Реферат: Захист вітчизняного виробника

 

 

 

 

 

Захист вітчизняного виробника.

ПЛАН

Вступ… 3

1. Проблема захисту вітчизняноговиробника в контексті економічної безпеки країни 6

1.1 Вільна торгівля і протекціонізм –проблема вибору… 6

1.2 Роль стандартизація тасертифікація у захисті економічних інтересів України     11

2. Практичні аспекти політикипротекціонізму в Україні… 14

2.1 Проблеми узгодження інтересів припроведенні політики захисту вітчизняного товаровиробника… 14

2.2 Аналіз особливостей застосуванняполітики  протекціонізму на прикладі фармацевтичної галузі України… 15

3. Політика по захисту вітчизняноготоваровиробника: сучасний та шляхи оптимізації… 19

3.1 Загальна характеристикавітчизняної політики по захисту товаровиробника      19

3.2 Аналіз підходів до проблемизахисту вітчизняного товаровиробника 23

Висновок… 36

Список використаної літератури… 38

Вступ

Загострення кризив економіці України вимагає чіткого усвідомлення дійсних перешкод економічномузростанню країни та розробки заходів щодо їхнього усунення. Досвід реформуваннядоводить, що досі кроків по розбудові засад економічного зростання, підвищеннюмотиваційних важелів в реальному секторі економіки зроблено не було.   

Значний рівеньмонополізації економіки України та нерегламентованість витрат монополістіввсебічно сприяє тому, що вже на сучасному етапі українська продукція за рівнемцін переважно перевищила середньосвітові. Високі ціни вітчизняної продукціїзначно скорочують платоспроможний попит населення та орієнтують його назакупівлю іноземного товару, який за ціновими та неціновими характеристиками єбільш привабливим.  

Скороченняобсягів виробництва продукції, зниження прибутку, підвищення запасівнереалізованої продукції та підтримання стабільності гривні значно погіршилистан фінансового забезпечення діяльності підприємств, про що свідчить постійненарощення всіх видів заборгованості.  

Іншим ударом длянаціонального виробника стало запровадження до нерозвиненого ринковогосередовища та витратної економіки лібералізаційних принципів і швидких темпівінтегрування до світового співтовариства, що не спричинило, як очікувалося,підвищення конкурентоспроможності національного виробництва. Вітчизняневиробництво з деформованою структурою, дефіцитність споживчого ринку, старіметоди державного управління при встановленні нових ринкових принципівспричинили значні негативні зрушення. Натомість, іноземний виробник, який нестикається з такою кількістю бар'єрів у країні свого базування, мав значнобільше конкурентних переваг і, як правило, без зайвих перепон витіснявнаціонального з ринків.  

Не розробленість антимонопольногозаконодавства, яке б кваліфікувало прояви монопольної поведінки, дозволяєнерезидентам позбавлятися конкурентів різними шляхами. В тому числі — зупинкадіяльності українського підприємства-конкурента через оволодіння контрольнимпакетом акцій.  

Неважко побачити,що зовнішньоекономічні процеси протягом останніх років повною мірою відтворюютьзбитки від внутрішніх кризових явищ. Співставлення внутрішніх і зовнішніхпроцесів свідчить про загальну природу обох. Цілком зрозумілим є той факт, щораціоналізація зовнішньоекономічних відносин відбудеться лише за умовконцептуальних перетворень в політиці реформ і здійснення певних кроків унапрямі підвищення добробуту нації.  

Посиленняінтенсивності зовнішньоторговельного обороту впливає на економічну безпекуУкраїни двобічно. З одного боку, експансія іноземних товарів сприяє витісненнювітчизняного товаровиробника та відволіканню коштів і сировинних ресурсів нарозвиток іноземного виробництва. А з іншого — в умовах децентралізації каналівзавезення імпортної продукції та зростанні човникової торгівлі, розширенняобсягів продажу іноземних товарів виступає джерелом існування значної частининаселення. Отже, експансія на внутрішній ринок з боку іноземнихтоваровиробників значною мірою підкріплена внутрішньою ініціативою. Такимчином, вирішення проблеми потребує застосування комплексних заходів поступовогозупинення залежності від імпорту та створення відповідних умов всередині країнищодо розвитку національного виробництва.  

Розвиток цихпроцесів триває передусім через те, що стимули, які мають заохочуватинаціонального виробника до покращання характеристик товару не працюють. Більштого, існуюче нормативно-правове регулювання погіршує ці характеристики.Український товаровиробник позбавлений і такої важливої конкурентної переваги,як місткий внутрішній ринок збуту продукції.  

Українськітоваровиробник і споживач більшою мірою потерпають не внаслідок«зіткнення» з іноземним товаровиробником, а через відсутністьзлагодженої, комплексної системи заходів щодо внутрішнього регулювання,спрямованих на підвищення добробуту нації. Отже, в основі вирішення поточних іперспективних проблем знаходяться питання виправлення нераціональних внутрішніхзовнішньоекономічних потоків товарів за рахунок поліпшення умов розвиткунаціонального виробника та оптимізації політики регулювання експортно-імпортнихоперацій.

         Таким чином основноюметою курсової роботи є дослідження проблеми захисту вітчизняноговиробника.     

Предметом курсового дослідження є теоретичніта прикладні проблеми пов’язані із протекціоністською політикою держави.

Об’єктом дослідження є політикадержави щодо захисту національного виробника в Україні.

Методидослідження.Для  розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплексвзаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методипричинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямогоструктурного аналізу.

Вагомий внесок упроблему дослідження питань захисту вітчизняного товаровиробника зробили такізарубіжні та вітчизняні вчені як Балаян М.О, Бандурко П.П., Вергун С.В.,Гаєвський Р.О.,        Кириченко О.А., Соколенко С. І., Соснін О.М. та рядінших.

         Курсова робота складається зтрьох розділів в яких послідовно розглядається необхідність та наслідкиполітики захисту вітчизняного виробника в Україні.

1. Проблема захистувітчизняного виробника в контексті економічної безпеки країни1.1 Вільна торгівля іпротекціонізм – проблема вибору

Торгова політиказавжди привертала увагу людей. Їх цікавило, чому одні держави, що володіливеликою кількістю ресурсів, залишалися бідними, у той час як інші держави, щоволоділи лише людськими ресурсами, швидко багатіли. Це, а також пошукоптимальних шляхів розвитку зовнішньої торгівлі та захисту вітчизняноготоваровиробника складають одну з найбільш складних, але і цікавих проблемекономічної науки. Цим питанням займається цілий її розділ — міжнароднаекономіка. Згодом  усередині нього сформувалися два великих наукових напрямки — свобода торгівлі (засновники А. Сміт., Д. Рікардо) і протекціонізм (засновники- А. Гамільтон і Ф. Ліст) [17, c. 25].

Основою школивільної торгівлі є теорія порівняльних конкурентних переваг країн,сформульована Рікардо в його книзі «Принципи політичної економії йоподатковування». Суть цієї теорії полягає в тому, що якщо країниспеціалізуються на товарах, у яких вони мають найбільшу конкурентну перевагу,продаючи надлишки в обмін на товари інших країн, сукупне багатство економічнихсуб'єктів збільшується.

Основою школипротекціонізму є доказ невідповідності умов, для яких сформульована теоріявідносних переваг реальної дійсності. Це приводить до одержання найбільш развинутоюкраїною левиної частки виграшу від торгівлі й уповільненню темпів економічногорозвитку її партнерів під час відсутності коригувальної державної тарифноїполітики  країни, що розвивається. Найбільше повно основні положенняпротекціоністської теорії сформульовані Лістом у його книзі «Національнасистема політичної економії».

Після Другоїсвітової війни здавалося, що школа свободи торгівлі здобула переконливуперемогу. По-перше, цілим рядом економістів було доведено, щопротекціоністський митний тариф Сміта — Хоулі, введений у 1930 р. у відповідьна Велику Депресію в США, продовжив і підсилив наслідки Великої Депресії. По-друге,активний  ріст зовнішньої торгівлі, що випереджає, у порівнянні з промисловимвиробництвом до 1980-х років, на тлі митних тарифів, що знижуються, створивзначну кількість багатства, в той час як у країнах, що використовували політикупротекціонізму, економічний ріст сповільнився. По-третє, була сформульована йемпірично доведена «дилема укладеного» стосовно   зовнішньоїторгівлі: застосування окремими країнами принципів протекціонізму згодом приводило до їх використання всіма країнами і зниженню сукупного багатства [6]. 

