Реферат: Структура капіталу підприємства та шляхи її оптимізації

Міністерство науки та освітиУкраїни

Київський національнийторгівельно-економічний університет

Кафедра економікипідприємництва

Курсова робота

з курсів: “Економікапідприємств”, “Фінанси підприємств”
на тему:

“Структура капіталупідприємства
та шляхи її оптимізації”

Виконала:
студентка III курсу
1 групи ФЕМП
Ярмак О.О.

Науковийкерівник:
канд. екон. наук,
доц. Гринюк Н.А.

Київ 2002

/>/>План

План. 2

Вступ. 3

1. Сутність фінансового капіталу підприємства та йогороль в забезпеченні ефективної діяльностіпідприємства. 4

2. Методичні підходи доуправління капіталом підприємства та його структурою… 15

3. Критерії та показникиоцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою   35

4. Шляхи оптимізації структури капіталу підприємства. 54

Висновок. 61

Література. 62

/>/>Вступ

Діяльність підприємства в умовах ринковоїекономіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу ігалузевої спрямованості безпосередньо залежить від фінансового капіталу та йогоструктури. Досягнення стратегічних цілей підприємства також значно залежить відефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобтовизначення загальної потреби в них, формування оптимальної структури, умов їхзалучення.

Сучасне економічне становище потребує відвласників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважногоконтролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бооптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток,рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності таплатоспроможності. Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпеченнятакого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового капіталупідприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарськоїдіяльності підприємства. Для контролю за поточним станом структури капіталунеобхідно регулярно визначати показники оцінки ефективності управліннякапіталом підприємства.

Проблеми управління капіталом підприємства тайого структурою широко висвітлюються провідними вченими-економістами:І.О. Бланком, В.В. Ковальовим, Є.С. Стояновою,Т.В. Тепловою та ін.

Метою даної курсової роботи є огляд, аналіз тапорівняння методичних підходів до управління капіталом підприємства та йогоструктурою, дослідження різноманітних трактувань сутності капіталу та його ролів забезпеченні ефективної діяльності підприємства, дослідження основнихкритеріїв та показників оцінки ефективності управління капіталом підприємствата його структурою і шляхів оптимізації структури капіталу підприємства.

/>/>1. Сутність фінансового капіталу підприємства та його роль взабезпеченні ефективної діяльності підприємства

Для забезпечення нормального процесуфінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності йорганізаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал — економічна категорія,відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходукраїни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створеннята розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтересидержави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі науковогодослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бутивизначення поняття “фінансовий капітал підприємства”. Формулювання цьогопоняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії,але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов’язаних ізбагатогранною економічною категорією “капітал”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічнакатегорія існує об’єктивно і його природа визначається не суспільно-економічноюформацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формуванняпідприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньоїдіяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовуєтьсясуб’єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно достратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Поняття “фінансовий капітал” на відміну відпоняття “капітал” з’явилося в науковому обороті відносно недавно, на початку XXстоліття після виходу в 1910 році однойменної книги німецького соціалістаР. Гільфердінга.

Досліджуючи сутність капіталу в новихісторичних умовах економічного розвитку провідних країн світу він дійшоввисновку, що промисловість стає дедалі залежнішою від банківського грошовогокапіталу. Відбувається проникнення банківського капіталу в промисловість, урезультаті чого відбувається злиття капіталів. Об’єднання банківського капіталуз промисловим він визначив поняттям “фінансовий капітал”. ДаліР. Гільфердінг пише: “фінансовий капітал — це капітал, що перебуває урозпорядженні банків і застосовується промисловцями”.

Таким чином, німецький соціаліст розглядавфінансовий капітал не стільки з позиції фінансової науки, скільки як специфічнуформу розвитку монополістичного капіталізму.

Що стосується теорії фінансів, то в радянськийперіод капітал у будь-якій його формі не був об’єктом її дослідження і лише зпочатком ринкової економіки почалося формування наукового розуміння економічноїприроди капіталу підприємства. При цьому більшість сучаснихекономістів-фінансистів розглядають поняття “фінансовий капітал” як синонімфінансових ресурсів.

Так, І.Т. Балабанов пише: “Капітал —це частина фінансових ресурсів. Капітал — це гроші, пущені в обіг, ідоходи, що вони приносять від цього обігу”.

Н.А. Русак і В.А. Русак зазначають,що капітал “… це кошти, вкладені в суб’єкт господарювання для початку абопродовження господарської діяльності з метою одержання прибутку (доходу)”.

В.В. Селезньов дає таке визначеннякапіталу: “Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничогопроцесу (купівля сировини, товарів та інших предметів праці, робочої сили,інших елементів виробництва), е капітал у його грошовій формі”.

С.В. Моісеєв і В.І. Терьохінвважають, що фінансовий капітал — це фінансові кошти підприємства, відбитів пасиві його бухгалтерського балансу. При цьому фінансовий капіталпідрозділяється на власний, тобто сформований за рахунок власних джерелфінансових ресурсів, і позиковий, формування якого здійснюється за рахунокпозикових фінансових джерел.

В.Г. Бєлоліпецький визначає капітал як“… частину фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот, і доходи, що вониприносять від цього обороту. У цьому розумінні капітал виступає як перетворенаформа фінансових ресурсів”.

І.О. Бланк, розглядаючи капітал з позиціїфінансового менеджменту формулює його визначення таким чином: “Капіталпідприємства характеризує загальну вартість коштів у грошовій, матеріальній танематеріальній формах, інвестованих у формування його активів”.

А.М. Ковальова, М.Г. Лапуста,Л.Г. Скамай розглядають фінансовий капітал як сукупність власних іпозикових фінансових ресурсів, що використовуються для фінансування активів ізметою одержання прибутку. “Частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою воборот, і доходи, що вони приносять від цього обороту, мають назву капітал, щовиступає як перетворена форма фінансових ресурсів. Іншими словами,капітал — це значна частина фінансових ресурсів, яка авансується таінвестується у виробництво з метою одержання прибутку”.

А.В. Бусигін розглядає капітал з точкизору окремого підприємця: “Під капіталом розуміється все те, що допомагаєреалізувати підприємницьку ідею та досягати цілей, які він ставить”.

А.І. Балабанов висловлюється таким чином,що “Капітал — це частина фінансових ресурсів. Капітал — це гроші, щовведені в оборот та приносять доход від цього обороту. Оборот грошейздійснюється шляхом вкладання їх у підприємництво, наданні в позику, передачі воренду. Капітал — це гроші, призначені для отримання прибутку”.

Досліджуючи сутність поняття “фінансовийкапітал підприємства”, доцільно представити точку зору з цього питаннязакордонних економістів, тим більше, що вони не перебували під впливом строговизначеного трактування цього поняття, що існувало в колишньому СРСР.

У закордонній фінансово-економічній літературірозуміння, що фінансовий капітал підприємства є сукупністю фінансових коштівсклалося досить давно і використовується не тільки в теорії, а й у практичнійдіяльності фірм. Зокрема, таке розуміння фінансового капіталу можна знайти вроботах С. Фішера, Р. Дорнбуша, Р. Шмалензі, Б. Мінца,М. Шварца, Дж. Робінсона й інших. Наприклад, С. Фішер,Р. Дорнбуш, Р. Шмалензі у своїй капітальній роботі “Економіка”розглядають фінансовий капітал як фінансовані кошти, що їх вкладають власникипідприємства, акціонери в розвиток суб’єкта господарювання. При цьому авторирозрізняють власний і позиковий фінансовий капітал як складові сукупногофінансового капіталу підприємства.

Таким чином, підходи, що існують в економічнійлітературі, до розуміння фінансового капіталу залежать від тих позицій учених,з яких вони розглядають цю об’єктивну економічну категорію. Звичайно,визначення поняття “фінансовий капітал підприємства” відрізняється одне відодного, що є цілком закономірним через достатню складність цієї категорії і неоднозначні підходи до її розумінню Щоб визначитися в розумінні фінансовогокапіталу, необхідно розкрити основні ознаки цієї категорії. Розгляд основнихознак фінансового капіталу підприємства спрямовано на формулювання теоретичнихположень, що можуть бути використані фінансовою наукою в практиці керуванняфінансовою діяльністю сучасних підприємницьких структур і не торкаютьсясоціально-економічних відносин, пов’язаних з цією категорією.

Економічна природа фінансового капіталупідприємств має такі основні ознаки:

1. Фінансовий капітал підприємства засвоєю економічною суттю відбиває процес створення розподілу та використання івідтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так івсієї економічної системи держави. Ця ознака фінансового капіталу характеризуєформування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсівпідприємства в процесі фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

2. Фінансовий капітал підприємствазнаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів.Ця ознака фінансового капіталу виступає як необхідна умова організаціїпідприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил нетільки суб’єкта господарювання, а і усієї економіки країни. Без фінансовогокапіталу інші необхідні фактори виробництва (земля, праця, підприємницькіздібності), як свідчить реальна практика господарювання, дають незначнийрезультат.

3. Фінансовий капітал підприємства —це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб’єктагосподарювання, а й об’єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьомусвоєму значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданоївартості, розподіл і перерозподіл котрої забезпечує формування фінансовихресурсів як на рівні суб’єкта підприємництва, так і на рівні держави. Завдякицьому зростають економічна міць і підприємства, і держави, їхні соціальніможливості.

4. Фінансовий капітал підприємства єджерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так інайманих робітників, а через фінансову систему країни — усіх членівсуспільства. При цьому забезпечується визначений рівень добробуту, що залежитьвід продуктивного використання фінансового капіталу, а також від масштабів йогоформування в процесі розподілу створеної вартості на конкретному підприємстві ірозподілу ВВП в масштабах країни. Збільшення обсягів капіталізації фінансовихресурсів сприяє зростанню добробуту суспільства в майбутніх періодах, у той часяк збільшення поточного споживання скорочує можливості формування фінансовогокапіталу і зменшує його продуктивну силу в майбутньому, що негативновідбивається в перспективі на добробуті.

5. Фінансовий капітал підприємства єнайважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарськоїдіяльності підприємства. Ця ознака фінансового капіталу проявляється в йогоздатності до самозростання, що пов’язано з процесом ефективного формування,розподілу і використання прибутку, надходжень і доходів, можливістю постійногонарощування обсягів капіталізації фінансових ресурсів.

6. Фінансовий капітал підприємства єголовним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій своїй якості виступає невесь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, щохарактеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові тавласні обігові активи. Обсяги власного фінансового капіталу підприємства євідправною точкою для використання позикових фінансових коштів, підвищеннянадійності й інвестиційної привабливості підприємства, що формує базу оцінкийого ринкової вартості.

7. Фінансовий капітал підприємства єчинником ризику, що визначається самим процесом його формування тавикористання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється вневизначеності при одержані доходів і надходжень, їхньому розподілі івикористанні, а також неоднозначності ситуацій при взаємодії з різнимиінвесторами і кредиторами. Використання фінансового капіталу в процесігосподарської діяльності також породжує ризик утрати фінансових ресурсів,упущеної вигоди, що, безумовно, відбивається на одержанні доходів і відтвореннісамого фінансового капіталу.

8. Фінансовий капітал підприємствахарактеризується і фактором часу. З цього боку фінансовий капітал розглядаєтьсяяк джерело поточного і майбутнього добробуту. Як джерело поточного добробутуфінансовий капітал має приносити швидкий дохід підприємству, а отже, і йоговласникам. У зв’язку з цим виникає прагнення використовувати фінансовий капіталне для довгострокового інвестування, а з метою швидкої обіговості з максимальноможливим доходом. Це зумовлює напрями вкладення фінансового капіталу, йогопереливання у галузі з вищою нормою поточного доходу і меншим періодом відтворення.З іншого боку, рух фінансового капіталу в масштабах економічної системиприводить до вирівнювання норми доходу, що змушує підприємства та їхніхвласників здійснювати довгострокові вкладення фінансового капіталу, щопринесуть свої доходи не в поточному, а в майбутньому періоді. Передпідприємством завжди існує альтернатива використання фінансового капіталу, якапов’язана з фактором часу. Саме вона потребує оптимізації управлінських рішеньщодо поточного і перспективного формування і використання фінансового капіталуяк можливого джерела добробуту.

9. Фінансовий капітал підприємства єосновою для створення і функціонування підприємств різних форм власності. З цихпозицій істотне значення має початковий, або стартовий, капітал. Початковийфінансовий капітал підприємства необхідний для будь-якого підприємстванезалежно від галузі, регіону і форми підприємництва. Для суб’єктівгосподарювання, які є юридичними особами, початковий обсяг фінансового капіталузнаходить відображення в статуті підприємства і (чи) засновницьких документах істановить суму статутного (акціонерного) капіталу або фонду. Статутний капіталяк початкова базова сума фінансового капіталу підприємства забезпечує не тількиобов’язкову умову для державної реєстрації підприємства, а й створює необхідністартові фінансово-економічні умови нормальної діяльності підприємницькоїструктури.

З урахуванням наявних підходів в економічнійлітературі, основних ознак, що характеризують фінансовий капітал підприємства,його визначення в узагальненому виді може бути сформульоване так: фінансовийкапітал підприємства являє собою сукупність капіталізованих фінансовихресурсів, що використовуються власниками і менеджерами в економічному процесівідтворення вартості як джерело фінансування господарської діяльності з метоюодержання доходу, формування якого в економічній системі держави здійснюєтьсяна ринкових принципах і підходах.

Розглянемо докладно окремі види капіталупідприємства у відповідності з класифікацією І.О. Бланка.

