Реферат: Популяції та їх структура

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ

Рефератз предмету

 “Екологія”

натему « Популяції та їх структура»

Виконала:

студенткагрупи  ПБЗ – 24

КалугаЮліана

Ірпінь 2003

ПЛАН

 

1. ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ

2. НЕРІВНОЦІННІСТЬПОПУЛЯЦІЙ

3. ІЄРАРХІЯ ПОПУЛЯЦІЙ

4. ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇСТРУКТУРИ ПОПУЛЯЦІЇ

5. ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ЩІЛЬНІСТЬПОПУЛЯЦІЇ

6. СТАТЕВА І ВІКОВАСТРУКТУРИ ПОПУЛЯЦІЇ

7. ПРОСТОРОВА СТРУКТУРАПОПУЛЯЦІЇ

8. ХАРАКТЕР І РОЗМІЩЕННЯОРГАНІЗМІВ У ПОПУЛЯЦІЇ

9. ІЗОЛЯЦІЯ ІТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

 

1. ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ

Якщо головнимоб'єктом досліджень аутекології є моноцен (система організм-середовище), то демекологіявивчає стосунки в надорганізмовій системі — популяція-середовище (демоцен).

Аутекологія розглядає організмякогось виду «як щось гомогенне ціле і, що дуже важливо, генетичнеціле» (Новіков, 1979). Насправді ж, звер­тає увагу вчений, вид за своєюприродою є складною біологічною систе­мою зі специфічною структурою іфункціями, що зумовлено двома основ­ними причинами. По-перше, властивоюорганічному світу широкою інди­відуальною і груповою адаптивною мінливістю, якапроявляється у всіх сферах життєдіяльності — морфології, фізіології, екологіїй етології. По-друге, різноманіттям екологічних умов, в яких живуть окремігрупи осо­бин даного виду, особливо якщо вид охоплює широкий ареал.

Розглянемо для прикладу популяціюбука лісового, який має свої генетичні варіанти в Карпатах, Татрах,Моравії, Німеччині, Франції, Іспанії, Англії. Це генофонд, якийхарактеризується неперервністю (як у просторі, так і в часі), а також здатністюорганізмів, які належать до даної популяції, схрещуватися. Зазначимо, що впопуляції вірогідність схрещування між особинами своєї групи значно вища, ніж зособинами інших груп. Отже, популяції — це сукупності організмів зі значнимгенетичним обміном. Такі сукупності називають демами, а вивченнястатистики їх життя — демографією. Звідси пішла й назва даного розділуекології — демографічна екологія (демекологія), який вивчає ці життєвіпроцеси популяції під кутом зору екологічної науки.

Демекологія, або популяційнаекологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяційокремих видів, а точніше, внут­рівидових угруповань, які й називають популяціями.Її завдання — дос­лідження морфологічних особливостей популяцій, їх віковогоскладу, чисельності та густоти, народжуваності і смертності, поширення і харак­терурозселення організмів, вивчення внутрішньовидових і міжвидових

стосунків у популяції. Цей розділекології має велике теоретичне і прак­тичне значення, особливо для використанняїї для охорони видів, регу­лювання їх чисельності та динаміки (рибальство,мисливство тощо).

Сучасні уявлення про біологічнупопуляцію формувалися впродовж століть. Уже в працях шведського природознавцяК.Ліннея (1707-1778) бачимо роздуми про рівновагу в природі, основою якої єнароджуваність і смертність організмів. Ідею ролі перенаселення, яке може статипричи­ною катастрофічної смертності організмів, висунув Буффон (1749 р.), азгодом її розвинув Брюкнер (1767 р.). Еволюційна концепція Ч.Дарвіна (1858 р.)ґрунтується на ідеї популяції і явищ, що в ній відбуваються.

Розвиток популяційної екологіїсьогодні пов'язаний із новими теорія­ми флуктуацій, генетичними і біогеоценотичнимиособливостями роз­витку популяцій, вивченням їх енергетичного потенціалу.

Термін популяція як екологічнепоняття став широко відомим лише в повоєнний період. Цей повсюдно вживанийтермін має, на що звертає увагу польський еколог П.Троян, формальний,конкретний і теоретич­ний характер.

