Реферат: Полеміка навколо стабілізаційної політики

Реферат з теми:

«Полеміка навколостабілізаційної політики»

Світова практикапісля кейнсіанського періоду доводить, що поряд із ринком суттєву роль устабілізації економіки відіграє держава. Але, незважаючи на це, середмакроекономістів точиться гостра дискусія щодо стабілізаційної функції держави.В епіцентрі цієї дискусії протягом довгого часу знаходиться питання щодонеобхідності державного втручання в економіку за допомогою стабілізаційноїполітики.

Одна групамакроекономістів уважає, що завдяки регулювальному потенціалу ринку економіка євнутрішньо стабільною і не потребує державного втручання. На їх думку, ринкипрацюють краще, коли в них не втручаються. Тому державне невтручання єнайліпшою економічною політикою.

Теоретичніпідвалини щодо політики невтручання були закладені класичною теорією. В їїоснові лежить припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни ізаробітна плата — абсолютно гнучкими. Тому, наприклад, у разі падінні сукупногопопиту ціни швидко знижуються. З такою самою швидкістю скорочується попит наринку праці та падає заробітна плата. Внаслідок цього, з одного боку, зниженняцін швидко повертає сукупний попит до потенційного ВВП; з іншого — зменшеннязаробітної плати утримує пропозицію робочої сили на умовах природногобезробіття, а сукупну пропозицію — на потенційному рівні. Отже, у підсумкуабсолютно гнучкі ціни і заробітна плата здатні швидко відновлювати повнузайнятість, що виключає необхідність стабілізаційного втручання держави векономіку.

Наведеніположення класичної теорії не є лише історичною спадщиною макроекономічноїнауки. Вони набули подальшого розвитку в сучасних теоріях, серед якихнайрельєфніше виділяються монетаристська теорія і теорія раціональних очікуваньяк різновид неокласичної теорії. Монетаристська теорія доповнює класичну тим,що надає грошам роль вирішального чинника, від якого залежить обсяг ВВП укороткостроковому періоді і рівень інфляції — у довгостроковому. Теоріяраціональних очікувань до інструментів регулювання економіки додає очікуваннялюдей, які, використовуючи інформацію, приймають раціональні рішення,спрямовані на підтримання економіки в стабільному стані.

Інша групамакроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконало конкурентними,а ціни і заробітна плата не є абсолютно гнучкими в короткостроковому періоді.Тому немає підстав розраховувати, що в умовах падіння обсягів виробництва ціниі заробітна плата здатні негайно знижуватися пропорційно зменшенню сукупногопопиту і швидко відновлювати повну зайнятість. На підтвердження своєї позиціївони наводять приклади того, що в економіці періодично виникають певнізбурення, які на тривалий час викликають падіння обсягів виробництва, надмірнебезробіття та високу інфляцію. Тому на їх думку, щоб пом’якшити коливанняекономічного циклу, держава повинна застосовувати відповідну стабілізаційнуполітику, здатну компенсувати дефіцит приватного попиту. Незалежно від того, наякій фазі економічного циклу знаходиться економіка, стабілізаційні заходи маютьіти «проти вітру», тобто стимулювати економіку під час спаду і стримувати її вперіод інфляційного зростання. Відмова від стабілізаційної політики оцінюєтьсяцією групою макроекономістів як марнотратство.

Теоретичноюосновою стабілізаційної політики є кейнсіанська теорія, за якою об’єктомстабілізаційної політики має бути сукупний попит, а основними її елементами — фіскальна та монетарна політика. Фіскальна політика може стимулювати сукупний попитза допомогою збільшення державних видатків і/або зниження податків, монетарна — через зниження процентних ставок, яка може викликати підвищення прибутковостікапіталу і збільшення на цій основі інвестиційного попиту.

У 80-х роках 20ст. з’явилося нове покоління прихильників кейнсіанської теорії, яких називаютьнеокейнсіанцями. Вони також дотримуються думки, що для стабілізації економікидержава може і повинна вдаватися до активної економічної політики. На відмінувід кейнсіанців вони намагаються дати теоретичне обґрунтування негнучкості цінзаробітної плати в короткостроковому періоді, що зумовлює необхідністьзастосування стабілізаційної політики.

