Реферат: Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки

Курсовая робота

зтеми: “Основні напрями державної політики України угалузі охорони довкілля,використання природнихресурсів та забезпечення екологічної безпеки”.

Зміст:

Вступ: актуальність та сучасність проблеми .

 CТАНТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ :Cучасний екологічний стан УкраїниПРОМИСЛОВІСТЬЕНЕРГЕТИКАІ ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІСІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВОТРАНСПОРТЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ

ГОСПОДАРСТВОПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИВІЙСЬКОВАДІЯЛЬНІСТЬ ТА  КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГОКОМПЛЕКСУВОДНІРЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИКОРИСНІ КОПАЛИНИАТМОСФЕРНЕПОВІТРЯРОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯБІОРІЗНОМАНІТТЯТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИТехногенні катастрофи та стихійнілиха2. Основнінапрями державної політики України у галузі        охоронидовкілля та використання природних ресурсів.3. ОСНОВНІ  ЕТАПИ  РЕАЛІЗАЦІЇ  ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ  ДЕРЖАВНОЇ       ПОЛІТИКИ   УКРАЇНИ   У   ГАЛУЗІ  ОХОРОНИ  ДОВКІЛЛЯ,

      ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТАМІЖНАРОДНАСПІВПРАЦЯ.ВисновкиСписок використованої літературиВступ:        Кожен майбутній економіст,спеціаліст народного господарства,  кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення проособливості сучасного екологічного стану, а такожпро основні напрямки державної політики у  галузі  охорони довкілля, використанняприродних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки .   Екологізаціяекономіки тасвідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичневідображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державнимрегулюванням процесів природокористування.Нове в данній проблемі єеквівалентність обміну між державою,  природою та людиною, якабазуеться назаконодавчих,організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасномуетапі є дужегострою.Вона  була сформована протягом двох століть і нині набуласвого критичногозначення. Томуіснує об’ективнанеобхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягненнязбалансованногостану, державатакож повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства міжсуб’ектами  підприємництва, міжіноземнимипартнерами, нарівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвиткуУкраїни,а також всієї  цивілізації.Україна  повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблемиі підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати урізні  міжнародні союзи,товариства,підписуватиугоди. Наприкладтакі якпідписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” іКонвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третьоготисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодовирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовомуспівтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення,розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови длявпровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводитиефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть заумов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні,відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушенаодночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних,екологічних.Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку вУкраїні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 рокуекономічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягненняспочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом — наперехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формуваннянової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпекадержави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.Виходячиз цогов Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цейдокумент визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але ймеханізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічноїполітики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовомуекологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічніцілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охоронидовкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охоронинавколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформованоцілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороноюприроди, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів,відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено іоформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впровадженоекономічний механізм природокористування, у відповідності з міжнароднимивимогами створюється національна система стандартів щодо забезпеченняекологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним зосновних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного таландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якогоприродокористування та розвитку суспільства.  1.СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

     Сучаснеекологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, безісторії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделілюдина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважнорозглянути,проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, якінасамперед визначили цей кризовий стан.  Для більш детального огляду ціеї проблемиздійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питанняекологізації, чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості,кінцевості ресурсів.

Починаючи з 18-го століття, умежах території України спостерігалися і екстремальні явища вприродокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ тана початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельнихресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин,закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початокХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складуякої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів. Важливим чинникомформування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росіїстала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножатіта водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити,що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприялостановленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного дляУкраїни хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни,ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформасупроводжувалася значною експансією сільського господарства — розорювалисядикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо. Негативні зміни уприродному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликалипевну стурбованість серед науковців і громадськості, активізувалиприродоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межахтериторії України був створений перший в країні природний заповідникАсканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія),Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарюваннявступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованимипідходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована,насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів,а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірваласільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження йогопродуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях ставголодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкоренняприроди втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природнарівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загаломруйнувалася основна риса ментальності українців — любов до землі, природошанування.Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна. На виконання рішеньорганів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокремадатованого 1948 роком «Про план полезахисних лісонасаджень, впровадженнятравопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих істалих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”,було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродованіземлі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм),але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені формиприродокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під часбудівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельнихділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурномуаспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт(меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація).Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникненняблизько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов дляпилових торфових бур. Апофеозомекологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля іпереростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних,морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.Аварія на ЧАЕС єнайбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забрудненорадіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнямизабруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено звиробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу длянавколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивнихвідходів із загальною активністю понад 200 кКі. Всередині саркофагавідбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт єрадіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. Припадінні конструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого занесприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним ізшляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, іта, що потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 iSr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л). Екологічну небезпеку становитьтакож ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, якіосіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткимиматеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок,утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимиваннярадіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів. Безпосереднязагроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для виникнення суперечностейміж Україною і сусідніми державами, які можуть значною мірою ускладнитиміждержавні відносини з ними.  Чорнобильськакатастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу тадовкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв’язку. Враховуючивсі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Українаопинилася на межі екологічної кризи яка значно  поглиблювалась у часиперехідного періоду.Одніею з нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.­­Міжнародна торгівля відходами: У §26 Декларації ООН про навколишне середовищезаписано, що держави відповідають за те, щоб діяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллювінших державах. Але, на жальцьогопринципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронения токсичнихвіходів, а також не вит-рачати великих коштiв на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх україни, де недосконале екологічне законодавство абое впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення станунавколишнього середовища свого краю.Експорт токсичних відходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в1990 р. близько 25 хімічних підприемств ЗахідноїЄвропи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевихвідходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинамив Нігерію. 0рганізаціїГрінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоноснихвідходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великікапітали на цьому бізнесі.Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разівперевищуенаціональний прибутокневеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, йїхні керівники погоджуютьсяна екологічні злочини. Алев 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їхчисла. Тому лише за ос-танні два роки було здійснено близько 40спроб захороняти на її територіїречовини (230т промислових відходів та понад 100 т  хімікатів, 390 т пластиковихупаковок тощо).У 1994 р. в Україну почали у великихобсягах   надходити імпортні пестециди  які  заборонені на Заході, використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів      та екологічну неосвіченістьбізнесменів.3розуміло, що надзвичайноважливим є вдосконалення нашогоекологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадськихмас. Але найкращий спосібпозбутися відходів — не вироблятиїх.Cучасний екологічнийстан України.Нинішнюекологічну  ситуацію в Україні можна охарактеризуватияк  кризову,  що формувалася  протягом  тривалого  періоду  черезнехтування    об'єктивними  законами   розвитку   і   відтворенняприродно-ресурсного  комплексу  України.  Відбувалися  структурнідеформації  народного  господарства,  за  яких переваганадаваласярозвитку  в  Україні  сировинно-видобувних,  найбільш  екологічнонебезпечних галузей промисловості.     Економіці України    притаманна     висока    питома    вагаресурсомістких  та   енергоємних  технологій,   впровадження   танарощування  яких  здійснювалося найбільш»дешевим" способом — безбудівництва  відповідних  очисних  споруд. Це  було  можливим  завідсутності   ефективно   діючих   правових,  адміністративних таекономічних механізмів природокористування та без урахування вимогохоронидовкілля.     Ці та   інші  чинники,  зокрема  низький  рівень екологічноїсвідомості суспільства,  призвели до значної  деградації довкілляУкраїни,  надмірного  забруднення  поверхневих  і  підземних вод, повітря  і  земель,  нагромадження  у  дуже   великих  кількостяхшкідливих,  у  тому  числі високотоксичних,  відходіввиробництва.Такі  процеси  тривали  десятиріччями  і   призвели   до  різкогопогіршення  стану  здоров'я  людей,  зменшення  народжуваності тазбільшення   смертності,    а    це    загрожує    вимиранням   ібіологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного  стану України є те,  щоекологічно  гострі  локальні   ситуації  поглиблюються   великимирегіональними    кризами.    Чорнобильська   катастрофа    з   їїдовготривалими медико-біологічними,  економічними  та соціальниминаслідками  спричинила  в  Україні  ситуацію,  яка наближаєтьсядорівня глобальної екологічної катастрофи.

     1. ПРОМИСЛОВІСТЬ     Головнимипричинами,  що  призвели  до   загрожуючого   станудовкілля, є:     застарілатехнологія  виробництва   та   обладнання,   високаенергомісткість таматеріаломісткість,  що перевищують у два — трирази відповідні показникирозвинутих країн;     високий рівень концентрації промислових об'єктів;    несприятлива структура  промислового  виробництва  з  високоюконцентрацієюекологічно небезпечних виробництв;     відсутність належних природоохороннихсистем (очисних споруд, оборотних    систем   водозабезпечення   тощо),  низький   рівеньексплуатації існуючих природоохоронних об'єктів;    відсутність належного  правового  та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток  екологічно  безпечних  технологій  таприродоохоронних систем;    відсутність належного контролю за охороною довкілля.     Металургійнапромисловість,  що включає  чорну  та  кольоровуметалургію,  коксове  та прокатне  виробництво,  а  також суміжнідопоміжні об'єкти і процеси,  є однією  з  найбільш  забруднюючихгалузей   промисловості,   викиди  якої  від стаціонарних  джерелзабруднення   досягають   38   відсотків    загальної   кількостізабруднюючих речовин.     Вплив підприємств    нафтохімічного   комплексу    на   станнавколишнього природного середовища  характеризується викидами  ватмосферу  вуглеводнів,  сірчаної  кислоти,  сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук.     У ряді  регіонів  України висока  концентрація  хімічних  танафтохімічних   виробництв  призвела  до занадто  високого  рівнязабруднення джерел  водопостачання.  У  відкриті водойми  хімічніпідприємства скидають щорічно 70 млн.  куб.  метрів неочищенихабонедостатньо  очищених  стоків.  Хімічна  промисловість  -  одна  зосновнихгалузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значнакількість яких — токсичні.     Підприємства нафтогазового  комплексу  за  рівнем шкідливоговпливу  на  довкілля вважаються об'єктами підвищеногоекологічногоризику.  Вони є потенційними джерелами  забруднення  довкілля, щоможе   статися  у  разі  порушення  технологічних  режимів роботиустаткування чи  аварійної  ситуації.  Деякі  об'єкти забруднюютьдовкілля  і  за  нормальних  умов  роботи,  що зумовленоіснуючимитехнологічними процесами.

 2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇГАЛУЗІ     Серед промислових об'єктів  одним  з  основних забруднювачіватмосферного  повітря  є  підприємства теплоенергетики (близько30відсотків усіх шкідливих  викидів  в  атмосферу  від стаціонарнихджерел).     У галузі   екології   в  тепловій  енергетиці домінують  двінайважливіші  проблеми:   забруднення   атмосферного   повітря  ізабруднення  земель  через  накопичення значної кількості відходів(золи,шлаків, пилу).     Ядерна енергія в  Україні  використовується  в  усіх галузяхнародного   господарства  -  промисловості,  медицині, сільськомугосподарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.     У 1996році 43,9 відсотка всієї електроенергії було виробленона  атомних  станціях. На  п'яти  АЕС працювало 15 атомних блоківзагальною потужністю 13,618тис.мвт.,  на яких було вироблено 79,6млрд.квт-год   електроенергії.   За  кількістю  реакторів  та  їхпотужністю Україна посідає восьме місце  у  світі та  п'яте  -  вЄвропі.     Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебуваютьв станібудівництва на  майданчиках  Рівненської  та  Хмельницької  АЕС зрізними    ступенями    будівельної    готовності.   Другий  блокЧорнобильської  АЕС  законсервовано,  перший  блок  цієї  станціїостаточно  зупинено у листопаді 1996 року.  В Києві таСевастополірозташовані дослідницькі реактори,  які у 1996 році не працювали, але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.    Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомністанції,  на якихздійснюється їх первинна переробка та  тимчасовезберігання.  На  АЕС  не існує  повного циклу первинної переробкивідходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерноїта   радіаційної   безпеки,   що   призводить до  нераціональноговикористання сховищ та збільшує ризик радіаційних  аварій. У  30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових,непристосованих   для   зберігання   сховищах    велика   кількістьрадіоактивних  відходів,  серед яких є відходи ядерноїенергетики.Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні ЧорнобильськоїАЕС  залишається об'єкт «Укриття»,  в якому зосередженінебезпечнірадіоактивні речовини та ядерні  матеріали,  радіоактивність якихблизько 20 млн.кюрі.     У шести областях України розташовані регіональніпідприємстваУкрДО «Радон» з переробки та  зберігання  радіоактивних відходів, які  приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіхгалузейнародного господарства.  Ці підприємства також не мають  установокдляпервинної переробки відходів.     Підприємства з   видобування   та  переробки   уранових  рудзнаходяться у Дніпропетровській,  Миколаївській таКіровоградськійобластях.  Характерним  для  уранопереробки є те,  що майже всіїївідходи  -  відвали  шахтних  порід,  скиди  та   викиди  (рідкі, газоподібні)  є  джерелами  радіаційного забрудненнянавколишньогоприродного середовища.  В них містяться природний уран,торій-232, продукти  розпаду  уранового  та  торієвого рядів,  у тому числіірадіоактивний  газ  радон.  Для  природного  середовища  та  людейголовну   небезпеку  становлять   великі   за   своїми   обсягамихвостосховища та зосереджені в нихрадіоактивні матеріали.     Україна належить до країн  з  дуже  розвинутим використаннямджерел  іонізуючого  випромінювання (далі — ДІВ) у багатьохсферахгосподарства і наукової діяльності.  На даний час існує близько  8тисячпідприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько400), яківикористовують понад 100 тисяч ДІВ.     Через існування великої кількостіштучних і природних  джереліонізуючого   випромінювання   та   в   результаті Чорнобильськоїкатастрофи  в  Україні  склалася  дуже   складна  радіоекологічнаситуація,  яка  викликає  необхідність  створення  системизаходіврадіаційного  захисту  населення   та   навколишнього  природногосередовища.     В систему   таких   заходів  мають  входити: основи ядерногозаконодавства,  державне  регулювання   ядерної   та  радіаційноїбезпеки,  державні  програми  мінімізації наслідківЧорнобильськоїкатастрофи,  норми  поводження  з  радіоактивними   відходами   тапідвищення безпеки  атомних станцій,  система соціального захистунаселення.

