Реферат: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

1. Право наздійснення зовнішньоекономічної діяльності

2. Напрямиполіпшення інвестиційної діяльності українських підприємств

3. Підготовкадо укладання зовнішньоекономічного конракту

1. Право наздійснення зовнішньоекономічної діяльності

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне правоздійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежновід форм власності та інших ознак. Фізичні особи мають право здійснюватизовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатностізгідно з законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживанняна території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані якпідприємці згідно з Законом України «Про підприємництво». Юридичніособи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхстатутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність їїсуб'єктів у випадках, не передбачених законом, в тому числі і шляхом виданняпідзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановленихзаконом, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і яктаке забороняється. До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності може бутизастосована санкція у вигляді тимчасового призупинення права здійснення такоїдіяльності у випадках порушення чинних законів України, що стосуються цієїдіяльності.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який одержав від цієїдіяльності у власність кошти, майно, майнові і немайнові права та іншірезультати, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними на свійрозсуд. Вилучення результатів зовнішньоекономічної діяльності у власника убудь-якій платній або неоплатній формі без його згоди забороняється, завинятком випадків, передбачених законами України.

2.Напрями поліпшення інвестиційної діяльності українських підприємств

У порівнянні з іншими Україна не є найкращою країною дляздійснення інвестицій. Економічна нестабільність численні затримки і протиріччяпри проведенні реформ стали причиною того, що в міжнародному рейтингукредитоспроможності вона виглядає не досить привабливо. За рейтингом журналу«Institutional Investor» Українапосідала в 1997 році 111 місце за такими країнами, як Того, Танзанія і Нігерія.У порівнянні з 1995 роком (109 місце) вона погіршила свої позиції. Цей рейтингоцінює надійність країни як боржника по іноземних фінансових кредитах.Український уряд повинен усвідомлювати, що українська економіка ведеконкурентну боротьбу за обмежений у своєму обсязі товар (капітал) на світовомуринку з майже 200 країнами, а у Східній Європі (включаючи СНД) — із більш ніж20 країнами.

Протягом останніх років в економіці України спостерігаютьсяпозитивні зрушення щодо пожвавлення інвестиційної активності. Так, загальнийреальний приріст інвестицій в основний капітал протягом 1998-1999 роківстановив 9,2%. Динаміка показників інвестиційної активності протягом 1999 рокумала дві чіткі тенденції. Якщо за підсумками першого півріччя 1999 року обсягінвестування в економіці скоротився на 12,7%, то в другому півріччіспостерігалося значне підвищення темпів інвестиційної діяльності — прирісткапітальних вкладень за III і IV квартал 1999 року становив 11,3%(нагромадження основного капіталу — 6,3%) відносно другого півріччя 1998 року.Приріст інвестицій в основний капітал за весь 1999 рік становив 2,9% порівняноз 1998 роком (рівень валового нагромадження основного капіталу не змінився).Розбіжність між динамікою інвестицій у першому та другому півріччях 1999 рокузумовлювала відмінністю складу факторів інвестиційної активності до і післяпрезидентських виборів.

У першому півріччі 1999 року були відсутні економічні передумови,які могли б забезпечити реальне зростання капіталовкладень. Для цього періоду єхарактерним погіршення фінансового стану всіх суб'єктів економічної діяльності,що, відповідно, позначилося на зменшенні фінансових ресурсів інвестування.Натомість друге півріччя 1999 року характеризувалося деякими позитивнимичинниками: спостерігалися зміни в законодавстві України щодо стимулюваннярозвитку виробництва (зокрема, в сфері активізації інвестиційних процесів,зростання обсягів виробництва та прибутку в галузях промисловості, розширеннякредитування реального експорту економіки).

На підвищенні інвестиційної активності у другому півріччі 1999року позначилися такі позитивні зміни у законодавстві:

1) скасування централізації амортизаційних відрахувань і поверненнядо практики застосування понижуючого коефіцієнта для норм амортизації (Закон Українивід 06.04.1999 року «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств»);

2) звільнення від ПДВ основних засобів, що вносяться до статутного фондупідприємства, при операціях в Україні і при ввезенні їх на територію країни;

3) виключення платежів по орендних операціях з категорії «відсотки»;

4) зменшення рівня оподаткування операцій з цінними паперами (Закон України«Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційноїдіяльності» від 15.07.1999 року);

5) переведення обліку ПДВ при виконанні підрядних будівельно-монтажнихробіт на касовий метод (Закон України від 14.07.1999 року «Про внесення змін дост.11 Закону «Про ПДВ»»);

