Реферат: Формування трудових ресурсів в Україні

РЕФЕРАТ

Формуваннятрудових ресурсів в Україні

План

Вступ

1. Сутність і зміст поняття „трудовіресурси”

2. Суб’єкти і об’єкти формуваннятрудових ресурсів

3. Трудові ресурси в світі

4. Склад і статево-вікова структуратрудових ресурсів західних областей України

3. Проблеми та перспективи формуваннятрудових ресурсів на Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальністьреферату: Тема реферату „Формування трудових ресурсів в Україні” дійсно єактуальною сьогодні. Головним, ключовим в ньому виступає саме „формування”.Адже саме від формування залежить якість, вдосконалення і примноження трудовихресурсів.

Як будезазначатися надалі, на формування трудових ресурсів, або активного економічногонаселення, впливатимуть безліч факторів. І чим якіснішими вони будуть, тимкраще формуватимуться трудові ресурси в тому чи іншому напрямку способувиробництва.

В словах „якістьтрудових ресурсів” слід розуміти вдосконалення трудових ресурсів, так як вонивизначають багатство суспільства.

Трудові ресурси –це сукупність працездатного населення, віком від 16 до 59 років. Оскількинаселення є основним джерелом трудових ресурсів, то саме економічно-активненаселення і визначає процес формування трудових ресурсів.

Розвиток трудовихресурсів – вдосконалення виробничої сили праці задля збереження і відтворенняжиття, а розвиток населення – це вдосконалення людських сил взагалі.

Саме тому ця темає надзвичайно актуальною. Адже вона не тільки відображає зміст трудовихресурсів, факторів та чинники, що впливають на формування трудових ресурсів,але й проблеми та перспективи.

Хто впершезвернувся до цієї теми, яким чином, за яких умов, коли і де поки що невідомо.Але відомо, що вперше сам термін „трудові ресурси” в економічну літературу ввіввідомий економіст С.Г.Струмілін 1922 року. Цей термін він трактував якпрацездатне населення віком 15-59 років.

Метою написання реферату єнамагання показати і віддзеркалити ту ситуацію в Україні і на прикладі іншихкраїн по різним континентам світу, щоб можна було краще осмислити саму сутністьпоняття „трудові ресурси”; показати, що саме усвідомлення ролі і функційлюдиною і розвиток населення безпосереднім чином впливає на формування людськихресурсів.

Тому моя метанаписання роботи – якомога точніше показати, що ж необхідно робити для того,щоб об’єкти і суб’єкти формування працездатного населення набагато кращевпливали на це формування, на які проблеми слід звернути увагу і від якихперспектив і „плюсів” відштовхуватися, щоб покращити, полегшити і, знову жтаки, вдосконалити сам процес формування цієї соціально-економічної категорії.

Оскільки ще з1922 року, а можливо і пізніше, ми розуміємо точний зміст трудових ресурсів, зацей період прожитого часу ми повинні дослідити, що люди робили не так, щоб покращитипроцес формування трудових ресурсів, а що ж давало змогу, і що дасть вперспективі формувати трудовий капітал саме в те русло чи напрямок, якийпотребує певне виробництво. І, знову ж таки, показати актуальність процесуформування трудових ресурсів, адже в основу цього процесу лежить населення, якеза допомогою певних якісних набутих знань, навиків і інших факторів в цьомувипадку збагачують трудові ресурси, або в іншому навпаки – збіднюють,знецінюють трудовий потенціал.

1. Сутність ізміст поняття „трудових ресурсів”

Термін „трудовіресурси” вперше ввів в економічну літературу відомий економіст С.Г.Струмілін в1922 році. Під трудовими ресурсами він розумів робочу силу даної країни абонароду у віці 16-49 років.

Під ресурсомрозуміється все те, що може бути утилізовано (спожито з користю). Унітарність єкорисність. Тому ресурс – це все те, що витрачається в процесі виробництватоварів і послуг та із чого людина може отримати користь [5.22]

Трудові ресурсиявляють собою сукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров’я. Трудові ресурси утворюють складнусоціально-економічну систему, яка складається з багатьох людей, безпосередньозв’язаних певними умовами існування і розвитку.

Трудові ресурси –це перш за все соціально-економічна категорія, в якій продуктивні сили івиробничі відносини взаємно проникають і обумовлюють одна одну. Це сукупністьносіїв функціонуючої та потенційної робочої сили і тих відносин, які виникаютьв процесі її відтворення (формування, розподілу і використання).

Трудові ресурси –це частина населення країни, яка володіє здібностями і можливостями прийматиучасть в процесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними,знаннями і практичним досвідом, професійною підготовкою.

В деяких працяхпоняття „трудові ресурси” і „робоча сила ” ототожнюються. Але така точка зоруне має достатню кількість пояснень. Робоча сила – це здатність людини до праці.„Під робочою силою, або здатністю до праці, ми розуміємо, — відмічав К.Маркс, — сукупність фізичних і духовних можливостей, якими володіє організм, живалюдина”. Або, інакше кажучи, він розглядав робочу силу тільки як певнуздібність людини, і не більше [1,6].

Найбільшправильним є твердження А.П.Соловйова та Г.М.Романенкової, що трудові ресурси –містке за змістом поняття – це сукупність носіїв функціонуючої та потенційноїсукупної та індивідуальної робочої сили та тих відносин, що виникають в процесіїї відтворення.

Трудові ресурсияк економічна категорія виражають відносини стосовно населення, яке має фізичнута інтелектуальну здатність до праці відповідно до встановлених державою умоввідтворення робочої сили. Останнє ще раз підкреслює суб’єктивний характерданого поняття, залежний від суб’єкта державного управління [6,23].

