Реферат: Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

Економічнийфакультет

Кафедраекономічної теорії

Курсоваробота

зкурсу: Макроекономіка

натему: Пенсійне забезпечення і розвиток економіки

Виконала

студентка І курсу

гр. №13

денної форминавчання

Чирва Олена Олександрівна

Науковий керівник

асистент ГуляєваЛюдмила Петрівна

Київ- 2006

Вступ

Однією знайважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики єрегулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходомекономіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин,стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати своюосновну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян.Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення насучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження доПенсійного фонду, до державного і місцевих бюджетів, але надзвичайно важливим єі суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єромна шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні За данимиміністерства праці і соціальної політики на сьогодні в України налічуєтьсяблизько 15 млн. пенсіонерів, 10млн. ветеранів (війни і праці), 2,3 млн.інвалідів, 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, майже 2 млн. одинокихгромадян похилого віку.[4] Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає.Таким чином діюча законодавча база з урахуванням чинника природного зростаннякількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююченаселення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактичноутримує одного непрацездатного. І тому не тільки пенсійна система, а й діючасистема соціального забезпечення в цілому, яка перестала бути ефективною ітягарем лягла не державу, не відповідає вимогам часу та потребує терміновогореформування.

Досліджуючипроблеми пенсійного забезпечення, у роботі розглянуті такі питання, як процесзародження, формування і розвиток пенсійної системи в Україні, системи органів,що здійснюють пенсійне забезпечення (розглянуті діяльність державних органів інедержавних пенсійних фондів), види державних пенсій (трудові та соціальні),вплив трудового та страхового стажу на пенсійне забезпечення, а також проблемипенсійного забезпечення сьогодні. Використовуючи дані Держкомстату, працінаукових співробітників Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ(Л.Ткаченко, Г.Ковальська), кандидатів економічних наук Комітету верховної РадиУкраїни у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (Б.Надточій) та інших науковихпраць, зроблено висновки, що невідкладним завданням є реформування у сферіпенсійного забезпечення. Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкоюпроблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій,невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатноговіку, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремихкатегорій працівників та інші.

Головною метоютакого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючимисистемами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.

Процесреформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочався, прийнято рядзаконів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведенореорганізацію органів, що його здійснюють.

Важливогозначення в процесі реформування пенсійної системи, а отже соціальногозабезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003р.Верховною Радою УкраїниЗаконів України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Про загальнообов’язковедержавне пенсійне страхування”, що набрали чинності з 1 січня 2004р.Разом цізакони охоплюють регулювання трьох рівнів пенсійного забезпечення:

-солідарну систему обов’язкового державного пенсійного страхування;

-накопичу вальну систему обов’язкового державного пенсійногострахування;

-добровільну систему недержавногопенсійного забезпечення.

Один з цихзаконів „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є базовим. Вінстосується регулювання солідарної державної пенсійної системи та обов’язковоїнакопичу вальної системи. Останню в нашій країні планували запровадити внедалекому майбутньому.

Запровадження з 1січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірівід 20 до 100грн. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету МіністрівУкраїни отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]

На сьогоднірозмір мінімальної пенсії становить 332грн., тоді як у 2004р. лише 284грн.,середня пенсія зросла з 315грн. у 2004р. до 404грн. у 2006р.[14]

Одним важливим аспектом запровадження нової пенсійної системи єстворення довіри людей до нової системи, і зокрема молоді. Для того щобзберегти свій рівень споживання по досягненні пенсійного віку, потрібновідкладати гроші на старість і починати заощаджувати якомога раніше.Найнадійніший спосіб це зробити — скористатися можливостями, які надає пенсійна реформа.Незважаючи на традиційну байдужість молоді до такої віддаленої перспективи, якстарість, необхідно інформувати молодих людей про реформування українськоїпенсійної системи. Як свідчать результати соціологічного опитування,проведеного Українським освітнім центром реформ у грудні 2003 року, лише 8,47%респондентів віком до 25 років є добре поінформованими про пенсійну реформу вУкраїні (приміром, для осіб старше 55 років цей показник становить 43,29 %).[5]

1.Процес зародження, формування тарозвиток пенсійної системи в Україні

Пенсії… маютьзабезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму… Ст.46Конституції України

Об’єктивнанеобхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніхдавен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації,товариства взаємодопомоги тощо.

Виникнення державногосоціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості та широкогозастосування на промислових підприємствах найманої праці. Формуваннякапіталістичного способу виробництва призвело до виникнення необхідності ворганізації державної системи захисту найманих працівників від соціальногоризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещаснівипадки на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами подержавному соціальному страхуванню стали допомоги в зв’язку з трудовимкаліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З поміж першихкраїн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему на зламі ХІХ-ХХ ст.були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина іРумунія. За межами Європи першими такі самі пенсійні системи у 20-хр.р.минулогостоліття заснували три латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина і Уругвай. Зпочатку зародження пенсійного забезпечення проводилося страхування не старості,а інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість найманихпрацівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

В Росії пенсійнезабезпечення було започатковане з ухваленням в 1901р. Тимчасових правил пропенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратилипрацездатність та прийняттям в 1903р. закону „Про виплату відшкодуванняробітникам, потерпілим в наслідок нещасних випадків ”. але цей закон по суті невстановлював права працівників на матеріальне забезпечення в зв’язку знещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливостівідповідальності роботодавців, яка базувалася на цивільно-правових засадах. Зацим законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умислу чигрубої необережності потерпілого. Але призначувана в зв’язку з трудовим каліцтвом компенсаціяназивалася пенсією.

