Реферат: Американський неолібералізм. Монетаризм

МІЖРЕГІОНАЛЬНААКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУТА БІЗНЕСУ

Цареградського Євгена

РЕФЕРАТ

на тему:

Американськийнеолібералізм. Монетаризм.

Київ 1999

Зміст:

Вступ

Монополізаціяекономіки, виникнення державно-монополістичної форми власності, усесвітняекономічна криза 20 — 30-х рр. Поставили під сумнів основні постулатиортодоксального неокласицизму. У цей час формується теорія неолібералізму — течії в неокласичному вченні, що означає можливість часткового, обмеженоговпливу держави на економіку. Це свідчить про пристосування ідей лібералізму донової дійсності, та про початок нового етапу його розвитку.

1. Неолібералізм.

1938 р. в Парижівідбулася перша Міжнародна конференція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якійбуло сформульовано теоретичні засади неолібералізму.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищаєпринципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи.Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічномузростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності.Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої накласичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції іздійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодосоціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілусуспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяєїї розвитку.

Неолібералізмрепрезентований багатьма школами, що з них найвідомішими є лондонська (Ф.Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька(М. Алле).  

Американськийнеолібералізм. Кейнсіанський варіант управління економікою методом грошовоїемісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв швидкому економічному зростанню, алене міг забезпечити безкризового розвитку, повної зайнятості, подоланняінфляції. Задовго до початку 70-х рр., коли світ зазнав чергової глобальноїкризи, представники неокласичної школи прогнозування її. Вони доводили, що«Велика депресія» 1929-1933 рр. Була не результатом вільногопідприємництва, як стверджував Кейнс, а наслідком провалів у тій сферідіяльності, за яку були відповідальні уряди: грошова політика (емісія грошей)та надмірні держані витрати, що призвели до розладу фінансової системи, докризи, інфляції і безробіття.

На підставі свогопереконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежитидержавне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей,кількості грошей в обігу і запасах,  а також забезпечити збалансуваннядержавного бюджету та встановити високий банківський процент. На думкупредставників неоліберальної опозиції кейнсіанство, контроль за грошовою масоюмає підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його діїлежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточносформульована Д. Рікардо.

2. Монетаризм.

Поєднанняпідходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувалоособливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму.

Значний вплив наформування монетаризму справили теорії американських економістів 20 — 40-х рр. Г.Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширення монетаризм якваріант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х — початку 50-х рр. Вінстав реакцією на тривале ігнорування економічною наукою грошових факторів іїхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.

Цей періодхарактеризувався виникненням низки монетарних те­орій, що пояснювали природуциклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільшобгрунтованою та пе­реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської»)школи М.Фрідмена.               

Позитивний внесокмонетаризму в економічну теорію, і передов­сім в теорію грошей, полягав уретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарнийсвіт, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики нарозви­ток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитноїполітики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Мілтон Фрідмен (1912) народився у Бруклінів сім'ї вихідців з України. 1932 року закінчує навчання в університетіРатгерса, де опанував дві науки —математику та економіку. Його вчителями зекономічних дисциплін були лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж.Стіглер, а також майбутній президент Федеральної резервної  системи США А.Бьорнс. Це сприяло формуванню ін­тересів Фрідмена і вплинуло на його рішенняпро продовження вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького уні­верситету,де 1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичнихпоглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та Дж.Вінер, що займалися визна­ченням шляхів виходу економіки з кризи з допомогоюнеокласич­них підходів

Згодом МілтонФрідмен — переходить до Колумбійського універ­ситету, де має змогу отримуватистипендію. Тут він співпрацює з автором Теорії ділових циклів Мітчеллом. 1937р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці наукового проектуНаціонального бюро економічних досліджень. Під час війни працював у державно­муказначействі, потім у відділі військових досліджень Колумбійсь­когоуніверситету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з проб­лем філософії.

З 1948 р. М.Фрідмен працює в Чиказькому університеті, де займається методологічнимипроблемами суспільних наук, проблема­ми правових відносин (захистив докторськудисертацію), грошей і ціноутворення. Він був президентом Американськоїекономічної асоціації, радником президента з економічних питань, членом ред­колегійбагатьох економічних видань.