1. За приналежністю підприємствувиділяють власний та позиковий види його капіталу. Власний капітал характеризуєзагальну вартість засобів підприємства, що належать йому на правах власності тавикористовуються ним для формування певної частини активів. Ця частина активів,що сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, представляєсобою чисті активи підприємства. Позиковий капітал характеризує залучені дляфінансування розвитку підприємства на зворотній основі грошові кошти або іншімайнові цінності. Усі форми позикового капіталу, що використовуєтьсяпідприємством, представляють собою його фінансові зобов’язання, що належать допогашення у передбачені строки.

2. За метою використання у складіпідприємства можуть бути виділені наступні види капіталу: виробничий позичковийта спекулятивний. Виробничий капітал характеризує засоби підприємства, щоінвестовані в його операційні активи для здійснення виробничо-збутової йогодіяльності. Позичковий капітал представляє собою ту частину, якавикористовується підприємством в процесі інвестування у грошові інструменти(короткострокові та довгострокові депозитні вкладення в комерційних банках), атакож у боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселіі т.п.) Спекулятивний капітал характеризує ту його частину, яка використовуєтьсяв процесі здійснення спекулятивних (що базуються на різниці в цінах) фінансовихоперацій (придбання деривативів в спекулятивних цілях і т.п.).

3. За формами інвестуваннярозрізняють капітал в грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, щовикористовується для формування статутного фонду підприємства. Інвестуваннякапіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств,збільшенні об’єму їх статутних фондів.

4. За об’єктом інвестуваннявиділяють основний та оборотний види капіталу підприємства. Основний капіталхарактеризує ту частину капіталу, що використовується підприємством, якийінвестований і всі види його необоротних активів (а не тільки в основні засоби,як це часто трактується в літературі). Оборотний капітал характеризує ту йогочастину, яка інвестована у всі види його оборотних активів.

5. За формою надходження в процесікругообігу, тобто в залежності від стадій загального циклу цьогокругообігу, розрізняють капітал підприємства у грошовій, виробничій та товарніййого формах.

6. За формами власності виявляютьприватний та державний капітал, що інвестований в підприємство в процесіформування його статутного фонду. Таке розподілення капіталу використовується впроцесі класифікації підприємств за формами власності.

7. За організаційно-правовими формамидіяльності виявляють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капіталпідприємств, створених у формі акціонерних товариств), пайовий капітал (капіталпартнерських підприємств — товариств з обмеженою відповідальністю,командитних товариств і т.п.), індивідуальний капітал (капітал індивідуальнихпідприємств — сімейних і т.п.).

8. За характером використання угосподарському процесі виділяють працюючий та непрацюючий види капіталу.Працюючий капітал характеризує ту його частину, яка приймає безпосередню участьв формуванні доходів та забезпеченні операційної, інвестиційної та фінансовоїдіяльності підприємства. Непрацюючий (або “мертвий”) капітал характеризує туйого частину, яка інвестована в активи, що не приймають безпосередньої участі уздійсненні різних видів господарської діяльності підприємства та формуваннійого доходів.

9. За характером використаннявласниками виділяють споживаний та накопичувальний (реінвестований) видикапіталу. Споживаний капітал після його розподілу на цілі споживання втрачаєфункції капіталу. Він являє собою дезінвестиції підприємства, що здійснюються зметою споживання (вилучення частини капіталу з необоротних та оборотних активівз метою виплати дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналуі т.п.). Накопичувальний капітал характеризує різні форми його приросту впроцесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.п.

10. За джерелами залученнярозрізняють національний (вітчизняний) та іноземний капітал, інвестований впідприємство. Такий розподіл капіталу підприємств використовується в процесівідповідної їх класифікації.

11. За відповідністю правовим нормамфункціонування розрізняють легальний та “тіньовий” капітал, якийвикористовується в процесі господарської діяльності підприємства. Широковикористовуваний на сучасному етапі економічного розвитку країни “тіньовий”капітал є своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі“правила гри” в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподатковуванняпідприємницької діяльності. Зростання обсягу використання “тіньового” капіталув господарській діяльності підприємств служить для держави своєрідниміндикатором низької ефективності прийнятих рішень в галузі податковогорегулювання використання капіталу в підприємницький діяльності з позиційдотримання паритету інтересів як держави, так і власників капіталу.

Структура капіталу представляє собоюспіввідношення власних та позикових фінансових коштів, що використовуютьсяпідприємством в процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу, що використовуєтьсяпідприємством визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційноїта інвестиційної його діяльності, здійснює активний вплив на кінцеві результатицієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власногокапіталу (тобто на рівень економічної та фінансової рентабельностіпідприємства), визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості таплатоспроможності (тобто рівень основних фінансових ризиків) і остаточно формуєспіввідношення в ступенях прибутковості та ризику в процесі розвиткупідприємства.

Формування структури капіталу нерозривнозв’язане з урахуванням особливостей кожної з його складових частин.

Власний капіталхарактеризується наступними позитивними особливостями:

1. Простотою залучення, так як рішенняпов’язані із збільшенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніхджерел його формування) приймаються власниками та менеджерами підприємства безнеобхідності отримання згоди інших господарюючих суб’єктів.

2. Більш високою здатністю генеруванняприбутку у всіх сферах діяльності, так як при його використанні непотрібнавиплата позикового відсотку у всіх його формах.

3. Забезпеченням фінансової стійкостірозвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, авідповідно і зниженням ризику банкрутства.

Разом з тим, йому властиві наступні недоліки:

1. Обмеженість обсягу залучення, авідповідно, і можливостей суттєвого розширення операційної та інвестиційноїдіяльності підприємства. В періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремихетапах його життєвого циклу.

2. Висока вартість у порівнянні зальтернативними позиковими джерелами формування капіталу.

3. Невикористана можливість приростукоефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позиковихфінансових коштів, так як без такого залучення неможливо забезпечитиперевищення коефіцієнту фінансової рентабельності діяльності підприємства надекономічною.

Таким чином, підприємство, що використовуєтільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнтавтономії дорівнює одиниці), але обмежує темпи свого розвитку (так як не можезабезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів в періодисприятливої кон’юнктури ринку) та не використовує фінансові можливості прироступрибутку на вкладений капітал.

Позиковий капіталхарактеризується наступними позитивними особливостями:

1. Достатньо широкими можливостямизалучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства, наявностізалогу або гарантії поручителя.

2. Забезпеченням росту фінансовогопотенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів ізростання темпів росту обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно звласним капіталом за рахунок забезпечення ефекту “податкового щита” (вилученнявитрат на його обслуговування з оподатковуваної бази при сплаті податку наприбуток).

4. Здатністю генерувати прирістфінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

В той же час, використання позикового капіталумає наступні недоліки:

1. Використання цього капіталу генеруєнайбільш небезпечні фінансові ризики в господарській діяльностіпідприємства — ризик зниження фінансової стійкості та втратиплатоспроможності. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомоїваги використання позикового капіталу.

2. Активи, сформовані за рахунокпозикового капіталу, генерують меншу (при інших рівних умовах) норму прибутку,яка знижується на суму виплачуваного позикового проценту у всіх його формах(проценту за банківський кредит, лізингової ставки; купонного проценту пооблігаціям, вексельного проценту за товарний кредит та ін.).

3. Висока залежність вартості позиковогокапіталу від коливань кон’юнктури фінансового ринку. В ряді випадків призниженні середньої ставки позикового проценту на ринку використання ранішеотриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) стає для підприємстваневигідним у зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитнихресурсів.

4. Складність процедури залучення(особливо у великих розмірах), так як надання кредитних ресурсів залежить відрішення інших господарюючих суб’єктів (кредиторів), потребує інколи відповіднихсторонніх гарантій або залогу (при цьому гарантії страхових компаній, банківабо інших господарюючих суб’єктів надаються, як правило, на платній основі).

Таким чином, підприємство, яке використовуєпозиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (зарахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансовоїрентабельності діяльності, але в більшій мірі генерує фінансовий ризик іпогрозу банкрутства (які зростають по мірі збільшення питомої ваги позиковихкоштів у загальній сумі використаного капіталу).

З економічної сутності капіталу випливає йогооб’єктивна необхідність для забезпечення ефективної діяльності підприємства. Цянеобхідність визначається кількома моментами:

1. Фінансовий капітал необхіднийпідприємству для його державної реєстрації.

2. Механізмом організації виробничо-збутовоїта фінансово-інвестиційної та іншої діяльності. З цієї точки зору фінансовийкапітал необхідний підприємству для здійснення процесу фінансуваннягосподарської діяльності.

3. Виходом на проектні показники розвиткуі розміри підприємства.

4. Можливістю розширення масштабівгосподарської діяльності.

5. Створенням сприятливих фінансових умовпідвищення добробуту власників підприємства.

6. Формуванням можливостей задоволеннязростаючих потреб найманих робітників.

7. Створенням умов розвитку всієїекономічної системи держави, тому що через фінансовий капітал, його формування,використання, відтворення здійснюється реалізація інтересів не тількипідприємців, а й держави, і значить, всього суспільства.

Отже, фінансовий капітал підприємств якоб’єктивно існуюча економічна категорія забезпечує процес фінансуваннягосподарської діяльності підприємницьких структур, є важливим фактором розвиткунаціональної економіки України, її ринкової трансформації.

/>/>2. Методичні підходи до управління капіталом підприємства та йогоструктурою

Кожне підприємство прагне управляти фінансовимкапіталом та його структурою, тобто досягнути такого співвідношення внутрішніхта зовнішніх джерел коштів, яке б здійснювало максимальний позитивний вплив надосягнення його стратегічних цілей.

Питання управління структурою фінансовогокапіталу широко висвітлюються в економічній літературі та представлені різнимиточками зору на вирішення цієї проблеми.

/>Традиційнийпідхід

Послідовники цього підходу вважають, що а)вартість капіталу фірми залежить від його структури; б) існує оптимальнаструктура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу(СВК) і відповідно максимізує ринкову вартість фірми. При цьому наводятьсянаступні аргументи.

Середньозважена вартість капіталу залежить відвартості його складових, що узагальнено розподіляються на два види —власний та позиковий капітал. В залежності від структури капіталу вартістькожного з цих джерел змінюється, причому темпи зміни є різними. Численнідослідження показали, що помірне зростання частки позикових коштів, тобто деякепідвищення фінансового ризику, не викликає негайної реакції акціонерів в планіпідвищення потрібної доходності, однак при перевищенні деякої межі безпекиситуація змінюється і акціонери починають вимагати більшої доходності длякомпенсації ризику. Одночасно і вартість позикового капіталу, залишаючисьспочатку практично незмінною, при відповідній зміні складу джерел починаєзростати. Оскільки вартість позикового капіталу в середньому нижче, ніжвартість власного капіталу, існує структура капіталу, що називаєтьсяоптимальною, при якій показник СВК має мінімальне значення, а, відповідно,ринкова вартість фірми буде максимальною (див. графік 1 і 2).

/>

Графік 1. Традиційний погляд на залежністьвартості та структури капіталу

/>

Графік 2. Традиційний погляд на залежністьринкової вартості фірми та структури її джерел

Однак, оптимізація структури джерелфінансування по критерію максимізації ціни підприємства відображає однобічнийпогляд на проблему управління структурою фінансових ресурсів, так як невраховує вплив сформованої структури на результативні показники діяльностіпідприємства.

/>ПідхідМодільяні-Міллєра

Засновники другого підходу Ф. Модільяні іМ. Міллєра (1958 р.) стверджують протилежне — при деяких умовахринкова вартість фірми і вартість капіталу не залежать від його структури, а,відповідно, їх не можна оптимізувати, не можна нарощувати ринкову вартістьфірми за рахунок зміни структури капіталу.

При обґрунтуванні свого підходу Модільяні іМіллєр встановили ряд обмежень, зокрема:

·    передбачається наявність ефективного ринкукапіталу, зокрема, безкоштовність інформації, її доступність для всіхзацікавлених осіб, відсутність трансакційних витрат, можливість будь-якогорозподілу цінних паперів, раціональність поведінки інвесторів;

·    компанії емітують тільки два типи зобов’язань:боргові з безризиковою ставкою та акції (ризиковий капітал);

·    фізичні особи можуть здійснювати позикові операціїза безризиковою ставкою;

·    відсутні витрати, пов’язані з банкрутством;

·    вважається, що всі компанії знаходяться в однійгрупі ризику;

·    очікувані грошові потоки являють собою безстроковіануїтети (тобто зростання доходів не передбачається);

·    відсутні податки.

Деякі з цих обмежень навряд чи можна визнатиреалістичними, однак подальші дослідження показали, що це не здійснює суттєвоговпливу на основні висновки, що були отримані Модільяні і Міллєром. Крім того,деякі з обмежень були уточнені або зовсім зняті.

Одержані цими дослідниками результатирозрізнюються в залежності від передумови про наявність або відсутністьподатків на доходи фізичних і юридичних осіб. Розглянемо основні ідеї,сформульовані Модільяні і Міллєром.

Логіка теорії Модільяні-Міллєра вумовах відсутності податків на доходи юридичних і фізичних осіб

Введемо наступні позначення:

РВН          —      Ринковавартість фінансово незалежної компанії (тобто тої, що не залучає позиковийкапітал);

РВЗ          —      Ринковавартість аналогічної фінансово залежної компанії;

РВК           —      Ринковаоцінка власного капіталу компанії;

РПК           —      Ринковаоцінка позикового капіталу компанії;

ЧПОп        —      Чистийопераційний прибуток (прибуток до відрахування процентів та податків);

ВКН          —      Вартістьвласного капіталу фінансово незалежної компанії;

ВКЗ          —      Вартістьвласного капіталу фінансово залежної компанії;

ПК           —      Вартістьпозикового капіталу;

ПП            —      Ставкаподатку на прибуток.