6) можливість отримання пільгового довгострокового державного кредиту молодимсім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво(реконструкцію) житла(Постанова КМУ від 17.05.1999 року);

7) запровадження на базі холдингової компанії «Київміськбуд»економічного експерименту для стимулювання розвитку житлового будівництва ззалученням коштів громадян та суб'єктів підприємницької діяльності на довгостроковіжитлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитуваннябудівництва житла для населення під заставу цього житла (Указ ПрезидентаУкраїни від 27.06.1999року);

8) спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктівмалого бізнесу, що створює умови для розвитку приватного підприємництва (Указ ПрезидентаУкраїни від 28.06.1999 року).

Незважаючи на це, Україна посідала в 1999 році одне з останніхмісць у Східній Європі за показниками прямих іноземних інвестицій (8 дол. СШАна людину). Нижчим цей показник був лише в Туркменії, Узбекистані, Вірменії таМакедонії. Централізовані іноземні інвестиції в перерахунку на одного мешканцяв Угорщині становили 198 дол. США, у Латвії та Словенії -відповідно 160 і 170дол. США, а загальна сума інвестицій у Польщу того ж року становила 4500 млн.дол. США, тобто майже вії разів більше ніж в Україну. Загальна сума прямихіноземних інвестицій унаслідок низької інвестиційної привабливості нашої країнибула також незначною.

Таку структуру прямих іноземних інвестицій в Україну навряд чиможна вважати задовільною. Так, на початку 1999 року їх загальна сума становила2810,7 млн. дол. США і лише незначну їх частину — 13% — було одержано у виглядікредитів та позик. Несприятливий інвестиційний клімат призвів до значногозменшення капіталу нерезидентів. Із загальної суми зменшення капіталу 65,7%припадає на вилучення грошових, майнових та інших внесків, 133,9% — наскасування угод із резидентами України.

На сьогодні доступ до ринку приватних інвестицій в Україні дуже обмежений.Брак стабільної та прозорої бази, невисока купівельна спроможність громадян,невизначеність пріоритетів інвестиційної політики держави — все це не сприяєзалученню іноземного капіталу. Можна зробити висновок, що формуванняінвестиційного ринку в Україні відбувається дуже повільно і в недостатньому длязабезпечення нормального розвитку економічних процесів обсязі. Сприятивирішенню цієї проблеми покликана банківська система, за допомогою якої можнаспрямувати кошти в необхідне для країни русло.

Чисті прямі інвестиції в першому півріччі 2000 року склали 339млн. дол. США, що на 112% вище ніж за аналогічний період 1999 року. Підвищенняприпливу прямих іноземних інвестицій було викликане проведенням приватизаціїпривабливих об'єктів, загальним поліпшенням інвестиційного клімату завдякиновим реформам і підвищенню внутрішнього попиту.

Рівень портфельних інвестицій в цілому за півріччя був негативним(—16 млн. дол. США), але в І і II кварталах відповідного періоду в платіжномубалансі відображені різкі коливання (приблизно ±470 млн. дол. США). Насправдініяких великих припливів і відтоків іноземного капіталу не відбувалося: простоза методологією укладання платіжного балансу саме таким чином повинневідображатися прострочення виплат відсотків по реструктуризованихєврооблігаціях. Рівень «справжніх» портфельних інвестицій залишався низькимчерез нерозвиненість українського фондового ринку.

Таким чином, Україна має в деяких сферах діяльності ліберальнеінвестиційне законодавство. Позитивним є і той факт, що обмеження нарепатріацію капіталу і прибутку мінімальні. Але надходженню інвестицій все щезаважають такі обставини, як:

ü негативне враження у населення від застосовуваних реформ;

ü  важкапрогнозованість рівня інфляції через нестабільність економіки;

ü  нерівноправністьіноземних та українських інвесторів;

ü  невизначеністьчинного законодавства;

ü  бюрократизм приприйнятті оперативних рішень та отриманні необхідних дозволів;

ü  відсутністьурядових програм підтримки нових і приватизованих підприємств;

ü  відсутністьдержавних гарантій іноземним інвесторам, за якими можна пред'явити позов;

ü  великийподатковий тягар на підприємствах;

ü  слабкарозвиненість вітчизняного фінансового ринку;

ü  незадовільнийстан ринку електроенергії та енергоносіїв.

