Реферат: Основи економічної теорії

1.      Виникненняі розвиток політичної економії

Початоксамостійному розвитку економічної теорії поклав меркантилізм. Багатствоототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Мерк-ти стверджували, що джереломбагатства є зовнішня торгівля, тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.

Ранній мер-м (XV-поч.XVIст.)виступав у вигляді монетаризму, для якого характерна ідеалізація золота тасрібла як єдиної форми багатства, заборона їх вивозу з країни Пізніймеркантилізм (2-га пол.XVI-XVIІ ст.) — пропонували створити сприятливіші умовидля розвитку країн з використанням переважно економічних чинників. Француз.мерк-т А.де Монкретьєн в 1615 р. дав назву економічній теорії, що обґрунтувалаполітику держави, — політична економія (гр.– мистецтво керувати державою),тобто наука про державне управління економікою. Тоді складалось уявлення прополітичну економію як науку, яка розкриває роль держави у збільшеннінаціонального багатства.

В економічнійнауці термін «політична економія» домінував до кінця XIX ст. — часувиходу (1890р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла«Принципи економікс». Економікс – це неокласичний напрям векономічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію імаржиналізм. В сучасних умовах у більшості країн світу (особливоангло-американських) політична економія функціонує під назвою«економікс», в ряду інших – як «економічна теорія» або як«політична економія». Кожна з них має свій аспект дослідження івикладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки,що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різнихетапах розвитку людського суспільства.

Основиекономічної теорії (політекономія) – це фундаментальна, методологічна частинаекономічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів тазакономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичніепохи.

Класичнаполітична економія теоретично вивчає вже всі сфери економіки – виробництво,розподіл, обмін та споживання матеріальних благ та послуг. В класичнійполітичній економії утворились дві школи французька, (фізіократи) таанглійська.

Фізіократи– школапол. економії, яка виникла в сер. XVIІІ ст. Засновником школи фізіократів уФранції був Франсуа Кене. Основною ідеєю його вчення було визнання сільськогогосподарства єдиною галуззю виробництва, де природним шляхом виникає тойдодатковий „чистий продукт”, за рахунок якого збільшується багатство країни.

Англійськакласична політична економія виникла та розвивалась в XVIІ – XVIІІ ст. Багатствостворюється в усіх інших галузях матеріального виробництва. Вони показали, щовсезагальною формою багатства є вартість, втілена в товарах та грошах. Самувартість створює праця робітників, які виробляють товари.

Марксизм виник у40-х р.ХІХст. Марксизм ґрунтувався на положенні про те, що продуктивні силисуспільства набувають все більш суспільного 1 характеру, тобто можутьбути раціонально використані лише за колективних форм організації праці тавиробництва.

В своїй головнійекономічній праці „Капітал” К. Маркс багато в чому розробив класичну теоріюдодаткової вартості, згідно з якою обґрунтував непримиримість класової боротьбиміж капіталістами та найманими працівниками і встановлення диктатурипролетаріату для побудови соціалізму. Склалося 2 основні напрями марксистськоїтеорії: реформістський та ортодоксальний.

Більшістьсучасних економічних теорій виникла наприкінці ХІХ-на поч.ХХ ст. Всю сукупністьшкіл західної екон-ної думки можна згрупувати в 3 головні напрями: неокласичнаекономічна теорія, інституціоналізм, кейнсіанство та його революція.

Інституціоналізм– течія в політекономії, яка виникла в кінці 19 – початку 20 ст. Прибічники їїстоять на тій позиції, що рушійними силами економічних процесів єпозаекономічні фактори. Тому головним завданням політекономії вони вважаютьвивчення впливу на економіку різних „інституцій”.

Економічнийлібералізм. Представники цієї течії не визнають необхідності втручання державив економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок.Неолібералізм – прийшов на зміну екон-му лібералізму, ідеї якого виявилися нежиттєспроможними в умовах, коли постійне безпосереднє втручання держави вгосподарське життя стало невід’ємним фактором процесу відтворення.

Кейнсіанство –один з провідних напрямів у політекономії, який обґрунтовує необхідністьдержавного регулювання процесу відтворення. Сформувався в другій половині 30-хрр. 20 ст. під впливом різкого загострення суперечностей капіталістичного відтворенняпід час світових економічних криз 1920-21 рр. 1929-33 рр. Засновник –англійський економіст Дж. М. Кейнс у 1936 р. опублікував монографію „Загальнатеорія зайнятості, проценту і грошей”, в якій викладені основи його теорії тапрограма державного регулювання економіки.

Неокласицизм –суб’єктивна школа в політекономії. Виникла в останній третині 19 ст. як реакціяна марксизм. Необхідно було захистити капіталізм від нападок марксистів, і цюфункцію беруть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спробасформулювати закономірності оптимального режиму господарювання економічниходиниць в умовах системи вільної конкуренції, визначити принципи рівноваги цієїсистеми.

Одним з найбільшвпливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах є монетаризм. Монетаристи,виходячи з бурхливого розвитку інфляційних процесів у багатьох країнах світу,надають вирішального значення в економічному розвитку регулюванню грошовоїсфери.

2.      Предмет,метод і функції політичної економії

Об’єктполітекономії – суспільне виробництво, його основні характеристики (продуктивнісили та економічні відносини) і головні спонукальні сили економічного розвитку– потреби і інтереси. Предметом є система економічних законів, які управляютьвиробництвом, розподілом, обміном і споживанням благ на відповідному етапірозвитку суспільства. Різні напрямки і шкіли у ПЕ визначають і підходи дотрактування предмета політекономії.

Метод уполітекономії – це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявнеїх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявленнярушійних сил їх розвитку. Використовують загальнонаукові та спеціальні методи.Серед загальних виділяють:

1)      діалектичнийметод – припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, ау взаємозв’язку і динаміці; являє собою поєднання якісного і кількісногоаналізу.

2)      наоснові поєднання якісного і кількісного аналізу визначаються математичніметоди, за допомогою яких можливо:• чітке виявлення якісної визначеностіпроцесу і виділення тих сторін і елементів, які піддаються кількісному виміру; •визначення динаміки економічного процесу; • виявлення факторів, що впливають назв’язки елементів в цій системі.

До спеціальнихметодів:

3)      методнаукової абстракції, за допомогою якого можливе очищення інформативногоматеріалу від випадкового, неістотного і виділення в ньому стійкого і типового.

4)      Аналіз(розкладання досліджуваного на окремі елементи і вивчення кожного з них якнеобхідної частини цілого) і синтез (об’єднання проаналізованих елементів вєдине, внутрішньо пов’язане ціле).

5)      Методіндукції – хід від узагальнення до теорії, від окремого до загального. Дедуктивнийметод: рух від загального до окремого, від теорії до фактів.

6)      Статистичний– вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних їїрівнях та статистичних матеріалів, згрупованих за тематичними проблемами.

Функції:Пізнавальна (евристична) ф. Реалізується через дослідження сутності ек-хпроцесів і явищ. Методологічна ф.полягає в тому, що ЕТ виступаєтеоретико-методологічною базою для цілої системи ек-х наук, оскільки розкриваєосновоположні базові поняття, ек-і закони, категорії, принципи господарювання,які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Практична ф. ЕТзводиться до наукового обґрунтування ек-ї політики держави, розробкирекомендацій щодо застосування принципів і методів раціональногогосподарювання.

Прогностична ф. ЕТвиявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-ек-го розвиткукраїни в майбутньому. Виховна ф полягає у формуванні в громадян ек-ї культури,логіки сучасного ринкового ек-го мислення, аналітичних здібностей, якізабезпечують цілісне уявлення про функціонування ек-ки на нац-у і загсвітовомурівнях.

3.      Економічніінтереси, їх взаємозв’язок з потребами, споживанням і виробництвом

Економічніінтереси – усвідомлене прагнення суб'єктів господарювання до задоволенняекономічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарськоїдіяльності. Якщо економічні відносини не реалізують екон-х інтересів, суб’єктинамагаються досягти своєї вигоди поза економічними відносинами (порушуютьзакони, розвивають тіньову економіку тощо). Економічний інтерес є, перш за все,породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням. Але реалізуютьсяінтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічнівідносини. Суб'єкти економічних інтересів – окремі індивіди, домогосподарства,колективи (групи) людей, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів –економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Кожний суб'єктекономічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів екон.відносин, стільки і економічних інтересів. Сукупність їх утворює систему. Заознакою суб'єктності розрізняють особисті, колективні, суспільні інтереси.

За важливістювиділяють: головні та другорядні; за часовою ознакою – поточні та перспективні;за об'єктом інтересів – майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режимупраці та вільного часу, комфорту, умов праці та життя; за ступенем усвідомлення– дійсні та помилкові; За можливостями реалізації: реальні і утопічні.

Суб'єктиекономічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. Уринковій економіці: економічні інтереси домашніх господарств спрямовані намаксимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів;економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниженнявитрат і підвищення конкурентоспроможності продукції; економічні інтересидержави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

Проте системаекономічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Суперечності інтересівмають як суб'єктивну, так і об'єктивну основу. Перша пов'язана з виявамисуб'єктивізму і волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в економічномустановищі різних суб'єктів.

У реальномужитті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесіїхньої взаємодії та взаємореалізації, тобто мають бути реалізовані інтересипідприємця, споживачів продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, щокожний вид економічних інтересів є персоніфікованим, відокремленим, ґрунтуєтьсяна певній потребі, він органічно пов’язаний з колективним і суспільнимінтересом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних інтересів і відбиваєтьсяу меті виробництва.

В системіекономічних інтересів варто виділяти індивідуальні інтереси, класові інтереси,інтереси трудових колективів та економічні інтереси держави.

4.      Економічнасистема: її сутність, структурні елементи і закони розвитку

Система якзагальнонаукове поняття – це сукупність взаємопов'язаних і розміщених уналежному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системіпритаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух тазагальна мета. В економічній літературі існують різні підходи до визначення ЕС.Економічна система – сукупність взаємопов'язаних і відповідним чиномупорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічнуструктуру суспільства, яка має загальну мету.

Важливоюхарактеристикою ЕС є визначення її структурних елементів. ЕС складається зтрьох основних ланок: продуктивних сил, ек-х відносин і механізмугосподарювання.

Продуктивні сили– сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовимиздібностями, н уки, технологій, інформації, методів організації та управліннявиробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ,необхідних для задоволення потреб людей.

Економічнівідносини – відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну іспоживання матеріальних та нематеріальних благ. Система ек-х відносинскладається з: техніко-ек-х, організаційно-ек-х, соціально-ек-х відноси. Техніко-ек-івідносини – відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядьта предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливаютьнасили природи і виробляють необхідні життєві блага. Організаційно-ек-і –відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації тауправління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми,спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва. Соціально-ек-і– насамперед це відносини власності в ек-му значенні цього поняття. Відносинивласності визначають головне в ек-ій системі – спосіб поєднання працівника ззасобами виробництва.

Господарськиймеханізм є структурним елементом ек-ої системи, що складається із сукупностіформ і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючихсуб'єктів на основі використання економічних законів ринку, державнихекономічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Типи економічнихсистем: за формою власності на засоби виробництва та за способом управліннягосподарською діяльністю – традиційну, ринкову, командно-адміністративну,змішану.

Екон.закони– закони суспільних дій людей; це типові, стійкі, що повторюються, як правило,причинно-наслідкові зв’язки і залежності. Вони визначають головні напрямирозвитку певної сфери екон. життєдіяльності людини. Вони об’єктивні і виникаютьта існують незалежно івд волі та свідомості людей, але реалізуються черездіяльність людей.

5.      Власністьяк економічна категорія. Тенденції розвитку відносин власності в Україні

Власність –сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктіввласності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння,користування й розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.Вона займає центральне місце в ек-ій системі, оскільки зумовлює спосібпоєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвиткуекономічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства,характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Привласнення – процес,що виникає у результаті поєднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто цеконкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб'єктадо певних речей як до власних. Вихідним моментом привласнення є сферавиробництва. Саме тут створюється об'єкт власності і його вартість. Комуналежать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Післяцього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, яківиступають як вторинна і третинна форми привласнення. Головним об'єктомпривласнення в ек-ій системі, який визначає її соціально-ек-у форму, цілі йінтереси є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Відчуження –позбавлення суб'єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чиіншим об'єктом власності.

В широкому розуміннізначення власності полягає в створенні соціального середовища, в якомуфункціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).А конкретно вонавизначає: умови поєднання робітника з засобами виробництва; відносини міжлюдьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва; умовирозпорядження й використання факторів виробництва.

Типи власності — суспільний і приватний.

Суспільнавласність характеризується спільним привласненням засобів виробництва йвиробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки щозалишається земля; б)власність окремих колективів.

Реальнимиформами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна,-акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватнавласність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, й виробленийпродукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї,так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності — трудову йнетрудову.

Трудова приватнавласність основана на власній праці власника або членів його сім'ї. Основноюформою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство,де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і виробленийпродукт.

Нетрудоваприватна власність основана на використанні найманої (чужої) праці. Вонапередбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва(працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) — відзасобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робітник — церізні особи.

