Реферат: Характеристика риб річки Уж

--PAGE_BREAK--Ловлять форель вудочкою, спінінгом і руками з-під каміння.
Родина В’юнові (Cobitidae)
ЩИПІВКА – Сobitis taenia (Linne).
Дрібні (до <metricconverter productid=«13 см» w:st=«on»>13 см) рибки з сильно стиснутим з боків тілом. Луска дуже дрібна, не помітна простим оком. Над оком знаходиться висувний двохроздільний кістяний шип. Забарвлення тіла барвисте. Основний колір світло-жовтий, з двома рядами темних плям по бокам і рядом круглуватих крупних плям на хребті. В основі хвоста з кожного боку знаходиться кругла чорна пляма. Спосіб життя донний. Населяє середню та нижню течію річки. Зустрічається в струмках. Тримається місць з тихою течією, піщаним або мулистим дном.
ЩИПІВКА ГІРСЬКА – Cobitis aurata (Filippi).
По зовнішньому вигляду схожа на звичайну щипівку, але відрізняється від неї більш яскравим забарвленням, трохи меншою величиною (до <metricconverter productid=«10 см» w:st=«on»>10 см) і наявністю шкіряного кіля позаду спинного плавця. Зустрічається в передній і верхній течії річки. На відміну від звичайної щипівки тримається кам’янистого дна. В 1948 році після спаду паводкової води добуто на березі Ужа в районі Ужгорода (ботанічний сад університету) 20 щипівок гірських довжиною від 0,6 до <metricconverter productid=«8,2 см» w:st=«on»>8,2 см. (Власова).
В’ЮН — Misgurnus fassilis (Linne).
Невеликі рибки, до <metricconverter productid=«25 см» w:st=«on»>25 см довжиною. Тіло округле, трохи стиснуте з боків, покрите дрібною лускою. Шкіра багата слиззю. Всі плавці заокруглені. Спина забарвлена в жовто-бурий колір з чорними краплинками. Боки і черево жовті. По боках тіла з кожного боку тягнеться чорно-бура смужка, що починається позаду ока і доходить до хвоста. Зверху і знизу цієї смужки простягаються ще дві вузенькі смужки. Зустрічається в рівнинній частині річок, але, в основному, в сильно замулених зарослих рослинністю струмках, заливних ставках і ямах.
Родина окуневі( Pereidae)
Риби цієї родини характеризуються наявністю двох спинних плавців, передні з яких складаються з двох колючих променів. Другий спинний плавець має переважно м'які промені й кілька колючих. Черевніплавцірозташовуютьсяпідгрудними.Тілопокритедрібної, міцносидячоюлускоюіззазубренимикраями.
ОКУНЬ – Perca fluviatilis (Linne). Тіло окуня довгасте, помірковано стисле з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краї якої мають шипики. Луска є й на щоках. Рот широкий, на кістках ротової порожнини є кілька рядів щетинковидних зубів. Назадньому краї зябрових кришок розташовані гострі шипи. Черевні плавці також мають колючі промені. Бічна лінія повна.
Колір тіла зеленувато-жовтий з темними поперечними смугами. Спина темно-зелена, черево біле. Колючий спинний плавець блакитнувато-червоного кольору із чорною плямою на перетинці між двома останніми променями. М'який спинний плавець зеленувато-жовтий. Грудні плавці жовто-червоні, черевні, анальний і хвостовий — яскраво-червоні…
Тримається окунь біля берегів, що поросли кущами, на невеликому плині або в затоках, старицях, а також поблизу всіляких споруджень( палі, мости й т. п.) у руслі ріки. Його зграйки, що складаються переважно з особин близьких розмірів, ведуть відносно осілий спосіб життя. Більші особини тримаються поодинці.
Окуні харчуються різноманітною їжею. Вони полюють на бичків, густеру, плотву, уклею, верховодку, щипівку, поїдають річкових раків, жаб, молюсків, п'явок, личинок комах.
Перед розмноженням зграї окуня укрупнюються. Для зимівлі вони йдуть на більш глибокі місця, продовжуючи зберігати зграйність.
ЙОРЖ СМУГАСТИЙ — Acerina sehraetser (Linne).
 Тіло стисло з боків. Воно покрито дрібною, лускою, краю якої мають зубчики. Голова непокрита лускою. Бічна лінія повна. Рот невеликий, висувний. Очі більші. Спинний плавець один, що злився із двох. Його передня частина, що злегка піднімається надзадньою, складається з колючих променів, задня-зм'яких. Колючі промені є також у черевному й анальному плавцях.
Йорж веде придонний спосіб життя. Він тримається у відносно глибоких місцях з піщаним або трохи замуленим дном як в озерах, так і у ріках, де уникає ділянок із сильним плином.
Статевозрілим стає на другому-третьому місяці життя. Нереститься при температурі води <time hour=«5» minute=«16» w:st=«on»>5-16 ºС на твердих піщаних ґрунтах серед рослинності, на глибинах до 1,5м. Росте йорж відносно повільно. Харчується йорж донними організмами, личинками й лялечками комах, хробаками, дрібними рачками, водяні ослики й інші.
ЧІП ВЕЛИКИЙ – Aspro zingel (Linne).