Щоб позбавитися перешкод на шляху здійснення прямих іноземнихінвестицій в Україну, дещо поліпшуються умови для іноземних інвесторів. Дотаких заходів відносяться такі позитивні кроки:

• створення консультативної ради з іноземних інвестицій при урядовіпід керівництвом Прем'єр-міністра;

• надання можливості іноземцям придбати землю;

• вступ у дію Закону України «Про режим іноземного інвестування»від19.03.1996 року №93/96-ВР.

Впроваджуються й інші заходи, згрупування яких відповідно до їхпризначення показане на рис. 1.

зовнішньоекономічнийінвестиційний контракт

Поліпшення політичних і макроекономічних умов містить такінапрямки реформ, як здійснення наполегливої політики стабілізації; ефективнезниження рівня інфляції; сприяння уряду іноземному інвестуванню; створеннямісцевими органами влади в регіонах стимулів для залучення прямих іноземнихінвестицій; продовження політики формування відкритої ринкової економіки;відкрита інформаційна політика міністерств і відомств; здійснення маркетинговоїкампанії в національних та міжнародних масштабах для поліпшення іміджу Українияк країни-реципієнта прямих іноземних інвестицій.

Усунення перешкод, які збільшують ризик капіталовкладень передбачаєприпинення практики постійних змін законодавства про інвестиції; здійсненняпринципу рівноправного ставлення і до співвітчизників, і до іноземців у галузізахисту від можливості позбавлення прав власності; дотримання принципівзаконності на всіх рівнях управління, ліквідація «дискримінації» (при отриманнібанківських ліцензій, можливість звернення до суду при порушенні законіворганами управління); ліквідація зобов'язання отримувати ліцензію на кредити втвердій валюті, відміну обов'язкового продажу 50% валютної виручки; навчанняукраїнських менеджерів міжнародним стандартам управління.

Усунення факторів, які зашкоджують підвищенню прибутковостіінвестицій, включає такі напрямки структурних зрушень, як спрощеннябюрократичних процедур під час оформлення інвестицій, зменшення податків ізборів з підприємств, забезпечення фінансових стимулів для прямих іноземнихінвестицій.

До поліпшення умов для досягнення стратегічних цілей підприємств відносяться такізаходи, як лібералізація зовнішньої торгівлі та доступ до ринку; встановленнячітких інструкцій для розробки інвестиційних проектів; створення стимулів дляпрямих іноземних інвестицій місцевими органами влади; поліпшення інфраструктуричерез приватизацію та кредити на модернізацію Всесвітнього банку, ЄБРР,Європейського інвестиційного банку, а також завдяки міжнародному тендеру(залізниця, телефонна мережа).

Отже, створення сприятливого інвестиційного клімату в державі впершу чергу пов'язане зі здійсненням заходів для сприяння залученню прямихіноземних інвестицій, до яких слід віднести:

Ø  спрощення правилта інструкцій щодо ліцензування, оподаткування і репатріації прибутку;

Ø  просування устворенні правової основи, необхідної для ефективного функціонування ринковоїекономіки;

Ø  завершенняприватизації та зміцнення надійності цього процесу (ці заходи стосуються якдоступу інвесторів до процесу приватизації, так і його прозорості), а такожскорочення обмежень щодо реструктуризації приватизованих підприємств;

Ø  постійні зусиллядля зміцнення міжнародного іміджу країни, стабільності і надійності їїполітики.

3. Підготовкадо укладання зовнішньоекономічного контракту

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

1. Вибір ринку тайого вивчення.

2. Вибірконтрагента.

3. Проведення попередніхпереговорів й укладання контракту.

Вибір ринку проводиться за програмою маркетинга.

Щорокуз'являються сотні нових, раніше невідомих товарів, сотні тисяч модифікаційоднієї й тієї ж продукції. Зміни в розмірах виробництва, запасах, митнихтарифах, фрахті, курсах валют, кредитоспроможності, торговій політиці прямовпливають на рентабельність тієї чи іншої зовнішньоторговельної операції. Ціфактори повинні систематично й комплексно вивчатися. Промислові й торгові фірмививчають іноземні ринки шляхом обробки великої інформації, одержаної як відприватних агентів, так і від державних органів. Кожен відділ фірми займаєтьсявивченням визначеної функціональної ділянки ринку. Об'єкти вивчення залежатьвід роду діяльності фірми. Методи вивчення можуть бути різними. Існує ряднайбільш важливих факторів, що ретельно вивчаються під час підготовкизовнішньоторговельного контракту.

