Реферат: Интеграция Украины в мировое хозяйство

План:

ІнтеграціяУкраїни у світове господарство

1.  Об'єктивні основи зовнішньоекономічнихзв'язків України

2.  Основні напрями, форми і суб'єктизовнішньоекономічних відносин України

3.  Роль економічної реформи в інтеграціїУкраїни у світову економічну систему

4.  Література

Об'єктивні основизовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудованезалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство наорганізаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправностіта взаємної виго­ди у співробітництві.

Дипломатичневизнання молодої Української держави більшіс­тю країн світу прискорює йурізноманітнює розвиток її зовнішньо­економічних відносин. Однаковою мірою цестосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСРі переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринковоїекономіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивнанеобхідність інтеграції України у світове господар­ство і розвитку їїміжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання унаціональній системі відтво­рення міжнародного поділу праці для прискоренняпереходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багат­ствасуспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефектив­ної структуриекономіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України усвітове господарство охоплюють та­кож комплекс екологічних проблем, щорозв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічнихвідносин від­криває додаткові можливості у створенні належних умов для задо­воленняжиттєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивноюнеобхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку ЇЇзовнішньоекономічних відносин існу­ють і об'єктивні можливості для такихпроцесів. До них насампе­ред належить економічний потенціал нашої країни, щодає підста­ву для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивноюможливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізмузовнішньоекономічних зв'язків, по-пер­ше, на макрорівні — загальнодержавному;по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональномумакрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічнихміжнародних організаціях 00Н і регіональних економічних об'єд­наннях типуЧорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єк­тивної необхідності таоб'єктивних можливостей входження Украї­ни у світове господарство робить цейпроцес закономірним.

Відомо, щоенергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти йогоУкраїна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження новихсучасних екологіч­но чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, нарозвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшисьвітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягнен­нямивисокорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зов­нішньоекономічнихвідносин зробити це практично неможливо.

В умовах формуваннясучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становитиякісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово,цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючизовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економіч­них інтересів.

Україна має якприродні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні,організаційно-економічні основи для участі в МПП, Слід зауважити, що вгеологічному і гідрогеологічному ас­пектах територія України слабко вивчена,зокрема її глибинну бу­дову досліджено лише на 10 відсотках території,

З історичних джерелвідомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній територіїУкраїни, завжди підгримували еко­номічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож зогляду на власні куль­турні та історичні традиції Україна має всі можливостідля того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвиткупродуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільшесприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди,вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу,електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значнийекономіч­ний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками іпотужностями продуктивних сил Україна може бути гідним парт­нером у світовихекономічних зв'язках. Наявний науково-техніч­ний потенціал дасть змогу Україніза сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого рядунауково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну полі­тикуна включення в систему світових господарських зв'язків.

Організаційно-економічнічинники включення України в систе­му сучасного МПП за своїм змістомвідображають ступінь розвит­ку процесів концентрації, спеціалізації, коопераціїй комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнарод­нихекономічних зв'язків.

Створеннявиробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межаходнієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересівкраїни — суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузейїї націо­нальної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціаліза­ціята кооперація характеризують економічно доцільну й раціо­нальну організацію(територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Разом з тим є певніобмеження у розвитку процесів концен­трації та спеціалізації. Відомо, щонадмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих наекспорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність яквід світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у ко­лишньомуСРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на ЇЇтериторії завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стануїї зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежностіприпадає на ко­лишні республіки СРСР.

Характернакопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з їїорієнтацією на фондоємні види продукції вимага­ють значних інвестицій у базовігалузі економіки України на від­шкодування та якісне оновлення фондів. Так, у1990 р. ступінь зно­су основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, утому числі в промисловості — 50, 3, у сільському господарстві — 26,2, у будів­ництві— 62,8 відсотка. За такої ситуації структурна трансформа­ція економіки Україниперетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку івизначення її місця в системі МПП.