Трудові ресурсиможна і варто розглядати у двоякому плані. Робоча сила — продукт природи, якийв результаті довготривалого розвитку отримав соціально-економічні функції, хочайого сутність залишилась незмінною. К.Маркс, даючи визначення робочій силі,розглядав її як „предмет природи”, як „одну із сил природи”, або яксоціально-економічну категорію, яка не володіє засобами виробництва, стаєоб’єктом купівлі-продажу.

Трудові ресурси впершу чергу виступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, щоволодіють свідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власнихпотреб. Утворюється ця сукупність в процесі спілкування і праці, де люди отримуютьсоціально-економічні якості.

Трудові ресурсиформуються в процесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвитокпродуктивних сил людства [1,7]. В будь-якій суспільно-економічнійформації людство для задоволення власних потреб, для відтворення і збереженнясвого життя повинно взаємодіяти з природою. В процесі такої взаємодії івідбувається розвиток трудових ресурсів суспільства. Його сутність полягає втому, що суспільство повинно скоювати обмін речовин з природою (процес праці) знайменшою затратою сил і при умовах, найбільш достойних їх людської природи іадекватних їй [1,8].

Встановленнясоціалістичного способу виробництва – поворотний пункт в історії розвиткутрудових ресурсів. В умовах суспільної власності на засоби виробництварозширюються межі розвитку продуктивних сил. Цілі розвитку виробництва тепероб’єктивно співпадають із задачами розвитку кожного члена соціалістичного суспільства,в результаті чого працівник стає зацікавленим в змісті своєї праці, впрофесіональному характері своєї діяльності [1,9].

Трудові ресурсипідвладні дії закономірностей розвитку трудових ресурсів. Трудові ресурсисуспільства – складна соціально-економічна категорія. Вона характеризуєтьсядеякою самостійністю. Це визначається в першу чергу роллю і характеромвиконуваних ними функцій. Самостійність розвитку трудових ресурсів зумовлена іспецифікою використання суспільством робочої сили людини. Суспільство доситьчітко встановлює кількість конкретної праці, необхідної тій чи іншій галузінародного господарства для виконання необхідного об’єму робіт, враховуючинеобхідність економії суспільної праці, її раціонального і ефективноговикористання [1,14].

Єдність трудовихресурсів і населення обумовлена спільністю їх розвитку. Якщо не відрізнятидеяких специфічних моментів цього процесу, то розвиток населення і трудовихресурсів є результат розвитку людства. Це обумовлено тією роллю і функціями, щолюди виконують (створення матеріальних і духовних благ, заняття суспільнокорисною працею).

Тут слідвідмітити, що К.Маркс розрізняв поняття „розвиток виробничих сил праці” і„розвиток людських сил”. При цьому він підкреслював, що для останніх вонопочинається „лише там, де зупиняється робота, спричинена нужденністю ізовнішньою доцільністю, таким чином, по природі речей воно лежить по ту сторонувласне матеріального виробництва”. Тому можна стверджувати, що між розвиткомнаселення і трудових ресурсів при певній схожості процесів (так як трудовіресурси є частиною населення) є і певні відмінності. Розвиток трудових ресурсівозначає тільки вдосконалення виробничої сили праці задля збереження івідтворення життя, а розвиток населення – вдосконалення людських сил взагалі.Суть цього процесу – розвиток багатства людської природи як самоціль. Але,безумовно, його базою завжди виступає вдосконалення трудових ресурсів, так яксаме вони визначають багатство суспільства. Названі процеси нерозривно пов’язані, один з них обумовлює інший, інавпаки [1,17].

Говорячи провідмінності трудових ресурсів і населення, слід мати на увазі, щозакономірності розвитку населення по часу не вкладаються в періоди існуваннятого чи іншого способу виробництва, коли як трудові ресурси підкорені цілям ізадачам існуючого способу виробництва, його економічним законам.

Відмінністьнаселення і трудових ресурсів заключається в тому, що трудові ресурси – цевідокремлена частина населення. В її основі лежить в першу чергу те, що якщовсе населення являє собою тільки споживачів матеріальних і духовних благ, тотрудові ресурси виступають як виробники цих благ (або реально функціонують, абоготуються до такої діяльності) [1,18].

Трудові ресурсисуспільства, як вже відмічалося, виступають в якості виробника. Але по своїйприроді вони принципово відрізняються від усіх інших ресурсів, якими володієсуспільство. Серед таких відмінностей слід виділити наступні.

По-перше, трудовіресурси представляють собою сукупність людей, здатних до трудової діяльності.

По-друге, розвитоктрудових ресурсів базується на природньому русі населення.

По-третє,задоволення потреб нових видів і сфер діяльності в знаряддях і предметах працівідбувається головним чином внаслідок утворення нових засобів виробництва. Анові галузі діяльності забезпечуються трудовими ресурсами головним чиномзавдяки їх перерозподілу між галузями народного господарства і тільки в деякіймірі в результаті впровадження в народне господарство нових кадрів.

По-четвертих,будь-який вид ресурсів, крім трудових, в процесі використання втрачає своюспоживчу вартість (корисність). Трудові ресурси, навпаки, в процесівикористання (споживання) зберігають корисність і до певного періодупримножують її. Ця обставина утворює об’єктивні можливості для їх перерозподілу[1,20].

