Реферат: Рух людського капіталу. Основи інтерналізації ринку праці і закономірності міграції робітників

/>/>Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі

1.1 Сутність міжнародної міграції

1.2 Види міграції в європейськомупросторі

1.3 Функції та регулювання міжнародних міграційних процесів

Розділ 2. Аналіз міграції в європейському просторі

2.1 Показники, характеризуючі міграцію

2.2 Європейські міграційні потоки

2.3 Рух людського капіталу та його показники

Розділ 3. Тенденції та перспективи міграційних процесів

3.1 Інтернаціоналізація світового ринку праці

3.2 Закономірності міграції робітників

Висновок

Список літератури

Додаток

/>Вступ

Міжнародна міграція — явище далеке не нове. Вумовах нерозвиненості статистики і прикордонна система потоки міжнароднихмігрантів узагалі не фіксувалися державними органами. Та й сьогодні визначититочно обсяги міжнародного переміщення цього найважливішого фактора виробництвапредставляється таки складною справою.

Проблема міграції в західноєвропейськомупросторі дуже актуальна зараз, тому що в багатьох є можливість безперешкодногов'їзду на територію іноземних держав. По більшій частині люди виїжджають натериторію іншої країни у спробах знайти хоча б тимчасову або більшвисокооплачувану роботу. Активно відбувається в усім світі процесінтернаціоналізації виробництва супроводжується інтернаціоналізацією робочоїсили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин. Міграційніпотоки спрямовуються з одних регіонів і країн в інші. Породжуючи визначеніпроблеми, трудова міграція забезпечує безсумнівні переваги країнам, щоприймають робочу силу.

Інтенсифікація процесів, що спостерігається востанні десятиліття, міграції виражається як у кількісних показниках, так і вякісних: змінюються форми і напрямки пересування трудових потоків.

/>/>Ціль курсовій роботі — поглибленнятеоретичних знань щодо руху людського капіталу та інтернаціоналізації ринкупраці та визначення закономірностей міграції робітників.

Одним із проявів інтернаціоналізації ідемократизації господарського і соціально-культурного життя людства, а такожнаслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень між країнами інародами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих є великомасштабні внутрікраїновіі міжкраїнові переміщення населення і трудових ресурсів у різних формах. Це — добровільні мігранти, що користуються правами і можливостями, наданими їмсвітовою цивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживанняі роботи. Це — біженці і змушені мігранти, що залишають отчий дах не по своїйволі, а під тиском «обставин».

Світове співтовариство, ще недавно не визнавало,особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні,зштовхнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з дозволу гострихситуацій і колективному регулюванню міграційних потоків.

Задачі, поставлені в курсовій роботі:

розглянути теорії міжнародної міграції;

визначити напрямки та проаналізувати показникиміграції в європейському просторі;

охарактеризувати тенденції та перспективиміграційних процесів в європейському просторі.

/>Розділ 1.Теоретичні аспекти міграції в європейському просторі 1.1 Сутність міжнародної міграції

Міжнародна міграція — це переміщення населення з однієї країни в іншу. Під цими поняттямирозуміють:

міграція (від лат.migratio — переселення, переміщення) — переміщення через кордон;

імміграція від лат.immigrare — це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадяніншої країни;

еміграція (від лат.emifrare — виселення) — переселення громадян в іншу країну на постійне абодовготривале тимчасове проживання;

реміграфія — цевиїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різнихформах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належитьтрудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція посилюється в умовахформування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттямрозуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Цестихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланкамисвітового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніхвиробників від засобів виробництва, взаємопов'язаність країн та нерівномірністьїх соціально-економічного розвитку.

В якості основних форм міграційних процесівзвичайно виділяють:

постійну міграцію.Ця форма переважала до І світової війни і характеризувалась тим, що значні масилюдей назавжди покидали свої країни і переселялись на постійне місце проживаннядо США, Канади, Австралії тощо. Переселення у зворотному напрямку було незначним;

тимчасову міграцію,що передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку.У зв'язку з цим слід відзначити, що сучасна трудова міграція набула ротаційногохарактеру;

нелегальну міграцію, котра надто вигідна підприємцям країни-мігрантів і становитьсвоєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.

Маючи давню історію, міжнародна трудоваміграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

зростання масштабів міграції;

збільшення питомої ваги мігрантів у загальнійкількості працездатного населення країн;

розширення еміграції з країн Східної Європи такраїн, що утворилися на території екс-СРСР;

формування нових центрів залучення робочоїсили;

зростання нелегальної імміграції;

посилення “відпливу інтелекту”;

ротаційний характер міграції.

На початок 00-х років у світі нараховувалосяпонад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 5% усіх трудовихресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходибагатьох країн з обмеження міграції.

Розширення міграції спричинило появу в країнахімміграції 2-х ринків праця — для робітників — громадян даної країни та дляіноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунокнелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальнуміграцію повністю не вдалося жодній з країн.

Нелегальні іммігранти використовуються нанизькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці безсоціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнароднимконвенціям.

В більшості розвинутих країнах Заходу вжесклалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники,робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо).

Для місцевого населення ці спеціальностінепрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Однією з найважливіших особливостей сучасногостану міжнародної міграції є “відплив інтелекту", тобто безповоротна абодовготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Основнимипричинами цього процесу в більшості країн є:

постійне зниження соціального статусу вченогота спеціаліста;

те, що результати роботи вчених таспеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

бажання покращити своє матеріальне становище;

більша можливість за кордоном реалізувати своїзнання та досвід;

національна та релігійна нетерпимість;

зростання безробіття в країні. Навіть середвисококваліфікованих спеціалістів.