Формальна дефініція переступає м~ежіекології. Для демографів попу­ляцією є «певна чисельність мешканцівякогось краю», для біолога — «заселення території якимосьвидом», або ж «організми, які спільно за­селяють конкретнийпростір», або ж «група особин, об'єднана певними часово-просторовимимежами». Для статистика — це кожна «група осо­бин, яка є об'єктомвимірів». Усі ці визначення не вичерпують суті пи­тання, оскільки важковизначити межі розповсюдження популяції. На­приклад, ліс є одночасно місцемпоширення популяцій дерев, чагарників, трав'янистих і нижчих рослин, хребетнихі безхребетних.

У дослідницькій практиці переважаєтак зване конкретне визначен­ня популяції. В цьому випадку дослідник самвизначає межі вивчення популяції (популяція щура в умовах багатоповерховоїзабудови, популяція гриба «борошниста роса» в умовах міських вуличнихпосадок тощо).

Певні особливості має теоретичнадефініція популяції. Вона сто­сується структури популяції, зв'язків її з іншимипопуляціями в біо­ценозі чи місця популяції в біогеоценозі з його кругообігомречовин і енергії. Цей дефініційний рівень стосується понять демоцену якклітини організації природи, що стоїть на вищому щаблі, ніж особина.

Отже, популяція — це сукупністьособин одного виду, які відтво­рюють себе протягом великої кількості поколінь ітривалий час займа­ють певну територію, функціонуючи і розвиваючись в одномуабо в ряді біоценозів. Популяція — елементарна еволюційна одиниця,екологічною ознакою якої є щільність, розподіл особин за віком і статтю,характер розміщення в межах екосистеми чи угруповання, тип росту та ін. Вбіоценозах популяція може мати становище ценопопуляції (сукупністьособин одного виду в межах угруповання), поліценотичної популяції(популяції тварин, які переходять з одного біоценозу в інший), інвазійної популяції(популяція, яка нападає на популяції інших організмів: сарана, грибнізахворювання).

Популяція розглядається різнимибіологічними дисциплінами як власний об'єкт дослідження і вивчення. Популяціювивчають генетики, які досліджують локальні особливості конкретної популяції.Популяція є об'єктом досліджень фізіологів, які, наприклад, вивчаютьособливість еволюцій сухих чи зволожених місць зростання, також морфологів іанатомів. Сьогодні популяція є об'єктом досліджень систематиків.

2. НЕРІВНОЦІННІСТЬ ПОПУЛЯЦІЙ

Кожна популяція виконує певну функціюв біоценозі, водночас взаємо­діючи з популяціями того ж виду, які перебуваютьза межами даного біоценозу. Російський вчений В.М. Беклемішев (1960) звернувувагу, що на стан і самодіяльність популяції значною мірою впливають не лише тіявища, які відбуваються всередині даної популяції, але і в сусідніх попу­ляціях.На цій підставі він виділив ряд популяцій:

1. Незалежна популяція —розпоряджається достатнім потенціалом народжуваності, який дає змогупоповнювати їй втрати чисельності і довго існувати без міграції особин ззовні.

2. Напівзалежна популяція —може існувати лише завдяки роз­множенню власних особин в умовах низькоїчисельності. Імміграція осо­бин ззовні відчутно впливає на наслідки заселення.

3. Залежною стає популяціятоді, коли народжуваність не покриває втрат чисельності. Така популяція не можеіснувати без імміграції осо­бин ззовні.

4. Псевдопопуляція - це групаособин якоїсь популяції, яка не має змоги розмножуватись у даному місці. Такіпопуляції утворюються зав­дяки міграції особин із сусідніх угруповань і можутьіснувати досить довго, беручи участь у біоценотичних процесах, однак безможливості поширення. Такими є популяції стеногалітів — організмів, які надзви­чайночутливі до концентрації солей у водному середовищі.

5. Періодична — популяціяз'являється в незаселених біотопах або поза межами радіуса даного виду впродовжкількох місяців або навіть кількох років. Її існування пов'язане з періодичнимвиникненням спри­ятливих умов середовища.

