ніж на 3 відсотки;

г)підвищення обсягу попиту на товар А менш, ніж на 3 відсотки.

14. Абсолютно еластичний попит описується лінією:

а)направленою вгору і праворуч;

б)розміщеною паралельно вертикальній осі;

в)розміщеною паралельно горизонтальній осі;

г)яка не може бути показана у двох вимірах.

15. На який з товарів перехресна еластичність попиту дорівнює нулю:

а)товари-субституту;

б)товари, що не мають замінників;

в)доповнюючі товари;

г)товари розкоші.

16. Вкажіть область зміни коефіцієнта еластичності попиту за доходамидля предметів розкоші:

а) 0;в) 1;

б) 1;г) 0.

17. Еластичність попиту за доходами залежить від:

а)ціни;

б)смаків споживачів;

в)рівня грошового доходу;

г)пропонування деякого товару.

18.Вкажіть на зображеному графіку область надлишкового тягара:

а) А;

б) Б;

в) В;

г) Г.

19.Якщозменшення ціни на 10 відсотків приведе до підвищення величини попиту на 16відсотків, то такий попит:

а)нееластичний;

б)одиничної еластичності;

в)еластичний;

г)абсолютно еластичний.

20.Якщо, незважаючи на зміну ціни товару, загальна виручка не зміниться,коефіцієнт цінової еластичності:

а)більше 1;

б)менше 1;

в)рівний 0;

г)рівний 1.

21.Якщо довільна кількість товару продається по однаковій ціні, то попит на цейтовар є:

а)абсолютно нееластичний;

б)абсолютно еластичний;

в)нееластичний;

г)попитом одиничної еластичності.

22.Якщо попит на сільськогосподарську продукцію нееластичний, то при високомуврожаї доходи фермерів:

а)зростуть, так як збільшиться обсяг проданої продукції;

б)скоротяться, так як відносне зниження цін буде більшим, ніж відносне збільшенняобсягу продаж;

в)зростуть, так як відбудеться зростання цін на продукцію, викликане збільшеннямпопиту;

г)залишаться незмінними, так як відносне збільшення обсягу продаж будедорівнювати відносному зниженню цін.

Вправа3.Визначте, яке з положень вірне, а яке помилкове.

1. Чим більша питома вага продукту в структурі витрат споживача, тимменший еластичний попит на цей товар.

2. Ринковий попит показує обсяг попиту окремого споживача.

3. Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше нуля відповідаєнеякісним товарам.

4. Одним з факторів, що впливають на цінову еластичність попиту єнаявність комплементарних товарів.

5. Еластичність попиту за ціною є величиною від’ємною.

6. Надлишковий податковий тягар викликає втрату у надлишкуспоживачів.

7. Більш еластичний попит матиме споживач, який не може розпочатисвій ранок без чашечки кави.

8. Поява інших копіювальних машин збільшує еластичність попиту намашини “Ксерокс”.

9. Коефіцієнт еластичності попиту за доходами більше одиницівідповідає нормальним товарам.

10. Товари-субститути характеризуються прямою залежністю між ціною наодин із них і попитом на інший.

11. Якщо при зміні ціни на 1 відсоток величина попиту змінюється на 10відсотків, то попит у цьому випадку є нееластичним.

12. Якщо при скороченні ціни на товар з 20 грн. до 10 грн., обсягпродаж не змінюється, то попит на цей товар є абсолютно нееластичним.

13. Чим менше субститутів має товар, тим більше еластичним є попит нанього.

14. Попит на предмети розкоші більш еластичний, ніж попит на товарипершої необхідності.

15. Якщо разом із зростанням ціни товару зменшується виручка, то попитна даний товар є еластичним.

16. позитивне значення коефіцієнту перехресної еластичності двохтоварів означає, що ці товари є взаємозамінниками.

17. Цінова еластичність на протязі всієї кривої попиту не змінюється.

18. Попит на вугілля більш еластичний, ніж на паливо.

19. Якщо доходи споживачів збільшуються, то споживання хліба зростає.

20. Цінова еластичність попиту залежить від попиту на інші товари.

21. Еластичність попиту за доходами на шуби з натурального хутрависока.

Розділ 2. Теорія поведінкивиробника

Тема 5. Теорія виробництва

Контрагентомспоживача (покупця) на ринку виступає продавець. Оскільки в сучасному суспільствіабсолютна більшість товарів є результатом виробничої діяльності, то запродавцем обов’язково стоїть виробник. Використовуючи обмежені ресурси (працю,капітал, землю та підприємницькі здібності), він організує виробництво певногообсягу продукції та постачає її на ринок. Чим же керується виробник при виборітовару для виробництва, визначенні обсягу його поставки на ринок, які факториможуть вплинути на кількість запропонованих товарів, як досягається рівновагавиробника? Для відповіді на ці важливі для економічної теорії та господарськоїпрактики питання необхідно розпочати аналіз із з’ясування суті самого процесувиробництва.

5.1Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використанняпраці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами длястворення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці,капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторамивиробництва.

Разом з тим,виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вониможуть носити організаційно-економічний характер (бригадир – робітник, директорпідприємства – начальник цеху, робітник – робітник тощо) або жсоціально-економічний (власник – невласник, акціонер – акціонер, кредитор –позичальник тощо). Наглядно виробництво як поєднання продуктивної системи тасистеми відносин подано на рис.5.1.

Соціально-економічнівідносини у виробництві визначаються, перш за все, пануючими відносинамивласності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії(основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічнівідносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, головним чином,виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількістьтовару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатністьвиробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництвавизначається перед усім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, щоякраз під впливом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничівідносини).Технологія – це практичне застосування знань про способивиробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується у:

- новихзразках обладнання;

- новихметодах виробництва;

- новійорганізації праці;

- підвищеннізагальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система тасистема відносин

У реальному житті технологія постійноудосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак дляспрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо,що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивівповедінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщотехнологія залишається незмінною, то буде обгрунтованим припустити, що існуєстійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються увиробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бутивироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Виробничафункція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва тамаксимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього наборуфакторів:

Q =f (L, K, M), де (5.1)

Q – обсяг виробництва; L – праця; К- капітал; М –матеріали.

При незміннійтехнології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношенняміж обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшенняобсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсупри інших незмінних умовах: якщо, наприклад, К, М – const, а зростає тільки L, то DQ ®0.

2. Існуєпевна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективнефункціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом зтим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількістьодного фактору на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанніфакторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж вкороткотерміновому.

Короткотерміновийперіод – цеперіод виробництва, на протязі якого деякі фактори виробництва не можуть бутизмінені (найчастіше капітал). Довготерміновий період – це період, напротязі якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Якщо дещоспростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише відкількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку – таблицю,що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який можебути здійсненим при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).

Таблиця5.1

Виробничасітка

Робочий час (людино-годин)

100 машино-

годин капіталу

200 машино-

годин капіталу

300 машино-

годин капіталу

400 машино-

годин капіталу

100 20 шт. 30 шт. 35 шт 38 шт. 200 30 шт. 85 шт. 150 шт. 210 шт. 300 55 шт. 150 шт. 210 шт. 270 шт. 400 65 шт. 180 шт. 250 шт. 315 шт. /> /> /> /> /> /> />

Легкопомітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різнихспіввідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Існуєможливість графічно зобразити всі ті комбінації факторів виробництва, що даютьоднаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву ізокванти(рис. 5.2) .

/>/> Години роботи

машин (К)

/>/> К1 М ·М1

/>/> К2 N Q=200

L1 L2 Години праці (L)

Рис.5.2.Ізокванта

Ізокванта – це крива, щовідображає усі різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використанідля виробництва заданого обсягу продукції. За своїм визначенням ізокванти схожіз кривими байдужості. Так же, як криві байдужості відображають альтернативніваріанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності,ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів длявиробництва певного обсягу продукції.

Ізоквантапоказує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсягвиробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва буде перевищуватизаданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести своюізокванту. У цьому випадку ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

/>К

/> L

Рис. 5.3. Карта ізоквант

Картаізоквант –це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якомунаборі факторів виробництва. Подібно до кривих байдужості, криві ізоквант наодній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, що розміщена далі відпочатку координат відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають виглядввігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшеннязатрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

5.2Закон спадаючої граничної продуктивності

Зміна обсягіввиробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва доіншої, що знаходяться на різних ізоквантах. В короткотерміновому періодізбільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використанняпраці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можутьпересуватися вздовж лінії АВ на рис.5.4. Виробник може використовувати більшепраці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюєтьсяспіввідношення затрат капіталу та праці (відношення К/L).

/> К

/> А В

/> Q1

Рис.5.4.Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

Щобз’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їхвикористання, необхідно ввести ряд понять, що характеризують результативиробництва:

- сукупнийпродукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці(ТРL) – це кількість продукції,що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

- середнійпродукт змінного фактора виробництва (АРL)– це 0відношення сукупного продукту змінного фактора докількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можнавважати продуктивністю змінного фактора;

- граничнийпродукт змінного фактора (МРL) – це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цьогофактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = DTPL/DL.

У табл.5.2наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпетокв залежності від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К =50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість змінипоказників у реальних умовах виробництва.

Таблиця5.2

Змінивиробництва шкарпеток в залежності від росту затрат праці

Години праці (L) Сукупний продукт Середній продукт Граничний продукт 10 35 3,5 3,5 20 90 4,5 5,5 30 180 6,0 9,0 40 272 6,8 9,2 50 355 7,1 8,3 60 420 7,0 6,5 70 455 6,5 3,5 80 480 6,0 2,5 90 495 5,5 1,5 100 480 4,8 -1,5

Сукупний продукт змінного фактору зростає в мірутого, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того,наступає момент, коли збільшення використання праці не збільшує, а зменшуєзагальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасиченийпрацею, яка не може знайти ефективного використання при даному обсязі капіталу.У нашому прикладі це наступає при співвідношення К/L = ½.

Відзначенізалежності можна показати графічно. На рис.5.5 показана крива сукупногопродукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одногоз факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

/> Q

/>/>/> A B

/>/>/>/> Q1

O L1 L

Рис.5.5. Крива сукупного продуктузмінного фактора

Середнійпродукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променю,проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупногопродукту. Так, нахил променю ОА можна визначити через співвідношення координатточки А: Q1/L1. А це буде не що інше,як середній продукт у цій точці.

Середнійпродукт досягне свого максимуму при використанні кількості праці, якавідповідає точці дотику променю, що виходить від початку координат, та кривоїсукупного продукту. На рис.5.5 це точка С.

Якщопроведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемотангенси кутів, що вони утворюють з віссю Х, то отримаємо граничний продукт. Кривісереднього та граничного продукту подано на рис.5.6.

/>/> A

/> /> /> /> /> /> <td/> /> />

/> АР

/> B L

МР

Рис.5.6.Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт будезбільшуватися до того часу, поки граничний продукт буде більшим за нього. Якщоу виробництво залучається нова порція ресурсу і її продуктивність більша засередню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки,якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, тонове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значеннясередній продукт змінного фактора буде досягати в точці перетину кривихсереднього та граничного продуктів, тобто при АР=МР. У нашому прикладі ця точказнаходиться десь в інтервалі затрат праці від 50 до 60 людино-годин.

Слід звернутиувагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничногопродукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свогомаксимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, післядосягнення в точці В нуля, граничний продукт набуває від’ємного значення. Зцього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінногофактора. Ця залежність є досить стійкою, що дозволяє вважати її економічнимзаконом. Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, щопочинаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторіввиробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжуєтьсязменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягувипуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшенняграничної продуктивності – це межа використання змінного фактора, за якою йогограничний продукт починає зменшуватися.

Дія законуспадаючої граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за прикладвирощування картоплі на присадибній ділянці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшитикількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то обсяги зібраноїкартоплі зростуть у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, яквлучно заявляють економісти, усе сільське господарство світу можна було бпомістити на одному гектарі землі, концентрувавши там усі витрати праці.

З’ясуваннядинаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора дляконкретного виробництва має важливе практичне значення. Перш за все воновикористовується для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точкизору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можнавиділити три стадії виробництва:

- першастадія:від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимальногозначення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, щопризводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

- другастадія:від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значенняграничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскількидосягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

- третястадія:після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництвостає перенасиченим працею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сфероювикористання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень пооптимізації структури затрат на виробництві. Припустимо, що існує дві дільниці,які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованоїкількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягіввиробництва?

Для відповідіна поставлене питання необхідно порівняти граничні продукти змінного фактора нацих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями МР1>МР2,то ресурси слід перерозподілити на користь першої дільниці, якщо жспіввідношення протилежне (МР1<МР2) – на користь другої дільниці.Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, колиграничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінитиграничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від йоговикористання є однією з складових мистецтва управління.

5.3Заміщення факторів виробництва

Аналізізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одногофактора виробництва іншим в процесі їх використання. Гранична норматехнологічного заміщення працею капіталу (MRTSLK) визначається розміромкапіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміниобсягів виробництва:

MRTSLK = -DK/DL.(5.2)

Формаізокванти (випукла до початку системи координат) показує, що гранична норматехнологічного заміщення зменшується при просуванні вниз вздовж ізокванти. Цеозначає, що кожна година людської праці здатна замінити все меншу кількістькапіталу. Причина зменшення граничної норми технологічного заміщення полягає втому, що фактори виробництва мають властивість доповнювати один одного. Кожен зних не може робити те, що може робити інший, або якщо й може, то гірше ніж він.

