Реферат: Суспільне виробництво

Вступ

Актуальність теми.Виробництво єскладною системою трудової діяльності людини. У будь-якому суспільстві вонощоденно має розв'язувати такі фундаментальні і взаємопов'язані питання: 1) якіпродукти виробляти і в якій кількості? 2) як виробляти продукти? 3) для коговиробляти продукти? 4) в яких соціально-економічних умовах здійснювативиробництво?

Ці фундаментальні проблеми притаманні будь-якій економіці, проте,різні суспільства використовують різні підходи до їх вирішення.

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сфероюжиттєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людськогосуспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собоютрудову діяльність людей.

Ефективність виробництва сьогодні є однієюз головних характеристик господарської діяльності людини. Вона маєбагатоаспектний та багаторівневий характер. І ця ефективність залежить відтого, як вдало будуть поєднані між собою і використані фактори виробництва.

Предметомданої роботи є економічні відносини з приводу суспільного виробництва.

Об’єктомданої роботи є суспільне виробництво.

Дляотримання необхідних результатів на емпіричному та теоретичному рівнях булизастосовані такі методи дослідження, як абстрагування, аналіз тасинтез, гіпотеза та припущення, історично-порівняльний метод.

Метою даної роботи єдослідження сутності і структури суспільного виробництва, його факторів.

Написанняданої роботи передбачає виконання наступних завдань:

· дослідження сутності та структури суспільного виробництва;

· дослідження основних факторів суспільного виробництва, їхвзаємодії;

· дослідження економічних показників результативностісуспільного виробництва;

1. Сутність та структура суспільного виробництва

1.1Виробництво як процес суспільної праці

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людейіз перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних інематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку [1, ст. 115]

У спрощеному вигляді суспільне виробництво являє собою взаємодіютрьох основних факторів: робочої сили, або, як її часто називають, праці,засобів виробництва і землі. У ринковій економіці сформувався ще один фактор – підприємницькийталант [16, ст. 27]

Історично першим виникло натуральне виробництво,за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потребвиробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіхдокапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним(господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундій урабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків). У цихгосподарствах існував замкнутий кругообіг (рух) продукту, який, як правило, невиходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена відінших як у виробництві, так і в споживанні. Рівень споживання суб'єктів, щогосподарювали (власників), залежав виключно від рівня виробництва.

Натуральна форма виробництва існувала в умовахнерозвинутого суспільного поділу праці і відповідала тому рівню розвиткупродуктивних сил і типу виробничих відносин, що зумовлюють украй обмежену метувиробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом іодноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним,консервативним і забезпечувало дуже повільний розвиток продуктивних сил.Виробничі відносини в натуральному господарстві не уречевлювалися, томувиступали як відносини між самими людьми, а не між продуктами їхньої праці. [19, ст. 116–117]

1.2 Основні риси виробництва

Рис. 1.2.Основні риси суспільного виробництва

В будь-якому суспільстві індивідуальні виробники тільки ззовнівиступають незалежними та ізольованими один від одного. Реально ж суб'єктигосподарювання об'єднані взаємними зв'язками як виробники і споживачі щодоотримання знарядь праці, сировини, матеріалів та реалізації готової продукції.Вся ця система господарських зв'язків, що базується на суспільному поділіпраці, відображає єдиний економічний організм під назвою суспільне виробництво.Окремий виробник, вирваний із цієї системи взаємозв'язку, не може бути «справжнім»виробником, що відповідає його економічній природі.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничівідносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності назасоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобтовоно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинитивиробляти, оскільки не може перестати споживати. А будь-який процесвиробництва, що розглядається в неперервному потоці його відновлення, є в тойже час процесом відтворення. Відтворювальний аспект суспільного виробництвавключає чотири стадії (фази) щодо створеного суспільного продукту: власневиробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чиіншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основівластивих їй об'єктивних законів [1, ст. 115]

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з такихелементів:

- власне виробництво;

- розподіл;

- обмін;

- споживання.

Ці елементи називають фазами виробництва, тому дану структуруможна назвати пофазною структурою виробництва. Фази між собою тісновзаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відокремлена, тобто має певніхарактерні особливості.

Насамперед, тісно взаємозумовлені власне виробництво і споживання.Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів:виробниче і особисте.

Виробниче споживання – це споживання засобів виробництва і робочоїсили працівника при виготовленні суспільнонеобхідного продукту. Отже, цей видспоживання фактично означає виробництво. З цим пов'язане і особисте споживання,в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництвостворює предмет споживання, породжує нове споживання, обумовлює спосібспоживання.

З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процесзадоволення потреб суспільства і кожного його члена в матеріальних і духовнихблагах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весьпроцес суспільного виробництва повинен мати споживацький характер, тобтокінцевою метою передбачається створення продукції для задоволення особистихпотреб усіх членів суспільства. Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживаннямдесь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою, або перетворюється увиробництво заради виробництва, а не для споживання.

Сучасна економічна ситуація в Україні значною мірою обумовленадеформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала часткагалузей споживчого сектору. Наприклад, у США група «Б» складає більше 60% промисловоговиробництва. В Україні за часів СРСР ці галузі становили приблизно 30%, за 10років ринкової трансформації частка трохи перевищила%. Тому одним із важливихзавдань структурних перетворень на найближчі роки має стати переорієнтаціязначних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попитнаселення [25,ст. 22]

Перед тим як увійти у фазу споживання, продукт має пройти стадіїрозподілу і обміну.