Виходячи із зроблених передумов Модільяні іМіллєр довели два твердження:

Твердження 1. Ринковавартість компанії не залежить від структури капіталу і визначається шляхомкапіталізації її операційного прибутку за ставкою, що відповідає класу ризикуданої компанії:

/>

Твердження 2.Вартість власного капіталу фінансово залежної компанії являє собою сумувартості власного капіталу аналогічної (за доходом та рівнем ризику) фінансовонезалежної компанії та премії за ризик, рівної добутку різниці в значенняхвартості власного та позикового капіталу на величину фінансового левериджу:

/>

Ці два твердження як раз і показують, що змінаструктури джерел шляхом залучення більш дешевих позикових коштів не збільшуєринкову вартість компанії, так як вигода від залучення дешевого джереласупроводжується підвищенням ступеню ризику і відповідно вартості власногокапіталу.

/>

Графік 3. Залежність вартості та структурикапіталу за відсутністю податків згідно теорії Модільяні-Міллєра

Логіка теорії Модільяні-Міллєра зурахуванням податків на доходи юридичних осіб

В 1963 р. Модільяні і Міллєр опублікувалидругу статтю, присвячену структурі капіталу, в якій розглянули ситуацію, колине накладається умова про відсутність податків. В цьому випадку структуракапіталу вже здійснює вплив на ринкову вартість фірми. Їхні розробки зновпредставлені у вигляді двох тверджень.

Твердження 1.Ринкова вартість фінансово залежної компанії дорівнює сумі ринкової вартостіфінансово незалежної компанії тієї ж групи ризику та ефекту фінансовоголевериджу, що дорівнює добутку ставки податку на прибуток і величини позиковогокапіталу в ринковій оцінці:

/>

при цьому очевидно, що значення РВНпри відсутності позикового фінансування, що чисельно дорівнює РВК,знаходиться за формулою:

/>

Модель, що задається формулою, інодіназивається ідеальною моделлю Модільяні-Міллєра ринкової вартості фінансовозалежної компанії, в тому розумінні, що вона побудована при ідеальних умовах,що не враховують вплив деяких суттєвих факторів: зростання ризику можливихфінансових ускладнень і витрат, обумовлених агентськими відносинами.

Твердження 2. Вартістьвласного капіталу фінансово залежної компанії являє собою суму вартостівласного капіталу аналогічної (за доходом та рівнем ризику) фінансовонезалежної компанії та премії за ризик, що дорівнює добутку різниці в значенняхвласного і позикового капіталу на величину фінансового левериджу з поправкою,яка враховує економію на податках:

/>

Виходячи з наведених тверджень, можнапоказати, що середньозважена вартість капіталу фінансово залежної компаніїзменшується із зростанням фінансового левериджу.

/>

Графік 4. Залежність вартості та структурикапіталу з урахуванням податків згідно теорії Модільяні-Міллєра

В умовах припущення про наявність податківпоява позикових коштів в структурі джерел супроводжується зниженнямсередньозваженої вартості капіталу, а зростання фінансового левериджупризводить до зменшення СВК. Додатково слідує, що ринкова вартість компаніїзбільшується із зростанням фінансового левериджу і теоретично досягає максимумупри 100%-ному фінансуванні за рахунок позикового капіталу. Стосовно вартостівласного капіталу, її значення зростає, але меншими темпами, ніж в умовахприпущень про відсутність податків.

Не дивлячисьна привабливість та логічність з позиції математичного обґрунтуваннязалежностей між вартістю компанії та структурою її капіталу, теоріяМодільяні-Міллєра постійно підлягає суворій критиці з боку опонентів, так яквона не враховує реальних умов фінансового ринку (наявності діапазонупроцентних ставок, зростаючий ризик внаслідок залучення позикових коштів,необхідність сплати податкових платежів), що перетворюють фінансову структурупідприємства у важливий фактор впливу на його фінансове положення.

/>Компроміснийпідхід

Розвиток теорії Модільяні-Міллєра в планіурахування агентських витрат і витрат, пов’язаних з банкрутством призвело допояви так званої компромісної моделі.

Оптимальна структура капіталу за компромісноюмоделлю визначається співвідношенням вигод від податкового щита (можливостівключення плати за позиковий капітал в собівартість) та збитків від можливогобанкрутства.

/>

Графік 5. Збільшення вартості власногокапіталу через втрати банкрутства

Введення в розгляд збитків по організаціїдодаткового залучення позикового капіталу та витрат можливого банкрутства привеликому фінансовому важелі змінює поведінку кривих вартості капіталу призбільшенні позикового фінансування. Із зростанням фінансового важелю вартістьпозикового та акціонерного капіталу зростає.

При наближенні заборгованості до 100% із-зарізкого зростання вартості акціонерного капіталу (пов’язаного з витратамибанкрутства) вартість капіталу фірми максимізується. Оптимальна структуракапіталу фірми досягається при низькому фінансовому важелі, коли вартістьпозикового капіталу зростає повільно, що знижує вартість СВК, але це неконкретне значення рівня фінансового важеля, а деякий інтервал його значень, щодає фінансовому менеджеру компанії певну свободу у формуванні фінансовихджерел. Ціна компанії у компромісному підході перевищує ринкову оцінку “безважелевої”компанії, тобто такої, що не використовує фінансовий важіль, на величинуподаткової економії за вирахуванням витрат банкрутства (беручи до увагирізночасність чистих грошових потоків це перевищення буде складати PVекономії на податкових платежах за період часу — PV витратбанкрутства).

/>

Графік 6. Порівняння моделейМодільяні-Міллєра, що враховує податки, та компромісного підходу до оцінкикапіталу

На графіку 6: D1/V —рівень фінансового важеля, на якому витрати банкрутства матеріалізуються вгрошовій формі; D*/V — оптимальна структуракапіталу, при цьому значені фінансового важеля граничні податкові вигодидорівнюють граничним витратам банкрутства.

Витрати банкрутства залежать від ймовірностірозорення та ліквідації компанії і величини витрат, пов’язаних з цим процесом.При невеликих позиках ймовірність розорення низька і витрати банкрутства такожневеликі. Переваги в оподаткуванні призводять до зростання ринкової оцінкикапіталу компанії. В передбанкрутній ситуації акціонери часто відмовляються відмети максимізації ринкової оцінки всього капіталу, і починають діяти в своїхінтересах. Часто використовуваний спосіб рятування компанії — ризикованагра за рахунок власників позикового капіталу.

Названі дії акціонерів призводять до зниженняринкової оцінки всього капіталу компанії. Однак, використовуючи важеліопераційного та фінансового управління, власники власного капіталу можутьрозподілити втрати таким чином, що більша їх частина припаде на кредиторів.

Відповідно до компромісного підходу компаніїварто встановлювати цільову структуру капіталу так, щоб гранична вартістькапіталу і граничний ефект від фінансового важеля були рівні. Загальнарекомендація щодо компромісного підходу зводиться до того, що 100%-й позиковийкапітал, і виключно власне фінансування є неоптимальними стратегіямиуправління.

/>Сигнальнийпідхід

В моделях Модільяні-Міллєра передбачалося, щоінвестори і керівництво компанії мають однакову інформацію про перспективикомпанії, тобто рішення приймаються в умовах симетричності інформації. Ринкувідомі грошові потоки, що генеруються активами компанії і він може правильнооцінити її капітал. В реальному світі керівництво більш інформовано проінвестиційні можливості і ступені недооцінки або переоцінки акцій. Ринкові цінине відображають всю інформацію, інформація не є загальнодоступною, і менеджериможуть давати сигнали ринку через прийняття фінансових рішень (вибір структурикапіталу або дивідендної політики). Така ситуація носять назву асиметричностіінформації і враховується в сигнальних моделях.

Модель Росса 1977 р.

В моделі передбачається можливість фінансовимирішеннями менеджера вплинути на сприйняття ризику інвесторами. Реальний рівеньризику грошових потоків може не змінюватися, але менеджери, як монополісти наінформацію про майбутні грошові потоки, можуть обирати сигнали про перспективирозвитку. в моделі Росса обґрунтовується вибір сигналів з точки зору менеджерів(їх добробуту). Передбачається, що менеджери отримують винагороду зарезультатами роботи, як певну частку від ринкової оцінки всієї компанії(ринкової оцінки всіх грошових потоків, що генеруються активами компанії).

Сигнальна модель Майерса-Майлуфа 1984 р.

Сигнальна модель Майерса-Майлуфа єнайвідомішою моделлю, яка розглядає інвестиційні та фінансові рішенняменеджерів в умовах асиметричності інформації і описує сигнали на фінансовомуринку. В моделі Майерса-Майлуфа передбачається, що менеджери діють в інтересахакціонерів, що існували на момент прийняття рішень (в інтересах так званихстарих акціонерів). В моделі показується, що якщо інвестори на ринку маютьпомилкову інформацію про оцінку компанії, то фінансування інвестиційних проектівза допомогою емісії акцій зробить ці проекти невигідними для старих акціонерів.Інші джерела фінансування, ціна яких менше залежить від приватної інформаціїпро компанію (наприклад, боргові зобов’язання) дозволять прийняти позитивнерішення по проекту.

Якщо компанія має потенціал зростання ціниакції, то для максимізації оцінки капіталу не раціонально використовуватизовнішній власний капітал (збільшувати кількість акцій). При відсутностіперспектив зростання саме додаткова емісія акцій дозволить максимізувати цінукапіталу при обставинах, що склалися. Цей варіант фінансування буде найбільшрозумним. Об’ява про додаткову емісію розглядається інвестором як сигнал: якщокомпанія об’являє додаткову емісію, значить, керівництво вважає ринкову оцінкузавищеною та інвестору варто знизити свою уяву про оцінку компанії. Модельпояснює, чому об’ява про додаткову емісію акцій призводить до падіння ціниакції на ринку — інвестори знижують свою оцінку поданій компанії.

Рекомендацією сигнальної моделі по формуваннюцільової структури капіталу є підтримання запасу позикової потужності длязалучення капіталу в умовах асиметричної інформації.

На основі моделі боргу 1977р. та моделіструктури капіталу при асиметричності інформації 1984р. С. Майерс сформуваввисновки по вибору менеджерами джерел фінансування. Майерс доводить, щонерозподілений прибуток (внутрішнє джерело) займає переважне місце серед джерелфінансування. Далі йде позиковий капітал, за ним конвертовані облігації.Зовнішній власний капітал займає останнє місце, так як розглядається на ринкуяк негативний сигнал.

Для прийняття рішень по структурі капіталутреба враховувати попередній розвиток компанії та поточну і прогнознурентабельність діяльності. Компромісна модель не може пояснити, чому прирівності інших факторів (одна галузь, один ступінь ризику) компанії з високоюрентабельністю обирають низькі значення фінансового важеля. Концепція виборуджерел фінансування, побудована на сигнальній моделі, дозволяє пояснити цейпарадокс. Високорентабельні компанії заробляють достатньо прибутку і непотребують залучення інших, менш бажаних джерел фінансування.

Якщо робота менеджера ставиться в залежністьвід ринкової оцінки капіталу, то можна на основі сигнальних моделей сформуватирекомендації щодо надання ринку сигналів. Схематично висновки по найбільшцікавим моделям та рекомендації наведені в таблиці.

Теорії

Позитивні та негативні
сигнали на ринку

1. Модель Росса 1977 р.
Вибір структури капіталу показує, як менеджери оцінюють майбутні можливості компанії. Збільшення боргу свідчить про те, що компанія може нести тягар процентних виплат і має достатньо операційного прибутку для отримання вигоди прибуткового щита.

Збільшення фінансового важеля розглядається як позитивний сигнал і реакція ціни акції позитивна.

2. Модель Майерса і Майлуфа 1984 р.
Структура капіталу визначається потребами в фінансуванні нових проектів. Менеджери є представниками інтересів існуючих акціонерів і не будуть випускати недооцінені акції. В результаті можлива відмова від ефективних інвестиційних проектів або вибір високого значення фінансового важеля.

Продаж акцій на відкритому ринку розглядається як негативний сигнал, і ціна акції падає. Викуп акцій призводить до росту ціни.

3. Модель Міллера і Рока 1985 р.
Виплати власникам капіталу в любому вигляді (дивіденди, викуп акцій, погашення боргів) показують що компанія здатна генерувати значні грошові потоки.

Об’ява про виплату дивідендів вище за звичайну, викуп акцій, погашення боргів розглядаються як позитивна інформація, і ціна акції зростає. Емісії акцій та облігацій розглядаються як негативні сигнали.

4. Модель Рока 1986 р.
Недооцінка первісних розташувань акцій. Вибір метода первісного розташування сигналізую про ризик емісії. Середня доходність акції, одержаних за заявками неінформованих інвесторів, що виграли про проведенні первісної емісії, негативна (“прокляття переможця”, winner’s curse) через надходження до них переоцінених варіантів

Метод максимальних зусиль сигналізує про великий ризик, недооціненість акцій вище, щоб забезпечити інвесторам найбільшу доходність. Ймовірність одержати від’ємну доходність при такому методі нижче.

5. Модель Уелша 1989 р.

Величина недооцінки при первісному розміщенні — сигнал інвесторам на ринку. Перспективні компанії дають сигнал, який недосяжний неперспективним компаніям через дороговизну. Якщо первісна емісія значно недооцінена (фактично демпінг), то ймовірність виходу з ринку неперспективних компаній є високою через високі прямі та непрямі витрати розміщення.

Первісне розміщення акцій не покриває всю потребу в фінансуванні. Первісна емісія — лише сигнал великих перспектив проектів, недостатні кошти досягаються через додаткові емісії. />ПідхідМ.Н. Крейніної

М.Н. Крейніна підходить до управлінняструктурою капіталу підприємства з позиції фінансової стійкості підприємства.