Граничнунорму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати не тількичерез співставлення їх приростів, але й через граничні продукти. Дійсно, якщопри зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні праці з L1 до L2 (рис.5.2) виробникзалишається на тій самій ізокванті, то це означає, що справедливою буде такарівність:

DL MPL = — DK MPK (5.3)

Тоді:

MRTSLK= -DK/DL = MPL / MPK (5.4)

Оскількививедена залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то вподальшому викладенні вона буде використана нами для обгрунтування точкирівноваги виробника.

Хоча спадаючагранична норма технологічного заміщення працею капіталу є властивою дляабсолютної більшості виробничих процесів, існує цілий ряд виключень, де цязалежність дещо інакша. Розглянемо кілька з них.

1.Факторивиробництва можуть використовуватися лише в певній пропорції. Для прикладу можнаназвати співвідношення комп’ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо фіксована кількістьгодин роботи комп’ютера протягом робочого дня, то збільшення кількостіоператорів не призведе до зростання обсягів продукції. Вірним буде й зворотнетвердження: якщо фіксована кількість операторів, то досягти росту обсягіввиробництва за рахунок збільшення кількості комп’ютерів неможливо. У цьомувипадку ізокванта буде мати вигляд прямого кута, а гранична норматехнологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.5.7).

/>/>/>/> K

/> Q2

/> Q1

/> L

Рис.5.7.Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва

2.Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямоїлінії з постійним нахилом рівним 1. Однак цю ситуацію слід розглядати лише яктеоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів виробництва впринципі неможливе.

5.4Зміна масштабу виробництва

На відмінувід короткого періоду в довгостроковому періоді усі фактори виробництва змінні.Якщо зберегти припущення, що для виробництва використовується тільки двафактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростаннявиробництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, щовідбувається при незмінному співвідношення факторів виробництва. Це означатиме,що виробництво збільшуватиметься тоді, коли використання його факторівзростатиме по променю, спрямованому від початку координат (рис.5.8). При цьомуможливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабіввиробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадаюча. Тут проявляються різнінаслідки так званого ефекту масштабу виробництва.

Зростаюча реакціясереднього продукту відбувається на позитивний ефект росту масштабувиробництва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:

/> К

/>/> 150

/>/> 120 Q=80

/>/> 100 Q=50

Q=30

/> 100 120 150 L

Рис. 5.8.Збільшення виробництва у довготерміновому періоді

1.Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішняспеціалізація., що дає ефект росту продуктивності праці і, відповідно,зменшення затрат.

2.Поліпшення управління. Поглиблена спеціалізація поширюється і на управлінську діяльність.Поява управлінців, які спеціально займаються маркетингом, рекламою,постачанням, організацією науково-технічних робіт тощо, дозволяє збільшитиефективність діяльності підприємства в цілому, що проявляється в зростаннісереднього продукту.

3.Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшенняусіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторіїна лекції буде не одна, а дві групи студентів.

Нейтральна реакція середнього продукту назростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємствата обсягів продукції, що на ньому виробляється, середня продуктивність факторівзалишається незмінною.

Разом з тим,можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позначаєтьсяна середньому продукті: його рівень зменшується. Справа в тім, що збільшеннявиробництва може призвести до виникнення проблем, з якими зіштовхуєтьсяпідприємство. Це, перш за все, значна інерційність великих систем та втратаними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірмаможе вийти за межі порогу управляємості: занадто великі розміри створюютьгроміздку систему управляння, розвивають бюрократичні тенденції, що негативнопозначається на ефективності управлінських рішень.

При аналізідинаміки середнього продукту в довготерміновому періоді для одного й того жпідприємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило,виявляється усі з перелічених реакцій. Їх комбінація багато в чому залежить відспецифіки галузі, ринкової ситуації тощо. Однак детальніше про це піде мова внаступній темі.

Основні терміни та поняття

ВиробництвоКарта ізоквант

Затратифакторів виробництва Сукупний продукт змінного фактора

Технологія Середній продукт змінного фактора

Виробничафункція Граничний продукт змінного фактора

Короткотерміновийперіод Закон спадаючої граничної

Довготерміновийперіод продуктивності

Виробничасітка Гранична норма технологічного

Ізокванта заміщення

Тема 6. Витрати та випуск

У попередній темі були з’ясовані залежності міжзатратами факторів виробництва у натуральному виразі (людино-години праці тамашино-години капіталу) та обсягами виробленого продукту, який описуєтьсявиробничою функцією. Однак у ринкових умовах, коли виробництво носить товарнийхарактер, затрати факторів виробництва отримують вартісний вираз. У цьомувипадку затрати факторів виробництва трансформуються у витрати виробництва.Тому, перш за все, необхідно з’ясувати їх суть та способи виміру.

6.1Витрати виробництва

Витративиробництва – це вартість факторів виробництва, використаних для створенняпевного обсягу продукції. В економічній теорії існують різні підходи довизначення категорії “вартість”. Так, прихильники трудової теорії вартості (А.Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) вважають, що вартість – це втілена у товарі праця.Однак сьогодні більш поширеною в економічній теорії взагалі і в мікроекономіці,зокрема, є концепція альтернативної вартості. З позицій якраз цієї концепції ібудуть розглядатися витрати виробництва у наступному викладі.

Як можнаоцінити альтернативну вартість відмінної оцінки, виставленої вам на екзамені змікроекономіки? Щоб отримати її, ви змушені були відмовитися від іншихваріантів використання свого вільного часу: перегляду цікавої телепередачі, снучи походу з друзями на вечірку. Тому можна вважати, що п’ятірка коштувала вамнайціннішої втрати, якої можна було б уникнути при альтернативному використаннічасу, витраченого на підготовку до екзамену.

Якщорозсудити по аналогії, то альтернативна вартість витрачених на виробництвокоштів визначається найбільшим можливим прибутком, що міг би бути отриманийз цих грошей, якби вони були вкладені у щось інше.

Сліднаголосити, що економісти розрізняють зовнішні (бухгалтерські або явні) тавнутрішні (приховані) витрати. Зовнішні витрати – грошові видаткипостачальникам ресурсів, які не належать до власників підприємства. Це сумаусіх платежів підприємця по залученню необхідних економічних ресурсів. До їхскладу належать заробітна плата найманим працівникам, відсотки за отриманікредити, орендна плата за землю чи інше майно, оплата наданих послуг тощо.

Внутрішнівитрати– це грошові платежі, які могли б отримати власники підприємства приальтернативному використанні ресурсів, що їм належать. Підприємець використовуєвласні гроші, які міг розмістити в банк на депозит, він може використовувативласні приміщення, що могли б передаватися в оренду та приносити відповіднийдохід тощо. Таким чином, використовуючи власні ресурси для організаціївиробничої діяльності, підприємець втрачає певну грошову вигоду, яку він міг биотримати при інших варіантах використання ресурсів. Зовнішні та внутрішнівитрати формують економічні витрати підприємця. В подальшому викладеннімова йтиме виключно про економічні витрати.

Особливо слідзвернути увагу на той факт, що до складу економічних витрат входить нормальнийприбуток як плата за виконання підприємцем підприємницьких функцій. Їїрозмір визначається рівнем дохідності, що є нормальним або ж середнім дляпевної галузі, тобто тим рівнем, який утримує підприємця у цій галузі.

Іншою формоюприбутку виступає прибуток економічний (чистий), який є додатковимдоходом підприємця в результаті його ефективнішої діяльності в певній галузі.Цю форму прибутку отримують далеко не усі підприємці, і вона не відноситься довитрат. У мікроекономіці, якщо спеціально не оговорено, мова, як правило, йдепри економічний прибуток.

Щоб кращепояснити значення якраз економічних витрат та економічного прибутку (а небухгалтерського) для прийняття економічно обгрунтованих рішень, наведемо такийприклад. Нехай існує якась консультативна фірма, в якій її власних та йогодружина надають консультативні послуги. Для її організації власник придбавобладнання на 10000 грн., взяв кредит в банку (5000 грн.), найняв трьохпрацівників, яким виплачує заробітну плату по 200 грн. в місяць, а такожздійснює плату за різні послуги 5000 грн. в рік. Фірма розташована у квартирі,що належить підприємцю. Чи має сенс займатися цім видом діяльності, якщосукупний річний дохід фірми становить 30000 грн.?

Для відповідіна поставлене питання підрахуємо спочатку бухгалтерські витрати. Як видно зтабл.6.1, вони складаються з заробітної плати найманих працівників, відсотку закредит, амортизаційних відрахувань та інших платежів за послуги сторонніморганізаціям. Загальна сума цих витрат становить 15200 грн. Тоді бухгалтерськийприбуток складатиме 14800 грн. Може скластися враження, що цей вид діяльностідосить ефективний та прибутковий, оскільки бухгалтерський прибуток становитьмайже 100% по відношенню до витрат. Однак для обгрунтованого висновку необхіднопроаналізувати, який дохід отримав би підприємець, якби альтернативно розпорядивсясвоїми ресурсами. Для цього необхідно підрахувати неявні (внутрішні) витрати.

Відмовившисьвід роботи у власній консультативній фірмі підприємець та його дружина могли бпоступити на роботу по найму і отримати заробітну плату, покласти гроші, витраченіна обладнання, на депозит і отримати на них відсотки, здати в оренду квартиру іотримати орендну плату. Крім того, нормальний прибуток для такого видудіяльності дорівнює 2000 грн. Загальна сума альтернативної вартості залученихвласних ресурсів (внутрішні витрати) становить 16000 грн. Цю суму могли ботримати власники фірми, якщо прийняли б рішення про інше використанняресурсів. Оскільки вона перевищує бухгалтерський прибуток, то виявляється, щостворювати консультативну фірму не доцільно.

Таблиця6.1Бухгалтерські таекономічні витрати консультативної фірми Статті витрат Бухгалтерські витрати (грн.) Економічні витрати (грн.) Заробітна плата найманих працівників (3х200х12) 7200 7200 Відсоток за користування кредитом (20% річних) 1000 1000 Амортизація (20% річних) 2000 2000 Інші платежі за послуги стороннім організаціям 5000 5000 Неявна заробітна плата власника (500х12) - 6000 Неявна заробітна плата дружини (200х12) - 2400 Відсоток на капітал (20% річних) - 2000 Неявна орендна плата за квартиру (300х120) - 3600 Нормальний прибуток - 2000 Всього: 15200 31200

Аналогічнийвисновок можна зробити, порівнюючи економічні витрати з сукупним доходом фірми.З’ясується, що фірма не тільки не приносить економічного прибутку, а, навпаки,її діяльність пов’язана з економічними збитками (30000 — 31200 = -1200).

Таким чином,дохід, який відшкодовує тільки економічні витрати, уже достатній для створенняумов зацікавленості у виробничій діяльності, оскільки він приносить підприємцюнормальний прибуток. Надлишок доходу над економічними витратами є економічнимприбутком.

6.2Функція витрат та рівновага виробника

Економічнівитрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін запослуги факторів виробництва. Тоді можна установити залежність між обсягамивиробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання.Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f (PL, L, PK, K), де (6.1)

L, K – затрати праці такапіталу; PL, PK — ціни відповідних ресурсів.

За допомогоюфункції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізаціявитрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданихвитратах.

Легкопомітити зв’язок функції витрат з виробничою функцією: остання доповнюєтьсяурахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні(сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбаннякожного фактору:

ТС = PL L + PK K. (6.2)

Прифіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, якіможна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів отрималоназву ізокости. Ізокоста – це лінія, яка відображає затрати капіталу тапраці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис.6.1).

/> К

ТС1 ТС2 ТС3 L

Рис.6.1.Ізокости

Кожний рівеньзатрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости зсімейства ізокост дорівнює ( -DК/DL). Його можна виразити ічерез співвідношення цін:

-DК/DL= PL/ PK. (6.3)

Зміна ціни напрацю чи капітал може змінити нахил ізокванти. Варіанти таких змінпродемонстровані на рис.6.2: зростання ціни капіталу та зниження ціни працізбільшує кут нахилу; зменшення ж кута нахилу відбувається при зростанні ціни праціта зменшенні ціни капіталу.

/>/>/> К К

/> /> /> /> /> /> /> <td/> /> />

L L

Рис.6.2.Зміна нахилу ізокости під впливом:

а) зростанняціни праці; б) зниження ціни капіталу

Який же з запропонованих ізокостою набір капіталута праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Для відповіді на це питаннянеобхідно сумістити ізокости з картою ізоквант (рис.6.3).

/> К

/>/>

/>/> ТС

Рис.6.3.Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Умовою для визначення максимальних обсягіввиробництва при заданих витратах (як мінімальних витрат на заданий обсягвиробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що маєспільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка Ана рис.6.3).

Нахилізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости –співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умовурівноваги виробника(такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу тапраці, що задіяні у виробничому процесі) можна подати як рівність:

MRTSLK= PL / PK. (6.4)

Оскільки MRTSLK= MPL / MPK, то справедливим будерівняння:

MPL/ MPK= PL / PK, або (6.5)

MPL/ PL= MPK / PK. (6.6)

Рівняння6.6 відображає принципнайменшихвитрат, суть якого полягає в тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт наодиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, фірмаможе отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунокзміни співвідношення факторів виробництва.