Незважаючи на те,що трудові ресурси є носіями (суб’єктами) відносин, які складаються в процесіїхнього формування, розподілу та використання, в сучасних умовах останні єтакож і суб’єктом управління, що виражається, зокрема, в державному регулюваннірозподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпеченнязайнятості і т.п. Це змушує розглядати трудові ресурси і як планово-обліковийпоказник, і як економічну категорію, залежно від того, з якою метою це поняттявикористовується.

Вітчизнянастатистика до трудових ресурсів відносить:

· працездатненаселення у працездатному віці, тобто чоловіків у віці 16-59 років та жінок –16-54 роки, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни 1 та 2 груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержуютьпенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років та жінки 45-54років);

· осіб вище працездатного віку (чоловіків 60 років і старших, жінок55 років та старших) і підлітків до 16 років, які працюють у суспільномувиробництві.

Аналізуючидалі поняття „трудові ресурси”, слід зауважити, що в економічній літературівоно стоїть в одному ряду з такими поняттями, як „працездатне населення”,„трудовий потенціал”, „сукупність носіїв індивідуальної робочої сили”.Працездатне населення — це населення, здатне до трудової діяльності безурахування віку, або – необхідний фізичний розвиток, розумові здібності тазнання для виконання роботи (індивідуальну робочу силу). Працездатне населенняохоплює населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення замежами працездатного віку, потенційно здатне працювати. Звідси випливає, щопрацездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а також сукупності носіївіндивідуальної робочої сили.

Усвою чергу, і трудовий потенціал країни, на думку В.Костакова та А.Попова, — цетакож трудові ресурси, які розглядаються в аспекті єдності їхньої кількісної таякісної характеристики. Вони вважають, що з кількісного боку основу трудовогопотенціалу становить населення в працездатному віці [6,24]. А з якісного боку важливимивиступають такі характеристики трудових ресурсів, як їхня статево віковаструктура, рівень освіти, професійна підготовка, мобільність[6,25].

2. Суб’єкти і об’єктиформування трудових ресурсів

Без людей немає організації. Без потрібних людей не одна організаціяне може втілити свої цілі в життя і вижити. Без сумніву, трудові ресурси, щовідносяться до соціально-економічної категорії, є одним із важливих аспектівтеорії і практики управління.

Можнастверджувати, що збільшення кількості населення – важливий аспект розвиткуекономіки. Оскільки населення є джерелом трудових ресурсів, то саме населення впрацездатному віці і визначає процес формування трудових ресурсів. Кількістьлюдей працездатного віку, як і всього населення, змінюється внаслідок природньогоруху, а для окремих регіонів – і механічного. Відповідно, народжуваність,смертність, міграції, змінюючи численність населення працездатного віку,визначають динаміку трудових ресурсів [1,22].  

Мабуть, не вартолишній раз нагадувати, що вибір професії – це задача з багатьма невідомими,причому задача нестандартна, тому що кожен вирішує її для себе сам. Але добудь-якої нестандартної задачі в першу чергу потрібно знайти підхід. Задачавибору професії – не виняток, тут також варто попередньо приділити, з якихпозицій за неї братися [8,4].

Люди перестаютьвірити в те, що робота може приносити радість, тому що пішли працювати не повласному бажанню, а тому що „так прийнято”. Але без роботи людина почуває себепогано, навіть якщо вона не задумується над тим, за що купити хліб.Встановлено, що і здоров’я — здоров’я тіла, наше самопочуття – залежитьвід того, працює людина чи байдикує. Робота сама по потрібна людині, а нетільки як джерело засобів для існування. Без неї вона почуває себе непотрібноюсуспільству, відірваною від нього, а крім того – голова чи руки потребуютьвеликої справи.

Це означає, щоможливість мати роботу, право на працю – надзвичайно велике діло [8,5].

Світ готовийрозкрити нам найсокровенніші свої таємниці, якщо ми знаємо: чого хочемо, щовміємо і що повинні зробити для здійснення цього [8,31].

Але на вибірпрофесії впливає безліч чинників. Не слід впадати в паніку, якщо закінчившишколу, ще не обрано майбутню професію. Це трапляється досить часто. Коли мибачимо, як суспільство нагороджує людину славою, зазвичай ми думаємо, що цянагорода за працю. Звичайно, вірно. Але слід подивитися глибше: ця нагорода впершу чергу за те, що колись людина не полінувалася шукати свою справу. Ізнайшла [8,7].

Науково-технічнийпрогрес значно ускладнив процес вибору професії. Він визвав безкінечне дробінняпраці, а з ним і безкінечне збільшення кількості професій. Саме тому все меншеі менше впливають на вибір молоді ті, хто її наставляв,- батьки, вчителя і всебільше ті, які можуть пояснити, розкрити особливості, переваги і складностітієї чи іншої професії. Авторитетами тут виступають спеціалісти в зацікавленійобласті. А ще – книги, фільми, телепередачі. За твердженнями школярів, самезасоби масової інформації стають головними профагітаторами [8,9].

Головним об’єктом теорії вивчення управліннясуспільством є людина як особистість і головна виробнича сила суспільства. Томущо біологічні задатки людини розвиваються тільки в соціальному оточенні, аанатомо-фізіологічні і психічні закономірності її життя носять соціальнообумовлений характер, формуючись і проявляючи себе в певних соціумах. До нихвідносяться складні соціальні об’єкти, навчившись керувати якими можна створитиумови для формування, розвитку і реалізації особистості і її робочої сили.Різним фазам життя людини відповідають різні соціальні об’єкти управління.

