Реферат: Особливості розвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі

Тема:

Особливостірозвитку інфляційних процесів в Україні на сучасному етапі

1.Системні особливості розвитку інфляційних процесів в Україні 2

2.Монетарний вплив та його наслідки. 8

3.Пріоритетні завдання розвитку. 11

Література. 13

1. Системні особливості розвитку інфляційних процесівв Україні

Одразу зазначимо,що Національний банк України стурбований не самим фактом перевищення вже увересні річного урядового інфляційного прогнозу в обсязі 7.5%. Будемо відверті,ще в момент оголошення зазначеного прогнозу існували неабиякі сумніви в йогореальності, і Національний банк ще тоді вказував на це урядові. Також невважаємо за доцільне зосереджувати надмірну увагу на конкретному розмірііндексу споживчих цін. У будь-якому разі інфляційна динаміка 2007 року не можезадовольнити нікого — ні владу, ні бізнес, ні тим паче пересічних громадян.Адже кожен додатковий відсо­ток інфляції у сукупності «з'їдає» більш якпівмільярда гривень у ре­альних доходах населення.

Набагато більшеНаціональний банк сьогодні стурбований глобальними тенденціями, які превалюютьв інфляційному розвитку впродовж останнього часу. Адже за певних умов рівеньінфляції, який трохи перевищує 10%, може і не викликати негайного зниженнятемпів економічного зростання. Це підтверджують і нинішні цілком прийнятнітемпи реального зростання ВВП в Україні (7.3% у січні — жовтні 2007 року).Однак за таких умов інфляційна динаміка стає значно менш керованою, що істотнозбільшує ймовірність її значного прискорення і досягнення таких меж, коли безвжиття радикальних заходів у країні буде неможливо відновити макроекономічнустабільність. Саме тому провідні країни світу так багато уваги приділяютьінфляції і намагаються підтримувати її на низькому рівні. Однак головне навітьне це, а те, яким чином в Україні реагують на посилення цінового тиску. Нажаль, антиінфляційні заходи, які час від часу ухвалює уряд (і які зводятьсяпереважно до підписання меморандумів із підприємцями, посилення моніторингу цінта адміністративного регулювання граничної рентабельності і торговельнихнадбавок), швидше покликані гасити вже існуючі пожежі і можуть бути ефективнимилише в короткострокову періоді. Водночас в Україні не вживаються заходи щодонівелювання системних передумов розгортання інфляційного тиску, про які скажемонижче.

Основна проблема— нехтування елементарними економічними канонами при розробці та реалізаціїдержавної економічної політики, насамперед — у частині опрацювання рішень прозбільшення заробітної плати, пенсій та інших соціальних платежів. Звичайно,підвищення стандартів життя населення має бути наріжним каменем усієїекономічної політики. Однак якщо до цього питання підходити без належноговрахування реальних можливостей економіки, остання неодмінно відреагуєвиникненням макроекономічних диспропорцій, що в підсумку позначиться і на динаміціцін.

Так, в Українінеадекватні темпи зростання заробітної плати і продуктивності праці. Якщо взятиза базу перший квартал 2001 року, то реальна заробітна плата збільшилася в трирази, а продуктивність праці — в 1.7 раза. Цілком очевидно, що якщо заробітнаплата зростає істотно вищими темпами, ніж продуктивність праці, то додатковідоходи кожним конкретним робітником не заробляються (за рахунок вищоїефективності праці), а отримуються в порядку перерозподілу за рахунок доходівінших суб'єктів господарювання, зокрема роботодавців або власників бізнесу.Втім, зрозуміло, що останні аж ніяк не бажають втрачати власний шмат пирога інамагаються перекласти додаткові витрати на плечі інших економічних агентів (утому числі тих же робітників) через підвищення відпускної ціни на своюпродукцію.

За результатамиопитувань керівників 1200 підприємств, що їх регулярно проводить Національнийбанк, серед низки факторів, котрі впливають на ціни реалізації, дедалі більшезростає роль вартості трудових ресурсів. Цей фактор продовжують називати упершій трійці негативних чинників респонденти підприємств майже всіх видівекономічної діяльності.

