Лекция: Информатика, история возникновения информатики

За аналогією можна самостійно зробити висновки щодо стратегії фірми на кожній стадії життєвого циклу продукту.

2)Методи вибору стратегій бізнесу.

Кількість стратегій бізнесу практично не обмежена. Проте, більшість стратегій бізнесу можна згрупувати, якщо взяти за основу класифікацію типових стратегій бізнесу, запропонованих М. Портером: стратегія контролю за витратами; стратегія диференціації; стратегія фокусування.

Стратегія контролю за витратами ґрунтується на зменшенні витрат на виробництво продукції. Нижчі витрати на виготовлення продукції забезпечують прийнятний рівень прибутків, навіть за нижчих проти конкурентів цін. До того ж, низькі ціни одночасно слугують бар’єром для появи нових конкурентів.

Найбільш поширені засоби реалізації стратегії контролю за витратами: збільшення обсягів виробництва; зменшення накладних витрат;

впровадження нового устаткування; використання більш дешевих ресурсів;

застосування нових технологій тощо.

Умови ефективного застосування стратегії контролю за витратами:

1) чутливість покупців до зміни цін на продукцію (еластичність попиту);

2) наявність прямих товарів -замінників;

3) наявність реальної можливості регулювати обсяги продажу та масштаби виробництва.

Вибір стратегії контролю за витратами має і певні небезпеки. Найчастіше організації помиляються переоцінивши свої можливості управляти витратами.

Стратегія диференціації – ґрунтується на постачанні на ринок товару із унікальними властивостями. Унікальними властивостями можуть бути:

— висока якість продукції;

— розгалужена система філіалів для надання послуг;

— принципова новизна продукції;

— імідж фірми тощо.

Диференціація – надійна стратегія. Проте, аби зробити її успішною необхідно вміти донести до споживача цінність унікальної властивості даної продукції. Не слід також забувати про те, що витрати на створення унікальної властивості товару можуть підняти ціни на нього так високо, що він стане неконкурентоспроможним на ринку.

В основу стратегії фокусування покладено ідею про те, що будь—який ринок складається з відносно відокремлених часток або сегментів. Кожний сегмент ринку висуває специфічні вимоги до продукту. Якщо фірма здатна забезпечити ці вимоги та зробить це краще від конкурентів, вона здатна збільшити свою частку на ринку.

Опрацювання стратегії фокусування здійснюється у такій послідовності:

1. Вибір одного або кількох сегментів ринку:

Варіанти ознак сегментації:

— певна група споживачів (Ролс—Ройс);

— специфічний географічний ринок (Африка);

— обмежена частина асортименту продукції (Опель).

2. Ідентифікація специфічних потреб споживачів у цьому сегменті ринку.

3. Пошук кращих за конкурентів способів задоволення специфічних потреб споживачів.

Зробити це можна: шляхом контролю за витратами, шляхом диференціації.

Отже, в стратегії фокусування існує два варіанти: фокус витрат та фокус диференціації, обмежених сегментами ринку (рис. 5.6).

Рис. 5.6. Типові стратегії бізнесу за класифікацією М. Портера

Жодна з зазначених типових стратегій бізнесу не має абсолютних переваг. Усі вони широко використовуються на практиці.

В цілому ефективна стратегія повинна відповідати наступним характеристикам:

1) орієнтація на конкретних споживачів, їх потреби, запити, інтереси;

2) орієнтація на сильні сторони (конкурентні переваги)фірми;

3) наявність конкретних задач, що дозволяють реалізувати конкурентні переваги (обслуговувати споживачів краще проти конкурентів);

4) наявність заходів, що дозволяють долати слабкості фірми та загрози із зовнішнього середовища.

Надання стратегії конкретної форми.

На заключному етапі стратегічного планування організація втілює сформульовану стратегію у повсякденну діяльність шляхом розробки системи: тактичних планів, одноразових планів, планів, що повторюються (табл. 5.5).

Таблиця 5.5

Плани впровадження стратегії

Плани, що повторюються:

а) політика – це загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний “кодекс законів організації”, який визначає напрямок діяльності. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, встановлює орієнтири організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту;

б) стандартні операційні процедури (СОП) показують, які конкретні дії має здійснити виконавець за певних обставин. Вони докладно розписують, як слід виконувати певний вид діяльності. Головне в них – хронологічна послідовність дій, які вимагаються. СОП є швидше орієнтирами для дій, ніж для мислення. На практиці СОП – це випробувані способи дій у ситуаціях, що часто повторюються;

в) правила – це найбільш вузька форма планів, що повторюються (опис змісту дій, які вимагаються від виконавця). Сутність будь—якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.