Але 1980-ізмінили ситуацію. По-перше, цілий ряд країн Африки і Латинської Америки, щовідмовилися від протекціонізму на користь вільної торгівлі в 1960-і,зштовхнулися з уповільненням темпів економічного росту і зниженням сукупногобагатства в 1980-х. По-друге, був емпірично доведений ріст структурногобезробіття в розвитих країнах за рахунок посилення іноземної конкуренції. Утретіх, протекціонізм поступився місцем неправильній грошово — кредитній політиціФРС як основної причини виникнення Великої Депресії. Це було переконливодоведено роботами М. Фрідмана й А. Шварц. І по-четверте, був сформульований іемпірично доведений (але не пояснений) принцип митного захисту. Веденнядержавної тарифної політики завжди поліпшує умови торгівлі, а виходить,підвищує сукупне багатство країни. До аргументів критиків школи свободиторгівлі додалися також витрати структурної перебудови економіки при вільнійторгівлі (згортання неконкурентоспроможних галузей і перенавчання працівників),витрати відмовлення від захисту молодих і стратегічних галузей при свободіторгівлі [17, c.29].

1990-і роки зїхнім повсюдним використанням комп'ютерів і впровадженням в економічну наукускладного економічного апарата принесли нові поразки прихильникам свободиторгівлі. По-перше, Лаура Дандреа Тайсон у своїй книзі «Динаміка торгівліі зайнятості» поставила під сумнів ефективність вільної торгівлі для країн, що розвиваються. Вона зуміла своїм складним економетричним дослідженнямдовести три основних положення:

1) У міжнароднійекономіці існує цілий ряд аномалій (Тайсон приводить більш 50-ти такиханомалій), через які свобода торгівлі погіршує умови торгівлі значного числа країн, що розвиваються, що не може бути пояснене в рамках теорії конкурентнихпереваг;

2) торговаполітика розвитих країн утрудняє  країнам, що розвиваються, використання їхніхконкурентних переваг, приводячи до одержання розвитими країнами левиної часткивиграшу від торгівлі;

3) хоча свободаторгівлі приводить до створення більшого числа робочих місць у  країнах, щорозвиваються, у короткостроковій перспективі, у довгостроковій перспективі їївплив на зайнятість не визначено, у той же час свобода торгівлі приводить дозниження соціальних і екологічних стандартів у всіх країнах через зростаючуміжнародну конкуренцію.

Тайсон пояснюєпринцип митного захисту впливом аномалій у міжнародній торгівлі і вважає занеобхідне створення спеціальної теорії міжнародної торгівлі для  країн, щорозвиваються. Однак, більш вагомим викликом прихильникам свободи торгівлі сталироботи Пола Робертса. Робертс, старший науковий співробітник Інституту Гувера вСтенфорді, серією своїх статей у ряді наукових журналів Америки, написаних у2001-2002 р., поставив під сумнів застосовність теорії порівняльних переваг усучасній міжнародній економіці. Суть ідей Робертса полягає в тому, щоспеціалізація на основі порівняльних переваг країн, що дозволяє одержати виграшвід торгівлі всім країнам, підривається високою мобільністю факторіввиробництва. Країни, що проводять політику свободи торгівлі, замістьструктурного пристосування економіки випробують відтік факторів виробництва вкраїни з найбільшою продуктивністю. При цьому найбільшою продуктивністюфакторів виробництва володіють країни з абсолютними перевагами, що змінюєхарактер зовнішньої торгівлі [17, c.30].

Історичноіснували значні бар'єри на шляху міжнародної мобільності факторів виробництва.Нині, однак, зміна політичних систем у Східній Європі й Азії відкрило західнимТНК доступ до значної кількості дешевих людських ресурсів, а розвитоктелекомунікаційних технологій привело до можливості інтеграції працівників усфері послуг і високотехнологічних галузей поза залежністю від їхньогофізичного місця розташування. Усе це дозволило ТНК заміщати дорогі західнілюдські ресурси дешевими людськими ресурсами з  країн, що розвиваються. Різницяв заробітній платі між розвитими  країнами і країнами, що розвиваються, привеладо виникнення абсолютних переваг у країн, що розвиваються, а міжнароднамобільність факторів виробництва  — до зсуву як вигод від зовнішньої торгівлі,так і джерела факторів виробництва в країни, що розвиваються. Наявністьзначного числа дешевих людських ресурсів у країнах третього світу означає, щодана ситуація, під час відсутності коригувальної державної політики,збережеться й у довгостроковій перспективі. При цьому, буде відбуватися рістбезробіття, відтік факторів виробництва і відповідно зменшення багатства ірівня життя в розвитих країнах.

Здавалося б,такий розвиток подій сприятливо для  країн, що розвиваються. Однак, не все такпросто. Аналіз результатів розподілу вигод від зовнішньої торгівлі, проведенийу рамках школи ресурсоорієнтованої теорії економічного розвитку, показує, щорівень життя в  країнах, що розвиваються, зростає незначно з припливом у нихзахідних факторів виробництва (у формі іноземних інвестицій). Більш того, втратисоціального капіталу від зниження соціальних і екологічних стандартів черезтверду конкуренцію  країн, що розвиваються, за іноземні інвестиції нерідкоперекриває вигоди від їхнього одержання. Значна кількість незайнятих людськихресурсів у  країнах, що розвиваються, дозволяє міжнародним ТНК утримуватинизьку заробітну плату для приваблюваних ресурсів, а низькі мита, нерідковстановлювані через входження  країни, що розвивається, у міжнародні торговіугоди, низькі податки на ТНК і репатріація ними капіталу попереджають одержаннякраїнами, що розвиваються основних вигод від додаткових конкурентних переваг.Таким чином, за рахунок зменшення багатства розвитих і в кращому випадкунезначного збільшення багатства  країн, що розвиваються, у довгостроковомуперіоді йде швидкий ріст багатства міжнародних монополій — ТНК, контрольованихглобалістськими економічними елітами [9, c.251].

В умовахжорстокої конкуренції на світових ринках торгові партнери України проводятьцілеспрямовану політику виключно виходячи з власних національних інтересів. Цяполітика спрямована на розширення ринків збуту своєї продукції.  Свого часупереважала думка, що одностороння лібералізація зовнішньоекономічного режимудозволить Україні якнайшвидше інтегруватись у світову економічну систему. Хоча,саме розвинені країни світу всупереч теоріям “вільної торгівлі” дуже активновикористовують переваги протекціонізму для захисту власної економіки тапідтримки національних експортерів.  

Широкий спектрзахисних заходів, спрямованих на підтримку і підйом власного виробництва,передбачають угоди ГАТТ/СОТ. Але їх використання потребує політичної волі іґрунтовної підготовчої роботи з боку відповідних органів влади, спрямованої нарозробку конкретного плану заходів та обґрунтування можливості їх застосуванняу відповідності з правилами та процедурами ГАТТ/СОТ. 

В Україні набувчинності ряд законів про захист вітчизняного виробника від субсидованихімпортних поставок та поставок, які є об’єктом демпінгу, але поки що вониактивно не використовуються. Слабкість позиції України призводить до того, щоїй вже зараз відмовляють у праві використання механізмів державногорегулювання, які передбачені міжнародним правом. При цьому слід розуміти, щобез регулюючих функцій держави економічний простір займає тіньова економіка імафія [3].

Українізабороняють використовувати стратегію економічного розвитку, яка поєднуєринкові механізми добросовісної конкуренції з протекціоністською політикоюзахисту конкурентноспроможних галузей економіки. Серед основних причинназивається корупція у владних структурах. Це було закріплено в умовах наданняУкраїні чергових траншів, які переважно спрямовувались на дерегуляцію,реструктуризацію та розвиток малого і середнього бізнесу. Хоча самі іноземніінвестори вважали корупцію ефективним інструментом прискореної лібералізаціїторгових режимів і забезпечення доступу своїх товарів на внутрішні ринки країн,які розвиваються.

На сьогодні дляУкраїни дуже актуальним є питання вибору економічної моделі з огляду нанаціональну безпеку держави. Черговий Меморандум економічного розвитку України,підготовлений експертами Світового Банку за участю ряду українських урядовців,пропонує Україні по суті назавжди відмовитись від застосування захиснихмеханізмів, передбачених указами Президента України, законами України, угодамиСОТ, обравши так звану модель відкритої економіки на ринкових засадахконкуренції. З точки зору національної безпеки держави потрібно було бпроаналізувати згаданий Меморандум, інші рекомендації для Президента і КабінетуМіністрів України, що їх саме тепер часто публікують міжнародні фінансовіорганізації та спонсоровані іноземними державами центри і розглянути їх на Радінаціональної безпеки і оборони [2].

