Реферат: Державне регулювання економіки
Державне регулювання економіки
Лекції
Тема 1. Державне регулювання як функція держави
Вади ринковогосаморегулювання.Межа виробничих можливостей. Командна, ринкова та змішана форми організаціїекономіки. Ефективність за Парето. Вади ринкового саморегулювання:неспроможність конкуренції; нездатність економіки забезпечувати людейсуспільними товарами; зовнішні ефекти (екстерналії); неповнота ринків;недосконалість інформації; економічна нестабільність.
Функції держави всучасній економіці. Функції держави: політична, соціальна, міжнародна, економічна.Економічні функції держави: емісійна; формування правових засад функціонуванняекономіки; усунення вад ринкового саморегулювання; перерозподіл доходів;забезпечення людей обов’язковими товарами.
Сутністьдержавного регулювання економіки. Сутність понять «державне втручання в економіку», «державнеуправління», «економічна політика держави», «державнарегуляторна політика», «державне регулювання економіки». Об’єктита суб’єкти економічної політики держави. Вади державного «втручання»в економіку.
Методи державногорегулювання економіки. Елементи державного регулювання економіки. Методи прямого та непрямого(опосередкованого) регулювання. Правові, адміністративні, економічні тапропагандистські методи регулювання економіки.
Система органівдержавного регулювання економіки. Роль державних органів України у впровадженні економічноїполітики: Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку,Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, міністерств та іншихцентральних органів державної виконавчої влади України, місцевих державнихадміністрацій. Основні положення концепції адміністративної реформи.
Економіка буває:ринкова, командна, змішана.
Розподілресурсів, за якими стан суб’єктів ринку є або політичним, або незмінним,називається ефективним (оптимальним). В економіці виникає, коли ринковімеханізми не забезпечують оптимальне використання ресурсів. Такі умови істворюють вади ринкового саморегулювання. Вони виникають внаслідок:
· неспроможностіконкуренції;
· неспроможностіринку забезпечити людей суспільним товаром;
· зовнішніхефектів (екстерналів);
· неповнотиринків;
· недосконалостіінформації;
· економічноїнестабільності.
Міра державноговтручання в економіку залежить від таких функцій:
· історичних;
· політичних;
· ідеологічних.
Функції державияк суб’єкта макроекономічного регулювання визначаються за такими напрямками:
1) забезпеченняекономіки необхідною кількістю грошей;
2) формуванняправових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовийстатус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарськоїдіяльності, регулює відносини між виробником і покупцями товару, регламентуєздійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності;
3) усунення вадринкового саморегулювання:
— для захистуконкуренції та обмеження монополістичної тенденції держава здійснюєантимонопольну політику. Антимонопольна діяльність – комплекс заходіврозроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані наобмеження діяльності монополії і створення відповідного законодавства;
— забезпеченнялюдей чистими і змішаними суспільними товарами є однією з найважливіших функційдержави. Суспільні товари мають дві властивості: несуперництво у споживанні тазагальнодоступність. Товари, що мають ці властивості у вищій мірі, називаютьсячистими суспільними товарами. А ті, в яких хоча б одна з властивостей вираженав помірному ступені, називаються змішаними суспільними товарами;
— держава реагуєна можливість виникнення екстерналій. Суб’єкт ринку, який породжує негативнийекстерналій, перекладає частку витрат на інших. Той, хто створює позитивніекстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації своїх інтересів. Усуненнядержавою цієї вади здійснюється через регламентацію прав і обов’язківекономічних суб’єктів:
— держава береучасть у розв’язанні проблеми неповноти ринків;
— формуванняінформаційної інфраструктури ринку;
— державаздійснює стабілізаційну політику.
4) перерозподілдоходів;
5) забезпеченнялюдини обов’язковими товарами.
Реалізаціяекономічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетно-фіскального,грошово-кредитного, структурного, інвестиційного, цінового, соціального,зовнішньоекономічного та інших напрямів соціально-економічної політики.
Державнерегулювання економіки – це сфера діяльності держав щодо цілеспрямованого впливу наповедінку суб’єктів господарювання з метою забезпечення пріоритетівдержавно-економічної політики.
Вади держави – це її нездатність забезпечитиефективний вплив на розподіл обмежених ресурсів і невідповідності політики.Розподіл обмежених ресурсів поширений у суспільстві уявленням просправедливість.
Фактори, якінегативно впливають на реалізацію державних рішень у сфері державногорегулювання економіки:
· обмеженістьінформації;
· неспроможністьдержави контролювати реакцію контрольних агентів;
· недосконалістьполітичного процесу;
· обмеженістьконтролю над державними апаратами.
Методи державногорегулювання економіки:
1) за формамивпливу: прямі і непрямі.
Методи прямоговпливубезпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку.
Методинепрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринкучерез створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти употрібному державному напрямку.
2) за засобамивпливу: правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.
Правоверегулювання– діяльність держави щодо встановлення обов’язкових юридичних норм поведінкисуб’єктів права.
Адміністративне регулювання –інструмент прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку.
Економічне регулювання – даєзмогу створити економічні умови, які спонукають суб’єктів ринку діяти у необхідномудля суспільства напрямку.
Пропагандистськерегулювання– це звернення держави до гідності, честі і совісті людини.
Державнерегулювання економіки здійснюється державними органами. Держава розрізняєтьсяза формою правління, державним устроєм, політичною системою, формами органіввлади. У правовому суспільстві державна влада базується на засадах її поділу назаконодавчу, виконавчу, судову. Головою є Президент, законодавчу владу здійснюєВерховна Рада, виконавчу – Кабінет Міністрів України.
Тема 2. Стратегіясоціально-економічного розвитку країни
Сутністьстратегії соціально-економічної політики. Визначення суспільних потреб та інтересів.Обґрунтування цілей. Державні пріоритети. Дерево цілей. Стратегічні, тактичні,оперативні цілі. Постіндустріальне суспільство. Концепція соціально-економічноїполітики. Соціально орієнтована ринкова економіка. Стратегія економічної тасоціальної політики держави.
Соціально-економічнепрогнозування.Сутність понять: «прогноз», «гіпотеза», «план»(програма)". Функції соціально-економічного прогнозування. Принциписоціально-економічного прогнозування: наукової обґрунтованості, адекватності,альтернативності, системності, цілеспрямованості. Класифікаціясоціально-економічних прогнозів. Типологія методів прогнозування. Інтуїтивні таформалізовані методи прогнозування.
Макроекономічнепланування. Директивнета індикативне планування. Сутність реформування макроекономічного планування.Система макроекономічного планування в Україні. Державна програма економічногота соціального розвитку України (ДПЕСР) як форма макроекономічного планування.Зміст ДПЕСР України на середньо- та короткостроковий періоди. Послідовністьрозроблення ДПЕСР. Принципи макроекономічного планування. Система показниківмакроекономічних планів. Методи планово-економічних розрахунків. Системабалансів, норм і нормативів. Структура ДПЕСР України. Розділи і розрізимакроекономічних планів.
Державнепрограмно-цільове планування. Сутність програмно-цільового методу планування. Цільовакомплексна програма (ЦКП). Класифікація ЦКП. Життєвий цикл ЦКП. Зміст етапівпрограмно-цільового планування: відбір переліку проблем, що підлягаютьпрограмному розв’язанню; формування та видача вихідного завдання на розробленняЦКП; розроблення проекту ЦКП; затвердження ЦКП; реалізація ЦКП; звіт провиконання ЦКП. Сутність поняття «соціально-економічна проблема».Статус учасників програмно-цільового програмування. Вимоги щодо цілей ЦКП:конкретність, визначеність у часі, реальність. Організаційно-економічниймеханізм реалізації ЦКП.
