Реферат: Історія розвитку усного та писемного мовлення. Кирилиця й Українська абетка

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра українознавства та культурології

РЕФЕРАТ

Тема:

Історія розвитку усного та писемногомовлення.

Кирилиця й Українська абетка.

                                                                                     


ОДЕСА – 2001


/>                                                                     Це – матері мова. Я звуки твої

                                                                      Люблюначе очі дитини...

                                                                 Омова вкраїнська!.. Хто любить її,

                                                                 Тойлюбить мою Україну  

                                                                                                       В.Сосюра.


Зміст:

 

Ø Вступ.

ØВстановленнячасу виникнення української мови.

Ø Походження східнослов’янської писемності.

Ø Висновки.


Вступ.

Наука, що досліджує розвиток мови, складається з рядуісторико-лінгвістичних дисциплін (історична граматика, історична фонетика,історична лексикологія, історична діалектологія, історія літературної мови),кожна з яких має свій об’єкт вивчення. Однак усі вони підпорядкованіспільній мети і як окремі частини складають єдину науку – історію мови.

Соціальні функції мови надзвичайно широкі. Дехто вважає мову лишезасобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. Умові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури,духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його,живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина неможе існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і болячеб’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що єрівноцінним неповазі до батька й матері.

Згадаймо слова В. Сосюри: “Без мови рідної, юначе, й народу нашогонема”. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. А надумку Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова, “національна мова входить у поняттянаціональної культури, бо природні умови, географічне положення, рівень іспеціалізація народного господарства, тенденція суспільної думки, науки,мистецтва – всі великі й малі особливості життя народу знаходять відбиття у мовіцього народу”. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову — це обов’язоккожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі врозвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце усуцвітті народів.

Незаперечною аксіомою є те, що мова є своєрідним генетичним кодомнації, складовою частиною і засобом творення національної культури. Світованаука має аргументовані докази того, що українська мова є одна з найстаріших інайяскравіших мов за своєю мелодійністю та виразністю.

Встановлення часу виникнення української мови.

Цікавим і невирішеним питанням є встановлення часу виникненняукраїнської мови. У підручниках, довідкових та інших виданнях можна прочитатимайже офіційну тезу, що в чотирнадцятому столітті, після падіння КиївськоїРусі, сформувалися три східнослов'янські народності, а отже відповідно і тримови. А до чотирнадцятого століття ці народи нібито користувалися староруськоюмовою. Але, розглядаючи фольклор, ми говоримо, що багатюща обрядова поезія(щедрівки, веснянки, купальські пісні) виникла ще в дохрихристиянські«язичеські» часи, ще до виникнення Київської Русі. Прочитайте зразкиобрядової поезії, і ви переконаєтесь, що вона створена  українською мовою. Аколи так, то й мова наших пращурів-язичників за тих давніх часів булаукраїнська, звичайно, чимось відмінна від сучасної.

         Тому, визнаючи слушність і справедливість класичноготвердження про Київську Русь як колиску трьох братніх народів – російського,українського та білоруського, слід мати на увазі той незаперечний факт, щожодне з цих трьох немовлят «ніколи не качалося по всій колисці, а кожнемало в ній чітко відведене історією своє місце», а отже, мало свою мову,відмінну від двох інших певними діалектними особливостями. Так, академіки ОлексійШахматов та Агатангел Кримський писали: «Спільноруська прамова розпаласяна окремі наріччя ще за доби передісторичної, наприкінці VIII чи на початку IX віку».

Отож, українська мова  і її діалекти вже були створені протягомбагатьох попередніх століть. Вона тільки де в чому змінювалась, розвивалась івдосконалювалась.

 

Походження східнослов’янської писемності.

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу.Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширюєфункціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян дуже складнай досі остаточно ще не розв’язана. Складність її розв’язання насампередзумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам’ятокслов’янської писемності. Те, що пам’яток стародавньої писемності обмаль, можнапояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися нанавощених дерев’яних дощечках або на бересті – матеріалі, який поганозберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званихстилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині.Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих,ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічнихзображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

         Від часів Володимирового хрещення церква стала головнимпоширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язуєтьсяз так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія,братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери уВеликій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першуслов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки наслов’янську Євангелія та Псалтиря.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила іМефодія, з іменами яких пов’язують створення слов’янської абетки. Ґрунтовнедослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог,відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця «Слов’янське письмо передКостянтином» переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра,який писав, що Євангеліє і Псалтир «руськими письменами писані». Цяподія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що жтоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількохстоліть.

Поряд з кирилицею в слов’янській писемності відома й інша азбука –глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, щоглаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка маєприродний органічний характер і давніші прототипи.

На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досінемає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив некирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж укінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила.

Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи,зокрема в зв’язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборіазбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ).На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являєсобою один з варіантів грецько — слов’янського письма.

         Залітописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, якийвідразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їхна учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а зсередини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, щопоходили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського соборув Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитахі зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і середінших верств населення.

Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мовистворило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це небула природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вжебезнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексикастародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавихвідхилень від норм церковнослов’янської мови! І саме такі помилки літописців,витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якомужив, до якого належав автор цих помилок.

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історієюнароду, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація українськоїлітературної мови тісно пов’язана з Істрією українського народу.

Висновки.

Українська мовастановить величезну культурну цінність, що створювалася протягом ряду столітьбагатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників –передових письменників, вчених і культурних діячів.

Українська мова – національне надбання українського суспільства, вона повиннаохоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складовихчастин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонуванняукраїнської мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшогорозвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, єважливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного таекономічного розвитку нашої країни.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, дотиживий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзаревідумки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:

«Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберітьмову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимері народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічноїлюдини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовіковоїособистості народу?»

Списоклітератури:

1.       ГрушевськийМ.С. Очерк истории украинского народа. – Киев, 1990. – 397 с.

2.       ЖовтобрюхМ.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика українськоїмови. – Київ, 1980. – 318 с.

3.       Плющ П.П.Історія  української  літературної мови. –  Київ, 1971. –  423 с.

4.       Полонська-ВасиленкоН. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.

5.       РусанивскийВ.М. Походження і розвиток східнослов’янських мов. — Київ, 1980. – 61 с.

еще рефераты
Еще работы по языковедению