Реферат: Зародження та основні етапи розвитку економічної думки
ДЕСНЯНСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ПРИ МАУП
Циклова комісія економічних дисциплін
Зародження та основні етапи розвитку економічноїдумки
Курсова робота
студента II курсу,
групи КФ
денної форми навчання
Колосової Анастасії Олегівни
Науковий керівник
Шпильова Олена Степанівна
Київ 2005
План
Вступ
I. Зародженняекономічних ідей. Основні представники.
II. Зародження і розвитокполітичної економії, її напрями і школи.
2.1. Основоположникиекономічних вчень;
2.2. Основніетапи розвитку економічної науки;
2.3. Різнішколи економічної теорії;
2.4. Структура загальноїекономічної теорії.
IIІ. Економічна думка на сучасномуетапі.
3.1. Системасучасних економічних наук та їх течії;
3.2. Прагматизмполітекономії;
3.3. Неокласицизм;
3.4. Економічний лібералізм;
3.5. Економічний дирижизм.
Висновок
Додатки
Список використаної літератури
Вступ
«Економічна теорія не є набором вже готовихрекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській політиці. Вона єскоріше методом, ніж вченням,інтелектуальним інструментом, технікою мислення, яка допомагає тому,хто володіє нею, приходити до правильних висновків».
Д.М. Кейнс
Економічна наукає однією з найдавніших. Її предмет намагалися окреслити давньогрецькі філософи Арістотельі Ксенофонт[1]у IV-III ст. до н.е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, щовона вивчає проблеми вирішальної є сфери життя суспільства-виробництваекономічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства вматеріальній та нематеріальній формах, економічні потреби, інтереси й цілілюдини, а також закони, які управляють цими процесами і втілюються враціональній економічній політиці держави.
Науковідискусії про предмет економічної теорії тривають дотепер. Очевидно, що безз’ясування предмета економічної теорії, найважливіших об’єктів її вивчення тафункції неможливе розуміння загальних основ економічного розвитку
Економічнатеорія як фундаментальна наука безперервно розвивається формуються нові науковішколи та напрями досліджень, набувають логічної довершеності економічніконцепції. Особливих якісних змін набувають теоретичні дослідження економічногожиття суспільства на етапі трансформаційних перетворень, виникає потреба унеобхідності підготувати суб’єктів господарювання та суспільство в цілому донових умов економічної співпраці.
В свою чергу,політична економія як наука досліджує і розкриває економічну анатоміюсуспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільноюдисципліною, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний змістзв’язків і відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу,обміну і споживання суспільно корисних благ, соціально-економічний статусокремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі.
Існує розгалужена система наук, які вивчають економічнежиття суспільства. До них відносяться фундаментальні(теоретичні) економічні науки, зокрема економічна теорія,котрі є науками про загальні Ц принципи і закониекономічного розвитку, та окремі галузеві (прикладні)економічні науки, які застосовують ці загальні принципи, закони, методи дослідження по відношенню до окремих особливих Ч об'єктів, мають свій особливий предмет вивчення.
Курс економічної теорії повинні вивчати всі фахівці,втому числі, а може і в першу чергу, правознавці. Справа втім, що немає в суспільстві жодної сфери життя, жодноїпрофесії, де людина могла б відчути себе незалежною від світуекономіки, змогла б дозволити собі нехтувати н законами.Недарма у давні часи вчені, які намагалися у наукових цілях уявити такувільну від економіки людину, могли це зробити лише у образі Робінзона Крузо — єдиного мешканця безлюдного острова.
Я вважаю, що кожний із фахівців, що вступають у світекономіки, ставлять перед собою різні завдання. Але загальні,фундаментальні відомості про устрій цього захоплюючогосвіту потрібні всім на зразок загальних уявленьпро теорію держави та права. Для юристів актуальність оволодіння економічними знаннями зв'язана перш за все з тим, що прошарки суспільних відносин — економічні та правові, тісно зв'язані між собою, останні відчувають на собі активний вплив перших, а фундаментальні економічні знання дозволяють їм знайти відповіді у широких діапазонах проблем — від питання про причинний зв'язок між змінами в економічнихвідносинах і відповідних необхідних реформах правових систем до пошукузакономірностей появи раціональних форм та методів юридичної діяльності в новихумовах..