Складність ірозмаїтість соціально-економічних факторів вклю­чення України в системусвітових господарських зв'язків детермі­нується перехідними виробничимивідносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. Наміжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визнача­єтьсяїх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасномувзаємозалежному світі розвиток соціально-еконо­мічних чинників МПП нівелює їхнівідмінності в окремих національ­них господарствах, і цей факт дослідникипов'язують з формуван­ням однотипної за своїм соціально-економічним змістомсистеми світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарю­вання,активізується державне регулювання певних напрямів роз­витку економіки,виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше,подібність змісту економічних ба­зисів більшості країн, що беруть участь у МПП;по-друге, природ­ний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніхнаціо­нальних економічних інтересів, а й інтересів світового співтова­риства вцілому.

Нерозвинутістьринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значногопідвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців,оволодіння прин­ципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд зтакими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадоб­ляться Українідля визнання її розвинутими країнами як рівно­правного партнера.

Особливостіоб'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насампередтривалою відсутністю національ­ної державності та можливості провадитинезалежну економічну політику.

Основнінапрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Єдинийнародногосподарський комплекс колишнього СРСР ви­давався за такий, щозабезпечує переваги для всіх республік — не­залежність від коливань кон'юнктурисвітового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф провисокий ступінь коопе­рації між республіками. Насправді ввезення-вивезеннятоварів ко­ливалося в межах від 12 відсотків в Росії до ЗО відсотків уВірменії.

Державно-монопольнаструктура зовнішньої торгівлі колишньо­го СРСР, переважно сировинний характерекспорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливимипередусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від між­республіканськихпоставок і які володіли експортним потенціалом.

Етапною правовоюосновою для розширення зовнішньоеконо­мічних зв'язків незалежної України сталиДекларація про держав­ний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Актпроголошення не­залежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, КонституціяУк­раїни (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань еко­номікислід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.);про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створеннядержавного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземніінвестиції (13 березня 1992 р.), Де­крет Кабінету Міністрів України «Прорежим іноземного інвесту­вання» (20 травня 1993 р.); Закони України пропромислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режиміноземного інвес­тування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісноїконку­ренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.

Важливими правовимидокументами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків Українистали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися натериторії колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Пів­денноїАмерики, Азії, Африки.

З колишнімиреспубліками СРСР Україна провадить переговори щодо розв'язання економічних іфінансових проблем, питань па­ливно-енергетичного комплексу, транспорту ізв'язку, нравонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширенняекономічного простору е горизонтальні зв'язки між безпосередні­ми виробникамитоварів, а також між державами. При цьому тіль­ки за умови безмежностіекономічного простору складаються ефек­тивні господарські зв'язки. До того жстабілізація економіки, ради­кальні зміни інституціональних структур, збалансованістьтоварної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабахдержав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації сис­теми прийняттярішень і фінансовою дисципліною існує найтісні­ший зв'язок, який і зумовлюєформування внутрішніх ринків мо­лодих держав, що є передумовою створеннясправді ринкового між­державного середовища.

Для Україниважливими є двосторонні угоди і договори з держа­вами — колишніми республікамиСРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливістьсамим встанов­лювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків,форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. За­галом угодимають виробляти економічний механізм реалізації інте­ресів України та їїпартнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Процес формуваннянаціональних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР,породжує об'єктивну необхід­ність і водночас створює можливість фундаціїміждержавної ва­лютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодженняцивілізованих та рівноправних валютних відносин.

Перехід урозрахунках на ВКВ поставив питання про нову орга­нізацію співробітництва.Вихід на прямі економічні зв'язки між під­приємствами поглибив, але вже нановій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Протесьогодні потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахункахза товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а дляпогашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгостроковікредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної формитоваровідносин, як бартер.

У процесі створеннянових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованогорозпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельніпідприєм­ства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталенихгосподарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метоюстворення економіки відкритого типу, інтегрованої в євро­пейський і світовийекономічний простір.

Розробка іпослідовне втілення в життя єдиної національної гео-політичної стратегіїсприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв'язків України ірозширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків наглобальному рівні.