Нестабільна економічна ситуація в країні, атакож вигідні умови найму висококваліфікованих спеціалістів за кордономсприяють збільшенню масштабів еміграції.

 

1.2 Види міграції в європейськомупросторі

Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили,що відбуває між регіонами європейського співтовариства, і зовнішню міграцію, щоторкається кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцієюробочої сили і її економічних причин. Основні поняття, використовувані при вивченніпроблем міжнародної міграції, що випливають:

Міграція робочої сили — переселення працездатногонаселення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічногой іншого характеру.

Імміграція — в'їзд працездатного населення в данукраїну через її межі.

Еміграція — виїзд працездатного населення з даноїкраїни за її межі.

Міграційне сальдо — різниця імміграції з країний еміграції в країну.

«Витік мозків» — міжнародна міграціявисококваліфікованих кадрів.

Реєміграція — повернення емігрантів на батьківщинуна постійне місце проживання.

Міжнародна міграція робочої сили виниклабагато сторіч назад і за минуле з тих пір час перетерпіла серйозні зміни. Найбільшактивна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-хроків у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тім, щоміжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливаєна темпи економічного росту, її причиною є міжкраїнові розходження в рівніоплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожналюдина одержує і споживає граничний продукт своєї праці, вважають, що еміграціяприводить до росту добробуту приймаючої країни, причому економічний розвитокдержави, з якого відбувається еміграція, не погіршується.

Неокейнсіанці визнавали можливість погіршенняв результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу,особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широкообговорювалася ідея введення податку на «витік мозків», доходи відякого пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати нанестатки розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився надослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічногоросту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал є найважливішоюпередумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнароднаміграція є одним з пояснень розходжень у темпах економічного росту між країнами.[8. c.32]

У залежності від часу перебування на територіїіншої країни (іншого регіону однієї країни) виділяють постійну, тимчасову і маятниковуміграцію.

Постійна (довгострокова) міграція характеризуєтьсячисельність прибулих або вибулих на постійне місце проживання. При цьому в деякихкраїнах іноземець починає вважатися іммігрантом (емігрантом) якщо він присутній(або відсутній) у країні протягом визначеного періоду часу.

Тимчасова (короткострокова) міграція являє собоюв'їзд або виїзд, зв'язаний з поточними потребами без зміни громадянства і постійногомісця проживання. Однак у багатьох країнах з числа тимчасових мігрантів виключаютьчисло сезонних працівників (іноді досить значне).

Маятникова міграція є особливим видом міграціїв залежності від часу і являє собою пересування працюючих до місця роботи з одногорегіону в інший і назад до місця свого проживання у випадку, якщо термін відсутностіособи на постійному місці склав менш одного тижня. [9. c.13]

Міжнародна міграція робочої сили можездійснюватися як по економічним, так і по позаекономічних причинах. У числоостанніх включаються політичні і релігійні причини, об'єднання і розпад держав,природні нещастя, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру. Кожназ цих і багато інших неекономічних причин здатні привести, і приводять довеликих державних переміщень робочої сили, що будуть мати ті ж економічнінаслідки, що і міжнародна міграція робочої сили, по економічних причинах, підякими розуміються головним чином міжстранові розходження в оплаті праці. Міграціяробочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах.

У результаті міжнародної міграції трудовихресурсів за рубіж переміщається товар особливої властивості — робоча сила. Йогопринципова відмінність від інших товарів полягає в тім, що сама робоча сила єчинником виробництва інших товарів. Країна, що експортує робочу силу, тобтовідкіля емігрують працівники, звичайно одержує своєрідну оплату за такийекспорт у виді перекладів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. Вумовах відносної надмірності трудових ресурсів у багатьох країнах вивіз робочоїсили допомагає знизити безробіття, забезпечити приплив грошових надходжень з-закордону. Але, з іншого боку, відливши висококваліфікованої робочої силиприводить до зниження технологічного потенціалу країн, що експортують, їхзагального наукового і культурного рівня. [17,22]

 

1.3 Функції та регулювання міжнароднихміграційних процесів

Міжнародні міграційні процеси регулюютьсякраїнами, котрі беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю тарегулюванню підлягають соціальний, віковий, т професійний склад мігрантів,рівень в'їзду і виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного тавнутрішнього розподілу робочої сили: визначення обсягу та структури міграційнихпотоків дедалі більше виконують міністерства праці, внутрішніх та закордоннихсправ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи.

Вербування іноземної робочої сили здійснюєтьсянині, як правила, за допомогою створених за кордоном державних вербувальнихкомісій, до функцій яких входить ретельний відбір кандидатів для роботи напідприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації.

Важливим елементом державної імміграційноїполітики є встановлення юридичного статусу трудящих — мігрантів, який визначаєїх соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як вміжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус не надаєіноземним працівникам політичних прав, обмежує здебільшого їх участь упрофспілковій діяльності, регламентує строки перебування іммігрантів вприймаючій країні.