Якщоз’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, якімінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, отримаємо так званутраєкторію росту (рис.6.4).

/> К

/>/> ТС3

/>/>/> ТС2

/> ТС1 Q3

/> L

Рис. 6.4.Траєкторія росту

Траєкторіяроступоказує, як змінюється співвідношення факторів виробництва, що забезпечуютьмінімальні витрати, при збільшенні обсягів виробництва.

6.3Витрати в короткотерміновому періоді

При аналізіформування витрат в короткотерміновому періоді необхідно провести їхрозмежування на постійні та змінні. Постійні витрати (FC) не залежать від обсягіввиробництва. Більше того, вони існують навіть тоді, коли виробництво взагаліприпиняється. Справа в тім, що як витікає з самого визначеннякороткотермінового періоду, він недостатній для зміни, перш за все, обсягівкапіталу. Прикладами постійних витрат можуть бути видатки, пов’язані з виплатоюорендної плати, відсотки за отриманий кредит, амортизація тощо.

Зміннівитрати (VC) – це вартість змінних ресурсів, що використовуються длявиробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна платаробітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії длявиробничих цілей тощо.

Вмікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки загальнихвитрат, але й середніх: середні сукупні (ATC), середні постійні (AFC) та середні змінні (AVC) витрати:

ATC= TC / Q (6.7)

AFC= FC / Q (6.8)

AVC = VC / Q (6.9)

Особлива рольв дослідженні поведінки виробника на ринку належить граничним витратам,які розраховуються як відношення приросту сукупних витрат до приросту обсягіввиробництва. Інакше кажучи, граничні витрати показують, яких додаткових витраткоштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції:

MC = DTC / DQ. (6.10)

Граничнівитрати в короткотерміновому періоді не залежать від постійних витрат. На їхрівень впливають тільки змінні витрати.

Для з’ясуваннязакономірностей динаміки витрат в залежності від обсягів виробництваскористуємося умовними даними про виробництво стільців, які подано в табл.6.2. Наїх основі можна побудувати відповідні криві.

Оскільки постійні витрати не залежать від змін обсягіввиробництва, то на графіку їх крива матиме вигляд прямої лінії, яка проходитьпаралельно до вісі обсягу виробництва (рис.6.5). Зображення кривої зміннихвитрат дзеркально відображає форму кривої сукупного продукту змінногофактора. Кожна точка цієї кривої відповідає мінімальним затратам праці, щовимагаються для виробництва відповідного обсягу продукції. Крива матиме виглядзростаючої з поступовим затуханням лінії. Десь у перспективі вона досягне точкиперелому, після якої подальше зростання змінних витрат не буде супроводжуватисяростом обсягів виробництва. Однак ця дільниця кривої не може бути складовоюфункції витрат, оскільки не відповідає вимозі її визначення (це не будутьмінімальні витрати, необхідні для отримання заданого обсягу виробництва, оскількийого можна отримати при менших витратах).

Таблиця 6.2

Витративиробництва

Q FC VC TC MC ATC 200 200 - - 1 200 100 300 100 300 2 200 196 396 96 198 3 200 295 495 99 165 4 200 400 600 105 150 5 200 515 715 115 143 6 200 646 846 131 141 7 200 794 974 148 142 8 200 960 1160 166 145 9 200 1150 1350 190 150 10 200 1370 1570 220 157

Кривасукупних витрат показує зміни загальної вартості факторів, щовикористовуються у виробництві, в залежності від збільшення обсягіввиробництва. Вонаматиме таку ж форму, як і крива змінних витрат, однак проходитиме вище навеличину постійних витрат.

/>/> C TC

/> VC

/>/> N

/> Q

Рис. 6.5. Кривісукупних, постійних та змінних витрат

Середнівитрати для будь-якого обсягу виробництва дорівнюють тангенсу кута нахилупроменю, проведеного від початку координат через відповідну точку на кривійсукупних витрат (наприклад, точку N). Мінімального значення середні витратинабувають в точці, де кут нахилу променю буде найменшим, тобто в точці йогодотику до кривої сукупних витрат (точці М). Аналогічно можна сказати і просередні змінні витрати. Якщо будувати їх криву, то вона поступово буденаближатися до кривої середніх сукупних витрат (рис. 6.6).

Граничнівитрати – це нахил кривої сукупних витрат, тобто тангенс кута дотичних,проведених до кожної точки кривої. Граничні витрати спочатку зменшуються (унашому прикладі до другої одиниці продукції), а потім починають зростати призбільшенні обсягів виробництва.

Важливим дляподальшого дослідження є з’ясування залежностей між динамікою середніх таграничних витрат. Поки граничні витрати будуть меншими ніж середні, виробництвододаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо ж виробництвододаткової одиниці коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшенняобсягів виробництва буде призводити до зростання середніх витрат. Таким чином,середні витрати будуть мінімальними при їх рівності з граничними витратами.Тобто криві граничних та середніх витрат перетнуться в точці мінімальногозначення останніх (рис.6.6). Для нашого прикладу точка перетину знаходиться мужшостою та сьомою одиницею продукції.

/>/>/> C MC ATC

AVC

/> /> /> /> /> <td/> /> /> /> />

/> Q

Рис. 6.6. Криві середніх таграничних витрат

Зміни витрату короткотерміновому періоді відображають дію закону спадаючої граничноїпродуктивності змінного фактора. До того часу, поки фірма зможе знаходити усінеобхідні ресурси за постійними цінами, зміни витрат у короткотерміновомуперіоді можна повністю пояснити змінами середнього та граничного продуктузмінного фактора. U-образна форма кривих середніх сукупних та змінних витратвідображає той факт, що на виробництві середній продукт спочатку збільшується,а потім зменшується. Точка мінімуму середніх змінних витрат співпадає з точкоюмаксимуму середнього продукту змінного фактора.

6.4Витрати у довготерміновому періоді

При аналізі витрат у довготерміновому періоді слідмати на увазі, що у цьому випадку немає поділу на постійні та змінні витрати:усі витрати можуть змінюватися в залежності від обсягу виробництва. Можнавідмовитися від оренди чи повернути кредит, продати основні фонди чи навпакипридбати нові. Тому в довготерміновому періоді на перший план виступає проблемаоптимізації розмірів підприємства.

Існує певнийзв’язок та залежність між динамікою витрат в короткотерміновому тадовготерміновому періодах. Для її демонстрації наведемо такий приклад. Нехай існуєпевні виробничі модулі (виробничі дільниці), кожен з яких здатний забезпечитивиробництво 5 тисяч стільців на рік при мінімальних середніх витратах. Рівеньцих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність підприємства буде залежативід кількості модулів, введених у експлуатацію. На рис.6.7 зображені кривісередніх витрат для кожного з модулів.

/>/> С, Р АТС1 АТС2 АТС3

/> /> /> /> /> /> /> /> /> />

/>/> Р1

/>/>/> Р2

/>/> Р3

Q3 Q2 Q

Рис. 6.7.Пристосування до ринкових умов у довготерміновому періоді

Нехай потребиринку становлять 7000 стільців (Q2). Цей обсяг можна отримати як за допомогою одноговиробничого модуля, залишаючись у рамках короткотермінового періоду, так і звведенням в експлуатацію другого, тобто через довготерміновий період. У першомувипадку обсяги виробництва не будуть відповідати тим, при яких досягаєтьсямінімальний рівень середніх витрат (Р3 = 9 грн.). Вони зростуть до 12 грн. врозрахунку на один стілець. Якщо ж піти другим шляхом, то частину обсягу (5000шт.) можна виробити при мінімальних витратах (9 грн.), а іншу (2000 шт.) – привитратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС2 (Р1 = 15 грн.).

Длявизначення привабливішого варіанту розвитку виробництва слід знайти такий, щомінімізує загальні витрати на заданий обсяг. У першому випадку вони будутьдорівнювати:

ТС1 = Р2Q2 = 12 х 7000 = 84000грн. (6.11)

У другомувипадку їх можна розрахувати так:

ТС2 = Р3Q3 + P1(Q2 – Q3) = 9 х 5000 + 15 х 2000= 75000 грн. (6.12)

Таким чином,з точки зору мінімізації сукупних витрат для отримання заданого обсягувиробництва привабливішим є других варіант розвитку, який передбачає перехідвід короткотермінового до довготермінового періоду.

Подібно тому,як середній продукт в залежності від обсягів виробництва може зростати,зменшуватися чи залишатися незмінним, середні витрати теж по-різному реагуютьна ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі,ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо. Нарис.6.8 представлені три найтиповіші ситуації.

/> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> <td/> />

АТС АТС АТС

/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> <td/> />

Q Q Q

а) б) в)

Рис.6.8. Варіанти довготермінової динаміки середніхвитрат

У варіанті, який зображено на рис.6.8.а,спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництвасупроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництвавичерпується досить швидко. Але при цьому існує широкий діапазон обсягіввиробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У такихгалузях підприємства різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

Інша ситуаціяпродемонстрована на рис.6.8.б. Тут можна спостерігати довготривалий ефект відзбільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великіпідприємства.

Навпаки, утретьому випадку позитивний ефект масштабу виробництва досить швидкотрансформується у негативний. Тому підприємцю важливо вірно оцінити межіефективного розширення виробництва. Існуючі бар’єри росту роблять можливимефективне функціонування у таких галузях невеликих підприємств.

Однакнамагання мінімізувати витрати – це лише одна сторона, що визначає поведінкувиробника. Визначення реальних масштабів виробництва як в короткотерміновому,так і в довготерміновому періодах визначається в кінцевому рахунку можливостямимаксимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва необхіднопорівнювати з доходами, чому і буде присвячено наступний розділ курсу.

Основні терміни та поняття

Альтернативнавартість Змінні витрати

використанняресурсів Постійні витрати

Економічнівитрати Середні витратиНеявні витрати Середнізмінні витрати

Функціявитрат Середні постійні витрати

Ізокоста Граничнівитрати

Сукупнівитрати Витрати у довготерміновому періоді

Траєкторіяросту

Розділ 3. Ринок товарів

Тема 7. Ринок досконалої конкуренції

При виборі масштабів виробництва виробникикеруються мотивом максимізації прибутку. Однак динаміка доходу, як одного звирішальних факторів прибутку, багато у чому залежить від ринкової ситуації,перш за все, від переважаючого типу конкуренції. Як відомо, у залежності відконкурентного середовища, ринки поділяють на такі чотири групи: ринок чистої(досконалої) конкуренції, ринок монополістичної конкуренції, ринок олігополіїта ринок чистої монополії. Тому слід окремо розглянути проблему вибору обсягіввиробництва та максимізації прибутку для кожної ринкової ситуації.

7.1Ознаки та умови досконалої конкуренції

Найважливішимиознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців наринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінамиз боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та виходу з неї;метод конкуренції, який є переважаючим на цьому ринку. Для ринку чистої (досконалої)конкуренції ці ознаки повинні бути такими:

1.Дужебагато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Поняття“дуже багато” не має кількісного виразу. Це можуть бути тисячі, їх десятки абонавіть сотні. Головне, щоб частка кожного з них на ринку була настільки малою, щозбільшення чи зменшення обсягів продаж кимось з них ніяк не позначалося наринковій ситуації взагалі.

Звичайно,такі умови зустрічаються досить не часто. Однак з певною умовністю цьому ознакувідповідають ринки сільськогосподарської продукції в розвинених країнах,біржові торги чи продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2.Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, щоспоживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вонифактично мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбатитовар.

3. Відсутністьможливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Звичайно, продавецьздатний запропонувати свою продукцію за нижчими цінами, порівняно з тими, щосклалися на ринку. Однак це, по-перше, не вплине на ринкову ціну взагалі,оскільки доля окремого продавця на ринку мізерна, а по друге – буде суперечитивихідному допущенню про максимізацію вигоди як основний мотив поведінкиекономічних суб’єктів. Адже у останньому випадку прибуток продавця зменшитьсяпорівняно з варіантом продажу товару за ринковою ціною. Йому не залишаєтьсяіншого вибору, як продавати товар за ринковими цінами. Тому продавця в умовахдосконалої конкуренції найчастіше називають “тим, хто погоджується з ціною”.

4. Вільнийвступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, колине існує ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, щомогли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт.На цю особливість досконалої конкуренції слід особливо наголосити, оскількиякраз вона лежить в основі пояснення механізму пристосування галузі до вимогринку у довготерміновому періоді.

5.Відсутністьнецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, якправило, виступає диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товаристандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає.

Співставленняперелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіціпоказує, що чиста конкуренція – явище унікальне. Сьогодні майже не знайдетьсясфер, де можна було б виявити усі ці ознаки. Однак це зовсім не означає, щодосконала конкуренція не заслуговує спеціального аналізу. Чому?

По-перше,існує кілька сфер (галузевих ринків), де ситуація більше схожа на чистуконкуренцію, ніж на будь яку іншу модель ринку. По-друге, для пізнанняскладніших ринкових ситуацій необхідно розпочинати аналіз з найпростішихваріантів, до яких належить ринок досконалої конкуренції.

