Реферат: Політекономія
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
Черкаський державнийбізнес-коледж
кафедра економіки, комерціїта аудиту
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмета: «Політичнаекономія»
варіант 3
Виконав: студент
заочного відділення
Перевірив викладач
Богун О.М.
Черкаси – 2006
План:
1. Суспільний спосіб виробництва
2. Закони розвиткутоварного виробництва
3. Конкуренція та її закони
4. Оборот капіталу підприємства
5.Задача
6. Список літератури
1. Суспільний спосібвиробництва
Суспільний спосібвиробництва є своєрідним ядром економічної системи,
Суспільний спосібвиробництва – це єдність продуктивних сил і виробничих відносин (відносинекономічної власності). Якщо розглядати його з боку змісту, він складається,по-перше, з двох підсистем (продуктивних сил і відносин економічної власності),кожна з яких формується з певної кількості елементів; по-друге, із відносин ізв'язків між ними (тобто усіх видів внутрішніх взаємодій); по-третє, сталих ісуттєвих зв'язків, що є законами його розвитку; по-четверте, із комплексузовнішніх взаємодій і впливу суспільного способу виробництва на інші елементисистеми та всю сукупність надбудовчих відносин.
Форма суспільного способувиробництва, будучи складовою змісту, реалізується
• як його внутрішняорганізація, тобто узгоджує взаємодію між продуктивними силами і відносинамиекономічної власності відповідно до вимог законів кожної із підсистем таспільних для них законів, а також забезпечує їх координацію з боку певнихінститутів;
• як структурасуспільного способу виробництва;
• як зовнішня організаціяданого способу виробництва.
Сутність суспільногоспособу виробництва розкривається через економічні закони, передусім, законвідповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню,характеру та структурі розвитку продуктивних сил, закон єдності праці івласності та ін.
Рівень розвитку сучаснихпродуктивних сил характеризується якістю робочої сили, досягненим ступенем прогресуосновних рис людини-працівника і людини-власника, технічною озброєністю (а засучасних умов і рівнем розвитку інформаційних технологій), ступенем оволодіннясилами природи (зокрема, ядерною, термоядерною енергією), рівнем розвитку наукомісткихгалузей, впровадженням найсучасніших форм і методів організації виробництва,ступенем розповсюдженості нових конструкційних матеріалів, поширеннямпринципово нових технологій (мембранних, плазмових та ін.). Узагальнюючимпоказником сучасного рівня розвитку продуктивних сил є стан розвиткутехнологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, івитіснення ним технологічного способу виробництва, що ґрунтується на машиннійта ручній праці.
Під характером розвиткупродуктивних сил слід розуміти спосіб, яким люди використовують свої продуктивнісили, їхні окремі елементи. Так, невеликі за розмірами прості засоби праціможуть застосовуватися людьми розрізнено, індивідуально. Потім виникають такізнаряддя праці, які можуть бути використані лише групою людей за взаємної підтримкиодне одного; надалі продуктивні сили у своєму розвитку досягають такого рівня,коли їх використання можливе лише при взаємодії сотень і навіть тисяч робочихрук. І, нарешті, продуктивні сили все більше набувають інтернаціонального характеру,що зумовлено процесом їхньої інтернаціоналізації. Так, розширюються межісукупного працівника спочатку в масштабі окремих національних країн, а згодом– окремих регіонів світового господарства. Продуктивні сили внаслідок цьогонабувають суспільного характеру.
Коли йдеться провідповідність відносин економічної власності структурі продуктивних сил, тослід у межах останніх виділяти різні види взаємодій (а, отже, відносин ізв'язків між елементами продуктивних сил). До таких видів належить взаємодіяміж речовими і особистісними факторами виробництва, між різними елементамизасобів праці, між
працівниками багатьохпідрозділів трудового колективу і всередині окремих підрозділів (бригад, цехів)та ін. Узагальненою характеристикою структури продуктивних сил є взаємодія міжлюдиною і природою у процесі праці. Водночас з боку суспільної формивизначальна роль у структурі суспільного способу виробництва належитьсоціально-економічному способу поєднання безпосередніх працівників із засобамивиробництва.