Контроль завиконанням макроекономічних планів і державних програм. Сутність поняття «контроль».Запобіжний, поточний і завершальний контроль. Етапи контролю: розробленнякритеріїв і нормативів, зіставлення фактичних результатів з критеріями інормативами; коригуючі дії.
1. Орієнтирами,яких дотримується держава у процесі регулювання економіки, є показники, щохарактеризують рівень економічного розвитку та якість життя:
- Тривалістьжиття людини.
- Дохід надушу населення.
- Рівеньзайнятості.
- Ступіньреалізації прав людини.
- Станнавколишнього середовища.
Стратегія – цедетальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави.
На сучасномуетапі модель ринкової економіки України має відповідати таким вимогам:
1. Поєднання антитоталітарногомеханізму соціального ринкового господарства та економіки макрорегулюваннязмішаної економіки.
2. Тривале паралельнефункціонування державного та приватного секторів економіки.
3. Економіка Україна має бутизмішаною.
4. Посилення ринкової орієнтаціїта ринкових тенденцій у сфері ринкової економіки має здійснюватися водночас ізпосиленням впливу держави у соціальній сфері.
При розробці стратегіїнеобхідно чітко визначати цілі, яких треба досягти.
Цілі бувають:
1. Стратегічні – найважливішінапрямки соціально-економічної політики.
2. Тактичні – це цілі якіуможливлюють досягнення приоритетних цілей.
3. Оперативні – пов’язані знеобхідністю запобіганням загроз виникнення негативних явищ і подання наслідківфорс мажорних обставин.
Всі цілі повинні бути конкретними,визначеними в часі, реальними.
Побудова соціальноорієнтованої ринкової економіки є стратегічною метою України. З цією метоюрозробляється концепція, яка ґрунтується на таких елементах: аналіз стануекономіки, аналіз цілей і вибір інструментів державного регулювання.
* Прогноз – науковообґрунтоване судження про стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативнішляхи і строки досягнення такого стану.
Передбачення
/>
Функціїпрогнозування:
1. Науковийаналіз процесів і тенденцій.
2. Дослідженняоб’єктивних зв’язків соціально-економічних явищ.
3. Оцінюванняоб’єкта прогнозування.
4. Виявленняальтернатив розвитку.
Основні принциписоціально-економічного прогнозування: цілеспрямованість, системність, науковаобґрунтованість, адекватність об’єктивним закономірностям, альтернативність.
Методамипрогнозування є сукупність прийомів та оцінок, що дають змогу на підставіаналізу ретроспективних внутрішніх зовнішніх зв’язків, притаманних об’єкту, атакож їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвиткуоб’єкта.
3. В основіекономічної політики держави лежить план дій. Інструментом реалізації такоїполітики має стати план економічного та соціального розвитку.
Державний планмає силу юридичного закону.
Індикативний план– рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілейсоціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонуваннясуб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.
В умовах, колипідприємствам надано якнайширші свободи у використанні фондів, виборіноменклатури продукції, поставках сировини та інших питаннях господарськоїдіяльності, немає потреби у важелях саме державного управління.
План, з одногобоку, не може бути директивним, з іншого — суто індикативним, адже у багатьохпідприємств частка майна (або все майно) є державною власністю.
Зменшення у планічастки директивних важелів впливу на об’єкти економіки супроводжуєтьсязбільшенням частки економіки, за допомогою яких створюються такі умовифункціонування, коли суб’єкт економіки має обирати стратегію розвитку внапрямку окреслених державою цілей.
Нині в перелікудирективних мають залишатися загальнодержавні норми і нормативи, держконтракт ідержзамовлення, державні інвестиції, регулювання ціни на деякі види продукції.
4. Порядокрозроблення прогнозів, планів і програм соціально-економічного розвитку Українивизначає уряд України.
Прогнозисоціально-економічного розвитку України розробляються на довго-, середньо- такороткострокову перспективу, виходячи з аналізу демографічної ситуації НТпотенціалу, наявності природних ресурсів, нагромадженого національногобагатства, зовнішньоекономічного становища України, стратегії економічногорозвитку.
Организаконодавчої та виконавчої влади використовують результати прогнозівсоціально-економічного розвитку України та прогнози кон’юнктури ринку,приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючидержавні програми та індикативні плани.
Державна програмасоціально-економічного розвитку України:
1. На довгострокову перспективу– 10-15 років.
2. На середньострокову – 3-5років.
3. На наступний рік.
Уряд одночасно зпроектом державної програми подає до ВР підсумки економічного та соціальногорозвитку України за період з початку поточного року, прогнозсоціально-економічного розвитку на наступний рік, проект Державного бюджетуУкраїни.
Тема 3.Фінансова політика
Фінансово-бюджетнерегулювання.Державні фінанси. Зведений баланс фінансових ресурсів. Державний бюджет.Державні позабюджетні фонди. Доходи і видатки державного бюджету. Структуравидатків бюджету. Бюджетна класифікація. Дотації, субсидії, субвенції. Дефіцит,профіцит, секвестр державного бюджету. Державний борг. Етапи бюджетногопроцесу. Стратегія і тактика фінансово-бюджетної політики України.
Податковерегулювання.Податкова система. Система оподаткування. Система податкових органів. Функції,види та форми оподаткування. Принципи побудови податкової системи.Загальнодержавні податки та збори в Україні. Податковий тягар. Завданняподаткової реформи в Україні.
Регулюваннясуспільного сектору економіки. Сутність суспільних товарів. Чисті, приватні, змішані талокальні суспільні товари. Сектор загального державного управління (СЗДУ).Ефективність суспільного сектору економіки. Регулювання діяльності установСЗДУ. Джерела фінансування діяльності установ СЗДУ. Кошториси доходів івидатків установ СЗДУ.
Державнезамовлення як засіб задоволення державних потреб. Державне замовлення. Державні потребив продукції (роботах, послугах). Однопродуктові матеріальні баланси попиту іпропозиції найважливіших видів продукції. Державний контракт. Тендер. Етапиконкурсного відбору виконавців державних замовлень.
Грошово-кредитнерегулювання. Грошово-кредитнаполітика. Національний банк і банківська система України. Загальні таселективні методи грошово-кредитного регулювання. Грошова емісія. Операції зцінними паперами на відкритому ринку. Управління обов’язковими резервами. Регулюванняоблікової ставки та банківського відсотка. Норми обов’язкових резервів. Валютнерегулювання. Ревальвація, девальвація національної грошової одиниці. Стратегіяі тактика грошово-кредитної політики України.
1. Конституціята закони України визначили систему фінансового забезпечення регіонів, якуутворюють бюджети всіх рівнів. В Україні фінансову систему утворюють: державнийі місцеві бюджети; фінанси підприємств усіх форм власності; централізованідержавні та інші фонди; фондовий ринок.
Державний бюджет– це річний план державних видатків, джерел їх фінансового покриття. Залежновід адміністративно-територіального устрою управління бюджети бувають:
- центральні;
- регіональні;
- місцеві.