Розподіл виступає в трьох видах:

а) розподіл засобів виробництва;

б) розподіл трудових ресурсів;

в) розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта(трудового колективу чи окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Алещоб одержати саме те, що необхідне для задоволення конкретних потребсуспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, продукт має пройтистадію обміну.

Обмін виступає в трьох видах:

а) обмін діяльністю і здібностями;

б) обмін засобами виробництва;

в) обмін предметами споживання.

Виробництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядатияк органічне ціле. Це дозволяє розкрити зміст економічного ладу яксубординованої системи економічних відносин.

1.3 Сфери суспільного виробництва

Основне виробництво, виробнича і соціальна інфраструктури. Засферами економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна виділититри великих блоки галузей:

1)основне виробництво;

2)виробнича інфраструктура;

3)соціальна інфраструктура.

Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, дебезпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва.Примноження суспільного багатства залежить саме від цих галузей, від їхтехнічного рівня. Це: сировинний комплекс, паливно-енергетичний комплекс,металургійний комплекс, агропромисловий комплекс, хімічно-лісовий комплекс,виробництво, товарів народного споживання, інвестиційний комплекс. Наприклад,на сьогодні в Україні лише в промисловості нараховується близько 9 тис.підприємств, які виробляють промислову продукцію.

У галузях основного виробництва зосереджується основна масаресурсів. Так, у валовому національному продукті сфера промислового виробництвав Україні займає 55,8%, у той час як, у Великобританії – 29,8%, Франції – 29,6%,США – 26,2%, Японії –33,8%[25, ст. 22–24]

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, якіобслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльністьна кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.

До цих галузей відносяться:

– транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади;

– спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних,рекламних, лізингових, консультаційних, інженерно-будівельних та ін.). Надаючипослуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності і поліпшуючи умовипраці, господарська діяльність даних галузей фактично рівнозначна примноженнюсуспільного багатства. Тому розширення виробничої інфраструктури і перетворенняїї в крупний сектор господарства є однією з найважливіших закономірностейіндустріального розвитку економіки.

У розвинутих країнах сфера виробничих послуг – це велика івисокоефективна галузь суспільної діяльності. Наприклад, у США в цій сферістворюється більше 1/5 частини валового внутрішнього продукту. З наведенихданих переконливо випливає такий важливий висновок: в сучасних умовахважливішим напрямом удосконалення суспільного виробництва в Україні має бутиприскорений розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому складаютьсферу матеріального виробництва. Але із розвитком суспільства зростають потребив духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері. Це обумовлюєіснування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, дестворюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль урозвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей,професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

Тривалий час в економічній літературі ця сфера людської діяльностівідносилася до невиробничої сфери. Підставою для такого висновку було те, що вній не створюються матеріальні блага.

Звичайно, невиробнича сфера існує: держапарат, апарат управліннягромадських рухів, армія, міліція. Проте всю соціальну інфраструктуру віднестидо невиробничої сфери не можна. Тут створюються послуги, які задовольняютьсоціальні і духовні потреби людей.

Праця, що створює послуги, є суспільне необхідною і суспільнокорисною. Вона є рівноцінною праці в сфері матеріального виробництва, тому їїслід визнати продуктивною працею. Тому соціальна інфраструктура – це сферанематеріального виробництва, і її не можна ототожнювати з невиробничою сферою.

Соціальна інфраструктура включає такі галузі:

- охорона здоров 'я і фізична культура;

- загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища
освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.;

- житлово-комунальне господарство;

- пасажирський транспорт і зв'язок;

- побутове обслуговування;

- культура і мистецтво.

Згідно з прийнятою у статистиці практикою обліку до соціальноїсфери відноситься наука, так як вона є однією з форм суспільної свідомості,одним із головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна наука маєвключатися в процес матеріального виробництва: вона виступає як безпосередняпродуктивна сила.

Такий розподіл характерний і для торгівлі, транспорту, зв'язку: цігалузі відносяться як до матеріального виробництва (в міру продовження в нихпроцесу виробництва), так і до нематеріального виробництва (у сферіобслуговування людей).

Охорона навколишнього середовища може бути віднесена доматеріального і нематеріального виробництва не так безпосередньо: доматеріального виробництва – так як упровадження природоохоронних технологійздійснюється шляхом удосконалення виробництва; до соціальної сфери – так якпокращання навколишнього середовища безпосередньо пов'язане зі створеннямсприятливих умов для життя людини.

Оптимальне співвідношення матеріального і нематеріальноговиробництва дозволяє забезпечувати поєднання матеріального добробуту ідуховного розвитку людини.

Досвід показує, що соціальна інфраструктура в розвинутих країнахпоступово перетворюється у основну сферу людської діяльності. Так, у США в сфері соціальних послугстворюється більше половини валового внутрішнього продукту, в Україні цейпоказник складає 33,6%[25, ст. 26]

Обсяг і якість соціальних послуг яскраво характеризуютьекономічний прогрес суспільства та рівень життя населення. Тривалий часнедооцінка ролі цієї сфери обумовлювала значне відставання розвитку у нас саметих галузей, які сьогодні визначають рівень цивілізованості суспільства,характер соціальної спрямованості суспільної діяльності: охорона здоров'я, побутовеобслуговування населення, матеріально-технічна база науки, вищої і середньоїосвіти та ін. Тому сьогодні важливим стратегічним завданням економіки має бутиприскорений розвиток соціальної інфраструктури.