Фазаформування особистості і накопичення робочої сили реалізовується в основному у сферіосвіти, в таких соціальних об’єктах, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї,ПТУ, технікуми, інститути, університети. Ці об’єкти складають базовий рівеньосвіти, різносторонньо розвиваючи особистість і формуючи певний потенціалробочої сили певного ступеня кваліфікації. Значно впливає на вибір майбутньоїпрофесії школа, коледж, ліцей чи гімназія. Сьогодні навчальний процес настількизаформалізований, що школяр перестає відчувати себе складовою частиноюколектива. Школа поступово втратила присутню їй демократичність [1,60].Таким самовираженням в школі довгийчас було хороше навчання, суспільна праця. Не забезпечується в школі і свідомадисципліна, самодіяльність.

Організаціяпроцесу навчання страждає байдужістю до дітей. В результаті, як показуютьсоціологічні дослідження, до 8-го класу пізнавальний інтерес зберігаєтьсятільки у третини дітей. Велика роль успішної роботи школи належить майстерностіпедагога, вмінню спілкуватися з учнями. Це не може не відобразитися на якостішкільної освіти в цілому, рівні теоретичної підготовки учнів, володіння ниминауковими навиками виробництва[1,61]Але не слід забувати, що головне, що дозволить стати студентомвузу, а в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівень підготовки доподальшого навчання[183]. Вчителі, проводячифакультативні заняття по власному предмету, кажуть, що виконують роботу попрофесіональній орієнтації школярів[8,9].

Друга фаза якприроднє продовження першої – фаза розвитку особистості і реалізаціїпотенціалу робочої сили. Вона реалізовується в сфері трудової діяльностілюдини, на об’єктах, які забезпечують її економічне існування: підприємствах,організаціях, фірмах, закладах, тобто там, де людина працює.

Третя фаза вжитті людини – це фаза розвитку особистості за рахунок вільного часу івідновлення (збереження) робочої сили. Реалізується ця фаза у рекреаційній(відтворювальній) сфері життєдіяльності людини, яка залежить від умов життя івідпочинку по місцю проживання, можливості нормального просування, в першучергу в транспорті, наявності обслуговуючої інфраструктури, яка економить час інерви при купівлі товарів, отриманні різного роду послуг.

Освіта не обов’язково повинна трактуватись якнезалежна змінна. Рівень освіти залежить певною мірою від природних здібностейлюдини (тобто його генетичного фонду) та умов його виховання у сім’ї. Освіта, відповідно, може виступатилише як посередник між цими об’єктивними чинниками та заробітною платою[221].

Престиж… Деяківважають, що престиж професії є вічний і незмінний. Але людські прив’язаності не завждибувають постійними. Професія обирається для себе. І якщо розраховувати не насебе, а на суспільну думку, то вона може сильно підвести.

Впливаєна формування трудових ресурсів сім’я. Адже сімейне виховання – це одна із формсуспільного виховання. Чим органічніше вони, „зливаються”, тим глибшеспівпадають прагнення сім’ї, її ідеалів з цілями і намірами суспільства ісуспільного виховання, тим надійніше майбутнє дитини, ї життєві твердження ітрудові дороги.[838]. Надмірна опіка батьків, родичів, близьких– один із бар’єрів, адже вонавикликає пасивність, інертність і в кінці-кінців навіть невміння мислитианалізувати, приймати рішення, вибирати свою дорогу, тобто відчувати себегромадянином з певними правами та обов’язками[840]. Соціальні об’єкти цихчотирьох сфер повністю „покривають” фази формування, розвитку і реалізаціїособистості і її робочої сили, охоплюючи всі сфери життєдіяльності людини.

Немало важливимфактором є обізнаність, знання, — знання вимог праці: чи буде вона ручною, чи звикористанням механічного, автоматизованого обладнання? Необхідно також знати,яких спеціальних здібностей потребує обрана професія і чи немає вона певнихмедичних протипоказань[842].

Життєва металюдини, без сумніву, не зводиться лише до ситного і комфортного життя. Глибокакриза управлінні сьогодні – це передусім криза людських відносин, напівголодналюдина самовиражається зовсім не по тим правилам, не тими методами, якіхарактерні для цивілізованого суспільства. Тим не менше найвища ціль людинизаключається увтіленні свогосправжнього призначення, самореалізації, самовираженні, інакше кажучи,самоуправлінні. Життя показує, що реалізація потенціалу індивіда в значній мірізалежить від ситуації. Звідси необхідність створення можливостей длясамореалізації працівників і прояв ними своїх потенційних здібностей, тобто длясамоуправління. Ефективність підприємства як системи залежить в першу чергу відголовного виду його ресурсів – людини.

Цілеспрямованістьяк закономірність поведінки притаманне людині і займає головне місце уформуванні його конкретних вчинків та дій. Ціле напрямлена поведінка людини всоціальному оточенні є його генетично обумовленою необхідністю. Самецілеспрямованість є першим основоположним принципом формування ефективногоуправління будь-якою соціальною системою. Воно являє собою процес виявлення чивстановлення цілей соціального об’єкта з доведенням до всіх взаємодіючих елементів системи. Крім того,безцільного управління в природі не існує.

3. Трудовіресурси в світі

В останнідесятиліття і США, в багатьох країнах Західної Європи і в Японії затверджуєтьсяновий погляд на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Вінвідображає реальне підвищення ролі людського фактору у виробництві, збільшеннязалежності виробництва від якості, мотивації і характер використання робочоїсили в цілому і окремо кожного робітника. В економіці США це виражається, зодного боку, в підвищенні вимог до робочої сили, з другого – в збільшеннівитрат на розвиток людських ресурсів з боку держави і особливо приватногобізнесу.

