Реферат: Якість робочої сили в сучасних економічних теоріях
Контрольнаробота
зполітичної економії на тему:
Якістьробочої сили в сучасних економічних теоріях
План
ВСТУП
1. Важливістьекономічної категорії робоча сила
2. Поняттятрудових ресурсів і трудового потенціалу
3. Робочасила в теорії Карла Маркса Критика марксистського підходу
4. Сучасневизначення робочої сили – людський капітал
5. Виникненнятеорії людського капіталу
ВИСНОВОК
Список використаної літератури
ВСТУП
Важливу роль уформуванні структури і зайнятості відіграє ринок робочої сили. Він єневід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства. Під ринкомробочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальнихорганізацій, з допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізаціїсвоїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєїпрофесії, кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризуєтьсясистемою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями тавідповідною інфраструктурою.
Головнимисуб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Кожен з нихмає свою суспільну форму і розгалужену структуру. Систему суб'єктів ринкуробочої сили доповнюють посередники.
З одного боку,ринок праці подібний до інших ринків (засобів виробництва чи споживчихтоварів), а з іншого — він має низку характерних особливостей. Як і будь-якийінший, ринок праці регулюється законами попиту та пропозиції. Внаслідок їх діїформується рівноважна ціна товару «робоча сила», яка називаєтьсязаробітною платою. Зрозуміло, що ринок праці є узагальнюючим поняттям щодомножини різних конкретних ринків праці, на яких пропонується й купується працярізних спеціальностей.
Механізми ринкупраці складають попит на працю, пропозиція праці, заробітна плата — ціна праці.
Пропозиціяробочої сили — це кількість праці, яка пропонується для реалізації привизначених ставках заробітної плати. Як і для будь-якого товару, величинапропозиції збільшується, коли росте ціна — заробітна плата зменшується — при їїзниженні. Пропозиція робочої сили носить вільний характер: люди самідобровільно вибирають між зайнятістю і незайнятістю, визначають професію, виддіяльності, приймають рішення про зміну роботи. Одночасно ця свобода носитьобмежений характер, це вибір в межах певного «коридору свободи».Факторами, що обмежують вибір, або іншими словами, встановлюють цей «коридорсвободи» є:
— наявнийрівень освіти, професійна спеціалізація. Металургу, наприклад, важкопропонувати себе вчителем математики, а юристу — спеціалістом з ремонтукомп'ютерів;
— фізіологічніможливості людини. Вік, стать, стан здоров'я, інші індивідуальні дані накладаютьсвій відбиток на конкурентоспроможність людини на певних спеціалізованих ринкахпраці, об'єктивно відбиваються на її можливості виконати ту, чи іншу роботу.Нерідко сам роботодавець спочатку фіксує свої вимоги найму;
— соціальніумови. Місце проживання, сімейні обставини також обмежують можливостіпропозиції праці на певних ринках. Наприклад, для жінки, яка має малолітніхдітей, буде дуже проблематично пропонувати свою працю там, де робота пов'язаназ відрядженнями, або ведеться в декілька змін;
— відсутністьдосвіду. Тут зі сторони наймача встановлюються зразу ж певні вимоги доздібностей робітника. Наприклад, можна зустріти таке оголошення: «Потрібенбухгалтер зі стажем роботи не менше 5 років...»
1. Важливістьекономічної категорії робоча сила
Наша державаздобула незалежність. Пройшов не один рік від цієї події, а навіть однедесятиліття. Проте залишаються не вирішеними деякі проблеми, серед них якістьробочої сили в Україні. У наш час ця теорія посіла чільне місце у структурісвітових економічних знань, однак у вітчизняній економічній літературітрапляються лише зрідка. Досвід розробки цього питання в сучасних економічнихтеоріях залишається малим, тому що погляди на це питання сформувалися і досіформуються з переходом, тобто з побудовою в нашій державі ринкових відносин. Врадянські часи саме визначення робочої сили було іншим, бо, як відомо, людина втоталітарній системі вважалася гвинтиком в досягненні поставленої мети, осьчому дослідження цієї економічної категорії одне з пріоритетних завданьекономічної науки.
В своїй роботі яспробую висвітлити ті думки та теорії, що вже знайшли підтвердження в науці таздобули авторитет, а також думки зарубіжних учених. Це допоможе нам зрозумітиважливість людської праці, знайти раціональні шляхи її застосування, а такожнамітити майбутній курс її розвитку.