1.2 Роль стандартизаціята сертифікація у захисті економічних інтересів України

Одним з ключовихелементів забезпечення національної економічної безпеки є система технічногорегулювання доступу продукції на внутрішній ринок. Розвиток цієї системиналежить до компетенції Держстандарту України. Останнім часом у світіпідвищується роль стандартизації і сертифікації у проведенні заходів,спрямованих на забезпечення національної безпеки, зокрема, якості експорту,захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту навколишньогосередовища, або запобігання шахрайським діям. Угода про технічні бар’єри вторгівлі СОТ визначає, що для досягнення згаданої вище мети, жодній країні неповинні створюватись перепони і вона може встановлювати такій рівень захисту,який вважає за потрібний. При цьому, слід враховувати, що інші захиснімеханізми національних економік, передбачені угодами СОТ, такі як тарифні такількісні обмеження буде застосовувати все складніше, оскільки існуєдомовленість між країнами СОТ щодо зниження середньозваженого рівня тарифів дорівня 4-5% і заборони кількісних обмежень після 2005 року. Результати третьоїміжміністерської конференції країн-членів СОТ у грудні 1999 року у м. Сієтл(США) підтвердили тенденцію зростання значення нетарифного регулювання, в першучергу, технічного, у глобальній торгівлі. Було також відзначено, щолібералізація торгових режимів служить інтересам лише найбільш економічнорозвинених країн і потужних національних корпорацій. Україна має врахуватидосвід Сієтлу при визначенні умов приєднання до СОТ [11].

Існуюча системастандартизації та сертифікації, створена з метою реалізації права України яксуверенної держави на національне технічне регулювання, відповідає меті тапринципам ГАТТ/СОТ, міжнародних настанов ISO/IEC та європейських норм серії EN45000. Українська система технічного регулювання (стандартизації тасертифікації) докладно аналізувалась в ході складних переговорів з СвітовимБанком (СБ) щодо виконання умов кредитної угоди про позику на розвитокпідприємств (EDAL). На основі всебічного аналізу експерти СБ прийшли довисновку, що українська система стандартизації та сертифікації створена з метоюреалізації права України як суверенної держави на національне технічне регулювання,відповідає цілям та принципам ГАТТ/СОТ, положенням настанов міжнароднихорганізацій з стандартизації та європейським нормам.

Законодавчоюбазою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету МіністрівУкраїни “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 року,підписаний прем’єр-міністром України Л.Д. Кучмою, яким Держстандарт визначенийяк національний орган з сертифікації, а також більше 30 законів і законодавчихактів України, в яких встановлені вимоги до сертифікації окремих видівпродукції [11].  

Національнасистема технічного регулювання визнана країнами — торговими партнерами України,які уклали з нею угоди у відповідності з положеннями статті 6 Угоди протехнічні бар’єри в торгівлі, якими передбачена співпраця в галузі взаємноговизнання результатів робіт з сертифікації [11].

Реформуваннянаціональних систем стандартизації, сертифікації та акредитації спрямоване напідтримку вітчизняного виробництва та захист конституційних прав громадян наспоживання безпечної та якісної продукції і базується на прагненні України доінтеграції у світову економіку, вступу у Світову організацію торгівлі,реалізацію Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.

В Україні існуютьсили, які підтримують намагання із зовні добитися односторонніх поступок длядоступу на український ринок імпортної продукції. Їм сприяють дії окремихінституцій, що створюються і діють в Україні і які фінансуються за коштиплатників податків інших країн, щодо підтримки аматорських пропозицій стосовно“реформування” українських систем сертифікації та акредитації. Під прикриттямгасел невідповідності української системи технічного регулювання міжнародній таєвропейській практиці, пропонується розподіл єдиної системи технічногорегулювання на окремі відомчі або галузеві системи сертифікації. При цьому ті,хто готує подібні пропозиції, посилаються на “прогресивність” і“європейськість” російського досвіду. Хоча, цей досвід чітко показує, щовідомчий підхід до підтвердження відповідності призводить до створення штучнихбар’єрів в міжнародній торгівлі через складність, непрозорість, дублюванняфункцій та збільшення часу і вартості робіт щодо підтвердження відповідності. Впершу чергу, російські виробники висловлюють незадоволення подібною системоючерез необхідність отримувати декілька сертифікатів у різних відомчих системахна один вид продукції, а перелік продукції, що підлягає обов’язковійсертифікації в Російській Федерації, на декілька порядків більше, ніж існуючийна сьогодні в Україні.

У разі впровадженняв Україні системи технічного регулювання, основаної на відомчому принципі, уторгових партнерів України з’явитися реальні підстави вимагати від Україниліквідувати її як таку, що дійсно не відповідає вимогам угоди ТВТ ГАТТ/СОТ, УПСта інших міжнародних зобов’язань України. Можливо тому, найбільші торговіпартнери України такі, як США, ЄС, Японія, Канада поки що ухиляються відведення переговорів з Україною про укладення двосторонніх угод про взаємневизнання оцінки відповідності, але в той же час, не можуть звинуватити Українуу невідповідності системи її технічного регулювання міжнародним та європейськимзасадам [8].

Нинішня ситуаціявимагає скоординованої роботи і підвищення ефективності усіх структур,відповідальних за економічну безпеку держави.

 

2. Практичні аспектиполітики протекціонізму в Україні2.1 Проблеми узгодженняінтересів при проведенні політики захисту вітчизняного товаровиробника

У будь-якоїкраїни у довільний проміжок часу існують інтереси різних регіональних, соціальнихабо об’єднаних за типом діяльності груп, які мають у деяких випадках протилежнунаправленість. Під впливом цих груп урядом і парламентом можуть прийматися тічи інші рішення, які можуть призвести до важких наслідків для суспільствавзагалі. Найбільш суперечливим питанням є захист інтересів вітчизняноговиробника, з іншого боку – на законодавчому рівні надзвичайно рідко можна зустрітивирішення проблеми захисту вітчизняного споживача, хоча для деяких видівпродукції більшість є споживачами, а виробники складають тільки незначнучастину від споживачів. У простішому випадку захист вітчизняного виробникавизначає, за винятком прямих заборон на імпорт тих чи інших товарів, підвищенняцін імпортованих товарів за рахунок митних зборів до рівня цін вітчизняноговиробника. Це дозволяє вітчизняному виробнику зберегти попит на свій продукт навнутрішньому ринку [7].

Споживач змушенийсплачувати за цей продукт підвищену ціну. Це не єдиний шкідливий наслідокіснування “захисту”. Якщо ціни вітчизняного виробника вищі від світових, тоодним з пояснень цього є використання для виробництва застарілої технології ізнос обладнання, що не дозволяє використовувати енергозберігаючі та іншізаходи. Оплата праці на Україні менша, ніж у більшості торговельних партнерів,звідси випливає, що різниця в оплаті праці, як у деяких розвинених країнах, єголовною причиною введення обмежень на імпорт. Введення митних зборів наімпортований товар закріплює становище, коли немає сенсу проводити модернізаціювиробничого процесу. Неможливо придбати нове обладнання і скоротитиадміністративний апарат, якщо прибуток можна отримати без цих заходів. Отже,існування митних бар’єрів можливе на деякому обмеженому проміжку часу, якийможна вважати достатнім для виконання технічного переобладнання підприємства. Важкозробити оптимізаційну модель, яка б ураховувала інтереси як виробника, так іспоживача [12].

2.2 Аналіз особливостейзастосування політики  протекціонізму на прикладі фармацевтичної галузі України

Проведеннядержавою протекціоністської політики у відношенні місцевих виробників саме пособі не є якимось особливим явищем — така практика реально існує в більшостііндустріально розвитих країн світу. Проблема полягає в іншому: найчастіше врезультаті застосування мір, основною метою яких є захист українськоговиробника, у програші залишається вітчизняний споживач.

Розглянемо наприкладі фармацевтичної галузі України практику застосування протекціоністськихзаходів для захисту вітчизняного виробника фармпродукції. В останні роки вдержавному регулюванні вітчизняного фармацевтичного ринку одним із пріоритетівстав захист українського виробника медикаментів. Видано більш 40 постановуряду, у яких так чи інакше враховані інтереси національної фарміндустрії.

При цьому засобирегулювання ринку можна умовно розділити на три категорії — тарифні міри,що безпосередньо приводять до підвищення вартості імпортованих лікарськихпрепаратів, нетарифні обмеження на ввіз закордонних лікарських засобів івласне стимулювання вітчизняного виробництва медикаментів шляхом наданняподаткових і інших пільг, залучення інвестицій (останнє в нас практично невикористовується) і ін.

Існуюча політикавведення митних тарифів на імпортні медикаменти прямо корелює з високимступенем концентрації української фарміндустрії. Держава як би супроводжуєпроцеси розширення номенклатури великих національних виробників шляхомпідвищення митних тарифів і зборів на імпортні аналоги   препаратів, яківипускаються ними, що автоматично знижує цінову конкурентноздатністьмедикаментів, що поставляються з-за кордону [3].  