Бюджет є складноюекономічною категорією, є системою економічних відносин, які складаються упроцесі формування, розподілу і використання централізованого фонду країни,призначеного для задоволення суспільних потреб.
Інформаційноюбазою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використанняфондових ресурсівє зведений баланс фінансових ресурсів держави.
До найважливішихпоказників, що характеризують бюджет, належать:
1) часткакоштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому ічистому національному продукті країни;
2) покриттябюджетних видатків доходами – дефіцит або надлишок надходжень порівняно звитратами;
3) структурабюджетних видатків в загальній сумі видатків.
Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриттявизначаються ВРУ під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіцитуздійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав таінших фінансових інститутів.
Безінфляційнимзасобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Браккоштів постійно змушує вирішувати проблему приорітетності напрямів їхвитрачання.
Спеціальніпозабюджетні фонди виконують кілька функцій регулювання економіки:
1. Незалежать від стану бюджету і виконують цільову роль навіть у разі дефіцитудержавного бюджету.
2. Даютьзмогу маніпулювати показниками виконання бюджету.
3. Непідзвітні парламенту і тому не дають додаткових можливостей виконавчій владідля маневрування, роблять її більш незалежною.
2. Одним ізнайважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвитоккраїни є податки та податкові пільги.
ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ
/>
Податкова система- сукупністьподатків та інших внесків до бюджету, а також сукупність державних податковихорганів і їх компетенція.
Системаоподаткування — ценормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні правата обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків та порядок їх стягнення.
Податкиподіляються на групи:
1. За рівнембюджетної системи:
- загальнодержавні;
- місцеві.
2. Засуб’єктом оподаткування:
- зюридичних осіб;
- зфізичних осіб.
3. За формоюоподаткування:
-пропорційне;
— прогресивне;
-змішане;
-регресивне.
4. Заспособом стягнення:
- прямі;
- непрямі.
5. Зазмістом об’єкта оподаткування:
- податкина доходи;
- податкина споживання;
- податкина майно.
6. Засистемою ціноутворення:
- податки,які відносять на собівартість;
- податки,які сплачуються з прибутку.
3. Державні установи, щофінансуються з державного або місцевого бюджету, відносяться до секторузагального державного управління.
· Державнийбюджет
· Головнірозпорядники коштів
· Структурніпідрозділи
Лімітна довідка,кошторис, штатний розпис, дотримання цільового призначення, КЕКВИ, казначейство.
4. Державні замовлення є інструментомзадоволення державних потреб у продукції.
Державними замовникамиє міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади України.Основними функціями державних замовників є:
1. Конкурснийвідбір виконавців державного замовлення.
2. Укладаннядержавних контрактів з виконавцями.
3. Гарантіяоплати.
Виконавцями державногозамовлення є суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності, яківиготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умовукладеного державного контракту.
Тендери, заборонавиплат, заборона купувати у тих, хто не на єдиному податку.
5. Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулюванняекономічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільностігрошової одиниці, вирівнювання платіжного балансу.
НБУ був створенийу 1992 році і діє на засадах Закону України про НБУ та інших законів. НБУ — центральний банк України, що включає обласні управління. Вищим органом НБУ є РадаНаціонального банку. Всією поточною роботою керує Правління НБУ.
Функції НБУ:
1. Надаєпослуги комерційним банкам, так само, як комерційні банки надають їх юридичнимта фізичним особам:
- відкриттядепозитних рахунків;
- позичанняготівки;
- безготівковіперекази;
- наданнякредитів.
2. Обслуговуєпоточний рахунок казначейства. За домовленістю з урядом НБУ розміщує урядовіборгові цінні папери та фінансує урядові борги.
3. Маєвиключне право встановлювати «правила поведінки» банківської системив Україні.
4. Стежитьза кількістю грошей в обігу, є емісійним центром української економіки.
Тема 4.Структурна та інвестиційна політика
Структура таструктурні зрушення в розвитку економіки. Поняття «структура економіки».Роль структурних зрушень в економічному розвитку. Характеристика структурекономіки України. Види структури економіки. Відтворювальні пропорції. Галузеваструктура. Регіональна структура.
Структурний ефекті його вимірювання. Сутність структурного ефекту. Коефіцієнт абсолютних структурних зрушень.Коефіцієнт відносних структурних зрушень. Вплив структурних зрушень на динамікувиробничої функції.
Державнерегулювання структурних зрушень в економіці. Концепція пріоритетівсоціально-економічного розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів.Активна структурна політика. Пасивна структурна політика. Методи реалізаціїструктурної політики. Стратегія і тактика структурної політики України.
Державнерегулювання інвестиційної діяльності. Інвестиції як фактор структурних зрушень в економіці.Сутність понять "інвестиції" та "інвестиційна діяльність".Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Класифікація форм і видівінвестицій. Визначення пріоритетних сфер і державних інвестиційних проектів.Методи аналізу інвестиційної привабливості сегментів ринку. Фактор часу воцінці витрат і результатів інвестиційної діяльності. Оцінка інфляції таризиків при прийнятті інвестиційних рішень. Показники економічної ефективностіінвестицій. Пряме управління державними інвестиціями. Державні капітальнівкладення та державне замовлення в капітальному будівництві. Податковерегулювання інвестиційної діяльності. Фінансово-кредитне регулюванняінвестиційної діяльності. Амортизаційна політика. Регулювання участі інвесторіву приватизації. Державне регулювання ринку цінних паперів. Експертизаінвестиційних проектів. Захист інвестицій. Завдання інвестиційної стратегії вУкраїні.
І. З огляду наекономічну практику і теоретичні дослідження можна назвати дві основні ознакисистеми ДМЄР — загальна системність і специфічна функція регулювання:
1. Діалектичнаєдність об’єктивних і суб’єктивних елементів суспільної структури, яка характеризується:
– сукупністюутворень і органів, пов’язаних процесом економічного розвитку;
– об’єднаннямпідсистем, які, взаємодіючи, зумовлюють (прямий зв’язок) і сприймають(зворотний зв’язок) свідомий вплив держави на економічне життя.
Ця ознака реалізуєтьсяв таких рисах системи ДМЄР, як взаємозв’язок частин, елементів, підсистем;стійкість, адаптивність, саморозвиток, відносна ефективність.
2. ХарактеризуєДМЄР саме як державне регулювання, тобто системний вплив держави на економікузадля постійного забезпечення її руху відповідно до економічних законів. Цевизнання є методологічно важливим для структури системи ДМЄР.
Структураекономіки – багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різнихелементів економічної системи. Кількісну характеристику будь-якого видуструктури можна визначити як питому вагу окремих структурних елементів у складівсієї структури.
Існують такіосновні види структурних співвідношень:
1. Відтворювальніпропорції, характеризують співвідношення між споживанням та нагромадженням.
2. Співвідношенняміж виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.
3. Пропорція міжзаміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю.
Галузеваструктура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевихкомплексів у відтворенні ВВП.
Територіальнаструктура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП. Елементамитериторіальної структури на макрорівні є адміністративно-територіальні одиниціта інші регіональні утворення.
Соціальна структуравідображає розподіл національної економіки за формами власності, заорганізаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верствнаселення.
ІІ. Структурнимефектом називається вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічнихпоказників.
Він позитивний,якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Віннегативний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьомуекономічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягіввиробництва.