Конкуренція представляєодну з найбільш глибоких по змісту й ефективно діючих на соціально-економічнийрозвиток суспільства категорій у світі ринкової цивілізації.

Успіх на національному іміжнародному ринках у різних технологічних сферах і галузях господарства завждиспирається на високу якість живої праці.

Особливо слід зазначити,що в міру поширення науково-технічного прогресу і розвитку його усе більшскладних форм, творча творча роль трудових ресурсів у підвищенні конкурентнихможливостей економіки безупинно зростає. А разом з цим затверджується високийсоціальний і економічний рівень зрілості суспільства, його культура і добробутнаселення [9,51].

Разом з ростом НТП ібезпосередньо під його впливом конкурентні зростають можливості трудових ресурсів

У процесіформування трудових ресурсів, як елемента продуктивних сил, економіка разом зустановами утворення і виховання закріплюють у людині навички і свідомістьособливої значимості в трудовій діяльності здатності до економічноїконкуренції.

У кожній країні,де панує ринкова економіка, відзначається досить високий і найчастіше зростаючийрівень витрат ВНП на утворення. Саме ця обставина у вирішальній мері сприяєпідвищенню потенціалу загальної ефективності трудових ресурсів і, зокрема,зростанню конкурентноздатності, що виявляється в процесі праці привдосконаленні якості вироблених товарів і послуг.

Середній рівень витрат наутворення всіх ступенів у названих країнах у першій половині90-х років складав приблизно 3,5-4,0% ВНП.

Найбільш вагомі показникивідзначені в США (4,9%), Великобританії ( 6% ), Фінляндії ( 7 ,3%), Данії іШвеції (5,5%), а також в Угорщині (5%).

Важливо відзначити, щовитрати на вище утворення в більшості країн неухильно підвищуються. З 1980 по1992 р. частка ВНП на вище утворення виросла в Канаді і Франції на 17%, у Даніїй Угорщині — на 20%, в Іспанії — на 40%, у Швеції — на 71%, у Фінляндії — на320%[3,56].

У Росії витрати нарозвиток утворення в масштабі країни в останні роки практично відсутні.Виділюваних з бюджету на школи і вузи засобів майже вистачає на комунальний зміст будинків навчальнихзакладів, заробітну плату педагогічному персоналу і стипендії студентам, притім, що і ті й інші виплачуються з багатомісячними запізненнями.

Здатність до конкурентноїдіяльності трудових ресурсів у Росії, так само як у індустріально-развинутих країнах, формується за принципомтриступінчастого механізму, але навряд чи можна сказати, що вона йде в Росії,як і на Заході, по наростючої, скоріше навпаки.

Рівень навчання в нашійсередній школі, оцінюється поки що міжнародними організаціями як дуже високий,що ми схильні відносити до значної уваги держави до процесу навчання, особливов міських середніх школах у 60-70-х роках і гарній підготовці вчителів.

За даними Міжнародноїасоціації наші школярі знають математику і природничі науки в цілому краще, ніжамериканські і більшість європейських дітей. Загальний рівень знань російськихшколярів у світовий табелі про ранги знаходиться приблизно на дев'ятому місціслідом за Болгарією, випереджаючи Францію

Друга ступінь у Росії, які в інших країнах, включає придбання знань в училищах по підготовцікваліфікованих робітників, а також у середніх спеціальних і вищих навчальнихзакладах, в аспірантурі. Рівень знань випускників подібних навчальних закладіву нашій країні і їхній конкурентний потенціал на цій стадії нижче, ніж увипускників аналогічних західних навчальних закладів. Більш того, вони меншпідготовлені до сумлінної творчої праці, чим наші випускники середньої школи. [9,52].

Справа в тім, що в Росіїна студентів занадто великий згубний вплив виробничої практики, що проходить, мимоїхньої волі, як правило, на технологічно відсталих, з погляду світовихстандартів, підприємствах при поганій організації праці. На студентів лягаєпечатка як правило вкрай низкою професійної потенції майбутньої роботи.

Авторитетний міжнароднийкласифікатор — Світовий економічний форум (СЕФ), за яким коштує велика група ведучих національних іміжнародних науково-дослідних центрів, додаючи особливе значення в системіутворення викладанню мов, математики і наукових дисциплін, ставить нашу країнуна 22 місце в «світовий табелі про ранги» слідом за Тайванем, але впереди Швеції, Данії і деяких інших високорозвинених держав.

Разом з тим, зурахуванням негативного впливу в Росії виробництва на процес навчання ізагальний рівень освітньої підготовки молоді, СЕФ не занадто високо оцінює рівень загального утвореннянаціональної робочої сили Росії, відводячи їй серед інших країн усього лише 37місце.

Трудові ресурси в Росіїпрактично просто не знають, що таке активна конкурентна боротьба нанаціональному і світовому ринковому рівні. Їхній потенціал конкурентнихможливостей, будь те робітник, інженер, технік, технолог, директор заводу іт.д., найчастіше можна оцінювати як нульовий. З «нульовим» чиблизьким до нього конкурентним потенціалом трудових ресурсів Росії, що багато вчому носить штучний характер, як наслідок, зокрема, украй слабкого керуванняекономікою на всіх її рівнях, погодиться мізерна і нерегулярна годинна оплатаробітників в обробній промисловості Росії, що за даними СЕФ займає у світовій ієрархії 45 місце. Ця оплата незабезпечує прожиткового мінімуму ні працюючому, ні його родині.[9,57].