З розвиткомнауково-технічного прогресу і посиленням його значення для економічногозростання поступово змінюються погляди економістів на продуктивні здібностілюдей. Центр уваги вчених зміщується від аналізу проблем використання людськихресурсів до проблем створення якісно нових, потрібних у виробництві й на ринкупраці людських продуктивних здібностей. Структурні зміни в сучасній економіцірозвинутих країн і стали тим підґрунтям, на якому виникла концепція людськогокапіталу.
Ключовимпоняттям, що характеризує людину в процесі трудової діяльності, є її здатністьдо праці, або – робоча сила. Категорію робоча сила вперше застосував Д. Рікардодля означення не утворюючих здібностей людини, а саме найманих працівників. Затрадицією, яка почалася від Д. Рікардо, робочою силою зарубіжні економістиназивають економічно активне населення, тобто тих, хто «може і бажаєпрацювати».
Робоча сила –сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовуєв процесі праці; здатність людини до праці.
2. Поняттятрудових ресурсів і трудового потенціалу
Поняття трудовіресурси ввів С. Г. Струмилін у 1922 р. в роботі «Наші трудові ресурси іперспективи». Виділяють три основні позиції про суть цього поняття:
1. Трудовіресурси розглядаються як категорія кількісного порядку. До 70-х років ХХ ст. цебула планово-облікова категорія для складання балансу праці та врахуванняпрацездатного населення.
2. Сутьтрудових ресурсів розглядається у співвідношенні з поняттями працездатненаселення, робоча сила, працівники, що характерно для 60-70-х років.
3. Трудовіресурси – це не лише кількісний показник і економічна категорія, а й категоріясоціально-економічної сфери. Активні дослідження в цьому напрямі пов’язані ізсоціально-економічними процесами епохи «розвинутого соціалізму». У зв’язку ізшвидким розвитком науки і техніки, зростанням ролі особистого факторавиробництва, проблеми формування і розвитку трудових ресурсів не можна булорозглядати окремо від соціальних процесів. У межах пануючої тоді економічноїтеорії трудові ресурси розглядалися як частина продуктивних сил і специфічнівиробничі відносини.
Соціально-економічневизначення трудових ресурсів найчіткіше відображено у визначені Є. В.Касимовського «Трудові ресурси – це частина працездатного населення, якзайнятого в суспільному виробництві, так і того, що знаходиться в резерві,кількісні і демографічні межі якого залежать від суспільної форми виробництва ірівня розвитку продуктивних сил; трудові ресурси виражають суспільні відносиниз приводу їх формування, перерозподілу і використання».
Взагалі слідзазначити, що особливістю поняття «трудові ресурси» є підхід до людини як допасивного об’єкта зовнішнього управління, оскільки термін виник і використовувавсяв умовах командно-централізованого управління людськими ресурсами. Перехід відтоталітарної економіки до ринкових відносин робить недоречним використаннятерміна «трудові ресурси» в його колишньому розумінні. Для означення реальнихлюдських ресурсів для праці в наш час доцільніше використовувати поняттяекономічно активне населення (як це визнано на міжнародному рівні).
3.Робоча сила втеорії Карла Маркса
Карл Маркс всвоєму творі «Капітал» стверджував наступне:
В умовахкапіталістичного способу виробництва робоча сила стає специфічним товаром.Носій робочої сили є її власником і юридично вільний розпоряджатися нею. У тойже час у нього немає засобів виробництва для самостійного господарювання. Дляотримання засобів до існування він змушений продавати свою робочу силу.
Вартість робочоїсили визначається витратами на підтримку життя робітника та належного рівняпрацездатності, його достатнє навчання, освіту та відтворення. Ці витрати дужезалежать від рівня економічного розвитку країни, природньо-кліматичних умов,інтенсивності і складності праці, зайнятості жінок та дітей. Вартість робочоїсили виявляється у вигляді заробітної плати, на яку додатково впливаютьситуація в економіці та на ринку праці. У період економічного зростання іпідвищеної зайнятості зарплата може істотно перевищувати вартість робочої сили,що дозволяє робітникам істотно поліпшити своє матеріальне становище. У періодспаду зарплата може ставати нижче вартості робочої сили, що призводить довитрачання раніше накопичених запасів та до різкого погіршення становищаробітників.