Йому належитьпонад 250 праць, серед них 27 книжок. Основ­ні — «Нариси позитивної теорії»(1953); «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія функції споживання» (1957),«Програма монетарної стабілізації» (1959), «Теоретичні основи аналізукредитно-грошової системи» (1970), «Гроші й економічний розвиток» (1973),«Безробіття, проти інфляції? Оцінка кривої Філліпеа» (1975), «Теорія цін»(1978), «Монетарна історія США, 1867—1960» (1981) (у співавторс­тві), «Нарисипозитивної економіки» (1975), «Вільні вибирати» (1980), «Особистий погляд»(1981). Саме в цих працях сформульовано основні теоретичні положеннямонетаризму.   

Фрідмен бравучасть у розробці програми Республіканської партії, був автором та ведучимпопулярної телепрограми «Свобода вибору».                

Його широкомукругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичнийнапрямок в економічній теорії.

Шлях МілтонаФрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристськоїшколи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою.теоріїкапіталізму як саморегу­лювальної системи, з формулюванням монетаристськоїдоктрини, котру  було визнано антиподом кейнсіанської системи державноговтручання в економіку.

Методтеоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським,заснованим на емпіричних та ста­тистичних узагальненнях.

Позитивізм теоріїМілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичнезастосування.

Суб'єктивізмФрідмена (як одна з ознак належності до неокласи­чного напрямку в економічнійтеорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивівповедінки людини) в різних економічних ситуаціях,.наприклад уситуації.«інфляційного очікування». Психологічні фактори, на, його думку, — церівноправ­ні складові врівноважування економічної системи.

Багато положеньйого теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базіприпущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Вінвикористовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Йогомонетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які маютьсамостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрід­менрозглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію вінхарактеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливістьгрошей».           

Важливимпринциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму,за Фрідменом, є визнання необхід­ності економічної свободи, що зумовлює всіінші свободи в суспіль­стві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідеясуспільної рівноваги, є невід'ємною від ринкової системи, що перебуває в про­цесіпостійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системизалишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільногожиття, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки.

Ідея економічноїсвободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку тазменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і єматері­альною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».

Державневтручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, щосприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткостроковуперспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинитивідхилення від вибра­ного напрямку.

Отже, основний принципмонетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.

Економічніідеї М. Фрідмена. У середині 50-х рр. Фрідмен ви­ступає з ініціативою перегляду підходівдо економічного аналі­зу. Він та його послідовники,Р. Кейган, Д. Фенд, Р.Селден та інші, запропонували протилежний кейнсіанському погляд на приро­дурозвитку капіталістичної економіки, оптимістично оцінивши її перспективи.

Нове вчення булоспочатку негативно сприйняте академічними колами, оскільки монетаристи піддалисумніву Основні положення та висновки Дж. М. Кейнса про необхідність державногорегулю­вання процесу розширеного відтворення методом грошових шоків, тобтофактично заперечили доцільність використання кейнсіанських форм активноговтручання держави в економіку, які добре заре­комендували себе на практиці.Однак коли централізм в обох систе­мах — капіталістичній та соціалістичній —почав виявляти свої недоліки та суперечності, теорія монетаристів починаєпривертати до себе все більшу увагу і в 70-х рр. (під час світової стагфляції)на­буває широкого визнання.

Ідеї Кейнса проте, що основним завданням економічного розвит­ку є забезпечення максимальногорівня зайнятості, монетаристи на чолі з Фрідменом протиставляють ідеюзабезпечення стабільності економіки.

Іще в ранніхпрацях Фрідмен виступав проти кейнсіанського ро­зуміння основ циклічногорозвитку та динаміки національного до­ходу» яке базувалось на ідеїстабілізуючого впливу інвестиційних процесів та споживання (ефективногопопиту).

Кейнс стверджував, що циклічністьзумовлюється недостатнім сукупним попитом, і для стабільного розвитку маєзначення лише стійкий попит на гроші. Державне регулювання полягає в стимулю­ваннісукупного попиту, який зростатиме разом із випереджаючим зростанням  грошовоїмаси   (контрольована інфляція).    Нарощування державою грошової маси збуджуєпроцеси інвестування, сприяє зростанню обсягів виробництва, забезпечуємаксимальну зайнятість.

Фрідмен,спираючись на базу даних з економічної історії США, доводить, щоциклічністьекономічного розвитку має грошову природу: саме зростання грошової маси вобігу провокує інфляцію. Тому грошова сфера, пропозиція грошей мають бутиосновними об'єктами державного контролю.