Наприкінці 1991р. Верховна Рада України затвердила «Концепцію роздержавлення та приватизаціїмайна державних підприємств, житлового фонду та землі». У березні 1992 р.було прийнято основні приватизаційні закони: «Про приватизацію майнадержавних підприємств», «Про приватизацію невеликих державнихпідприємств», «Про приватизаційні папери». У червні 1992 р.парламент затвердив першу державну програму приватизації. Відтак червень 1992р. вважається початком легітимного процесу трансформації відносин власності вУкраїні. Згідно з Законом України «Про приватизацію майна державнихпідприємств» усі підприємства, що підлягали приватизації, були поділені нагрупи А (об'єкти малої приватизації), Б, Г, Д, Е (об'єкти великої приватизації)та Ж (об'єкти сфери соціально-культурних послуг). Ці об'єкти приватизувались наоснові відповідних законів. Способи приватизації в Україні: перетвореннядержавних підприємств у акціонерні чи інші господарські товариства; безкоштовнапередача та продаж акцій відкритих AT; викуп за альтернативними планамиприватизації; викуп державних підприємств, зданих в оренду з викупом; викупмайна державних підприємств членами трудового колективу; продаж державнихпідприємств за конкурсом або на аукціоні.

Етапи реформуваннявласності в Україні: 1.Початковий етап приватизації (1992-1994). 2.Масоваприватизація (1995-1998). 3.Індивідуальна грошова приватизація (199-2002).4.Заключний етап приватизації ( з 2003).

На сьогоднімасова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії назасоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних таасоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основирозвитку ринкових відносин. Приватизація являє собою програму впорядкованоговходу країни у ті сфери діяльності, де приватне підприємництво спроможнефункціонувати досить успішно. Для України особливо важливими є ще й такі цілі ізавдання: формування прошарку приватних власників-підприємців; залученняіноземних інвестицій; сприяння демонополізації економіки; створенняконкурентного середовища; підвищення ефективності діяльності підприємств; соціальнийзахист населення і розвиток об’єктів соціальної інфраструктури за рахуноккоштів від приватизації. В Україні існує певна різноманітність викупу державнихпідприємств трудовими колективами. Важливим елементом процесу приватизації стаєперетворення державних підприємств на акціонерні компанії.

6.      Еволюціяформ організації суспільного виробництва: їх спільні риси та відмінності

Формасуспільного виробництва – певний спосіб організації господарської діяльності. Двіосновні форми організації суспільного вир-ва: натуральну і товарну. Історичнопершою формою суспільного вир-ва було натуральне господарство. Осн. рисинатурального господарства:

•        Замкнутістьек-ої діяльності.

•        Ґрунтуєтьсяна ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організаціїпраці.

•        Відсутністьобміну.

•        Панівнаформа суспільного вир-ва в усіх докапіталістичних формаціях (первісна община,латифундія рабовласника, маєток феодала).

Натуральнегосподарство – такий тип організації вир-ва, при якому люди виробляють продуктидля задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці ненабувають товарноїформи і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживаннябезпосередніми виробниками.

Товарне вир-во –така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляютьсяне для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, для продажу наринку. Товарне вир-во на відміну від натурального господарства є не замкнутою,а відкритою ек-ою формою господарства. В товарному господарстві між виробникамиіснують не безпосередні господарські зв'язки, а опосередковані через обмінпродуктами їхньої праці як товарами. При цьому виробники є ек-но вільними увиборі товарів і партнерів. Товарне вир-во функціонує і розвивається на засадахтаких ек-их законів: закону вартості, закону попиту і пропозиції, законуконкуренції, законів грошового обігу та інших. Дві обов'язкові передумовинеобхідні для виникнення і функціонування товарного вир-ва – наявністьсуспільного поділу праці та ек-го відокремлення виробників. Розрізняють дватипи товарного вир-ва: Просте – дрібне вир-во індивідуальних самостійнихремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було притаманнедокапіталістичним суспільствам. Розвинуте – вищий і ефективніший ступіньтоварної організації господарства, заснований на великій приватній власності,найманій праці й машинній індустрії. Притаманна капіталістичному суспільству.

Спільні ознаки:наявність суспільного поділу праці; приватна власність на засоби праці; ринковаформа зв’язків між виробниками; конкуренція.

Відмінностіпростого товарного виробництва: базується на особистій праці виробника; мета –задоволення особистих потреб виробника та членів його сім’ї; виробництво товарімає обмежений характер; незначні масштаби виробництва, кустарна техніка,переважно ручна праця. Відмінності розвинутого товарного виробництва: базуєтьсяна системі найманої праці; мета – отримання прибутку підприємцем; набуваєзагального панівного характеру; великі масштаби виробництва, передова техніка,механізована праця. Товарне виробництво є основою виникнення і розвиткуринкової економіки.

7.      Товарта його властивості. Характеристика альтернативних теорій

Товар –економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується дляобміну (купівлі-продажу на ринку). Згідноз класичною теорією найважливішими характеристиками товару є його споживчавартість і вартість.

Споживчавартість – здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини. Оскількитовар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має непросто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчоювартістю для інших.

Вартість товару –уречевлена в товарі суспільна праця виробника.Вартістьпроявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття – мінової вартості.

Мінова вартістьє певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного родуобмінюється на товар іншого виду. В ек-ій науці існує кілька теорій вартості, втому числі: Теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів завитратами на їхнє виробництво; Теорія попиту і пропозиції визначає вартістьтоварів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну; Теоріятрудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільненеобхідної праці на їхнє виробництво; Теорія граничної корисності визначаєвартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача. Найбільшпопулярною є теорія граничної корисності(Автори — Госсен, Менгер, Візер,Бем-Баверк.Сутність даної теорії полягає в тому, що вартість товару залежить відважливості і необхідності тієї потреби, яку він задовольняє, за умов йогограничної корисності. Вартість визначається суб’єктивною граничною корисністюостанньої реальної одиниці певного блага. Отже, останній екземпляр певного благащо задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринковувартість. Багато західних економістів намагаються пояснювати зміни міновоївартості товарів та їх вартості в цілому співвідношенням попиту і пропозиції(заснов. -Г. Маклеод, Дж. Стюарта). Вони вважають, що коли попит на даний видтовару підвищується, а пропозиція залишається без зміни, то мінова вартістьзростає. Якщо ж пропозиція перевищує попит, то мінова вартість зменшується.Дана теорія була спробою пов’язати теорію трудової вар. з реальною дійсністю, зціною і грошима, з ринковими відносинами. Інша теорія – теорія витратвиробництва(основоп — Р. Торренс, Дж. С. Мілль.) – підтверджувала, що у разіданого співвідношення попиту і пропозиції вартість товару визначається витратамивиробництва. З погляду суспільства витрати виробництва будь-якого товарузводяться до витрат утіленої праці, необхідної праці і додаткової праці. Зтеорією витрат виробництва безпосередньо межує теорія трьох факторіввиробництва (автор – французький економіст Ж.-Б. Сей). Вона вказує на участь упроцесі виробництва капіталу, праці і землі, оскільки кожний з цих чинників уміру своєї корисності і цінності робить внесок у створення вартості.

8.      Гроші:причини виникнення, суть, функції

Концепції, щопояснюють причини виникнення грошей: Раціоналістична. Пояснює виникнення грошейяк результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента(грошей) для здійснення обміну товарів. Раціоналістична концепція панувала докінця XVIII ст. Вона має прихильників і серед деяких сучасних економістів.Еволюційна. Стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, урезультаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарноговиробництва та обміну. Еволюційна концепція вперше була сформульованазасновниками класичної політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім буларозвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарнепоходження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці,товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

Гроші –особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступаєпосередником в обмін товарів і виражає економічні відносини між людьми зприводу виробництва та обміну товарів.

Сутність грошейвиявляється в єдності трьох їхніх властивостей. Основні властивості грошей:Гроші виконують роль загального еквівалента, своєрідного «економічногометра», за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість. Грошінабувають загальної споживчої вартості, яка полягає у їхній здатностіобмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Грошівиражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками зприводу обміну продуктами праці через ринок.

Функції грошей:

1.      Міравартості. Гроші є тим матеріалом, у якому знаходить вираження вартості всіхтоварів.

2.      Засібобігу – це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечуютьїх обіг. 3.        Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговуютьпогашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами екон. відносин, щовиникають у процесі розширеного відтворення.

4. Засібнагромадження – це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості вїї загальній і абстрактній формах в процесі розширеного відтворення. Форминагромадження: скарб(уречевлена вартість у кусках дорогоцінного металу);естетична форма скарбу (у предметах розкоші із золота та ін.); створеннярезерву платіжних засобів (що мало відтворювальний характер і зорієнтовано назбільшення прибутку).

5.Світові гроші– це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародномуекономічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Цекомплексна функція, що повторює всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

9.      Інфляція,її види та соціально-економічні наслідки

Інфляція –знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві йпорушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін натовари і послуги. Інфляція може набувати різноманітних форм.

Залежно відпереважаючого впливу факторів — інфляція попиту, інфляція пропозиції. Затемпами зростання – повзуча, галопуюча, гіперінфляція. За характером прояву –відкрита, прихована. За співвідношенням темпів зростання цін на товари –збалансована, незбалансована. За ступенем прогнозування — очікувана,неочікувана.

Відкритаінфляція розвивається вільно і ніким не стримується.Прихованаінфляція – така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані набезпосереднє стримування цін на товари і послуги, з одного боку, і доходівнаселення –з іншого. Повзучаінфляція – інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначноюмірою (не перевищує 10 % на рік). Помірна інфляція (2-5 % на рік) у розвинутихкраїнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, щовона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму. Галопуючаінфляція – інфляція, коли ціни зростають швидко – на 10-100 % щорічно. Настадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скороченнятоварообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільногонагромадження, поширюється відплив капіталу з виробничої сфери до сфери обігу,тобто йде розбалансування економічної рівноваги. Гіперінфляція – інфляція, колиціни зростають астрономічне – на 1-2 % щодня або сягають 1000 % і більше нарік. Вона означає глибоку економічну і соціальну кризу в країні. Збалансованаінфляція –інфляція, коли ціни товарів,; різних товарних груп відносно одинодного не змінюються. Ції підвищуються досить повільно й одночасно на більшістьтоварів та послуг. Незбалансованаінфляція – інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групахзмінюється на різні відсотки, по-різному на кожний вид товару.Очікуванаінфляція – зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-якийперіод. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду. Неочікуванаінфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням підвпливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари,товаровиробників – на сировину та засоби виробництва. Інфляція попиту – цепорушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Спричинити її можев основному збільшення державних замовлень (наприклад, військових), попитупідприємців на засоби виробництва в умовах повної зайнятості й майже повноїзавантаженості виробничих потужностей, а також зростання купівельноїспроможності трудящих (зростання заробітної плати) в результаті, наприклад,узгоджених дій профспілок.

Інфляціяпропозиції (витрат) – зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чискорочення 9 сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можутьбути зростання цін на сировину, енергоносії, підвищення заробітної плати,олігополістична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика державиі т. ін. Стагфляція – інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва йодночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Рівень (темп)інфляції:

Іц = ∑Pi1*Qi1/∑Pi0*Qi1,

де Іц— індексзростання цін за рік; Рі0 і Рі1 — ціни однакових товарів, виражені відповідно вцінах базового і поточного років; Qі1 — обсяг виробництва певного продукту впоточному році.

Економічнінаслідки інфляції:

По-перше,інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції векономіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримномузростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростаннявиробництва. По-друге, капітали переливаються зі сфери виробництва у сферуобігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидшеобертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон упошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростаютьспекуляція, тіньова економіка, корупція. По-третє,порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знеціненнягрошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як«втеча від грошей», коли підприємці й населення надають перевагувкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші мате: ріальніцінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надаватидовгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведетьсяотримувати борги у знецінених грошах. По-четверте,поступово згортаються товарне-грошові відносини й розширюється прямийпродуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїхекономічних функцій, і відносини обміну повертаються назад –до простої, абовипадкової, форми вартості. По-п'яте,інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитнестановище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизнянихтоварів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки навнутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримуєнадходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національноївалюти через її знецінення.

Соціальнінаслідки інфляції: По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верствнаселення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростаннядоходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги. По-друге,інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страховихполісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю. По-третє,інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудовоїдіяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу всуспільстві.

10.    Етапирозвитку ринкової економіки. Структура та функції ринку

Історично першоюформою суспільного вир-ва було натуральне господарство.Натуральнегосподарство – такий тип організації вир-ва, при якому люди виробляють продуктидля задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці ненабувають товарноїформи і призначені для особистого та внутрішнього господарського споживаннябезпосередніми виробниками. Поступовона зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша іефективніша форма організації суспільного виробництва.Товарневир-тво – така форма організації суспільного господарства, за якої продуктивиробляються не для споживання їх виробниками, а спеціально для обміну, дляпродажу на ринку. Товарневиробництво є основою виникнення і розвитку ринкової економіки (РЕ).

РЕ – одна звершин суспільної цивілізації, геніальний винахід людства, що не маєальтернативи в оглядній історичній перспективі.