В умовахчистої конкуренції, як уже відзначалося, фірма не може проводити власноїцінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даниймомент склалися на ринку. Звідси витікає дуже важливий висновок: скільки бпродукції для продажу не запропонувала конкурентна фірма, це ніяк не вплине наринкову ціну. Інакше кажучи, на відміну від ринкового попиту крива попиту, зякою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична(рис.7.1).

/>/> Р Р

/> d D

/>/>

Q Q

а) кривапопиту для б) крива ринкового попиту

конкурентноїфірми

Рис.7.1Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми

Такавідмінність між ринковим попитом та попитом по відношенню до окремоїконкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість широкорозповсюдженого твердження: те, що вірно по відношенню до окремого учасникаасоціації, завжди вірно і по відношенню до усієї асоціації.

Особливостіпопиту на продукт конкурентної фірми проявляються і через динаміку основнихпоказників, що характеризують її доходи, в залежності від обсягів продаж. Дотаких показників належать:

1.Валовий(сукупний) дохід (TR) – це загальна виручка від продажу всього обсягупродукції.

2.Середній дохід (AR) – це валовий дохід у розрахунку на одиницюпроданої продукції:

AR = TR/Q. (7.1)

3. Граничнийдохід (MR) – це приріст валового доходу, який є результатом продажу щеоднієї одиниці продукту:

MR = DTR/DQ. (7.2)

Графічнозалежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва представленана рис.7.2.

/> Р TR

/> AR=MR=P

Рис.7.2. Валовий, середній таграничний дохід конкурентноїфірми

Валовий дохідконкурентної фірми зростатиме прямо пропорційно обсягу продаж. Ціна за одиницютовару, середній та граничний дохід в умовах конкурентного ринку завжди будутьрівними між собою.

З’ясуваннязагальних ознак конкурентного ринку та особливостей функціонування на ньомуфірми і формування її доходів дає достатньо підстав для розробки моделі виборуфірмою обсягів виробництва, які забезпечують їй максимальний прибуток. Такамодель має свою специфіку для короткотермінового та для довготерміновогоперіодів. Тому розглянемо ці дві ситуації окремо.

7.2Максимізація прибутку у короткотерміновому періоді

Оскільки укороткотерміновому періоді капітал залишається незмінним, то пристосуванняобсягів виробництва фірми до ринкових умов для максимізації прибутку чи (а такетеж буває досить часто) мінімізації збитків досягається маневруванням зміннимивитратами.

Побудовамоделі поведінки виробника вимагає з’ясування механізму пошуку відповіді натакі три питання:

- варточи не варто виробляти продукт;

- якщоварто, то скільки;

- якіприбутки чи збитки принесе це виробництво?

Умікроекономіці існує два підходи до пошуку відповідей та прийняття рішень: напідставі співставлення валового доходу та сукупних витрат чи граничного доходута граничних витрат. Зупинимося на кожному з них окремо.

Фірмі вартовиробляти певний обсяг продукції, якщо це приносить їй економічний прибуток,або ж якщо збитки будуть меншими, ніж у випадку припинення виробництва.Економічний прибуток фірма отримуватиме у тому разі, коли валовий дохідвиявиться більшим, ніж сукупні витрати. Отже, якщо різниця між валовим доходомта сукупними витратами фірми при якомусь обсязі виробництва має позитивнезначення, фірмі краще виробляти, ніж припинити виробництво. У цьому випадкувона буде вирішувати завдання максимізації прибутку.

Складнішасправа, коли за будь-яких обсягів виробництва сукупні витрати перевищуютьваловий дохід. За цих умов треба шукати таке рішення, яке мінімізує збитки.Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки будуть дорівнювати постійнимвитратам. Тому за умови загальної збитковості виробництва, варто вироблятиякийсь обсяг продукції, якщо загальні збитки фірми будуть меншими, ніж постійнівитрати. Не важко переконатися, що такий результат буде тоді, коли валовийдохід перевищує змінні витрати:

TC– TR < FC (7.3)

(FC+ VC) – TR < FC (7.4)

VC< TR (7.5)

Таким чином, в узагальненому вигляді відповідь на перше питання буде мати такий вигляд: фірмідоцільноздійснювативиробництвоукороткотерміновомуперіодузаумови, щовонаотримуєекономічнийприбуток, чи колиїї збитки менші, ніжпостійнівитрати. При цьому слідмати на увазі, що збиткове виробництво можна розглядати лише як тимчасове явище, як передишку, що її бере собі фірма для прийняття кардинальніших рішень, спрямованих на усунення постійних витрат та припинення виробництва взагалі або зниження витрат та отримання прибутку.

Маючина увазі загальний принцип поведінки виробника, досить легко відповісти і надруге питання: у короткотерміновому періоді фірмі слід виробляти такий обсягпродукції, при якому вона максимізує свої прибутки чи мінімізує збитки.

Для відповідіна третє питання необхідно співставлення валового доходу та сукупних витрат приобраному обсязі виробництва: економічний прибуток чи збиток фірми будедорівнювати різниці між валовим доходом та сукупними витратами.

Проаналізуємодані, які наведені у табл.7.1, та зробимо висновки відносно бажаних обсягіввиробництва та їх результатів.

Таблиця 7.1

Вибір обсягіввиробництва у короткотерміновому періоді

Q FC VC TC ТR1 EP1 TR2 EP2 TR3 EP3 200 200 - -200 - -200 - -200 1 200 100 300 147 -135 130 -170 90 -210 2 200 196 396 294 -102 260 -136 180 -216 3 200 295 495 441 -54 390 -105 270 -225 4 200 400 600 588 -12 520 -80 360 -240 5 200 515 715 735 +20 650 -65 450 -265 6 200 646 846 882 +36 780 -66 540 -306 7 200 794 974 1029 +35 910 -84 630 -364 8 200 960 1160 1176 -16 1040 -120 720 -440 9 200 1150 1350 1323 -27 1170 -180 810 -540 10 200 1370 1570 1470 -100 1300 -270 900 -670

Якщо на ринкусклалася ціна 147 грн. за один стілець (а ми продовжуємо розглядати приклад,про який мова йшла в попередній темі), то у цьому випадку валовий дохід (ТR1) при виробництві 5-7стільців приноситиме економічний прибуток (ЕР1). Тому фірмі слід розпочинативиробництво. Максимальний прибуток фірма отримає, якщо зупиниться навиробництві шести стільців. Він буде дорівнювати 36 грн.

При ринковійціні 130 грн. валовий дохід (ТR2) ні за яких умов не перевищуватиме сукупних витрат. Томувиробництво завжди буду збитковим. То чи варто взагалі виробляти? Для відповідіна це запитання порівняємо валовий дохід зі змінними витратами. Він перевищуєці витрати уже при виробництві першої одиниці, що приводить до зменшеннязбитків порівняно з постійними витратами. Найменшими ці збитки будуть привиробництві п’яти стільців – 65 грн. (порівняйте, якщо не виробляти продукціювзагалі, то збитки становитимуть 200 грн.).

Зниження цінидо 90 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: у жодному випадку збитки нестають меншими за постійні витрати.

Моделі виборувиробником варіантів поведінки на базі співставлення сукупних витрат тавалового доходу можна дати графічну інтерпретацію (рис.7.3).

/>Рис.7.3. Варіанти максимізації прибутку,мінімізації збитків тазакриття фірми

Якщо лінія валового доходу перетинає криву сукупнихвитрат та існує її дільниця, що розташована вище кривої, то обсяги виробництва,які відповідають цій дільниці, будуть приносити фірмі економічний прибуток.Свого максимального значення він досягне у тій точці, де вертикальний розривміж лінією валового доходу та кривою сукупних витрат найбільший.

Фірмавирішуватиме завдання мінімізації прибутку, якщо лінія валового доходузнаходитиметься нижче кривої сукупних витрат, але перетинатиме криву зміннихвитрат. Мінімальнимизбитки будуть тоді, коли вертикальний розрив між лінією валового доходу такривою сукупних витрат досягатиме найменшого значення.

Якщо ж лініявалового доходу розташована навіть нижче кривої змінних витрат, то найменшізбитки фірма матиме, коли припинить виробництво.

Аналогічнівисновки можна отримати, якщо порівнювати граничний дохід з граничнимивитратами. У табл.7.2 наведені дані про граничні витрати та граничний дохід взалежності від рівня ринкових цін. Якщо ціна одного стільця на ринкудорівнюватиме 147 грн., то продаж першого з них принесе фірмі додатково 147грн. доходу, тоді як додаткові витрати її на виробництво цього стільця склали100 грн. Тому розширення виробництва у цьому випадку буде збільшувати доходифірми. Подібний висновок можна зробити і по відношенню до другого, третього таінших стільців. Тому будь-яку одиницю продукції, граничний дохід від продажуякої перевищує граничні витрати, пов’язані з її виробництвом, доцільновиробляти.

Таблиця 7.2.

Граничні витратита граничний дохідQ AFC AVC ATC MC MR1 MR2 MR3 - - - - - - - 1 200 100 300 100 147 130 90 2 100 98 198 96 147 130 90 3 67 98 165 99 147 130 90 4 50 100 150 105 147 130 90 5 40 103 143 115 147 130 90 6 33 108 141 131 147 130 90 7 29 113 142 148 147 130 90 8 25 120 145 166 147 130 90 9 22 128 150 190 147 130 90 10 20 137 157 220 147 130 90

Починаючиз сьомого стільця виробництво кожної додаткової порції продукції буде обходитися виробнику дорожче, ніж додатковий дохід, отриманий від їх продажу. У цій ситуації виробництво доцільно скорочувати, а не збільшувати. Тому якщограничнівитратидодатковоїодинціпродукціїперевищуютьграничнийдохідвідїїреалізації, товиробництвацієїодиниціслідуникати.

Між ситуацією зацікавленості фірми у розширеннівиробництва та зацікавленості у зменшенні виробництва знаходиться точкарівноваги, коли фірма бажала б зберегти досягнуті обсяги виробництва. Не важкодійти висновку, що цією точкою буде обсяг виробництва, при якому граничнівитрати зрівняються з граничним доходом, а фірма отримає максимальний прибутокчи мінімальний збиток:

MR = MC. (7.6)

Це рівняння отримало назву правила визначенняобсягів виробництва. Воно має кілька характерних особливостей, які слідвраховувати в подальшому аналізі:

— правило можна застосовувати лише за умови, щофірма віддає перевагу виробництву, а не закриттю. Для останнього випадкупотрібні додаткові порівняння: середніх змінних витрат та граничного доходу.Коли останній більший ніж середні змінні витрати, фірма приймаючи рішення про виробництвоможе максимізувати прибуток чи мінімізувати витрати; коли співвідношеннязворотне – доцільніше припинити виробництво;

— застосування правила не обмежується лише умовамиконкурентного ринку. Його з таким же успіхом можна використовувати і для аналізуінших моделей;

— для конкурентного ринку можна застосовуватиособливий випадок цього правила:

МС = Р. (7.7)

На рис.7.4 наведене графічне порівняння граничногодоходу, граничних та середніх витрат.

Рис. 7.4. Співставлення граничного доходу,граничних та середніх витрат

Якщо лініяграничного доходу перетинає криву середніх витрат, то фірма вирішує проблемумаксимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці, де перетинаютьсялінія граничного доходу та крива граничних витрат (Q1). Загальний розмірприбутку при цьому дорівнюватиме площі прямокутника, який утворюють вісь цін,лінія граничного доходу, лінія обсягу виробництва та лінія, що відповідаєсереднім витратам при цьому обсягу виробництва.

Якщо лініяграничного доходу проходить нижче кривої середніх витрат, але перетинає кривусередніх змінних витрат, то обираючи певний обсяг виробництва фірма вирішуєпроблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими теж у точці перетинукривої граничних витрат та лінії граничного доходу. Як показано на рис.7.4, їхрозмір теж можна визначити через площу відповідного прямокутника.

Якщо ж лініяграничного доходу навіть не перетинає криву середніх змінних витрат, то для неїдоцільніше відмовитися від виробництва та концентрувати увагу на пошуку шляхівусунення постійних витрат, які у цій ситуації ї будуть дорівнювати збиткам.

Аналізвзаємозв’язку граничних витрат та граничного доходу надає можливість побудуватикриву пропозиції фірми у короткотерміновому періоді. Якщо ціна товарувстановляється нижче мінімального значення середній змінних витрат, пропозиціяфірми буде дорівнювати нулю. Фірма розпочне виробництво, а відповідно ізапропонує продукцію для продажу, починаючи з того моменту, коли цінаперевищить мінімум середніх змінних витрат. Подальше збільшення ціни будеприводити до виробництва такого обсягу продукції, який відповідатимекоординатам точки перетину лінії ціни (граничного доходу) з кривою граничнихвитрат. Тому відрізок кривої граничних витрат фірми, який лежить вище кривоїсередніх змінних витрат, є кривою її пропозиції у короткотерміновомуперіоді.

Таким чином, використання як першого, так і другогопідходу приводить до однакових висновків. В узагальненому вигляді модель прийняттярішень, які максимізують вигоди підприємства у короткотерміновому періоді,запропонована у табл.7.3.

Таблиця 7.3

Модель прийняття рішень по максимізації вигодиконкурентної фірми у короткотерміновому періоді

Питання Перший підхід Другий підхід 1.Чи варто виробляти?