Інфляція. За Кейнсом, кількість грошейу обігу не впливає на механізми цінового ринкового саморегулювання. Тому дляКейнса інфляція не становила суттєвої проблеми. Вона розглядалась ним якприйнятна плата за зайнятість. За визначенням Кейнса, спровокова­на емісієюінфляція навіть необхідна як додатковий генератор ефек­тивного попиту, і лишетоді коли виробництво сягає критичних меж розвитку, інфляція може перетворитисьна справжню, але держава завжди може контролювати цей процес.

Монетаристи начолі з Фрідменом уважали, що, використовуючи модель Кейнса, держава можевпливати лише на сукупний попит, фінансуючи його за рахунок власних доходів,які покриваються за рахунок інфляції.

Зростаннягрошової маси в обігу понад потреби ринку породжує невідповідність між попитомна гроші та їх пропозицією, і як наслі­док, негативно впливає на ціновукон'юнктуру, заробітну плату й зайнятість. Держава не може вплинути на обсягитоварної пропози­ції, а тому не може забезпечити рівноваги між попитом іпропозиці­єю. Проблеми, які виникають під час інфляції, розладнують ринко­виймеханізм, і держава вже не може регулювати суспільне вироб­ництво інакше, ніжзастосовуючи надзвичайні заходи.

Отже, на думкуФрідмена,першопричиною інфляції є форсова­на емісія грошей, яка ініціюєпроцес її розгортання. Інфляція є явищем грошового порядку, і боротьба з неюможлива лише у сфері грошового обігу.

Серед іншихпричин інфляції Фрідмен називає і політику дефі­цитного бюджетногофінансування, і контроль за ставкою процента, і кредитну експансію, і заходидержави щодо соціального забезпе­чення за рахунок прогресивного оподаткування.Та всі ці чинники є, на його думку, або похідними від емісії грошей, аботакими, що по­требують додаткової емісії.

Він розробляєтеоретичні підходи до формування економічної політики державного регулюваннягрошового обігу.

Кількіснатеорія грошей. Держава, яка має на меті сприяння ринковій стабілізації, на думкуФрідмена, може скористатись лише одним інструментом впливу на економіку —грошовою емісією.

Ще в ранніхпрацях Фрідмена було сформульовано«грошове правило» збалансованоїдовгострокової монетарної політики держави, згідно з яким збільшення грошовоїмаси має бути системати­чним, стабільним і планованим процесом, незалежним відкон'юнк­тури та циклічних коливань.

Виходячи з того, що недостатнякількість грошей у обігу призво­дить до кризи виробництва, а надлишкова — доінфляції, Фрідмен запропонував визначати оптимально необхідну кількість грошей,яка б не впливала на їхню вартість і ціни, тоді не існуватиме загрози інфляції.

Оптимальнукількість грошей у обігу він пропонує визначати за допомогоюрівнянняобміну, відповідно до якого загальна ціна створеного в межах країнипродукту має дорівнювати розмірам грошової маси, помноженої на швидкість обороту.Вартісну оцінку обсягів виробництва відображено у валовому національному проду­кті.Фрідмен доводить, що між Динамікою грошової маси і динамі­кою національногопродукту існує стійкий кореляційний зв'язок, Тому грошова емісія має бутиорієнтованою на приріст ВНП.

Фрідмен пропонуєпідтримувати темп приросту грошової маси: готівки (чеки, банкноти, вклади дозапитання і т.ін.)— на рівні 3-х % на рік; потенційних грошей (строковихвкладів і облігацій державних позик) — на 1 %. У цілому приріст не може бути біль­шимза 4—5 % щорічно, виходячи з тенденції до сповільнення швидкості оборотугрошової одиниці та стабільності приросту наці­онального продукту в США затривалий період. Темпи середньоріч­ної інфляції не повинні перевищувати цихпоказників, оскільки мо­жливе розкручування інфляційної спіралі.

Такий підхідзабезпечуватиме стабільну грошову кон'юнктуру.

Ставкапроцента,Фрідмен вказує, що в центрі кейнсіанської моделі перебувають інвестиції якстабілізатор циклічного розвитку. Тому ця модель передбачає регулюючий впливдержави на норму процента за кредит з метою стимулювання інвестиційнихпроцесів.

На думкуФрідмена, регулювання ставки процента є використан­ням інфляційних процесів накористь держави для покриття її витрат. Адже регулювання ставки процентазв'язане з грошовою емісією.