 3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО     Сільськегосподарство  України   -   найбільш   природомісткагалузь, що має могутнійприродно-ресурсний потенціал, який включає41,84 млн.  гектарівсільськогосподарських  угідь  (69,3  відсоткатериторії  України),  в  томучислі 33,19 млн.  гектарів ріллі (55відсотків),  7,63  млн.  гектарів природних  кормових   угідь   -сіножатей  і  пасовищ  (12,6  відсотка).  Усільськогосподарськомувиробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб.  метрівводи,  або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахункунаодного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у томучислі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ціпоказники становлятьвідповідно 0,44 і 0,25  гектара.  Розораністьсільськогосподарських   угідь досягла  72  відсотків,  а  в  рядірегіонів   перевищує   88   відсотків.  До   обробітку   залученімалопродуктивні  угіддя,  включаючи  прируслові луки іпасовища тасхилові  землі.  Якщо  Україна  в  Європі  займає   5,7  відсоткатериторії,  то  її сільськогосподарські угіддя — 18,9 відсотка,  арілля- 26,9 відсотка.  Ефективність використання земель в Українізначно нижча, ніж усередньому по Європі.     Основними причинами  низької  віддачі земельногопотенціалу вУкраїні є безгосподарне ставлення до  землі,  тривала відсутністьреального  власника,  помилкова  стратегія максимальногозалученняземель до обробітку,  недосконалі техніка і  технологія  обробіткуземлі та виробництва сільськогосподарської продукції,  невиваженацінова політика,недотримання науково обгрунтованих систем веденняземлеробства і,  зокрема,повсюдне недотримання сівозмін, внесеннянедостатньої кількості      органічних       добрив,      низькийнауково-технічний рівень проектування,будівництва та експлуатаціїмеліоративних систем,  недосконала системавикористання і внесеннямінеральних    добрив     та     невиконання    природоохоронних, комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.    Якісний стан  земельного  фонду  постійно   погіршується.   Вокремих  районах,  де  проведено  осушення  земель,  відбуваєтьсянеконтрольованезниження рівня грунтових вод, зменшення потужностіорганічної  маси,  а  врайонах зрошення — підтоплення і засоленнягрунтів,  деградація  чорноземів, що   призвело   до   негативнихекологічних наслідків у районах Полісся та напівдні України. Нині14,8  відсотка  загальної   площі   поливних   земель  піддаютьсяеродуванню,  1,5  відсотка  -  перезволоженню,  понад 4 відсоткиєсолонцюваті та засолені.  Збільшення мінералізації  грунтових  водзагрожує  вторинним  засоленням  земель.  Майже  на  всіх  земляхспостерігаєтьсянеухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тількиза  20  років  (з  1961  рокупо 1981 рік) середній вміст гумусу вгрунтах України знизився з 3,5 до 3,2відсотка.     Розвиток різних форм власності та господарювання на землібезсуворого  і  надійного державного екологічного та митного контролюзаввезенням небезпечних відходів,  брак відповідної  законодавчоїбази призводятьдо споживацького ставлення до землі.  Використанняу  великій  кількості мінеральних  добрив,  пестицидів  та  іншиххімічних препаратів разом зпромисловим і радіаційним забрудненнямможе ще більше ускладнити екологічну ситуаціюв  Україні,  знизитивідтворювальну   здатність   біосфери   та   екологічну стійкістьагроландшафтів.

 4. ТРАНСПОРТ     Значним забруднювачемдовкілля є транспортна галузь,  зокремарухомі  її  засоби  (автомобілі, тепловози,  морські  та  річковісудна),  що використовують як пальне різні видинафтопродуктів,  атакож   стаціонарні  об'єкти  матеріально-технічного забезпечення(склади пально-мастильних матеріалів,  заправні  станції, станціїтехнічного обслуговування, майстерні тощо).     Значної шкоди    довкіллю   завдають    відпрацьовані   газиавтомобілів,  пально-мастильні матеріали, зливні води після миттяавтомобілів  та  їх  агрегатів,  пари  різних шкідливих  речовин, кислот,  матеріалів, які використовуються в технологічнихпроцесахремонту автомобілів.     Через великі   обсяги   використання пального  автотранспортзабруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами: на  рівні  25  відсотків — солями свинцю,  на рівні 50 відсотків-оксидом вуглецю.  У 24 великих містах України,  зокрема  в  Києві, Харкові, Севастополі,  Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідокроботи  автотранспорту перевищують  50  відсотків  загальної   їхкількості.     Залізничнийтранспорт    України    використовує    приблизно170 млн.  куб.  метрів води на рік.  Близько  50  відсотків  водивикористовується   на   господарсько-питні потреби,  безповоротнівтрати води становлять понад 40 відсотків.  Щороку вканалізаційнімережі,  природні  водойми  залізниця  скидає  понад 20 тис. тоннзабруднюючих речовин,  з яких майже 50 відсотків -  без  очищення.Основні забруднюючі  речовини — це відпрацьовані гази тепловозів, нафтопродукти, фенол,аерозолі, сміття.     Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовину  повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопнігазидвигунів судноплавних засобів та автотранспорту — близько 500тонн  на  рік  на кожний  великий  річковий порт або транспортнийвузол.     Морський транспорт забруднює  море   відходами   харчування, сміттям, нафтою та нафтопродуктами, щозначно погіршує екологічнийстан моря, особливо в припортових зонах.

      5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕГОСПОДАРСТВО     В Україні інтенсивно  відбуваються  процеси  урбанізації. Їхнегативними наслідками є:     1) концентрація   і   навантаження  промислових об'єктів  наобмеженій території,  що призводить до високого рівня забрудненнядовкілля;     2) несприятлива   територіально-планувальна структура  міст, зумовлена  підпорядкованістю  інтересам  нарощування промисловогопотенціалу,  внаслідок  чого промислові підприємства частооточеніжитловими масивами,  а весь транзитний транспорт  проходить  черезміста,що значно збільшує їх загазованість;     3) другорядність    проблем   містобудування   порівняно   зпріоритетами промислового розвитку,  що призвело до  занедбаностітаких   важливих   сфер  життєдіяльності  міст,  як водопровід  іканалізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливаєнаекологічний стан міст і якість питної води;     4) руйнування  природного середовища  великих  міст.  Високазабрудненість довкілля промисловими викидамиі відходами,  в  томучислі   й  побутовими,  незадовільний  стан життєзабезпечувальнихсистем,  швидке зростання населення міст на  основі екстенсивногопромислового  розвитку  і потреба розширення їх територійпризвелидо скорочення зелених  зон,  забруднення  і  непридатності водоймтощо.     На сьогодні  всі  міста,  821 селище,  а також 5760сільськихнаселених пунктів (всього понад 70  відсотків  населення України)забезпечено централізованим водопостачанням.     Виробничапотужність    усіх   централізованих   водопроводівстановить 29,5 млн.  куб. метрів  води  на  добу,  в  тому  числіпідприємств комунальної власності — 17,2млн. куб. метрів на добу, з них у міських населених пунктах — 17,1,  в сільських- 0,1  млн.куб.   метрів  води  на  добу.  Для  водопостачання  населення іззагального  обсягу  необхідної  кількості  води   використовуєтьсяблизько 40відсотків підземних вод.     Система водопровідно-каналізаційного    господарства    ниніперебуває в кризовому екологічному стані з такихпричин:     водопровідні мережі  не  мають  внутрішнього антикорозійногопокриття;     понад 17   відсотків   води   для   споживання  за  окремимифізико-хімічними показниками   не   відповідають  вимогам  діючогостандарту;    суттєве скорочення   інвестицій   у  комунальне  господарствозумовило  значне зростання  аварійності  водопровідних   об'єктів(тільки  у  міських мережах ваварійному стані перебуває 16,6 тис.кілометрів  водопроводів  і  6,4  тис. кілометрів  каналізаційнихмереж);     витоки та  невраховані  витрати  води становлять  понад  15відсотків, відсутня належна система обліку води вжитловому фонді(середньодобове споживання води  на  1  жителя  міста  в Україністановить  325  літрів,  тоді  як  у  великих  містах  Європицейпоказник дорівнює 100 — 200 літрам);     не мають  централізованих  систем каналізації  27 міст і 392селища міського типу,  а в 187 міських  населених пунктах  очисніканалізаційні  споруди  працюють  неефективно  (у  водойми  щодобискидаєтьсяпонад 10,6 тис.  куб.  метрів неочищених і  недостатньоочищених стічнихвод);     неефективність комплексних  програм екологізації технологійупромисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві тана транспорті,  неефективність  комунальних  очисних споруд,  яківитримуютьосновне навантаження з очищення промислових  і  міськихстоків,  призвело  до накопичення великої кількості осадів і мулу(щороку близько  40  млн.  тонн), що  становить  реальну  загрозувторинного забруднення довкілля;     промисловіпідприємства  за  браком   ефективних   технологійочищення виробничих стічнихвод та утилізації їх осадів скидають уводойми     через     систему    централізованої      каналізаціївисококонцентровані  стічні води,  шкідливі речовинияких руйнуютьканалізаційні мережі,  порушують технологічні регламенти очищенняміських  стічних  вод  і  не  видаляються  в  процесібіологічногоочищення,  що  робить  неможливим  використання  очищених міськихстічних вод та їх осадів у сільському господарстві.     Основнимиджерелами       забруднення        повітря        вжитлово-комунальному  господарстві   України   є  підприємства  звиробництва дорожніх будівельних матеріалів,  котельні  тепловогогосподарства, промислові підприємства комунальногомашинобудуваннята автомобільний транспорт.  Вони  викидають  в  атмосферу значнукількість золи,  оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидаютьуканалізацію хімічні сполуки,  що утворилися  внаслідок  реагентноїобробкиводи, яка використовується в системах теплопостачання.     У містах  і селищах  міського  типу  щороку  нагромаджуєтьсяблизько  40  млн.  куб.  метрівсміття,  яке знешкоджується на 771міському звалищі,  з яких майже 80 відсотків  експлуатується  бездотримання  запобіжних  заходів  щодо забруднення підземних вод іповітряного басейну, та 4 сміттєспалювальнихзаводах, технологічнеобладнання яких не відповідає сучасним екологічнимвимогам.     Традиційна технологія   знешкодження   міського   сміття  назвалищах безперспективна і не може бути прийнятною  для  населеннясільськоїмісцевості.

  6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ     Багаторічнаенергетично-сировинна   спеціалізація,   а  такожнизький технологічний рівеньпромисловості України поставили її  вчисло  країн з найбільш високимиабсолютними обсягами утворення танакопичення  відходів.  Обсяг  утворення відходів  у  1996   роцістановив 700 — 720 млн. тонн.     Скорочення обсягів   виробництва,   яке   спостерігалося   убільшості галузей економіки протягом1991 — 1996 років, суттєво непозначилося на загальній ситуації щодо утвореннявідходів.     За станом  на 1996 рік загальна маса накопичених натериторіїУкраїни відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд.  тонн, що врозрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.     Відходинагромаджуються  у  вигляді  шламосховищ,  териконів, відвалів,  різних звалищ. Площа земель,  зайнята ними,  становитьблизько 160 тис. гектарів.     Внаслідокгіпертрофованого      розвитку      гірничодобувноїпромисловості в Українідомінують відходи,  що утворюються під часрозробки родовищ (до 75 відсотківзагального обсягу) та збагаченнякорисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків).  Значну  частинуцих  обсягів  становлять  відходи хіміко-металургійної  переробкисировини.     З урахуванням  сучасного  технологічного   рівня   переробкивідходів   в   Україні  серед  загальної кількості  відходів,  щоутворюються щороку,  реальну цінність становлять 410 -  430  млн.тонн.  Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Цесвідчить про значні ресурсні резерви.  Проте протягом 1992 -  1996років  спостерігалася   стійка   тенденція  до  зниження  обсягіввикористання відходів(щорічно в середньому на 20 відсотків  меншепорівняно  з  попереднім  роком), яке  відбувалося більш високимитемпами,   ніж   скорочення   загальних   обсягів    промисловоговиробництва.     Існуючий рівень  утилізації  відходів вторинних  ресурсів невпливає на поліпшення стану довкілля.  Це пов'язано зтим,  що  допереробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромисловітадеякі інші відходи — малотоксичні чи нейтральні (інертні). Томуекологічний ефект  переробки  відходів є незначним.  До категоріївисокотоксичних належатьлише 1  -  2  відсотки  всіх  промисловихвідходів,  але їх вплив на довкіллядедалі зростає. Однак до цьогочасу не збудовано  жодного  спеціалізованого заводу  з  переробкитоксичних промислових відходів, немає належним чиноморганізованоїсистеми збирання,  зберігання  та  видалення  токсичних відходів, відсутні  техніка та обладнання для переробки відходів будівництваікомунального господарства.     Недостатні норми     адміністративної     та    кримінальноївідповідальності   за   порушення   правил  збирання, зберігання, транспортування та використання промислових та інших відходів.    Однобокість екологічної   політики   виявляється   також    унедостатньому  екологічному  контролі  за  масовим  використаннямдеяких  інших  відходів (фосфогіпсу,  вапняково-сірчаних   шламівтощо). Це — додаткове джерелозабруднення природного середовища.

