Реферат: Виникнення класичної політичної економії у Франції
ОДЕСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедраекономіки
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
Виникненнякласичної політичної економії у Франції
Одеса– 2009
Історичні умовивиникнення концепції класичної політичної економії, яка займала «командні висоти»в економічній теорії практично близько 200 років – з кінця ХVIIпо другу половину ХІХ ст., заклавши основи для сучасної економічної науки. Їїлідери, багато в чому правомірно засудивши протекціонізм меркантилістів,ґрунтовно протистояли антиринковим реформаторським концепціям першої половиниХІХ ст. у працях своїх сучасників як з числа прихильників переходу досуспільства соціальної справедливості на базі відтворення провідної ролі вгосподарстві дрібнотоварного виробництва, так і ідеологів утопічного соціалізму,котрі закликають до загального схвалення людством переваг такогосоціально-економічного устрою суспільства, при якому не буде грошей, приватноївласності, експлуатації та іншого «зла» капіталістичного сьогодення.
Становленнякласичної політичної економії у Франції відбувалося в дещо відмінних історичнихумовах, ніж у Англії. Панування феодальних відносин, слабкий розвитокпромисловості, поразка у боротьбі з Англією за зовнішні ринки збуту,спустошливі війни та непомірна розкіш королівського двору привели країну доглибокої соціально-економічної кризи. Жорстка експлуатація селян, переобтяженихчисленними феодальними повинностями, штучне утримання низьких цін насільськогосподарську продукцію, вільне ввезення у країну хліба, сировини тазаборона їх вивезення викликали занепад сільського господарства.Протекціоністська політика тогочасного міністра Франції Ж.Б. Кольбера,спрямована на досягнення активного торговельного балансу та зміцненняабсолютистської влади, наочно демонструвала банкрутство меркантилістськоїдоктрини.
Кольбер,знаменитий міністр Людовіка XIV, був людиною чесною, працелюбною, зі знаннямжитейської практики, людиною з великим досвідом, обізнаною з державнимифінансами, одне слово, мав здібності, з усіх поглядів підхожі для встановленняметоду й належного порядку в збиранні та витрачанні державних доходів. Цейміністр, на біду, сприйняв усі забобони меркантилістичної системи, яка за своєюприродою та суттю є системою обмежень і утисків; вона не могла не припасти додуші такій працьовитій і старанній діловій людині, що звикла завідувати різнимигалузями державного управління й встановлювати потрібні обмеження та контрольаби втримувати кожну з них у наданій їй сфері. Промисловість і торгівлю великоїкраїни Кольбер намагався врегулювати за тим самим зразком, що й діяльністьрізних галузей державного управління, і, замість надати кожній людиніможливість діяти у своїх інтересах на власний розсуд, дотримуючись рівності,свободи й справедливості, він наділяв одні галузі промисловості надзвичайнимипривілеями, водночас піддаючи інші надзвичайним утискам. Він не тільки бувсхильний, так само як інші європейські міністри, більше заохочуватипромисловість міст, ніж промисловість села, а й виявляв прагнення зарадипідтримки першої утискати й гальмувати розвиток останньої. Для того щоб зробитипредмети продовольства дешевими для мешканців міст і цим заохочуватимануфактурну промисловість та зовнішню торгівлю, він заборонив вивезення хлібаі таким чином відібрав зовнішній ринок у найголовнішого продукту працімешканців села. Ця заборона в поєднанні з утисками, встановленими давнімипровінційними законами франції при перевезенні хліба з однієї провінції доіншої, і з довільними та нестерпними податками, які стягувалися з селян майже увсіх провінціях, гальмували розвиток хліборобства цієї країни і втримували йогона значно нижчому рівні, ніж той, якого цей розвиток, природно, досяг би затакого родючого ґрунту й такого сприятливого клімату.
Саме томукласичній політичній економії у Франції з самого початку були притаманні різкакритика ідей меркантилізму, посилена увага до аграрних проблем та співчутливеставлення до селянства. Засновник класичної політичної економії у Франції П'єрЛепезан де Буагільбер (1646 — 1714) вважав економічну доктрину меркантилізму тазасновану на ній політику кольберизму основною причиною злиденного економічногостановища країни. Стверджуючи, що «з Францією поводяться як із завойованоюкраїною», він оголосив себе «адвокатом сільського господарства»і виступив з теоретичним обґрунтуванням проблем реформування економіки країни.
Першими, хтозапочаткував і системно виклав ідеї класичної політичної економії, були ВільямПетті (Англія) і П’єр Буагільбер (Франція). Подальший значний розвиток класичнаполітична економія набула у працях англійських (Адам Сміт, Давід Рікардо, ТомасМальтус, Джон С. Мілль), французьких (Франсуа Кене, Жан Батист Сей, ФредерікБастіа) та американських (Генрі Ч. Кері) економістів. Саме вони остаточносформували ідейно-теоретичні та методологічні засади економічної теорії якнауки.
Основніекономічні ідеї П. Буагільбера дещо відрізнялись від економічних поглядів В.Петті. Вони знайшли відображення у таких працях вченого, як «Докладнийопис становища Франції, причини падіння її добробуту і прості методивідновлення, або Як за один місяць доставити королю усі гроші, яких вінпотребує і збагатити все населення» (1696), «Роздрібна торгівляФранції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей іподатків» (1707), «Звинувачення Франції» (1707) та ін.
Засновник класичноїполітичної економії у Франції П'єр Лепезан де Буагільбер (1646—1714) народивсяу Руані в сім'ї нормандського дворянина, юриста. Отримавши прекрасну для свогочасу освіту, він деякий час жив у Парижі, займаючись літературною діяльністю.Однак незабаром П. Буагільбер повернувся до традиційної у сім'ї юридичноїпрофесії і у 1677 р. отримав адміністративну посаду судді в Нормандії. У своїйсудовій діяльності він спеціалізувався на селянських справах, виступаючи, завласним визначенням, «адвокатом сільського господарства». Через 12років професійні успіхи дали змогу П. Буагільберу зайняти дохідну та впливовупосаду генерального лейтенанта судового округу Руану.
