Реферат: Державне регулювання інвестиційної діяльності
МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. М.ОСТРОГРАДСЬКОГО
Контрольна робота
з дисципліни„Державне регулювання економіки”
Тема:
„Державне регулювання інвестиційної діяльності”
студентки групи Ф 06 1 з
економічного факультету КДПУ
Максимової Ольги Геннадіївни
Кременчук 2009
Зміст
Вступ
1. Сутністьінвестиційних процесів в економіці та їх закономірності
2.Характерні риси державного регулювання інвестиційних процесів в міжнароднійекономіці
3. Державне регулювання інвестиційних процесів в Україні
Висновки
Література
Вступ
Основною проблемою в інвестиційній сфері України єнедостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Черезнерідко непродуману фінансову політику в Україні практично втрачено коштиприватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні таіноземні інвестори – юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальнуекономіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечитистимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційнихресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.
Удосконалення управління інвестиційними процесамипотребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше,державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочихмісць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих длянаціональної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції маютьважливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створеннявиробничої та соціальної інфраструктури. По-друге, приватне управлінняінвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Однакця мета не завжди збігається з цілями соціальної політики.
1. Сутність інвестиційних процесів в економіці та їхзакономірності
Наприкінці 80-х років розпочалося ринкове реформуванняекономік країн Центральної і Східної Європи. Скрізь без винятку ці перетвореннявимагали значних довгострокових вкладень капіталу. В економічну літературу іпрактику увійшло поняття "інвестиції", що багатьма фахівцямиототожнювалось з поняттям «капітальні вкладення» [21, 12]. Водночасекономічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. По-перше,інвестиції – це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладеннякапіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть впроваджуватись внайрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній.По-друге, на відміну від капітальних вкладень інвестиції здійснюються тільки ввисокоефективні проекти, результатом яких є прибуток, доход, дивіденди.
Законом України «Про інвестиційну діяльність»інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, щовкладаються в об'єкти підприємницької і інших видів діяльності, в результатіякої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
До суб'єктів інвестиційної діяльності Законом «Проінвестиційну діяльність» віднесені інвестори і учасники. Ними безбудь-яких застережень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так ііноземні громадяни і юридичні особи, і самі держави, що приймають рішення провкладення власних, запозичених і залучених майнових і інтелектуальних цінностейв об'єкти інвестування.
Таким чином, інвестиційна діяльність– цепослідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійсненняінвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єктінвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієїдіяльності в своєму законодавстві.
Найбільш характерними стадіями інвестиційного процесу єнаступні: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування і програмуванняінвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій,державне регулювання інвестиційного процесу, планування інвестицій,фінансування інвестиційного процесу, проектування і ціноутворення, забезпеченняінвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка довиробництва продукції, попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцеваздача об'єкта в експлуатацію.
Порівняльний аналіз стадій інвестиційного процесудозволив виявити значні розбіжності.
Звичайно інвестиційний процес розпочинається з мотиваціїінвестиційної діяльності (рис. 1.1). Основним мотивом такої діяльності єнадлишок певних коштів у суб'єкта господарювання або приватної особи, яких невлаштовують відсотки за банківськими депозитами. Інвестор, що є власником цихнагромаджень (збережень), прагне придбати на інвестиційному ринку фінансовіактиви або інвестиційні товари (реальні активи), тобто здійснити інвестиції.
З метою забезпечення охорони інвестицій при виборіпроекту проводиться ціла низка передінвестиційних досліджень: вивчаються всіінвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрямкиінвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду якомогабільшої кількості інвестиційних проектів з метою вибору найкращого. Звичайно вцій справі інвестору допомагають інші учасники (посередники) інвестиційногопроцесу.
/>
Рис. 1.1. Ринкова модельорганізації інвестиційного проекту [21, 14]
Як правило, для здійснення інвестиційного проекту,особливо великого, інвестору не вистачає власних коштів і він прагне одержатипозичковий, або залучений капітал, тобто використати інші джерела фінансування,крім власних.
Ресурсне забезпечення проекту здійснюється також задопомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактнихзасадах.
/>Відповідно до Закону, домайнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницькудіяльність, належать:
– грошові кошти, цільові банківські внески,паї, акції та інші цінні папери;
– рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди,обладнання) та інші матеріальні цінності;
– майнові права, що випливають з авторськогоправа, навички і інші інтелектуальні цінності;
– сукупність технологічних, технічних,комерційних і інших знань, що оформлені в вигляді технічної документаціїнавичок і виробничого вміння, необхідних для організації того чи іншого видувиробництва, але не запатентованих (ноу-хау);
– права користування землею, водою, ресурсами,будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права і цінності [21,10].
Ці цінності та майнові права складають об'єктиінвестиційної діяльності.
Залежно від джерел фінансування розрізняють: власнікошти інвестора, запозичені (державний кредит, кредити комерційних банків іінших фінансово-кредитних установ), залучені кошти (кошти інших інвесторів івкладників).