Наступним значнимкроком на шляху формування державної системи соціального страхування в Росіїбуло прийняття в 1912р. цілої низки законів. Це, зокрема, „Про страхуванняробітників від нещасних випадків на виробництві”, „Про забезпечення працівниківна випадок хвороби”, „Про затвердження Ради у справах страхування робітників”та інші.

До 1917р. в Росіїсоціальне забезпечення людей похилого віку будувалось не на основі врахування досягнутоговіку, а на підставі втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючина те, що чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджуватисоціальне страхування за старістю, в Росії, а далі й в СРСР такий страховийвипадок як настання старості аж до 1929р. не входив до сфери соціальногострахування. Проте для окремої категорії працівників пенсійне забезпечення застарістю почали запроваджувати дещо раніше. Так викладачі вищих навчальнихзакладів були охоплені пенсійним забезпеченням за старістю з 1924р. придосягненні віку 65 років, робітники текстильної промисловості – з 1928р.,зайняті у провідних галузях промисловості й транспорту – 1929р. Таким чином,пенсійне забезпечення, пов’язане зстарістю, на той час не мало всеохоплюючого характеру. Лише в 1932р. післяпроведеного обстеження робітників, які виходили на пенсію через інвалідність ізвтратою працездатності, воно було поширене на робітників усіх галузей народногогосподарства.

У 1930р. Наркоматпраці СРСР затвердив Правила забезпечення в старості. Згідно них пенсійний вікбув встановлений: для чоловіків 60 і для жінок 55 років. Загальний стаж роботиза наймом: для чоловіків – 25 і для жінок – 20 років.

Після ВеликоїВітчизняної війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства вобласті пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу роківвчителям, лікарям та іншим працівникам, в 1949р. прийнято положення про пенсіїпрацівникам науки.

Упродовж перших50 років існування радянської влади половина економічно активного населенняУкраїни взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960р.в УРСР проживало 5,6 млн. осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельностінаселення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4млн. осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі,або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери заінвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військовіта члени їх сімей.[4]

У 1990р., після ухвалення Законів СРСР „Пропенсійне забезпечення громадян в СРСР” і „Про пенсійне забезпеченнявійськовослужбовців”, практично завершився процес створення єдиноївсеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами інормами. Фактично ця система була поєднана на принципах соціального страхуванняі соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачившивідокремлення пенсійної системи від держбюджету. Основним джерелом коштів дляфінансування пенсій став пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, щовідраховувалися підприємствами і організаціями, а також страхових внесківгромадян та інших надходжень. Окрім того кожному працівнику за місцем роботищорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої сумистрахових внесків до пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення вмайбутньому більш справедливої пенсійної системи.

Після здобуттянезалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавстваз соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, якаб відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеністьнепрацездатних. 5 листопада 1991р. Верховна рада України схвалила Закон „Про пенсійне забезпечення ”. Алевін майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990р. Виняткомстало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право надостроковий вихід на пенсію. Значним недоліком цього закону є і те, що він невраховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення, пристворенні пенсійної системи.

Прийняття рядузаконів, таких як „Про підприємства в Україні”, „Про підприємництво”, „Проакціонерні товариства” та інших стало законодавчою базою для створення такзваних недержавних пенсійних фондів. Перші такі фонди в Україні почалистворюватися в 1994р., а наприкінці 1999р. в Україні було зареєстровано понадсто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більшепівтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавствуі їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за данимичисельних перевірок один лише такий недержавний пенсійний фонд „Оберіг” запідтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєїдіяльності залучив внески 194 тисяч громадян України, які добровільно втратилимільйони доларів США.[4]

У 1993р. Верховна Рада України схвалила„Концепцію соціального забезпечення населення України”, з метою реалізації якої1998 року був прийнятий Закон „Про основи загальнообов’язкового державногосоціального страхування”, де передбачалося обов’язкове пенсійне страхування,пенсійне забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають уприватному секторі, добровільне особисте страхування через недержавні пенсійніфонди. Ці пропозиції знайшли відображення в Основних напрямах реформуванняпенсійного забезпечення в Україні. Основні напрями передбачають створення вУкраїні трирівневої пенсійної системи, яка поєднуватиме елементи державного солідарногоі приватної пенсійної системи, зокрема, 2003 року ВРУ були прийняті ЗакониУкраїни „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, „Пронедержавне пенсійне страхування”, які набули чинності з 1 січня 2004 року,внесені зміни до чинного пенсійного законодавства, спрямовані на вдосконаленнядіючої солідарної пенсійної системи. [4]

2. Системиорганів, що здійснюютьпенсійне забезпечення

У системі державних органів, що здійснюють функції з пенсійногозабезпечення першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади.Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захистунаселення України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Вонаприймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основніджерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі, визначаєрозмір обов'язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет МіністрівУкраїни. До його компетенції віднесені питання, пов'язані з реалізацією тавиконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видаєакти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердженняВерховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення,вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійногофонду України тощо.

Міністерство праці і соціальної політики (Мінпраці) України єголовним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади іззабезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціальногозахисту населення, соціального страхування, оплати, нормування та стимулюванняпраці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціальногообслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції.

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із нихМіністерство виконує через систему обласних, міських, районних, районних вмістах управлінь соціального захисту населення, що входять до складувідповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійногопідпорядкування.

Пенсійний фонд України здійснює керівництво та управліннясолідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування,провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає/> пенсії та готуєдокументи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансуваннята виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідноіз законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України,здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Яксамостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фондстворений на базі Українського республіканського відділення колишньогоПенсійного фонду СРСР.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

- страхові внески;

- кошти державного бюджету та державних цільових фондів, щоперераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбаченихзаконодавством;

- благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

- добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійнестрахування;

- банківські кредити;

-  інші надходження відповідно до законодавства. Бюджет Пенсійногофонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

- фінансування виплати пенсій у солідарній системізагальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на похованнята інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються зарахунок коштів Пенсійного фонду України;

- оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

- формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

- погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

- створення та функціонування системи персоніфікованого облікувідомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

- утримання центрального апарату та органів Пенсійного фондуУкраїни, розвиток їх матеріально-технічної бази;

- організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення іншихзаходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо тачерез утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фондуУкраїни в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, тауправління Пенсійного фонду України в районах., містах і районах у містах.

Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах умістах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду вАвтономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом зцими управліннями утворюють систему органів Фонду.[4]

Законом „Пронедержавне пенсійне забезпечення” на додаток до солідарної та накопичувальноїскладових державного пенсійного забезпечення в Україні запроваджується системанедержавного пенсійного забезпечення. Головною її рисою є добровільність, тобтотака система створюється на добровільних засадах.

Робитидобровільні заощадження на старість людина може трьома шляхами: черезнедержавні пенсійні фонди (НПФ), страхові компанії та банківські установи.

Недержавнийпенсійний фонд – юридична особа, яка має статус неприбуткової організації(непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно зметою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду зподальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплатиучасникам зазначеного фонду.

Недержавніпенсійні фонди можуть бути відкритими, професійними та корпоративними.Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасникамипрофесійних НПФ можуть бути лише громадяни, об’єднані за професійною ознакою, акорпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїхпрацівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнутьрозвиватися саме корпоративні пенсійні фонди.

Учасникомнедержавного пенсійного фонду може бути фізична особа, на користь якоїсплачуються пенсійні внески. Ця фізична особа може бути учасником кількохпенсійних фондів. Вкладниками недержавного пенсійного фонду можуть бути якроботодавці, так і самі учасники фонду, подружжя, батьки, діти.

Державнерегулювання з питань запровадження добровільної складової пенсійної системиздійснюють державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, яка забезпечуєліцензування діяльності і проведення аудиту компаній з управління активами,банків-зберігачів, затверджує інвестиційну декларацію, та державна комісія зрегулювання ринків фінансових послуг, яка забезпечує ліцензування діяльності іпроведення аудиту НПФ, адміністраторів фондів.

Впровадження тарозвиток діяльності недержавних пенсійних фондів є на сьогодні пріоритетнимнапрямом роботи Держфінпослуг, яка є основним регулятором діяльності у сферінедержавного пенсійного забезпечення. На цю комісію покладена дужевідповідальна роль – розробка нормативно-правової бази, яка б дозволяластворюватися, належно функціонувати та розвиватися недержавним пенсійнимфондам, а також суб’єктам системи недержавного пенсійного забезпечення, щоздійснюють їх обслуговування.

Починаючи з1992р., в Україні функціонують небанківські фінансові установи, які надаютьвідповідні послуги. При первинному формуванні інформаційної бази існуючихнедержавних пенсійних фондів до списку було внесено 55 організацій, щозареєстровані як недержавні пенсійні фонди.

За 2003 р.Держфінпослуг перевірена діяльність реально існуючих 47 фондів. Решта знялася зподаткового обліку та припинила своє існування, хоча зареєстрована в органахстатистики. Станом на 1 січня 2004р. Із зазначених 47 фондів 22 безпосередньопровадять недержавне пенсійне забезпечення; не було встановленомісцезнаходження 12 фондів; 9 фондів не здійснюють фінансово-господарськоїдіяльності; 4 – здійснювали діяльність, не пов’язану з пенсійнимзабезпеченням.[9]

Нині загальнийобсяг активів, залучених до діючих недержавних пенсійних фондів, становитьблизько 16 млн. грн.[3]. Слід зазначити, що майже 90 %активів акумульовані чотирма найбільшими НПФ: „Народним пенсійним фондом„Україна”, зареєстрованим у 1995р. у м. Києві – 7,8 млн. грн..; „Укоопспілкою”,зареєстрованою в 1996 р. у м. Києві – 3,6 млн. грн..; „Кримспоживспілкою”,зареєстрованою у 1997 р. у м. Сімферополі – 1,6 млн. грн..; фондом „Добробут”,зареєстрованим у 1998 р. у м. Києві – 1,2 млн. грн..

Загальнакількість громадян, що беруть участь у недержавному пенсійному забезпеченні,становить приблизно 31 тис. осіб. При цьому 72 % загальної кількості учасниківзалучені до 4 фондів, 3 з яких належать до найбільших за обсягом пенсійнихактивів. Найбільшим НПФ за кількістю залучених до участі громадян є „Номаднийпенсійний фонд „Україна” – 14 тис. осіб; „Кримспоживспілка” – 3,2 тис. осіб;Перший український фонд (м. Київ) – 3,1 тис. осіб; „Укоопспілка” – 1,4 тис.осіб.

З 22 діючихпенсійних фондів 13 (60%) належать до споживчої кооперації. У кожного фондуцієї системи є власні засновники, працівники яких залучені до системинедержавного пенсійного забезпечення. Найбільшими фондами в цій кооперації є„Кримспоживспілка” (м.Сімферополь), „Укоопспілка” (м. Київ), „Облспоживспілка” (м.Миколаїв), „Облспоживспілка” (м. Одеса). Частка осіб, залучених до фондівспоживчої кооперації, у загальній кількості учасників системи недержавногопенсійного забезпечення (31 тис. осіб) становить приблизно 34 % (11 тис. осіб).Загальний обсяг активів, залучених до фондів споживчої кооперації, — 7 млн.грн.., або 43 % від загального обсягу активів, залучених до сучасної системинедержавного пенсійного забезпечення (16 млн. грн..).