Згідно її підходу, стійке фінансове становищепідприємства визначається достатньо високим рівнем коефіцієнтів поточноїліквідності та забезпеченості власними коштами. Перший з коефіцієнтівзбільшується при відносно більш високих темпах росту капіталу і резервів упорівнянні з темпами росту короткострокової заборгованості.

Стійке фінансове становище підприємствавизначається також високою рентабельністю капіталу. Від цього залежитьінвестиційна привабливість підприємства — акціонерного товариства, рівеньдивідендів на акції. Але при інших рівних умовах рентабельність капіталу тимвище, чим менше його сума. При заміщенні частини власного капіталу позиковимрентабельність капіталу підвищується.

Тому, з одного боку, підприємство не можебезмежно збільшувати короткострокову заборгованість (максимальний її обсяг увідповідності з офіційно встановленим коефіцієнтом ліквідності, що дозволяєвважати підприємство платоспроможним, повинен бути вдвічі менше величини оборотнихактивів).

Якщо у підприємства є можливість широковикористовувати позикові кошти, то краще користуватися довгостроковимипозиками, ніж короткостроковими. Однак в сучасних умовах така рекомендаціяносить в основному теоретичний характер: довгострокові кредити і позики, якправило, надаються підприємствам в дуже обмежених розмірах, а частіше взагаліне надаються.

В цих умовах виникає пряме протиріччякритеріїв нормального фінансового стану підприємства — коефіцієнтапоточної ліквідності і рентабельності акціонерного капіталу і всього капіталу.Збільшення коефіцієнту поточної ліквідності можливо і без зниженнякороткострокової заборгованості при умові збільшення оборотних активів.Підвищення рентабельності капіталу можливо і без зниження його величини приумові зростання чистого прибутку. Таким чином, протиріччя частковоліквідується, якщо одночасно збільшуються оборотні активи і зростає чистийприбуток при незмінній сумі короткострокової (або всієї заборгованостіпідприємства кредиторам і банкам).

Повній ліквідації протиріччя заважає такаобставина. Крім коефіцієнта поточної ліквідності, в якості критеріюплатоспроможності підприємства офіційно прийнятий коефіцієнт забезпеченостівласними коштами; його склад полягає в тому, що власні оборотні засоби повинніпокривати не менше 10% вартості оборотних активів. На зростанні цьогокоефіцієнта підвищення вартості оборотних активів проявляється негативно.

Крейніна взаємопов’язала три найважливішихпоказника фінансового стану підприємства — коефіцієнт поточноїліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами і рентабельністькапіталу.

Введемо наступні позначення:

Кпл          —      Коефіцієнтпоточної ліквідності;

Ао            —      Оборотніактиви;

Ан            —      Необоротніактиви;

Дк            —      Короткостроковазаборгованість підприємства;

Дд            —      Довгостроковазаборгованість підприємства;

Кз            —      Коефіцієнтзабезпеченості власними коштами;

Кд            —      Коефіцієнтдовгострокового залучення позикових коштів;

Кс            —      Коефіцієнтспіввідношення позикових та власних коштів;

Мз            —      Запасиматеріально-товарних цінностей;

Оз            —      Основнізасоби;

Во            —      Власніоборотні кошти;

Пч            —      Чистийприбуток;

Рк            —      Рентабельністькапіталу;

/>

/>

/>

Визначивши в якості критерію нормалізаціюкоефіцієнтів забезпеченості запасів власними оборотними коштами і довгостроковогозалучення позикових коштів, було встановлено їхній вплив на коефіцієнтспіввідношення позикових та власних коштів:

/>

Безумовно, управління розміром власних коштів,направлене на збільшення частки власних джерел у загальному обсягу капіталупідприємства, здійснює позитивний вплив на фінансову стійкість підприємства,так як підвищує його фінансову незалежність від зовнішніх джерел фінансування.Однак, збереження фінансової стійкості можливо і при частковому покриттівласними ресурсами активів підприємства, в той час як зміна структури капіталупідприємства за рахунок збільшення частки позикових коштів може призвести дозначного збільшення результативних показників.

/>ПідхідЄ.С. СтояновоїЕфект фінансового важеля (першаконцепція). Раціональна позикова політика.

Є.С. Стоянова запропонувала свій підхіддо управління структурою фінансового капіталу — з боку управління теорієюфінансового левериджу.

Ефект фінансового важеля — це приріст дорентабельності власних коштів, що отримується завдяки використанню кредиту, недивлячись на платність останнього.

Є.С. Стоянова пропонує деякі положення:

1. Підприємство, що використовує лише власнікошти, обмежує їхню рентабельність приблизно 2/3 економічної рентабельності.

2. Підприємство, що використовує кредит,збільшує або зменшує рентабельність власних коштів, в залежності відспіввідношення власних та позикових коштів у пасиві та від величини відсотковоїставки. Тоді виникає ефект фінансового важеля:

/>, де

РВК         —      Чистарентабельність власних коштів;

ЕР            —      Економічнарентабельність;

ЕФВ        —      Ефектфінансового важеля;

Для вирішення питання про те, як бирозрахувати та реалізувати ефект фінансового важеля таким чином, щоб надолужититретю частину економічної рентабельності активів, що втрачається черезоподаткування, або навіть “перекомпенсувати” податкові вилучення прирощеннямвласних коштів, треба розглянути механізм дії фінансового важеля. Не важкопомітити, що цей ефект виникає через розбіжність між економічною рентабельністюта вартістю позикових коштів — середньою розрахунковою ставкою відсотку(СРСВ). Іншими словами, підприємство повинно напрацювати таку економічнірентабельність, щоб коштів вистачило хоча б для виплати відсотків за кредит.

/>, де

СРСВ      —      Середнярозрахункова ставка відсотку;

ФВф        —      Всіфактичні фінансові витрати за всіма кредитами за період, що аналізується;

ПКз         —      Загальнасума позикових коштів, що використовуються в періоді, що аналізується.

Це найчастіше використовувана на практиціформула обчислення середньої ціни, в яку обходяться підприємству позиковікошти. Але можна розраховувати цю величину по середньозваженій вартостікредитів та позик, можна також додавати до позикових коштів гроші, отриманіпідприємством від випуску привілейованих акцій. Деякі економісти наполягають наостанньому тому, що за привілейованими акціями сплачується гарантованийдивіденд, який поріднює даний спосіб і, крім того, при ліквідації підприємствавласники привілейованих акцій мають практично рівні з кредиторами права на те,що їм належить. Така позиціязаслуговує на увагу. Якщо розцінюватикошти, мобілізовані випуском привілейованих акцій, як позикові, то важливо незабути включити в фінансові витрати суми дивідендів (що виплачуються з прибуткупісля оподаткування і тому обтяжуються сумою податку на прибуток), а такожвитрати по емісії та розміщенню цих акцій.

Зараз можна виділити першу складову ефектуфінансового важеля: це так званий диференціал — різниця міжекономічною рентабельністю активів та середньою розрахунковою ставкою відсоткупо позикових коштах. Через оподаткування від диференціалу залишаються лише двітретини (1 — ставка оподаткування прибутку), тобто 2/3 (ЕР —СРСВ).

Друга складова — плече фінансовоговажеля — характеризує силу впливу фінансового важеля. Цеспіввідношення між позиковими та власними коштами. Поєднаємо обидві складовіефекту фінансового важеля та отримаємо:

/>, або />, де

ЕФВ        —      Ефектфінансового важеля;

ЕР            —      Економічнарентабельність;

СРСВ      —      Середнярозрахункова ставка відсотку;

Д              —      Диференціал;

ПФВ        —      Плечефінансового важеля;

ПК           —      Позиковийкапітал;

ВК           —      Власнийкапітал.

Таким чином, перший спосіб розрахунку рівняфінансового важеля:

/>,

СОП        —      Ставкаоподаткування прибутку.

Цей спосіб відкриває широкі можливості повизначенню безпечного обсягу позикових коштів, розрахунку допустимих умовкредитування, а в поєднанні з формулою РВК = 2/3 ЕР + ЕФВ —також по полегшенню податкового тягаря для підприємства. Ця формула виводить надоцільність придбання акцій підприємства з тими чи іншими значеннямидиференціалу, плеча фінансового важеля та рівня ефекту фінансового важеля вцілому.

Стоянова сформулювала два важливих правила:

1. Якщо нова позика приноситьпідприємству підвищення рівня ефекту фінансового важеля, то така позикавигідна. Але при цьому необхідно найуважнішим чином слідкувати за станомдиференціалу: при нарощенні плеча фінансового важеля банкір схильнийкомпенсувати зростання свого ризику підвищенням ціни свого кредиту.

2. Ризик кредитора виражається величиноюдиференціала: чим більше диференціал, тим менше ризик; чим менше диференціал,тим більше ризик.

Головний висновок:розумний фінансовий менеджер не буде збільшувати будь-якою ціною плечефінансового важеля, буде регулювати його в залежності від диференціалу

Багато західних економістів вважають, щозолота середина близька до 30-50%, тобто що ефект фінансового важеля оптимальноповинен дорівнювати одній третині — половині рівня економічноїрентабельності активів. Тоді ефект фінансового важеля здатен якби компенсуватиподаткові вилучення та забезпечити власним коштам гідну віддачу.

Ефект фінансового важеля (другаконцепція). Фінансовий ризик.

Ефект фінансового важеля можна такожтрактувати як зміна чистого прибутку на кожну звичайну акцію (у відсотках), щопороджується даною зміною нетто-результату експлуатації інвестицій (також увідсотках). Таке сприйняття ефекту фінансового важелю характерно в основномудля американської школи фінансового менеджменту. Ось як американські економістирозраховують силу впливу фінансового важелю:

/>, де

СВФВ      —      Силавпливу фінансового важеля;

ЗЧПА       —      Зміна(%) чистого прибутку на акцію;

ЗНРЕІ     —      Зміна(%) нетто-результату експлуатації інвестицій.

За допомогою цієї формули відповідають напитання, на скільки відсотків зміниться чистий прибуток на кожну звичайну акціюпри зміні нетто-результату експлуатації інвестицій на один відсоток.

Серія послідовних перетворень формули дає:

/>, де

Кпр          —      Процентиза кредит;

БП           —      Балансовийприбуток.

Чим більша сила впливу фінансового важеля, тимбільший фінансовий ризик, пов’язаний з підприємством:

1. Зростає ризик неповернення кредиту звідсотками для банкіра.

2. Зростає ризик падіння дивіденду та курсуакцій для інвестора.

Наведена формула сили впливу фінансовоговажеля на дає, на жаль, відповіді на питання про безпечну величину та умовипозики, але вона виводить безпосередньо на розрахунок сполученого впливуфінансового та операційного важелів та визначення сукупного рівня ризику,пов’язаного з підприємством.

Таким чином, при формуванні раціональноїструктури капіталу виходять як правило із загальної установки: знайти такеспіввідношення між позиковими та власними коштами, при якому вартість акціїпідприємства буде найвищою. Це в свою чергу стає можливим при достатньовисокому, але не надмірному ефекті фінансового важеля. рівень заборгованостіслугує для інвестора чутливим ринковим індикатором добробуту фірми. Занадтовисока питома вага позикових коштів у пасивах свідчить про підвищений ризикбанкрутства. Якщо підприємство обходиться власними коштами, то ризикбанкрутства обмежується, але інвестори, що отримують скромні дивіденди,вважають, що підприємство не переслідує мети максимізації прибутку, тапочинають скидати акції, тим самим знижуючи ринкову вартість підприємства.

Існують такі важливі правила:

1. Якщо нетто-результат експлуатаціїінвестицій у розрахунку на акцію невеликий (а при цьому диференціал фінансовоговажеля як правило від’ємний, чиста рентабельність власних коштів та рівеньдивіденду — понижені), то вигідніше нарощувати власні кошти за рахунокемісії акцій, ніж брати кредит: залучення позикових коштів обходитьсяпідприємству дорожче залучення власних коштів. Однак можливі труднощі в процесіпервісного розміщення акцій.

2. Якщо нетто-результат експлуатаціїінвестицій у розрахунку на акцію великий (а при цьому диференціал фінансовоговажеля частіше всього позитивний, чиста рентабельність власних коштів та рівеньдивіденду — підвищений), то вигідніше брати кредит, ніж нарощувати власнікошти: залучення позикових коштів обійдеться підприємству дешевше залученнявласних коштів. Таким чином, необхідний контроль над силою впливу фінансовогота операційного важелів у випадку їх можливого одночасного зростання.

Ці правила базуються на:

·    Порівняльному аналізі чистої рентабельності власнихкоштів та чистого прибутку в розрахунку на акцію за тих чи інших варіантівструктури пасивів підприємства;

·    На розрахунку граничного (критичного) значеннянетто-результата експлуатації інвестицій.

Між величиною нетто-результата експлуатаціїінвестицій та розміром чистого прибутку в розрахунку на кожну звичайну акціюіснує взаємозв’язок, що описуєтьсяформулою:

/>, де

ЧПА         —      Чистийприбуток в розрахунку на звичайну акцію;

СОП        —      Ставкаоподаткування прибутку;

НРЕІ       —      Нетто-результатексплуатації інвестицій;

Кпр          —      Процентиза кредит;

КЗА         —      Кількістьзвичайних акцій.

Аналіз показує, що найменшу чистурентабельність власних коштів та найнижчий прибуток на акцію підприємство будемати при низькому значенні НРЕІ у випадку залучення кредиту, тому що існуєзагроза від’ємного значеннявеличини ефекту фінансового важеля, який замість приросту до чистоїрентабельності перетворюється на відрахування від неї та знижує чистий прибуток на акцію.