Тіло веретеноподібне і трохи стиснуте. Забарвлення жовтувато-сіре з темними плямками і чотирма більш або менш вираженими поперечно-косими смугами. Луска дрібна, щільна. Груди голі. Довжина до <metricconverter productid=«45 см» w:st=«on»>45 см, маса до <metricconverter productid=«1 кг» w:st=«on»>1 кг.
Заселяє нижню і середню течію річки Улюблені місця – глибокі ями. Кількість його невелика. Екземпляр добутий в Ужі 15 червня 1950 р., (Власова), мав довжину тіла <metricconverter productid=«22 см» w:st=«on»>22 см, шлунок був заповнений рибними залишками.
ЧІП МАЛИЙ — A. streber (Siebold).
Відрізняється від великого чопа більш довгим хвостовим стеблом, меншою довжиною (до <metricconverter productid=«18 см» w:st=«on»>18 см), наявністю 5 косих темних смуг на тілі і голою передньою частиною черева.
Заселяє середню течію річки, заміняючи попередній вид по течії.
Родина бичкові (Cottidae)
БИЧОК ПІДКАМЕНЩИК — Cottus gobio (Linne).
Невеликі (до <metricconverter productid=«10 см» w:st=«on»>10 см) рибки з голим веретеноподібним тілом і великою стиснутою головою. Кістки зябрової кришки з шипами. Шкіра слизиста, забарвлення тіла сірувато-буре з чотирма темними широкими поперечними смугами, що охоплюють спину і боки.
Розповсюджені в нижній і середній течії річки.
БИЧОК СЕРЕДНІЙ – Cottus poecilopus (Neckel).
Відрізняється від Cottus gobio більш довгими черевними плавцями, на яких знаходяться 5-15 темних поперечних смуг.
Населяє верхню течію річки, гірські струмки. Служить основною їжею для форелі. Довжина тіла коливається від 9,5 до <metricconverter productid=«11,5 см» w:st=«on»>11,5 см.
Родина харіусові (Thimmalidae)
У риб родини харіусових є жировий плавець, але від щирих лососевих вони відрізняються по дуже високому спинному плавці. Родина харіусові риби у водах України представлено єдиним видом — харіусом.
ХАРІУС – Thymalus thymalus (Linne).
 Тіло харіуса подовжене,  струнке.  Воно вкрите досить великою лускою, що дрібніша на черевці, ніж з боків тіла, а на горлі й біля грудних плавців може зовсім бути відсутньою. Рот нижній, поперечний, невеликий. Зуби на щелепах ледве помітні. Спинний плавець дуже високий, подовжений, особливо в самців. На початку хвостового стебла над анальним плавцем розташований маленький жировий плавець. Грудні й черевні плавці маленькі.
Забарвлення тіла харіуса змінюється залежно від віку й пори року. Спина сіро-зелена, засіяними чорнуватими плямами. Збоку тіла ясно-сірі з рожевим відтінком. На них розкидані поздовжні буруваті смужки. Черевце сріблисто-білого кольору. Парні плавці жовті. Непарні плавці фіолетові з темними плямами й смужками. Молоді особини мають із боків тіла поперечні темні плями, які з віком риб зникають.
Харіус — риба швидких вод. Він воліє триматися в невеликих річках із чистою, прозорою холодною водою, звивистим руслом, із частими бистринами й кам'янистими перекатами, що перемежовуються з ямами на закрутах. Якщо у верхів'я ріки переважають пороги й водоспади, то тут спостерігається крайня границя поширення  харіуса.  Незважаючи  на  те,  що харіус дуже вимогливий до чистоти води і її насиченості киснем, він може пристосовуватися до перебування у водах, що перетерплюють значні коливання температури й вмісту кисню. Про це свідчить те, що в нижніх границь свого поширення він живе в одному середовищі з маренами, щуками, й іншими рибами.
Харіус веде осілий спосіб життя. Великі особини тримаються поодинці, молоді утворять зграйки до 10 штук. Сховавшись від сильної течії за каменями, палею або іншим яким-небудь предметом, він час від часу вискакує за пливучими мимо комахами й іншими об'єктами на поверхні води, після чого знову повертається на вихідне місце. У ранкові й вечірні годинники він може наближатися до берега, якщо поблизу є спокійний плин. Зимує харіус біля тих же місць, де перебуває й влітку. Для цього він вибирає більше глибокі місця.
Нересту харіуса передує хід вверх по течії. Статеве дозрівання в нього наступає в трьохрічному віці при розмірах тіла близько <time hour=«20» minute=«23» w:st=«on»>20-<metricconverter productid=«23 см» w:st=«on»>23 см. Ікру відкладає в мілких місцях з швидкою течією і твердим дном. У самок довжиною <time hour=«22» minute=«23» w:st=«on»>22-<metricconverter productid=«23 см» w:st=«on»>23 см налічувалося від 1,5 до 4,8 тис. ікринок.
Найбільше інтенсивно харіус росте в перші два-три роки життя — до настання полового дозрівання.