У середньому наодного учасника пенсійного фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду.Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8до 750 грн., У середньому ця сума складає 40-50 грн. на місяць. Слідвідзначити, що 7 з 22 організацій, що провадять додаткове пенсійнезабезпечення, ще не здійснювали пенсійних виплат своїм учасникам. Це обумовленотим, що ними встановлений мінімальний термін початку виплат – три роки- післяпершого внеску.

Станом на 1листопода 2004 р. зареєстровано 31 недержавний пенсійний фонд та 18адміністраторів НПФ (жоден з них ще не отримав ліцензію).

Найбільшакількість діючих недержавних пенсійних фондів розташована у м. Києві – 7 з 22.Решта розміщена в обласних центрах (Вінниця – 1, Дніпропетровськ – 2, Житомир –1, Львів – 1, Миколаїв – 1, Одеса -1, Рівне – 1, Сімферополь -1, Тернопіль -1,Ужгород – 1, Харків – 1, Херсон -1, Черкаси -1, Чернігів -1). [9]

3. Видидержавних пенсій

Термін „пенсія” походить від латинського „pensio” – тобто платіж. Утлумачному словникові російської мови термін „пенсія” визначається як грошовезабезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. Улітературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначенняпоняття пенсії неоднакові. Наприклад, Є.І.Астрахан вважає, що пенсія – цеперіодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування зметою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім’ї у зв’язку ззавершенням певного великого циклу його трудової діяльності або у зв’зку зостаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників.

На думку В.Н.Толкунової пенсія – це матеріальне забезпеченнягромадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальника, а також завислугу років у вигляді системних грошових виплат.[4]

За І.М.Сиротою пенсія – це грошова виплата (з розрахунку намісяць), що призначається непрацездатним громадянам у зв’язку з настаннямпевних обставин – із виповненням відповідного віку, настанням інвалідності. [11]

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (зрозрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державоюправил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу(вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чиякі втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійногофонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування віднещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих наці цілі державою з державного бюджету.[4]

Отже, всі пенсії поділяються на два види – трудові (які включаютьпенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з втратоюгодувальника, пенсії за вислугу років) і соціальні пенсії та допомоги.

Пенсії за віком на сьогодні — це основний вид матеріальногозабезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересівмільйонів пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їхблизько 15 млн. осіб) 10 млн. (70 %) — це пенсіонери за віком.

Для призначення трудової пенсії за віком, крім досягнення певноговіку, що є для цього основною підставою, необхідна ще й наявність трудового (всистемі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування — страхового)стажу, характер та тривалість якого/> якісно впливаєна вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком — це така пенсія, якапризначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям неюнеобхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік та тривалість стажу,які необхідні для призначення пенсії, встановлюються законом. Для кожноїкатегорії осіб вони різні.

Пенсія за віком призначається довічно. Вона не залежить відфактичного стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється відпенсії по інвалідності. Пенсія за віком суттєво відрізняється і від пенсії завислугу років, яка також не залежить від фактичного стану працездатності особи.При призначенні пенсії за віком до уваги насамперед береться пенсійний вік і якдодаткова підстава — наявність трудового (страхового) стажу. З призначеннямцього виду пенсії працівник може продовжувати працювати на тій же роботі чипосаді, де він працював до призначення пенсії. А для призначення пенсії завислугу років вік, зазвичай, до уваги не береться, а враховується лишенаявність спеціального стажу — вислуги років і працівник повинен полишитироботу, яка дає право на цей вид пенсії.

Загальними умовами пенсійного забезпечення за віком є пенсійнийвік і загальний трудовий (страховий) стаж установленої тривалості длязагального кола громадян. Під пільговим пенсіонуванням розуміється можливістьвийти на пенсію за віком в молодшому, порівняно із загальним колом громадян,віці, за загальної незмінної тривалості трудового (страхового) стажу, або заодночасним зниженням вимог як до віку так і до тривалості трудового стажу.

Пенсійний вік, зазвичай, є головною умовою для призначення цьоговиду пенсії. Хоча, як виняток, пенсії за віком окремим працівникам, зайнятих напідземних і відкритих гірничих роботах та в металургії можуть призначатисянезалежно від віку, а за наявності відповідного стажу на вказаних роботах, ажінкам, які пропрацювали в сільськогосподарському виробництві та виховалип’ятеро і більше дітей, — незалежно від віку і трудового стажу.[4]

Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягненням 60років, жінки – після досягнення 55 років.[13] Такий вік встановлений для призначення пенсійтим, хто працював на роботах із звичайними умовами праці.

Другою загальною умовою призначення пенсій за віком є наявністьтрудового чи страхового стажу. Так, для призначення пенсії за віком длязагального кола громадян в системі загальнообов'язкового державного пенсійногострахування є необхідним страховий стаж не менше п'яти років. Мінімальнийрозмір пенсії за віком встановлюється законодавством.

Пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах за деякимиособливостями відрізняється від пенсійного забезпечення на загальних підставах.В одних випадках такими підставами є наявність і тривалість спеціального стажуроботи, в інших випадках — правовий статус громадянина. Для кожної категоріїгромадян ці пільги є неоднаковими. Вони залежать від умов, характеру татривалості роботи, а також від правового статусу громадянина. Одним надаютьсяпільги щодо зменшення пенсійного віку, другим — стажу, третім зменшується іпенсійний вік і загальний трудовий стаж.

Найбільші пільги щодо пенсійного забезпечення за віком маютьпрацівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах зособливо шкідливими і особливо важкими умовами праці .

Ще одним підвидом трудових пенсій є пенсії по інвалідності. Їхможна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, Фондусоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахворювань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі настанняінвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідоктрудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (втому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, колинастала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи післяприпинення роботи.