Цінністю(корисністю) робочої сили як товару є можливість у процесі праці (використаннякапіталістом купленої робочої сили) створення нової вартості, яка зазвичайбільше сплаченої робітникові вартості (більше за вартість використаної робочоїсили). Таке перевищення Маркс назвав Додатковою вартістю. Саме вона є основоюформування прибутку.
Робоча сила незавжди є товаром. Вона може не належати людині і забиратись без еквівалентногообміну (наприклад, у раба чи кріпака). Людина може не бути вільною юридично(ув'язнений, дитина). Людина може самостійно працювати і продавати потімрезультати праці, а не власну працю (ремісник, художник, фермер, приватнийпідприємець, якщо вони не наймають працівників).
4. Критика марксистськогопідходу
Частинаекономічних теорій не визнають робочу силу самостійним товаром. Вони зазвичайстверджують, що продається безпосередньо праця[2]. Формування прибутку вонипояснюють особливими властивостями капіталу або платою за редкісність підприємницькоготаланту. Дійсно, на початковому етапі переважає погодинна оплата найманихробітників. Потім панування переходить до відрядної оплати. Зовні цевиявляється, як оплата кожного відпрацьованої години або виготовленої речі,тобто за працю. Контрактна оплат (наприклад, футболістів) більш яскраводемонструє, що продається саме здатність до праці, а не сама праця.
5. Сучасневизначення робочої сили – людський капітал
Розвиток науки вновій соціально-економічній ситуації, пов’язаній з необхідністю переходуекономіки на переважно інтенсивний шлях розвитку, привів до зміни поглядів намісце людини в суспільному виробництві та виникнення у 80-х роках поняттятрудовий потенціал як інтегральної динамічної системи, яка включає демографічнуі соціальну підсистеми, об’єднанні спільністю трудової діяльності. Впровадженняв наукову думку поняття «трудовий потенціал» означало перегляд оцінки ролілюдини у виробничому процесі, визнання значення накопиченого в суспільствіінтелектуального й освітнього потенціалу.
Трудовийпотенціал є одним з напрямів конкретизації категорії робоча сила. На відмінувід трудових ресурсів трудовий потенціал відображає не лише загальнучисельність носіїв здатності до праці, але і їхні освітньо-кваліфікаційніхарактеристики, і тривалість участі певної сукупності працездатного населення всуспільній праці за відповідних умов.
Залежно відвідмінностей у трактуванні трудового потенціалу розрізнялися і неоднакові йогокількісно-якісні характеристики. Однак при всій багатогранності трактувань удослідженнях усіх авторів незмінно підкреслювалося провідне значення якіснихпараметрів соціального та економічного характеру, перед усім освіти,професійно-кваліфікаційної підготовки, стану здоров’я та фізичного розвитку,психологічних особливостей людини і т. ін.
Хочемо звернутиувагу на позицію відомого українського вченого М. І. Долішнього щодо структуритрудового потенціалу, що має концептуальне значення. Трудовий потенціалскладається з таких компонентів – з демографічного, медико-біологічного, освітнього,професійно-кваліфікаційного і морального. Вчений виділяє такі рівні формуванняякості трудового потенціалу: загальнодержавний, регіональний (галузевий) ііндивідуальний.
На сучасномуетапі розвитку науки трудовий потенціал визначається як «інтегральна оцінка ікількісних, і якісних характеристик економічно активного населення»; «трудовіресурси в якісному вимірі»; сукупність таких компонентів, як «здоров’я;моральність і вміння працювати в колективі; творчий потенціал; організованість;освіта; професіоналізм; ресурси робочого часу»; «як трудові можливості країни(галузі, території, підприємства, працівника), наявні нині і передбачувані наперспективу, що сформовані й формуються у певних виробничих відносинах і умовахвідтворення».
На основіекономічних розрахунків було одержано висновки про переважаючий вплив якісниххарактеристик трудового потенціалу на зростання продуктивності праці. Алецілісної методики виявлення резервів приросту індивідуальної продуктивностіпраці за рахунок удосконалення якості трудового потенціалу не було створено.Передусім це спричинено розглядом працівника поза ринковим простором, де працяне визнавалася товаром.
