Реферат: Управление природопользованием

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ   І   НАУКИ   УКРАЇНИЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТФАКУЛЬТЕТ  ПЕРЕПІДГОТОВКИ   ФАХІВЦІВКОНТРОЛЬНА     РОБОТА

подисципліні   « ОСНОВИ  ЕКОЛОГІЇ »

 Слухач:                                                      Сидоркевич Дмитро  Іванович

 

Спеціальність, група:                               ЗФ – 02

 

Керівник:                                                   

                                                                     Фоміна Н.М.

Результат, дата:

Реєстраційний номер,  дата:

м. Черкаси

2001 р.

П Л А Н

Управління  природокористуванням

1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТААКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ

2. ПОНЯТТЯПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

3.ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

4. НАУКОВІ ОСНОВИРАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

5.СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ  ПРИРОДОКО-РИСТУВАННЯМ

6.МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

1. СУЧАСНІМАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ

Виникненнянауки економіки природокористуван­ня є об'єктивним і закономірним явищем,оскільки людство стоїть на порозі екологічної кризи. За кор­доном це зрозумілинабагато швидше, і зараз у США на збереження природи витрачається на рік до 80млрд дол. при тому, що в Агентстві з охорони навколишнього середовища. СШАпрацює всього -15 тис. службовців, а річний бюджет агентства— 5 млрд. дол.

Сьогодні, роблячи перші кроки у розв'язанні еко­логічнихпроблем, ми тільки починаємо спиратись на наукові засади. Кроки ці ще доситьнепевні, бракує досвіду роботи на відповідному рівні. Гальмує про­цесекологічна безграмотність спеціалістів, особли­во в сільському господарстві.

Оволодіння знаннями з економіки природокорис­туванняпередбачає відповідну підготовку як із цілої низки технологічних дисциплін(рослинництво, тва­ринництво, агрохімія, механізація сільського госпо­дарствата ін.), так і економічних (економіка сіль­ського господарства, організаціядіяльності сільсько­господарських підприємств,   економічний   аналіз, науковаорганізація праці та управління).

Взаємовідносини суспільства і природиполягають у тому, що фактори економічного зростання — трудові ресурси, засобивиробництва і природні ресурси — у комп­лексі використовуються суспільством длярозвитку ви­робництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи тавикористання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло,бо, з розвитком виробниц­тва вилучаються все нові багатства природи, зростаєвартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнєсередовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збе­реженняресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягіввиробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку люд­ськогосуспільства і практично нездійсненні.

Взаємодія людини з природою у процесівиробництва та споживання для забезпечення існування людства зага­лом єоб'єктивним явищем (рис. 1).

/>

/> 

Рис. 1.Схема взаємовідносин  економіки і навколишнього середовища.

Отже, постають дві взаємопов'язаніпроблеми: пер­ша — вплив обмеженості природних ресурсів на їх вико­ристання ірозвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга —необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки дляподальшогої розвитку суспільства.

Природокористування має загальний характер,оскіль­ки будь-який вид діяльності людей викликає зміни при­родногосередовища.   Ускладнення  взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальнихсистемам, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликаютьнеобхідність їх регулювання.

Природне середовище — невід'ємна умоважиття лю­дини і суспільного виробництва, оскільки воно є необхід­нимсередовищем існування людини і джерелом потріб­них йому ресурсів.

Природа в широкомурозумінні — це весь світ у бага­тогранності його форм, тобто в цьому планілюдина є частиною природи, у вужчому розумінні — сукупність натуральних умовіснування людського суспільства.

Під впливом людинивідбуваються величезні зміни природного середовища, з чим пов'язананеобхідність його охорони. В XX ст. людина проклала нові шляхи пе­реміщенняенергії і речовини в географічній оболонці, подекуди значною мірою порушившиекологічну рівно­вагу.

Величезні масштабизмін, що їх вносить сучасна лю­дина в природні умови на Землі, передбачив ще напочатку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.

Справді, в природіденудація (руйнування) гранітних скель відбувається зі швидкістю 1 м за 6 тис.років, а людина з допомогою спрямованих вибухів і сучасної тех­ніки змінюєрольєф миттєво. Тільки за один рік людина при оранці полів, будівельних ігірничих роботах перемі­щує понад 4 тис. км3 грунту, видобуває знадр Землі близько 100 млрд. т руди, забирає на господарсько-побу­тові потреби13% річного стоку, спалює 8,5 млрд. т умовного палива, виплавляє 800 млн. трізних металів, виробляє близько 60млн. т невідомих у природі синтетич­нихматеріалів, розкидає на полях понад 500 млн. т доб­рив і 3 млн. т різнихпестицидів, з яких 1/3 змивається дощами в водойми і затримується в атмосфері.