Харчується харіус різноманітною їжею. Він охоче поїдає всіляких комах, що падають на поверхню води. Значну частку в його харчуванні становлять придонні організми — личинки комах, переважно струмковики, а також черви. Іноді він може поїдати ікру риб, що відкладають її на камені.

Родина Щукові (Esocidae)
ЩУКА – Esox lucius.
Щука  має  подовжене  стріловидне  тіло, більшу й довгу голову із сильно витягнутим рилом і широкою пащею. Обидві щелепи виступають далеко вперед, причому нижня щелепа довша верхньої. Є іклоподібні зуби. За допомогою зубів щука лише втримує здобич, але не пережовує її — вона проковтує її цілком. Зуби в щуки непостійні. Вони випадають і замінюються новими, причому випадають не всі відразу, а поступово; відслуживши певний строк зуб випадає, а поруч з'являється інший.        Очі в щуки розташовані на верхній частині голови, що дозволяє їй оглядати великий простір, не повертаючи голови. Спинний плавець далеко відсунутий назад і розташовується над анальним. Тіло покрите дрібною лускою, що заходить на щоки й зяброві кришки.
Забарвлення тіла щуки піддається значним змінам. Звичайно спина чорного кольору, збоку світліше, а черевна частина біла із сірими плямами. Збоку щуки засіяні невеликими білувато-жовтими й темними плямами; зливаючись, вони утворять різної ширини смужки. У глибоких водоймах забарвлення щуки темніше, ніж у мілких, зарослих водяними рослинами. Її молодь у порівнянні зі старими особинами забарвлена в більш світлі тони. Спинний, анальний і хвостовий плавці жовтувато-сірі з більшою кількістю темних плям. Грудні й черевні плавці жовтувато-червоні.
Щука тримається в різних місцях водойми. У річках щука живе як серед прибережних заростей, так й у більш глибоких місцях. Останнє властиво більшим особинам.
Щука веде переважно осілий спосіб життя. Однак вона може полювати не тільки підстерігаючи здобич, але й активно шукати її, для чого періодично пересувається по певній території.
Частіше риба може стояти на тому самому  місці нерухомо, тільки злегка рухаючи спинним і хвостовим плавцями. З появою жертви вона робить три-чотири різких зустрічних до жертви рухи, а іноді й кидок за жертвою, після чого знову повертається на старе місце. У зв'язку з таким способом життя в нагульний період її скупчень не спостерігається. У жовтні — листопаді щука відходить від берегів на глибини. У міру охолодження води від берегів відходять й інші риби. Щука пересувається за ними, не припиняючи харчування. У результаті цього в глибоких ямах виникають її зграї, які зберігаються протягом всієї зими.
Ще під кригою (у березні — квітні) щука починає підходити до берегів на мілководні ділянки, заплави, у затоки, балки, де є місця, придатні для нересту. Починає вона нереститися при температурі води близько 4-6°, найбільше інтенсивно нереститься при температурі 7-13°. На місцях нересту щуки дно, як правило, тверде, покрито невеликими заростями торішньої, а іноді й нової трав'янистої рослинності, часто засіяно листами, гілками, стеблами торішніх рослин. Нерест її відбувається як у стоячій воді, так і на слабкому плині.
Глибина на нерестовищах щуки не перевищує 0,3-<metricconverter productid=«1,2 м» w:st=«on»>1,2 м.
Звичайно вона нереститься на самих дрібних, тільки що залитих прибережних ділянках заплави, глибина яких іноді не більше <metricconverter productid=«5 см» w:st=«on»>5 см.
У міру підвищення рівня паводкових вод щука відкладає ікру на нових мілких ділянках.
Нереститься щука групами. До складу груп входить самка й два-п'ять і більше самців. Ікрометання відбувається бурхливо. Під час нересту чутні сплески води. При цьому в риб добре видні над водою спини й спинні плавці. Під час ікрометання щуки гублять усяку обережність, плаваючи майже біля ніг людей, що стоять у воді. Нерест відбувається з однаковою інтенсивністю протягом цілої доби, якщо немає вітру й температура води не перевищує 15-16°.
У вітряну погоду нерест спостерігається лише в місцях, захищених від сильних хвиль. Самки, відкидавши ікру, відразу ж ідуть у більше глибокі місця, а самці частіше залишаються на нерестовищах. Відпливши трохи вбік  від  самки, що йде, вони  приєднуються  до інших груп риб, що нерестяться. Тому на нерестовищах спостерігається деяка перевага самців над самками. Самці щуки вперше можуть брати участь у розмноженні вже в однорічному віці. Основна їхня маса дозріває у віці двох років. Самки дозрівають у двох-трирічному віці. Плодючість щуки залежить від її розмірів. Так, у щуки при довжині тіла <metricconverter productid=«25 см» w:st=«on»>25 см і вазі <metricconverter productid=«155 г» w:st=«on»>155 г виявлено 1,6 тис. ікринок, а в самки довжиною тіла <metricconverter productid=«91 см» w:st=«on»>91 см і вагою <metricconverter productid=«10 кг» w:st=«on»>10 кг — 197 тис. ікринок.