При фінансуванні виробництва такого самого,низького, значення НРЕІ тільки за рахунок власних коштів чиста рентабельністьвласних коштів та чистий прибуток на акцію покращуються, але підприємствонедоотримує доходів через обмеженість своїх можливостей: нестача капіталуобертається недобором НРЕІ.

У варіанті, коли підприємство має високезначення НРЕІ та фінансується за рахунок власних коштів, воно може досягтибільш високого рівня чистої рентабельності власних коштів та чистого прибуткуна акцію.

І, у випадку, коли при залученні кредитупідприємство має високе значення НРЕІ, ми маємо високий рівень чистоїрентабельності власних коштів та чистого прибутку на акцію, також маємоподаткову економію, виникає, звичайно, фінансовий ризик, але виявляєтьсяреальна перспектива підвищення курсу акцій підприємства.

Граничне (критичне) значення нетто-результатаексплуатації інвестицій — це таке значення НРЕІ, при якому чистий прибутокна акцію(чиста рентабельність власних коштів) однакова як для варіанту іззалученням позикових коштів, так і для варіанту з використанням виключновласних коштів. А це означає, що рівень фінансового важеля дорівнює нулю —або за рахунок нульового значення диференціалу (тоді ЕР = СРСВ), абоза рахунок нульового плеча важеля (і тоді позикових коштів просто немає).

Отже, граничному значенню НРЕІ відповідаєгранична (критична) середня ставка відсотку, що співпадає з рівнем економічноїрентабельності активів. Надмірні фінансові витрати підприємства по позиковихкоштах, що виводять СРСВ за граничне значення, невигідні підприємству, тому щодають йому від’ємний диференціалта обертаються зниженням чистої рентабельності власних коштів та чистогоприбутку на акцію.

Таким чином, у викладених правилах, запідходом Є.С. Стоянової, сформульовані головні критерії формуванняраціональної структури капіталу підприємства. Кількісне співвідношення тих чиінших джерел в цій структурі визначається для кожного підприємства на основівказаних критеріїв, але суто індивідуально.

/>ПідхідКовальова

Підхід Ковальова щодо ефективного управліннякапіталом підприємства та його структурою базується на побудові балансовихмоделей оцінки фінансового стану підприємства, які отримали широкерозповсюдження в літературі, інколи їх називають моделями В.В.Ковальова.

Цей методичний підхід побудований на основівизначення наступних показників:

1. Власні обігові кошти (ВОК)підприємства, визначається за наступною формулою:

/>, де

ВК           —      власний капітал;

ДП           —      довгострокові зобов’язання;

ПА           —      позаобігові активи.

Застосування даної формули буде коректним лишеза умови, що довгострокові кредити використовуються для здійснення виробничогорозвитку підприємства.

2. Нормальні джерела фінансування запасів (НДФЗ):

/>, де

ВОК        —      власніобігові кошти;

БКрОК    —      банківськікредити для формування обігових коштів;

ТКрЗ        —      кредиторська заборгованість товарного характеру.

Банківські кредити для формування обіговихкоштів та кредиторська заборгованість товарного характеру приймаються врозрахунок тільки в обсягах заборгованості, строк погашення якрї минув.

3. Запаси та витрати (ЗВ):

/>, де

З               —      запаси;

ВМП        —      витратимайбутніх періодів.

В залежності від співвідношення розрахованихпоказників визначають наступні типи фінансової стійкості:

Абсолютна фінансова стійкість: за умови, що ЗВ < ВОК.

Підприємство є абсолютно незалежним від зовнішніхкредиторів, оскільки всі необхідні оборотні активи формуються за рахуноквласних джерел фінансування.

Така ситуація на підприємстві трапляється дужерідко, і її не можна вважати ідеальною оскільки використання позик дляформування оборотних активів є розповсюдженою політикою фінансування. Занастання абсолютної фінансової стійкості підприємство не використовує перевагякі має зовнішнє фінансування при цьому обмежуючи зростання обсягів своєїдіяльності.

Нормальна фінансова стійкість: за умови, що ВОК < ЗВ < НДФЗ.

На підприємстві застосовується ефективнаполітика залучення та використання позикових коштів, виробничі потребипідприємства в повному обсязі забезпечуються різноманітними джереламифінансування (ВОК, короткострокові банківські кредити та позики для покриттяоборотних активів, розрахунки з кредиторами за товари, роботи, послуги), строксплати яких не настав.

Критична фінансова стійкість: за умови, що ЗВ < НДФЗ.

На підприємстві виникли певні проблеми зджерелами фінансування запасів та витрат. Для формування певної частиниоборотних активів використовуються джерела фінансування які не можна вважатинормальними (позикові кошти, що отримані для інших цілей, кредиторськазаборгованість не товарного характеру, кошти фондів спеціального призначення).

Катастрофічна фінансова стійкість: за умови,що ЗВ < НДФЗ, та підприємство має непогашені увстановлений термін кредити та позики.

Підприємство не може розрахуватися вчасно повсім кредитам.

Досягнення критичної та катастрофічноїфінансової стійкості є наслідком неефективних рішень щодо формування тавикористання товарно-матеріальних запасів та здійснення авансованих витрат,неможливості реалізації накопичених товарних запасів відповідно до термінівповернення позик та погашення зобов’язань за ними. Виявлення такого становищавимагає розробки плану організаційно-економічних заходів щодо нормалізаціїрозміру товарно-матеріальних запасів або збільшення періоду кредитування.

Таким чином, наявність цілої низки підходівщодо проблеми ефективності управління капіталом та його структурою обумовленанеоднозначним впливом структури капіталу на різноманітні аспекти йогодіяльності. Різні думки вчених по даному питанню пояснюються виділенням окремиххарактеристик діяльності підприємства в якості критерію управління співвідношеннямвласних та позикових коштів.

/>/>3. Критерії та показники оцінки ефективності управління капіталомпідприємства та його структурою

Важливою складовою частиною механізмуефективного управління капіталом підприємства та його структурою є системи йогоаналізу. Аналіз управління капіталом підприємства являє собою процесдослідження основних результативних показників ефективності його функціонуванняна підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення цієїефективності. Для цього здійснюється аналіз фінансових коефіцієнтів, якийбазується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансовоїдіяльності підприємства між собою. В процесі використання цієї системи аналізувизначаються різноманітні відносні показники, які характеризуютьрезультативність використання капіталу підприємства в цілому та окремих йогоелементів. В системі дослідження ефективності використання капіталу найбільшерозповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

·    Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу;

·    Коефіцієнти оцінки капіталовіддачі;

·    Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;

·    Показники фінансової стійкості;

·    Показники типів фінансової стійкості підприємства;

·    Показники ліквідності та платоспроможностіпідприємства;

·    Коефіцієнт фінансового левереджу;

·    Показники середньозваженої вартості капіталу.

1. Коефіцієнти оцінки рентабельностікапіталу характеризують його здатність створювати необхідний прибуток впроцесі господарської діяльності підприємства і визначають загальнуефективність його використання. Для проведення такої оцінки використовуєтьсянаступні основні показники:

а) Коефіцієнт рентабельності всього капіталу,що використовується, або коефіцієнт економічної рентабельності. Вінхарактеризує рівень чистого прибутку, який генерується сукупним обсягомкапіталу (що використовується) підприємства. Розрахунок цього показниказдійснюється за наступною формулою:

/>,

де    ЧПо            –                 загальна сумачистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльностів даному періоді;

       />               –                 середня сума всього капіталу, що використовується напідприємстві в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) Коефіцієнт рентабельності власного капіталуабо коефіцієнт фінансової рентабельності. Він характеризує рівень прибутковостівласного капіталу, вкладеного в підприємство. Для розрахунку цього показникавикористовується наступна формула:

/>,

де    ЧПо            –                 загальна сумачистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльностів даному періоді;

       />            –                 середня сума власного капіталу підприємства в даномуперіоді (розрахована як середня хронологічна);

в) Коефіцієнт рентабельності всього основногокапіталу. Він характеризує ефективність використання всього основного капіталупідприємства, вкладеного в його необоротні активи. Для розрахунку цьогопоказника використовується наступна формула:

/>,

де    ЧПо            –                 загальна сумачистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльностів даному періоді;

       />          –                 середня сума всього основного капіталу, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

г) Коефіцієнт рентабельності оборотногокапіталу. Він характеризує рівень прибутковості оборотного капіталу, щовикористовується підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється занаступною формулою:

/>,

де    ЧПрп           –                 сума чистогоприбутку підприємства від реалізації продукції (операційної діяльності) вданому періоді;

       />          –                 середня сума оборотного капіталу, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) Коефіцієнт рентабельності позиковогокапіталу. Він характеризує рівень прибутковості позикового капіталу, щовикористовується в конкретних видах діяльності або господарських операцій. Прирозрахунку цього показника використовується наступна формула:

/>,

де    ЧПд            –                 сума чистогоприбутку, що отримано за рахунок використання позикового капіталу в окремихвидах діяльності або господарських операцій;

       />            –                 середня сума позикового капіталу, що залученапідприємством для здійснення окремих видів діяльності або окремих видівгосподарських операцій;

е) Коефіцієнт рентабельності активіввідображає ефективність використання майна підприємства:

/>,

де    ЧП             –                 сума чистого прибутку;

       />               –                 середня сума активів.

є) Рентабельність чистих активів

/>,

де    ЧП             –                 сума чистого прибутку;

       />             –                 середня сума чистих активів.

ж) Рентабельність оборотних активів

/>,

де    ЧП             –                 сума чистого прибутку;

       />             –                 середня сума оборотних активів.

Наведені показники вивчаються в динаміці та потенденції їхньої зміни судять про ефективність ведення господарськоїдіяльності. В процесі аналізу показники рентабельності можуть бути розрахованіяк за балансовим, так і за чистим прибутком. Показники, що розраховані забалансовим прибутком, мають назву економічної рентабельності.

2. Коефіцієнти оцінки капіталовіддачіхарактеризують продуктивність (продукт капіталу) окремих видів і всієїсукупності капіталу, що задіяний в операційній діяльності підприємства, тобто упевній мірі слугує вимірником ефективності операційної діяльності підприємства.Для проведення такої оцінки використовуються наступні основні показники:

а) Коефіцієнт загальної капіталовіддачі. Вінхарактеризує обсяг реалізованої (виробленої) продукції, що приходяться на одиницюкапіталу, який використовується в операційному процесі. Розрахунок цьогопоказника здійснюється за наступною формулою:

/>,

де    ОР             –                 загальний обсяг реалізації(виробництва) продукції в даному періоді;

       />       –                 середня сума операційного основного капіталупідприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середняхронологічна);

       />          –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) Коефіцієнт капіталовіддачі власногокапіталу. Він характеризує обсяг реалізованої (виробленої) продукції, якаприпадає на одиницю власного капіталу, що задіяний в операційній діяльностіпідприємства. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:

/>,

де    ОР             –                 загальний обсягреалізації (виробництва) продукції в даному періоді;

       />         –                 середня сума власного капіталу підприємства, якийзадіяний в його операційній діяльності у розглядуваному періоді (розрахована яксередня хронологічна);

в) Коефіцієнт капіталовіддачі основного капіталу.Він характеризує обсяг реалізованої (виробленої) продукції, яка припадає наодиницю основного капіталу, що використовується у виробничій діяльностіпідприємства. При розрахунку цього показника використовується наступна формула:

/>,

де    ОР             –                 загальний обсягреалізації (виробництва) продукції в даному періоді;

       />       –                 середня сума операційного основного капіталупідприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середняхронологічна);

г) Коефіцієнт капіталовіддачі оборотногокапіталу. Він характеризує обсяг реалізованої (виробленої) продукції, щоприпадає на одиницю оборотного капіталу підприємства. Розрахунок цьогопоказника здійснюється за наступною формулою:

/>,

де    ОР             –                 загальний обсягреалізації (виробництва) продукції в даному періоді;

       />          –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

3. Коефіцієнти оцінки оборотностікапіталу характеризують наскільки швидко капітал в цілому та окремі йогоелементи, що використовуються підприємством, обертаються в процесі йогогосподарської діяльності. Для оцінки оборотності капіталу підприємства використовуютьсянаступні основні показники:

а) Період обороту всього капіталупідприємства, що використовується, в днях. Цей показник характеризує числоднів, на протязі яких здійснюється один оборот власних та позикових коштів, атакож капіталу в цілому. Чим менший період обороту капіталу, тим вище, приінших рівних умовах, ефективність його використання на підприємстві, оскількикожен оборот капіталу генерує певну додаткову суму прибутку. Цей показникрозраховується по наступній формулі:

/>,

де    />               –                 середнясума всього капіталу, що використовується підприємством, в даному періоді(розрахована як середня хронологічна);

       ОРо            –                 одноденнийобсяг реалізації продукції в даному періоді;

б) Коефіцієнт оборотності, або швидкістьобороту, показує кількість повних оборотів (разів), які здійснюються оборотнимкапіталом за період часу, що аналізується. Із зростанням показникаприскорюється оберненість оборотних засобів, а отже, ефективність використанняоборотних засобів покращується.

/>,

де    Вр               –                 виручка відреалізації продукції, робіт, послуг;

       />            –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) Тривалість одного обороту. Скорочення часуобороту призводить до вивільнення засобів з обороту, а його збільшення —до додаткової потреби в оборотних засобах.

/>,

де    Вр               –                 виручка відреалізації продукції, робіт, послуг;

       />            –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

       ЗП              –                 звітній період в днях.

г) Період обороту капіталу, щовикористовується в операційній діяльності підприємства.

/>,

де    ОРо            –                 одноденнийобсяг реалізації продукції в даному періоді;

       />       –                 середня сума операційного основного капіталупідприємства, що використовується, в даному періоді (розрахована як середняхронологічна);

       />          –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) Період обороту оборотного капіталу.