6. Геміпопуляція, тобтонапівпопуляція, в якій виразно виступає відмінність життєвих вимог у різнихфазах життєвого циклу, а окремі постаті посідають різне місце в природі.Наприклад, личинки комара жи­вуть у, водоймищах, тоді як дорослі особини — влузі. Аналогічно різно-просторова схема життєдіяльності травневого хруща,личинка якого роз­множується і живе в грунті, а сам хрущ — у кронах дерев, девиступає в ролі фітофага.

Запропонована В.М. Беклемішевимкласифікація категорій популяцій розкриває функціональні особливостіпопуляційних комплексів, їх роз­виток у просторі й часі. Міграція виду натериторії, не зайняті популяцією, є прикладом вищої організації живої природи,яким є біологічний вид.

Е. Піанка (1981), спостерігаючи вприроді нерівноцінність популяцій, виділяє опортуністичні та рівноваговіпопуляції. Перша категорія спри­чинюється періодичними порушеннями середовища,такими, як пожежі, повені, урагани, посухи, які раптово скорочують щільність популяціїдо рівня, значно нижчого, ніж максимальний, характерний для конкретно­гомісцезростання. Такими є, наприклад, популяції однорічних рослин і тварин, якішвидко ростуть навесні і влітку, а з настанням холодної по­годи скорочують своючисельність.

Друга категорія популяцій (характернадля багатьох хребетних) ви­різняється станом, близьким до рівноваги, зі своїмиресурсами, причому їх щільність є значно стійкішою. Отже, коли оточуючесередовище стабільніше і значною мірою прогнозоване, щільність популяційколиваєть­ся менше, а смертність має, як правило, спрямований характер, сприяю­чизбереженню тих особин, які краще виживають в умовах високої щіль­ності таконкуренції.

2.ІЄРАРХІЯ ПОПУЛЯЦІЙ

Досліджуючипопуляцію бука лісового, ареал якого простягається від Великобританії дозахідних областей України, помічаємо особливості її розвитку, пов'язані ізгеографічним розміщенням регіону (рівнина, передгір'я, гори, морськеузбережжя), а також з безпосередніми умова­ми місцезростання (тип лісу,експозиція, рівень зволоження і родючості). Таким чином, кожний вид займаєякийсь конкретний ареал, в різних частинах якого спостерігаються різні умови.

Російський вченийМ.П.Наумов (1963) запропонував концепцію ієрархії популяцій залежно відрозмірів території, яку вони займають:

1. Елементарна (локальна)популяція — сукупність особин виду, які населяють невелику ділянку однорідноїплощі. Кількість таких популяцій пропорційна різноманіттю умов біогеоценозу.

2. Екологічна популяція —сукупність елементарних популяцій, тоб­то видові угруповання, приурочені доконкретних біогеоценозів (грабо­вих бучин, дубово-грабових субучин).

3. Географічна популяція —сукупність груп особин попереднього рангу, які заселяють значну територію згеографічне однорідними умо­вами середовища. У межах останнього спостерігаєтьсяєдиний ритм життєвих явищ та інші функціональні особливості, що створюютьморфо-фізіологічний тип, який відрізняє дану популяцію від сусідніх, котріперебувають у інших географічних умовах (генотип бука: рахівський, розточанський,кам'янець-подільський та ін.).

Визначаючи конкретні розміримісцезростань популяцій у природі, В.Д. Федоров і Т.Г. Гільманов (1980)висунули гіпотезу про збіг ареалів популяцій з просторовими межами екосистем.Передусім це стосується популяцій рослин, які, будучи нерухомими, найтіснішепов'язані з умо­вами місцезростання. Популяції тварин, які, в свою чергу,нерозривно пов'язані з рослинами трофічними, хорологічними (просторовими) таіншими стосунками, приурочені до певних екосистем (в дібровах, де основноюпопуляцією є дубова, живуть одні тварини, в борах, де домінує сосновапопуляція, — інші).