Цей вид пенсії істотно відрізняється від пенсії за віком та відпенсії за вислугу років насамперед тим, що така пенсія цілком залежить від фактичногостану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичниморганом і вона призначається, зазвичай, на певний період, тобто на періодвстановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Взалежності від причин настання інвалідності пенсії по інвалідності поділяютьсяна:

-  пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чипрофесійного захворювання;

-  пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсіїпо інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворюванняпризначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещаснихвипадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності.

Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов'язковомустрахуванню від нещасного випадку, а також особи, які застрахувались віднещасного випадку добровільно.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори,аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або післязанять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у періодпроходження виробничої практики стажування, виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових,виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництвіцих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Інвалідність внаслідок трудового каліцтва — це нещасний випадок,який спричинив інвалідність чи стався:

а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під часвідрядження), а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства абоорганізації, хоча б і без спеціального доручення;

б)      по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місціроботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу,необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо передпочатком або після закінчення роботи;

/>г) поблизупідприємства, організації або іншого місця роботи протягом робочого часу(включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правиламвнутрішнього трудового розпорядку;

д)      при виконанні державних або громадських обов'язків; є) привиконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективноїта індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникливнаслідок професійної діяльності працюючого та зумовлені виключно або переважновпливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.[4]

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворюваннявстановлюються всім іншим особам, інвалідність яких не пов'язується з трудовимкаліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України „Прозагальнообов'язкове державне пенсійне страхування“. Для призначення пенсіїпо інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї ізтрьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. Цей стажнараховується аналогічно, як і для призначення пенсії за віком, але він єзначно меншим і диференціюється в залежності від віку інваліда.

Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленоїорганами медико-соціальної експертизи. Інвалідам – чоловікам старше 60 років іжінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. [13]

Протягом останнього десятиріччя в Україні домінує тенденціязростання інвалідності. За даними Держкомстату України, на початку 90-х роківзагальна чисельність інвалідів становила близько 3% усього населення, або 1,5млн. осіб. У 1995р. загальна чисельність інвалідів дорівнювала 2 млн. 322 тис. осіб,або 4,5 млн. усього населення. На початок 2005р. загальна чисельність інвалідів (включаючидітей до 18 років) становила 2 млн. 462 тис. Осіб, або 5,3% усього населення.[10]

Наступним підвидом трудових пенсій є пенсії у зв'язку з утратоюгодувальника. Вони пов'язуються з необхідністю матеріального забезпечення збоку держави непрацездатних членів сім'ї, які перебували на утриманніпомерлого. Під пенсією у зв'язку з утратою годувальника розуміються щомісячнівиплати з Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду />соціального страхуваннячи бюджету), призначені непрацездатним членам його сім'ї в разі втратигодувальника, які перебували на його утриманні, у розмірі, співвіднесеному іззаробітком (доходом) годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає втому, що пенсійне забезпечення членів сім'ї носить похідний характер від правана пенсію іншої особи, яка є годувальником і, що ця пенсія призначається неконкретній особі, а сім'ї, тобто, на всіх членів сім'ї, які мають право на цейвид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного членасім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йомуокремо.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсіяпризначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині(чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів доіснування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові)військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, якізагинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби абопізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місцепід час служби.[4]

Останнім підвидом трудових пенсій є пенсія за вислугу років. Запевними своїми ознаками вона дуже схожа на пенсію за віком, оскільки вона, як іпенсія за віком, призначається довічно, не залежить від фактичноїпрацездатності особи, для призначення пенсії за вислугу років до уваги беретьсятрудовий стаж, а іноді враховується і вік. Але пенсія за вислугу років має ісуттєві відмінності. Перш за все вона встановлюються окремим категоріямгромадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійноїпрацездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію завіком. Тобто, право на цей вид пенсії має не загальне коло громадян, як напенсії за віком, а лише окремі категорії працівників.

Запровадження такого виду соціального забезпечення як пенсії завислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи,професії чи посади, які пов'язані з підвищеними фізичними і емоційниминавантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивногозношування людського організму, в наслідок чого працівник втрачає своюпрофесійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсіїза віком. А подальше використання працівника на такій роботі чи посаді незавжди є доцільним, а інколи і взагалі неможливим і тому виникає необхідністьзвільнення такого працівника з цієї роботи та компенсувати йому в певній мірівтрачений заробіток у зв'язку з переходом на іншу роботу чи повним припиненнямтрудової діяльності. Отже встановлення пенсії за вислугу років в певній мірі єпільгою.

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошовівиплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно врозмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавствомкатегорії працівників, які мають спеціальний стаж — вислугу років, встановленоїтривалості.

Основною умовою для призначення цього виду пенсії є наявністьвстановленої законом тривалості вислуги років. Слід зазначити, що умовипризначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян неоднакові.Одним вони призначаються лише за наявності вислуги років, незалежно від віку,другим — крім вислуги років, встановлюється і вік, а для третіх, наприклад,державних службовців, враховується, крім всього, і загальний стаж. Але для всіхкатегорій працівників обов'язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років єполишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії.

До категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугуроків належать зокрема, військовослужбовці, державні службовці, судді, працівникипрокуратури і митних органів, наукові працівники, журналісти державних ікомунальних засобів масової інформації, робітники і майстри (у тому числістарші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, деякікатегорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств іколективів, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціальногозабезпечення та інші.[4]

Другим видом державних пенсій є соціальні пенсії та допомоги.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, якіпризначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючимгромадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. Дотаких громадян належать:

-інваліди І і II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а такожінваліди III групи;

-особи, які досягли віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;

-діти ( в тому числі: брати, сестри й онуки, які не досягли 18років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років,при цьому брати, сестри й онуки — за умови, якщо вони не мають працездатнихбатьків) — у разі втрати годувальника;

-діти-інваліди віком до 16 років.[4]

4. Впливтрудового та страховогостажу на пенсійне забезпечення

Стосовно сферипенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану завстановленими правилами тривалість минулої трудової та іншої суспільно-корисноїдіяльності громадян, яка протікає в певних суспільних формах.