Якщо йдеться про такийелемент змісту продуктивних сил, як комплекс складових елементів, то зурахуванням основної продуктивної сили (людини) відносини економічної власностімають відповідати потребам, інтересам і цілям людини-працівника ілюдини-власника.
Відповідно довищезазначеного суспільний спосіб виробництва можні визначити як суперечливуєдність відносин економічної власності і продуктивних сил тасоціально-економічну форму поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва.Таке розуміння суспільного способу виробництва є, в основному, синонімічним ізкатегорією «економічний устрій держави».
Коли в межах продуктивнихсил найзагальнішою характеристикою їхньої структури називалась взаємодія міжлюдиною і природою, то така взаємодія означає, водночас, привласнення предметівприроди через процес праці. Суспільною формою відносин економічної власності уцій сфері с відносини між людьми і, передусім, між власниками засобіввиробництва і працівниками з приводу привласнення результатів праці,насамперед, необхідного і додаткового продукту. Тому при з'ясуванні сутностізакону відповідності відносин економічної власності рівню, характеру іструктурі продуктивних сил, а також закону єдності праці і власності, важливозіставляти процес привласнення під час взаємодії людини з природою, а, отже, іпотреби та інтереси людини-працівника та відносини між людьми з приводупривласнення результатів праці. Визначальною стороною привласнення дляз'ясування типу суспільного способу виробництва є суспільна сторона, в якійвідображається соціально-економічний характерпоєднання працівників із засобами виробництва, інтереси та потребилюдини-власника, а, отже, тип власності на засоби виробництва і робочу силу.
У процесі еволюціїлюдського суспільства існували первіснообщинний, рабовласницький,феодальний, капіталістичний способи виробництва, при чому кожнийнаступний суспільний спосіб виробництва був складнішим за попередній.
2.Закони розвиткутоварного виробництва
Законами товарноговиробництва є закон попиту і пропозиції, закони грошового обігу, закониконкуренції та інші, які знаходять своє вираження через закон вартості.
Економічний зміст закону вартості. У найзагальнішІйформі закон вартості означає обмін еквівалентів, тобто обмін товарів та послугміж виробниками та їх купівлю на ринку відповідно до суспільно необхіднихвитрат на їх виготовлення. Закон вартості – особливий економічний закон (діє удеяких суспільних способах виробництва), що виражає внутрішньо необхідні,суттєві й сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (витраченою навиробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умоввідносної відповідності попиту та пропозиції.
Закон вартості виражає:по-перше, внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв’язки між індивідуальним ісуспільно необхідною працею(витраченою на виробництво товару з урахуванням умовїї відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту тапропозиції. У такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосередньоговиробництва. Згідно із законом вартості, мінові пропорції при обміні товарів регулюютьсясуспільно необхідними витратами. Змушуючи товаровиробників знижуватиіндивідуальну вартість їхніх товарів (через поліпшення організації виробництва,впровадження нової техніки, зростання обсягів виробництва тощо), зменшуючи прицьому вартість корисних благ, цей закон є рушійною силою розвитку продуктивнихсил.
Другою рисою законувартості є обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості таякості витраченої на них суспільно необхідної праці. У цьому випадку він діє усфері обміну.
Третя риса законувартості – наявність сталих зв'язків між виробниками одного виду товарів черезконкуренцію, за якої здійснюється взаємний тиск одного підприємця на іншого.Роль рушійної сили розвитку виробництва закон вартості у цьому випадку виконуєв нерозривній єдності сфер безпосереднього виробництва й обміну.
Четвертою важливою рисоюцього закону є наявність сталого зв'язку між попитом і пропозицією. Якщо їхвідносна рівність порушується, то обмін товарів здійснюється не відповідно докількості витраченого на них суспільного робочого часу. Так, за недостатньоїкількості товарів ринкову вартість завжди регулюють товари, вироблені за гіршихумов, а за надлишкової їх кількості – виготовлені за найкращих умов. Такимчином, закон вартості постійно регулює пропорції розподілу суспільної праці міжгалузями.
Цей закон, по-п'яте,виражає внутрішньо необхідні зв'язки між працею виробника товарів у минулому(суспільно необхідним робочим часом у момент їх безпосереднього виробництва) ітеперішніми умовами виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тимробочим часом, який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їхвідтворення.