1. Політичнівідносини з країною-контрагентом. Недоцільно укладати контракти із партнеромкраїни, з яким ваша держава підтримує натягнуті політичні відносини.

2. Ємність товарногоринку. Необхідні свідоцтва одержують із статистичних даних країни, митнихорганів.

3. Кон'юнктура товарнихринків. Поточні кон'юнктурні спостереження ведуться беззупинно, а показникицін регулярно заносяться в картку. На основі вивчення цін створюються графіки,діаграми. При цьому прагнуть визначити:

а)      чи дійсно ціни відповідають сформованим ринковим умовам;

б)      які зміни цін були в недавньому часі;

в)      чи відносяться причини зміни цін до сезонних коливань чи до такихфакторів, як якість, упакування й ін.;

г)       чи впливає на ціни підвищена конкуренція. Спостереження за поточноюкон'юнктурою полягають у нагромадженні фактів й цифрового матеріалу, на базіяких робиться аналіз та прогноз кон'юнктури товарного ринку.

4. Торгово-політичні умови. Велика увага приділяється розмірам митнихзборів, що у різних країнах відрізняються один від одного. Наприклад, у ЄСсередній митний тариф з 125 груп товарів дорівнює 13 %; у деяких країнах, щорозвиваються, (Сірія, Бірма) він перевищує 50 %.

Є додаткові митні збори (ліцензійні), щодосягаютьіноді 75%основного мита. При цьому необхідно з'ясувати точне положення товару в тарифнійсітці, спосіб числення мита, вимоги до упакування товару, умови збереження намитних складах.

Крім тарифу вивчаються:

1)контингентирування ввозу, тобто встановлення державною владою навизначений період часу обмеження кількості ввезеного товару в натуральному чивартісному вираженні;

2)ліцензійна система й порядок одержання ліцензії;

3)валютні обмеження й розпорядження, прийняті вданій країні;

4) умови торговихдоговорів даної держави з якою-небудь іншою країною-контрагентом;

5) установленняправил санітарно-ветеринарного порядку, що відносяться до так названогоадміністративного протекціонізму;

6) вимоги доупакування, маркірування, документації.

5. Транспортніумови. Це наявності прямих рейсів, тарифи лінійного судноплавства,фрахтові ставки, залізничні тарифи, вартість перевалочних робіт і збереженнявантажу, ставки портових вантажів, правила й особливі умови перевезень, правилаздачі та приймання вантажів.

6. Умови платежу йкредиту. Важливо ознайомитися з формами розрахунку. Варто визначити доцільністьнадання кредиту, його форми, вартість, терміни, кредитоспроможністьможливих контрагентів.

7. Правові питання. Велике значеннямає вивчення законоположень з питань здійснення торгових операцій, страхування,правове положення іноземних фірм, патентування винаходів, реєстрація товарнихзнаків, арбітраж й ін.

8. Специфічні вимогиринку. В різних країнах склалися особливі вимоги у відношенні номенклатури,асортименту товарів, їх якості. Наприклад, при експорті електротехнічнихвиробів враховується напруга, при експорті автомобілів- який рух, при експортісільськогосподарських машин -топографія місцевості.

9. Канали та методи збуту.Експортери вивчають товаро-виробничу мережу в країні збуту, роль оптових іроздрібних фірм, роль посередників. Особливо ретельно вивчається діяльністьконкуруючих фірм, організація збуту їх товару.

10. Джерела вивчення ринку. Використовуються наступні методи вивченняринку:

а) кабінетний метод (йевквіиду). Він полягає в тому, що фірми, якіслужать, обробляють велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетні бірж,торговельних палат, матеріали власних агентів. Ретельно обробляються дані, прицьому складаються досьє по ринках і за темами;

б)      наведення спецдовідок шляхом замовлення у спеціальнихінформаційних агентствах;

в)      безпосереднє вивчення ринку. Спеціальні експерти за допомогоюторгпредств, бірж одержують необхідну інформацію на передбачуваних ринках;

г)       метод пробного продажу. На незнайомий ринок вивозитьсяневелика партія товару й у процесі його реалізації одержують необхіднуінформацію про сформовану кон'юнктуру.

Вибір контрагента. Практика показує, що 85 % контрактів підписуютьфірми, 15 % — міністерства, відомства, спілка підприємств.

Закордонні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговомуреєстрі. За родом господарської діяльності фірми поділяються на промислові,сільськогосподарські, торгові, транспортні, страхові.