Програмистабілізації економіки можуть реалізуватись переважно двома шляхами –еволюційним і через так звану шокову терапію, тобто за максимально короткийчас.
Економічнаполітика держави на галузевому рівні передбачає такі напрямки:
1. Посиленнясоціальної орієнтації виробництва в кожній галузі.
2. Формуванняефективної структури виробництва в окремих комплексах і галузях шляхомобмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв, збільшення часткивиробництв, що мають закінчений технологічний цикл і поліпшують використаннявласного природно-ресурсного потенціалу.
3.Науково-технічне оновлення виробництв, упровадження ефективних і екологічнобезпечних технологій, підвищення якості й технологічного рівня продукції таматеріалів, що виробляються, освоєння їх нових прогресивних видів, які були бконкурентноспроможними на зовнішньому ринку й замінювали імпортні матеріали.
4. Розвитоквиробництва задля задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації,підвищення збалансованості економіки та зменшення зовнішньоекономічноїзалежності України.
ІІІ Структурнаполітика держави – це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень,визнання комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічноїсистеми, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблемсьогодення.
Пасивнаструктурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу длявільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, алебезпосередньо не втручається в інвестиційні.
Активнаструктурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державніважелі для прискорення прогресивних структурних зрушень.
Цілі державноїструктурної політики:
1) підвищеннятехнічного рівня та конкурентоспроможності продукції;
2) зниженняматеріаломісткості та енергоємності виробництва;
3) розвитокконкуренції та обмеження монополізму;
4) встановленняоптимальних макроекономічних пропорцій;
5) ліквідаціядиспропорцій між галузевими комплексами;
6) ліквідаціядиспропорцій технічного рівня виробництва різних галузей;
7) раціональнірозміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів;
8) охоронанавколишнього природного середовища.
ІV. Державна інвестиційна політика – цекомплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованихна поширення та активацію інвестиційних процесів.
Особливістюсучасних міжнародних економічних відносин є розширення міжнародного рухукапіталу порівняно з традиційною формою – міжнародною торгівлею. Перевагиіноземних інвестицій перед усіма видами економічної допомоги очевидні. Це можнааргументувати так:
1) прямііноземні інвестиції служать додатковим джерелом капіталовкладень у виробництвотоварів і послуг, розроблення технологій, передових методів управління;
2) іноземніінвестиції не є тягарем зовнішнього боргу держави, а навпаки, сприяютьотриманню засобів для його погашення;
3) іноземніінвестиції забезпечують певну інтеграцію української економіки до світовоїзавдяки виробничій та науково-технічній кооперації.
Напрямкидержавного регулювання інвестиційної діяльності:
1) визначенняпріоритетних сфер та об’єктів інвестування;
2) податковерегулювання;
3) бюджетнерегулювання;
4) кредитнерегулювання;
5) проведеннягнучкої амортизаційної політики;
6) регулюванняучасті інвесторів у приватизації;
7) регулюванняфондового ринку;
8) експертизаінвестиційних проектів;
9) забезпеченнязахисту інвестицій;
10) залученняіноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Тема 5.Науково-технічна та інноваційна політика
Науково-технічнийпрогрес та економічне зростання. Сутність НТП. Вплив НТП на економічний і соціальнийрозвиток, криву виробничих можливостей, рівноважне економічне зростання.Концепція науково-технічного прогресу.
Необхідність тасутність науково-технічної політики. Розвиток науки як складова економічної політики. Цілі,принципи, завдання та напрями науково-технічної політики. Організаційні засадинауково-технічної політики в Україні. Форми та методи реалізаціїнауково-технічної політики. Прямі та опосередковані методи науково-технічноїполітики.
Державнерегулювання інноваційних процесів. Інновації як специфічна форма НТП. Етапи інноваційногопроцесу. Класифікація інновацій. Фази поширення інновацій. Суб’єкти та об’єктиінноваційної діяльності. Ефективність державної підтримки інноваційнихпроцесів. Витрати на виробництво інноваційного продукту. Ефект інноваційноїдіяльності. Методи державного регулювання інноваційного процесу впромисловості.
1. НТП –історично обумовлений процес удосконалення засобів, предметів, технічнихметодів і форм організації праці і виробництва на основі широкого використаннядосягнень науки; процес накопичення знань, кількісного та якісного розвиткупродуктивних сил.
Розвиток НТПпереміщує назовні межу виробничих можливостей.
У вивченнісвітового досвіду управління економікою особливий інтерес становить проблеманауково-технічного розвитку. Відомо, що визначальною рушійною силою прогресутехніки в розвинених країнах є конкуренція. Досвід розвинених країн свідчить,що держава тримає найважливіші напрямки науково-технічної політики підконтролем та безпосереднім впливом.
2.Науково-технічна політика держави – складова соціально-економічної політики,яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності державив науково-технічній сфері.
Напряминауково-технічної політики:
1. Створеннясоціально-економічних, організаційних, правових умов для формування ефективноговикористання науково-технічного потенціалу.
2. Розвитокпріоритетних напрямів науки і техніки та концентрація ресурсів для їхреалізації.
3. Розроблення тареалізація довгострокових державних та науково-технічних проблем.
4. Підготовканаукових кадрів, інтеграція освіти, науки і виробництва.
5. Правовий ісоціальний захист наукових і творчих працівників.
6. Створеннясучасної інфраструктури науки.
7. Установленняміжнародних науково-технічних зв’язків.
Принципинауково-технічної політики держави:
1. Органічнаєдність НТП з економічним, соціальним і духовним розвитком суспільства.
2. Підтримкаконкуренції і підприємництва в науково-технічній сфері.
3. Демократизаціята децентралізація управління науково-технічною діяльністю.
4. Розвитокосвіти, організація підготовки і перепідготовки кадрів.
5. Рівноправністьусіх форм організації науково-технічної діяльності.
6. Свободапоширення науково-технічної інформації та пропаганда науково-технічнихдосягнень.
7. Максимальневикористання можливостей світової науки та міжнародного співробітництва.
Науково-технічнадіяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання івикористання нових знань у всіх галузях техніки і технологій.
3. Інновація – цевиробничий фактор, що впливає на формування продуктивності суспільноговиробництва й обсягу ВНП у тривалій перспективі.
Інноваційнаполітика держави має бути спрямована на максимальну підтримку власногоінноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, атакож на забезпечення науково-технічної політики, що відповідає світовомурівню.
Механізмстворення та поширення нововведень має три загальні складові, характерні майжедля всіх країн:
1) системудержавної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
2) різніформи та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
3) підтримкумалого інноваційного підприємництва.
Основними напрямамивпливу урядових органів на процеси в інноваційній сфері є планування,фінансово-кредитне регулювання, стимулювання, правовий порядок і організаціявиробничої діяльності.
Найважливішимнапрямом державного регулювання в інноваційній сфері є формування фінансових ізаконодавчих стимулів для підтримки інноваційних технологій і підприємництва усфері науки і науково-технічній діяльності.
До стимулівдержавного регулювання в науковій та науково-технічній діяльності належать:
– кредити,податкові та амортизаційні пільги;
– коригуванняантимонопольного законодавства;
–інформаційно-консультаційна підтримка;
– інші фінансовіпільги.
До системистимулів інноваційного процесу входять комплексно-правові норми, а саме:промислове охоронне право приватної та інтелектуальної власності і законодавчезакріплення інтелектуальної власності та правове регулювання її використання.