Іншим предметомполеміки, яка точиться навколо стабілізаційної політики, є альтернатива у формізапитання: пасивною чи активною має бути економічна політика? При цьому підактивною розуміється така політика, яка реагує на поточну або майбутню ситуаціюв економіці. Якщо політика не реагує на ситуацію в економіці, то вона єпасивною, або ж її взагалі немає. Тому по своїй суті зазначена альтернативазбігається з головним предметом дискусії — потрібна чи не потрібнастабілізаційна політика, яка є лише іншим виразом поняття «активна економічнаполітика». Але якщо в межах першого предмета дискусії опоненти стабілізаційноїполітики як головний аргумент на свою користь висувають здатність ринкусамостійно виконувати стабілізаційну функцію, то в межах іншого вонинамагаються довести, що стабілізаційна політика є неефективною і томунепотрібною. У форматі альтернативи щодо вибору між пасивною та активноюполітикою найбільш дискусійними є два питання.

1. Впливлагів на стабілізаційну політику. На думку прихильників пасивної економічноїполітики, наявність тривалих і мінливих лагів робить стабілізаційну політикунеефективною. Це пояснюється тим, що протягом часу між ухваленнямстабілізаційного заходу і початком його дії ситуація в економіці можезмінитися. Тому, наприклад, з метою пожвавлення економіки заходи, які будутьзапроваджені під час спаду, зможуть вплинути на економіку вже тоді, коли такепожвавлення виникне і без державного втручання. Результатом може статипорушення процесу пожвавлення і стимулювання інфляційного процесу. За такихумов застосування антиінфляційних заходів може спрацювати в той момент, коли векономіці знову виникне спад.

Опоненти активноїекономічної політики вказують ще на одну обставину, пов’язану з лагами. Вонаполягає в тому, що в процесі обґрунтування стабілізаційних заходів державніоргани змушені спиратися на прогнози, яким не можна довіряти. Якщо, наприклад,в економіці прогнозується через два роки спад або інфляційне зростання, то цеслугує підставою для запровадження упереджувальних стабілізаційних заходів. Алепрогнози, як правило, не забезпечують необхідну точність. Звідси робиться висновок,що політика стимулювання або стримування економіки, яка базується на помилковихпрогнозах, скоріше викличе погіршання ситуації, а не її поліпшення.

Прихильникиактивної економічної політики погоджуються з тим, що існування лагів і помилоку процесі прогнозування зменшує ефективність стабілізаційної політики. Але цеаж ніяк не є підставою для відмови від її застосування, оскільки недостатньоефективна політика не є політикою, яка зменшує ефективність економіки. На їхдумку, питання полягає не в тому, що економічна політика має бути пасивною, а втому, що вона має бути не амбіційною, а обережною.

Теза про обережнуекономічну політику означає таке. Якщо збурення в економіці є тимчасовим абонезначним, то стабілізаційна політика має утримуватися від суттєвогореагування. За таких умов має застосовуватися режим «терапевтичного лікування»,що передбачає дозоване коригування економіки за методом поступових наближень.Але якщо збурення в економіці свідчить про виникнення в ній глибокихдиспропорцій, для усунення яких в найближчій перспективі ринковий механізм немає передумов, економічна політика повинна застосовувати режим «хірургічноговтручання». За таких умов запровадження «хірургічних» заходів практичновиключає ризики, що пов’язані із запізненням політики, оскільки час, потрібнийдля усунення глибоких диспропорцій, може дорівнювати лагам стабілізаційноїполітики.

2. Впливочікувань на стабілізаційну політику. Як зазначалося, важливу роль у поведінціекономічних суб’єктів відіграють очікування. Це означає, що поведінкадомогосподарств і підприємств залежить не лише від того, як вони оцінюютьпоточну ситуацію в економіці, а й від того, що вони очікують у майбутньому. Надумку Лукаса, одного з провідних представників теорії раціональних очікувань,традиційні методи обґрунтування стабілізаційної політики не спроможнівраховувати вплив цієї політики на очікування. Тому така політика єнеефективною. Критику стабілізаційної політики, яка не враховує її вплив наочікування, називають критикою Лукаса.

Позиціюприхильників теорії раціональних очікувань можна проілюструвати такимприкладом. Припустимо, що центральний банк оголосив про застосуваннястимулюваної монетарної політики. Її метою може бути зниження процентноїставки, зростання інвестицій, сукупного попиту і збільшення обсягіввиробництва. Маючи таку інформацію, суб’єкти приватної економіки можутьочікувати зростання інфляції і тому вживатимуть захисних заходів. Так, найманіпрацівники вимагатимуть підвищення номінальної заробітної плати, підприємціпідвищуватимуть ціни, позикодавці збільшуватимуть процентні ставки. Ці діїекономічних суб’єктів викличуть загальне зростання цін. Пропорційно цінамзросте номінальна ставка процента, що унеможливить зниження реальної процентноїставки, зростання інвестицій, збільшення сукупного попиту та обсягіввиробництва.