Уведення всілякихнетарифних обмежень на імпорт створює конкурентні переваги усім без виняткуукраїнським підприємствам. До таких обмежень, зокрема, можна віднести необхідністьодержання листа-узгодження на імпорт медикаментів в Україну, обов'язковестрахування відповідальності фірм-імпортерів перед третіми особами (споживачамилікарських засобів), а також дискримінаційну у відношенні закордоннихвиробників вартість експертизи імпортних лікарських засобів у процесі їхньоїреєстрації в нашій країні. Ці й інші міри створюють численні адміністративні іфінансові перешкоди для впровадження закордонних препаратів на фармацевтичнийринок України.

На обов'язковомустрахуванні і вартості експертизи варто зупинитися більш докладно. Страхуваннявідповідальності перед споживачами — це, безумовно, необхідна міра, однак покив Україні немає даних ні про один випадок страхового відшкодування по цьомувиді солідарної відповідальності. До того ж у відношенні препаратіввітчизняного виробництва такий механізм зовсім не передбачений.  

Перевага середінструментів державного регулювання мір, спрямованих на обмеження імпорту,привело до того, що в кінцевому рахунку постраждали саме українські споживачімедикаментів. Це обумовлено рядом причин, серед яких можна виділити наступні: змушенезбільшення витрат населення на придбання медикаментів. У результаті введеннятарифних і нетарифних обмежень витрати, що згодом закладаються в цінулікарських препаратів закордонного виробництва, значно зростають. У той же часдосить часто виникають ситуації, коли вітчизняний виробник нового лікарськогозасобу може лише частково задовольнити загальну потребу ринку в ньому, — адержава вже «поспішає» захистити український завод новим підвищенняммитних тарифів. Такі протекціоністські міри сприяють тому, що високоякісніімпортні препарати середньої цінової групи переходять у категорію більшдорогих. Як наслідок, знижується економічна доступність лікарських препаратів длянаселення. А з урахуванням невисокого рівня доходів більшості жителів Українице приводить до скорочення споживання лік.

Ситуаціяускладнюється і внаслідок недостатнього фінансування витрат на придбання лікдля населення з засобів бюджетів усіх рівнів. Так, за даними досліджень,проведених у рамках програми TACІS, у 2002 р. з державного бюджету на закупку медикаментів було виділено0,40 долара США в розрахунку на одного жителя України. Відповідно всю іншучастину вартості (річний рівень витрат на душу населення в 2002 році склав зарізними оцінками 6-8 доларів США) споживач повинний оплачувати самостійно [1].

Крім того,надмірний захист вітчизняного виробника може негативно позначитися на якостіукраїнських лікарських препаратів. Тверда конкуренція на фармацевтичному ринкує безсумнівним благом для споживача, оскільки в кінцевому рахунку сприяєпідвищенню якості препаратів і зниженню цін на них. В умовах штучного обмеженнядержавою конкуренції ці процеси на українських підприємствах можутьсповільнитися.

І це далеко неповний перелік негативних наслідків, до яких може привести протекціоністськаполітика, основний вектор якої спрямований убік  захисту інтересів виробника, ане споживача.

Заходи длязахисту вітчизняного ринку лікарських засобів Україні безумовно необхідні.Однак для того, щоб ці міри в підсумку виявилися вигідні саме покупцю,необхідно змістити акценти вітчизняного протекціонізму у фарміндустрії відтвердого обмеження конкуренції в інтересах національної фармацевтичноїпромисловості до стимулювання виробництва недискримінаційним шляхом.

Насамперед,державі необхідний діючий аналітичний механізм оцінки реального ринковогопотенціалу національних фармацевтичних виробників. Якщо кілька українськихзаводів здатні спільними зусиллями задовольнити 80-90% потреби ринку увизначеному препараті, то має сенс уводити розумні тарифні обмеження, упротивному випадку подібні міри принесуть більше шкоди, чим користі, всімучасникам ринку, крім самого виробника.   

Крім того,недискримінаційний протекціонізм припускає введення пільг у сферіоподатковування, експортних гарантій, зовнішньоекономічних валютно-фінансовихоперацій, інвестицій і т.д. Зокрема, у Росії фармацевтичні підприємстваодержують пільги по податку на прибуток при виробництві життєво важливихлікарських засобів. Мова може йти також про звільнення від оподаткуванняприбутку, що реінвестується у виробництво, про дозвіл увозити без обкладанняПДВ устаткування, матеріалів які використовуються для впровадження інноваційнихтехнологій і розвитку виробництва, пільговому оподаткуванні прибутку відекспорту фармацевтичної продукції і т.д. Усі ці міри не нові, світова практикапідтвердила їхню ефективність і вигоду як для виробника, так і для споживача [1].

3. Політика по захистувітчизняного товаровиробника: сучасний та шляхи оптимізації3.1 Загальнахарактеристика вітчизняної політики по захисту товаровиробника

Першочерговимзавданням і обов'язком держави є захист вітчизняного виробника у пріоритетних, впершу чергу експортоспроможних галузях економіки України. Зовнішньоекономічнаполітика держави має бути інструментом такого захисту. Вже зараз Українаналежить до числа країн, надзвичайно залежних від зовнішнього ринку. Так, у 2002році 40 % українського ВВП було реалізовано за кордоном. В Японії ця цифрастановить 10 %, Польщі — 19 %, Франції — 20 %. Тобто, вже сьогодні Україна безформального членства в ГАТТ/СОТ набагато інтенсивніше бере участь у міжнароднійторгівлі, ніж її торгові партнери [5].  

Аналіз ситуації,яка складається в результаті інтеграції України у світову економічну систему,свідчить про домінування на внутрішньому ринку готової імпортної продукції призбереженні сировинного характеру українського експорту.  

В Україні неіснує політичного консенсусу з боку органів влади щодо питаньзовнішньоекономічної політики. Досвід останніх років чітко показав, що торговіпартнери України не поспішають відкривати свої ринки для українських товарів увідповідь на створення сприятливих умов для імпорту товарів з боку України. Вумовах жорстокої конкуренції на світових ринках вони проводять цілеспрямовануполітику, виходячи виключно з власних національних інтересів. Ця політикаспрямована на розширення ринків збуту своєї продукції, вирішення питань національноїбезпеки цих держав.  

Для подальшоїлібералізації доступу на український ринок торгові партнери спираються на своїхпредставників в Україні і кола, які з ними тісно пов'язані, зокрема,комерційними інтересами. Зростання імпорту дозволяє отримувати значні кошти,які можуть спрямовуватися на формування відповідної ідеології так званого«вільного, цивілізованого» ринку через засоби масової інформації, атакож прийняття органами влади відповідних рішень.  

Розширенняобсягів імпорту ініціює також і «тінізацію» економіки. Про цесвідчать факти контрабандного ввезення імпортної продукції, заниження митноївартості товарів, несплати податків. Виробництво імпортної продукції по сутідотується з українського бюджету, коли продукція спільних підприємств звільняєтьсявід сплати податків, акцизів, не проходить сертифікацію. Тобто, створюютьсясприятливі умови для витіснення з власного ринку українського виробника зарахунок недобросовісної конкуренції [6].  

Як наслідок,відбувається деіндустріалізація держави через поглиблення кризивисокотехнологічних і переробних галузей, перетворення України на постачальникадешевої сировини. При цьому формується і відповідна структура товарообміну, вякій, наприклад, експортна продукція вітчизняного машинобудування складає менше10 % і її доля постійно зменшується. І ця тенденція посилюється. Сьогодні існуєреальна загроза повної деградації вітчизняного виробничого та інтелектуальногопотенціалу, ліквідація цілих галузей виробництва наукоємної тависокотехнологічної продукції. А це, в свою чергу, призводить до ускладненнясоціальної напруги у суспільстві через зростання безробіття, зниження рівнянауки, освіти, кваліфікації, криміналізацію суспільства.  

Вихід із кризиможливий за рахунок виваженої податкової політики, кредитної політики,субсидування пріоритетних галузей економіки, реструктуризації заборгованості,яка зараз не дає можливості розгорнути виробництво і збільшити його. Але ми хотілиби зупинитися детальніше на забезпеченні добросовісної конкуренції. Длярозгляду цього питання, звичайно, потрібна політична воля і консолідація всіхверств населення в Україні, які дозволять розглянути всі можливості, якінадають угоди Уругвайського раунду ГАТТ/СОТ для України. Це тим більш важливо,що зараз стоїть питання вступу України у Світову організацію торгівлі, і відтого, якими будуть умови вступу, як при цьому почуватиметься вітчизнянийвиробник, залежить дуже багато для майбутнього України [8].