Економічнимипроблемами П. Буагільбер зацікавився у кінці 70-х років. До цього йогоспонукали роздуми над причинами низького життєвого рівня населення у провінціяхФранції на рубежі XVII—XVIII ст. У 1691 р. він запропонував серію реформ, якімали буржуазно-демократичне спрямування. Прагнучи донести свої ідеї до широкогозагалу, П. Буагільбер анонімно опублікував у 1696 р. працю «Докладний описстановища Франції, причини падіння її добробуту і прості методи відновлення,або Як за один місяць доставити королю усі гроші, яких він потребує і збагатитивсе населення». Однак книга залишилась майже непоміченою. Водночас зміни вуряді Франції сповнили вченого нових надій і він написав серію довгихлистів-меморандумів до міністра. Це сприяло тому, що в 1705 р. П. Буагільберотримав округ в Орландській провінції для «економічногоексперименту». Однак останній закінчився провалом.
На початку 1707р. П. Буагільбер опублікував 2 томи своїх творів, у яких яскраво змальовувалосьзлиденне становище Франції, засуджувалась меркантилістська політика уряду,містились різкі випади проти влади. Книгу було заборонено, а її автор буввисланий у провінцію. Повернувшись через деякий час у Руан П. Буагільбервипустив 3-тє видання своїх творів, знявши, однак, найгостріші місця. Неотримавши ні підтримки, ні розуміння своїх ідей від уряду, на які вінсподівався до кінця свого життя.
Запропонованіавтором заходи подолання негативних явищ в економіці Франції передбачалиреформування податкової системи з метою усунення перешкод на шляху природногорозвитку господарського життя. «Щоб задовольнити всі потреби держави іповернути народу давній добробут, — писав П. Буагільбер, — не потрібно ніякихчудес, достатньо лише перестати здійснювати насильство над природою!».
У своїх творахвчений:
Підкреслювавоб'єктивну сутність економічних законів, подібних до законів природи.Наголошуючи на необхідності активізації діяльності держави а метою подоланняекономічного занепаду Франції, П. Буагільбер вимагав економічної свободи тазвільнення внутрішньої торгівлі від обмежень. Французький дослідник писав, щопотрібен нагляд, щоб примусити дотримуватись згоди і законів справедливостізаради такої великої кількості людей, які тільки й прагнуть їх порушити,помиляються зранку до вечора в надії побудувати свій добробут на розореннісвоїх сусідів. Але лише одній природі під силу віддати подібний наказ і підтримуватимир, втручання будь-якого іншого авторитету все зіпсує, якими б не були йогодобрі наміри. Основу багатства країни вчений вбачав у розвитку сільськогогосподарства, відтак він вимагав запровадження вільної торгівлі зерном,необмеженого вивозу хліба за кордон та заборони його імпорту.
Вбачав багатствонації не в грошах, а в різноманітності корисних благ і речей (передовсімпродуктів землеробства), у користуванні «хлібом, вином, м'ясом, одягом,усіма розкошами понад необхідні».
Розвиваючи цютезу, П. Буагільбер, так само як і В. Петті, вважав предметом економічнихдосліджень аналіз проблем сфери виробництва. Водночас метою товарноговиробництва, на відміну від англійського дослідника, він оголошував споживання,звертаючи увагу лише на речовий зміст багатства як суми споживчих вартостей.
Виклав своєрозуміння "істинної вартості" як основи пропорційного обміну.Визначаючи мінові пропорції працею, витраченою на виробництво товару, дослідникстверджував, що мірою "істинної вартості" є робочий час.
Першим в історіїекономічної науки звернув увагу на те, що цінам ринкової рівноваги відповідаютьцілком визначені пропорції суспільного виробництва. Наголошуючи на необхідностірівноваги в ринковій економіці, мінові відносини дослідник трактував якзамкнуте коло купівель, які пов'язують між собою усіх товаровиробників.Аналізуючи «стан достатку» як рівноважний стан економіки, якийнайкраще узгоджує пропорції виробництва з суспільними потребами, вінпідкреслював, що досягнення подібного стану можливе лише за умов вільноїконкуренції. Випереджаючи ідею А. Сміта про «невидиму руку ринку», П.Буагільбер писав про те, що «всі, хто підтримує і вдень, і вночі…багатство виключно в ім'я власних інтересів, створюють тим самим, хоча це те,про що вони менш за все турбуються, загальне благо».
Найважливішоюумовою економічної рівноваги і прогресу вважав «пропорційні ціни», заяких виробники покривають свої витрати і отримують прибуток, підтримуєтьсястійкий споживчий попит, а гроші «знають своє місце» в обслуговуваннітоварного обігу.
Оголосив грошіосновним злом та джерелом нещасть товаровиробників, вбачаючи у них причинупорушень природної рівноваги товарного обігу та відхилень ринкової ціни від"істинної вартості". Ігнорування грошової форми вартості виявилось унедооцінці вченим самостійності та значущості грошей у господарському житті.
Стверджуючи, щодля знищення влади грошей необхідно звести їх роль до простого знаряддя обміну,французький дослідник виступав за заміну золота та срібла паперовими знаками.Він писав про те, що самі по собі гроші «не є благом і їх кількість незбільшує достатку країни, необхідно лише щоб їх кількість була достатньою дляпідтримки цін, які склалися на засоби існування».
Економічні ідеїП. Буагільбера справили значний вплив на подальший розвиток економічної думки.Вони стали теоретико-методологічною основою для розвінчання меркантилізму іформування специфічних традицій «французької школи» класичноїполітичної економії, знайшовши відображення у творчості Ф. Кене і Ж.Б. Сея, Сде Сісмонді і П. Прудона, Л. Вальраса та ін.