/>,

де    ОРо            –                 одноденнийобсяг реалізації продукції в даному періоді;

       />          –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

е) Період обороту власного капіталу в днях.

/>,

де    ОРо            –                 одноденний обсягреалізації продукції в даному періоді;

       />            –                 середня сума власного капіталу підприємства в даномуперіоді (розрахована як середня хронологічна);

є) Коефіцієнт закріплення оборотних засобівпоказує розмір оборотних засобів на 1 у.г.о. реалізованої продукції.

/>,

де    Вр               –                 виручка відреалізації продукції, робіт, послуг;

       />            –                 середня сума оборотного капіталу підприємства, щовикористовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна).

Прискорення оборотності капіталу сприяєскороченню потреби в оборотному капіталі (абсолютне вивільнення), приростуобсягів продукції (відносне вивільнення), а отже, збільшенню прибутку, щоотримується. В результаті покращується фінансовий стан підприємства,закріплюється платоспроможність.

Уповільнення оборотності потребує залученнядодаткових коштів для продовження господарської діяльності підприємства хоча бна рівні минулого періоду.

4. Для оцінки ефективності використаннякапіталу підприємства розглядається система коефіцієнтів фінансовоїстійкості підприємства, які дозволяють виявити рівень фінансового ризику,пов’язаного зі структурою джерел формування капіталу підприємства, а отже іступінь фінансової стабільності в процесі майбутнього розвитку. Для проведеннятакої оцінки розраховуються та вивчаються в динаміці наступні коефіцієнти:

а) Коефіцієнт автономії дозволяє визначити вякій мірі активи, що використовуються підприємством, сформовані за рахуноквласного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в їх загальнійсумі. Розрахунок цього показника здійснюється за наступними формулами:

/>,

де    СК             –                 сума власного капіталупідприємства на певну дату;

       ЧА              –                 вартість чистих активівпідприємства на певну дату;

       К                –                 загальна сума капіталупідприємства на певну дату;

       А                –                 загальна вартістьактивів підприємства на певну дату.

Нормальне мінімальне значення коефіцієнтаавтономії оцінюється на рівні 0,5 та означає, що всі зобов’язання підприємстваможуть бути покриті його власними коштами. Зростання коефіцієнта автономіїсвідчить про зростання фінансової незалежності підприємства, зниженні ризикуфінансових труднощів в майбутніх періодах.

б) Коефіцієнт фінансової залежностіхарактеризує відношення суми власного та позикового капіталу до загальної сумикапіталу, що використовується підприємством, і дозволяє виявити фінансовийпотенціал майбутнього розвитку підприємства. Динаміка цього коефіцієнту напротязі певного терміну часу показує зміну частки власного та позиковогокапіталу в загальній сумі капіталу, що використовується, зростання абозменшення фінансової залежності від партнерів.

/>,

де    Кфз             –                 коефіцієнтфінансової залежності;

       Кп               –                 позиковийкапітал;

       Кв               –                 власнийкапітал;

       Кз               –                 загальнийкапітал.

в) Коефіцієнт фінансування. Він характеризуєобсяг залучених позикових коштів на одиницю власного капіталу, тобто ступіньзалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

/>,

де    КФ             –                 коефіцієнт фінансування;

       Кп               –                 позиковийкапітал;

       Кв               –                 власнийкапітал.

г) Коефіцієнт співвідношення власного тапозикового капіталу, що дорівнює відношенню власних коштів до суми зобов’язаньпідприємства:

/>,

де    КФ             –                 співвідношення власногота позикового капіталу;

       Кв               –                 власнийкапітал;

       З                 –                 зобов’язання.

Нормальним значенням цього показникавважається значення, що перевищує одиницю.

Нерідко в аналітичній практицівикористовується показник, обернений до показника фінансової стійкості —коефіцієнт заборгованості (Кз), який показує часткупозикового капіталу в загальній сумі капіталу, що використовується. Вінрозраховується за формулою:

/>,

Відповідно позитивно оцінюється значенняпоказника нижче одиниці.

д) Коефіцієнт забезпеченості власнимиоборотними засобами, який розраховується як відношення суми власного оборотногокапіталу підприємства та поточних активів (сума запасів та витрат, дебіторськоїзаборгованості, грошових коштів підприємства та короткострокових ціннихпаперів):

/>,

де    КВОЗ            –                 коефіцієнтзабезпеченості власними оборотними засобами;

       ВОК           –                 власнийоборотний капітал;

       ПА             –                 поточніактиви.

Нормальним вважається значення показника, щоперевищує 0,1.

е) Коефіцієнт покриття інвестицій абокоефіцієнт фінансової стабільності, який характеризує частку власного капіталута довгострокових зобов’язань у загальній сумі активів підприємства:

/>,

де    КПІ              –                 коефіцієнтпокриття інвестицій;

       ВК              –                 власнийкапітал;

       ДЗ              –                 довгостроковізобов’язання;

       А                –                 загальнасума активів.

В аналітичній практиці прийнято вважатинормальним значення коефіцієнта, яке наближається до 0,9.

є) Коефіцієнт інвестування або забезпеченостівласним капіталом, який показує ступінь покриття джерелами власних таприрівняних до них коштів суми основних засобів та інших необоротних активів:

/>,

де    КІ               –                 коефіцієнтінвестування;

       ВК              –                 власнийкапітал;

       ОЗ              –                 основнізасоби.

Якщо коефіцієнт інвестування більше одиниці,то це є свідченням про достатність власного капіталу.

ж) Коефіцієнт маневреності власного капіталу,який розраховується як відношення власного оборотного капіталу та власногокапіталу:

/>,

де    КМВК           –                 коефіцієнтманевреності власного капіталу;

       ВОК           –                 власнийоборотний капітал;

       ВК              –                 власнийкапітал.

Цей коефіцієнт показує, яка частина власногооборотного капіталу підприємства заходиться в мобільній формі та може бутивикористана при необхідності наповнення оборотних засобів, а яка частинаспрямовується на накопичення. Забезпеченість поточних активів власним капіталомє гарантією стійкості фінансового стану при нестійкій фінансовій політиці вдержаві. Високі значення коефіцієнта маневреності позитивно характеризуютьфінансовий стан. Вважається нормальним значення цього показника вище 0,4...0,6.

з) Коефіцієнт довгострокового залученняпозикових коштів, який характеризує структуру капіталу, що використовується длядовгострокових інвестицій, тобто показує, яка частина основних засобів та іншихнеоборотних активів профінансована зовнішніми інвесторами та належить до них, ане до власників підприємства. Коефіцієнт розраховується як співвідношеннядовгострокових зобов’язань до суми власного капіталу підприємства та йогодовгострокових зобов’язань:

/>,

де    КДЗ             –                 коефіцієнтдовгострокового залучення;

       ВК              –                 власнийкапітал;

       ДЗ              –                 довгостроковізобов’язання.

Зростання цього показника в певномурозумінні — негативна тенденція, що означає, що підприємство все сильнішезалежить від зовнішніх інвесторів.

и) Коефіцієнт короткострокової заборгованості,який відображає структуру залученого капіталу та визначається через відношеннякороткострокових зобов’язань до їх загальної суми:

/>,

де    ККЗ             –                 коефіцієнткороткострокової заборгованості;

       КЗ              –                 короткостроковізобов’язання;

       ДЗ              –                 довгостроковізобов’язання.

і) Коефіцієнт кредиторської заборгованості,який показує частку кредиторської заборгованості в загальній сумі зобов’язаньпідприємства:

/>,

де    ККрЗ            –                 коефіцієнткредиторської заборгованості;

       КрЗ            –                 кредиторськазаборгованість;

       КЗ              –                 короткостроковізобов’язання;

       ДЗ              –                 довгостроковізобов’язання.

Зростання цього показника характеризуєтьсянегативно.

Перелік наведених показників, щовикористовуються для оцінки фінансової стійкості підприємств, досить місткий,і, тому, доцільність вибору тих чи інших показників для цілей аналізу перш завсе повинна визначатися специфікою фінансово-господарської діяльностіпідприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємствадозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку та рівеньфінансових ризиків, що створюють загрозу його банкрутства.

5. В залежності від співвідношення показниківматеріально-виробничих запасів, власного оборотного капіталу та інших джерелформування запасів можна з певною відносністю виділити наступні типифінансової стійкості.

а) Абсолютна фінансова стійкість, якапредставляє собою граничний тип фінансової стійкості. Вона задається умовою:

МЗ < ВОК,

де    МЗ              –                 матеріально-виробничізапаси;

       ВОК           –                 власнийоборотний капітал.

Це співвідношення показує, що всі запасиповністю покриваються власним оборотним капіталом, тобто підприємство незалежить від зовнішніх джерел фінансування.

б) Нормальна фінансова стійкість, яка гарантуєплатоспроможність підприємства. Вона описується наступним виразом:

ВОК < МЗ < ВОК + КК + КрЗ,

де    МЗ              –                 матеріально-виробничізапаси;

       ВОК           –                 власнийоборотний капітал;

       КК             –                 короткостроковікредити банків та позики;

       КрЗ            –                 кредиторськазаборгованість.

Наведене співвідношення відповідає положенню,коли підприємство, що успішно функціонує, використовує для покриття запасів“нормальні джерела капіталу” — власні та залучені.

в) Нестійке фінансове становище, пов’язане зпорушенням платоспроможності, при якому однак зберігається здатність поновленнярівноваги за рахунок джерел, що послаблюють фінансову напругу:

МЗ = ВОК + КК + КрЗ + ФН,

де    МЗ              –                 матеріально-виробничізапаси;

       ВОК           –                 власнийоборотний капітал;

       КК             –                 короткостроковікредити банків та позики;

       КрЗ            –                 кредиторськазаборгованість;

       ФН             –                 фінансовунапругу;

Фінансова нестійкість вважається допустимою,якщо величина залучених для формування запасів та витрат короткостроковихкредитів та позикових коштів не перевищує сумарної вартості виробничих запасів,готової продукції і товарів (найбільш ліквідної частини запасів та витрат).

г) Кризовий фінансовий стан, при якомупідприємство знаходиться на межі банкрутства, оскільки в цій ситуації грошовікошти, короткострокові цінні папери та кредиторська заборгованість підприємстване покривають навіть його кредиторської заборгованості та прострочених позик:

МЗ > ВОК + КК + КрЗ + ФН,

Кризовий фінансовий стан характеризуєтьсятакож наявністю регулярних неплатежів, за якими кризовий стан може бутикласифікований наступним чином: перший ступінь(наявність прострочених позикбанку); другий ступінь (наявність, крім того, простроченої заборгованостіпостачальникам за товари); третій ступінь(наявність, крім того, недоїмок до бюджетів),яка практично межує з банкрутством.

6. Коефіцієнти оцінки ліквідності таплатоспроможності характеризують здатність підприємства своєчаснорозраховуватися по своїх поточних фінансових зобов’язаннях за рахунок оборотнихактивів різного рівня ліквідності. Проведення такої оцінки потребуєпопереднього групування оборотних активів підприємства за рівнем ліквідності:

Ліквідні — всі оборотні активи;

Швидколіквідні — оборотні активи безурахування суми всіх запасів;

Готові засоби платежу — сума грошових коштівта поточних фінансових інвестицій.

Для проведення оцінки ліквідності таплатоспроможності в процесі фінансового аналізу використовуються наступніосновні показники:

а) Коефіцієнт абсолютної ліквідності, показуєв якій мірі всі поточні зобов’язання підприємства забезпечені готовими засобамиплатежу, які воно має в наявності на певну дату:

/>,

де    КАЛ             –                 коефіцієнтабсолютної ліквідності;

       ГК              –                 грошовікошти;

       ПФІ           –                 поточніфінансові інвестиції;

       ПЗ              –                 поточнізобов’язання.

б) Проміжний коефіцієнт покриття показує вякій мірі всі короткострокові (поточні) фінансові зобов’язання можуть бутипокриті за рахунок швидколіквідних активів (включаючи готові засоби платежу):

/>,

де    КПП             –                 проміжнийкоефіцієнт покриття;

       ГК              –                 грошовікошти;

       ПФІ           –                 поточніфінансові інвестиції;

       ДЗ              –                 дебіторськазаборгованість;

       ПЗ              –                 поточнізобов’язання.

в) Загальний коефіцієнт покриття показує вякій мірі вся заборгованість по поточних фінансових зобов’язаннях може бутипогашена за рахунок усіх його поточних (оборотних) активів:

/>,

де    КЗП             –                 загальнийкоефіцієнт покриття;

       ОА             –                 оборотніактиви;

       ПЗ              –                 поточнізобов’язання.

г) Загальний коефіцієнт співвідношеннядебіторської та кредиторської заборгованості характеризує загальнеспіввідношення розрахунків за цими видами заборгованості підприємства:

/>,

де    КСДК           –                 загальнийкоефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості;

       ДЗ              –                 дебіторськазаборгованість;

       КЗ              –                 кредиторськазаборгованість.

7. Коефіцієнт фінансового левереджу(коефіцієнт фінансування) дозволяє встановити, яка сума позикових коштівзалучена підприємством на одиницю власного капіталу. Фінансовий левереджвимірює ефект, який полягає у підвищенні рентабельності власного капіталу задопомогою збільшення частки позикового капіталу в його загальній сумі. Длярозрахунку ефекту фінансового левереджу використовується наступна формула:

/>,

де    ЕФЛ          –                 ефект фінансовоголевереджу, що полягає в прирості рентабельності власного капіталу, %;

       СПП             –                 ставкаподатку на прибуток;

       КВРА          –                 коефіцієнтвалової рентабельності активів;

       ЗК              –                 сума(або питома вага) позикового капіталу;

       СК             –                 сума(або питома вага) власного капіталу.