Викидані ікринки спочатку приклеюються до рослин, однак через кілька годин після запліднення їхня клейкість втрачається, і вони вільно лежать на дні серед кущів і різних залишків рослин. У результаті цього ікринки добре захищені від поїдання їх хижаками. Цьому ж сприяє й забарвлення ікринок — вона подібна з кольором торішньої рослинності. Застряглі серед кущів, залишків рослин і коренів, ікринки в меншій мірі піддаються замуленню, ніж ті, які попадають на ділянки, позбавлені рослинності. Ікрометання серед рослинності сприяє також і тому, що личинки на якийсь час «підвішуються» на рослини й проходять так названу стадію спокою, а пізніше вони тут ховаються. До того ж у цих місцях рясно розвивається дрібний рачковий планктон, що служить їжею для молоді щуки.
Нерестовища щуки відвідують багато видів риб — густера, окунь, плотва, йорж й інші. Вони поїдають викидану ікру щуки, що несприятливо позначається на чисельному відтворенні її потомства.
Ікра в щуки велика — до 2,5 — <metricconverter productid=«3 мм» w:st=«on»>3 мм у діаметрі. Розвиток зародків триває довго: залежно від температури води він триває протягом 1,5 — 2 тижнів. Вийшовши з ікри личинки мають жовтковий мішок, довжина їх не менше 6-<metricconverter productid=«7 мм» w:st=«on»>7 мм. До розсмоктування жовткового мішка вони ховаються серед заростей. Личинки й мальки тримаються біля дна. Після розсмоктування жовткового мішка щурята харчуються  тваринними організмами, що живуть у воді, — рачками, мотилем. Приблизно через місяць після народження вони починають поїдати рибу. У перші роки життя самці й самки щуки ростуть однаково, а в наступні — самки ростуть швидше самців.

Родина Коропові (Cypridae)
РИБЕЦЬ – Vimba vimba (Linne).
Подібний лящу, але має більш видовжене і низьке тіло, рот нижній, півмісячний, дуже видається рило. Позаду плавця тягнеться ясноь помітний кіль. Восени і взимку має блакитно-сіру спину і сріблясто-біле черево. Спинний і хвостовий плавці червонуваті, з чорними кінцями. З наближенням нересту спина стає чорною, середина черева – червоною. Грудні, черевні і анальний плавці стають яскраво-червоними. У самців на голові і тілі з’являються білі зерноподібні бугорки. Довжина до <metricconverter productid=«40 см» w:st=«on»>40 см, вага до <metricconverter productid=«1 кг» w:st=«on»>1 кг. За В.Владиковим цей вид водиться в нижній течії рік і був зловлений в червні 1948 р. В р. Уж, біля Оноковців довжиною тіла <metricconverter productid=«13,5 см» w:st=«on»>13,5 см.
ЧЕХОНЬ – Pelecus cultratis (Linne).
Бічна лінія має декілька згинів. По всій довжині черева тягнеться гострий кіль, непокритий лускою. Луска дрібна, рот верхній, грудні плавці дуже довгі. Спина сірувато-бура, боки і черево сріблясто-бурі. Грудні, черевні і анальний плавці з червонуватим відтінком. Довжина до <metricconverter productid=«40 см» w:st=«on»>40 см вага до <metricconverter productid=«1 кг» w:st=«on»>1 кг. За Владиковим чехонь не є постійним видом в річці, а заходить в невеликій кількості під час нереста в нижню течію.
 ЛИН – Tinca tinca (Linne).
 Має досить високе тіло, вкрите дрібною, щільною лускою. Спина червонувато-зелена, боки оливково-зелені з золотистим блиском, черево сірувато-біле, очі червоні, краї всіх плавців, окрім хвостового, округлені. Довжина до <metricconverter productid=«50 см» w:st=«on»>50 см, вага до <metricconverter productid=«2 кг» w:st=«on»>2 кг. За Власовою заселяє тільки заплавні водойми.
КАРПАТСЬКА МАРЕНА – Barbus meridionalis petenyi (Heckel).
Відрізняється від звичайного вусача тим, що має дрібніші розміри (до <metricconverter productid=«30 см» w:st=«on»>30 см), спинний плавець не виїмчастий і немає зазубреного променя. Забарвлення буро-сіре з темно-бурими плямами на спині. Заселяє верхню і середню течію.
ГІРЧАК – Rhodeus sericeus (Pallas).
Дрібні (до <metricconverter productid=«8 см» w:st=«on»>8 см.) рибки з високим тілом стиснутим з боків. Луска, відносно величини риб, крупна. Бічна лінія неповна. Спина зеленувата. Боки і черево темно-сріблясті. По боках, в задній частині тіла вузька зеленувато-синя смужка. У самців в час нересту боки тіла і черево червонуваті з фіолетовим відтінком. На кінці рила з кожного боку трикутний або півмісячний простір, покритий білими бугорками. У самок в цей час позаду анального отвору розвивається трубочка –яйцеклад, довжиною іноді більшою, ніж довжина тіла. Розповсюджений в середній і нижній течії. Живе в неглибокій, спокійній воді, серед крупних каменів і водної рослинності.
    продолжение
--PAGE_BREAK--КАРАСЬ – Carassius carassius (linne).
Заселяє нижні течії рік, заливи, стариці, болота, заплавні водойми з великою кількістю рослинності і добре прогрітою водою. Небагаточисельні.