Щорічно з надр Землі добувається більше елементів, ніж включається вбіологічний кругообіг: кадмію — в 160 разів, ртуті — 110, свинцю — 35, миш'яку,фтору — 15, урану — 6, олова — 5, міді — 4, молібдену — в З рази.

За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивнетваринництво і підсічно-вогнева система землеробства, людство скоротило площулісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в останні 200років. Освоєні людиною землі (промислові, сільсько­господарські,лісозаготівельні, транспортні підприємства, гірничі розробки тощо) становлять60% поверхні суші. Дефіцит земельних угідь і скорочення площі лісів приз­велидо того, що запаси фітомаси за історичний період (особливо за останні століття)знизились більш ніж на одну чверть.

Глибокі зміни природного середовища під впливом господарськоїдіяльності порушують рівновагу, що скла­лася за тривалий період його природногорозвитку. В ба­гатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели дозабруднення середовища, зникнення багатьох видів рос­лин і тварин, виникненняантропогенних «бедлендів» тощо.

Людство протягом усієї своєї історії неодноразово вступало впротиборство з силами природи, що спричиня­ло кризові ситуації. Найтиповішими вминулому були продовольчі кризи.

Перші обмеження в ресурсах виникли з настанням льодовикового періоду іпохолодання. Погіршення умов, життя на півночі і в горах викликало міграціюлюдей в південніші райони і передгір'я. В цих найсприятливіших для людинирайонах щільність населення зросла настільки, що за існуючого тоді рівнярозвитку продуктивних сил це призвело, до відносного перенаселення. Зникненнявеликих стадних тварин — основного об'єкта мисливства, викли­кало нестачупродуктів харчування і стимулювало вдос­коналення способів мисливства, що щебільше прискорило виснаження тваринних ресурсів. Виникла так звана кризамисливського господарства, вихід з якої було знайдено в переході відпривласнювальної форми господарювання до виробничих форм (від мисливства ізбиральства до скотарства і землеробства).

Протягом тривалої і складної історії розвитку люд­ського суспільства врізних районах земної кулі кризові ситуації виникали ще нй раз, але людизнаходили з них вихід, розробляючи нові способи виробництва, нові мето­дивикористання енергії, освоюючи нові види природних ресурсів.

        Однак сучасна екологічна ситуація єдосить унікальна, оскільки значно зросла інтенсивність,  змінилась сама сутьвпливу людини на природне середовище. З 1950 р. насе­лення планети подвоїлось.Років через сорок воно зможе подвоїтись ще раз і досягне 9 – 10 млрд. Це потягнеза собою низку проблем, уникнути яких неможливо. Вже сьогодні зростаннявиробництва продуктів харчування на Землі зупинилося. За тридцять років (з 50-хроків) «зелена революція» в два з половиною рази збільшила виробництво зерна.Але подальшого (з 1984 р.) приросту нема. Добрива і селекція себе вичерпали. ВСША змен­шуються збори кукурудзи та інших зернових. Припинився ріст урожаїв уЯпонії та в Китаї. Країни — колишні республіки СРСР продовжують безпрецедентнізакупки зерна. Кардинально нових технологій для  збільшення виробництвазернових культур наука не бачить.

Головний фундамент життя — грунти — всюди на Землі деградують,зменшуються за площею. Не менш дра­матична ситуація з водою. В засушливих зонахводи не вистачає так само, як і хліба. Швидкими темпами вини­щуються ліси.Наприклад, тропічні ліси зменшуються що­секунди на площу футбольногомайданчика. За таких темпів у Південній Америці та Африці цих лісів не за­лишитьсявже через 40—50 років. Знищення лісів призво­дить до ерозії грунтів, планетарнихзмін клімату, патоло­гічних змін в рослинному і тваринному світі. Якщо напочатку століття зникав один вид тварин за рік, то зараз один вид тварин зникає.щоденно. І цей процес приско­рюється. В Європі під загрозою зникненняперебувають дві третини птахів, третина метеликів, більше половини рептилій таземноводних. Залишитися на Землі лише з во­ронами, горобцями і тарганами —перспектива далеко не радісна. Втративши сусідство з розмаїттям форм життя, людина багато чого втратить у собі самій,настане не­минуча дегуманізація.