За формами власності інвестиції розподіляються на:
– державні– що фінансуються здержбюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;
– приватні – кошти населення(індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
– іноземні – запозичені і кредитніресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм,спільних підприємств [22].
Залежно від строків освоєння інвестиції можуть бутидовгостроковими, середньостроковими і короткостроковими. Основне правилоінвестування проголошує, що інвестиції повинні бути довгостроковими (взарубіжній практиці – більше 1 року), однак через несприятливі умовиінвестиційного клімату, нестабільність політичних обставин і високі темпиінфляції інвестори вимушені шукати об'єкти середньострокових абокороткострокових вкладень. Згідно з методологією НБУ в Українікороткостроковими вважаються інвестиції до 1 року, середньостроковими – до 3-хроків, довгостроковими – більше 3-х років.
Ознакою розподілу інвестицій за формами вважаєтьсявиділення фінансових і реальних інвестицій (рис. 1.2).
/>
Рис. 1.2. Форми інвестицій [21, 11]
Фінансові інвестиції– це вкладення коштів в різніфінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні(цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.
Реальні інвестиції– це вкладення в виробничіфонди (основні і оборотні).
Останнім часом в економічній літературі визначилась нова– інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі пристабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями.
Інтелектуальні інвестиції– це вкладення воб'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права,винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і кориснімоделі.
За ринкових умов слушним є розподіл інвестицій на пряміі портфельні.
Прямі інвестиції звичайно здійснюються без фінансовихпосередників у виробничі фонди з метою одержання доходу і участі в управліннівиробництвом. Іноді інвестор послідовно збільшує обсяги прямих інвестицій зметою заволодіння контрольним пакетом акцій (паїв).
Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивнийінвестор, отримуючи невелику частку (пай) компанії в надії на одержання хоч іневеликого, але стабільного прибутку.
/>Важлива роль в організаціїінвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика – цекомплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованихна поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практикиінвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційноїполітики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає втому, що держава застосовує методи переважно правового та економічногохарактеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційніпроцеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики державашироко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.
В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100законів та інших нормативних актів, зокрема закони України «Проінвестиційну діяльність» (1991 р.),«Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондовубіржу» (1991 р.) Декрет Кабінету Міністрів України «Про режиміноземного інвестування» (1993 р.) та ін.
На активізацію інвестиційних процесів була спрямована«Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринковоїтрансформації економіки», затверджена Постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 1 червня 1995 р., яка визначає основні напрямки державноїінвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспективзалучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політикиє створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудовиекономіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльностібуло покладено такі принципи:
– послідовна децентралізація інвестиційногопроцесу;
– збільшення частки внутрішніх (власних)коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
– перенесення центру ваги з безповоротногобюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
– виділення бюджетних коштів переважно дляреалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійсненняструктурної перебудови економіки;
– фінансування об'єктів, будівництво якихпочинається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
– надання переваги раніше розпочатомубудівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
– здійснення відповідними державнимиорганізаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
– розширення змішаного фінансуванняінвестиційних проектів;
– удосконалення нормативної та правової бази зметою збільшення обсягів залучення інвестицій;
– запровадження системи страхування інвестицій[4, 134].
Отже,держава має у своєму розпорядженні триосновні форми впливу на економічні процеси: правову, адміністративну таекономічну. Кожній з них відповідає певний склад інструментів, за допомогоюяких ці форми реалізуються. Основну роль відіграє правова (законодавча) форма,бо в ній здійснюються усі регулюючі дії уряду в межах адміністративної таекономічної форм. Економічна форма включає монетарну (грошово-кредитну) тафіскальну (податково-бюджетну) політику. Вони обидві найвагоміше впливають наділову активність.
2. Характерні риси державного регулювання інвестиційнихпроцесів в міжнародній економіці
Векономіко-матеріальному аспекті міжнародними інвестиціями є вкладення капіталув підприємства різних галузей економіки, виробництва та послуг, убанківсько-кредитну систему, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охоронунавколишнього середовища. Інакше кажучи, об'єктами міжнародного інвестуванняможуть бути усі види майнових та інтелектуальних цінностей, виробничевикористання яких веде до формування прибутків (доходів) або інших соціальнихефектів.
Такимицінностями фізичної та інтелектуальної природи є:
– нерухоме та рухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та іншіматеріальні цінності);
– цінні папери, які «представляють» таке майно тафінансові зобов'язання;
– інформаційні та інтелектуальні цінності;
– майнові права, які є похідними від інтелектуальної діяльності тапов'язані з авторськими правами, – ліцензії, ноу-хау та ін.;
– активи банківсько-кредитних організацій;
– права володіння й оренди, користування землею та іншими природнимиресурсами [19].
Особливостіучасті нашої держави, а також окремих вітчизняних суб'єктів комерційноїдіяльності в міжнародному русі капіталів значною мірою зумовлюютьсядефіцитністю фінансово-обігових коштів. Така дефіцитність призводить доодносторонньої залежності національної економіки та господарських структур відзовнішніх джерел інвестування, переважної одновекторності легального рухукапіталів – ззовні всередину країни.