Хочемонаголосити, що зараз не існує жодного уряду в світі, який би не регулював свійвнутрішній ринок засобами тарифного і нетарифного регулювання. Коли Українавступила до переговорного процесу приєднання до ГАТТ/СОТ, вона взяла на себезобов'язання не збільшувати тарифи. Тоді треба розривати цей мандат і зновупочинати новий раунд переговорів з новим мандатом? Тоді можна збільшити тариф,наприклад, до 70 %, а потім його знизити до 10 %. Проте, коли ми вже взяли всередньому 10 %, то вирішувати питання тарифними засобами дуже важко. У зв'язкуз тим, що нетарифне регулювання в світі зараз набирає особливих переваг, важкозасобами угод Уругвайського раунду протистояти нетарифному регулюванню з бокупромислово розвинених держав, а саме індустріальні держави використовують дужешироко нетарифне регулювання.  

Зовнішньоекономічнадіяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєїпродукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певноюмірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергуподаткова і кредитна політика держави через відповідне субсидування експорту,реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісноїконкуренції. Натомість, в Україні податкова і кредитна політика фактичностворюють перешкоди для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів,стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг на 2,3 млрд доларів.

За перше півріччя2004 року основу українського експорту складали чорні метали та продукція з них- 39,61 %. Це три чверті продукції української металургії. Впродовж останніхроків розпочато ряд антидемпінгових розслідувань проти українських виробниківметалопрокату в США, ЄС, Індонезії, тощо. Водночас, в Україні відсутні закони,що захищають виробника від іноземного демпінгу. Відсутні також механізмизахисту від субсидованих поставок. Наприклад, причиною успішного проникненнясільськогосподарської продукції з ЄС на ринок України є дотації Євросоюзу.Угоди ГАТТ/СОТ дають можливість захисту від демпінгу і субсидованих поставок.Проте, ці можливості в Україні не використовуються [12].  

В межах ГАТТ/СОТіснують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України«Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм іпринципів системи ГАТТ/СОТ» від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствамиі відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалосявикористання квот по експорту та імпорту залежно від потреб українськоговиробництва.  

Квоти існуютьмайже в усіх країнах світу, і квоти використовують і Сполучені Штати Америки, іЄвропейський Союз — всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській продукції,по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної роботи зприводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського Союзу по килимахна 200 млн екю, і Європейський Союз змушений був відмінити свої квоти потекстилю і трикотажу для російських виробників. Таким чином, Україна залишиласяв дуже цікавій ситуації, тому що квоти колишнього Радянського Союзу по текстилюбули поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти по продукції, якувона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому щовже мінятися нема чим — Росія не має квот по відношенню до Європи [12].

Прикладомзанепаду цілої галузі внаслідок відсутності належного державного регулювання єпереробка насіння соняшників і виробництво олії. Необмеження кількісних квотвивозу сировини, стратегічно важливої для переробних підприємств України,призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію ґрунтів тощо, миввозимо готову олію, і не самого кращого гатунку. Змінити ситуацію ми неможемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання невводити квоти на експорт.

Від 1-го січня1999 року ми беремо на себе добровільне зобов'язання не вводити квоти на імпортвідповідно до угоди про партнерство і співробітництво з ЄС.

Забезпечитиекономічну безпеку держави, реальну підтримку вітчизняного виробника можна лишечерез проведення єдиної державної політики, спрямованої на вихід з кризи,стабілізацію економічної ситуації. Це може бути національна стратегіяекономічної безпеки, яка матиме короткострокові, середньострокові ідовгострокові цілі і конкретні механізми їхнього досягнення. Крім того,необхідно забезпечити постійний моніторинг з боку відповідних державнихструктур за реалізацією цієї стратегії. Розвитком стратегії має стати створеннявідповідної нормативно-правової бази, яка встановлюватиме основні критеріїекономічної безпеки і регулюватиме діяльність суб'єктів економічної безпеки[16].

3.2 Аналіз підходів допроблеми захисту вітчизняного товаровиробника

В цьому параграфінаведено думки з приводу вітчизняної політики щодо захисту виробника які буливисловлені рядом українських практиків і науковців на „круглому столі” що булопроведено Українським незалежним центром політичних досліджень у жовтні 2003року у м. Києві [11]. Тут наведено найбільш цікаві на нашу думку фрагментидоповідей, які ілюструють загальний настрій конференції. Висловлювання наведеноу відповідності до оригіналу щоб не порушувати цілісності матеріалу.

ТринєєвГеннадій Олексійович, заступник начальника відділу економіки міжгалузевихзв'язків Міністерства економіки України:

„Питання захистувітчизняного виробника дуже болюче і комплексне. І вирішити ми його сьогодніґрунтовно не можемо. Так, дійсно, йдеться про захист товаровиробника від кого?Термін такий з'явився в 1995 році і він має право на життя. Якщо тутрозібратися, то кожна країна у світі захищає свого товаровиробника тим чи іншимчином. Тут мається на увазі і тарифне регулювання, і тому подібне. Чому церобиться?  

Я переглянувсписок запрошених на цей «круглий стіл» — він дуже солідний, але тутнемає промисловців, тих самих виробників… З чого почалася лібералізація, якапройшла з 1991 року? З відкритих кордонів та з лібералізації цін. До чого цепризвело? До відкритості, ми стали такими відкритими, що вивозь з нас і завозьдо нас будь-що, кордони стали практично вільними. І що ж трапилося? Черезпросту товарну інтервенцію або завезення демпінгового товару не зовсім високоїякості ми втратили свій внутрішній ринок.   

Якщо йдеться про офіційний термін, тотреба говорити про підтримку вітчизняного виробника, це буде точніше. Бопідтримка може включати в себе і захист, і інші заходи. Тут не мається наувазі, що держава повинна діяти за указкою підприємців — піднімати мито,землетруси робити на кордоні і тому подібне. Це повинно бути в рамкахцивілізованого, як робиться у цивілізованому світі. Але ця лібералізація цін,яка почалася в 1992 році, призвела до того, що кожне підприємство, кожен нашвиробник раптом відчув, що він монополіст. Ось з чого все почалося. А коли вонопочиналося, то здавалося — буде все добре. Що таке чарівне слово, як«вільний ринок», за півроку вирішить всі наші проблеми, автоматичновсе відсіє, й у нас буде все, як за кордоном. Цього не сталося.  

Я не будуторкатися питання створення вільного і відкритого ринку, бо департамент незаймається цими питаннями, хоча кожен з присутніх тут може засвідчити, що вбудь-яких магазинах є досить широкий вибір товарів іноземного походження. І цесвідчить про те, що наш ринок є вільним ще до вступу нашої України до системиГАТТ/СОТ. Одночасно слід сказати, що товари, які надходять до нас, не зовсімвисокої якості, про що мають говорити фахівці із Держстандарту. Наші споживачівже віддають перевагу товарам нашого вітчизняного виробництва. Тобто йдеповільний процес пристосування населення України до тих умов, які створюються.Я хочу зупинитися на проблемах, які постають у кожній державі, а на Українінабули особливої гостроти. Отже, захист чи підтримка національного виробника?Підкреслюю, національного. Чому для України це питання є таким болючим? Ціпроблеми існували ще за часів СРСР. Оскільки Україна складала якусь часткуекономіки СРСР, то вона була пристосована до його функціонування. Потім, танаша частка мала таку специфіку, що була пристосована для функціонування ускладі економіки СРСР, але як самостійна економіка вона мала дуже специфічнуструктуру промисловості. Я можу навести такі офіційні дані. У 1990 році нашаенергетика складала 3,2% структури, а в 1996 році — 12,7%, паливнапромисловість — відповідно 5,7% і 12,1, чорна металургія — 11 і 21,9, а в 2002році — ще більше. Машинобудування — 30,7 і 14,7, легка промисловість — 10,8 — 2,1. Тобто, як бачите, змінилася структура промисловості. Це пов'язано зпадінням промислового виробництва взагалі. За ці роки ми вдвічі скоротиливиробництво. До того ж треба до скорочення виробництва і до його зміниструктури додати ще й специфіку нашої роботи. Директорат, який керує щебагатьма підприємствами незалежно від форми власності, має підготовкудоісторичної давності. Йому важко пристосуватися до нових ринкових умов. Чому?Тому що, як багато хто знає, працювати на склад було дуже добре. Хтосьпланував, хтось давав план, а їхнє діло було, щоб воно крутилося і щоб складзаповнювався. А чи хто там купить і як купить, це підприємство нестосувалося… Хто працював на виробництві, той знає, що були ВТК, булирекламації і все таке інше. Але зараз нашим підприємствам надано згідно іззаконом про підприємницьку діяльність та законом про підприємство досить широкіправа і можливості. Якщо ми всю вину покладемо на виробника, то від цьогопроблема не вирішиться. Держава мусить чітко усвідомити свою роль у цьомупитанні і бути третейським суддею між ринком споживання і ринком виробництва,тобто створювати умови для його нормального функціонування. Але не захищати відіноземного виробника шляхом встановлення митних тарифів, введення заборон і т.ін. Ми вважаємо, що взагалі надходження іноземних товарів демонструє рівеньзарубіжних розробок, рівень ставлення до безпеки, рівень комфортабельностітощо. Якщо порівняти, припустимо, той телевізор «Електрон» з його 8кнопочками, з «Хітачі», в якому є 200 програм, то тут не требазайматися особливою арифметикою, аби зрозуміти, що людина, якщо має гроші, підеі купить «Хітачі». Отже, ціна наших товарів має бути значно нижчою,бо вони не мають тих функціональних можливостей, і того дизайну, і тої якості.  