Понад 11 роківУкраїна функціонує як незалежна країна. Здобуття незалежності поставило переднею нові, надзвичайно складні завдання. Україна прагне увійти в число високорозвинутих цивілізованих країн світу, тож одне з найскладніших серед цихзавдань — формування високо ефективної соціально орієнтованої економіки. Яксвідчить світова практика, в сучасних умовах вимогам такої системи відповідаєринкова економіка.
І. Зародження економічних ідей. Основні представники
Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку.Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли успеціальну галузь знань, вони були складовоюєдиної неподільної науки. Разом з розвиткомлюдського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід івміння виготовлення різних видівпродукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління увигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.
Економічні ідеї дістали відображення в єгипетських папірусах,збірках законів вавилонського царя Хаммурапі, давньоіндійських ведах.У Китаї поширилося конфуціанство, економічні погляди якого виклавМенцзи (372—329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.
МислителіСтародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалисявизначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення проуправління державою — політикою.Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) усвоїй праці «Економікос»[2] визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював грошіяк концентроване багатство і засіб обігу.
Філософ Платон (427—347 до н.е.) у своїх творах висунув концепціюпро ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.
Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля[3] (384 — 322 до н.е.).Своє економічне вчення він розвивав виходячиз передумови, що рабство є природнимявищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.
Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджувавтоварно-грошові відносини і зробив цедосконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошейяк засобу обігу та їх рух якгрошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнававлише дві функції — міри вартості тазасобу обігу.
Арістотельподіляв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Першийвид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесівиробничої діяльності людей. Другий видбагатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу.Відповідно до цього науку пробагатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння «робити» гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римськеправо приватної власності, яке стало класичним для всієї історії івідіграло важливу роль у подальшому розвиткові економічнихвідносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічніідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій тафантазій.
У цей період переважали феодальні економічні відносини.Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів іселян. Тому економічні вчення представників класу феодалів булиспрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальноїорганізації господарства. Представники ж селянства обґрунтовувалинеобхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
Меркантилізм, класична політична економія, марксистська політична економія.Економічна теорія як самостійна наука виникла в XVII ст. — уперіод становлення капіталістичного способу виробництва та формуваннянаціонального ринку. Тоді ж з'явився і термін «політична економія».
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Томупершою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм(від італ. merkante — купець) — економічне вчення епохи первісногонагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. івідображало інтереси торгової буржуазії. Багатство ототожнювалося з грошима,золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джереломзбагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лишесфера обігу.
Меркантилізму своєму історичному розвиткові пройшов два етапи. На ранньомуетапі (XV — початок XVI ст.) він виступав увигляді монетаризму, для якого характерною була ідеалізація золота та срібла як єдиної форми багатства.Його представники (У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії, Ж. Боден у Франції, О. Ордін-Нащокін в Росії та ін.) висунули теорію «грошового балансу»,згідно з якою заборонялося вивезення грошей, золота та срібла з країни,встановлювалися високі мита на ввезення товарів. З середини XVI ст., коли торгівля різко зросла, а контроль за неюстав малоефективним, виявилася повна неспроможність монетаризму.
Пізній (або зрілий) меркантилізм виник у другій половині XVI ст.і досяг розквіту в середині XVII ст. Його представниками були Т. Мені С. Фортрей в Англії, А. Монкретьєн[4] і Ж. Кольбер у Франції, Б. Давантазій А. Серра в Італії, І. Посошков і В. Татищев у Росії, Ф. Прокопович вУкраїні.
Пізні меркантилісти опрацювали теорію «торговельного балансу» і пропонувалистворити сприятливіші умови для розвиткуторгівлі своїх країн з використанням переважно економічних чинників.
У цілому ж меркантилізм був історично прогресивною теорією, якасприяла розвиткові продуктивних сил, товарно-грошових відносин, та первісномунагромадженню капіталу.
Накопичившибагатий фактичний матеріал щодо внутрішньоїта зовнішньої торгівлі, грошового обігу, цін тощо, меркантилізм створивпередумови для виникнення та розвиткукласичної політичної економії.