Углобальному масштабі рух капіталів є інструментом оптимізації факторногорозподілу у світі: адже сам факт міграції капіталів свідчить про те, що вони«знаходять» більш сприятливі «ніші» функціонування, тінаціональні економіки та сектори цих економік, де на одиницю капіталу припадаєвідносно більша маса інших факторів виробництва.
Разомз тим ситуація набула рис малопрогнозованості та нестабільності, а погіршенняситуації на провідних фондових біржах світу, в перспективах окремих країн тацілих регіонів призводить до порушень сталих міжнародних капіталопотоків,інколи до їх радикального зменшення. І найбільш відчутна така невизначеністьтенденцій руху капіталів для країн, що розвиваються та проводять ринковіреформи. Адже саме їхні ринки є найбільш «проблемними», ризикованимидля інвесторів, отже, погіршення міжнародної кон'юнктури спричиняє масову втечукапіталів саме з них, переважно до найбільш стабільних країн-метрополій. Натакі країни, власне, і припадає основна маса здійснюваних інвестицій.
Джереламиінвестиційних потоків є передусім провідні індустріальні держави – з нихпоходять майже 3/4 загальної маси інвестицій. Найбільшу активність тутвиявляють країни Євросоюзу, передусім Велика Британія, а також США та Японія.Причому основний вектор інвестиційного потоку з країн Європи та Японії припадаєна США.
Насучасному етапі в регулюванні міжнародного інвестиційного процесу присутніпевні багатосторонні міждержавні інститути.
Економічніоргани системи ООН:
ЕКОСОР(Економічна і соціальна рада) – орган ООН, який займається координацієюекономічної та соціальної діяльності ООН та її спеціалізованих установ.Завдання ЕКОСОР:
– служити центральним форумом для обговорення міжнародних ісоціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру та виробленнярекомендацій щодо відповідної політики для держав-членів і системи ООН загалом;
– контролювати й оцінювати здійснення загальної стратегії тавиконання першочергових завдань, визначених Генеральною Асамблеєю векономічній, соціальній і суміжних сферах, і забезпечувати послідовне практичневиконання на комплексній основі відповідних директивних рішень і рекомендацій,прийнятих на конференціях ООН та інших форумах системи ООН після їхзатвердження Генеральною Асамблеєю та (чи) Економічною і соціальною радою;
– здійснювати загальну координацію діяльності організацій системиООН в економічній, соціальній і суміжних сферах і з цією метою забезпечувативиконання першочергових завдань, визначених Генеральною Асамблеєю для системизагалом;
– готувати всебічні огляди політики та сфери оперативної діяльностіу всій системі ООН, враховуючи при цьому необхідність рівноваги, сумісності тавідповідності першочерговим завданням, поставленим Генеральною Асамблеєю длясистеми загалом [30, 50].
Регіональніекономічні комісії:
ЄЕК(Європейська економічна комісія) – комісія Економічної і соціальної ради ООН,створена відповідно до її резолюції від 28 березня 1947 р.
Комісіяпокликана сприяти економічному розвитку та співробітництву європейських країн,підвищенню життєвого рівня їх населення. З цією метою ЄЕК повинна проводитидослідження, розробляти рекомендації урядам країн-членів, здійснювати практичнізаходи.
Основноюметою цієї комісії є заохочення до економічних відносин як між самимиєвропейськими країнами, так і між ними і світом.
ЕКА(Економічна комісія ООН для Африки) – комісія Економічної і соціальної радиООН, заснована згідно з її резолюцією від 29 квітня 1958 р.
ЕКАповинна сприяти економічному та соціальному розвитку країн-членів, розширеннюїх співробітництва між собою та з іншими країнами світу. Для цього Комісіяпроводить дослідження, розробляє рекомендації та консультує уряди країн-членів,здійснює практичні заходи щодо економічного розвитку та співробітництваафриканських держав.
ЕКЛА(Економічна комісія ООН для Латинської Америки) — здійснює вивчення проблемекономічного розвитку країн регіону і на основі цього розробляє рекомендації таконсультує уряди країн-членів, сприяє зміцненню зв'язків як між самимилатиноамериканськими державами, так і з іншими країнами світу. Для цьогоКомісія збирає й аналізує економічні, статистичні та інші дані, готує огляди тадослідження і поширює їх серед своїх членів, проводить практичні заходи.
ЕКЗА(Економічна комісія ООН для Західної Азії) – має на меті узгодження дійкраїн-членів для економічного розвитку Західної Азії і зміцнення економічнихвідносин як між самими країнами регіону, так і з іншими районами світу;вивчення економічних і соціальних проблем у країнах Західної Азії; збір, оцінкута поширення економічної, технічної та статистичної інформації; надання країнамрегіону консультативних послуг.