Важливого складовою суспільного виробництва є також йогоорганізація і управління. Не потребує доказу те, що кожний економічний процесмає бути певним чином організований – розвиток поділу праці, спеціалізації ікооперування; зростає значення чіткої організації всіх ланок економіки.

Суспільна організація виробництва має відповідати таким вимогам:

- створювати широкі можливості для природно-історичного процесу
економічного розвитку з оптимальним поєднанням ринкових і державних
методів регулювання економіки, не допускаючи волюнтаристського втручання
у виробництво;

- реалізувати останні досягнення науково-технічного прогресу і бути
адекватною наявному рівню реального усуспільнення виробництва.

Лише за цієї умови організація виробництва сприятиме економічномурозвитку та підвищенню його ефективності.

У цілому структуру суспільного виробництва можна подати задопомогою схеми (див. рис. 1.2.). [25, ст. 26–27]

Рис. 1.2. Структура суспільного виробництва

Отже,власне виробництво і споживання, відрізняючись певним чином за своїми функціямиі роллю тісно між собою пов'язані і лише в своїй єдності можуть представлятивиробництво.

2.Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємодія

2.1Види факторів

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничоюдіяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах ірегіонах. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивноюпідставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вонипредставлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками(особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі допідприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Суспільне виробництво передбачає використання трудових таматеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторіввиробництва.

НТП підвищує роль людини в суспільному виробництві та ставить новівимоги до кожного працівника:

- до кваліфікації відповідальності працівників за функціонування
потужної та складної техніки. Суспільство повинне виділяти значні кошти
на підготовку висококваліфікованих трудових ресурсів;

- творчий підхід до праці. Творча праця має бути вільною. Так само,як примітивні засоби праці обумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТПоб'єктивно вимагає розкріпачення працівника, надання йому необхідних прав ісвобод;

- матеріальне забезпечення трудового процесу та задоволення потреб
працівника. Сучасний робітник зможе нормально працювати лише за
наявності необхідних житлових та інших побутових умов. Історичний досвіднезаперечно доводить, що без розв'язання соціальних проблем жодне
суспільство не зможе досягти істотних результатів і в сфері розвитку
суспільного виробництва. Більше того, ігнорування соціальних проблем
неминуче призводить до призупинення та стагнації економічного розвитку.

Про це переконливо свідчить стан економіки в нашій країні насучасному етапі.

Для більшості людей на сьогодні їхня праця є засобом до життя.Вона вимагає добросовісного ставлення до справи і, як правило, напруженняфізичних та інтелектуальних сил. Проте все ж таки досягнуте при цьомуматеріальне і моральне задоволення надихає людину на активну творчу діяльність.І справжня радість праці – в її результатах, у ній самій – джерело добробутукожного робітника і примноження суспільного багатства [25, ст. 26–29]

Другим фактором виробництва є засоби виробництва: предмети ізасоби праці. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюютьматеріальні та духовні блага.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільногохарактеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактор.

Ресурси виробництва (економічні ресурси) – це потенційні чинникивиробничого процесу, його можливості, джерела (ресурс – фран. ressourse – допоміжнийзасіб, джерело, фактор – лат. factor – діючий, виробляючий). Ресурс може й неперетворитися на фактор виробництва, якщо буде постійно знаходитися у запасі.Сучасна економічна наука до виробничих ресурсів (факторів) відносить: працю,капітал, природні ресурси, підприємницьку діяльність. Завдяки їм здійснюєтьсяпроцес виробництва.

Праця – людська діяльність, процес використання робочої силилюдини, завдяки якій вона створює життєві блага. У даному випадку працяототожнюється з робочою силою, розглядається не як процес (потік), а як запас,ресурс. Тобто якщо говорити про кількість праці, то мається на увазі кількістьпрацівників, які працюють у даний час.

Капітал – ресурс виробництва у формі засобів праці. Вартістьзасобів праці дає уявлення про величину даного виробничого фактора. Капіталтакож називають інвестиційними ресурсами (інвестиції – вкладення капіталу увиробництво).

Природні ресурси – сукупність предметів праці (сировина,матеріали) і деяких засобів праці (земля, паливо, енергія). Природні ресурситак чи інакше своїм джерелом мають землю (природу) – це вугілля і руда, газ інафта, льон, деревина, зерно, вирощене на землі, грунти і клімат тощо.

Підприємницька діяльність – особливий вид праці з управління іорганізації виробництва, який є особливим виробничим ресурсом. Підприємництво –талант лише невеликої частини учасників виробництва, які здійснюють виключно цюдіяльність.

Усі виробничі ресурси або фактори мають одну загальну властивість:вони рідкісні (обмежені). Тому повсюди діє закон рідкісності ресурсів виробництва.

Серед виробничих ресурсів виділяють відтворювані і невідтворювані.До відтворюваних відносять працю (робочу силу), капітал (засоби праці) іпідприємництво, а основна маса природних ресурсів – невідтворювані (кориснікопалини, ґрунти, паливо, води тощо). Тому актуальною є проблема економіїрідкісних (обмежених) виробничих ресурсів. Виділяють два фактори виробництва:матеріально-речовий і особистий.