Вони виносять низькі температури, низький вміст кисню в воді. Вони не гинуть при вмерзанні в лід, якщо не промерзнуть тканинні рідини їх тіла.
Нерестяться карасі пізною весною – на початку літа. Але початок ікрометання можливий при температурі води 14 °С, а розпал нересту – при 17-19 °С.Ікра липка розміром <metricconverter productid=«1 мм» w:st=«on»>1 мм. Плодовитість сягає 400 тис. Ікринок.
Ростуть карасі повільно.
Живляться мілкими придонними організмами: рачками, личинками комарів, черв’яками і водною рослинністю.
САЗАН – Cyprinus carpio (Linne).
Тіло вкрите крупною суцільною лускою. Спина темна з зеленуватим або блакитним відтінком. Боки жовто-золотисті. Черево білувате. Плавці темні, крім хвостового, що має червонувато-бурий колір. Може досягати довжини <metricconverter productid=«80 см» w:st=«on»>80 см і <metricconverter productid=«154 кг» w:st=«on»>154 кг ваги. Зустрічається в нижній течії не в великих кількостях. В 1948 р. Зловлені в р. Уж біля пішохідного міського мосту 10 однорічних коропів довжиною 5-<metricconverter productid=«7 см» w:st=«on»>7 см.(Власова).
ПЛІТКА – Rutilus rutilus (Linne).
Тіло плітки овальне, стисле з боків. Воно вкрите досить дрібною щільною лускою. Спинний плавець невеликий, усічений. Анальний плавець слабо виїмчастий.
Забарвлення плітки мінливе — в одних водоймах вона яскраво забарвлене, в інших — переважають темні тони, що залежить від умов перебування. Її спина темно-зелена, збоку блискучо-срібляста, черевце майже біле. Спинний і хвостовий плавці зеленувато-сірі із червонуватим відтінком, грудні плавці прозорі, черевні й анальний — рожеві. Райдужна оболонка ока золотаво-жовта із червоною плямою.
 Плітка населяє самі різноманітні водойми. У ріках вона переважно тримається далеко від сильної течії — у заводях. Густих заростей уникає.
З настанням холодів, як і переважна більшість мирних риб, вона збирається у великі зграї й перекочовує в глибоководні заводі з повільною течією. Тут тримається протягом всієї зими, у відлизі окремі її особини можуть підходити до берегам у пошуках їжі.
З підйомом паводкових вод плотва залишає зимові притулки й виходить у залиту водою заплаву й у заплавні водойми.
При прогріві води до 8° і вище плітка починає нереститися. Найбільше активно відбувається ікрометання її при температурі 10-12°. Під час нересту вона утворить зграї, які підходять у тихі, сильно зарослі прибережні ділянки водойм. Процес ікрометання протікає бурхливо. У тиху погоду, на передвечірній зорі й особливо зі сходом сонця постійно чутні сплески води в результаті нерестових ігор, деякі з них вискакують над поверхнею води. Самці перед нерестом вкриваються перловою висипкою, що надає шорсткість їхньому тілу. Незабаром після нересту це шлюбне вбрання зникає. Ікру плітка відкладає на торішню рослинність (стебла, листи), на плаваючі її залишки, а також на корінь верб, очерету й інших рослин. Швидкість течії на місцях нересту не перевищує 0,2-0,3 м/сек.
Розвиток зародків в ікрі триває залежно від температури від однієї до двох тижнів. Личинки, що вийшли з ікри, протягом перших днів свого життя тримаються в місцях нересту, де проходять стадію спокою, прикріплюючись до стебел і листів рослин за допомогою клейких виділень спеціальної залози на нижній стороні рила. Після початку харчування справжньою їжею мальки переходять у прибережні мілководдя, де живуть зграйками серед рослин.
Статеве дозрівання в плітки наступає у двох-трирічному віці. Найменший розмір статевозрілого самця, рівнявся <metricconverter productid=«8,3 см» w:st=«on»>8,3 см, а самки — <metricconverter productid=«9,8 см» w:st=«on»>9,8 см.
Плітка харчується як рослинною, так і тваринною їжею. Її молодь розміром 1,5-<metricconverter productid=«10 см» w:st=«on»>10 см харчується різними водоростями, м'якою вищою водною рослинністю, рачками, дрібним мотилем. Більш дорослі особини споживають в основному водорості, вищі водяні рослини, молюски й мотиль; другорядне значення в їхньому харчуванні мають рачки, личинки комах, хробаки, водяні кліщі і інші організми.
ЯЛЕЦЬ – Leuciscus leuciscus (Linne).     
Ялець має подовжене, трохи веретеноподібне тіло, вкрите дрібною лускою. Він дуже схожий на молодого головня, але в нього більш струнке тіло й більш вузька голова. Рот маленький. Спинний плавець короткий, усічений. Анальний плавець виїмчастий. Нижня лопать хвостового плавця трохи довша верхньої, між його лопаcтями є глибока виїмка. У яльця колір спини блакитнувато-сірий, черевна частина сріблисто-біла. Спинний і хвостовий плавці сірі, інші з жовтуватим відтінком.