Для сучасногоринку характерними є: ек-на свобода, конкуренція, мобільність ресурсів,автономність дій учасників ринку, вичерпна поінформованість суб'єктів,соціалізація та глобалізація економічних зв'язків.

Умови виникненняринкового господарства:

1.Суспільнийподіл праці, що ґрунтується на спеціалізації. 2.Економічна відокремленістьсуб'єктів господарювання зумовлена наявністю різних форм власності (що, скількиі як виробляти, вирішує сам товаровиробник).3.Величина трансакційних витратвизначає умови і межі ділової активності.4.Вільний обмін ресурсами, якийзабезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Основні рисисучасної РЕ: автономність дій учасників ринку, поінформованість суб’єктівгосподарювання, соціалізація та глобалізація економічних взаємозв’язків,економічна свобода, конкренція, мобільність ресурсів, соціалізація.

Принципифункціонування РЕ: принцип безмежності людських потреб, принцип обмеженостіресурсів, альтернативність вибору, принцип раціональності поведінки суб’єктівгосподарювання, що полягає в прагненні максимізувати корисність, принципегоїстичного індивідуалізму.

Ринок –системаек-х відносин, пов'язаних з обміном товарів та послуг на основі широкоговикористання різноманітних форм власності, товарно-грошових іфінансово-кредитних механізмів. Є два сектори ек-ки: ринковий і неринковий(бюджетний). Структура ринку за різними критеріями: а) за об’єктамиобміну:

ринок ресурсів,який набуває форм: ринку праці; ринку капіталу; ринку землі та нерухомості;товарний ринок, який набуває форм: ринку споживчих товарів; ринку послуг; ринкунауково-технічних розробок та інформації; фінансовий ринок, що набуває форм:грошового ринку; ринку цінних паперів; валютного ринку; б) залежно відумов, в яких діють суб'єкти господарювання: вільний (поліполістичний) ринок(багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на риноквільний; інформація доступна); 10 монополізований (олігополія, монополія)(один продавець або обмежена кількість їх, багато покупців, доступ на ринок тадо інформації обмежений); монополістична конкуренція (відносно велика кількістьпродавців, диференціація товару, вільні вхід на ринок і вихід); регульований(держава законодавче обмежує економічну, свободу окремих суб'єктівгосподарювання, формуючи та захищаючи конкурентне середовище); в) затериторіальною ознакою: місцевий; регіональний; національний; світовий; г)стосовно відповідності чинному законодавству: легальний (дозволений законом івідкритий для оподаф кування); тіньовий (не зареєстрований, ухиляння від сплатиподатків);

д)стосовно способу формування: стихійний; організований.

Функції ринку: Ф.регулювання. Ринок регулює всі ек-і процеси – вир-во, обмін, розподіл іспоживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу ек-их ресурсів на мікро-та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й пропозиції.

Ф. стимулювання.Ринок спонукає виробників товарів і послуг до зниження витрат, підвищенняякості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий механізм мотиваціїпраці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі впровадженнянайпередовіших досягнень НТП. Розподільча ф. Доходи виробників і споживачів уринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальнерозшарування суспільства за доходами. Ф санації. Ринок через конкуренцію очищаєек-не середовище від неконкурентоспроможних господарств і підтримуєнайефективніші. Цей механізм санації ек-го довкілля деперсоніфікований і тому неможе бути упередженим і несправедливим. Алокаційнаф. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг задопомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є така комбінаціяресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними альтернативнимивитратами. Інформативна ф.Ринок через ціни інформує виробника, торговця, споживача про те, що вигідновиробляти й купувати, а що –ні, скільки чого треба запропонувати, на яківерстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській діяльності тощо.Фінтеграції. Ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне ціле, сприяючиформуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і вмежах світової ек-ки.

Етапи формуванняринку: класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава невтручалася в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив затим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податкидо державної казни; регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.)характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метоюобмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища;

соціальнаорієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава бере на себевиконання функції соціального захисту населення.

11.    Становленняринкових відносин в Україні. Методи конкурентної боротьби

Як складоваєдиного народногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. укр ек-кавідрізнялась такими ознаками: тотальним директивним плануванням таадміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переважноюорієнтацією на задоволення потреб союзної кооперації; гіпертрофованим розвиткомвійськово-промислового комплексу; прихованою інфляцією, масштабним дефіцитомтоварів та послуг; нераціональною зайнятістю, зрівнялівкою, низькою оплатоюпраці тощо. Трансформаційний х-р ек-ки Укр пов'язаний з такими перехіднимипроцесами: суверенізацією національного господарського комплексу;лібералізацією та демократизацією економічного життя; плюралізацією формвласності та господарювання; структурною постіндустріальною перебудовою;започаткуванням інноваційного типу суспільного відтворення; гуманізацією тасоціалізацією економічних процесів; радикальною зміною функцій та ролі держави;становленням громадянського суспільства з розвиненими Демократичнимиінститутами; гармонійним включенням до глобального соціально-економічногосередовища. Загальний стратегічний вектор розвитку України – розбудова змішаноїсоціально орієнтованої ек-ки постіндустріального типу.

Перехіднийперіод, у який вступила економіка України на прикінці XX ст. пов'язаний зМіжсистемною трансформаційною кризою – криза, пов'язана з переходом економічноїсистеми до нового якісного стану, радикальною зміною економічних основ та інституційноїструктури суспільства.

Трансформаційнийспад економіки України (1990-2000 pp.) був викликаний низкою об'єктивних тасуб'єктивних чинників (таких як залишкові чинники адміністративно-командноїекономіки, негативні чинники періоду реформування командно-адміністративноїсистеми, об’єктивні чинники ринкової трансформації національної економіки).

З 2000 р. вУкраїні розпочалося поступове відродження ек-ки, що знаходить вияв устабільному щорічному прирості ВВП. Водночас уповільнення ек-ої динаміки в 2004-2006рр. стало наслідком впливу таких чинників: вичерпання інерції відновлювальногозростання екстенсивного х-ру, набутої у попередні роки, коли відбувалосяпідвищення ек-ої активності після глибокого та тривалого трансформаційногоспаду; погіршення зовнішньої кон'юнктури та втрати укрекспортерами частинизовнішніх ринків; різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентноїреальної ревальвації та надмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, якіспричинили послаблення позицій укртоваровиробників на зовнішніх ринках івитіснення їх із частини внутрішніх ринків через суттєве збільшення приростуімпорту; значного підвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання уяке відбулося внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасуванняпереважної частини податкових пільг; негативного впливу фіскалізації ек-ки наінвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливуінвестиційних ресурсів з інноваційне орієнтованих галузей промисловості, щопривело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва таекспорту.

Стратегічнимпріоритетом розвитку вітчизняної ек-ки на сучасному етапі є перехід долюдиноцентричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсув його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетнийнапрям капіталовкладень.

На конкурентномуринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні(недобросовісні) та чесні (добросовісні).

Цінові методиконкуренції – конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна. За ціновоїконкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніжконкуренти.

Залежно від формі цілей конкуренції формуються такі види: монопольно високі, монопольнонизькі, демпінгові, дискримінаційні.

Монопольковисока ціна — це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, якавстановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток.Монопольна низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповують великікомпанії, на комплектуючі деталі у драних та середніх фірм через контрактнусистему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари,виготовлені у державному секторі економіки.Демпінговіціни — звичайно занижені ціни на товари при продажу їх на внутрішніх ізовнішніх ринках з метою розорення та усунення конкурентів з уже освоєнихринків.

Дискримінаційніціни — це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців.

В умовахсучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.

Неціноваконкуренція — це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на змінуцін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Нецінові методиконкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію заумовами продажу.

Конкуренція запродуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів якпокращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під часексплуатації, влення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартамтощо.

Конкуренція заумовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжуютьреалізацію товарів.

Нечеснаконкуренція – нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються впорушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних,етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних перевагу конкуренції.

12.    Перетвореннягрошей на капітал. Особливості нагромадження капіталу в Україні

Термін “капітал”вживають у різних аспектах: “майно” і “володіння”, “само зростаюча вартість” і“само зростаючі гроші” або взагалі нагромаджена праця в різних уречевленихформах. Так, основоположники класичної політекономії А. Сміт та Д. Рікардоототожнювали капітал із нагромадженою уречевленою працею (засобамивиробництва). Однак Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, якавикористовується для подальшого функціонування у виробництві та іншійекономічній діяльності й приносить доход. Сучасні західні економісти аналогічнотрактують сутність даної категорії. Починаючи з Сміта буржуазна політекономія(Міль, Маршалл, Самуельсон) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва,що приносять доход. За Марксом, капітал – це вартість, авансована у той чиінший вид економічної діяльності (перш за все у виробництво) з метою одержаннядодаткової вартості, яка є результатом експлуатації і приносить додатковувартість. К – це не просто гроші, а авансовані вартість, яка в процесі свогоруху приносить більшу вартість від первісно нагромадженої. З точки зору політекономічного розуміння сутності і змісту категорії “капітал” важливовраховувати, що перетворення грошових знаків на капітал передбачає наявністьряду як техніко-організаційних, так і соціально-економічних умов. 1з них – цеможливість і необхідність власника потенційного капіталу вступати у відносини зіншими виробниками з приводу купівлі факторів виробництва. 2 – це те, що заумов недостатньої наявності хоча б одного зі згаданих факторів для організаціїефективного виробництва, він може звернутись до відповідних ринкових інституцій(банків, інвестиційних фондів, трастів, лізингових компаній тощо). Перетворюючисвої кошти на капітал, його власник вступає в економічні відносини з різнимигосподарюючими суб’єктами, які постачають через ринок необхідні йому товари(послуги), а також з індивідами, які отримують засоби для існування не відвласної підприємницької діяльності, а від найманої праці за гроші.

Гроші виступаютьне тільки як заг. еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма сус-ногобагатства, як абсолютний ліквідний засіб. Грошідають капітал лише тоді, коли пускаються в обіг для наживи (для одержання сумибільшої, ніж первісна). Цей рух перетворює гроші в капітал. Першими формамируху капіталу є торгівельні і лихварські (діяли лише в сфері обігу). Грошовийкапітал стає продуктивним в процесі первісного нагромадження капіталу івстановлює капітал підприємства. Первісне нагромадження капіталу, що створюєкапіталістичне відношення, це процес, що перетворює з однієї сторони засобивиробництва і засоби до життя в капітал, а з другої безпосередніх робітників унайманих.

Капіталрозглядають як певну ціність, благо, що приносить його власнику впродовжтривалого часу дохід.

13.    Заробітнаплата: сутність, форми. Теорії заробітної плати

Однією ізосновних характеристик розвинутого товарного виробництва є загальна працятоваровиробників і купівля-продаж їх робочої сили. Отже, має місце плата завикористання фізичної і розумової праці. Проблема з’ясування сутностізаробітної плати здавна привертала увагу економістів різних шкіл і напрямів.Очевидно, що працівник при наймі на роботу продає працю і заробітна плативиступає в якості плати за працю, тобто ціною праці. Таке трактування склалосядавно і залишилося й дотепер. На цій позиції перебувають і багато вітчизнянихекономістів.

Поряд з цимдеякі російські економісти роблять спробу заперечити таке розуміння сутностізаробітної плати. Логіка їх заперечення така: праця є функція самогопрацівника, тому невіддільна від людини як такої. Вона є формою життєдіяльностіособистості і не може бути об’єктом купівлі-продажу в політично і економічновільному суспільстві. Тому на ринку праці продається і купується не сама праця,а послуги праці, кількість і якість яких залежить від багатьох факторів: рівняпрофесійної підготовки працівника, його кваліфікації, досвіду. Купівля-продажпослуг праці виступає у формі найму вільного працівника на відповідних умовах:тривалість робочого дня, розмір заробітної плати, посадові обов’язки. З їхньоїточки зору під заробітною платою в широкому розумінні слід розуміти дохід відфактора від назвою “праця”. У вузькому розумінні вона може розглядатися якставка заробітної плати, тобто ціна, яка виплачується за виконання одиниціпраці протягом відповідного часу. Як бачимо, в даному трактуванні авторисутність зарплати знову ж зводять до ціни праці.

Одночасно багатотеоретиків-економістів вважає, що вихідним положенням при з’ясуванні сутностізарплати є грошовий вираз життєвих благ, які забезпечують нормальні умови длявідтворення робочої сили, тобто дають змогу підтримувати стан постійноїпрацездатності працівника та утримувати членів сім’ї.

Розуміннясутності заробітної плати та закону, який її відображає, не охоплює всьогорізноманіття її змісту. Для розуміння сутності важливим є один із аспектівпраці — ставка заробітної плати, яка є ціною, що її сплачує роботодавецьнайманому працівникові за функціональне використання його праці.

Окрім ставки,заробітна плата формується на підставі багатьох різних за своїм функціональнимпризначенням складових. Співвідношення цих елементів утворює структурузаробітної плати, яка охоплює: основну та додаткову зарплату, а також видивинагород, що входять до кожної зі складових.

Заробітна платамає дві основні форми: відрядну та погодинну. Кожна із форм виявляється увідповідних системах.