Наприкінці ХІХст. та в першій третині ХХ ст. в економіці найбільш розвинутих промисловихкраїн відбулися значні зміни, які по суті означали завершення цілого рядустарих і відкриття нових технологічних горизонтів, зміну типу економічногозростання та механізмів регулювання ринкової економіки. Концентрація іцентралізація капіталу призвели до виникнення монополістичних утворень не лишев промисловості але й у фінансовій сфері. Посилення ролі профспілкового рухусуттєво трансформували ринок праці. Розгортаються процеси інтернаціоналізаціїнаціональних економік. Це все означало завершення періоду «класичної ринковоїекономіки» з притаманною їй досконалою конкуренцією, наявністю механізмівсаморегулювання, економічною нейтральністю держави та політикою економічноголібералізму. Свідченням цього стала глибока і затяжна економічна криза 1929–1933рр., яка різко перервала тривалий період економічного процвітання. Неплатежі,масові банкрутства, гігантське безробіття, падіння національного доходу іжиттєвого рівня населення. Всього цього раніше історія не знала. Економічнакриза одночасно засвідчила і кризу неокласичної економічної теорії, оскільки їїосновні постулати вже в неповній мірі відповідали дійсності, а практичнірекомендації з подолання наслідків економічної депресії не давали відчутнихрезультатів. Назріла необхідність нового підходу до пояснення суті економічнихпроцесів, розробки нової концепції економічної політики держави. Це завданнявиконала економічна теорія Джона Мейнарда Кейнса (1883–1946) – видатногоанглійського вченого-економіста, політичного і громадського діяча. Економічнатеорія Дж.М. Кейнса, здійснивши революційний переворот в економічний науці,обґрунтувала необхідність державного регулювання ринкової економіки, розробилаосновні принципи, форми та методи активної державної економічної політики, надосить тривалий період часу стала теоретичним підґрунтям діяльності більшостіурядів розвинутих країн. Головною працею кейнсіанського економічного вченнястала «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936). Крім цієї праціперу Дж.М. Кейнса належать «Трактат про ймовірність» (1921), «Трактат прогрошову реформу» (1923), «Економічні наслідки містера Черчілля» (1925), «Кінецьвільного підприємництва» (1926), «Трактат про гроші» (1930) та інші. Новаторствоекономічного вчення Дж.М. Кейнса в методологічному плані проявилося внаступному:
–макроекономічний підхід до вивчення економічних процесів. До цього неокласичнаполітична економія характеризувалася переважно дослідженням мікроекономічнихпроцесів – на рівні окремого економічного суб’єкта, фірми чи галузі. Поставившиза завдання дослідити такі агреговані величини, як сукупний попит, сукупнапропозиція, сукупні споживчі витрати, сукупні заощадження та інвестиції, загальнийрівень зайнятості, національний дохід та ін., Дж. Кейнс тим самим започаткувавсамостійний розділ економічної теорії – макроекономіку;
– врахуваннявпливу на економічні процеси позаекономічних чинників – психології людей та їхгруп, держави;
– обґрунтуванняконцепції «ефективного сукупного попиту». Якщо неокласики вважали, що головнимзавданням економіки є ефективне і раціональне використання обмеженихекономічних ресурсів, тобто проблеми пропозиції, то Дж. Кейнс першим звернувувагу на той факт, що рівень національного доходу та загальний рівеньзайнятості визначається «ефективним сукупним попитом» і пов’язаний з проблемамиреалізації суспільного продукту;
– відмова відпринципу оптимальності і автоматичного досягнення рівноваги ринковоюекономікою;
– відмова відголовного принципу неокласичної економічної теорії – економічного лібералізму іобґрунтування необхідності державного регулювання ринкової економіки. Разом зтим кейнсіанство в деякій мірі є продовженням методології некласичного напрямкуі маржиналізму (Дж. Кейнс був учнем засновника неокласицизму А. Маршалла інавіть за його пропозицією почав викладати економічну теорію). Кейнсіанськаекономічна теорія ґрунтується на методах граничного та функціонального аналізу,на використанні економіко — математичного моделювання.
В своїй головнійпраці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» Дж. Кейнс в першу чергупіддає критиці принципи, сформульовані в «законі ринків» Ж. Б. Сея, що буливзяті за основу неокласичною політичною економією. Вона, зокрема стверджувала,що ринкова економіка має здатність автоматично досягати економічну рівновагу,та використовувати всі наявні ресурси – виробничі потужності, робочу силу,заощадження, в повній мірі. Тривалого порушення рівноваги в суспільстві не можебути, оскільки пропозиція товарів, вироблених з використанням наявних ресурсів,сама породжує адекватний попит. Отримані факторні доходи повністю витрачаються,а відповідність між попитом і пропозицією досягається за допомогою системигнучких цін. Якщо пропозиція почне перевищувати попит – то ціни знизяться ірівновагу буде відновлено. Якщо ж виникає дефіцит якогось певного товару чиекономічного ресурсу, відновленню втраченої рівноваги сприятиме підвищення цін.Така логіка поширювалася і на такий ресурс, як праця. Гнучкість заробітноїплати є головною умовою повного використання робочої сили, досягнення повноїзайнятості.
На відміну відпредставників неокласичної теорії, Дж. Кейнс стверджує, що в нових умовах цінивтрачають свою гнучкість, і тому вже не можуть виконувати роль стихійногорегулятора. Коли панують монополії та набуває поширення профспілковий рух, цінилегко зростають, проте знижуються вкрай повільно і, як правило, ніколи недосягають попереднього рівня. Має місце так званий «ефект храповика». Одночасновиникають суттєві перешкоди із вільного поширення ринкової інформації. Цепосилює невизначеність і спотворює ринкові сигнали, особливо на грошових іфінансових ринках.
Також Дж. Кейнспіддає критиці і ті погляди неокласиків, що стосуються питань про рівеньзайнятості і фактори безробіття. Неокласична теорія розглядала два видибезробіття: природне і добровільне. Природне безробіття пов’язувалось зміграційними (зміна місця роботи або місця проживання) або мобільними(отримання спеціальної освіти, підвищення кваліфікації) переміщеннямипрацівників. Воно складало 4 – 5% від загальної кількості трудових ресурсів.Добровільне безробіття на відміну від природного породжується соціальними,позаекономічними чинниками, як то профспілки, що штучно завищують рівень номінальноїзаробітної плати. Боротися з добровільним безробіттям, «самобезробіттям»неокласики пропонували за допомогою зниження як номінальної так і реальноїзаробітної плати. Саме це, на їх думку, відновить рівновагу на ринку праці.