Так, якщо ТR>TC,

або TC – TR < FC

Так, якщо Р >AVC 2. Який обсяг варто виробляти?

ТR – TC — max

TC – TR – min

MR = MC 3. Чи отримає фірма економічний прибуток?

Так, якщо ТR>TC,

ні, якщо ТR<TC

Так, якщо Р >AТC,

ні, якщо Р <AТC

7.3 Максимізація прибутку у довготерміновому періоді

Перехід до аналізу довготермінового періодупотребує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з’ясування їхвзаємодії в процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни.Це передбачає введення деяких нових допущень:

1.Допускаємо, що єдиним способом пристосування галузі до потреб ринку удовготерміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь новихвиробників чи їх виходу з галузі.

2.Допускаємо, що усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат,що дає можливість говорити про певну середню, типову фірму.

Нехайринкова ціна на стільці установилася на рівні 147 грн.(Р1), що дає змогутиповій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе у цьомувипадку підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вониспробують переорієнтувати свою діяльність теж на виробництво стільців, оскількивоно приносить не тільки нормальний, але і економічний прибуток. Як відомо, підвпливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції переміститьсявправо, що приведе до зниження ринкової ціни рівноваги (рис.7.5).Тому вступ у галузь новихвиробників ліквідує економічний прибуток.

Рис.7.5. Зміна ринкової ціни під впливом змінипропозиції

Якщо ціназнизиться до рівня Р2, то типова фірма не зможе отримувати економічногоприбутку. Більше того, вона зіткнеться з проблемою збитків (рис. 7.6), оскількиціна буде нижча, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготерміновомуперіоді розпочнеться відтік фірм з цієї галузі у ті, де є можливість отриматихоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринковупропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Тому масовийвідтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Рис.7.6. Рівновага конкурентної фірми удовготерміновому періоді

Такі припливита відливи капіталу в галузь призведуть до встановлення у кінцевому рахункуціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних середніх витратвиробництва, тобто типова фірма буде отримувати нормальний прибуток, але незможе мати економічного. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відноснодосягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того, як усідовготермінові пристосування завершені, тобто коли досягнута довготерміноварівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніхсукупних витрат фірми і виробництво прийдеться на цю ж точку.

7.4Чиста конкуренція та ефективність

Як з’ясовано при викладенні попереднього питання,рівновага у довготерміновому періоді досягається при встановлені наступноїрівності:

MR = P = MC = ATC. (7.8)

Конкурентна фірма може отримувати економічнийприбуток лише у короткотерміновому періоді. У довготерміновому періоді вонабуде просто покривати свої витрати.

Більшістьдослідників сходиться на тому, що чиста конкуренція найбільше відповідаєвимогам ефективності суспільного виробництва. Про ефективність тієї чи іншоїмоделі ринку можна судити, виходячи з того, як вона виконує покладені на неїголовні функції. Оскільки ресурси суспільства завжди обмежені, то ефективнішоювважається та система, яке, з одного боку, виробляє необхідний продукт принайменших витратах, а з іншого – забезпечує оптимальний розподіл обмеженихресурсів між галузями та окремими виробництвами. Відповідно виділяють ефективністьвиробництва та ефективність розподілу ресурсів.

Економікаконкурентних цін націлена на розподіл обмежених ресурсів, що є у розпорядженні суспільства,таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб.

Виробничаефективність конкурентного ринку реалізується в тому, що в кінцевому рахункуціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат. Це означає, щоспоживачі одержують потрібні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін приіснуючій технології виробництва.

Конкурентнафірма, керуючись мотивом максимізації прибутку, буде залучати ресурси тавиробляти кожний товар до тієї точки, в якій ціна зрівняється з граничнимивитратами. Це означатиме, що ресурси розподілені найбільш ефективно.

Разом з тим,було б помилкою ідеалізувати конкурентний ринок, приписуючи йому нехарактернівластивості. Перш за все, слід мати на увазі, що конкурентний ринок черезструктуру виробництва лише дзеркально відображає структуру доходів суспільства.Конкурентна фірма орієнтована виробляти те, що у неї купують. Якщо усуспільстві склалася викривлена структура доходів на користь заможних зарахунок бідних, то ринок чистої конкуренції буде готовий запропонувати занайнижчими цінами предмети розкоші, зате в обмеженій кількості пропонуватиме товарипершої необхідності. І розрішити цю суперечність ринок просто не здатний.

Обмеженістьринкового механізму саморегулювання проявляється і у тому, що він готовийпропонувати тільки ті продукти, які можуть бути кимось оплачені. Фірма не станевиробляти так звані товари громадського користування, за споживання яких немаєможливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм усучасній економіці завжди доповнюється державним регулюванням.

Орієнтація небезпосередню максимізацію прибутку конкурентної фірми досить часто приводить донеможливості оптимального поєднання поточних та перспективних цілей (згадайтеефект Робін Гуда, про який мова йшла у першій темі). Однак попри усі ціобмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

Чиста конкуренція Випадок закриття

Той, щопогоджується з ціною Правило MR= MC

Середнійдохід Крива пропозиції у коротко-

Валовийдохід терміновому періоді

Граничнийдохід Ліквідація економічного прибутку

Випадокмаксимізації прибутку Виробнича ефективність

Випадокмініиізації збитків

Тема 8. Монопольний ринок

Прямою протилежністю конкурентному ринку є ринокчистої монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представленівиключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модельприйняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують йогоприбутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінкивиробника на конкурентному ринку дає змогу з’ясувати механізми прийняттявідповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

8.1 Основні риси чистоїмонополії

У попередній темі мова йшла про критерії, за якимивиділяють окремі моделі ринків. Стосовно ринку чистої монополії вони мають такіхарактеристики:

1.На ринку функціонує лише один виробникякоїсь продукції. Цей факт означає, що справедливим будетвердження: фірма-монополіст – це і є певна галузь виробництва. Тоді длямонопольного ринку відсутній поділ на попит по відношенню до окремої фірми таринковий (галузевий) попит, а також на пропозиція окремої фірми та ринковапропозиція. Для чистого монополіста ці поняття будуть синонімами.

2.У товару, що його виробляє монополіст,немає близького замінювача. Звичайно, практично немає таких товарів,які неможна було б замінити на щось інше. Однак по відношенню до товарумонополіста справедливим буде допущення, що у споживача існує лише два можливихваріанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або жзвернутися за його придбанням до монополіста.

Слід зазначити, що у чистого монополіста відсутніпрямі конкуренти на ринку товарів. Але це зовсім не означає, що він взагалі невступає у відносини конкуренції. Перш за все необхідно прийняти до уваги тойфакт, що монополіст у свою чергу стає покупцем на ринку ресурсів, де вінзіштовхується з іншим конкурентним середовищем. Однак про це мова піде унаступному розділі.

3.Чистий монополіст сам установлює ціну насвій товар. Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується зціною, то монополіст – це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктатумонополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівновагиє результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попитспівпадає з ринковим і його можна розглядати як заданий, то встановитирівноважну ціну він може через маневрування пропозицією: збільшення пропозиціїзменшує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4.Вступ у галузь інших виробниківзаблокований. Практично кожний виробник бажає стати монополістом таобмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатисякількома шляхами:

1. Зростання фірми за рахунок капіталізаціїприбутку, банкрутство конкурентів, їх поглинання до досягнення фірмою повногопанування у галузі.

2. Об’єднання капіталів на добровільній основі таперетворення такого об’єднання у пануючого виробника. Відомі різні формимонополістичних об’єднань, зокрема:

— картель, як досягнення угоди про розподіл ринківзбуту, цін та квот виробництва при збереженні кожним учасником виробничої такомерційної самостійності;

— синдикат, як створення учасниками, що зберігаютьвиробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснюєпостачально-збутові операції для усіх членів об’єднання;

— трест, в якому об’єднуються раніше самостійніпідприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Однак всякий монополіст зможе зберегти своємонопольне становище лише у тому випадку, коли вступ до цієї галузі для іншихвиробників буде надійно заблокований. Тому блокування вступу в галузь,встановлення відповідних бар’єрів – обов’язкова умова для існування чистоїмонополії. Бар’єри для вступу в галузь мають відношення не тільки до випадкучистої монополії, але й для олігополії чи монополістичної конкуренції, а томузаслуговують на особливу увагу.

Ці бар’єри можуть набувати різних форм:

а) масштаби виробництва. Як правило,фірма-монополіст – це досить велике підприємство, а тому для створеннядостойного конкурента необхідно вкласти значні кошти, що для абсолютноїбільшості потенційних конкурентів не під силу та й не доцільно;

б) легальні бар’єри. Це певні законодавчінорми, які регламентують той чи інший вид діяльності. Найпоширенішими серед нихє патенти (виключне право на виробництво якого-небудь продукту чи використанняякоїсь технології) та ліцензії (право на заняття якимось видом діяльності;

в) власність на найважливіші види ресурсів.Утримати своє монопольне становище на ринку можна, захопивши ті види ресурсів,за допомогою яких здійснюється виробництва продукції монополіста. Це спрацьовуєу тому випадку, коли обмеженість ресурсів абсолютна і у них немає близькогозамінника;

г) недобросовісна конкуренція. Деякіфірми-монополісти застосовують методи боротьби з конкурентами, які не тільки невідповідають кодексу часті підприємця, але і у більшості країн забороненізаконом. Це може бути тиск на постачальників сировини, профспілки, банки,переманювання провідного персоналу, цінова війна з метою банкрутства конкурентатощо. Однак виявити порушника закону та застосувати до нього відповіднепокарання досить складно.

Проаналізовані риси монопольного ринку виявляютьвирішальний вплив на ціни та обсягів виробництва монополістом.

8.2 Визначення ціни таобсягів виробництва монополістом

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією тачистою монополією полягає в своєрідності кривої попиту (рис.8.1): якщо дляконкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то длячистого монополіста – спадаючий характер.

Рис.8.1. Відмінності попиту для конкурентної фірмита чистого монополіста

Спадаючий характер кривої попиту суттєво впливає нарозробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва.Перш за все, слід мати на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниціпродукції для монополіста завжди перевищує додатковий дохід, отриманий від їїпродажу (граничний дохід). Справ в тім, що виробник не зможе продатибільше продукції без зниження ціни на неї. Однак він буде змушений одночаснознизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, але і на весь обсягпродаж. Якщо на конкурентному ринку граничний дохід продавця формується лише зарахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цейвиграш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсягпроданої продукції.

Нехай монополіст по ціні Р1 = 150 грн. може продати40 одиниць продукції. Для збільшення обсягу продаж до 50 одиниць він змушенийзнизити ціну до Р2 = 140 грн. Приріст сукупного доходу (DQ) буде становити 1000 грн., а граничний дохід – 100грн., тоді як ціна додатково проданої одинці продукції – 140 грн.

На рис. 8.2, де відображена описана ситуація,видно, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює площі фігури АBСD (S1), адодатково отриманий дохід від збільшення обсягу продаж – площі фігури DKNM (S2). Узалежності від співвідношення цих площин граничний дохід може бутипозитивною величиною (S2 > S1), від’ємною величиною (S2 < S1) абодорівнювати нулю (S2 = S1).

Рис.8.2 Формування граничного продукту чистогомонополіста

Продовжимо розглядати приклад фірми, що виробляє стільці,про яку йшла мова у попередній темі. Припустимо, що вона працює не наконкурентному ринку, а є чистим монополістом. Тоді збільшення обсягів продажбуде супроводжуватися зниженням ціни, як це показано у табл.8.1.

Таблиця 8.1.

Основні показники діяльності фірми-монополіста

Q P TR MR ATC TC MC Прибуток 235 - - - 200 - -200 1 220 220 220 300 300 100 -80 2 205 410 190 198 396 96 +14 3 190 570 160 165 495 99 +75 4 175 700 130 150 600 105 +100 5 160 800 100 143 715 115 +85 6 145 870 70 141 846 131 +24 7 130 910 40 142 972 148 -62 8 115 920 10 145 1160 166 -240 9 100 900 -20 150 1350 190 -450 10 85 850 -50 157 1570 220 -720

Слід звернути увагу, що валовий дохідфірми-монополіста при збільшенні обсягів продаж зростає не завжди: продаждев’ятої та десятої одиниці продукції супроводжується зменшенням загальноївиручки. Не важко помітити, що динаміка валового доходу тісно пов’язана зрівнем граничного доходу. Якщо граничний дохід має позитивне значення, товаловий дохід зі збільшенням обсягів продаж зростає. Якщо ж граничний дохіднабуває від’ємного значення, то валовий дохід зменшується:

MR >0 TR ; (8.1)

MR<0 TR¯. (8.2)

Тому максимального значенняваловий дохід набуває у тій точці, де граничній дохід дорівнює нулю:

MR = 0 TR – max. (8.3)

Аналізуючи еластичність попиту (тема 4), ми дійшливисновку, що при еластичному попиті зменшення ціни збільшуватиме валовий дохідпродавця. Якщо ж попит нееластичний, валовий дохід продавця буде мати таку самуспрямованість змін, що і ціна. Максимуму він досягне при одиничній еластичностіпопиту (TR1 – max). Поєднавши ці висновки з попередніми, отримаємо залежності,що представлені на рис. 8.3. Їх аналіз дозволяє визначити межі, у яких виробникбуде обирати співвідношення “ціна-продукт”. Якщо він обере ціну, яка відповідаєнееластичній дільниці кривої попиту (Р2), то легко помітити, що отриманий нимваловий дохід (TR2) може принести і продаж значно менших обсягівпродукції (Q3<Q2). Тому очевидно, що виробник, який намагаєтьсямаксимізувати прибуток, буде завжди намагатися уникнути нееластичної дільницікривої попиту на користь певної комбінації “ціна-продукт” на еластичнійдільниці.