Ялець у річках тримається зграйками. Він віддає перевагу неглибоким місцям зі швидкою течією, де піщане, або кам'янисте дно. Іноді він піднімається до поверхні води, що частіше спостерігається в зарослих чагарником і деревами берегів, де відчувається течія і достатньо глибоко. Тут яльці полюють за комахами і їхніми личинками, які при вітрі падають у воду.
Після танення льоду й надходження в ріку весняних вод вони йдуть із місць зимівлі, піднімаються до перекатів, а з настанням паводка виходять у заплаву, де й нерестяться. Після нересту зграйки яльців повертаються в річки, де на все літо поселяються на окремих їхніх ділянках.
Нереститься ялець при температурі води 5-9°. Ікру він відкладає в один прийом. Сам процес нересту триває не більше тижня. Ікринки в нього дуже великі — до <metricconverter productid=«2 мм» w:st=«on»>2 мм у діаметрі. У зв'язку із цим його плодючість невисока. в самок довжиною <time hour=«15» minute=«20» w:st=«on»>15-<metricconverter productid=«20 см» w:st=«on»>20 см виявлено від 6,6 до 22,6 тис. ікринок.
Статевозрілим ялець стає в трьохрічному віці, коли досягає довжини тіла близько <metricconverter productid=«10 см» w:st=«on»>10 см.
Росте ялець відносно повільно. Однорічні досягають довжини тіла в середньому <metricconverter productid=«3,6 см» w:st=«on»>3,6 см, трьохрічні — 12,8, а найбільші особини — близько <time hour=«20» minute=«22» w:st=«on»>20-<metricconverter productid=«22 см» w:st=«on»>22 см.
Харчуються яльці личинками комах, водними й повітряними комахами, хробаками, а також іншими придонними організмами й водоростями.
У ріках Закарпаття, крім звичайного яльця, зустрічається ялець-андруга Leuciscus Agassizi, для якого характерна темна смуга, що тягнеться з боків тіла від очей до хвоста. У трирічному віці ці рибки досягають довжини <time hour=«14» minute=«18» w:st=«on»>14-<metricconverter productid=«18 см» w:st=«on»>18 см і ваги майже до <metricconverter productid=«50 г» w:st=«on»>50 г. У гірських ріках ялець-андруга живе вище за течією, ніж звичайний ялець, і освоює ділянки з більш швидкою течією.
ГОЛОВЕНЬ – Leuciscus cephalus. Тіло головня подовжене, товсте, вкрите великою лускою. Голова широка, рот великий. Спинний і хвостовий плавці темно-сірі, грудні плавці жовтогарячі, черевні й. анальний плавці рожеві.
    Головень живе на піщаних і кам'янистих перекатах з швидкою течією під стрімчастими берегами, а також під навислими галузями прибережних дерев і кущів, у мостів, паль і завалів каменів, а також нижче гребель, але обов’язково поблизу глибоких ям. Найбільше часто зустрічається в малих ріках із чистими, прохолодними водами. Вдень й у жарку погоду його зграйки, що складаються з молодих особин, плавають у поверхневих шарах води, а більше старі ховаються під стрімчастими берегами в норках, під каменями й корчами, вночі й у холодну погоду вони опускаються в придонні шари води, у глибокі вири і ями.
Головень — осіла риба. Свої улюблені місця він залишає рідко. Одиночний спосіб життя властиве великим особинам.
    Молоді головні збираються в невеликі зграйки, які підходять у теплі, тихі дні до берегів. Від переляку всі особини зграї швидко йдуть на глибину. Через якийсь час вони знову займають уподобані місця. Зграйки головнів не залишають без уваги будь-які дрібні предмети, що пливуть по поверхні води: вони обов'язково підходять до них й, якщо вони їстівні, негайно їх схоплюють. Риба кидається на пливучий предмет блискавично, роблячи легкий сплеск. Іноді ж головень спокійно підходить до поверхні води й, широко розкривши рот, разом з водою втягує в рот і пливучий предмет.
   Статевозрілим головень стає в трьох-, чотирьох-річному віці. Ікрометання в нього порціонне. Ікру відкладає на перекатах серед каменів, в основному на галечники. Нерест відбувається при температурі води близько 15-18°. Розвиток в ікрі триває від 2 до 2,5 діб при середньодобовій температурі води близько 20° і до 6-6,5 доби при температурі близько 15°.
   Плідність самок головня збільшується зі збільшенням довжини й ваги тіла. В самки довжиною <metricconverter productid=«21 см» w:st=«on»>21 см і вагою <metricconverter productid=«194 г» w:st=«on»>194 г виявлено 22 тис. ікринок, а в самки довжиною <metricconverter productid=«25 см» w:st=«on»>25 см і вагою <metricconverter productid=«305 г» w:st=«on»>305 г — 29 тис. штук.
   Довжина однорічних особин в середньому <metricconverter productid=«5 см» w:st=«on»>5 см, семирічний — <metricconverter productid=«36 см» w:st=«on»>36 см. За наявним даними, у водоймах України головень досягає довжини близько <metricconverter productid=«60 см» w:st=«on»>60 см.          