Трудовий стаж, якособлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики.Перша відображає загальну тривалість трудової та іншої суспільно-корисноїдіяльності, друга – є показником не тільки тривалості, а й характеру трудовоїдіяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці,сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячиз цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж (кількіснахарактеристика), спеціальний та неперервний (якісна характеристика).

Загальнийтрудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та іншоїсуспільно-корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв в ній,нарахована за встановленими правилами.

Загальний стажмає особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалостівиникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі настання інвалідностів наслідок загального захворювання, в разі втрати годувальника, який помер відзагального захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Відтривалості загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій.

До стажу роботизокрема зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору напідприємствах, установах, організаціях, кооперативах, незалежно відвикористовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членствав колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботиі тривалості перерв, військова служба та перебування в партизанських загонах із’єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ,незалежно від місця проходження служби, тимчасова непрацездатність, що почаласяу період роботи; час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом вікомдо 16 років; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але недовше, ніж досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Спеціальний стаж– це сумарна тривалість трудової діяльності, виокремлена із загального стажу зурахуванням важких та шкідливих умов, інтенсивності праці, сфери чи місцевості,в якій вона здійснювалась. За певних умов до нього може включатися інша суспільно-кориснадіяльність (навчання, військова служба тощо).

На відміну відзагального стажу, з яким пов’язується право на пенсійне забезпечення,спеціальний стаж служить підставою для надання пільг, що стосуються права напенсію за віком на пільгових умовах, а також для призначення пенсій за вислугуроків.

До стажу роботинасамперед слід віднести трудову діяльність працівників, безпосередньо зайнятихповний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах по видобуткувугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудниківта в металургії. Основною особливістю пільгового пенсійного забезпечення цієїкатегорії працівників є те, що вони мають право на пенсію за віком незалежновід віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівникипровідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники,машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, — заумови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років.

До спеціальногостажу слід зокрема відносять працю трактористів-машиністів, робітницьтекстильного виробництва, зайнятих на верстатах і машинах; жінок, які працюютьу сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро та більше дітей;водіїв міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) івеликовагових автомобілів.

Для окремихкатегорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують підвищеноїінтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень, внаслідок чоголюдський організм зношується значно швидше, передбачене пенсійне забезпечення узв’язку з втратою професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настаннявіку, який дає право на пенсію за віком.

Вислуга років –це пільга, що застосовується до конкретного та обмеженого кола осіб:військовослужбовців, працівників правоохоронних органів (органів внутрішніхсправ, суду, прокуратури), митних органів, державних службовців, окремихкатегорій працівників народного господарства.

Неперервнийтрудовий стаж – це тривалість неперервної трудової діяльності, нарахованої завстановленими відповідними правилами, на тому ж самому підприємстві, установі,організації, галузі.

Для призначенняпенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, враховується страховий стаж.

Страховий стаж –це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковомудержавному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внескив сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу дляобчислення пенсій враховуються періоди трудового стажу до набрання чинностіЗаконом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; періоди роботипісля набрання чинності Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійнестрахування” – за умови сплати страхових внесків; час догляду за дітьми додосягнення ними 3-річного віку та отримання допомоги в зв’язку з цим доглядом;час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом І групи, за престарілим, якийпотребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку; часпрофесійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації з відривомвід виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (беззбереження заробітної плати та з отриманням стипендії); час від дня визнанняособи інвалідом до дня досягнення нею пенсійного віку – до страхового стажу дляобчислення розміру пенсії за віком інваліда; час від дня смерті годувальника додня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку – до страхового стажу дляобчислення розміру пенсії у зв’язку з втратою годувальника.[4]

5. Проблемипенсійного забезпеченнясьогодні

Реформування пенсійної системи є одним з найважливіших завданьрозбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні. З-поміж іншихвидів соціального захисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і маєнайвагоміше значення як джерело доходів. Від фінансової спроможності пенсійноїсистеми безпосередньо залежить добробут третини населення країни. [11]

В Україні історично склалася однорівнева система пенсійногозабезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколіньозначає фінансування пенсій працівників, які завершили трудову діяльність, зарахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принципфінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищеннічисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.

Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем булавикликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічнаситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном «старіння нації». Цеозначає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часомкожний працівник буде «утримувати» відносно більшу кількість пенсіонерів.Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірамигрупу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на35%.

Співвідношення населення пенсійного і працездатного віку має дещополіпшитись найближчими роками. За комплексним демографічним прогнозом,виконаним фахівцями Ради по вивченню продуктивних сил Національної академіїнаук України, протягом перших років третього тисячоліття ситуація будезмінюватись: працездатний вік покидатиме численне покоління перших повоєннихроків народження — періоду демографічного „вибуху“ (1946-1955 рр.), авступатиме до цієї вікової групи, навпаки, нечисленне покоління періодунайнижчої народжуваності 90-х р.р. за прогнозом, найнижчий рівень коефіцієнтанавантаження очікувався на початок 2006р., коли на 1000 осіб працездатного вікуприпадало 388 осіб пенсійного віку. Але така тенденція буде доситькороткотривалою, і на початок 2025 року рівень навантаження становитиме 505осіб, тобто буде в 1,23 разу більше, ніж сьогодні. Найбільше навантаження (пік)на осіб працездатного віку особами пенсійного віку буде спостерігатися у2055-2057 роках: його рівень становитиме 770 осіб, що в 1,88 разу більше, ніжсьогодні. Після цього навантаження почне поступово знижуватись і буде становитив 2075 році 742 особи, що в 1,8 разу вище, ніж сьогодні.[5]

Солідарна пенсійна система, що діяла в Україні до 1 січня 2004р.,давно вже віджила своє: вона була не здатна забезпечити потреби ні тих, хтоперебуває на пенсії, ні тих, хто ще працює, але вже думає про забезпеченустарість. Головний недолік старої пенсійної системи — занадто високі пенсійнівнески в солідарну систему при занадто низьких розмірах пенсій.