Яку ж конкретну комбінацію ціни та кількостіпроданого продукту обере монополіст? Це залежить не тільки від попиту, але івід його витрат на виробництво. Звернемося до аналізу витрат монополіста, щонаведені у табл.8.1. Як з’ясовано в попередній темі, виробник буде вироблятикожну додаткову одиницю продукції до того часу, поки дохід від її продажу будеперевищувати додаткові витрати на її виробництво. Так для збільшеннявиробництва з двох до трьох одиниць продукції виробник витратив додатково 99грн., а отримав додатковий дохід від збільшення обсягу продаж 160 грн. Якщо ж розглядатиперехід від п’яти до шести одиниць продукції, то граничний дохід та граничнівитрати становитимуть, відповідно, 131 грн. і 70 грн., що підтверджуєнедоцільність такого переходу. Таким чином, монополіст зможе максимізувати свійприбуток при такому співвідношення ціни та обсягу продаж, яке урівнює граничнійдохід та граничні витрати. Для наведеного у таблиці прикладу це становитиме 175грн. та 4 одиниці продукції.

Рис.8.3. Вибір монополістом дільниці кривої попиту

Аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи співвідношеннявалового доходу та сукупних витрат. Максимальний прибуток як перевищеннявалового доходу над сукупними витратами (100 грн.) виробник отримує привиробництві чотирьох одиниць продукції.

На рис. 8.4 наведене геометричне тлумачення моделівибору монополістом співвідношення ціни та обсягів продаж, що максимузує йогоприбуток. У довгостроковому періоді для конкурентної фірми рівновагаустановлюється тоді, коли ціна досягає мінімальних середніх витрат. Інакшестрава виглядає для монополіста. Оскільки крива граничного доходу монополістане співпадає з кривою ціни (кривою попиту), то точка максимізації прибутку будезавжди знаходитися лівіше точки перетину кривих попиту та граничного доходу.Тобто монополіст максимізує прибуток при обсягах виробництва менших, ніж цемогло бути на конкурентному ринку (Q1 < Q2). При цьому він реалізує продукцію за цінами (Р1),що перевищують середні витрати для запропоновано обсягу продаж (АТС1), іотримує економічний прибуток. На рис.8.4 розмір економічного прибуткумонополіста відповідатиме площі заштрихованої фігури.

Рис.8.4.Максимізація економічного прибутку монополістом

Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст,заблоковано, то для нього немає загрози з боку конкурентів, які збільшившипропозицію та відповідно пересунувши її криву вправо знизили б ціну рівновагита ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополістмає змогу як у короткотерміновому, так і у довготерміновому періоді отримуватиекономічний прибуток.

Інколи на побутовому рівні розуміння економічнихпроблем складається помилкове враження про цінову політику монополіста. Найпоширенішимиє такі помилки:

1.Монополіст намагається установити найвищуціну. Ця помилка грунтується на неусвідомленні того факту, що збільшенняціни для монополіста обертається зменшенням обсягів продаж. Насправді жмонополіст не задається метою максимізації ціни, а шукає такий її рівень, щозабезпечив би йому максимальних прибуток.

2.Чим більша різниця між ціною реалізаціїпродукції та середніми витратами на виробництво одиниці продукції, тим більшийприбуток отримує монополіст. Це твердження справедливе лише по відношеннюдо дохідності з одиниці продукції. Монополіст же ставить за мету максимізуватизагальний прибуток. Його максимізація далеко не завжди співпадає змаксимізацією продукту з одиниці продукції. Порівняйте, що доцільніше длямонополіста, продати по 10 грн. 40 шт. продукції при витратах на виробництвоодиниці продукції 5 грн., чи по 9 грн. 100 шт. продукції при витратах 6 грн. наодиницю? У першому випадку монополіст отримає 100% прибутку з кожної одиниціпродукції, а у другому – тільки 50%. Однак загальний прибуток монополіста удругому випадку становитиме 300 грн. проти 200 грн. у першому випадку.

Тому для монополіста буде привабливішим тойваріант, який максимізує його загальний прибуток, хоча при цьому може і недосягатися максимальний прибуток з одиниці продукції.

3.Монопольне положення на ринку завжди гарантуєбеззбиткову роботу. Для монополіста існуватиме варіант беззбиткової роботиу тому випадку, коли крива попиту перетинатиме криву середніх витрат. Такнайчастіше буває, оскільки, як правило, крива попиту на продукцію монополістамає досить еластичну дільницю з великим кутом нахилу. Однак неважко уявитиситуацію, коли крива попиту проходить взагалі нижче кривої середніх витрат, немаючи з нею жодних спільних точок (рис. 8.5).

/>Рис.8.5. Варіант збитковості чистого монополіста

Така ситуаціяскладається у тому випадку, коли монополіст продовжує випускати продукції,попит на яку різко впав. Навіть якщо якесь підприємство було б сьогодніабсолютним монополістом по виробництву рахівниць чи примусів, це не надало бйому гарантій беззбиткової роботи.

8.3Економічні наслідки монополізму

Логічним завершенням дослідження монопольного ринкуповинна стати оцінка впливу монополізму на економічні процеси взагалі.Найсуттєвішими серед економічних наслідків чистої монополії є такі:

1. Монополіст вважає за доцільніше продаватименший обсяг продукції та назначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентнийвиробник (рис.8.4). Тому, з одного боку, суспільство перевитрачає певнукількість ресурсів, оскільки рівноважний обсяг виробництва не співпадає змінімальним рівнем середніх витрат. Перерозподіл ресурсів на користьмонополізованої галузі зменшив би середні витрати, що свідчило б про підвищенняефективності розподілу ресурсів. З іншого ж боку, споживачі змушені сплачуватисвого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вище,ніж середні витрати на виробництво. Цей “податок” складає економічний прибутокмонополіста. Оскільки вступ у галузь нових виробників заблоковано, то механізмліквідації економічного прибутку у довготерміновому періоді, властивийконкурентному ринку, тут не діє.

2.Середні витрати монополіста, як правило,не співпадають з середніми витратами конкуруючої фірми. До цього часупро можливості такого неспівпадіння мова не йшла. Насправді ж середні витратимонополіста (АТСм) можуть бути як нижчими, так і вищими ніж у конкуруючої фірми(АТСк).

Оскільки монополіст – це, як правило, великепідприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитися ефект масштабу(рис. 8.6). Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічногоприбутку, що його закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчіринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з конкурентною фірмою. Однактака ситуація складається досить рідко.

Рис. 8.6. Вплив ефекту масштабу на середні витратимонополіста та конкурентної фірми

Усі криві середніх витрат, які ми використовувалираніше, грунтуються на припущенні, що виробник використовує залучені ресурси змаксимальною ефективністю. Однак по відношенню до чистого монополіста цеприпущення досить часто стає необгрунтованим. Справа в тім, що у монополістафактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва, як правило, більші,ніж мінімально можливі. Це явище отримало назву “Х-неефективність”.Воно пояснюється такими причинами:

а) цілі менеджерів монополіста не співпадають зметою мінімізації витрат. Вони можуть реалізувати завдання росту фірми, нерахуючись з витратами; ухилятися від надмірного ризику, погоджуючись на більшівитрати; приймати на роботу некомпетентних друзів та родичів, знижуючи загальнуефективність управління тощо;

б) монополіст, не відчуваючи “подиху в потилицю”конкурента, стає в’ялим, не орієнтується на пошук технологій, які мінімізуютьвитрати;

в) монополія змушена нести додаткові витрати позбереженню свого монопольного становища. Це можуть бути як офіційні (легальні)платежі за придбання патентів, ліцензій, так і неофіційні (нелегальні) витратина підкуп посадових осіб, тиск на постачальників ресурсів тощо.

3.Монополія суперечливо впливає нанауково-технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії позволяютьїй виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку новихтехнологій. Це, як правило, не під силу дрібним виробникам на конкурентномуринку. Більшість сучасних відкриттів дійсно зроблено за участю монополій.Однак, з іншого боку, у чистого монополіста немає автоматичних стимулів донауково-технічного прогресу. Тому він може дозволити собі бути неефективним.

4. Чистий монополіст має можливість проводитицінову дискримінацію. Вона має місце тоді, коли певний продуктреалізується більше ніж по одній ціні і ці відмінності не пов’язані звідмінностями у витратах. Продавець-монополіст може застосовувати ціновудискримінацію за умови, що він має можливість виділити різні групи покупців, таякщо первинний покупець не може перепродувати товар чи послугу. Прикладів такоїдискримінації досить багато, особливо коли мова йде про природну монополію.Так, електропостачання населення та підприємств в Україні ведеться за різнимитарифами, заниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваютьсяУкрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Таким чином, монополізм має суперечливі економічнінаслідки. Однак одне незаперечно: від підриває конкуренцію як основу ринковогосаморегулювання. Тому однією з функцій держави в сучасних умовах вважається обмеженнямонополізму, підтримка конкурентного середовища.

Основні терміни тапоняття

Чиста монополія Цілімонополістичного ціноутворення

Бар’єри вступу у галузь Х-неефективність

Патенти Витрати на збереження монополії

Ліцензії Цінова дискримінація

Недобросовісна конкуренція

Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є чи не найпоширенішоюмоделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання.Тому кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чипродавцем, який орієнтується у своїй поведінці на монополістичну конкуренцію.Пізнання моделі цієї поведінки і становить головну мету теми. Її досягненнядасть змогу не тільки набути певних професійних знань, а і краще зрозумітисвого контрагента на ринку у повсякденному житті.

9.1Монополістична конкуренція та її основні риси

Монополістичну конкуренцію не слід плутати змонопольним ринком. Хоча ці терміни досить співзвучні, але відображають зовсімрізні ситуації на ринку. Риси монопольного ринку нами розглянуті у попереднійтемі. Зупинимося тепер на характеристиці особливостей монополістичноїконкуренції.

1.На ринку представлена досить великакількість продавців. Що означає словосполучення “досить велика”? Дляіснування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна відповідатитаким критеріям:

— вона не повинна бути надто великою, щоб попит неперетворився у абсолютно еластичний, що властиво для чистої конкуренції;

— вона повинна бути не надто малою, щоб кожна фірмаволоділа відносно незначною часткою ринку та мала обмежений контроль над ціною(але все-таки мала);

— вона повинна бути досить значною, щоб виключитиможливість таємних угод, погоджених дій окремих фірм з метою обмеження обсягіввиробництва та штучного підвищення цін;

— вона повинна бути достатньою, щоб фірми у галузіне відчували взаємної залежності між собою, кожна з них щоб визначала своюполітику, не озираючись на можливу реакцію конкурентів.

Тому якщо для чистої конкуренції на ринку необхідномати сотні або й тисячі фірм, то для монополістичної конкуренції достатньо 30,50 чи 70 фірм.

2.Продукти, що пропонуються на ринку, хоча йналежать до однієї товарної групи, достатньо диференційовані. В основіцієї диференціації можуть бути як реальні відмінності, так і удавані. Реальнівідмінності досягаються за рахунок:

а) якості товару. Товари можуть відрізнятисяпевними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені,дизайном, якістю роботи тощо. Товарні ринки України переповнені товарами зоднаковою товарною маркою, але виготовленими у різних країнах: Польщі чиІталії, Японії чи Малазії, Кореї чи Болгарії. При цьому їх якість може матидосить суттєві відмінності;

б) поглиблення післяпродажного обслуговування.Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, щозбільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товарпокупцеві, здійснюють зібрання та установку меблів у квартирі покупця тощо;

в) місця продажу товару. Це особливостосується товарів, потреба в яких виникає в певному місця і задовольнити якукраще якраз там. Скажімо, кафе, що розташоване у людному місці на березі Дніпраз чудовим краєвидом, чи бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілівбудуть привабливішими для покупців за інших рівних умов;

г) стимулювання збуту. З метою виділеннясвого товару серед інших фірма може стимулювати збут, встановлюючи призи дляпокупців. Наприклад, Тростянецька кондитерська фабрика “Корона” при придбанні0,5 кг цукерок видає кожному покупцеві спеціальний пакет з її емблемою, абензоколонка “Південь” при придбанні 30 л бензину безкоштовно вручає водіюпляшку мінеральної води.

Разом з тим, диференціація товару часом ґрунтуєтьсяна удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламнаполітика фірми (“Наша зубна паста – це єдиний надійний захист від карієсу” чи“Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень”). Цьому ж підпорядкованевикористання відомих торгових знаків чи торгових марок.

3. Обмежена можливість впливу на ціни.Було б помилковим вважати, що при монополістичній конкуренції фірма взагалі неможе вплинути на ціну продукту, який вона реалізує. Вдале розташування, яскраваупаковка, результативна рекламна кампанія дають фірмі певні переваги передіншими, що зумовлює можливість реалізувати свою продукцію дещо дорожче. Але цяможливість обмежена тим, що на ринку монополістичної конкуренції існує багатоблизьких товарів-субститутів, а тому покупець має змогу придбати товар у іншогопродавця, якщо його ціна виявиться привабливішою.