Заслугою Дж.М.Кейнса було те, що він один із перших почав розглядати вимушене безробіття, якемає в своїй основі внутрішні, економічні причини. Вчений вказував, щонасправді, на практиці підприємці в умовах економічного спаду і скороченняпопиту на свої товари віддають перевагу зменшенню обсягів виробництва за даноїціни та скороченню зайнятості, а не зниженню цін та заробітної плати призбереженні попередніх обсягів виробництва та зайнятості. Саме це породжуєвимушене безробіття. Розгляд вимушеного безробіття заперечував положеннянекласичної економічної теорії про здатність ринку праці до саморегулювання, татого, що грошова заробітна плата приймає участь в цих процесах. А тому, надумку Дж. Кейнса, проблема забезпечення повної зайнятості повинна матипринципово інше вирішення.
Також Дж.М.Кейнс зауважує, що неокласична теорія фактично виходила з наявності простогомінового господарства, де гроші виконують роль звичайного посередника втоварообмінних операціях і не виступають в якості самостійного активу. В умовахже розвинутого грошового господарства гроші окрім функції розрахункової одиниціі засобу обміну починають виконувати функцію засобу збереження вартості.З’являється, відповідно, попит на гроші – потреба в ліквідності. Досліджуючинову роль і якість грошей, Дж. М. Кейнс відмічає, що гроші перетворюються всамостійний актив тривалого користування і тому починають відігравати своюособливу самостійну роль та впливати на мотиви поведінки економічних суб’єктів.
Попит на гроші,у Дж. Кейнса, складається з:
– трансакційногопопиту. Гроші використовуються для здійснення угод з купівлі-продажу.Збільшення доходів веде до збільшення кількості угод, а отже попиту на гроші;
– попиту,пов’язаного з обережністю та прагненням убезпечити себе від непередбаченостімайбутньої ситуації. Економічні суб’єкти завжди прагнуть накопичувати певнігрошові резерви – найбільш ліквідні тривалі активи, щоб забезпечити собіможливість покриття майбутніх непередбачених фінансових витрат;
– попиту,пов’язаного із спекулятивними мотивами. Можливість отримання вигоди відоперацій на фондовому і грошовому ринках.
Таким чином, надумку Дж. Кейнса, в суспільстві в умовах розвинутого грошового господарствазавжди існує певна схильність до ліквідності. І позичковий процент є платою завідмову від ліквідності. Таке трактування суті позичкового проценту дещовідрізняється від концепції австрійської школи граничної корисності (позичковийпроцент – компенсація втрати грошима певної цінності, що пов’язана з дієюфактору часу), та неокласичної теорії (процент визначається співвідношеннямпропозиції і попиту на гроші). Дж. Кейнс вважає позичковий процент сутогрошовим феноменом. Наявність схильності до ліквідності впливає на бажаннячленами суспільства заощаджувати частину свого доходу. Тому не весь отриманийдохід іде на споживання і отже витрачається. Принципова відмінністькейнсіанської теорії в тому, що отриманий дохід складається з двох частин: зтієї, що йде на особисте споживання – витрачається і тієї, що заощаджується (втрактуванні неокласиків дохід повністю йде на витрати). Це положення можнавідобразити формулою:
Y=C+S,
де: Y –національний дохід; C – частина доходу, що йде на споживання;
S – частинадоходу, що заощаджується.
Вже сам поділдоходу на вищевказані складові частини криє в собі можливість виникненняпроблем із реалізації суспільного продукту, забезпечення ринкової рівноваги таповної зайнятості. Також, на думку Дж. М. Кейнса, ця проблема ускладнюютьсянаявністю в суспільстві так званого «головного психологічного закону». Сутьцього закону полягає в тому, що із збільшенням доходу частка, що йде наспоживання, також зростає, але в значно меншій мірі ніж зростає дохід. Томуспіввідношення між споживанням і нагромадженням змінюються на користьостаннього. Зростає гранична схильність до заощаджень, а гранична схильність доспоживання зменшується.
/>
c = ΔС;
ΔY
/>s= ΔS
ΔY,
де: с – граничнасхильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень; ΔС –приріст споживання; ΔS – приріст заощаджень; ΔY – приріст доходу.Оскільки ΔY= ΔС+ ΔS – то с+ s=1.
Дія «основногопсихологічного закону», зростання граничної схильності до заощаджень роблятьактуальною проблему ефективного сукупного попиту. Ефективний попит це такийсукупний попит на блага, який максимально наближається до сукупної пропозиції,що забезпечує повне завантаження виробничих потужностей та повну зайнятість.Реальний національний дохід визначається ефективним попитом. Фактичний рівеньсукупного попиту може бути значно меншим, ніж це потрібно для повноїзайнятості. Тому в економіці можуть мати місце різні рівні рівноваги, в томучислі і депресивна, яка далека від оптимальності та економічної ефективності.
Формулюючипринцип ефективного попиту, Дж. М. Кейнс визначив головне завдання свогоекономічного аналізу – встановити фактори, що впливають на ефективний попит, аотже і на обсяг використання економічних ресурсів та рівень зайнятості.«Класики» цікавилися лише проблемами розміщення, розподілу економічних ресурсівв умовах повної зайнятості. На думку Кейнса, ці проблеми є не настільки важливимиколи ресурси використовуються в неповній мірі.
Розв’язуючипоставлене завдання, Дж. Кейнс розглядає складові ефективного сукупного попиту– доходу, що використовується. Він складається із споживчих витрат населення іінвестиційних витрат бізнесу. Останні включають в себе витрати на інвестиційніблага (будівництво виробничих споруд, придбання машин і обладнання, поповненнявиробничих запасів).
Y=C+I,
де: Y –національний дохід; C – споживі витрати; І– приватні інвестиції. Якщо споживчівитрати за даного рівня доходів величина більш-менш стала, то приватні інвестиціїє величиною мінливою.
Окрім того, їхвплив на рівень національного доходу не є прямолінійним. Крім безпосередньоговпливу інвестиційного попиту на відповідну частку виробленого продукту, має місцетак званий множинний, мультиплікаційний ефект, коли приріст інвестицій викликаєзначно більший приріст доходу і навпаки – зменшення інвестицій тягне за собоюзначно більше скорочення національного доходу. Ефект мультиплікації пояснюєтьсявзаємозв’язком окремих галузей і сфер діяльності. Додаткові інвестиціїпороджують додатковий дохід власників економічних ресурсів, які залучені довиробництва відповідних благ. Додаткові доходи породжують в свою чергудодаткові витрати і т.д. Якщо б увесь дохід витрачався, такі коливання тривалиб до нескінченності, але оскільки частина доходу заощаджується – то вонипоступово згасають. При цьому, чим більша частка доходу використовується наспоживання, тим більший ефект мультиплікації і навпаки. Вперше подібний принципмультиплікації описав англійський економіст Р. Ф. Кан в 1931 р., але вінстосувався взаємозв’язку між збільшенням витрат на проведення громадських робіті зниженням безробіття. У трактуванні ж Дж. М. Кейнса принцип мультиплікаціїотримав вигляд мультиплікатора інвестицій, що відображає взаємозв’язок міжприростом інвестицій і приростом національного доходу.