    7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ

       ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГОКОМПЛЕКСУ     Геополітичне розташування України на Європейськомуконтинентіісторично  зумовило  роль  і   місце   її   території,   а  такожвійськово-економічного   потенціалу   в   проектах   і  програмахреалізації військових доктрин різних громадсько-політичних  системівійськово-політичних блоків.  Тому в центрально-східному регіоніЄвропи задесятиріччя накопичено дуже велику  кількість  військ  ісил  флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь,  у томучислі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута  мережа  потужнихпідприємств, установ і організаційоборонного призначення.     Щоденна військова діяльність,  як  правило,  вкрай негативновпливає    на    довкілля.    Внаслідок    багаторічних  порушеньприродоохоронного  законодавства,  зокрема   щодо   утримання  таексплуатації  авіаційних  і  військово-морських  баз,  полігонівітанкодромів,  учбових центрів,  баз  і  складів  пально-мастильнихматеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парківбойової і  автотракторної техніки,  військлісгоспів  і  підсобнихгосподарств,  об'єктів тепло-,  водо-,енергопостачання, зливних іочисних споруд,  місць  збору  та  утилізації відходів,  а  такожвнаслідок   недотримання   вимог   екологічної   безпеки під  часпроведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і силфлоту   уже   забруднено  та  продовжується  забруднення  основнихскладових довкілля:  грунтів,  поверхневих  та   підземних   вод, повітря.     Екологічнийстан може ще більше погіршитися у ході проведеннянаступної широкомасштабноївійськової реформи, конверсії оборонноїпромисловості, ліквідаціїракетно-ядерної зброї та хімічної зброї, що залишилася з  другої  світової війни,  продовження  утилізації(знешкодження)    застарілих   видів  військової   продукції   табоєприпасів,  відходів військового виробництва, якщо військові  йнадалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

        8. ВОДНІ РЕСУРСИ ТАЕКОСИСТЕМИ     Основні джерела  прісної  води  на  території України — стокирічок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаюзпритоками,  а  також  малих  річок північного узбережжя Чорного таАзовськогоморів.  Порушення норм якості води досягло рівнів,  яківедуть  до  деградації водних екосистем,  зниження продуктивностіводойм.  Значна частина населенняУкраїни використовує  для  своїхжиттєвих потреб недоброякісну воду, що загрожуєздоров'ю нації.     Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середнійзаводністю рік  становить  87,1  млрд.  куб.  метрів,  знижуючись  умаловодний рік  до  55,9  млрд.  куб.  метрів.  Безпосередньо  натериторії державиформується відповідно 52,4  і  29,7  млрд.  куб.метрів води,  решта надходить зсуміжних територій.  Водні ресурсиДунаю становлять у середньому 123 млрд. куб.метрів води на рік.     Прогнозні ресурси підземних вод питної якостірозподілені  натериторії України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб.метрів на рік (61,7 млн.  куб.  метрів на добу),  з яких 8,9 млрд.куб.  метрів (24,4  млн.  куб.  метрів  на  добу)  гідравлічно незв'язані з поверхневимстоком і становлять додаткову  складову  доповерхневого  стоку.  Водозабір підземних вод у складі прогнознихресурсів становить 21 відсоток, що свідчитьпро можливість ширшоговикористання їх у багатьох областях.     З метою забезпечення  населення  та  народного  господарстванеобхідною кількістю води в  Україні  збудовано  1087  водосховищзагальним об'ємом понад 55 млрд.  куб. метрів,  7 великих каналівдовжиною близько 2000 кілометрів з подачею на нихпонад 1000  куб.метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру,пояких вода надходить у маловодні регіони України.     Витрати свіжої води вУкраїні на одиницю виробленої продукціїзначно  перевищують  такі  показники  урозвинутих країнах Європи: Франції — в 2,5 раза,  ФРН — в 4,3,  Великобританіїта Швеції -  в4,2 раза.     Забезпечення водою   населення   України   в повному  обсязіускладнюється через  незадовільну  якість  води  водних об'єктів.Якість  води  більшості з них за станом хімічного ібактеріальногозабруднення класифікується як забруднена і брудна  (IV  -  V класякості).  Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнахрічок Дніпра,  Сіверського  Дінця,  річках   Приазов'я,   окремихпритоках Дністра,Західного Бугу, де якість води класифікується якдуже брудна (VI клас).  Дляекосистем  більшості  водних  об'єктівУкраїни властиві елементи екологічного таметаболічного регресу.     До основних   забруднюючих  речовин  належать нафтопродукти, феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.     Дляпереважної   більшості   підприємств   промисловості   такомунального  господарства   скид  забруднюючих  речовин  істотноперевищує встановленийрівень гранично допустимого скиду  (далі  -ГДС). Це призводить до забрудненняводних об'єктів, порушення нормякості води.     Основними причинами забрудненняповерхневих вод України є:     скид неочищених  та не досить очищенихкомунально-побутових іпромислових стічних вод безпосередньо у  водні  об'єкти та  черезсистему міської каналізації;     надходження до водних об'єктівзабруднюючих речовин у процесіповерхневого стоку води з забудованих територійта сільгоспугідь;     ерозія грунтів на водозабірній площі.     Якісний станпідземних вод внаслідок господарської діяльностітакож   постійно  погіршується.  Це  пов'язано  з  існуванням  натериторії України близько 3 тис.фільтруючих накопичувачів стічнихвод,  а  також  з  широким  використанням мінеральних  добрив  тапестицидів.  Найбільш незадовільний якісний станпідземних  вод  уДонбасі   та   Кривбасі.   Значну   небезпеку   в експлуатаційнихсвердловинах Західної України становить наявність фенолів (до 5 -10   гранично   допустимих  концентрацій  -  далі  ГДК),  а  такожпідвищеннямінералізації та  зростання  вмісту  важких  металів  упідземних водахКриму.     Проблема екологічного  стану водних об'єктів є актуальною длявсіхводних басейнів України.  Що ж до Дніпра, водні ресурси якогостановлять  близько   80  відсотків  водних  ресурсів  України  ізабезпечують  водою  32 млн.  населення  та  2/3   господарськогопотенціалу країни, то це одне знайважливіших завдань економічногоі соціального розвитку та природоохоронної політики  держави.  Цезумовлено  складною  екологічною  ситуацією  на територіїбасейну, оскільки 60 відсотків її розорано,  на 35 відсотках  земля сильноеродована,  на  80  відсотках — трансформовано первиннийприроднийландшафт.  Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючихречовин. Значної шкоди завдано північній частині басейнувнаслідоккатастрофи на Чорнобильській АЕС;  в критичному стані перебуваютьмалі   річки   басейну,  значна  частина  яких  втратила природнуздатність до самоочищення.  У  катастрофічному  стані знаходятьсярічки   Нижнього   Дніпра,   де   щорічно  має  місце ускладненнясанітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби,біднієбіологічне різноманіття.     Значної шкоди    екосистемі    Дніпра  поряд   із   щорічнимзабрудненням  басейну  органічними   речовинами   (40  тис.тонн), нафтопродуктами   (745   тонн),   хлоридами,  сульфатами  (по 400тис.тонн), солями важких металів (65 — 70 тонн) завдаєзабрудненнябіогенними  речовинами внаслідок використання відсталихтехнологійсільськогосподарського    виробництва,    низької     ефективностікомунальнихочисних споруд.     Екологічне оздоровлення    басейну    Дніпра    є   одним  знайважливіших пріоритетів державної політики у галузі  охорони  тавідтворення водних ресурсів.  27 лютого 1997 року Верховною РадоюУкраїни затверджена Національнапрограма екологічного оздоровленнябасейну  Дніпра  та поліпшення якості питноїводи.  Основною метоюНаціональної  програми  є  відновлення  і   забезпечення  сталогофункціонування  Дніпровської екосистеми,  якісноговодопостачання, екологічно   безпечних   умов    життєдіяльності    населення   ігосподарської   діяльності   та   захисту   водних   ресурсів  відзабрудненнята виснаження.     Не в кращому,  а  подекуди  і  в  гіршому  стані перебуваютьбасейни інших річок України (Сіверського Дінця, Дністра,ЗахідногоБугу,   Південного   Бугу,   басейни   річок    Приазовської   таПричорноморської  низовин).  Тому  мета  та  стратегічні  напрями, визначеніНаціональною програмою для Дніпра,  є аналогічними і дляінших водних басейнівУкраїни.     Системний аналіз  сучасного екологічного стану басейніврічокУкраїни та організації управління охороною і використанням  воднихресурсівдав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, якіпотребуютьрозв'язання, а саме:     надмірне антропогенне навантаження на водні об'єктивнаслідокекстенсивного способу ведення  водного  господарства  призвело докризового   зменшення   самовідтворюючих   можливостей   річок  тависнаженняводноресурсного потенціалу;     стала тенденція   до  значного  забруднення водних  об'єктіввнаслідок неупорядкованого відведення стічних  вод  від населенихпунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;    широкомасштабне радіаційне  забруднення   басейнів   багатьохрічок внаслідоккатастрофи на Чорнобильській АЕС;     погіршення якості  питної   води  внаслідок   незадовільногоекологічного стану джерел питного водопостачання;    недосконалість економічного  механізму   водокористування   іреалізаціїводоохоронних заходів;     недостатня ефективність існуючої системи управління охороноюта   використанням   водних   ресурсів   внаслідок недосконалостінормативно-правової бази і організаційної структуриуправління;     відсутність автоматизованої     постійно    діючої   системимоніторингу екологічного стану водних басейнів  акваторії  Чорногота Азовського морів,  якості питної води і стічних вод у системахводопостачання іводовідведення населених пунктів і  господарськихоб'єктів.

   9. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ     Сучасневикористання земельних ресурсів України не відповідаєвимогам  раціонального природокористування.  Порушено  екологічнодопустиме  співвідношення  площ ріллі,  природних кормових угідь, лісових   насаджень,   що   негативно  впливає    на    стійкістьагроландшафту.  Розораність земель є найвищою в світіі досягла 56відсотків території країни і  80  відсотків сільськогосподарськихугідь.   Інтенсивне   сільськогосподарське  використання   земельпризводить до зниження родючості грунтів через  їх переущільнення(особливо   чорноземів),  втрати  грудкувато-зернистої структури, водопроникності  та  аераційної  здатності  з  усіма екологічниминаслідками.     З грунтом  щороку  виноситься 11 млн.  тоннгумусу,  0,5 млн.тонн азоту,  0,4 млн.  тонн фосфору і 0,7 млн. тонн калію.Щорічніеколого-економічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд.гривень.     Значної екологічної шкоди  земельні  ресурси  зазнають череззабруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотнідощітощо) та використання засобів хімізації в аграрному  секторі.Понад  40 відсотківорганіки,  отримуваної в результаті діяльностівеликих тваринницьких комплексів та  птахофабрик,  з  потенційнихорганічних добрив перетворюються на джерелазабруднення довкілля.     Ситуація з  забрудненням  територій ускладниласяпісля аваріїна Чорнобильській АЕС.  Радіонуклідами забруднено понад  4,6 млн.гектарів  земель  у 74 районах 11 областей,  у тому числі 3,1 млн.гектарів ріллі.  З  використання  вилучено  119   тис.   гектарівсільськогосподарськихугідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

   10. КОРИСНІ КОПАЛИНИ    Мінерально-сировинна база  є  основою  виробництва  понад  90відсотків   продукції    важкої    промисловості.    На    часткумінерально-сировинногокомплексу   припадає   третина   виробничихфондів,  близько  40  відсотків капітальнихвкладень,  майже п'ятачастина трудових ресурсів.  Приблизна вартістьпромислових запасівосновних видів корисних копалин дорівнює 14,8 трлн.гривень.      За різноманітністю   та   багатством   мінерально-сировиннихресурсів  Україна  випереджає  такі розвинуті країни світуяк США, Канада,  Англія,  Франція,  Китай та інші.  В Українівиробляєтьсяблизько   5   відсотків   світового  обсягу мінерально-сировиннихресурсів.  Щороку гірничодобувна  промисловість  України випускаєпродукції на 25 — 28 млрд. доларів США (у цінах світового ринку).    На території України виявлено близько 8 тисяч родовищ,  понад90 видів кориснихкопалин,  з яких  20  мають  важливе  економічнезначення.  Серед них нафта, газ,  залізні,  марганцеві, титанові, уранові руди,  вугілля,  сірка, ртуть,каолін, графіт, вогнетривкіглини, будівельні матеріали, питні, мінеральніводи.     До промислового  освоєння  залучено  від  40  до 75відсотківрозвіданих запасів основних видів корисних копалин.     Подальшийрозвиток мінерально-сировинного  комплексу  Українипотребує  негайного розв'язання на державному рівні проблем,  якіістотно  гальмують  розширення мінерально-сировинної   бази,   їїекологічну реабілітацію та раціональневикористання.     Сьогодні немає   чіткого  механізму  управління  і належногодержавного нагляду за використанням і охороною надр, що призводитьдо  безгосподарного   ставлення  гірничодобувних  підприємств  домінеральноїсировини та зростання необгрунтованих її втрат.     Через недосконалі  технології   видобування   та   переробкимінеральної  сировини,  незадовільневирішення питань комплексногоосвоєння родовищ у надрах залишаються івтрачаються:     — до 70 відсотків розвіданих запасів нафти;     — до 50відсотків солей;     — до 28 відсотків вугілля;     — до 25 відсотківметалів.     Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення івикористаннятехногенних  родовищ  корисних  копалин  -  відвалів  видобутку івідходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містятьціннікорисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні вУкраїні обсяги цихвідходів перевищують 25  млрд.  тонн,  займаючиплощу  понад  150  тис. гектарів.  З  кожним  роком  їх кількістьзбільшується.  Таким  чином  в Україні  утворено  сотні  великих, середніх  та  малих  техногенних  родовищрізних корисних копалин, придатних   для   промислового   освоєння.  Потенційна   вартістьтехногенних   родовищ  за  попередніми  розрахунками обчислюєтьсядесятками млрд.  доларів США.  Така  маса  вторинних  продуктів уперерахунку   на   1  кв.  кілометр  території  України  перевищуєаналогічнийпоказник для США у 6 разів та у 3 рази  -  для  державЄвропейського Союзу.