Класичнаполітична економіянадала економічній теорії дійснонаукового характеру. По-перше, вона відкрила реальне джерело багатства —процес виробництва. По-друге, економічнанаука стала досліджувати господарську діяльність як систему, що охоплює виробництво, розподіл, обмін та споживання благ та послуг. По-третє, ця наука необмежувалася описуванням економічних явищ і процесів, а перейшла до виявлення їхньої сутності та законів розвитку.
У класичній політичній економії утворилися дві школи: французька (фізіократи) таанглійська.
Фізіократи(від грец. — природа,влада, тобтовлада природи) — представники одного з напрямів класичної політичної економії,що виник у Франції в середині XVIII ст. якреакція на меркантилізм. Засновник цього напряму — Ф. Кене, видатні представники — А.-Р.-Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур, В. Р. Мірабо. КрімФранції, теорію фізіократіврозробляли також в Італії, Англії, Німеччині, Швеції, Польщі та іншихкраїнах. Фізіократи критикували меркантилізмі вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенеслидослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззюземлеробства.
Великим досягненням Ф. Кене було розроблення «Економічної таблиці» — першої спробикількісного макроекономічного аналізунатуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народномугосподарстві країни. В цілому вченняфізіократів було прогресивним для свого часу і відіграло значну роль у розвиткуекономічної науки. Деякі їхні ідеїзберігають своє значення і сьогодні: необхідність економічної свободи виробників і ринку, пріоритетнароль сільського господарства як основа економічного розвитку, секторний і галузевий аналізи суспільного продуктута його частин.
ІІ.Зародження і розвиток політичної економії,
їїнапрями і школи
2.1. Основоположники економічних вчень
Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму,формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, щонароджувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін «політична економія»ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р.опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактатполітичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.
Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільшийрозвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії— меркантилізм (від італійського слова «мерканте» — торговець, купець) — виходив зтого, що торгівля є джерелом багатства. Зусіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш завсе в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, якеототожнювалось тоді з грошима, золотом.
У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класичнаполітична економія. Перші її представники — фізіократи на чоліз ФрансуаКене (1694—1774) — перенесли питання про походженнясуспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Щоправда,останню вони обмежили тільки сільськім господарством,уважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі.
Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійськихекономістів Адама Сміта (1723—1790)і Давида Рікардо(1772—1823). Основним об'єктом дослідженняцих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також: розподіл благ. Вони висунули й обґрунтували систему понять і категорій, що являють собою науковевідображення багатьох економічних процесів.
У середині XIX ст. сформувався пролетарськийнапрям у політичній економії, який розробив її основоположник КарлМаркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничівідносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами. У рамкахмарксистської політекономії було розробленовчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку тазміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості,а також розробила теорію додаткової вартості.
У другій половині XIX ст.було сформульовано теорію граничної корисності — маржиналізму,в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру (1840—1926) і ЄвгеніюБем-Баверку (1851—1914). Тоді ж виникла й американська школа граничноїпродуктивності на чолі з її основоположником Джоном Кларком (1847—1938). Велике значення для розвитку політекономії мали праці видатного англійськогоекономіста АльфредаМаршалла (1842—1923), який 1890 p. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям уполітекономії — неокласичний.
Цей напрям єоднією зі складових частин сучасної політекономії.Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економістДжон Кейнс (1883—1946), опублікувавши 1936 р. працю «Загальна теорія зайнятості,процента і грошей».
У другій половиніXX ст. неокласичнуполітекономію успішно розробляє видатнийамериканський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон (1915р. нар.). У його визначенні нова політекономічна школатрактується як «неокласичний синтез». Принципи неокласичного синтезу ґрунтовно викладені в підручниках, які мають назву «Економікс» або«Економіка».
Представники економіксу вважають його предметом дослідження«проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управлінняними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини».[5]
Однимз напрямів політекономії є інституціоналізм, який склавсянаприкінці XIX—на початку XX ст. у різнихмодифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економікисуспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналістиУеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.), Рональд Коуз (1910 р. нар.)критикують неокласичні теорії, вони виступаютьза реформування капіталізму.
З другої половини 70-х pp. на передовіпозиції в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристипідтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів активного державного втручанняв економіку. Глава монетаристів МелтонФрідмен (1912 р. нар.) доводить, що «грошовіімпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливаютьна господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий«рейганомікою»,значною мірою спирався на погляди монетаристів.