Запровадження з 1січня 2004 року пенсійного страхування дало можливість перерахувати пенсії 12,5млн. пенсіонерам. При цьому 2,5 млн. осіб отримали підвищення пенсії в розмірівід 20 до 100 гривень. Решта пенсіонерів згідно з рішенням кабінету МіністрівУкраїни отримала підвищення пенсії на 4,2%.[7]

Накопичувальну систему доцільно вводити з 01.01.2007 року іззапровадженням відразу 7-% ставок.

Запропонований варіант пенсійного реформування максимальною міроювраховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищірівні пенсій.

Однак необхідно підкреслити, що зазначені розрахунки спираються надосить оптимістичні гіпотези щодо темпів зростання реальної заробітної плати ірівнів інвестиційного доходу. При гірших тенденціях іншими будуть і доходи ПФУкраїни і цілком імовірним стане їх дефіцит. Саме тому розробниками булододатково здійснено прогнози-застереження показників зростання реальноїзаробітної плати і рівнів інвестиційного доходу, згідно з якими передбачаєтьсябільш стриманий розвиток економіки країни протягом найближчих 40 років.

За песимістичним варіантом прогнозу, на думку розробників,зростання реальної заробітної плати у найближчі 5 років не перевищить 30%, анайвищий рівень реального інвестиційного доходу становитиме лише 5%. Розрахункипоказують, що запровадження повномасштабної пенсійної реформи в Україні заумови помірного зростання економіки супроводжуватиметься довготривалимдефіцитом бюджету Пенсійного фонду України, що відповідно вимагатиме абопередбачення у Державному бюджеті України компенсації витрат перехідногоперіоду, або, як один з можливих варіантів, поступового підвищення пенсійного віку.[5]

Як бачимо, ця модель була розроблена як підґрунтя для вирішенняосновних фінансових питань реформування пенсійної системи.В Українізапроваджена багаторівнева система пенсійного забезпечення, яка має трискладові: солідарну (перший рівень), обов’язкову накопичувальну та добровільнунакопичувальну (третій рівень). Перший і другий рівні є обов'язковимискладовими частинами пенсійного забезпечення. Однак, зі зростанням заробітноїплати у громадян може з'явитися більше вільних грошей і виникнути бажанняробити додаткові заощадження на старість. Здійснити це можливо шляхом участі усистемі добровільного недержавного пенсійного забезпечення.

Перший рівень представляє собою солідарну систему пенсійнихвиплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни таїх роботодавцями. За рахунок цих коштів і будуть виплачуватись страхові пенсіїта встановлюватись мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.

Створення другого рівня пенсійної системи означає запровадження вУкраїні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування.Суть такої системи полягає в тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійноїсистеми (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) буденакопичуватись в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватись наіндивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користьяких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти будуть інвестуватись в економікукраїни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційнихпроцесів. Кошти, що будуть обліковуватись на індивідуальних накопичувальнихпенсійних рахунках громадян, будуть власністю цих громадян. Виплати зНакопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарноїсистеми.

Введення другого рівня пенсійного страхування дозволить: збільшитизагальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу(сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язковоїнакопичувальної систем очікується на рівні 55-60% середньої заробітної плати вУкраїні, а зараз такі виплати складають близько 35%); посилити залежністьрозміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже, посилити зацікавленістьгромадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити»податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунокперерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фондуз заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональномупенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створитипотужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створити увигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення запенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають меншихадміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавніпенсійні фонди, які за типами поділяються на відкриті, корпоративні тапрофесійні.

Перевагою системи добровільного пенсійного забезпечення єнарахування складного проценту по заощадженнях. Складний процент означає, щофінансова установа нараховує процент (інвестиційний дохід) як на внески, так іна вже отриманий інвестиційний дохід. Навіть незначні, але регулярні, внески умолодому віці дають у результаті суттєві пенсійні заощадження. А якщо врахуватиподаткові пільги, які передбачені законодавством, то величина заощаджень будеще більшою.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома їїскладовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більшчутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів(що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиківдозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, щозастрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу напенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Для забезпечення виконання Закону «Про загальнообов'язковедержавне пенсійне страхування» у Державному бюджеті на 2004 рік на розмежуваннявитрат з фінансування пенсій, призначених за різними програмами, зокрема, невластивих Фонду пенсійних програм, передбачено 2,8 млрд. грн., що в 1,5 разуперевищує минулорічну суму. Вивільнені кошти також можуть бути направлені напідвищення пенсій.[5]

Якщо ж зароблена людиною пенсія виявиться нижчою за прожитковиймінімум, держава буде надавати їй відповідну соціальну допомогу зі свогобюджету. Результатами так званої середньої перспективи можна вважати наближеннярозміру пенсій до прожиткового мінімуму.

Таким чином, трирівнева система дозволить розподілити між трьомаїї складовими ризики, пов’язані зі змінами в демографічній ситуації (до чогобільш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці та на ринкукапіталів (присутня у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиківдозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, щомає застрахувати працівників від зниження загального рівня доходів після виходуна пенсію.[8]

Висновки

Реформуванняпенсійної системи є одним з найважливіших завдань розбудови соціальноорієнтованої ринкової економіки України. З-поміж інших видів соціальногозахисту населення пенсійне забезпечення найпоширеніше і має найвагомішезначення як джерело доходу. Від фінансової спроможності пенсійної пенсійноїсистеми безпосередньо залежить добробут майже третини населення України.