  11. АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ     Напруженаекологічна  ситуація  у  багатьох  районах і містахкраїни свідчить про те,  щонезважаючи на посилення останнім часомуваги до цих питань і значні витрати наїх вирішення, вжиті заходине досить ефективні і не зумовлюють змін  у тенденції  погіршеннястану довкілля.  Структура промислового виробництва, щосклалася вУкраїні,      пов'язана      з       розвитком      енергетичної, гірничо-металургійної,  вугледобувної,  хімічної тамашинобудівноїпромисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних,  водних  і  земельних  ресурсів,  а  такожзбільшеннямнавантаження на довкілля.  В Україні в 1996 році було  викинуто ватмосферу близько 6,34 млн.тонн забруднюючих речовин, в тому числі4,76 млн.тонн  -  зі  стаціонарних  джерел,  1,58  млн.тонн  -  зпересувних.  За період  1992  -  1996 рр.  загальний обсяг викидузабруднюючих  речовин   в  атмосферне   повітря   скоротився   зістаціонарних  джерел  на  45  відсотків, з  пересувних  -  на  12відсотків.  Останні викидають 85 відсотків  свинцю, 49  відсотківокису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів.     З галузей   промисловості  найбільше  забруднюють  атмосферуенергетика (32  відсотки),  металургія  (27 відсотків),  вугільнапромисловість (23 відсотки).     Україна займає   восьме  місце  в  світі  як  емітер  СО2  венергетичній   галузі,   її   частка  становить   2,35   відсотказагальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

     12. РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІРЕСУРСИ     Флора нижчих  і  вищих  видів  рослин України нараховує понад25000.За спектром основних життєвих форм всі види судинних рослинподіляються на дерева, кущі,  напівкущі,  багаторічні трав'янистірослини,  дворічні та однорічні. Флора  судинних  рослин  Україниналічує  понад  5  тис.  видів,  з  них близько250 видів офіційновизнані лікарськими в Україні, хоча майже 1100 видів флориУкраїнимають   біологічно   активні   речовини,   які   мають лікувальнівластивості,  а їх сировина в світовій  практиці  використовуєтьсяпривиготовленні лікарських препаратів.     Але тривале  безконтрольне використання  природних  ресурсівбагатьох цінних лікарських рослин, інтенсифікація  господарськоговикористання територій з наявністю лікарськихрослин, несприятливаекологічна ситуація в зоні з високим ресурсним потенціалом  післяаварії  на  Чорнобильській  АЕС  спричинили кризовий станресурсівбільшості дикорослих лікарських рослин.     На сьогодні лікарськірослини ростуть на площі,  що становитьменше  10 відсотків території України. В Україні в цілому близько85 відсотків лікарської рослинної сировини збираєтьсяв  природнихмісцезростаннях   видів   лікарських   рослин.   З   кожним рокомзбільшуються  площі  та  різноманіття   культивованих   лікарськихрослин, однак  їх кількість,  як правило,  не перевищує 15 видів.Багато лікарськихрослин неможливо вирощувати в культурі у зв'язкузі складністю агротехніки тарядом інших причин.     Протягом останніх  10  -  15  років  видовий складлікарськихрослин майже не змінився,  водночас обсяг заготівлі як  у цілому, так  і  по  окремих  видах  суттєво зменшується кожні 3 — 5років, оскільки  зменшуються  природні  запаси   цих   рослин  внаслідокінтенсивного  господарського  використання  земель,  на  якихвониростуть,  та заготівлі їх сировини без урахування норм  та  правилзбору, що,  в свою чергу,  веде до виснаження ресурсів лікарськихрослин.  При цьомупопит фармацевтичної промисловості  України  насировину дикорослих лікарськихрослин залишається великим.     Загальний обсяг    лісокористування   в  Україні   становить14,4 млн.  куб.  метрів, у тому числі основного користування- 6,7млн.  куб.  метрів,  що задовольняє потреби народного господарствалише на25 — 27 відсотків.  У зв'язку з дефіцитом деревини щорічнапотреба в їїзавезенні становить 30 млн. куб. метрів.     Хибна практика   планування  екстенсивного  лісокористуванняпризвела  до  значного  виснаження   лісів,  зниження   загальноїпродуктивності   їх   ценозів,   погіршення   товарної  структурилісосічного фонду.  Так,  у повоєнні роки допускалося перевищеннярозрахункової лісосіки в 1,5 — 2 рази, що спричинило змінувіковоїструктури лісів,  збільшення частки похідних (до 13  відсотків)  іменшпродуктивних деревостанів.  Сьогодні найбільшу площу займаютьмолодняки  (45,4 відсотка)  і  середньовікові  насадження   (37,7відсотка),  достигаючі  істиглі деревостани становлять відповіднолише 10,1 відсотка і 6,8  відсотка, що  в  1,5  -  2  рази  нижчеоптимальних  значень.  Інтенсифікація  проміжного користування  востанні роки призвела до того,  що фактичні запаси  достигаючих істиглих   деревостанів   становлять   більше  половини  потенційноможливих,  ачастка насаджень з низькими  повнотами  (0,6  -  0,3)досягає  24  відсотків. У  зв'язку  з цим під час рубок головногокористування щороку недобирають 5 млн.куб. метрів деревини.     Сучасний екологічний стан лісів  зумовлюється  як рівнем  таінтенсивністю антропогенного впливу,  так і зростаючимтехногеннимнавантаженням, що      порушує      природну      стійкість     ісередовищно-формуючі функції лісових екосистем.  Лише  за  останнєдесятиріччя в  Україні  загинуло від промислових викидів 2,5 тис.гектарів лісовихнасаджень,  радіаційного забруднення через аваріюна Чорнобильській АЕС зазнали3,5 млн. гектарів лісів, що потребуєобмеження лісокористування,  удосконалення системи  протипожежноїбезпеки  лісів.  В середньому щороку виникає 3500 лісовихпожеж наплощі 4000 гектарів.     Порушення природної  стійкості лісівпризводить до збільшеннявразливості  насаджень.  На  кінець  1996  року  загальна   площаосередків шкідників і хвороб лісу становила 396,1 тис.гектарів.         13. ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ    Екстенсивне природокористування,    нехтування    екологічнимобгрунтуванням  у процесі  розвитку  агропромислового  комплексу, зарегулювання  стоку  річок, осушення  боліт,  стихійний розвитокколективного садівництва та інші невпорядковані дії  призвели  дознищення   майже   70  відсотків  цінних  природних комплексів  іландшафтів України.     Площа природно-заповідного фонду України зростає  повільнимитемпами  і  становить  на сьогодні лише 2 млн.  гектарів, або 3,4відсотка  території  країни,  що  є   недостатнім   гарантом  длязабезпечення збереження і відтворення генофонду тварин і рослинтарізноманіття  природних  екосистем,  насамперед   на  лівобережжілісостепової  зони,  Придніпров'ї та в степовій частині Криму, депід охорону взято лише 0,2 — 0,7 відсотка територій.     Існуючі ботанічнісади,  дендрологічні  та  зоологічні  паркичерез  недостатнє  фінансування, слабку  матеріально-технічну  талабораторну базу нині не  виконують  функцій щодо  збереження  тавідновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.     Вумовах  економічної  та  екологічної  кризи при переході доринкових відносин тарізних форм власності без ефективних  заходівз боку держави процес деградаціїгенофонду флори і фауни, ценозів, екосистем та ландшафтів станенезворотним.         14. ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ     Натериторії  України  нині  відомо  близько  45  тис.  видівтварин,   серед  яких   -  понад  700  видів  хребетні,  решта  -безхребетні.  Основнимипроблемами у галузі охорони і  регулюваннявикористання   тваринного  світу  є його  недостатня  вивченість, відсутність достовірних даних щодо запасів промислових  видів  таобсягів  їх  добування,  погіршення природних умовіснування дикихтварин через зростаючий  антропогенний  вплив  та  послаблення їхохорони   від  незаконного  використання  та  знищення.  Зараз  доЧервоноїкниги України занесено 382 види  рідкісних  і  таких,  щоперебувають підзагрозою зникнення, тварин.     Ведення мисливського   господарства   здійснюється переважноекстенсивним шляхом,  що є наслідком скорочення  обсягів штучногорозведення  та  випуску  в  природу мисливської фауни, проведеннябіотехнічних  заходів,  послаблення  охорони  мисливських  угідь.Недостатня    увага   приділяється   оптимізації  статево-віковоїструктури поголів'я мисливських парнокопитних  тварин, поліпшенняїх генофонду.     Важливою складовою  біоресурсів є запаси риби таінших воднихтварин.   Протягом   останніх   років    на    більшості   водоймспостерігається  тенденція  до  зниження  загального  виловуриби.Основними факторами,  що стримують розвиток рибного господарстваінегативно  позначаються  на  процесах  відтворення запасів риби таінших водних  живих  ресурсів,  насамперед  цінних  їх  видів,  єзабруднення   водних  об'єктів,   необгрунтоване  водоспоживання, порушення   гідрологічного   режиму,    відсутність    ефективнихрибозахисних   та   рибопропускних  пристроїв  на  гідротехнічнихспорудах, послаблення державного контролю завиловом і реалізацієюводних живих ресурсів.         15         Техногенні катастрофи тастихійні лиха.Внаслідокдиспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьохроків у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значнихтехногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разів перевищуєаналогічні навантаження у розвинених державах. У середньому в країні на 1чоловіка припадає основних виробничих фондів на суму 43,1 грн., а на 1 км2території — 3721 грн. (у цінах 1993 р.). Найвище техногенне навантаженняхарактерне для таких індустріальних областей, як Донецька, Дніпропетровська,Запорізька. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечнівиробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадаєблизько 40 % вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третиниобсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництвзосереджено в Луганській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях.Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській іДніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні вцілому. Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілихтехнологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництвапідвищує ризик техногенних катастроф. Аналіз вікової структури обладнаннянародного господарства свідчить про старіння основних фондів. Наприклад, у 1992р. середній вік усього обладнання на промислових підприємствах України становив12 років. На промислових підприємствах середній вік парових турбін становив 27років, парових котлів — 18 років. Середній вік обладнання на хімічних заводахстановив 12 років, а генераторів до парових і газових турбін — 19 років.Значною є частка застарілого обладнання в Дніпропетровській, Донецькій,Луганській і Харківській областях, тобто в областях з високим рівнеміндустріального розвитку.

  2.Основнінапрями державної політики України у галузі

  охорони довкілля та використання природних ресурсів.Основні напрями державної політикиУкраїни у  галузі  охоронидовкілля,   використання   природних   ресурсів   та забезпеченняекологічної безпеки  розроблено відповіднодо статті 16 КонституціїУкраїни,  якою визначено, що забезпеченняекологічної  безпеки  і  підтримання екологічної   рівноваги   натериторії України, подолання наслідківЧорнобильської катастрофи -катастрофи    планетарного    масштабу,   збереження    генофондуУкраїнського народу є обов'язком держави.Державнаполітика у сфері екології,  як і будь якій іншій сфері повинна базуватися настабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливоу перехідний період повинна бути еластичною, тобто  вміти швидко реагувати назміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадтоскладного середовища.  І це є дуже ефективним засобом подолання  екологічної кризита   забезпечення   природоохоронної   функції держави.Основні  напрями   втілюватимуться  за допомогою системи екологічного права.Правовиймеханізм має надати основним    напрямам    чіткої   цілеспрямованості, формальної визначеності,   загальнообов'язковості,   сприяти    врегулюваннювідносин    у    галузі   екології,   застосуванню   превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових  заходів  до  юридичних  тафізичних  осіб щодовикористання природних ресурсів та їх відходіві   юридичної  відповідальності   за    порушення    екологічного законодавства.Вивчення,аналіз   та   узагальнення   практики  застосування законодавства  проохорону  навколишнього природного  середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:1.    складання     і     затвердження      екологічних     нормативівприродокористування   (стосовно   надр,  грунтів,  води,  повітря,рослинності тощо);2.складання і    затвердження   комплексу  еколого-економічнихпоказників державного контролю за станом  довкілля  та діяльністю  господарчих структур.Важливим кроком до зміцнення природоохоронноїсфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якійстверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічноїрівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожномугарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50)і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані нимзбитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охоронунавколишнього природного  середовища";

    «Про    тваринний    світ»;

        «Про природнозаповідний фонд» ;

    «Про  охорону атмосферногоповітря» ;

     “Лісовий кодекс України” ;

     “ Водний кодекс України”;

    ” Земельний кодекс України” ;

   “Кодекс України про надра”; Такожпершочергово плануется підготуватипроекти законів  України  про  рекреаційні  зони, курортні,  лікувально-оздоровчі зони  і зони з   особливими умовами природокористування;     Підготуватипроекти нормативно-правових актів, які затверджуєКабінет Міністрів України,  асаме: Правила відшкодування збитків, завданих  порушеннями екологічного  законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит,  Положенняпро екологічне ліцензування.Формує,забеспечує та реалізуєдержавну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища,раціонального використання і відтворення природних ресурсів  Міністерствоохорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України(Мінекобезпеки), тобто  саме це Міністерство здійснює нормативно-правоверегулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо  охорони, використанняі відтворення. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів позбереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів тацентрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки,зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат,молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичноїінженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду,Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрнихнаук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології,ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва,селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедриекологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковимидослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторіїі інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Українськийнауково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центрекології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища таядерної безпеки. Державнерегулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду застаном середовища, тобтобез системи постійно діючого моніторінгу.Екологічний моніторинг довкілля єсучасною формою  реалізації процесів  екологічноїдіяльності  за  допомогою  засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінкуі прогнозування станусередовища  життєдіяльності суспільства  та  умов  функціонування екосистемдля  прийняття  управлінських рішень щодо  екологічноїбезпеки,   збереження  природного   середовища  та  раціонального  природокористування.Створення і функціонування  Державної  системи  екологічного моніторингу   довкілляповинно  сприяти   здійсненню  державної екологічної політики, яка передбачає: екологічнораціональне   використання     природного та соціально-економічногопотенціалудержави, збереження сприятливого середовища життєдіяльностісуспільства; соціально-екологічне та  економічно   раціональне   вирішенняпроблем, яківиникають  в  результаті  забруднення  довкілля, небезпечнихприродних явищ, техногенних аварій та катастроф; розвиток міжнародного співробітництва    щодо   збереження біорізноманіття  природи,  охорониозонового   шару   атмосфери, запобігання   антропогеннійзміні   клімату,  захисту  лісів і лісовідновлення, транскордонного забрудненнядовкілля,відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів    Державна система   екомоніторингу   довкілля  є  інтегрованою інформаційною системою,  що  здійснює  збирання,  збереження   та оброблення  екологічноїінформаціїдля  відомчої  та комплексної оцінки  і  прогнозу  стану  природнихсередовищ,  біоти  та  умов життєдіяльності,   вироблення   обгрунтованих  рекомендацій   для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічнихрішень на   всіх   рівнях   державної   виконавчої  влади, удосконаленнявідповідних законодавчих  актів,  а  також  виконання  зобов'язань України  з міжнародних  екологічних  угод,  програм, проектів  і заходів.Екологічниймоніторинг   довкілля  здійснюється  за довгостроковою  Державною програмою,яка визначає спільні, узгоджені за цілями,  завданнями,  територіями таоб'єктами, часом (періодичністю)  і  засобами  виконання   дії відомчих органівдержавної  виконавчої влади,  підприємств, організацій та установ незалежно відформ власності.Суб'єктами Державної    системи    екологічного   моніторингудовкілля,  відповідальними  за  обов'язкове  здійснення Державної програми  екомоніторингу   довкілля,   є   міністерства  та  інші центральні  органи виконавчої   влади, які   згідно з   своєю компетенцією отримують  і обробляють  дані  про  стан довкілля і виробляють відповіднірішення  щодо нормалізації  або  поліпшення екологічної обстановки,  раціональноговикористання і забезпечення якості природних ресурсів.     Об'єктамиінформатизації в Державній  системі  екомоніторингу довкілля  України є процесивідомчої екологічної діяльності та їх інтеграція  на   локальному,  адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідноохоплюють: території промислово-міських агломерацій,  санітарно-захисних зон великих  підприємств,  в тому  числі АЕС, великих водоймищ, природоохороннихзон та інших спеціально  визначених  просторових одиниц; територію АвтономноїРеспубліки Крим  та  території  областей України;   територіїпромислово-економічних регіонів,  басейнів  великихрічок та України в цілому.