4. Легкий вступ у галузь. Оскільки наринку досить велика кількість конкуруючих фірм, то створити якість бар’єри длявступу у галузь нових виробників практично не можливо. Разом з тим, існує певневиключення з цього загального правила. Скажімо, кількість місць, найзручнішихдля встановлення кіосків, обмежена, а тому для додаткових конкурентівз’являються бар’єри. Це особливо важливо для розуміння моделі поведінки фірмина ринку з монополістичною конкуренцією у довготерміновому періоді.

Ринок монополістичної конкуренції займає деякепроміжне місце між монопольним ринком та ринком чистої конкуренції. Тому імеханізм визначення ціни та обсягів виробництва при монополістичній конкуренціїє переплетінням розглянутих у двох попередніх темах моделей.

9.2 Визначення ціни таобсягів виробництва примонополістичній конкуренції

Припустимо, що якась фірма, зорієнтована намонополістичну конкуренцію, виробляє та постачає на ринок певний вид продукції,що відрізняється від інших товарів цієї групи. Який вигляд буде мати кривапопиту (крива продаж) на цей товар?

З одного боку, можна з впевненістю сказати, що якщокрива попиту і буде абсолютно еластична, то тільки у певних межах, оскількидоля фірми не така вже й мала, щоб збільшення нею обсягів продаж взагалі невпливало на ціни. Найчастіше ж вона має похилий характер, тому що: а) фірма вумовах монополістичної конкуренції має меншу кількість конкурентів, ніж наконкурентному ринку; б) продукти цих конкурентів є близькими, але не ідеальнимизамінниками.

З іншого ж боку, крива попиту матиме більшуеластичність, ніж на монопольному ринку. Тут є можливість за рахунок позитивноїдиференціації продукту добиватися ефекту заміщення, коли попит з інших товарівцієї групи переключається на товар даної фірми.

В узагальненому вигляді можна сказати, щоеластичність кривої попиту буде залежати від числа конкурентів, з якимзіштовхується фірма, та ступеню диференціації продукту в галузі. Чимчисельніша група конкурентів та слабша диференціація продукту, тим більшеластичною буде крива попиту для кожного з них. У цьому випадкумонополістична конкуренція буде наближатися до досконалої. Якщо кількістьконкурентів буде обмежена, а глибина диференціації продукту значна, кривапопиту матиме менш еластичний вигляд, що наближатиме положення фірми намонопольному ринку до чистої монополії.

З урахуванням вступних зауважень розглянемо тепермеханізм вибору обсягів виробництва та ціни у короткотерміновому тадовготерміновому періодах.

Оскільки крива попиту, що характеризує можливіспіввідношення “ціна-продукт”, для ринку монополістичної конкуренції матимеспадаючий характер (хоча і при незначному куті нахилу), то подібно домонопольного ринку крива граничного доходу буде завжди знаходитися нижче неї.Застосовуючи загальне правило, можна сказати, що фірма на ринкумонополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде максимізуватисвої прибутки або мінімізувати збитки, виробляючи такий обсяг продукції, щовідповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат та граничногодоходу.

/>Рис. 9.1. Максимізація прибутку фірми на ринкумонополістичної конкуренції

Оскільки фірма виробляє продукт, який не маєабсолютного замінника, то зменшення його пропозиції на ринку призведе додеякого підвищення цін. За рахунок цього у короткотерміновому періоді фірма намонополістичному ринку може отримувати економічний прибуток, розмір якоговідповідає площі заштрихованої фігури на рис. 9.1.

Однак фірма не застрахована від збитків. Умовоюотримання економічного прибутку є такий характер попиту на продукт фірми, приякому крива попиту перетинає криву середніх витрат. Якщо ж вона розташовананижче кривої середніх витрат, але перетинає криву середніх змінних витрат,фірма буде вирішувати завдання мінімізації збитків (рис.9.2).

Рис. 9.2 Мінімізація збитків фірми на ринку монополістичноїконкуренції

Якщо крива попиту пройде нижче кривої середніхзмінних витрат, фірма змушена буде приймати рішення про припинення виробництва,оскільки при будь-якому його обсязі збитки будуть перевищувати постійнівитрати.

Таким чином,у короткотерміновому періоді фірма в умовах монополістичної конкуренції можеотримувати економічний прибуток, терпіти збитки чи вирішувати проблемузакриття. Що ж відбуватиметься у довготерміновому періоді?

Однозначновідповісти на це запитання неможливо. Ми можемо говорити лише про загальнутенденцію. Нею можна вважати устремління до отримання фірмою нормальногоприбутку, беззбитковості, тобто встановлення ціни на рівні середніх витрат.

Економічнийприбуток, що його отримує типова фірма в умовах монополістичної конкуренції,приваблює вступити у галузь нові фірми. Збільшується кількість конкурентів тазростає число продуктів, що здатні досить ефективно замінити продукт типовоїфірми. Це призводить до того, що крива попиту стає більш еластичною, наближаючиумови монополістичної конкуренції до умов конкурентного ринку. Віддаль міжкривими попиту та середніх витрат зменшується, ліквідуючи економічний прибуток.

Навпаки, якщотипова фірма терпить збитки, спостерігається відтік із галузі виробниківкількість конкурентів зменшується, диференціація товарів поглиблюється, кривапопиту стає крутішою (менш еластичною). Як результат, вона може перетнути кривусередніх витрат, ліквідувавши таким чином збитки фірми.

Рівновагавстановиться тоді, коли криві попиту та середніх витрат будуть мати лише однуспільну точку – точку дотику, тобто коли ціна встановиться на рівні середніхвитрат для певного обсягу виробництва, а фірма не буде отримувати економічногоприбутку та не нестиме збитки (рис.9.3):

/>Рис. 9.3. Рівновага фірми у довготерміновомуперіоді

Разом з тим,необхідно усвідомлювати, що для ринку монополістичної конкуренції встановленняціни на рівні середніх витрат є лише тенденцією. Існують фактори, щоускладнюють прогнозування результатів монополістичної конкуренції у довготерміновомуперіоді. До них можна віднести такі обставини:

1. Існують певні бар’єри для вступу у галузь примонополістичній конкуренції. Так для проведення комерційних та комісійнихоперацій на фондовому ринку України необхідно отримати дозвіл від Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку (ліцензію). Ця процедура займаєнемало часу і не дешево обходиться для фірми. Тому якщо якийсь торговецьцінними паперами зумів надати своїм послугам властивості, що приваблюютьклієнтів, він досить довго може бути захищеним від появи нових конкурентів таотримувати економічний прибуток.

2. Диференціація продукту чи послуги можегрунтуватися на таких обставинах, які важно, а може навіть неможливо відтворитиконкурентам. Скажімо, рекламній фірмі вдалося залучити до співпраціталановитого художника, що позитивно позначилося на її продукції та дозволиловиділити свій товар серед продуктів аналогічних фірм. Поглиблення диференціаціїпродукту, яке відбулося у цьому випадку, не зможе бути ліквідовано за рахунок новихконкурентів, а тому фірма буде отримувати економічний прибуток на протязідовготривалого періоду.

Подібних прикладів можна навести чимало, що даєпідстави оцінювати досягнення рівності ціни середнім витратам на ринкумонополістичної конкуренції лише як досить ймовірний результат у довготриваломуперіоді.

9.3 Монополістичнаконкуренція та ефективність

При аналізі конкурентного ринку нами булоз’ясовано, що найвища ефективність використання ресурсів та виробничаефективність забезпечуються тоді тоді, коли рівновага виробника досягається прирівності ціни, граничних витрат та мінімальних середніх витрат:

Р = МС = АТС min. (9.2)

Інакше кажучи, ефективність гарантує споживачамотримання найбільшого обсягу продукції за найнижчими цінами, що взагалі можливіпри існуючій технології та витратах виробництва. Спробуємо за цим критеріємоцінити ефективність монополістичної конкуренції.

Як видно з аналізу, проведеного при викладенніпопереднього питання теми, при монополістичній конкуренції рівновага виробниканіколи не може бути досягнута при рівності ціни граничним витратам. Аджерівновага наступає у точці перетину кривої граничних витрат з кривою граничногодоходу, тобто коли МС =MR. Оскільки ж ціна завжди більша за граничний дохід,то і в точці рівноваги вона буде більшою за граничні витрати. Для рівновагифірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива така нерівність:

Р > MC. (9.3)

Це означає, що елемент монополізму, якийвластивий монополістичній конкуренції, завжди викликає деяке недовикористанняресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на якийсь товар перевищуютьграничні витрати на його отримання, то це свідчить, що суспільство оцінюєдодаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було бвиробити за тих же витрат. Тому можна вважати, що монополістична конкуренція незабезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Навпаки,спостереження дають масу прикладів недовикористання виробничих потужностейфірмами, орієнтованими на монополістичну конкуренцію. Скажімо, багато хто зпересічних громадян дивується, коли неподалік від однієї бензоколонкивідкривається нова, хоча і перша не перевантажена клієнтами. Якраз перевищенняціни над граничними витратами дозволяє обом виробникам отримувати економічнийприбуток за умови недовантаження потужностей.

Монополістична конкуренція не здатна забезпечитинайвищу виробничу ефективність, тобто рівність цін мінімальним середнімвитратам. Адже перетин кривих граничних та середніх витрат приходиться на точкумінімуму останніх. Для досягнення максимальної виробничої ефективностінеобхідно щоб через цю саму точку одночасно пройшли криві попиту та граничногодоходу. Оскільки вони не співпадають, то досягнення найвищої ефективності длямонополістичної конкуренції принципово неможливе. Навпаки, як укороткотерміновому так і довготерміновому періодах ціна вища мінімальнихсередніх витрат:

Р > ATC min. (9.4)

Тому споживачі завжди змушені платити на ринкумонополістичної конкуренції ціну за одиницю продукції більшу, ніж це могло ббути на конкурентному ринку.

Таким чином, недовантажені потужності підприємствта завищені ціни – ось плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однакнавіть це досить критичне зауваження не дає достатньо підстав для однозначнонегативної оцінки монополістичної конкуренції. Справа в тім, що орієнтація намонополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділеннясвого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи прицьому різноманітність потреб споживачів. Тому аналіз ринку монополістичноїконкуренції буде не повним без розгляду нецінової конкуренції, яка спонукаєфірму до пошуку нових варіантів задоволення потреб споживачів.

9.4 Нецінова конкуренція

До цього часу ми дотримувалися припущення, що фірмапоставляє на ринок певний продукт, нічого у ньому не змінюючи. Однак насправді,отримавши економічний прибуток, фірма не чекає, поки конкуренти зроблятьаналогічний товар та ліквідують його надприбуток. З метою збільшення попиту насвій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її донецінової конкуренції. Слід зауважити, що якраз нецінова конкуренція виступаєнайбільш розповсюдженою форм для моделі ринку, що аналізується.

В узагальненому вигляді методи неціновоїконкуренції можна поділити на дві групи: а) пов’язані з удосконаленнямпродукту; б) орієнтовані на рекламно-пропогандистську діяльність.

Удосконалення продукту може здійснюватися бездокорінної зміни його споживацьких якостей. Це стосується упаковки товару, йогодизайну, способів продажу тощо. Однак в довготерміновому періоді фірмиорієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілювали б у собі новідосягнення науки та техніки. Тому на відміну від чистої монополіїмонополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізаціїнаукових та технічних новинок. Багато з фірм планують моральне старінняпродукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов повпровадженню нових товарів.

Досягнення тимчасових переваг над конкурентамиможливе не тільки на базі реальних відмінностей свого товару, а і за рахунокактивної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення долі на ринкута посилення лояльності споживачів до товару фірми. Стосовно графічногозображення положення фірми на ринку, успіх реклами буде означати переміщеннякривої попиту вправо та зменшення її еластичності.

На рис.9.4 запропоновано загальну схему рекламногопроцесу. Він включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації,через який рекламне повідомлення буде послане потенційним покупцям, власнерекламування та оцінку ефективності рекламної діяльності.

Фірми досить багато уваги приділяють розробцірекламного повідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу,його обсяг – все це визначає кінцеву результативність усього рекламногопроцесу.

Вибір засобу інформації для посилання рекламногоповідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами(інформаційна, переконуюча чи нагадуюча) тощо.

Вибір часу та місця власне рекламування повиненвраховувати кілька обставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомленийвід скрізь оточуючої його реклами, намагається захиститися від неї умовнокажучи “інформаційним щитом”. І тільки та реклама може розраховувати на успіх,яка зможе пробити цей щит: чи то незвичайною формою, чи змістом, чи місцемподачі.

/> Зворотний зв’язок

Рис. 9.4. Загальна схема рекламного процесу

Рекламна інформація ніколи не існує самостійно.Споживача завжди оточує ціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельноз рекламною, у схемі названа шумами. Ці шуми можуть бути на стільки сильними,що будуть повністю глушити рекламну інформацію. Досить привабливим часом длятелевізійної реклами є показ футбольних матчів. Однак якщо футболісти однієї зкоманд провели вдалу атаку та забили гол, то можна з упевненістю сказати, щорекламне повідомлення, яке подасть у ефір режисер, залишиться нікимнепоміченим.