Отже, метоюстимулювальної монетарної політики було збільшення сукупного попиту і реальногоВВП. Проте за сценарієм теорії раціональних очікувань суб’єкти приватноїекономіки, спираючись на свої очікувані щодо результатів стимулювальноїмонетарної політики, повністю нейтралізували її вплив на економіку таунеможливили досягнення позитивного ефекту. Звідси випливає висновок пронеефективність стабілізаційної політики.

Прихильникистабілізаційної політики не оспорюють можливість негативного впливу очікуваньна її ефективність. Але вони не погоджуються з тим, що очікування здатні звестизаходи стабілізаційної політики нанівець. На користь своєї позиції вонинаводять кілька контраргументів, серед яких основними можна вважати такі.

Немає жоднихпідстав припускати, що всі люди володіють, і тим більше на професійному рівні,повною інформацією щодо функціонування економіки і, зокрема, конкретних заходівцентрального банку та їх результативності. Навіть ті економісти, які мають доступдо повної інформації і спеціалізуються на прогнозуванні, часто помиляються всвоїх очікуваннях.

Роль очікувань неслід перебільшувати, оскільки бажання людей адекватно реагувати на своїочікування можуть обмежуватися екзогенними умовами ринку. Наприклад, підприємціне завжди зможуть підняти ціни, оскільки це залежить не лише від їхньогобажання відреагувати на очікування, а й від рівня конкуренції та попиту навідповідних ринках. Намірам найманих працівників підняти номінальну заробітнуплату протистоять довгострокові трудові угоди та інтереси роботодавців. Те саместосується і позикодавців, конкуренція між якими може стримувати їх від бажанняпідвищити процентну ставку.

Очікування незавжди можуть негативно впливати на дієвість стабілізаційної політики. Цепояснюється тим, що різні люди володіють неоднаковою інформацією, по-різномуформують свої очікування, мають різний ступінь довіри до органів державноївлади і приймають різні рішення щодо своєї поведінки. Тому поведінка одних можепротидіяти стабілізаційній політиці, інших — бути нейтральною до неї, а третіх — сприяти їй. Наприклад, чому б не припустити, що певна частина людей повірить унамір центрального банку стимулювати сукупний попит і тому сприятиме політиці,яка закликає всіх до збільшення обсягів виробництва і — як наслідок — дозбільшення своїх доходів.

Порівнюючипасивну та активну економічну політику, слід спиратися на відомий афоризм: здвох бід вибирають меншу біду. Прихильники стабілізаційної політики вважають,що недосконала активна політика є меншим злом, ніж пасивна політика. Неможливодовести і немає достатніх підстав припускати, що заміна стабілізаційноїполітики на пасивне спостереження держави за економічною кон’юнктурою є кращимспособом протидіяти економічним коливанням, особливо під час глибокого спадута/або високої інфляції.

До важливихоб’єктів полеміки щодо стабілізаційної політики слід віднести ще однуальтернативу — правила чи свобода дій в економічній політиці. Це означає, щопредметом дискусії є питання про те, яка стабілізаційна політика є ліпшою — та,що здійснюється на основі заздалегідь установлених правил, чи та, щоґрунтується на свободі дій. Згідно з політикою за правилами інституції, щовизначають економічну політику, мають запроваджувати заходи у повній відповідностіз наперед оголошеними правилами, які регламентують параметри цієї політики вусіх потенційно можливих економічних ситуаціях. Політика на основі свободи дійпередбачає попередню оцінку ситуації яка спостерігається в економіці, івідповідно до цієї ситуації добір найефективніших стабілізаційних заходів.

В основі позиціїприхильників політики за правилами лежить їх недовіра до чиновників, якірозробляють стабілізаційну політику. Підставою для є недостатня компетентністьчиновників і можливість використання ними влади для досягнення своїх цілей, якічасто не узгоджуються з інтересами громадян. Тому вони виступають протиполітики на основі свободи дій на противагу їй розробили певні правила, якістосуються переважно монетарної політики. Серед цих правил можна виділити такі:правило дотримання постійних темпів зростання грошової маси, правило підтримкизапланованих темпів зростання номінального ВВП, правило забезпечення цільовогорівня інфляції.

Прихильникиправила дотримання постійних темпів зростання грошової маси, яка є найбільшпоказовим, наполягають на тому, що нестабільність темпів грошової емісії — головна причина економічних коливань. Тому для забезпечення економічноїстабільності потрібно дотримуватися постійних темпів приросту грошової маси.