До матеріально-речового відносять усі засоби виробництва (предметиі засоби праці), до особистого – робочу силу, носія праці, тобто самихпрацівників [4,ст. 44–45]

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностейлюдини, її здатність до праці. Праця представлена інтелектуальною або фізичноюдіяльністю, спрямованою на виготовлення благ і надання послуг. Сукупністьздібностей особи, зумовлена освітою, професіональним навчанням, придбаниминавичками, здоров'ям, створює людський капітал. Чим кваліфікованішою є працялюдини, тим вищим є її капітал, а відповідно, і дохід на цей капітал – оплатапраці. Інвестиції в людський капітал (освіту, наукові знання, підвищеннякваліфікації), широта здібностей у даний час є найбільш ефективними і швидкоокупними для людини, підприємства, держави і суспільства.

2.2 Функції засобів виробництва

Засоби виробництва – це створені у процесі виробництва всі видизасобів праці і предметів праці.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людинадіє на предмети праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речейвикористовуються для створення необхідних людині продуктів.

Засоби праці поділяються на види, головне місце серед якихналежить механічним засобам праці – знаряддям праці, машинам, їх ефективність іпотужність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьмиприродними силами, міру підкорення їх виробництву матеріальних благ. Розвитокзнарядь праці – найперший показник технічного прогресу, а тому і міра тієїпродуктивної здатності, якою володіє суспільство. Головною визначальною рисоюкожної історичної епохи виробництва насамперед є ступінь розвитку засобівпраці.

До засобів праці належать виробничі будівлі, залізниці, шляхи,канали, трубопроводи, тара, склади, а також пара, електроенергія, хімічні таядерні реакції тощо.

Предмети праці – це матеріали, що підлягають обробці. їх поділяютьна два види: 1) речовина, вперше відокремлена людиною від природи дляперетворення на продукт, наприклад, вугілля і руда, боксити і пісок тощо; 2)предмети праці, що пройшли раніше певну обробку, тобто сировина, наприклад,залізна руда та вугілля в доменному виробництві, прядиво на ткацькій фабриці.

Разом засоби і предмети праці становлять засоби виробництва, безяких процес виробництва неможливий. Західні економісти пропонують засобивиробництва – верстати, шляхи сполучення, комп'ютери, вантажівки, матеріалитощо, створені людиною, – називати капіталом. Ми теж термін «капітал» будемовикористовувати у такому вузькому значенні.

Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називаютьінвестуванням, тому засоби виробництва можна ще визначити як інвестиційніресурси (товари). У процесі виробництва їх кількість постійно збільшується, атехнічний стан удосконалюється, що вирішальним чином впливає на загальнурезультативність виробничого процесу та його ефективність.

Земля, чи більш широко, природні ресурси, – це дар природи длявиробничих процесів. Вона використовується для обробітку і будівництва житла,шляхів і заводів, постачає енергетичні ресурси, є джерелом багатьох кориснихкопалин. Повітря, яким людина дихає, воду, яку вона п'є, політекономіярозглядає як природні ресурси.

Новим людським фактором, що сформувався в ринковій економіці, єпідприємницька діяльність. Вона передбачає використання ініціативи, новаторстваі ризику в організації виробництва. Ключовим елементом підприємницької діяльностіє підприємницька здібність – особливий вид людського капіталу, представленийдіяльністю щодо координації і комбінування всіх інших факторів виробництва зметою створення благ і надання послуг. Підприємницька діяльність за масштабамиі результатами прирівнюється до затрат висококваліфікованої праці. Люди праці іпідприємці являють собою людський (суб'єктивний) ресурс виробництва.

Проведена класифікація факторів виробництва не є застиглим іназавжди даним. У політекономії постіндустріального суспільства як факторивиробництва виокремлюються інформаційний та екологічний фактори.

Взаємозв'язок і розвиток факторів виробництва. Виробництво неможна уявляти як механічне поєднання його основних елементів: робочої сили,землі і засобів виробництва. Вони утворюють складну систему в її взаємозв'язку.А всяка цілісна система якісно відрізняється від простої суми її елементів. Зрозвитком суспільства вдосконалюються і фактори виробництва, збільшується їхкількість. Так, осягаючи всі раніше невідомі властивості речей, людиоволодівають таємницями виготовлення нових видів продукції, застосовують новітехнології, використовують якісно нові матеріали. Це у свою чергу ставить новівимоги і до робочої сили, кваліфікації працівників.

Прогрес виробництва пов'язаний з формуванням нових факторіввиробництва, які змінюють як стан виробництва, так і характер взаємодії йогофакторів. Усезростаюче значення має енергія. Спочатку нею була рухова силалюдини (або тварин, що використовуються у виробництві). Зараз становище значно змінилось.Успішна взаємодія факторів виробництва тепер неможлива без оволодіння могутнімиджерелами енергії.

Науково-технічна революція неодмінним фактором виробничогопрогресу визнала інформацію. Вона необхідна і як умова роботи сучасної системимашин, і як засіб підвищення якості робочої сили, і як передумова досконалоїорганізації самого процесу, виробництва.