Знання механізму впливу фінансового левереджуна рівень прибутковості власного капіталу та рівень фінансового ризику дозволяєцілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

8. Основною з найважливіших передумовефективного управління капіталом підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу являє собою ціну, якупідприємство платить за його залучення з різних джерел. Витрати на залученнякапіталу або витрати на капітал — це сума постійних виплат, яку повинназдійснювати фірма власникам капіталу (інвесторам, кредиторам) з урахуваннямсуми залученого капіталу.

Така оцінка виходить з того, що капітал, якодин зважливих факторів виробництва, має як і інші його фактори, певнувартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат виробництва.Концепція оцінки вартості капіталу не зводиться тільки до визначення цінизалучення капіталу, а й визначає цілий ряд напрямків господарської діяльностіпідприємства в цілому. Розглянемо основні сфери використання показника вартостікапіталу в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства слугує міроюприбутковості операційної діяльності. Так як вартість капіталу характеризуєчастину прибутку, який повинен бути виплачений за використання сформованого абозалученого нового капіталу для забезпечення випуску та реалізації продукції,цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибуткупідприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів.

2. Вартість капіталу підприємства слугуєбазовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Цейпоказник дозволяє оцінити не тільки реальну ринкову вартість або доходністьокремих інструментів фінансового інвестування, але й сформувати найбільшефективні напрямки та види цього інвестування на попередній стадії формуванняінвестиційного портфеля. І, звичайно, цей показник слугує мірою оцінкиприбутковості сформованого інвестиційного портфеля в цілому.

3. Показник вартості капіталу у розрізіокремих його елементів використовується в процесі управління структурою цьогокапіталу на основі механізму фінансового левереджу. Мистецтво використанняфінансового левереджу полягає в формуванні найвищого його диференціалу, однієюз складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї складовоїзабезпечується в процесі оцінки вартості капіталу, який залучається з різнихпозикових джерел, і формування відповідної структури джерел його використанняпідприємством.

4. Рівень вартості капіталу підприємства єнайважливішим вимірником рівня ринкової вартості цього підприємства. Зниженнярівня вартості капіталу призводить до відповідного зростання ринкової вартостіпідприємства та навпаки. Таким чином, управління вартістю капіталу є одним із самостійнихнапрямків підвищення ринкової вартості підприємства, що є однією з цілейуправління його прибутком.

Важливість оцінки вартості капіталу приуправлінні формуванням прибутку в процесі здійснення фінансової діяльностівизначає необхідність коректного розрахунку цього показника на всіх етапахрозвитку підприємства. Процес оцінки вартості капіталу базується на наступнихосновних принципах:

1. Принцип попередньої поелементної оцінкивартості капіталу. Так як капітал, що використовується складається з неодноріднихелементів (перш за все — власного та позикового, їх видів, а всерединіних — за джерелами формування ). Структура даних джерел суттєвовідрізняється за видами підприємств та сферами підприємницької діяльності.Неоднакова також ціна кожного джерела формування, тому в процесі оцінки капіталнеобхідно розкласти на окремі складові елементи, кожен з яких повинен бутиоб’єктом здійснення оціночних розрахунків, а потім, вартість капіталу зазвичайвизначають за формулою середньої арифметичної зваженої. Для деяких джерелвартість капіталу можна визначити майже точно (ціна акціонерного капіталу,банківського кредиту). Для інших джерел виконати такі розрахунки складніше(наприклад, за статтями накопиченого прибутку).

2. Принцип узагальнюючої оцінки капіталу.Поелементна оцінка вартості капіталу слугує передумовою для узагальнюючогорозрахунку цього показника. Таким узагальнюючим показником є середньозваженавартість капіталу.

Середньозважена вартість капіталу представляєсобою мінімальну норму прибутку, яку очікують інвестори від своїх вкладень.Обрані для реалізації проекти повинні забезпечити хоча б не меншурентабельність, ніж середньозважена вартість капіталу.

Розрахунок середньозваженої вартості капіталупідприємства здійснюється за формулами:

/>,

де    CВК           –                 середньозважена вартістькапіталу підприємства;

       В                –                 вартість окремихелементів капіталу, %;

       У                –                 питома вага окремихелементів капіталу у його загальній сумі.

Розрахована середньозважена вартість капіталує головним критеріальним показником оцінки ефективності управління структуроюкапіталу. Цей показник складається на підприємстві під впливом багатьохфакторів, основними з яких є:

·    середня ставка процента, яка склалася нафінансовому ринку;

·    доступність різних джерел фінансування (кредитівбанків; комерційного кредиту; власної емісії акцій та облігацій і т.д.);

·    галузеві особливості операційної діяльності, яківизначають тривалість операційного циклу та рівень ліквідності активів, щовикористовуються;

·    співвідношення обсягів операційної та інвестиційноїдіяльності;

·    життєвий цикл підприємства;

·    рівень ризику здійснюваної операційної,інвестиційної та фінансової діяльності.

Урахування цих факторів здійснюється в процесіцілеспрямованого управління вартістю власного та позикового капіталупідприємства.

3. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної тамайбутньої середньозваженої вартості капіталу підприємства. Такий взаємозв’язокзабезпечується використанням показника граничної вартості капіталу. Граничнавартість капіталу — це максимальна вартість додатково залученого капіталу,за межами якої фірма не може забезпечити потрібну норму дохідності. Цейпоказник характеризує приріст середньозваженої вартості капіталу до суми кожноїнової його одиниці, яка додатково залучається підприємством. Розрахунок цьогопоказника здійснюється за наступною формулою:

/>,

де    ПВК           –                 гранична вартістькапіталу;

       DСВК        –                 прирістсередньозваженої вартості капіталу;

       DК              –                 приріст сумикапталу, що додатково залучається підприємством.

Залучення додаткового капіталу підприємства якза рахунок власних, так і за рахунок позикових джерел має на кожному етапірозвитку підприємства свої економічні межі, і, як правило, пов’язане іззростанням середньозваженої його вартості. Так, залучення власного капіталу зарахунок прибутку обмежене загальними його розмірами; збільшення обсягу емісіїакцій та облігацій понад точкою насичення ринку можливе тільки при більшвисокому розмірі дивідендів, що виплачуються, або купонного доходу; залученнядодаткового банківського кредиту у зв’язку із зростанням фінансового ризику длякредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) можездійснюватись лише на умовах зростання ставки процента за кредитом і т.д.

Така динаміка показника граничної вартостікапіталу повинна бути обов’язково врахована в процесі управління фінансовоюдіяльністю підприємства. Порівнюючи граничну вартість капіталу з очікуваноюнормою прибутку по окремих господарських операціях, для яких потрібне додатковезалучення капіталу, можливо в кожному конкретному випадку визначити міру ефективностіта доцільності здійснення таких операцій. В першу чергу це відноситься до тихінвестиційних рішень, що приймаються.

4. Принцип визначення границі ефективноговикористання додатково залученого капіталу. Оцінка вартості капіталу повиннабути завершена виробітком критеріального показника ефективності йогододаткового залучення. Таким критеріальним показником є гранична ефективністькапіталу. Цей показник характеризує відношення приросту рівня прибутковостідодатково залученого капіталу і приросту середньозваженої вартості капіталу.Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за наступною формулою:

/>,

де    ПЕК           –                 гранична ефективністькапіталу;

       DРк             –                 прирістрівня рентабельності капіталу;

       DСВК        –                 прирістсередньозваженої вартості капіталу.

5. Принцип співставлення власного тапозикового капіталу. В процесі оцінки вартості капіталу необхідно враховувати,що його складові елементи відображаються у балансі неоднаково. Позиковийкапітал, що надається підприємству оцінюється за цінами, наближеними доринкових. Власний капітал відображається у бухгалтерському обліку, як правило,за цінами нижче ринкових. У зв’язку із заниженою оцінкою власного капіталу, щовикористовується, його вартість в процесі фінансових розрахунків штучнозавищується.

Для забезпечення співставності розрахунківсередньозваженої вартості капіталу його власна частина повинна бути виражена впоточній ринковій вартості. Для цього спочатку визначається вартість чистихактивів підприємства, що відображають ту частину його майна, що була сформованаза рахунок власного капіталу:

ЧА = Активи — Зобов’язанняпо пасиву (без статті “Доходи майбутніх періодів”) –
– Цільове фінансування.

На другому етапі встановлюється склад чистихактивів. На практиці виходять з того, що за рахунок власного капіталупокриваються необоротні активи та частина оборотних активів (запаси).

Запаси = Чисті активи — Необоротніактиви

На третьому етапі здійснюється переоцінка(індексація) балансової вартості необоротних активів та запасів з урахуваннямпоточних ринкових цін. Сума активів після їх переоцінки і буде характеризуватипоточну ринкову вартість власного капіталу (чистих активів), щовикористовується у співставних розрахунках середньозваженої вартості капіталу

6. Принцип динамічної оцінки вартостікапіталу. Фактори, що впливають на показник середньозваженої вартості капіталудуже мінливі. Тому у зв’язку з коливанням вартості окремих елементів капіталуповинні вноситися постійні корективи і в середньозважену вартість капіталу.

Для оцінки вартості сформованого капіталувикористовуються фактичні (звітні) показники, які пов’язані з оцінкою окремихйого елементів. Оцінка прогнозної вартості капіталу має імовірнісний характер,який обумовлений прогнозом кон’юнктури на фінансовому ринку, динамікифінансових результатів, власної платоспроможності, рівня ризику і т.д.

Наведені принципи оцінки дозволяють вибратисистему ключових показників, що характеризують структуру капіталу та критеріїефективності його використання як в поточному, так і в майбутньому періодах.

/>/>4. Шляхи оптимізації структури капіталу підприємства

Формування оптимальної структури капіталупідприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпеченнябажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань, що вирішуються впроцесі фінансового управління підприємством.

Шляхи оптимізації структури капіталу буливперше запропоновані професором І.О. Бланком у працях, опублікованих в1988–2000 рр.

Згідно з ним, оптимальна структура капіталувідображає таке співвідношення використання власного та позикового капіталу,при якому забезпечується найбільш ефективний взаємозв’язок між коефіцієнтамирентабельності власного капіталу та коефіцієнтом фінансової стійкостіпідприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Будь-яке підприємство для фінансування своєїдіяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періодуобігу активів та відповідних ним пасивів. Активи та пасиви підприємства застроками обігу можна поділити на коротко та довгострокові. Залучення того чиіншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів закористування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується закористування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, як уже зазначалосявище, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, щообігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових джерел.Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

Мета управління структурою капіталу —мінімізувати витрати по залученню довгострокових джерел фінансування і тимсамим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених нимигрошових коштів.

Процес оптимізаціїструктури капіталу здійснюється у наступній послідовності.

1. Аналіз складу капіталу в динаміці заряд періодів (кварталів, років) та тенденцій зміни його структури, а такожвплив, що вони здійснюють на фінансову стійкість та ефективність використаннякапіталу. В процесі аналізу розглядаються такі показники, як коефіцієнтифінансової незалежності, заборгованості, співвідношення між довгостроковими такороткостроковими зобов’язаннями, коефіцієнт фінансового важеля. Далівивчаються показники оберненості та рентабельності активів та власного капіталу(всі вище перелічені показники були розглянуті в третьому питанні курсовоїроботи).

2. Оцінка основних факторів, щовизначають структуру капіталу. До них відносяться:

·    галузеві особливості операційної діяльності(характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їхліквідність);

·    стадія життєвого циклу підприємства (молодікомпанії з конкурентоспроможною продукцією можуть залучати для свого розвиткубільше позикового капіталу, а зрілі — використовують переважно власні кошти);

·    кон’юнктура товарного ринку (чим стабільнішакон’юнктура цього ринку, а відповідно, стабільніший попит на продукціюпідприємства, тим вище та безпечніше стає використання позикового капіталу, танавпаки);

·    кон’юнктура фінансового ринку (в залежності відстану цієї кон’юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу);

·    рівень рентабельності операційної діяльності;

·    податковий тиск на компанію (частка прямих танепрямих податків, що сплачуються у доході від продаж-брутто);

·    ступінь концентрації акціонерного капіталу(прагнення капіталовласників зберегти контрольний пакет акцій).

З урахуванням наведених та інших факторівуправління структурою капіталу передбачає вирішення двох ключових задач:

а) встановлення прийнятних пропорційвикористання власного та позикового капіталу;

б) забезпечення у випадку необхідностізалучення додаткового внутрішнього або зовнішнього капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу закритерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для таких розрахунківбув обраний критерій, який найбільш повно відображає вплив ефективностісформованих джерел фінансування на збільшення доходності вкладених власникамикоштів, тобто максимізації фінансової рентабельності. Також для проведеннятаких оптимізаційних розрахунків використовується механізм фінансового важеля.

Сутність фінансового важеля полягає в тому,щоб посилити вплив зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, тобтоу підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

/>, де

ФР           —      фінансоварентабельність;

ЕР            —      економічнарентабельність;

СРСВ      —      середнярозрахункова ставка відсотку;

Вк            —      відсотокза кредит;

ВК           —      власнийкапітал;

ПК           —      позиковогокапіталу;

n               —      ставкаподатку на прибуток.

Після перетворень одержуємо:

/>.

Друга складова цієї суми — ефектфінансового важеля — відображає вплив структури капіталу на підвищенняфінансової рентабельності. Вплив важеля обумовлений тим, що при позитивномузначенні диференціалу для підприємства доцільне залучення позикових коштів,однак постійне нарощування плеча важеля може знизити загальний ефект, так якзалучення великих розмірів кредитних ресурсів, як правило, супроводжуєтьсяжорсткістю умов їх залучення. В такому випадку ефект важеля не буде даватимаксимальної віддачі, а при певних умовах (коли диференціал стане менше нуля)буде знижувати фінансову рентабельність.