Глобальною єпроблема відходів. У широкому розумін­ні відходи — це все те, що людина викидаєна планету в результаті господарювання, одержання енергії та всієї'життєдіяльності. Це — вихлопні гази автомобілів, нечис­тоти промисловості ісільського господарства, побуту,, дим та гази з труб. Лише вуглекислого газу ватмосферу що­денно викидається' 5 млрд т — по тонні на кожну людину. Довідходів слід віднести і нафтові плями, згубні для життя океанів. На коженквадратний кілометр океанської площі припадає 17 т різних відходів суші.Відходами є й важкі метали та отруйні речовини, які насичують грунт, повітря,воду і харчопродукти. Відходи — це і паливо атомних; електростанцій, надійнозахороняти які поки що не навчились (а єдиний на території колишнього Союзумогильник радіоактивних відходів з атомних електростан­цій в Краснодарськомукраї відмовився приймати від­ходи а України).

Відходи — цепластики, що не розкладаються в землі (в воді їх ковтають морські тварини і відцього гинуть). Відходи — це хімікати, що витікають із звалищ в грунтові води.Велика тваринницька ферма отруює воду в річці приблизно так само, як місто із100-тисячним населенням. Відходи — це і просто побутове сміття. Двадцять роківтому звільнитися від тонни сміття коштувало в США 2 долари, зараз — 100 .

Особливезанепокоєння викликає проблема, для якої не існує кордонів — глобальні зміниклімату. Викиди в атмосферу різних газів створюють парниковий ефект, знищуютьнавколо планети озоновий шар. Наслідком цього є всесвітнє потепління — середняглобальна темпе­ратура в Північній півкулі за останні 100 років підвищи­лась на0,5 °С. Якщо така тенденція збережеться, най­ближчим часом почнеться таненняльоду в Арктиці. В су­купності з іншими екологічними проблемами глобальне потеплінняможе виявитись вирішальним для долі люд­ства.

2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ІСКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

Природокористування включає об'єктивно зумовлений процес залученнялюдиною природних ресурсів до вироб­ничої і невиробничої діяльності, їхвідтворення та охо­рону.

В сучасних умовахнауково-технічного і соціального прогресу поняття природокористуваннястає дуже містким і не завжди однозначно, розуміється. У «Великій Радян­ськійЕнциклопедії» природокористуванням називається сукупність впливів людини нагеографічну оболонку Землі, що розглядається в комплексі (на відміну від га­лузевихпонять — водокористування, землекористування, лісокористування тощо) (т. 20, с.595—596). Деякі автори розглядають природокористування як соціальний процес,інші — як соціально-економічний.

Отже, термін «природокористування»,адекватно відо­бражаючи досить складний і багатогранний суспільно-природнийпроцес в об'єктивній реальності, далеко не однозначний — він вживається, якмінімум, у п'яти основ­них значеннях:

1) людська діяльність щодо використання сил і ре­сурсів природи з метоювиробництва матеріальних благ і різних послуг, тобто як всезагальний процеспраці. В (та­кому розумінні природокористування рівнозначне понят­тю«суспільне виробництво», а з урахуванням невироб­ничої сфери людськоїдіяльності –  навіть ширше за нього;

2) раціональне використання ресурсів і умов природ­ного середовища, їхвідтворення та охорона;

3) безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природнихресурсів і умов конкретної терито­рії (району, окремої країни, групи країн,всього світу);

4) освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів улокальному, регіональному і глобальному масштабах. У такому розумінні термін«природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу частозамінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом —водокористування, лісокористу­вання, землекористування тощо;

5) синтетична прикладна наука, що розробляє загаль­ні принципи будь-якоїдіяльності, пов'язаної з користуван­ням природою.

Така диференціація досить відносна. В кожному окре­мому випадкувивчається один і той же об'єкт — процес використання людиною сил і ресурсівприроди, але з різ­них боків і на різних рівнях галузевої, міжгалузевої ітериторіальної спільності. Серед перелічених значень терміна«природокористування» найширшим за обсягом є поняття, що відображає процеспраці (суспільне вироб­ництво), найвужчим — освоєння та експлуатація окремо­говиду природного ресурсу у вузькотериторіальному (локальному) масштабі.

Класифікація основних  видів природокористування можлива з позиційтісно взаємопов'язаних галузевого, компонентного, функціонального(комплексного) підходів.

З галузевої системи народного господарства виді­ляють галузіприродоспоживання (теплоенергетику, видо­буток мінеральної сировини,лісоексплуатацію, металур­гію, вугленафтогазопереробку тощо), природокористуван­няу вужчому розумінні (землеробство, тваринництво, гід­ро-, вітро-,геліоенергетику, транспорт, будівництво) і природовідтворення (рекультивацію імеліорацію земель, очищення та утилізацію відходів, регулювання стоків,перекидання вод, створення заповідників тощо). За вищого ступеня узагальненняці види можна об'єднати в по­няття виробничого (промислового ісільськогосподарсько­го) і невиробничого природокористування.

