Реферат: Ціноутворення на продукцію сільського господарства в Україні
Міністерство аграрної політики України
Харківський державний технічний університет
сільського господарства
Кафедра економіки
бізнесу і маркетингу
Реферат На тему: Ціноутворення напродукцію сільського господарства в Україні.Виконав: Студент гр. 43ЕП
Боровий В.В.
Перевірила: Лєвкіна Р.В.
Харків2001Головна причина, що обумовила кризовийстан в АПК України, — це тривала відсутність еквівалентності обміну між продукцієюсільського господарства та товарами і послугами що надаються йому. Воназумовила величезну заборгованість сільськогосподарських товаровиробників,хронічну збитковість сільськогосподарського виробництва, економічну базубартеризації, ускладнення кредитної системи та товарно-грошових відносин.
Аналогічна кризова ситуація в АПК була в США в тридцяті роки нинішньогостоліття. У зв’язку з цим у 1933 р. в США був введений закон про регулюваннясільського господарства, яким концепція паритету цін і доходів була визначенаяк наріжний камінь сільськогосподарської політики. Концепція паритету булапредставлена в реальному та номінальному виразі. Сутність реального паритетувдало висловив колишній президент США Дж. Рузвельт: «Якщо в 1912 р. фермерміг відвезти в місто бушель зерна, продати його і купити собі сорочку, то ісьогодні він повинен бути в змозі відвезти в місто бушель зерна і купитисорочку». Тобто президент країни проголосив, що реальний паритет втридцяті роки повинен бути таким, як у 1912 р., який на той час вважавсянайкращим роком в сільському господарстві країни.
Наші розрахунки показують, що зареалізовану продукцію в 1998 р. проти 1990 р. український сільськогосподарськийтоваровиробник, користуючись порівнянням Дж. Рузвельта, може купити лише рукавивід сорочки. Наприклад, щоб купити комбайн «ДОН-І5ОО» у 1998 р.(дев’ять місяців) проти 1990 р. потрібно продати: пшениці ІІІ класу — в 14,7рази, молока — в 16,2, великої рогатої худоби — в 21,2, свиней — в — 13,4 разибільше; за 1 т бензину А-7б відповідно: пшениці ІІІ класу — в 4,6 рази, молока— в 4,4, великої рогатої худоби — в 6,3, свиней — в 4 рази більше; за 1 таміачної селітри відповідно: пшениці ІІІ класу — в 7,6 рази, молока — в 8,7,великої рогатої худоби — в 11,2, свиней — в 7,1 рази більше.
Під номінальним паритетом розуміють співвідношення індексів зміни цін насільськогосподарську продукцію до індексів зміни цін на продукцію, щоспоживається сільським господарством. Отже, виходячи із сутності реальногопаритету, номінальний паритет передбачав у вказаних співвідношеннях одиницю.
Аналіз показав, що у США в 1988 р. порівняно з 1912 р. ціни насільськогосподарську продукцію зросли в 6 разів, а ціни на товари і послуги, щонадавались йому, — майже в 12 разів. Тобто номінальний показник паритету в СШАстановив 0,54.
В Україні в листопаді 1998 р. до 1990 р. індекс цін насільськогосподарську продукцію склав 0,72, а на засоби виробництва і послуги,що надавалися сільському господарству — 3,52. Тобто у нас номінальний показникпаритету становив лише 0,20.
Противники об’єктивної необхідності дотримання номінального паритету вАПК України посилаються на те, що навіть в США з 70-х років він бувпорушений. При цьому не береться до уваги саме головне, що в США у сільськегосподарство за роки дотримання номінального паритету був закладений такийвиробничий потенціал, який забезпечив темпи росту продуктивності праці у дварази більші, ніж в інших галузях народного господарства. Це і компенсувалоамериканським фермерам недостаючий до одиниці номінальний показник паритету.