За наростання кризових явищЦентральний банк збільшує грошову пропозицію і знижує ставку процента,стимулюючи інвесту­вання. Зростання інвестицій веде до підвищення зайнятості,збіль­шення ВНП та доходів, проте призводить до нового збільшення попиту нагроші, тобто проблема задоволення грошового попиту за­лишається невирішеною.

Фрідмен бачитьцей недолік кейнсіанської схеми і зауважує, що саме завдяки регулюванню ставкипроцента грошовий попит ніколи не буде стабільним. За цих умов зростаннягрошової пропозиції спричинятиме негайну реакцію ринку: відбудеться зростанняцін на товари та послуги. Така політика регулювання попиту на гроші вдовгостроковому періоді призведе до того, що держава буде змуше­на здійснюватифактично інфляційне фінансування. Тому держава має контролювати пропозиціюгрошей, а не попит на них, і необ­хідність у регулюванні кредитної ставкивідпаде.

Фрідмен уважав, що нормапроцента як ціна кредитних грошей визначається співвідношенням попиту на них іїхньою пропозицією. Він стверджував, що попит на гроші є об'єктивно стабільнимі зв'язаним із динамікою основних економічних показників — вало­вогонаціонального продукту, національного доходу, реальних до­ходів на душунаселення, зайнятості та ін., тобто зв'язок між ВНП і грошовою масою єтіснішим,.ніж між ВНП і ставкою процента.

Якщо пропозиціягрошей (а не попит на них) буде регулюватись державою і якщо вона також будеорієнтованою на основні еконо­мічні показники, то ставка процентавстановлюватиметься ринком і сприятиме активізації механізмів саморегулюванняекономіки.

Звичайно, суттєвий вплив наставку процента справляють і інші чинники, зокрема співвідношення кількостігрошей, що перебува­ють у сфері обігу, та грошей, які зберігаються на рахунках(відкла­дений попит) і, потенційно є джерелом кредитування і неконтрольованогозбільшення кількості грошей у обігу. Але, ринок може регулювати і цю проблему.Більше того, відкладений попит може відігравати роль «вбудованого»стабілізатора, за необхідності забез­печуючи поповнення каналів грошовогообігу.

Проблемазайнятості.Основним завданням державного втру­чання в економіку, на думку Кейнса, євирішення проблеми зрос­тання ділової активності, а відтак, зниження рівнябезробіття,

Аналізуючизалежність між зайнятістю та інфляцією, кейнсіанці посилались на «кривуФілліпса», яка ілюструвала існування зворот­ного зв'язку між заробітною платою,цінами та рівнем безробіття, між інфляцією та безробіттям. Виходячи з того, щозайнятість зале­жить від рівня заробітної плати, вони робили висновок, щопробле­му зайнятості можна вирішити за допомогою помірної інфляції, якадопомагає створити ілюзію зростання заробітної плати, а насправді заморожує їїна певному мінімальному рівні.            

Фрідмен доводить, що інфляція незабезпечує зростання зайня­тості. Критикуючи висновок про те, що з допомогоюполітики сти­мулювання попиту, тобто інфляції, можна «купити» постійно низь­кийрівень безробіття, він стверджував: довготривалої залежності між рівнемінфляції та зайнятістю не існує. Робітники з часом зро­зуміють, що маютьінфляційний приріст заробітної плати, і сформу­люють нові вимоги до її рівня. 3іншого боку, підприємець теж швидко збагне, що підвищення попиту — наслідокінфляції, а не ре­альний приріст купівельної спроможності. Він скоротитьвиробництво й попит на робочу силу. Якщо темпи інфляції випереджатимутьзростання вимог до заробітної плати, то безробіття може певний час утримуватисьна низькому рівні. Але постійно підтримувати певний рівень зайнятості можналише ціною галопуючої інфляції, коли «ін­фляційне очікування» не встигає за їїтемпами.

Отже, прискоренняінфляції позитивно впливає на безробіт­тя лише тимчасово, головним її підсумкомє скорочення зайня­тості. Тому, на думку Фрідмена, слід боротись не збезробіттям, а з інфляцією.