ЕСКАТО(Економічна і соціальна комісія ООН для Азії і Тихого Океану) – комісія,заснована на основі резолюції ООН від 28 березня 1947 р., покликана сприятисоціально-економічному розвитку азіатських і тихоокеанських країн, їхспівробітництву між собою і з іншими країнами світу.
В їїзавдання входить надання допомоги країнам-членам у розв'язанні їхніх соціальнихі економічних проблем шляхом проведення досліджень, вироблення рекомендацій, атакож сприяння здійсненню узгоджених заходів на регіональному, субрегіональномута національному рівнях [30, 52].
«ГРУПАСЕМИ» (G-7) – нарада семи ведучих капіталістичних країн з економічнихпитань. Країни-члени – США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія,Японія.
МВФ(Міжнародний валютний фонд). Основною діяльністю Фонду є сприяння міжнародномуспівробітництву у валютній сфері, розширенню та збалансованому ростуміжнародної торгівлі і відповідному зростанню зайнятості та поліпшеннюмакроекономічних умов всіх країн-членів Фонду.
Основнізавдання МВФ: визначення паритету та курсу валют, надання країнам-членамкредитів, сприяння конвертованості валют, відміна обмежень у поточнихопераціях, консультування з фінансових і валютних питань.
ОЕСР(Організація економічного співробітництва та розвитку). Головні її цілі –сприяння міцному економічному та соціальному розвитку країн, як тих, що берутьучасть, так і тих, що не беруть участі в Організації; розробка ефективнихметодів координації їх торгової та загальноекономічної політики; стимулюваннязусиль у галузі надання допомоги країнам, що розвиваються; сприяння розвиткусвітового економічного обміну на багатосторонній недискримінаційній основі.
СБ(Світовий банк). Головне завдання Банку полягає у стимулюванні приватнихіноземних капіталовкладень шляхом надання гарантій чи шляхом прямої участі, атакож у сприянні міжнародній торгівлі та підтриманні платіжних балансів [30,54].
Основноюдіяльністю Банку є надання довгострокових кредитів під достатньо високийпроцент.
ЄБРР(Європейський банк реконструкції та розвитку). В основі його діяльності лежитьнадання довгострокових кредитів європейським країнам.
ЮНІДО(Організація ООН із промислового розвитку) – спеціалізована установа ООН з 1984р., головна мета якої – заохочувати до промислового розвитку та прискорюватиіндустріалізацію країн, що розвиваються, а також координувати всю діяльністьООН у сфері промислового розвитку.
ЄЕС(Європейська економічна співдружність) – одне з найбільших економічнихугруповань, першорядними завданнями якого були: створення «Загальногоринку» шляхом ліквідації національних бар'єрів на шляху вільного рухутоварів, робочої сили, послуг і капіталів, а також поступовий перехід допроведення єдиної політики у різноманітних сферах економічного та соціальногожиття країн-учасниць (сільське господарство, конкуренція, транспорт, податки іт.д.) [30, 54].
Перехіддо єдиної торгової політики, який намічався, повинен був забезпечити узгодженідії учасників угруповання у зовнішньоекономічній сфері і виступ ЄЕС як єдиногоцілого у системі міжнародних економічних відносин.
ЄАВТ(Європейська асоціація вільної торгівлі). Основна ціль Асоціації – ліквідаціяперешкод, що ускладнюють розвиток торгівлі (відміна митних перешкод ікількісних обмежень).
АСЕАН(Асоціація держав Південно-Східної Азії). Головні її завдання: сприянняекономічному, соціальному та культурному прогресу; зміцнення миру ірегіональної стабільності; взаємодопомога у проведенні науково-дослідницькихробіт, розвитку освіти, техніки, підготовки кадрів, у питаннях адміністрування;досягнення ефективного співробітництва у промисловості та сільськомугосподарстві.
НАФТА(Північно-Американська угода про вільну торгівлю). Основне її завдання –ліквідація митних бар'єрів на шляху вільного руху товарів, робочої сили,капіталів і послуг.
3. Державнерегулювання інвестиційних процесів в Україні/>
Інвестиції є основою перебудови сектору матеріальноговиробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних,правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденціїскорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усіметоди державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, атому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державноїінвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державнихінститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідністьорганізаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльностізалежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки таконкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різнихзаходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увеськомплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси,можна розподілити за кількома основними напрямами (рис. 3.1).
/>
Рис. 3.1. Основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності [4, 135]
Головним питанням державної інвестиційної політики євизначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати якдовготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням,які випливають із сучасного стану та структури економіки України.
У державній програмі залучення іноземного капіталувизначено основні пріоритетні сфери інвестиційної діяльності: агропромисловийкомплекс (високопродуктивні агротехнології, модернізація підприємств переробноїта харчової промисловості, виробництво тари, сільськогосподарськемашинобудування, міні-цехи фермерських господарств, хімічні засоби захистурослин); медична та мікробіологічна промисловість; легка промисловість;лісопромисловий комплекс; машинобудування (телерадіоапаратура, електропобутовіприлади, пасажирський транспорт, важкі вантажні літаки, медтехніка, верстати зпрограмним управлінням); металургійний комплекс (порошкова металургія,виробництво білої жерсті, алюмінієвого листа і труб); розвиток паливно-енергетичногокомплексу і впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій; транспортнаінфраструктура; зв'язок; хімічна й нафтохімічна промисловість; соціальнаінфраструктура; подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Податкове регулювання інвестиційної діяльностізабезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленнямвідповідних податкових ставок та податкових пільг [4, 136].