         Територія країни    за   ступенем    екологічної   небезпеки поділяється на  зони,  для  яких встановлюються  нормативи,  які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності,  що враховують екологічні, соціальні  та економічні умови.ОСНОВНІПРІОРИТЕТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА І

РАЦІОНАЛЬНОГОВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

   Витратина  реалізацію  природоохоронних  програм  і  заходів потребують значнихкоштів. Однак протягом найближчих 5 — 10 років країна  буде  дуже  обмежена  укоштах, необхідних для поліпшення стану  навколишнього  природного  середовища та   забезпечення раціонального  використання  природних  ресурсів.  Тому необхідно чітко  визначити пріоритетні  напрями   та   проблеми   з   метоювідпрацювання  реалістичних,  ефективних  та  економічно  вигідних рішень.  Зцією метою,  виходячи з  реального  екологічного  стану території  України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники: погіршення здоров'я   людей   через   значну   забрудненість довкілля; втрати, що  призводять  до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені  збитками   або  руйнуванням   фізичного капіталу і природних ресурсів; погіршення стану  або загроза  завдати   непоправної   шкоди біологічному   таландшафтному різноманіттю  і,  зокрема  лукам, пасовищам,  озерам, водоймам, річкам, землям,лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірськимрайонам; еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.До основних пріоритетів  охорони довкілля  та  раціонального використання природних ресурсів належать:гарантуванняекологічної   безпеки   ядерних    об'єктів    і радіаційного  захистунаселення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аваріїна Чорнобильській АЕС; поліпшення екологічного  стану басейніврік України та якості питної води;стабілізація та  поліпшення екологічного  стану  в  містах і промислових центрах Донецько-Придніпровськогорегіону;будівництво нових   та   реконструкція   діючих   потужностейкомунальних очисних каналізаційних споруд;запобіганнязабрудненню   Чорного   та   Азовського  морів  і поліпшення їх екологічногостану;формування збалансованої системи природокористування та адекватнаструктурна перебудова виробничого потенціалу  економіки, екологізаціятехнологій у промисловості,  енергетиці, будівництві, сільському господарстві,на транспорті;збереження біологічного та ландшафтного   різноманіття, заповіднасправа.Длядосягнення цього передбачається вирішення таких завдань: зменшення до мінімумурівня радіаційного забруднення; захист повітряного  басейну  від  забруднення, насамперед  у великих містах і промислових центрах; захист і  збереження земельних  ресурсів  від   забруднення, виснаження і нераціональноговикористання; збереження і  розширення   територій   з   природним   станом ландшафту, посилення  природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційнихтериторіях; підвищення стійкості та екологічних функцій лісів; знешкодження,утилізація  та   захоронення   промислових   та побутових відходів; запобіганнязабрудненню морських і внутрішніх вод,  зменшення та  припинення  скиду забруднених стічних  вод  у водні об'єкти, захист підземних вод відзабруднення; збереження та відродження малих річок,  здійснення управлінняводними рес-ми наоснові басейнового принципу; завершення створення     державної    системи    моніторингу навколишнього природного середовища; створення системи прогнозування,  запобігання та оперативних дій    у    разі    надзвичайних    ситуацій     природного     і природно-техногенного походження; забезпечення екологічного  супроводу    процесу    конверсії військово-промислового комплексу; здійсненнязаходів щодо екологічного контролю  за  діяльністю Збройних СилУкраїни; розробка механізмів реалізації схем природокористування; впровадженнядійових  економічних складових впливу на систему природокористування; створеннясистеми    екологічної    освіти,    виховання   та інформування.Державнаполітика у  галузі  охорони  довкілля,  використання природних    ресурсівтазабезпечення   екологічної   безпеки реалізується  через  окремі  міждержавні,   державні,   галузеві, регіональні  та  місцеві  програми, якіспрямовуються на втіленнявизначених пріоритетів.ЕКОЛОГІЧНА   БЕЗПЕКА   В  ПРОМИСЛОВОСТІ     Головним завданням  на  найближчу  перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природнихоб'єктів.     Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпекипотребує: здійснення перебудови   техногенного  середовища,  технічногопереозброєння  виробничого  комплексу на   основі   впровадження новітніх   наукових  досягнень,   енерго-   і  ресурсозберігаючих технологій,  безвідходних та екологічно безпечних  технологічних процесів,  застосування відновлюванихджерел енергії,  розв'язання