За своїм змістом пропонований навчальний посібник не є ні неокласичним,ні марксистським, ні інституціональним. Він поєднує у собі найважливіші здобуткинеокласичного, марксистського та інституціональногонапрямів і шкіл у політекономії. У ньому використовуються досягненняекономічної теорії, викладені в працях А.Сміта, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. Кейнса, М.Туган-Барановського, П. Самуельсона, Дж. Гелбрейта, М. Фрід-мена,В. Ойкена та вітчизняних економістів. Визначаючи здобутки певної теоретичної школи, вонизнаходять своє відображення в певних темах курсу. Ураховуються також відповіднідосягнення політекономії радянськихекономістів.
2.2. Основні етапи розвитку економічної науки
Економічнанаука — цесфера розумової діяльності людини, функцієюякої є пізнання та систематизаціяоб'єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічноїдійсності.
Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніхгрецьких та римських мислителів(Ксенофонта, Аристотеля, Платона, Катона,Варрона, Коллумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії. Вони досліджувалипроблеми ведення домашньогогосподарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.
Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищпочала складатися лише в XVI— XVII ст., колиринкове господарство почало набувати загального характеру. (рис. 1)
Меркантилізм. Прибічники цієїшколи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, асаме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних).Погляди представників цієї школи відображали інтереситоргової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: А.Монкретьєн, Т. Манн, Д.Юм.
Фізіократи. На відміну відмеркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо наприроду і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарськомувиробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнєіснування і не прибуткова длясуспільства. Представники: Ф. Кене, А.Тюрго, В. Мірабо, Д. Hope.
Класична політична економія. Виниклаз розвитком капіталізму. її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардозосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфервиробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів,кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теоріювартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.
Марксизм, або політична економія праці. Засновникицього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичногосуспільства з позицій робітничого класу.Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували своїконцепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про запереченняприватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіннятрудящих, про єдиний фактор формування вартості,переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не малиналежної наукової обґрунтованості й не знайшлипрактичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.
Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процесиі явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних,крайніх («max» чи «min»)величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну узв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістівґрунтуються на таких категоріях, як «гранична корисність»,«гранична продуктивність», «граничні витрати» і т.ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичніметоди і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінкиекономічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К.Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи,типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й метидослідження. Концептуально відрізняються іпідходи до вирішення економічнихпроблем. Однак цей поділ значною мірою умовний,тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм,кейнсіанство,інституціоналізм, неокласичний синтез. (рис.2)
Неокласицизм. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок яксаморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановитинеобхідну рівновагу між сукупним попитом тасукупною пропозицією. Засновникитеорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл:монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальнихочікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильникимонетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.
Монетаризм— теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуваєв обігу, роль визначального фактора у формуванні економічноїкон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валовогонаціонального продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошовоїмаси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарноїмаси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою:
/>
Монетарніважелі регулювання ВНП
Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, якаобґрунтовуєнеобхідність активного втручання держави в регулюванняринкової економіки шляхом стимулювання попитуй інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економістДж. М. Кейнс. (рис. 3)
Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа таін.) виступають за активну участь держави у структурнійперебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового таантициклічного регулювання, перерозподілудоходів, збільшення соціальних виплат.
Інституціоналізм, абоінституціонально-соціологічний напрям, представникамиякого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген,Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносиниміж господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так іполітичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктамививчення для них є "інститути", під якими вони розуміютьдержаву, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і та ін.
Неокласичний синтез — узагальнюючаконцепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон таін.) обґрунтовуютьпринцип поєднання ринкового і державногорегулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки.Дотримуються принципу раціональногосинтезу неокласичного і кейнсіанськогонапряму економічної теорії.
2.3.Різні школи економічної теорії
Економічнатеорія, вивчаючи реальні економічні процеси,сама перебуває у постійному пошуку і розвитку,предмет її дослідження змінюється й уточнюється.