Функціональний підхід (комплексний) до класифікації природокористуванняпередбачає виділення п'яти основ­них блоків найважливіших напрямівприродокористуван­ня: ресурсоспоживання, конструктивного перетворення,відтворення природних ресурсів, охорони природних ресурсів, управління імоніторингу.

Компонентна класифікація видів природокористування базується наспільному використанні деякими галузями виробництва одного компонентаприродного середовища (наприклад, води, повітря, грунту, лісу тощо), тобто наміжгалузевому споживанні природного ресурсу в рамках певної території. Основнівиди природокористування в цьому випадку відповідають головним структурним ком­понентамприродного комплексу — водо-, лісо- і земле­користуванню, використаннюатмосфери, надр, тваринного світу. Не слід плутати поняття раціональногоприродо­користування з охороною природи. Охорона природи — це розробка іздіснення заходів щодо її раціонального використання, що включають захист віднадлишко, вих техногенних навантажень і негативних наслідків втручання людини,активне регулювання природних процесів, від­творення і поліпшення природногопотенціалу ланд­шафтів.

 Стратегічнимнапрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексневикористання природних ресурсів, розробка і запровадження у вироб­ництвомаловідходних і безвідходних технологічних про­цесів, які дають змогу помітноскоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забез­печитиглибшу переробку первинної сировини.

В окремих випадкахвикористання природних ресур­сів служить одним із способів їх охорони.Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильноорганізований промисел звірів поліпшує їх стадо.

Принцип єдності охорони природи та їїраціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства зприродою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. Втакому аспекті охо­рона природи є необхідною умовою використання її ре­сурсів іслужить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів,з одного боку, і від-творювальними можливостями природи — з другого, щоособливо важливо за високої технічної оснащеності су­часного виробництва.

3. ЗАВДАННЯ НАУКИ«ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

У нашій країні економіка природокористування почалаформуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом своговивчення виробничі від­носини між людьми, в: даному випадку відносини, що ви­никаютьу процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

Економіка природокористування—це наука про ра­ціональне та ефективне використання природних ресурсів, наукапро організацію дійової системи охорони навколиш­нього середовища.

У завдання економіки природокористуваннявходить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсівлюдським суспільством з метою задо­волення своїх потреб. Завдання, які стоятьперед економікою природокорис­тування, можна поділити на три групи:

розробка методівоцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їхвартості;

створенняекономічного механізму управління раціо­нальним використанням природних;ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методіврозрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональневикористання природ­них ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Економікаприродокористування як економічна наука спирається на закономірності, щовиводяться іншими нау­ками—геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознав­ством,метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук по­трібні для розробки питаньоптимального використання та охорони викопних багатств, атмосфери, води,грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористу­вання стоїтьфактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вонатісно пов'язана з полі­тичною економією і виходить з її основних положень.

У політичнійекономіці процес виробництва розглядаєть­ся як, процес взаємодії людини іприроди. Людина, розви­ваючи виробництво, перетворює природу, пристосовує її досвоїх потреб, і чим вищий рівень розвитку виробництва, чим досконаліші технікаі технологія, тим вищий ступінь зміни одержуваного природного матеріалу івикористання сил природи.

Повна залежністьлюдини від сил природи давно мину­ла. Сучасна людина не може протистояти лишетим силам природи, які мають стихійний, глобальний, катастрофічний характер —землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та й то деякими явищами вонапочинає оволодівати. Су­часна людина все більше підкоряє собі сили природи,використовує їх. Отже, з розвитком суспільного вироб­ництва у взаємодії людиниі природи все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи, використання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою міроюодносторонній негативний для природи характер — людина забирає дари природи,мало що віддаючи.

Звичайно, людина повинна не лише брати від природи, а й піклуватися проїї охорону, не допускати її погіршен­ня і, виснаження. Природу требапідтримувати, допомага­ти їй зберігати рівновагу як системі.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основінаявності в ній рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними ззовнішніми для системи факторами, на­приклад, поступовим стійким похолоданням(потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Одніживі істоти в системі поглинають інші — кома­хи харчуються рослинами, плазуни —комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на харчмікроорганізмам, споживаються   грибами, хробаками, живлять коріння рослин.Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від тієї кількостіїжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих» ви­дів чи міграція,навіть масового характеру. Система само­регулюється наявністюі необхідних дляїї відтворення ма­теріалів і можливостями споживання відходів у серединісистеми, що забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема,має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власнурів­новагу за певних умов співвідношення з неживою при­родою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певноюмірою рівновагова система відтворення саморозвивається в сільському.господарстві, де вона може мати майже замкнутий характер. Так, призастосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлю­єтьсяродючість грунту, тваринництво дає хороші добри­ва, а вирощені кормове зерно ітрава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципомраціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку,збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалийпроцес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутогохарактеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировиннихматеріалів — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська ілісова сиро­вина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або кілька стадій переробки і потім як кінцевийпродукт, ви-ходятьі із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіхстадіях їх обробки з системи викидаються відхо­ди — пуста порода, шлаки, попіл,аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організ­мівречовини.Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінькорисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити звідношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економікаприродокористування охоплює дві групи зв'язаних між собою проблем: по-перше, якзнайти і най­ефективніше використати необхідні у виробництві та споживанніресурси, і, по-друге, як передбачити або лік­відувати забрудненістьнавколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням змінипотреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.

4. НАУКОВІОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Чим повніше використовуються природні ресурси, тимощадливіше і погосподарськи слід ставитися до їх екс­плуатації, особливо якщойдеться про невідновлювані енер­гетичні ресурси. Незважаючи на те що кількістьрозвіда­них копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душунаселення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехідна використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває всебільший дефіцит відновлюваних природних ресурсів.

В зв'язку з цим раціональне використання і відтворен­няприродних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд зглобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціональноговикористання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер івідіграє особливу роль в інтенсифікації вироб­ництва на основі прискореннянауково-технічного прогресу.

Така постановка проблем вимагає поліпшення розробкипитань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивнихсил і виробничих відносин. Сто­совно природокористування це означає послідовнийрозви­ток наукових засад охорони навколишнього середовища ї раціональноговикористання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність,пропорційність, оптимальність.

Планомірність стосовно використання природних ресур­сів — економічнафункція держави по управлінню і регулюваннню екологічних та економічнихвідносин і пропор­цій. Така функція передбачає як розробку і виконання пла­новоїсистеми взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією.Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсіві охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накресленихтемпів зростання сукупного сус­пільного продукту, національного доходу іпідйому життє­вого рівня трудящих.

Пропорційністьозначає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так іза галузями народного господарства, виключення порушень природнихвзаємозв'язків у навколишньому природному середовищі.

Оптимальність увикористанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіантавзаємовідносин сус­пільства з навколишнім середовищем.

Управління охороноюнавколишнього природного сере­довища, як говориться в Законі про охоронунавколишньо­го середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функційспостереження, дослідження, екологічної експертизи, конт­ролю, прогнозування,програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління вгалузі раціонального природоко­ристування є реалізація законодавства, контроль за додер­жаннямвимог екологічної безпеки, забезпечення проведен­ня ефективних і комплекснихзаходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального викори­станняприродних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органіву галузі навколишнього природного середовища.

Визначальними увиробничих відносинах, що склада­ються між людьми і природою, є їх суспільний характер.Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування єоднозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства,комітети тощо в мі­ру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину дер­жавнуполітику в області охорони навколишнього природ­ного середовища.

Одне з центральнихмісць у регулюванні відносин з при­воду охорони навколишнього середовища іраціонального використання природних ресурсів відводиться науково об­грунтованомупоєднанню територіального і галузевого уп­равління природоохоронною роботою.Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, нале­жать,з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного гос­подарства, а з другого — єланками територіально-вироб­ничих комплексів. Тому виникає необхідністьправильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місце­вихтериторіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдинусистему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове,транспортне чи жит­лове будівництво слід виходити не лише з локальних інте­ресіввідомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних,призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючістьгрунту,  зменшує валову  продукцію сільського  господарства та ін.

У системі управлінняприродоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування,експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і конт­роль завикидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогурозробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їхвиконан­ня, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисніспоруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище.

Управлінські функціїв області природоохоронної діяль­ності підприємства повинні сприятивдосконаленню техно­логії виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, без­аварійноїроботи устаткування, виконання планово-попе­реджувального і поточного ремонту.

Контроль включає в себе аналіз технології,лаборатор­ний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливихвиділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища напідприємстві, дотримання законодавства в цій області.

5. СТРУКТУРАДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ  ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

Усі ланки народногосподарської середовищезахисної системи становлятьєдине ціле і доповнюють одна одну. Водночас кожна з цих ланок наділенасамостійними функ­ціями, вирішує певне коло завдань і має свою структуру.

Відповідають заорганізацію державної підсистеми і контролю за станом навколишнього середовищаМіністер­ство по охороні навколишнього середовища (1991р.), службастандартизації, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, а такожмісцеві обласні, міські та ра­йонні організації відповідного профілю. В своїйдіяль­ності вони керуються в основному Законом про охорону навколишньогосередовища (1991 р.).