Ефективною формоюдержавного втручання в інноваційну та наукову діяльність є створення за участюдержави вузівсько-промислових дослідних центрів. Завдання полягає устимулюванні об'єднання фінансових ресурсів і матеріально-технічної базипромисловості з кваліфікованими кадрами ВНЗ. Засобами такого стимулюванняможуть бути стимулювання початкових витрат вузівсько-промислових центрів зкоштів державного бюджету; видача підприємствам-учасникам безкоштовних ліцензійна використання розроблених винаходів і відкриттів.
Згідно із ЗакономУкраїни «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічноїдіяльності» основними засобами державного впливу у цій сфері мають бути:
1) національнідержавні та міждержавні науково-технічні програми;
2) державнізамовлення у науково-технічній сфері;
3) державнанауково-технічна експертиза;
4) бюджетнефінансування науково-технічної діяльності;
5) патентно-ліцензійнадіяльність;
6) метрологія,стандартизація та сертифікація;
7) формуваннянауково-технічних кадрів;
8) створеннясистеми науково-технічної інформації.
Тема 6.Державне регулювання підприємництва
Підприємництво якоб’єкт державного регулювання. Підприємництво: економічний зміст і роль в економіціУкраїни. Види підприємницької діяльності, їх характеристика. Класифікація формпідприємництва. Інноваційне підприємство. Організаційно-правові формипідприємництва.
Роль держави установленні підприємницького середовища. Проблеми розвитку підприємництва. Сутність державноїполітики сприяння підприємництву. Державне регулювання приватизації.Антимонопольна політика держави. Інститут банкрутства та санації підприємств.Проблеми легалізації тіньової економіки в Україні.
Механізмдержавного регулювання підприємництва. Особливості та перспективи реформування оподаткуванняобліку та звітності підприємницьких структур. Реєстрація та ліквідаціяпідприємств. Ліцензування підприємницької діяльності. Інспекція та контроль задіяльністю підприємств. Система державної підтримки підприємництва. Правове,матеріально-технічне, організаційне, інформаційне забезпечення підприємницькоїдіяльності. Державні програми підтримки підприємництва.
Фінансові важелідержавної підприємницької політики. Податкове регулювання. Дотації, субсидії, субвенції.Державне кредитування. Сприяння розвитку фінансово-промислових груп. Рольдержавних органів підтримки підприємництва.
1. Підприємництво– це самостійна, ініціативна, господарсько-фінансова, посередницька діяльністьгромадян, спрямована на отримання прибутку, яка здійснюється від свого імені навласний ризик та під свою особисту майнову відповідальність або ж від імені іпід майнову відповідальність юридичної особи підприємства (організації).
Господарюванняпідприємця – це боротьба за можливість організації виробництва, його існуванняі найкращий результат.
Основні переваги,що визначають роль і місце підприємництва у структурі економіки України,полягають у можливості:
– реалізаціїсуб’єктами підприємництва (юридичними та фізичними особами) своїх здібностей,власного майна, ініціативи, вільного ринкового вибору;
– підвищеннярівня мотивації праці;
– швидкоїокупності витрат та інвестицій;
– створенняшироких можливостей для швидкого і якомога повнішого насичення ринку товарамита послугами;
– збільшеннякількості робочих місць;
– кращоговикористання потенціалу підприємств, місцевих ресурсів, фінансово-кредитної ітехнічної, зокрема зарубіжної, допомоги;
– гнучко тамобільно перебудовувати виробництво відповідно до вимог ринку, що змінюється, атакож до завдань розвитку великих фінансово-промислових корпорацій,інноваційних і територіально-виробничих комплексів, у складі яких діють маліпідприємства;
– розширенняекспортних можливостей України.
2. В економіціУкраїни підприємництво розвивається переважно в простій формі – зростаєкількість самостійних приватних підприємств, де в першу чергу формується ірегулюється підприємницька діяльність. Щоправда, навіть ті фірми, які малинамір зайнятися виробничою діяльністю, в перехідній економіці — переважноторгівельні і посередницькі, що сприяє формуванню ринкової сфери, але неприносить глибинних змін в економіці.
На державупокладено визначення загальних принципів, пріоритетних напрямків і методів державноїпідтримки малого підприємництва в Україні, встановлення порядку створення ідіяльності органів державної влади щодо державної підтримки, розроблення іреалізацію державних програм розвитку та підтримку підприємництва, зокрема втих випадках, коли вони фінансуються щонайменше на 50% коштів державногобюджету і спеціалізованих позабюджетних фондів України, встановлення пільг длясуб’єктів підприємництва щодо податків та інших платежів до державного бюджетуі позабюджетних фондів. Органи місцевого самоврядування можуть вживатидодаткових заходів підтримки підприємництва.
Для нормальногофункціонування підприємництва мають бути забезпечені такі основні умови:
– стабільнанаціональна грошово-кредитна система;
– пільговасистема оподаткування;
– активно діючасистема інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності;
– державнафінансова та матеріально-технічна підтримка підприємництва;
– ефективнийзахист інтелектуальної власності;
– спрощенапроцедура регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів;
– правовий захистпідприємництва;
– формування всуспільстві привабливого іміджу підприємництва.
3. Основу системидержавного регулювання і підтримки підприємництва становить:
1) законодавчевизнання правових, економічних та організаційних основ управління зазначенимсектором економіки. Основоположним законодавчим актом має бути Закон України «Пропідтримку малого підприємництва». У подальшому це буде основою длярозробки законодавчо-нормативних документів щодо правової регламентаціїосновних напрямків в діяльності малого підприємництва у господарськомукомплексі України;
2) формуванняраціональної організаційної структури органів державного управління і місцевогосамоврядування, які відповідають за розвиток підприємництва;
3) застосуваннясистеми економічних важелів і стимулів регулювання приватного малогопідприємництва на основі державних пріоритетів;
4) забезпеченняефективного розподілу та раціонального використання міжнародної фінансової ітехнічної допомоги, що надається Україні через різні канали, а такожбезперешкодного здійснення підприємництвом зовнішньоекономічної діяльності;
5) забезпеченнядержавних гарантій майнових прав підприємництва, у тому числі СП, створених заучастю іноземного капіталу;
6) наданнядопомоги приватизованим і приватним підприємствам щодо аналізу їх діяльності,підготовки бізнес-планів, інвестиційних проектів, страхування інвестиційнихризиків;
7) сприяннявзаємодії великих, середніх і малих підприємств, банків та іншихфінансово-кредитних установ у реалізації великих державних програм і проектів;
8) забезпечення(в т.ч. на пільгових умовах) доступу підприємництва до інформації, необхідноїдля проведення операцій на ринку, а також до комунікаційних мереж з виходом насвітові ринки;
9) розробленнядержавної програми і підтримка малого підприємництва та відповідноїінфраструктури в Україні;
10) прискоренестановлення й розвиток вільних економічних зон, що мають великі перспективи, зурахуванням природних та економічних факторів, зручного геополітичногорозміщення України та її окремих регіонів;
11) створенняі розвиток вузлів ринкової інфраструктури, насамперед, її основних матеріальнихелементів – товарних і фондових бірж, бірж робочої сили, комерційних банків,телекомунікаційних систем; інформаційно-консультаційних фірм та ін., длястимулювання і підтримки підприємництва.