6.Виникненнятеорії людського капіталу
Поняття людськийкапітал виникло в ринковому середовищі, і воно відображає не лише новий підхіддо аналізу ролі людини в суспільно-виробничому процесі, а й зростаюче значенняінтелектуальної діяльності та не речового нагромадження для всього відтвореннясуспільного життя, визнання необхідності і високої ефективності вкладень улюдину.
За аналізом,особливу цінність теорії надає дослідження внутрішньої структури людськогокапіталу. В основу класифікації його елементів покладено відмінності заінтелектуальними, фізичними і психологічними ознаками. До основних елементівлюдського капіталу належать: рівень освіти (знання), професійна підготовка(навички, досвід роботи, профпридатність та профадаптованість), стан здоров’я,володіння економічно значущою інформацією, мотивованість, мобільністьпрацівника тощо.
Серед учених покищо не склалося єдиної думки про внутрішній склад людського капіталу. Щодо цьогоє дві основні позиції згідно з першою, що бере свій початок з класичноїполітекономії, капіталом є не лише знання і здібності людини, а й вона сама якфізична істота. Інша позиція, згідно з якою людина, як жива істота, не єкапіталом, оскільки на ринку продається не вона сама, а лише послуги її праці.«Ми не йдемо так далеко, як Рікардо, і не трактуємо їжу для робітника як паливодля машин: людський капітал є приведена вартість минулих інвестицій у навичкилюдей, а не цінність людей самих по собі».[1]
Порівнюючипоняття «трудовий потенціал» і «людський капітал», знаходимо між ними доситьтісний зв'язок. Так, демографічний і медико-біологічний елементи трудовогопотенціалу (за класифікацією М. І. Долішнього) цілком логічно можна зіставити зкапіталом здоров’я як зі складовою людського капіталу. Освітня іпрофесійно-кваліфікаційна складові цих категорій аналогічні, за винятком того,що психофізіологічні характеристики людини розглядаються в межахпрофесійно-кваліфікаційного капіталу, а М. І. Долішній виділяє окремо моральнийпотенціал особи. Включення до структури людського капіталу інформованості імобільності є результатом переходу до нових економічних реалій – доінформаційного суспільства з високою мобільністю всіх його складових.
Засновникамитеорії людського капіталу, розробниками методології його дослідження були вченірозвинутих країн, передусім Т. Шульц, Г. Беккер, Х. Бакен, Е. Денісон, Дж.Кендрик, Ф. Махлуп, Я. Мінсер, Г. Псахаропулос, Л. Туроу та інші. Однак вУкраїні довгий час концепція людського капіталу здебільшого вченими замовчувалась,а часом і відверто критикувалась.
Роботи Ромера таЛукаса ґрунтуються на дослідженні «нового неокласичного напряму». Розвитокнового підходу зумовлювався зростанням ролі науки та технологічного прогресу усуспільстві. Однією з найперших теорій цього напряму була концепція «learning by doing» згідно з якою головним чинникомпідвищення ефективності функціонування економіки є накопичення досвіду упроцесі виробництва. Але практика довела обмеженість цієї теорії, яка позаувагою залишала якісні показники робочої сили. Тому акцент був зміщений зпроцесів використання наявної робочої сили на процеси створення якісно новоїробочої сили. Так, структурні зміни у сукупній робочій силі, інтерес дочинників економічного зростання та динаміки спричинили виникнення та розвитоктеорії людського капіталу.
Ідея людськогокапіталу має давні корені в історії економічної думки. Одне з першихформулювань «людського капіталу» знаходимо у Петті в роботі «Політичнаарифметика». Пізніше вона з’являється і у А. Сміта «Багатство націй».
Поняття людськийкапітал як економічна категорія було сформоване в ринковому середовищі і далозмогу не тільки по-іншому підходити до ролі людини в суспільно-виробничихвідносинах, а й приділяти більше уваги зростаючому значенню інтелектуальноїдіяльності і не речовому нагромадженню для всього відтворення суспільногожиття.
Під людськомукапіталом розуміють сукупність всіх продуктивних рис працівника. У визначенніГ. Боуена він «складається з набутих знань, навичок, мотивацій й енергії, якиминаділені людські істоти і які можуть використовуватись протягом певного часу зметою виробництва товарів та послуг». У трактуванні Л. Туроу людський капіталявляє собою «продуктивні здібності, обдарування і знання».