Відрядназаробітна плата — це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництвапродукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітниказалежить обсяг виробництва. Відрядна форма зарплати передбачає систему доплатза економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використанняустаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна формазаробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саместільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції єпорушенням технології та не стимулюється.

Погодинна формафункціонує як погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.

Перша передбачаєоплату за відпрацьований час та за виконання нормативів робіт, які (нормативи)періодично переглядають.

Друга(погодинно-преміальна) передбачає оплату за відпрацьований час та додатковувиплату премій за економію вит досконаліші форми організації праці тощо.

Між найманимпрацівником і власником капіталу існує постійна суперечність. У системі оплатипраці ця суперечність оявляється в тому, що найманий працівник, який отримуєсвою частку, незалежно від фінансового стану підприємства, на якому працює,залишається байдужим до його (підприємства) частки. Для того, щоб зацікавити найманогопрацівника у результативній діяльності підприємства, застосовують системупайової участі у розподілі доходів підприємства.

Частка участінайманого працівника в доходах фірми визначається двояко: визначенням часткикожного працівника в чистому доході підприємства; у формі акціонування таотриманні дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

В Україні дієтарифна система, яка включає: тарифні ставки; тарифні сітки; схеми посадовихокладів; тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогоютарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їхскладності, а робітників залежно від їхньої кваліфікації та рівнявідповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціаціїзаробітної плати.

Якщо розглядатизаробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах ісистемах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) ЇЇформування: усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістюробочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім працівникамнезалежно від кінцевих результатів); диференціація заробітної плати (залежновід рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідальності йт. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється якзакон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданихнайманими працівниками підприємцями.

14.    Домогосподарствав системі економічного кругообігу. Поняття та показники диференціації доходівнаселення

ДГ– окремагосподарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцемпроживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в ек-кута одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпеченнясвоєї життєдіяльності. В ДГ виникають первинні ек-ні потреби, формуютьсяпервинні ек-ні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного вир-ва. Термін ДГоб’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власниківкапіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному вир-ві.ДГ виконує подвійну роль в сучасній ек-ці. З одного боку, воно є активнимсуб’єктом ринкових відносин, а з іншого – важливою ланкою в ек-му кругообігуресурсів, товарів (послуг), доходів. Функції сім’ї: соц-на та виховна ф. — сім’яє основним осередком формування і нагромадження людського капіталу.Дляпояви і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: члени сім’ї, та –споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної ф. сім’ї зменшуєне лише трудовий, а й соц-но-ек-ний потенціал сус-ства в цілому. Споживча ф — саме ДГ виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються навідповідному ринку. Постачальницька ф. — кругообіг починається з ДГ яквласників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі вир-чі ресурси, якпрацю, капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи вгрошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, якіпоєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись навідповідному ринку, купуються ДГ. В умовах ринку ДГ і п-ства одночасно діють якпокупці і продавці. Вир-ча ф. — частина ДГ виступає безпосередніми виробникамирізних товарів і послуг, які поставляються на ринок.Посередницькафункція ДГ найчіткіше виявляється в сфері торгівлі.

Диференціаціядоходів населення – різниця в доступі до власності і влади різних класів,соціальних верств і прошарків у межах певної ек-ої с-ми, що виявляється у рівніїхніх доходів, передусім, грошових. Причиною диференціації за сучасних умов єек-на система капіталізму, побудована на відчужені переважної більшостінаселення від власності на засоби вир-ва і влади. Більшість ДГ мають мало абовзагалі не мають власності, а інші (меншість) володіють великою к-тюустаткування, нерухомістю, і т. д. Похідними від цієї причинами диференціації вдоходах населення є відчуженість від управління влас-тю, від самого процесупраці (отже, наявність масового безробіття), наявність дискримінації (в оплатіробочої сили, расова дискримінація тощо), антидемократичний х-р ді-ті держави,відсутність справедливої соціальної політики, раціональної регіональної ек-оїполітики, могутніх профспілок та ін. Деякі причини диференціації в доходахнаселення зумовлені біологічними чинниками (як відмінності у здібностях населення,чисельність сім'ї, частково вік та ін).

15.    Підприємствояк суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств

П — господарськаланка, якій властиві такі риси: наявність єдиного майна, необхідного дляздійснення певного ек-го процесу, що відособлює його ек-но; технологічназумовленість факторів вир-ва; певне місце у системі суспільного поділу праці(спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція); певне місце в соціумі. Заформою організації П розрізняють: індивідуальне (одноосібне володіння);товариство (партнерство); корпорація.

ІндивідуальніП є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик,а й виключну відповідальність за управління. П-ць є водночас і власником, іпрацівником, і бухгалтером, і управлінцем.Товариства (партнерства) — форма організації П, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуваннігромадянами чи юрособами статутного капіталу, на розподілі прав тавідповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структуріуправління товариством. Види: Повне товариство — не є юридичною особою, йогочлени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарнувідповідальність за зобов'язаннями не тільки майном підприємства, а й своїмвласним майном. ТОВ ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тількикапіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Змішане т-во(командитне) — воно складається із дійсних членів, які несуть повну(необмежену) відповідальність за зобов'язаннями товариства, тачленів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов'язаннямитовариства тільки своїми внесками. Корпорація (акціонерне товариство) -формаоб'єднання капіталів учасників акціонерного товариства (AT). Вона засвідчуєвнесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу таучасть в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ)та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускаютьакцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) — випускають акції, які вільно купують та продають.

Зокрема, заформою власності П поділяють на:

•        приватні;• колективні; •       державні.

За рівнемконцентрації та централізації вир-ва і капіталу П поділяють на малі (дрібні),середні та великі (крупні).

Організаційнаформа підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил(факторів виробництва). Економічна форма П являє собою господарські або ек-нізв’язки і має такі конкретні форми, як бюджетне, орендне, кооперативне,акціонерне тощо. Типи підприємств: приватні (недержавні), до яких частовідносять і колективні (кооперативні), державні, змішані.

Підприємство наЗаході зазвичай знане як фірма. Фірма – це, з одного боку, організація, щоперетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридичносамостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрованапідприємницька одиниця, що має комерційну самостійність.

16.    Державата її економічні функції

Головні завданнядержави в умовах ринкових ек-х систем:•

правовезабезпечення функціонування ринкового механізму;• організація грошового обігу;

• захист ісприяння розвитку конкуренції;• вир-во суспільних благ;• мінімізаціятрансакційних витрат;

• компенсаціязовнішніх ефектів (екстерналій);

• стабілізаціямакроекономічних коливань;

Держава яксуб’єкт ринкової економіки: • пред'являє попит на ек-ні ресурси для здійсненняек-ої ді-сті в державному секторі ек-ки. • пред'являє попит на засоби вир-вадля вир-ва сус-их та інших благ

• пропонує грошіта пред'являє попит на гроші.

• пропонує суспільніблага без безпосередньої оплати їх, що поліпшує продуктивність під-го сектору ізменшує витрати на споживання домогосподарств.

• здійснюєурядове регулювання ринкової економіки.

Держава векономічному процесі:• відтворює умови конкуренції • виступає як покупецьпродукції • є суб’єктом, який несе грошові витрати • усуває причини відмовиринкового механізму.

Регулюючіфункції держави в ринковій економіці зводяться до трьох основних –законодавчої, стабілізуючої, розподільчої.

Законодавча фпередбачає, що держава розробляє систему ек-их, соц-их таорганізаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні “правилагри”, тобто правові засади ринкової ек-ки, що є гарантом однакових прав іможливостей для усіх форм власності та господарювання.

Стабілізуюча фполягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а такожстимулюванні ек-го зростання. З цією метою держава: а) визначає цілі,напрями і пріоритети ек-го розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньоїреалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові підйоми; б)бере на себе організацію пропозиції центральних грошей; в) забезпечуєзайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну ікредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча фпов’язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів усус-ві, а з іншого – з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій ек-ці.Для здійснення цієї функції:а)здійснює перерозподіл коштів груп населення,що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених проводячивідповідну фінансову і податкову політику, політику регулювання цін; б)встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімальногорозміру зарплати; г) бере на себе функцію забезпечення сус-ми благами, увир-ві яких приватні та колективні суб’єкти не зацікавлені, водночас без цихблаг сус-во не може досягти благополуччя. У регулюванні зовнішньоек-их відносині валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю надплатіжними балансами.

Регулюючіфункції держави в ринковій ек-ці є умовою досягнення балансу ек-ки намакрорівні, здійснення ефективної грошово-кредитної політики, соц-го захистумалозабезпечених верств населення.

17.    Аграрнівідносини. Особливості функціонування капіталу в сільському господарстві

АВ — складова ек-ихвідносин, які виникають у с/г з приводу володіння й використання землі якголовного засобу с/господарського вир-ва, а також вир-ва, розподілу, обміну йспоживання с/господарської продукції та послуг.Земля- перша й основна умова будь-якого вир-ва, але в с/г вона ще й головний засібвир-ва, елемент продуктивних сил. Особливість аграрних відносин зумовлена йтим, що земля є предметом праці й одночасно засобом вир-ва.

Процес вир-ва,технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природнимипроцесами, органічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості. Важливемісце має ек-на оцінка землі. Вона означає визначення цінності землі й має такіпоказники: валовий продукт землеробства (продуктивність земель при досягнутійпротягом ряду років інтенсивності землеробства) і окупність витрат (кількістьпродукції на одиницю витрат); диференціальний дохід від землеробства (величинадодаткової частини чистого доходу, яка утворюється в результаті, більш високоїпродуктивності праці на відносно кращих землях порівняно з гіршими). Аграрнівідносини тісно пов’язані з власністю на землю.

Х-р іособливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землюяк основний засіб вир-ва. У сучасних умовах власність на землю в різних країнахмає такі форми – державна, комунальна, приватна.

Складовоюаграрних відносин є рентні відносини.

З виникненнямвласності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента. Рента- передача частини доходу землеробом власнику землі за використання йогоземельної ділянки. Незалежно від форм власності на землю утворюєтьсядиференціальна рента. Її причиною є монополія на землю як на об’єктгосподарювання. Виникнення цієї ренти означає існування відособлених виробниківу системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючихприродних і економічних умов для утворення диференціальної ренти. Господарства,що використовують свою працю на кращих земельних ділянках, мають більшепродукції з одиниці земельної площі. Вони отримують додатковий продукт, який єматеріальною основою диференціальної ренти.

Слід розрізнятидві форми диференційної ренти – першу і другу. Перша являє собою додатковийчистий доход, одержуваний в результаті більш продуктивної праці на кращих зародючістю і місцезнаходженням землях. Друга виникає в результаті підвищенняпродуктивності землі завдяки використанню більш ефективних засобів виробництва,тобто за рахунок додаткових вкладень у землю. Взаємозв’язок першої і другоїдиференціальної рент полягає ів тому, що вони засновані на використанніродючості земель. Тільки перша пов’язана з природною, а друга – з економінюродючістю грунтів.

18.    Економічнівідносини в кредитно-банківській сфері. Вплив грошово-кредитної політики нарівень суспільного виробництва

Позичковийкапітал — грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядникамияк позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента). Рухпозичкового капіталу називають кредитом. Кредит- система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільнихгрошових засобів на основі повернення та платності у формі позичковоговідсотка.

1. Джереломкредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругооборотупромислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

•        характеромобороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створюваніпродукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовимпризначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінченняамортизаційного періоду;

•        характеромоборотну оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі намісяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партієюреалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлеюнових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в якийвідбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;

•        акумуляцієючастина прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певнихсоціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку маєцільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступнимджерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів тарезервів.

3. Третімджерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадженняприватних осіб.

Для того щобтимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу,вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявністьтимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільноїпотреби в їхньому використанні — з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідністьіснування кредиту.

Принципифункціонування кредиту:

•        Обов'язковістьповернення кредиту.

•        Платність.

•        Строковість.

Форми впливугрошово-кредитної політики:

1.Девізійнаполітика – здійснюється в вигляді валютної інтервенції. НБ може здійснювати заїї допомогою регулювання.

2.Дисконтна політика– в її рамках політика дорогих і дешевих кредитів. НБ може піднімати абознижувати облікову ставку. Нб піднімає ставку по кредитах і як насідок подепозитах і кредити стають дорогими.

19.    Фінансовасистема і фінансова політика держави

Фінанси — цільовігрошові фонди (грошові кошти) загального призначення, які формуються,створюються і перерозподіляються державою, її органами, підприємствами таіншими структурами на основі принципів нееквівалентності і безвідплатності.

Всі фінансиподіляються на два види — централізовані і децентралізовані.

Централізованіфінанси концентруються: • у Державному бюджеті; • у Пенсійному фонді України; •у Державному фонді сприяння зайнятості населення; • у Фонді для здійсненнязаходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальногозахисту населення; • у Державному інноваційному фонді; • у Фонді захистунавколишнього природного середовища; • у Фонді соціального захисту інвалідів.

Джереламицентралізованих фінансів є: 1) надходження від підприємств, організацій тарізних закладів; 2) податки з юридичних та фізичних осіб; 3) надходження віддержавних позик.

Децентралізованіфінанси перебувають у розпорядженні підпр-в, установ та громадських орган-цій істворюються за рахунок їх прибутків і нагромаджень, а також частково за рахуноккоштів громадян (н-д, власників акцій ) або позичкових коштів.