Різноманітні аспекти трудової міграції істатус іноземних працівників віддзеркалюються у двосторонніх та багатосторонніхугодах, відповідних національних законодавчих актах та урядових постановок. Засобиі методи реалізації держаної міграційної політики змінюються в залежності відконкретної ситуації на ринку праці.

Регулювання міжнародної міграції робочої силизаймається також Міжнародна організація праці (МОП).

Вона функціонує у складі ООН і включає понад150 держав, у тому числі і Україну.

Цілі МОП: сприятизабезпеченню повсюди соціальної справедливості для трудящих; розроблятиміжнародну політику і програми, спрямовані на поліпшення умов праці і життя; встановлюватитрудові стандарти; здійснювати широку програму технічного співробітництва зметою надання допомоги урядам в ефективному проведенні такої політики напрактиці; здійснювати професіональну підготовку й навчання та проводитидослідницьку роботу з метою сприяння успіху цих умов. [1,22]

МОП є унікальною серед всесвітніх організаційу тому відношенні, що при розробці її політики представники трудящих іпідприємців володіють рівною кількістю голосів з представниками урядів. Однієюз її найбільш важливих функцій є прийняття конвенцій та рекомендацій, щовстановлюють міжнародні трудові стандарти у таких галузях, як свободаасоціацій, заробітна плата тривалість робочого дня та умови праці, винагородатрудящих за працю, соціальне страхування, оплачувана відпустка, охорона праці,служба наймання робочої сили та робоча інспекція.

З часу заснування МОП було схвалено понад 300конвенцій та рекомендацій. МОП контролює застосування конвенцій, ратифікованихїх державами і використовує спеціальну процедуру для розслідування скарг проущемлення професійних прав.

Шенгенська угода — це багатостороння угода, зрегулювання в'їзду та виїзду працівників, та про рівноправність громадян цихдержав в усіх питаннях найму на роботу і соціального забезпечення, тобтопринцип “вільного переміщення". [1,62]

Ленінська угода укладена в березні 1995 р. Бельгію,Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, дояких приєднались Італія, Греція, Австралія, з 1 липня 1995 р. повністюліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн.

/>Розділ 2.Аналіз міграції в європейському просторі 2.1 Показники, характеризуючіміграцію

Найбільш прийнятними кількісними показниками міжкраїновогопереміщення трудових ресурсів є показники, фіксуємі в платіжному балансі. Нерезидентому цьому випадку вважається приватна особа, що знаходиться в країні менш року. Якщолюдина перебуває в країні більш року, то з метою статистичного обліку він перекласифікуєтьсяв резиденти. У статистику платіжного балансу показники, зв'язані з міграцією робочоїсили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по трьох статтях:

Трудовий доход, виплати зайнятим — зарплати таінші виплати наявними або натурою, отримані приватними особами-нерезидентами зароботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються такожі усі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, зв'язані з найманнямна роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземніпрацівники, що знаходяться в даній країні менш року, у тому числі сезонні робітники,робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки,а також місцевий персонал іноземних посольств.

Переміщення мігрантів — оцінний грошовий еквівалентвартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючи в іншу країну.При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни,а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) — по даній статті.

Переклади працівників — пересилання грошей і товарівмігрантів своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересиланнятоварів враховується їхня оцінна вартість.

Принципова різниця між статтею «трудовідоходи» і статтями «переміщення мігрантів» і «перекладипрацівників» полягає в тім, що в статті «трудові доходи» враховуютьсядоходи нерезидентів, тобто тимчасово знаходяться в даній країні. У той же час устаттях «переміщення мігрантів» і «переклади працівників» показуютьсядоходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, що виїхали з батьківщини ізалишилися за рубежем принаймні терміном більш ніж на рік. Ці дві статті поєднуютьсяв рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених перекладів.

Приватні неоплачені переклади — це оцінний грошовийеквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їхнього від'їзду за кордоні наступні посилки товарів на батьківщину. Включає статті «переміщеннямігрантів» і «переклади працівників».

На практиці точно визначити, по якій саместатті повинні фіксуватися ті або інші міжнародні переклади, досить складно. Людинаспоконвічно може поїхати за рубіж просто на тимчасові заробітки, але потім заякимись причинами затриматися там більш ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки,люди, що збираються емігрувати за рубіж назавжди, чиє майно були зареєстровано якпереклади працівників, раптом вирішують повернутися на батьківщину, не прожившиза рубежем і року. Загальне правило, що діє в даному випадку, полягає в тім, щооблік ведеться за станом на момент перетинання границі, і якщо навіть пізніше з'ясується,що запис зроблений невірно, її, проте, звичайно не переглядають.

 

2.2 Європейські міграційні потоки

За приблизними оцінками, щорічне міграційнесальдо в європейських країнах складало приблизно 1 млн. чоловік, тобто вприймаючі країни приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше. Чим їхало.

Табл. 2.0

Міграційне сальдо в європейських країнах в 2004-2006р. млн. чол

Показник 2004 2006 Прогноз на 2007 Сальдо 1,4 1,1 0,97

Як показує наступна таблиця, за прогнозами, унайближчі роки в зв'язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдобуде скорочуватися.

Обсяги щорічних грошових потоків, зв'язаних зміжнародною міграцією, виміряються сотнями мільярдів доларів і цілкомпорівнянні по масштабах із щорічними прямими закордонними інвестиціями.