Тому нашимвиробникам треба до себе підходити з відповідними вимогами і думати про те, якзнизити витрати на виробництво і зменшити собівартість своєї продукції. Ярозумію, що на виробництві існує багато питань, які і зараз не вирішено.Тягарем для підприємств є соціальна сфера, яку не так просто передати вкомунальну, хоча є цілий ряд постанов і Президента України, і уряду щодо такоїпередачі. Але як бути, якщо є такі міста, де є один завод, одна соціальнасфера? Хто ж там тримає комунальну власність? Той самий завод. Так що ж він,себе передасть? Тобто питання про зниження собівартості і валових витрат навиробництво продукції — не таке просте, як здається.  

Про це питанняможна говорити й говорити. Виробники — це як діти, що зробиш… Один директорстворив маркетингову службу, провів дослідження і тепер знає, що в нього єринок, є споживачі продукції. І він працює спокійно. А другий наробивматеріальних запасів, а потім звертається: допоможіть продати. Треба вирішуватиі це питання, бо за ним же стоять люди. Якщо б то був один директор, то питаннябуло б простіше вирішувати: розірвав контракт і — йди собі. Але за ним стоїтьцілий колектив, який має сім'ї, діти в школу ходять. Соціальне питання не такепросте. Ви живете в Києві і бачите по телебаченню, як до нас шахтарі приїздять.Треба, щоб ви з розумінням відносилися до проблем промисловості.”

Соскін ОлегІгоревич, директор Інституту трансформації суспільства:

„Тема, яку миобговорюємо, є надзвичайно важливою і цікавою. Різні є думки і з приводу того,чи відбулася лібералізація торгівлі в Україні чи ні, чи потрібно підтримуватинаціонального товаровиробника чи не треба. Передусім я хотів би зупинитися натакому базовому понятті, як торгівля. Торгівля — це перетікання виробленихпродуктів праці із сфери виробництва в сферу реалізації. І кінцевою точкоюторгівлі є знаходження саме того, хто споживає цей продукт праці. Тільки-нознайдеться той, хто споживає цей продукт праці, він в умовах ринку, а несоціалізму, перетворюється на товар.   

Таким чином,говорити про те, що потрібно захищати національного товаровиробника, — цеповний теоретичний і категоріальний нонсенс. Тому що як тільки виробник ставтоваровиробником, його вже не потрібно захищати, бо продукт праці тільки тодістає товаром, коли він знайшов свого покупця. Якщо він не знайшов свого покупцяі споживача, то немає і товаровиробника. Це — абсолютна істина. Існуваннятерміна «захист і підтримка національного товаровиробника», введеногов період правління певних урядів з 1995 року, свідчить про те, що до влади вУкраїні прийшли абсолютно безграмотні у теоретичному плані люди.  

Теза про захистнаціонального товаровиробника мала свій розвиток в країнах третього світу, якіобрали шлях соціалістичної орієнтації з 70-х років. Це була модельімпортозаміщення. Хто не знає цього, тому варто прочитати ці книжки. Ця модельвела до повної ізоляції будь-якої країни. Наприклад, вона застосовувалась уТанзанії, на Мадагаскарі й у Бірмі і сьогодні ці країни є найбільш стагнуючимиі недорозвинутими. Вони не змогли вписатися в систему міжнародного розподілу праці.Проте якраз у 70-ті роки отримала розвиток інша концепція — вписування вміжнародний розподіл праці, тобто концепція дуже швидкого розвитку експортногосектора. До неї вдалися так звані нові індустріальні країни і звідси з'явилисятигри, звідси з'явилися ці латиноамериканські чудеса і т. ін. Але, на жаль, мив Україні змушені розвиватися по спіралі, по тій само спіралі, яка булахарактерна для колишнього СРСР: саме ті, хто відповідає за теоретичнеобґрунтування і розробку політики на макроекономічному рівні, на жаль, не знаютьзаконів світової економіки [11].   

Отже, коли мипитаємо про те, чи була в Україні лібералізація торгівлі, то відповідь можебути одна: ніякої лібералізації в Україні не було. В Україні з радянських часівне було ринку, тому коли мені наводять цифри з радянського періоду і кажуть проякесь там виробництво і т. ін., то це, вибачте, смішно, бо відомо, яка тодібула статистика. Вона повністю була викривлена, вона не давала жодної реальноїцифри. Окрім того, в Радянському Союзі ніколи не було ринку товарноговиробництва. Було виробництво продуктів, які нікому були не потрібні і ні дочого практично не придатні. Це була самоїдська економіка, якщо її можна назватиекономікою. Тому порівнювати ці два періоди — той етап, на якому зараз знаходитьсяУкраїна, і тодішній, коли вона була колонією в радянській імперії, — абсолютнобезглуздо.  

Ми повинніпідтримувати не національного товаровиробника, а національного споживача. Анаціональний споживач голосує за той чи інший продукт праці своїми грошима.Гроші — це теж товар. Отже, слід підтримувати того виробника, хто виробляєгроші. Бо якщо він не виробляє гроші як загальний еквівалент, який є товаромнад усіма товарами, то тоді такий виробник не потрібен, оскільки процесвідтворення може існувати тільки за рахунок грошей.  

Україна сьогодністикнулась із величезною проблемою, оскільки в зовнішній, формальній економіцівона грошей немає. Вони всі знаходяться або в задзеркаллі, або в тіньовійекономіці, або вивезені за кордон. Всі ж знають, що поза банками в Українісьогодні знаходиться 50% від всієї гривневої маси. Сьогодні відомо, що 10 млрд.доларів — це та валюта, яка перебуває в цьому американському еквіваленті ізнаходиться в обігу всередині країни. Сьогодні відомо, що 30 млрд. доларів знаходятьсяза межами Україною.  

Що ж можна тутвдіяти? Потрібно з'єднати три частини економіки — паразитарну державнуекономіку, яка працює не на товар, а на те, щоб задовольняти потреби певнихосіб, і тому на сьогоднішній день нічого не виробляє; здорову й ефективну неформальнуекономіку, так звану тіньову, яка на сьогоднішній день працює якраз за законамиринкового середовища. І ще нам потрібно підняти на поверхню третю частинуекономіки, так звану бартерну, яка виступає в натуральній формі. Там продуктпраці не приймає грошової форми. Оце і є три економіки, які сьогодні існують вУкраїні. Питання полягає в тому, яким чином їх об'єднати. Об'єднати можна однимшляхом — за допомогою повної лібералізації всієї підприємницької діяльності вУкраїні, а не тільки торгівлі…  

… Не требапідтримувати національного товаровиробника. Потрібно, щоб податки платив той,хто купує. І він, сплачуючи податок, буде вирішувати, потрібен йому цей продуктпраці чи не потрібен. Замість існуючих 37 податків слід ввести всього 4.  

Перший податок — 5% на купівлю. Але це не податок з продажу, а податок на купівлю. Половина йогозалишається в місцевому бюджеті, половина — йде на центральний бюджет. Цихгрошей вистачить на те, щоб виконати всі соціальні програми. Другий податок — 10% на доход з фізичної особи, але тільки за основним місцем роботи, причомутільки за 40 годин робочого часу, як зазначено у трудовому законодавстві.Третій податок — пенсійний — становитиме 10% від заробітної плати. Ці коштимають нараховуватися на відкриті індивідуальні депозитні пенсійні рахунки накожну особу. Якщо найманий працівник, то половину має сплачувати він, аполовину — його підприємство. Ті, хто використовує ці гроші, мають нараховуватина цей рахунок 10% річних. Для цього створюються 12 спеціальних інвестиційнихфондів, які мають право використовувати ці гроші. І четвертий податок — наземлю. Кожен громадянин України має отримати земельний сертифікат. Вводитьсяпрогресуючий податок на землю — залежно від того, яка кількість у тебе землі,як ти її використовуєш і яка ціна цієї землі. Якщо землі більше 100 гектарів,береться податок 10% від доходу. І вводяться так звані імпортні мита на товари.От і все.  