Централізовані ідецентралізовані фінанси в сукупності створюють фінансову систему.

Системафінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування,утворюють фінансову систему країни.

Найважливішоюланкою фінансової системи держави є державний бюджет.

Функціїдержавного бюджету:

Фіскальнафункція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел, якімають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, установ,організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ,тобто забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів(природоохоронні заходи, архіви, бібліотеки тощо), або ж мають недостатні длязабезпечення належного рівня розвитку джерела фінансування (оперні театри,музеї).

Розподільчафункція бюджету полягає в тому, що льовані в державному бюджеті грошові засобиуряд товує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виро ничої тасоціальної інфраструктури, інвестування в капіталомісткі галузі з тривалимстроком окупності витрат, на структурну перебудову, прискорення НТП, зростанняжиттєвого рівня населення, вирішення соціальних проблем.

Стимулюючафункція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування,використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну)політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольнафункція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженнівіддзеркалює

19відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення відрівноваги тощо

Фінансовасистема = централізовані фінанси + децентралізовані фінанси

У будь-якійдержаві до фін. системи належать три основні взаємопов'язані підсистеми: 1)державні фінанси; 2) фінанси суб'єктів господарювання; 3) фінанси населення.

Державні фінанси— це система фондів грошових ресурсів, що сконцентровані в руках держави імають забезпечити виконання властивих їй функцій, а також сукупність форм іметодів, за допомогою яких ці функції реалізуються;

Фінансамисуб'єктів господарювання є: грошові ресурси, які забезпечують процесвиробництва і відтворення у рамках даного підприємства (фірми), а такожсукупність форм і методів їх створення та використання;

Фінансинаселення — це грошові фонди, які складаються з прибутків, одержанихгромадянами в результаті трудової, господарської чи ще якоїсь форми діяльності.їх витратна частина — всі затрати і заощадження населення.

Фінансовасистема практично опосередковує всі сторони функціонування виробничого таринкового механізмів. Вона визначає: 1)систему платежів у держ. бюджет, а такожвідрахня в різні фонди галузевого й територіального рівнів; 2) взаємозв'язкиміж підприємствами, фірмами, акц-ми тов-ми та іншими структурами;3) фінансовівідносини, що визначають господарські зв'язки всередині підприємств;4)відносини між державою та кооперативними підприємствами, що виявляються усистемі оподаткування, політиці інвестицій;5)фінансові відносини між банками іпідприємствами, державою та населенням, що виникають з приводу отриманнярізного роду виплат, отримання кредитів на будівництво житла, випуску облігаційтощо.

Отже, фінансовасистема є одним з головних важелів здійснення державою фін. пол-ки.

Бюджет єголовним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштівдержави. Держ. бюджет України розробляється, по-перше, як основнийцентралізований фонд грошових коштів держави, а по-друге, як основнийфінансовий план державних доходів і видатків. Він розробляється кожного року івиноситься на затвердження ВРУ, а потім През-та Укр-ни. У ДБ зосереджуєтьсязначна частина національного доходу країни. Видатки ДБ спрямовуються нарозвиток народного господарства, фінансування соц.-культ. сфери, забезпеченняобороноздатності держави, утримання органів державного управління.

Бюдж. с-маУкр-ни склад.з ДБ Укр-ни, бюджетів АРК, областей, м. Києва і Севаст.

20.    Сутьі види суспільного відтворення. Валовий внутрішній продукт, його суть івідтворювальна структура.

Суспільневідтворення – ек-ий процес, в якому власне вир-во, розподіл, обмін таспоживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється продукт, якщо ціресурси є відновлюваними, та залучення нових невідновлюваних ресурсів, а такожчерез відновлення та розвиток форм і методів організації праці. Розрізняютьтакі види суспільного відтворення: просте, звужене та розширене. Простевідтворення — відновлення виробництва і споживання на кількісно та якіснонезмінному рівні. Звужене відтворення — відтворення виробництва та споживання вменших обсягах. Його спричиняють економічні кризи, політичні потрясіння, значнітехнологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільневідтворення є явищем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-хроках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширеневідтворення — кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.Процес розширеного відтворення має 2 основних типа: екстенсивний і інтенсивний.Екстенсивний – розширення обсягів вир-ва за рахунок зростання основногокапіталу, робочої сили, матеріальних витрат тощо. Інтенсивний – підвищенняефективності виробничих факторів на основі НТП.

Основноюпроблемою відтворення є дотримання пропорцій: • між виробництвом і споживанням;• між підрозділами національного виробництва; • між витратами на виробництво тадоходами від реалізації продукту виробництва; • між відшкодуванням спожитого капіталута нагромадженням; • між споживанням і нагромадженням (заощадженням); • міжзаощадженнями та інвестиціями та ін.

Процессуспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів:сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

ВВП – вартістькінцевих товарів і послуг, вироблених у межах території країни за певний період(за рік) як за участі національних, так і іноземних ресурсів (резидентами танерезидентами). Резиденти — юр та фіз особи, що постійно зареєстровані абопостійно проживають у країні, незалежно від громадянства.

Нерезиденти — фіз та юр особи, що знаходяться поза територіальними межами країни, тобтопрацюють за кордоном. До них відносять іноземні дипломатичні, консульськізовнішньоторговельні представництва тощо. Якщо від ВВП (GIP) відняти первиннідоходи, отримані іноземцями в межах національної ек-ки (М), та додати первиннідоходи, отримані національними власниками ресурсів за кордоном (L), такожотримаємо ВНП. Інакше кажучи, різниця між ВВП та ВНП визначається різницею міжпервинними доходами, отриманими іноземними ресурсами на території національноїдержави, та первинними доходами, отриманими національними ресурсами закордоном. Якщо доходи іноземців у межах національної держави дорівнюють доходамгромадян національної держави за кордоном, то ВНП = ВВП.

Якщо доходи,отримані національними ресурсами за кордоном, перевищують доходи іноземців,отримані в національній державі, то ВНП > ВВП, і, навпаки, якщо доходи відіноземних ресурсів перевищують доходи від національних ресурсів за кордоном, тоВВП > ВНП. Використовують три способи визначення величини BBП (ВНП).

1. Виробничийметод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВПбере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданихвартостей (ВДВ) плюс непрямі чисті податки (Тнч). Чисті непрямі податкивизначають як різницю між податками і субсидіями на продукти та імпорт. Отже,за цим методом:

ВВП = ∑ДВ+ Тнч,

де ∑ДВ —сума доданих вартостей (VA); Тнч — чисті непрямі податки.

2. Розподільчийметод визначення ВВП ґрунтується на тому, що величина ВВП визначається як сумапервинних доходів макроекономічних суб'єктів.

Первинні доходисекторів фінансових та нефінансових корпорацій включають прибуток та прирівнянідо нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарств — це: заробітна плата;прибуток і прирівняні до нього доходи від підсобного особистого господарстватощо. Первинні доходи сектору загальнодержавного управління — це: чистийподаток на виробництво та імпорт; прибуток та прирівняні до нього доходи відвласне державних та корпоративних з участю держави підприємств.

Первинний дохіднекомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарств, визначають уформі валового прибутку.

У спрощеномувигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, маєвигляд:

ВВП = W + P + iч+ R+Tнч + A,

де W — заробітнаплата; Р- прибуток підприємств і корпорацій; іч — чистий процент, який дорівнюєрізниці між отриманими і сплаченими процентами; R — рента; Тнч — непрямийчистий податок на бізнес; А — амортизація основного капіталу.

3. Методвизначення ВВП за потоком витрат (метод кінцевого використання) ґрунтується напередумові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартостіреалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб'єктів є витратою,Для інших є доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковийвідсоток — дохід, а для позичальника витрата. Для підприємницького секторузаробітна плата — витрата, а для домогосподарств — форма доходу і т. ін. СНР-93виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами,підприємницьким сектором, державою та закордонними споживачами. Тому

ВВП = С + іq +G+ NE,

де С — споживчівитрати домогосподарств; іq— валові приватні інвестиційні витрати; G — витратидержави; NE — чисті витрати закордону (чистий експорт).

21.    Національнийдохід і його розподіл. Споживання і заощадження

За своїм змістомНД — сумарний дохід усіх жителів країни. Він відображається на рахунку«Первинний розподіл доходів», який показує, яким чином доходи,створені в одних секторах ек-ки, надходять у вигляді первинних доходів до іншихсекторів — отримувачів доходів. Рахунок «Вторинний розподіл і перерозподілдоходів» відображає процес перерозподілу доходів між секторами ек-ки задопомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називають трансфертами. Настадії вир-ва НД — чиста продукція галузей матеріального та нематеріальноговир-ва; на стадії розподілу (та перерозподілу) — це різні види доходів; настадії обміну — сукупність товарів та послуг що циркулюють у сус-ві. На стадіївикористання реалізуються кінцеві доходи на цілі споживання та нагромадження.На Заході НД обчислюється як сума трьох величин: споживчих витрат, чистихприватних інвестицій та витрат держави на товари й послуги Чисті інвестиції —це валові інвестиції 3a мінусом амортизаційних відрахувань (очищені відостанніх). Як зазначалося єдина відмінність у розмірах ВНП і ЧНП пояснюєтьсясаме цим. Створення НДвідбувається у галузях матеріального вир-ва і в сфері послуг. Його розміризростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищенняпродуктивності праці. Фактори зростання НД поділяють на два типи: екстенсивні(за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісноговикористання існуючих факторів).

Розподіл НД полягаєу визначенні частки всіх учасників його вир-ва, тобто заробітної плати,прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.

Перерозподіл НДздійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему,внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуютьсявторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій,допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл НД здійснюється за офіційнимита неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний, перерозподіл НД фіксуєтьсяв офіційній статистиці… Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричиненийіснуванням тіньової економіки.

Використання НДвідбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження.Масштаби,рівень і структура С та Н різних соц-их груп населення перебувають у залежностівід процесів розподілу та перерозподілу національного доходу, врешті-решт — відзакономірностей розвитку певних ек-их систем. На основі НД формуються особистідоходи (ОД). Це означає, що НД визначається у факторних цінах і дорівнюєчистому НПмінус непрямі податки плюс субсидії:

НД = ЧНП — ТнчТнч = Тн – Cб,

де Тнч — чистінепрямі податки; Тн — непрямі податки на бізнес; Сб — — субсидії бізнесу.

Окрім того,обсяг НДможна підрахувати за формулою:

НД = W + Р + іч+ R.

Рівень НД,вироблений в умовах повної зайнятості, називають потенційним, або національнимдоходом повної зайнятості.

22.    Економічнийрозвиток і економічні цикли. Теорії циклічних коливань

Функціонуванняринкової ек-ки, як і будь-якої ек-ої с-ми, не є рівномірним і безперервним. Ек-незростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів вир-ва,тобто зниженням усієї ек-ої (ділової) активності. Циклічність — об'єктивнаформа розвитку нац-ої ек-ки і світового господарства як єдиного цілого. Інакшекажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі ек-кив цілому до іншої. Ек-ий цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленогоколиваннями НД), за яких після зростання активності настає її зниження, щознову змінюється зростанням.

Сучасні ек-ніцикли, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX ст.

1. У нихвідсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале,то фазу рецесії, називають депресією.

2. Немає чіткогорозмежування між пожвавленням та піднесенням.

3. Визначаєтьсярівнодіюча тривалого ек-го зростання — тренд, коливання навколо якого утворюютьцикл.

4. Змінилися йек-ні показники у фазах циклу.

За своїм змістомциклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюютькілька типів ек-их циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) тадовгі (40-60 років).

Оскільки х-нариса циклічності — це рух ек-ки не по колу, а по спіралі, то вона є формоюпрогресивного її розвитку. У теорії цикл трактується як період розвитку ек-кивід початку однієї кризи до наступної. Ек-ий цикл включає такі фази: кризу,депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображенняу новій кризі. Прояви ек-их циклів можна побачити за рядом ознак — показниківек-ої активності, основними з яких є: рівень завантаженості вир-их потужностей;сукупні обсяги вир-ва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття)та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динамікапопиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Криза — різкепорушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбуваєтьсяскорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Депресія — фаза циклу, яка виявляється в застої вир-ва. На цій фазі відбувається простевідтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Пожвавленнярозпочинається з незначного зростання обсягу вир-ва (у відповідь на зростанняпопиту) і помітного скорочення безробіття. Поступово обсяг вир-ва досягаєпопереднього найвищого рівня й ек-ка вступає у фазу піднесення.

Піднесення(зростання) — така фаза циклу, коли обсяг вир-ва перевищує обсяг попередньогоциклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищуєтьсязайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи таприбутки, зростають ціни й процентні ставки, прискорюється обіг капіталу.

22Варто розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва

Особлива роль урозробці теорії довгих хвиль належить рос. вченому Кондратьєву. За цієютеорією, НТП розвивається хвилеподібне з циклами у 50-60 років. Матеріальноюосновою довгих хвиль в ек-ці є структурне техніко-технологічне оновленнякапітальних благ та підвищення профес.-кваліфік. рівня працюючих. В структурідовготривалих циклів Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхіднуі спадаючу. Висхідна фаза довгого циклу — період довгочасного піднсеннянауково-технічного та ек-го розвитку суспільства, який триває 25-30років.Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засадвиробничої системи, триває 20-25 років і для нього х-ні перебудовчі процеси ек-оїструктури, адекватної технологічному оновленню.