Т. Шульц зводитьлюдський капітал до розвитку знань і здібностей, які людям надають «шкільнаосвіта, навчання на робочому місці, зміцнення здоров’я і зростаючий запасекономічної інформації». Г. Беккер вважає, що «людський капітал формується зарахунок інвестицій у людину, серед яких можна назвати навчання, підготовку навиробництві, витратити на охорону здоров’я, міграцію й пошуки інформації проціни та доходи». Українські вчені В. Куценко та Г. Євтушенко визначаютьлюдський капітал як «сукупність знань, здібностей і кваліфікації, як здатністькваліфікованої робочої сили створювати прибуток у вигляді частини заробітноїплати та прибутку підприємств».
Російський вченийС. Дятлов дає характеристику людського капіталу, яка найповніше відповідаєнашому уявленню: «Людський капітал – це сформований у результаті інвестицій інакопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей,мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій або іншій сферісуспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці і тим самимвпливає на зростання доходів даної людини». Людський капітал накопичуєтьсяподібно до фізичного чи фінансового капіталу шляхом відволікання коштів відпоточного споживання для одержання додаткових прибутків у майбутньому.
Таким чиномможемо сказати, що людський капітал – це не просто сукупність знань іздібностей, які належать людині, а:
· Здобутийзапас знань, який доцільно використовувати в тій чи іншій сфері суспільноїдіяльності, що веде до зростання продуктивності праці та виробництва;
· Використанняданого запасу, що призводить до зростання заробітку або доходу певногопрацівника;
· Збільшеннядоходів сприяє зацікавленості працівника та подальше інвестування в людськийкапітал.
Прибічники теоріїлюдського капіталу на прикладі отримання освіти доводять «зростаючу вартістькапіталу: якщо зростання освітнього рівня працівника спричиняє отриманнядодаткового заробітку, який перевищує вартість підготовки, то витрати нанабуття освіти можна охарактеризувати як інвестиції в людський капітал у формівтрачених заробітків студентів».
Визнанняконцепції людського капіталу на всіх рівнях управління в Україні могло б статимогутньою передумовою кардинального покращення головної продуктивної силисуспільства і швидкого соціально-економічного відродження країни.
Підсумовуючирізні підходи до дослідження і визначення категорії людський капітал, даємотаке його визначення: людський капітал – це економічна категорія, якахарактеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестиційпродуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають уїхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростаннюпродуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів(заробітків) свого власника та національного доходу.
Таке розуміннялюдського капіталу в єдності якісних характеристик робочої сили й економічногорезультату вкладень в них та використання їх має принципове значення, оскількидозволяє розглядати людський капітал як стійке економічне явище, як постійновідтворюваний капітал, втілений у людях. Причому людський капітал є джереломдоходів, що виявляється не лише в грошовій формі, а і як моральної вигоди,психологічного задоволення, економія часу, підвищення соціального статусу тощо.Як субстанція капіталу, формування робочої сили являє собою нематеріальні благатривалого користування, які накопичуються і реалізуються внаслідок утворюючоїдіяльності людей у часі.
Проблемніпитання:
1. Чомусеред вчених досі не склалося єдиної думки про внутрішній склад людськогокапіталу?
Це протиріччя склалосячерез різне розуміння того, що об’єднує в собі поняття людський капітал. Згідноз першою позицією, що бере свій початок з класичної політекономії, капіталом єне лише знання і здібності людини, а й вона сама як фізична істота. Іншапозиція, згідно з якою людина, як жива істота, не є капіталом, оскільки наринку продається не вона сама, а лише послуги її праці.
2. Чому зарадянських часів не звертали увагу на поняття робочої сили в теперішньомурозумінні?
Це пов’язано зтакими основними чинниками, як науково-технічний прогрес, що за тих умовзатримався, також з економічною системою, що була задіяна тоді. Важливу роль вСРСР відігравала ідеологія, де окрема людина не відігравала ніякої цінності, аважливим був натовп його думки і дії.
ТЕСТИ
1. Який вченийне досліджував питання людський капітал:
a) К. Маркс;
b) Д. М.Кейнс;
c) Д.Рікардо;
d) Т. Шульц.