Слід ввестиімпортне мито на товари, що шкодять здоров'ю і довкіллю. Коли мені говорять, щоімпортні товари низької якості, вибачте, це смішно. Один раз може людинапроколотися і купити товар низької якості. Більше такого товару вона вже некупить, бо їй шкода своїх грошей. Єдине — мабуть, повинна бути така служба,куди я можу повідомити, що в такому-то місці я придбав такий товар. Але це нете, що ці комітети по захисту прав. Як тільки когось починають захищати, цезначить, що мене хочуть обов'язково пограбувати. Або взяти той же комітет постандартизації — це просто смішно, він же не потрібен. Зараз його як якусьакулу створюють.  

Слід ввестиекспортне мито на сировину. Сировину вивозити по низьких цінах немає сенсу, ікраїна, яка не може переробляти її, є взірцем безладдя на державному рівні.  

Слід зняти всіперешкоди для розвитку підприємництва, а для цього треба встановити повідомчийпринцип реєстрації підприємства. Якщо я хочу створити приватне підприємство, язайду в нотаріальну контору або зі своїм партнером, або сам і зареєструю йоготам, а потім відправлю повідомлення і копію статуту в районний суд і вподаткову інспекцію.

Податковаадміністрація ліквідується. Тільки в 6 країнах, з яких 4, що розвиваються,існує об'єднання податківців з поліцейськими силами. Це повне безглуздя.

Слід зняти всіперепони для інвестиційної діяльності. Відомо, що кредити у всьому світікоштують від 5% до 15% річних залежно від того, якою є країна — стабільною чинестабільною. У нас сьогодні ви не знайдете цих кредитів нижче за 25%. Навітьзарубіжні фонди, які у нас працюють, підняли рівень до 25% річних, щоб отриматирічні кредити на інвестиційний чи ще якийсь проект.  

Скажіть, будьласка, чи складно все це зробити? Абсолютно не складно. Таким чином, насьогоднішній день нам потрібно здійснити абсолютно конкретні речі для того, щобне ставилися навіть такі питання — лібералізація торгівлі та шляхи підтримкинаціонального товаровиробника. Нам потрібно створити ринкове середовище, дебудуть діяти об'єктивні економічні закони. Нам потрібно перейти до нормальноїмоделі капіталізму, але не державно-монополістичного зразка, а до народногокапіталізму. Головна відмінність цих двох моделей полягає у тому, що врезультаті створення державно-монополістичної моделі капіталізму створюєтьсявузьке коло кланової ієрархії, яка перетворюється на правлячу касту. За моделлюнародного капіталізму створюються умови для формування потужного середньогокласу, який буде складати 65-70% населення. У першій моделі державаприслуговується цій кастовій олігархії для реалізації її інтересів, як це мибачимо. У другій моделі держава виступає як незаангажований суддя-рефері, якийстворює рівні умови і правила гри для всіх учасників цієї гри. Тоді не требабуде нічого приховувати, тоді тіньова економіка підніметься на поверхню.  

За нашимидослідженнями і за дослідженнями Світового банку, 30% учасників тіньовоїекономіки заявили, що вийдуть на поверхню через 3 місяці після введення такоїсистеми, 30% — через рік, а ще 30% — через 3 роки. Лише 10% сказали — непіднімуться. Достатньо, якщо через 3 місяці 30% тіньової економіки підніметьсяна поверхню. Таким чином, зникне грунт для корупції і хабарництва, бо не будечого ділити, не буде можливості привласнювати монопольний прибуток. Оце і буделібералізація, оце і буде повна підтримка.  

Жаліло ЯрославАнатолійович, зав. відділом соціально-економічної стратегії та економічноїбезпеки Національного інституту стратегічних досліджень:

„Хотілося бвисловити загальну підтримку всім тим промовцям, які брали участь у цьомуобговоренні, тому що лібералізація зовнішньої торгівлі — це, дійсно, дужепотужний стимул для того, щоб національна економіка шляхом підвищенняконкурентних умов для суб'єктів економіки піднімала свій технологічний рівень,взагалі підвищувала рівень задоволення потреб споживача.

Але я не можупогодитися з думкою, висловленою попереднім доповідачем з приводу того, щокінцевою метою торгівлі є споживання. Справа в тому, що якщо дивитися на процесторгівлі з точки зору макроекономіки, то ми побачимо, що фактично торгівля — цеодин з етапів, одна з фаз відтворення капіталу. І тому якщо продукція,вироблена товаровиробником, не буде реалізована, то відповідно товаровиробникне одержує вкладених в свою справу грошей і не може продовжувати циклвиробництва з усіма наслідками, які з цього витікають. Таким чином, у цьомуразі відбувається зупинка виробництва, у цьому разі люди, зайняті навиробництві, не одержують доходів. А якщо люди не одержують доходів, тознижується попит на вітчизняному ринку, відповідно знову-таки зменшуєтьсярівень реалізації товарів, тобто розпочинається циклічний процес.  

Таким чином,говорити про захист споживача окремо від захисту виробника, мабуть, недоречно.Слід знайти такі шляхи, такі моменти, такі аспекти, які би поєднали ці двіважливі категорії і дозволили б поєднати лібералізацію торгівлі і захист або,як тут говорили, підтримку національного виробника.  

Ми опинилися втакій ситуації, що лібералізація імпорту, яка відбулася в Україні, призвела дотого, що сьогодні щонайменше 40% потреб українського внутрішнього ринку, заофіційними оцінками, покриваються за рахунок імпорту. Це означає підвищеннярівня залежності України, тобто фактично зниження рівня її національноїбезпеки. А по ряду товарів, наприклад, по тих же товарах народного споживаннясьогодні ми виробляємо всього 27% від рівня 1990 року. Значить, решта мінуспадіння купівельної спроможності — це все імпорт. Таке становище знову-таки насзациклює на зростанні імпорту, тобто відбувається падіння, придушеннянаціонального виробництва за рахунок імпортної експансії, що змушує все більшеі більше розширювати імпорт.

Отже,лібералізація зовнішньої торгівлі, яка в принципі в ринковій економіці єпозитивним фактором, виявилася за умов України дестабілізаційним чинником. Такаситуація виникла саме внаслідок того, що ця стратегія не супроводжуваласякурсом на підтримку конкурентоспроможності українських виробників. Сьогодні всвіті завдяки технічному прогресу, завдяки повній зміні характерусвітогосподарської системи в зовнішній торгівлі на зміну статичним порівняльнимперевагам прийшли динамічні. А динамічні порівняльні переваги якраз і полягаютьу тому, наскільки динамічно та ефективно національний товаровиробник можепристосовуватися до зміни світової господарської економічної системи. А за цевідповідає саме промислова політика держави.

М. Тетчер, відомасвоїми надконсервативними поглядами, завжди виступала за максимально можливийвідхід держави від регулювання економіки, вона говорила, що держава не можестворювати багатство, але вона може створювати клімат, в якому виробникибагатства процвітатимуть.  

А що відбувається у нас в Україні? Нажаль, я змушений констатувати, що наша економічна стратегія останніх років,спрямована на забезпечення макроекономічної стабілізації як засобу підтримкинаціональної безпеки держави саме в макроекономічному і загальному смислі, одночаснопризвела до значного посилення загрози для діяльності окремих економічнихсуб'єктів — українських підприємств.

На мою думку,можна було б проводити економічну політику, яка б виходила саме з коріннихінтересів національного товаровиробника з тим, щоб він мав змогу підвищуватисвою конкурентоспроможність. Саме у поєднанні політики відкритого ринку,політики зовнішньоторговельної лібералізації з таким курсом на створеннямаксимально сприятливих умов для розвитку конкурентоспроможності вітчизняноговиробництва, як мені здається, і можна знайти поєднання інтересів захисту яктоваровиробника, так і споживача України.

ВласюкОлександр Степанович, зав. відділом системного моделювання та оцінки станунаціональної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень:  

Отже, захистнаціонального товаровиробника — це наша провідна концепція, яка зараз сталадуже актуальною саме тому, що вибори на носі, потрібно щось сказати людям, щобвони дали кілька зайвих голосів. Наскільки вона ефективна? Чи знає світовапрактика прецеденти, коли б країна, яка здійснювала цю концепцію чи концепціюлібералізації торгівлі, досягала чогось вартого уваги? Ні, не знає. Ніколикраїна, яка ґрунтувалася чи то на концепції лібералізації торгівлі, чи то наконцепції захисту національного товаровиробника, не досягала нічого достойногов цьому світі. Прикладом цього може бути Туреччина. Поки вона сповідувалазахист національного товаровиробника, в неї справи йшли дуже погано. Алетільки-но вона перейшла на концепцію підвищення конкурентоспроможностінаціональної продукції, почалися зрушення на краще.  