Для практичноїреалізації монетарної політики за правилами Фрідман запропонував встановити назаконодавчій основі спеціальне монетарне правило, дотримання якого має бутиобов’язком центрального банку. В різні часи він пропонував встановити темпиприросту грошової маси у межах 2-4 %. За Фрідманом, точне цифрове значенняпостійних темпів грошової емісії має другорядне значення. Головне, щобемісійний банк дотримувався цього правила за будь-яких обставин і аж ніяк нереагував на ситуацію в економіці.

Прихильники політикина основі свободи дій не вважають, що дотримання цього монетарного правила єнайліпшим варіантом монетарної політики. На їх думку, усталені темпи грошовоїемісії можуть створювати передумови для стабілізації економіки лише за умовипостійної швидкості обігу грошей. Але практика доводить, що вона є нестабільноюв короткостроковому періоді. Тому прихильники політики на основі свободи дійдоходять висновку, що монетарна політика повинна мати можливість змінюватитемпи приросту грошової маси відповідно до економічної ситуації.

Як ужезазначалося, дискусія щодо правил стабілізаційної політики стосуєтьсяздебільшого монетарної політики. Для фіскальної політики ця проблема є меншактуальною, оскільки в її розроблянні бере участь значна кількість інституцій,зокрема центральний уряд, місцеві органи влади, парламент та ін. Крім того,сукупність проблем, які має вирішувати фіскальна політика, набагато перевищуєкількість, проблем які відносяться до компетенції монетарної політики. Отже,запрограмувати дії фіскальної політики за допомогою певних правил практичнонеможливо. І все ж, на думку більшості прихильників політики за правилами,існує гостра потреба у правилах, які б передбачали жорстку залежність міждержавними видатками і податковими надходженнями до бюджету. До таких правилможна віднести, наприклад, дотримання збалансованого бюджету або фіксованихобмежень бюджетного дефіциту.

Прихильникиполітики на основі свободи дій виступають проти застосування правил уфіскальній політиці, оскільки вважають, що її головною функцією є стабілізаціяне бюджету, а економіки. Тому заради виконання функцій зі стабілізаціїекономіки фіскальна політика повинна мати можливість інколи спиратися на бюджетз дефіцитом або профіцитом.

Отже, згідно зпозицією прихильників політики на основі свободи дій стабілізаційна політикаповинна діяти не за правилами, а гнучко реагувати на коливання економічноїкон’юнктури. Лише за цих умов вона може виконувати стабілізаційну функцію векономіці. Критерієм ефективності політики є не рівень довіри до політиків, аїї відносна ефективність. Політика на основі свободи дій є ефективнішою заполітику, яка ґрунтується на правилах, оскільки спроможна адекватно реагуватина несприятливі зміни в економічній кон’юнктурі. Що стосується недовіри дополітиків, то слід зазначити, що влада обирається більшістю громадян країни. Цябільшість кредитує владу своєю довірою, не довіряти їй може лише меншість. Якщополітика легітимної влади буде неефективною, вона втратить кредит довіри внаслідок чого до політики прийдуть інші люди.

Роль держави всистемі макроекономічного регулювання проявляється через функції, які вонавиконує в економічному кругообігу. По-перше, вона виконує перерозподільнуфункцію в економіці. Змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляєдоходи між приватним сектором економіки і державним сектором, який займаєтьсявиробництвом суспільних благ. Крім того, стягуючи податки із заможнихдомогосподарств, держава за допомогою трансфертів, що надаються незаможнимдомогосподарствам, зменшує розрив у їх доходах. По-друге, держава виконуєстабілізаційну функцію в економіці. Так, в умовах надмірного безробіття урядможе збільшити свої видатки, що збільшить сукупний попит і зменшить безробіття.Цього він може досягти і за допомогою зниження рівня оподаткування. В умовахвисокої інфляції уряд може вдатися до протилежних заходів.

Вплив держави напараметри економічної рівноваги за методом «витрати-випуск» проявляєтьсяподвійною. З одного боку, сукупні витрати доповнюються державними закупівлями,які відображують видатки уряду на закупівлю товарів і послуг, що фінансуютьсяза рахунок чистих податків. З іншого боку, з появою держави суттєвотрансформується функція споживання. В основі її трансформації лежить зменшеннянаявного доходу приватної економіки на величину чистих податків. Це означає, щодержава зменшує приватне споживання за будь-якого рівня доходу.