Таким чином, позитивний вплив ефектуфінансового важеля проявляється тоді, коли економія за рахунок зниження податковихплатежів перевищує витрати підприємства за користування позиковими коштами.Значення ефекту фінансового важеля повинно бути таким, щоб компенсуватиподаткові вилучення з прибутку та забезпечити мінімізацію відхилення міжекономічною та фінансовою рентабельністю.

Процес оптимізації структури капіталу закритерієм максимізації рівня фінансової рентабельності можна розглянути потаблиці:

№

Показники

Варіанти

I

II

III

IV

V

VI

VII

1 Власний капітал 90,000 90,000 90,000 90,000 90,000 90,000 90,000 2 Обсяг позикового капіталу 0,000 22,500 45,000 90,000 135,000 180,000 225,000 3 Загальний обсяг капіталу (ряд.1 + ряд.2) 90,000 112,500 135,000 180,000 225,000 270,000 315,000 4 Коефіцієнт фінансового важеля 0,000 0,250 0,500 1,000 1,500 2,000 2,500 5 Рентабельність активів, % 30,000 30,000 30,000 30,000 30,000 30,000 30,000 6 Мінімальна ставка процента з кредит, % 0,000 15,000 15,000 15,000 15,000 15,000 15,000 7 Мінімальна процентна ставка з урахуванням премії за кредитний ризик, % 0,000 0,000 15,500 16,000 16,500 17,000 17,500 8 Бухгалтерський прибуток з урахуванням процентів за кредит (ряд.3 ´ ряд.5 : 100) 27,000 33,750 40,500 54,000 67,500 81,000 94,500 9 Сума процентів за кредит (ряд.2 ´ ряд.6 : 100) 0,000 3,375 6,750 13,500 20,250 27,000 33,750 10 Бухгалтерський прибуток без урахування суми процентів за кредит (ряд.8 – ряд.9) 27,000 30,375 33,750 40,500 47,250 54,000 60,750 11 Ставка податку на прибуток 0,300 0,300 0,300 0,300 0,300 0,300 0,300 12 Сума податку на прибуток (ряд.10 ´ ряд.11) 8,100 9,113 10,125 12,150 14,175 16,200 18,225 13 Чистий прибуток (ряд.10 – ряд.12) 18,900 21,263 23,625 28,350 33,075 37,800 42,525 14 Чиста рентабельність власного капіталу (ряд.13 : ряд.1 ´ 100), % 21,000 23,625 26,250 31,500 36,750 42,000 47,250 15 Приріст чистої рентабельності власного капіталу, % 0,000 2,620 2,630 5,250 5,250 5,250 5,250

Таблиця 1. Розрахунок коефіцієнта фінансовоїрентабельності при різних значеннях коефіцієнта фінансового важеля

Як видно з наведеної таблиці, найбільшийприріст чистої рентабельності власного капіталу (5,25%) був отриманий уваріанті IV. В подальшому він відсутній, так як коефіцієнт фінансового важелядосягнув свого оптимального значення 1,000, що визначає співвідношенняпозикового та власного капіталу в пропорції 90 / 90 та наступніпозики недоцільні. Необхідна умова приросту чистої рентабельності власногокапіталу: рентабельність активів більше середньої відсоткової ставки за кредит.Саме такий максимальний результат отриманий у варіанті IV(30% > 16%).

Отже, здійснення таких розрахунків звикористанням механізму фінансового важеля дозволяє визначити оптимальнуструктуру капіталу, яка призводить до максимізації рівня фінансовоїрентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу закритерієм мінімізації його вартості. Процес оптимізації базується на попереднійоцінці власного та позикового капіталу при різних умовах його залучення таздійсненні розрахунків середньозваженої вартості капіталів. Вирішення задачіпобудовано на виявленні тенденції зміни ціни кожного джерела ресурсів при змініфінансової структури підприємства. Згідно з дослідженнями провідних вчених,зростання частки позикових коштів у загальній сумі джерел супроводжується більшшвидкими темпами зростання ціни власного капіталу, ніж ціни позикових коштів.Виходячи з того, що ціна позикових коштів дещо нижча, ніж власних, стверджують,що існує оптимальна структура капіталу, що мінімізує їхню середньозважену ціну,а відповідно, максимізує ціну підприємства.

Ціна підприємства має важливе значення длядосягнення стратегічної мети підприємства, так як її зростання призводить дозростання цінності підприємства, його привабливості з точку зору власниківмайна.

Але оптимізація структури капіталу закритерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу має недолік, так як невраховує впливу сформованої структури на результативні показники діяльності підприємства.

Розглянемо процес оптимізації за цим критеріємна прикладі даних, наведених в таблиці:

№

Показники

Варіанти

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

1 Загальна вартість капіталу 30 30 30 30 30 30 30 30 2 Варіанти структури капіталу, % 2.1 Власний (акціонерний) капітал 25 30 40 50 60 70 80 100 2.2 Позиковий капітал 75 70 60 50 40 30 20 3 Норма дивіденду, % 10 10 10 10 10 10 10 10 4 Мінімальна процентна ставка з урахуванням премії за кредитний ризик, % 18,0 17,5 17,0 16,5 16,0 15,5 15,0 0,0 5 Ставка податку на прибуток 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 0,3 6

Податковий коректор
(1 – 0,3)

0,7 0,7 0,7 0,7 0,7 0,7 0,7 0,7 7 Ставка проценту за кредит з урахуванням податкового коректора (ряд.4 ´ ряд.6), % 12,60 12,25 11,90 11,55 11,20 10,85 10,50 0,00 8 Ціна складових елементів капіталу, % 8.1 Власного капіталу ((ряд.2.1 ´ ряд.3) : 100) 2,5 3,0 4,0 5,0 6,0 7,0 8,0 10,0 8.2 Позикового капіталу ((ряд.2.2 ´ ряд.7) : 100) 9,450 8,575 7,140 5,775 4,480 3,255 2,100 0,000 9 Середньозважена вартість капіталу (СВК) ((ряд.8.1 ´ ряд.2.1) + (ряд.8.2 ´ ряд.2.2)) : 100 7,713 6,903 5,884 5,388 5,392 5,877 6,820 10,000

Таблиця 2. Розрахунок середньозваженоївартості капіталу при різній його структурі

За даними таблиці мінімальна величинасередньозваженої вартості капіталу досягається у варіанті IV (5,388%) приспіввідношенні між власним та позиковим капіталом, рівним 1,0(50% / 50%). Така структура капіталу дозволяє максимізувати ринковувартість підприємства.

5. Оптимізація структури капіталу закритерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод пов’язаний з виборомбільш дешевих джерел фінансування активів підприємства. З цією метою всі активипідприємства розподіляються на такі три групи:

а) необоротні активи;

б) постійна частина оборотних активів(незнижуваний мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійсненняпоточної операційної діяльності);

в) змінна частина оборотних активів.

Існує три підходи до фінансування різних групактивів підприємства: консервативний, помірний та агресивний.

При консервативному підході приблизно 50%змінної частини оборотних активів формується за рахунок короткостроковихзобов’язань, інші 50% змінної частини, постійна частина оборотних активів танеоборотні активи покриваються власним капіталом та довгостроковимизобов’язаннями.

При помірному підході 100% змінної частиниоборотних активів формується за рахунок короткострокових зобов’язань, а 100%постійної частини — за рахунок власних коштів, що дозволяє встановитиконкретні його значення на майбутній період. В процесі такого вибору враховуютьсяіндивідуальні особливості діяльності кожного підприємства. Заключне рішення поданому питанню дозволяє сформувати на прогнозований період найбільш прийнятнудля підприємства структуру капіталу.

При агресивному підході 100% змінної частинита 50% постійної оборотних активів формується за рахунок короткостроковихзобов’язань, решта постійної частини оборотних активів та необоротні активифінансуються за рахунок власного капіталу та довгострокових зобов’язань.

Виходячи зі свого ставлення до фінансовогоризику керівництво підприємства обирає один з розглянутих варіантівфінансування активів. Враховуючи, що на сучасному етапі довгострокові позикипідприємствам практично не надаються, тоді обрана модель фінансування активівбуде представляти співвідношення власного та позикового (короткострокового)капіталу, тобто оптимізувати його структуру з цих позицій.

6. Формування показника цільовоїструктури капіталу. Граничні межі максимально рентабельної та мінімальноризикової структури капіталу дозволяють визначити поле вибору його конкретнихзначень на плановий період. В процесі цього вибору враховуються ранішерозглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльностіданого підприємства.

Остаточне рішення, що приймається по цьомупитанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник “цільової структурикапіталу”, у відповідності з яким буде здійснюватися наступне його формуванняна підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Таким чином, вирішення проблеми визначеннярозміру кредитних ресурсів, що залучаються, залежить від розрахункуоптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувалофінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу(що підвищить ціну підприємства), від обрання “найдешевшої” політикифінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формуванняцільової структури капіталу.

/>/>Висновок

Підводячи підсумки дослідження теми “Структуракапіталу підприємства та шляхи її оптимізації” треба підкреслити наступне:

1. Фінансовий капітал підприємствапредставляє собою грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства тапризначені для покриття потреб у забезпеченні процесу його функціонування.

2. Фінансовий капітал в залежності відджерел залучення поділяється на власний та позиковий, які в свою чергу маютьсвої особливості, переваги та недоліки, що здійснюють певний вплив на процесфункціонування підприємства.

3. Під структурою капіталу розуміютьспіввідношення власних та позикових коштів, які підприємство використовує впроцесі своєї господарської діяльності

4. Багато підходів існує до управлінняструктурою капіталу, серед них розглянуто традиційний підхід, підхідМодільяні-Міллєра, компромісний підхід, який став результатом удосконаленнямоделей Модільяні-Міллєра, сигнальний підхід, з урахуванням асиметричностіінформації, а також підходи провідних вчених-економістів Крейніної, Стоянової,Ковальова.

5. Розглянуті показники, які характеризуютькапітал та його структуру і за допомогою яких можна оцінити ефективністьобраного підходу до управління структурою капіталу, та, можливо, передбачитинаслідки переходу до іншої стратегії управління.

6. Розглянуті шляхи оптимізації структурикапіталу підприємства, за допомогою яких можна сформувати оптимальну структурукапіталу, тобто раціональне співвідношення власних та позикових ресурсів, якедозволяє отримати максимальну прибутковість, рентабельність, фінансовустійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності.

/>/>Література

1.    АбрютинаМ.С., Грачев А.В. Анализ финансово-экономической деятельностипредприятия. — М.: «Дело и сервис», 1998.

2.    АртеменкоВ.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ / Учебное пособие. — Москва —Новосибирск: «Дело и сервис», 1999.

3.    БалабановИ.Т. Основы финансового менеджмента / Учебное пособие. — Москва —Харьков — Минск: «Питер», 2000.

4.    БандуркаА.М. Финансово-экономический анализ. — Х.: 1999.

5.    БелолипецкийВ.Г. Финансы фирмы. Курс лекций / под ред. Мерзлякова И.П. — М.: Инфра-М,1999.

6.    БланкИ.А. Основы финансового менеджмента. Т. 1. — К.: Ника-Центр, 1999.

7.    БланкИ.А. Управление использованием капитала. — К.: Ника-Центр, 1999.

8.    БочаровВ.В. Корпоративные финансы. — СПб, 2001.

9.   Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. —К.: КП “ВАЗАКО” Видавництво “Молодь”, 1997.

10.  Буряк Л.Д. Фінансові ресурси підприємства. // ФінансиУкраїни. — 2000. — № 10. — С. 63.

11.  Бусыгин А.В. Предпринимательство.Основной курс. — М.: Инфра-М, 1997.

12.  Ван Хорн Дж.К. Основыуправления финансами. — М.: «Финансы и статистика», 1997.

13.  Воробйов Ю.М. Особливості формування фінансового капіталупідприємства. // Фінанси України. — 2001. — № 2. —С. 77-85.

14.  Воробйов Ю.М. Теоретичні основи фінансового капіталу. // ФінансиУкраїни. — 2001. — № 7. — С. 80-88.

15.  Ковалев В.В. Управлениефинансами / Учебное пособие. — М.: 1998.

16.  Крейнина М.Н. Финансовыйменеджмент. — М., 1998.

17.  Опарін В. Фінансові ресурси та суспільний капітал. // ВісникНБУ. — 2001. — № 7. — С. 26-28.

18.  Павлова Л.Н. Финансыпредприятий / Учебник. — М.: «Финансы» «ЮНИТИ», 1998.

19.  Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств.// Фінанси України. — 2000. — № 6. — С. 91.

20.  Селезнева Н.Н., Ионова А.Ф.Финансовый анализ. — М., 2001.

21.  Стоянова Е.С. Финансовыйменеджмент. Российская практика. — М., 1995.

22.  Теплова Т.В. Финансовыйменеджмент: управление капиталом и инвестициями. — М., 2000.

23.  Ушакова Н.М., Лігоненко Л.О. Фінанси підприємства: опорний конспектлекцій. — К.: КДТЕУ, 1998.

24.  Ушакова Н.Н. Инвестирование.Финансирование. Кредитование. — К.: КНТЭУ, 1997.

25.  Финансовое управлениекомпанией / под ред. Кузнецовой Е.В. —М.: Фонд «Правовая культура», 1997.

26.  Хрипач В.Я. Экономикапредприятия. — М.: «Финансы, учет, аудит», 1997.

27.  Шеремет А.Д.,Сайфулин Р.С. Финансы предприятия / Учебное пособие. — М.: Инфра-М,1997.