Теорії циклічнихколивань XIX ст.(причини):

1) сусп-говир-ва (Неможливість збуту одних товарів залежить від недостатнього обсягувир-ва товарів у інших галузях; Порушення пропорційності в сус-му вир-ві;Землеробство з властивими йому циклічними коливаннями зумовлює циклічніколивання в промисловості; Періодичне збільшення плям на сонячному диску;Основна суперечність капіталізму — між суспільним х-ом вир-ва іприватно-капіталістичною формою привласнення, що виявляється як суперечністьміж вир-вом і споживанням та між організацією вир-ва в межах окремої фабрики йанархією в межах нац-го вир-ва); 2) обміну (Спекулятивні операції на товарномута грошовому ринках); 3) розподілу (Бідність спричиняє недостатній попит іпороджує кризи. Причина бідності — в обмеженості ресурсів та в здатності людейнепомірне стрімко розмножуватись; Нагромадження багатства та розширення вир-ва,що не можуть з належною швидкістю пристосовуватись до швидких змін у попиті;Зростання в НД частки найманих працівників і зменшення частки капіталістів тапідприємців, що спричиняє тенденцію до зниження прибутку та до пошуку капіталомвищого прибутку за кордоном); 4) Екстернальні (зовнішні) (Природні явища;війни; зміни політичного та суспільного устрою; відкриття нових земель, ресурсів,родовищ золота; зміни в темпах приросту населення і його міграція;науково-технічні відкриття та нововведення; психологія (песимістичні таоптимістичні очікування)); 5) Інтернальні (внутрішні) (Перенагромадження оснкапіталу. Розширення та згортання банківського кредиту Диспропорції між рухомзаощаджень та інвестицій у галузях І підрозділу, а також між організацієювир-ва в межах окремого п-ства чи синдикату і неорганізованістю всього нац-говир-ва); 6) змішані (На прикладі дитячої іграшки «конячки-гойдалки»показує вплив зовнішніх шоків, які можуть бути достатніми чи недостатніми засилою, щоб спричинити коливання іграшки (ек-ої с-ми), залежність коливань відприроди самої іграшки (ек-ої с-ми), яка може бути чи не бути чутливою дозовнішніх впливів).

23.    Господарськиймеханізм в системі регулювання суспільного виробництва

ГМ є структурнимелементом ек-ої системи, що складається із сукупності форм і методіврегулювання ек-их процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основівикористання ек-их законів ринку, державних ек-их важелів, правових норм таінституційних утворень. СутністьГМ проявляється через його функції. До основних з них у політико-ек-ій системіналежать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення івзаємодії продуктивних сил і вир-их відносин в ек-ій структурі суспільства;узгодження й забезпечення руху ек-их інтересів; розв’язання суперечностей;формування “поля” взаємодії між механізмом дії і механізмом використання ек-ихзаконів. Реалізація цих функцій в ек-ій практиці відбувається на основі такихосновних принципів формування і функціонування ГМ, як: ефективність,збалансованість, системність, соціальна спрямованість. Структура ГМ зумовленайого об’єктивною природою і вир-ми відносинами з їх глибинною сутністю –пануючим типом власності й адекватними ек-ми законами.

ГМ як системаорганізаційно-ек-их форм включає такі підсистеми: •планування; • стимулювання;•організація; • регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічіінших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюютьвідповідні системи ГМ. Підсистема планування включає прогнозування,довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативнепланування тощо; підсистема стимулювання – ек-ні важелі і стимули ек-ої д-сті,прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистемаорганізації – форми організації й управління виробництвом з відповідноюрегламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів. Найважливіша функціягосподарського механізму — забезпечення процесу відтворення та ефективногорозвитку суспільного вир-ва на основі динамічної рівноваги між вир-вом таспоживанням, попитом і пропозицією. Сус-не відтворення – ек-ий процес, в якомувласне вир-во, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються тавідновлюються через результат вир-ва — продукт, через відновлення ресурсів, зяких виробляється продукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, та залучення новихневідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розвиток форм і методіворганізації праці.

Основноюпроблемою відтворення є дотримання пропорцій в усьму.

Виражаючисутнісні риси ек-их законів, взаємозв’язки в їх системі, ГМ в той самий часвиступає як інтегративна форма їх виявлення. ГМ являє собою сукупністьорганізаційно-ек-их форм, за допомогою яких держава здійснює функціюуправління, регулювання ек-ки. Але з цієї точки зору ГМ – це не проста сумаорганізаційно-економічних форм, а явище, що відбиває взаємозв’язок між ними,взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему

24.    Сутністьта форми зайнятості. Основні характеристики зайнятості

З – д-стьгромадян, пов'язана із задоволенням особистих і сус-их потреб, що не суперечитьзаконодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).Вонах-ся с-ою ек-их відносин з приводу забезпечення громадян робмісцями тавизначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів доіснування. Форми З класиф.за с-но-ек-ми (за формами власності та господарювання, соціальним складомнаселення) та організаційно-ек-ми критеріями (тривалість і режим робочого часу,характер зайн-ті): постійна чи тимчасова; повна або часткова; основна(первинна) і додаткова (вторинна). У розвинених країнах світу -гнучка З (якоюохоплена 1/3 робсили і означає нестабільність, відхилення від нормативногоробчасу, нестандартні умови праці, високу профкваліфікаційну мобільністьпрацівників, гнучку оплату праці) і традиційну (якою охоплено 2/3 робсили і яках-ся повним робднем, стабільністю праці, регламентуванням роб. часу). У межахгнучкої З виокремлює такі форми: тимчасова робота, надомництво, скороченийробочий тиждень тощо. Повна З означає використання всіх придатних для цьогоресурсів і х-ся достатністю роб місць для тих хто потребує оплачуваної роботи,тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Цяформа зайнятості є ознакою справедливого демократичного суспільства. РаціональнаЗ наявна в суспільстві при оптимальній структурі народного господарства зурахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсіввідповідно до потреб технологічного способу вир-ва, адекватності структуриробмісць і трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньо-кваліф. структури.Капіталістичному типу суспільства найбільшою мірою відповідає ефективна З,тобто зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного ек-го закону,інтенсивного типу відтворення, а отже, критеріїв ек-ої доцільності найефективнішоговикористання основних типів капіталістичної власності і капіталу. ЗУ «Про З»:до зайнятих належать особи, що працюють за наймом, працюють самостійно; обрані,призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах держвлади,громадських об'єднаннях; які проходять дійсну службу у збройних силах; якіодержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від вир-ва, учніта студенти денних форм навчання; направлені на виконання громадськихоплачуваних робіт, ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими талюдьми похилого віку; громадяни інших країн, які працюють у н/гос-тві. Відтвореннясукупної робсили заходиться у прямій та опосередкованій залежності від З. Прямазалеж. проявляється у тому, що зі зростанням чисельності зайнятих збільшуєтьсяобсяг ЧНП, який йде на споживання, поступово зростає величина з/п,вдосконалюється якість робсили. Опосередков. залеж. виявляється у тому, що зізростанням к-сті та з/п зайнятого населення збіл-ся сума податків до держ.бюджету, значна частина яких спрямовується.

25.    Безробіття:види і соціально-економічні наслідки. Проблема вимушеного та добровільногобезробіття

Безробітні — непрацюючі особи, що входять до складу робсили, які активно шукають роботу занаймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-якиймомент. Існує два види безробіття: вимушене і добровільне. Добровільне б-тяпов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робсили,утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.Вимушенеб-тя не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складуробсили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором. Форми б-тя: фрикційне,структурне і циклічне, — саме ці форми важливі для визначення природного рівнябезробіття.

Фрикційне б-тявиникає у зв'язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістюнайманих працівників, з одного боку, і кількістю та якістю робочих місць — зіншого, потребує певного часу. Ця форма, таким чином, пов'язана з пошуком таочікуванням роботи, що відповідає певній кваліфікації, уподобанням і рівнювинагороди. Воно є добровільне і короткострокове.Структурнеб-тя зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих у зв'язку зі змінамиструктури ек-ки. Ця форма б-тя виникає у зв'язку з тим, що певні професії«старіють» і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Воноє вимушеним і тривалим. Фрикційнета структурне безробіття становлять природне безробіття.

Природнимвважають таке б-тя, за якого: спостерігається повна зайнятість, тобто таказайнятість, за якої зберігається конкуренція на ринку праці та забезпечуєтьсяефективне використання найманої праці; досягається потенційний обсягнаціонального вир-ва (спостерігається за повного та раціонального використаннявсіх видів ресурсів); немає інфляції. Повна зайнятість — зайнятість заприродного рівня б-тя, величина якого становить5-6%.

Циклічне б-тя — відхилення фактичного б-тя від природного в той чи інший бік. У період рецесіївідбувається падіння обсягів нац-го вир-ва нижче потенційного рівня, фактичне б-тяперевищує природний рівень. У період буму, коли має місце інфляційне зростанняек-ки, фактичний обсяг ВВП перевищує потенційний рівень, а фактичний рівень б-тябуде нижчим від природного рівня. Сезоннеб-тя — вимушена форма б-тя, зумовлена специфічними умовами вир-ва в певнихгалузях (с/г (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькігалузі тощо). Технологічне б-тя — вимушена форма б-тя, пов'язана з вивільненнямпрацівників у зв'язку з запровадженням нової високопродуктивної техніки татехнології. Молодіжне б-тя стосується молоді, яка вперше виходить на ринокпраці й не може отримати роботу. Відкрите б-тя — така ситуація на ринку праці,за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється услужбі зайнятості.

Прихованебезробіття пов'язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втратившинадію її знайти.

25Рівень безробіття визначається за формулою

U = F/R*100%. U= F/(F + L)*100%

U – рівеньбезробіття, F – чисельність безробітних, R – чисельність робочої сили, L –чисельність зайнятих.

Конструктивнийвплив б-тя на ек-ку: стимулювання ефективної зайнятості та конкуренції на ринкупраці. Пристосування найманих працівників до вимог ринку праці. Забезпеченнямобільності ресурсів у часі та просторі. Резервування частини трудових ресурсіву різні періоди ек-ої кон'юнктури в одних сегментах для можливості використанняїх в інших. Вільне волевиявлення найманого працівника щодо перерви в ек-ійдіяльності з метою зміни роботи та ін. Стихійне регулювання попиту і пропозиціїпраці в територіальному, галузевому, професійному та кваліфікаційному аспектах.

Деструктивнийвплив б-тя на ек-ку: Кожний процент перевищення фактичного рівня б-тя надприродним зменшує обсяг ВВП на 2,5%. Зменшення рівня доходів та добробуту всуспільстві. Посилення тиску на державний бюджет. Посилення негативнихпсихологічних тенденцій у суспільстві. Порушення суспільного спокою тощо.

26.    Соціалістичнаекономічна система та її еволюція

Найбільшепослідовно всі ознаки такої системи у XX сторіччі сформувалися в СРСР. Їхзгодом він наполегливо насаджував і в інших соціалістичних країнах. Основніриси соціалістичної економічної системи:

•        монопольнеположення однієї форми власності на засоби вир-ва, що виникла неприроднимшляхом не в результаті її пристосування до умов, що змінюються, а вольовим,насильницьким образом по ідеологічних розуміннях. Формально цявласністьвиступала як загальнонародна, але члени суспільства не мали реальнихможливостей реалізувати на практиці свої права власника і працівники іматеріальні фактори були відчужені один від одного;

• представникомінтересів усіх членів суспільства як власників виступала держава, що булоголовним і 26 єдиним суб'єктом господарювання. Рішення про те, що, як іскільки робити, вона приймала у формі централізованого директивного планування.Відповідно до доведених планів держава розподіляла між виробникамиустаткування, сировину, матеріали і фінансові ресурси. Вона ж визначала і цінина продукти як споживчого, так і виробничого призначення;• логічним наслідкомвищезгаданих рис такої системи є перетворення держави вмонополіста-роботодавця, а трудящих – у державних найманих робітників, щопозбавляє їх можливості вільно розпоряджатися навіть власною робочою силою.Розмір оплати праці, її диференціація по складності, умовам, регіонам вир-ва,чисельність вир-го персоналу – усе це знаходиться винятково в компетенціїдержави. Така система не могла врахувати індивідуальні розходження в праці іфактично представляла зрівняльний розподіл, що вбивало всякі стимули довисокопродуктивної праці. Марксистська концепція типу економічної системивиходить з того, що суспільство у своєму розвитку проходить п'ятьсуспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну,капіталістичну, комуністичну. Порівняння досвіду і результатів економічногорозвитку СРСР і інших соціалістичних країн, з одного боку, і західних країн зіншого боку, указує на повну неспроможність догми такого розвитку:1 не можна,звести все різноманіття пристрою громадського життя людей до п'ятисуспільно-ек-их формацій,2 не існує ніякої механічної залежності між рівнемрозвитку продуктивних сил і формами власності на засоби вир-ва.3 ця теоріязнеособлює суспільний прогрес, зменшує творчу роль людини.