2. Хто ввівпоняття трудові ресурси:
a) С. Г. Струмилін;
b) Є. В. Косимовський;
c) М. І. Долішній;
d) В. Куценко та Г. Євтушенко.
3. Що євідмінного між поняттями «трудовий потенціал» і «людський капітал»:
a) не використання капіталуздоров’я одним з них;
b) відсутність концепціїморального потенціалу особи;
c) не включення капіталуінформованості
ВИСНОВОК
Новий етапнауково-технічної революції, повсюдне впровадження автоматизації, комп'ютернийтехніки і нових систем зв'язку на фоні поширення ринкових відносин в нашійкраїні здійснює різнобічний вплив на сферу праці, на роль і значення людини всуспільному виробництві. З одного боку, суттєво змінюються вимоги допрацівника, професійно-кваліфікаційна і галузева структура зайнятих. З іншого,зростає роль і значення працівників у забезпеченні ефективності виробництва,саме робоча сила все більшою мірою визначає хід і результати економічнихпроцесів. Це викликає нові підходи до управління персоналом і мотивації праці,до пошуку оптимальних моделей функціонування ринку праці. Для України на етапістановлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну рольлюдських ресурсів у економічному розвитку, а також той факт, що людина прицьому і є кінцевою метою будь-якого виробництва.
Якість робочоїсили – це кваліфікація, накопичена з досвідом.
Якість робочоїсили — узагальнена характеристика рівня розвитку робочої сили, який дозволяєзабезпечити адекватну якість індивідуальної і колективної праці на основіефективного використання нових і новітніх технологій, раціональних форморганізації виробництва і робочих процесів.
Якість робочоїсили характеризується:
— обсягомзагальноосвітньої підготовки працівників;
— рівнемзагальної культури;
— рівнемпрофесіоналізму і кваліфікації;
— наявнимдосвідом і навиками роботи;
— етичноюнадійністю.
Рішення задачпідвищення якості робочої сили, як складової частини розвитку людськихресурсів, припускає:
* розвитоксистеми загальної і професійної освіти, направленої на професійну підготовкунової робочої сили;
* відновлення ірозвиток внутрішньовиробничого навчання персоналу, зокрема на робочих місцях,надання умов для самонавчання;
* розвиток послугслужби зайнятості по навчанню безробітних громадян і незайнятого населення,підтримці і організації випереджаючого навчання працівників, що знаходяться підзагрозою звільнення в умовах масового вивільнення;
* розвитоксистеми безперервної освіти, направленої на відтворення, збереження івдосконалення робочої сили;
* розвиток івдосконалення системи професійної орієнтації і психологічної підтримкибезробітних і незайнятих громадян, а також зайнятих, але охочих змінити профільроботи.
Якість робочоїсили – це сукупність людських характеристик, що проявляються в процесі праці йвключають в себе кваліфікацію та особисті якості працівника: стан здоров'я,розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість,мобільність, мотивованість, інноваційність, професійну придатність, моральністьтощо.
Якість робочоїсили – це основа конкурентоспроможності працівника на ринку праці. Більшістьскладових якості робочої сили і навички конкурентності формуються і/аборозвиваються в процесі освіти і професійної підготовки. Отже, системі освіти (упершу чергу вищої) належить провідна роль у формуванні конкурентоспроможногопрацівника в сучасних умовах, і вдосконаленню управління цією найважливішоюсферою організації суспільства треба приділяти особливу увагу
Списоквикористаних джерел:
1. ГрішноваО. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. –К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 254 с.
2. Добрынин А., Дятлов С., Конов В., Курганский С. Производительные силы человека: структура и формы проявления.– СПБ.: Изд-во СПБУЭФ, 1993. – 163 с.
3. Економічнатеорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д.Базилевича. – 3-тє вид., перероб.і доп. – К.: Знання – Прес, 2004, — 615 с. – (Вища освіта XXI століття).
4. БлизнюкВ., Власенко Т. Людський капітал України як фактор економічного зростання //Україна: аспекти праці. – 2003. — № 6 – с. 20.
5. ГрішноваО., Тертична Л. Економічна природа і значення категорії людський капітал //Україна: аспекти праці. – 2003. — № 7 – с. 33.
6. КарлМаркс, Капітал, I т, гл. 4, 5, 17—24
7. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю, М.Республика 1992, т.1