Це дає підставу розглядати кожнупопуляцію як самостійний елемент екосистеми, її підсистему, вплив якоїпроявляється у всіх частинах її біотопу. Тому популяція цікавить еколога якпідсистема, яка відіграє ту чи іншу роль у функціонуванні усієї екосистеми.Скорочення чисельності популяції рака в поліських річкових екосистемах єсигналом до функціональних змін швидше всього антропогенного характеру:осушення та хімізація перезво­ложених земель призвели до погіршення якостікормових ресурсів виду

Отже, популяція може самостійноіснувати лише при взаємодії з іншими популяціями, як компонент екосистеми.Популяція, образно кажучи, вибирає собі екосистему, де б їй найкраще жилося.Водночас цеп процес взаємний: екосистема може й не прийняти її в своє угрупован­ня,якщо вона їй «не підходить».

Розрізняють такі варіанти розподілупопуляцій за екосистемами: в декількох сусідніх екосистемах живе одна популяціявиду (популяція бука лісового в різних типах лісу — від бучин до субучин); водній еко­системі проживає лише одна популяція виду (чорновільшаник з вільхоючорною); в одній екосистемі співіснують декілька популяцій видів (в бучиніживуть популяції граба, клена, явора, липи, горобини тощо). Для популяційтварин характерним є те, що від першого до третього варіанта розподілу звичайнозменшуються розміри тіла виду, а отже, і розміри площ, які займає популяція.Наприклад, популяція благородного оленя може заселяти декілька лісовихекосистем, а один вид ґрунтових амеб або інфузорій представлений в екосистемібагатьма популяціями. Всі особини одного типу, представлені в екосистемі,утворюють один екотип, який може складатися із частини популяції, зоднієї популяції або з декількох популяцій. Кожна популяція займає один популяційнийпростір.

3. ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИПОПУЛЯЦІЇ

Екологічнаструктура популяції — це її стан на даний момент (кількість та густота особин, їхрозміщення у просторі, співвідношення груп за статтю і віком, морфологічні,поведінкові й інші особливості) Структура популяції являє собою форми адаптаціїдо умов її існування, є своєрідним віддзеркаленням природних сил, які на неївпливають. Нинішня структура тієї чи іншої популяції відбиває водночас як мину­ле,так і потенційне майбутнє угруповання.

Враховуючи надзвичайно складнийхарактер структури популяцій, виділяють два підходи до її вивчення — описовий,або морфофізіо-логічний, і функціональний. Перший полягає увизначенні і порівнянні між собою різних локальних популяцій (сосна звичайнаполіська, роз-точанська, лопатинська), а також у виділенні особин за статтю,віком та морфофізіологічними ознаками. Другий підхід охоплює ті елементифункціональної структури, які відіграють визначальну роль у перебігу популяційнихпроцесів, зокрема, таких, як зміна чисельності особин або ж статей. Вінспирається на ті пов'язані між собою елементи популяції, які разом з оточуючимсередовищем творять механізми регуляції чи­сельності, прискорюючи абосповільнюючи її.

Перший і другий підходи тіснопереплетені. Наприклад, ми від-ловили представників якогось виду, описали їхзагальні властивості (розміри, характер покриву і т.п.), а потім визначили вікі статеву при­належність, тобто використали як перший, так і другий підходи.

4. ЧИСЕЛЬНІСТЬ І ЩІЛЬНІСТЬ ПОПУЛЯЦІЇ

Упродовж своготривалого життя популяція займає певну територію і зберігає якусь середнюстатистичну кількість особин. Тому^ приступаю­чи до вивчення популяції,насамперед намагаються визначити чи­сельність і щільність особин, тобтовизначити ці два показники стану популяції, які свідчать про ступінь її впливуна екосистему в цілому і функціональну значимість.

Чисельність популяції — загальна кількість особин наданій території або в даному об'ємі (води, ґрунту, повітря), які належать дооднієї популяції. Розрізняють неперіодичні (такі, що рідко спостерігаються) іперіодичні (постійні) коливання чисельності популяцій.

Щільність популяцій — середня кількість особин наодиниці площі чи об'єму. Розрізняють середню й екологічну щільності. Середнящіль­ність — це кількість особин (або біомаса) на одиницю всього простору.Екологічна щільність — кількість особин (або біомаса) на одиницю заселеностіпростору (тобто доступної площі або об'єму, які фактично можуть бути зайнятіпопуляцією). При збільшенні чисельності щільність популяції не росте лише увипадку її розселення, розширення ареалу.