Для українського сільськогосподарського товаровиробника, як зазначалося,показник номінального паритету в 1990-1998 рр. становив 0,20 при надзвичайновеликих темпах зниження продуктивності праці. Останнє зумовлено тим, щокапіталовкладення у виробничу сферу сільського господарства в 1997 р. проти1990 р. скоротилося в 14,7 рази. У зв’язку з цим жива праця почала витіснятиуречевлену. Так, у багатьох господарствах цукрові буряки через дорожнечутехнічних засобів збирали вручну.
Отже, проводити аналогію в недотриманні номінального паритету у США і внашій країні абсолютно невірно. Це зумовлено і тим, що сільськогосподарськіпідприємства країни з розвинутою ринковою економікою вузькоспеціалізовані, анаші — багатогалузеві і значна частина матеріальних ресурсів (насіння, кормитощо) виробляється безпосередньо у господарствах і здорожчення їх черезекоефект не враховується при традиційному дотриманні паритету цін. Без усуненнянадвеликого диспаритету у вітчизняному АПК неможливі нормальні товарно-грошовівідносини, адекватні ринковим умовам які б сприяли ефективному функціонуваннютоваровиробників будь-яких форм господарювання.
Ціноваполітика повинна здійснюватися на основі вільного ціноутворення у поєднанні здержавним регулюванням та посиленням антимонопольного контролю за цінами наматеріально-технічні ресурси, енергоносії і послуги, що надаютьсятоваровиробникам за умов запровадження єдиної методології ціноутворення наоснові концепції ціни виробництва.
Основним механізмом системи державного цінового регулювання повинна статиучасть товаровиробників у державних цільових і регіональних програмах.
Удосконалення цінової політики повинно спрямовуватися:
на першому етапі— на створення, як мінімум, умов простого відтвореннявиробництва продукції в основних галузях сільського господарства на основізапровадження цін підтримки (заставних цін) на квотовану в межах продовольчоїбезпеки країни сільськогосподарську продукцію;
на другому етапі — на стабілізацію і створення економічних передумов длярозширеного відтворення на основі дотримання цінового паритету шляхом вільногоціноутворення та, при необхідності, введення еквівалентних цін (цін розширеноговідтворення).
Державними програмами щорічно визначатимуться види та обсяги(квоти) продукції, рівні цін підтримки та еквівалентних цін. Визначені обсягинеобхідної продукції розподілятимуться між товаровиробниками шляхом квотуванняна конкурсній основі. Решта продукції реалізовуватиметься за ринковими цінами.
Ціни підтримки визначаються на основі нормативної галузевоїсобівартості та мінімального прибутку.
Для забезпечення цінового паритету запроваджуватимуться еквівалентніціни, що формуватимуться на основі галузевих нормативних витрат і середньоїнорми прибутку (в галузях, які обслуговують агропромисловий комплекс) наавансований у виробництво капітал. 3 цією метою створюватиметься фонд державноїпідтримки цін і доходів в агропромисловому комплексі та передбачаютьсявідповідні кошти в державному і місцевих бюджетах для регулювання цін підтримкита еквівалентних цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників.
При наявності протягом року значних темпів інфляції необхідно здійснюватищомісячну індексацію цін підтримки та еквівалентних цін на рівень інфляційногозростання сукупних витрат виробництва.
Регулятивну функцію забезпечення ринкової рівноваги попиту іпропозиції, а також стабілізації продовольчих фондів та споживчих цін повиннавиконувати товарно-кредитна корпорація (ТКК) із необхідними запасамисільськогосподарської продукції, продовольчих товарів і коштів.
Для дотримання еквівалентності міжгалузевих відносин між сільськимгосподарством і переробними галузями АПК слід розширити мережу узгоджувальнихкомісій по цінах і доходах у сировинних зонах інтегрованих формувань. До складуузгоджувальних комісій по цінах і доходах включити представників від виробниківсировини, переробних підприємств та торговельних організацій, професійнихспілок, організацій по захисту прав споживачів та незалежних експертів.