У економічній науці роль реклами розцінюєтьсясуперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Середних особливо слід виділити такі:

1. Реклама надає інформацію, яка допомагаєспоживачам зробити розумний вибір. Адже однією з найважливіших передумовобгрунтованого вибору завжди вважалась повнота інформації.

2. Кошти за розміщення реклами – це чи ненайголовніше джерело доходів засобів масової інформації. Ні телебачення, нірадіо, ні газети не могли б існувати, якби не надавали оплачуваних рекламнихпослуг. Цей зовнішній ефект для глядачів та читачів з суспільної точки зорувиправдовує певні незручності, пов’язані з перенасиченістю рекламою засобівмасової інформації.

3. Реклама стимулює удосконалення продуктурекламодавцем. Рекламна кампанія буде приречена на провал, якщо продукт не будемати хоча б частини тих властивостей, про які іде мова у рекламномуповідомленні.

4. Реклама стимулює високий рівень споживацькихвитрат, що створює позитивні передумови для економічного росту, збільшеннязайнятості та в кінцевому рахунку підвищення загального добробуту нації.Відомий вислів проголошує: “Якщо реклама ефективно виконує свою роботу, тобагато хто з людей зберігає свою”.

Разом з тим, доцільно прислухатися і до аргументів,які висловлюються проти реклами:

1. Головна мета реклами – переконувати, а неінформувати. Згадайте хоча б зміст основних рекламних повідомлень, які ви щоднябачите по телебаченню. Більшість з них побудована на протиставленні товаруфірми з іншим товаром та має за мету переконати, що придбати товар фірми – цеєдине вірне рішення.

2. Витрати на рекламу є відносно непродуктивними,вони нічого або майже нічого не додають до процвітання суспільства. Хоча самарекламна діяльність і створює додаткові робочі місця (рекламні агентства,засоби інформації тощо), однак при альтернативному використанні рекламнихкоштів вони могли б принести більший суспільний ефект.

3. Реклама часом викликає негативні зовнішніефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю тощо.

4. Ефективність реклами низько, оскільки більша їїчастина має тенденцію до самонейтралізації. Скажімо, активна рекламна кампаніязубних паст “Sanino” та “Colgate” призводить до того, що споживач не знає, якийвибір йому зробити, а тому керується іншими критеріями при визначенні покупки.

Спробуйте знайти додаткові аргументи на користьреклами та проти неї і обговоріть їх з своїми друзями.

Таким чином, фірма, яка намагається максимізуватиприбуток в умовах монополістичної конкуренції, досягає цього за рахунокманеврування співвідношенням “ціна-продукт”, удосконаленням самого продукту тапроведенням рекламно-пропогандистської кампанії.

Основні терміни тапоняття

Монополістична конкуренція Недовикористанняресурсів

Диференціація продукту Неціноваконкуренція

Реальні та вдавані відмінності Реклама

продукту Аргументи “за” рекламу

Умови рівноваги у довготерміновому Аргументи“проти” реклами

періоді

Розділ 4. Загальнарівновага

Тема 10. Аналіз загальної рівноваги та ефективність

До цього часу ми розглядали, яким чином досягаютьрівноваги окремі економічні суб’єкти (рівновага споживача та рівновага фірми)чи окремі сектори ринку (ринок товарів, ринок ресурсів). Для цілісного уявленняпро функціонування мікросистеми необхідно розглянути, яким чином зміна ситуаціїна одному ринку трансформується у зміни на інших ринках. Потребує додатковогоаналізу механізм перерозподілу ресурсів між окремими частинами загального ринкута досягнення найвищої загальної ефективності функціонування економічної системи.

10.1 Аналіз часткової та загальної рівноваги

Аналізчасткової рівноваги, яким ми займалися у попередніх розділах, означає вивченнярівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох специфічнихринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка – цетісний клубок найрізноманітніших зв’язків між господарюючими суб’єктами:економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов’язковопередається до інших. Тому необхіднийаналіз загальної рівноваги, тобтовсеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усіма ринками та цінами, які утворюютьринкову систему в цілому.

Аналіззагальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектівзворотного зв’язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотного зв’язку – це подальшазміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на викликаніподіями на ньому зміни цін на пов’язаних з ним ринках. Розглянемо це наприкладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр. Через розрив традиційнихекономічних зв’язків після отримання незалежності постачання нафти на ринкиУкраїни скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело дозростання цін (рис. 10.1а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, привиробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиціїбензину теж перемістилася вліво, і ціни на нього зросли (рис. 10.1б). Бензин, у своючергу, є комплементарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензинвикликало зменшення попиту на автомобілі (рис. 10.1в), бензин і,відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефектузаміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. 10.1г). Як наслідок усіхцих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї.Економічний маховик почне знову розкручуватися, але уже у зворотному напрямку:зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту наавтомобілі, підвищення попиту на бензин, підвищення попиту на нафту, ріст цінна нафту. Однак кожний наступний імпульс буде мати меншу силу, ніж попередній.Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і векономіці встановиться загальна рівновага.

/>Рис.10.1. Ефект зворотного зв’язку

Загальнарівновага матиме місце тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попитучи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції наусіх ринках. Зацих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чипропозиції.

1.2 Діаграма Еджворта

У наведеномувище прикладі ми продемонстрували взаємоз’вязок між чотирма ринками. Насправдіситуація ще складніша. Однак для розуміння основних принципів досягненнязагальної рівноваги достатньо буде двомірного аналізу.

Припустимо,що в економічній системі використовується лише два фактори виробництва (працята капітал). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано40000 людино-годин праці та 20000 машино-годин капіталу. Сукупний обсяг послугфакторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурснимобмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено увиробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщовиробництво обмежено лише двома продуктами (Х та У), то можна стверджувати, що,чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства повиробництву іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які длядвопродуктової моделі матимуть такий вигляд:

L= LX + LY. (10.1)

K= KX + KY. (10.2)

Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці і капіталу служить діаграмаЕджворта. Вона є прямокутником,сторони якого представляють обсяги ресурсів, що їх має у своєму розпорядженнісуспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджвортавідповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів длявиробництва товарів Х та У (рис. 10.2).

/>Рис. 10.2. Діаграма Еджворта

На діаграмівід точки О у відповідні сторони відкладаються затрати праці та капіталу навиробництво товару Х, а від точки О1 – на виробництво товару У. Наприклад, уточці А на виробництво товару Х буде здійснено такі затрати: LX = 28000, KX = 10000, а навиробництво товару У відповідно – LY = 12000, KY = 10000.

Щоб визначитиобсяги випуску товарів Х та У при такому розподілі ресурсів, необхідно провестичерез точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництватовару Х становитиме 600 одиниць, а товару У – 300 одиниць.

Таким чином,кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY, KX, KY, QX, QY.

1.3 Ефективністьвиробництва

Чи можнавважати виробництво товарів Х та У у точці А ефективним? Відповідь на цепитання можна отримати, аналізуючи діаграму Еджворта.

Ефективністьвиробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявнихресурсів таким чином, щоб збільшити випуск одного з товарів без зменшення випускубудь-якого іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці Анеефективне. Адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись вліво,ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництватовару У.

Не важкодійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкамдотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 10.3).

/>Рис. 10.3. Крива ефективність виробництва

Уточках дотику кути нахилу ізоквант співпадають. Тоді можна стверджувати, щоефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічногозаміщення ресурсів при виробництві обох товарів:

MRTSLKX = MRTSLKY. (10.3)

Черезусі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривоюефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує усі тікомбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Від кривоїефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вонапоказує, який максимальний обсяг деякого товару можна виробити при заданихобсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Аджекожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, алей максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягахіншого, що й складає головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 10.4).

/>Рис. 10.4 Крива виробничих можливостей

Користуючись кривою виробничих можливостей, можнавизначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, яка показує,якою кількістю товару У потрібно знехтувати для отримання додаткової одиницітовару Х:

MRT XY = -DQY / DQX. (10.4)

Граничнанорма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей, помноженомуна –1. Її також можна виразити через граничні витрати на виробництвовідповідних товарів:

MRT XY = МСХ / МС У. (10.5)

1.4 Обмін та ефективністьрозподілу

Розподілресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певнийперіод часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливимполіпшити становище будь-кого без завдання шкоди комусь іншому. Можнапобудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів. Нехай одна з точок накривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: QX = 400; QY = 300. Ці продуктирозподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С нарис. 10.5.

Рис. 10.5. Аналіз розподілу задіаграмою Еджворта

Длявизначення ступеня задоволення потреб споживачами А та Б проведемо через точкуС відповідні криві байдужості UА1 та UБ1. Аналізуючи ситуацію, що склалась, можна дійти висновкупро неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості UА1 можна поліпшитистановище споживача Б, не погіршуючи становища споживача А.

Розподілзаданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли вінвідповідає точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. 10.6).

/>Рис 10.6. Ефективність розподілу

Оскільки уточках дотику нахили кривих рівні, то і рівні норми заміщення продуктів:

MRS XYA = MRS XYБ. (10.6)

Лінія АБ, щоз’єднує усі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картамцих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірноюлінією. Вона показує усі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ міждвома споживачами.

Коли іресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшитистановище однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, заПарето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності необхіднавідсутність можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілуресурсів або обміну продуктами між споживачами. Тому умову, необхідну длядосягнення оптимального, за Парето, розподілу ресурсів, можна подати у виглядірівності:

MRSXYA = MRS XYБ = MRT XY. (10.7)

Дляекономічної системи існує множина точок ефективності, для яких витримуєтьсязазначена рівність. Ці точки утворюють криву споживацьких можливостей.Вона показує, як корисність, що її отримують споживачі, змінюється при усіхможливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 10.7).

/>Рис. 10.7. Крива споживацьких можливостей

Кожна точкана кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілупродукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо покращити положення однієї особи беззаподіяння шкоди іншій.

Чи забезпечуєекономічна система фактичний розподіл продукту та ресурсів, який відповідав биефективному? Як було з’ясовано у попередньому розділі, тільки конкурентнийринок здатний забезпечити таку ефективність. Усі інші моделі модифікуютьмеханізм розподілу, що призводить до певного недовикористання ресурсів тазавищення цін на продукцію проти конкурентного ринку. Однак це не дає підставоднозначно оцінити чисту конкуренцію як взірець, а усі інші моделі як такі, щоповинні бути усунені. Кожна з них має певні позитивні наслідки свогофункціонування, доповнює одна одну, а усі разом вони формують реальний механізмфункціонування мікросистеми.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯАналіз частковоїрівноваги Крива виробничих можливостей

Аналіззагальної рівноваги Гранична норма трансформації

Ефектзворотного зв’язку Ефективність розподілу

Загальнарівновага Договірна крива

Ресурсні обмеження Оптимальний, за Парето, розподіл

ДіаграмаЕджворта ресурсів

Ефективністьвиробництва Крива споживацьких можливостей

РЕКОМЕНДОВАНАЛІТЕРАТУРА

1. Гребенников П.П… Леусский А.Й., Тарасевич Л.С.Микроэкономика / Общ. ред. Л. С. Тарасевича. — СПб: Изд-во СПбУЗФ, 1996.

2. Долан З. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ.В.Лукашевича и др. / Под общ. ред. Б. Лисовика, В. Лукашевича. — СПб, 1994.

3. Долан З. Дж., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическаямодель: Пер. с англ. В.Лукашевича и др. / Под общ.ред. Б. Лисовика, В.Лукашевича. — СПб, 1992.

4. Исохин В.Я. Экономическая теория: введение врынок и микроэко-номический анализ: Учебник. — М.: ИНФРА, 1997.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы,проблемы и политика: В 2-х т.: Пер. с англ. 11-го изд. — М.: Республика, 1992.

6. Максимова В. Ф. Микроэкономика: Учебник. —Изд. 3-е, перераб. и доп. — М.: Соминтэк, 1996.

7. Нуреев Р. М. Основы экономической теории:Микроэкономика: Учебник для вузов. — М.: Высш. шк., 1996.

8. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика:Сокр. пер. с англ. / Науч.ред. А.Т. Борисевич, В.М. Полтерович, В.И. Данилов идр. — М., 1992.

9. Рыночная экономика: Учебник. В 3-х т. Теориярыночной экономики. Ч. 1. Микроэкономика.—М.: Соминтэк, 1991.

10. Тиром Жан. Рынки и рыночная власть: Теорияорганизации про-мышленности: Пер. с англ. — СПб: Экономич. шк., 1996.

11. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика:анализ и применение. В 2-х т.: Пер. с англ. — М.: Финансы и статистика, 1992.

12. Ястремський О.І., Гриценко О.Г.Основимікроекономіки: Підручник для вузів. — К.: Знання, 1998.

еще рефераты

Еще работы по экономике

Реферат по экономике

Преимущества и недостатки рыночного механизма хозяйствования

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Анализ финансово-хозяйственной деятельности предприятия

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Анализ финансовой устойчивости предприятия ОАО "Кавказгидрогеология"

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Аналіз використання основних фондів підприємства

1 Сентября 2013