Фрідмен формулюєконцепцію «об'єктивного, природного без­робіття». Він робить висновок, щозайнятості, як і виробництву, притаманна циклічність. Її природа криється внедостатній пропо­зиції грошової маси. Зменшення грошової маси — ознака криз тазастою, воно обов'язково супроводжується зміною кон'юнктури на ринку праці.Тобто безробіття він зв'язує з існуванням «об'єктив­ного» грошового попиту наробочу силу, розміри якого залежать від обсягів виробництва. Якщо намагатисьстимулювати цей попит з допомогою штучного впливу, то відповіддю станезростання цін, а не зайнятості.

Найкращимрегулятором зайнятості є ринок. Фрідмен наголо­шує, щорезерв робочоїсили забезпечує рівновагу, дозволяє швидко збільшувати зайнятість за умовпожвавлення виробництва, повніше використовувати виробничі ресурси, швидконарощувати товарну пропозицію і запобігати значному зростанню заробітної плати.Він уважає економічно виправданим 4—5 % рівень безробіття, оскільки соціальнезабезпечення такої кількості безробітних не становить проблеми для держави.

Фрідмен доходитьвисновку, що немає потреби в регулюванні рі­вня зайнятості. Інфляційно-бюджетната фіскальна спрямованість кейнсіанської політики стимулювання зайнятостіпризводить до ви­тискування ринкової економіки, скорочення приватного сектора,перерозподілу доходів на користь соціальної сфери, а головне, не сприяєвирішенню проблеми зайнятості. Тому слід допустити такий рівень безробіття,який забезпечуватиме використання ринку праці як стабілізатора кон'юнктури, забезпечуватимеоптимальний рівень заробітної плати.

Рівеньзаробітної плати. Коливання рівня безробіття Кейнс зв'язував із коливанням рівнязаробітної плати: зростання реальної заробітної плати веде до зменшеннязайнятості. Тому він пропону­вав визначати мінімальну заробітну плату йфіксувати її, а також заморожувати зростання заробітної плати з допомогоюінфляції.

На думкуФрідмена, рівень заробітної плати взагалі не підлягає державному регулюванню.Її розміри має встановлювати ринок за­лежно від кон'юнктури. Відтак необхідноскасувати закони про мінімальну заробітну плату ізаборонити профспілкам втручатися в процес її формування. У періоди кризвідбуватиметься скорочення заробітної плати, що у поєднанні зі зростаннямбезробіття сприяти­ме зниженню цін і стимулюватиме вихід із кризи. Отже,заробітна плата також стане своєрідним стабілізатором ринкової рівноваги.

Фінансоваполітика.Важливу причину інфляції Фрідмен убачає і в політиці дефіцитного бюджетногофінансування. Для покриття дефіциту бюджету держава здійснює додаткову емісіюінфляційних грошей, і цей процес згодом стає неконтрольованим.

Він звертаєтьсятакож до питання фіскальної політики, зазна­чаючи, що держава намагаєтьсявирішити проблеми, які сама і створює, за рахунок прогресивного оподаткування,перекладаючи їх на плечі високорентабельних підприємств, підриваючи основиекономіки.

Фрідмен виступаєз різкою критикою політики незбалансованого державного бюджету, визнаючи їїоднією з причин розбалансування механізмів ринкового саморегулювання, постійнодіючим фактором інфляції.

Водночас вінрекомендує утримуватись від неконтрольованої, спонтанної грошової емісії, якатакож є джерелом покриття бюд­жетного дефіциту та чинником інфляції. Федеральнарезервна сис­тема, яка акумулює резервні фонди комерційних банків і, регулю­ючинорму резерву, може впливати на їхню кредитну експансію, має припинитирегулювання кредитної політики комерційних банків, що полягає у частковомупокритті емісії комерційних банків за ра­хунок резервів і призводить доспонтанного збільшення грошової маси в обігу.                      

Таким чином,основні рекомендації Фрідмена випливають з його постулату, що подолати інфляціюможна лише з допомогою по­літики стримування — «реструктивної політики».Зменшення державних витрат сприятиме скороченню дефіциту державного бюджету,обмежить приріст грошової маси, уповільнить темпи інфляції. Це призведе дозвуження попиту, отже, зросте безробіття. Однак постійне затухання темпівінфляції зменшить інфляційні очі­кування, пожвавить ділову активність і рівеньбезробіття почне знижуватись.

На думкуФрідмена, функції держави не повинні обмежуватися «швидким реагуванням» здопомогою ставки процента та дотацій на прояви дестабілізації, оскількидефіцитне фінансування та штучне стимулювання попиту розбалансовує фінансовусистему. Стратегіч­ною лінією має бути курс на скорочення державної участі впере­розподілі національного продукту. Основне завдання держави — не допускатиколивань грошової маси, підтримувати стабільний темп її приросту.