Теоретичним підґрунтям податкового регулювання сталавідома в економічній літературі бюджетна концепція американського вченого А.Леффера, котрий ще в середині 1970-х р. довів, що податкові надходження єодночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми прибутку). Зізбільшенням податкової ставки відповідно скорочується її база. Якщо підприємці заінтересованів чистому (після сплати податків) доході, то введення податку перешкоджатимевиробництву оподатковуваного товару. Спричинене в такий спосіб (на певномурівні податкових ставок) зменшення виробництва може звести нанівець будь-якийпередбачуваний приріст бюджетних надходжень. На цій підставі було зробленозагальний висновок: пожвавлення ділової, передусім інвестиційної активності,можна досягти радикальним полегшенням податкового тягаря, точніше – оптимальнимоподаткуванням.
Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційноїдіяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід донадання цільових податкових знижок або певних пільг.
До методів податкового стимулювання інвестиційнихпроцесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методиподаткового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:
1) запровадження диференційованих ставокоподаткування;
2) звільнення від сплати податку на певнийстрок;
3) зменшення бази оподаткування;
4) усунення подвійного оподаткування.
Система оподаткування повинна мати інвестиційнуспрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованоїдиференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу)та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогуактивізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього,можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняноз попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується навиробничий розвиток.
Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зіскладу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, якіспрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити післяздійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їхвизнано пріоритетними.
Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалийтермін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскількипостійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці,знижують конкуренцію.
Бюджетні методи регулювання для України мають особливезначення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існуєгіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівнявиробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній риноквиробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, авласних інвестиційних коштів підприємствам бракує [4, 138].
Для збільшення бюджетного інвестування необхіднореформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витратидотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансуванняінвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країнидоцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого єфінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджетурозвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплатиза раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгостроковихінвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретногомайна, що перебуває в державній власності.
Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватисяреформуванням системи оплати праці, передовсім збільшенням частки заробітноїплати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізаціїінноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці тастане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дастьможливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещоскоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів напотреби структурної перебудови.
Істотним чинником активізації інвестиційних процесів єгрошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційніумови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, якамультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стануекономіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансіяпроводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку.Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційноїактивності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати коштив найбільш ефективні, прибуткові проекти.
/>
Рис. 3.2. Динаміка облікової ставки НБУ [4, 139]
Національний банк справляє істотний вплив наінвестиційний процес через регулювання норми обов'язкових або мінімальнихрезервів. Норми обов'язкових резервів для комерційних банків встановлюються увигляді певного процента від суми депозитів, які в Національному банкузберігаються на їхніх рахунках. За збільшення кредитних ресурсів комерційні банкирозширюють кредитні операції, збільшують частку довгострокових кредитів.
Держава через Національний банк проводить операції нафондовому ринку, тобто здійснює емісію, продаж, купівлю державних ціннихпаперів. Встановлюючи вигідні для покупця умови (ціна або дивіденди) щодо своїхцінних паперів, держава стимулює купівлю їх юридичними та фізичними особами,зменшуючи кількість вільних грошей, що можуть бути використані для кредитуванняінвестицій через банківську систему. Навпаки, зменшуючи вигідність цінових тадивідендних умов державних цінних паперів, держава стимулює продаж їхюридичними та фізичними особами. Відтак у останніх з'являються додаткові кошти,які через банківську систему або безпосередньо використовуються дляфінансування інвестицій.
У порівнянні з ринком цінних паперів банківська системау фінансовому та організаційному плані більше готова до активного включення вінвестиційні процеси.
Амортизаційна політика є одним з головних важелів, щодають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. Упромислове розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів коштиамортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільшвагомі [4, 140].
Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Українібільшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика несприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Багаторазовізатримки індексації основних фондів, застосування занижених індексів ікоефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахуваньпідприємств стали в кількадесят разів меншими від сум, реально необхідних длявідтворення основних фондів.
З метою активізації інвестиційних процесів доцільно:проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін зперіодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосуваннязнижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилученняамортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійновибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів нарівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційнихфондів на цілі інвестування у виробництво.
Регулювання участі інвесторів у приватизаціїздійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майнадержавних підприємств», «Про приватизацію невеликих державнихпідприємств (малу приватизацію)», «Про приватизаційні папери»,Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджуєтьсяВерховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційноїдіяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак нареальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося [4, 142].