Існують різні методи підрахункучисельності і щільності популяцій. Розмір території, на якій здійснюєтьсяпідрахунок, залежить передусім від розміру особин (мурашка чи олень),можливостей їх підрахунку (неру­хоме дерево і рухлива тварина), типів розподілучи дисперсії. Для вели­ких хижаків площа підрахунку може сягати 100 км2.Для підрахунку дерев, білок чи мурашників можна взяти площу 1 га, тоді як дляличинок трав­невого хруща чи дощового черв'яка — 1 м2. У водномусередовищі або ґрунті поряд з одиницею площі для дрібних і мікроскопічнихмешканців беруть одиницю об'єму 1 дм3 або 1л, 1 см3 або 1мл.

Максимальною щільністю особин популяції вважаєтьсятака, яка вже не може підтримуватися екосистемою. Мінімальна щільністьособин на певній території не дає можливостей для їх розмноження, а отже, дляіснування цієї популяції в екосистемі.

5. СТАТЕВА І ВІКОВА СТРУКТУРИ ПОПУЛЯЦІЇ

Співвідношеннячоловічої і жіночої статей в популяції має важливе екологічне значення,оскільки воно безпосередньо пов'язане із потен­ціалом її розмноженя, а отже,впливом на життєдіяльність усієї екосис­теми. Причому стосується лишероздільностатевих організмів. Справа в тому, що у популяціях розрізняють одностатевіі двостатеві структу­ри. Одностатеві популяції складаються лише зжіночих особин і роз­множуються партеногенезом (розвиток яйцеклітинивідбувається без запліднення: бджоли, тлі, коловертки, багато спорових інасіннєвих рос­лин). У природі поширеніші двостатеві популяції. У тваринномусвіті переважають роздільностатеві види, зрідка трапляються і в рослин (тополі,мохи). Гермафродитизм (наявність в одного організму чоловічих і жіночихорганів розмноження) характерний для безхребетних та вищих рослин.

У ссавців, в яких один самець можезапліднити декілька самок, для розуміння розвитку більше значення маєчисельність самок, ніж сумар­на кількість особин. Це пов'язане з тим, що лишепоодинокі види утво­рюють на період розмноження окрему пару, яка можезберігатися до кінця життя одного з партнерів.

Співвідношення статей — це відношення кількостісамців до кількості самок або кількості самців до загальної кількості самців іса­мок. Завдяки генетичній детермінації кількість самців і самок майже однакова(1:1). Співвідношення статей у вищих тварин має практичне значення (свійськітварини, кури, олені). В Європі популяція благород­ного оленя так швидкорозростається, що доводиться відстрілювати не лише самців, але й самок. Дляхарактеристики статевої структури популяції застосовують ряд показників,зокрема відношення кількості жіночих особин до певної кількості чоловічихособин (у частинах або відсотках) Показник статі подають у вигляді десятковогодробу, наприк­лад 0,40 Вихідний показник статей найчастіше виражається як 1:1,але з віком він відхиляється від цього показника, що пов'язано з неоднако­воюсмертністю у групах чоловічих і жіночих особин.

Важливим аспектом структури популяціїє також віковий розподіл, тобто співвідношення чисельності особин різнихвікових класів і поколінь. Такі популяції називають поліциклічними(деревні рослини, багаторічні трави, хребетні та безхребетні, життя яких триваєпонад один рік). Популяції, які складаються з особин одного віку, називають моно-циклічними(більшість трав'яних рослин, комах).

Вікова структура стосується не лишеунітарних організмів (в основ­ному організми тварин, будова яких значною міроюзумовлена генетич-но), але й медулярних (в основному організми, в яких іззиготи розви­вається якась одиниця будови (модуль): коріння, пагони, крона,листя). Загальна будова тіла рослинного організму визначається, по суті, кута­миміж суміжними модулями і довжиною з'єднуючих їх стебел чи міжвузел. Кожен ізмодулів, розвиваючись, молодшає чи старішає, причому це може відбуватисяодночасно, що ускладнює вста­новлення вікової структури популяції.