Визначення предмета
економічної теорії
Школа (автори)
Вчення про закони домашнього господарства, домоводства
Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації
Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства
Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про:
- сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;
- дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів;
- діяльність людей за умов рідкісності ресурсів;
- вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування;
- ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини
Давньогрецькі та давньоримські мислителі
Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія
Марксисти
А. Маршалл
П. Самуельсон
Е. Долан
Дж. Робінсон
К.Р. Макконнелл,
С.Л. Брю
Рис.4 . Еволюція визначення економічноїтеорії
2.4. Структура загальної економічної теорії
Економічна теоріяв широкому розумінні включає такі розділи: основиекономічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка,макроекономіка, мегаекономіка.
/>
Рис. 5. Структура загальноїекономічної теорії
Основи економічної теорії (політекономія) — цефундаментальна,методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічнихкатегорій, законів та закономірностей функціонування і розвиткуекономічних систем у різні історичні епохи.
Мікроекономікавивчає поведінкуекономічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати наїхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.
Макроекономікавивчаєзакономірності функціонування господарства в цілому, тобто нарівні національної економіки. Об'єктом її дослідження є валовийнаціональний продукт, національний дохід, національне багатство,рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини,грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківськасистема та ін.
Мезоекономікавивчає окремігалузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс,військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс,територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони та ін.).
Мегаекономікавивчаєзакономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому,тобто на глобально-планетарному рівні.
Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічноюсумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічномувзаємозв'язку, що забезпечує ціліснесприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовомурівнях.
Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяєтьсяна позитивну та нормативну економічну теорію.
Позитивна економічна теорія ставить за метувсебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв'язкита взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю.
ІІІ. Економічна думка на сучасному етапі
3.1. Система сучасних економічних наук та їхтечії
/>
Схема 1.Системи сучаснихекономічних наук
/>
Схема 2. Основні течії сучасної економічноїдумки
3.2.Прагматизм політекономії
З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілостівиявилися його внутрішні суперечності. Ценеминуче породило нові напрямки в розвитку політекономії, а саме прагматичнута пролетарську політекономії (19-20 століття).
Представники прагматичної політекономії, по-перше, виходячи зконцепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили напитаннях використання останніх для одержання прибутку,економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, якідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист,всіляке прикрашання буржуазного ладу, не зупиняючись навітьперед замовчуванням суперечностей капіталізму. Але історичнийдосвід довів важливу роль соціальних питань у розвиткулюдського суспільства, тому прагматики 20 ст. змушені все частішевдаватися до розгляду в економічній теорії і соціально-економічнихпитань, хоча відводять здебільшого їм другорядну роль.
Відмінність представників прагматичної політекономії від їхніхпопередників полягає в тому, що представники класичної політекономіїпрагнули розкрити дійсні закони становлення та розвитку суспільноголаду, з якому вони жили (капіталізму). Тому А.Сміт і Д.Рікардовиводили прагнення до прибутку, нагромадження капіталу іззаконів виробництва. Прагматики ж з метою апології капіталістичноговиробництва обмежуються описом і поверхневою класифікацієюзовнішньої видимості економічних процесів і не розкривають їхсуті, а самі закони виробництва виводять з економічних інтересівбуржуазії, прагнення до прибутку.
Прагматизм, враховуючи інтереси пануючого класу капіталістичногосуспільства — буржуазії, починаючи з 30-х років 19 ст., став домінуючимнапрямом розвитку політекономії. Засновниками його виступили англійські економістиТомас Роберт Мальтус(1766-1834 pp.), Джеймс Мілль (1773-1836 pp.) і французЖан Батист Сей (1766-1832 pp.). У 20 ст. середйого'представників ми бачимо таких відомих економістів, як Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 pp.), ФрідріхХайек (1899-198 pp.) — Великобританія, Уеслі Клер Міт-челл (1874-1948 pp.), ПолСамуельсон (нар. 1915 p.) — США.
Як противага прагматичній політекономії в середині 19 ст. виникає пролетарськаполітекономія.
3.3. Неокласицизм
Неокласицизм — суб'єктивна школа в політекономії.Виникла в останній третині 19 ст. як реакція на марксизм. Марксизм всебічно критикувавкапіталізм і обґрунтував неминучість його загибелі,тому що він оснований на приватній власності та експлуатації. Необхідно було захистити капіталізм віднападок марксистів, і цю функціюберуть на себе представники неокласицизму. В той же час це була спроба сформулювати закономірності оптимального режиму господа-рювання економічних одиниць вумовах системи вільної конкуренції,визначити принципи рівноваги цієї системи.