Активізувати участь інвесторів у приватизації можнапоширенням застосування некомерційних (інвестиційних) конкурсів; створенням дляінвесторів найбільш вигідних умов оподаткування; дальшим вдосконаленняммеханізму запобігання невиконанню покупцями державного майна умов договорівкупівлі-продажу; застосуванням способів ліквідації збиткових підприємств якюридичних осіб, їх наступною реструктуризацією; залученням іноземних інвесторівдо приватизації.
Правову основу регулювання фондового ринку становлятьзакони України: «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.),«Про господарські товариства» (1995 р.) «Про банки та банківськудіяльність» (1991 р.), «Про державне регулювання ринку цінних паперівв Україні» (1996 р.), Указ Президента України «Про інвестиційні фондита інвестиційні компанії» (1994 р.) та ін. [4, 143]
У ринковій економіці фондовий ринок є інструментомреалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринокстворює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективнішігалузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринкукапіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподілгрошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо.За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринкуцінних паперів. Перерозподільний механізм фондового ринку показано на рис. 3.3.
/>
Рис. 3.3. Перерозподільний механізм фондового ринку [4, 143]
регулювання інвестиційний економічний
У процесі регулювання фондового ринку держава можезастосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.
До методів прямого впливу належать:
1. Емісія державних цінних паперів (облігаційвнутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентівцінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирування нафондовому ринку.
2. Продаж пакетів акцій приватизованихпідприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропонованіна продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме такдержава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.
3. Створення системи захисту інвесторів відвтрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зізмішаною формою власності.
4. Запобігання монополізації фондового ринку.Держава проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володінняпакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансовихпосередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку[4, 144].
Держава може здійснювати й непряме регулювання фондовогоринку через податкову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів,установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій зіноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземнимицінними паперами.
Важливою стороною державного регулювання інвестиційноїдіяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українськимзаконодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні,міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються зарахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються зарахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питаньдотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцностіта необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційнихпроектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують наотримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проектимають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочихмісць на підприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективнихресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженнюенергозатрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональневикористання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнароднихринках [4, 145].
Підвищення інвестиційної активності в країнібезпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційноїдіяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційнудіяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційноїдіяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Інвестиції неможуть бути безоплатно націоналізовані та реквізовані, до них не можуть бутизастосовані аналогічні за наслідками заходи. Державні органи та їх посадовіособи не мають права втручатися в інвестиційну діяльність, обмежувати праваінвесторів у виборі об'єктів інвестування, крім випадків, передбаченихзаконодавством. Якщо інвестори та учасники інвестиційної діяльності зазнализбитків унаслідок порушення їхніх прав, то ці збитки мають бути в повномуобсязі відшкодовані органами, котрі це вчинили.
Захист інвестицій здійснюється державними органами врізних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від формвласності інвестора. Усім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечуєтьсярівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосуваннязаходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управліннюінвестиціями, вивозу іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків,отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій.
Для захисту інвестицій Законом передбачено, що вониможуть, а іноді й обов'язково мають бути застраховані.
Законодавче регулювання іноземних інвестицій у національнуекономіку здійснюється кількома законами України, ухваленими протягом 1991-1996років Верховною Радою, і декретом Кабінету Міністрів України.
Закон України «Про захист іноземних інвестицій наУкраїні» 1991 р. передбачає, що: а) інвестиції, прибутки, законні права таінтереси іноземних інвесторів захищаються законами України; б) держава не можереквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха; в)іноземним інвесторам гарантується можливість переказу за кордон їхніх прибутківта інших сум, отриманих на законних підставах.
Національний режим інвестиційної та іншої господарськоїдіяльності щодо іноземних інвестицій встановлено Законом України «Проіноземні інвестиції» (1992 p.). Цим законом передбачено, що: 1) іноземніінвестиції в Україні не підлягають націоналізації; 2) іноземні інвестори маютьгарантії на 10 років на випадок змін законодавства України про іноземніінвестиції; 3) встановлюється низка податкових пільг для підприємств зіноземними інвестиціями.
Декретом Кабінету Міністрів України «Про режиміноземного інвестування» (1993 p.) іноземним інвесторам після сплатиподатків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безперешкодний ібез затримки переказ за кордон їхніх доходів (прибутків) та інших коштів уіноземній валюті, одержаних на законних підставах. У разі встановленнязаконодавчими актами України нових видів податків функціонуючі підприємства зіноземними інвестиціями звільняються від них на 5 років. Відносна величинаіноземних інвестицій, що залучаються, має становити не менше 20% статутногокапіталу підприємства.
Закон України «Про Державну програму заохоченняіноземних інвестицій в Україні» (1994 p.) визначає: пріоритетні сфери дляіноземного інвестування; вимоги до інвесторів, які претендують на одержання додатковихпільг; пільги, що надаються інвестиційним проектам у пріоритетних сферах.
До пріоритетних сфер для іноземного інвестування вУкраїні віднесено: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний іметалургійний комплекси; машинобудування; медичну, легку, хімічну йнафтохімічну промисловість; зв'язок; транспортну й соціальну інфраструктури.