ΔY= k *ΔІ;
/>k= ΔY
ΔI;
де: k –мультиплікатор інвестицій; ΔY – приріст національного доходу; ΔІ –приріст інвестицій.
Зробившивідповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатораінвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильностідо заощаджень.
/>k=ΔY
ΔY-ΔC
Поділивши ічисельник і знаменник дробу на ΔY, отримаємо вираз:
/>
де: с – граничнасхильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень.
Принципмультиплікатора дає відповідь на питання яким чином коливання інвестицій, щоскладають відносно невелику частку національного доходу, здатні викликатизначно більші коливання сукупної зайнятості і доходу.
Принципмультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж. М.Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо спочатку класична а потім інеокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерелонагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж.Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, колизначна частину доходу споживається – більший коефіцієнт мультиплікатораінвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовитисоціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнемзайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями.По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження – це ще не інвестиції. Перетвореннязаощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу. Абажання підприємця інвестувати визначається дуже багатьма чинниками. В першучергу – співвідношенням граничної ефективності капіталовкладень і позичковогопроцента. Гранична ефективність капіталовкладень є суб’єктивним феноменом. Вінвідображає сподівання та очікування підприємців, зокрема, на майбутнюдоходність інвестицій. Чим більша майбутня невизначеність – тим меншісподівання. Крім того на настрої, а отже і на бажання інвестувати впливає дужевелика кількість різноманітних чинників, як економічного так і позаекономічногохарактеру, як то, наприклад, ситуація на фондовому ринку, політичні зміни,війни і т.д. Проте, є інший, досить суттєвий чинник, що впливає на бажанняздійснювати інвестиції. Це – рівень позичкового процента. Саме величинапозичкового процента є тією межею, нижче якої не може опускатися граничнаефективність капіталовкладень. І чим нижча ця межа – тим більше стимулів дляінвестиційної активності.
Ще в раннійпраці «Трактат про гроші» Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношенняінвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою дляекономіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупнимзаощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвиткупоступово спадають. Якщо ж більші – відбувається перегрів економіки з неминучимнаближенням економічної кризи.
Тотожність І = Sбула покладена в основу вчення про ефективний попит. Яким же її забезпечити, таще й в умовах економічної депресії, коли на негайне пожвавлення інвестиційноїактивності з боку бізнесу марно сподіватися? Кейнс приходить до висновку, щодержава може безпосередньо впливати на збільшення приватних інвестицій таборотися з безробіттям, регулюючи рівень позичкового проценту. Для цього вонамає всі важелі. Саме вона відповідає за кількість грошей в обігу і забезпечуєекономіку відповідною грошовою масою. Збільшення останньої матиме наслідкомзниження рівня позичкового процента і, в подальшому, пожвавлення інвестиційноїдіяльності, зростання виробництва, скорочення безробіття.
Отже, робить висновокДж.М. Кейнс – держава з метою подолання економічної депресії та забезпеченняповної зайнятості повинна проводити активну, розширювальну монетарну політику.Саме така політика і дасть бажаний для економіки початковий поштовх. А як жебути з інфляцією? В трактуванні Дж. Кейнса між рівнем цін, номінальнимнаціональним доходом в цілому та грошовою масою немає тісного зв’язку.По-перше, він порушується в зв’язку із нестабільністю швидкості руху грошей,яка пов’язана з нестабільністю попиту на гроші. А по-друге, за зміни грошовоїмаси в умовах неповної зайнятості в основному змінюється реальний національнийдоход, а не рівень цін. Тому, при розгляді впливу зміни пропозиції грошей націни, слід виділяти два типи інфляції: помірну і істинну. Помірна інфляціявиникає при одночасному зростанні і реального доходу і цін, коли ще недосягнуто повної зайнятості. Істинна інфляція починається лише після досягненняповної зайнятості. Для економіки шкідлива лише істинна інфляція. Що жстосується помірної інфляції, то вона неминучий супутник державної політики іззбільшення реальних доходів і зайнятості. Таким чином, тип і небезпека інфляціївизначається станом кон’юнктури на ринку праці, а вона, в свою чергу, залежитьвід загальноекономічної кон’юнктури.
Не дивлячись навсі переваги, грошово-кредитна політика держави все ж таки має певні обмеження.Пов’язані вони з так званою пасткою ліквідності – коли подальше збільшеннякількості грошей в обігу вже не супроводжується зниженням позичкового процента.В цьому випадку, за умови недостатньої кількості приватних інвестицій державаповинна вдатися до іншого кроку, а саме, компенсувати їх нестачу своїмивитратами та державними інвестиціями. Тому фінансово-бюджетна політика поряд ізгрошово-кредитною є важливою складовою кейнсіанських методів державногорегулювання ринкової економіки. Дж. Кейнс пропонував збільшити державнівитрати, державні інвестиції, державні закупівлі товарів. Розширення державноїінвестиційної активності передбачалося в першу чергу здійснювати за рахунокорганізації суспільних робіт – будівництва шляхів, спорудження різноманітнихбудов і т.д. Пропонувалося також зменшити податки. Слід відзначити, що вподальшому зростаючі державні витрати досить часто покривалися за рахунокдефіциту державного бюджету та фінансувалися шляхом зростання державного боргуі продажу облігацій державної позики і т.д. (В цьому ще одна досить суттєвавідмінність від неоліберального напрямку неокласичної економічної теорії)
Виступаючи запроведення активної державної економічної політики, Дж. Кейнс, в той же час,негативно ставився до розширення державної власності та будь яких спроб утискуприватної ініціативи, зменшення свободи підприємницької діяльності. Теорія Дж.М.Кейнса – це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні іздійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.