На розвиті країни приходиться приблизно 9/10усіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і 2/3 усіхприватних неоплачених перекладів, тоді як на всі країни, що розвиваються — тільки, відповідно, 1/10 і 1/3. Це означає, що в розвитих країнах зосередженаосновна частка тимчасових робітників-мігрантів, і що саме туди емігруютьпрацездатні працівники з країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідноюекономікою, що стають там резидентами. У рамках грошових потоків, зв'язаних ізтрудовою міграцією, переклади працівників займають близько 62%, трудові доходи — близько 31% і переміщення мігрантів — близько 7%.

Найбільш великі виплати трудового доходуприватним особам-нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія,Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силувикористовують ПАР, Ізраїль, Малайзія, Кувейт. Найбільш великі перекладиприватного характеру здійснюються з основних розвитих країн (США, Німеччина,Японія, Великобританія) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн, щорозвиваються, (Кореї, Саудівської Аравії і Венесуели). Основними одержувачамиперекладів з-за кордону є розвиті країни, в основному за рахунок перекладучастини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців,розміщених за рубежем, співробітників загранапарату. У багатьох країнах, щорозвиваються, масштаби перекладів приватного характеру складають 25-50% доходіввід товарного експорту (Бангладеш, Буркіна-Фасо, Єгипет, Греція, Туреччина й ін).У Йорданії, Лесото, Ємену переклади досягають 10-50% ВНП.

З теоретичної точки зору доходикраїни-експортера робочої сили далеко не обмежуються перекладами емігрантівз-за кордону, хоча вони і складають їхню основну частку. У числі інших доходів,що збільшують сукупний ВНП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, — податки,що накладаються на фірми по працевлаштуванню за рубежем, прямі і портфельніінвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення витрат на навчання,охорону здоров'я й інших витрат соціального характеру, що покриваються дляемігрантів іншими країнами. Повертаючи на батьківщину, мігранти, по оцінках,привозять із собою ще стільки ж нагромаджень, скільки ними було переведеночерез банки. Більш того, мая досвід роботи за рубежем і підвищившикваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, у результаті чого країнабезкоштовно одержує додаткові кваліфіковані кадри.

Еміграція робить досить відчутний позитивнийвплив на економіку країн, оскільки від'їзд працівників за рубіж скорочуємасштаби безробіття. Так, у 70-і роки єгипетський уряд, приймаючи програми поборотьбі з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції встани Перської затоки. У Пуерто-Рико закон про мінімальну зарплату виходив зтого, що щонайменше третина робочої сили переїде в США.

«Витік мозків» є серйозною проблемоюдля більшості країн, що розвиваються, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр,Замбія). Однак «витік мозків» у більшості випадків припиняється, колиекономічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, що повернулисяна батьківщину після того, як вони кілька років працювали у високотехнологічнихамериканських корпораціях у районі Силіконової долини, стали основоположникамирозвитку індійської промисловості по створенню нових комп'ютерних програм.

Табл. 2.1

Нелегальна міграція, тис. чол.

  2004 2005 2006 Європа 2004 2500 2400 Росія 400 500 500 Україна 100 110 100

Як показує таблиця, на сучасному етапірозвитку суспільства значно збільшилася нелегальна міграція робочої сили, щоперетворилася на світову проблему. На початку 00-х років в Європі перебувалоблизько 2 млн нелегалів, у США — 6 млн (а за деякими джерелами — 13 млн), вЯпонії — менше 300 тис., у Малайзії — близько 500 тис., у Росії — від 500 тис. до1 млн, в Україні — до 100 тис. [табл. .2.1].

Міграційні переміщення, процеси, міграційнийпростір, еміграція, імміграція, депортація, нелегальна міграція — ці поняттявсе більше входять до наукової термінології практичного використання. Вонивідображають складні та болісні процеси, що забарвлені темними кольорамитрагедій людських доль, несправедливості та брутальності. Можливо, саме з цієїпричини міграційні процеси перебувають у центрі уваги європейського співтоваристваі національних урядів демократичних країн, а їх вирішення є дуже актуальним.

Соціальним двигуном і рушійною силою міграціїє боротьба особистості за власне самоствердження в житті, що гарантується,захищається та охороняється міжнародним правом. Тому цілком зрозумілими єпринципи, що забезпечують права та свободи мігрантів, які визначено у Загальнійдекларації прав людини (1948 р), Міжнародному пакті про громадські й політичніправа (1966 р), Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації(1966 р), Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950р) і т. ін.

/>

Рис1. Нелегальна міграція в європейськомупросторі

Економічні ефекти імміграції найчастішеспрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-закордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття середкорінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак,відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання і навички. США,Канада, Австралія — країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнахіммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладомможуть служити китайські промислові робітники в Індонезії і Малайзії,підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські і ліванські бізнесмени в Африці,йорданські і палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більштого, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які все рівно немаєпретендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччиниі Північної Африки складають 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботуохоче наймаються палестинці в Ізраїлю, індонезійці в Малайзії, болівійці вАргентині. Більш того, деякі галузі виробництва, що дають, у тому числіекспортний доход для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів — гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в ДомініканськійРеспубліці, Малайзії й Іспанії, каучукова і гумова промисловість Малайзії.

Не можна, зрозуміло, заперечувати і негативнінаслідки імміграції, що у розвитих країнах зв'язані, насамперед, зі зниженням урезультаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили.Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з утворенням менш 12 класів — іммігрант.