По-шосте, закон вартостівиражає внутрішньо необхідні й сталі зв'язки між вартістю й цінами товарів.Тому він керує рухом цін так, що зменшення або збільшення необхідного робочогочасу зумовлює зниження або підвищення цін виробництва.
Однак ціноутворення не навсі товари регулюється законом вартості. У сучасній ринковій економіцірозширюється коло об'єктів, в основі ціни яких лежить капіталізація(необроблена земля, цінні папери та ін.). Крім того, існує ціноутворення, заякого ціна визначається, переважно, співвідношенням попиту та пропозиції (творимистецтва тощо).
Основні функції законувартості. Закон вартості є: 1) стихійним регулятором товарного виробництва(простого, капіталістичного), але не відокремлено, а в поєднанні з іншимиекономічними законами (законами відповідності виробничих відносин рівню іхарактеру розвитку продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо – уперіод існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньоїнорми прибутку тощо – у період розвитку капіталістичного товарноговиробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3)основою диференціації товаровиробників.
За товарної формивиробництва товаровиробники постійно змушені вдосконалювати нову техніку,технологію, поліпшувати якість продукції, підвищувати продуктивність праці,знижувати індивідуальні витрати виробництва. Хто цього не робить, може швидкозбанкрутувати; тому за цієї форми організації суспільного виробництва значноприскорюється прогрес у розвитку продуктивних сил. Водночас постійне коливанняцін, зміни в ринковій кон'юнктурі призводять до розорення й витіснення з ринкумаси дрібних виробників.
За сучасних умов цейпроцес торкається дрібних, середніх та великих фірм. Поступово посилюється їхнямайнова диференціація.
З боку відносинекономічної власності дія закону вартості виявляється у зростанні інтенсивностіта продуктивності праці окремого найманого працівника, трудового колективу(тобто в посиленні активної взаємодії між людиною і природою у процесі праці тапривласнення природних речовин), у зростанні вартості робочої сили, величининеобхідного продукту і, насамперед, додаткової вартості (розходження у темпахзростання цих величин є основою посилення класової нерівності), посиленніступеня експлуатації, концентрації та централізації власності, її монополізації,одержавлення тощо.
3. Конкуренція та їїзакони
Ринок і конкуренція. Ринок –це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (підприємств)та іншими суб'єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно дозаконів товарного виробництва. До таких законів належать і закони конкуренції.У цьому полягає тісний взаємозв'язок між ринком і конкуренцією.
Органічний зв'язок ринкуі конкуренції виявляється у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасногоцивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктамипідприємницької діяльності у тому, що ефективність функціонування ринкузалежить від здатності суб'єктів підприємницької діяльності впливати на рівеньцін.
Залежність міжефективністю ринку і здатністю підприємств впливати на рівень цін маєобернено-пропорційний характер: чим менше окреме підприємство здатне впливатина ринок (зокрема, на рівень цін), тим більш конкурентним є ринок, і тим вищайого ефективність. Найвища конкурентоспроможність та ефективність ринкудосягається за умови відсутності будь-якого впливу підприємства на рівень цін.Якщо такий вплив наявний, то починається процес монополізації ринку. Важливоюумовою конкуренції є можливість вибору споживачами неоднакових видів одноготовару і різних товарів і послуг, з одного боку, та можливостей нарощування їхобсягів і способів реалізації (зокрема, за різними цінами) підприємствами зіншого, що породжує конкуренцію між виробниками і споживачами.
А. Сміт розглядавконкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку занайвигідніші умови купівлі і продажу товарів. На думку Й. Шумпетера,конкуренція з боку економічного зростання і суперництвом нового зі старим щодонових технологій, нових товарів, нових типів організації, нових джерел забезпеченняпотреб тощо.