Водночас змінюється організація виробництва, яка забезпечуєєдність, злагодженість функціонування всіх його факторів, взаємодію людей якучасників процесу виробництва. Поглиблюється галузева диференціація суспільноговиробництва, ускладнюється його структура, з'являються нові галузі виробництва.З часом складається народне господарство, яке поступово перетворюється ускладний комплекс, що включає великі народногосподарські сфери і комплекси,галузі і підгалузі, територіальні формування.

Ускладнення і розвиток факторів суспільного виробництва невідміняють того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапіврозвитку суспільства, залишаються трудові здатності людини, земля і засобивиробництва.

Продукція. Результатом виробництва є різноманітна, але потрібнасуспільству продукція. У процесі виробництва часто його окрема структурна ланкане доводить предмет до форми, готової до споживання її людиною, а лише готуєйого для наступної обробки: вирощування зерна, потім доставка його наборошномельну фабрику, перетворення зерна в борошно, борошна в хліб, хлібдоставляється в роздрібну торгівлю. У всіх цих послідовних операціях річ усебільше набирає корисної форми. Хліб має більше корисності, ніж зерно, з якоговипечено цей хліб. Зерно, перероблене в хліб, стає предметом споживання длялюдини./>/>

Тут виникає питання про необхідність диференціації продуктівпроцесу праці: одні з них проміжні, а інші – кінцеві. Кінцевими продуктамивважаються такі товари і послуги, які використовуються для кінцевогокористування, а не для подальшої обробки чи перепродажу. Всі інші продукти праці,які підлягають подальшій обробці або ще мають бути доставлені до споживача, єпроміжними продуктами. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певнийчас, утворюють валовий внутрішній продукт. Він є однією з провідних формсуспільного продукту [16, ст. 28–34]

За історію розвитку людства засоби праці постійновдосконалювались, пройшовши шлях від примітивних знарядь – палиць, каміння досучасного автоматичного устаткування та електронно-обчислювальних машин. Що досконаліші засоби праці, то продуктивніша праця людини. Що краще озброєна людина засобамивиробництва, то вищий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, то більші можливостізадоволення потреблюдини, то досконаліша система виробничих відносин [20, ст. 11]

На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціалсуспільства, галузі чи окремого підприємства.

Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничихресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури,технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсягвиробництва продукції за умови повного використання робочої сили,підприємницького ресурсу, капіталу і землі. Нині особливе місце у виробничомупотенціалі суспільства посідають природні ресурси – розвідані та освоєніприродні багатства (сільськогосподарські угіддя, корисні копалини, вода тощо).

У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженостіресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продуктивиробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економікаможе виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними.Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, якуназивають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага єобмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх людипотребують для споживання. Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити:як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; якрізні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільствовиробляє [16, ст. 34]

3. Економічні показники результативності суспільного виробництва

3.1Межа виробничих можливостей

Суспільнаорганізація виробництва має відповідати передусім таким загальним вимогам:

а) створюватиширокі можливості для природно-історичного процесу економічного розвитку, недопускати волюнтаристського втручання у виробництво;

б)забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягнутому рівнюреального усуспільнення виробництва.

Лише за цихумов організація виробництва сприятиме економічному розвитку, підвищенню йогоефективності.

Рівень економічноїта соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьохфакторів. Тому для практичного розв’язання завдань управлінняефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання запевними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності)виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьомаознаками:

1) видами витрат і ресурсів(джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку тавдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації всистемі управління виробництвом (діяльністю)

З економічної точки зору поєднання факторів виробництва маєвідповідати певним вимогам. Насамперед, воно повинне бути таким, яке забезпечуємаксимально можливий випуск продукції. У навчальній літературі для кращогорозкриття цього положення вводиться таке поняття, як межа виробничихможливостей. Межа виробничих можливостей показує максимально можливий обсягвиробництва певного конкретного товару або виду показників наявних ресурсів ізнань, які має у своєму розпорядженні конкретна економіка, і визначених обсягахвиробництва інших товарів і послуг. [15, ст. 460]

В економічній літературі межу виробничих можливостей, як правило,ілюструють графіком, поданим на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Межа виробничих можливостей

Уявімо собі обмежену кількість ресурсів: праці і капіталу. Якщовсі вони використовуватимуться на виробництво продовольчих товарів, то мизнаходимося у точці А, тобто буде вироблено 300 продуктів харчування. З іншогобоку, якщо б усі ресурси були спрямовані на виробництво розваг, то їх було бстворено на суму 400 одиниць (точка Е). Коли ж задані ресурси витрачатимутьсяодночасно на виробництво обох цих товарів, то ми будемо знаходитись у точках В,С, D (відповідніспіввідношення, в яких створюватимуться ці види товарів)

3.2 Поєднання факторів

Поєднання факторів виробництва також передбачає їх повне танайбільш ефективне використання. Для пояснення цього положення використаємонаведену вище схему. Лінія, що визначає межу виробничих можливостей, ділитьплощину графіка на дві частини: ту, на якій витрачаються ресурси (від центра докривої), і ту, яка для економіки недосяжна (за межами кривої).

Візьмемо дві точки (W і U), які знаходяться у різних площинах. Точка W показуєнеефективне використання ресурсів. Економіка за даних ресурсів могла бвиробляти більше продовольства та таку ж кількість розваг, яка відповідає точціU, або більше розваг і неменше, ніж у точці W, продовольства.