       Державна підсистема використанняприродних ресурсів перебуває в компетенції місцевих Рад народних депутатів, якіповинні контролювати і регулювати всю природоохо­ронну роботу міністерств івідомств. Галузевий і міжга­лузевий характер  раціонального природокористуваннявизначається специфікою господарської діяльності струк­турних підрозділівміністерств і відомств і залежить від ви­робничого профілю підприємств іоб'єднань. Тому обов'яз­ки між різними ланками цієї підсистеми охорони навко­лишньогосередовища і раціонального природокористуван­ня розподіляються відповіднимчином.

Так, Міністерство сільського господарства і продоволь­ства Україниповинно здійснювати державний контроль за дотриманням земельного законодавстваі порядку кори­стування землею; відповідає за організацію охорони і ра­ціональноговикористання земель, що перебувають у ко­ристуванні сільськогосподарськихпідприємств і організа­цій системи міністерств, за правильність застосування всільському господарстві отрутохімікатів, розробку біоло­гічних засобів боротьбиз хворобами і шкідниками сіль­ськогосподарських культур і насаджена, організаціюеко­номного використання води при зрошенні земель; здійснює контроль зарекультивацією земель. Воно організовує ви­конання комплексу протиерозійнихзаходів, включаючи роботи по полезахисному лісорозведенню; здійснює конт­рольза проведенням заходів по боротьбі з шкідниками, хворобами рослин, задотриманням встановлених правил зберігання отрутохімікатів з тим, щоб недопустити по­трапляння шкідливих речовин у сільськогосподарську про­дукцію інагромадження їх у грунті і водоймах; за пра­вильним веденням мисливськогогосподарства, дотриман­ням чинного законодавства по збереженню і збагаченнюфлори і фауни, у справі заповідників.

Крім того, Міністерство сільського господарства і про­довольстваповинно систематично вивчати вплив отрутохі­мікатів на водні організми івизначати гранично допустимі концентрації їх у рибогосподарських водоймах;робити висновки про доцільність хімічної обробки посівів, наса­джень, водойм ілісів; брати участь у розробці приладів для контролю якості природнихповерхневих і стічних вод.

Міністерство охорони навколишнього природного сере­довища (МОНПС) єцентральним органом державного управління в галузі охорони природи івикористання при­родних ресурсів і відповідає за охорону природи, органі­заціюраціонального використання і відтворення природних ресурсів у країні. Якголовні завдання на МОНПС покла­даються комплексне управління природоохоронноюдіяль­ністю в країні, розробка і проведення єдиної науково-тех­нічної політикипо охороні природи і раціональному вико­ристанню природних ресурсів,координація діяльності міністерств і відомств у цій галузі. З цією метоюпровадить­ся державний контроль за використанням і охороною зе­мель,поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, рослинного (в тому числілісів) і тваринного (в тому чис­лі рибних запасів) світу, морського середовищаі природ­них ресурсів територіальних вод України.

МОНПС готує і подає в Кабінет Міністрів пропозиції з питань охорониприроди і раціонального використання природних ресурсів для включення їх упроекти державних планів економічного та соціального розвитку, здійснюєконтроль за виконанням відповідних завдань, передбачених державними планами.МОНПС розробляє пропозиції щодо вдосконалення економічного механізмуприродокористуван­ня, затверджує екологічні нормативи, правила і стандарти зрегулювання використання природних ресурсів і охорони природного середовища відзабруднення та інших шкідли­вих впливів. Здійснюється державна екологічнаекспер­тиза генеральних схем розвитку і розміщення продуктив­них сил країни ігалузей народного господарства, контроль за дотриманням екологічних норм прирозробці нових тех­нологій, матеріалів і речовин, а також проектів на будів­ництво(реконструкцію) підприємств та інших об'єктів, що впливають на станнавколишнього середовища і природних ресурсів. При цьому органи управлінняприродокористу­ванням повинні орієнтуватися на такий визначальний фак­торполіпшення діяльності з охорони природи, як широке застосування в усіх галузяхнародного господарства мало-відходних і безвідходних технологій.