Більш повно сутністьконкуренції характеризував англійський економіст М. Портер. Стан конкуренції наринку він визначав суперництвом серед конкуруючих продавців; конкуренцією середтоварів-замінників, що є конкурентоспроможними за цінами, загрозою появи новихконкурентів, економічними можливостями та торговельними здібностями якпродавців, так і покупців. Отже, конкуренція як економічна категорія означаєсуперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва ізбуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Конкурентна боротьбавідбувається між такими суб’єктами:
• міжмалими та середніми капіталістичними підприємствами, що кількісно переважають урозвинених країнах світу, власники яких борються за найвигідніші умовивиробництві і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків;
• міжмогутніми компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі і, крім того,намагаються підпорядкувати своєму впливу малі та середні підприємства,привласнити монопольно високі прибутки;
• міжтранснаціональними корпораціями рівних країн за джерела сировини та енергії,ринки збуту, привласнення монопольно високих надприбутків;
• міждрібними товаровиробниками (передусім, фермерами, власниками дрібних підприємствсфери послуг) за ринки збуту та отримання доходів, які б забезпечили виживанняцих підприємств і, по можливості, розширення виробництва;
• міжпромисловими та торговельними підприємствами за рівень цін на виготовленітовари і привласнення на цій основі більшого прибутку;
• міжпромисловими компаніями і кредитно-фінансовими інститутами, передусім, банками,за контроль над різними галузями економіки, відповідними об'єктами власності, ау кінцевому підсумку – за привласнення максимального прибутку;
• міжтранснаціональними корпораціями та національними підприємствами за джереласировини, електроенергії, ринки збуту, різні об'єкти власності, у процесі якої(боротьби) корпорації намагаються підкорити своєму впливові підприємства ікомпанії різних країн, а останні – вистояти у такій боротьбі, розширитимасштаби своєї діяльності, отримати відповідну частку прибутку;
• міжпідприємствами державного та недержавного (передусім, монополізованого)секторів економіки за сфери вкладання капіталів, ринки збуту тощо;
• міжвиробниками та споживачами за рішень цін, якість продукції та ін.;
• міжторговельними підприємствами за ринки збуту, привласнення великих прибутків;
• міжпідприємствами кредитно-фінансової сфери, насамперед, між комерційними банкамиі страховими компаніями за контроль над промисловістю, за вкладників з метоюрозширення сфери впливу і привласнення найбільших прибутків;
• міжнайманими працівниками за кращі робочі місця, вищу заробітну плату, а також міжбезробітними за вакантні робочі місця та ін.
Позитивними сторонамиконкуренції є те, що:
а) внаслідок боротьби,суперництва і змагальності конкуренція є важливою рушійною силою розвиткуекономічної системи;
б) конкуренція сприяєнауково-технічному прогресу суспільства, змушує товаровиробників впроваджуватинову техніку і технологію, передові форми і методи організації виробництва іпраці, вдосконалювати організаційну структуру управління підприємствами ікомпаніями тощо;
в) конкуренція змушуєзнижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростанняпродуктивності праці, покращення трудової дисципліни та ін.;
г) конкуренція змушуєпокращувати якість продукції, її асортимент. обслуговування споживачів тощо;
д) конкуренція змушуєзнижувати та вирівнювати ціни, підтип та прибутковість підприємницькоїдіяльності;
е) конкуренція стимулюєперелив капіталів між галузями внаслідок гонитвиза максимальними прибутками і таким чином активізує проведення структурних реформ векономіці;
є) внаслідок конкуренціїяк однієї з рушійних сил розвитку економічної системи капіталізму відбуваєтьсядія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії законузростання продуктивності праці та деяких всезагальних та інших типівекономічних законів.
До негативних рисконкуренції належить те, що:
1) конкуренція посилює процес концентраціївиробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникненнямонополій;
2) внаслідок боротьби за ринки збутутоваровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількістьтоварів, що призводить до криз перевиробництва;
3) конкуренція посилюєборотьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниженнязаробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;
4) внаслідок конкуренціїта змагальності між найманими працівникамизростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню арміїбезробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятихпрацівників;
5) використання нечесних методів конкуренціївеликими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їхмасового банкрутства;
6) міжнародна конкуренція, що з бокутранснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупутощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах;
7) використання гіпертрофованої реклами тадеяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі заспоживачів призводить до зростання вартості товарів і послуг.
Водночас, особливістьконкуренції у політекономічному аспекті полягає в тому, що вона відображаєнаявність зворотних зв’язків і відносин між товаровиробниками та іншимисуб’єктами, без яких прямі зв’язки (відносини економічної власності у процесікооперації виробництва, науково-технічного співробітництва тощо) не мали бтакої ефективності, що відобразилося б негативно на ефективності цілісноїекономічної системи, в т. ч. відносин економічної власності. Тому виправданоює оцінка конкуренції П. Самуельсоном як «складного механізму невимушеноїкоординації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв’язку, що служитьдля об’єднання знань і дій мільйонів індивідів». Водночас, використаннямонополіями методів конкурентної боротьби означає наявність і прямих зв’язківта відносин економічної власності.