4. Центральниморганом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферірозвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питаньрегуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу –формування підприємницької політики, а передусім – узагальнення практикизастосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацюванняпропозицій, спрямованих на його вдосконалення, і готує пропозиції щодовпровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримкипідприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує системупідготовки та перепідготовки кадрів тощо.
Державнерегулювання фінансового забезпечення діяльності підприємств передбачаєзастосування інструментів бюджетної, податкової, грошово-кредитної та іншихнапрямів політики.
Тема 7. Державнерегулювання зовнішньоекономічної діяльності
Засадизовнішньоекономічної політики. Сутність поняття «зовнішньоекономічна політика».Завдання та принципи зовнішньоекономічної політики. Правова база регулюваннязовнішньоекономічної діяльності. Правові режими для іноземних суб’єктівгосподарської діяльності на території України. Види зовнішньоекономічноїдіяльності. Система органів державного регулювання зовнішньоекономічноїдіяльності. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Стратегія ітактика зовнішньоекономічної політики України.
Регулюванняторгівельної діяльності. Протекціонізм і вільна торгівля. Адміністративні інструментидержавного регулювання зовнішньоторгівельної діяльності: ліцензування,квотування, державна монополія на зовнішню торгівлю окремими товарами.Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Митні інструменти: ввізне тавивізне мито, мінімальна митна вартість, антидемпінгове мито. Немитніінструменти: субсидії виробникам експортних товарів, пільгове державнекредитування експортерів.
Регулюванняіноземного інвестування. Іноземніінвестиції. Стимулювання іноземних інвестицій: податкові пільги, валютнігарантії, фінансове сприяння, захист від конкуренції. Державні гарантії захистуіноземних інвестицій. Форми підприємств з іноземними інвестиціями. Вільніекономічні зони. Регулювання умов інвестування за межі держави. Стратегія ітактика політики іноземного інвестування в Україні.
Роль держави взалучені іноземних кредитів. Іноземні кредити. Необхідність залучення іноземних кредитіву національну економіку. Джерела іноземних кредитів в економіку України.Порядок залучення іноземних кредитів. Порядок погашення іноземних кредитів.Стратегія і тактика політики іноземного кредитування в Україні.
1.Зовнішньоекономічна політика – це діяльність, спрямована на розвиток ірегулювання економічних відносин з іншими країнами, що передбачає: визначеннястратегічних цілей держави у зовнішньоекономічних відносинах загалом, а також зокремими країнами та групами країн; вироблення методів і заходів, щозабезпечують досягнення поставлених цілей і збереження досягнутих результатів.
Основне завданнязовнішньоекономічної політики – створити сприятливі економічні умови длярозширеного відтворення всередині країни.
Для регулюваннязовнішньоекономічних відносин держава може використовувати певну системуінструментів, що поділяються на економічні та адміністративні.
Економічніінструменти за способом дії поділяються на прямі і непрямі. До інструментівпрямої дії належать:
1) державнівидатки (на створення нового виду послуг або фізичного об’єкта);
2) безпосереднійконтроль за економічними процесами (регулювання обсягу імпорту і експорту);
3) законодавчіпостанови.
Характерна рисабільшості інструментів непрямої дії полягає в тому, що вони впливають навартісні пропорції господарства. За допомогою податків можна знизити рівеньекспорту або імпорту певних товарів і послуг.
До економічнихінструментів належать:
1) у галузіімпорту – митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, таімпортні депозити;
2) у галузіекспорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення відсплати податків і надання фінансової допомоги.
Адміністративніінструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічнівідносини:
1) ембарго –повна заборона зовнішньоекономічних операцій;
2) ліцензування;
3) квотування– кількісне лімітування ввезення або вивезення;
4) специфічнівимоги до товару, упаковки та маркування;
5) зобов’язаннящодо самообмеження поставок експортерам.
2. Міжнароднаторгівля – це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення абовивезення товарів і послуг.
Залежно відмасштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типизовнішньої політики: вільну торгівлю і протекціонізм. Політика вільної торгівліне передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю.
Протекціонізм –державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції черезсистему певних обмежень.
Дуже важливимпрактичним завданням держави є створення обґрунтованої гнучкої системитарифного регулювання імпорту, яка виконувала б три взаємопов’язані функції:
1) раціоналізаціюімпорту;
2) регулюванняконкуренції;
3) забезпеченняінтересів бюджету.
Митний тариф – цесистематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаютьсяпід час перетину митного кордону країни.
Застосовуютьсятакі види мита: експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне,інші види.
Антидемпінговемито застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, значнонижчими, ніж їхні ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через щозазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митомможе обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво нижча за цінуінших експортерів подібних товарів.
3. Одним знапрямків зовнішньоекономічної політики є регулювання іноземних інвестицій.Необхідність залучення зовнішніх інвестицій зумовлюється тим, що країна, маючиобмежені бюджетні фінансові ресурси, не може власними силами забезпечитиефективні структурні зміни в економіці. Це потребує пошуку додатковихфінансових джерел, найзначнішим з яких є іноземні інвестиції.
Формамиздійснення інвестицій можуть бути: часткова участь у спільних підприємствах;створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або придбанняу повну власність діючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна;придбання прав користування землею і концесій на використання природнихресурсів та ін.
Для стимулюванняіноземних інвестицій в країні можуть встановлюватися пільги за гарантіїмайнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами можуть бути: звільнення відобкладання митом майна, що ввозиться в Україну, як внесок іноземного інвесторадо статутного фонду підприємства; скасування процедури ліцензування іквотування за умови сертифікації продукції як продукції власного виробництва.
Захист іноземнихінвестицій гарантується тим, що вони не підлягають націоналізації і не можутьбути реквізовані державними органами. У разі зміни законодавства щодо іноземнихінвестицій протягом 10 років для нього діють державні гарантії захисту, якібули передбачені законами на момент реєстрації інвестора.
4. Одним із видівміжнародного руху капіталів є експорт позичкового капіталу, який виступає уформі міжнародного кредиту.
Залежно відсуб’єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту:міжнародний кредит між фірмами різних країн, банківський кредит у зовнішнійторгівлі, міждержавні (міжурядові) кредити, кредити регіональних банківрозвитку, кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.
КМУ має правозалучати іноземні кредити у тому разі, коли законом про державний бюджет на відповіднийрік для покриття дефіциту бюджету визначені джерела фінансування. У разі, колиодержання позик від іноземних держав, банків і міжнародних організацій непередбачено державним бюджетом, прийняття рішень про одержання кредитів таздійснення контролю за використанням їх належить до повноважень ВРУ.
Залученняіноземних позик здійснюється поетапно. Послідовність етапів така: поданняпропозицій до закордонних представництв України, міністерств, інших державнихорганів та юридичних осіб про залучення іноземних кредитів; опрацюванняпропозицій Мінекономіки, мінфіном України за участю банку-агента, якийвизначається рішенням уряду; підготовка проектів міжнародних угод, протоколів,заяв та інших документів щодо залучення кредитів; підписання уповноваженими особамиміжнародних угод та інших документів про надання іноземного кредиту;ратифікація міжнародних угод ВРУ.