 

2.3 Рух людського капіталу та йогопоказники

/>/>/>Механічний рух — переміщення людей черезкордони регіону, яке пов'язане із зміною їх місця проживання. У результатіпереміщення змінюється чисельність населення на території прибуття або вибуттямігрантів та його структура.

Розрізняють кілька видів міграції залежно відперетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів:

Внутрішня міграція — міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюютьсяв її окремих регіонах або між ними. Внутрішня міграція поділяється на:

внутрішньорегіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим);

міжрегіональну (переміщенняз області в область).

Зовнішня міграція (міждержавна) — міграційні потоки перетинають державні кордони: країнблизького зарубіжжя (країни СНД та країни Балтії) і країн далекого зарубіжжя.

Кожний із зазначених видів міграціїрозподіляється на короткострокову та довгострокову. Джерелом інформації промеханічний рух населення є матеріали переписів населення та дані поточногообліку.

Міграційні процеси характеризуютьсяпоказниками обсягу міграції, її інтенсивності, розміру та напряму міграційнихпотоків.

Абсолютними показниками обсягу міграції є валоваміграція та сальдо міграції.

Валова міграція (ВМ) — характеризує обсяг міграційних потоків за рік і розраховується як сумачисельності прибулих (II) та вибулих (В).

Сальдо міграції (Ам) — характеризує зміну чисельності населення країни за рахунок механічногоруху і розраховується як різниця між чисельністю прибулих і вибулих.

Ступінь поширення міграційних процесівоцінюють показники інтенсивності міграції, що розраховуються по відношенню досередньорічної чисельності наявного населення S і подаються в проміле.

Загальні коефіцієнти міграції (прибуття і вибуття; рухомості та механічного приросту) обчислюють до загальноїчисельності населення.

Таблиця 2.2

Показники міграції населення

Коефіцієнт,%о Зміст Формула Прибуття

Кількість прибулих

у середньому

на 1000 населення

Кп= (K/S) *1000

Вибуття

Кількість вибулих

у середньому

на 1000 населення

Кв= (B/S) *1000

Рухомості (валової міграції)

Кількість мігрантів

у середньому

на 1000 населення

кР = (П+B) /S*1000 Механічного приросту Інтенсивність зміни чисельності населення за рахунок міграції

км= (П-В) /S*1000

Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.

Обчислюється також середній вік мігрантів уцілому та в межах статі, за видами поселень та видами міграції.

Міждержавна міграція населення України за 2004рік характеризується даними, наведеними в табл.2.3:

Таблиця 2.3

Міждержавна міграція населення України

Країни Чисельність, тис. осіб Прибулих Вибулих СНД і Балтії 49,3 55,2 Далекого зарубіжжя 4,4 45,1 Разом 53,7 100,3

Відомо, що середньорічна чисельність наявногонаселення становила 49246 тис. осіб.

Протягом року спостерігалась помітна зовнішняміграція. В цілому валова міграція склала 154 тис. осіб = 53,7 + 100,3, акоефіцієнт рухливості Кр = (154: 49246) 1000 = 3,1%о, тобто на кожнутисячу населення в середньому за рік припадало близько трьох зовнішніхмігрантів.

Загальна рухливість характеризуєтьсяздебільшого виїздом громадян, про що свідчить від'ємне сальдо Лм = 53,7- 100,3 = = — 46,6 тис. осіб, в якому левову частку посідають вибулі до країндалекого зарубіжжя (-40,7): (-46,6) = 0,873, або 87,3%. В країни далекогозарубіжжя Кв = (45,1: 49246) 1000 = 0,9%о, а інтенсивність прибуття лише0,1%о.

У цілому коефіцієнт механічного приростустановить (-0,95) проміле: Км = (-46,6: 49246) ■ 1000 і свідчитьпро незначну від'ємну рухливість зовнішніх мігрантів.

Спеціальні коефіцієнти міграції визначаютьсядля окремих контингентів або груп населення, наприклад окремо для чоловіків тажінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищуєвстановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міськогонаселення.

/>Розділ 3.Тенденції та перспективи міграційних процесів 3.1 Інтернаціоналізація світовогоринку праці

У силу економічних причин основні потокимігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни збільш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямкуміжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, щозмінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселенняі широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основнихнапрямків міграції досить складно.

Можна виділити наступні країни і регіони, що єкрапками притягання мігрантів з інших країн.

США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США єосновним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованоїробочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни,разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються вСША з прилеглих латиноамериканських країн — Мексики, країн Карибського басейну.Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу,включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Припливіммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловіку рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловіку рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік.

Західна Європа. Найбільшрозвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять уЄвропейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейськихкраїн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки іБлизького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн іреспублік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн — колишніхколоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історичносформовані традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у ЗахіднуЄвропу в середині 90-х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більштого, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальнийринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейськогосоюзу й уніфікацію трудового законодавства.

Близький Схід. Нафтовидобувнікраїни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачуваніроботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також зІндії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більш половини робочої сили СаудівськоїАравії, ОАЭ, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману складають іноземні робітники.