Протягом 70років у ХХ сторіччі проходив ніким свідомо не спланований загальносвітовийсоціально-економічний експеримент – одночасне функціонування і порівняння двохсуспільних систем, що базуються на протилежних формах власності і механізмахкоординації господарської діяльності. Порівняння результатів розвитку двох,груп держав з різною соціально-економічною орієнтацією переконливо довелоперевагу економічних систем, що базуються на приватній власності, вільномупідприємництві і ринковому механізмі регуляції виробництва, у порівнянні задміністративно-командними системами.

Алесоціалістична економічна система має не тільки недоліки, але й деякі переваги,наприклад здатність країн з такою системою мобілізувати в стислий термінресурси і сконцентрувати їх в руках держави для досягнення поставлених цілей,особливо в екстремальних умовах.

Крахсоціалістичної економічної системи наприкінці 80-х років з'явився закономірнимрезультатом її нежиттєздатності в результаті відсутності внутрішніхспонукальних мотивів до ефективного використання ресурсів, освоєнню досягненьНТП, підвищенню якості продукції, а отже, і нездатності її забезпечитизростання рівня і якості життя населення.

27.    Економічнасистема сучасного капіталізму: загальна характеристика та етапи розвитку

Ек-на системасучасного капіталізму (ЕССК)є в даний час переважною формою організаціїсуспільного вир-ва в країнах з високим і середнім рівнем розвитку ек-ки. Їїкорені ідуть усередину століть. Ця система х-ся партнерськими чи корпоративнимиформами приватної власності на матеріальні та капітальні ресурси. Вонасформувалася внаслідок таких процесів, як:•       Усуспільнення форм приватноївласності, зокрема, корпоративної, акціонерної; збільшення ролі і вагисуспільної та державної форм власності;• Становлення та зростання фінансової,корпоративної та інтелектуальної форм капіталу; переростання товарного іринкового виробництва у пост товарне і пост ринкове. ЕССК має наступні риси:•       власністьна фактори виробництва розпилена серед багатьох незалежних суб'єктів таоб’єднань цих суб’єктів у корпорації акціонерні товариства тощо, кожний з якихсамостійно приймає рішення про те, що, як і скільки йому робити, щоб одержатимаксимум доходу;• розрізнені рішення багатьох мільйонів людей, кожний з якихпіклується лише про свою вигоду, не тільки не ведуть до хаосу, а стихійноформують механізм для неусвідомленої координації діяльності суб'єктів, щохазяюють, через систему цін і ринків. •  необхідну для ухвалення рішенняінформацію учасники ринкової економіки одержують через ціни, з якими виробникипорівнюють свої витрати виробництва і визначають розмір прибутку, а споживачі,виходячи зі своїх доходів, вирішують, скільки вони куплять різних товарів. ЕССКмає незаперечні достоїнства:

1.Наявністьвнутрішніх мотиваційних стимулів господарської активності всіх суб'єктів, щозабезпечує саморозвиток і динамічність ек-ки;2. Висока адаптивна здатність домінливих умов, до відновлення порушеної рівноваги;3.Гарна сприйнятливість доНТП, що забезпечує ріст продуктивності праці, зниження витрат вир-ва, безперервнепідвищення ефективності вир-ва;

4.Націленістьвир-ва на споживача, на більш повний облік і задоволення його потреб шляхомпідвищення якості і диференціації продуктів і послуг.

НедолікиЕССК:1.Мимовільне загасання конкурентної боротьби в результаті концентрації вир-ваі виникнення тенденцій до його монополізації; 2.Ринковий механізм утвореннядоходів не загальний і не єдиний.;3.Значна нерівність у розподілі доходів, непов'язана з розходженнями в здібностях або трудових зусиллях людей.;4.Циклічнийрозвиток ринкової економіки, періодично виникаючі кризи, у ході якихспостерігається недовантаження виробничих потужностей і масовебезробіття;5.Ринковий механізм дуже ефективний при вирішенні короткостроковихпроектів, що обіцяють одержання високих доходів, але на його основі неможливорозвивати довгострокові і капіталомісткі програми по розвитку інфраструктури,фундаментальних наукових досліджень, охороні навколишнього середовища.

28.    Особливостірозвитку перехідних економік. Економічна система України

Перехіднаекономіка(ПЕ)- особливий стан ек-ої системи на етапі її становлення (еволюціїдо зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової ек-оїсистеми, до нового врівноваженого стану).

ЗакономірностіПЕ: 1.втрата державою фун. одноособового розпорядження ек-ми ресурсами;

2.бюджетна кризащо тісно пов’язана зі зміною стану держави в ек-ці.3.трансформаційний спад(глибока ек-на криза). Риси ПЕ:1.Несталість стану (несталість розвитку, колизміни спрямовані на підвищення несталості системи, що існує, на її поступовеперетворення на нову систему).2.Суперечливість (елементами ПЕ можуть бути ек-ніформи, притаманні і старій, і новій системам; крім того, особливе місценалежить перехідним формам, які є виявом трансформації систем).3.Альтернативнийх-р розвитку (несталість, суперечливість обумовлюють певну варіантністьперехідних процесів).4.Історичність (специфіка перехідних процесів у різнихкраїнах, що пов'язано з соціально-політичними, ек-ми, нац-ми, культурними таіншими особливостями регіону, країни). Специфічні закономірності розвитку ПЕ:1.Інерційність — збереження у ПЕстарих ек-их форм, що свідчить проспадкоємність еволюційного процесу; 2.Інтенсивність розвитку нових форм як виявленнянеоборотності трансформаційних процесів у суспільстві. Суперечності ПЕ: міжстарим та новим у надрах самої ек-ої с-ми; між ек-ою і політикою, між ек-ою таідеологією; політикою та ідеологією; між соц-ми верствами, що традиційносклалися, і тими, що зароджуються, тощо. Загострення цих суперечностей частосупроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану(фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві). Типи ПЕ: залежно відмасштабів та х-ру перехідних процесів можна виділити: локальну ПЕ, колитрансформаційні процеси притаманні окремим країнам та регіонам, і глобальну ПЕ,що охоплює всі країни, людство в цілому; природно-еволюційний тип ПЕ іреформаторсько-еволюційний тип, коли природно-еволюційні процеси прискорюютьсяабо гальмуються реформами, що здійснюються в умовах ПЕ.

Найважливішою ознакоювітчизняної ек-ки є її трансформаційний х-р, пов'язаний з якіснимиперетвореннями основоположних засад суспільного життя. Як складова єдиногонародногосподарського комплексу СРСР на кінець 80-х років XX ст. укрек-кавідрізнялась такими ознаками: тотальним директивним плануванням таадміністративним контролем над усіма сферами суспільного життя; переобтяженістюресурсомісткими, екологонебезпечними базовими галузями; значною матеріале-,капітале- та енергомісткістю; техніко-технологічною відсталістю, несприйняттямряду важливих напрямків НТП; гіпертрофованим розвитком військово-промисловогокомплексу; прихованою інфляцією, масштабним дефіцитом товарів та послуг тощо. Загальнийстратегічний вектор розвитку Укр — розбудова змішаної соціально орієнтованої ек-ки28 постіндустріального типу. Перехідний період, у який вступила ек-каУкр на прикXX ст. пов'язаний з глибинними соціально-ек-ми перетвореннями,неминучим наслідком яких стала міжсистемна криза, що охопила всю системусуспільних відносин.

Міжсистемпа трансформаційнакриза — криза, пов'язана з переходом ек-ої системи до нового якісного стану,радикальною зміною ек-их основ та інституційної структури суспільства. Трансформаційнийспад ек-ки Укр (1990-2000) був викликаний низкою об'єктивних та суб'єктивнихчинників (таких як залишкові чинники адміністративно-командної ек-ки, негативнічинники періоду реформування командно-адміністративної системи, об’єктивнічинники ринкової трансформації нац-ої ек-ки). З 2000 р. в Укр розпочалосяпоступове відродження ек-ки, що знаходить вияв у стабільному щорічному приростіВВП. Водночас уповільнення ек-ої динаміки в 2004-2006 рр. стало наслідкомвпливу таких чинників: вичерпання інерції відновлювального зростанняекстенсивного х-ру, набутої у попередні роки, коли відбувалося підвищення ек-оїактивності після глибокого та тривалого трансформаційного спаду; погіршеннязовнішньої кон'юнктури та втрати укрекспортерами частини зовнішніх ринків;різкої номінальної ревальвації гривні, її перманентної реальної ревальвації танадмірно різкого зниження рівнів тарифного захисту, які спричинили послабленняпозицій укртоваровиробників на зовнішніх ринках і витіснення їх із частинивнутрішніх ринків через суттєве збільшення приросту імпорту; значногопідвищення фіскального тиску на суб'єктів господарювання у яке відбулосявнаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасуванняпереважної частини податкових пільг; негативного впливу фіскалізації ек-ки наінвестиційні процеси, різкого сповільнення інвестиційної активності та відпливуінвестиційних ресурсів з інноваційне орієнтованих галузей промисловості, щопривело до утвердження традиційно сировинної моделі вітчизняного виробництва таекспорту.

Стратегічнимпріоритетом розвитку вітчизняної ек-ки на сучасному етапі є перехід долюдиноцентричної моделі суспільного прогресу та перетворення людського ресурсув його інтелектуальній, інноваційній та інформаційній складових на пріоритетнийнапрям капіталовкладень.

29.    Сутьі структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

Світовегосподарство (СГ) — внутрішньо суперечлива єдність нац-их ек-к, пов'язанихміжнародним поділом праці, торговельно-вир-ми, фін-ми та науково-технічнимизв'язками. Етапи розвитку СГ: 1.кін XIX — поч 20-х рр XX ст.; 2.друга третина20-х рр — кін 80-х рр XX ст.; 3.кін 80-х — поч 90-х рр XX ст. і продовжуєтьсянині. СГ х-ся: • зростанням інтернаціоналізації ек-ки на основі поглибленняміжнародного поділу праці; • створенням багатогранної системи міжнародних ек-ихвідносин; • формуванням міжнаціональних механізмів регулювання ек-ихвзаємовідносин між країнами. Ек-ні засади функціонування СГ:

Міжнароднийподіл праці (МПП) — спеціалізація країн на вир-ві певних видів товаріввідповідно до їхніх природно-кліматичних, історичних та ек-их умов.

Інтернаціоналізаціяек-ки — формування, розвиток та поглиблення ек-х взаємозв'язків між країнамизавдяки відкритості нац-их ек-ік. Міжнародна конкуренція. Суб’єкти СГ: нац-нідержави (нац-ні господарства), міжнародні і транснац-і корпорації, транснац-ібанки, регіональні об'єднання і союзи держав, міжнародні організації таінститути. Міжнародні корпорації МНК — концерн або союз концернів різних країн,які доміну-ють в одній або кількох сферах СГ. THK — фірми, які здійснюютьосновну частину своїх операцій за межами країни, в якій вони зареєстровані. Транснаціональнібанки (ТНБ) — крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародномурусі позичкового капіталу (спираючись на мережу закордонних під-ств) іконтролюють (за державної підтримки) валютні й кредитні операції на світовомуринку. Класиф країн СГ: За специфікою госп-х систем: країни з розвиненоюринковою ек-ою; країни з ринковою ек-ою, що розвивається; країни з перехіднимидо ринку ек-ми; країни з неринковою ек-ою. За ступенем ек-го розвитку: високорозвинені;середньорозвинені; з низьким рівнем розвитку. Крім того, нині виділяють: новііндустріальні країни Південно-Західної Азії та Латинської Америки;високодохідні нафто експортуючі країни; найменш розвинені країни. Міжнародні ек-нівідносини – ек-ні відносини в системі СГ. Форми МЕВ: світова торгівля,міжнародні валютно-фінансові відносини, міжнародний рух капіталів, міграціяробсили, науково-технічне співробітництво. Міжнародний рух капіталів(МРК) -переміщеннязасобів за кордон (або з-за кордону) з метою отримання прибутку. Форми МНТС:Створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій длявикористання новітніх оригінальних ідей у галузі науки, техніки, маркетингутощо. Консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики.Спільні дослідження світового досвіду в галузях організації вир-ва і праці.Організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників. Світова торгівля — форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації певних країн на вир-віокремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-ек-им рівнем, природними,географічними та іншими умовами.

30.    Економічніаспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України

Глобалізація — всеохопний процес трансформації світового співтовариства у відкриту ціліснусистему інформаційно-технологічних, фінансово-ек-х, суспільно-політичних,соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей. Глобальні проблеми — проблеми, пов'язані з природними, природно-антропогенними, суто антропогенними(у т. ч. ек-ми, соц-ми) явищами, що виникли в процесі розвитку сучасноїцивілізації та мають загально-планетарний х-р як за масштабами та значенням,так і за способами вирішення, а тому потребують координації зусиль усьогосвітового співтовариства. Класиф ГП за сферами дії:

I. Глобальніпроблеми у сфері взаємодії природи і суспільства: надійне забезпечення людствасировиною, енергією, продовольством тощо; раціональне природокористування ізбереження навколишнього природного середовища; раціональне використання ресурсівСвітового океану, мирне освоєння космічного простору; утилізація відходівжиттєдіяльності тощо.