Тема 8.Державне регулювання цін і інфляції
Необхідність іметоди державного регулювання цін. Основні регулювальні функції ціни. Недоліки ціни якуніверсального засобу ринкового саморегулювання: нездатність враховуватиколективні соціальні та економічні інтереси; породження інфляції; безробіття.Ступінь державного «втручання» у ціноутворення, їх завдання тафункції. Контроль за додержанням дисципліни цін. Система органів контролю зацінами. Заходи державного втручання в процес ціноутворення залежно від стануекономічного розвитку країни. Прямі та опосередковані методи державногорегулювання цін. Цілі державного регулювання цін. Відвернення руйнівного впливуцін на економіку. Стримування інфляції за допомогою політики доходів.Забезпечення доступу до товарів першої необхідності всім верствам населення.Захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції.Стримування монополізму та забезпечення конкурентного середовища. Необхідністьдержавного регулювання цін і тарифів підприємств-монополістів. Державнерегулювання цін монопольних утворень, у тому числі природних монополій.Декларування цін.
Антиінфляційнаполітика.Сутність інфляції. Необхідність боротьби з інфляцією. Фактори інфляції:інфляція попиту, інфляція витрат. Сутність антиінфляційної політики. Дефляційнаполітика. Стримувальна фінансово-кредитна політика. Зменшення грошовоїпропозиції. Роль Національного банку України у проведенні антиінфляційноїполітики. Скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення доходів і зменшеннядержавних видатків. Скорочення державних видатків через поетапне обмеженнядотацій та субсидій, зменшення витрат на соціальні програми, науку, освіту тощо.Політика доходів. Регулювання витрат. Адаптаційна політика, індексація доходівта її недоліки.
1. Ціна – грошове вираженнявартості товарів, послуг, ресурсів.
Державне регулювання цін можемати законодавчий, адміністративний та економічний характер. Ухваленіпарламентом закони утворюють правову основу відносин між суб’єктамигосподарювання, а також між ними і державою у сфері ціноутворення. Сукупністьцих законів – цінове право, що входить до складу цивільного права.
Втручання державиу процеси ціноутворення передбачає спостереження за рівнем цін. Цим займаютьсяцентральні статуправління.
Метою цьогоспостереження є визначення рівня збільшення вартості життя для розрахункуіндексу щорічного номінального підвищення зарплат і пенсій та для встановленнявпливу підвищення цін на витрати виробництва та національнуконкурентоспроможність.
Сьогодні вУкраїні цінове регулювання має здійснюватись в таких напрямах:
1. Державнерегулювання цін з урахуванням природних та деяких штучних монополій, якідиктують цінові вимоги, використовуючи своє виняткове становище на ринку, йдемова про необхідність суттєвого обмеження сфери цінового регулювання з бокудержави.
2. Державнерегулювання цін у сфері державного контролю за ціноутворенням щодоспіввідношення внутрішніх і світових цін.
3. Контроль зарівнем цін на продукцію базових галузей (металургійна). Контроль маєздійснюватись, виходячи з аналізу статистичних даних, результатів перевірокконтрольними органами підвищення цін і декларування зміни цінпідприємствами-виробниками.
4. Контроль зацінами на продукцію, що реалізується посередницько-торгівельнимипідприємствами.
Щоб запобігтинеконтрольованому підвищенню цін, держава повинна їх регулювати переважно черезекономічні важелі, податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну і митнуполітику, а також встановленням цін на продукцію підприємств-монополістів.
2. Інфляціяхарактеризується загальним підвищенням цін і зниженням купівельної спроможностігрошей. Інфляція виникає при впливі двох факторів:
1) грошових– емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитноїсистеми, відношення національної валюти до інших валют.
2) виробничих– монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси вматеріальному виробництві та ціновій політиці, вибраний характер економіки.
Антиінфляційнаполітика включає три гілки:
– адаптаційнаполітика;
– дефляційнаполітика;
– політикадоходів.
Адаптаційнаполітика спрямована на пристосування до інфляції шляхом індексації доходів.Така індексація не усуває інфляції, а лише пом’якшує її негативний вплив, хочвона й сама може перетворитися на потужний інфляційний фактор, якщоздійснюється за умов бюджетного дефіциту, котрий фінансується за рахунокгрошової емісії.
Дефляційнаполітика реалізується шляхом впливу на окремі елементи платоспроможного попитуз метою обмеження його та формування нового співвідношення попиту і пропозиції(% ставка, норма обов’язкових резервів, конкуренція, іноземні інвестиції,протекціонізм, збільшення доходів і зменшення витрат бюджету).
Політика доходів– пряме обмеження зростання цін і доходів (зарплати). Обмеження розмірузбільшення цін і зарплати веде до зменшення виробничих витрат і цим гальмуєінфляцію. Але це також призводить до падіння купівельної спроможності громадяні платоспроможності взагалі. А це негативно впливає на розвиток економіки. Томуполітику доходів треба застосовувати дуже виважено і тільки в комплексі здефляційною політикою.
Тема 9.Регіональна економічна політика
Регіональнаекономічна політика, її сутність і завдання. Сутність понять: «регіон»,«регіональна економічна політика», «регіональна структураекономіки». Регіон як соціально-економічна система. Об’єкти і суб’єктирегіональної політики. Принципи та пріоритети регіональної політики. Стратегіярегіонального розвитку. Складові регіональної економічної політики. Стратегія ітактика регіональної політики України.
Механізмреалізації державної регіональної економічної політики. Законодавча база механізмурегіональної політики. Складові елементи механізму регіональної політики.Функції центральних державних органів і місцевих державних адміністрацій щодорегіональної економічної політики. Механізм взаємовідносин місцевихпредставницьких і виконавчих органів із загальнодержавними органами,підприємствами (установами, організаціями) та населенням. Фінансово-економічнабаза місцевого самоврядування. Об’єкти комунальної власності.
Державнерегулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Адміністративні, правові таекономічні методи державного регулювання розвитку регіонів. Державніцентралізовані капітальні вкладення. Державні регіональні та галузеві програми.Передача об’єктів загальнодержавної власності до сфери управління місцевихдержавних адміністрацій. Регіональні замовлення на поставки продукції длязадоволення державних потреб. Завдання та зміст програм економічного ісоціального розвитку регіонів. Методика і порядок розроблення програмекономічного і соціального розвитку регіону.
Місцеві бюджетияк фінансова основа економічного розвитку регіонів. Принципи формування місцевихбюджетів. Доходи місцевих бюджетів. Нормативи відрахувань загальнодержавнихподатків і зборів до місцевих бюджетів. Місцеві податки та збори. Бюджетнісубсидії, субвенції, дотації. Видатки місцевих бюджетів.
Регіон унаціональній економіці – окрема самостійно господарююча система, що має чіткоозначені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну іфінансову основу і визначається законодавчими актами держави, виходячи з їїстратегічних і тактичних цілей і завдань.
Державна регіональнаполітика – сукупність організаційно-правових та економічних заходів, щоздійснюються державою у сфері регіонального розвитку відповідно до їїстратегічних і поточних цілей та завдань.
Завданнярегіональної політики:
1) структурнаперебудова економіки регіонів на основі визначення соціально-економічних,науково-технічних, екологічних та демографічних пріоритетів;
2) забезпеченняповного і збалансованого використання всього ресурсного потенціалу регіонів;
3) розвитокнайбільш ефективних галузей виробничої й невиробничої сфери регіонів зурахуванням загальнодержавних інтересів;
4) підвищеннярівня добробуту населення та поліпшення демографічної ситуації;
5) прискоренийрозвиток регіональної і міжрегіональної інфраструктури;
6) істотнеполіпшення стану довкілля й збереження генетичного фонду живої природи;
7) забезпеченнязбалансованості соціально-економічного розвитку регіонів.