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоронення(складування) промислових, побутових та ін­ших відходів, на викиди шкідливихречовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користу­ваннятваринним світом і споживання атмосферного по­вітря для виробничих потреб,користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує роз­рахунковілісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарськоїдіяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організаціїприродокористування, Головне уп­равління науково-технічного прогресу іекологічних норматнвів, Головне контрольно-інспекційне управління, Го­ловнадержавна екологічна експертиза, Головне управлін­ня міжнародного співробітництва,Управління пропаганди екологічних знань, Управління капітального будівництва іматеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіаль­ного управління —областей, районів, міст. Введення по­двійної підпорядкованості територіальнихорганів управ­ління МОНПСу та місцевим Радам народних депутатів відповідає ролімісцевих Рад у вирішенні питань охорони навколишнього середовища, визначенійстаттями Консти-іуції України.та розділом IV Закону про охорону навко­лишньогоприродного середовища. Ці положення дають змогу залучити до вирішення завдань зохорони навколиш­нього середовища служби Рад народних депутатів (плано­веуправління, управління капітального будівництва та ін.), а отже, уникнутинеобхідності їх створення в межах тери­торіальних органів МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навко­лишнього середовищає відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Раднародних депу­татів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічногоуправління згідно з Законом про державне підприємство на рівні підприємствохорону навколишньо­го середовища здійснює адміністрація. Тут приймаютьсярішення з питань природокористування, здійснюються практичні заходи щодоохорони навколишнього середови­ща від забруднення виробничими і господарськимивідхо­дами, стічними водами.

Як правило, один із заступників керівника підприєм­ства відповідає заохорону природи.

Удосконалення управління в галузі охорони і відтво­рення природнихресурсів повинно відбуватися шляхом уточнення ролі і місця територіального ігалузевого фак­торів у формуванні основних якісних параметрів навко­лишньогосередовища.

Водночас слід враховувати, що в системі планового уп­равлінняраціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід. Цеозначає, що повноправним розпорядником природних ресурсів, які залучаються всфе­ру виробничої діяльності, є Ради народних депутатів. Зав­дання полягає втому, щоб надані місцевим Радам права використовувались якнайефективніше,поєднували в собі територіальні і галузеві інтереси, орієнтуваливиробничо-господарську та експлуатаційну діяльність промислових підприємств іоб'єднань, міністерств і відомств на вирішен­ня актуальних екологічних проблем.

6. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

В останні роки все більше уваги приділяється адаптив­нимпроцедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управлінніприродокористуванням. Причина цьо­го — глибоко досліджені теорією іпідтверджені практи­кою факти, які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічнихта екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється впросторі і в часі, через що суджен­ня про майбутні зміни в природокористуваннінеминуче є ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на вияв­лених на даниймомент тенденціях розвитку окремих процесів;

економіко-виробничі та екологічні системи, маючи влас­тивістьзмінюватись і самоорганізовуватись, зберігають свою иристосован'ість іздатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вонипереходять в якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень привтіленні в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна булоформувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуваннямна порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку«ідеальних» природоохоронних стратегій, які залишалися б стабільними тривалийчас. Зміни, що вносяться в подібні стратегії, повинні базуватись на все глибшихнаукових тео­ріях і моделях динамічної оптимізації. Сам же контролю­ючий ікорегуючий механізм природоохоронної політики повинен забезпечувативипереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії,мати «па­м'ять» не лише про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти«базою знань» про системи аргументів та устано­вок, які в минулому призвели допомилок або сприяли ус­піхам, знати і враховувати «ціну» і наслідки позитивногоі негативного досвіду природоохоронної політики. Адаптив­ний підхід доуправління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов їїефективності.

Адаптація режиму управління здійснюється двома шля­хами.По-перше, шляхом корегування стратегій природо­користування і встановленнямеханізму прийняття опера­тивних рішень відповідно до умов, що змінюються іперед­бачаються. По-друге, природоохоронна політика може і повинна сама по собіактивно впливати на формування сприятливих умов свого наступного розвитку —зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспіль­ства,нарощування природоохоронного потенціалу тощо. Мова йде, таким чином, не пропристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається шляхом цілеспрямова­ноїзміни зовнішнього середовища відповідно до перспек­тивної мети охорони іраціонального використання природ­них ресурсів.

На обох цих напрямах природоохоронна політика по­виннаактивно використовувати стихійні адаптаційні про­цеси, що відбуваються всистемі природокористування, або протистояти їм — залежно від їх спрямованостіі резуль­татів.

Через багатодисциплінарний і міжвідомчий характерпроблем, які розв'язує природоохоронна політика, інфор­маційно-методичнезабезпечення цієї діяльності є специ­фічним і складним завданням.

Настійна потреба поліпшення інформаційно-методично­гозабезпечення природоохоронної політики покликала до життя розвиток екологічногомоніторингу.

В документах міжнародної конференції ООН з питаньнавколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була вису­нута ідея моніторингу вформі національних систем постій­ного спостереження за змінами в біосфері зметою одер­жання достовірних відомостей зростання техногенного впливу на їїкомпоненти, екологічного прогнозування і об­грунтування рішень щодо регулюваннявзаємодії техно-сфери з біосферою.