       проблем знешкодження івикористання всіх видів відходів; налагодження ефективного     екологічного    контролю     за науково-дослідними роботами   із   створення об'єктів  штучного походження,  їх  проектуванням, будівництвом та функціонуванням зметою   управління   техногенними   навантаженнями,   раціональним використаннямприродних ресурсів і розміщенням продуктивних сил; проведення класифікації  регіонів   України    за    рівнями техногенно-екологічних навантажень,створення  карт техногенно-екологічних навантажень; розробки методології визначення  ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногеннимиоб'єктами; проведення досліджень   з  метою  створення  системи  моделеймоніторингового   контролю за    об'єктами    спостережень    у промисловості, енергетиці,  будівництві,  транспорті і сільському господарстві.1)Металургійна промисловість     Виходячи зі   світового   досвіду   та  системного   аналізу екологічних   проблем   металургійного   комплексу  стратегічними напрямами діяльності у цій галузі є: комплексна структурнаперебудова галузі; підвищення ефективності використання сировинних таенергетичних ресурсів до світового рівня; зниження частки  продукції,  що їїотримують у мартенівському виробництві,   і   розширення використання  конверторного    її виробництва; перехід на екологічно  чисті  технології  в головних  ланках виробничого ланцюга металургійного циклу.Програмарозв'язання    екологічних   проблем   металургійної промисловості маєпередбачати: проведення поглибленого    екологічного    аудиту   на   всіхметалургійних комплексах України; розроблення екологоорієнтованих    критеріїв     структурної перебудови металургійного комплексу України, яка бгрунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості; розробленняпрограми першочергових заходів  у  металургійному комплексі  з  метою зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та поліпшення якостідовкілля; удосконалення нормативно-методичних    засобів    регулювання викидівзабруднюючих речовин металургійної промисловості; розроблення та  впровадження   механізму   узгодження  рівня допустимих викидів з темпамимодернізації технологій і структурної перебудови в металургійнійпромисловості; реалізацію комплексу  програм  з  переробки   та   утилізаціїтвердих відходів.2) Хімічна та нафтохімічна промисловість     Враховуючинапрями розвитку галузі, а саме: удосконалення структури   галузі,  розроблення  пріоритетних напрямів її розвитку; розвиток вітчизняної мінеральноїсировинної бази; створення виробництв базових продуктів; впровадження наукоємнихтехнологій,  спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів тацільових продуктів, стратегічними завданнями програми є: розроблення та  впровадження   передових   маловідходних  та безвідходних ресурсозберігаючихтехнологій; комплексне очищення   газових   викидів   і   стічних  вод  зодночасною утилізацієювилучених продуктів та подальшою переробкою їх; проведеннянауково-технічних робіт,  спрямованих на  зниження аварійних ситуацій та їхзапобігання на підприємствах галузі; розроблення та здійснення програм створення високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод; здійсненняпрограм комплексної переробки відходів; здійснення програм щодо виведення зексплуатації виробництв з екологічно  недосконалими технологіями  в  усьому технологічному циклі.3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість Длявирішення питань цієї отраслі необхідно: здійснити комплекснусертифікацію нафтогазових об'єктів; розробити заходи   щодо   підвищення  екологічної    безпеки технологічних процесів на цих об'єктах; внести зміни  і доповнення  до  діючих  норм  технологічного проектування    та    експлуатаціїоб'єктів   нафтогазової   та нафтопереробної  промисловості  з  питань,  що стосуються   вимог екологічної безпеки та охорони довкілля; розробити івпровадити у  виробництво  технологічні  програми переробки   відходів і відпрацьованих  нафтопродуктів з  метою поліпшення екологічного станудовкілля; впровадити у  виробництво технології щодо зменшення викидів уатмосферу летких органічних сполук; розробити комплексні  технології  очищенняводи та грунту від забруднення вуглеводнями; розробити та   впровадити  систему  оцінки  і  прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою танафтопродуктами; розробити нормативні  документи  щодо визначення і розрахункушкідливих викидів з основних джерел  підприємств  нафтопереробноїпромисловості.   Також існують проблеми зовнішнього   рівня, вони стосуютьсяпитань використанняпродуктів  діяльності  нафтопереробного  та газовогокомплексу (бензину, дизельного пального,  мазуту,  газу) в  інших галузях господарства  і  пов'язані  насамперед  з  низькою якістю вироблюваногопального.Для розв'язання цих проблем необхідно: припинити випуск нафтопродуктів,що містять сполуки свинцю; збільшити глибину   переробки  нафти  шляхом  будівництва на основних  нафтопереробних підприємствах  установок  каталітичногориформінгу; впровадити на  нафтопереробних   підприємствах   технологічніпроцеси   гідроочистки   дизельного   та  авіаційного  пального  з одночаснимвир-ом сірки; розробити технології   виробництва   моторного   пального   зальтернативних видів сировинних ресурсів; розробити і  впровадити  способи ітехнології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального.4)Машинобудівна промисловість     Основою здійснення природоохоронноїполітики в  галузі  мають стати:істотне зменшення  викидів  забруднюючих речовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля; впровадженняекологічно  чистих  технологій  в  усіх напрямах діяльності машинобудівноговиробництва,  зокрема вирішення  питань утилізації   і   знешкодження  токсичних  відходів  гальванічного виробництва.5) Видобувна промисловість    Для розв'язання     екологічних    проблем    у    видобувній промисловостінеобхідно: здійснити модернізацію та технічне переозброєння  підприємствгалузі; розробити та впровадити  системи  запобіжного  технологічногомоніторингу  навколишнього природного  середовища  на  об'єктах з підвищенимекологічним ризиком; збільшити виробництво   енергетичного  вугілля  в результаті скорочення видобутку коксівного вугілля; вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з ньогосірки; розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання длявикористання енергетичного потенціалу шахтного метану; розробити і  впровадити   технологічні   схеми  очищення  та використання мінералізованихшахтних вод; розробити і   впровадити   технології   та   обладнання   длявикористання відвалівпустої  породи  з  метою  одержання  з  них сировини длябудівельної індустрії; забезпечити роздільне складування розкривних  порід  з метою подальшого їхефективноговикористання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів тапродукції; забезпечитив  найближчі  роки  гасіння породних відвалів,  а також розвиток закладкипородою відпрацьованого простору шахт; розробити і    впровадити   екологічно    безпечні   способи консервації шахт.6) Будівництво    Метою природоохоронної    діяльності  в будівництві  є нормалізаціяумовжиттєдіяльності  населення  і  поліпшення  стану природно-територіальнихкомплексівУкраїни,   що  перебувають  у кризовому екологічному стані.     Дляформування переліку завдань конкретних програм  необхідно провести  екологічнийаудит кризових територій України,  визначити комплекс  екологічних  вимог  до містобудівних  заходів  з  метою досягнення контрольних рівнів станудовкілля.Для розв'язання цих завдань необхідно: а) провести екологічний аудиткризових територій України,  що включає визначенняконтрольних рівнівзабруднення територій, які є нормами  для  територій на найближчі1 — 3 роки, та можливість їх реального  досягнення, першочергове   проведення екоаудиту   увисокоурбанізованих районах і містах; б) розробити  містобудівні  заходи, спрямовані  на виведення територій з кризового стану: провести екоаудит    з     урахуванням    зміни    структури землекористування  у  напрямізбільшення  територій  національних природних парків, зон рекреації; визначитикомплекс  містобудівних  заходів   для   досягнення контрольних рівнів станудовкілля; в) вжити заходів щодо ресурсозбереження: обмежити використанняприродних корисних копалин,  потреба  в яких  може  бутизадоволена в результатівикористання вторинних та поновлюваних ресурсів; розробити і  впровадити програми  створення  та  виробництва нових ресурсозберігаючих будівельнихматеріалів і конструкцій; г) вжити  заходів   щодо   запобігання   викидам   і  скидам забруднюючих речовин: розробити комплексні програми  впровадження безвідходних  та екологічно безпечних технологій; розробити і впровадитимобільну,  легку,  екологічно безпечну та    низькоенергоємну   будівельнутехніку   та   механізований інструмент;     д) розробити  і  втілити  архітектурно-планувальні   заходи, заходи   захисту   окремихоб'єктів,  заходи   переорієнтування інфраструктури територій: вирішити питання  першочергової   деконцентрації   прийняття рішень в екологічному, економічному іпланувальному аспектах;     ж) розробити  заходи  щодо  запобігання  наслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністюнаселення.Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловостібудівельних   матеріалів залишається   цементна   промисловість, підприємства якої  найбільше забруднюють довкілля.  Тому  треба створити   спеціальну  програму істотного   зменшення    впливу підприємств з виробництва цементу надовкілля.ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЯДЕРНІЙ ГАЛУЗІТеплова енергетика     Згідно з довгостроковою   концепцією   широкого   розвитку теплоенергетики на основітвердого  палива,  з  метою  докорінного оздоровлення екологічного станупропонується: впровадження нових   технологій   спалювання  низькоякісноговугілля   в  котлоагрегатах з  циркулюючим  киплячим  шаром  і  звнутрішньоцикловою газифікацією вугілля    та    використанням генераторного газув парогазових установках; застосування високоефективних  парогазових установок,  які спалюють  природний газ, під час модернізації діючихгазомазутних ТЕС (енергоблоків) та на новому будівництві; впровадженняефективних   установок   сіркоочищення  під  час спорудження нових енергоблоківта реконструкції діючих ТЕС; застосування сучасних   високоефективних  установок пиловловлювання на діючихенергоблоках  та  під  час  спорудженнянових енергоблоків; поліпшення якості твердого палива зі зниженням його зольностідо 10 відсотків, а вмісту сірки — до 1 — 1,5 відсотка; розробка та впровадження систем  очищення  газів,  що  мають звести до мінімумувикиди в атмосферу пилу,сполук сірки,  азоту, вуглецю тощо; здійснення програм  щодо  утилізації твердих відходів (золи, шламів та пилу) для потреб будівельноїіндустрії; підвищення обсягів  оборотного  водопостачання  до  75  -  80відсотків загального його обсягу; створення замкнутих  систем  водопідготовки  ігідрозоловидалення, нефільтруючих золошламовідвалів; впровадження ефективних засобів  утилізації  осадів очищення води в різних технологічних схемах;    перегляд екологічних   нормативів   та   вимог  залежно  від можливостейекономіки та стану довкілля.Основніпринципи  і  завдання  екологічної  безпеки   ядерних об'єктів     Екологічнабезпека підприємств ядерної галузі має оцінюватися на всіх етапахпроектування,будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації.  Наслідки впливу такихпідприємств слід визначати на весь життєвий цикл та з урахуванням усіх видівнебезпечних викидів(радіаційних,  хімічних, теплових), а також синергетичнихефектів.Необхідно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.    Основними принципами екологічної безпеки є: вибір місць   розташування  підприємств   ядерної  галузі  з урахуванням    геологічних, гідрологічних,   ландшафтних    та метеорологічних    характеристик    майданчиків,біогеоценозів, щільності розміщення населення; науково обгрунтований вибірядерних технологій,  устаткування та обладнання; зменшення впливу  на  здоров'янаселення дії природних джерел іонізуючого випромінювання; зменшення впливу  наздоров'я населення і природне середовище інших шкідливих чинників при роботіпідприємств ядерної  галузі  в проектному режимі; врахування наявності спільноговпливу підприємств ядерної  та інших   галузей господарської   діяльностілюдини  на  здоров'я населення та довкілля при виборі їх місцярозташування.     З метою   обмеження   впливу   на   довкілля   різних   видівзабруднювачів   повинні   бути   розроблені система  екологічних нормативів,   які    мають    також     враховувати     конкретні природно-географічніособливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів убіосфері.     Для створення та впровадження системи екологічних  нормативіврозробити єдині   екологічні нормативи   різних    чинників негативного  впливу  на  довкілля, зокрема,  нормативи  гранично допустимих скидів і викидіврадіоактивних речовин; організувати різні  рівні  моніторингу  довкілля (локальний, регіональний,  національний)  з метою   вивчення   і   типізаціїекологічного  стану  в  Україні та створення бази даних,  що дасть можливістьпроводити аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля.     Радіоактивні відходи     Створенняі   забезпечення   умов   функціонування    системи безпечного  поводження з радіоактивними  відходами вимагає: доробки або  часткового  переглядунормативно-правової бази в частині, що стосується забезпечення екологічноїбезпеки; науково-технічного обгрунтування  безпеки  поводження з РАВ з точкизору дотримання екологічних нормативів з  моменту  утворення РАВ до остаточногозахоронення; розроблення наукових засад для вибору  варіантів  остаточногозахоронення РАВ.     Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВмаєскладатися з: планування (наукове    обгрунтування    екологічної   безпекиповодження з РАВ, прийняття  законодавчих  актів  та  нормативів, розробленнянаціональних програм); забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіяхповодження з РАВ   до   захоронення(збирання,  сортування  і  переробка  РАВ,кондиціювання    і    контейнеризація, проміжне     зберігання,транспортування),  оцінка  шкідливого  впливу  об'єктів з  РАВ на довкілля тазапобігання йому; розроблення науково  обгрунтованих  підходів  до  екологічноїбезпеки  приповерхневого  і  глибокого  геологічного   захоронення( вибір ділянок  та  одержання  вихідних  даних;  прогноз міграції радіонуклідів угеосфері та біосфері, оцінка впливу на  довкілля, створення системмоніторингу); зняття з   експлуатації   ядерних   об'єктів  та  відновленнянавколишнього природного середовища(енергетичні  та  дослідницькі реактори, підприємства  ядерного  паливного  циклу  тощо,  оцінка впливу на довкілля,його відновлення).Пріоритетнізавдання радіаційної безпекиа) розробка  заходів  щодо  забезпеченнярадіаційного захисту населення України.     б) розробка заходів щодо забезпечення  радіаційного  захисту населення України у зв'язку зЧорнобильською катастрофою.     в) зменшення радіаційного навантаження на населення  України від природних джерел іонізуючого випромінювання.г) створеннясистеми радіаційного моніторингу.     Радіаційний стан в Україні формується підвпливом підприємств ядерно-паливного    циклу (уранодобувна    і    уранопереробна промисловість та АЕС),  об'єкта «Укриття», об'єктів, призначених для поводження з  радіоактивними  відходами,  підприємств  нафто-,газо- та вугільнодобувної промисловості,  а також наслідків аварії наЧорнобильській АЕС.     З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролюмають  стати  регіони розташування атомних електростанцій та інших радіаційнонебезпечних об'єктів.СІЛЬСЬКЕГОСПОДАРСТВО    В умовах,  що  склалися  нині  в  Україні,  стратегія системисільськогосподарського природокористування має передбачати: формуваннявисокопродуктивних     і     екологічно    стійких агроландшафтів; гармонійнепоєднання  механізму  дії  економічних  законів  і законів  природи  в  межах території з  урахуванням   лімітуючих чинників  навантаження насільськогосподарські угіддя,  біологічні ресурси та ландшафти; впровадженнявимог   щодо   екологічної   безпеки  в  системі с/г природокористування; забезпеченняекологічно    обгрунтованого   поводження з пестицидами таагрохімікатами; формування механізму   економічної,    адміністративної    такримінальної         відповідальності сільськогосподарських природокористувачівза порушення екологічних вимог; розроблення природоохоронних    заходів   на  основі   вимог міжнародного законодавства та  підвищення  його  ролі  в практиці сільськогосподарського природокористування; створення системиекономічних стимулів виробництва екологічно чистої   сільськогосподарськоїпродукції  на  основі  технологій біологічного землеробства; підтриманнясприятливого  в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов дляпраці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення; виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських  угідь, насамперед  у  регіонах  з високою розораністю земель.     З метою досягнення цих цілей необхідно: здійснитикомплексну  еколого-економічну оцінку (районування) території  Українизвиділенням  в  її  складі  природоохоронних комплексів,     у тому    числі   територій та    об'єктів природно-заповідного фонду, земель длявисокоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промисловогобудівництва,  а також забруднених районів для здійснення цільовихприродоохоронних заходів; забезпечити виконання Національної програми охорониземель на період до 2010 року; підготувати і  впровадити  галузеві   схеми  збереження   та відтворення  земельних,  водних, біологічних,  зокрема  рибнихта лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів; здійснитиземлевпорядкування    територій    з    урахуванням екологічної  ситуації, що   склалася,   вилучення   з  обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вториннозаболочених, засолених і підтоплених, екологічно уразливих земель; створитиводозахисні  зони вздовж берегів річок,  водосховищ, озер і ставків,  очиститиїх від мулу,  сформувати високоефективні гідрологічні системи;6.    забезпечитиактивний перехід  на  біологічні  методи  ведення сільського   господарства  та   виробництво екологічно   чистої продукції; ТРАНСПОРТ     1) Автомобільний транспорт     Дляполіпшення  якості  атмосферного  повітря, треба здійснити заходи  щодо зниження до 2005 — 2010 валового обсягу  викидів  від  автотранспорту більше ніж  на  40відсотків,  запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах істолиці України — місті Києві.  