Вимоги до іноземних інвесторів полягають у такому:
а) іноземні інвестиції мають сприяти створенню новихробочих місць;
б) вони мають бути спрямовані на впровадження сучаснихабо перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;
в) вони мають орієнтуватися на найбільш раціональневикористання сировинної бази України і сприяти зниженню енергоспоживання наодиницю продукції;
г) продукція, виготовлена із залученням іноземнихінвестицій, має бути конкурентоспроможною на міжнародних ринках [8, 176].
Іноземним інвестиційним проектам у пріоритетних сферахнадаються певні пільги. Основними з них є: застосування норм прискореноїамортизації; збільшення періоду звільнення від податку на прибуток і доданувартість; повернення 50% експортного мита на товари виробничого призначення і100% на деталі, вузли та агрегати, імпортовані за кооперацією; надання кредитуна пільгових умовах; страхування інвестиційних ризиків.
Законом України «Про режим іноземногоінвестування» (1996 р.) чітко визначено різновиди іноземних інвестицій іформи їхнього здійснення в Україні, виписано державні гарантії захистуіноземних інвестицій (ті самі, що й у раніше ухвалених законодавчих актахУкраїни). Крім того, у законі зазначено, що іноземними інвесторами в Україніможуть бути:
1) юридичні особи, створені відповідно дозаконодавства інших країн;
2) фізичні особи – іноземці, які не маютьпостійного місця проживання в Україні;
3) іноземні держави, міжнародні урядові танеурядові організації;
4) інші іноземні суб'єкти інвестиційноїдіяльності.
Підприємствами з іноземними інвестиціями вважаютьсятакі, іноземні інвестиції в статутному фонді яких становлять не менше 10%.Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутногофонду вітчизняного підприємства (крім товарів для реалізації або власногоспоживання), звільняється від обкладання митом.
Для всіх іноземних інвесторів на території Українивстановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарськоїдіяльності.
Ефективність іноземних інвестицій характеризуєтьсяпередовсім через розмір дивідендів або дохідність (прибуток на одиницю) відвкладених фінансових коштів і через термін окупності (повернення) останніх. ВУкраїні, наприклад, названі показники реально мають достатньо високі значення іцим самим підтверджують ефективність іноземних інвестицій.
Яскравим прикладом може бути діяльність в Українішвейцарської фірми «Крафт Якобс Сушар», яка свого часу придбала 88%акцій тростянецької шоколадної фабрики «Україна». Швейцарська фірмагарантувала внесення понад 22 млн. доларів США довгострокових кредитів [8,177].
За рік, що минув після проведення тендера, новимспіввласником освоєно 45 нових видів продукції, а обсяг виробництва на фабриці«Україна» збільшився у 1,6 рази. Крім того, коли у зв'язку знеплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземнийінвестор заплатив за борги всього міста Тростянець, аби йому не заважалипрацювати, і зобов'язався регулярно вносити авансові платежі в сумі 100 тис.доларів США за електроенергію для місцевих споживачів.
Законодавче регулювання іноземних інвестицій унаціональну економіку здійснюється кількома законами України, ухваленимипротягом 1991-1996 років Верховною Радою, і декретом Кабінету МіністрівУкраїни.
Висновки
Дослідившидержавне регулювання інвестиційних процесів можна зробити наступні висновки:
1. Інвестиційна діяльність – це послідовнасукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестиційз метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єкт інвестиційноїдіяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності всвоєму законодавстві. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовують термін"інвестиційний процес". Це поняття звичайно пов'язується зобґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів.
2. Найбільш характерними стадіями інвестиційного процесує наступні: мотивація інвестиційної діяльності, прогнозування і програмуванняінвестицій, обґрунтування доцільності інвестицій, страхування інвестицій,державне регулювання інвестиційного процесу, планування інвестицій,фінансування інвестиційного процесу, проектування і ціноутворення, забезпеченняінвестицій матеріально-технічними ресурсами, освоєння інвестицій, підготовка довиробництва продукції, попередня здача і приймання в експлуатацію, кінцеваздача об'єкта в експлуатацію.
3. За формами власності інвестиції розподіляютьсяна:
– державні – що фінансуються з держбюджету,місцевих бюджетів, державними підприємствами;
– приватні – кошти населення (індивідуальнихінвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
– іноземні – запозичені і кредитні ресурсиміжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільнихпідприємств.
4. Останнім часом в економічній літературі визначиласьнова – інноваційна форма інвестицій (вкладення в нововведення). В принципі пристабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За умовкризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничихфондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.
5.Міжнародний рух капіталів у вузькому розумінні репрезентує процеси у реальномусекторі; його об'єктом є виробничі потужності, а сам цей рух забезпечуєтьсясукупністю мікроекономічних, приватних інвестиційних потенціалів (у широкомурозумінні рух капіталів включає й переміщення фінансово-монетарних цінностей).Ці раніше створені та нагромаджені матеріальні ресурси та кошти, власне, і«перерозподіляються» між країнами у вигляді міжнародного рухукапіталів. Щоправда, цей «перерозподіл» не є «остаточним»,а являє собою своєрідну змінну величину, що залежить від комплексу правових,кон'юнктурних, психологічних та інших умов функціонування капіталу.