II. Глобальніпроблеми у сфері суспільних взаємовідносин: відвернення світової термоядерноївійни і забезпечення стабільності мирного становища; подолання ек-оївідсталості частини регіонів і країн світу; попередження локальних,регіональних та міжнародних конфліктів; ліквідація наслідків світових талокальних криз; роззброєння і конверсія військового виробництва тощо. III.Глобальні проблеми у сфері розвитку людини і забезпечення її майбутнього:пристосування людини до умов природного і соціального середовища, що змінюєтьсяпід впливом НТР; подолання епідемій, тяжких захворювань; культурно-моральніпроблеми втрати довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї тапослаблення зв'язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю,наркобізнесом, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.

У доповіді ООНпро людський розвиток зазначається, що програма дій, спрямованих назабезпечення прогресу людства в епоху глобалізації, має передбачати досягненнясеми основних цілей, у контексті кожної з яких необхідна взаємодія на нац-му іміжнародному рівнях: 1) удосконалення діяльності, спрямованої на розвитоклюдського потенціалу, коригування політики з урахуванням нових реалійглобальної ек-ки; 2) зменшення загрози турбулентності фін-х потоків тапов'язаних із ними втрат; 3) активізації міжнародного співробітництва в галузіборотьби з глобальними загрозами щодо безпеки людини; 4) нарощування діяльностіз розробки нових технологій для забезпечення розвитку людини, ліквідаціїзлиденності; 5) припинення процесів маргіналізації та подальшої поляризаціїбагатства і бідності; 6) ліквідації диспропорцій у структурах глобальногорегулювання; 7) формування ціліснішої та демократичнішої системи глобальногорегулювання.

Головнапередумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх увзаємопов'язаній цілісності, тісному перплетенні ек-их, політичних, соц-их,культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів. Одниміз стратегічних пріоритетів трансформації ек-ки Укр в умовах глобалізації є 30перехід від екзогенно залежного до ендогенно орієнтованого розвитку, в т.ч.: • розбудованац-ої інноваційної системи, підвищення частки інноваційної продукції,збільшення обсягів надання високотехнологічних пос-луг; • структурнамодернізація, спрямована на подолання надмірної залежності від окремихглобальних ринків та поглиблення участі у глобальних високотехнологічнихпроектах; •  зміцнення конкурентних переваг вітчизняного бізнесу, підтримканайбільш ефективних імпортозаміщуючих виробництв та захист від недобросовісноїконкуренції на світових ринках; • зміцнення експортного потенціалукраїни, підвищення питомої ваги товарів із високою часткою доданої вартості;• формуваннявир-их регіональних кластерів (енергометалургійно-хімічних) світового значення;• диверсифіка-ція джерел інвестування, становлення власних транснац-ихструктур; • розвиток внутрішнього ринку як бази формування та апробації нац-ихконкурентних переваг; •       ефективне використання геополітичного положенняУкр та підвищення її ролі як транзитної держави; • впровадження дієвихмеханізмів захисту від ек-их та технологічних ризиків і небезпек, несприятливихзмін міжнародної кон'юнктури; • удосконалення процесів інтеграції Укрв сучасніек-ні та політичні альянси, розвиток взаємовигідного співробітництва зміжнародними ек-ми та фін-ми організаціями.

Висновки міжнародноїконференції під егідою ООН з проблем екології й майбутнього розвитку цивілізаціїв червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро:

1.      Модельрозвитку сучасного капіталізму вичерпала себе. Це шлях, який веде людство вглухий кут.

2. Виходячи зцього, людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку й розподілувиробленого продукту. Основні вимоги до цієї моделі:

•        вонаповинна спиратися на могутні важелі централізованого регулюваннясоціально-економічної системи як на рівні держави, так і світової співдружностів цілому;

•        такерегулювання повинно спиратися перш за все на інтегровані інтереси суспільства йлише потім на інтереси приватного підприємництва;

•        здійснюватице можливо лише за умови орієнтації світового співтовариства на колективні,суспільні форми власності, які значно розширюють можливості плановогорегулювання економіки, а отже, й можливості не лише розробки, а й реалізаціїпрограми розв’язання глобальних проблем і врятування людства від вселенськоїкатастрофи.

31.    Кругообороткапіталу та його стадії

Політекономіярозглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід. Такимчином, капітал – це не просто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свогоруху приносить більшу вартість від первісно авансової.

Перетворюючисвої кошти на капітал, його власник вступає в економічнівідносини з різними господарюючими суб’єктами, які постачають через ринокнеобхідні йому товари (послуги), а також з індивідами, які отримують засоби дляіснування не від власної підприємницької діяльності, а від найманої праці загроші (відповідну плату). Тобто капітал – це економічна категорія, котравиражає не стільки техніко-організаційні, скільки соціально-економічнівідносини.

Найзагальнішеуявлення про сутність капіталу як самозростаючої вартості дає формула йогоруху:

Г– Т – Г’

Г- авансовий капітал (гроші); Т— товарний капітал (товар); Г' -авансовийкапітал з приростом (гроші, Г + ∆Г).

Функціонуючиза схемою Г— Г—Г', капітал безперервно повертається до своєї початкової форми,здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталупроходить три логічно-послідовні стадії:

I— закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (3В) таробочої сили (PC));

II—виробництво визначеної товарної маси;

III—продаж виробленої товарної продукції.

/>

Рис.Послідовні стадії та функціональні формикругообороту промислового капіталу

Кругооборотпромислового капіталу —безперервний рух капіталуза трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у свою початковуформу у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу за логікоюйого кругообороту є оборотом капіталу.

Обороткапіталу —це безперервно повторюванийкругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаютьсядо своєї початкової форми.

32.    Обороткапіталу. Основний і оборотний капітал

Політекономіярозглядає капітал як сукупність факторів вир-ва, що приносять дохід. Капітал – непросто гроші, а авансова вартість, яка в процесі свого руху приносить більшувартість від первісно авансової. Функціонуючи за схемою Г— Г—Г', капіталбезперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рухпо колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить трилогічно-послідовні стадії: I — закупівля необхідних факторів вир-ва (засобів вир-ва(3В) та робочої сили (PC));II – вир-во визначеноїтоварної маси; III-продаж виробленої товарної продукції.

/>

Кругооборотпромислового капіталу — безперервнийрух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і поверненням у своюпочаткову форму у збільшеному, як правило, обсязі. Безперервний рух капіталу залогікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервноповторюваний кругооборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністюповертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частинипромислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній ітоварній формах. Однією з х-к обороту капіталу є швидкість його руху. Першийвимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємцяу вигляді виручки поверється вся грошова сума авансованого капіталу, що зрослана •личину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другийвимір швидкості обороту капіталу — кількість бертів авансованого капіталу зарік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою п = Т/t.

деп — кількість оборотів авансового капіталу за рік; Т — визначена одиниця виміру- рік (12 місяців); t–тривалістьодного обороту. Основний капітал — частина промислового капіталу, якафункціонує у натуральнійформі засобів вир-ва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинамипереносячи свою вартість на новостворену продукцію (предмети праці). Оборотнийкапітал — частина промислового капіталу, що функціонуєувигляді предметів праці, незавершеного вир-ва, готової продукції, грошовихкоштів (у т. ч. з/п), обертаючись і переносячи свою вартістьна новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Оборотнийкапітал повністю повертається до підприємця після завершення кожногокругообороту. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промисловогокапіталу має таку структуру: час обігу; час виробництва. Раціональне госп-няпередбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу іпідвищує норму прибутку.

33.    Земельнарента та її форми

В с/г земля якзасіб вир-ва відіграє вирішальну роль. Привласнення і господарське використанняземлі складає сутність земельних відносин, які в свою чергу, породжують ренту. Земельнарента як ек-на категорія виражає відносини привласнення власником землідодаткового продукту у формі орендної плати за право користування землею. Такимчином між власником землі та орендатором виникають рентні відносини стосовнорозподілу прибутку. Одна її частина – у вигляді звичайного прибутку –дістається підприємцю, а іншу частину – у формі надприбутку отримує землевласник.Земля відрізняється за якістю та місцерозташуванням. За цими ознакамирозрізняють кращі, середні та гірші ділянки землі. Види ренти: диференційна,абсолютна і монопольна. Незалежно від форм власності на землю утворюєтьсядиференційна рента. ДР І (першого виду) з кращих ділянок, які відрізняютьсябільшою природною плодючістю та більш сприятливим місцерозташуванням. ДР ІІ(другого виду) утворюється в результаті того, що орендатор підвищує ек-нуродючість землі: вносить добрива, здійснює меліорацію та інші агротехнічнізаходи… Абсолютна рента – в умовах капіталізму форма земельної ренти, якунеобхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від їїродючості її місця розташування. Абсолютна рента є ек-ою формою реалізаціїмонополії приватної власності на землю. ЇЇ джерело – надлишок додатковоївартості над середнім прибутком (різниця між ринковою вартістюсільськогосподарської продукції і суспільною ціною виробництва), а умовавиникнення – значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Вринковій системі будь-який фактор, який приносить певний доход є товаром. Так іземля, вона і не є продуктом праці, купується і продається.

Земля –особливий товар. Ця особливість полягає в тому, що вона є продуктом природи іна неї початково не затрачена праця. Згодом витрати праці на поліпшення якостіземлі постійно зростають. Якщо абстрагуватися від таких витрат, то ціна земліґрунтується не на вартості, а на величині доходу, який вона приносить своємувласникові – ренті.

Що ж визначаєціну землі? При продажі земельної ділянки її власник в першу чергу турбуєтьсяпро те, щоб не втратити отримуваний ним рентний доход. Він йде на продаж лише втому випадку, коли сума отриманих грошей при поміщенні в банк або віддана впозику, приноситиме йому доход не менший за ренту. В свою чергу, покупецьземлі, перш ніж стати її власником, величину ренти з ділянки землі порівнює зпроцентом, який він може отримати, якщо покладе свої гроші в банк. Таким чиномціна землі є капіталізована (перетворена в грошовий капітал) рента. Ціна землівиключає витрати на обробітку ґрунту та його покращення. Ціна землі (Цз) прямопропорційна величині ренти (Рз) та обернено пропорційна нормі банківськоговідсотка (Вб):

Цз = (Рз/Вб)х100

Надзвичайновисока ціна землі у великих містах. Так, в Токіо ціна невеликої ділянки підбудинок становить близько 37 середньорічних доходів громадян.

34.    Прибутокяк економічна категорія і фактори, які його визначають

У реальнійдійсності прибуток – кінцева мета і рушійний мотив ринкової ек-ки, головнийстимул і осн показник ефективності функціонування будь-якого п-ства. Напрактиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат вир-ва зобсягу продажу. Інакше кажучи це різниця між доходом від реалізації продукціїта сукупними витратами на її вир-во і реалізацію. Але такий підхід не розкриваємеханізм формування даного прибутку. Так, А. Сміт розглядав прибуток якрезультат функціонування капіталу. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його іззаробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшенняприбутку і навпаки. У марксистській теорії прибуток – це перетворена формадодаткової вартості, яка створена лише найманою працею. Шумпетер вважав, щоприбуток – це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливомконкуренції. Нині поширена концепція, відповідно до якої прибуток розглядаютьяк плату, що несе суспільство за ризик п-цької діяльності відповідних суб’єктівгосп-ня. За сучасної ринкової ек-ки прибуток та його норма х-ють ефективністьвикористання всього капіталу або ступінь його прибутковості. На думку західнихекономістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабіввир-ва, а за рахунок збільшення його норми. Головними чинниками, що впливаютьна норму прибутку є: величина маси прибутку, структура авансованих на вир-вофакторів як у грошовій, так і в натуральній формі, економія витрат на засобахвир-ва, масштаби вир-ва, швидкість обороту капіталу. Високі прибутки змушуютькапітали мігрувати з однієї галузі в інші. За сучасних умов інтернаціоналізаціїгосп-го життя капітали і робсила вільно переміщуються з країни в країну. Все цепозначається на структурі ек-ки, трансформує її. Тому питання прибутку єактуальним питанням. У сучасній ек-ій теорії значна увага приділяється аналізуприбутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьомуприбуток трактується як виражений у грошовій формі дохід підприємця навкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовимдоходом) і сукупними витратами фірми. Існування двох підходів до визначеннявитрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двохпідходів до аналізу прибутку. Бухгалтерський прибуток визначається як різницяміж валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими(зовнішніми) витратами виробництва. Економічний прибуток визначається якрізниця між валовим доходом та ек-ми (зовнішніми і внутрішніми, з урахуваннямнормального прибутку) витратами вир-ва. Нормальний прибуток — звичайний длягалузі дохід від ек-их ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємцяпродовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальнийприбуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить доскладу внутрішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовийрезультат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком.Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця післяРозрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжнимизобов'язаннями. Монопольний прибуток — прибуток фірми, яка займає монопольнестановище на ринку. Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютнагрошова величина) та норма (якісний відсотковий показник). Маса прибутку — цеабсолютний обсяг прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризуєступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення масиприбутку до всього авансованого капіталу.