З цією метою плануються такі основнізаходи: вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюютьвпровадження природоохоронних заходів; оснащення нових    автомобілів   ефективними   системами   і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація,  автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання парипального); збільшення парку автомобілів і  автобусів,  які  працюють  нагазоподібному паливному; припинення до  2005  -  2010  років  випуску  і використання етилового бензину; виробництво пального  та  мастил,  які зменшують  негативний вплив   двигуніввнутрішнього  згоряння  на  навколишнє природне середовище; розробка та  впровадження  нових  типів двигуніввнутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками; розробканових  видів  екологічно  чистого  автотранспорту  з використаннямальтернативних джерел енергії; Для розв'язання   екологічних   проблем   на  автотранспорті необхідно: забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України пасажирського  транспорту загального користування на електротязі зпослідовним скороченням автобусного сполучення; забезпечити жорсткіші екологічні  нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів тадвигунів; розробити та  впровадити  систему сертифікації автомобілів та двигунівна екологічну безпеку і  контролю  за  їх  відповідністю сертифікатам; розробитикомплекс  технологій,  методик та технічних засобів для оцінки екологічноїбезпеки автомобілів при їх експлуатації; розробити комплекс  технологій ітехнічних засобів для оцінки та  захисту  довкілля   від   забруднення у  виробничих   зонах автопідприємств.     2) Залізничний транспорт     Длярозв'язання    екологічних    проблем   на   залізничному транспорті необхіднорозробити: нормативні вимоги   до   рухомого   складу   щодо  додержання екологічнихнормативів; методики визначення  шкоди,  що  її  можуть  завдати довкіллюпідприємства залізничного транспорту; технології утилізації  та  ліквідаціїзалишків нафтопродуктів та інших відходів; методи зменшення  викидів  у  повітрясипких вантажів під час перевезення; технології очищення  забруднених  вод після  миття  вагонів, локомотивів.     3) Авіаційний транспорт     Шкідливийвплив  авіації  на  довкілля   має   глобальний   і локальний характер.Глобальним  є  вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані зцим наслідки, основні локальні — проблеми авіаційного   шуму, забруднення викидами  та  скидами  шкідливих речовин в атмосферне повітря, підземних водта  грунту  у  районі розташування аеропортів.     Для розв'язання екологічних  проблем цивільної авіації насамперед слід розробити: принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден; принципи та  методи   захисту  від  електромагнітних  полів радіочастотаеропортів; технології захисту  грунтів  та  води від забруднення стокамиаеропортів; оптимізаційні схеми  керування  повітряним рухом на трасі,  в зоніаеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля; методи кількісної  інтегральної  оцінки  екологічного  стану підприємств авіаційноготранспорту.     4) Водний транспорт     Розв'язання екологічних    проблемводного транспорту передбачає розроблення: нормативних вимог  до   рухомого  складу   щодо   додержання екологічних нормативів; програми розвитку  матеріально-технічної   бази водного транспорту   з  впровадженням  комплексу прогресивних  екологічно безпечних технологій та засобів у  галузях водноготранспорту(флот,  перевантажувальні  комплекси,  водні шляхи,  гідротехнічніспоруди);інформаційно-довідкової системи  даних   апаратно-програмного забезпеченняавтоматизованого управління охороною довкілля.технології та  технічних  засобівдля захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтнихпідприємств; технології та  технічних  засобів для захисту від забрудненняакваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів; технології татехнічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації  відходів основного  виробництва  на  підприємствах морського транспорту.ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО     Метоюдержавної політики в галузі є:     1) У водопровідно-каналізаційномугосподарстві: ліквідація диспропорції     між  потужностями  системводопостачання та очищеннястічних вод населених пунктів; забезпечення очищенняміських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних  законів; забезпеченняякості води джерел водопостачання відповідно  до стандарту  «Джерела   централізованого господарсько-питного водозабезпечення»; утилізація осадівстічних та природних вод.2) Тверді побутові відходи     Метою розв'язання  проблеми   санітарного  очищення  міст  є формування  комплексу робіт  щодо збирання,  транспортування  та знешкодження відходів промисловими методами тавикористання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля.Основнізавдання,   необхідні   для   розв'язання   проблеми, передбачають: впровадженнянових технологій збирання  побутового  сміття  і селективного  відбору  цінних компонентів, а  також  промислових технологій його утилізації на обладнаннівітчизняного виробництва; розроблення програм   з   питань   промислового перероблення побутового сміття.3) Загальна програма дій у житлово-комунальномугосподарстві     Для вирішення  екологічних  проблем  у   житлово-комунальномугосподарстві України насамперед необхідно: впровадити комплекс економічних,науково-технічних і правових заходів щодо охорони та поліпшення стану водногобасейну; розробити та   впровадити   правові   та  економічні  важелірегулювання   раціонального   водопостачання   із   застосуванням сучаснихсистем обліку водоспоживання; оптимізувати використання  та штучне поповненняпідземних вод для питного водопостачання; розробити перспективні  схеми теплопостачання   малих   міст України  з  метою  визначення раціональнихджерел теплопостачання споживачів; провести дослідження  з  визначення та оптимізаціїпараметрів роботи   пилоочисногоустаткування   і    розробити    конкретнірекомендації   щодо   захисту   повітряного   басейну   в   місцях розташуванняасфальтобетонних заводів; забезпечити підприємства      сучасною     нормативною     і матеріально-технічною базою для здійснення комплексу  робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження побутового сміття.ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИОдним із  пріоритетних   напрямів   мінімізації  накопичення промислових  відходів  є повернення їх  у  виробництво  з  метою вилучення  цінних  компонентів і використання  їх  як  вторинних ресурсів. Розрив між  обсягами  накопичення відходів  і  обсягами   їхутилізації  та  знешкодження поглиблює екологічнукризу.  Водночас відбувається невпинне  зростання  витрат  на  одержання первинної сировини  для  промислового  виробництва. Останнім  часом  до цихфакторів  додається  проблема  ресурсної залежності  України  від зовнішніх джерел  багатьох  видів  сировини.  Все це свідчить про важливість вторинноговикористання ресурсів. .  На сьогодні переважна більшість  відходів  абовзагалі не використовується, або використовується за найпростішимитехнологічними схемами,  які  не  забезпечують  повної  реалізації їхньогоресурсного потенціалу.Для вирішення проблеми промислових відходівДержава передбачае такі механізми:1.   визначення ресурсної  цінності  відходів   і   технологічних можливостей їх комплексної переробки; виявленняможливостей заміни первинної сировини  вторинною  і рециклювання; економічнеобгрунтування  напрямів  та  шляхів   використання відходів; створення системи ресурсозамкнутих  територіально-виробничих зв'язків на основі міжгалузевоїкооперації,  каскадне проектування виробництва.     Як екологічно небезпечнийчинник відходи є одним  з  найбільш значних  факторів  забруднення  довкілля. Їх  розміщення потребує вилучення значних площ землі,  а транспортування та зберігання  — великих  витрат підприємств.  Найбільш токсичні відходипотребують спеціальних заходів щодо  їх  знешкодження  та  захоронення.  Томузменшення  обсягів  відходів, насамперед токсичних,  полегшить їх знешкодженнята зменшить шкідливий вплив на довкілля.2.      зведення до мінімуму  обсягіввідходів  внаслідок техніко-технологічної реконструкції  виробництв, більшповного та комплексного використання сировини; зниження токсичності  залишкових відходів  та їх негативного впливу на довкілля  шляхом  перетворення, знищення  або  надійної ізоляції; еколого-технологічного обгрунтування  методів   та    шляхів найефективнішого знешкодження небезпечнихвідходів; реабілітація, зокрема    рекультивація,  зайнятих  тазабруднених відходами територій.створеннія екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних виробництв і територіально-виробничих  комплексів;    3     Організаційний аспект: розроблення концептуальних   і   програмно-цільових    засад проблеми відходів; створення науково-методичногозабезпечення еколого-економічних  оцінок вторинного ресурсокористування,механізму економічного стимулювання та нормативної бази; розробленняінформаційно-аналітичного  апарату підтримки ресурсних та екологічнихзавдань; створення комплексу   адміністративних,  правових, організаційних таекологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження відходів.  Для  досягнення цілей екологічної стабільності у данному аспекті державапередбачає: визначення обсягів і темпів утворення та дислокаціювідходів; визначення складу та властивостей відходів; проблемно-орієнтованукласифікацію  відходів  за   ресурсними ознаками; розроблення нових  і вдосконалення  діючих   технологій утилізації відходів; розробити вимоги складування  та  зберігання   відходів   за категоріями токсичності; розробитиметоди, засоби та технології знешкодження токсичних відходів; створитирегіональні   полігони  для  знешкодження  токсичних відходів; паспортизація(інвентаризація)    відходів    і   технологій, створення кадастрів; створенняінформаційного   і   ресурсно-технологічного  банку даних про відходи; створеннябаз  даних  стосовно  проблеми  відходів  і системи підтримки прийняттярішень; розширення можливостей  інформаційно-аналітичної  системи  та створенняїї мережі як інструменту напрацювання рішень з  проблеми відходів; розширеннявикористання (замість  щебеню,  піску  і  цементу) золи  та  золошлакових  відходів ТЕС  під час виготовлення бетону шляхом будівництва установок  роздільного вилучення  залишків  на теплових електростанціях; збільшення в наступні 5 — 6 років  у  два  рази  виробництва стінової кераміки з відходів вуглезбагачення,а також додавання їх у шихту на діючих цегельних заводах; повна переробкакускових  відходів  деревини  на  тріски  для технологічних  потреб,  а  також брикетування стружки і тирси для використання їх  як  палива  або  для    виробництва гідролізно-дріжджової продукції; прийняття та введення в дію ЗаконуУкраїни «Про  відходи»,  а також    економічних,  адміністративно-управлінських   та   інших механізмів стимулювання утилізаціїта знешкодження відходів.ЗЕМЕЛЬНІРЕСУРСИ    Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою  правових,  організаційних,  економічних та інших заходів,  що маютьприродоохоронний,  ресурсозберігаючий  та відтворювальний характер.    Проводиться інвентаризація земель,  закріплених за населеними пунктами,  промисловимипідприємствами, підприємствами, установами та  організаціями транспорту, зв'язку,  оборони,  лісового фонду, інших   земель   та   виявляються  площі, що   використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням. Визначаються землі, що  належать  до  загальнодержавної та   комунальної  власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованогосільськогосподарського       виробництва, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного  та  історико-культурного призначення, створюється державнийреабілітаційний  фонд  земель  з  угідь,  що потребують   вжиття заходів  для   відновлення   їх  родючості. Проводиться    кадастрова     оцінка    земель,     розробляється науково-методична і нормативна документація з визначення  базових цін  на  землю,  створюється  державна  система  управлінняякістюземельних ресурсів і визначається її місце  в  органах  державногоуправління,  а також визначаються принципи розмежування обов'язків держави, землевласників та   землекористувачів   щодо   охорони земельних ресурсів.Впроваджується грунтозахиснасистема    землеробства    з контурно-меліоративноюорганізацією території, з розширенням площ безполицевого   обробітку   грунту,щілювання   ріллі,  смуговим розміщенням  посівів  і   парів, першочерговим  залуженням   та консервацією  дуже  еродованих  та схилових земель.    Важливим напрямом    раціонального   використання   земельних ресурсів єполіпшення екологічного  стану  зрошуваних  земель,  на яких  спостерігається   підтоплення,  вторинне  засолення,  водна ерозія,  руйнування    природної    структури    грунтів    тощо. Зосереджується  увага на  раціоналізації  та реконструкції діючих зрошувальних  систем  для створення  на  них   таких   технологій водокористування,  які  б  враховувалирівень фізіологічних потреб сільськогосподарських культур  та  зміну мікроклімату  зрошуваних ділянок, забезпечення відповідних урожаїв бездеградації земель.Для поліпшення меліоративного стану осушених земельпотрібно: розробити науково  обгрунтовані  критерії  оцінки   наслідків осушенняна стадії його проектування і здійснення; у структурі посівних площ на осушенихземлях  довести  частку посівів багаторічних трав до 50 — 60відсотків; Обгрунтування напрямів  раціонального  використання земельнихресурсів та впровадження  господарсько-технологічних  заходів  для відтворенняїх екологічної функції забезпечуватимуться: встановленням рівнів  забрудненості  грунтів  викидами промисловості  та  агрохімікатами,  розробкоюгрунтово-екологічної типології  земель,  нормативів  кризового   стану  іпараметрів екологічної стійкості ландшафтів та районуванням території Україниза їх показниками; опрацюванням моделей    грунтозахисного   та   меліоративногоземлекористування  в   конкретних   природно-кліматичних   умовах, проведенням відповідних  проектно-пошукових  робіт  з урахуванням формземлекористування; створенням системи  спостережень за станом земельних ресурсівта прогнозуванням соціально-екологічних наслідків його зміни тощо.ВОДНІ  РЕСУРСИ     Довготерміновимицілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів таекосистем є: зменшення антропогенного навантаження на водні об'єкти; досягненняекологічно безпечного використання водних об'єктів і   водних   ресурсів  для   задоволення   господарських   потреб суспільства; забезпеченняекологічно   стійкого   функціонування   водного об'єкта  як  елементу  природного   середовища   із   збереженням властивості водних екосистемвідновлювати якість води; створення ефективної  структури   управління   і  механізмів економічного регулювання охорони та використання воднихресурсів.     Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснитикомплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:1) охорона поверхневих іпідземних вод від забруднення;2) екологічно безпечне використання воднихресурсів;3) відродження   і  підтримання  сприятливого  гідрологічногостанурічок та заходи боротьби із шкідливою дією вод;4) удосконалення системиуправління охороною та використаннямводних ресурсів;5) зменшення впливурадіоактивного забруднення.Реалізація зазначеної  водно-екологічної  політики   повинна здійснюватися   на  основі  розробки  та  поетапного впровадження природоохоронних заходів,  визначених Державною  та  регіональнимипрограмами екологічного оздоровлення водних басейнів.     Важливою умовою    реалізації     політики     раціонального використання  та  відновлення водних  ресурсів  та  екосистем  на найближчі роки є необхідність виконаннянасамперед заходів, які не потребують значних капітальних затрат, асаме: підвищення загальної культури виробництва; суворе дотримання  технологічних  норм   споживання  і використання водних ресурсів; підтримання у належному  стані  діючих  очисних   споруд   і устаткування; запобігання аварійнимситуаціям; забезпечення своєчасного   прибирання   сміття   та  очищеннязабудованих територій,  суворого контролю з боку  природоохоронних органів застаном забудованих територій міст; дотримання законодавства щодо режимувикористання прибережних смуг   та   водоохоронних   зон;   контроль   за  зберіганням  та водні об'єкти; використанням органічних і  мінеральних  добрив, отрутохімікатів, детергентів,  нафтопродуктів  тощо з метою запобігання їхвиносу у воду.АТМОСФЕРНЕПОВІТРЯ    Першочерговими заходами,  яких  слід  вжити  для нормалізації екологічноїобстановки та стабілізації стану повітряного  басейну, є: підвищенняефективності діяльності щодо охорони атмосфери  за рахунок   зміцнення  технологічної   дисципліни   на  промислових підприємствах; перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються; вдосконаленнясистеми    нормування    викидів   забруднюючих речовин.     З цією метоюпередбачається здійснити такі заходи: розробити стандарти якості атмосферногоповітря,  узгоджені з міжнародною системою стандартів; створити нову   систему  екологічного  нормування  введенням технологічних  стандартів  і  нормативів утворення   забруднюючих речовин під час здійснення технологічнихпроцесів; розробити технологічні  нормативи  на   основні   забруднюючі речовиниз урахуванням можливостей новітніх технологій; розробити цільові  програми  дій щодо  поступового  зниження рівня  забруднення повітря на короткотермінову, середньотермінову та  довготермінову  перспективу  для  міст  з  підвищеним  рівнем забруднення атмосферного повітря; здійснити перехід  до  міжнародних стандартів  і  нормативів якості атмосферного повітря.РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ    Програма реабілітації та раціонального використання природних лікувальнихресурсів передбачає:1) розроблення  документації,  яка  регламентуватиме  якість природних лікувальних ресурсів (державні стандарти на всі складовіприродних лікувальних ресурсів);2) розроблення та видання карти і  кадастрів усіх  природних лікувальних ресурсів;3) здійснення державної програмимоніторингу якості сучасного стану і використання природних лікувальнихресурсів;4) забезпечення підприємствами,  установами та  організаціяминезалежно від форм власності, які експлуатують лікувальні ресурси, розробленняі  затвердження  проектів  округів  і  зон  санітарноїохорони   курортів,  ресурсів,  технологічних  схем  раціональноїексплуатації, організації режимнихспостережень і контролю;5) розроблення  методики  визначення  граничних іоптимальних курортних і рекреаційних навантажень на  території  з  урахуваннямперспектив розвитку курортно-рекреаційного будівництва;6) здійснення науковихрозробок стосовно оцінки перспективних рекреаційних   територій   державного  значення,   картування   і затвердження  їх  як  зон   чи   територій,   що  не   підлягають приватизації;7) проведення     роботи      з     медичного      зонування курортно-рекреаційних територій   України,   а  також   складання територіальних   комплексних   схем   охорони   довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.3.ОСНОВНІ  ЕТАПИ  РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ  НАПРЯМІВ  ДЕРЖАВНОЇ       ПОЛІТИКИ   УКРАЇНИ   У   ГАЛУЗІ  ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,

      ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТАМІЖНАРОДНАСПІВПРАЦЯ.     Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.     На першому етапі(1997 — 2000  роки)  необхідно  завершити  і реалізувати невідкладні заходищодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерелзабруднення.     Основними завданнями цього етапу є: вдосконаленнязаконодавчо-правової   бази  з  питань  охорони довкілля і раціональноговикористання природних ресурсів; розроблення і  впровадження  економічного механізму  охорони довкілля і раціонального природокористування; створеннясистеми   досконалого,   повного   та   адекватного контролю   за  екологічним   станом   довкілля    з    одночасним запровадженням  елементів комплексного  міжвідомчого екологічного моніторингу; здійснення першочергових  заходів   для  стабілізації  стану довкілля; розроблення і   впровадження  програм   екологічної  освіти, виховання та екоінформування населення.Надругому етапі (протягом 10 — 15 років,  починаючи  з  1998 року)  планується розробити  і  розпочати  реалізацію комплексних програм, орієнтованих надосягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністюдо відновлення.     Основними завданнями цього етапу є: оптимізація структуриприродокористування; екологічно орієнтована структурна перебудоваекономіки; розроблення і  впровадження  в  Україні  системи   державногомоніторингу   довкілля,   створення  системи  аналізу  екологічної ситуації, прогнозування,  планування  і   здійснення   запобіжних заходів щодо ймовірнихчинників шкідливого впливу.     На третьому  етапі  планується  створити систему  державного управління  за  використанням  природних  ресурсів,  регулюванням техногенного  впливу  на  довкілля  як  основу  управління  сталимрозвитком  суспільства.  Фрагментарне   здійснення   цих   заходів розпочалося у  1996  році,  а більш широке — відповідно до темпів стабілізації економікикраїни.     Основними завданнями цього етапу є: подальший розвиток    системи     державного     моніторингу навколишнього  природного  середовища, створення  автоматизованої системи  оцінки  екологічних  ситуацій, прогнозування  шкідливого впливу на довкілля,  планування дій у  надзвичайних ситуаціях  на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій; належна координаціяраціонального використання природного  та соціально-економічного   потенціалу  з   урахуванням  екологічних чинників на засадах сталого розвитку.    Внаслідок реалізації Основних напрямів державної  екологічної політики   буде  створено   систему   екологічно   збалансованого управління розвиткомсуспільства,  яка  стимулюватиме  відновлення природних   властивостей  довкілля,   компетентного   регулювання використання  природних  ресурсів  та розвиток  продуктивних  сил країни.Найбільш важливими наступними кроками в ційсфері будуть: розроблення та затвердження Верховною Радою Національної програмизбереження біологічного різноманіття; зміцнення правових, фінансових,інституційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвиткудіяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення їїкоординації шляхом створення відповідного національного комітету; вжиттянагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин,насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення та збереженнярослинних угруповань; обгрунтування та створення національної екологічноїмережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн,розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереженнябіологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які маютьособливе національне та міжнародне природоохоронне значення; подальший розвитокзаповідної справи згідно з принципами поліфункціональності замість абсолютнихзаборон та вжиття термінових заходів щодо резервування цінних у науковому іприродоохоронному відношеннях територій для наступного заповідання тазабезпечення відповідного охоронного режиму з огляду на можливу приватизацію таподальше господарське використання земель; забезпечення наукової підтримкидіяльності, удосконалення системи моніторингу, включаючи налагодження системиоперативного моніторингу на основі встановлення індикаторів за станомбіологічного різноманіття, інвентаризацію природних ресурсів, ведення їхкадастрів на основі створення банків даних та геоінформаційних систем,впровадження ГІС-технологій; подальше формування системи громадської підтримки,екологічної освіти та інформування. Україна виважено оцінює свою роль, місце івідповідальність за охорону біологічного різноманіття в національному таглобальному контекстах, робить відповідні кроки задля забезпечення виконанняконвенційних зобов’язань і відкрита для діалогу та співпраці. />Міжнароднаспівпраця. Однією з позитивних умов інтеграції України до світового товаристває досить швидкий процес  поєднання держави, зокрема в природоохоронній галузі,з рядом держав Європи і світу. Після підписання ” Конвенції про збереження біо-різноманіття “ Україна стала Стороною ще кількох важливих, з точки зору охорониживої природи, міжнародних природоохоронних угод, таких як Конвенція про захистЧорного моря від забруднення (з 1994 року), Бернська (з 1996 року) і Рамсарська(з 1996 року) конвенції. Планується приєднання до Бонської конвенції проохорону мігруючих видів диких тварин (1979 рік) та її відповідних угод, якірозглядаються як важливі засоби збереження біорізноманіття серед мігруючихвидів, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори,що знаходяться під загрозою зникнення (CITES), Конвенції по боротьбі зопустелюванням у тих країнах, які витримують серйозну посуху чи опустелювання,особливо в Африці, Конвенції про охорону та використання транскордоннихводотоків та міжнародних озер. Діяльність України в Раді Європи розширює їїможливості щодо співпраці з цим авторитетним міжнародним органом, зокрема привпровадженні Всеєвропейської стратегії збереження ландшафтного і біологічногорізноманіття. Слід відмітити, що в 1997 році Карпатський біосферний заповідникбув першим в Україні удостоєний диплому Ради Європи. Значною перешкодою нашляху якісного виконання Україною обов'язків щодо вимог Конвенції про охоронубіологічного різноманіття є брак коштів. Важке економічне становище держави недає змоги повною мірою реалізувати наявні можливості і запроваджувати новіінструменти для збереження та відтворення біорізноманіття в Україні. Тому актуальноює міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів,що надається міжнародними організаціями (Глобальний екологічний фонд,Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ЮНЕП, Рада Європи та ін.), окремимирозвиненими країнами (Нідерланди, США, Канада, Німеччина, Данія,Великобританія, Швейцарія, Франція, Австрія та ін.). За підтримки Глобальногоекологічного фонду та відповідно до угод між Україною і Міжнародним банкомреконструкції та розвитку на умовах безповоротної фінансової допомогифінансуються такі важливі для збереження біологічного різноманіття проекти:«Збереження біорізноманіття Карпат». Вартість проекту — 500 тис.доларів США. Термін виконання — 1993-1997 роки (проект завершено). Проект бувспрямований на покращання охорони цінних природних екосистем Карпат, передусіму межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;«Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю».Вартість проекту — 1500 тис. доларів США. Термін виконання — 1994-1998 роки.Метою проекту є покращання управління природними ресурсами в дельті Дунаю,розширення території природного заповідника «Дунайські плавні» тастворення на його базі біосферного заповідника; “Підготовка НаціональноїСтратегії/Плану дій та Національної доповіді з питань збереженнябіорізноманіття” — 112 тис.доларів США. Термін виконання — 1997-1998 роки.Метою проекту є допомога Мінекобезпеки України в діяльності щодо забезпеченнярозробки зазначених документів. Питання збереження біологічного різноманіття єскладовими міжнародної Програми «Управління станом і захист Чорногоморя», яка виконується за підтримки Глобального екологічного фонду та вреалізації якої беруть участь держави Чорноморського регіону, у тому числіУкраїна. Українськими фахівцями разом із Міжнародним союзом охорони природиздійснюються проекти ”Збереження та невиснажливе використання лісів уЦентральній і Східній Європі” (1995-1996 роки.) та “Збалансоване сільськегосподарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні Росії йУкраїни”(1996-1998 рр.). довготермінової політики, що законодавчо будезакріплено в “Основних напрямах державної політики у галузі охоронинавколишнього природного середовища, використання природних ресурсів тазабезпечення екологічної безпеки, затверджених Верховною Радою України 5 червня1997 року (в 1-му читанні), відповідних програмах діяльності Кабінету МіністрівУкраїни та постанові Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. “Проконцепцію збереження біологічного різноманіття України”. Діяльність України усфері виконання обов’язків, взятих у рамках Конвенції про охорону біологічногорізноманіття, розроблено на основі переосмислення національної політики іпрактики в цій галузі, опрацювання зарубіжного досвіду та за активноїгромадської підтримки. Ця Національна доповідь підготовлена Міністерствомохорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України заучастю центральних органів державної виконавчої влади, наукових та громадськихорганізацій, експертів та отримала схвалення учасників міжнародної конференції“ 5 років після Ріо”, яка відбулась 10-13 червня 1997 р. в м.Євпаторія зініціативи Всеукраїнського комітету підтримки діяльності ЮНЕП (УкрЮНЕПКОМ).Участь України в Конвенції про біологічне різноманіття має позитивний вплив навизначення пріоритетів формування національної соціально-економічної іекологічної політики в умовах переходу до ринкових відносин, подальшуінтеграцію України в світове та європейське співтовариство, оцінку та зростанняїї ролі та авторитету, сприяє вирішенню, в тому числі за фінансової підтримкиміжнародних організацій та розвинених країн, конкретних проблем збереженнябіорізноманіття в регіонах, які мають особливе міжнародне і національнезначення, та подальшому розвитку науково-технологічного та інтелектуальногопотенціалу України, розширенню можливостей використання в українській ісвітовій практиці напрацьованого національного досвіду з питань, що підпадаютьпід дію Конвенції, використанню потенціалу наявних національних інституцій таекспертів для наукової та технологічної міжнародної співпраці. Висновок:   Аналізуючицю велику сукупність проблем , ми можемо зробити дуже важливі висновки щодоекологічної дійсності нашої Держави, виявити чинникі та особливостіжиттедіяльності та природокористування.    “ Базовими ” недоліками України насучасному етапі е  складні, многогранні фактори, які здійснюють  комплексний,тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різнихрівнях господарювання ,  і тому вони потребують особливої уваги, особливихрішень, тобто системного розв’язку з боку Держави.  Цими факторами є:     макроекономічнаполітика, яка примушуе суб’ектів господарювання до экстенсивного використовування природних ресурсів;Інвестиційна политика,яка ориентована на розвиток ресурсомістких секторов економіки; помилковасекторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске господарство,лісове господарство та інше); нестабільне законодавство; відсутність праввласності на природні ресурси; відсутність еколого-збалансованної довгостроковоїекономічної стратегії; на регіональному і локальному рівнях недолік прямого тане прямого ефекту від охрани довкілля (економічного й соціального), “глобальних прибутків “ ;інфляція, економічна криза й нестабільність економікизаважають здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшистьекологічних проектів; природно-ресурсні властивості експорту;існування дійсновеликого стимулу  до отримання значних й швидких прибутків від  продажуприродних ресурсів (  ліс, руди ); відсутність екологічного мислення,екологічної свідомості. Для розв’язання цихпитань 12травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію(стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якоїрозробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнямидіяльності в цій сфері є: збереження, покращання стану та відновлення природнихі порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів такомпонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використанняприродних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу наекосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованостінаселення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадяну діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств,організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використаннямприродних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічногорізноманіття. У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивативідповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні таінформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодозбереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічноїзбалансованності,структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства такультури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме: збереження тавідновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних таболотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем; збереження видівта популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територійінтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів таагротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водномута земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи«зелених» коридорів) як складової частини європейської екологічноїмережі. Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати завикористання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій,державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та іншіджерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів,планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природногосередовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства,діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів.Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників,національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічногопрофілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумовивтілення програми. Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівнутенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичномувтіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформуванняекономічної системи і перехід до  ринку  повинен не  тільки  підвищити  ефективність національної  економіки,  а й сприяти  ліквідації  субсидій  на  використання таких   природнихресурсів  як енергія,  корисні копалини і вода та поліпшеннюстану довкілля    завдяки    застосуванню    жорстких    заходів    щодовідповідальності  за  масове  нераціональне використання природнихресурсів.     Для врахування   екологічних   вимог   у   ході   розгортанняприватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічнийаудит.  Впровадження екологічного  аудиту  в  практику сприятиме  одержанню основних даних про несприятливі з точки зоруекології підприємства дляприватизаційної  діяльності,  визначенню завдань у короткотерміновий період.Вдосконалення діючого    економічного   механізму природокористування іприродоохоронної  діяльності  та  формування стабільних  джерел  фінансуванняприродоохоронних заходів в умовах переходу до  ринкових  відносин  має  стати органічною  складовою системи управління і регулювання економіки,  стимулюватиохорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створеннявідповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).    Система фінансування  природоохоронних   заходів   в   умовах переходу доринкової економіки формується на основі таких головних джерел: Державногобюджету України та місцевих бюджетів;     бюджету Автономної РеспублікиКрим;     фондів охорони   навколишнього   природного  середовища всіхрівнів;     власних коштів підприємств;     іноземних надходжень таінвестицій;     інших позабюджетних коштів.Для забезпечення    стабільного   надходження   коштів   для здійснення  природоохоронних  заходів  пріоритетне значення   має надаватися розвиткові економічного механізмуприродокористування.     Головними складовими    елементами   економічного  механізмуприродокористування мають бути: плата за спеціальне використанняприродних ресурсів; плата за забруднення навколишнього природного  середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля; система фінансування і кредитуванняприродоохоронних  заходів(державний і місцеві бюджети,  природоохоронні фонди,банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо); екологізаціяподаткової і цінової систем;    підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.     Залученню іноземних     інвестицій      для       здійснення природоохоронних програм та проектів вУкраїні повинно сприяти: активна інтеграція   України   в   європейські   та  світові природоохоронні процеси; формування сприятливих умов та ефективної системи  залучення іноземних  інвестицій  як  в  економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.Важливе значеннядля здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збірЕвропейського банку реконструкції та розвитку на якому Українамає дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера,приймати участь у глобальних  проектах, а також реалізувати своїможливості. Нацьому зборі буде представлена велика кількість соціально- економічних проектів, значнучастину яких складатимуть екологічні. Найважливійшим та першочерговимсеред них є проект фінансування  ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС таподальшего припинення її функціонування.На межі третього тисячоліття екологічнуситуацію на Україні можно розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дужезначні фінансові, кваліфікаційні ресурси ,  значний відрізок часу.  Все цеповинно прискорюватись ефективними державними механізмами.  Але всіці властивості притаманні економічно розвинутим країнам,  якою Українане є. Проаналізувавшивсю складність проблеми,виявивши чинники, атакож враховуючи що питома вага  бюджетних витрат  на природозахісні  проектимає тенденцію  до скорочення ,  ми можемо зробити прогноз з великимрівнем імовірності, що стандовкілля наступні 10-15 років не стане краще.3. Розробленімеханізми державного природокористування, деякі правові  та господарчіпереваги  ринкової економікі, прогресивні напрямки ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,ВИКОРИСТАННЯПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ  значноюмірою лишуться лише  як вдалі проекти із за відсутності фінансування,  бажання,а також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасногосуспільства, особливо на стадії первинного накопичення капіталу.Список використованої літератури:1.  “ Основи загальноїекології “  Г.О.  Білявський.“  Екологічнаекспертиза, правота практика“ АндрейцевЮ.І.3 .

“П О С Т А Н О В А ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ         Про Основні напрями державноїполітики України у         галузі охорони довкілля, використання природних

 ресурсівта забезпечення екологічної безпеки “.4.    “ НАЦІОНАЛЬНАДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ “.5. “  Навколишне середовище та розвиток “ .  Воронов А. К.