По-особливомуставився Дж. Кейнс і до проблеми заробітної плати. Розглядаючи суть заробітноїплати з позиції теорії «граничної продуктивності», він віддавав перевагувстановленню «мінімальної заробітної плати», оскільки зростання доходівзбільшує граничну схильність до заощаджень. Проте Дж. Кейнс фактично виступавпроти зниження досягнутого рівня заробітної плати як одного із методіврегулювання зайнятості. Зниження заробітної плати може позитивно вплинути назбільшення сукупного попиту і загальної зайнятості лише за умови зростаннясхильності до споживання, підвищення граничної ефективності капіталовкладень тазниження рівня позикового процента. Проте, соціальна ціна такого методу занадтовисока. Потрібний результат значно ефективніше досягається за допомогою іншихметодів та важелів – грошово-кредитних та фінансово-бюджетних.
Таким чином, Дж.М.Кейнс пришов до висновку, що сучасна система ринкових відносин не є досконалоюі саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростанняможе забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Воно повинно бутискероване на стимулювання ефективного попиту.
Як уже буловстановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Першікроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, колиекономічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки.Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктринаМонро». У 1823 року президент Монро проголосив: «… Американські континенти врезультаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили іпідтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізаціїєвропейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичнусистему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозунашому спокою і безпеці» в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США вЛатинській Америці.
Роки Монро – цероки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичнихпроцесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не моглоподобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна булапідтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-х роківзміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Туткапіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринковогогосподарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчитьантитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливістьполітичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції.Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тутобираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді,включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів зпозиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.
Однією зособливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тількиприслухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числівідносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. УСША панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються.Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження,але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре задотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. Україні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою,національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництвобавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вонибідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає,що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути.Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах.Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон неможе бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.
Боротьбу зазвільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році,баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світприїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкістьпраці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення допідприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище,пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в СполученихШтатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положеннямречей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці… Він оптиміст– живи сам – давай жити іншим… Американський робітник ототожнює себе замериканською державою. Він патріотично настроєний». Його заробітна плата вкілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю меншеніж німецький робітник».
Для США кінцяXIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний союзпідприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її втім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності відвідповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах.
Ця політичнаподія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало дляекономічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий їїнапрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивченняекономічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальнаможливість стати вільним.
КолонізаціяЗаходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю,були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальнихповинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, векономічній думці.
Найбільшяскравим з економістів XIX ст. є Дж.Б. Кларк. Кларк учень Кніса, одного зпророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні вінучень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальнатехнологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційніформи ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці,капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.
Для СполученихШтатів соціальні проблеми неминуче повинні були зважуватися інакше, ніж уЄвропі. Як уже встановлено по світовідчуванню праця і капітал пайовики. Азначить найважливішу роль тут вже грає розподіл створеної цінності цимифакторами виробництва. Дж. Б. Кларк досліджує цю проблему. «Для людей практики,а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема– проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природнийзакон, відповідно до якого доход поділяються на заробітну плату, відсоток іприбуток?.. Більшість людей живе переважно працею і для них рівнодіюча всіхекономічних сил приймає на практиці форму заробітної плати».
Кларк чітковідбиває ситуацію саме США в дослідженні взаємин найманої праці і підприємця.Тому першим коштує найбільше значення розподілу для практики, а потім длядослідника. Для дослідника – це метод емпіричний і історичний, дедуктивний.Відповідь дається в цьому ключі: «Заробітна плата визначається природнимзаконом, хоча і регулюється індивідуальним договором».
Сутність цьогоприродного закону полягає в тому, що валовий доход суспільства розпадається назаробітну плату, відсоток і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей,що використовують функцію координації праці і капіталу – підприємців.
Дляматеріального становища найманих робітників США характерний їх значно високий,у порівнянні з європейським, рівень. Це знаходить своє відображення й векономічних концепціях. Для Європи «залізний закон заробітної плати» –положення не зухвалої критики, за винятком Маркса і його послідовників. ДляКларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальнестановище робітників. Але він як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс затверджує,що тяжкість праці – економічний феномен, що має важливе значення в дослідженнісучасного йому суспільства, і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основоює «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини,але для всіх людей у їхньому органічному відношенні друг до друга.., длясуспільства як цілого вона постійна… Цивілізована людина… робить одиницю заодиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру,що визначає величину цінності, повинний бути простежений у таємницях специфічносоціальної психології… Кінцева одиниця цінності є жертва, зв'язана ївитратами визначеної кількості специфічно соціальної праці».
Багатство, поКларку, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатомжертви, що він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобіввиробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає втому, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею?При пропорційній, нормальній взаємодії праці і засобів виробництва, тобтостатичному положенні, можливо визначити частку кожного з факторів. Для праці якодного з факторів вона визначаються через додаткову одиницю праці, «Необладнана знаряддями праця є єдиний вид праці, що може виміряти цінність». Алепраця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно їм вимірювати.«Подібно тому; як корисність властива всім товарам, так особиста жертвавластива всім різновидам праці».
Це і є основатеорії корисності, що спирається на тяжкість праці. «Робота стає і кожноюгодиною усе більш тяжкої для людини, яка її виконує». Але в Кларка чистоамериканський варіант уміння про жертву, про тяжкість праці. Якщо він будепрацювати одну годину він створює продукт у виді їжі. Якщо буде працювати другугодину, то «застосовуючи більшу кількість часу, вона додасть зручності до свогопереліку і може закінчити його позитивною розкішшю».
Кларк ілюструєситуацію наступною побудовою.
Де погоризонталі АВ – тривалість дня, БД – страждання від останньої години праці,АР. – виграш забезпечуваний першим продуктом, ВД- останнім продуктом. ВДскладається з двох співпадаючих ліній, одна з яких викладає тягар праці, адруга – виграш від кінцевого споживання. АЕДВ – загальний доход, СЕД –надлишковий доход.
Кларк у своїйтеорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічнуполітичну і соціальну обстановку, характерну для США. Навіть найманий робітникпишається державою, вважаючи себе її часточкою. Відношення до Конституції, якдо святині. Тут органічна єдність «практики і дослідження».