Розподіл ресурсів є неефективним, якщо в економіці існуєможливість виробляти більшу кількість якого-небудь товару або послуг за наявнихресурсів без скорочення випуску інших товарів або послуг. Ефективневикористання ресурсів означає, що для суспільства неможливо отримувати більшукількість одного блага без того, щоб не зменшити кількість іншого.

Отже, всі точки, які лежать на кривій, що визначають межувиробничих можливостей, є ефективними. Точки, що знаходяться на площині АОЕ(ліворуч від кривої), відповідають ситуації, в якій економіка нерезультативновикористовує ресурси. Проте це не означає, що ресурси, що використовуються,безкорисні чи бездіють. Наприклад, тяжка, але погано організована робота можепризвести до меншого, ніж це можливо, випуску продукції.

Точка II розташована на площині, яка характеризує випадки, колигранична пропозиція ресурсів робить неможливим виробництво (за межами кривоївиробничих можливостей). Отже, дефіцит ресурсів обмежує економічний вибір міжточками на або всередині даної кривої.

Економіка прагне до повноти і ефективного використання виробничихресурсів, внаслідок чого між різними їх елементами встановлюються оптимальніабо найбільш доцільні пропорції [25, ст. 32–33]

Економіка вивчає шляхи найкращого використання того, чим миволодіємо. Оскільки наші потреби практично безмежні, а наші ресурси рідкісні,ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, щозалишається суспільству, то це домагатися найповнішого задоволення своїхпотреб. Економіка – наука про ефективне використання рідкісних ресурсів.

Ефективність економіки характеризує зв'язок між кількістю одиницьрідкісних ресурсів, що застосовуються у процесі виробництва, й отриманою врезультаті кількістю необхідного продукту. Економіка є ефективною у разі, якщосуспільство не може збільшити виробництво одного товару без зменшеннявиробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничихможливостей.

Суспільство намагається використати свої рідкісні ресурсиефективно, тобто воно бажає отримати максимальну кількість корисних товарів іпослуг, виготовлених із його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно маєзабезпечити і повну зайнятість, і повний обсяг виробництва [13, ст. 43]

Термін «ефект» у перекладі з латинської означає «результат». Ефектможе бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли змінидеструктивні, або нульовим, коли змін немає. Визначення ефективностівиробництва полягає в оцінці його результатів. Такими результатами можуть бутиобсяги виготовленої протії в натуральному чи вартісному виразі або прибуток.Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги зробити висновок проефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, коюціною отримані ці результати. Тому для отримання об'єктивної оцінкиефективності підприємства необхідно також врахувати оцінку витрат, що дализмогу одержати ті чи інші результати. Процес виробництва здійснюється черезпоєднання факторів, що його визначають умови засобів праці (основні засоби),предметів праці (оборотні фонди), робочої: (трудові ресурси). Крім того, навиробництво впливають також певні фактори: організаційні, управлінські, технологічніта інші фактори. Тож за оцінку витрат логічно взяти оцінку всіх переліченихресурсів. [28, ст. 499]

Ефективністьвиробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобіввиробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. [15, ст. 449]

3.3Особливості факторів виробництва в Україні.

Світовий досвід показує, що країни, як правило, експортують тупродукцію, для якої у них є надлишок факторів виробництва і яка має найменшувідносну вартість, а імпортують, навпаки, товари, що потребують дефіцитнихфакторів і підвищення витрат на їх виготовлення. Тому основна увага у практичній роботі зпідвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості факторамивиробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі і створенняконкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створенняконкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії таджерелами відтворення, що також треба враховувати. Свого часуконкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності у неї трьохосновних факторів виробництва – природних ресурсів, трудових ресурсів такапіталу. З розвитком виробництва і технічним прогресом конкурентоспроможністьстали визначати фактори вищого рівня, так звані розвинуті – це, насамперед,інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Алевизначальну роль у створенні конкурентних переваг відіграють спеціалізованіфактори, спеціальна інфраструктура, спеціальні знання у вигляді науково-технічнихбаз даних по окремих галузях і виробництвах, наявність фахівців відповідногопрофілю знань тощо. Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторамивиробництва та ефективності їх використання у порівнянні з 6-ома економічнонайрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія,Канада) свідчить, що наша держава має досить високий рейтинг: у забезпеченостісільгоспугіддями – 3 місце, трудовими ресурсами – 4 місце, науковим потенціалом– 3 місце. Алещодо реалізації цих можливостей, то на сьогодні це – парадокс. За ефективністювикористання факторів виробництва Україна, як і Росія та інші країни СНД,посідають останні місця, набагато поступаючись розвинутим країнам світу. ВідФранції, наприклад, відставання сягає: щодо використання сільгоспугідь – у 10–12разів, трудових ресурсів – у 7–15 разів, основного капіталу – в 2–3 рази,наукового потенціалу – більш як у 20 разів.

Незважаючина всі умовності таких порівнянь, відмінності настільки разючі, що не можна незвертати на це уваги при визначенні основних заходів промислової політики щодопідвищення конкурентоспроможності.