З урахуванням цього конкуренціяяк політико-економічна категорія відображає сукупність прямих і зворотнихзв'язків і відносин економічної власності між різними економічними суб'єктами зприводу привласнення, передусім, додаткової маси прибутків, отриманих внаслідокнаявних позитивних та окремих негативних сторін конкурентної боротьби міжтоваровиробниками.
Методи конкурентноїборотьби – це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидкеоновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажнихпослуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американськогоекономіста М. Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами:1) продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти; 2) виробляє товари з вищимиякісними характеристиками (диференціація продукту); 3) виробляє товари з особливимивластивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибокаспеціалізація виробництва). Як складова господарського механізму конкуренціядіє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається міжсамими виробниками, і споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренціїміж виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо,внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренціїпокупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формуєтьсяринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулюванняпропорцій народного господарства.
Із виникненням монополійвільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.
4. Оборот капіталупідприємства
Оборот капіталу – це кругообіг капіталу, узятийне як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється.
Основний і оборотнийкапітал. Як політекономічна категорія оборот капіталу означає процеспостійного відновлення на розширеній основі (розширеного відтворення)капіталістичної власності внаслідок постійних кругообротів капіталу, щобазується на експлуатації зростаючої кількості та якості найманих працівників інаростаючого синергічного ефекту від взаємодії досконаліших засобіввиробництва.
Перш ніж розглянутимеханізм обороту капіталу, необхідно з'ясувати його поділ на основний іоборотний. Різні частинипостійного капіталу, про які йшлося раніше, переносять свою вартість нановостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничіспоруди та ін. беруть участь у виробництві протягом багатьох років, а своювартість переносять поступово і частинами. Друга частина (сировина, пальне,матеріали та ін.) у процесі виробництва споживається повністю протягом одногоперіоду і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт. Внаслідокцього виникає потреба в додатковому розмежуванні капіталу за іншими критеріями(порівняно з поділом капіталу на постійний і змінний).
Таким критерієм є спосібперенесення різними складовими постійного та змінного капіталу на новостворенийпродукт.
Основний капітал – це частинапродуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а отже,служить знаряддям привласнення чужої праці, але переносить свою вартість нановостворений товар частинами, в міру їх зношування.
До оборотного капіталуналежать такі предмети праці, як сировина, пальне, енергія, купованінапівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів,затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва тощо,які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачають або змінюютьпри цьому свою натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість нановостворений продукт. Крім того, до них належать деякі засоби праці, що не входятьдо основних фондів (спеціальні інструменти і пристосування, молодняк та худоба,що знаходиться на відгодівлі, багаторічні насадження, які вирощуються якпосадочний матеріал та ін.). Оборотний капітал також поділяється на виробничізапаси і незавершене виробництво. Останнє також складається із перенесеноїчастини засобів праці, вартості оброблених предметів праці та затрат на оплатуробочої сили.
До оборотного капіталуналожить також вартість робочої сили, яка набуває форми змінного капіталу, авідтак, і заробітної плати. Отже, оборотний капітал – це частина продуктивногокапіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робочасила) у створенні вартості та додаткової вартості, витрачається на одинвиробничий цикл і вартість якої при цьому повністю переноситься нановостворений товар і після його реалізації повертається до капіталіста угрошовій формі.
Та частина капіталупідприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є капіталом обігу. Оборотнийкапітал та капітал обігу – це оборотні засоби капіталу.
Зношування основнихфондів. Розрізняють фізичне та моральне зношування основногокапіталу.
Фізичне (або матеріальне)зношування – це поступова втрата основним капіталом своєї споживчої вартості,а водночас і вартості, яка переноситься на вартість створюваного товару.Головним чинником фізичного зношування капіталу є тривалість та інтенсивністьйого використання, якість, вплив атмосферних умов та ін. Основний капітал вУкраїні зношений приблизно на 70 %.