За даними МОП, у країнахАзії до категорії безробітних відноситься приблизно 4% усієї робочої сили.Кількість неповністю зайнятих оцінюється у розмірі 40%, у тому числі в містах ¼.Майже 9/10 частково зайнятих і 2/3 безробітних припадає на сільську місцевість.Ці показники свідчать про „демографічний вибух”.

Високі темпиприросту населення країн, які розвиваються, зумовлюють збільшення часткиекономічно активного населення. Більше того, тут великий вплив того фактора, що34% складають люди у віці до 15 років. Це визначає необхідність подоланняповного або часткового безробіття.

Очікуванезбільшення економічно активного населення (трудових ресурсів) у країнах третьогосвіту до 1,9 млрд. Осіб у 2000 році зобов’язало до кінця століття створитимайже 1 млрд. Робочих місць, що для більшості країн на сучасному етапі єнепосильним завданням. За даними МОП, для задоволення потреби у зайнятості йліквідації безробіття до 2025 року треба щороку створювати додатково 50 млн.Робочих місць, в тому числі 40 млн. у країнах, які розвиваються [476].

У країнахЗахідної Європи різко впала народжуваність. А отже і природній приріст.Трудові ресурси регіону складають більше 12 млн. осіб. У сфері виробництванайбільше зайнятих в Данії — 21% [489].

У країнахЦентральної Європи трудові ресурси становлять близько 56%. Переважнабільшість зайнята в промисловості – 40-50%. Тут в сучасних умовах зайнятістьтрудових ресурсів стає першою з важливих проблем. Рівень безробіття складає5-15% і залежить від інтенсивності реформування господарства [4124].

У країнахПівденно-Східної Європи спостерігається зниження народжуваності іскорочення приросту населення. У зв’язку з значним приростом трудових ресурсів(Румунія, Болгарія) постає актуальною проблема швидкого збільшення кількостіробочих місць у несільськогосподарських галузях. Відмінності у темпах ростунаселення по різному відображаються по структурі трудових ресурсів тої чи іншоїкраїни [4149].

В Японіїзнизилися показники смертності внаслідок підвищення рівня життя населення.Економічно активне населення — це більше половини жителів Японії. Упромисловості зайнято понад 1/3. Оскільки в Японії обов’язковою є вища освіта,а це, безперечно, покращує формування трудових ресурсів. Для Японії характернапорівняно незначна кількість безробітних (1,3 млн. осіб), що пояснюється яквисокими темпами розвитку економіки, так і специфічними трудовими відносинами [6193].

У Китаї близько30 млн. безробітних. Найбільша зайнятість у сільському господарстві – 61,1%.Нова економічна політика Китаю сприяє зайнятості населення [4204].

В країнахПівденно-Східної Азії гостро стоїть проблема зайнятості населення. Склаласяскладна демографічна ситуація. Високими залишаються показники смертностінаселення, особливо дитячого [4212].

Характерною рисоюеволюції робочої сили США є зростання її освітнього рівня. У системіпродуктивних сил суспільства головною є робоча сила. У категорію „робоча сила”статистика США включає як трудящих, так і представників буржуазії. Загальначисельність робочої сили В США – понад 138 млн. осіб. Понад 124,9 млн. осібзайняті у суспільному виробництві. Близько 8 млн. осіб – безробітні. Для змін,що відбуваються у галузевій структурі робочої сили, характерні дві основнітенденції: різке скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві таістотне збільшення їх у сфері нематеріального виробництва і послуг у зв’язку зїї розширенням у провідну сферу прикладання суспільної праці [4238].

У даний час у Канадінараховується близько 1 млн. безробітних, що становить 7,8%економічно-активного населення [4248].

Понад половинанаселення Бразилії – це молодь до 20 років. Людей понад 50 років – лише 10%населення. Чисельність економічно активного населення – 62 млн. осіб, причомужінки становлять лише 20% цієї категорії населення [4265].

За темпамиприросту населення Мексика займає одне з перших місць у світі. Рівеньграмотності дорослого населення – 88,6%. Близько 2/5 економічно активногонаселення зайнято в сільському господарстві [4277].

4. Склад істатево-вікова структура трудових ресурсів західних областей України

Аналіз статево-вікової структури населення Західної Українисвідчить про перевагу жінок у загальній чисельності населення. Серед міських жителівперевищення кількості жінок над кількістю чоловіків має місце з 17-річноговіку, а серед сільських лише після 42 років. Населення Західного регіонуУкраїни належить до категорії старого. Причому вікова структура жінок старіша,ніж чоловіків, бо молодші вікові групи серед жінок складають меншу питому вагу,ніж серед чоловіків, а серед старших вікових груп жінок значно більше.

Вважаючи, що активним агентом зайнятості є населенняпрацездатного віку, є цікавим відстеження змін щодо регіональних співвідношеньміж віковими групами в регіонах. Ці пропорції в цілому по Україні в 1996р. становили: групамолодша від працездатного віку до загальної чисельності населення становила22,2%, частка населення працездатного віку – 55,6%, а старша від працездатноговіку – 22,2%. За регіонами ці пропорції коливались відповідно від 19,8, 51,0,29,2% у Чернігівській області до максимального рівня в м. Києві, де вонистановили 21,4, 62,4 та 16,2%.

Повіковаструктура населення формує певну структуру трудових ресурсів, що можна прослідкуватина регіональному рівні. Регіональні пропорції в трудових ресурсах маютьрозбіжності, які відрізняють одну область від іншої у 5-8 і більше разів.Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких узагальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%. Найменшучастку трудових ресурсів мають Житомирська, Волинська, Закарпатська,Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська та Чернівецька області. Часткакожної з них становить від 1,8 до 3% загальної чисельності трудових ресурсів.[7,72].