Разом з тим, світовий досвід свідчить, що наявність факторіввиробництва є важливою, але недостатньою умовою успішної конкуренції. Для цьогоще потрібні певний попит на продукцію, зокрема, вимогливі споживачі,конкурентноспроможні постачальники і суміжники, сумлінне ведення конкуренції,відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку і підвищенняконкурентоспроможності. На жаль, практична відсутність конкуренції навнутрішньому ринку, його незначна місткість і патологічна невибагливістьукраїнських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростанняконкурентоспроможності вітчизняної продукції. Підприємства не можуть вироблятиконкурентноспроможну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якостіна внутрішньому. Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є їїпродовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовомуринку, в ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їхекспансія йшла через його насичення.

Певноюмірою у нас теж спостерігається насичення внутрішнього ринку, але внаслідокрізкого падіння внутрішнього споживання та незначних масштабів інноваційноїдіяльності підприємств. У деяких випадках українська продукція виявляєтьсянеконкурентоспроможною внаслідок відсутності відповідних сертифікатів якостіабо ж використання таких систем оцінки якості товарів, які не відповідаютьзагальноприйнятим у світі. Відмічені негативні тенденції призвели до витісненняукраїнських товарів не тільки з зовнішнього, а й з внутрішнього ринку.Нарощування обсягів імпорту, скорочення попиту на вітчизняну продукцію, а такожнеможливість її реалізації призвели до збільшення залишків такої продукції наскладах підприємств. Головними причинами інноваційної кризи слід визнати браккоштів, недосконалість законодавчої бази, а також так звану політикуневтручання з боку урядових структур в інноваційну діяльність.

Оцінка потенційних можливостей окремих галузей економіки України щодопідвищення конкурентоспроможності дозволяє визначити опорні галузі івиробництва, які повинні узяти на себе провідну роль у розвитку економіки, азгодом й зайняти ключові місця в її структурі. Для України це, насамперед,переробні галузі матеріаловиробляючого комплексу (металургійна, хімічна,будівельних матеріалів), наукоємні й високотехнологічні галузі машинобудуваннята оборонної техніки, а також легкої і харчової промисловості. Багато підприємств цихгалузей вже зарекомендували себе конкурентоспроможними суб’єктами зовнішньогоринку, але їх позиції там поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми іколивання кон’юнктури на світовому ринку.

Підсилення конкурентних позицій в опорних галузях переробноїпромисловості може бути досягнуто тільки за умов істотного збільшенняінвестиційних можливостей і нагромадження інноваційного потенціалу. Інвестиціївзагалі мають домінантне значення для галузей з підвищеною капіталоємністю, деекономічні показники їх діяльності, власне ефективність, суттєво залежать відмасштабів виробництва. Враховуючи, що в Україні переважна більшість галузейвідповідає саме цим критеріям, проблема пошуку інвестиційних ресурсів набуваєнадзвичайного значення.

Загальним для країн СНД є й те, що всі вони при розробціпромислової політики і, зокрема, конкурентної стратегії у тій чи іншій галузіповинні вирішувати проблему інвестиційного забезпечення заходів щодо оновленнявиробничого апарату та підвищення конкурентоспроможності виробництва. Незважаючи на те, зарахунок яких джерел відбувається інвестування (залучення портфельних чи прямихінвестицій або використання власного прибутку), цей процес має здійснюватися вумовах превалюючого визначення, що направлення коштів у виробництво длязабезпечення його конкурентних переваг має безперечний пріоритет над їх «проїданням».На жаль, відповідні умови для такої поведінки інвесторів поки що відсутні як вУкраїні, так і в інших країнах СНД.

Звідси витікає висновок, що для більшості галузей промисловості,особливо тих, де переважають застарілі виробничі фонди і не вистачаєінвестиційного потенціалу, дуже мало шансів протистояти в конкурентній боротьбіна зовнішньому ринку. Але підстави для такого висновку виникають лише в разі конкуренціїз високорозвинутими країнами. Що ж до країн СНД, де склалися відносно рівніумови щодо технічного оснащення та фінансового забезпечення виробництва, тоуспішна конкуренція між ними не тільки можлива, а й необхідна, бо саме вонаспонукатиме національних виробників до пошуку резервів оновлення виробничогоапарату, впровадження новітніх методів і технологій, освоєння сучасних галузейвиробництва. Адже щоб повністю не втратити конкурентоспроможність і неопинитися на периферії світового господарства.

Висновки

Основоюжиття людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щобжити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло,тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лишете, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засобидо життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудовудіяльність людей.
Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, абофаз:

а) власневиробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г)споживання.

Зачас свого існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва– натуральну, товарну і безпосередньо суспільну.

Виробничі відносини – це відносини людей у процесі виробництва.Панівні виробничі відносини визначають суспільно-економічний тип людини(рабовласник і раб, феодал і селянин, капіталіст і найманий робітник,колективний власник у системі соціальне організованого ринкового господарства).Форма власності на засоби виробництва визначає місце людини у системісуспільного виробництва, частку її у створюваному суспільному продукті,інтереси та мотивацію її діяльності. Поєднання людини із засобами виробництвадля здійснення процесу праці може бути на основі позаекономічних (наприклад,насильницького примусу) або економічних методів.

Суспільне виробництво, як і його фактори, завжди маєконкретно-історичну соціально-економічну форму. Тому і людина як головнийфактор продуктивних сил в той самий час є суб'єктом (носієм) економічних,виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають таіснують у процесі спільної трудової діяльності людей.