Відображеннямреальності США є теорія ренти Кларка. Раніше було встановлено, що колонізаціяПівнічної Америки йшла зі сходу на захід – від узбережжя усередину материка.Саме усередині материка, на Заході знаходилися найбільш родючі землі; а Європайшла шляхом від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основоюйого теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши додиференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. УЄвропі ця конструкція відтворилась, але в США була інша ситуація і її відбивДж. Б. Кларк.
Якщо австрійськашкола в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізуспоживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює,що споживання і виробництво складають економічний процес у цілому що розподіл єчастиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство –єдине ціле, – говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних вилиспільно діючих сил.
Є закониуніверсальні, закони які залежать від обміну продуктів, чи суспільні закони,закони соціально-економічної динаміки, керованої статичними силами. Доуніверсальних законів Кларк відносить закон убутної віддачі від витрат праці чизакон граничної продуктивності праці; універсальний закон убутної віддачі відвкладень капіталу чи граничної продуктивності капіталу. Цей принцип робитьсоціальний ефект діючи на визначення того, скільки робітників і скількикапіталу буде знаходитись в одній з галузей виробництва чи цивілізаційномустані. Ця чинність загального закону є належний предмет для теорії соціальноїекономіки, і тут він стає базисом теорії розподіл.
Кларк установлюєнаявність трьох законів:
а) Законефективності споживчого багатства, що змінюється, що є основою природноїцінності;
б) Законефективності продуктивного багатства, що змінюється, що є основою природногопроцесу;
в) Законефективності праці, що змінюється, що лежить в основі природної заробітноїплати.
«Потребиміняються, і разом з ними повинні мінятися види виробленого багатства. Входятьу вживання нові механічні процеси. Машини витісняють ручна праця і більш продуктивнімашини заміняють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили івживається нова сировина». Відбуваються динамічні зміни. Динамічні сили діють увзаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень.«Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робилитеоретики Рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічноїстатистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса.Коливання цін, рівнів заробітної плати і відсотка відбувається тільки навколодії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, адинамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичніявища і динамічні суспільні явища являють собою об'єкт вивчення трьох розділівекономічної науки». Таке методологічне кредо Д.Б. Кларка.
Під дієюстатичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходиекономічних груп, і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічнізакони в той же час пояснюють, по-перше, коливання дійсних доходів навколо цихприродних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються зчасом у самих стандартах.
«Природназаробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщосуспільство еволюціонує нормальним шляхом, стандарти оплати будуть постійнорости» – пише В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в СполученихШтатах». Тому не дивні його коливання про подальший шлях розвитку капіталізму.У країні найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, щовибудовується по моделі К. Маркса.
Висновки Кларка,як ми уже вказували, мають своєю основою аналіз розподілу, а не споживання як вавстрійської школи.
Хочаулаштовується той самий закон – граничної корисності блага. «Закон… відзначаєостанню одиницю запасу, як одиницю, найменш важливу. Це один із загальнихзаконів економіки».
Теорію міновогогосподарства Кларк називає каталлактикою. Але закон граничної корисності діє уміновій економіці й примітивній економіці.
Кларк використовуєфункціональний метод. Прогрес головним чином залежить від соціальних відносин.Основною функцією економічного суспільства є ріст. Суспільство стає багатшим.Воно використовує всі покращенні засоби і в великій кількості відбуваютьсяфункціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це динаміка. Цевідображення американського способу життя кінця XIX століття, американськоїекономіки, що стрімко набирали силу, її динамізм. Він закликає дослідити впливбагатьох чинників, що трансформують розвиток чисельності населення, машин,організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Що єпредметом економічної історії.
Вчення простатистику та динаміку – це вчення про злиття двох економічних наук:політекономії та економічної історії.
«Тільки однатеорія економічної динаміки в багато разів розширить предмет політичноїекономії. Воно переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійнаробота в майбутньому повинна знаходитися в історичному і статичномудослідженнях, направлених повним знанням економічних законів». Тут вже чітковидно вплив учителя – Кніса, історичної школи Німеччини. Займемося цим і ми.
Про роль і місцемашини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисної машини. їївинайшов шкільний вчитель з Півночі Елі Уітні в 1793 році. А очищення бавовни –операція найбільш трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. Придопомозі машини раб очищав 150 фунтів бавовни в день, а з появою паровогодвигуна – 1000 фунтів за той же час.
В 1792 році(тобто за рік до винайдення машини) річний збір бавовни в країні становив 6000кіп (по 500 фунтів в кіпі), в 1794 році 10000, а в 1859 році – 4309642 кіпи.
Негрів-рабів в1772 році – 462 тис, в 1810 році – 1195362, в 1840 році -2204313 чоловік.
Бавовництвостало стрімко рости в південних штатах, витісняючи інші культури. Плантаторипотребували нових земельних площ, а їх стримував рух скватерів, тобто фермерів,захоплюючи пустуючи землі, що було в інтересах бавовникових плантаторів.Потрібні були закони, що захищали їхні інтереси в конгресі, а це заперечувалоінтересам підприємців промислово розвинутих штатів Півночі. Тут одна з причинПівночі та Півдня. Так здавалося б незначна подія – поява бавовноочисної машини– зробила великий вплив на економічний розвиток однієї з найбільшихкапіталістичних каїн, але очевидно що це могло відбутися при умові, що Англіястрімко розвиваючи бавовнопрядіння, замість вовнопрядіння, де ще є залишкигільдійських обмежень, мала потребу в сировині – бавовні. Але це дійснозначення окремого явища, що зробило великий вплив на національні таінтернаціональні зв'язки. Така функція динамічних сил в прогресі. Цю сторону йвідобразив поділ економічної науки на статику і динаміку.
Головне значеннятаких факторів полягає в тому, що взаємодія праці людини і машини – постійногогосподарського матеріального блага веде до росту продуктивності суспільноїпраці і підвищенню ефективності речового фактора виробництва. Необхідновідмітити, що якщо в Європі машина сформувала на основі ринкових зв'язків класнайманих робітників, то в США вона стала причиною розширення рабства. Такнаціональні особливості коректують універсальні принципи економічної історії.