6. Наслідки міжнародної міграції капіталу длякраїн-експортерів та країн-імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ)різноманітні та суперечливі.
7. Насучасному етапі в регулюванні міжнародного інвестиційного процесу присутніпевні багатосторонні міждержавні інститути.
8. Усі методи державного регулювання інвестиційноїдіяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним.Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів тавідповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи.Відповідність організаційних форм і методів державного регулюванняінвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин,структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахуваннявзаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхнюефективність.
Література
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб.пособие. – М., 1997. – С. 48-66.
2. Борродіна В.М. Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій //Вісник. Міжнародні відносини. – К., 2000. – Вип. 17 – С. 30-35.
3. Бургова О. Методологічні основи оцінки ризику при прийняттіінвестиційних рішень // Економіка України. – 2003. – № 10. – С. 29-32.
4. Державне регулювання економіки: Навч.посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. –316 с.
5. Діденко Я.О. Особливості державного регулювання інвестиційнихпроцесів у перехідній економіці // Науковий вісник ВДУ. – 2001. – С. 54-57.
6. Дмитриченко Л.А. Инвестиционные процессы и формирование структурыэкономики Украины // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике№ 2(5). – 2001. – С. 254-262.
7. Зюкова Н.Б. Активізація інвестиційних процесів в Україні як основаекономічного зростання // Науковий вісник Полтавського університету споживчоїкооперації України. Серія «Економічні науки». – Полтава, 2003, № 1. –С. 19-21.
8. Економіка підприємства: Підручник. За ред.акад. С.Ф. Покропивного. 2-е вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.
9. Киреев А. Международная экономика: В 2-х ч. – М., 1998. – Ч. 1. –С. 285-320.
10. Ковальчук О.В.Моніторинг інвестиційних процесів в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2003.– № 7. – С. 36-42.
11. Козик В.В.,Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – Львів, 1999. – 277 с.
12. Козлюк Я.Я.Інвестиційний процес в Україні: проблеми і перспективи // Науковий вісник ВДУ.– 2001. – № 2: Географічні науки. – С. 85-86.
13. Кочанова П.В.Інвестиційний процес і його особливості в економіці України // Проблеми науки.– 2002. – № 5. – С. 22-24.
14. Курс экономики /Под ред. Б.А. Райзберга. – М., 1997. – С. 205-214.
15. Луцишин Н.П.,Малімон Н.А. Формування правового механізму регулювання діяльності іноземнихінвесторів в Україні // Науковий вісник ВДУ. – Луцьк, 2003. – № 8. – С. 96-100.
16. Макуха С.М.Експорт капіталу: суть і форми // Фінанси України. – 2002. – № 11. – С. 77-83.
17. Мартиненко В.Стратегія трансформації інвестиційних процесів в Україні – рух на випередження// Вісник Української Академії державного управління при Президентові України.– 2002. – № 3. – С. 185-193.
18. Мотиваційнічинники міжнародних економічних процесів // Фінанси країни. – 2004. – № 12. –С. 50-57.
19. Новицький В.Є.Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. — 948 с.
20. Овчинников Г.П.Международная экономика: Учебное пособие. – СПб, 1998. – С. 244-350.
21. Пересада А.А.Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с..
22. Пересада А.А.Основы инвестиционной деятельности. – К., 1996. – С. 204-225.
23. Підгайна О.Міжнародний досвід державного управління інвестиційним процесом // Управліннясучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 121-128.
24. Підйомний О.М.Управління інвестиційними процесами на фінансових ринках. – К., 2003. – С.130-139.
25. Реверчук С.К., Реверчук Н.И., СкоморовичI.Г. та ін. Інвестологія: наука про інвестування: Навчальний посібник / За ред.докт. екон. наук, проф. С.К. Реверчука. — К.: Атіка, 2001. — 264 с.
26. Редькін О.,Гришина О. Лібералізація інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. –2002. – № 2. – С. 115-123.
27. Рипейська Л.С.Спеціальні економічні зони як механізм стимулювання інвестиційного процесу вУкраїні // Регіональні перспективи. – 2001. – № 4. – С. 23-24.
28. Розвитокорганізаційно-економічних механізмів активізації інвестиційних процесів вУкраїні // Вісник Дніпропетровського державного фінансово-економічногоінституту: Економічні науки: Т. 1. – Д., 2000. – С. 333-443.
29. Управліннязовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. А.І. Кредисова.– К., 1998. – 448 с..
30. Цегольник П.Проблеми та напрями активізації інвестиційних процесів в Україні // Управліннясучасним містом. – 2003. – № 7-9. – С. 128-134.
31. Чистякова Н.М.Державне регулювання інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. –2001. – № 3. – С. 116-122.