Регіональний розподілнаселення, зайнятого в народному господарстві областей характеризується такимиособливостями. Майже 11% загальної чисельності зайнятих у народному господарствіУкраїни припадає на Донецьку область. Друге місце посідає Дніпропетровська,частка якої становить 8%. Коливання областей та регіонів за часткою зайнятих ународному господарстві України становить 1:7,2. Певні особливості врегіональному розрізі мають такі показники, як частка зайнятих працездатноговіку у народному господарстві. Найвища частка зайнятих у народному господарствіосіб працездатного віку має місце у Київській області (без м. Києва), де цейпоказник становить 76,5%. Друге місце займає Черкаська область – 72,1%. Від 70до 73% мають Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Полтавська. Найменшийрівень за цим показником займає Закарпатська область, де він становить 51,7%.

Серед областей звисоким рівнем працюючих пенсіонерів та підлітків (понад 4% від загальноїчисельності по Україні) – Вінницька та Хмельницька області. Найменша часткапрацюючих пенсіонерів та підлітків у Волинській області – до 1,1%.[7,76].

5. Проблеми таперспективи формування трудових ресурсів в Україні

Робоча сила,будучи товаром, реалізує себе на ринку праці, що представляє собоюсоціально-економічні відносини з приводу наймання робочої сили і їївикористання між роботодавцем і робочою силою. Характерною рисою ринку праці,що відрізняє його від будь-якого товарного ринку, є те, що наймання івикористання робочої сили, з одного боку, відбувається на основі добровільностіяк працівника, так і роботодавця, і, з іншого боку, — забезпечення соціальнихгарантій з боку держави.

На ринку праціфіксуються ставки заробітної плати й умови зайнятості. Усе це відбувається зурахуванням професії, роботи і зайнятості. Зайнятість являє собою діяльністьгромадян, зв'язаної з задоволенням особистих і суспільних потреб на основіодержання ними заробітку (трудовий доход). Вона має кілька видів.

В основі зрушеньна ринку праці України лежить декілька процесів. В Україні на рубежі 90-х роківпочалися процеси формування багатоукладної економіки, створення новихорганізаційних форм, задіяння нових механізмів управління. Трудівники одержалибільше можливостей у виборі виду, сфери та форми діяльності, джерел та видівдоходів. Економіка в цілому стала більш відкритою. Починається приватизація,тобто зміна форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінуєдержавний сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих — на 6083 тис. осіб протягом 1992-1996 рр. В альтернативних секторах економікичисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона скорочується вдержавному. За цей же період чисельність зайнятих на колективних та приватнихпідприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб. Єдине пояснення цьому — зростаннянеофіційної зайнятості.

Використаннятрудових ресурсів України залежить від природних, економічних, демографічних тасоціальних особливостей економічних регіонів країни. Формування та використанняринку праці регіону – серйозна економічна та соціальна проблема. Реальний станрегіонального ринку праці пов’язаний зтрансформацією економічної системи країни та спадом виробництва, що веде доскорочення попиту на робочу силу.

Всоціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєвізрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятістьдореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент якзайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свогосоціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем тастабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. Впосиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різніфактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних формгосподарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартівукраїнців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення,загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.[7,74].

Пріоритетниминапрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплатипраці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних ідодаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості таконкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільнимпереміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття черезстворення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадженнямеханізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки іпіднесення вітчизняного виробництва.[9,56].

Сучасневиробництво все більше вимагає від робітників якостей, які не тільки неформувалися в умовах поточно-масового виробництва, але й зводилися до мінімуму,що дозволяло спростити працю і знецінити вартість робочої сили. До такихякостей відносять високу професіональну майстерність, уміння прийматисамостійні рішення, навики колективної співпраці, відповідальність за якістьготової продукції, знання техніки і організації виробництва, творчі навики.Сьогодні однією із відмінних рис є залежність виробництва від якості робочоїсили, форм її використання. Людський фактор і його використання напідприємствах виступає стратегічним фактором і життєво необхідною умовою длятого, щоб підприємство могло вижити в тяжких і нестабільних умовах ринку.

По мірізбільшення кризи в нашому суспільстві стає все більш очевидним, що процесглобального оздоровлення всієї системи суспільних відносин і створенняефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить відформування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної,економічної та культурної. А в основі всіх недоліків наших перетворювань в цихсферах лежить відповідна діяльність людей. Дослідження останніх років дозволилирозробити «людський» підхід управління суспільством, і дали змогувиділити п'ять існуючих тенденцій в управлінні, характерних для розвинутихкраїн Заходу, але практично нереалізованих в нашій країні…

Звісно, в Україніє проблеми формування трудових ресурсів. Освіта в Україні потерпає не лише від економічнихпроблем, що не дозволяють забезпечити високу якість та рівний доступ кожного донавчання [624]. Рівень освіти тапрофесійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв, які характеризуютьсукупний людський капітал (трудові ресурси). Цей критерій дає змогу виявититипологічні кваліфікаційні особливості сукупної робочої сили і визначити їїроль як чинника економічного зростання.[9,89].

Ми маємоможливості використати багатий досвід досягнення життєвого успіху, що накопилипоколіннями американці, німці, японці. Засвоїти цей досвід, на жаль, доситьнепросто. Адже, щоб добитися успіху, одних знань недостатньо. Слід володітишироким спектром особистих якостей: упевненість в собі, цілеспрямованість, енергійністю,сміливістю, умінням пристосовуватись до певних ситуацій і ризикувати,працелюбністю, комунікабельністю і т.п. Формування і удосконалення такихякостей – головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових,організаційних і інших схожих проблем нашого суспільства.