Практичневтілення пенсійної реформи пов’язувалося з набуттям чинності з 1 січня 2004року Законами України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та „Прозагальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, спрямованими на напоступове запровадження трирівневої системи пенсійної системи. Наразі постаєпитання реальної оцінки перших результатів реформи, аналізу наявних проблем тапошуку можливих способів їх розв’язання.

Україна чи неостання на пострадянському просторі наважилася на реформування пенсійноїсистеми. Проте незважаючи на тривалу підготовку, практична реалізація її ідейодразу зіткнулася зі значними проблемами. Перше розчарування принеслирезультати перерахунку пенсій наявним пенсіонерам за новою формулою всолідарній системі. Замість очікуваного 30-40%-го підвищення розміри пенсіймайже не змінилися (середній приріст становив лише 4,2 %). Причиною цього сталоштучне зниження величини середньої в економіці заробітної плати (доходу) дляобчислення пенсії: перерахунок здійснювався із застосуванням середньоїзаробітної плати за 2002 рік (306 грн.), тимчасом як у 2003 році цей показникстановив 372,72 грн., тобто на 21,8% більше.

Пізніше Урядомбуло прийняте рішення про збільшення розміру пенсій особам, котрі післяперерахунку не одержали право на підвищення пенсій або в яких підвищення несягнуло 12% до досягнення цього приросту. Загалом за результатами цихперерахунків понад 9,1 млн. осіб було підвищено пенсії на 12%, а більш як на12% — лише 3,3 млн. осіб (чверть загальної кількості пенсіонерів).

Щодоорганів, що здійснюють пенсійне забезпечення, то до них належать державніоргани та недержавні пенсійні фонди (відкриті, професійні та корпоративні.Учасниками відкритих НПФ можуть стати будь-які фізичні особи. Учасникамипрофесійних НПФ можуть бути лише громадяни, об’єднані за професійною ознакою, акорпоративні фонди створюватимуться роботодавцями виключно для своїхпрацівників. За прогнозами експертів, у найближчі роки в Україні почнутьрозвиватися саме корпоративні пенсійні фонди).

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (зрозрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державоюправил громадянам, що досягли пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу(вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чиякі втратили годувальника, чи за інших обставин, за рахунок коштів Пенсійногофонду, Накопичу вального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування віднещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих наці цілі державою з державного бюджету.

Отже, всі пенсії поділяються на два види – трудові (які включаютьпенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії у зв’язку з втратоюгодувальника, пенсії за вислугу років) та соціальні пенсії та допомоги.

На відміну від інших доходів громадян пенсія не оподатковується,але у передбачених Законом випадках з неї можуть провадитися відрахуванняможуть провадитися на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодомайнових стягнень), виконавчих написів нотаріальних контор та інших рішень іпостанов, виконання яких відповідно до чинного законодавства провадиться впорядку, встановленому для виконання судових рішень.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома їїскладовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більшчутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів(що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиківдозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, щозастрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу напенсію і є принципово важливим та вигідним для них. Як бачимо, нова пенсійнасистема частково побудована за солідарним принципом. Відсоток заміщеннязарплати, тобто ціна одного року стажу, повинна бути адекватною фінансовимможливостям ПФ України, має реально забезпечуватися страховими внесками.Сьогодні загальна ставка внесків до Пенсійного фонду України — 34%. Рік стажубуде оцінюватись в 1% заміщення зарплати (як бачимо, трохи відрізняється відзапропонованої моделі). В подальшому ставка страхового внеску до Фондувизначатиметься Верховною Радою щорічно, разом з прийняттям держбюджету,виходячи з фінансової ситуації в країні.

Списоквикористаних джерел

1. ЗаконУкраїни „Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 року.

2. ЗаконУкраїни „Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року.

3. БілоусовВ. Огляд зарубіжного досвіду в сфері реформування системи пенсійногозабезпечення. Перспективи для України// Україна: аспекти праці. – 2004. — №3. –с..39-45.

4. БойкоМ.Д. Право пенсійного забезпечення в Україні. Навчальний посібник. Курс лекцій.– Київ: „Олан”, 2005. – 368с.

5. КовальськаГ.С. Актуальні питання реформування пенсійної системи України// СтатистикаУкраїни. – 2004. – №2. – с.65-69.

6. КонституціяУкраїни. – Харків: Фоліо, 2003. – 48с.

7. НадточійБ. Три удари по пенсійній реформі – що робити далі?// Україна: аспекти праці. –2005. — №6. – с.8-12.

8. Ричік Л.Пенсійна реформа та її фінансові наслідки// Україна: аспекти праці. – 2004. — №5. – с.19-26.

9. РоманенкоЄ.О. Місце та роль державної комісії з регулювання ринків фінансових послугУкраїни в регулюванні діяльності недержавних пенсійних фондів// Економіка ірегіон. – 2004. — №1(2). – с.163-166.

10.Сандлер Д. Проблеми і перспективи становленнясучасної системи пенсійного забезпечення в російській Федерації та Україні// Україна: аспекти праці. – 2005. — №7.

11.Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення вУкраїні: Курс лекцій. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 288с.

12.Ткаченко Л. Пенсійна реформа в Україні: крокуперед, два кроки назад// Україна: аспекти праці. – 2005. — №8. – с.13-18.

13.Україна. Закони. Чинне законодавство України: За станомна 1 липня 2003р./ Уклад. Ю.П.Єлісовенко. – К.: Махаон, 2003. – 800с.