Біля початків неокласицизму стояли такі відомі економісти, як австрійціК.Менгер (1840-1921 pp.), Бем-Баверк (1851-1914 pp.), американецьДжонБейтс Кларк (1847-1938 pp.) i АльфредМаршалл (1842-1924 pp.) — англійський економіст. Серед сучаснихпредставників неокласицизму найбільш відомі: Джеймс Едуард Мід (нар. 1907р.), Джон Хікс (нар. 1904 р.) — Великобританія, Мілтон Фрідмен (нар. 1912 p.),Василь Леонтьев (нар. 1906 р.) — США.
Панування неокласицизму в економічній думці було суттєво підірванорозвитком кейнсіанства, представники якого виступили з обґрунтуваннямнеобхідності державного регулювання економіки. Проте неокласицизм як течія, вполітекономії не зникає. Його прибічникипереглянули деякі свої концепції, зокрема відношення до держави. Тепер вони визнають необхідністьчасткового втручання держави увідтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил.
Одним з найбільш впливових напрямів неокласицизму в сучасних умовах ємонетаризм. Монетаристи, виходячи з бурхливого розвиткуінфляційних процесів у багатьох країнах світу, надають вирішальногозначення в економічному розвитку регулюванню грошової сфери.Головною умовою плавного економічного розвитку вони вважаютьстійке — в межах 4-5% на рік — зростаннягрошової маси в обігу. На цій підставі монетаристи вимагаютьрізкого обмеження всіх форм діяльності держави, регулятивнаполітика якої, на їх думку, і є головною причиною нестійкості(інфляції) економічного зростання.
3.4. Економічний лібералізм
Економічний лібералізм (теорія економічної свободи).Представникицієї течії не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його, на їх думку, виступає ринок. Найбільше прихильників має в США,економічній системі яких найбільш притаманні ідеї економічної свободи. Досить популярними погляди економічноголібералізму були в перші рокистановлення економічної системи самостійної України. Серед прибічників еконо-мічного лібералізмувиділялися такі відомі економісти, якамериканець Людвіг Мізес (1881-1973 pp.) ізгадуваний уже Фрідріх Хайєк. В Україні апологетами ідеї економічної свободивиступали переважно представники Руху (підтримувані ПрезидентомЛ.Кравчуком) до тих пір, поки не демонтували централізованусистему управління економікою. Починаючи з 1994. р. більшість з них переходять на інші позиції.
3.5. Економічний дирижизм
Економічний дирижизм. Представникийого обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки збоку держави. Ідеал дирижистів — «регульованаекономіка». Перші концепції економічного дирижизму виникли нарубежі 20-х і 30-х років 20 ст. у Франції. Як течія економічноїдумки економічний дирижизм оформився після 2-ї світової війни. Віноб'єднує концепції й погляди, пов'язані ідеєю «недостатньоїефективності» ринкового механізму, обмеженості «приватноїініціативи» та необхідності свідомого втручання векономічні процеси, в першу чергу з боку держави. Як практика, економічнийдирижизм передбачає:
а. націоналізацію та утворення значного державногосектора у виробництві та кредитно-банківській сфері;
б. державне фінансування та орієнтацію капіталовкладень;
в. планування економіки;
г. адміністративний контроль над кредитом,цінами, заробітною платою.
Висновок
Межею, що поділяє названі два напрями в політекономії, є відношення до власності на засоби виробництва.Представники прагматичної політекономії відстоюютьприватну форму власності як основу суспільного ладу.Марксисти ж вважають, що такою основою, яка можезабезпечити найвищу ефективність розвитку суспільноговиробництва, є суспільна власність на засоби виробництва.Історичний же досвід свідчить, що протиставлення цих двох формвласності, породжуючи досить серйозні соціальні катаклізми, гальмує суспільний прогрес. Обидві форми в своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному розвитку. Проблема полягає лише в тому, як вони використовуються відповідно до конкретних умов та ступеня розвитку продуктивних сил суспільства. Це, зокрема, є проблемою номер один для сучасної України, економіка якої є перехідною.