Моніторинг (від лат. monitor –  той, що наглядає, на­гадує) —спостереження, оцінка (порівняння з норматив­ними параметрами) і прогноз станунавколишнього сере­довища в зв'язку з господарською діяльністю людини, постійнеі безперервне спостереження.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження тааналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозуванняйого змін  та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняттяефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створюється системадержавного моніторингу навколишнього середовища.

      Моніторинг ефективностіприродоохоронної політики (МЕПП) є головною складовою загального моніторингунавколишнього середовища. Він включає в себе як окремі підсистеми моніторингнавколишнього середовища (МНС), моніторинг природоохоронного потенціалу (МПП) імоні­торинг природоохоронної освіти (МПО) (рис.2). При цьо­му в кожному випадкуреалізується система спостереження з передбаченням, основними функціями якої є:

систематизація оперативної інформації про процеси зточки зору того, до яких наслідків у майбутньому може привести досягнутий стан,виходячи з розвитку в мину­лому;

фільтрація оперативної інформації шляхом виявленнякритичних точок розвитку;

визначення можливих альтернатив розвитку на основінормативних прогнозів досягнення заданих цілей в умовах, що склалися на даниймомент часу;

одержання рекомендаційної інформації для органу уп­равлінняна основі прогнозування наслідків різних варіантів розвитку.

Отже, в рамках системи моніторингу повинні забезпе­чуватисяне лише збір і накопичення даних, а й оператив­не виконання процедур аналізу,діагнозу і прогнозу, необ­хідних для здійснення управління в адаптованомурежимі.

В підсистемі МНС здійснюється оцінка екологічної си­туації,що склалася, та прогноз її змін. Результати МНС дають змогу конкретизувати метуприродоохоронної полі­тики і визначити завдання, які вимагають невідкладногорозв'язання.

МПП забезпечує безперервний контроль за станом і ви­користаннямтехнологій природокористування, ефективні­стю існуючого механізму економічногота адміністратив­ного регулювання відносин у цій області, розробкою і за­провадженнямприродозберігаючих нововведень.

У МПО, як і в МПП, крім специфічних для цієї систе­миджерел інформації, використббуються відомості про реальні зміни в навколишньомусередовищі, що відбува­ються під впливом діяльності людей. В результаті з'явля­єтьсяможливість оцінювати кінцеву ефективність різних стратегій природоохоронноїосвіти (в широкому розумінні цього поняття) і науково обгрунтовано корегувативідпо­відну частину природоохоронної політики.

Спільна дія підсистем МЕПП покликана забезпечити:

постійне уточнення цілей і конкретизацію завдань за­лежновід змін екологічної ситуації;

     визначення та аналіз можливих варіантів формування і використанняприродоохоронного потенціалу згідно з да­ними про екологічність технологійприродокористування, ефективності різних видів управлінських впливів і можли­вихприродозберігаючих нововведень;

визначення та оцінкуваріантів розвитку природоохо­ронної освіти (включаючи вплив засобів масовоїінфор­мації, виховну роботу серед населення тощо).

визначення та аналізможливих варіантів формування і використання природоохоронного потенціалузгідно з да­ними про екологічність технологій природокористування, ефективностірізних видів управлінських впливів і можли­вих природозберігаючих нововведень;

визначення та оцінкуваріантів розвитку природоохо­ронної освіти (включаючи вплив засобів масовоїінфор­мації, виховну роботу серед населення тощо).

Майже щоденно насторінках газет, в радіо- і теле­передачах ведеться розмова про те, що засучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-які економічні рішенняповинні прийматися з урахуванням екологічних наслідків.

Досвід показує, щозакликів і побажань вчених, які краще інших усвідомлюють, на краю якої прірвими стоїмо, недос­татньо. Необхідне пробудження громадських діячів, полі­тиків,економістів, лікарів, технологів, зрештою — всіх людей. Усі життєві процеси вусіх державах повинні розглядатися насамперед з точки зоруі екології. Потрібне непросто екологічне мислення, треба всіма доступними засобами формувати екологічнийсвітогляд.

Література:

1.Бакка  « Екологія  та  захист  ноосфери » ;

2.Білявський, Фордун  « Основи загальної екології » ;

3.Злобін « Основи  екології »,  Київ, 1998 р.;

4.Корсак, Плахотник  « Основи  екології »,  Київ, 1998 р.;

5. Черевко «Економіка природокористування », Львів, 1995 р.;

6.Хижняк, Нагорна «Здоров’я  людини та екологія».