Отже, ці двіконцепції, лібералізація і підтримка, визначальними для забезпечення нашогосталого економічного розвитку бути не можуть. Проте як засіб певної підтримкина певному етапі економічного зростання вони обов'язково повиннізастосовуватися. Взагалі підтримка національного товаровиробника — це, скажімотак, завуальована назва традиційної світової стратегії, яка називаєтьсяпротекціонізмом.  

Зараз не прийнятовголос говорити про державний протекціонізм, а прийнято говорити про захистнаціональних економічних інтересів, захист національного товаровиробника і т.ін. Проте протекціонізм у всіх країнах світу використовується на повнупотужність. Світова практика знає близько 800 видів різних нетарифних обмежень,які тим чи іншим чином регулюють близько 60% зовнішньої торгівлі. Наприклад,немає більш захищеного ринку, ніж продовольчий ринок США. Немає більшзахищеного ринку, ніж продовольчий ринок Європи. Чому ж ті самі європейські країниі США не пускають нас на ринки чорних металів? Усі країни захищають свій риноктими чи іншими способами. І нам від цього відходити не можна.  

Слід зважати й на те, що сам по собів чистому вигляді протекціонізм має багато негативних сторін. По-перше, миобмежуємо доступ на внутрішній ринок ефективного виробника і стимулюємо тим чиіншим чином неефективного. Внаслідок цього завжди зростає ціна на товар, за щов кінцевому підсумку розплачується споживач. Ми викривляємо тим чи іншим чиномефективність галузей, тобто створюємо штучні умови для переливу капіталу уфактично нерентабельні галузі. На цьому фоні інші галузі недоотримують кошти нареінвестування, а отже, не підвищують якість своєї продукції, втрачаютьіноземні ринки. Проте, з іншого боку, національні кошти йдуть до національноготоваровиробника, що є основним. Вирівнюється конкуренція, оскільки інші країнивикористовують повний комплекс заходів для підтримки і просування своїх товарівна наш ринок, а ми за допомогою протекціонізму повинні стримувати цей процес.Ми якимось чином запобігаємо демпінгу. Врешті-решт, залишається відкритим іпитання, чи можна таким чином захистити нову галузь. Отже, підтримкавітчизняного виробника має і позитивні, і негативні сторони, а використаннязасобів для цього — це вже прерогатива наших органів виконавчої влади. Шановнийпан Соскін говорив, що потрібна максимальна лібералізація торгівлі. Проте всіприсутні розуміють, що в умовах повної лібералізації торгівлі однозначно виграєсильна стабільна економіка, яка має простір для маневру. Ми ж можливостей дляманевру не маємо. Наша економіка не є сильною і стабільною, ми в прориві повсіх параметрах. Отже, у нас повна лібералізація торгівлі призведе до того — афактично, вже призвела до того, що ми перетворилися на сировинний придаток. Івсі закордонні радники нам здебільшого радять саме це: розвивайте своє сільськегосподарство, розвивайте свою харчову промисловість, не лізьте у високітехнології, вам там немає чого робити. Продавайте сировину на зовнішній ринок ів такій іпостасі ви нас цілком влаштовуєте. Пан Соскін це саме нампроповідував. З іншого боку, ринок має бути більш-менш регульованим. Державамає використовувати максимум можливого для підтримки виробника, але не доводячице до абсурду.”

Висновок

Базуючись нанаведеному у курсовій роботі матеріалі можна констатувати, що у будь-якоїкраїни у довільний проміжок часу існують інтереси різних регіональних,соціальних або об’єднаних за типом діяльності груп, які мають у деяких випадкахпротилежну направленість. Під впливом цих груп урядом і парламентом можутьприйматися ті чи інші рішення, які можуть призвести до важких наслідків длясуспільства взагалі. Найбільш суперечливим питанням є захист інтересіввітчизняного виробника, з іншого боку – на законодавчому рівні надзвичайнорідко можна зустріти рішення проблеми захисту вітчизняного споживача, хоча длядеяких видів продукції більшість є споживачами, а виробники складають тількинезначну частину від споживачів. У простішому випадку захист вітчизняноговиробника визначає, за винятком прямих заборон на імпорт тих чи інших товарів,підвищення цін імпортованих товарів за рахунок митних зборів до рівня цінвітчизняного виробника. Це дозволяє вітчизняному виробнику зберегти попит насвій продукт на внутрішньому ринку.

Споживач змушенийсплачувати за цей продукт підвищену ціну. Це не єдиний шкідливий наслідокіснування “захисту”. Якщо ціни вітчизняного виробника вищі від світових, тоодним з пояснень цього є використання для виробництва застарілої технології ізнос обладнання, що не дозволяє використовувати енергозберігаючі та іншізаходи. Оплата праці на Україні менша, ніж у більшості торговельних партнерів,звідси випливає, що різниця в оплаті праці, як у деяких розвинених країнах, єголовною причиною введення обмежень на імпорт. Введення митних зборів наімпортований товар закріплює становище, коли немає сенсу проводити модернізаціювиробничого процесу. Неможливо придбати нове обладнання і скоротитиадміністративний апарат, якщо прибуток можна отримати без цих закладів.

Українськевиробництво, що перебуває в кризовому стані, все одно не буде налаштоване напідвищення ефективності. Захисні кроки, які мають виконувати роль«парасольки», мають бути запроваджені лише на обмежений час іпаралельно із заходами щодо стимулювання національного виробництва.  

Для нації, якапретендує на гідне місце на світовій арені, мають бути передбачені механізмизосередження національного контролю за найбільш прибутковими та перспективниминапрямами, від розвитку яких залежить не тільки інфраструктурне забезпеченнянаціонального бізнесу, а й його налаштування на більш ефективну роботу зарахунок нововведень, нових джерел розвитку тощо. Останні мають бути передбаченів стратегії державного розвитку як необхідна складова підвищенняконкурентоспроможності економіки в цілому. Необхідне перелаштування економічноїмоделі на принципи ефективності та конкурентоспроможності, на дотриманнянаціональних економічних інтересів, а основне спрямування зовнішньоекономічноїполітики має полягати у всебічному стимулюванні національного виробництва тастворенні внутрішніх умов його розвитку, принаймні не гірших, ніж в іноземнихконкурентів. 

Список використаноїлітератури

1.   Балаян М. Вітчизнянийтоваровиробник: проблеми і перспективи // Галицькі контракти, № 21, 2003р.,с.14-17.

2.   Бандурко П.П. Захиствітчизняного товаровиробника в контексті глобалізації // Економіка і бізнес, №2, 2003р., с.5-7

3.   Барабащук О.К До проблемизахисту вітчизняного товаровиробника // Галицькі контракти, №25, 2003р. с.26-28

4.   Богомазова В. М. Стан таперспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. // Финансовая консультация. –№ 15. – 2001. – с. 21-24.

5.   Вергун С.  Грані здоровогопротекціонізму // Бізнес, № 7, 2003р., с.15-18

6.   Гаєвський Р.О. Протекціонізмчи вільна торгівля? // Бізнес, №17, 2002р., с.25-26.

7.   Геращенко О. Національніособливості української протекціоністської політики // Збірник наукових працьНАН України, №7, 2003р.

8.   Кваша С., Патика Н. Напрямита проблеми інтеграції України у світовий економічний простір. // ЕкономікаУкраїни. – № 9. – 2001. – с. 77-81

9.   Колісниченко П.П  Менеджментзовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — 2-є вид., перероб. і доп. — К.:Либідь, 2003. — 447 с.

10.           Клочко В.Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою. // ЕкономікаУкраїни. – № 10. – 2001. – с. 51-58.

11.           Матеріали„круглого столу”:  „Шляхи підтримки національного товаровиробника” //Український незалежний центром політичних досліджень, М. Київ, 23 жовтеня 2003р.

12.           ПарасійВ. До проблеми захисту національного товаровиробника // Економіка і фінанси, №3, 2003р., с.7-9

13.           ПроценкоВ.М. Ще раз до питання вільної торгівлі. // Галицькі контракти, № 5, 2002р.,с.17-19.

14.           СокіркоК. Інформатизація суспільства в контексті захисту національного споживача //Економіка і фінанси, №10, 2002р., с.21-24

15.           СоколенкоС. І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 2003. – 341с.

16.           Соснін О.Захист національного товаровиробника як основна складова національної безпеки// Вісник НДФІ, №12, 2002р., с.21-24

17.           Управліннязовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / Зазаг. ред. О. П. Пономаренка. — К.: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.