Саме проблемою поєднання позитивних рис прагматичної школи, яка має вагомі доробки в з'ясуванні закономірностей мікроекономічних процесів, і класичної та марксистської політекономії з їх безсумнівними досягненнями в галузі вирішення соціальних питань і виявлення закономірностей проходження макроекономічних процесів і повинна займатися політекономія на сучасному новому етапі її розвитку. Тому ці проблеми і будуть у центрі уваги нашого курсу. (рис. 6)
Інтеграція України в світовий простір. Останнім часомзначно активізовано торговельно-економічне співробітництво між Україною та ЄвропейськимСоюзом. У червні нинішнього року відбулося парафування Угоди між ЄвропейськимСпівтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякимисталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодовідповідності економіки України критеріям ринковості в рамкахантидемпінгового законодавства ЄС. Зокрема, нідерландськоюстороною висловлено сподівання, що питання надання Україні відповідного статусу буде вирішене протягомперіоду її головування в ЄС.
Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питаньрозгляду заявки України на вступ до COT. ЄСівськасторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та ідвосторонньому переговорному процесах у рамках COT. Після підписанняу 2003р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамкахCOT сторони розпочали роботу над розробленням таузгодженням проекту Звіту Робочої групи.
Динамічно розвивається співробітництво сторін у сфері юстиції тавнутрішніх справ, зокрема, у питаннях надання притулку, управліннякордонами, боротьби з відмиванням грошей та нелегальним обігом наркотиків.
В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС вгалузі енергетики, сільського господарства та охоронинавколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомогаУкраїні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторіта подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції Ближчим часомочікується укладення Угоди між Україною та ЄС про використання ядерноїенергії в мирних цілях.
За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортноюсистемою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу «Південний»та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійськоїнафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативноїенергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.
Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає вутвердженні європейськихцінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому -запорукасуспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.
Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країнсвіту до нового якісного стану, нового типуцивілізації третього тисячоліття — Розв'язання цихнагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферахсуспільства.Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішуютьсяпевною мірою в Організації Об'єднаних Націй та її підрозділах,регіональні питання -у межах сучасних інтеграційних об'єднань, економікаокремих країн — державними та іншими установами, науково-досліднимиінституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значеннянабувають наукове узагальнення, синтез існуючих теорій і концепційта їх адаптація до потреб і реалій економіки України .
Об'єктивна необхідністьвимагає поступового, але неухильного включенняекономіки України до системи міжнародногоподілу праці (MПП), світовихінтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальніумови,що складаються у світовій економічній системі.
ü по-перше, вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якійпосилюється взаємозалежністьнаціональних економік на основі поглиблення транс націоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя.
ü по-друге,зростає інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, довиникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунокзростання масштабів виробництва, а з іншого — до сегментації світового ринку,до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створеннявідносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань .
ü по-третє, глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністюрозвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступуокремих країн як її елементів та ланок .
ü по-четверте, домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стаютьінтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідокнауково-технологічної революції .
ü по-п'яте,поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Індустріальнамодель розвитку визначається пріоритетом знань, людськогокапіталу, формування «економіки розуму», «економікидумки» .
Одним з найважливіших етапів в інтеграції України у світовий простір євходження України до ЄС .
Важливими етапами на шляху повернення України в Європу були підписанняУгоди про Партнерство і Співробітництво
між Україною та ЄС і ратифікація цієї Угоди Верховною Радою в листопаді 1995 року, підписанняТимчасової Угоди про торгівлю та питання, пов'язані з торгівлею — першої такої угоди з однією з НовихНезалежних Держав, а також
підписання Президентом України Л.Д.Кучмою та ГоловоюЄвропейської Комісії паном Жаком Сантером Спільної заяви по результатампереговорів, що стало першим прецедентом по відношенню до державине члена ЄС, в червні 1995 року .
Особливогозначення для поглиблення довіри до України та закріплення позитивного ставлення Європейської спільноти до нашої державинабуває вирішення питання про вступУкраїни до Ради Європи що вже відбулося .