Поєднання автономноїі стабільної динаміки грошової маси, що не залежатиме від циклічних коливань,із стабілізацією.бюджет­них видатків, коли податки, соціальні виплати небудуть використо­вуватись для регулювання кон'юнктури, забезпечить економічнурівновагу.

Отже, основнимфактором економічної рівноваги в суспільстві, за Фрідменом, є стабільна,контрольована динаміка пропозиції грошей. Цей фактор розглядається як основавнутрішньоекономічної політики.Дослідження національної економіки якланцюга сві­тової господарської системи М. Фрідмен здійснював з позиціївизнання її «самонастроюваною» системою, якій потрібний часовий та економічнийпростір.

Фрідмен виходив зконцепції відкритості економіки, що реалізу­ється через торгівлю, інвестування,обмін технологіями та інші на­прямки зовнішньої діяльності, обстоював принципзастосовності законів національного ринку до міжнародного середовища.

ПослідовникиКейнса зосередили свою увагу на дослідженні платіжного балансу з метоювизначення впливу експортно-імпорт­них операцій на забезпечення економічної,рівноваги… Визнаючи по­зитивну залежність ефективного попиту, від експорту інегативну — від імпорту, вони розробляють моделі, що демонструють залежністьустановлення рівноваги від втручання держави в зовнішньоеконо­мічну сферуметодами прямого регулювання, бюджетного фінансу­вання та позаекономічноговпливу.

Економічні важелівпливу, за кейнсіанською доктриною, були зв'язані з платіжним балансом, щозалежав від валютного курсу. Тому вихідною у моделях економічного регулювання буласистема фіксованих валютних курсів, яка підтримувалась Центральним бан­ком.Штучне регулювання курсів за допомогою процентних ставок давало змогу черездевальвацію чи ревальвацію валют, стимулювати чи стримувати експортно-імпортніоперації.

Мілтон Фрідменобстоював принципи самозабезпечення валют­ної рівноваги за рахунок вільної гриринкових сил. Він стверджував, що втручання держави у валютне середовище можеспричинити дестабілізацію валютних відносин, відплив національної, валюти зусіма похідними економічними наслідками. Валютна рівновага мо­жезабезпечуватись за рахунок сталої довгострокової кредитно-грошової політики.

Цікаво, щоміркування кейнсіанців та монетаристів стосовно ро­лі процентної ставки якрегулятора переливання; капіталів з країни в країну збігаються, але, заФрідменом, ця роль є лише допоміжною.

Фрідмен виходив зтого, що за умов ринкової економіки існує зворотнийзв'язок між валютнимирезервами та розмірами внутрішньої   грошової  маси,  що  в  сумі становить величину,  яка необхідна для товарообігу. Саме через цей зворотнийзв'язок за­безпечується рівновага, тоді як система, створена на основікейнсіанської моделі (Бреттон-Вуд), блокує дію адаптаційних механіз­мів ринку.Тобто ідея стихійного вирівнювання грошового обігу і платіжних балансівпротиставляється використанню епізодичних девальвацій; Адже після девальваційзростають внутрішнім ціни, спричиняючи інфляцію, що знову призводить додефіциту платіж­ного балансу.

Очевидно, щоФрідмен розглядав економічну діяльність суспільства, як органічну єдністьвнутрішньої та зовнішньої економік і в цьому вбачав суть відкритості економіки.

Наслідком діїпсихологічних факторів та державного втручання в економіку вважав Фрідмен іпередачу шокового стану з країни в країну —імпорт інфляції. Якщо вкраїні індекс зростання внутрі­шніх цін вищий, ніж у партнерів, то за валютноїконвертованості ринок насичується імпортними товарами, а в країні-партнері,орієн­тованій на експорт, зростають ціни, прискорюються інфляційні про­цеси,-якіпередаються через зростання експортних цін. Лише ринко­вий механізм можесвоєчасно відреагувати на цей процес. Тому ідеюплаваючого (а не жорсткофіксованого)валютного курсу Фрід­мен обстоює в контекстікредитно-грошової політики.