Слід брати доуваги, що характер життєдіяльності модуля, подібного до листка чи кореня, ізвіком змінюється. При цьому часом змінюється і його поживна цінність, а такожступінь принадливості для фітофагів. Листя чіг коріння звичайно стаютьжорсткішими, вміст в них волокнис­тих речовин підвищується, а білка — падає, щозменшує відсоток засво­юваності їжі. Тому найкраще в якості лучної трави«розбирається» ху­доба, вибираючи наипоживнішу.

Вікова структура популяціїхарактеризує її здатність до розмноження. Американський еколог А.Боденхеймервиділив три екологічних віки популяції (три вікові стадії популяції): передрепродуктивний,репро­дуктивний і пострепродуктивний. Тривалість цих періодів урізних організмів коливається. У багатьох тварин і рослин особливо тривалимбуває передрепродуктивний період. Якщо умови сприятливі, в популяції присутнівсі вікові групи, які забезпечують відносно стабільний рівень її чисельності.Облік і аналіз вікової структури має велике значення для раціонального веденнямисливського господарства і про­гнозування популяційно-екологічної ситуації.

 

6. ПРОСТОРОВАСТРУКТУРА ПОПУЛЯЦІЇ

Кожна популяціязаймає окреслену територію суші або акваторії, розміри якої залежать відбагатьох чинників: наявності умов існування виду, кількості особин у популяції,маси особин тощо.

У рослинних угрупованнях простороваструктура популяцій вияв­ляється через характерне розміщення особин даноговиду;, вони можуть виступати поодинці, парами, групами або ж скупченнями, їхрозміщення залежить від біологічних особливостей виду, стадії розвиткупопуляції, умов місцезростання. Відносно ж тварин, то тут важливим фактором єпора року (лялечка зимує в лісовій підстилці, гусениця живе в кроні дерева).

В багатьох випадках трапляєтьсяскупчення особин одного виду у біогрупи, або парцели. В грабово-буковому лісітаку горизонтальну струк­туру творять береза, граб, липа, жостір, а з трав'янихрослин — яглиця, печіночниця, копитень, плющ, осока волосиста. Таке скупченняособин дає їм можливість витримати дію несприятливих умов середовища, а такожміжвидову конкуренцію.

Вертикальна структура популяціїхарактерна для багатовікового на­садження. Типовим прикладом є букові праліси,де верхній ярус займа­ють 200-250-літні буки, а нижні — особини різного віку аждо самосіву. У лісових фітоценозах популяції дерев-едифікаторів розташовані упер­шому ярусі, дерев-субедифікаторів — у другому, а асектаторів — у тре­тьомучи четвертому. Чагарники і трав'яні рослини утворюють нижні яруси. Кожний з цихярусів представлешій певними популяціями тва­рин.

7. ХАРАКТЕР І РОЗМІЩЕННЯ ОРГАНІЗМІВ У ПОПУЛЯЦІЇ

Кожна популяціязаймає простір, який забезпечує засобами існування лише певну кількість особи.При цьому повнота використання наявних ресурсів залежить як від загальноїчисельності популяції, так і від про- • сторового розміщення особин.

За Швердтфегером (1968), розподілособин у популяції може бути таким: 1) випадковим (трапляється дужерідко при однорідному середовищі, коли організми не намагаються об'єднатись угрупи); 2) рівномірним, (досить поширений, особливо в умовах сильноїконкуренції або антагонізму, які сприяють рівномірному розмноженню в просторі);3) нерівномірним (груповим), коли організми намагаються створити групи(пари у тварин, клони у рослин), розміщення яких може бути близьким довипадкового У більшості популяцій у різний час відзначається скупченняабо агрегування особин (принцип Оллі), які виникають:

1)внаслідок місцевих особливостей умов середовища;

2)під впливом добових і сезонних змін погоди;

3) узв'язку з процесом розмноження;

4) внаслідок соціального тяжіння(вищі тварини).

Таким чином, ступінь агрегаціїзалежить від характеру умов існування (однорідні або неоднорідні), від погоднихта інших фізичних факторів, характеру розмноження виду і його«толерантності».

Агрегація може посилювати конкуренціюміж особинами за поживні речовини, корм чи життєвий простір, але цейнесприятливий наслідок агрегацій є позитивним, оскільки допомагає виживаннюгрупи в цілому (очеретові агрегації на оліготрофному озері Пісочне, що наПоліссі;

споришеві чи подорожникові дужестійкі до витоптування агрегації в урбанізованих ландшафтах).