Моральне зношування основногокапіталу – це втрата основним капіталом частини своєї вартості незалежновід ступеня втрати ним своєї споживчої вартості, що не переноситься на вартістьствореного товару або переноситься частково внаслідок політики прискореноїамортизації.
Загаломтаке зношування відбувається внаслідок появи дешевших або досконаліших засобівпраці. Головною причиною морального зношування є науково-технічний прогрес умашинобудуванні. Так, новий ткацький верстат досконаліший завдяки вищійпродуктивності праці і виготовлений з меншими затратами. Тому старий ткацькийверстат знецінюється, хоча зберігає фізичну придатність, свою споживчувартість: його вартість визначається не тим суспільно необхідним робочим часом,який був колись витрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається настворення нового верстата. Це моральне зношування першого виду, зумовленепоявою досконалішого та дешевшого устаткування на основі зростанняпродуктивності праці. Моральне зношування другого виду полягає в певній втратіосновними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживчоївартості (за збереження фізичної придатності) внаслідок появи під впливом НТПдосконаліших основних фондів (за своїми техніко-економічними характеристиками)від раніше використовуваних фондів. Таке зношування спричинене умовамиконкурентної боротьби. Коли з'являється нова, ефективніша техніка і підприємецьне замінить нею стару (навіть коли вона може ще тривалий час працювати), вінвироблятиме дорожчі та не такі якісні товари і збанкрутує.
У розвинених країнахсвіту принципово нова техніка й технологія впроваджується в галузяхпромисловості через кожні 3 – 5 років. Основні виробничі фонди морально зношенів Україні на 95 %, тому лише незначна частина її продукції конкурентоспроможнана світових ринках.
Амортизація уполітекономінному аспекті – це процес перенесення основного капіталу наготовий товар у міру фізичного та морального зношування.
Щоб своєчасно замінитизношені основні виробничі фонди, на підприємствах створюють амортизаційнийфонд, до якого перераховують відповідні кошти.
Основні методиамортизації:
1) метод рівномірногопрямолінійного списання вартості основного капіталу (списання здійснюєтьсяоднаковими частками впродовж усього періоду використання основних фондів);
2) метод прискореноїамортизації (у перші роки використання засобів праці списують значно більшучастину, ніж вартість, пропорційна терміну служби за цей період).
Прискорення амортизаціїосновного капіталу здійснюється шляхом скорочення амортизаційного періоду івідповідного підвищення річної норми амортизації, використання спеціальнихметодів нарахування (внаслідок їх використання в перші роки штучно завищуєтьсясобівартість продукції, знижується прибуток, а значить, і податки на них). Крімтого, суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються, водночас збільшуютьсятемпи та масштаби нагромадження капіталу, зокрема зростає частка амортизації у внутрішніхджерелах нагромадження.
Особливостіобороту різних елементів основного капіталу. Оборот різних елементівкапіталу відбувається протягом неоднакових проміжків часу. Так, вартістьосновного капіталу переноситься на новостворені товари частинами, тому вонаповертається до капіталістів тільки після ряду кругооборотів, у той час яквартість оборотного капіталу (зокрема, предмети праці) — після кожногокругообороту. Тому час обороту оборотного капіталу дорівнює періоду одногокругообороту капіталу, а час обороту основного капіталу охоплює рядкругооборотів. Збільшення кількості обороту капіталу підвищує ефективністьроботи підприємства. На швидкість обороту капіталу впливає час обігу капіталу(час транспортування товарів від підприємств до споживача, збереження товарнихзапасів на складах та ін.).
Специфіка цього процесузначною мірою зумовлюється наявністю значної частки невикористаних виробничихпотужностей. Такі особливості зумовлені також специфікою фізичного таморального зношування. Зокрема, прискорення морального зношування не може бутивраховане у нормах амортизації. Крім того, внаслідок нерівномірного розподілузасобів праці за галузями економіки моральне зношування певного видуустаткування виходить за межі окремої галузі, перетворюється у важливий чинникміжгалузевої конкуренції. Водночас на підприємствах здійснюється нарахуванняамортизації на всі елементи основного капіталу, незалежно від ступеня їхвикористання.