Інші країни, що розвиваються.Новий феномен 90-х років — інтенсифікація трудової міграції серед самих країн,що розвиваються. Звичайно потоки працівників направляються в ті країни, щошвидше просуваються по шляху економічних реформ. Так, у Латинській Америцісезонні робітники і робітники на збірні підприємства направляються в Аргентинуі Мексику. В Африці до півдня від Сахари на Берег Слонової Кісти, Нігерію і ПАРприходиться більш половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни вПерській затоці в 1991 році близько 1 млн. єгиптян залишили Ірак, 800 тис. єменціввиїхали із Саудівської Аравії і близько 500 тис. палестинських робітниківзалишили Кувейт, куди на їхнє місце приїхали робітники з Індії і Єгипту.

Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії тудизначно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливоце помітно у випадку Південної Кореї і Малайзії.

Практично всі країни, у які іммігрують більш25 тис. чоловік у рік, — високорозвинені держави з ВНП більш 6900 дол. на душунаселення. Джерело еміграції — країни, що розвиваються, головні з яких — Мексикаі країни Азії.

Великий вплив на чисельність населення і його складу багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграціїй імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства,виступаючи формою пристосування людини до мінливого умовам його існування.

До міжнародної міграції населення відноситься територіальнийрух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції:безповоротна, тимчасово-постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний,щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).

Міжнародну міграцію викликають причини економічногоі політичного, військового порядку. Перші носять більш-менш постійний характер,другі зв'язані з політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжуютьзмушених мігрантів-біженців, переміщених облич.

Змушена міграція. Хоча змушені міграції населенняі викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілутрудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції,так і країн імміграції.

У післявоєнний період більш великі міграційні потокибули зв'язані, із установленням нових державних кордонів, виникненням світової системисоціалізму і крахом колоніальної системи. Так, наприклад, по Постдамській угодітрьох держав — СРСР, США і Великобританії східна границя Німеччини пройшла по лініїОдер — Нейсе, і німецьке населення, що проживає раніше на схід цієї лінії, а такожу країнах Центральної і Південно-Східної Європи, було в переважній більшості переселенона території тодішніх НДР і ФРН. У Східній Азії в Японію було переселено близько6 млн. чоловік, головним чином з Китаю і Кореї.

Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалосяпереселенськими рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, що стали сувереннимидержавами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. УтворенняІзраїлю і його воєнні дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В'єтнаму, Кубі, Ефіопії,Афганістану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликализначні переміщення населення.

Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки.В Африці їхнє число наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільшечисло біженців (5 млн) приходиться на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійськихбіженців — 350 тис. — живуть у Таїланді, 100 тис. іракців — в Ірану, 100 тис. мьянмарцев- у Бангладеш. У Європі нараховується близько 1,8 млн. біженців, а в США — 1млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили сама глибока криза в русібіженців в останнім десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушенихпереселенців, 0,5 млн. з який шукали притулок за кордоном. Великий потік біженцівстворив розвал СРСР — понад 6 млн. чоловік.

20 століття називають століттям біженців. У 1994році їхнє число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік — 9,6 млн). Змушена міграціяпридбала світовий характер, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів(83%) осіла в країнах, що розвиваються.

Трудова міграція. Основну роль у сучасному міжнародномурусі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процесзалучені практично всі країни. Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентнийхарактер, стає типовим явищем соціально — економічного життя сучасного світу. Напочатку 1993 року нараховувалося близько 30 млн. трудящих — мігрантів. З урахуваннямчленів їхніх родин, учасників маятникової міграції (фронтальеров), сезонників,нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири- п'ять разів вище.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюєтьсянаціональними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухівнайманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносногоперенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовимиресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантівє вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах.Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціямина їхніх ринках праці.

Потоки трудової міграції протягом тривалого періодучасу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямованов основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку, Австралію.Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенськихсуспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи. Переміщенняіммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другійполовині 19 — початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільногорозвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися такожзначні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію ірайони Індійського океану.

В другій половині минулого сторіччя сформувалисянові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більшрозвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результатіз постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Ужена початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих — мігрантіві членів їхніх родин. У середині 70-х великий центр імміграції склався в районіПерської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєріднимцентром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль.Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою(на 1/3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрамипритягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантіввід 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.

Основними постачальниками робочої сили в Азії булиІндія, Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід — Ліван. Йорданія,Туреччина, в Африці — Марокко, Алжир, Туніс, Гана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік,у Північній Америці — Мексика, у Європі — Польща, Португалія, Італія, Ірландія.У 90-і роки країни Південної Європи — Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країнчистої міграції в країни нетто — міграції.

 

3.2 Закономірності міграції робітників

Вплив міграції на приймаючі країни. Міжнароднаміграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремихкраїн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промисловорозвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частказовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада,Австралія, Франція, перевищила 25%, США — до 50%. З іншого боку, значніеміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в60-і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий прирістнаселення в цих країнах. В другій половині 80-их років Ліван утратив 1/10частину населення, Мексика — близько 1%. Відомий французький демограф А. Совидорівнював еміграцію до смертності.