У харчуванні молодого головня переважають личинки комах, водорості. Особини старшого віку є всеїдними. Вони харчуються вищими рослинами й водоростями, личинками, лялечками й дорослими комахами, рачками, молюсками й рибами. В кишечниках головнів виявлені нитчасті водорості, стебла, листи й насіння вищих рослин, риби (бички, уклейки, піскарі, гольці й ін.), молюски, дощові хробаки, раки, жаби й навіть миша, а також птаха.
В’ЯЗЬ – Leuciscus idus(Linne).
Тіло  й голова в’язя  товсті.  Луска,  яка покриває, все тіло, відносно дрібна. Рот у нього кінцевий, невеликий, небагато спрямований нагору. По зовнішньому вигляді в’язь схожий на головень, але відрізняється від нього більш вузьким чолом, більше дрібною лускою й меншим ротом; крім цього, в’язь пофарбований яскравіше, спинний й анальний плавці в нього усічені, тоді як у головня — закруглені. Ока в в’язя великі, зеленуваті, з яскраво-жовтогарячою райдужною оболонкою. Спина чорна із синюватим відливом. Боку вище бічної лінії трохи світліше спини. Нижня частина боків і черево сріблисті. Спинний і хвостовий плавці сірі з фіолетовим відливом, грудні, черевні й анальний — червоні. Молоді особини в’язя пофарбовані світліше. Самки в порівнянні із самцями менш яскраво пофарбовані.
Під час нересту тіло самців покривається дрібними жовтуватими бородавочками.
В’язь живе в ріках з помірним плином. У них він обирає глибокі місця з мулисто-глинистим або хрящовим дном, серед корчів, поблизу вирів, мостів, паль й інших споруджень, а також нижче перекатів із трохи вповільненим плином. Тримається в’язь й у берегів під навислими над водою деревами, а також поблизу мутних струмочків, у затоках рік серед рідких заростей рослин, заходить він й у заплавні озера, з них віддає перевагу проточні. У пошуках корму може виходити на мілководні перекати, а також підніматися до поверхні води. Молоді особини тримаються невеликими зграйками, більше старі ведуть переважно одиночний спосіб життя. На зиму й старі особини збираються в зграї, які укрупнюються в глибоководних місцях. Узимку язи ведуть рухливий спосіб життя й залягають лише в найдужчі морози.
Незабаром після танення льоду зграї в’язя спрямовуються до нерестовищ. Початок ікрометання в нього збігається з ікрометанням щуки й окуня. Нереститься в’язь у квітні при температурі води від 5 до 13-те протягом одного-, двох тижнів. Ікру відкладає на корінь різних рослин, кущі торішньої трав'янистої рослинності на глибині до <metricconverter productid=«80 см» w:st=«on»>80 см, причому вся ікра відкладається за один прийом. Діаметр ікринок перед початком ікрометання досягає 1,5-<metricconverter productid=«2 мм» w:st=«on»>2 мм. Кількість ікринок, що відкладають різними самками, неоднаково. У самки довжиною <metricconverter productid=«39 см» w:st=«on»>39 см їх виявлене близько 128 тис. штук. У нерестовій череді самців майже вдвічі більше самок.
Харчується в’язь різною їжею. Наприклад, його молодь, що живе серед заростей вищої водної рослинності, харчувалася водоростями, вищою водною рослинністю, різними рачками, личинками й лялечками комарів, личинками й дорослими формами жуків, поденщинами й іншими комахами. Дорослі особини в’язя споживали різні вищі водорості, листи, стебла й насіння вищих водяних рослин, хробаків, молюсків, рачків, личинок комах, а також риб.
В’язь широко розповсюджений у Європі й Азії. Відсутній він лише в деяких північних водоймах Європи, у Середній Азії, на Кавказі й у Закавказзя, а також у Криму. На Україні в’язь живе у всіх рівнинних ріках. У гірських ріках він живе лише в їхніх нижніх ділянках.
ГОЛЯН – Phoxinus phoxinus (Linne). Голян  має  майже  циліндричне  тіло, що покрито дрібною лускою. Рот маленький, кінцевий. Спинний й анальний плавці короткі, але високі. Всі плавці, крім хвостового, закруглені. Наведені відомості характеризують звичайного голяна. Озерний голян відрізняється від звичайного більше товстим і високим тілом, покритим щодо більшою лускою. Крім цього, вони розрізняються й по фарбуванню.
Звичайний голян має строкате фарбування; на боках тіла в нього розташовані темні плями невизначених обрисів або у вигляді ряду поперечних смужок. Особливо яскраве фарбування в голянів у період їхнього нересту. У цей час у самців краю зябрових кришок, губи, груди й підстави плавців стають червонуватими, нижня щелепа -і чорної, спинка — бронзово-коричневої, а боку — жовто-зеленими із золотавим блиском.
Звичайний голян розповсюджений у ріках і струмках зі швидким плином і холодною водою, з піщаним або кам'янистим дном. Звичайні голяни протягом усього літа живуть на кам'янистих і піщаних перекатах, поблизу водоспадів, вирів й в інших місцях з бурхливим плином. На зиму вони йдуть у глибокі місця водойм або забираються в різні прибережні вкриття, де перебувають у малорухомому стані.