Здається,наведеного має бути цілком достатньо, аби зрозуміти, що адміністративнепідвищення соціальних стандартів (зокрема розміру мінімальної заробітної плати)має обов'язково узгоджуватися з підвищенням ефективності праці. До речі, прианалізі економічних і монетарних процесів в економічно розвинутих країнах,зокрема у США, одне з чільних місць відводиться показникові продуктивностіпраці, тоді як в Україні переважна більшість аналітиків звертає на нього малоуваги.

Необґрунтованефорсування підвищення соціальних стандартів життя тисне на ціни і з боку попитучерез неадекватність співвідношення зростан­ня ВВП і доходів населення. В принципі,в умовах низького рівня життя переважної більшості населення темпи зростаннядоходів громадян і по­винні випереджати темпи зростання ВВП. Однак усе має бутив розумних межах, яких в Україні впродовж останніх років не дотримувалися. Так,у 2004 році темпи зростання реальних наявних доходів населення становили 19.6%при зростанні реального ВВП на 12.1%; у 2005-му ці цифри становили відповідно23.9 та 2.7%, 2006-му — 16.1 та 7.1%, за дев'ять місяців 2007 року— 11.7 та7.3%.

Навіть порівняноз іншими перехідними економіками у співвідношенні зарплат та ВВП на душунаселення Україна не пасе задніх (див. графіки), і для забезпечення стійкогоекономічного розвитку необхідно робити акцент насамперед на зростанніпродуктивності праці, а вже відповідно до цього визначати можливості дляподальшого зростання доходів населення.

Очевидно, що затаких умов виникають труднощі з товарним забезпеченням зростаючої грошовоїпропозиції з боку населення, які посилюються неоптимальною структуроюекономічного зростання. Зокрема, у 2007 році більша частина приросту ВВПзабезпечена компонентами, які прямо не стосуються матеріального виробництва(чисті податки, оптова та роздрібна торгівля) і, відповідно, забезпеченняналежного товарного покриття під зростаючий попит з боку населення.

Водночас ізгалузей, безпосередньо причетних до наповнення товарною масою споживчого ринку,високі темпи демонструють лише харчова (зростання на 13.3% у січні — вересні2007 року) та деревообробна (12.4%). А в легкій промисловості обсяги виробництвазменшилися на 0.2, сільському господарстві — на 4.7%.

У такій ситуаціїнас частково виручає імпорт товарів та послуг, обсяги якого в номінальномувимірі у січні — вересні 2007 року збільшилися на 36.3%. Однак імпорт можезадоволь­нити додаткові потреби громадян далеко не за всіма позиціями. Тимбільше у сфері послуг (перукарні, ремонт житла, освіта тощо). Крім того, слідпам'ятати, що надмірне зростання обсягів імпорту, зокрема споживчого, погіршуєпоточний рахунок платіжного балансу та негативно впливає на економічнезростання, у тому числі за рахунок витіснення з відповідних сегментів ринкувітчизняних підприємств.

Таким чином,друга системна проблема полягає в тому, що здійснення ефективної політикизростання доходів населення не супроводжувалося дієвими заходами зі зростанняпропозиції споживчих товарів і послуг. Такі заходи мають концентруватисянасамперед довкола стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу, який маєвзяти на себе значну частину задоволення зростаючих споживчих потреб населення.Втім, ілюстрацією «успіхів» у цьому напрямі є результати нещодавнооприлюдненого звіту Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації,відповідно до якого у сфері регулювання підприємництва Україна обіймає 139-тупозицію зі 178 країн. Саме недостатня увага до проблем розвитку малого тасереднього бізнесу в підсумку призводить до того, що для більшої частининаселення України цілий ряд звичних для європейця послуг (відвіданняресторанів, оренда авто, літній відпочинок, послуги фітнес-центрів тощо) є недоступним.У результаті в громадян немає особливого вибору — лише йти з отриманими коштамина продовольчий ринок і створювати там додатковий попит.

Третя системнапроблема вбачається в тому, що уряд не має чітко напрацьо­ваних механізмівупередження виникнення шокових ситуацій на споживчому рин­ку. Скільки вжесказано про необхідність ефективного використання такого інструменту, яктоварні інтервенції, а віз і нині там. Чи може влада похвалитися дієвимздійсненням антимонопольної політики та ефективним регулюванням тарифівприродних монополій? Чи існує взагалі хоч якийсь план дій у сфері регулюваннятарифів і цін на житлово-комунальні послуги, чи вибудовано нарешті ефективнусистему запобіжників та компенсаторів чергового зростання цін на газ тощо? Дужехотілося б мати чіткі відповіді на ці запитання.