Табл 3.1

Розподіл чисельності українських громадян,працевлаштованих за кордоном, по статі і вікові (тис. чіл)

Вік Чоловіки Жінки Всього 16-29 8611 3808 12419 30-39 14421 1029 15450 40-49 12011 635 12646 50-55 3750 195 3945 56-59 905 35 940 60 і старше 346 12 360 Всього (2004 р) 40044 6714 43850  16-29 8644 3808 12419 30-39 18421 1029 15450 40-49 12011 635 12646 50-55 2750 195 3945 56-59 895 35 940 60 і старше 322 7 360 Всього (2005 р) 41144 5716 45760 16-29 8611 3808 12419 30-39 14421 1029 15450 40-49 12011 635 12646 50-55 3750 195 3945 56-59 905 35 940 60 і старше 346 14 360 Всього (2006 р) 40544 5719 44850

Як свідчить таблиця 3.1, міжнародна міграціявпливає на вікову і полову структуру населення країн — донорів і приймаючихкраїн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Часткаіммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. На початку 2004-хроків іноземні робітники складали значну частину працездатного населення вкраїнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 2005 р), ЗахідноїНімеччини (8,1%), Франції (8,6).

У теорії вільний рух робочої сили між країнамиприводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світовогопродукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої силидістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не усівони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовціфахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідностворюваної іммігрантами в країні перебування, надходжень від оподатковування. Іммігранти,особливо нелегальні, вносять у доходи країни більший внесок, чим вони одержуютьвід суспільного сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, івони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.

Різні категорії іммігрантів впливають навідтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвитокіндустріальних капіталістичних країн робить “відплив умів". До цієїкатегорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки“відплив умів” йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному вСША. З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованихфахівців початку здійснюватися з країн, що розвиваються, а в 90-і роки — зіСхідної Європи.

Принаймні 2/3 припливу “розумів” приходитьсяна США. Частка іммігрантів серед фахівців складає там 17%, у тому числі 40%інженерів і фахівців з ЕОМ, велика кількість викладачів технічних дисциплін вуніверситетах і коледжах. По оцінках чистий виграш для США від залучення вкраїну одного “середнього" ученого гуманітарія складав у 70-і роки 230 тис.дол., ученого в області суспільних наук — 235 тис. дол., інженера — 253 тис. дол.,лікаря — 646 тис. дол. У результаті економія США лише в сфері утворення інаукової діяльності складала не менш 15 млрд. дол. Прибутку, одержуванийКанадою в процесі експлуатації розумів емігрантів, у 7 разів більше обсягів їїдопомоги країнам, що розвиваються. У Британії вигоди від залучення іноземнихфахівців у три рази перевищують розміри її економічної допомоги країнам Азії йАфрики.

Аналіз ситуації в США показує, що припливіммігрантів не сполучений із загостренням конкуренції на ринку праці і ростомбезробіття серед корінного населення. Більш того, побічно через розширенняпопиту і прямо через розвиток нового підприємництво він стимулює створеннянових робочих місць. Імміграція істотно не впливає на середній рівеньзаробітної плати і диференціацію доходів. Лише в окремих випадках посиленняконкуренції усередині визначених професійно — кваліфікаційних груп приводить додеякого зниження заробітної плати. Іммігранти звичайно використовуються врамках так називаного вторинного сегмента ринку праці, що характеризуєтьсятяжкими умовами праці, низьким рівнем оплати і відсутністю можливостей дляпрофесійного росту. Ці обставини обмежують соціальну мобільність мігрантів,створюють основу для їхньої сегрегації. У первинно секторі ринку працізнаходяться тільки мігранти, що відносяться до науково — технічних працівників.Звичайно їхня асиміляція відбувається досить м'яко в суспільстві країн — реципієнтів. І тільки погіршення економічної обстановки звичайно приводить дозагострення протиріч між корінним і стороннім населенням.

Соціально — економічні наслідки міграції. Впливміграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідженняпоказали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середнійпотенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать донайбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не маютьперспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитисяв міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко врезультаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, івакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, щопозначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні дляЄгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70-і рокиФіліппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея — 10%.90%знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року.

Еміграція нерідко наносить важку втратуінтелектуальному потенціалу країн — донорів, що є самою коштовною субстанцієюбудь-якого суспільства. Суть цієї проблеми складається не стільки в кількостівиїжджаючих за рубіж фахівців, скільки в їхньому значенні. Від'їзд того чиіншого неформально ведучого наукового співробітника може паралізувати роботутворчого колективу. Відтік “мозків" підсилює диспропорції науково — технічногорозвитку основних підсистем світового господарства й окремих країн.

Міграція робочої сили, базуючи на розходженняху рівнях економічного розвитку, разом з тим сприяє ослабленню ряду проблемкраїн еміграції. Зокрема, для ряду, особливо малих країн грошові переказиемігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. Увеликих країнах — Індія, Пакистан, Бангладеш, Філіппіни вони складають 10-27%експортних надходжень. Для робітників — емігрантів характерна висока нормазаощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% утурецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити вкраїну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в мірузбільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.

Грошові перекази стимулюють внутрішній попит,що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн звузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск івикликати розширення імпорту. Дослідження з Бангладеш і Пакистану показали, щотільки невелика частина перекладів витрачається на виробничі інвестиції. Усоціальній сфері позитивний ефект міграції зв'язують звичайно з ростом добробуту,якщо не всього суспільства, те хоча б деякої його частини. Позитивний впливможе робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій,застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.

/>/>Міжнародна міграція трудових ресурсів слабковпливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше навирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила дотепер залишаєтьсянемобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається усвітовій економічній системі більш вільно. Подібне положення визначаєтьсяполітикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскравовиражений імміграційний характер. Починаючи з 70-х років у західних країнахпочали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західнікраїни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнуликампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячиз цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційніправила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованихосіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країнпро вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції.