Для фермерів СШАосновне значення мав зовнішній ринок, на якому ціни формувались з врахуваннямєвропейських реалій. На ті ж Ліверпульській біржі, включаючи сюди Польщу таРосію, різниця у витратах виробництва була значною. Також і внутрішній ринок, взв'язку з високим життєвим рівнем міського населення був ємним. Хоч Кларквважає його малозначним. Тут не могло бути проблем «хлібних законів» Англії.Тому теорія земельної ренти в її європейському тлумаченні у Кларка відсутня. Врозподіленні валового прибутку рента, як особливий прибуток особливого класу,відсутня. Але рента існує якщо є власність на землю. Але не на всіх ділянках«Власність на землю дає поселенцю гомстеда додатковий значний прибуток, окрімприбутку, що створюється його працею як такою… Ферма можливо коштує долар заакр, коли чоловік вступає в свої права. Але через рік, через два вона вже будекоштувати 5 доларів. Відбувається приріст цінності землі.
Але рістприбутку впливає на ріст заробітної плати, а це впливає на заробітну плату вмістах. «На протязі 100 років вся американська заробітна плата відчувала вбільшій або меншій мірі вплив цього елемента. Вона підтримувалася на такомурівні, що приблизно співпадала не з прибутком від обробітку землі, що не даєренти, але з прибутком від обробітку землі та власності на неї».
Як видно Кларквважає, що аграрна технологічна революція виступає фактором розвитку динамізмуіндустріальної.
Кінцевеформулювання теорії заробітної плати Кларк дає в наступному положенні: «Оплатапраці в кожній галузі виробництва намагається відповідати граничному продуктусуспільної праці, що використовується у поєднанні з відповідною кількістюсуспільного капіталу як такого».
Кларк вимагаєпризнати відмінність понять капіталу та капітального блага. Він не вважає, щокапітал є якістю самої людини. Капітал складається із засобів виробництва, якізавжди конкретні та матеріальні. Відмінною ознакою капіталу є постійність, акапітальні блага повинні зношуватись, для того, щоб капітал міг існувати.«Земля є єдиним видом капітальних благ, який не потребує знищення, для того,щоб втілений в неї фонд багатства міг продовжувати існувати».
Капіталприносить відсоток, але конкретні засоби виробництва приносять ренту. Термінрента виражає суму, яку приносить кожний конкретний засіб виробництва. Кларкдає висновок: «Рента є являє собою сукупність валових сум, що дають капітальніблага, тоді як відсоток є прибуток, що надається постійним фондом капіталу тавиражається як частка цього фонду..., відсоток керує рентою».
Кларк критикуєМілля з його теорією утримання. Оскільки утримання охоплює споживче благо, акапітал засоби виробництва, які не можуть бути спожиті людиною, оскільки іконцепція Мілля примітивна. Утримання по Кларку обмежено генезисом новогокапіталу, тобто воно динамічне явище. Теорія ренти Кларка знайшла своєвідображення в навчальних посібниках сучасності.
В посібнику Бара«Політична економія», «Історія і економічна теорія заставляють включати землю іприродні фактори в капітали, які в свою чергу діляться на природній капітал ітехнічний капітал». Досить близько до того, що додаткова праця і капітал,внесені в землю підвищують цінність землі у Кларка.
Теорія динамікиД.Б. Кларка йшла в якості початкової в таких підручниках по економіксу якпідручник К. Р. Макконела і С. А. Брю в главі «Економічний ріст та економікавідсталих країн», які називаються фактори економічного росту: 1) природніресурси; 2) трудові ресурси; 3) накопичення капіталу; 4) технічний прогрес; 5)соціокультурні та інституціональні.
В підручнику Р.Бора «Політична економія» той же динамічний процес, але називається: 1)демографічний динамізм; 2) динамізм інновацій; 3) динамізм домінування (пануючіекономічні одиниці, міста, промислові зони, фінансові центри); 4) динамізмсоціальної групи. Але це вже інший час, інша країна.
Д.Б. Кларк одиніз авторів поняття «вменение». Цей термін використовують Менгер, особливо Візерта Кларк. Він вирішує питання про те, як визначити продуктивність факторавиробництва. У Кларк це праця, капітал, підприємець, їх прибутки, заробітнаплата, відсоток. Як визначити долю кожного? У Менгера її можна визначити, коликотрийсь із них вилучається. Візер виміряв співробітництво, що приноситьсяфактором продуктивний вклад.
«Д.Б. Кларкприрівнює продуктивність кожної одиниці фактора до того приросту продукції,який досягається завдяки використанню додаткової одиниці даного фактора».
«Вменение» цепояснюючий принцип, завдяки якому стає можливим перехід від поняття продукту,отриманого завдяки комбінуванню факторів виробництва, до поняття продукту,отриманого завдяки якому-небудь одному фактору виробництва.
«Вменение» є«реальна подія», яка відображає дію підприємця, що розраховує на основі своїхпередбачень використання факторів виробництва, або еволюцію ринку, щовідображає реальну мінову вартість факторів виробництва».
Заслуга Д.Б.Кларка являється в тому, що він вніс в загальну теорію маржиналізму новий підхіддо розподілу, він розкрив єдність його з виробництвом. Такий зв'язокустановлюється завдяки виявленню відношення між граничною продуктивністю іпопитом на фактори.
Бар пише:«… маржиналізм являється економічною теорією фундаментального плану, яка акцентуєувагу на проблемах вартості та на економічних функціях прибутків представляєвеликі можливості для економічного аналізу і господарської політики».
Література
1. Історія економічних учень:Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. Базилевич В.Д., Леоненко П.М., ГражевськаН.І., Гайдай Т.В., Маслов А.О., Нестеренко О.П., Вернигора Л.В. — К.: Знання,2004.
2. Методичні вказівки та контрольнізавдання до вивчення дисципліни «Історія економічних вчень» для студентівзаочної форми навчання. ( Укл.: Н.І. Волкова, О.М. Козакова, Т.О. Окландер. –Одеса: Наука і техніка, 2008. – 20 с.
3. Історія економічних вчень:Навчальний посібник / За ред. В.В. Кириленка. – Тернопіль: «Економічна думка»,2007. – 233 с.
4. Історія економіки та економічнихучень. Проскурін П.В. Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.