Кожний сільськогосподарський товаровиробник, виходячи з ціни реалізаціїпродукції, має визначити для себе поріг продуктивності беззбитковоговиробництва. За розрахунками, у сучасних умовах в середньому в Українібеззбиткове виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах можна матипри надоях близько 7 тис.кг, великої рогатої худоби — присередньодобових приростах понад 1 кг, свиней — при приростах 450-500 г.
Нині в АПК країни існує надзвичайно важлива проблема інфраструктуриринку. У нас повністю зруйнована так звана адміністративно-командна системареалізації продукції (яка передбачала визначення рівня закупівельних цін,обсягів реалізації продукції через систему договорів контрактації, доставкупродукції на заготівельні пункти, авансування тощо) без своєчасної заміни їїбажаною ринковою системою.
Ціни на сільськогосподарську продукцію в даний час переважновизначаються, як це передбачено ринковими умовами, згідно з попитом іпропозиціями. Загальновизнано, що індикатором цін має стати біржова торгівля. ВУкраїні у 1998 р. зареєстровано 223 біржі, що більше ніж у Європі та США. Протеобсяги біржової торгівлі у 1997 р. в загальних обсягах реалізації відповідноїпродукції сільськогосподарськими товаровиробниками України становили по зернулише 1,3 %, соняшнику — 3,1 %, цукру — 5,6 %. За цих умов вітчизняні біржі не єіндикатором цін на сільськогосподарську продукцію. У багатьох випадках вонинижче рівня цін позабіржової торгівлі. Ці незначні обсяги реалізації продукціїна умовах спот та форвард не репре-зентативні генеральній сукупності товарів.
Потрібно чітко визначитися, що індикатором цін є біржова торгівля наумовах ф’ючерсу, якого у нас на аграрному ринку ще немає. За умов ф’ючерсукількість продукції за контрактами (торгівля здійснюється не реальним товаром)продається і купується в десятки, сотні разів більше, ніж виробляється в країніконкретного виду товару. Крім того, ф’ючерс передбачає часткове перенесенняризику з товаровиробника на покупця шляхом залучення спекулятивного капіталу таздійснення процесу хеджування.
У процесі створення нової ринкової інфраструктури необхідноорганізовувати торгові доми, продовольчі оптові ринки; розробити вітчизняністандарти, гармонізовані із світовими, налагодити систему сертифікаціїпродукції; аналітико-інформаційне забезпечення суб’єктів ринку (організація службицінового моніторингу, забезпечення прогнозно-аналітичною інформацією).Відділення ціноутворення та інфраструктури ринку тривалий час два рази на рікрозробляє прогнози по 13 ринках агропродукції.
Відділенням ціноутворення та інфраструктури ринку Інституту аграрноїекономіки УААН розроблені методичні підходи на основі концепції цінивиробництва та щоквартально розраховуються на нормативній базі конкретні рівнізаставних і еквівалентних цін.
Проте в існуючих умовах досягти бажаних позитивних зрушень в АПК країниможна лише завдяки системі економічних важелів: реструктуризаціїзаборгованості, обумовленої диспаритетом цін, елементарної еквівалентності цін,життєздатної кредитної та податкової системи і в завершення введення положеньпро банкрутство господарств. Крім того, треба вирішити проблему внутрішньогоспоживчого ринку через підвищення катастрофічно низької купівельноїспроможності населення.
Без введеннятакої системи економічних важелів сільськогосподарське виробництво буденаближатися до натурального виробництва, що поставить під загрозу харчуванняміського населення країни.
Список літератури1. О.М. Шпичак. Ціноутворення та інфраструктура формування ринковихвідносин в АПК. // Економіка АПК №1. – 1999р., с. 44-47.
2. А.В. Фурса. Ціноутворення на цукросировину в умовах формування ринковихвідносин. //Економіка АПК №7. – 2000р., с. 87-89.