Висновок

Отже, на основі роботи, можна зробити деяківисновки, а саме:

Міграція впливає на соціально-економічний ідемографічний розвиток практично всіх регіонів західноєвропейськогоекономічного простору. Це один із самих складних демографічних процесів, томущо на міграційна поведінка населення впливає комплекс міжнаціональних,політичних, економічних і соціальних факторів.

Міграція робочої сили являє собою переселенняпрацездатного населення з одних держав в інші терміном більш, ніж на рік,викликане причинами економічного й іншого характеру. Вона веде до вирівнюваннярівнів оплати праці в різних країнах.

Показники, зв'язані з міграцією трудових ресурсів,є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по статтях трудовихдоходів і часток неоплачених перекладів.

Розвиті країни є основним напрямкомімміграції, що розвиваються — еміграції.

Державне регулювання міжнародного ринку праціздійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн, щоекспортують робочу силу, на основі угод між ними, а також на основі конвенцій ірекомендацій МАРНОТРАТ.

Також у курсовій роботі порівняно рівніміграційних процесів в європейському просторі, визначено й описано основніпроблеми, зв'язані з цими процесами. Проаналізовано статистичні дані по європейськихкраїнах.

/>Списоклітератури

Нормативно-правовіакти:

1.  МТБ. Конвенции и Рекомендации, принятые Международной конференциейтруда. 1919-1986. — Женева, 1988. — С.7-144.

2.  Європейська соціальна хартія (переглянута) * Страсбург, 3 травня 1996 року European TreatySeries/163 С.43-198

3. проект Закону України Про державну міграційну службу в Україні№2446 від 22.11 2006 р.

Монографіїта книги:

4.  ”Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, “Экономикс Москва, 2004 г. С.845

5.  Алексей Киреев. Международная экономика. Ч.1. — М.: «Международныеотношения», 1999. — 416 с.

6.  Б.И. Башкатов, Г.Ю. Карпухина. Международная статистика труда. — М.: Издательство«Дело и Сервис», 2005. — 208 с.

7.  Ведяпин В.И. “Общая экономическая теория", Москва, 1999 г.

8.  Вестник Московского Университета, серия 5 — География, 1997 г., №1-с.18-23

9.  Г. Биффель. Миграция и ее роль в интеграции Западной Европы // Проблемытеории и практики управления. — №4 2006. — с.21-67

10. Діяльність Прикордонних військ України з протидіїнелегальній міграції за 2005 р.: — Аналіт.д.овід., 2005.

11. Е.Ф. Авдокушин. Международные экономическиеотношения. — М.: «Юристъ», 1999. — 366 с.

12. Л.А. Долгучиц. Планета иммигрантов. — М.: «Молодаягвардия», 1990. — 206 с.

13. Ломакін В.К. “ Світова економіка" М. 2005

14. Мировой рынок труда. — М.: Наука, 1994, гл.1-3.

15. Міграційні процеси у сучасному світі: світовий,регіональний, національний виміри (потенційний апарат, концептуальні підходи,теорія та практика) // Енциклопедія / За ред.Ю. Римаренка. — К., 1998. — С. 20-21.

16. Пристанева А.А. “Рынок труда: занятость ибезработица", Киев, 2005 г.

17. Стрепов А.П. “Обща теорiя занятостi, процентiв тагрошей. ", Киев, 1998 г.

18. Экономика труда: (социально-трудовые отношения) /Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. — М.: «Экзамен», 2006. — 736 с.

Періодичні видання:

19. Бояркин Г, Трудовая миграция и экономическийпотенциал района. // Человек и труд. — №2 2007. — с.25-27

20. Катеренчук М. Динаміка розвитку імміграційногозаконодавства Європейських країн/ Право України. — 1999. — № 4.

21. Костин Л., Миграция и мигранты. // Человек и труд.- №8 2005. — с.61-64

22. Цапенко И., «Ренессанс» экономическоймиграции на Западе. // Вопросы экономики. — №11 2006. — с.108-121

/>Додаток

Табл 1.

Розподілчисельності українських громадян, працевлаштованих за кордоном, по країнах (2004-2006р)

Країни Чисельність, чіл. країни Європи 30608 Англія 6771 Польща 208 країни Азії 7522 Сінгапур 1978 Монголія 82 країни Африки 2838 Ліберія 1239 країни Америки 4763 Панама 1180 Багамські острова 337 країни Австралії й Океани 29 Всього (2004р) 45760 країни Європи 30608 Англія 6771 Польща 208 країни Азії 7522 Сінгапур 1978 Монголія 82 країни Африки 2838 Ліберія 1239 країни Америки 4763 Панама 1180 Багамські острова 337 країни Австралії й Океани 29 Всього (2005р) 45760 країни Європи 30608 Англія 6771 Польща 208 країни Азії 7522 Сінгапур 1978 Монголія 82 країни Африки 2838 Ліберія 1239 країни Америки 4763 Панама 1180 Багамські острова 337 країни Австралії й Океани 29 Всього (2006р) 45760

Табл.2.

Розподілчисельності українських громадян за кордоном, за рівнем освіти

Рівень освіти Чисельність, чіл вище професійне 16839 середнє професійне 18380 середнє загальне 10238 Не мають середнього загального 303 Усього 45760

/>

Рис 2. Міграційне сальдо в європейськихкраїнах в 2004-2006 р. млн. чіл