Колишні зв'язкиУкраїни зі східноєвропейськими країнами від­бивали лише міждержавний обмінпродукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованоївалюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економікина ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'яз­ків узалежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимутьдва взаємозалежних сегменти,

По-перше, цевизначення параметрів співробітництва на між­державній основі через погодженняміж урядами контингентів вза­ємних поставок. Це мають бути форми торгівлі,насамперед стра­тегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми,пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися завалютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слідпогашати за домовленістю сторін (ва­лютними товарами або ВКВ),

По-друге, — церозвиток відносин на рівні прямих зв'язків під­приємств, об'єднань,кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібнихвідносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів увизначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльностівиробничим ланкам. Останні повинні погоджувати не лише предмет співробітництва,а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкийвихід товаровиробників на ри­нок, наповнення його товарною масою створятьпередумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що врозрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валютикраїн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют івведені часткова, а потім і пов­на конвертованість їх, тоді зросте потреба встворенні спільних банків, які з балансову вати муть торговельні операції міжпартнера­ми. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщовони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливостіспівробітництва.

Отже, перехідУкраїни на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язківсприятиме зміцненню зони взаєм­ного економічного тяжіння східноєвропейськихдержав і України.

Співвідношеннязгаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів по-різному, залежно відприйнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати новіформи співробіт­ництва, Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сег­менти.Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на дво­сторонні зв'язки.

Якщо Україна приймевідповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва.Йдеться про інвестиційну сфе­ру, створення спільних підприємств за кордоном,особливо в при­кордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, ос­кількиугорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції,

Щодо розвиткуторгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків України з державамирозвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, доцільно було бспрогнозувати пла­тіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність відімпор­ту з третіх держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо вміждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динамікаплатіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов дляпоступового, без різких соціальних потрясінь, розв'язання проблем виробництв,що працюють на привізній си­ровині, і від спроможності самих товаровиробниківперепрофільовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбу­тися вузькоїгалузевої спеціалізації; по-друге, від власних мате­ріальних і золотого запасівта резервів ВКВ; по-третє, від співвідно­шення курсів національних валют, щозалежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної політики Національного банкута товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної ре­формив Україні.

Розробка програмстабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінкуможливостей сучасного експорт­ного потенціалу України і першочергових, такзваних критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонуван­няспільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільнихекономічних зон.

З урахуваннямпотреб наших партнерів за кордоном та можли­востей диференційованого стимулюваннятих виробництв, що ста­новитимуть основу експортного сектора економіки України,доціль­но було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючігосподарські об'єкти та створення іноземними інвес­торами фірм на територіїнашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддаєперевагу організаційно-еконо­мічним відносинам високого рівня, а нелібералізації умов для за­лучення іноземних інвестицій.

Подібні формиекономічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво сучасних технологій,надали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України,забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Щостосу­ється контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід дооподаткування і видавання ліцензій, контроль за додержанням сані­тарних таінших умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземнихінвестицій та інші заходи, успішно застосову­вані в цивілізованих країнахсвіту, прийнятні і для України.

Сприятливегеографічне розташування, значний потенціал об­робної промисловості йперспективний експорт сільськогосподар­ської продукції слід враховувати під часрозробки програми стабі­лізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язківУкраїни. Треба також пам'ятати, що: 1) торгівлю готовою продукцією на світовомуринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємногообміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3)матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національнимринком, Отже, одним із стра­тегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетнезалучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої коопера­ції,взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау,промисловими зразками тощо.

Розвитокміжнародної кооперації потребує стимулів з боку дер­жави — звільнення окремихкатегорій товаровиробників від мит­ного оподаткування та ліцензування чиквотування, надання кре­дитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючихдля ек­спортної продукції, практикувати застосування імпортних техно­логій іновітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки,зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний,тому розв'язати завдання роз­витку передових технологій без зв'язків іззовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтованастратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'яз­ків України підпорядковуєтьсяраціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки —подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагрома­дженнювалютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзномузовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованостібюджету і платіжного балансу.

Подальшудецентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринокчисленних дрібних учасників (кооперати­вів, малих підприємств тощо) гальмуєвідсутність спеціальної підго­товки значної частини персоналу. Щоб забезпечитиефективність зовнішньоекономічних зв'язків, слід оперативно формувати демо­кратичніполітичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичнукультуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологіярадикальних реформ оволо­діла суспільною свідомістю. Однією з актуальних єпроблема ство­рення широкої системи професійної підготовки і перепідготовкипрацівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньо­економічноюдіяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням цього завдання можуть спричинитипримноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальнізаклади зарубіж­них країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілкомвиправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчаннягромадян України і запрошення з інших країн спеціаліс­тів з маркетингу,валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Отже, розвитокзовнішньоекономічних відносин є не самоціл­лю, а одним з перевірених досвідомбагатьох розвинутих країн спо­собів подолання кризового стану економіки,виведення виробни­чого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні,під­вищення добробуту народу України.

Рольекономічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Міжнародний досвідпереходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальномурежимі запроваджують­ся економічні реформи, а потім відбуваються зміни вполітичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворили­сяпісля розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, ос­кільки тут свого часуекономічні перетворення не просто недооці­нювались, а й запізнились івідірвалися від політичної сфери.

Успішний розвитокзовнішньоекономічних зв'язків має грунту­ватися передусім на кардинальнихзмінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічнізв'язки — не па­сивний елемент в еволюції національної економіки, вони можутьактивно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструю­вати гнучкий ідинамічний механізм, який регулював би інтегра­цію економіки України у світовийринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, безінтеграції економіки України у світову економіч­ну систему неможливо досягтивисокого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхомздійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економікиколишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економікучерез вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньо­економічну діяльність,— безперспективний шлях для України. Ор­ганізоване входження колишніх республіку світове співтоварист­во із суто політичних міркувань є досить проблематичним,оскіль­ки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшу­ється ізростає значення горизонтальних зв'язків у процесі ство­рення нової системивиробництва благ,

Основнимихарактеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельностізайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використанняфірмами і корпора­ціями нових форм фінансової діяльності як ефективнихінструмен­тів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощаджен­нями;інформаційна революція, яка все більше поширюється і змо­же змінити увиробництві ресурси.

Дослідникифункціонування «швидких» економік високорозви-нутих країн помітили,по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини;по-друге, збільшення кіль­кості підприємств, які працюють за «швидкимциклом», коли про­цеси проектування і випуску продукції поєднуються, аможливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають;по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.

«Швидкі»економіки мають змогу збільшувати темпи свого роз­витку не стільки за допомогоюнових виробничих технологій, скіль­ки завдяки оперативнішому здійсненню всіхуправлінських опера­цій і скороченню часу для прийняття рішень, обробкиінформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний механізм.

Отже, для України,як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїйдержавно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією всвітову економіку, Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати«швидкі» економіки ніхто дати не може, проте «підтягнутися»до них можли­вість є.

Назвемо принаймнітри можливих напрями ефективної адап­тації України до міжнародного поділупраці:

1) участь узагальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватись. Перехіддо ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишньогоСРСР до євро­пейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, якігалузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціа­лізаціїУкраїни,'Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економікиодночасно окреслить пріоритетні зміни в на­родному господарстві України;

2) визначенняспецифічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, якістановитимуть взаємний інтерес;

3) підключення дозагальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо унауково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацюванняперспективної програми вибірко­вої спеціалізації українського експорту на новихконкурентоспро­можних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК(з урахуванням принципу розумної достатності), що стане під­ґрунтям длярозвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодніУкраїна спроможна будувати свої зовнішньоеко­номічні відносини навзаємовигідних умовах, Актуальним є здій­снення переговорів з метою визначеннястатусу України як краї­ни, що розвивається, та вироблення її власної чіткоїпозиції у Між­народному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та роз­витку,Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, аджеці чотири організації є ключовими в міжна­родному фінансовому, торговельному ісоціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості Українищодо залу­чення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання пев­нихторговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту на­ціональної індустріїта сільського господарства тощо,

Високий рівеньконкуренції на світовому ринку, гнучкість стра­тегії й тактики товаровиробниківпотребують створення в Україні структурі які б забезпечували і координувалифункціонування зов­нішньоекономічного комплексу, а також, усієї інфраструктуризов­нішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслу­говування,судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформазовнішньоекономічного комплексу не може здій­снюватись у відриві відреформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країнипринципове значення,

Щодо пріоритетності у партнерахсвітогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсьпостійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країнта міжнарод­них організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарст­вомає два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загаль­носвітовийекономічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насампередєвропейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі зколишніми республіками Союзу, особливо з Росією.