Утім, навіть затаких умов цілком можливо було б знизити обсяг попиту на споживчому ринку,грамотно спрямувавши доходи громадян на інвестування та заощадження. Однакрівень розвитку фінансового ринку залишається дуже низьким, і це є четвертоюсистемною проблемою. Фактично переважна більшість населення сьогодні не маєальтернативи розміщен­ню своїх тимчасово вільних коштів — тільки банківськийдепозит. Однак банки далеко не завжди можуть задовольнити потреби громадян якщодо вартості депозитів (особливо в умовах їхньої орієнтації на залученнядешевших коштів за кордоном), так і щодо спектра послуг (багато громадян ужедозріло до того, щоб вкладати кошти в ті ж пенсійні програми, однак елементарноне знає, як це зробити). Тож недостатній розвиток фондового ринку і сегментанебанківських фінансових установ не дає змоги вести мову про формуваннядодаткових дієвих каналів відволікання коштів населення від споживчого ринку таспрямування їх на інвестиційні цілі.

Одним із вагомихнаслідків нерозвинутості фондового ринку з точки зору забезпечення ціновоїстабільності є зменшення ефективності монетарного регулювання економічних про­цесів.Адже одним із головних інструментів впливу центрального банку на обсяг грошовоїпропозиції є операції з державними цінними паперами на відкритому ринку. Однакза відсутності ліквідного та прозорого ринку державних боргових зобов'язаньефективне проведення таких операцій в Україні сьогодні неможливе.

Окремим рядкомслід виділити відсутність належної культури здійснення комунікацій згромадськістю з питань, пов'язаних із розвитком інфляційних процесів. Векономічно розвинутих країнах одним із головних елементів політики з досягненняінфляційних цілей є ефективна система комунікацій з громадськістю, через якуздійснюється вплив насамперед на інфляційні очікування суб'єктівгосподарювання. В Україні ж, на жаль, досить часто непродумані та упередженізаяви окремих посадових осіб лише підбурюють процеси зростання цін. Пропредставників політичної опозиції в таких випадках годі й говорити. На жаль,окремі діячі ніяк не зрозуміють, що для політика, який справді піклується продолю країни, навіть у період передвиборних перегонів не може бути зняте табу нанагнітання пристрастей в інфляційному питанні.

Ну і нарешті, неможна не звернути увагу на інституційний аспект, який полягає у невизначеностівідповідальності за утримання стабільності цін. Статтею 6 Закону України «ПроНаціональний банк України» передбачено, що Національний банк сприяє дотриманнюцінової стабільності лише у межах своїх повноважень. Хто відповідає зазабезпечення стабільності цін у державі загалом, законодавством не визначено.

Стаття 2 ЗаконуУкраїни «Про Кабінет Міністрів України» визначає лише, що одним з основнихзавдань Кабінету Міністрів є забезпечення проведення цінової політики. Однак«забезпечення проведення цінової політики» та «забезпечення стабільності цін» —дещо різні речі. Фактично в Україні немає державної інституції, яка б неславідповідальність за стабільність цін. А там, де не­має відповідальних, яквідомо, створюються передумови для виникнення безвідповідальності, що в такійважливій сфері, як забезпечення цінової стабільності, неприпустимо.

Наведений перелікпроблемних пи­тань навряд чи можна вважати вичерпним. Утім, і без цьогозрозуміло, що без системних і комплексних рішень у відповідних напрямахзавдання щодо забезпечення у довгостроковій перспективі стабільно низькогорівня цін так і залишиться на рівні добрих намірів. А намагання пояснитиінфляційні сплески у той або інший період несприятливим збігом обставин,поганим урожаєм, політичними іграми або наявністю міфічних «тимчасовихструктурних перекосів на окремих товарних ринках» дедалі більше нагадуватимутьстару пісню, яка давно всім набридла та нікому не цікава.

Звичайно, колийдеться про інфляційні процеси, неможливо обминути питання проведеннямонетарної політики. Адже, за висловом нобелівського лауреата, головногоідеолога теорії монетаризму Мілтона Фрідмена, «інфляція завжди і всюди ємонетарним феноменом». Повністю погоджуючись у цьому з класиком, усе ждозволимо собі зробити певні уточнення, оскільки в періоди цінових заворушеньокремі експерти не можуть відмовити собі в спокусі згадати цей вислів ізпрозорим натяком — мовляв, усю відповідальність за те, що відбувається зінфляцією, має нести центральний банк.