Особистий фактор виробництва становлять трудові колективи, люди,зайняті суспільнокорисною працею в галузях матеріального і нематеріальноговиробництва. Це працівники промисловості, будівництва, сільського господарства,транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури,охорони здоров'я, тобто всі категорії трудящих, результатом праці яких є певнийкорисний результат: матеріальний продукт або послуга Трудові ресурси виступаютьособистим фактором виробництва тому, що кожний робітник є носієм робочої сили,яка створює життєві блага, вдосконалює техніку виробництва. Робоча сила – цездатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей,що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Уцивілізованому суспільстві робоча сила є особливою власністю робітника, тобтолише він може розпоряджатися і використовувати свою робочу силу відповідно досвоїх потреб та інтересів.

Предмети праці – це всі об'єкти, на які направлена праця людини:

- предмети, дані природою;

- сировина (створені людьми предмети праці);

- вторинні ресурси;

- штучні матеріали, яких немає в природі (штучні тканини, полімерні,
керамічні матеріали).

Предмети і засоби праці разом складають засоби виробництва. Вониприводяться в рух працівниками виробництва. Засоби виробництва і люди, якіприводять їх у рух (тобто робоча сила), складають продуктивні сили.

Ефективність виробництва – це комплексневідбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили(працівників) за певний проміжок часу.

Ефективність виробництва являє собоюкомплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва іробочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненоюринковою економікою для окреслення результативності господарюваннявикористовують інший термін – продуктивність системи виробництва іобслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці,капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітнихтоварів та послуг.

Суть проблемипідвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожнуодиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягатимаксимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку).Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва(діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої)праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретнихпоказниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктівгосподарювання.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія. Політекономія: Підручник. –К.: «Знання – Прес», 2004. – 615 с.

2. Базілінська О.Я., Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посбник /За ред. О.Я. Базілінської. Вид-ня 2-ге, перероб. Та доп. – К.: Центр навчальноїлітератури, 2005. – 352 с.

3. Балабанова Л.В. Маркетинговий менеджмент:Навч. посіб., К.: Знання, 2004. – 354 с.

4. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія:Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центрнавчальної літератури, 2005. – 652 с.

5. Бобров В.Я. Основиринкової економіки. – Київ: Либідь,
1995– 220 с.

6. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3-тевид., випр. і доп.– К.: Знання-Прес, 2006. – 350 с.

7. Ватаманюк З.Г. та інші Економіка: Посібник. – К.: Либідь,1999. – 384 с.

8. Веріан Гел Р. Мікроекономіка: проміжний рівень. Сучаснийпідхід /Пер. з англійської Сергія Слухая. – К.: Лібра, 2006. – 632 с.

9. Вініченко І.І., Дацій Н.В., Корецька С.О. Мікроекономіка:Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 272 с.

10. Гальперин В.М.,Игнатьев СМ., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2-х т. / Общая редакция В.М. Гальперина.С.-Пб.: Экономическая школа, 1994. Т.1. – 349 с.

11. Гальчинський А.С.та інші Основи економічних знань: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1999. –544 с.

12. Гальчинський А.С.,Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб./ 2-е вид. К.: Вища школа, 2002. –543 с.

13. Дзюбик С.Д., Ривак О.С. Основиекономічної теорії: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 481 с.

14. Добринін А. І.Економічна теорія. – Санкт-Петербург: Пітер, 2003. – 544 с.

15. Економіка підприємства:Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 449 с.

16. Кривенко К.Т.,Бєляєв О.О. та інші Політична економія: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. –508 с.

17.Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс:Принципы, проблемы иполитика. В 2-х т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т.1. – М.: Республика, 1992. – 399 с.

18.Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс:Принципы, проблемы иполитика. В 2-х т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т.2. – М.: Республика, 1992. – 400 с.

19. Основиекономічної теорії / За ред. С.В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальнихзакладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 472 с.

20. Політичнаекономія: Навч. посіб. / Г.А. Оганян, В.О. Паламарчук, А.П. Румянцев та ін.; За заг.ред. Г.А. Оганяна.– К.: МАУП, 2003. – 520 с.

21. Райхлин Э. Основы экономической теории.Микроэкономическая теория рынков продукции. – М.: Наука, 1995. – 347 с.

22.Слухай СВ. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – Київ: Лібра, 1998. – 256 с.

23.Степанов О.М.,ФіцулаМ.М. Основи психологіїі педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 520 с.

24. Тигова Т.Н. Микроэкономика:Краткий курс лекций. – 3-е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2003. – 68 с.

25. Федоренко В.Г.,Ніколенко Ю.М., Віденко О.М., Денисенко М.П., Руженський М.М. Основиекономічної теорії: Підручник / За науковою редакцією проф. Федоренка В.Г.– К.: Алерта, 2005. – 511 с.

26. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика:анализ и применение. В 2-х т. Т.Н. Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1992. – 384 с.

27. Экономика: Учебник / Под. ред. доц. А.С. Булатова– М.: Издательство БЕК, 1995. – 632 с.

еще рефераты

Еще работы по экономике

Реферат по экономике

Сущность и методы статистического наблюдения

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Сущность и причины экономического цикла. Экономическая политика

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Таможенное тарифное регулирование. Анализ государственного регулирования бизнеса

1 Сентября 2013

Реферат по экономике

Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки

1 Сентября 2013