Досліджуючивзаємозв'язок валютного курсу й інфляції, Фрід­мен указує, що коли золотоперестає бути мірою цінності націо­нальних валют, інфляційні процесибезпосередньо впливають на пониження курсу цих валют, а низький курс призводитьдо зростан­ня внутрішніх цін. Сама інфляція хоч і є наслідком внутрішніхмакроекономічних процесів (зростання грошової маси, зменшення ВНП), алезв'язана з динамікою курсу валют.

Фрідмен зазначає,що попит на імпортні товари є вищим там, де вони відносно дешевші, це веде доурівнювання цін. Тому паритет­ність валют виводиться з їхньої купівельноїспроможності.Теорія паритету купівельної спроможності валют орієнтує,як мають змінюватися ціни, щоб забезпечувати рівновагу валютного курсу.

Фрідмен та його послідовникинегативно ставилися до держав­ного регулювання валютного курсу, якезабезпечувалося за рахунок валютної інтервенції з метою підтримування курсувласної країни, квотування попиту на валюту, маніпулювання процентними ставка­мита депозитами. Особливо засуджувались валютні інтервенції (збільшення обсягівпропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахунок валютного резерву країни),оскільки це призводить до тих самих наслідків, що й безконтрольна емісіягрошей, та зумовлює ос­таточне падіння валютного курсу.              .

Відтак можнасказати, що Мілтон Фрідмен екстраполював ви­сновки своєї монетарної доктрини навсі складові економічного розвитку, доводячи,що закони грошового обігу не визнають кордонів, діють в усьому ринковомупросторі.

Висновки

Економічнамодель капіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльністьдержави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонуванняринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки грома­дян;по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриман­ням законодавства.                                        

Фрідмен, як іінші неоліберали, визнає, що ринкове господарство має великий внутрішнійпотенціал самоврівноважування, саморегу­лювання. Коли в ринковому механізмі йвиникають диспропорції, то тільки через надмірне зовнішнє втручання. Томувтручання в еко­номіку необхідно обмежити макроекономічною сферою, зокремаконтролем за грошовим обігом.

Кількістьінструментів державного регулювання (так званих адміністративних методіввпливу) необхідно скоротити, від­мовившись від бюджетних засобів впливу наекономіку, від спроб перерозподілу доходів,;: у тім числі через прогресивнеоподаткування.

Соціальна сфера,за Фрідменом, не мусить бути пріоритетним напрямом діяльності держави.Індивідуалізм і свобода передбача­ють нерівність. Фрідмен захищає індивідуалізмі засуджує «соціаль­ний компроміс», «колективне планування» та інші форми«сповзан­ня до соціалізму» .

Він підкреслює,що стабільна економіка забезпечує високий рі­вень життя, у суспільстві, алекожен громадянин повинен сам дбати про те, щоб одержати свою частку суспільногопродукту.

Таким чином,монетаризм, продовжуючи традиції класичного ринкового лібералізму, відкинувгасла соціальної справедливості, у тім числі й підтримки повної зайнятості, яктакі, що не можуть бути проблемою держави, оскільки їхня реалізація зв'язана здестабілізацією економічних процесів. Натомість заходи.щодо жорсткої грошовоїі стабільної фіскальної політики, підтримки бюджетної рівноваги та забезпеченнязаконності і порядку моне­таризм визнав важливими умовами функціонуваннявільної ринкової економіки.

На засадахмонетаризму виникла низка нових доктрин та шкіл, що дотримуються ліберальнихпоглядів, розвивають їх та пристосо­вують до сучасних вимог.

Монетаристськатеоретична конструкція знайшла відображення в теоріях нового напрямку сучасноїекономічної думки — «раціо­нальних очікувань» та «економіки пропозиції».

Списоквикористаної літератури:

1.   Архипов, Борис Васильевич, Романова,Ольга Николаевна. История экономических учений: Учеб. пособие. — М.: Союз,1998. — 195 с.

2.   Корнійчук, Людмила Яківна, Татаренко,Наталія Олексіївна. Історія економічних вчень: Підручник. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с.

3.   Павлов, Константин Викторович. Общаятеория социально-экономической политики / К. В. Павлов; М-во общ. и проф.образования. Удмурт. гос. ун-т. Ин-т экономики и упр. — Ижевск: Изд-во Ин-таэкономики и упр. УдГУ, 1998. — 174 с.

4.   Фридмен, Милтон. Если бы деньгизаговорили… / Милтон Фридмен; Пер. с англ. проф. Л. С. Микша, канд. физ.-мат.наук А. М.Семёнов.- М.: Дело, 1998.-156 с.