З настанням весни їхньої зграйки переходять на свої звичайні місця перебування, де й розмножуються.
Ікрометання голянів починається в травні й у зв'язку з порціонним дозріванням ікри триває майже до кінця липня. Плідність самок становила 226-576 ікринок. У нерестовій череді голянів самок майже у два рази менше, ніж самців. Статевозрілими вони стають у двох-, трьохрічному віці. До червня їхні мальки можуть досягати довжини до 1,5 див. Найбільш великі особини дорослих голянів досягають довжини близько <metricconverter productid=«7 см» w:st=«on»>7 см і ваги більше <metricconverter productid=«9 г» w:st=«on»>9 г. У ріках Закарпаття голяни дворічного віку мали довжину тіла 4-<metricconverter productid=«6 см» w:st=«on»>6 см, вага — 4-<metricconverter productid=«8 г» w:st=«on»>8 г; трирічні — довжину 4-<metricconverter productid=«8 см» w:st=«on»>8 см, вага 3-<metricconverter productid=«9 г» w:st=«on»>9 г. Голяни харчувалися переважно нитчастими водоростями й у меншій мері — ракоподібними й комахами.
ЧЕРВОНОПІРКА – Scardinius erythrophtalmus (Linne).
 Тіло червонопірки досить високе, злегка стисле з боків, покрите щільної, міцно сидячою лускою. Голова невелика, рот верхній, косою. Спина темно-бура із зеленуватим відливом, боки жовтувато-золотисті, черевце сріблясто-біле… Спинний і грудний плавці сірі із червонуватими кінцями, черевні, анальний і хвостовий — яскраво-червоні.
Червонопірка по зовнішньому вигляді схожа на плотву. Відрізнити червоноперку від плотви можна по зверненому нагору роті, сильно відсунутому назад спинному плавцю, а також по більше яскравому фарбуванню тіла. Деяка зовнішня подібність вона має з в’язем.
Червонопірка — мешканка заростей. Тому вона численна в місцях зі стоячою водою, де тримається серед водної рослинності. Однак густих заростей вона уникає, у нічний час малорухома. У тихі сонячні дні зграйки червоноперки піднімаються до поверхні води. Після танення льоду вона виходить у добре мілководні місця, що прогрівають, де швидше всього розвивається рослинність і кормові організми.
При прогріві води до температури 14-18° червонопірка починає нереститися. Ікру відкладає на рослинність. На нерестовища підходить невеликими зграйками, сам процес ікрометання відбувається спокійно, без сильних сплесків.
Плідність самок досить більша. Наприклад, в риб довжиною 9,5-15,4 див налічувалося від 11,6 до 76,1 тис. ікринок. Статевої зрілості червонопірка досягає в трьох-, чотирьохрічному віці.
.
ЖЕРЕХ (БІЛИЗНА) – Aspius aspius (Linne).
Тіло жереха подовжене, сильно стисле з боків. Рот великий, нижня щелепа з горбком, спереду на верхній щелепі є невелика виїмка для нижньощелепного горбка. Нижня щелепа довша за верхню. Спинний й анальний плавці високі, виїмчасті, хвостовий — широкий з великою виїмкою. За черевними плавцями є покритий лускою кіль. Тіло покрите щодо дрібної, щільно сидячою лускою. Спинка синювато-сірого кольору, боку світлі, черевце біле. Спинний і хвостовий плавці сірі з темними кінцями; грудні, черевні й анальний — червонуваті.
Жерех майже все літо тримається на глибоких ямах поблизу перекатів й обмілин. На ямах він проводить ніч, опускаючись до дна. удень тримається в зоні перекатів і піщаних обмілин майже в самої поверхні води. У похмурі прохолодні дні жерех перекочовує з поверхневих шарів води в її товщу або в придонні шари. Він часто тримається на деякій відстані від місць падіння води із гребель. Іноді в пошуках їжі жерех заходить й у тихі плеса з рідкою рослинністю.
Великі жерехи часто ведуть одиночний спосіб життя. Однак поблизу перекатів, а також нижче гребель можна спостерігати невеликі його зграйки. Кожна особина її тримається проти плину, час від часу виходячи на бистрину через яке-небудь укриття для нападу на жертву. Одиночні особини періодично роблять переходи в прибережні зони мілководь, де звичайно тримається молодь інших риб.
Виявивши їхню зграйку, жерех стрімко уривається в неї, круто розвертається й одночасно з великою силою б'є хвостом. У результаті цього виникає вир, у якому вертяться приголомшені рибки, що підбирають потім жерехом. Під час полювання він часто вискакує з води, а потім важко падає, піднімаючи фонтани бризів. Ще більший шум піднімається під час зграйного полювання жереха. До складу такої зграї входять переважно великі особини. Напад на свої жертви й припинення полювання зграя здійснює одночасно, як по команді.  По цьому шумі й можна виявити жереха у водоймі. Він полює також за комахами, що пролітають над поверхнею води. При цьому жерех висуває з води лише голову, чується специфічна бавовна, а на поверхні води вже розходяться колоподібні хвилі, після чого він іде на інше місце.
    продолжение
--PAGE_BREAK--