Інтеграція у західноєвропейські структури та розвиток співробітництва з ЄС є не самоціллю, азасобом досягнення, в першу чергу, конкретнихекономічних цілей. Обсяг торгівлі між Україною та ЄС у 7 разівперевищує обсяг торгівлі України з США. Українські товаровиробники, упершу чергу з найбільш конкурентноздатних сфер українськоїекономіки: металургійної і текстильної промисловості, сільського господарства,певних сфер науковомістких та енергетичних технологій, мають отримати більше можливості дляекспорту своїх товарів у Західну Європу. Підготовка нової угоди з ЄС по текстилю, угоди щодо науково-технічногоспівробітництва, зменшення митних,нетарифних та інших обмежень у взаємній торгівлі сприяння скорішому набуттю чинності Угоди про Партнерствота Співробітництво та практичній реалізації Тимчасової Угоди проторгівлю між Україною та ЄС, — цим та багатьом іншим невідкладним завданням буде присвячена головна увага Постійногопредставництва України при ЄС.
Україна не є самотньою у своїх намаганнях вирішувати нагальні завданняекономічних відносин з ЄС. Консультації з цього приводу зпредставниками кількох країн-членів ЄС свідчать, зокрема, про їхпринципову готовність у межах політичних та економічних реалій сприяти зменшенню митних таінших зборів на продукцію, що експортується з Українидо ЄС та розширення існуючих квот по групі так званих «чутливих товарів»: сталі, текстилю, ядерних товарів тасільгосппродукції. Ці країни підтримують раціональне і прагматичне ставлення України до її інтеграції узахідноєвропейські структури .
Під час останніх зустрічей і переговорів в Європейський Комісіїрозглядалися хід підготовки до запланового на 1995 р. в м. Києві засіданняСпільного комітету України та Європейської Комісії, процесратифікації Угоди про Партнерство та Співробітництво і набуття чинностіУгодою про торгівлю між Україною та ЄС, проблеми узгодження підходівсторін до чорнобильського питання, підвищення ефективності програм технічної допомоги по лінії Тасіс, якімають розглядатись не як самодостатня категорія, а як засіб для досягнення конкретних, в першу чергу — економічних цілей .
Багато зусиль Україна доклала, щоб стати повноправним членом РЄ-впливовоїміжнародної регіональної інституції.
Історична для нашої держави подія відбулася 9 листопада1995p., коли Комітет Міністрів Ради Європиюридично затвердив рішення Парламентської Асамблеї РЄ про вступ Українидо цієї авторитетної міжнародної організації. Ця подія стала актом юридичного визнанняавторитету України, її права на входження в усі європейські структури, щостворює на континенті нову політичну ситуацію, дає Україні шанс напоглиблення демократичних перетворень.
Додатки
Рис. 1 . Основні етапи розвитку економічної науки
/>
Рис. 2. Основні напрямки сучасної економічної теорії
/>
Рис. 3. Кейнсіанська концепція стимулювання попиту
/>
Рис.6. Етапи розвитку політекономії
/>
І етап
ІІ етап
ІІІ етап
IVетап
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Основиекономічної теоріїї. Підручник / О.О. Мамалуй, О.А. Гриценко, Г.Ю. Дарнопих таін.; За заг. ред. О.О Мамалуя- К.: Юрінком Інтер, 2003-480 с.-Бібліон.: с.468-470.
2. Політичнаекономія. Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; Заред. д-ра економічних наук проф. К.Т. Кривенка- К.: КНЕУ, 2001.- 508с.
3. Економічнатеорія: Політекономія: Підручник / За ред. Базилевича.- К.: Знання-Прес, 2001.-581 с.
4. Політичнаекономія: Підручник для студентів вузів / За ред. Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур,В.С. Медведєв. — К.: Ніка-Центр, Ельга, 2000.-526 с.
5. Економічнатеорія: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко.- К.: Видавничий центр“Академія”, 2004.- 855 с.
6. Основиекономічної теорії / За редакцією Предборського В.А. — К.:- Кондор.-2002.- 621с.
7. Політичнаекономія. Навчальний посібнік вищих навчальних закладів / За ред. В.О.Рибалкіна, В.Г. Бодрова.- К.: Академвидав, 2004.- 672 с.
8. Основиекономічної теорії: навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2003.- 456 с.
9. Політичнаекономія.: Навчальний посібник, / Г.А. Оганян, В.О. Паламарчук, А.П. Румянцевта ін.: За заг. ред. Г.А. Оганяна – К.: МАУП, 2003. – 520 с.
10. Економіка 10 кл. Ковальчук –К.: 2003. – 410 с.