Об’єктомдержавної регіональної політики є регіон, соціально-економічну сутність якого вцій якості можна визначити як систему суспільних відносин по забезпеченнювідтворювальних процесів у межах конкретної території.
Суб’єктамидержавної регіональної економічної політики виступають органи державної влади,представницькі органи та органи місцевого самоврядування.
Засобом реалізаціїдержавної регіональної економічної політики є управління. Його цілі, функції,методи та організаційна структура визначається з урахуванням як загальнихчинників розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, так і специфічнихособливостей окремих систем господарства.
2. Цілірегіонального управління можна класифікувати за змістом, часом та рівнем. Зазмістом вони поділяються на економічні, політичні, соціальні, екологічні танауково-технічні.
Економічні ціліпередбачають збалансований пропорційний розвиток регіонів, нарощування таефективне використання його ресурсного потенціалу.
У політичнихцілях відповідно до визначених парламентом засад внутрішньої та зовнішньоїполітики відображаються завдання політичного розвитку суспільства, особливостіїх вирішення в умовах конкретного регіону.
Важливе значенняв регіональному управлінні мають соціальні цілі, підвищення добробуту місцевогонаселення. Екологічні цілі пов’язані з вирішенням проблем охорони навколишньогосередовища та раціонального природокористування. Науково-технічні ціліконкретизують напрями розвитку і використання науково-технічного потенціалурегіону.
За ознакою часуцілі регіонального управління поділяються на довго-, середньо- такороткострокові. Важливе значення має класифікація цілей за рівнем, на якомувони визначаються і досягаються. За цією ознакою розрізняють загальнодержавніцілі та цілі адміністративно-територіальних одиниць.
3. Головнимзасобом здійснення економічної політики в регіоні є регіональне управління.Воно має три форми: державне, місцеве управління та місцеве самоврядування.
Держава своїмирішеннями окреслює цілі і пріоритети регіональної політики, визначає своєставлення до процесів, які відбуваються в регіоні, виходячи з його ролі і місцяу народногосподарському комплексі, регламентує основні параметри розвиткурегіонів за допомогою фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної,антимонопольної та митної політики.
Місцевеуправління спрямоване на вирішення питань місцевого значення та узгодженнягалузевих, регіональних і підприємницьких інтересів на рівні областей таадміністративних районів.
Місцевесамоврядування є засобом реалізації інтересів територіальних громад, сіл, селищта міст. Дієвість регіонального управління залежить від реалізації ним такихфункцій:
1) інтегруюча- пов’язана з узгодженням управлінських рішень різних об’єктів господарюванняна основі стратегії розвитку регіонів в цілому;
2) перерозподільча-полягає у маневруванні фінансовими, трудовими та природними ресурсами з метоюотримання кращих кінцевих результатів господарювання;
3) стимулюючи- спрямована на створення умов для всебічного розвитку підприємництва,конкуренції у сфері використання ресурсів регіону, заохочення тихінституціональних одиниць, діяльність яких сприяє поліпшенню соціально-економічноїситуації в регіоні в цілому;
4) соціальна- направлена на підтримку життєдіяльності найбільш вразливих верств населенняза рахунок бюджетних та позабюджетних коштів;
5) оптимізаційна- полягає у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку регіонів зурахуванням їх економічної, соціальної, культурної та екологічної ефективності.
Серед загальнихметодів управління – правових, адміністративних та економічних – перевагу маютьостанні. Пояснюється це тим, що економіка в цілому є самоналагоджуваноюсистемою, діючою у відповідності з об’єктивними економічними законами, аекономіка регіону – невід’ємною складовою єдиного народногосподарськогокомплексу.
До економічнихметодів управління регіональною економікою відносяться, насамперед, планування табюджетно-фінансове регулювання, включаючи ціноутворення на місцеві ресурси.
Адміністративніметоди слід застосовувати у боротьбі з монополізмом, захисті навколишньогосередовища, дотриманні правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм іправил, у реалізації місцевих цільових програм тощо.
Тема 10.Соціальна політика держави
Сутність і метасоціальної політики. Сутність поняття «соціальна політика». Мета соціальноїполітики. Соціальний захист населення. Соціальні гарантії. Соціальний іринковий підходи до соціальної політики. Концепція соціальної політики вУкраїні. Складові соціальної політики. Адресна підтримка соціально незахищенихверств населення. Пенсійна реформа. Політика у сфері заробітної плати тазайнятості населення. Розвиток соціальної сфери. Демографічна політика.Політика щодо формування середнього класу. Основні завдання та показникисоціальної політики. Сутність поняття «рівень життя населення». Система показниківрівня та якості життя населення: соціально-демографічні показники; узагальнюючіпоказники; показники оплати праці та доходів населення; показники рівняспоживання товарів і послуг; показники споживчих настроїв домогосподарств. Реальні доходи населення та їхрегулювання.Реальні доходи населення як синтетичний показник добробуту людей. Балансгрошових доходів і витрат населення, схема та методика розроблення. Методикарозрахунку реальних доходів населення. Державне регулювання доходів населення. Регулювання обсягу споживанняматеріальних благ і послуг. Показники обсягів споживання населенням матеріальних благ іпослуг та методика їх обчислення. Прожитковий мінімум. Мінімальний споживчийбюджет. Мінімальний споживчий кошик. Норми споживання населенням продуктівхарчування, товарів, послуг. Межа малозабезпеченості. Мінімальні заробітнаплата, пенсія, стипендія, допомога.
Регулювання ринкупраці та зайнятості населення. Необхідність державного регулювання ринку праці. Систематрудових балансів. Зведений баланс трудових ресурсів. Баланс ринку праці.Система органів державного регулювання зайнятості населення. Методи державногорегулювання зайнятості населення. Державний фонд сприяння зайнятості населення.
Тема 11.Державне регулювання природоохоронної діяльності
Необхідністьохорони навколишнього природного середовища. Сутність поняття «екологія».Класифікація природних ресурсів. Стійкість природного середовища дотехногенного навантаження. Сутність природно-антропогенних процесів.Техногенний і сталий типи економічного розвитку. Пасивна та активна екологічнаполітика.
Принципи та об’єктиохорони навколишнього природного середовища. Принципи та об’єкти охоронинавколишнього природного середовища. Сутність екологічної політики в Україні.
Державнеекологічне регулювання. Сутність екологічного регулювання. Екологічне законодавство.Управління у сфері охорони навколишнього природного середовища. Інструментиекологічного регулювання: екологічна експертиза, моніторинг стану довкілля,екологічні стандарти і нормативи, екологічні програми, кадастри природнихресурсів, зонування територій, санкції за порушення норм екологічногозаконодавства.
Державнеуправління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Система державних органівуправління в галузі охорони навколишнього природного середовища. ФункціїВерховної Ради, Кабінету Міністрів, Міністерства екології та природних ресурсівУкраїни, місцевих державних адміністрацій і т.п. в екологічній сфері. Рольгромадських організацій в екологічній сфері.
Економічниймеханізм забезпечення природоохоронної діяльності. Джерела фінансування заходів зохорони навколишнього природного середовища. Порядок оплати використанняприродних ресурсів. Платежі за забруднення довкілля. Ліміти викидів і скидівзабруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Фонди охоронинавколишнього природного середовища.