СОП та правила дуже схожі. Вони слугують замінниками прийняття рішень. Але СОП звичайно описують послідовність дій, тоді як правила – сконцентровані на самих діях. Правила та СОП за своєю природою розраховані на усунення мислення. Менеджер використовує їх тоді, коли не хоче, щоб підлеглі діяли самостійно.

Запитання для самоперевірки:

1. Визначити сутність планування як функції управління.

2. Надати характеристика поняття «мета» в управлінні й основні вимоги до правильно сформульованих цілей.

3. Характеристика ситуаційних факторів планування та їх вплив на вибір типу планів в організації.

4. Визначити сутність концепції управління за цілями (МВО).

5. Розкрити переваги і недоліки процесу управління за цілями (МВО).

6. Визначення поняття «стратегія»

7. Охарактеризувати основні елементи та рівнів стратегії організацій.

8. Визначити процес визначення місії організації.

9. Розкрити процедуру зовнішнього і внутрішнього аналізу як етапів процесу формування стратегії.

10.Надати класифікацію типів загальнокорпоративної стратегії.

11.Навести відмінності між стратегію контролю за витратами та стратегію диференціації

12.Надати характеристику стратегії фокусування.

13.Надати класифікація і стислу характеристику основних типів і форм планів впровадження стратегії.

Информатика, история возникновения информатики

Наука информатика возникла сравнительно недавно, так что ни её определение, ни цели, ни задачи до сих пор не определены. Часто эту науку путают то с компьютерными науками, то с кибернетикой, то с теорией вычислений. Не меньшая путаница царит в определениях информационной и компьютерной технологий.

Мы здесь под информатикой будем понимать науку об общих свойствах информации, закономерностях и методах её поиска и получения, хранения, передачи, переработке, распространения в квантовых системах, во вселенной, в растительном и животном мире, а также науку о способах её использования для решения задач физики.

В данной лекции мы рассмотрим историю информатики, её структуру и направления развития; применение информационных наук и технологий в различных видах человеческой деятельности.

Информатика — молодая научная дисциплина, изучающая вопросы, связанные с поиском, сбором, хранением, преобразованием и использованием информации в самых различных сферах человеческой деятельности. До настоящего времени толкование термина И еще не является установившимся и общепринятым. Обратимся к истории вопроса, восходящей ко времени появления ЭВМ.

Информация (определение 1с точки зрения кибернетики) — любая совокупность сигналов, воспринимаемая из внешней среды, выдаваемая во внешнюю среду, хранящаяся в себе.

После 2 мировой войны возникла и начала бурно развиваться кибернетика как наука об общих закономерностях в управлении и связи в различных системах: искусственных, биологических, социальных. В 1948 г амер. матем. Норберт Винер: «Кибернетика или управление и связь в животном и машине».

Вскоре вслед за появлением термина «К» в мировой науке стали использовать «computer science» в англ. В 60-70 -е французы ввели термин «Informatique». Ранее под И. понималась узкая область, изучающая структуру и общие свойства научной информации, изучаемой посредством научной литературы.

В 1978 г Международный конгресс по информатике определил:

Понятие «Информатика» охватывает области, связанные с разработкой, созданием, использованием и материально-техническим обслуживанием систем обработки информации, включая машины, оборудование, математическое обеспечение, организационные аспекты, а также комплекс промышленного, коммерческого, административного и социального воздействия.

С развитием Информатики возникает вопрос о ее взаимосвязи и разграничения с кибернетикой. Один из подходов — отнесение к области информатики исследование информационных технологий (ИТ) не в любых кибернетических системах (биологических, технических и т.д.), а только в социальных системах. Кибернетика исследует общие законы движения информации в произвольных системах, многие ученые считают кибернетику одной из составных частей информатики.

Информатика не только «чистая наука» она имеет широкий круг приложений, и может быть важнейшим из них является совершенствование социального управления на основе новых информационных технологий.

Предметом Информатики как науки являются общие закономерности управления данными, принципы организации и поиска данных и т.д..

Объектом приложений И. стали различные сферы деятельности.

Наиболее впечатляющие реализации ИТ, используют ставшие традиционными сокращения:

АСУ — комплекс технических и программных средств, образующих во взаимодействии с человеком управление объектами в производстве или общественной сфере.

АСУТП — Станок с ЧПУ. И т.д.

АСНИ — АС научных исследований, программно-аппаратный комплекс, в котором научные приборы сопряжены с компьютером, вводят в него данные автоматически в компьютер. Производит обработку в удобной для исследователя форме.

АОС — автоматизированная обучающая система.

САПР — система автоматизированного проектирования, используется для автоматизации труда проектировщика, чертежника, технолога и т. д.