Час виробництва – це тривалістьперебування капіталу у сфері виробництва, а отже, створення вартості та,передусім, додаткової вартості. Час виробництва охоплює період від моментунадходження на підприємство засобів виробництва до створення певного виробу тайого транспортування на склад.
Час виробництваскладається із таких періодів: 1) робочого періоду – часу, коливідбувається процес праці та процес зростання вартості (цей період єнайважливішим); 2) часу перерв у праці – обідньої перерви, простоїв та ін.; 3)час, протягом якого в окремих галузях предмети праці зазнають впливу природних(бродіння вина, визрівання врожаю та ін.) і штучних процесів (штучне сушіннялісоматеріалів); 4) часу перебування засобів виробництва в якості запасів(наприклад, на складі підприємства).
Скорочення часувиробництва прискорює процес перенесення вартості основного капіталу (абоосновних фондів) на новостворений товар, зменшуючи при цьому моральнезношування устаткування, підвищує ефективність використання речових і особистихфакторів виробництва. Засобами скорочення часу виробництва є впровадження дво-і тризмінної роботи техніки, покращення форм іметодів організації виробництва, застосування прогресивних системзаробітної плати (при яких стимулюється економія матеріалів, догляд затехнікою, раціоналізаторські пропозиції), політика прискореної амортизації,посилення інтенсивності праці, покращення матеріально-технічного постачання, впровадженнянових технологій, принципово нових предметів праці із наперед заданимивластивостями та ін.
Час обігу капіталу – тривалістьперебування капіталу у сфері обігу, тобто час перетворення грошової формикапіталу на складові продуктивного капіталу (передусім, основний та зміннийкапітал), а із товарної – в грошову. Час обігу капіталу складається з: 1) часунадходження на склад готової продукції до її реалізації і 2) часу закупівлі наотримані кошти нових засобів виробництва та робочої сили. Після виготовленнявиробів вони надходять в оптову або роздрібну торгівлю (час транспортування) іпісля цього підлягають реалізації. Завдяки маркетинговій діяльності великіфірми реалізують свою продукцію на чітко визначених ринках у заздалегідьзапланованих обсягах і у зазначені строки, що дозволяє їм обходитись безскладських приміщень або звести до мінімуму такі витрати.
У процесі обігу капіталувідбувається не тільки зміна форм вартості, але й збільшення вартості, у т. ч.додаткової вартості.
Час обороту капіталускорочується під впливом маркетингової діяльності, використання досконалішихтехнічних засобів транспорту, зв'язку, розрахунків, вдосконалення форм іметодів торгівлі, державного регулювання пропорцій між попитом і пропозицією таінших чинників. У протилежному напрямі діє погіршення економічної кон'юнктури,зниження реальної заробітної плати, посилення конкурентної боротьби та іншічинники.
З'ясуваннямеханізму обороту капіталу дає змогу визначити витрати виробництва, які лежатьв основі цін, та величину прибутку..
5. Задача 2
У першому цеху задень можна виготовити 150 кг печива або 220 кг вафель. У 2-му цеху – 180 кгпечива або 200 кг вафель. Визначити: 1. побудувати криву виробничихможливостей; 2. визначити альтернативну вартість 1 кг печива, якщо виробляється380 кг вафель; 3. представити графічно точки виробництва (ефективного танеефективного).
Рішення
Таблиця можливихкомбінацій
Комбінація Альтернатива виробництва Печиво Вафлі А 1 + 2 – печиво 330 Б 1 – печиво; 2 – вафлі 150 200 В 1 – вафлі; 2 – печиво 220 180 Г 1 + 2 – вафлі 420Список літератури:
1. Башнянін Г.І. та ін.Політична економія. – К.: Ельга. Ніка-Центр, 2002. – 527 с.
2. Кукурудза І.І. актуальніпроблеми політичної економіки. Матеріали до лекцій і семінарів. Черкаси, Видвідділ ЧНУ ім. Б. Хмельницького. – 2002. – 184 с.
3. Мочерний С.В. Політичнаекономія. –К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.
4. Політекономія: Підручник длястудентів вищ. навч закладів / Ю.В. Ніколенко, І.Я. Бобров, К.Т. Кривенко таін.; / За заг. ред. Ю.В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 411 с.
5. Політична економія. / За заг.ред. Г.А. Оганяна. – К.: МАУП, 2003. – 520 с.