Особливо важливий юридичний статус фірми. При укладанні угодинеобхідно ознайомитися із правовим положенням фірми, щоб знати хто буде платитиборги, кому надається право укладання угоди, межа повноважень.

Усі фірми правового положення поділяються на одноособові йоб'єднані підприємства. Найбільш розповсюдженим є розподіл об'єднанихпідприємств у залежності від осіб і капіталів та від ступеня відповідальностіза зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки внеском учасників).

Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ.Об'єднання капіталів має за мету концентрацію капіталів. У більшості країнЄвропи прийнятий наступний розподіл на види об'єднаних підприємств:

1) повне товариство;

2) спільнетовариство;

3) товариство зобмеженою відповідальністю;

4) акціонернетовариство.

Товариство — об'єднання осіб. Суспільство — це об'єднаннякапіталів.

В Англії розрізняють товариства (об'єднання осіб) та компанії(об'єднання капіталів). Товариства бувають двох видів: з необмеженоювідповідальністю й із обмеженою відповідальністю.

У США існує два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) такорпорації (об'єднання капіталів). Товариства не визнаються юридичною особою.Вони бувають повні й командитні.

Одноособові підприємства несуть відповідальність всім своїммайном.

Коли фірма обрана, складається довідка, у яку заносяться наступнідані: адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; список керівних осіб:

- коротка історія;

- список дочірніх компаній, філій;

- баланс фірми — прибутки, збитки;

- останні угоди;

- висновок-оцінка комерційної репутації.

Після вибору фірми починаються переговори.

Основними способами ведення переговорів є: переписування; особистізустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс). Технічнізасоби використовуються рідко, та в наступних випадках:

а)      коли країни-місцеперебування контрагентів знаходятьсядалеко один від одного;

б)      коли фірми добре знають один одного й підтримують довгостроковіконтракти;

в)      коли необхідно повторити замовлення за заздалегідь укладеномуконтракту.

Переговори шляхом переписування. Письмова заява продавцяпро бажання укласти договір купівлі-продажу, яка містить його істотні умовиприйнято називати офертою, особу — оферентом.

Звичайно розрізняють два види оферт — тверду й вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на визначену партію товарулише одному можливому покупцю з указівкою терміну, протягом якого продавець єзв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіхумов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованихїм умовах, інакше оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця.

Вільна оферта — це пропозиція без зобов'язань, що зв'язуютьпродавця. Вона робиться на одну й ту ж партію товарів декільком покупцям. Згодапокупця з умовами оферти додатково повинна бути акцептована продавцем.

Під акцептом розуміють згоду адресата, дану у встановлений строк, укласти договір на умовах,запропонованих оферентом.

За своїм змістом акцепт повинен відповідати умовам, щосформульовані в пропозиції укласти договір. Відповідь на оферту, яка має замету служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші зміни, євідхиленням оферти та представляє зустрічну оферту.

Переговори шляхом особистих зустрічей. Звичайно переговори проходятьу місцезнаходженні менш зацікавленої фірми — у службовому приміщенні. Приймаючафірма складає план проведення переговорів, у якому бажано передбачити наступне:

1. Дату, місце, час,регламент переговорів.

2. Склад учасників зіншої сторони.

3. Обговорюватиспочатку ті питання, за якими згодаможе бути досягнута без утруднень.

4. Альтернативи навипадок контрпропозицій партнера(ціни, терміни постачання, умови оплати — оптимальний, менш оптимальний, неприйнятний; прийнятний, але малоцікавий).

5. Хто зустрічає,проводжає учасників переговорів? Хто виконує протокольні функції?

6. Хто готуєдовідково-інформаційний матеріал, копії контрактів і т.п.?

7. Частування підчас переговорів, організація прийомів, коктейлів.

8. Культурнапрограма.

1. ЗаконУкраїни “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ (із змінами ідоповненнями) від 16.04.91р.

2. ЗаконУкраїни “Про інвестиційну діяльність” № 1560-ХІІ від 18.09.91р.

3. ДідківськийМ.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання,2006.

4. Зовнішньоекономічнадіяльність підприємств: Підручник для вузів / За ред. І.В. Багрової. – Київ,2004.

5. КадурінаЛ.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посіб. – Київ,“Слово”, 2003.

6. БровковаЕ.Г., Прудис И.П. Внешнеэкономическая деятельность. – К.: Сирин, 2000г.

7. Управліннязовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / За заг. ред. А.І. Кредісова.– К., 1997.