Включення державидо економічної системи доповнює вилучення з економічного кругообігу чистимиподатками, а ін’єкції — державними закупівлями. При цьому приватні заощадженнязменшуються на величину чистих податків, за рахунок яких здійснюються державнеспоживання і державні заощадження. Тому в змішаній закритій економіцінаціональні заощадження є сумою приватних і державних заощаджень, а економічнарівновага трансформується в рівновагу між національними заощадженнями таінвестиціями. Важливе аналітичне значення має рівновага між приватнимиінвестиціями та внутрішніми ресурсами їх фінансування. Величина цих ресурсівзалежить від приватних заощаджень і стану державного бюджету.

Стабілізаційнаполітика — це сукупність державних заходів, спрямованих на пом’якшенняекономічних коливань у короткостроковому періоді з метою підтримання повноїзайнятості та оптимальної інфляції. В основі стабілізаційної політики лежитьфіскальна і монетарна політика. Між фіскальною та монетарною політикою існуєтісний взаємозв’язок. Це пояснюється тим, що фіскальна політика безпосередньовпливає на товарний ринок і опосередковано — на грошовий. Монетарна політика,навпаки, безпосередньо впливає на грошовий ринок і опосередковано — натоварний.

Ефективністьстабілізаційної політики залежить від її спроможності досягати поставленихцілей. До її основних цілей належать: наближення обсягів виробництва допотенційного ВВП; зменшення безробіття до природного рівня; зниження інфляціїдо оптимальної величини. Збільшення ВВП і зменшення безробіття узгоджуються міжсобою. Але досягнення цих цілей входить у суперечність з іншою ціллю — зниженням інфляції. Це означає, що ключовою проблемою стабілізаційної політикиє знаходження раціонального співвідношення між інфляцією і безробіттям.

На ефективністьстабілізаційної політики негативно впливають два чинники: лаги фіскальної тамонетарної політики та очікування суб’єктів приватної економіки. Сутністьлагового чинника полягає в тому, що стабілізаційні заходи впливають наекономіку не відразу, а з певною затримкою в часі. Це робить стабілізаційнізаходи ризикованою справою, оскільки протягом лагового періоду в економіціможуть відбутися непередбачені зміни. Негативний вплив очікувань наефективність стабілізаційної політики полягає в тому, що вони можуть входити усуперечність із її цілями. Тому ефективність стабілізаційної політики залежитьвід того, в якій мірі вона здатна сформувати у домогосподарств і підприємствочікування, що відповідають її цілям.

В епіцентрідискусії, що точиться навколо стабілізаційної політики, знаходиться питаннящодо необхідності державного втручання в економіку. Одна група макроекономістівспирається на припущення, що ринки є досконало конкурентними, а ціни ізаробітна плата — абсолютно гнучкими. Завдяки цьому ринковий механізм здатнийшвидко відновлювати повну зайнятість, що не потребує державного втручання. Іншагрупа макроекономістів виходить із припущення, що ринки не є досконалоконкурентними, а ціни і заробітна плата не є абсолютно гнучкими вкороткостроковому періоді. Тому для пом’якшення економічних коливань державамає застосовувати стабілізаційну політику.

Іншим предметомполеміки навколо стабілізаційної політики є питання про те, якою має бутиекономічна політика — пасивною чи активною. В межах цього питання опонентиактивної стабілізаційної політики роблять спробу довести, що вона єнеефективною, а тому — зайвою. На свою користь вони наводять вже відоміаргументи — лаги стабілізаційної політики та очікування суб’єктів приватноїекономіки. Прихильники активної стабілізаційної політики визнають, що цічинники можуть зменшувати її ефективність, але не зводять її нанівець.

Ще однимпредметом полеміки навколо стабілізаційної політики є питання про те, якаполітика є кращою — та, що діє за правилами, чи та, що ґрунтується на свободідій. Прихильники політики за правилами вважають, що чиновникам, які розробляютьцю політику, не можна довіряти, оскільки вони не завжди є компетентними, атакож можуть використовувати владу для досягнення своїх цілей, які часто невідповідають інтересам громадян. Тому необхідні певні правила, які стосуютьсяпереважно монетарної політики. Прихильники політики на основі свободи дійдотримуються думки, що стабілізаційна політика має діяти не за правилами, агнучко реагувати на коливання економічної кон’юнктури. Критерієм доцільностізастосування політики на основі свободи дій є не рівень довіри до політиків, аїї відносна ефективність.

Література

1. Тарасевич Л.С. Макроэкономика. — М.: Юрайт-Издат, 2003. -650 с.

2. Роль держави у довгостроковомуекономічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. — К. — Х.: Форт, 2003. — 423с.

3. Савченко А.Г. Макроекономічнаполітика. — К.: КНЕУ, 2001. — 166 с.

4. Кулішов В.В. Макроекономіка(основи теорії і практики). — Львів: Магнолія плюс,2004. — 252 с.