В зв’язку знизкою економічних проблем, працездатне населення України виїжджає за кордон,особливо на Захід, де рівень економічного життя є набагато вищим.

Висновки

1.  Трудові ресурси – це частинанаселення країни, яка володіє здібностями і можливостями приймати участь впроцесі праці у відповідності зі своїми віковими, фізичними даними, знаннями іпрактичним досвідом, професійною підготовкою.

2.  Трудові ресурси являють собоюсукупність окремих людей визначеного віку і стану здоров’я

3.  Трудові ресурси в першу чергувиступають як сукупність суспільних по своїй суті речей, що володіютьсвідомістю і перетворюють оточуючий світ з метою задоволення власних потреб.

4.  Трудові ресурси формуються впроцесі суспільного відтворення, а це не що інше, як розвиток продуктивних силлюдства.

5.  Суспільство повинно скоюватиобмін речовин з природою (процес праці) з найменшою затратою сил і при умовах,найбільш достойних їх людської природи і адекватних їй.

6.  Трудові ресурси підвладні діїзакономірностей розвитку трудових ресурсів.

7.  Самостійність розвиткутрудових ресурсів зумовлена і специфікою використання суспільством робочої силилюдини.

8.  Єдність трудових ресурсів інаселення обумовлена спільністю їх розвитку.

9.  Трудові ресурси в процесівикористання (споживання) зберігають корисність і до певного періодупримножують її.

10. Працездатне населення адекватне трудовим ресурсам, а такожсукупності носіїв індивідуальної робочої сили.

11.Саме населення в працездатному віці і визначає процес формування трудовихресурсів.

12. НТП, сім’я, суспільство, школа, вільний час, престиж впливають наформування освіти – суб’єкту формування трудових ресурсів.

13.Соціальні об’єкти, як дитячі садочки, школи, гімназії, ліцеї, ПТУ, технікуми,інститути, університети складають базовий рівень освіти, різносторонньорозвиваючи особистість і формуючи певний потенціал робочої сили певного ступенякваліфікації.

14.Головне, щодозволить стати в майбутньому – спеціалістом, повинні бути знання, рівеньпідготовки до подальшого навчання.

15. Сімейне виховання – це одна із форм суспільного виховання.

16.Цілеспрямованість є першим основоположним принципом формування ефективногоуправління будь-якою соціальною системою.

17. В Японії робоча сила – це ключовий ресурс економіки.

18.В Росії на студентів занадто великий згубний вплив виробничої практики, щопроходить на технологічно відсталих, з погляду світових стандартів,підприємствах при поганій організації праці. На студентів лягає печатка як правило вкрай низкоюпрофесійної потенції майбутньої роботи.

19.Високітемпи приросту населення країн, які розвиваються, зумовлюють збільшення часткиекономічно активного населення.

20.У країнах Центральної Європи трудові ресурси становлять близько 56%.

21.Економічноактивне населення Японії — це більше половини жителів.

22.Аналіз статево-віковоїструктури населення Західної України свідчить про перевагу жінок у загальнійчисельності населення.

23. НаселенняЗахідного регіону України належить до категорії старого.

24.Найбільші трудові ресурси зосереджені в Львівській області, частка яких узагальній кількості трудових ресурсів України становить понад 5%.

25.Використання трудових ресурсів України залежить від природних, економічних,демографічних та соціальних особливостей економічних регіонів країни.

26.Формування та використання ринку праці регіону – серйозна економічна тасоціальна проблема.

27.Висока професіональна майстерність, уміння приймати самостійні рішення, навикиколективної співпраці, відповідальність за якість готової продукції, знаннятехніки і організації виробництва, творчі навики спрощують працю і знецінюютьвартість робочої сили.

28.Створенняефективної економіки в Україні самим безпосереднім чином залежить відформування трьох основних сфер організації сучасного суспільства – політичної,економічної та культурної.

29.В основі всіх недоліків наших перетворювань в політичній, економічній такультурній сферах лежить відповідна діяльність людей.

30. Рівеньосвіти та професійної підготовки є одним з найвагоміших критеріїв, якіхарактеризують сукупний людський капітал (трудові ресурси).

31.Формуванняі удосконалення таких якостей як упевненість в собі, цілеспрямованість,енергійність, сміливість, вміння ризикувати, працелюбність, комунікабельність –головний фактор вирішення соціальних, економічних, правових, організаційних іінших схожих проблем нашого суспільства.

Списоквикористаної літератури

1.  Брєєв Б.Д. Людина івиробництво. – М.: Думка, 1989, -259с.

2.  Власенко І.С. Трудові ресурси// Україна: аспекти праці. -2000 р. с.20-29.

3.  Ескеров Б.М. Регіональніаспекти відтворення трудових ресурсів. – М., 1990, 141с.

4.  Економічна і соціальнагеографія світу ( за редакцією Качана Є.П. ). – Тернопіль, 1999, 331с.

5.  Заглинський А.О. Проблемирозвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів. – Рівне, 2002,399с.

6.  Петюх В.М. Ринок праці.Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999, 288с.

7.  Саратьов А.Л. Формуваннятрудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. – 2001. — №10. – с.72-77.

8.  Твоя професія. Ким бути? Якимбути?: Поради тим, хто обирає професію. – М., 1985, 47с.

9.  Флямнікова А.Р. Проблемиефективності зайнятості населення в умовах становлення ринкової економіки. //Стратегія економічного розвитку України. Вип.6. – К., 2001, с.51-58.