Так, інфляція ісправді є монетарним феноменом, оскільки як економічне явище знаходить свійвияв у знеціненні грошей. Водночас необхідно розуміти, що теорія МілтонаФрідмена була, по-перше, розроблена для досить довгострокового періоду, апо-друге, для економік із достатньо гнучкими цінами. Зрозуміло, що постулатицієї теорії не можуть бути застосовані для відносно короткострокового періоду(на якому на динаміку цін істотно впливають шоки на тих або інших товарнихринках, фіскальні дисбаланси тощо), а також для ситуацій, коли ціни недостатньолібералізовані і широко використовуються механізми їх державного регулювання.Саме такий випадок ми і маємо наразі, коли говоримо про розвиток інфляційнихпроцесів в Україні. А тому, вважаємо, експлуатація згаданого вислову вконтексті нинішньої ситуації в нашій країні є не зовсім коректною.

З іншого боку,неправильно говорити і про те, що монетарний чинник не відігравав ніякої ролі врозвитку інфляції. Інша річ, наскільки ця роль була істотною. За оцінкамиНаціонального банку України, внесок інфляції попиту (до якої монетарний чинникмає безпосередній стосунок) у зростання індексу споживчих цін у січні— жовтні2007 році був досить помірним — 2.2 відсоткового пункту з 11.7%. Саме настільки, за нашими підрахунками, збільшилася з початку року вузька базоваінфляція, до розрахунку якої включаються ті товарні групи, які найменшезалежать від впливу короткострокових кон'юнктурних чинників (йдеться насампередпро непродовольчі товари, за винятком палива).

Узагалі, даватиоцінки монетарного впливу на розвиток інфляційних про­цесів, виходячи лише зпоказників темпів розширення грошової маси, на наш погляд, — справа невдячна.Адже навіть просте зіставлення показників темпів приросту грошової маси таінфляції в Україні свідчить про відсутність істотної кореляції між ними. І це —особливість не лише вітчизняної економіки. Центральні банки провідних країнсвіту вже давно не використовують показники приросту грошової маси як головнііндикатори для прийняття рішень. Адже важливий не так номінальний розміргрошової маси, як нарями її використання, котрі обумовлюють відповідніпропорції між споживанням та нагромадженням, а відтак, чинять (чи не чинять)тиск на ціни. Досягнення ж оптимальних пропорцій між споживанням танагромадженням здійснюється не через регулювання номінального обсягу грошовоїмаси, а через вплив на відсоткові ставки, зміна яких стимулює (або дестимулює)споживчу чи інвестиційну активність.

Розгляньмодетальніше динаміку грошової пропозиції в Україні у 2007 році. Що найбільшевплинуло на зростання грошової маси? З одного боку, це активна соціальнаполітика уряду. В результаті прийняття впродовж року кількох змін до ЗаконуУкраїни «Про Державний бюджет України на 2007 рік» обсяг видатків для виплатизаробітної плати у бюджетній сфері, соціальні виплати, пенсії тощо булозбільшено більш як на 20 млрд. гри. Це істотно вплинуло на темпи зростанняобсягу готівки поза банками: за десять місяців 2007 року вони становили 32%,тоді як за аналогічний період минулого року — лише 13.5%.

Як у такійситуації можна було нейтралізувати вплив цього чинника? Безпосередньо — ніяк,адже Національний банк може активно впливати лише на безготівкову частинугрошової маси. Якщо вдатися до радикальних рестрикційних заходів, які черезістотне збільшення вартості грошей зумовлять активніший приплив цих коштів надепозити в банки, чи буде це корисно для економіки? Адже тоді зростуть не лишедепозитні, а й кредитні ставки, що може спровокувати гальмування процесівекономічного розвитку.