Ступінь агрегації (як і щільності),при якій спостерігається оптималь­ний ріст і виживання популяцій, коливаєтьсязалежно від виду й умов, а тому, як стверджує Оллі, —«недонаселеність» (або відсутність агрегації), як і перенаселеність,можуть виявитися лімітуючими факторами.

Позитивні впливи агрегованогоіснування можна проілюструвати на прикладі рою бджіл, який у процесі рухупіднімає температуру повітря у вулику. Не є винятком і людська популяція, яка воб'єднанні має більше шансів для виживання, ніж розділена. Однак це можливолише до пев­ного ступеня щільності (наприклад, перенаселені міста шкодятьособині і популяції в цілому).

8. ІЗОЛЯЦІЯ І ТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ

У природі чималовипадків явищ протилежних агрегації, які називають ізоляцією. Якправило, пише Ю.Одум (1986), ізоляція виникає як наслідок:

1) конкуренції між особинами за кормпри його нестачі; 2) прямого антагонізму. Все це приводить до випадкового чирівномірного розселення особин, оскільки близькі сусіди знищуються абовитісняються. Активність особин, пар або сімейних груп у хребетних і вищихбезхре­бетних звичайно обмежена певною зоною, яку називають індивідуальною, абосімейною ділянкою. Якщо ця ділянка активно захищається, то її нази­ваютьтериторією.

Найкраще територіальність виражена ухребетних і деяких членис­тоногих, що мають складну репродуктивну поведінку,яка проявляється, зокрема, в будівництві гнізд, відкладанні яєць, турботі пропотомство і його захист.

Ю.Одум включає в поняттятериторіальності будь-який активний ме­тод, під впливом якого відбуваєтьсяроз'єднання в просторі особин або груп особин (тварин, рослин імікроорганізмів). У вищих тварин ізоляція є результатом механізму поведінки,який керується нервовою системою. У нижчих рослин і тварин вона має хімічнуприроду (алелопатія). Та­ким чином, ізоляція зменшує конкуренцію, сприяєзбереженню енергії в критичні періоди, запобігає перенаселенню і виснаженнюзапасів їжі у тварин, а також речовин, води і світла у рослин. Територіальністьсприяє регулягі,ії чисельності популяцій на рівні, який є нижчим, ніж рівеньнасичення.

Розвиваючись в просторі і часі,популяції використовують гетерогенне (неоднорідне) за своєю природою середовищекожна по-своєму, виходячи із власних біологічних потреб, сформованих у процесіеволюції. Тому розміщення особин популяції в середовищі рідко буваєрівномірним. Пере­важають скупчення особин, тобто таке заселення території,коли у певних її частинах щільність є значно вищою від середнього показника. Втакий спосіб популяція вирішує свої стратегічні (можливе розширеннятериторії за ра­хунок надлишку особин і їх еміграції) та тактичні(забезпечення перемо­ги в конкурентній боротьбі з особинами інших популяцій)завдання.

Розрізняють декілька типів розміщенняпопуляцій: поодиноке, ста­дом, зграєю, колонією, купою, лінією.Прикладом поодинокого розміщення є баобаб, особина якого займає значнутериторію, формуючи власне се­редовище. У зграї збираються олені, косулі, тури.Колоніями живуть комахи і миші, купами — терміти. Журавлі і лебеді шикуються включі.

Вертикальну структуру популяцій можнапроілюструвати на прик­ладі розміщення трьох видів дятлів, які«обслуговують» три яруси сосно­вого лісу — верхній, середній інижній. Домашні миші в дерев'яному будинку поділяються на дві окремі популяції:одна живе на горищі, інша — в підвалі, не спілкуючись між собою.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1.   Кучерявський В.П. Екологія.Львів: Світ, 2000.

2.   Корсак К.В. Плахотник О.В.Основи екології. К.: МАУП, 2000.

3.   Білявський Г.О. Фурдуй Р.С.Основи екологічних знань: Підручник. – К.: Либідь, 1997.

4.   Джигирей В.С. Екологія таохорона навколишнього природнього середовища. – К.: 2000.