Другий чинник,який істотно впливав на динаміку розширення грошової маси у 2007 році, — значніобсяги інтервенцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку з метою підтримкикурсу гривні. В рамках даного матеріалу ми не торкатимемося питання, доцільночи недоцільно запроваджувати нині більшу гнучкість обмінного курсу, — це темаокремої ґрунтовної статті. Зазначимо лише, що за десять місяців поточного року чистийобсяг таких інтервенцій становив майже 7.3 млрд. дол. СІЛА. Ці коштиНаціональний банк частково нейтралізовував через проведення мобілі/>тивними операціями Національногобанку на позитивному рівні щодо рівня інфляції та певної активізації роботищодо залучення коштів банків (у тому числі через ефективніше використанняпроцентних ставок за депозитними сертифікатами). Втім, ці заходи не малихарактеру суцільного «закручування гайок» і давали змогу підтримуватиліквідність банківської системи на рівні, достатньому для здійснення кредитноїпідтримки процесів економічного розвитку.

У будь-якому разіслід розуміти, що монетарні заходи впливають на цінову динаміку з певним лагом,який в Україні становить від шести місяців до року. Отже, в умовах незначноговпливу монетарного чинника на інфляцію для стримування зростання цін доцільнішеприймати більш системні рішення, про які частково вже йшлося вище.

По-перше,необхідно вжити заходів щодо приведення темпів підвищення рівня життя населенняу відповідність із реальними можливостями економіки. У цьому контекстіНаціональний банк може лише приєднатися до тих експертів, які закликаютьполітичні сили — переможниці дострокових парламентських виборів дуже обережнопідходити до виконання своїх численних соціальних обіцянок, які так щедророздавалися під час передвиборних перегонів. Інакше країні загрожуватиме повнацінова дестабілізація.

Дешевий популізммає бути викорінений з усіх сфер економічного життя, починаючи з прогнозів.Адже генерування в політичних цілях «солодких» передбачень тієї ж інфляції приїх перевищенні обернеться значним посиленням недовіри до економічної політикидержави та поширенням інфляційних очікувань. Впевнені: якби уряд ще торіквиробив реальніший прогноз інфляції на 2007-й, нинішнього ажіотажу довколацінової динаміки не було б.

По-друге, слідневідкладно вжити дієвих заходів для поліпшення умов ведення бізнесу, тим самимодночасно сприяючи переспрямуванню частини коштів громадян від споживчого ринкуна бізнесові напрями та розширенню пропозиції товарів і послуг на споживчомуринку.

По-третє, урядунеобхідно нарешті ефективніше застосовувати наявні в нього ринкові інструментидля приборкання тимчасових — і не дуже — коливань цін на окремі товари тапослуги (здійснення політики інтервенцій, антимонопольні важелі тощо). Прицьому слід по можливості обмежувати застосування адміністративних важелів. Якзауважив на прес-конференції 17 жовтня 2007 року Голова Національного банкуВолодимир Стельмах, адміністративне придушення цін є більшим злом, ніжозвучення їх реальної величини, оскільки в такому разі утворюється відкладенийінфляційний потенціал, який може вибухнути будь-коли і впоратися з яким будезначно важче.

По-четверте,необхідно розробити чіткий план-графік підвищення тарифів суб'єктамигосподарювання на місцевому рівні (на житлово-комунальні послуги, транспорттощо). Якщо люди наперед знатимуть про підвищення певних цін і тарифів, у ниххоча б не генеруватимуться надмірні інфляційні очікування, як це буває увипадку неочікуваних подорожчань.

По-п'яте,необхідно нарешті повернутися обличчям до фінансових ринків і вжити справдідієвих заходів щодо їх розвитку. А почати необхідно з розбудови ліквідного тапрогнозованого ринку державних цінних паперів, за яким обов'язково підтягнутьсяй інші сегменти.

По-шосте,необхідно чітко визначити, хто і за що відповідає в Україні у ціновій сфері.Дії уряду та Національного банку в регулюванні інфляційних процесів мають бутимаксимально узгодженими, кожна із цих інституцій повинна ефективно виконуватипокладені на неї функції у сфері забезпечення цінової стабільності, не киваючипри цьому одна на одну і не втручаючись не в свою компетенцію. Тільки за такихумов і тільки спільними зусиллями в країні можна забезпечити довгострокову танадійну цінову стабільність.

Література

1.             БандуркаО.М., Петрова К.Я., Удобова В.І. Державне регулювання економіки. — X., 2000. –605 с.

2.             ДенисенкоМ.П. Основи інвестиційної діяльності. — К.: Алеута, 2003. – 520 с.

3.             ПухтаевичГ.О. Аналіз національної економіки: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 254 с.

4.             ШаповаловА. Під системною призмою // Вісник НБУ. – №12. – 2007. – С.5-10